Аналіз довгострокових зобов «язань сільськогосподарського підприємства АВ ТОВ» Агроцентр К

ВСТУП Актуальність дослідження довгострокових зобов’язань зумовлена тим, що зобов’язання підприємства відіграють важливу роль у господарській діяльності підприємства. Практично кожне велике підприємство, що займається виробництвом продукції має зобов’язання, термін яких є більший одного року.

Зобов’язання підприємства входять до складу пасивів підприємства і є досить вагомими в його формуванні, оскільки відношення зобов’язань підприємства до його активів показує фінансову стійкість організації, її незалежність та можливості виживання на ринку. Відсутність контролю за зобов’язаннями підприємства та їх аналізу може привести до значних збитків та навіть банкрутства. Саме тому вірне відображення в обліку довгострокових зобов’язань дає змогу достовірно оцінити фінансовий стан підприємства, визначити його стійкість та незалежність.

Теоретичним підґрунтям вивчення сутності поняття «зобов'язання» та їх класифікації наведені у працях таких вчених: Бичика С. В., Б. Райана, Єфремова І. А., Ігумнова Ю. С., Бутинця Ф. Ф., Бутинця Т. А., Чижевської Л. В., Берези С. Л. та ін. Незважаючи на вагомий внесок цих вчених у дослідження зобов’язань та їх класифікації, окремі аспекти цієї проблеми потребують подальшого вивчення.

Метою написання дипломної роботи є вивчення та аналіз довгострокових зобов’язань сільськогосподарського підприємства АВ ТОВ «Агроцентр К» .

Для виконання поставленої мети необхідно розкрити такі завдання:

— ознайомитися з економічним змістом довгострокових зобов’язань;

— дослідити структуру довгострокових зобов’язань підприємства;

— проаналізувати методологічну оцінку довгострокових зобов’язань;

— надати організаційно-економічну характеристику підприємства;

— зробити комплексну оцінку діяльності підприємства;

— визначити фінансовий стан даного підприємства;

— проаналізувати довгострокові зобов’язання сільськогосподарського підприємства АВ ТОВ «Агроцентр К» ;

— проаналізувати стан охорони праці на підприємстві.

Об'єктом дослідження даної роботи є фінансова діяльність аграрно-виробничого товариства з обмеженою відповідальністю «Агроцентр К», яке займається вирощуванням сільськогосподарських культур. Оскільки підприємство має довгострокові кредити, то його аналіз є доцільним та актуальним.

Предметом дослідження є довгострокові зобов’язання підприємства аграрно-виробничого товариства з обмеженою відповідальністю «Агроцентр К» за 2010;2013 роки.

Для аналізу використовується наступні методи дослідження: факторний аналіз для визначення відокремленого впливу кожного з факторів (власного та позикового капіталів) на кінцевий показник, що аналізується (коефіцієнт фінансової стійкості); аналітичне вирівнювання рядів динаміки як самий точний спосіб обробки рядів для виділення основної тенденції зміни коефіцієнта зміни коефіцієнта загальної ліквідності; метод фінансових коефіцієнтів для визначення взаємозв'язків показників; структурний аналіз для виявлення впливу кожної позиції на результат в цілому, а також аналіз, синтез, порівняння, вимірювання, узагальнення, моделювання, статистичний та графічний методи, історичні і логічні підходи та ін. Дані дослідження були проведені з використанням річних форм звітності господарства АВ ТОВ «Агроцентр К»: форма № 50 с.-г., форми № 1, № 2, № 3, № 4 та інші фінансово-господарські документи.

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ КАТЕГОРІЇ ДОВГОСТРОКОВИХ ЗОБОВ’ЯЗАНЬ

1.1 Економічний зміст зобов’язань підприємства, їх класифікація Поняття зобов’язання пройшло в історії тривалу та складну еволюцію. Його витоки лежать в деліктах. Пізніше, як самостійне джерело зобов’язань з’явився договір. На сьогоднішній день в економічній літературі немає одностайності, щодо визначення поняття «зобов'язання». Його розглядають як борг, як суму витрат, як залучений капітал, як заборгованість.

Реалістичну картину про фінансову залежність та платоспроможність підприємства дає інформація про зобов’язання, яку можна отримати з балансу підприємства. У зв’язку із цим інформація про зобов’язання підприємства є однією з найважливіших в оцінці його фінансового стану.

Зобов’язання — один із основних чинників, що впливає на ліквідність, кредитоспроможність і стійкість підприємства. Наприклад, величина поточних зобов’язань у співставленні з оборотними активами дозволяє визначити ліквідність підприємства; загальна сума зобов’язань у співставлення з валютою балансу свідчить про залежність підприємства від кредиторів; шляхом ділення власного капіталу на величину зобов’язань визначається рівень фінансової стабільності.

Наявність зобов’язань вважається нормальним станом будь-якого діючого підприємства, оскільки вони є основою взаємозв'язків між суб'єктами господарювання. Раціональна організація обліку зобов’язань сприяє зміцненню договірної і розрахункової дисципліни, прискоренню оборотності обігових коштів, а отже, поліпшенню фінансового стану підприємства, а правильно розроблена стратегія управління зобов’язаннями сприяє формуванню надійної і відповідальної репутації підприємства.

Щоб глибше розкрити сутність поняття «зобов'язання» та вдосконалити управління ним, необхідно розглянути поняття і класифікацію зобов’язань в інтерпретації вітчизняних і зарубіжних науковців.

Відповідно до Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», зобов’язання — заборгованість підприємства, що виникла внаслідок минулих подій і погашення якої в майбутньому, як очікується, призведе до зменшення ресурсів підприємства, що втілюють у собі економічні вигоди.

Відповідно до П (С)БО 11 «Зобов'язання», забезпечення — зобов’язання з невизначеними сумами або часом погашення на дату балансу.

У сучасній економічній літературі трактувань зобов’язань є чимало. Згідно з визначенням Бичика С. В. [3], зобов’язання трактується як договір, згідно з яким одна сторона (боржник) зобов’язана здійснити на користь другої сторони (кредитора) певні дії або ж утриматися від них.

