Обов'язкове і добровільне страхування

Обов’язкове і добровільне страхування

Найважливіша класифікаційна ознака у страхуванні - форма проведення. За цією ознакою страхування поділяється на добро­вільне й обов’язкове. Класифікацію страхування за формами проведення унаочнює рис. 1.

Здебільшого взаємовідносини між страхувальником і страхо­виком будуються на добровільних засадах і оформлюються дого­вором страхування. Згідно із Законом України «Про страхуван­ня» договори страхування укладаються відповідно до правил страхування. Правила страхування при добровільній формі стра­ховик розробляє самостійно для кожного виду страхування, а да­лі їх затверджує державний наглядовий орган у сфері страхуван­ня, видаючи ліцензію на право здійснення відповідного виду страхування.

Правила страхування визначають загальні умови і порядок здійснення конкретним страховиком того чи іншого виду добро­вільного страхування. Правила проведення одного й того самого виду страхування різними страховиками можуть бути істотно рі­зними. Тому страхувальник має змогу обрати найбільш прийнят­ний для себе варіант страхування і, відповідно, — страховика. Страховик, у свою чергу, не залишається пасивною стороною, він також має право обирати: прийняти на страхування запропонова­ний страхувальником ризик чи відхилити його. Якщо обидві сторони досягнуть попередньої згоди, вони укладають договір, у якому конкретизуються загальні умови страхування, викладені у правилах.

Добровільне страхування передбачає, що всі істотні моменти договору страхування визначаються виключно за згодою сторін.

В обов’язковому страхуванні - інша справа. Тут страхові відносини виникають згідно із законом, а страхування здійснює­ться на підставі відповідних законодавчих актів, якими передба­чено перелік об'єктів, що підлягають страхуваннюперелік стра­хових подій, винятки з нихмаксимальні страхові тарифистрахові сумирівень страхового забезпечення та інші суттєві моменти. Згідно із Законом України «Про страхування» форми типового договору і порядок проведення обов’язкового страху­вання визначаються Кабінетом Міністрів України. Отже, при укладанні договору обов’язкового страхування ні у страховика, ні у страхувальника практично не лишається «свободи маневру»,.

адже всі суттєві моменти будь-якого виду обов’язкового страху­вання, навіть сама форма договору, заздалегідь визначені законо­давчими актами.

Принцип обов’язковості однаково поширюється і на страху­вальника, і на страховика. Перший має обов’язково застрахувати передбачений законодавством об'єкт, а другий не в праві відмо­вити йому в цьому.

За часів державної монополії, коли потреби страхувальників задовольняв єдиний страховик — Держстрах, проведення обов’язкового страхування не супроводжувалося укладанням до­говорів. Нині оформлення договорів страхування є обов’язковим у будь-якому випадку.

Право на здійснення обов’язкових видів страхування може отримати будь-який страховик, якщо він має відповідну ліцензію.

У Законі України «Про страхування» наведено перелік 33 ви­дів обов’язкового страхування, які здійснюються (або мають здійснюватися) в нашій країні, і встановлено, що нові види обов’язкового страхування можуть бути введені лише шляхом внесення змін у цей Закон. До складу обов’язкового страхування українським законодавством віднесено:

1) медичне страхування;

2) особисте страхування медичних і фармацевтичних праців­ників (крім тих, які працюють в установах і організаціях, що фі­нансуються з Державного бюджету України) на випадок Інфіку­вання вірусом імунодефіциту людини при виконанні ними службових обов’язків;

3) особисте страхування працівників відомчої (крім тих, які працюють в установах і організаціях, що фінансуються з Держа­вного бюджету України) та сільської пожежної охорони і членів добровільних пожежних дружин (команд);

4) страхування спортсменів вищих категорій;

5) страхування життя і здоров’я спеціалістів ветеринарної ме­дицини;

6) особисте страхування від нещасних випадків на транспорті;

7) авіаційне страхування цивільної авіації;

8) страхування відповідальності морського перевізника та ви­конавця робіт, пов’язаних із обслуговуванням морського транс­порту, щодо відшкодування збитків, завданих пасажирам, бага­жу, пошті, вантажу, іншим користувачам морського транспорту та третім особам;

9) страхування цивільної відповідальності власників транс­портних засобів;

10) страхування засобів водного транспорту;

11) страхування врожаю сільськогосподарських культур і бага­торічних насаджень державними сільськогосподарськими підприємствами, врожаю зернових культур і цукрових буряків сіль­ськогосподарськими підприємствами всіх форм власності;

12) страхування цивільної відповідальності оператора ядерної установки за шкоду, яка може бути заподіяна внаслідок ядерного інциденту (порядок та умови цього страхування визначаються спеціальним законом України);

