Життєвий шлях Едгара Алана По

Роздiл 1. Біографія Едгара По

1.1 Батьки

Едгар По народився 19 січня 1809 року в Бостоні. Його батьки були акторами. Родичі зі сторонни батька, вихідці з Ірландії, переселились до Америки в середині XVІІІ століття. Дід майбутнього письменника, виконував значну роль в американській революції, близько знав Лафаєта та інших героїв тої епохи і сам був постаттю неординарною. Батько Девід По молодший, був здібним актором, але людиною слабкою и безхарактерною. Ремесло бродячого актора достатньо швидко зломило його — він спився, кинув дружину і дітей і помер в двадцять шість років. Мати Едгара По (Елізабет Арнольд), дочка акторів королівського Ковентгарденського театру в Лондоні, була справжньою, блискучою актрисою. Разом зі своєю матір'ю у 1796 році вона приїхала в Бостон, і в тому ж році на сцені Бостонського театра відбувся дебют Елізабет Арнольд, яка почала, таким способом свою артистичну кар'єру в дев’ять років. В чотирнадцять — п’ятнадцять років це вже одна з найвідоміших американських актрис свого часу, прославлена виконавиця шекспіровських і шилеровьих ролей. Пї талант, краса, незвичайна чарівність надовго залишились в пам’яті товаришів по сцені і поціновувачів театру. Глибоий слід залишили в душі Алана розповіді, які він багато раз чув ще з раннього дитинства, про жахливу пожежу, яка знищила Ричмондський театр через два тижні після смерті Елізабет Арнольд По, яка померла від чахотки, — про пожежу, під час якої більше сімдесяти чоловік згоріли заживо. Вогненний смерч, змітаючий театр після передчасної смерті атриси, — театр в якому вона, вже смертельно хвора, зіграла незадовго перед тим востанній раз, — це, звичайно, сюжет в дусі найстрашніших і найромантичніших історій Едгара По.

1.2 Усиновлення

Але самого Едгара По в цей час вже не було в Річмонді. Хлопчика вивезли спочатку за місто, де жила тоді сім'я усиновившого його бездітного Джона Алана, місцевого табачного торговця[8,7−8]. Приїхавши підлітком з Шотландії, Алан досяг успіху у справах, одружився і возомнивши себе джентельменом, встановив відповідні порядки в будинку[9,6]. А потім, через декілька років, — до Англії, куди Алани відправились через справи фірми, а також щоб побути на батьківщині в Шотландії[8,8].

Біографи надають особливе значення п’ятилітньому перебуванню Едгара в Англії, де містер Алан вів справи своєї фірми. Подорож через океан, атмосфера стародавнього передмістя Лондона Сток-Н'юингтона, осяяного гучними іменами минулого, заняття класичними мовами і математикою в приватній школі, становище і устрій якої будуть потім блискуче відтворені в оповіданні ЅВіл'ям ВільсонЅ, — все це відклалоь у пам’яті вразливого і чутливого хлопчика і означало для нього не менше, ніж читання ЅРобінзона КрузоЅ, готичних романів, англійьких поетів[9,6].

В серпні 1820 року подружжя Аланів повертається з прийомним сином до Річмонда, де він продовжує навчання.

Судячи зi спогадiв людей, якi близько знали Едгара

По в цей час, хлопчик вирізнявся серед одноліткiв не тiльки розумом, чудовими здiбностями i неабиякими успiхами в школi. Вiн передує i в усiх фiзичних вправах: гарний гiмнаст i боксер, чудовий вершник меткий стрiлок i безстрашний, невтомний плавець, який проплив шiсть миль по рiчцi проти сильної течiї.

Немає нiчого дивного, що вiн верховодить серед однолiткiв, їм захоплюютья, його копiюють. В спогадах, якi вiдносяться до того ж часу, вiдмiчається ще одна характерна особливiсть: у пiдлiтка тринадцяти-чотирнадцяти рокiв дiйсно надзвичайно яскраво виражений аналiтичний слад розуму. Гордiсть, поєднана зi скромнiстю i витривалiстю, деяка замнутiсть та рицарське розумiння дружби, а також прямота характера i рiзка нетерпимiсть до будь-яких проявiв грубостi, вульгарностi, корисного розрахунку i дрiб’язковостi. Втім, таким вiн залишиться назавжди.

Роздiл 2. Творчість

2.1 Першi вiршi i кохання

Вiршi вiн починає писати рокiв з дванадцяти[8,8−9]. Вони присвячувались дiвчатам, перш за все ученицям вiдомої елiтарної школи. Сестра Едгара Розалi-вона також виховувалась в однiй з рiчмондських родин-слугувала посередником, допомагаючи посланням потрапити до рук красунь[6,140]. I одночасно починаються важливий заняття астрономiєю-одна з найбiльших пристрастей його життя.

