Соціальне страхування в системі ринкових відносин

Курсова робота.

з дисципліни «Соціальне страхування» .

Тема роботи: «Соціальне страхування в системі ринкових відносин».

План Вступ Поняття соціальне страхування та його теоретичні засади.

1.1 Сутність соціального страхування.

1.2 Теоретичні основи соціального страхування Сучасне соціальне страхування та процес його становлення.

2.1 Процес еволюції соціального страхування.

2.2 Напрями соціального страхування в Україні.

2.3 Вплив світової кризи на соціальне страхування в Україні.

Шляхи покращення функціонування механізму соціального страхування в Україні.

3.1 Головний напрям вдосконалення Висновки Список використаної літератури.

ВСТУП соціальний страхування криза Соціальне страхування — одна з найдавніших категорій суспільних відносин. Зародившись у період розкладання первіснообщинного ладу, воно поступово стало неодмінним супутником суспільного виробництва. Початковий зміст розглянутого поняття пов’язаний із словом «страх». Власники майна, вступаючи між собою у виробничі відношення, переживали страх за його цілість, за можливість знищення або втрати в зв’язку зі стихійними лихами, пожежами, грабежами й іншими непередбаченими небезпеками економічного життя.

Ризикований характер суспільного виробництва — головна причина занепокоєння кожного власника майна і товаровиробника за своє матеріальне благополуччя. На цьому грунті закономірно виникнула ідея відшкодування матеріального збитку шляхом солідарної його розкладки між зацікавленими власниками майна. Якби кожний окремо узятий власник спробував відшкодувати збиток за свій рахунок, то він був би змушений створювати матеріальні або грошові резерви, рівні по розміру вартості свого майна.

Тим часом життєвий досвід, заснований на багаторічних спостереженнях, дозволив зробити вивід про випадковий характер настання надзвичайних подій і нерівномірності нанесення збитку. Було помічено, що число зацікавлених господарств, часто бувають більше числа постраждалих від різних небезпек. За таких умов солідарна розкладка збитку між зацікавленими господарствами помітно згладжує наслідки стихії й інших випадків.

При цьому чим більша кількість господарств бере участь у відшкодуваннях збитку, тим менша частка засобів доводитися на частку одного учасника. Так виникнуло страхування, сутність якого складає солідарне відшкодування збитків.

В умовах сучасного суспільства страхування перетворилося в загальний універсальний засіб страхового захисту усіх форм власності, прибутків і інших інтересів підприємств, організацій, фермерів, орендарів, громадян.

Термін «страхування», що виражає перерозподільні відношення, із приводу відшкодування збитку, варто відрізняти від інших значень цього слова. Зокрема, вираз «страхування» (страховка, підстрахування) іноді вживається в значенні підтримки в якій справі, гарантії удачі в чому-небудь, забезпечення безпеки людей при проведенні небезпечних робіт, при виступах гімнастів і акробатів, а також запасу тривкості і надійності споруджень і механізмів і т.д. У даному випадку цей термін вживається в значенні інструмента відшкодування збитку.

Перерозподільні відносини, властиві страхуванню, повязані, з одного боку, із формуванням страхового фонду за допомогою заздалегідь фіксованих страхових платежів, з іншого боку — із відшкодуванням збитку з цього фонду учасникам страхування. Оскільки зазначені перерозподільні відношення повязані з рухом грошової форми вартості, економічна категорія страхування є складовою частиною категорії фінансів. Специфічність фінансових відношень при страхуванні перебуває в ймовірному характері цих відношень. Імовірність збитку лежить в основі побудови страхових платежів, за допомогою яких формується страховий фонд. Використання засобів страхового фонду вимушено з настанням і наслідками страхових випадків.

Ці особливості страхових відношень включають їх у самостійну сферу фінансових відношень.

РОЗДІЛ 1.

ПОНЯТТЯ МОЦІАЛЬНЕ СТРАХУВАННЯ ТА ЙОГО ТЕОРИТИЧНІ ЗАСАДИ.

1.1 Сутність соціального страхування Закон України про страхування дає чітке визначення: «Страхування — це вид цивільно — правових відносин щодо захисту майнових інтересів фізичних та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати фізичними особами та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій) та доходів від розміщення коштів цих фондів» [ 17 cт 1.].

Соціальне ж страхування під собою розуміє страхування, у якому страхувальником виступає громадянин держави, а страховиком відповідно — держава. Соціальне страхування є невід'ємним елементом соціальної політики країни.

Соціальна політика об'єктивно є найбільш значущою сферою інтересів сучасного суспільства і найважливішою частиною діяльності будь-якої держави. Вибір визначень соціальної політики у закордонній і вітчизняній науці досить великий. Звертає на себе увагу той факт, що більшість закордонних учених виходять із індивідуального підходу в соціальній політиці, крім того, розглядають її як безумовну функцію суспільства, а не держави. При цьому характерним є таке визначення: «Соціальна політика — діяльність і принцип суспільства, що формують спосіб, за допомогою якого воно втручається і регулює відносини між індивідами, групами, громадами, соціальними установами. Ці принципи та дії є результатом звичаїв і цінностей суспільства та значною мірою визначають розподіл ресурсів і рівень добробуту людей» [ 18 c.14].

Одним із основних інструментів соціальної політики, який використовується суспільством і державою для вирішення проблеми нерівності особистих доходів людей, що виникає не через різницю в продуктивності праці й ефективності виробництва, безперечно, є соціальне забезпечення (соціальний захист).

Соціальне забезпечення, у свою чергу реалізується на рівні двох підсистем — соціального страхування та соціальної допомоги, критеріями поділу яких є методи врахування (неврахування) соціальних ризиків, розходження в джерелах фінансування і способах організації.

