Економічне виховання учнів загальноосвітньої школи в процесі позакласної навчально-виховної діяльності

Економічне виховання учнів загальноосвітньої школи в процесі позакласної навчально-виховної діяльності

ДИПЛОМНА РОБОТА

Зміст

Вступ Розділ 1. Організація економічного виховання школярів в педагогічній теорії та практиці роботи загальноосвітньої школи

1.1 Проблема економічної освіти та виховання в педагогічній науці

1.2 Особливості економічного виховання школярів у сучасних умовах

1.3 Завдання та зміст економічного виховання учнівської молоді в системі позакласної навчально-виховної роботи школи Розділ 2. Методичні основи економічного виховання школярів на заняттях технічних гуртків

2.1 Економічна підготовка школярів в умовах роботи технічного гуртка

2.2. Критерії відбору об'єктів конструювання

2.3 Форми та методи організації гурткових занять Висновки

Вступ

Від якості та осучаснення змісту економічного виховання молодого покоління громадян України значною, якщо не вирішальною, мірою залежить і успіх започаткованих економічних реформ і, врешті-решт, добробут народу в цілому. Вивести економіку країни з кризового стану, оволодіти новим господарчим мисленням, а отже зрушити вперед справу удосконалення нашого суспільства на шляху демократії може лише економічно підготовлена людина. Необхідність реформування системи економічного навчання зростає із прискоренням темпів економічних перетворень, із насиченням української економіки тими інституціями, без яких не можна уявити ринкову економіку початку третього тисячоліття.

Завдання це не з легких. Довгий час, виконуючи соціальне замовлення командно-адміністративної системи, народна освіта, попри декларовані заклики всебічного та гармонійного розвитку, виховувала в молодого покоління звичку до інертного послуху, зрівнялівки, сліпої реакції на команду зверху, прищеплювала йому безініціативність, імплантувала у свідомість спотворені економічні інтереси, формувала неадекватне економічній доцільності ставлення до праці, економічного розрахунку. Виховання ж дусі нової економічної культури необхідно підпорядковувати концепції «економічної людини», в основу якої покладено визначальну роль власного інтересу як мотиву економічної дії, компетентність, раціоналізм, заповзятливість, готовність ризикувати та нести особисту відповідальність за свої дії.

Перехід до ринку — це докорінна зміна соціального замовлення суспільства системі освіти. На чинному етапі економічних перетворень вимоги до нагального перегляду форм та змісту економічної освіти в Україні посилюються передусім такими двома історичними та конституційними чинниками:

Етапом макроекономічної стабілізації. Ця стадія українських економічних реформ, що вперше засвідчила себе наприкінці 1994 року й зміцнилася протягом 1996;1997 років, формує у суб'єктів економічного процесу принципово інші, аніж за умов панування гіперінфляції, мотиви діяльності. Створено передумови для того, щоб як юридичні, так і фізичні особи продумано і виважено розпоряджалися своїми коштами, набували довіри до банківської системи, поступово поповнювали собою загін дрібних та середніх інвесторів, наважувалися на започаткування власної справи. Окрім того, реалією останніх років стала тенденція створення все більшої частини валового внутрішнього продукту у недержавному секторі економіки. Це означає, що постійно зростаюча частка робочої сили починає працювати у приватному секторі, який є значно вимогливішим до робітників у питаннях продуктивності праці, підприємництва, прояву ініціативи, дбайливого використання обмежених виробничих ресурсів і наукової організації праці. Це, у свою чергу, висуває нові вимоги до економічної підготовки покоління, що на рубежі тисячоліть поповнить собою ринок робочої сили в Україні.

Появою нових інституцій, притаманних ринковій економіці. Попри всі огріхи та невдачі, триває процес роздержавлення. Поволі, але таки знаходять стратегічних інвесторів найпотужніші промислові об'єкти вітчизняної економіки, утверджуються фондові біржі, розпочато створення електронної депозитної системи цінних паперів. Зміцнюється банківська система. Зростає роль і частка недержавних закладів у системі освіти

Все це ставить перед громадянами України (більшість з яких, не будучи економістами за фахом, тим не менше у повсякденному житті є платниками податків та інвесторами, а отже, прямо чи опосередковано зацікавленими у розумінні сучасної економічної ситуації та тенденцій її розвитку) нові вимоги: орієнтуватися у плині різноманітної економічної інформації, вміло оперувати категоріями та постулатами ринкової економіки.