Саме тодi вiн познайомився з ЅЄленоюЅ- своїм першим i недосяжним коханням. Але це ще був i перший урок покiрностi долi, а саме пiд такими знаками буде протiкати все його подальше життя. В довгiй галереї жiнок ЅЄленаЅ стала першою, в кого Едгар По закохався, напевне знаючи, що це iдеал — лише iдеал, i закохався вiн саме тому, що вона була iдеалом, а не просто жiнкою, яку можна завоювати. Мiсiс Джейн Стенард, молода мати одного iз шкiльних товаришiв, з’явилаь йому як справдження всiх дитячих мрiй i жадiбних юнацьких передчуттiв. Вона була вродлива, нiжна, мала найвитонченiшi манери.

ЅЕлена, красота твоя, Как челн никейский легкокрыла…Ѕ;

напише про неї Едгар в одному з найзагадковiших i захоплюючих своїх вiршiв. Зустрiтися з нею значило нього перетнути порiг дорослого життя.

Пiдлiтка, який поспішав до товариша всього лише заради iгор, зустрiла Муза. І тут немає нi краплi перебiльшення. Едгар вiдступив, ослiпленний, побачивши жiнку, яка протягувала йому руку для поцiлунка i зовсiм нездогадувалась, що це значило для нього. Кохання його було таємним, iдеальним i тривало все життя — витаючи над iншими захопленнями i одночасно криючись пiд ними. Рiзниця у вiцi та соцiальному положеннi визначила зовнiшнiй характер їх відносин, надала їм форму дружнiх бесiд, i вони тривали до того дня, коли Едгару бiльше недозволено вiдвiдувати будинок Стенардiв. ЅЄленаЅ захворiла, божевілля — ще один фатальний знак у свiтi поета — вiдгородило його вiд друзiв. У 1824 роцi вона померла — в тридцять один рiк. В школi Едгар бiльшу частину мовчав, втікав вiд розваг, охолов до пустощів, усi його товарищi помiтили це, не підозрюючи про причину, i лише через багато рокiв, коли дiзналось, ким вiн в дiйсностi став, тогочаснi друзi навперебій почали згадувати про той перiод у своїх мемуарах i листах.

2.2 Першi непорозумiння з Аланом

В домi Аланiв (який для Едгара, вже тверезо дивившогося на соцiальну реальнiсть, не був рiдним домом) вiн рiдко знаходив спокiй. Прийомна мати завжди нiжно його любила, але її почав долати загадкова хвороба. Джон Алан ставав з кожним днем все бiльш суровим, а Едгар — все бiльш норовливим. Здається, саме тодi хлопчик дiзнався, що його покровитель має позашлюбних дiтей, i зрозумiв, що сам вiн нiколи не буде усиновлений офiцiйно. Швидше за все, спочатку Едгар вiдчув пекучу образу за Френсiс: Алан нанiс їй образу своєю зрадою. Сама вона також про все дiзналась i, напевне, скаржилась Едгару, який рiшуче прийняв її бiк. Непорозумiння погiршились i тим, що як раз в цi днi Джон Алан став мiльйонером, успадкувавши статок дядька. Як не парадоксально це звучить, але саме зараз Едгар втратив останню надiю на всиновлення. До того ж доволі рано почала проявлятись його рiдкiсна неуживчивiсть. Вiн не вмiв згладжувати нерiвностi в спiлкуваннi або пiдлягати, щоб завоювати любов покровителя, тобто поводити себе так, як йому подобається. Нi, вiн обрав шлях анархiчний, на який його штовхнув природнiй темперамент i духовнi тяжiння. Джон Алан почав розумiти, що значить мати в домi поета — чи людину, яа бажає стати поетом. Вiн мрiяв зробити з Едгара адвоката або гарного комерсанта — як вiн сам. Але прив’язанiсть до Алана залишалась все ще надто міцною, i настав новий мирний перепочинок.

2.3 Ельмiра Ройтер

Перепочинок приємний, тому що Едгар закохався в молоду дiвчину з гарними кучерами — Сару Ельмiру Ройтер, якiй було визначено зiграти в його життi дивну роль: вона рано зникла з нього, щоб пiд кiнець, нiби відродившись, знову опинитись поряд. Поки ж їх кохання переживало час розквiту, i Ельмiра достатньо пристрасно вiдповiдала на почуття Едгара, що достатньо характерно для дiвчат з Вiрджiнiї. В плани Джона Алана зовсiм не входило одруження Едгара на Ельмiрi, крiм того, час було думати про вступ до унiверситета. Безумовно, вiн мав розмову з мiстером Ройтером i результатом розмови стала огидна i пiдступна змова: листи Едгара до Ельмiри перехоплювали, а дiвчину з часом змусили повiрити, нiби коханий забув її, i погодитись вийти замiж за деякого Шелтона — той бiльше вiдповiдав уявленнням Алана i батькiв Ельмiри про те, яким повинен бути справжнiй чоловiк. Але це справа майбутнього, а тим часом, в лютому 1826 року, Едгар прощається з Френсiс i Джоном Аланами i від'їжджає на навчання до унiверситета. З дороги вiн написав листа Ельмiрi й довiрив для передачi візнику, який вiз його в Шарлотсвiль. Цей лист, напевне, i став останньою звiсткою, яку отримала вiд нього дiвчина.