Досить влучно надане визначення цього поняття Б. Райаном: зобов’язання — вільно укладена згода між двома чи більше сторонами для здійснення певної діяльності, що має економічну цілеспрямованість.

Наприклад, Єфремов І. А. та Ігумнов Ю. С. під зобов’язаннями розуміють розрахункові відносини між об'єднаннями (підприємствами) у процесі господарської діяльності, а також із працівниками і службовцями, у результаті чого виникають незакінчені розрахунки.

Бутинець Ф. Ф. [6], Завгородній А. Г. [7], Вознюк Г. Л. [8], Партин Г. О., Пантелеєв В. П., Сніжко О. С зазначають, що це заборгованість підприємства, що виникла внаслідок минулих подій і погашення якої в майбутньому, як очікується, призведе до зменшення ресурсів підприємства, що втілюють у собі економічні переваги.

Інша група авторів, а саме: Агеєва А. Б. [10], Агеєва Ю. Б. [11], Вознюк Г. Л., Завгородній А. Г., Партин Г. О., Мочерний С. В. стверджують, що зобов’язання — це правовідносини, відповідно до яких одна сторона (боржник) зобов’язана вчинити на користь іншої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, сплатити гроші тощо) або утриматися від такої дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання зобов’язань.

Таким чином, правильне тлумачення поняття зобов’язання є дуже важливим, оскільки від цього залежить відображення або не відображення заборгованості в обліку та звітності.

Доцільно запропонував узагальнене визначення цього поняття Орлов І. В., яке найповніше відображає його сутність. Отже, зобов’язання — це обов’язки підприємства з виплати боргу, передачі активу, надання послуг, виконання робіт, що має суб'єктивний склад, динамічність, наказовий зміст, цілеспрямованість, конкретність, санкціонованість, які виникають у результаті минулих операцій, виконання яких приведе до зменшення активів і збільшення капіталу.

Оцінка та управління зобов’язаннями, крім з’ясування сутності, потребує також здійснення їх класифікації.

Оскільки від того, наскільки правильно здійснено поділ та класифікацію об'єктів бухгалтерського обліку, а також від того, наскільки правильно обрано класифікаційні ознаки, залежать організація та ведення бухгалтерського обліку зобов’язань, а також правильне відображення їх у фінансовій звітності.

Для організації обліку та аналізу зобов’язань не можна не помітити наявності широкого спектру їх видів, тому важливе місце займає їх класифікація.

Згідно з вимогами Міжнародних стандартів бухгалтерського обліку та фінансової звітності визначають такі види зобов’язань: короткострокові, довгострокові, стандартні (юридичні і нараховані), резервні та умовні. Основні принципи Міжнародних стандартів покладено в основу національних Положень (стандартів) бухгалтерського обліку. Зокрема, подібні за своїм змістом види зобов’язань визначені П (С)БО 11 «Зобов'язання», у якому виокремлено такі види: довгострокові зобов’язання, поточні зобов’язання, забезпечення, непередбачені зобов’язання та доходи майбутніх періодів.

Бутинець Т. А. [14], Чижевська Л. В., Береза С. Л. зобов’язання поділяють на: монетарні й немонетарні; поточні і майбутні; довготермінові та поточні; фактичні, оцінні й умовні.

Пушкар М. С. зобов’язання поділяє на довготермінові та поточні. Чебанова Н. В. і Василенко Ю. А. зобов’язання класифікують на довготермінові, поточні, забезпечення, непередбачені. Голов С. Ф. окрім цього, поділяє зобов’язання залежно від порядку визначення їхньої суми на реальні та потенційні.

Виходячи із господарсько-правової концепції, значну увагу класифікації господарських зобов’язань приділяє Лаптєв В. В. Він виділяє такі їх види:

— господарсько-оперативні - це такі, у форму яких втілюється виконання органами господарсько-оперативних функцій, тобто безпосередньої господарської діяльності організацій;

— господарсько-управлінські - це такі, у форму яких втілюється виконання органами господарського керівництва планово-організаційних функцій;

— внутрішньогосподарські зобов’язання — це відносини, у форму яких втілюється виконання господарсько-оперативних і господарсько-управлінських функцій у межах одного суб'єкта господарювання.

Биков А. Г. запропонував свою класифікацію щодо господарських договорів і зобов’язань, виокремивши при цьому три важливі групи договорів: ті, що опосередковують майнові відносини; ті, що опосередковують організаційні (планово-організаційні) відносини; ті, що опосередковують комплекс майнових і організаційних відносин.

Вітчизняні науковці, а саме: Бутинець Ф. Ф., Кондрашова Т. Н. [19], Верига А. В., Петрушевський Ю. Л. [20], Орлов І. В., Сук Л. К. в основному виділяють види поточних зобов’язань, що передбачені вітчизняним Планом рахунків бухгалтерського обліку.

Зарубіжні вчені пропонують зовсім інші класифікації поточних зобов’язань, наприклад, Броунлі та І. Річард надають таку класифікацію поточних зобов’язань: непередбачувані операційні зобов’язання; короткотермінові зовнішні фінансові зобов’язання; передоплати покупців (клієнтів); поточні зобов’язання як результат обачливих дій; поточні зобов’язання перед зовнішніми суб'єктами господарювання.

Р. Вітінгтон та Курт Рені розробили дещо іншу класифікацію поточних зобов’язань: чітко визначені зобов’язання — оцінка зобов’язань і їх сума визначені, наприклад, рахункові платежі, довгострокові платежі, відсоткові платежі, платежі із заробітної плати; оцінені зобов’язання — оцінка зобов’язань визначена, але їх сума може тільки бути визначеною, наприклад, продукт страхового платежу; можливі (випадкові) зобов’язання — оцінка зобов’язань невизначена і звичайно сума також, тому що можливі зобов’язання залежать від майбутніх випадків, наприклад, зобов’язання виникають із законних клопотань, дисконтних платежів, прибуткових податкових дискусій.

