Формування і розподіл прибутку на підприємстві ЗАТ «ЦУМ»

Зміст

• Вступ
• 1. Методологічні основи формування і розподілу прибутку підприємств
• 1.1 Економічна природа та джерела утворення прибутку підприємства
• 1.2 Рентабельність підприємства та показники, які її характеризують
• 1.3 Фактори, що визначають прибуток та рентабельність підприємства
• 2. Формування і розподіл прибутку на підприємстві
• 2.1 Загальна організаційно-економічна характеристика ЗАТ «ЦУМ»
• 2.2 Аналіз валового прибутку та інших доходів ЗАТ «ЦУМ»
• 2.3 Аналіз прибутку і рентабельності ЗАТ «ЦУМ»
• 2.4 Розподіл та використання прибутку ЗАТ «ЦУМ»
• 3. Стратегія управління прибутком підприємства та оцінка резервів зростання прибутку на перспективу
• 3.1 Стратегічна мета підприємства та її досягнення
• 3.2 Резерви зростання прибутку
• Висновки
• Список використаної літератури
• Додатоки

Вступ

Перехід до ринкової економіки потребує від підприємства підвищення ефективності виробництва, конкурентноздатності продукції і послуг на основі впровадження досягнень науково-технічного прогресу, ефективних форм господарювання і управління виробництвом, активізації підприємництва і т.п. Важлива роль у реалізації цієї задачі приділяється аналізу господарської діяльності підприємств. З його допомогою виробляються стратегія і тактика розвитку підприємства, обгрунтовуються плани й управлінські рішення, здійснюється контроль за їхнім виконанням, виявляються резерви підвищення ефективності виробництва, оцінюються результати діяльності підприємства, його підрозділів і робітників.

Основним завданням проведення економічного аналізу є оцінка результатів господарської діяльності, виявлення факторів, які позитивно чи негативно вплинули на кінцеві показники роботи підприємства.

Одним з важливих показників ефективної діяльності підприємства є наявність прибутку та рентабельність діяльності. Прибуток підприємства є його фінансовою базою. За рахунок прибутку утворяться фонди виробничого розвитку, додаткового матеріального стимулювання працівників, соціальних виплат, виплат власникам підприємства і т.п. Актуальність даної теми неможливо перебільшити. Бізнес не може розраховувати на процвітання, а вірніше на виживання, не розробляючи планів і не контролюючи їхнє виконання.

На підставі вищесказаного була обрана тема дипломної роботи «Стратегія управління прибутком підприємства та оцінка резервів зростання прибутку на перспективу» та проведено економічний аналіз діяльності підприємства — глибоке дослідження економічних явищ на підприємстві, тобто виявлення причин відхилення від плану і недоліків у роботі, розкриття резервів, їхнє вивчення, сприяння комплексному здійсненню економічної роботи і керуванню виробництвом, активний вплив на хід виробництва, підвищення його ефективності і поліпшення якості роботи.

У даній роботі розглянуті такі планові і фактичні показники, як обсяг виробництва і реалізації, собівартість продукції, доходи і витрати підприємства, залишки нереалізованої продукції, а також середня вартість основних активів, його активної частини, кількість встановленого устаткування тощо.

Але ці показники — не предмет аналізу, а тільки форма, через яку ми спробуємо пізнати об'єктивний зміст господарської діяльності.

Наша задача проаналізувати як результати діяльності підприємства, так і економічні фактори, що на них вплинуть.

У такий спосіб ми будемо досліджувати прибуток і визначати, які фактори і в якому ступені вплинули на нього, тобто з’ясуємо за рахунок чого відбулася зміна прибутку.

Також проведемо аналіз рентабельності виробництва, об'єктивно оцінимо ефективність господарської діяльності. Після проведеного економічного аналізу можна буде дати оцінку фінансового стану підприємства.

Для досягнення поставленої мети поставлені наступні завдання:

дати загальну характеристику теоретичних основ економічного аналізу ефективної діяльності підприємства;

проаналізувати законодавчі акти та вимоги щодо обраної теми;

дати оцінку фінансово-економічного стану підприємства — Закритого акціонерного товариства «ЦУМ», яке було обрано об'єктом дослідження;

на основі аналізу нормативних документів висвітлити проблеми ефективної роботи підприємства, розробити та запропонувати шляхи вдосконалення організації діяльності.

1. Методологічні основи формування і розподілу прибутку підприємств

1.1 Економічна природа та джерела утворення прибутку підприємства

Прибуток, в класичному розумінні, являє собою різницю між ціною товару і затратами на виробництво товару — його собівартістю. Саме таке розуміння прибутку закладене в усіх законодавчих актах України, крім законодавства про оподаткування прибутку. такий показник, безумовно, в більшій мірі характеризує якість господарювання підприємства, саме він реальний із точки зору спроможності підприємства відраховувати частину прибутку до бюджету. 14;. стр.110

Прибуток як економічний показник являє собою різницю між ціною реалізації та собівартістю продукції (товарів, послуг), між обсягом отриманої виручки та сумою витрат на виробництво та реалізацію продукції.

В торгівлі, з урахуванням специфіки виконуваних функцій і особливостей формування доходів та витрат, прибуток визначається як різниця між доходом підприємства і його поточними витратами (додаток А).

Прибуток характеризує кінцевий результат діяльності підприємства. Його одержання є обов’язковою умовою розширеного відтворення на підприємстві, забезпечення його самофінансування і зміцнення конкурентноздатності на ринку.

Прибуток виконує ряд функцій (додаток Б):

1. Оціночна функція. Прибуток підприємства використовується як оціночний показник, що характеризує ефект його господарської діяльності. Використання цієї функції повною мірою можливе тільки в умовах ринкової економіки, яка передбачає свободу встановлення цін, свободу вибору постачальника і покупця.