2.4 «Бурхливе» студентське життя

Iснує багато спогадiв про студенське життя По, i вони малюють клiмат свободи звичаїв i анархiї, панувавших в унiверситетi, на який покладав такi надiї його засновник Томас Джеферсон, i те який вплив унiверситет здiйснив на поета. Студенти, як правило, дiти з богатих родин, грали в карти, влаштовували дуелi, кидали грошi на вiтер, робили борги, так як були впевненi, що батьки в кiнцi навчального року їх сплатять. З Едгаром сталося те, що можна було легко передбачити: Джон Алан вiдправляв йому мізерно мало грошей, їх ледве вистачало на саме неопхiдне. Едгар вперто намагався жити так як i його товаришi, чому не важко знайти виправдання, враховуючи час i мiсце дiї, — оскiльки i сам покровитель виховував його у звичаях соцiального середовища з певними матерiаль-ними потребами. З одного боку, вiн давав йому вiдмiнну освiту, найкраще з можливих в той час, а з iншого — вiдмовляв у коштах, потрiбних, щоб не соромитись перед товаришами. I в цьому виявлялась не тiльки скупiсть, але й нестача здорового глузда — взагалi розума — у Джона Алана. Едгар в листах додому чассто просив невеликi додвтковi суми; вiн ретельно повiдомляв провсi свої витрати, намагаючись показати Алану, що отриманих грошей не вистачає на саме необхiдне. Легко припустити, що в той час Алан вже розмірковував, яу би остаточно позбавитись Едгара, оскiльки Френсiс почувалась все гiрше, а хлопчисько мiг стати перешкодою для втiлення його планiв. I треба сказати, поведiнка Едгара в унiверситетi розв’язувало Алану руки. Едгар, який у всьому доходив до крайнощiв, нездатний холоднокровно зважувати свої вчинки, сам неусвiдомлено допомагав йому. Додамо сюди й вiдчай: вiн не отримував вiдповiдi вiд Ельмiри i боявся, що вона забула його або якась iнтрига Ройтеров i Аланiв розділила його з нареченою — а саме нареченою вiн тодi вважав Ельмiру. До цього часу вiдносяться першi спогади пов’язанi з алкоголем: По грав, постійно програвав i пив — чому унiверситетська атмосфера вельми сприяла. В цьому зв’язку згадують Пушкiна — «росiйського По». Але Пушкiну спиртне не шкодило, а на По з самого початку впливало жахливим i дивним способом, i є цьому лише одне прийнятне пояснення: гiперчутливiсть (вiн являв собою «клубок нервiв») i погана спадковiсть. Йому було достатньо випити склянку рома — а випивав вiн її неодмінно залпом, щоб настала сильна реакцiя. Добре вiдомо, що вiд однiєї слянки вiн впадав у стан виняткового розумового просвiтлення: перетворювався в блискучого спiврозмовника, душу компанії, «генiя на мить». Вiд другої слянки Едгар повністю п’янiв, а пробудження було повiльним i болісним. Вiн страждав багато днiв, перед тим, як повертався до нормального стану. Звичайно, в сiмнадцять рокiв це витримувалось бiльш легше, а ось пiсля тридцяти все стало складнiше. Саме тодi, в Балтiморi i Нью — Йорку, подiбнi епiзоди i породили легенду про нього — найбiльш, нажаль, стiйку i вiдому.

Студентом Едгар був прекраним. Судячи зi спогадiв спiвучнiв, вiн швидко став iнтелектуальним лiдером в групi золотої молодi Вiрджинiї. Без видимих труднощiв вiн розмовляв на класичних мовах i перекладав з них, вчив уроки, доки хто-небудь з товаришiв читав вголос, i завоював авторитет у викладачiв i студентiв. Несамовито ковтав книги з iсторiї, математики, астрономiї i, звичайно, вiршi та романи. Його листи до Алана дають достатньо живе уявлення про небеспечну атмосферу, яка панувала в унiверситетi, де студенти пускають в хiд пiстолети, влаштовують зовсiм не безпечнi поєдинки, а в iнший час бенкетують на природi або в найбли — жчих трактирах. Все йде колесом: навчання, карти, п’янки, ризикованi забави. I ось настав момент, коли картiжнi борги Едгара досягли значної суми, а Алан, розлютившись, беззаперечно вiдмовився сплатити їх. Едгару довелося покинути унiверситет. В тi часи через несплачений борг можна було потрапити за грати або опинитись витуреним зi штата. Едгар розла — мав всi меблi в своїй кiмнатi i розпалив прощальне багаття (iшов грудень 1826 року). Додому вiн їхав разом з товаришами по унiверситету — для них почались канiкули.