Б. Нідлз, Х. Андерсон, Д. Колдуелл класифікують зобов’язання на: фактичні зобов’язання — виникають із договору, контракту або на основі законодавства; оцінні зобов’язання — це зобов’язання, точна сума яких не може бути визначена до настання певної дати; умовні зобов’язання — неіснуючі зобов’язання.

Аналізуючи наведені класифікації, ми доходимо висновку, що в сучасній практиці ведення обліку і фінансового аналізу доцільно застосовувати поділ зобов’язань на фактичні (реальні, детерміновані), оцінні та умовні (потенційні, можливі) до всіх видів зобов’язань, і не до поточних, як це прийнято у зарубіжній практиці, а й до всіх видів зобов’язань, як це пропонують вітчизняні науковці.

Отже, детальна і впорядкована класифікація зобов’язань дає можливість глибше зрозуміти сутність зобов’язань та дозволяє чітко відмежовувати один вид зобов’язань від іншого та застосовувати до них відповідні норми права.

Дослідження різних класифікацій зобов’язань іноземними та вітчизняними вченими, а також вивчення зобов’язань у законодавстві та науковій літературі свідчать про необхідність її систематизації та узагальнення, що дасть змогу отриманню зовнішніми та внутрішніми користувачами необхідної інформації для прийняття ефективних управлінських рішень, тому перспективами подальших досліджень у цьому напрямі є розробка єдиної раціональної класифікації зобов’язань, яка дасть змогу розширити теоретико-методологічне підґрунтя обліку та аналізу зобов’язань і відповідно уникнути помилок і зловживань у господарській діяльності підприємства.

1.2 Структура довгострокових зобов’язань підприємства Зобов’язання — це заборгованість підприємства, що виникла внаслідок минулих подій і погашення якої, як очікується, призведе до зменшення ресурсів підприємства, що втілюють у собі економічні вигоди.

Зобов’язання — це обов’язок чи відповідальність діяти певним чином. Воно виникає тільки тоді, коли актив отримано або коли підприємство укладає невідмовну угоду придбати актив.

Зобов’язання можуть бути монетарними і немонетарними. Монетарні зобов’язання відображають суму грошових коштів, що підлягають сплаті кредиторам, а немонетарні - зобов’язання поставити товари або надати послуги визначеної кількості та якості.

Зобов’язання підприємства поділяються на:

1. Довгострокові зобов’язання — зобов’язання, які повинні бути погашені протягом більше як 12 місяців, або протягом періоду більшого, ніж один операційний цикл підприємства з дати балансу, якщо такий цикл становить більш як 12 місяців.

Тобто для визнання зобов’язання довгостроковим достатньо виконання однієї з двох зазначених умов. Тому зобов’язання підприємства, яке виконує складні замовлення із звичайним циклом завершення більше як 12 місяців, можуть бути класифіковані у вимірі операційного циклу. Так, якщо таке підприємство має зобов’язання з погашення кредиту через 14 місяців, воно може не відносити цю заборгованість до довгострокових, якщо його звичайний операційний цикл становить 15 місяців.

Виникнення довгострокових зобов’язань, як правило, визначається угодою, яка затверджує графік погашення зобов’язання позичальником та порядок сплати ним відсотків, якщо це передбачено умовами відповідної угоди. Саме ці умови та сума активів, яку отримує підприємство в обмін на зобов’язання, визначають показники, що пов’язані з існуванням та погашенням довгострокової заборгованості.

До довгострокових зобов’язань належать:

— Довгострокові кредити банків — заборгованість підприємства банкам за отриманими від них позиками, яка не є поточним зобов’язанням.

— Інші довгострокові фінансові зобов’язання — довгострокові заборгованості підприємства щодо зобов’язання із залучення позикових коштів (крім кредитів банків), на які нараховуються відсотки (довгострокові векселі видані, зобов’язання за облігаціями).

— Відстрочені податкові зобов’язання — нараховані податки, що підлягають сплаті в майбутніх періодах, внаслідок виникнення тимчасової різниці між балансовою вартістю активів або зобов’язань та оцінкою цих активів або зобов’язань, яка використовується з метою оподаткування.

— Інші довгострокові зобов’язання — довгострокові зобов’язання з фінансової оренди, реструктуризована податкова заборгованість, фінансова допомога на зворотній основі.

2. Поточні зобов’язання — зобов’язання, які будуть погашені протягом операційного циклу підприємства або повинні бути погашені протягом дванадцяти місяців, починаючи з дати балансу.

До поточних зобов’язань належать:

— Короткострокові кредити банків — поточні зобов’язання підприємства перед банками за отриманими від них позиками, строк повернення яких не перевищує 12 місяців.

— Поточна заборгованість за довгостроковими зобов’язаннями — довгострокові зобов’язання, які переведені зі складу довгострокових і підлягають погашенню протягом дванадцяти місяців.

— Векселі видані - заборгованість, на яку підприємство видало векселі на забезпечення поставок (робіт, послуг) постачальників, підрядників та інших кредиторів.

— Кредиторська заборгованість за товари, роботи, послуги — заборгованість постачальникам і підрядникам за матеріальні цінності, виконані роботи та отримані послуги (крім заборгованості, забезпеченої векселями).

— Поточні зобов’язання за одержаними авансами — аванси, одержані від інших осіб у рахунок наступних поставок продукції, виконання робіт (послуг).

— Поточні зобов’язання із розрахунків з бюджетом — заборгованість підприємства за всіма видами платежів до бюджету, включаючи податки з працівників підприємства.

— Поточні зобов’язання з позабюджетних платежів — заборгованість за внесками до позабюджетних фондів, передбачених чинним законодавством.

— Поточні зобов’язання зі страхування — сума заборгованості за відрахуваннями до пенсійного фонду, на соціальне страхування, страхування майна підприємства та індивідуальне страхування його працівників.

— Поточні зобов’язання за розрахунками з учасниками — заборгованість підприємства його учасникам (засновникам), пов’язана з розподілом прибутку (дивіденди тощо) і формуванням статутного капіталу.