13) страхування працівників (крім тих, які працюють в установах і організаціях, що фінансуються з Державного бю­джету України), які беруть участь у наданні психіатричної до­помоги, в тому числі здійснюють догляд за особами, які стра­ждають на психічні розлади;

14) страхування цивільної відповідальності суб'єктів господа­рювання за шкоду, яку може бути заподіяно пожежами та аварія­ми на об'єктах підвищеної небезпеки, включаючи пожежовибухо-небезпечні об'єкти та об'єкти, господарська діяльність на яких може призвести до аварій екологічного та санітарно-епідеміоло­гічного характеру;

15) страхування цивільної відповідальності інвестора, в тому чи­слі за шкоду, заподіяну довкіллю, здоров’ю людей, за угодою про розподіл продукції, якщо інше не передбачено такою угодою;

16) страхування майнових ризиків за угодою про розподіл продукції у випадках, передбачених Законом України «Про угоди про розподіл продукції»;

17)страхування фінансової відповідальності, життя і здо­ров'я тимчасового адміністратора та ліквідатора фінансової установи;

18) страхування майнових ризиків при промисловій розробці родовищ нафти і газу у випадках, передбачених Законом України «Про нафту і газ»;

19) страхування медичних та інших працівників державних і комунальних закладів охорони здоров’я та державних наукових установ (крім тих, які працюють в установах і організаціях, що фінансуються з Державного бюджету України) на випадок захво­рювання на інфекційні хвороби, пов’язаного з виконанням ними професійних обов’язків в умовах підвищеного ризику зараження збудниками інфекційних хвороб;

20) страхування відповідальності експортера та особи, яка відповідає за утилізацію (видалення) небезпечних відходів, щодо відшкодування шкоди, яку може бути заподіяно здоров’ю люди­ни, власності та навколишньому природному середовищу під час транскордонного перевезення та утилізації (видалення) небезпеч­них відходів;

21) страхування персоналу ядерних установок, джерел іонізу­ючого випромінювання, а також державних інспекторів з нагляду за ядерною та радіаційною безпекою безпосередньо на ядерних установках від ризику негативного впливу Іонізуючого випромі­нювання на їхнє здоров’я за рахунок коштів ліцензіатів;

22) страхування об'єктів космічної діяльності (наземна інфраст­руктура), перелік яких затверджується Кабінетом Міністрів України за поданням Національного космічного агентства України;

23) страхування цивільної відповідальності суб'єктів косміч­ної діяльності;

24) страхування об'єктів космічної діяльності (космічна ін­фраструктура), які є власністю України, щодо ризиків, пов’яза­них з підготовкою до запуску космічної техніки на космодромі, запуском та експлуатацією її у космічному просторі;

25) страхування відповідальності щодо ризиків, пов’язаних з підготовкою до запуску космічної техніки на космодромі, запус­ком та експлуатацією її у космічному просторі;

26) страхування відповідальності суб'єктів перевезення небез­печних вантажів на випадок настання негативних наслідків при перевезенні небезпечних вантажів;

27) страхування професійної відповідальності осіб, діяльність яких може заподіяти шкоду третім особам, за переліком, встано­вленим Кабінетом Міністрів України;

28) страхування відповідальності власників собак (за перелі­ком порід, визначених Кабінетом Міністрів України) щодо шко­ди, яка може бути заподіяна третім особам;

29) страхування цивільної відповідальності громадян України, що мають у власності чи іншому законному володінні зброю, за шкоду, яка може бути заподіяна третій особі або її майну внаслі­док володіння, зберігання чи використання цієї зброї;

30) страхування тварин на випадок загибелі, знищення, виму­шеного забою, від хвороб, стихійних лих та нещасних випадків у випадках та згідно з переліком тварин, встановленими Кабінетом Міністрів України;

31) страхування відповідальності суб'єктів туристичної діяль­ності за шкоду, заподіяну життю чи здоров’ю туриста або його майну;

32) страхування відповідальності морського судновласника;

33) страхування ліній електропередач та перетворюючого об­ладнання передавачів електроенергії від пошкодження внаслідок впливу стихійних лих або техногенних катастроф та від проти­правних дій третіх осіб.

Усі види страхування, що не ввійшли до цього переліку, вва­жаються добровільними.

Міжнародне право і право більшості держав світу пов’язують впровадження окремих видів обов’язкового страхування з необхід­ністю захисту інтересів третіх осіб у разі, коли їм завдано шкоди. Тому обов’язкова форма страхування найбільш поширена у страхуванні відповідальності, а конкретніше — у страхуванні відповідаль­ності власників джерел підвищеної небезпеки. А особисте і майнове страхування провадяться, як правило, у добровільній формі.

Ефективність державного регулювання у сфері страхування багато в чому залежить від створення оптимальної системи стра­хового захисту на базі раціонального використання можливостей і переваг як обов’язкового, так і добровільного страхування.