Пiсля рiздвяних i новорiчних свят вiдбулась жахлива сцена зi взаємними образами, i Едгар, хлопнувши дверима, пiшов з дома. Вiн сiв на корабель i відплив до Бостона в пошуках щастя. Ледве прибу — вши в мiсто, вiн, завдяки випадковiй дружбi з молодим власником типо — графiї, видав свою першу книгу — «Тамерлан та iншi вiршi» (травень 1827 року). Книга зовсiм не продавалась. Едгар пiзнав такi злиднi, що пiшов на бiльш нiж сумнiвний крок — завербувався в армiю рядовим солдатом. Так йому вдалося зiбрати матерiал для майбутнього «Золотого жука «- стали в нагоду живописнi декорацiї, якi були навколо форта Моултрi в Каролiнi, де проминула бiльша частина цього часу i де вiн назавжди попрощався з юнiстю.

Роздiл 3. Поїздка до Балтiмора

Солдат Едгар А. Перi — пiд цим вигаданим iм’ям вiн завербувався — службу нiс зразково i скоро був пiдвищений в званнi до сержант-майора. Але вiн вiдчував тоскливу огиду до наволишнiх посередностей, а саме з ними вiн був вимушений мати справу постiйно. Крiм того, вiн твердо вирiшив присвятити себе лiтературi. Це змусило його шукати примирення з Джоном Аланом. Едгар По пiдписав контракт на п’ять рокiв, I залишалось ще три роки служби. Таким чином Едгар звернувся до Алана з проханням повiдомити вiйськове начальство про свою згоду на звiльнення вихованця в запас. Алан йому не вiдповiв, а невдовзі Едгар отримав перевод у Вiргiнiю. Едгар вже зрозумiв: Алан не погодиться на його звiльнення з армiї, якщо вiн знову почне розмову про лiтературну кар'єру, i вирiшив пiти на тимчасовий компромiс, сподiваючись, що вихователь пiдтримає його у випадку вступа до вiйськової академiї в Уест-Поiнтi. Алан погодився. Але саме тодi Едгару в другий раз довелось знести велике горе. «Мама» Френсiс Алан померла, доки вiн залишався в казармi. Лист Алана прийшов занадто пiзно, i воля помераючої не була виконана, а вона до самого кiнця благала привести до неї Едгара. Едгару не змiг навiть попрощатись з покiйною Френсiс. Вiн прийшов лише на її могилу (яка опинилась зовсiм близькко вiд могили «Єлени») i не витримав, втратив свiдомiсть.

Вступу до Уест-Поiнта передувала поїздка в Балтiмор. Едгар бажав вiдновити вiдносини зi своїми справжнiми родичами. До того ж вiн залишався вiрним таємно прийнятому рiшенню i тепер прагнув видати «Аль-Аараф» — довгу поему, на яку покладав ще нiчим не обгрунтованi надiї. Саме в травнi 1829 року Едгар, маючи мізерні кошти, якi видiлив йому Алан на життя i пiдготовку до нелегкого вступа в Уест-Поiнiт, починає встановлювати першi справжнi контакти з видавцями i редакторами журналiв. Як i очiкувалось, вiн не зумiв видати поему — рошей на це не знайшлось. Потреба давила найжорстокiшим чином, i Едгару врешті довелось переїхати до своєї тiтоньки Марiї Клем.

Тепер у Едгара бул притулок — мансарда, яку вiн дiлив з помираючим вiд чахотки братом. Вiн мiг спокiйно писати i намагатись зав’язати відносини з видавцями та критиками. Завдяки рекомендацiям Джона Нiла, досить вiдомого в той час письменника, знайшовся нарештi видавець для «Аль-Аарафа». Поема вийшла разом з «Тамерланом» та iншими вiршами.

3.1 Навчання в Уест-Поiнтi

В травнi 1830 року По був прийнят до вiйськової акалемiї; в останнiх числах червня вiн здав iспити i прийняв присягу. З таким сумом вiн переступав порiг Уест-Поiнта, де його чекали ще бiльш важкi i неприємнi

Йому обов’язки рядового солдата. Вибора, як три роки тому, вiн не мав: або «кар'єра», або смерть вiд голода. Заради примарних достоїнств i блиска вiйськової форми вiн втрачав молодi роки. Едгар чудово розумiв, що не створений для армiйського життя навiть з фiзичної точки зору. Вiн задихався в атмосферi академiї - непристойнiй, до тошноти сiрої, ворожої будь-якiй уявi i творчiй енергiї. Мiж тим з «дома» до нього дiйшла звiстка про новий шлюб Джона Алана. Вiн мрiяв про законих дiтей, а нова мiсiс Алан з першого дня виказувала ворожiсть по вiдношенню до невiдомого їй «акторського сина», який навчався в Уест-Поiнтi.