— Поточні зобов’язання із внутрішніх розрахунків — заборгованість підприємства пов’язаним сторонам та кредиторська заборгованість з внутрішньовідомчих розрахунків.

— Інші поточні зобов’язання — зобов’язання, що пов’язані з активами, які виникають у ході нормального операційного циклу.

3. Забезпечення виступають спеціальним джерелом покриття майбутніх витрат. Вони створюються для відшкодування наступних витрат на:

— виплату відпусток працівникам;

— додаткове пенсійне забезпечення;

— виконання гарантійних зобов’язань;

— реструктуризацію;

— виконання зобовязань щодо обтяжливих контрактів тощо.

4. Непередбачені зобов’язання:

— зобов'язання що може виникнути внаслідок минулих подій та існування якого буде підтверджено лише тоді, коли відбудеться або не відбудеться одна чи більше невизначених майбутніх подій над якими підприємство не має повного контролю;

— теперішнє зобов’язання, що виникає внаслідок минулих подій, але не визначається, оскільки малоймовірно, що для врегулювання зобов’язання потрібно буде використати ресурси, які втілюють у собі економічні вигоди, або оскільки суму зобов’язання не можна достовірно визначити.

5. Доходи майбутніх періодів — доходи, отримані протягом поточного або попередніх звітних періодів, які належать до наступних звітних періодів. До доходів майбутніх періодів відносяться, зокрема, доходи у вигляді одержаних авансових платежів за здані в оренду основні засоби (авансові орендні платежі, передплата на газети, журнали, періодичні та довідкові видання, виручка за вантажні перевезення, виручка від продажу квитків транспортних і театрально-видовищних підприємств, абонентна плата за користування засобами зв’язку тощо).

Зобов’язання підприємств можуть виникати через такі форми кредиту: банківський, комерційний, лізинговий, іпотечний, бланковий, консорціумний.

Комерційний кредит — це товарна форма кредиту, яка визначає відносини з питань перерозподілу матеріальних фондів і характеризує кредитну угоду між двома суб'єктами господарської діяльності. Учасники кредитних відносин при комерційному кредиті регулюють свої господарчі відносини і можуть створювати платіжні засоби у вигляді векселів — зобов’язань боржника сплатити кредитору зазначену суму у визначений термін.

Об'єктом комерційного кредиту можуть бути реалізовані товари, виконані роботи, надані послуги, щодо яких продавцем надається відстрочка платежу.

У випадку оформлення комерційного кредиту за допомогою векселя інших угод про надання кредиту не укладається.

Погашення комерційного кредиту може здійснюватися шляхом:

— сплати боржником за векселем;

— передачі векселя відповідно до чинного законодавства іншій юридичній особі (крім банків та інших кредитних установ);

— переоформлення комерційного кредиту на банківський.

У випадку оформлення комерційного кредиту не за допомогою векселя, погашення такого кредиту здійснюється на умовах, передбачених договором сторін.

Лізинговий кредит — це відносини між юридичними особами, які виникають у випадку оренди майна і супроводжуються укладанням лізингової угоди. Лізинг є формою майнового кредиту.

Об'єктом лізингу є різне рухоме (машини, обладнання, транспортні засоби, обчислювальна та інша техніка) та нерухоме (будинки, споруди, система телекомунікацій та ін.) майно.

Суб'єктами лізингу можуть бути лізингодавець (суб'єкт господарювання, що є власником об'єкта лізингу і здає його в оренду), користувач (суб'єкт, що домовляється з лізингодавцем на оренду про набуття права володіння та розпорядження об'єктом лізингу у встановлених лізинговою угодою межах), виробник (підприємство, організація та інші суб'єкти господарювання, які здійснюють виробництво або реалізацію товарно-матеріальних цінностей).

Іпотечний кредит — це особливий вид економічних відносин з приводу надання кредитів під заставу нерухомого майна.

Кредиторами з іпотеки можуть бути іпотечні банки або спеціальні іпотечні компанії, а також комерційні банки.

Позичальниками можуть бути юридичні та фізичні особи, які мають у власності об'єкти іпотеки або мають поручителів, які надають під заставу об'єкти іпотеки на користь позичальника.

Кредити, які надаються банками, поділяються:

1. За строками користування:

— короткострокові - до 1 року;

— середньострокові - до 3 років;

— довгострокові - понад 3 роки.

Строк кредиту, а також відсотки за його користування (якщо інше не передбачено умовами кредитного договору) розраховуються з моменту отримання (зарахування на рахунок позичальника або сплати платіжних документів з позичкового рахунку позичальника) до повного погашення кредиту та відсотків за його користування.

Короткострокові кредити можуть надаватись банками у випадку тимчасових фінансових труднощів, що виникають у зв’язку з витратами виробництва та обігу, не забезпечених надходженнями коштів у відповідному періоді.

Середньострокові кредити можуть надаватись на оплату обладнання, поточні витрати, на фінансування капітальних вкладень.

Довгострокові кредити можуть надаватись для формування основних фондів. Об'єктами кредитування можуть бути капітальні витрати на реконструкцію, модернізацію та розширення вже діючих основних фондів, на нове будівництво, на приватизацію та інше.

2. За забезпеченням:

— забезпечені заставою (майном, майновими правами, цінними паперами);

— гарантовані (банками, фінансами чи майном третьої особи);

— з іншим забезпеченням (поручительство, свідоцтво страхової організації);

— незабезпечені (бланкові);

3. За ступенем ризику:

— стандартні кредити;

— кредити з підвищеним ризиком;

4. За методами надання:

— у разовому порядку;

— відповідно до відкритої кредитної лінії;

— гарантійні (із заздалегідь обумовленою датою надання, за потребою, із стягненням комісії за зобов’язанням).

5. За строками погашення:

— водночас;

— у розстрочку;

— достроково (за вимогою кредитора або за заявою позичальника);

— з регресією платежів;

— після закінчення обумовленого періоду (місяця, кварталу).