У державній національній програмі «Освіта» (Україна ХХІ століття) практичне вирішення проблеми «виховання цивілізованого господаря» віднесено до пріоритетних напрямків реформування загальноосвітньої школи.

На необхідність вирішення цієї проблеми наголошували вчені-педагоги минулого. Зокрема, К. Ушинський підкреслював провідну роль «науки господарювання» й необхідність її вровадження у навчальний процес школи. Вона посіла чільне місце у працях С. Шацького, А. Макаренка, В. Сухомлинського.

Господарське виховання дітей та молоді складає одну з найактуальніших проблем української народної педагогіки. Особлива увага тут акцентується на вихованні «дбайливого господарника», оскільки зміст слова «господар» або «газда» (як говорять подекуди в західних областях України) характеризує найкращі особисті та громадські цінності людини.

Важливим папрямком наукових пошуків у галузі педагогіки є дослідження та узагальнення проблем економічного виховання учнів і, пов’язаного з ним, формування елементів їх господарської культури. Зокрема, заслуговують на увагу наукові праці таких авторів, як А. Аменд, А. Нісімчук, І. Сасова, І. Смолюк, О. Падалка, О. Шпак та ін.

Вивчення й аналіз творів цих та інших авторів показує, що в них окремі аспекти економічного виховання висвітлені в контексті формування трудової та екологічної культури школярів. Усвідомлення об'єктивної потреби в економічному вихованні учнів у процесі навчально-виховної роботи школи та істотні труднощі її вирішення в практичному плані, зумовили вибір теми нашого дослідження «Економічне виховання учнів загальноосвітньої школи в процесі позакласної навчально-виховної діяльності.»

Об'єктом дослідження обрано процес позакласної навчально-виховної роботи загальноосвітньої школи.

Предмет дослідження — зміст, форми та методи економічного виховання учнів на гурткових заняттях з техніки.

Мета роботи полягає у розробці й обгрунтуванні змісту, форм та методів економічного виховання учнівської молоді в умовах діяльності технічного гуртка.

Завдання дипломної роботи.

Проаналізувати стан висвітлення проблеми економічного виховання школярів у психолого-педагогічній та методичній літературі.

Розробити та обгрунтувати модель процесу економічного виховання учнів у процесі гурткових занять з техніки.

Вивчити теоретико-педагогічні підходи до розробки критеріїв відбору об'єктів праці для занять технічних гуртків.

Визначити сукупність критеріїв відбору об'єктів конструювання.

Практичну значимість роботи вбачаємо в тому, що на основі узагальнень, отриманих внаслідок аналізу психолого-педагогічної та методичної літератури, підготовлено рекомендації з питань економічного виховання школярів в процесі позакласної навчально-виховної роботи школи; розроблено критерії відбору об'єктів конструювання на заняттях технічних гуртків.

Вважаємо, що дана робота буде корисною вчителям шкіл, працівникам позашкільних навчальних закладів, всім тим, хто займається проблемою економічного виховання шкільництва.

Розділ 1. ОРГАНІЗАЦІЯ ЕКОНОМІЧНОГО ВИХОВАННЯ ШКОЛЯРІВ В ПЕДАГОГІЧНІЙ ТЕОРІЇ ТА ПРАКТИЦІ РОБОТИ ЗАГАЛЬНООСВІТНЬОЇ ШКОЛИ

1.1 Проблема економічної освіти та виховання в педагогічній науці

Сучасний розвиток науки і техніки, зміни, що проходять в економічній, соціальній і духовній сфері життя суспільства, вимагають постійного вдосконалення процесу навчання та виховання.

У звязку з цим завдання економічного виховання учнів набуває особливої актуальності. Його практичне розвязання є одним з головних аспектів національного виховання підростаючого покоління, на що наголошено в Державній національній програмі «Освіта» /Україна ХХІ століття/.

В одному з листів, Іван Франко писав, що «економічний стан народу — се головна підстава цілого його життя, розвою, поступу». З того випливає винятково важливе значення господарської (економічної) діяльності, до якої необхідно готувати молодь з ранніх літ. Ось чому в педагогічних трактатах належне місце відводилося трудовому вихованню, формуванню активної господарської поведінки.

Особливо багата на подібного типу педагогіку українська культура, витоки якої сягають у прадавні часи. Українське середньовіччя, а ще більше новітня доба, багаті пам’ятками, в яких господарська, реміснича, торгівельна активність спирається на міцні моральні і дидактичні засади. З цієї нагоди варто згадати Климентія Зінов'єва, який на початку ХVIII ст. опоетизував близько 50 різних занять (фахів), спонукаючи тим самим до них українське суспільство. Заклик до економії часу, спорідненої праці й т.п. займають помітне місце у світогляді Григорія Сковороди 10.