2. Розподільча функція. Її зміст полягає в тому, що прибуток використовується як інструмент розподілу чистого доходу суспільства на частину, що акумулюється в бюджетах різних рівней та залишається в розпорядженні підприємства.

3. Стимулююча функція. Виконання цієї функції визначається тим, що прибуток є джерелом формування різних фондів стимулювання (фонд заохочення, фонд виробничого та соціального розвитку, фонд виплати дивідендів, пайовий фонд тощо).

Прибуток, як економічний показник, дозволяє поєднувати економічні інтереси держави, підприємства, як господарюючого суб'єкта, робітників і власника підприємства. Вирішення цього завдання перш за все пов’язане з пропорціями в розподілі та використанні прибутку.

Об'єктом економічних інтересів держави є частина прибутку, яка виплачується у вигляді податків та обов’язкових платежів. Економічний інтерес підприємства як товаровиробника знаходить своє узагальнення в обсязі прибутку, який залишається в розпорядженні підприємства і використовується для вирішення виробничих та соціальних завдань його розвитку. Економічний інтерес робітників підприємства пов’язаний передусім з розміром прибутку, який спрямовується на матеріальне заохочення, соціальні виплати та соціальний розвиток. Власника підприємства цікавить в першу чергу розмір фонду виплати дивідендів, а отже — та частина прибутку, котра пов’язана з виробничим розвитком, а відповідно приростом капіталу підприємства. У зв’язку з тим, що прибуток є єдиним джерелом реалізації економічних інтересів всіх перерахованих сторін, жодна з них не може мати пріоритетів в задоволенні, оскільки це призведе до ущемлення інтересів інших сторін. Наприклад, надмірні податки з прибутку підприємства знижують економічну зацікавленість підприємства в його збільшенні, що призводить до зменшення надходжень в бюджет.

Прибуток є якісним показником, тому що в його розмірі відображається зміна обсягу товарообороту, доходів підприємства, рівня використання ресурсів, величини витрат обертання. Таким чином, прибуток синтезує в собі всі сторони діяльності підприємства, характеризує ефективність його господарської діяльності в цілому.

В процесі управління прибутком торговельного підприємства використовують різні класифікації (додаток В):

І. Залежно від виду діяльності, завдяки якій отримано прибуток, виділяють:

прибуток від реалізації товарів та платних торговельних послуг (прибуток від торговельної діяльності);

прибуток від реалізації продукції неторгової діяльності (виробничої, транспортної, посередницької та інше);

прибуток від реалізації майна, що є власністю підприємства (основних фондів, нематеріальних активів);

прибуток від проведення позареалізаційних операцій, у складі якого виділяють: прибуток від інвестиційної діяльності; прибуток від орендних операцій; прибуток від інших позареалізаційних операцій.

Обсяг прибутку за кожним видом діяльності формується як сальдо доходів та витрат на її проведення.

II. Залежно від порядку визначення розрізняють:

балансовий прибуток, який характеризує кінцевий результат проведення всіх видів діяльності та є сумою отриманих прибутків (збитків);

оподаткований прибуток, обсяг якого визначається як різниця між валовими доходами та валовими витратами підприємства-платника податку на прибуток, зменшений на суму амортизаційних відрахувань.

Розміри валових витрат та доходів з метою їх оподаткування визначаються шляхом організації спеціального податкового обліку на основі первинних облікових документів. Визначений таким чином обсяг прибутку, що оподатковується, фіксується в Декларації про прибуток підприємства, яка подається в податкові органи та є підставою для визначення суми податкових зобов’язань підприємства;

чистий прибуток, який характеризує обсяг прибутку, що залишається в розпорядженні підприємства після сплати податку на прибуток та інших податків, обов’язкових платежів та зборів, що сплачуються за рахунок прибутку.

Отриманий чистий прибуток є власністю підприємства, розподіляється та використовується на його розсуд.

Права окремих керівників та виконавчих органів підприємства, його посадових осіб з прийняття рішень стосовно використання отриманого чистого прибутку фіксуються в Статуті підприємства.

III. Залежно від методики оцінки визначають номінальний та реальний прибуток.

Номінальний прибуток характеризує фактично одержану величину прибутку. Реальний прибуток — це номінальний прибуток, перерахований з огляду на інфляцію. Він характеризує реальну купівельну спроможність чистого доходу, отриманого підприємством.

IV. Залежно від мети визначення розрізняють бухгалтерський та економічний прибуток.

Бухгалтерський прибуток відповідає обсягу балансового прибутку. Економічний прибуток являє собою різницю між виручкою від реалізації та всіма витратами підприємства, в тому числі витратами втрачених можливостей. Витратами втрачених можливостей (або альтернативними) в мікроекономіці прийнято називати втрати на споживання якогось ресурсу, які виміряні з точки зору вигоди, що «втрачена» через невикористання цього ресурсу найкращим альтернативним шляхом.

Альтернативні витрати підприємства відповідають розміру втраченої вигоди в результаті використання даного ресурсу замість найкращого, альтернативного. Невірний вибір ресурсів, а також і нераціональне використання власних (які уже маємо) ресурсів, призводить до збільшення витрат обертання підприємства і зменшує потенційно можливий розмір отримання прибутку при даному обсязі діяльності.

Економічний прибуток менший від бухгалтерського на величину неявних витрат підприємства.

V. Залежно від розмірів прибуток підприємства характеризується як мінімальний, цільовий або максимальний прибуток.

Такі види прибутку пов’язані з визначенням обсягів діяльності, досягнення яких обумовлює знаходження підприємства в зоні збитковості, беззбитковості або прибутковості.

Підприємство може мати обсяги діяльності, при яких доходи від реалізації менші за витрати. Але сума збитків може бути по розміру менша, ніж постійні витрати. В такому разі підприємству вигідніше функціонувати, ніж нести збитки в розмірі постійних затрат.