Банківський кредит надається суб'єктам кредитування усіх форм власності у тимчасове користування на умовах, передбачених кредитним договором. Основними із них є забезпеченість, повернення, строковість, платність та цільова направленість.

Принцип забезпеченості кредиту означає наявність у банку права для захисту своїх інтересів, недопущення збитків від неповернення боргу через неплатоспроможність позичальника.

Принцип повернення, строковості та платності означає, що кредит має бути повернений позичальником банку у визначений у кредитному договорі

концентрації позикового капіталу, тим менша заборгованість підприємства, тим стійкіше його положення. Зростання цього показника в динаміці строк з відповідною сплатою за його користування.

Цільовий характер використання передбачає вкладення позичкових коштів на конкретні цілі, передбачені кредитним договором.

Комерційні банки самостійно визначають порядок залучення та використання коштів, проведення кредитних операцій, встановлення рівня відсоткових ставок та комісійних винагород.

1.3 Методологія оцінки діяльності підприємства Методологія оцінки здійснюється на підставі комплексу показників, за допомогою яких визначається аналіз зобов’язань на підприємстві. До таких показників належать:

— Коефіцієнт фінансового левериджу (плече фінансового важеля) виникає за рахунок різниці між рентабельністю активів і вартістю позикових коштів, він показує, на скільки відсотків збільшується рентабельність власного капіталу за рахунок залучення позикових коштів. Нормальне значення левериджу становить 0,3−0,5. Коефіцієнт фінансового левериджу може бути розрахований за наступною формулою:

Кфл =, (1.1)

де Кфл — коефіцієнт фінансового левериджу;

ПК — середня сума використовуваного підприємством позикового капіталу;

ВК — середня сума власного капіталу підприємства.

Питання теорії та методології застосування ефекту фінансового левериджу розглядалися багатьма ученими-економістами як західними, так і вітчизняними: Ю. Бригхем [28], Л. Гапенски, И. А. Бланк [29], Е. С. Стоянова та інші.

— Коефіцієнт концентрації позикового капіталу характеризує, скільки позикового капіталу припадає на одиницю сукупних джерел і може бути розрахований за наступною формулою [30]:

Кпк =, (1.2)

де Кпк — коефіцієнт концентрації позикового капіталу;

ПК — сума позикового капіталу;

П — пасиви підприємства.

Чим нижчий показник означає збільшення частки позикових коштів у фінансуванні підприємства. Рекомендоване значення < 0,5.

Критичним значенням коефіцієнта вважається 0,5; позитивною тенденцією є зменшення коефіцієнта.

— Коефіцієнт фінансової стабільності (коефіцієнт фінансування) характеризує забезпеченість заборгованості підприємства власними коштами. Розраховується за наступною формулою [31]:

Кфс =, (1.3)

де Кфс — коефіцієнт фінансової стабільності;

ВК — власні кошти;

ПК — сума позикових коштів підприємства.

Перевищення власних коштів над позиковими засвідчує фінансову стійкість підприємства. Нормативне значення коефіцієнта > 1; позитивною є тенденція збільшення коефіцієнта.

— Коефіцієнт фінансової стійкості характеризує частку стабільних джерел фінансування в їхньому загальному обсязі; нормальним вважають значення в межах від 0,85 до 0,9. Позитивною є тенденція збільшення коефіцієнта. Загальна формула розрахунку коефіцієнта [32]:

Кфс =, (1.4)

де Кфс — коефіцієнт фінансової стійкості;

ВК — власний капітал;

ДЗ — довгострокові зобов’язання;

П — пасиви підприємства.

Якщо величина коефіцієнта коливається в межах 0,8−0,9 і має позитивну тенденцію, то фінансове положення підприємства є стійким. Рекомендованим нормальним значенням вважають не менше 0,75. Якщо значення нижче рекомендованого, то це викликає тривогу за стійкість підприємства.

— Коефіцієнт покриття запасів, показує скільки грошових одиниць оборотних засобів припадає на кожну одиницю короткострокових зобов’язань, і розраховується за наступною формулою [33]:

Квз =, (1.5)

де Квз — коефіцієнт покриття запасів;

З — запаси підприємства.

Критичне значення коефіцієнту покриття дорівнює 1, значення коефіцієнту покриття у межах 1−1,5 свідчить про те, що підприємство своєчасно ліквідує борги.

— Власні обігові кошти (робочий, функціонуючий капітал) — оборотні активи, які фінансуються за рахунок власного капіталу і довгострокових зобов’язань. Розраховується за формулою [34]:

Рк = ВК + ДЗ — ПА, (1.6)

де Рк — робочий капітал;

ВК — власний капітал;

ДЗ — довгострокові зобов’язання;

ПА — поза оборотні активи.

Наявність власних оборотних активів (робочого капіталу), які фінансуються за рахунок власного капіталу і довгострокових зобов’язань, означає не лише здатність платити борги, а й можливість розширити виробництво. Позитивною тенденцією зміни показника потрібно вважати збільшення.

— Коефіцієнт поточної ліквідності, що в економічній літературі називають також коефіцієнтом покриття, коефіцієнтом загального покриття. Характеризує достатність обігових коштів для погашення боргів протягом року Визначається співвідношенням усіх поточних активів до короткострокових зобов’язань, характеризує достатність оборотних засобів для покриття своїх боргів. Загальна формула розрахунку коефіцієнта [35]:

Клп =, (1.7)

де Клп — коефіцієнт поточної ліквідності;

ПА — поточні активи підприємства;

ПП — поточні пасиви.

Якщо поточні активи перевищують поточні зобов’язання, підприємство розглядається як таке, що успішно функціонує. Значення показника більше за 2 свідчить про сприятливий стан ліквідності активів підприємства.

— Коефіцієнт абсолютної ліквідності (платоспроможності) — показник, що характеризує ту частину короткотермінових фінансових зобов’язань підприємства, яка може бути сплачена за рахунок першокласних ліквідних активів (грошових коштів та їх еквівалентів), тобто спроможність підприємства негайно погасити свою короткотермінову кредиторську заборгованість.