Так, підсистема соціального страхування традиційно розглядається як особлива організаційно-правова форма соціального захисту, що діє як автономний і самостійний механізм для акумуляції коштів з метою компенсації або мінімізації окремих видів соціальних ризиків. Саме соціальне страхування є основним і визначальним елементом системи соціального захисту в соціальній ринковій економіці, а соціальна допомога — допоміжним, оскільки механізм соціального страхування фактично будується на основних принципах соціальної ринкової економіки. У ньому поєднуються ринковий підхід і державне регулювання, підтримуються та розвиваються конкурентне середовище, соціальне партнерство, рівень розвитку якого залежить від характеру і ступеня «зрілості» основних суб'єктів трудових відносин.

У міру засвоєння та розвитку культури соціального страхування (самовідповідальності й солідарної взаємодопомоги) досягаються і цілі більш високого рівня: зниження тиску матеріального нестатку, підвищення якості трудового життя, трансформація рутинного трудового життя в змістовні, творчі й соціально захищені його форми.

У своїх базових документах — Статуті, деклараціях, конвенціях, рекомендаціях — Міжнародна організація праці (МОП) створила струнку систему рекомендацій з організації національних систем соціального захисту, що передбачає:

визначення цілей і принципів соціального захисту;

рольові функції держави і соціальних суб'єктів;

визначення рівнів соціальних гарантій;

організаційні, фінансові та правові механізми.

До кола найважливіших цілей соціального забезпечення, і зокрема соціального страхування, МОП відносить:

гарантовану й адекватну заміну втраченого доходу, реалізацію права на досягнення свого матеріального добробуту і духовного розвитку в умовах свободи і достоїнства, економічну стійкість і рівні можливості;

гарантований і широкий доступ до служб медичного обслуговування;

* наявність гарантованих основних фінансових ресурсів. Позиція МОП щодо системи соціального страхування полягає.

в тому, що порівняно з іншими методами колективного соціального забезпечення (наприклад, соціальною допомогою або корпоративними системами) даний інститут захисту має ряд важливих переваг:

залучення трудящих (від яких потрібне здійснення внесків) — матеріально і морально — до процесу захисту їх здоров’я і працездатності;

створення спеціалізованих (а тому і високоефективних) страхових установ, що займаються винятково організацією профілактики, медичним обслуговуванням, наданням грошових виплат, що забезпечуються однієї і тією самою організацією;

гарантія певних прав (і відповідно збереження самоповаги у тих осіб, які здійснюють внески), що захищає від довільних рішень органу, відповідального за виплату допомоги;

гарантія виплат шляхом виділення певних ресурсів і розподілу витрат протягом тривалого періоду згідно зі страховим (актуарним) розрахунком.

Високий і надійний рівень соціального захисту, що досягається в соціальному страхуванні, забезпечується гарантіями основних фінансових ресурсів. Це передбачає наявність зусиль основних соціальних суб'єктів (роботодавців і працівників) щодо втілення в життя комплексу заходів, що передбачають обов’язкове поєднання механізмів забезпечення мінімального рівня допомоги і механізмів відшкодування втраченого заробітку.

Підсумовуючи все вищезазначене, підкреслимо, що наявність у державі системи соціального страхування є одним із проявів цивілізованого громадянського суспільства. Необхідність соціального страхування зумовлена такими причинами:

наявністю громадян, які не беруть участі у суспільно корисній праці, а тому не можуть утримувати себе за рахунок заробітної плати;

наявністю громадян, які є дієздатними, але не мають можливості реалізувати свою дієздатність.

Соціальне страхування впливає на підвищення ефективності діяльності підприємства через матеріальне забезпечення та охорону здоров’я працівників. Воно створює необхідні економічні передумови для збереження працездатності економічно активної частини населення і забезпечення умов для нормального існування в разі втрати працездатності.

Соціальне страхування є фінансовою категорією, яка виражає економічні відносини, що виникають у процесі розподілу та перерозподілу валового внутрішнього продукту шляхом формування фондів грошових коштів та їх використання для забезпечення громадян у старості, на випадок постійної чи тимчасової втрати працездатності, безробіття, підтримки материнства, а також для охорони здоров’я.

Соціальне страхування — система відносин, що передбачає надання громадянам страхового захисту у випадку втрати можливості працювати або настання хвороби.

Соціальне страхування поділяється на добровільне соціальне страхування та загальнообов’язкове державне соціальне страхування.

Добровільне соціальне страхування — система відносин щодо повної або часткової компенсації застрахованим особам (в окремих випадках членам їх сімей) втраченого заробітку (внаслідок неможливості брати участь у суспільній праці), а також витрат на лікування (внаслідок настання хвороби), що здійснюється за рахунок коштів фондів, що формуються із добровільно сплачених застрахованими особами та/або роботодавцями страхових внесків.

Добровільне соціальне страхування здійснюється на основі загальних принципів страхування.

Загальнообов’язкове державне соціальне страхування — це система прав, обов’язків і гарантій, яка передбачає надання соціального захисту, що передбачає матеріальне забезпечення громадян у разі хвороби, повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати страхових внесків роботодавцями, громадянами, а також бюджетних та інших джерел, передбачених законом Залежно від страхового випадку є такі види загальнообов’язкового державного соціального страхування:

1)пенсійне страхування;

страхування у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням;

медичне страхування;

страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, що спричинили втрату працездатності;

страхування на випадок безробіття.

1.2 Теоретичні основи соціального страхування Особливе місце серед численних теорій, предметом яких є соціальні, правові й економічні аспекти страхування, займає теорія розподілу і відшкодування шкоди. її автор, німецький вчений А. Вагнер (середина XIX ст.), визначив мету страхування як зменшення шкідливих наслідків окремих непередбачених подій для майна окремої особи за допомогою організації страхової установи.