Едгар сподiвався пройти курс за шiсть мiсяцiв — розраховуючи на минулi унiверситетськi та вiйськовi знання. Але, опинившись в академiї, виявив, що це неможливо через адмiнiстративнi причини. Едгар вирiшив пiдстро — їти власне виключення з академiї: лише так можна було залишити Уест-Поiнт, не порушуючи принесеної присяги. Едгар був блискучим учнем, а отже вiн був вимушений обрати шлях дисциплiнарних порушень. Але перед цим Едгар ще раз довiв, яке виняткове почуття гумору мав: за допомоги одного полковника вiн домігся, щоб кадети за пiдпискою зiбрали кошти на видавництво його нової книги вiршiв, якi народилися в час недовгого перебування в Уест-Поiнтi. Всi вважали, що це буде книжиця, наповнена сатиричними потішними куплетiв про академiю, але знайшли там «Iзрафiла», «До Єлени», «Лiнор». Неважко уявити, якою була реакцiя. Розрив з Аланом здавася остаточним, справу погiршила ще одна груба помилка Едгара: в момент вiдчаю вiн написав листа позичальнику, де зсилався на скупість вихователя, який за його словами, в додачу рiдко бував тверезим. Його лист до Едгара не зберiгся, але напевне вiн був жахливим. Едгар вiдповiв, вперто наполягаючи на своєму твердженнi i випліскуючи потоки докорiв. В результатi 19 лютого 1831 рокувiн, обгорнувшись кадетським плащем, з яким вiднинi не розлучався до кiнця своїх днiв, сiв на корабель i подався до Нью-Йорка. На пошуки щастя i — себе самого.

3.2 Перша книжка вiршiв

В березнi голодний i нещасний По ледве не завербувався солдатом до армiї Польшi, яка постала проти Росiї. Його прохання вiдклонили. Зате в цей час побачила свiт перша дiйсно чудова книга його вiршiв, «шанобливо присвячена вiйьковiй академiї». У нових вiршах Едгар По вже повнiстю показав себе, в них головнi риси його поетичного генiя засяяли вражаючим світлом — правда, побачили його лише тi незначнi, якi вiдгукнулися на книгу, критики. Коли знесилений потребою Едгар По повернувся в Балтiмор i знову знайшов прихисток у мiсiс Клем, вiн привiз в кишенi несміховинний доказтого, що зробив правильний вибiр i що — всупереч своїм слабкостям, порокам i метанням — вмiв бути «відданим самому собi». Не встиг По приїхати в Балтiмор, як помер його старший брат. Тепер вiн залишився один в мансардi, i мiг працювати з вiдносними зручностями. Його увага, до цього часу цiлком зконцентроване на поезiї, звертається до оповiдi — жанру, який бiльш «продається», що в тих обставинах здавалось найвагомiшим аргументом. Тi, хто виявляють рiзного походження недолiки в лiтературнiй i загальнокультурнiй еволюцiї По, не повиннi забувати: в 1831—1832 роках, коли був зроблений остаточний вибiр на користь письменницького ремесла, вiн працював, прислідуваний голодом, злиднями i вiчним страхом. Той факт, що вiн змiг iти вперед i день за днем долав все новi сходинки, пiдiймаючись до художньої майстерностi, доводить, яка сила таїлась в цьому найвеличнiшому зi слабовiльних людей. Але часом Едгар все ж зривався, хоча невiдомо, як багато вiн тодi пив.

3.3 Мерi Деверо

Вiн закохався в Мерi Деверо — молоду i гарну сусiдку Клемiв. Для Мерi поет втiлював в собi дещо таємниче, в якiйсь степенi навiть заборонне — вже ходили плiтки про його минуле. Крiм того Едгар мав зовнiшнiсть, яка дивним чином вражала жiнок, з яккими його зводила доля. Чи варто дивуватись, що молоденька дiвчина пiдпала пiд чари загрававшого до неї сусiда. Але iдилiя не протривала i року. Панувавша в ту добу дволична мораль зробила свою справу. «Мiстер По не поважав закони — нi Господнi, нi людскi», — напише в своїх пiзнiх спогадах Мерi. Мiстер По виявився ревнивцем i влаштовував бурхливі сцени. Мiстер По вiдчув себе ображеним, коли дядя Мерi втрутився у вiдносини закоханих, мiстер По придбав різки, кинувся до названого джентельмена i вiдхлистав його.

Родичi джентельмена у вiдповiдь побили мiстера По i розiрвали йому сюртук зверху донизу. Але цей випадок не лише потішний, але й вкрай важливий: ми вперше бачимо Едгара в розiрваному одязi, втратившим над собою будь-який контроль; тут вiн постає перед нами таким, яким в майбутньому покаже себе не раз i не два — цілком не здатним i не бажаючим пiдкорятись законам, якi втановленi серед людей. Сiм’я Мерi довела справу до кiнця — мiстер По втратив наречену.

В квiтнi 1833 року Едгар напише «покровителю» останнiй лист. Алан не вiдповiв. Едгар же в цей самий час завоював першу премiю (50 доларiв) за оповiдь («Балтiмор сатердей вiзитер»). Так що вiд його оповiдей було бiльше користi, нiж вiд листiв.