Розраховується за формулою [36]:

Кла =, (1.8)

де Кла — коефіцієнт абсолютної ліквідності;

К — сума коштів підприємства;

ПП — поточні пасиви.

Теоретичне оптимальне значення цього показника становить приблизно 0,2—0,25.

— Коефіцієнт швидкої ліквідності показує, яка частина поточних зобов’язань може бути погашена не тільки за рахунок грошових коштів, але і за рахунок очікуваних фінансових надходжень і може бути розрахована за формулою [37]:

Клш =, (1.9)

де Клш — коефіцієнт швидкої ліквідності;

ПА — поточні активи;

З — запаси;

ПП — поточні активи.

Коефіцієнт швидкої ліквідності допомагає оцінити можливість погашення підприємством короткострокових зобов’язань у випадку його критичного положення, коли не буде можливість продати запаси.

Значення цього показника рекомендується в межах від 0,8 до 1,0; але може бути надзвичайно високим через невиправданий ріст дебіторської заборгованості.

— Коефіцієнт оборотності дебіторської заборгованості обороти показує, скільки оборотів здійснено за рік коштами, вкладеними до розрахунків. Такий показник розраховується як відношення загального обсягу реалізації продукції до середнього розміру дебіторської заборгованості [38]:

Кдз =, (1.10)

де Кдз — коефіцієнт оборотності дебіторської заборгованості;

ЧВ — чиста виручка від реалізації;

Сдз — середня дебіторська заборгованість.

За допомогою цього показника можна розрахувати так званий період інкасації, тобто час, протягом якого дебіторська заборгованість обернеться на грошові кошти. Для цього тривалість звітного періоду (скажімо, 1 рік) розділимо на коефіцієнт оборотності.

— Коефіцієнт забезпечення власними обіговими коштами запасів — показує наскільки запаси що мають найменшу ліквідність у складі оборотних активів забезпечені довгостроковими стабільними джерелами фінансування. Розраховується за формулою [39]:

Кзап =, (1.11)

де Кзап — коефіцієнт забезпечення власними обіговими коштами на підприємстві;

Воб — власні обігові кошти;

З — запаси.

Рекомендоване значення коефіцієнта > 0,1; тенденція позитивних змін — збільшення.

— Коефіцієнт маневреності власного капіталу характеризує частку запасів, тобто матеріальних виробничих активів у власних оборотних активах; обмежує свободу маневру власними коштами. Збільшення запасів приводить до уповільнення оборотності обігових коштів, тому позитивною тенденцією зміни показника є зменшення. Розраховується за наступною формулою [40]:

Км =, (1.11)

де Км — коефіцієнт маневреності;

Вок — власні обігові кошти;

ВК — власний капітал.

Нормальною вважається ситуація, коли коефіцієнт маневреності в динаміці значно збільшується. Різке зростання цього коефіцієнта не може свідчити про нормальну діяльність підприємства, тому що збільшення цього показника можливе або при зростанні власного оборотного капіталу, або при зменшенні власних джерел фінансування.

— Співвідношення короткострокової дебіторської та кредиторської заборгованості характеризує здатність розрахуватися з кредиторами за рахунок дебіторів упродовж року. Рекомендоване значення 1. Розраховується за наступною формулою [41]:

Кдк =, (1.12)

де ДЗ — сума дебіторської заборгованості;

КЗ — кредиторська заборгованість підприємства.

РОЗДІЛ 2. ОЦІНКА ДОВГОСТРОКОВИХ ЗОБОВ’ЯЗАНЬ АГРАРНО-ВИРОБНИЧОГО ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «АГРОЦЕНТР К»

2.1 Організаційно-економічна характеристика підприємства АВ ТОВ «Агроцентр К»

Аграрно-виробниче товариство з обмеженою відповідальністю «Агроцентр К» (далі - АВ ТОВ «Агроцентр К», підприємство, господарство) основними видами діяльності якого є: вирощування зернових та технічних культур, віднесених до інших класів рослинництва, вирощування культур у поєднанні з тваринництвом, надання послуг у рослинництві і тваринництві, виробництво м’яса і субпродуктів, переробка свійської птиці та кролів, виробництво готових кормів для тварин, що утримуються на фермах, оптова торгівля непродовольчими споживчими товарами, оптова торгівля несільськогосподарськими супутніми продуктами, операції з нерухомістю та ін.

Директор АВ ТОВ «Агроцентр К» — Карпенко Віктор Михайлович, головний бухгалтер — Бебко Вікторія Вікторівна.

АВ ТОВ «Агроцентр К» має поголів'я свиней близько восьми тисяч і набуло статус племінного репродуктора. М’ясо свинини, виробленої на підприємстві - вищого ґатунку. На підприємстві використовуються сучасні технології утримання, годівлі та відтворення поголів'я свиней. Протягом останніх трьох років поспіль АВ ТОВ «Агроцентр К» є лідером у П’ятихатському районі зі збирання зернових культур. Все досягнуте за останні роки товариством відбулося завдяки невичерпній енергії його керівника та його високій кваліфікації. І в тваринництві, і в рослинній галузях товариство, завжди використовує передові технології.

Стратегічною метою є створення конкурентоспроможної продукції сільськогосподарського виробництва з подальшим наповненням локального ринку на території Дніпропетровської області та за її межами.

Відповідно до аналізу діяльності АВ ТОВ «Агроцентр К» загальна земельна площа ділянок, які використовує підприємство під час господарської діяльності має динаміку до зростання. Складовою частиною сільськогосподарських угідь є орендована земельна площа.

Характеристику підприємства вважаємо розпочати з аналізу складу та структури сільськогосподарських угідь АВ ТОВ «Агроцентра К» (таблиця 1.1).

Таблиця 1.1

Динаміка складу та структури земельних угідь АВ ТОВ «Агроцентр К» за 2010;2013 рр.

Аналізуючи показники таблиці 1.1 можна зробити висновок, що за останні 4 роки загальна земельна площа на аграрно-виробничому товаристві з обмеженою відповідальністю «Агроцентр К» зменшилася на 4,8%.

