Допомога у написанні освітніх робіт...
Допоможемо швидко та з гарантією якості!

Розвиток феодальних відносин у країнах Західної Європи та Візантійській імперії

РефератДопомога в написанніДізнатися вартістьмоєї роботи

Історики багато сперечались з приводу походження західноєвропейського феодалізму. Так звані романісти (Дюбо, Фюстель де Куланж) виводили феодалізм із римських начал, германісти (Ш. Монтеск'є, Г. Мауер, Г. Вайц, П. Рот, Дж. Кембл) — із відносин, які існували у варварів. Однак, уже в ХІХ ст. К. Ф. Савіні, Ф. Гізо, М. М. Ковалевський, О. П. Виноградов довели, що на значній території Західної Європи… Читати ще >

Розвиток феодальних відносин у країнах Західної Європи та Візантійській імперії (реферат, курсова, диплом, контрольна)

Тема. Розвиток феодальних відносин у країнах Західної Європи та Візантійській імперії.

План.

1. Місце феодалізму у світовій історії та його періодизація.

2. Виникнення і розвиток феодальних відносин у країнах Західної Європи.

3. Виникнення і формування феодальних відносин у Візантійській імперії.

4. Середньовічне місто, його виникнення та економічна роль.

1. Місце феодалізму у світовій історії та його періодизація.

В попередній лекції ми переконались, що господарство, засноване на жорстокій експлуатації рабів, зазнало економічного краху.

В середині першого тисячоліття н. е. сталися кардинальні зміни в господарстві країн світу, суть яких полягала в появі нових економічних відносин, які в науковій літературі дістали назву феодальні, а суспільство — феодальне або аграрне (від слова феод — спадкове землеволодіння) в Західній Європі у середні віки.

Становлення цих економічних відносин відбулося в різних країнах в різний час. Найраніше феодалізм виник в Індії (ІІ ст.), в Італії в ІІІ ст., Англії і Франції в V ст., в арабів, японців і східних слов’ян в VI ст., в Німеччині - в УІІ ст.

Історики багато сперечались з приводу походження західноєвропейського феодалізму. Так звані романісти (Дюбо, Фюстель де Куланж) виводили феодалізм із римських начал, германісти (Ш. Монтеск'є, Г. Мауер, Г. Вайц, П. Рот, Дж. Кембл) — із відносин, які існували у варварів. Однак, уже в ХІХ ст. К. Ф. Савіні, Ф. Гізо, М. М. Ковалевський, О. П. Виноградов довели, що на значній території Західної Європи феодальний лад виник в результаті синтезу римських і германських соціально-економічних інститутів. Ця точка зору одержала подальший розвиток в марксистській історіографії (З. В, Удальцова, Є. В. Туткова, Б. В. Поршнєв, Ф. Я. Полянський).

Феодальне суспільство характеризується наступними ознаками:

1. панування приватної власності, основою якої була земля у формі феода;

2. монополія феодала на землю;

3. протиріччя між великою власністю на землю і дрібним селянським володінням;

4. особиста, поземельна, судово-адміністративна, військово-політична залежність селянина від землевласника.

5. натуральний характер господарства;

6. другорядна роль обміну;

7. переважання ручної праці;

8. примітивність знарядь праці спричинили примітивність форм господарювання;

9. рентна форма експлуатації феодально залежного селянства (відробіткова, натуральна, грошова рента);

10. наявність васально-сеньйоріальної системи;

11. основні форми господарської діяльності - феодальна вотчина (французька сеньйорія, англійський манор), ремісничий цех, торгова гільдія;

12. позаекономічний примус;

13. умовний характер земельної власності.

14. місце людини в суспільстві визначалося не особистими якостями чи заслугами, а походженням: син сеньйора ставав сеньйором, син селянина — селянином, син ремісника — ремісником.