3.4 Одруження з Вiрджинiєю

1833 рiк i бiльша частина наступного стали часом виснажливої працi в жахливих злиднях. По вже мав визнання в просвiтлених колах Балтiмора, а оповiдь-переможець принесла йому захоплену хвалу. На початку 1834 року до нього дiйшли вiстi про те, що Алан знаходиться при смертi, i, неедовго думаючи, Едгар здійснив другу, i таку ж нерозумну, спробу провiдати «свiй» будинок. Незабаром в Балтiморi довiдались про смерть Алана. Той не залишив вихованцю нi копійки зi свого величезного статка.

Маленька Вiрджинiя Клем, кузiна Едгара, найближчим часом стала його нареченою, а потiм i дружиною. Вiрджинiї тiльки виповнилось тринадцять рокiв, Едгару було двадцять п’ять. Iнша обставина надає всiй iсторiї деякий надрив: розумово Вiрджинiя була недостатньо розвинена i до самої своєї смертi зберiгала дитячi звички. Вiрджинiя обожнювала свого «кузена Еддi» i, напевно, погодилась на шлюб з властивим їй дитячою легковажнiстю: її захоплювала думка про те, щоб стати дружиною такого вiдомого чоловіка. Так, вiн завжди i всiєю душею кохав свою Сiс i не раз доведе це на дiлi. Але чи кохав вiн її як жiнку i чому зробив своєю дружиною? По одружився на Вiрджинiї, щоб мати захист у своїх вiдносинах з жiнками i щоб утримувати цi вiдносини в дружнiх рамках. Не випадково тiльки пiсля смертi дружини любовнi захоплення Едгара одержали колишню нестриманiсть, хоча в них завжди було щось туманне i двозначне. Але вiд чого захищав себе Едгар? Єдино правдоподiбним бачиться припущення, що у Едгара По були якiсь сексуальнi проблеми на психичному грунтi, i це, з одного боку, змушувало його сублiмувати свої потяги в мрiї, в сферу iдеального, з iншої ж — настiльки мучило, що вiн потребував хоча б видимiсть нормальностi — а таку видимiсть i забезпечив шлюб з Вiрджинiєю.

3.5 Робота в «Вiснику»

по вірш навчання вісник В березнi 1835 року переживає неймовiрний творчий пiдйом, але в той же час в нього не було пристойного костюма, щоб прийняти запрошення на обiд. В чому вiн i вимушений був зiзнатись до свого сорому в листi до деякого добродія, який вирiшив допомогти йому здiйснити лiтературнi плани. Джентельмен негайно зв’язав Едгара з рiчмондським журналом «Пiвденний лiтературний вiсник».

Там надрукували «Беренiку», а декiлька мiсяцiв пiсля того Едгар в черговий раз повернувся в «своє» мiсто — щоб стати штатним працiвником цього журнала, тобто вперше поступити на постiйну службу. Мiж тим в нього стало помiтно погiршуватись здоров’я. Є свiдотства, що саме в балтiморський перiод Едгар приймав опiй (лауданiум). Серце давало збої i потребувало стимуляцiї - на допомогу приходив опiй.

Напевно, опiй надиктував йому бiльшу частину «Беренiкi» i надиктує ще багато iнших оповiдань. Погано було те, що Едгар заробляв в «Вiснику» всього десять доларiв на тиждень, що друзi юностi завжди опинялись поруч i що в Вiрджинiї багато п’ють. При цьому нi Маддi, нi Вiрджинiї поруч не було. Едгар випивав першу чарку — i далi все йшло по заздалегiть знайомому сценарiю. Таке чергування зривiв i тривалих перiодiв утримання буде вiдтепер з сумною монотоннiстю повторюватись до самого кiнця його життя. Напевне, можна вiддати що завгодно, лише б зупинилось колихання цього маятника, лише б оминути роздвоєння i ходiння по колу, подiбного до ходiння в’язня по тюремному дворi.

Звичайно, мiсце в журналi вiн незабаром втратив, але директор «Вiсника» цінував По i якийсь час по тому знову взяв його на роботу, правда порадив перевезти в Рiчмонд сiм’ю, а також триматись подалi вiд будь-якої компанiї, де на стiл ставилось вино. Едгар пораду послухав. Бiльше року Едгар вiв абсолютно тверезе життя. В «Вiснику» почала виходити у виглядi книжки з продовженнями повiсть «Iсторiя Гордона Пiма». В травнi 1836 року вiдбулося його друге — тепер вже вiдкрите, в присутностi друзiв — одруження з Вiрджинiєю, яка ставилась до нього з таким же захватом. Цілковитого розрива з «Вiсником» довго чекати не довелоь: справа пришвидчилась через борги Едгара, до того ж виходило терпiння директора — працiвник занадто часто не з’являвся на роботу.