У зв’язку зі зменшенням чисельності робітників на 127 осіб, 38,88%, збільшився на 48,46% показник приходиться на 1 робітника с.-г. угідь (ріллі).

Проведемо розрахунок динаміки складу і структури товарної продукції АВ ТОВ «Агроцентр К» за 2010;2013 рр. в додатку А.

На рис. 1.1, 1.2 проаналізуємо питому вагу рослинництва і тваринництва в структурі товарної продукції за 2013 рік.

Рис. 1.1. Питома вага рослинництва в структурі товарної продукції на АВ ТОВ «Агроцентр К» за 2013 р.

Рис. 1.2. Питома вага тваринництва в структурі товарної продукції на АВ ТОВ «Агроцентр К» за 2013 р.

Аналізуючи динаміку складу і структури товарної продукції (ТП) сільського господарства (с.-г.) можемо визначити, що за 2011 рік загальна вартість ТП складає 92 093,4 тис.грн., і цей показник є найбільшим у порівнянні з 2010 роком (53 101,1 тис. грн), 2012 рік (70 687,7 тис. грн) і 2013 рік (70 659, 4 тис. грн) років. Основними видами товарної продукції є: соняшник, виручка від реалізації якого становить 24 849,3 тис. грн (35,17%) станом на 2013 рік. Для визначення спеціалізації підприємства проведемо розрахунок ранжування питомої ваги товарної продукції на підставі даних таблиці 1.3.

Таблиця 1.3

Ранжирований ряд питомої ваги окремих видів продукції, %

Розрахуємо коефіцієнт спеціалізації підприємства за 2010;2013 роки. Для розрахунку рівня спеціалізації застосовуємо формулу:

(2.13)

де р — питома вага кожної галузі чи виду продукції в загальному обсязі товарної продукції господарства, %;

і - порядковий номер виду товарної продукції у ранжированому ряді за їх питомою вагою, починаючи з найвищого.

Кс2010 = = = 0,28;

Кс2011 = = = 0,38;

Кс2012 = = = 0,34;

Кс2013 = = = 0,22.

Господарства з низьким рівнем спеціалізації мають коефіцієнт до 0,20, з середнім — 0,20 до 0,40, з високим — від 0,41 до 0,60. Коефіцієнт вище 0,60 мають господарства з поглибленою спеціалізацією. З даного розрахунку можна побачити, що АВ ТОВ «Агроцентр К» відноситься до підприємства з середнім рівнем спеціалізації.

Розглянемо динаміку основних і оборотних засобів в АВ ТОВ «Агроцентр К» у табл. 1.4.

Таблиця 1.4

Динаміка основних і оборотних засобів, рівень забезпеченості та ефективність їх використання в АВ ТОВ «Агроцентр К» за 2010;2013 рр.

Аналізуючи дані таблиці 1.4, необхідно зазначити, що середньорічна вартість основних і оборотних фондів значно зросла на 91,38% і 136,20% відповідно. Фондозабезпеченість, тобто забезпеченість господарства основними фондами також зросла, як і фондоозброєність праці на 101,04%, що є показником використання добре оснащених машин і обладнань. Фондовіддача збільшилась на 18,59%, фондомісткість також збільшилась на 0,19%.

Таблиця 1.5

Динаміка трудових ресурсів та ефективність їх використання в АВ ТОВ «Агроцентр К» за 2010;2013 рр.

Дослідивши трудові ресурси (табл.1.5), можна сказати, що трудові ресурси були використані ефективно. Про це свідчить структура валової продукції, яка стрімко збільшилась за чотири роки — на 30,24%, і у 2013 році склала 69 161,30 тис.грн. На виробництво продукції було витрачено 304,68 тис.грн. у 2013 році. Трудові ресурси було використано ефективно, тому що продуктивність праці за 2010;2013 рік, особливо у рослинництві зросла на 112,73%.

Таблиця 1.6

Динаміка основних показників виробничо-господарської діяльності АВ ТОВ «Агроцентр К» за 2010;2013рр.

Із даних таблиці 1.6. видно, що урожайність в господарстві за останні 4 роки зернових і зернобобових збільшилась на 58,59%, соняшника на 17,81%, на що вплинуло підвищення родючості ґрунту за рахунок внесення добрив та сприятливі погодні умови. Рівень рентабельності збільшився у 2013 році у порівнянні з 2010 роком на 107,51%, це свідчить про раціональне використання наявних ресурсів на підприємстві. Основних фондів, яких приходяться на 100 га с.-г. угідь збільшився на 96,98%, а прямих затрат праці на 54,68%. Вартість вироблено валової продукції в співставних цінах в розрахунку на 100 га с.-га угідь збільшився на 36,81%.

Отже, аграрно-виробниче товариство з обмеженою відповідальністю «Агроцентр К» веде свою господарську діяльність на орендованих землях загальною площею 8359,0 га, розташованих на території П’ятихатського району Дніпропетровської області.

Найбільшу питому вагу в структурі товарної продукції займає соняшник — 36 244,65 тис. грн. в середньому за три роки. На протязі чотирьох років спостерігається динаміка росту випуску продукції рослинництва з 41 970,4 тис. грн. до 48 962,10 тис. грн., що на 6991,7 тис. грн. більше. У галузі тваринництва також спостерігається збільшення з 11 130,7 тис. грн. до 20 199,2 тис. грн., що на 9068,5 тис. грн. більше.

Розрахувавши коефіцієнт спеціалізації можна сказати, що в 2010 році у підприємства був середній рівень спеціалізації діяльність підприємства зосереджувалась на вирощуванні широкого асортименту рослин, а в тваринництві спеціалізувались на вирощуванні свиней.

Трудові ресурси на підприємстві було використано ефективно, тому що продуктивність праці за 2010;2013 рік, особливо у рослинництві зросла на 112,73%.