Слід звернути увагу на принципові моменти даного підходу, що повною мірою відповідають природі соціальних ризиків:

страхування покликане боротися зі шкідливими наслідками непередбачених подій — ряд соціальних ризиків виявляє себе не відразу, вони мають віддалені несприятливі наслідки для здоров’я працівників, їх працездатності, а також життя;

необхідність організації страхової установи — соціальні ризики вимагають не просто об'єднаних зусиль роботодавців і працівників, але й організації спеціалізованої, постійно функціонуючої установи, покликаної вирішувати комплекс завдань (оцінка ризиків, збір і розподіл фінансових ресурсів для компенсаційних виплат, а також оплати медичних і реабілітаційних заходів);

важливість групування випадків для громадян, яким загрожує однакова небезпека, має істотне значення для соціальних ризиків, оскільки різноманіття їх видів і характеристик вимагає відповідної класифікації з позиції організації спеціалізованих медичних і реабілітаційних служб, а також справедливого розподілу фінансового страхового тягаря на страхувальників.

Слід відзначити широту підходу Вагнера при розгляді організації страхування з позиції не тільки комерційного підприємства, але й «загальної потреби» (що можна висловити сучасною правовою мовою як «публічну потребу»), коли «індивідуальний момент відходить назад, соціальний — уперед», і тим самим проголошує ідею «соціальної солідарності».

У даному випадку такі установки повною мірою відповідають широко відомому гаслу страхування; «усі - за одного, один — за всіх», виконання якого покликане реалізовувати соціальну функцію страхування щодо підтримки застрахованих осіб і недопущення бідності у випадках виробничого травматизму і професійної захворюваності.

Учень А. Вагнера Г. Пеш розглядав соціальне страхування як форму вищої солідарності, що тільки й може привести до перемоги над однобічним класовим егоїзмом за допомогою трьох засобів: вирівнювання інтересів, любові до батьківщини та релігії.

Ще одна значуща теорія, застосовна до системи соціального страхування, була запропонована італійським економістом А. Гоббі. У її основу покладено категорію евентуальної потреби, що входить у коло завдань страхування, крім необхідності відшкодування прямої безпосередньої майнової шкоди, також і покриття інших видів витрат, включаючи соціальні, тобто втрати доходу через втрату працездатності внаслідок хвороби, нещасного випадку або втрати можливості знаходити кошти до існування (старість, смерть годувальника).

Важливим моментом теорії евентуальної потреби є ідея класифікації потреб за видами (майбутня, невідома і випадкова), а також організації розподілу пов’язаних із цим витрат між безліччю осіб, що зазнають цих ризиків.

Соціально-філософська доктрина субсидіарності (від латинського слова «субсидіум» — субсидія, допомога, підтримка), або, як її ще називають, оптимальної підтримки, тісно пов’язана з доктринами природних прав людини та правової держави. Предмет її розгляду — розподіл компетенції і владних повноважень між органами державної влади та структурами цивільного суспільства. Джерела формування даної доктрини пов’язують з ім'ям Кетте-лера, єпископа Майнца (Німеччина), що у 60-ті роки XIX ст. розробив теоретичні основи устрою федеративної держави і її взаємодії з громадянським суспільством.

Організаційні, правові й економічні механізми побудови субсидіарних відносин базуються на децентралізації владних повноважень і розподілі компетенції, функцій і відповідальності між окремими суб'єктами. Втручання держави можливе тільки тією мірою та у тих сферах, де професійні групи або інші суспільні структури не можуть повноцінно виконувати свої обов’язки. Звідси — основна цільова функція державної влади, що полягає в координації діяльності громадського життя, а її наглядова функція використовується як додаткова.

У сфері соціального захисту цей підхід реалізується в механізмах самоврядування організацій соціального страхування. Залучення основних соціальних суб'єктів (працівників і роботодавців) до управління страховими установами сприяє значному ослабленню суспільних конфліктів у цій досить напруженій сфері соціальних відносин.

Наприкінці XIX — початку XX ст. ідеї субсидіарності були розвинуті вченими-католиками в тріаді індивідуум-суспільство-держава, де вищою цінністю та самодостатністю характеризується індивідуум. Суспільство та держава, на їх думку, існують тільки завдяки людині та для людини. Права і свободи особи при цьому є джерелом усіх прав та обов’язків держави і громадянського суспільства. Субсидіарність означає, що кожен індивід, кожна спільнота людей повинні мати можливість займатися діяльністю, якою вони здатні займатися.

Виходячи з даних постулатів, у рамках доктрини субсидіарності ставиться і вирішується ряд взаємозалежних питань щодо організації оптимальної підтримки членів суспільства:

якими є допустимі рамки втручання суспільства і держави в особисте життя індивідуума;

яким є оптимальний обсяг опіки держави стосовно суспільних структур, родини й особистості;

якими є механізми забезпечення права на самовідповідальність особистості та суспільних структур, тобто механізми, що стосуються можливості самостійно виконувати завдання та функції життєзабезпечення.

Ще однією доктриною (розроблялася О. Контом, Л. Дюгі, Л. Буржуа, Е. Дюркгеймом), що істотно вплинула на формування інституту соціального страхування, є доктрина солідарності (солідаризму),. Поняття «солідарність» означає взаємозв'язок і взаємну відповідальність індивіда і суспільства.

Солідарність спирається на укорінену у суспільній свідомості моральну установку на взаємодопомогу людей. Вважається, що в будь-якому суспільстві його члени взаємозалежні, а отже, повинні відповідати один за одного і допомагати один одному.

Зміст і форми солідарності (сімейна, професійна, сусідська, общинна, міська, національна) визначають внутрішню структуру суспільства, те, що його підтримує.

Соціалізація суспільства проходить у руслі посилення соціальних властивостей людини (жаль, співпереживання, причетність) як антитези асоціальним її характеристикам (відокремленню, агресивності, ворожості). При цьому солідарність у суспільстві значною мірою визначається взаємозв'язком різних етапів людської праці (О. Конт), а також поділом і кооперацією праці (Е. Дюркгейм), що спонукають членів соціальної групи внаслідок суспільних потреб і інтересів брати на себе моральні зобов’язання не тільки не шкодити іншим, але й надавати їм сприяння.