Беззбитковості підприємство досягає при таких обсягах діяльності, коли при інших рівних умовах доходи від реалізації дорівнюють загальній сумі витрат обігу.

Графічна інтерпретація точки беззбитковості при проведенні торговельної діяльності може бути представлена наступним чином (додаток Г).

За точкою беззбитковості підприємство при умові зростання обсягів діяльності входить в зону прибутковості. Величина прибутку, як цільова функція діяльності підприємства, залежить від обраної стратегії. Вона може бути: мінімальною, нормальною, необхідною.

Під мінімальним розуміється прибуток, розмір якого після сплати податків задовольняє уявлення власників підприємства про мінімальний рівень рентабельності на вкладений капітал. Кількісно мінімальний рівень рентабельності відповідає рівню середньої процентної ставки банків по депозитам, що склалася в теперішній період часу. Це обумовлюється тим, що власник підприємства не зацікавлений інвестувати кошти в створення (функціонування) підприємства, якщо чистий прибуток за результатами діяльності підприємства менший за суми процентів, які б він міг одержати від зберігання своїх грошових коштів у банку чи придбання на них цінних паперів інших підприємств.

Під нормальним розуміється прибуток, котрий відповідає нормі прибутку на капітал (НПК), що в середньому склалася на ринку.

Під необхідною розуміється сума прибутку, яка відповідає потребам підприємства в коштах на виробничий та соціальний розвиток, що утворюються за рахунок прибутку після сплати податків.

Поняття «максимальний прибуток» пов’язане з реалізацією мети поведінки підприємства на ринку. Підприємство, яке намагається максимізувати одержуваний прибуток, мусить, з одного боку, визначити доцільність нарощування обсягів діяльності, з другого — розрахувати обсяг діяльності, що дозволяє одержати максимально можливий прибуток.

Підприємство має сенс продовжувати функціонування, якщо при досягнутому обсязі діяльності його доход перебільшує змінні витрати. Підприємству слід припинити свою діяльність або шукати нові напрямки діяльності, якщо сумарний доход від продажу не перебільшує змінних витрат (або хоча б не дорівнює їм).

При визначенні меж розширення обсягу діяльності підприємство має виходити із наступного правила: максимальний прибуток підприємство одержує при такому обсязі діяльності, коли граничні доходи дорівнюють граничним витратам. Під граничними доходами (або витратами) розуміють, відповідно, приріст доходів (або витрат) підприємства при збільшенні обсягів його діяльності на одну додаткову одиницю.

1.2 Рентабельність підприємства та показники, які її характеризують

Абсолютна величина прибутку виступає узагальнюючим підсумковим показником, який характеризує обсяг фінансових коштів підприємства для розрахунків з бюджетом та позабюджетними фондами, формування фондів підприємства, призначених для стимулювання і розширеного відтворення.

Але цей показник не відображає ступеня ефективності господарської діяльності підприємства. Маса прибутку може зростати при недостатньому використанні ресурсів підприємства, порушенні вимог режиму економії. Тому для характеристики ефективності господарської діяльності, ступеня використання його ресурсів, раціональності здійснених витрат набуло поширення застосування показників відносної прибутковості, які в економічній практиці одержали назву рентабельності.

Рівень рентабельності може бути визначений як процентне відношення суми одержаного прибутку до будь-якого показника: обсягу товарообороту, величини витрат обертання, середнього розміру основних фондів і оборотних коштів, суми коштів фонду оплати праці тощо. В умовах ринкової економіки та різноманітних форм власності виникає потреба в оцінці рентабельності капіталу.

Рентабельність характеризується системою показників (додаток Д):

1. Рентабельність товарообороту (продаж) використовується для оцінки результатів господарської діяльності торговельних підприємств. Він показує розмір прибутку на одиницю товарообороту або частку торговельного прибутку в ціні товару.

Недолік цього показника полягає в тому, що він не характеризує економічної ефективності використання ресурсів торговельного підприємства, позаяк не відображає залежності між одержаним прибутком і величиною факторів виробництва, які використовуються. Показники абсолютної суми прибутку і його рівня до обороту можуть бути високими навіть при недостатньо ефективному використанні основних фондів та оборотних коштів, наявності їх і понаднормативних залишків.

Показник рівня рентабельності обороту орієнтує торговельне підприємство на продаж товарів з високою торговельною надбавкою, що в умовах дефіцитного ринку стимулює звуження асортименту товарів, які реалізуються, погіршення ступеня задоволення попиту покупців.

2. Рентабельність витрат обертання (поточних витрат) використовується при оцінці ефективності поточних витрат підприємства, їх окупності та показує розмір прибутку на 100 одиниць витрат обертання підприємства. Рівень рентабельності дозволяє визначити прибутковість реалізації окремих товарів, що необхідно для встановлення економічно обгрунтованих розмірів торговельної надбавки (знижки).

Цей показник теж не вільний від недоліків. Він не стимулює найбільш ефективного використання виробничих фондів торговельних підприємств, оскільки не відображає всієї величини фондів і оборотних коштів, які використовуються.

По рівню рентабельності витрат обігу неможливо визначити, при якому обсязі основних фондів і оборотних коштів підприємство спроможне одержати певний обсяг прибутку, наскільки ефективно використовуються ці кошти, як швидко вони скуповуються.

3. Рентабельність виробничих фондів підприємства використовується для оцінки ефективності виробничих фондів підприємства та показує розмір прибутку в розрахунку на сто одиниць основних фондів і оборотних коштів.

Динаміку рентабельності виробничих фондів обумовлюють зміни рівнів фондовіддачі і оборотність оборотних коштів, а також рентабельність товарообороту.

Цей показник рівня рентабельності узагальнює всі сторони господарської діяльності торговельного підприємства, тим самим найбільш повно виражає ефективність його роботи. У цьому показнику враховується вся сукупність засобів підприємства і відображається ефективність їх використання.