2.2 Комплексна оцінка діяльності підприємства Фінансовий стан підприємства формується в процесі всієї його виробничо-господарської діяльності. Тому оцінку фінансового стану можна аоб'єктивно здійснити не через один, навіть найважливіший, показник, а тільки за допомогою комплексу, системи показників, що детально й усебічно характеризують становище підприємства. Тому для більш широкого і повного аналізу підприємства розрахуємо динаміку показників майнового стану, динаміку показників ділової активності, рентабельності, фінансової стійкості та динаміку показників ліквідності підприємства АВ ТОВ «Агроцентр К» за 2010;2013 рр.

Таблиця 2.1

Динаміка показників майнового стану підприємства АВ ТОВ «Агроцентр К» за 2010;2013рр.

Аналізуючи показники майнового стану АВ ТОВ «Агроцентр К» можна сказати, що частка оборотних коштів у виробничій сфері за останні 4 роки збільшилась на 9,67% це залежить перш за все від уміння управляти ними, покращувати організацію торгівлі, підвищувати рівень комерційної і фінансової роботи. Частка основних засобів в активах збільшилась на 3,33%, що означає про деяке покращення фінансового положення. Частка мобільних виробничих фондів у валюті балансу зросла на 5,43%. До негативних факторів належить збільшення показника зносу основних засобів на 49,93%, і рівень фізичного і морального оновлення основних фондів, який зменшився на 49,38%. Коефіцієнт мобільності активів зменшився на 6,24%, що є негативною тенденцією і показує скільки обігових коштів припадає на одиницю не обігових і це є потенційна можливість перетворення активів у ліквідні кошти.

Таблиця 2.2

Динаміка показників ділової активності АВ ТОВ «Агроцентр К» за 2010;2013 рр.

Розрахувавши дані таблиці 2.2 можна зробити висновок, що підприємство АВ ТОВ «Агроцентр К» має показники низької ділової активності. Коефіцієнт оборотності активів показує, скільки разів за звітний період відбувається повний цикл виробництва й обігу, який приносить відповідний ефект у вигляді прибутку. В 2010 р. такий показник мав значення 0,59 разів, в 2011 р. — 0,87 разів, 2012 р. — 0,55, а в 2013 р. — 0,47, тобто коефіцієнт оборотності активів за аналізований період зменшився на 23,73%. Такі зміни вказують на зменшення ефективності використання майна підприємства, яке відбулось за рахунок скорочення тривалості обігу оборотного капіталу. Коефіцієнт оборотністі готової продукції зменшився на 50 разів, оборотність дебіторської заборгованості зменшилась на 32%. Фондовіддача зменшилась на 0,49% і це означає зменшення виручки на одиницю основних виробничих фондів. Коефіцієнт оборотності запасів зменшився на 18,38 обороти, відповідно період протягом якого запаси трансформуються в кошти збільшився на 23 дні. Коефіцієнт оборотності дебіторської заборгованості зменшився на 32 обороти, відповідно період погашення дебіторської заборгованості збільшився на 47 днів і він показує час, протягом якого дебіторська заборгованість перетвориться в грошові кошти. Період операційного циклу збільшився на 31 день. Період фінансового циклу також збільшився на 31 день, що є поганою тенденцією для підприємства. Коефіцієнт оборотності власного капіталу зменшився на 16 оборотів, що є поганою тенденцією, адже свідчить про зниження попиту на продукцію підприємства.

На прикладі інформації, відображеної в додатку Б проведемо розрахунок показників рентабельності АВ ТОВ «Агроцентр К» за 2010;2013 рр.

На рис. 2.3 проаналізуємо рентабельність власного капіталу, реінвестування, стійкість економічного зростання і період окупності власного капіталу на АВ ТОВ «Агроцентр К» за 2010;2013 рр.

Рис. 2.3. Динаміка показників рентабельності підприємства АВ ТОВ «Агроцентр К» за 2013 р.

Аналізуючи рентабельність підприємства можна зробити висновки, що у АВ ТОВ «Агроцентр К» частка чистого прибутку, що припадає на одиницю виручки зменшилася з 0,17 за 2010 рік до 0,10 за 2013 рік. Період окупності власного капіталу збільшився і становить 21 день за 2013 рік у порівнянні з 2010 рік, який становив на той час 10 днів. Коефіцієнт рентабельності активів шляхом відношення чистого прибутку підприємства до середньорічної вартості активів характеризує ефективність використання активів підприємства. Згідно таблиці 2.3, слід відмітити, що даний показник хоч і має позитивне, але зовсім невелике значення. Це свідчить про низьку раціональність використання активів досліджуваного підприємства. Рентабельність власного капіталу зменшилась на 48,07%, тобто скільки припадає чистого прибутку на одиницю власного капіталу. Збільшення коефіцієнта стійкості економічного зростання на 23,71%, свідчить про неефективність використання позик. Рентабельність капіталу активів за чистим прибутком зменшився на 47,49%. Що є поганою тенденцією про незначну кількість чистого прибутку, що припадає на одиницю інвестованих коштів.

Таблиця 2.4

Динаміка показників фінансової стійкості АВ ТОВ «Агроцентр К» за 2010;2013 рр.

Аналізуючи фінансову стійкість підприємства (табл. 2.4), можна сказати, що коефіцієнт економічної незалежності станом з 2010;2013 року зменшився з 0,75 до 0,68, що впливає негативно, тобто АВ ТОВ «Агроцентр К» залежить від позикових коштів. Відповідно коефіцієнт фінансової залежності збільшився на 12 пунктів. Коефіцієнт концентрації позикового капіталу зменшився на 8,54% і показує питому вагу позикового капіталу в загальній сумі засобів, авансованих у його діяльність підприємства. Коефіцієнт фінансової стійкості зменшився на 15,97%, тобто спостерігається спад ділової активності рентабельності і віддачі наявних активів. Власні обігові кошти зменшилися на 2,08%. Можливість абсолютного перетворення активів у ліквідні кошти зменшилась на 2,08%. Коефіцієнт забезпечення оборотних активів власними коштами зменшився на 28,04%. Маневреність власних обігових коштів зменшився на 163,55% і показує частку абсолютно ліквідних активів у власних обігових коштах підприємства.