Особливості функціонування прикметників із семантикою кольору в мовотворчості І. Багряного

Зміст Вступ Розділ 1. Прикметники — семантичне ядро слів, що позначають колір

1.1 Лексико-семантичні особливості прикметників із значенням кольору

1.2 Кольористична лексика як ознака художнього сприйняття дійсності

Розділ 2. Особливості функціонування прикметників із семантикою кольору в мовотворчості І. Багряного

2.1 Псевдонім Багряний як ознака кольоропристрасті письменника

2.2 Питома вага прикметникових колорем у лексичній системі романів «Тигролови» і «Людина біжить над прірвою»

2.3 Особливості художнього функціонування прикметникових лексем зі значенням кольору в романі «Тигролови»

2.4 Кольористичний епітет у романі «Людина біжить над прірвою» як символ тоталітарного режиму Висновки Список використаної літератури Додатки

Вступ Кольоративи як лексико-та морфолого-семантичний клас слів і один із засобів стилістичного зображення дійсності, зокрема в художньому творі, стали об'єктом уваги лінгвістів у другій половині ХХ століття, особливо у 70−90-ті роки. Однією з перших з’явилася робота російського мовознавця С. Соловйова [17], щоправда, увага його в основному була спрямована на статистичний аспект проблеми (автор досліджував частотність уживання кольористичних прикметників у «Слові о полку Ігоревім»).

У кінці минулого — на початку нинішнього століття у вітчизняній лінгвістиці з’явилися праці українських науковців з означеної проблеми: І. Чумак-Жунь (Лексико-семантичне поле на позначення кольору в поетичному мовленні М. Вороного; 2001), А. Оголовець (Лексика кольору й освітленості в романі «Хіба ревуть воли, як ясла повні?»; 2005), А. Швець (Художня функціональність кольоративів у прозі Івана Франка; 2006).

Актуальність наукових досліджень вищеокресленого питання цілком зрозуміла, оскільки аналіз семантико-виражальної поліфункціональності кольору в конкретному творі дозволяє не лише ознайомитися з оригінальною мистецькою технікою письменника, але, передусім, вивчити його психодуховну конституцію, яка загалом визначає алгоритм його художньої творчості.

Мета нашої роботи — розглянути семантичні і функціонально-стилістичні особливості прикметників на позначення кольору з опорою на мову романів І. Багряного «Тигролови» та «Людина біжить над прірвою».

Завдання:

1. Проаналізувати прикметники на позначення кольорів та їх відтінків з семантико-морфологічної точки зору.

2. Розглянути лексико-семантичні особливості прикметників зі значенням кольору.

3. Обгрунтувати стилістичне навантаження лексики з семантикою кольору в мові художньої літератури.

4. Визначити питому вагу кольористичних прикметників у мовній канві романів І. Багряного «Тигролови» і «Людина біжить над прірвою».

5. Розглянути семантико-функціональні особливості прикметникових колорем у романі «Тигролови»;

6. З’ясувати стилістичне навантаження епітетів як ознаки тоталітарного режиму в романі «Людина біжить над прірвою».

Об'єкт дослідження — кольоративна лексика як один із засобів словесної образності в художньому тексті.

Предмет вивчення-семантико-функціональні особливості кольористичних прикметників як ознаки імпресіоністичної манери письма І. Багряного.

Джерельна база дослідження: статті, монографії, навчальні посібники, у яких розглядається означена тема, а також довідкова література.

Методи дослідження. У роботі використано методи лінгвістичного і статистичного аналізу, опису, класифікації, які дозволили розглянути досліджувану проблему в різних аспектах, відповідно до поставлених завдань.

Структура роботи: два розділи (у першому проаналізовано походження та функціонування кольоративної лексики в лексичному наповненні української мови; у другому — описано результати самостійно проведеного дослідження лінгвістичної проблеми з опорою на мову творів І.Багряного) та загальні висновки, які підсумовують проведену роботу.

Науково — практичне значення курсової роботи бачимо в тому, що дослідження кольористичних прикметників дало нам можливість:

— розглянути колір як певний образний знак мови, який найчастіше позначається лексемами морфологічного класу «прикметник» і закодовує в собі кольоративну семантику;

— детально розглянути виразні ознаки імпресіоністичної концепції кольору в художньому тексті;

— зібрати цікавий мовний матеріал, який може використовуватися в учительській практиці на гурткових і факультативних заняттях з української мови та літератури.

Курсова робота містить додатки, оформлені у вигляді діаграм, які відображають результати проведеного лінгвістичного і статистичного аналізу.

прикметниковий колорема лексика роман

Розділ 1. Прикметники — семантичне ядро слів, що позначають колір

1.1 Лексико-семантичні особливості прикметників зі значенням кольору Лексика сучасної української мови склалась у процесі її тривалого історичного розвитку і становить продукт багатьох епох. На думку вітчизняних лінгвістів, близько 90% від її складу — це так звана корінна українська лексика, яка включає всі слова, що ведуть свій початок від індоєвропейської мовної спільноти, слова, що виникли в спільнослов'янський період та слова давньоруського походження, а також створені на власне українському мовному ґрунті [19, с. 101].

До тематичних груп корінної лексики мовознавці відносять назви якостей, а точніше — якісні прикметники на означення величин та кольору: білий, світлий, темний, сірий, сивий, рудий, жовтий, половий та ін. 19, с. 104]. А мовознавець Т. К. Черторизька, аналізуючи словниковий склад мови, зазначає, що прикметники-назви кольору входять до активного пласту українського словника, зокрема такі з них, як білий, блідий, вороний, гнідий, жовтий, зелений, половий, рижий, рудий, рум’яний, русий, сивий, сизий, синій, сірий, червоний, чорний [19, с. 214].

Свого часу в науці було висловлене припущення, що слова на позначення кольорів, які найдавніше виділилися в кольоровому полі, є найбільш уживаними і в сучасній мові. До такого висновку підводить і Частотний словник української мови [21], за даними якого, найбільш часто використовуються прикметники білий (78), чорний (73), жовтий (46), синій (40), червоний (37), зелений (36) з очевидною перевагою біло-чорних кольорів, на що вказує частотність уживання (наведений ряд, як бачимо, подається за спадом частот).

Згідно з даними фізики, існує сім основних кольорів спектру: червоний, оранжевий, жовтий, зелений, голубий, синій, фіолетовий. Але на позначення відтінків і ступенів яскравості названих кольорів українська мова подає досить велику кількість слів. Принаймні найповніші словники її (11-томний і 20-томний) фіксують понад три сотні лексичних одиниць названої тематичної групи. Отже, на відміну від фізичного спектру, існує система кольорів, упорядкована мовними засобами.