Можна обраховувати і часткові показники, які характеризують, відповідно, рентабельність основних фондів і рентабельність оборотних коштів.

4. Рентабельність трудових ресурсів характеризується двома показниками:

прибутком в розрахунку на одного робітника підприємства, обчисленим як відношення суми прибутку до середньоспискової чисельності працівників підприємства;

прибутком в розрахунку на одиницю витрат, що пов’язані з утримуванням трудових ресурсів (фонд споживання, витрати на підготовку кадрів, охорону праці тощо).

5. Рентабельність вкладень у підприємство (активів). Цей показник характеризує прибуток в розрахунку на одиницю майна, яке знаходиться в розпорядженні підприємства, визначається як відношення балансового прибутку до вартості майна, яке знаходиться в розпорядженні підприємства.

6. Рентабельність власного капіталу характеризує розмір прибутку, який одержав власник підприємства на одиницю коштів, що вкладені в підприємство, та служить критерієм для оцінки котирування акцій підприємства на біржі.

Порівняння рентабельності вкладень в підприємство (активів) з рентабельністю власного капіталу дозволяє визначити ефективність умов залучення позикових коштів. Якщо різниця в рівні рентабельності менша за розмір процентів за позикові фінансові кошти, що використовуються, то залучення позикових коштів недоцільне, оскільки це ущемляє інтереси власників підприємства.

7. Рентабельність функціонуючого капіталу характеризує розмір прибутку в розрахунку на кожні 100 одиниць функціонуючого капіталу. Під останнім розуміємо розмір власного капіталу, який реально брав участь в одержанні прибутку (сума всіх джерел власних коштів за мінусом капітальних вкладень, невстановленого обладнання та наданих авансів).

8. Рентабельність перманентного капіталу характеризує прибутковість використання капіталу, який знаходиться в тривалому (довгочасному) розпорядженні підприємства. Величина перманентного капіталу становить суму всіх джерел власних коштів і довгострокових кредитів підприємства.

Показники рентабельності обороту і рентабельності капіталу взаємопов'язані.

Розглянуті показники рентабельності можна розраховувати як за балансовим прибутком, так і за прибутком від основної діяльності, прибутком, який лишається в розпорядженні підприємства (чистим прибутком).

Використання показників рентабельності, обчислених за чистим прибутком, дозволяє виявити вплив на рентабельність податкових та інших обов’язкових платежів, котрі виплачуються із прибутку підприємства. Розрахунки показників рентабельності за прибутком від основної діяльності дозволяють оцінити окремо ефективність виробничої і невиробничої діяльності, що важливо для обгрунтування напрямків інвестиційної діяльності підприємства.

Таким чином, рентабельність — це якісний вартісний показник, що характеризує рівень віддачі витрат або міру використання наявних ресурсів у процесі виробництва і реалізації товарів, робіт та послуг.

В економічному аналізі, бізнес — плануванні, аудиті, найчастіше використовують показники рентабельності, що визначають прибутковість підприємств у співвідношенні до вкладених фінансових ресурсів (ресурсні показники рентабельності), або до поточних витрат на виробництво продукції (витратні показники рентабельності) 2.

1.3 Фактори, що визначають прибуток та рентабельність підприємства

Прибуток підприємства як результативний показник його діяльності, залежить від співвідношення між розміром доходів підприємства і витратами на здійснення торговельно-фінансової діяльності.

Розмір одержаного прибутку залежить від ціни реалізації і закупівлі товарів, кількості проданих товарів, різниці між доходами, витратами обігу і витратами від іншої (позареалізаційної) діяльності. Управління даними факторами та їх прогнозування дозволяє забезпечити отримання необхідного прибутку.

Важливим фактором, який впливає на величину прибутку, є рівень ціни закупівлі товарів. Підприємство при здійсненні комерційних угод мусить намагатися закупити товар за якомога нижчою ціною. Це може бути досягнуто шляхом скорочення кількості посередників при закупівлі товарів, використання цінових знижок при узгодженні ціни товару, закупки партій товарів в період їх сезонного розпродажу. Якщо підприємство займається зовнішньоекономічною діяльністю, то зниженню ціни закупівлі товарів може сприяти придбання товарів у іноземних партнерів (при сприятливому співвідношенні курсів національної та іноземної валют) або здійснення прямих товарообмінних (бартерних) операцій (при сприятливому співвідношенні рівня цін на обмінювані товари).

Зростання розмірів одержання прибутку пов’язане також із збільшенням рівня цін продажу товарів. Управління цінами реалізації залежить від обґрунтованості вибору цінової політики підприємства на споживчому ринку, використання сприятливої торговельної кон’юнктури в окремі періоди року (днів тижня).

Збільшенню ціни реалізації товарів сприяє розширення продажу сезонних товарів перед початком сезону (коли ціни найвищі), реалізація окремих груп товарів на аукціонах і товарних біржах, експорт конкурентноздатних товарів при сприятливому співвідношенні курсів національної і іноземної валют.

Маса одержання прибутку залежить від обсягу діяльності підприємства (товарообороту), кількості реалізованих товарів. Збільшенню обсягу продажу сприяє здійснення ефективної маркетингової політики шляхом включення в перелік взаємодоповнюючих товарів, надання споживчого кредиту при реалізації товарів, розширення системи додаткових торговельних послуг, пов’язаних із реалізацією товарів, здійснення ефективних рекламних заходів. Для оптової торгівлі важливе значення в розширенні продажу має регіональна диверсифікація збуту.

Розглянуті фактори прямо впливають на величину доходів, а відповідно, і на прибуток підприємства.