В одній з основних своїх робіт «Про поділ суспільної праці» Е. Дюркгейм ставить мету: довести, що всупереч деяким теоріям поділ суспільної праці забезпечує соціальну солідарність або, іншими словами, виконує інтегруючу функцію за допомогою соціалізації й об'єднання суспільств. Для обґрунтування цього положення Е. Дюркгейм у своїх теоретичних дослідженнях поєднує між собою форми організації праці, типи суспільств і характерні для них види солідарності.

Суспільство, де кожен індивід виконує спеціальну функцію відповідно до поділу суспільної праці, нагадує живий організм, і Дюркгейм називає новий тип зв’язків між індивідами, створюваний поділом праці, органічною солідарністю. Почуття органічного зв’язку із суспільством виникає з усвідомлення взаємної залежності професійних функцій індивідів. При цьому якщо в архаїчних («сегментарних «) суспільствах соціальна солідарність ґрунтується на повному розчиненні індивідуальної свідомості в «колективній свідомості» («механічна солідарність «), то в розвинутих («організованих «) соціальних системах вона ґрунтується на автономії індивідів, поділі функцій, функціональної взаємозалежності і взаємному обміні («органічна солідарність»).

Одна з можливих організаційних форм, що дозволяє найбільш вдало пом’якшувати антагоністичні протиріччя праці і капіталу, на думку Е. Дюркгейма, — професійні корпорації, що є прообразом нових органів суспільної солідарності.

Привнесення ідеї солідарності в проблематику обговорення природи публічної влади, публічного і приватного права привело Л. Дюгі до висновків про взаємну соціальну залежність людей і соціальну норму, що з неї випливає (будь-який соціальний акт, що порушує соціальну норму, обов’язково викликає протестну соціальну реакцію), причому соціальна норма сприяє об'єднанню людей у спільноти і структури громадянського суспільства.

Однією з базових цінностей цього комплексу солідарних взаємовідносин у суспільстві є довіра («ігизі»), яка, на думку Ф. Фу-куями, є ключовим поняттям і умовою можливого співробітництва між громадянами, соціальними інститутами й державою.

Це пов’язано з тим, що в арсеналі засобів і механізмів соціального страхування наявні найбільш прості та зрозумілі форми соціальної комунікації на рівні особистісних взаємин (працівник — роботодавець — страхова організація), що покликані захистити людину від ризиків, характерних для ринкової економіки, й адаптувати її до умов організації господарського життя.

РОЗДІЛ 2.

СУЧАСНЕ СОЦІАЛЬНЕ СТРАХУВАННЯ ТА ПРОЦЕС ЙОГО СТАНОВЛЕННЯ.

2.1 Процес еволюції соціального страхування Перші згадки про соціальне страхування та соціальний захист з’явилися ще у XVІІ-XVІІІ сторічях. В ті часи соціальний захист тлумачився, як «соціальний добробут» та зводився до керування бідними верствами населення. Ця теорія ґрунтується не принципі велферізму, тобто переконанні, що за своїм призначенням уряд повинен взяти на себе матеріальне забезпечення людей, які не можуть забезпечити собі належний рівень існування.

Теоретичне обґрунтування поняття «державні соціальні гарантії» з’явилося приблизно у 1854 році в наукових працях поряд із термінами соціальної справедливості, соціальних послуг, соціального забезпечення. Основоположником теорії добробуту можна вважати Ієремію Бентама. Його фраза: «Найбільше щастя найбільшій кількості членів суспільства — ось єдина мета, до якої повинен прагнути уряд.» — стала одним із вихідних постулатів теорії добробуту.

У подальшому значним етапом розвитку соціального страхування став період активного нормоутворення в Німеччині. В 1871 році Ото фон Бісмарк після об'єднання Німеччини забезпечив прийняття цілої низки законів соціального страхування: «Про медичне страхування робітників» (1883), «Про страхування від нещасних випадків» (1884), «Про страхування від втрати роботи за віком та інвалідністю». (1889). Ці закони сформували першу систему компенсацій при хворобі, інвалідності чи зносу робочої сили з досягненням певного віку. У 1911 році був прийнятий Страховий кодекс, який забезпечив удів пенсією. У 1916 році була встановлена межа пенсійного віку — 65 років.

Великобританія відзначилася у 1897 році прийняттям закону «Про компенсацію робітникам за травми на виробництві». У 1908 році парламент затвердив закон «Про пенсії за віком». 1911 рік зазначився в історії, як рік прийняття закону «Про національне страхування».

Немалий внесок у процес еволюції соціального страхування зробила Франція. У тому 1911 році у Франції було затверджений пенсійне забезпечення. Швеція зробила свій внесок у вигляді першого обов’язкового страхування за віком та інвалідністю.

Починаючи з 20-х років ХХ ст. починається період активного втручання держави у формування соціального страхування. Велика економічна криза 1929;1933 років «спровокувала» США на створення першого закону про страхування старості.

Дуже яскравим явищем для процесу формування соціального захисту стає така подія як Друга світова війна. В цей час держава приймає активну участь у формуванні нових законів. З’явилися такі документи Атлантична хартія, Філадельфійська декларація Міжнародної організації праці та доповідь У. Бевериджа «Про страхування». Ці документи стали базою для діяльності держав в післявоєнний період часу. Атлантична хартія закликає до міжнародного співробітництва задля покращення рівня життя та соціального забезпечення. Філадельфійська декларація (1944) сформулювала чіткі вимоги до повної зайнятості населення, мінімальної заробітної плати та програм соціального забезпечення. Сорокові роки були переломними для процесу еволюції соціального страхування, вони принесли розуміння у необхідності створення системи соціального страхування.