Відповідно до Частотного словника української мови, слова з семантикою кольору (до таких відносимо прикметники) можна поділити на три підсистеми:

1) прикметники білий, чорний, сірий, синій, зелений, жовтий, червоний — найбільш часто використовувані в розмовному та художньому стилях;

2) прикметники блакитний, рудий, сивий (як синоніми до голубий, червоний, сірий) та прикметник рожевий — поширені в мові поезії та прози;

3) прикметники сизий, золотий, коричневий, голубий, фіолетовий, багровий, пурпурний, рижий, ліловий, вороний, гнідий, буряковий — малопоширені в художньому стилі і особливо рідковживані в розмовному.

Досліджуючи кольористичні прикметники (з опорою на Етимологічний і Тлумачний словники), ми зробили висновок, що в мові існує добре налагоджений протягом століть механізм творення таких прикметників:

—одні з них успадковані ще з давньоруської мови (багряний, червоний, зелений, синій);

—другі є запозиченнями з інших мов (оранжевий, фіолетовий, електрик, індиго, хакі);

—треті утворюються на матеріалі української мови за певною значеннєвою схемою шляхом порівняння, тобто за подібністю до кольору квітки (мигдалевий, маковий), плоду рослини (фісташковий, горіховий), фарби (карміновий), предмета (аквамариновий, бірюзовий).

Описані вище схеми діють і сьогодні: асоціативно-співвідносний характер мають кольори васильковий, мигдалевий, шафранний, буряковий, вишневий, гірчичний, калиновий, лимонний, малиновий, оливковий, пшеничний, салатний, солом’яний, зозулястий, тигровий та деякі інші. Ми асоціюємо буряковий колір із забарвленням буряка (він темно-червоний із синюватим відтінком), гірчичний, калиновий, лимонний, малиновий, оливковий, пшеничний, салатний, солом’яний, фісташковий із відповідним забарвленням плодів та листя рослин.

Існують кольори з непрозорою семантикою, як-от: аквамариновий, смарагдовий, індиговий, карміновий тощо. Лише з Тлумачного словника дізнаємося, що аквамариновий — це блакитнувато-зелений, а смарагдовий — яскраво-зелений колір. А зі спеціальних довідників дістаємо інформацію про фарби, які дали назву відповідним кольорам: ультрамариновий — яскраво-синій, індиговий — темно-синій, карміновий і шарлаховий — яскраво-червоні. Походження наведених прикметників пояснюється їх семантичним зв’язком з тими природними матеріалами, які використовувалися для виготовлення фарб: з рослиною (індиго), з тваринами (кармін, пурпур). Так, наприклад, пурпур одержували із залоз морського молюска; кармін із кошенілі: так називаються черви, з тіла самиць яких добували червону фарбу (тож цілком зрозумілим стає давній зв’язок кольору червоний з коренем лексеми черв).

Працюючи зі словниками [5; 8; 21], з’ясовуємо, що до назви основного спектрального кольору додаються назви відтінків, і таким чином створюється широке семантичне поле цього кольору:

— червоний: багряний, бордовий, буряковий, вишневий, вогненний, гранатовий, жаристий, калиновий, карміновий, кривавий, маковий, малиновий, пурпуровий, рубіновий, шарлаховий;

— жовтий: брунатний, гірчичний, золотий, кремовий, палевий, пергаментний, пшеничний, солом’яний, шафрановий, янтарний, лимонний;

— зелений: смарагдовий, ізумрудний, малахітовий, салатний, фісташковий, хакі;

— синій: васильковий, індиговий, кобальтовий, сапфіровий, ультрамариновий, а також тонально близькі до нього: голубий, бірюзовий, блакитний, електрик, лазурний.

— голубий: бірюзовий, блакитний, електрик, лазурний.

На думку мовознавців[1;3;11], такі широкі семантичні поля мають лише найдавніші назви кольорів. Для тих, які виникли порівняно недавно, це не типово: кольори оранжевий і фіолетовий (назви з’явились у XVII столітті) — це так звані самотні кольори, до яких не виникли відтінки, але самі вони тяжіють відповідно до семантичних полів «жовтий» і «синій».

Існують в українській мові слова, що називають кольори, які є наслідком змішування кількох кольорів: рожевий — це білий з червоним, голубий — результат змішування білого з синім, коричневий — чорного та жовтого, карий — чорного та жовтого, але в іншій пропорції; золотий, рижий, рудий, мідний є поєднання червоного з жовтим.

До безбарвних, або нейтральних, кольорів спеціалісти зараховують білий і чорний. На думку вчених [5], саме ці кольори були властиві первісним уявленням людини: спершу світ сприймався нею як світло-темний; згодом на межі темного і світлого з’явився червоний колір, за ним — зелений і синій.

З часом синонімами чорного кольору стали агатовий, аспідний, смолистий, темний, а білого — алебастровий, блідий, прозорий, світлий.

Погранична межа білого та чорного кольорів викликала сприйняття сірого кольору, тобто кольору диму (димчастий), землі (землистий), попелу (попелястий), свинцю (свинцевий), сталі (сталевий), сивини (сивий), назви яких засновані на асоціації.

Деякі прикметники-назви кольорів закріпили за собою здатність виступати означеннями до іменників-назв тварин (вони вказують на масть; їх семантика заснована здебільшого на схожості): віл — сірий, мурий (сірий з темними плямами), кінь — чорний, буланий (світло-рудий), вороний (чорний з синюватим полиском, тобто схожий на ворону), гнідий (темно-коричневий), карий (темно-жовтий), мишастий (сірий, як шерсть миші).

Прикметники, як видно з семантики слів, що її з’ясовуємо за Тлумачним словником, ознаку кольору виявляють по-різному:

— називають ознаку безвідносно до ступеня її вияву (рожевий, синій, червоний, білий тощо);

— підкреслюють неповний ступінь вияву ознак (синявий, синюватий, синястий), що досягається відповідними суфіксами;

— підкреслюють надмірно виявлений ступінь ознаки: білісінький, сивезний, забілий; пречорний; білий-білий, темний-претемний), — за допомогою відповідних суфіксів, префіксів та повторенням слова-назви кольору.

Ступінь яскравості одного кольору підкреслюється в складних прикметниках такими основами, як густо- (густо-червоний, густо-зелений), яскраво- (яскраво-зелений, яскраво-червоний), яро- (яро-чорний), отруйно- (отруйно-жовтий), сліпучо- (сліпучо-білий), ніжно- (ніжно-зелений).