При тій же величині доходів підприємство може мати різний розмір прибутку, що залежить від величини витрат обігу. Розмір витрат обігу формується під впливом таких факторів, як: обсяг товарообороту, його склад та асортиментна структура, джерела надходження товарів, місцезнаходження контрагентів комерційних угод, умови страхування угод, рівень продуктивності праці на підприємстві, ступінь використання ресурсів, структура капіталу, розміри матеріально-технічної бази тощо. Вищерозглянуті фактори впливають на прибуток від реалізації товарів.

Джерелом зростання прибутку підприємства можуть бути також доходи від позареалізаційних операцій за мінусом витрат на ці операції.

Зростання доходів від позареалізаційних операцій підприємства може бути забезпечено за рахунок вкладення вільних грошових коштів у різноманітні цінні папери; продажу їх на фінансовому ринку; придбання депозитних сертифікатів банків або відкриття в них депозитних рахунків; здачі в оренду основних фондів, які не використовуються в теперішній час; віднесення певної суми збитку на винних осіб і своєчасне її стягнення; стягнення штрафних санкцій, що пред’являються до контрагентів; урахування суми втрат від інфляції і втраченої (недоотриманої) вигоди.

Прибуток від позареалізаційних операцій буде більший, якщо не допускати непродуктивних витрат і збитків.

Розподіл та використання прибутку.

Отриманий підприємством прибуток може бути використаний для задоволення різноманітних потреб. По — перше, він спрямовується на формування фінансових ресурсів держави, фінансування бюджетних видатків. Це досягається вилученням у підприємств частини прибутку в державний бюджет. По — друге, прибуток є джерелом формування фінансових ресурсів самих підприємств і використовується ними для забезпечення господарської діяльності 1.

Отже, отриманий прибуток є об'єктом розподілу. У розподілі прибутку можна виділити 2 етапи.

Перший етап — це розподіл балансового прибутку. На цьому етапі учасниками розподілу є держава і підприємство. В результаті розподілу кожний з учасників одержує свою частку з прибутку. Співвідношення розподілу прибутку між державою і підприємствами має важливе значення для забезпечення державних потреб і потреб підприємств.

Пропорції розподілу прибутку між державою (бюджетом) і підприємством складаються під впливом кількох чинників. Істотне значення при цьому має податкова політика держави щодо суб'єктів господарювання. Ця політика реалізується в: сумі податків, що сплачуються за рахунок прибутку; у визначенні об'єктів оподаткування, ставках оподаткування; у порядку надання податкових пільг 1.

Другий етап — це розподіл і використання прибутку, що залишився в розпорядженні підприємств після здійснення платежів у бюджет. На цьому етапі можуть створюватися за рахунок прибутку цільові фонди: резервний, розвитку й удосконалення виробництва, соціальних потреб, заохочення. Кошти цих фондів використовуються для фінансування відповідних витрат. На рис 1.1 зображено схему розподілу балансового прибутку підприємства

БАЛАНСОВИЙ ПРИБУТОК

Платежі в бюджет

рентні платежі;

плата за землю;

податок із власників транспортних засобів;

податок на прибуток;

податок на нерухомість (у відсотках)

Прибуток, що залишається

в розпорядженні підприємства

Прибуток, що спрямовується на здійснення

різних платежів, пов’язаних із застосуванням фінансових санкцій

до підприємства

ЧИСТИЙ ПРИБУТОК

Рис. 1.1 Розподіл балансового прибутку підприємства

З малюнку можна зробити висновок, що на обсяг прибутку, який залишається в розпорядженні підприємств, впливають: абсолютна сума отриманого балансового прибутку; платежі в бюджет, здійснювані за рахунок прибутку (рентні платежі, плата за землю, податок із власників транспортних засобів, податок на прибуток, податок на нерухомість) 1.

Прибуток, що залишається в розпорядженні підприємства, не слід отожнювати з чистим прибутком. Чинні нормативні акти визначають, що за рахунок прибутку підприємства повинні сплачувати ще й штрафи в таких випадках: за порушення господарських договорів із суб'єктами господарювання; за несвоєчасне подання в податкову адміністрацію необхідних розрахунків; за затримку перерахування коштів у бюджет і державні цільові фонди; за приховування прибутку від оподаткування; за недотримання встановлених лімітів забору води або використання води без укладання відповідної угоди; за прострочені банківські позички; за невиконання квоти зі створення робочих місць для інвалідів; за інші порушення.

З урахуванням особливостей фінансово — господарської діяльності підприємств, що функціонують в різних сферах економіки, можуть стягуватися за рахунок прибутку й інші штрафи. Особливо це стосується комерційних банків, страхових компаній. Отже, чистий прибуток — це частина прибутку, що залишається в підприємствах після сплати податків та можливих штрафів (фінансовий санкцій).

Використання чистого прибутку підприємство може здійснювати шляхом попереднього формування цільових грошових коштів або спрямовуючи кошти безпосередньо на фінансування витрат. Можливий також розподіл чистого прибутку частково для формування цільових фондів, а частково на безпосереднє фінансування витрат.

На малюнку 1.2 зображено структурно — логічну схему використання чистого прибутку підприємства.

ЧИСТИЙ ПРИБУТОК

Резервний Фонд Фонд Фонд Виплата

фонд розвитку соціальних матеріального дивідендів

виробництва потреб заохочення

Фонд нагромадження Фонд споживання

НЕРОЗПОДІЛЕНИЙ ПРИБУТОК

Рис. 1.2 Структурно — логічна схема використання чистого прибутку підприємства.

Як вже було сказано, за рахунок прибутку підприємство формує ряд цільових фондів, кошти з яких спрямовуються на фінансування певних витрат, задоволення відповідних потреб. Використання чистого прибутку на виплату дивідендів здійснюється безпосередньо 1.