3.6 Нью-Йоркський перiод

В Нью-Йорке Едгар з родиною селяться на Кармiн Стрiт (Carmine Street), в будинку пiд номером 113 Ѕ, де разом з ними жили кiлька молодих людей. Один iз них Вiльям Гоуенс, багатий книговидавець. З’являється новий цикл оповiдей. До того ж вдалося добитись, щоб «Iсторiя Артура Гордона Пiма» була надрукована окремою книжкою, хоча продавалась вона з рук вон погано. Незабаром Едгар переконався, що вiд Нью-Йорка нiчого доброго чекати не доводиться i що було б краще спробувати сили в Фiладельфiї - лiтературнiй i видавничiй столицi США того часу. I ось всерединi 1838 року Едгар По з родиною селиться в бiдному пансiонi в Фiладельфiї. Багатослівним свiдотством того, в якому станi вони перебували служить наступний факт: Едгар ставить своє iм’я пiд книгою по конхiологiї, яка представляла собою виконану американським спецiалiстом за участi По переробку вiдомого англiйського дослiдження.

Роздiл 4. Фiладельфiйський перiод

В 1838 роцi По написав свою улюблену оповiдь — «Лiгея». Наступного року з’явилось ще бiльш не очiкуване оповiдання — «Падiння дома Ашеров», пронизане легко розпізнаваними автотобiографiчними деталями. Тут вже в повну силу проявилось те, що було тiльки обiцянно в «Беренiце», а потiм гучно гримiло в «Лiгеї»: дивний потяг письменника до хворобливо садитичних i некрофiльським сюжетам.

В цей перiод доля, здавалось, почала нарештi посмiхатись йому. Вiн був прийнятий лiтературним консультантом в «Бертонс мегезiн» i пристраснно мрiяв вiдкрити власний журнал, де мiг би втiлити свої iдеї як критик. Грошей на таке видання, звичайно, не було, одже вiн був вимушений спiвпрацювати с «Бертонс мегезiн»: там йому платили мізерну зарплату, зате дозволяли висловлюватись досить вiльно. Отримавши постiйну роботу, Едгар змiг трохи полiпшити життя Вiрджинiї i Маддi.

Нарештi маленька сiм’я поселилась в бiльш-менш порядному помешканнi — вперше пiсля Рiчмонда. Пх будинок розташовувався майже в сiльскiй мiсцевостi i Едгар кожний день проходив пiшки декiлька миль, щоб дiстатись центра мiста.

В груднi 1839 року вийшла в свiт його нова книга, в яку були зiбранi оповiдi, бiльшою частиною ранiше надрукованi в журналах. Книга називалась «Гротескi i арабескi». Перiод був плідним, успішним, i на тiй хвилi з’явилося багато чудових оповiдей i повiстей.

В червнi 1840 року Едгар остаточно залишив «Бартонс мегезiн» — по причинi досить складних непорозумiнь. Приблизно на цей час припадає важкий i темний перiод його бiографiї (вiн важко хворiв, вiдомо, що в нього була нервова депресiя). Невдовзi журнал злився з iншим виданням i почав виходити пiд назвою «Гремс мегезiн». По вiдновив спiвпрацю i став редактором нового видання. Власник журнала рема не мав причин для скарг. По зробив для «Гремс мегезiн» неймовірне: тираж пiднявся з п’яти тисяч до сорока… I це за декiлька мiсяцiв — з лютого 1841 року по квiтень наступного. Оплату ж Едгар отримував мізерне, хоча в iнших вiдношення Грем вiв себе шляхетно i щиро захоплювався талантом По. Але для Едгара, одержимого мрiєю вiдкрити нарештi свiй журнал, робота у Грема перетворилась у важку повиннiсть. Але доводилось змушувати себе працювати навiть заради сущих копійок. Мiж тим Едгар переживав блискучу добу. Вiн почав працювати над серiєю детекривних (або «аналiтичних») оповiдей — немов вiдповiдаючи критикам, якi звинувачували письменнника в пристрастi виключно до «жахливого». У «Вбивствi на вулицi Морг» на сцену виходить chevalier Ш. О. Дюпен — alter ego автора, втiлення його з ожним днем зростаючого егоцентризма, жаги непогрiшностi i зверхністi, якi принесли йому лише недругiв серед людей, обдiлених талантами. Слiдом з’явилась оповiдь «Таємниця Марi Роже» — про хитроумне розслiдування деякого вбивства. Ця оповiдь нiби полонила шанувальників детективного жанра. Але у По детективнi сюжети завжди забарвлювались в особливо зловiщi, хворобливо темнi тона. Вiн так нiколи i не вiдмовився вiд душероздираючих деталей, вiд тiєї зловiсної атмосфери, яка панувала в його перших оповiдях.

Цей чудовий творчий перiод був трагiчно перерваний. В кiнцi сiчня 1842 року сiмейство По разом з друзями сидiло на терасi за чаєм. Вiрджинiя, яка навчилася грати на арфi, з дитячою чарiвнiстю спiвала пiснi, якi бiльш за все подобались «її Еддi». Раптом, на високiй нотi, голос її зiрвався, вуста зафарбувались кров’ю. Горлова кровотеча вважалась точною ознакою чахотки. Для Едгара хвороба дружини виявилась величезною трагедiєю. Вiн вiдчував, що вона помирає, що вона приречена, але й себе вiдчував приреченим. Тепер вiдхили вiд норми в поведiнцi По почали проявлятись вiдверто. Вiн пив — що тягло за собою вже вiдомi наслiдки.