У сучасній українській мові в основі творення прикметника на позначення кольору (і водночас для його підсилення чи окреслення відтінків) часто лежить порівняння: буряково-червоний, мідно-червоний, пурпурово-малиновий; вугільно-чорний, смолисто-чорний; молочно-білий, сніжно-білий, цукрово-білий.

Ще одним поширеним способом збагачення словесної колірної палітри є згортання в складний прикметник назви кольору та означуваного ним іменника: рожевобокі (яблука), чорнобородий (чоловік), синьогрудий (птах). Цікаво, що в основі таких прикметників лежать назви кольорів, які мають найбільшу частотність використання, зафіксовану історією мови: чорний, білий, червоний, жовтий, зелений, синій.

З усього сказаного робимо наступні висновки:

— існує всього сім кольорів спектру, але мова фіксує досить велику кількість слів на позначення їхніх відтінків;

— на мовному рівні значна кількість відтінків кольору сприймається як окремі кольори, тобто фізична і власне лінгвістична точка зору щодо сприйняття кольору не співпадають;

— прикметники — назви кольорів мають різне походження: одні з них успадковані з давньоруської мови, інші - запозичені з чужомовних словників, ще інші утворюються в сучасній мові за певною значеннєвою схемою шляхом порівняльно-асоціативних зв’язків;

— частотність використання прикметників із семантикою кольору залежить від історичних закономірностей формування цього значеннєвого класу слів;

— ознака кольору по-різному виявляється різними словотворчими засобами української мови.

1.2 Лексика з семантикою кольору як ознака художнього сприйняття дійсності

Прикметники, на думку Н. Ф. Клименко, є тим семантичним ядром, до якого притягуються всі інші слова в українській мові на позначення кольору.

Утворювані від прикметникових коренів дієслова виражають значення «наділяти кольором, названим прикметником» та «набувати такої ознаки». Отже, наприклад, «жовтити» — це робити що-небудь жовтим, а «жовтіти» — набирати жовтого кольору; «янтаріти"—виділятися янтарним кольором, тобто бути схожим на янтар.

Іменники, пов’язані своєю семантикою з прикметниками на позначення кольору, як правило, називають абстраговані ознаки та властивості(білість, сивина, синь) і певною мірою стилістично маркуються: біляк — заєць із білим хвостом; сірко — собака сірої масті.

Усі ці слова, що належать до різних частин мови й об'єднані спільним коренем, виявляють здатність по-особливому точно і в той же час художньо яскраво передавати навколишню дійсність.

Кожна людина, а особливо художнього складу мислення, сприймає світ у кольоровій гамі. Письменники найбільш чутливі до гри світла й тіней, змін психологічної настроєвості, гармонії чи дисгармонії життя. Тому багато хто із них тяжіє до зображення дійсності з допомогою так званих кольористичних слів: іменників, дієслів і особливо прикметників, які за своєю властивістю означувати є не тільки прямими назвами кольорів та їхніх відтінків, але й засобом творення яскравих художніх образів. Тож зрозуміло, чому, наприклад, Л. Костенко називає ворону просмоленою (Сидить просмолена ворона в береті сонця набакир), а В. Сосюра пише про світло електричного ліхтаря, що воно янтаріє (Де-не-де у вікнах світло янтаріє, ліхтарі хитливі, тіні без кінця).

Дослідники образного слова давно звернули увагу, що хтось, слухаючи або читаючи художній твір, сприймає його зміст і не більше, у когось виникають асоціативні зв’язки з прочитаним або почутим. А є люди, які, крім змісту, вміють сприймати слова у звуках і кольорах.

В Артюра Рембо є сонет, який має назву «Голосівки». Поет змальовує звуки і букви в кольорах: «А чорне, біле Е, червоне І, зелене У, синє О…»

Поет-символіст Поль Верлен із цього приводу писав: «Я розумію, що Рембо було начхати, якого кольору літера А. Він просто бачив її такою, у цьому і вся проблема».

За спостереженнями лінгвістів, колір найчастіше домінує у творчості письменників-імпресіоністів, символістів, реалістів. В українській літературі до слів із семантикою світла й темряви тяжіли поети Павло Тичина, Максим Рильський, Ліна Костенко, прозаїки Михайло Коцюбинський, Іван Лозов’ягін (відомий під псевдонімом Багряний), Олесь Гончар та багато інших митців слова.

Кожен письменник вибирає на різних етапах творчості, а також у різних за жанром і основним настроєм творах, певне поле (чи поля) кольорового спектру.

Лексика кольору й освітленості, використовуючись у художньому стилі, тобто в мовотворчості поетів та прозаїків, зберігає за собою прямі значення або ж набуває переносних (особливо часто), а відтак стає предметом уваги лінгвістів, які ставлять перед собою завдання пояснити особливості втілення авторського задуму в кольорових образах і картинах, дослідити специфіку зображення навколишнього світу, відтворену автором художнього твору через цілеспрямований добір та використання в першу чергу так званих кольоративних слів.

Про техніку кольоротворення письменника І. Франко писав так: «Поет, коли береться малювати, то не чинить се виключно красками <�…>, але торкає різні наші замисли, викликає в душі образи різнорідних вражень, але так, щоб вони тут же зливалися в одну органічну і гармонійну цілість» [20, c. 101], «маляр дає нам враження кольорів, поет викликає тільки спомини кольорів; маляр „апелює“ безпосередньо до змісту, поет —до уяви» [20, с. 108]. Отже, колір — це «один із видів словесних образів у художньому тексті» [13, с. 151].

У художніх текстах слова з семантикою кольору виконують різноманітні стилістичні функції. Без них важко уявити пейзажний опис, зовнішню і внутрішню характеристику персонажів. Іван Франко з цього приводу казав: «Поет уживає кольористичних ефектів зовсім не так, як вжив би їх маляр, а для характеристики психічного настрою людей"[20,с. 101].

За спостереженнями Ю. Кузнецова, колір може стати лейтмотивним атрибутом художнього твору, оскільки він має здатність «вступати в складні зв’язки з усією семантичною структурою тексту».

Таким чином, можна стверджувати, що колірна розмаїтість лексики слугує не тільки реалістичному зображенню дійсності і глибоко психологічному змалюванню образів та їх характерів, але й втіленню естетичних смаків автора твору і його читачів. Розмаїта колірна палітра художніх творів відбиває багатоколірність світу, а нерідко — і складність проблем, що мають місце в житті суспільства в цілому і кожної людини зокрема.