Протягом досить тривалого часу сформувалося більш-менш чітке визначення «соціальної» держави. «Соціальною» можна вважати ту державу, яка взяла на себе велику кількість фінансових і соціальних зобов’язань і налагодила чіткі механізми їх успішного виконання. Якщо половина населення вважає, що країна йде «соціальними» шляхами, то країну можна вважати «соціальною». Якщо ж велика частина населення на бачить «соціальної справедливості» та «соціальної захищеності», то держава є «не соціальною».

Починаючи з 1975 року спостерігається тенденція до уповільнення розвитку соціальних гарантій. Починається період індивідуальної відповідальності населення за своє соціальне забезпечення.

П.Спікер у своїй роботі довів, що людина є суспільною сутністю. Він довів, що добробут людей визначається нормами суспільства, частинами якого є ці люди. Для покращення життя людей слід зрозуміти як люди живуть, зрозуміти стиль їхнього мислення та зрозуміти як соціальний механізм зможе змінити все на краше.

Лауреат Нобелівської премії Дж. Б'юкенен дав визначення «соціалістичної» держави. Соціалістичною є держава, яка за допомогою різних важелів та інститутів забезпечує виробництво товарів та послуг без розмежування на колективне чи індивідуальне використання. На думку Б’юкенена трансфертною є держава, яка не забезпечує ні поставок товарів та послуг, ні їх фінансування, а збирає податки у індивідів і груп та передає ці кошти у вигляді грошових виплат іншим індивідам і групам.

За Б’юкененом «держава добробуту» є формою трансфертної держави, де головні програми гарантування надійного соціального захисту населення включають включають оподаткування всього суспільства прямим і непрямими податками за умови, щовсі платежі будуть використані на виплати літнім людям у формі гарантованої соціальної допомоги, бідним верствам — допомоги по бідності, дітям — виплати багатодітним сім'ям та іншим групам, сильно відрізняються особливими рисами.

Отже, можна зробити висновки, що соціальні гарантії пройшли ведикий шлях еволюції та розвитку від стародавніх вождів до сучасних президентів. Ще у давні часи вожді надавали своїм підлеглим соціальний захист у вигляді захисту від нападу загарбників та інших умов, відповідних до тих часів. Але лише у ХХ сторіччі відбувся переламний момент і різкий стрибок розвитку «соціальних гарантій», який був забезпечений великою після воєнною конкуренцією і змаганням держав. Що допомогло побудувати модель сучасної соціальної держави.

Соціальні гарантії стали частиною політики будь-якої сучасної країни. Конституція своєю статтею № 1 затверджує за Україною статус соціальної країни. Сьогодні під соціальними гарантіями розуміють отримання від держави громадянами доходів у грошовій чи натуральній формі, перелік яких затверджений чинними актами.

2.2 Соціальне страхування в Україні.

На сучасному етапі відбуваються серйозні зміни як у змісті соціальної політики, так і у розширенні об'єктів її впливу. [2 c 103] ЇЇ вплив вже вийшов за межі тільки об'єктів прямого впливу. У якості прямого об'єкта тепер стали виступати усі демографічні категорії.

Сьогодні формується нова соціальна політика спрямована на збереження й розширення ролі інститутів соціальної політики, формування більш глибокого розуміння соціального страхування та підвищення його ролі у суспільстві.

Страхові фонди — це некомерційні самоврядні організації, які не можуть займатися іншими видами діяльності, окрім тієї, заради якої їх створено, та не мають права використовувати свої кошти для цілей, відмінних від тих, що визначають їхню страхову діяльність. [19].

В Україні є такі форми соціального страхування: Фонд страхування від нещасних випадків, Фонд страхування на випадок безробіття, Фонд страхування від непрацездатності, кожний із яких відокремлено, в межах своїх повноважень здійснює перевірки правильності нарахування, своєчасності й повноти перерахування та надання страхових внесків тощо. Фонд страхування від нещасних випадків — це некомерційна самоврядна організація, що діє на основі статуту, який затверджує її правління. Нагляд за діяльністю Фонду соціального страхування від нещасних випадків здійснює наглядова рада. Метою нагляду є забезпечення виконання Фондом соціального страхування від нещасних випадків його статутних завдань і цільового використання коштів цього Фонду.

Фонд страхування на випадок безробіття є цільовою централізованою структурною ланкою, членами яких є всі застраховані особи. Цей Фонд виступає як некомерційна самоврядна організація, кошти якої не включають до складу Державного бюджету України. Фонд є правонаступником Державного фонду сприяння зайнятості населення, що ліквідувався. Обов’язком Фонду страхування на випадок безробіття є контроль за правильністю нарахування, своєчасністю сплати страхових внесків, а також витрат за страхуванням на випадок безробіття, правильність призначення роботодавцем і виплати застрахованим особам допомоги з часткового безробіття. Фонд страхування від непрацездатності провадить збір і акумуляцію страхових внесків та інших коштів, призначених для фінансування матеріального забезпечення та соціальних послуг, і забезпечує їх надання, а також здійснює контроль за використанням цих коштів. Цей Фонд належить до цільових позабюджетних страхових фондів і є некомерційною самоврядною організацією. Гарантом надання Фондом матеріального забезпечення та соціальних послуг застрахованим особам, його стабільної діяльності є держава.

Управління страховими фондами здійснюють на паритетній основі держава і представник суб'єктів соціального страхування. Державний нагляд у сфері обов’язкового державного соціального страхування здійснює спеціально вповноважений Кабінетом Міністрів України центральний орган виконавчої влади. Роль і значення страхування багатогранні. Страхування має важливе значення в забезпеченні постійного функціонування господарчих суб'єктів і нормальної роботи громадян-підприємців. Треба відзначити, що системи органів державного страхування як самостійної системи органів державного управління на сучасному етапі не існує. Відносини в галузі страхування, які регулюють норми фінансового права, залежно від суб'єктів, що беруть у них участь, можна класифікувати на такі види:

1) відносини між державою в особі Уряду України й органами виконавчої влади з нагляду за страховою діяльністю;

2) відносини між органами виконавчої влади з нагляду за страховою діяльністю та органами-страховиками з приводу встановлення правил формування й розміщення страхових резервів, надання ліцензій, організації страхової діяльності тощо;

3) відносини між державними органами й страховиками з приводу обмеження монополізму на страховому ринку;

4) відношення між державними контрольними органами й страховиками.