Феодалізм у західноєвропейських країнах пройшов три етапи:

1.) V — X ст. — раннє середньовіччя, в якому сформувалися і утвердилися визначальні риси феодального господарства (період генези);

2.) XI — XV ст. — період зрілості феодального господарства, внутрішня колонізація, розвиток міст, ремесла і товарного виробництва;

3.) XVI — перша половина XVIII ст. — пізнє середньовіччя, в якому зароджується ринкове господарство, використовувалися енергія вітру і рік, вугілля і деревина, з’являються ознаки індустріальної цивілізації.

2. Виникнення і розвиток феодальних відносин у країнах Західної Європи.

Становлення феодальних відносин в країнах Західної Європи мало свої особливості. До прикладу в Італії, Франції, Іспанії, Візантійській імперії період становлення цих економічних відносин називають романським (сформувалися на основі соціально-економічної спадщини Римської імперії та господарських досягнень германських племен) — в Англії, Німеччині, скандинавських і слов’янських країнах перехід до феодальних відносин відбувся на основі розкладу родоплемінних і общинних відносин.

Причини феодалізації були характерні для всіх західноєвропейських держав:

— в генезі феодалізму велику роль відіграв уклад, успадкований від Римської імперії (колонат, патронат, землеробське рабство, велика земельна власність);

— чималу роль відіграли зародки феодалізму, які розвинулись у германців (рабство, напівсвобода, патронатні відносини, дружинний лад, наявність родової служилої знаті);

— зародки феодалізму у германців розвинулись у справжній феодалізм «благодаря воздействию производительных сил, найденных у завоеванных странах» ;

— варварські завоювання привели до подальшої натуралізації і аграризації економіки;

— католицька церква і світські землевласники широко практикували систему прекаріїв (селянин, щоб захистити себе вступав під патронат феодала);

— ранньофеодальна держава в особі королів широко практикувала роздачу земель спочатку на умові бенефіція (земельне пожалування при умові несення військової служби, яке не передавалось у спадок), а потім лена (який передавався у спадок);

— закріпаченню общинників сприяли феодальні міжусобиці, набіги арабів, угорців, аварів, норманців.

Класичним зразком феодального суспільства вважається французька модель, хоч в кожній країні процеси феодалізації мали свої особливості. Становлення середньовічного господарства яскраво простежується на прикладі королівства франків (V — IX ст.), яке було створене германськими племенами франків на території колишньої римської провінції - Північної Галлії (сучасна Франція), а з VIII ст. опанувало більшу частину Західної Європи.

У V — VШ ст. у Франкському королівстві відбувається перетворення родової землеробської общини на сусідську-марку, в якій переважало індивідуальне сімейне господарство -­ основна виробнича ланка франкської общини. Права відчуження (вільного розпорядження) землі франки не знали. Вся земля знаходилася у колективній власності громади. У спадок (синам, братам, померлого франка) передавалися наділи орної землі, сади, виноградники, ділянки лісу, луки та пасовища. Поступово спадкові наділи збільшувалися і перетворювалися на алод — приватну сімейну власність, яка вільно відчужувалася — продавалася, обмінювалася, заповідалася і дарувалася без дозволу громади.

У VШ — ІХ ст. аграрні відносини пройшли складну еволюцію, пов’язану з посиленням ролі держави в економічному житті. Король Карл Мортелл (714−751) провів військово-аграрну реформу, якою надав воїнам-рицарям пожиттєві земельні наділи — бенефіції - за умови виконання ними військової служби. Так склалось бенефіціальнеумовно-службове землеволодіння, яке ґрунтувалося на сеньойоріально-васальних відносинах. В ІХ ст. васальна служба стала спадковою. Бенефіцій перетворився на лен — основну найпоширенішу форму землеволодіння доби середньовіччя. Феодальне господарство утверджувалось і розвивалося в межах маєтку — сеньйорії (кілька сотень гектарів). Земля поділялася на домен, де господарював сам землевласник та селянські наділи. Із зростанням великого землеволодіння формувалося феодально залежне селянство: серви (нащадки колишніх рабів, колонів), вільні франкські солдати, дрібні галло-римські землевласники.