Розділ 2. Особливості функціонування прикметників із семантикою кольору в мовотворчості І. Багряного

2.1 Кольоративна лексика У царині незбагненної творчої аури українського письменника-емігранта

Івана Багряного дослідникові неважко розпізнати найрізноманітніші прояви індивідуального почерку митця, яскравим елементом якого є кольоративна лексика.

Те, що колір, як певний образний знак із закодованою в ньому полісемантикою, особливо цікавив письменника, підтверджує хоча б той факт, що автор узяв собі псевдонім із семантико-морфологічного класу кольоративної лексики.

Працюючи з бібліографічними матеріалами про Івана Багряного, ми не знайшли інформації про мотивацію вибору письменником такого кольористичного псевдоніма. Але окремі зібрані нами факти дозволяють зробити певні висновки.

Як відомо, вперше письменник підписав свої твори вигаданим прізвищем Багряний у 1926 році, уже після розриву з письменницьким угрупуванням «Плуг» та переходом до угрупування «Марс». Марсівці - революційно налаштовані письменники. Сама назва угрупування вже асоціюється з червоним кольором: Марс, як відомо,? червона планета.

Більше того: Іван Лозов’ягін у тому ж таки 1926 році вступив до Київського художнього інституту на малярський факультет. Отже, в символіці кольорів розумівся дуже добре.

Якщо зважити на те, що дев’ятнадцятирічний юнак і революцію, і громадянську війну сприймав як свою кровну справу, а отже, в ролі свідомого борця з тоталітаризмом себе ще не усвідомлював, то цілком зрозумілим стає вибір такого промовистого псевдоніма. Це вже пізніше віра і кров стали для письменника полярними поняттями, хоч і залишилися в одному полі кольоросприйняття.

Звернувшись до Етимологічного словника української мови, ми встановили, що прикметник багряний має давньоруські корені. Набувши звучання багрий, він закріпив за собою значення «темно-червоний». Походить лексема від старослов’янського БАГЂРЂ (багр), що означає «горіти, палати, полум’яніти». У сучасній мові існують різні фонетичні варіанти похідного прикметника: багровий — яскраво-червоний, багряний — пурпуровий.

Таким чином, усі розглянуті прикметники входять у семантичне поле червоного кольору, назва якого, як підтверджує словник [8], також сягає корінням давньоруської мови (як уже зазначалося вище, назва кольору червоний пішла від назви червів — комах кошенілі, з тіла самиць яких і добували червону фарбу).

Враховуючи вищесказане, робимо висновок: псевдонім Багряний своєю семантикою безпосередньо пов’язаний із кольором; переосмислюючись, він набуває виразного стилістичного навантаження, оскільки семантика кольору починає асоціюватися з лексемами революційний, войовничий. Через якийсь час, як підтверджує біографія письменника, І. Лозов’ягін ще більше переосмислює символіку кольору: багряний у його сприйнятті - це скровавлений, переслідуваний, інакомислячий.

Отже, на підставі сказаного вище робимо висновок про те, що семантико-функціональний аналіз прикметників зі значенням кольору в контексті мови художніх творів може виявити цікаві закономірності «кольорового бачення» поетів та прозаїків.

2.2 Питома вага прикметникових колорем у лексичній системі романів І. Багряного «Тигролови» і «Людина біжить над прірвою»

Знайомство читача з прозою І. Багряного не буде повноцінним, якщо повз увагу пройде художня майстерність письменника, виявлена насамперед у вмінні живописати, відтворювати світ у грі кольорів та їх відтінків.

Письменник тяжіє до кольористичного сприйняття дійсності. Лексика кольору й освітленості відіграє важливу роль у мовній системі роману «Тигролови». Відтворені в кольорах реалії та особливості сприйняття навколишнього світу героями твору, як і самим автором, викликають у читача незабутні враження.

Застосувавши метод суцільної вибірки кольористичної лексики, ми зафіксували в тексті роману «Тигролови» 504 випадки вживання слів з семантикою кольору. Із них 339 випадків уживання кольористичних прикметників, які можна об'єднати у вісім спектральних мікрополів. Це, зокрема, мікрополя чорного кольору (50 випадків уживання), червоного (39 уживань), білого (34 уживання), голубого (29 уживань), синього (27 уживань), зеленого (22 уживання), жовтого (4 випадки уживання), фіолетового (2 випадки). Мікрополе оранжевого кольору нами не зафіксоване (див. дод. 1).

Часто вживаними в романі є прикметники з семантикою змішаних кольорів та їх відтінків (подаємо без статистичних підрахунків, тобто за принципом запам’ятовування; зазначимо при цьому, що на них припадає решта випадків уживання, тобто 65): рудий, брунатний, сизий, сірий, ліловий, фіалковий, рожевий, буланий, муругий (як фонетичний варіант лексеми мурий), гнідий (див. дод. 2).

В окрему групу кольористичних прикметників об'єднуємо ті, якими позначаються особливості асоціативного кольоросприйняття: спектральний, веселковий, фосфоричний, вороний, вогненний, кривавий, малиновий, блідий, тьмяний, сріблястий, золотий, бронзовий, вугляний, кольору кави (так зване описове позначення кольору, утворене на основі асоціативних зв’язків).

Відповідно до поданої в першому розділі нашої роботи характеристики кольорового спектру, вищеназвані кольористичні прикметники, які ми розпізнали в лексичній системі роману «Тигролови», можна віднести до одного з восьми означених кольорових мікрополів. Виділяючи з мовної канви твору наведені вище лексеми, ми мали на меті закцентувати увагу на їх виразній стилістичній специфіці, яку детально буде проаналізовано й описано в нашій роботі.

Отже, можна зробити висновок, що мікрополе кожного зі спектральних кольорів у тексті роману «Тигролови» досить широке і представлене великою кількістю колорем (під терміном колорема, уведеним І. Чумак-Жунь, слід розуміти одиницю лексико-семантичного поля кольору; вона об'єднує всі спільнокореневі позначення чистого кольору або відтінків кольору, до якої б частини мови вони не належали [22]). Нами зафіксовані, крім кольористичних прикметників, також іменники з семантикою кольору (чорнота, бірюза, блакить, жовтяк (про перестиглий огірок) та деякі інші), дієслова (біліють, поблід, фосфорить, зеленіють, позеленіло, зашарілась, рожевіє, синіє, засіріло). Зафіксовано один випадок використання І. Багряним кольоратива-прислівника (барвисто).