Залежно від правового режиму, суб'єктного складу, методів регулювання страхові фонди поділяють на децентралізовані (які створюють самі господарчі суб'єкти для ліквідації непередбачених збитків і витрачають на їхній розсуд) і централізовані (формують цільовий фінансовий резерв держави).

Виділяють кілька різновидів страхових фондів на певних рівнях:

1) децентралізовані страхові фонди підприємств;

2) відомчі страхові фонди, які створюють на рівні міністерств, відомств тощо;

3) резервний фонд бюджету для здійснення непередбачених витрат, що не мають постійного характеру, порядок використання коштів із якого визначає Кабінет Міністрів України;

4) сукупний фонд централізованих резервів державного страхування, який створюють за рахунок децентралізованих надходжень.

Головні нормативно — правові акти з питань регулювання страхової діяльності в Україні:

· - Конституція України (статті 46, 49);

· - Закон України «Про страхування», прийнятий 7.03.1996 року, зі змінами після 4.10.2001 року;

· - Закон України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг»;

· - «Закон про обов’язкове страхування, цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», липень 2004 рік;

· - Цивільний кодекс України від 16 січня 2003 року;

· - Кодекс України про адміністративні правопорушення;

— Закон України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасних випадків на виробництві і професійного захворювання, що спричинили втрату працездатності» від 23 вересня 1999 року;

· - Закон України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» від 2 березня 2000 року;

· ро обов’язкове державне страхування" від 14 січня 1998 року;

· - Укази Президента України та постанови Кабінету Міністрів України.

2.3 Вплив кризи на Фонд соціального страхування України В умовах кризового стану в державі Фонди роблять все можливе для продовження ефективного функціонування, а отже для комфортного життя українців в непростих життєвих ситуаціях: хвороба, смерть близького, потреба в лікуванні, реабілітації тощо. Але Фонди все вирішувати не можуть, адже це самоврядна організація, підконтрольна державі. І саме держава є гарантом забезпечення прав застрахованих осіб за загальнообов’язковим державним соціальним страхуванням, відповідно до законодавства. Проблемні питання Фондів соціального страхування неодноразово порушувалися перед Кабінетом Міністрів України, Міністерством праці та соціальної політики України, соціальними партнерами, проте до цього часу не були вирішені. Це значною мірою сприяло виникненню і постійному збільшенню бюджету Фонду у 2009 році.

Для ліквідації дефіциту бюджету Фондів соціального страхування, який в 2010 році становить 1,3 млрд грн., потрібне збільшення доходної частини бюджету або зменшення її витратної частини.

Збільшення тарифу на загальнообов’язкове державне соціальне страхування у зв’язку з тимчасовою непрацездатністю суттєво поліпшить ситуацію з достатнім наповненням доходної частини бюджету Фондів. На високі (а часто й необґрунтовані) виплати по вагітності та пологах Фонди виділяють чи не найбільше коштів. Недосконалість законодавчих норм — одна з основних проблем, що часто унеможливлює покарання шахраїв у цій справі. Чинне законодавство потребує вдосконалення, а саме — вибудування такого правового поля діяльності, яке б унеможливлювало допущення та виникнення випадків незаконного спустошення бюджету Фондів. Відповідні зміни передбачені в проекті закону України «Про внесення змін до деяких законів України (щодо надання допомоги за державним соціальним страхуванням)» від 29.09.2009 р. № 5159, доля якого на разі залежить від проходження на розгляд Верховної Ради України.

Окрім цього, необхідне виділення у Держбюджеті України на 2010 рік асигнувань для компенсації видатків Фонду на виплату допомоги по тимчасовій непрацездатності, вагітності та пологах, в пільгових розмірах громадянам, які постраждали від Чорнобильської катастрофи.

Витратна частина бюджету, з урахуванням очікуваних витрат для матеріального забезпечення застрахованих осіб, може бути зменшена, серед іншого, через: по-перше, не дуже бажане скорочення статті бюджету «Оздоровчі заходи»; по-друге, зменшення фінансового навантаження на Фонд шляхом недопущення витрат нестрахового характеру. Для цього, відповідно до наказу Мінпраці «Про мінімізацію впливу світової фінансової кризи на соціальну захищеність населення», розроблений проект Закону щодо внесення відповідних змін до базового Закону (№ 2240) в частині в частині вилучення з нього часткового фінансування за рахунок коштів Фонду дитячо-юнацьких спортивних шкіл та придбання дитячих новорічних подарунків.

Також тяжкого удару від кризи зазнав Фонд соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань. Оскільки криза сильно вдарила по виробничій діяльності, то велика кількість підприємств з високими класами ризику виробництва скоротили свої витрати та бюджети, що значно скоротило внески до Фонду. І якщо таке скорочення буде продовжуватись і надалі, то стан бюджету Фонду буде погіршуватися.