Принципове значення в розподілі чистого прибутку має досягнення оптимального співвідношення між фондом нагромадження і фондом споживання. Ці фонди умовні, безпосередньо на підприємстві вони не утворюються, а їхню величину можна встановити на підставі розрахунків використання прибутку на фінансування певних витрат чи заходів. За адміністративної системи управління економікою здійснювалось державне регулювання співвідношення фондів нагромадження і споживання.

Нині використання чистого прибутку визначаються самостійно кожним суб'єктом господарювання.

Підприємства розподіляють прибуток, що залишається в їх розпорядженні, за напрямками використання на власний розсуд, як було вже сказано. У процесі розподілу чистого прибутку формуються грошові кошти цільового призначення:

фонд коштів, які спрямовуються на розвиток та вдосконалення виробництва;

фонд коштів, які спрямовуються на соціальні потреби;

фонд коштів для матеріального заохочення;

резервний (страховий) фонд;

фонд коштів, які використовуються на інші цілі.

При прийнятті рішень про розподіл чистого прибутку підприємство повинне знайти оптимальне співвідношення у спрямуванні додаткових фінансових ресурсів на цілі виробничо — технічного розвитку, соціального розвитку, матеріального заохочення трудівників і на інші цілі.

Фонд коштів на розвиток і вдосконалення виробництва витрачається на задоволення потреб, які пов’язані із зростанням обсягів виробництва, технічним переозброєнням, вдосконаленням технології виробництва та інших потреб, що забезпечують зростання і вдосконалення матеріально — технічної бази підприємства.

Конкретно ці витрати являють собою капітальні вкладення в будівництво нових виробничих площ, реконструкцію підприємств, придбання і монтаж нового устаткування, інші витрати капітального характеру, включаючи природоохоронні і такі, що спрямовані на поліпшення умов праці і техніки безпеки. Це також витрати на проведення науково — дослідницьких і дослідно — конструкторських робіт, підготовку та освоєння нових прогресивних технологій та видів продукції.

За рахунок цієї частини чистого прибутку підприємства сплачують заборгованість по довготермінових банківських кредитах на інвестиційні цілі, а також по процентах за ці кредити.

Однією з потреб виробництва, яка пов’язана з його розширенням, є збільшення власних фінансових ресурсів, які вкладаються у запаси сировини, матеріалів, перехідні запаси незавершеного виробництва, готової продукції, товарів, т. б. збільшення фонду власних оборотних коштів. Тому підприємства періодично спрямовують частину прибутку безпосередньо до статутного фонду на приріст нормативу власних оборотних коштів.

Фонд коштів, які спрямовуються на соціальні потреби, використовується, в основному, на такі витрати, що сприяють соціальному розвитку колективу підприємства:

будівництво, реконструкцію і капітальний ремонт житлових будинків і об'єктів соціально — культурної сфери;

утримання об'єктів соціально — культурної сфери;

проведення оздоровчих, культурно — масових заходів, в т. ч. придбання путівок на відпочинок і лікування;

інші подібні витрати (наприклад, на здешевлення харчування робітників і службовців в заводських їдальнях, оснащення клубів, кімнат відпочинку, гуртожитків телеі - радіоапаратурою, іншим обладнанням, придбання подарунків для ветеранів тощо).

Фонд коштів для матеріального заохочення використовується з метою стимулювання зацікавленості трудящих підприємства в досягненні високих кінцевих результатів роботи. В даному напрямку прибуток використовується на виплату винагороди за загальні результати роботи за підсумком року, на одноразове преміювання окремих працівників за виконання особливо важливих виробничих завдань, виплату премій за інші досягнення в роботі, а також надання одноразової матеріальної допомоги робітникам і службовцям.

Акціонерні товариства виплачують за рахунок чистого прибутку дивіденди держателям акцій — засновникам і акціонерам.

Резервні (страхові) фонди можуть створюватись за рахунок прибутку підприємствами всіх форм власності для використання на випадок різкого погіршення фінансового становища в результаті тимчасової зміни ринкової кон’юнктури, стіхійних лих тощо. Що ж стосується акціонерних товариств, товариств з обмеженою відповідальністю ті інших господарських товариств, створення ними резервних (страхових) фондів за рахунок прибутку є обов’язковим у порядку і розмірах, що визначаються установчими документами.

Прибуток, що залишається у підприємств після сплати податків та інших обов’язкових платежів, може бути використаний також і на інші цілі його власниками або трудовими колективами.

Як уже зазначалося, підприємства мають право вкласти свої фінансові ресурси у створення спільних підприємств, у т. ч. за участю іноземних інвесторів, придбати акції, облігації, інші цінні папери юридичних осіб. З прибутку підприємства можуть перераховувати кошти на спеціально відкриті рахунки благодійних фондів, робити внески установам культури, освіти, охорони здоров’я, фізкультури і спорту, громадським організаціям інвалідів тощо. певна сума прибутку, що спрямована на добровільні внески і благодійні цілі (у межах 4% загальної суми оподатковуваного прибутку) звільняється від оподаткування.

За рахунок прибутку, що залишається в розпорядженні підприємства, воно повинно відшкодовувати збитки і видатки, які згідно з діючим законодавством не відносяться на зменшення балансового прибутку. Це, зокрема, стосується штрафів і пені з платежів до бюджету і до позабюджетних цільових фондів, штрафів за недодержання вимог щодо охорони навколишнього середовища від забруднення та шкідливих впливів, за недодержання санітарних норм і правил, штрафів за порушення умов господарських договорів, які визнані підприємством або щодо яких одержані рішення судів (арбітражних судів) та інше.

2. Формування і розподіл прибутку на підприємстві

2.1 Загальна організаційно-економічна характеристика ЗАТ «ЦУМ»

В своїй діяльності ЗАТ «ЦУМ» керується законами України, Постановами ВРУ, Указами КМУ, постановами, розпорядженнями і наказами міністерств і відомств України, а також статутом, наказами, розпорядженнями та іншими нормативними актами і діючим положенням про ЗАТ «ЦУМ» .