Аналізуючи частотність функціонування кольористичних прикметників у романі «Людина біжить над прірвою», ми скористалися методом лінгвістичного аналізу тексту, в результаті чого встановили, що на фоні 83 200 слів зустрічається щонайменше 875 випадків вживання кольоративної лексики, або 1% (див. дод. 3).

Семантику кольору передають 438 прикметників, що становить 0,52% від загальної кількості лексичних одиниць і 50% від усіх кольоративів (див. дод. 4).

Кількісно найбільший вияв мають прикметникові кольоративи чорний (129 випадків уживання, або 29,4%) та сірий і сизий — разом 58 випадків уживання, або 13,24% (див. дод. 5).

Порівняно з виявом у романі «Тигролови», питома вага вищесказаних кольорів зростає. І це має пояснення: у романі «Людина біжить над прірвою» художня уява письменника змальовує тоталітарну добу в збірному образі сірої людини; через сприйняття головних персонажів розкривається особливість епохи, тієї зловісної машини, яка нівечила долі багатьох людей. Тож сповнені символічного змісту, кольористичні епітети Івана Багряного, зокрема сірий і чорний, дають можливість читачеві уявити весь безмір страждань безневинної людини.

Оскільки тематичне поле нашого дослідження замикається в межі кольористичних прикметників, далі зупинимо свою увагу саме на аналізі окремих лексем цього семантико-морфологічного класу слів.

2.3 Особливості художнього функціонування прикметникових лексем зі значенням кольору в романі «Тигролови»

Лексеми зі значенням кольору є, як правило, полісемантичними. Вони здатні розвивати переносні значення, з яких виникають образи, і окремі з них закріплювати як символічні.

У художній мові, де особливо відчутна функція естетичного впливу, лексеми кольору є емоційно наповненими, вони вживаються зі смисловим та естетичним прирощенням і від того набувають експресивного звучання.

У взаємодії з іншими поетичними засобами колір у художньому тексті рідко збігається з об'єктивною кольоровою ознакою реалії, тобто має своїм значенням тільки ознаку кольорового спектра.

Частіше колір «живе» в кольористичному образі, що формується не лише значенням кольору, а й іншими лексемами, використання яких залежить від художньої мети, суб'єктивних уподобань автора, від індивідуального осмислення кольорів. Так виникає художній колір, тобто кольористичний епітет.

Одна з показових стилістичних функцій кольористичних прикметників у мові роману «Тигролови» — розкриття сутності зображуваної епохи, визначальними рисами якої були жорстокість, руйнування людських доль, приниження людської гідності.

Мабуть, саме тому серед використовуваних письменником кольорів домінують чорний та червоний з усіма притаманними їм відтінками, що перетворюються на своєрідні кольори-символи доби тоталітаризму. Усі інші мікрополя основних кольорів спектра, до яких звертається І. Багряний, зберігаючи пряме або ж частіше набуваючи переносного значення, також семантично навантажуються і стилістично увиразнюються.

Прослідковуючи особливості функціонування в романі прикметників із семантикою кольору, ми дійшли висновку, що вони використовуються письменником для різних художніх потреб, а найчастіше:

—з метою відтворення характеру епохи;

—у техніці портретування;

—для опису екзотичних барв природи Уссурійського краю, вражень, спричинених грою світлотіней та вібрацією світла, тобто для створення пейзажних картин.

Колір як ознака епохи особливо чітко функціонує в першому та другому розділах роману, виявляючи тим самим особливе стилістичне навантаження кольористичних прикметників.

Так, описуючи поїзд-дракон, а потім комфортабельний світ на колесах, автор використовує контраст кольорів, яким життя в державі поділилось на два протилежних світи.

Усі кольори, які так чи інакше стосуються руху поїзда-дракона, пов’язуються з темою страждання, невизначеності, поневолення. Тому й з’являються в мові автора означення на зразок чорне пекло («Не з китайських казок і не з пагод Тибету — він знявся десь з громохкого центру країни чудес, вилетів з чорного пекла землі людоловів і гнав над просторами…»), чорна прірва («Мерехтіли грона очей і летіли десь у темряву чорну, у прірву»), чорна ніч («Чорна, безмежна ніч», «А дракон все летить і летить — у невідоме, вперед, у чорну сибірську ніч, на край світу»), сива пустеля («…оці тисячі мучеників… Вони купчились отарами, зігнані в великі купи, мов вівці, і, оточені шпалерами варти, тупо дивилися вперед — на сиву пустелю…»), руді коробки (про вагони, як символ ув’язнення: «Дивно! Скільки могло вміститися люду в цих брудних рудих коробках!»), кривавий слід («Поїзд вривався в тунелі і скажено просовувався крізь них… намагаючись зітерти пісню і кривавий слід за собою»), бліді обличчя (про в’язнів: «А тоді, задерши голову до заґратованої діри, владно гукає в гроно мерехтливих очей і блідих облич, що поприлипали, мов паперові, до ґрат»).

Змальовуючи пасажирів «Тихоокеанського експресу номер один» та й сам «світ на колесах», І. Багряний використовує світлі, яскраві, барвисті, як саме вільне життя, кольористичні епітети: блакитні гори (експрес «межи пасмами блакитних гір, повз легендарний Байкал… пролітав мовби жмут метеорів…»), золоте ельдорадо («І там те справжнє золоте ельдорадо, що про нього стільки чуто, мріяно і передумано», «Експрес мчав і мчав… Десь в те дивне золоте ельдорадо»), сніжно-білі столики, червоне «Бордо», білі обруси, золотоверхі портвейни, фіалково-рожеві краєвиди, білі вершини гір («А у вікнах біжать вечорові силуети, біжать двома безконечними стрічками: фіалково-рожеві краєвиди, білі вершини гір, облямовані в колір індиго долини…).

Як видно з наведених прикладів, сповнені символічного змісту, кольористичні епітети І. Багряного дають можливість читачеві зрозуміти зовнішній блиск та химерність нібито щасливого життя і (контрастуючи з ними) страждання людей із другої половини цього нового світу.

Художня поліфункціональність кольору найяскравіше розгортається в техніці створення І.Багряним картин природи Уссурійського краю. Екзотичність зображуваних пейзажів зумовлює потребу використовувати кольори, їх відтінки, гру світлотіней тощо.

Як правило, спектральності кольористичного тла І. Багряний досягає ампліфікацією споріднених або контрастних тонів у типово імпресіоністичних пейзажах: «Скільки оком сягнеш, розпростерся хвилястий, зелений океан, збрижений велетенськими химерними хвилями, що йшли одна за одною… Найближчий гребінь — сизо-зелений, зубчастий. За ним — сизо-фіалковий: ліворуч, скільки оком сягнеш, і праворуч тягся лиманний контур. Потім — сизо-голубий… Голубий…»; «Насаджені дбайливою дівочою рукою, гвоздики змагаються з пишними тубільними саранками — червоними, жовтими, фіалковими…».