Серце його не витримало, алкоголь був потрiбен для пiдтримання сил. Потiм починались пекельнi страждання — на багато днiв. Грему довелось знайти ще одного працiвника, щоб той займався журналом на час вiдсутностi По. Ним став деякий Грiсуолд, який залишив по собi двозначий слiд в бiографiї По.

Коли Едгар почував себе добре, вiн йшов працювати в «Гремс мегезiн» або нiс туди свої нотатки. Одного разу, ввiйшовши до редакцiї, вiн побачив, що в його кабiнетi влаштувався Грiсуолд. Як вiдомо, вiн в ту ж мить розвернувся i бiльше в журналi нiколи не з’являвся. Десь в липнi 1842 року, впав у напiвбожевiльний стан, вiн здiйснив подорож з Фiладельфiї в Нью-Йорк, куди його поманили спогади про Мерi Деверо.

Вiн був змушений декiлька разiв туди-сюди переправитись через рiчку на паромi, питаючи у всiх зустрiчних адресу Мерi. Але вiн все ж таки дiстався її будинка i влаштував там огидну сцену. Тiльки через декiлька днiв мiсiс Клем вдалось за допомоги чутливих сусiдiв вiдшукати Едгара, який в повному потьмаренi розума бродив по навколишнiм лiсам.

Мiж тим знайшовся добродій, який погодився дати грошi на видання журнала. В цей же час друзi з Вашингтона запросили його в столицю — прочитати лекцiю, провести пiдписку на журнал, а також відвідати Бiлий дiм, де його обiцяли представити президенту. Приїхавши до Вашингтона, вiн не витримав i випив з кимсь декiлька чарок, а далi все закрутилось як звичайно. Але всупереч всьому i в той зловiсний рiк вiн зумiв пiднятись ще на одну сходинку до слави. В червнi Едгар отримав премiю, засновану журналом «Долар ньюспейпер» за найкраще оповiдання. I ця оповiдь незабаром стала найвiдомiшим з написаного Едгаром По, вiд неї й досi перехоплює дух у надiлених уявою молодих людей. Мова йде про «Золотого жука», де найщасливiшим чином зiйшлися По-психолог i По-любитель пригод i таємниць. В кiнцi року По читає лекцiю про поезiю i поетiв. Мало слухачiв — мало грошей.

Початок 1844 року вимальовується туманно, найпомiтнiше тут — публiкацiя «Оповідь Скелястих гiр», одного з кращих його творiнь. Але залишатись в Фiладельфiї смисла не було, а ось в Нью-Йорке ще можна було спробувати що-небудь вдіяти. Через повне безгрошiв’я Едгар вiдправився в дорогу тiльки з однiєю Вiрджинiєю.

4.1 I знову Нью-Йорк

В Нью-Йорке подружжя опинилось в квiтнi 1844 року, i починалось все в який раз добре, значним успiхом користувалось оповiдь «Розигриш з повiтряним шаром».

Нью-Йоркський перiод — це вiдродження Едгара-поета.

Список використаної літератури

1. Алексеєнко Л. Едгар Алан По // Зарубіжна література.-2005.-№ 2. — С. 2−11.

2. Ахмедова У. Эдгар По — мастер новеллы // Сов. Дагестан. — 1980. — № 5. — С. 68−70.

3. Берман Б. Эдгар Аллан По: факты и легенды:175 лет со дня рождения американського списателя // В мире книг.-1984.-№ 1. — С. 84−85.

4. Виноградова Н. Крила Крука: стрімкий політ Едгара По// Слобідський край.-2004. 17 січня. — С. 10.

5. Карабутенко І. Дивный талант Эдгара По // Зарубіжна література.-2003.-№ 4. — С. 7−8.

6. Кортасар Х. Жизнь Эдгара Аллана По // Иностранная литература.-1999.-№ 3. — С. 138−158.

7. Малиничев Г. Эдгара По погубила страсть игрока: его организм перестал вырабатывать гормоны // Чудеса и приключения.-2003.-№ 3. — С. 52.

8. Назарец В. Н. ЅИ сказал По: да будет детектив…Ѕ// Вiдродження.-1993.-№ 9. — С. 62−68.

9. По Э. Избранные произведения в двух томах.: Т.1.-М.: Художественная литература, 1972.

10. По Э. Стихотворения: Проза. — М.: Художественная литература, 1976.

11. По Э. Расказы. — М.: Художественная литература, 1980.

12. Романова А. Там, где он смеет любить: Тень и гротеск в судьбе Эдгара По // Первое сентября. — 2001. — 8сентября. — С. 5.

13. Рада I. Українське життя Едгара По // Всесвiтня лiтература та культура в навчальних закладах України // 2001. — № 2. — С. 26−28.

14. Смирнов В. Две тайны Эдгара По // Наука и религия. — 2002. — № 1. — С. 48−50.