Були поширеними прекарні угоди, згідно з якими земля вільного дрібного власника відчужувалась на користь сеньйора чи церкви, а потім поверталася селянинові в пожиттєве користування як земля, видана на прохання. Угоди передбачали обов’язки сеньйорів щодо селян.

Отже, в V — ІХ ст. у Франкській державі сформувалася класична форма феодального службового землеволодіння та сеньйоріально-селянських відносин. Дрібне господарство франків витіснило феодальний маєток сеньйора — замкнуте натуральне господарство, власник якого мав усю повноту влади на своїй території.

Своєї зрілості феодальні відносини досягли в країнах Західної Європи в ХІ - ХV ст. Панувала феодальна земельна власність трьох типів: — королівська, світська, церковна.

З ХШ ст. у Франції, а потім і в інших країнах починається криза панщинної системи. Феодали здійснили масовий перевід закріпачених селян із панщини на натуральний, а згодом — на грошовий оброк («комутація ренти»).

У ХІV — ХV ст. феодальні господарства втягуються у товарно-грошові відносини. З’являються нові економічно-правові форми взаємовідносин між феодалами і селянами — оренда, найм, орієнтовані на ринок.

3. Виникнення і формування феодальних відносин у Візантійській імперії.

В 395 році н. е. Римська імперія розпалася на 2 частини — східну і західну. Західна Римська Імперія була більш розвиненою в господарському відношенні, але в кінці ІV ст. господарський і культурний центр став все більше переміщуватись на схід. Столицею Східної (Візантії) імперії стало м. Константинополь. Проіснувала до 1453 року (впала під натисками турків).

В боротьбі з великими землевласниками вільні колони (основна маса сільськогосподарського населення) потрапляли в економічну залежність і перетворювались у приписних орендарів — енапографів. Вони орендували чужу землю і майно, але вільно нею розпоряджатись не могли. Квазиколони могли з дозволу господаря продавати свої земельні ділянки. Вільне селянство було об'єднане в сусідську общину — митрокомію. Генезис феодалізму досяг найбільших успіхів у VІ ст. (за часів правління імператора Юстиніана (527−565)).

Члени митрокомії мали право приватної власності на землю. В VІІ ст. відбувався процес розшарування селян: апори — зубожілі селяни, які здавали свою землю в оренду, стратеотипи — селяни, які одержували за службу землю і платили лише поземельний податок, парики — раби, нащадки колонів, збіднілі вільні общинники. Їх можна було продавати (і не обов’язково з землею), дарувати. Власнику від їх експлуатації діставалось 30−45% прибутку.

Наряду з вотчинним одержало розповсюдження умовне феодальне землеволодіння (пронія). Проніари перетворювалися у справжніх ленників, так як їх земля ставала спадковою. У VШ — ІХ ст. зростає власність військової і цивільної знаті.

Існували три форми великого землеволодіння:

— приватне феодальне;

— церковно-монастирське;

— державне.

Феодальна власність формувалась двома шляхами:

— розорення общинників через неспроможність сплачувати податки;

— держава дарувала землі разом з селянами.

Великий вплив на формування феодальних відносин у Візантії справляла держава, вона не зазнала феодальної роздробленості. Податок — канон збирався з селян у великих розмірах.

В ХШ — ХV ст. розвиваються в надрах феодалізму товарно-грошові відносини.

4. Середньовічне місто, його виникнення та економічна роль.

В країнах Західної Європи найдавніші міста започаткували римляни біля стін великих замків, монастирів, на перехресті торгових шляхів, над великими річками, на узбережжі морів. З кінця ХІ ст. відроджуються античні міста — Рим, Неаполь, Париж, Генуя, Ліон, Лондон і утворюються нові - Гамбург, Любек, Лейпциг, Магдебург. Основними причинами цього процесу були:

— подальший ріст продуктивних сил;

— відокремлення ремесла від сільського господарства;

— руйнування натурально-господарських форм виробництва;

— розвиток товарних відносин;

— хрестові походи кінця ХІ ст. активізували західноєвропейську торгівлю, а отже і розквіт міст;

— посилення феодального гноблення селян спричинило їх втечі і набуття там статусу вільних людей.