Цілком очевидно, що Багряний-пейзажист тяжіє до насичених барв: «блакитна оправа лісів», «Сорокаметрові кедри вигинались рудими, голими стовбурами», «Перед очима, по буйній зеленій зелені, бігали сонячні зайчики», «Бджілки заповзають в рожеві дзвіночки», «Чорна гора зсунулась», «Розляглись навколо ген сизого пасма гір», «…а далі - на синє бескеття Сіхоте-Аліня», «Час собі йшов замріяною ходою по безбережному зеленому океану».

У зображенні краєвидів І. Багряний особливо продуктивно експериментує барвами, користуючись не тільки чистими кольорами, але й напівтонами, відтінками, робить зримим або лише окремий кольористичний мазок, або ж майстерно передає ефекти світлотіні та гри кольорів. Тож колір при створенні пейзажів слугує то настроєвим тлом («Синій-синій та холодний вечір застукав їх в дорозі»), то художнім порівнянням, паралелізмом («…Григорій думав свої думи. А вони — то летіли вихором, то пливли, як чорні, понурі хмари»), то промовистою символічною деталлю («Григорій дивився ліворуч на сизі кряжі над червоним колом, пересновані червоним павутинням»), то, врешті, власне авторським сприйняттям барвистої спектральної гами, що існує в самій природі («А ранок стояв сонячний, мерехтливий, запишаний перлами і веселковими барвами. Усміхнений, золотий ранок».)

Передаючи відтінки кольору, автор використовує складні прикметники: фіалково-рожеві краєвиди, сизо-зелений, сизо-фіалковий, сизо-голубий (про гребені гір); синьо-фіалкове (пасмо гір), ясно-зелена (галявина), фіалково-сині, зеленаво-сині (про долини). Як бачимо, всього вісім випадків уживання.

Живописної ефектності І. Багряний досягає не стільки за рахунок того, що кольористичний епітет вдало репрезентує суб'єктивно сприйняту й оцінену кольористичну картину навколишнього світу, скільки за рахунок створеного письменником кольористичного простору, у якому виявляється висока асоціативна здатність кольору як важливого виражального сегмента з потужною семантикою та психологічною функціональністю.

Чи не найяскравіше художня поліфункціональність кольору в романі Івана Багряного розгортається в техніці портретування, заснованій на використанні промовистих кольористичних деталей, які трансформуються в психологічний відтінок характеру, стають еквівалентами експресивних станів чи сприйняттів.

Так, портретуючи тубільне населення Уссурійського краю, І. Багряний використовує прикметники з асоціативною ознакою кольору: «За Байкалом вони спостерігали екзотичних тубільців: червоношкірих бурятів та бурято-монголів з Улан-Уде; гордих бронзових якутів і таких же бронзових, в національні строї убраних якуток».

Створюючи портретні описи героїв роману, письменник зупиняє увагу на о виразних, поданих обов’язково в кольорі деталях: бліді обличчя; блідий Григорій; золоті лампаси й золоті ґудзики; блакитна стрічка; почорніле обличчя; чорнява мати; весела чорнява дівчина тощо.

Оскільки люди, про яких пише І. Багряний, живуть у тайзі і, отже, займаються мисливським промислом, автор детально описує зовнішність тварин, із якими в силу різних причин доводиться контактувати героям твору. І знову в описах домінує колір: Григорій, зустрівшись із ведмедем і вступивши з ним у двобій, «повалився під волохатою, чорною масою»; «Четверо коней — сірий, буланий, вороний і гнідий», коні «сірої масті з рудими остинками, а одна руда з чорним загривком»; «А ізюбр — це не плямистий олень, лише рудувато-сірий»; «…під крутим берегом в кам’яних розсипах клопочеться горностай — такий смішний в літнім убранні, рудувато-бурий, як старець…».

Спостерігаючи за кольоропозначеннями, до яких так часто вдається І.Багряний, робимо ще один важливий, на наш погляд, висновок: іноді, використавши один і той же кольористичний прикметник, автор уміло демонструє підмічені ним особливості його функціонування в художньому тексті.

Розглянемо це на прикладі двох кольоративів — чорний і зелений.

У романі фіксуємо кольористичне означення чорний в описах зовнішності персонажів (як пряму ознаку), в описах природи (як стилістичний прийом), у деталізації авторських вражень (як стилістичний прийом): «чорнявий високий Грицько» — увага концентрується на смуглявості юнака та чорному кольорі волосся; стилістичну функцію пейзажної деталі виконує епітет чорний у поєднанні зі словами вода, діра, земля, море, пекло; враження від сприйняття навколишнього світу передається епітетом чорний у поєднаннях зі словами хмари, думки, порожнеча («Було лише одне „або“, після якого йшла чорна порожнеча»).

Прикметник зелений використовується І.Багряним для позначення реального кольору («Перед очима, по буйній зеленій зелені, бігали сонячні зайчики»), для передачі вражень від сприйняття дійсності, тобто зі стилістичним ефектом («Мовчазна, зелена пустеля», «Скільки оком не сягнеш, розпростерся хвилястий зелений океан»), з метою образної, власне художньої характеристики тайги — держави тигроловів («Безжалісні стрільці, веселі і безпощадні звіролови, мускулясті диктатори в цій зеленій, первісній державі, хижі і годі завойовники цієї ще не загнузданої стихії»), стилістичний ефект художнього функціонування епітета зелений ще більше увиразнюється, коли він вживається співвідносно з іменником «едем» («Ніби хто почав роздмухувати той пекельний, всепожерающий вогонь в його серці, що тут був притих в цім зеленім едемі…»), або на позначення віку («А сам ще зелений і нічого не тямить»).

На основі сказаного вище уже можна зробити висновок про те, що І. Багряний у своїй художній творчості виявив себе як талановитий живописець. Розмаїта колірна палітра його твору відбиває в собі багатоколірність світу. Митець тонко відчуває особливості кольоросприйняття дійсності, а тому, залежно від змісту та ідейного навантаження описуваних картин, вдається до різних кольоропозначень: чорний, сірий, червоний, вогненний, кривавий, блідий, білий — це ті кольори, які означають епоху тоталітаризму, тому-то й постає вона в чорно-біло-червоних тонах; природа, будучи позбавленою умовностей людського співіснування, буяє всіма кольорами спектра та найтоншими поєднаннями їх відтінків.