Основним джерелом інформації про фінансову діяльність підприємства є бухгалтерська звітність. Фінансовий стан підприємства — комплексне поняття, що характеризується системою показників що відображають наявність, розміщення і використання фінансових ресурсів підприємства. Основним джерелом інформації для аналізу фінансового стану підприємства є Баланс.

Таблиця 2.1

Фінансові коефіцієнти являють собою відносні показники фінансового стану підприємства (табл. .2.1).

Коефіцієнт автономії важливий як для інвесторів так і для кредиторів підприємства, оскільки він характеризує частку засобів, вкладених власниками в загальну вартість майна підприємства. За даними аналізу видно, що частка майна сформованого за рахунок власних джерел збільшилася з 10.45% до 68.24%, що відбулося за рахунок відображення в балансі прибутку. Це говорить про те, що ризик кредиторів невисокий, тому що реалізувавши половину майна, сформованого за рахунок власних коштів, підприємство зможе погасити свої боргові зобов’язання.

Коефіцієнт автономії доповнюється співвідношенням позикових і власних засобів, високий показник якого (8.5667) говорить про те, що велика частина діяльності підприємства фінансувалася за рахунок позикових засобів.

Високий показник співвідношення мобільних і іммобілізованих засобів (9.5630) а також його ріст (+1.1637) позитивно характеризують дане підприємство, показуючи істотну перевагу мобільних засобів.

Для визначення того яка частина власних засобів вкладена в найбільш ліквідні активи, використовується коефіцієнт маневреності. З аналізу видно, що якщо на початку періоду активи формувалися в основному за рахунок позикових засобів, то наприкінці періоду джерелом їхнього формування більш ніж на 90% сталі власні засоби.

Коефіцієнт забезпеченості запасів і витрат досяг наприкінці періоду рівня (1.9292), що задовольняє обмеженню, що зв’язано як видно з балансу насамперед з одержанням прибутку від виконаних робіт.

Зниження коефіцієнта майна виробничого призначення цілком логічно тому що пов’язано з великою витратою виробничих запасів (149 447.1 52 737.2 = 96 709.9) на основне діяльність, а також з ростом факторів (наприкінці періоду), що впливають на знаменник даного коефіцієнта.

Коефіцієнт абсолютної ліквідності визначається відношенням коштів і швидкореалізуємих цінних паперів до поточного зобов’язанням підприємства. У плині періоду відбулося збільшення цього коефіцієнта (з 0.020 до 0.319). Це говорить про те, що підприємство на початку періоду не змогло б терміново погасити свої зобов’язання. Однак з огляду на малу імовірність того, що усі кредитори одночасно зажадають погашення боргів, а також приймаючи в увагу ріст показника, можна сказати, що співвідношення легкореалізованих активів і короткострокової заборгованості припустимо.

У визначенні коефіцієнта ліквідності також враховуються швидкореалізуємі активи. Незважаючи на ріст наприкінці періоду він так і не зміг потрапити під обмеження. Що порозумівається значною перевагою пасивів над активами.

Коефіцієнт покриття дозволяє визначити в якій кратності поточні кредиторські зобов’язання забезпечені матеріальними оборотними коштами. Його ріст у плині періоду — позитивне явище. У загальному випадку значення коефіцієнта на кінець періоду не є достатнім, але в даному випадку, з огляду на специфіку діяльності підприємства, скоріше небезпечно його надмірно високе значення, тому що воно говорить про неефективне використання ресурсів.

Таблиця 2.2

Причиною невідповідності обмеженням багатьох показників є діяльність підприємства — будівельно-ремонтні роботи зв’язані з довгостроковим залученням великих засобів, як власних так і позикових. Отже подібна динаміка коефіцієнтів є нормальним явищем для підприємства й у цілому його положення стійке (табл. .2.2).

Як видно з таблиці, збільшення відбулося майже по всіх статтях, що характеризує фінансову стійкість підприємства, що є позитивним чинником.

У такий спосіб значне збільшення джерел власних засобів (п.1) відбулося головним чином за рахунок відображення в балансі прибутку від робіт виконаних у плині періоду. Це дозволило збільшити підприємству основні фонди (п.2) головним чином за рахунок придбання нових основних засобів. Значний залишок власних засобів (п.3) дозволив підприємству обійтися без позикових засобів (п. 4 і 6) і сформувати значний резерв (п.7). Загальна величина запасів і витрат знизилася, головним чином за рахунок зменшення виробничих запасів.

Як видно з аналізу підприємство не випробує недоліків в оборотних коштах і джерелах формування запасів і витрат унаслідок наявності великого резерву.

Таблиця 2.3

Ліквідність балансу визначається як покриття зобов’язань підприємства його активами (табл.2.3). Аналіз ліквідності полягає в порівнянні засобів активу згрупованих по ступені їхньої ліквідності і розташованих у порядку її убування з зобов’язаннями пасиву, згрупованими по термінах їхнього погашення і розташованими в порядку зростання цих термінів.

У даному балансі порушена умова ліквідності A_I > П_I

Таблиця 2.4

Основні засоби, що знаходяться на балансі підприємства до кінця періоду експлуатувалися більш інтенсивно, що викликало збільшення зносу (п.2) і коефіцієнти зносу (п.4), а отже зниження коефіцієнта придатності (п.5) (див. табл.2.5). Незважаючи на це залишкова вартість основних засобів збільшилася (п.3), що відбулося за рахунок придбання нових основних засобів (п.1). У цілому використання основних засобів дозволило збільшити балансовий прибуток підприємства (п.6), але зменшення фондовіддачі говорить про те, що ефективність використання основних засобів на підприємстві знизилася.