Раніше, ніж в інших країнах, відбувалося пожвавлення міст в Італії: Амальфі, Венеція, Генуя, Піза, Барі. Згодом ростуть південнофранцузькі міста: Марсель, Тулуза, Арль. З ХІ ст. ростуть міста в Англії, Німеччині - Бремен, Любек, Гамбург, Магдебург. Населення в містах було небагато — чисельним (біля 5 тисяч чоловік). Виключення склали Париж, Венеція, Флоренція (більше 100 тисяч).

Спочатку середньовічні міста були власністю феодалів. В ХІ - ХШ ст. у містах прокотилася хвиля комунальних революцій, внаслідок яких міста добилися незалежності та самоврядування. Міста стали осередками промисловості. Найбільш поширеними ремеслами були текстильне, виплавка і обробка металів, виробництво зброї, гірнича справа, залізорудна, видобування солі.

Ремесло мало цехову організацію — об'єднання ремісників однієї чи ряду професій в межах міста у спілки — цехи. Причини їх виникнення:

— необхідність згуртування проти об'єднаного дворянства;

— потреба ремісників у спільних приміщеннях;

— зростання конкуренції з боку сільських ремісників;

— необхідність створення умов для професійної діяльності своїх членів.

Внутрішні правила були спрямовані на підтримання економічної рівності серед членів цеху. Він був військовою організацією, що брала участь в охороні й обороні міста. Цех мав свою церкву, каплицю, будучи своєрідною релігійною організацією. Цехова організація була економічно раціональною в ХШ — ХV ст. і мала тоді прогресивне значення в розвитку середньовічної промисловості. Згодом цехи стали гальмувати розвиток продуктивних сил. Сувора регламентація виробництва і збуту призвела до застою у розвитку науки, техніки і, як наслідок, до занепаду промисловості.

Економічна роль середньовічного міста в тому, що розвиток ремесла в містах став важливою передумовою активізації торгівлі, яка мала велике значення для розвитку промислового виробництва в Європі.

Розвиток товарно-грошових відносин сприяв виникненню мануфактурного виробництва, а це вже елементи капіталістичної організації виробництва.

Таким чином, місто відіграло вирішальну роль в зміні способу життя людей, соціальної структури суспільства, підготувало умови для більш погресивних форм господарювання.

Саме в цей час закладаються основи майбутньої ринкової економіки, зароджується банківська справа, кредит, вдосконалюється грошова система без чого неможливий розвиток капіталістичного виробництва і торгівлі.

Отже, V — ХV ст. стали важливим етапом у розвитку західноєвропейського регіону. У цей період сформувалась і вдосконалювалась феодальна структура, намітився прогрес у аграрному секторі. Значних успіхів досягли міста, які стали центрами господарського розвитку.

Запитання і завдання для самоперевірки

1.) Визначте суть феодальних виробничих відносин, назвіть основні риси та етапи становлення в країнах Західної Європи.

2.) Охарактеризуйте шляхи формування форми і типи власності в добу середньовіччя.

3.) Назвіть основні виробничі форми феодалізму.

4.) Розкрийте особливості становлення феодального господарства у Франції, Англії, Німеччині.

5.) Проаналізуйте особливості становлення феодалізму у Візантійській імперії.

6.) Розкрийте основні причини виникнення західноєвропейських міст, їх економічну роль.

7.) Опишіть цеховий лад середньовічного міста, покажіть його економічну доцільність у ХІІ - ХV ст.

8.) Охарактеризуйте риси, характер європейської торгівлі в середні віки, її головні шляхи і райони.

Показати весь текст
Заповнити форму поточною роботою