Ринок облігацій. 
Оцінка якості облігацій. 
Рейтинги

Реферат на тему:

Ринок облігацій. Оцінка якості облігацій. Рейтинги

Облігація це борговий цінний папір, що засвідчує внесення її власником грошових коштів і підтверджує зобов’язання відшкодувати йому номінальну вартість цього цінного паперу в зазначений у ньому строк із виплатою фіксованого процента (якщо інше не передбачене умовами випуску). AT може випустити облігації на суму не більше 5% від розміру статутного фонду і лише після повної оплати всіх випущених акцій. У загальному обсязі запозичених на міжнародному ринку капіталів найбільша частка припадає на облігації (понад 60%).

Особливості облігації: • утримувач облігації є кредитором, а не співвласником;

• власник облігації отримує визначений і фіксований відсоток, що сплачується йому до сплати будь-яких інших платежів (старший цінний папір);

• облігація приносить дохід тільки в межах обумовленого строку;

• власник облігації не має права голосу (не бере участі в управлінні);

• відсоткові платежі, що сплачуються за облігаціями підприємств, належать до витрат і вираховуються до оподаткування (тоді як джерелом дивідендів є чистий прибуток, отриманий компанією після оподаткування).

Облігація повинна містити такі реквізити: назву цінного паперу, назву та місцезнаходження емітента, для іменної облігації - ім'я власника, номінальну вартість, строк погашення, розмір і строки сплати відсотків, місце й дату випуску, серію й номер, підпис керівника емітента.

Класифікуються облігацпзарізними ознаками.

За методом забезпечення:

• державні чи муніципальні, виплати за якими забезпечуються гарантіями держави чи муніципалітету;

• облігації приватних корпорацій, які забезпечуються заставою майна, переданням прав на нерухомість, доходами від програм і проектів;

• облігації приватних корпорацій без спеціального забезпечення. За методом виплати доходу:

• виплачуються лише відсотки, строк викупу не обумовлюється;

• виплата відсотків не передбачається (облігації дисконтні, з нульовим купоном);

• відсотки виплачуються разом з номіналом наприкінці строку;

• періодично виплачуються відсотки, а в кінці строку — номінал чи викупна ціна (переважаючі).

За строком погашення:

• з фіксованою датою погашення;

• без зазначення дати погашення, або безстрокові, тобто емітент не обумовлює конкретний строк, але облігації можуть бути викуплені в будь-який момент (наприклад, французька рента).

За засобом погашення:

• разовим платежем;

• розподіленими в часі погашеннями обумовленої частки номіналу;

• послідовним погашенням частки загальної кількості облігацій (відповідні облігації називаються серійнимичасто таке погашення здійснюється за допомогою лотерей).

За цільовим призначенням:

• корпораційні;

• державні, що випускаються центральним урядом та місцевими органами влади.

Корпорації випускають облігації з метою мобілізації грошових ресурсів для оновлення основного капіталу, заміни обладнання й розширення виробничих можливостей. Облігації випускаються тоді, коли не вистачає власних фінансових джерел (наприклад, нерозподілений прибуток, амортизаційні відрахування). За метою фінансування розрізняють облігації корпорацій промислові, екологічні, іпотечні та сезонні. Цільове призначення визначає відмінності в умовах випуску облігацій, термінах їх обігу, характері забезпечення, а все перелічене впливає на дохідність облігації. Відмінності у виборі виду облігації зумовлюються такими факторами, як галузева специфіка (технологія і тривалість виробництва), фінансовий стан компанії та її місце на фондовому ринку. Так, компанії гірничодобувної та нафтової галузей промисловості потребують не тільки більших, ніж компанії обробної промисловості, капіталів, а й триваліших термінів їх окупності (до ЗО років).

Облігації центрального уряду і місцевих органів влади зазвичай використовуються як механізм для покриття бюджетного дефіциту, коли для збалансування бюджетних видатків недостатньо податкових надходжень. Згідно з теорією Кейнса фінансування державних витрат через випуск запозичень, є дефіцитним фінансуванням. Збільшення випуску державних цінних паперів призводить до вилучення з ринку значних позичкових капіталів, які могли б бути спрямовані у виробничу сферу для прискорення темпів економічного підйому.

Способи первинного розміщення цінних паперів Первинне розміщення цінних паперів здійснюється емітентом у межах первинного ринку двома основними способами: через прямий продаж інвесторамчерез посередництво фінансових інститутів (анде-райтинг чи підписку).

Приватне розміщення (прямий продаж) здійснюється без об’яв у пресі й залучення широкого кола покупців. Емітент самостійно знаходить покупців, при цьому інвестиційний банк може виконувати консультаційні чи агентські функції. Такий спосіб застосовується доволі рідконайчастіше емітент не тільки добре відомий, а й підтримує зв’язки з потенційним інвестором. Зокрема, прямий продаж застосовується на ринку корпоративних облігацій при продажу їх безпосередньо інституційним інвесторам. Прямий продаж дає можливість уникнути витрат, пов’язаних з процедурою публічних випусків та оплатою послуг посередників.