За 9 місяців 2009 року до бюджету Фонду з урахуванням взаємозаліку надійшло 2 926 367,1 тис. грн. страхових внесків роботодавців. Починаючи з вересня поточного року, спостерігається поступове зниження темпів надходження страхових коштів до бюджету Фонду, а вже в жовтні за оперативними даними недовиконано план по збору страхових коштів на 4 відсотка. Як наслідок фінансової кризи, згідно зі звітами роботодавців за 9 місяців п. р. на 30% у порівнянні з початком року зросла заборгованість з виплати заробітної плати працівникам, при цьому у структурі загальної суми заборгованості найбільша питома вага — майже 54% - припадає на економічно-активні підприємства; майже на 487 тис. скоротилась кількість штатних працівників. Через погіршення фінансового стану підприємств зросла заборгованість страхувальників зі сплати страхових внесків до Фонду. Так, у порівнянні з початком року заборгованість зі сплати страхових внесків, у тому числі пов’язана з несвоєчасною виплатою заробітної плати, зросла на 37 млн. грн. або майже на 35 відсотків.

Наступний рік за оцінками експертів обіцяє бути теж складним, тому до старих проблем можуть додатися нові. Через те для забезпечення виконання Фондами соціального страхування своїх функцій в повному обсязі без належної підтримки держави і розумної взаємодії з нею не обійтися. В іншому ж випадку наслідки можуть бути нерадісними: близько 260 тис. застрахованих осіб і членів їхніх сімей не отримають санаторно-курортне та відновлювальне лікування, не оздоровиться майже 240 тис. дітей, закриються дитячо-юнацькі спортивні школи. Через це будуть вимушені пустувати численні санаторії, санаторії-профілакторії, дитячі заклади оздоровлення тощо; десятки тисяч їхніх працівників зазнають звільнення та поповнять армію безробітних.

РОЗДІЛ 3.

Шляхи покращення функціонування механізму соціального страхування в Україні.

3.1 Головні шляхи покращення функціонування механізму соціального страхування в Україні.

2010 рік видався для України дуже важким особливо це позначилося на стані соціальної сфери держави. Більш ніж 20% населення перейшли межу бідності, погіршився стан усіх Фондів соціального страхування держави.

Але держава поступово стає на стабільний шлях і свідоцтвом тому є початок розробки програми покращення стану Пенсійного фонду. Прийняття Пенсійної реформи, яку можна вважати сигналом готовності України до великих соціальних та економічних зрушень.

В даний час відповідно до законодавства функції по збору страхових внесків, постановки на облік страхувальників, прийом звітності, контроль за повнотою та своєчасністю сплати страхових внесків здійснюється автономно чотирма фондами. Фондом загальнообов’язового державного соціального страхування України на випадок безробіття, Фондом соціального страхування з тимчасової втрати працездатності, Фондом соціального страхування віл нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України, Пенсійним фондом. Кожний з чотирьох фондів автономно веде реєстри страхувальників, реєстр застрахованих осіб впроваджено лише Пенсійним фондом.

Сьогодні страхові внески встановлено окремо на чотири види соціального страхування, сплачуються внески окремим платіжними дорученнями та персофініковані за трьома видами страхування (крім пенсійного) різними є бази для нарахування внесків до Пенсійного фонду та інших трьох фондів соціального страхування.

Мінпраці разом із зацікавленими центральними органами виконавчої влади та фондами соціального страхування розроблено законопроект про єдину систему збору та обліку внесків на загальнообов’язкове державне соціальне страхування. (таблиця 3.1).

Таблиця 3.1 Адміністрування збору, обліку, звітності та контролю за сплатою страхових внесків.

Законопроектом Про єдину систему збору та обліку внесків на загальнообов’язкове державне соціальне страхування передбачається консолідація в окремому підрозділі Пенсійного фонду подібних для усіх фондів функцій, а саме збору страхових внесків, контролю за повнотою та своєчасністю сплатою внесків.

Функції, пов’язані з формуванням страхових коштів для усієї системи соціального страхування, передбачається покласти на окремий підрозділ Пенсійного фонду України з таких підстав.

В органах Пенсійного фонду створена програмно-технічна інфраструктура та централізована база даних із 26 млн. персональних справ застрахованих осіб, що в даний час використовується для визначення права на виплати із Пенсійного фонду та їх розміру, яка включає у повному обсязі всіх фізичних осіб, які зобов’язані робити до інших фондів. Тому створення єдиного реєстру застрахованих осіб потребує найменших витрат для модернізації інформаційних технологій.

У зв’язку з цим, а також враховуючи найбільшу у порівнянні з іншими фондами чисельність працівників, які займаються забезпеченням надходження доходів, структурні реорганізація зазначеного фонду у зв’язку із впровадженням єдиної системи збору потребує найменшого фінансового та матеріального-технологічного забезпечення.

Зазначений підрозділ Пенсійного фонду забезпечуватиме формування та ведення Державного реєстру соціального страхування, який використовуватиметься фондами соціального страхування. Цей реєстр включатиме інформаційну систему відомостей про платників єдиного соціального внеску та про застрахованих осіб.

З впровадження Закону забезпечується єдиний порядок планування доходної частини бюджету фондів.

Законопроект передбачає:

· Запровадження єдиної бази для нарахування внесків, введення однакового звітного періоду, єдиної форми звітності.

· Запровадження в Україні сплати єдиного соціального внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування, який сплачуватиметься однім платіжним дорученням. Це дасть можливість забезпечити персоніфікацію сплати внесків.

· Максимальну величину заробітної плати, з якої справлятиметься єдиний соціальний внесок, пропонується встановити на рівні десяти розмірів прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб.

· Здаватиметься один звіт, щодо сплати єдиного соціального внеску і один орган здійснюватиме контрольні перевірки.

Із запровадженням Закону зменшується навантаження на роботодавців, пов’язане з адмініструванням сплати страхових внесків.

За розрахунками загальна економія у роботодавців у зв’язку з новим порядком адміністрування страхових внесків становитиме приблизно 500 млн. грн. на рік.

Розщеплення єдиного соціального внеску без акумуляції коштів здійснюватиметься Державним казначейством України у визначених законом пропорціях на рахунки фондів соціального страхування.

Суми страхових внесків поступатимуть на спеціальні рахунки, які будуть кодифіковані по платниках залежно від класу професійного ризику виробництва та від особливості сплати внесків по окремих платниках.