Можна з усією відповідальністю стверджувати, що характер такого добору письменником кольорів не тільки повністю відповідає уявленням українського народу про навколишню дійсність, але і його поглядам на вічні проблеми свободи і неволі, добра і зла, торжества життя і його переваги над смертю.

2.4 Кольористичний епітет у романі «Людина біжить над прірвою» як символ тоталітарного режиму Спостереження за особливостями ідіолекту І.Багряного дозволяють стверджувати, що існують певні закономірності вживання колірної і світлової лексики у змалюванні персонажів, пейзажів та інтер'єрів. У їх забарвленні спостерігається і монохромія (одноколірність або використання тільки таких позначень різних кольорів чи їх відтінків, що належать до одного й того самого мікрополя), і біхромія (контрастування колірних лексем, одні з яких реалізують буквальне значення, а інші - інакомовне), і поліхромія (використання лексем із трьох і більше мікрополів).

Однак за будь-якого підходу найпоказовішою стилістичною функцією кольористичних епітетів у прозі Івана Багряного залишається розкриття сутності зображуваної доби, основними ознаками якої була жорстокість, ламання людських доль, людське приниження.

У романі «Людина біжить над прірвою», як і в інших творах письменника («Тигролови», «Сад Гетсиманський», «Огненне коло»), можна побачити повний кольоровий спектр, проте семантично навантаженими, стилістично виразними для індивідуальної оповіді є епітети сірий і чорний.

Епітет сірий функціонує в сполученнях із лексемами людина, істота, герой, колона, лавина, маса, лава і допомагає уявити узагальнений образ сірої людини (словник фіксує переносне значення цього кольору так: «нічим не примітний, невиразний, безликий» [16]).

Найбільш часто помічаємо вживання епітета сірий з іменниками у формі однини і множини (сірі люди, істоти) та зі збірними назвами типу маса, лава: «Він був сам, самісінький, як палець. Сіра людина здана сама на себе, покинута напризволяще»; «Тут вишикувалося понад чотириста людей, — ні, не людей, а сірих істот у подертому брудному ганчір'ї з пом’ятими блідими й брудними обличчями, з такими ж торбами на спинах — понад чотириста скоцюрблених голодом, холодом, утомою й страхом жалюгідних істот».

Якщо в першому прикладі наголошується на самотності, на тому, що людина забута, покинута, а її незначущість та непримітність передається означенням сіра, то другий контекст мотивує значення епітета сірі (істоти) — однакові, невиразні, позбавлені індивідуальності. Така оцінка з’являється в результаті узагальнення опису зовнішнього вигляду людей — їхнього одягу, облич, їхнього страждання через холод, голод, страх. На позначення великої кількості людей автор уживає вислови типу сірі люди, сіра маса, сіра колона людей, сіра лавина людей. Наприклад: «А надворі ту всю людську лаву брали, як у шори, дві тісні й довжелезні шпалери варти, наїжаченої сталевими цівками автоматів і злісними очима, так ніби причиною того, що вони мусили підставляти тут свої голови під бомби, була саме ця сіра людська лава»; «Вишикувані в довгу колону „по чотири“, вони являли собою вже цілком знеособлену сіру масу»; «Сіра колона людей, замотаних у ковдри й простирадла…»; «Вона лише бачила суцільну сіру масу людей, десь ведених на страту. І не хотіла з ними розлучатися, мов це вели останніх людей, що були на цьому світі…». Уточнювальний відтінок у семантику епітета сірий вносять інші, не кольористичні означення, зокрема знеособлена, суцільна, людська (маса). У таких епітетних ознаках наявний кольористичний зміст лексеми сірий, хоча звуковий комплекс і не відповідає такому значенню.

Семантика цього епітета розкривається в контексті, де поряд функціонують додаткові характеристики людини ХХ століття, образ якої є збірним поняттям: «Ні, цей герой — це звичайна собі сіренька, в лахміття вдягнена, заштовхана, стероризована, отака собі мізерна людина 20-го століття». Нанизані епітетні характеристики об'єднають і зовнішній вигляд, і внутрішній стан людини; вони сприймаються як контекстуальні синоніми до ключової лексеми — сірий .Разом це створює монохроматичний ефект, який споріднює техніку Багряногопрозаїка з концепцією кольору в імпресіонізмі.

Кольористичне означення чорний у поєднанні зі словами вода, діра, земля, море використовується зі стилістичною функцією пейзажної деталі.

Як зазначено в Тлумачному словнику, епітет чорний має значення «непроглядний, густий, темний», коли йдеться про воду чи дим.

У романі «Людина біжить над прірвою» чорний колір передає позитивне естетичне враження від природи («Спустився з урвища на Ворсклу, пройшов повз роззяплені чорні діри в кризі, ще й зазирнув у них — там було тільки повно чорної води спутаних водоростей, і жодної тобі оглушеної риби»), логіко-кольористичний зміст метафоричних образів («Над чорними кратерами бомбових вирв пробиваються ніжні пагінці трав і квітів. Над прірвою буйним цвітом зацвітає весна!». Однак традиційно, а отже, особливо часто епітет чорний пов’язується з темою страждання. А тому й з’являється в мові автора означення чорна (чорна загибель, чорна смерть, чорна зненависть, чорна трагедія, чорна зневіра), які нагнітають психологічну атмосферу, оскільки їх об'єднує спільне значення— «втрата чогось назавжди»: «Гірше те, що душа його розгублена й квилить над безоднею чорної, найчорнішої зневіри в усьому, в усьому, в що можна людині вірити, — вона спинилась без найменшого опертя»; «І Соломон — лише вірний, сліпий прапороносець, речник тієї нової епохи — чорної-чорної епохи насильства, епохи відчаю, сум’яття, наруги тьми»; «Самотній, загубленій у безкраїй чорноті, як у справді чорному-чорному морі, безмежно вимученій людині було моторошно»).

Увагу читача привертають контексти, де зміст колірного епітета чорний контрастує з такими лексемами, як сонце, Воскресіння, добро, світ (синонім до світло). У такий спосіб автор намагається вселити оптимізм не лише в читачів, але й у своїх героїв, яким щиро симпатизує і співчуває: «Це сліпуче сонце його, Максимової, Вітчизни, загорожене чорною-чорною смертю великого Воскресіння. Сонце їхньої Вітчизни — його й Миколиної! Це вони вдвох поставили там своє сонце, ту сліпучу феєрію»; «В любові тріумфує над чорною тьмою світ — сонячний, прекрасний, божественний світ завжди живе тріумфує над мертвим».