Відкрите (public offer — публічна пропозиція) розміщення цінних паперів серед необмеженого кола інвесторів супроводжується публічним оголошенням, рекламною кампанією та реєстрацією проспекту емісії, що повинен містити вичерпну інформацію про емітента. У разі публічного розміщення паперів інвестиційний банк чи брокерська фірма виконують посередницькі функції і, розміщуючи цінні папери від імені корпорації, отримують комісійну винагороду.

Функції андерайтерів виконують, як правило, інвестиційні банки, інвестиційні компанії, брокерські фірми, а в деяких країнах і комерційні банки. При такому способі розміщення, андерайтер гарантовано викуповує всю емісію цінного паперу за узгодженим з емітентом курсом з метою подальшого розміщення серед інвесторів. При подальшому продажу цінного паперу інвесторам андерайтер отримує прибуток від підвищення його курсу. Перевага цього способу розміщення полягає в тому, що емітент одразу отримує весь необхідний обсяг фінансування. Зобов’язуючись викупити емісію, андерайтер оцінює якість цінного паперу та надійність емітента.

Частка банків на ринку послуг з андерайтингу облігацій за І півріччя 2003 р. в Україні.

На практиці розрізняють два типи андерайтингу. договірний та конкурсний. У разі розміщення емісії невеликої компанії напевне застосовуватиметься договірний тип або укладатиметься угода безпосередньо між емітентом та андерайтером. У разі конкурсного розміщення фінансові посередники можуть конкурувати за отримання права на первісну пропозицію цінного паперу інвесторам. Ця ситуація виникає при розміщенні великих емісій відомих емітентів. У цьому разі для подолання конкуренції може бути створений емісійний консорціум. Емісійний консорціум — це тимчасове товариство на основі публічного права. У його основу покладено консорціальний договір, що визначає цілі консорціуму, склад його учасників, керівництво, порядок розподілу прибутків та збитків, відповідальність учасників і термін його діяльності. Метою емісійного консорціуму може бути не тільки випуск та первинне розміщення цінних паперів, а й введення їх у біржовий обіг, підтримка курсу та ін. Якщо в консорціальному договорі визначено довготривалу ціль, наприклад, розміщення державних позик, він може існувати тривалий період.

До способів первинного розміщення належать і такі:

• конкурентні торги — компанія після визначення умов емісії реалізує її обмеженому колу фінансових посередників у вигляді аукціонного торгу. Ціна розміщення встановлюється за принципом аукціону: власником цінних паперів стає інвестор, який запропонує найвигідніші умови;

• створення великими компаніями власних фінансових підрозділів без посередництва інвестиційних банків чи брокерів з метою економії витрат розміщення.

Оцінка якості облігацій. Рейтинги

Якість і надійність цінного паперу є суттєвим фактором динаміки їх продажу на фондовому ринку. При визначенні якості цінного паперу, вже на етапі емісії враховуються платоспроможність емітента цінного паперу, його фінансова стабільність, стан матеріальних та нематеріальних активів, розмір і структура боргу, якість управлінського персоналу, прогнози розвитку галузі та інші чинники. У більшості країн, якщо цінний папір не зазнав відповідної оцінки, він не буде допущений до продажу широкому колу інвесторів. Що вищий ризик несплати, то нижчу якість має цінний папірщо вища якість цінного папера, тим нижчий відсоток за ним сплачується.

Здійснюються різні рейтинги інвестиційних агентств (Standart's end Poor’s, Moody’s) — при цьому цінні папери розподіляються на класи за їх якістю.

Рейтинги облігацій.

Ринок векселів

Вексель — це цінний папір, який засвідчує безумовне грошове зобов’язання боржника сплатити після настання певного строку відповідну суму грошей власнику векселя (векселедержателю).

Особливості векселя:

• це абстрактне боргове зобов’язання (його текст не містить будь-яких пояснень щодо появи грошового боргу);

• обов’язковість оплати згідно з положеннями, що містяться у векселі (беззастережність);

• виписується на порівняно короткий період (формально в межах року, фактично найчастіше на один-три місяці);

• предметом вексельного зобов’язання можуть бути лише гроші, тобто кошти у формі національної чи іноземної валюти;

• виникнувши на основі комерційної угоди (контракту, договору), вексель з часом відокремлюється від неї.

Функції векселя:

• оформлення короткострокового кредиту, наприклад, коли постачальник продукції зацікавлений у її реалізації покупцю, але той на час укладення угоди не має необхідних коштів. У цьому разі постачальник у рахунок майбутнього платежу бере з покупця вексель, сума якого з урахуванням платежу і процентів за кредит як правило, перевищує суму товарної угоди;

• платежу дає змогу отримати гроші, не чекаючи строку платежуйого можна продати або закласти в заставу в комерційний банк. Придбавши вексель, банк до настання строку оплати утримує його у себе, стягуючи при цьому певну суму (обліковий процент), тобто купує векселі зі знижкою або з дисконтом. У цьому разі банк перебирає на себе функцію кредитора, а при настанні строку сплати стягує борг з векселедавця;

• контролю за виконанням зобов’язань суб'єктами господарського життя;

• скорочення грошової та кредитної маси в обігу, а отже, і стримування інфляції.