В автоматизованому режимі Держказначейство розщеплюватиме кошти по видах страхування і на наступний день кошти надійдуть до централізованих рахунків фондів.

За основу для визначення об'єкту для нарахування єдиного соціального внеску пропонується взяти базу для справляння страхових внесків до Пенсійного фонду. Об'єкт для нарахування єдиного соціального внеску буде єдиним для усіх фондів соціального страхування та однаковим для роботодавців і фізичних осіб.

Законопроектом пропонується, щоб розмір єдиного соціального внеску відповідно для роботодавців та застрахованих осіб та пропорції розподілу між видами соціального страхування за результатами актуарних розрахунків за поданням кабінету Міністрів України про Державний бюджет України на відповідний рік.

При визначенні розміру єдиного соціального внеску для роботодавців враховуються кошти на чотири існуючі види соціального страхування, для найманих осібна три види страхування, які розподіляються між відповідними фондами.

Законопроектом передбачено збереження порядку розрахунку диференційованих розмірів страхових тарифів на страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань, що спричинили втрату працездатності. Частина єдиного соціального внеску на цей вид страхування залежатиме віл класу професійного ризику, до якого віднесено підприємство. Віднесення діяльності до класів професійного ризику виробництва залишатиметься за Кабінетом Міністрів України.

Залежно від стану виконання підприємства нормативних актів про охорону праці, внаслідок чого зростає або знижується ризик настання нещасних випадків і професійних захворювань, підприємство може бути віднесено до іншого, більш високого або більш низького класу професійного ризику виробництва, але знижки та надбавки до страхових тарифів пропонується скасувати.

Законопроектом передбачено, що особливості встановлення розміру єдиного соціального внеску визначаються законом щодо розмірів єдиного соціального внеску.

Законопроектом передбачено, що для діяльністю Пенсійного фонду України, щодо збору єдиного соціального внеску Мінпраці та Мінфін здійснюють державний нагляд.

Нагляд за діяльністю Державного казначейства України щодо перерахування страхових коштів у визначених законом пропорціях за видами загальнообов’язкового державного соціального страхування здійснює Міністерство фінансів.

Виплати за рахунок коштів Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності, як і сьогодні здійснюватимуться підприємствами. Зміниться лише порядок їх виплати. В даний час опрацьовується механізм відшкодування роботодавцям цих виплат. З часом ці виплати будуть здійснюватись безпосередньо Фондом.

Законопроект вносить зміни до Основ законодавства України про загальнообов’язкове державне соціальне страхування та базових законів з окремих видів соціального страхування, інших законів з метою приведення їх у відповідність до норм цього законопроекту.

Реалізація цього законопроекту дозволить:

· забезпечити додаткові надходження страхових коштів за рахунок розширення бази сплати страхових внесків, виведення заробітної плати з тіньового сектору за рахунок кращого контролю;

· більш раціонально використовувати кошти соціального страхування за рахунок усунення дублювання страховими фондами функцій, пов’язаних із формування страхових коштів, що спрямовуються на утримання адміністративного апарату, відповідального за збір, облік та контроль за сплатою страхових внесків, в тому числі відмовитись від взаєморозрахунків між фондами соціального страхування;

· забезпечити прозорість фінансових потоків для суб'єктів системи загальнобов’язкового державного страхування;

· надати можливість застрахованим особам в будь-який час отримувати інформацію про те, які страхові внески та в які фонди, за них робить роботодавець;

· більшою мірою переорієнтувати функції та структури фондів соціального страхування на роботу із населенням.

ВИСНОВКИ Соціальне страхування — об'єктивно необхідний атрибут ринкової економіки. Світовий досвід переконує, що одним з важливіших індикаторів стану економіки будь якої країни ринкової орієнтації є розвиток страхування.

Соціальне страхування забезпечує надійний захист майнових інтересів підприємців і населення в разі втрат, заподіяних вогнем, стихійним лихом, техногенними аваріями, транспортними пригодами та багатьма іншими непередбачуваними обставинами. Страхування добре зарекомендувало себе як форма нагромадження коштів громадян для вирішення їх соціальних проблем (охорона здоров’я, пенсійне забезпечення, освіта тощо). В останні роки страхування широко використовується на випадок виникнення відповідальності перед третіми особами. В цілому світові темпи приросту страхових премій значно випереджають зростання валового внутрішнього прибутку.

Ця тенденція характерна і для України. Незважаючи на великі труднощі перехідного періоду обсяги страхових операцій помітно зростають. За 1998 р. вони збільшились в перерахунку на доларовий еквівалент на 30%. Позитивну роль в цьому відіграв Закон «Про страхування», інші вжиті законодавчі і організаційні заходи щодо розвитку страхової справи.

Зараз на страховому ринку України діє 247 страхових компаній. Зросла кількість членів Ліги страхових організацій України. Створено Асоціацію професійних страхових посередників.

Отже, страхування має величезні можливості сприяти економічному та соціальному розвитку країни, вирішувани проблеми кожного асоційованого чи індивідуального власника.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ.

1. Талан М. Стабілізувати ситуацію та рухатися вперед// Соціальний захист 2010 № 5 с9−11.

2. Крещенко Н. Порівнюючи з європейським досвідом// Соціальна політика: проблеми, коментарі, відповіді-2010 № 2 с12−14.

3. Суховий Д.І. Державні соціальні гарантії: основні етапи еволюції// Формування ринкових відносин в Україні № 2 (105)/2010 с185−188.

4. Гнибіденко І. Соціальна політика в Україні в умовах світової кризи// Соціальна політика: проблема, коментарі, відповіді-2009 № 3 с4−6.

5. Барабаш В. Вдосконалюється система соціального захисту громадян// Соціальна політика: проблеми, коментарі, відповіді-2009 № 1.