Щодо останнього прикладу, то в ньому привертає увагу свідоме поєднання автором лексем із мікрополя чорного кольору й мікрополя темряви (тьма), яке з ним перехрещується. Це створює монохроматичний художній ефект, який спостерігається і в деяких інших випадках: «Вони співали над чорним хаосом, над проваллям хаосу, над проваллям жаху…» (мікрополе темряви створюють лексеми хаос, провалля, жах; «В той самий ліс, куди ось уже не один десяток літ водять усіх приречених на розстріл темними, чорними ночами» (мікрополе темряви створюється прикметником темними й опосередковано іменником ніч).

Ще більш яскраво монохроматичний ефект виявляється тоді, коли автор підсилює ознаку чорного кольору, вводячи в близький контекст іменник чорнота: «Може, чекати довго, а може, лише мить, щоб переселитися в тісноту ще тіснішу й чорноту ще чорнішу, вже зовсім ідеальну».

В окремих випадках, маючи на меті закцентувати увагу читача не стільки на інформаційній функції кольористичного прикметника чорний, скільки на мірі психологізму сприйняття описуваного явища, автор вдається до тавтології (І Соломон — лише вірний, сліпий прапороносець, речник тієї нової епохи — чорної-чорної епохи насильства, епохи відчаю, сум’яття, наруги тьми".) або ж словотворчого ускладнення на фоні тавтології («Гірше те, що душа його розгублена й квилить над безоднею чорної, найчорнішої зневіри в усьому, в що можна людині вірити — вона опинилась без найменшого опертя»).

У цілому робимо висновок, що кольористична символіка розглянутих лексем підпорядковується авторському задуму створити широке художнє тло, на якому в усій повноті буде відображено характер епохи, її співзвучність або контрастність (залежно від описуваної ситуації) до пейзажних та психологічних малюнків.

прикметниковий колорема лексика роман

Висновки Досліджуючи питання про функціонування кольористичних прикметників у мові прозових творів І. Багряного, ми дійшли ряду висновків, які узагальнюють та приводять у систему результати нашої роботи.

1. Словники сучасної української мови фіксують понад триста лексичних одиниць на позначення всіх відтінків, яких можуть набувати сім кольорів спектру. Серед названої кількості слів домінують прикметники як найдавніші мовні прояви кольоросприйняття людини. Семантику кольору позначають також іменники, дієслова, в окремих випадках — прислівники (причому виключно в художній функції).

2. Кольористичні прикметники розрізняють за походженням і часом виникнення: одні з них успадковані ще з давньоруської мови (білий, чорний, сірий, синій, зелений, жовтий, червоний), інші запозичені з чужомовних словників (оранжевий, фіолетовий, індиго тощо), ще інші утворюються на матеріалі української мови за певними асоціативними зв’язками (мигдалевий, маковий, бірюзовий, фісташковий тощо).

3. Прикметники з семантикою кольору розрізняються за стильовими особливостями. Так, у розмовному і художньому стилях найчастіше використовуються прикметники білий, чорний, сірий, синій, зелений, жовтий, червоний; у мові прози та поезії найбільш поширені лексеми блакитний, рудий, сивий, рожевий; малу питому вагу в художньому стилі й особливо в розмовному мають лексеми сизий, коричневий, голубий, фіолетовий, багровий, пурпурний, рижий, ліловий, вороний, гнідий, буряковий.

4. Ознака кольору виявляється різною мірою. У мові це передається з допомогою словотворчих засобів: ступінь яскравості підкреслюється у складних прикметниках такими основами, як густо- (густо-зелений), яро- (яро-червоний), отруйно- (отруйно-жовтий), сліпучо- (сліпучо-білий), ніжно- (ніжно-зелений) суфіксамияв-, -юват-, -яст- (передають неповний ступінь вияву ознаки), суфіксамиісіньк-, -езнта префіксами за-, пре-, (передають надмірно виявлений ступінь ознаки: білісінький, сивезний, забілий, пребілий), тавтологією (білий-білий, темний-претемний).

5. Колір як один із видів словесних образів у художньому тексті є не лише ознакою оригінальної мистецької техніки письменників — імпресіоністів, символістів, реалістів, але й взагалі слугує способом вираження так званої «психо-духовної конституції митця» (А. Швець).

6. Одним із проявів мистецької кольоропристрасті письменника І. Лозов’ягіна є той факт, що він вибрав свій псевдонім саме із кольористичної лексики: багряний входить до семантичного мікрополя червоного кольору; у сприйнятті письменника він набуває виразного стилістичного забарвлення й асоціюється з семантикою прикметників «революційний», «войовничий». Згодом сам автор переосмислює символіку цього кольору і сприймає його як синонім до скривавлений, переслідуваний, інакомислячий.

7. Лексика кольору й освітленості відіграє важливу роль у мовній системі роману «Тигролови». Із зафіксованих 404 лексичних одиниць на позначення кольору 339 випадків уживання складають саме прикметники з семантикою кольору, які об'єднуються у 8 мікрополів спектральних кольорів — чорного, червоного, білого, голубого, синього, зеленого, жовтого, фіолетового (подано за спадом частотності використання в мові роману). 129 лексем, у тому числі 65 випадків уживання кольористичних прикметників, використовуються для позначення змішаних кольорів.

8. У романі «Людина біжить над прірвою» семантику кольору передають 438 прикметників, що становить в середньому 0,52% від загальної кількості лексичних одиниць і 50% від усіх кольоративів. Кількісно найбільший вияв мають прикметникові кольоративи чорний — 129 випадків уживання, або 29,4%) та сірий і сизий — разом 58 випадків уживання, або 13,24%.

9. У мовотворчості І. Багряного колір функціонує здебільшого в трьох аспектах: як характерна ознака тоталітарного режиму (чорний, червоний, кривавий, рудий, білий, блідий, золотий), як домінантна ознака в екзотичних пейзажах Уссурійського краю (функціонують практично всі зафіксовані нами прикметники з семантикою кольору), як яскрава та поліфункціональна деталь у техніці портретування персонажів.

Така особливість функціонування кольористичних прикметників є питомою ознакою художньої техніки Багряного-імпресіоніста.

Список використаної літератури

1. Бабич Н. Д. Практична стилістика і культура української мови / Н. Д. Бабич. — Львів, 2003. — 432 с.

2. Багряний Іван. Тигролови. Людина біжить над прірвою/І.Багряний. — К., 1991. — 320 с.

3. Білодід І.К. Питання розвитку мови української радянської художньої прози/ І.К.Білодід. — К., 1985. — 278 с.