Види векселів: простий та переказний. Простий вексель є безумовним зобов’язанням векселедавця (боржника) сплатити векселедержателю фіксовану суму грошей із зазначенням строку та місця оплати, за розпорядженням кого повинна бути здійснена оплата, а також дати підписання векселя. Переказний вексель (тратта) — це наказ векселедавця (трасанти) платнику (трасату) виплатити фіксовану суму грошей у вказаний період третій особі (ремітенту). Платник стає боржником за векселем після того, як погодиться на його сплату (акцепт). Векселедержатель, що записаний у векселі, називається першим векселедержателем (ремітентом). При подальшому передаванні векселя законним векселедержателем є особа, яка гарантує своє право на безперервній кількості переказних записів на векселі (індосаментів).

Розглянемо основні форми векселів.

Комерційний вексель (commercial bill). Виписується для фінансування торгових чи інших комерційних операцій.

Фінансовий вексель. За цим векселем не стоїть конкретна товарна угода, він оформляє міжбанківські боргові відносини.

Казначейський вексель (treasure bill). Це цінний папір, що емітується державою з метою забезпечення короткострокового фінансування (на 3, 6 чи 12 місяців). Казначейські векселі, що виписуються на пред’явника, переважно фіксують зобов’язання уряду і продаються від його імені банкам, іншим кредитним установам і корпораціям з метою отримання готівки для покриття поточного бюджетного дефіциту.

В умовах сучасної ринкової економіки векселі стали об'єктом купівлі-продажу та формою інвестування капіталу на короткий період з метою отримання доходу, тобто перетворились на особливий вид цінних паперів.

Найпоширенішим способом розрахунків за векселями стало їх інкасування в комерційних банках. Інкасування векселів — це банківська розрахункова операція, за допомогою якої комерційний банк за дорученням клієнта-векселедержателя бере на себе відповідальність за пред’явлення векселя платникові та отримання в зазначений строк належних платежів за відвантажені товарно-матеріальні цінності й надані послуги і зараховує їх на рахунок клієнта. Оплачений вексель повертається боржникові з відповідною поміткою. У разі несплати векселя банк передає його до опротестування, а потім повертає кредиторові.

Облік, або дисконт, векселів полягає в тому, що банк, обліковуючи вексель, негайно сплачує його вартість пред’явникові, а платіж отримує лише з настанням зазначеного у векселі строку. Економічна сутність цієї операції полягає в достроковій грошовій реалізації векселя його держателем банку і перетворенні комерційного кредиту на банківський. Процес обліку векселів виникає внаслідок того, що продавець продукції, ставши векселедержателем, під впливом нерівномірності надходжень і видатків у процесі своєї виробничо-комерційної діяльності відчуває нагальну потребу у грошах для розрахунку з власними кредиторами. Сукупність операцій комерційних банків з обліку векселів утворюють обліковий (дисконтний) ринок.

Список використаної та рекомендованої літератури.

1. 1.Закон України «Про банки і банківську діяльність» від 07.12.2000.

2. 2.Закон України «Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні» від 30 жовтня 1996 р. № 448/96-ВР // ВВР України. — 1996.

3. 3.Закон України «Про інститути спільного інвестування (пайові та корпоративні інвестиційні фонди)» від 15 березня2001 р.№ 2299−111//ВВРУкраїни.-2001.

4. 4.Закон України «Про Національну депозитарну систему і особливості електронного обігу цінних паперів в Україні» від 10 грудня 1997 р. № 71 097-ВР //ВВР України. -1997.

5. 5.Закон України «Про обіг векселів в Україні» від 5 квітня 2001 р. № 2314-ІП // ВВР України.-2001.

6. 6.Закон України «Про цінні папери і фондову біржу» від 18 червня 1991 р. № 1201/ВР, із змін, і допов. // ВВР України. — 1991.

7. 7.Буренин А. Н. Рынки производных финансовых инструментов. — ИНФРА-М, 1996.

8. 8.Губсъкий Б. В. Інвестиційні процеси в глобальному середовищі. — К.: Наук, думка, 1998.

9. 9.Денисенко М. П. Основи інвестиційної діяльності: Підручник. -К.: Алер-та, 2003.

10. 10.Жуков. Ценные бумаги и фондовые рынки. — М.: Банки и биржи, 1995.

11. 11.Загорсъкий В. С. Ринок цінних паперів. — Львів, 1995.

12. 12.Иванов В. М. Финансовый рынок. -К.: МАУП, 1999.

13. 13.Инвестиционно-финансовый портфель (Книга инвестиционного менеджера. Книга финансового посредника) / Отв. ред. Ю. Б. Рубин, В. И. Сол-даткин. -М., 1999.

14. 14.Інвестування: Навч.-метод, посіб. / А. А. Пересада та ін. — К.: Вид-во КНЕУ, 2001.