Таблиця 2.5

Прибуток в абсолютному значенні збільшилася на 17,65%, рентабельність же зросла на 45,33%, що безумовно характеризує підприємство з позитивної сторони (табл.2.5). Збільшення рентабельності викликане головним чином зниженням загальної величини запасів і витрат і в першу чергу — виробничих запасів.

Таблиця 2.6

На початок періоду мав місце значний недолік коштів (табл.2.6). Це порозумівається наявністю незавершеного виробництва і виробничих запасів під нього. Звідси ж випливає заборгованість перед постачальниками по оплаті товарів (матеріалів). До кінця періоду незавершене виробництво було довершено і здане замовнику і тепер у балансі відбивається дебіторська заборгованість. У зв’язку з цим недолік коштів значно знизився — з 322 881 грн. до 21 058 грн.

У цілому можна сказати що фінансовий стан підприємства стійкий. Вид діяльності даного підприємства — будівельно-монтажні роботи, що вимагають великих капіталовкладень. Невідповідність нормам деяких показників — наслідок специфічної діяльності підприємства. Проте підприємству можна дати кілька рекомендацій, для подальшого його розвитку.

Підприємству можна рекомендувати збільшити статутний капітал для поповнення оборотних коштів шляхом додаткової підписки на акції серед акціонерів.

Замість збільшення статутного капіталу можливе залучення кредитів, що, звичайно, позначилося б на рентабельності убік її зменшення, але дозволило б підвищити платоспроможність підприємства, поліпшити структуру балансу і, можливо, зацікавило б потенційного інвестора.

Підприємству також варто спробувати зберегти оборотність матеріальних оборотних коштів на колишньому рівні при збільшенні обсягу робіт і збільшенні обсягу матеріальних оборотних коштів.

Також можливі зміни в обліковій політиці даного підприємства з метою введення поетапної оплати виконаних робіт, послуг, що дозволить стабілізувати статті балансу в частині коштів і інших активів.

2.2 Аналіз валового прибутку та інших доходів ЗАТ «ЦУМ»

Крім балансу підприємства і звіту про фінансові результати для всебічного аналізу валових прибутків слід залучити:

дані аналітичного обліку доходів і прибутків;

інформацію про роздрібний товарооборот за формами № 1-торг і № 3-торг;

відомості про методику ціноутворення, конкретні розміри торговельних надбавок (знижок) на окремі товари;

відомості про порядок організації просування товарів за каналами торгівлі, наявність і необхідність посередників, розміри доходу, що передаються на користь посередників, їх обґрунтованість.

У практиці економічного аналізу прийнято застосовувати два основних показники валового прибутку: абсолютний, що являє собою обсяг валового прибутку у вартісному вираженні (суму реалізованого накладення), і відносний (розрахунковий) — рівень валового прибутку відносно, як правило, роздрібного товарообороту (виражається у відсотках):

(2.1)

де Р_вп, - рівень валового прибутку за період;

УВП - сума валового прибутку за період;

УРТО - сума роздрібного товарообороту за той самий період.

Окремо можуть визначатися рівні доходів від операційної діяльності, тобто від реалізації та від звичайної діяльності, рівень надзвичайних доходів.

(2.2)

Р_дох — рівень доходів від операційної діяльності (від реалізації);

ВП - валовий прибуток;

ІОД - інші операційні доходи.

(2.3)

де Р_ДЗД — рівень доходів від звичайної діяльності;

ДУК - доходи від участі в капіталі;

ІФД - інші фінансові доходи;

ІД - інші доходи.

Відносний показник доходу показує, скільки копійок доходу дає кожна 1 грн роздрібного товарообороту. Необхідність застосування відносних показників дохідності полягає в незіставності сум валового доходу, одержаних на різний обсяг товарообороту.

У країнах із ринковою економікою основним показником дохідності вважається відношення доходів підприємства до його витрат і коефіцієнт покриття:

(2.4)

де Кпокр - коефіцієнт покриття;

УВП - сума валового прибутку;

УВЗ_змін — сума змінних витрат на збут, що відносяться до реалізованих товарів.

Цей коефіцієнт показує, скільки копійок доходів з кожної 1 грн роздрібного товарообороту направляється на покриття постійних витрат підприємства і створення прибутку та визначається за певний період (місяць, квартал, рік).

Причиною зміни коефіцієнта покриття є співвідношення, що складається між темпами динаміки роздрібного товарообороту і змінної частки витрат. Якщо сума змінних витрат обігу збільшується швидше, ніж обсяг товарообороту, то коефіцієнт покриття зменшується, і це призводить до зменшення прибутків або навіть до збитків. Щоб запобігти погіршенню фінансових показників у разі зниження коефіцієнта покриття, торговельному підприємству необхідно добитися збільшення обсягів товарообороту. Це означає збільшення порогу беззбитковості.

Несприятливе співвідношення темпів динаміки товарообороту і змінних витрат на збут може бути зумовлено:

а) зниженням ціни реалізації;

б) зростанням середніх змінних витрат на одиницю товару, в тому числі закупівельних цін, якщо оптова вартість товару включається до складу доходів і витрат;

в) погіршенням структури збуту, тобто збільшенням питомої ваги товарів із низьким коефіцієнтом покриття в загальному обсязі реалізації.

На суму валового прибутку впливають три основних чинники: обсяг роздрібного товарообороту, його асортиментна структура, враховуючи умови ціноутворення і товаропостачання з окремих товарних груп та відносний рівень накладення у відсотках до товарообороту в розрізі товарних груп.

До того ж, якщо обсяг роздрібного товарообороту впливає прямо на суму валового прибутку, то інші два чинники викликають зміну середнього рівня реалізованого накладення з усього асортименту товарів, а через нього — і зміну суми валового прибутку. Вплив указаних чинників на обсяг валового прибутку виявляють з допомогою методу різниць (на основі індексного аналізу).