Економічна думка відомих просвітителів, її ствердження на теренах нашої держави заклала добру основу для соціально-економічних ідеалів Т. Шевченка, І. Франка, Л. Українки, М. Коцюбинського, М. Костомарова, П. Куліша та багатьох інших. Вони мають глибокі національні витоки і служать непересічним прообразом нового державотворення України.

Одним із суттєвих компонентів економічного світогляду Великого Кобзаря є викриття ним економічного та політичного колоніалізму в будь-яких його формах. Своїм життям, творчістю він виявляв внутрішнє незадоволення економічним рівнем життя народу, його рабською покорою, відсутністю національної гідності. Головними атрибутами економічного поступу народу, в творчій спадщині Т. Шевченка є господар-власник, правитель з праведним законом, тверда воля, соціальна справедливість, людська гідність.

Ідеї Шевченка гідно продовжив та розвинув І. Я. Франко, який вважав, що будь-які ідеологічні форми суспільного життя (наукові, політичні, релігійні, естетичні та ін.) є відображенням його економічного розвитку. Ідеалом видатного мислителя була фізично розвинена людина. Цей ідеал випливав з усвідомлення ним визначальної ролі праці у суспільному житті:

…Лиш праця світ таким, як є, створила,

Лиш в праці варто і для праці жить.

І. Франко відстоює ідею економічної підготовки молоді. В число суспільних наук, з якими повинна бути обізнана розвинена людина, письменник включає поряд з логікою, «що слідкує за тим, як людина думає, з яких елементів складається її мислення і чи правильно вона вживає ці елементи», … суспільну економію — «науку про народне господарство» 25.

Споріднені економічні та філософські ідеї розвивала у своїй творчості Леся Українка. У публіцистичних працях вона висвітлювала такі питання, як рушійні сили суспільного розвитку, загальні закономірності історичного процесу. Своїм життєвим ідеалом, Л. Українка проголошувала волю і працелюбство, як омріяні категорії рідного народу.

Необхідність технічного оснащення виробництва, потреба в постійному його вдосконаленні, аналізі економічної доцільності, яскраво виражена в творчості М. Коцюбинського.

Новий господар Прокіп Кандзюба «скрізь робив лад», «Хитав головою і дивувався: який нелад. Ні, таки з пана поганий господар. Пропадало добро без хазяйського ока. Треба хліб молотити, а машина і досі стоїть без направи. Плуги поржавіли, без лемешів, на конях подерті шлеї. Все потребує праці і грошей, а грошей не було. Тоді порадились разом, і Прокіп повіз продавати пшеницю» 15.

І хоч у працях письменників не звучать поняття «економічна освіта», «економічне виховання», було б неправильно недооцінювати їх незаперечне значення в економічному вихованні молоді, прищепленні їй любові до трудової діяльності, формуванні потреби працювати на самого себе та на користь держави.

На початку ХХ століття, велику просвітницьку роботу з питань економічного виховання провадить товариство «Просвіта», яке своїми книжечками формує у людей риси підприємливості. Велику в тому роль відіграла українська кооперація, якою займалися учителі, священники та інші представники національної інтелігенції. Вони організовували гуртки, курси, школи, в яких вчили азбуки підприємливості.

Один з організаторів національного кооперативного руху, Антін Кущинський, застерігав, що: «Економічна безгосподарність, відсутність звички до організованості в громадському житті, брак ініціативи і солідарної активності до боротьби за ліпше майбутнє - ось ті головні чинники, які тримають наші широкі маси в лабетах загальної відсталості та дальшого занадто повільного поступу». Тому, «найдалекогляднішим і найпевнішим, в розумінні результатів для майбутнього, є навчання кооперації підростаючого покоління. Маємо наувазі, — пише він — навчання дітей кооперації не лише по книгах, теоретично, а й при допомозі практичної участі шкільної молоді в дитячих, так званих шкільних кооперативах». Головна роль у вихованні економічної самочинності молоді, відводиться вчителям, оскільки: «Учительство, яке своєю працею безпосередньо оре і засіває поле народної культури і живе серед народу, власними очима бачить його біду і горе і тому, може найліпше знає, що сама освіта не принесе видніших результатів там, де примара господарської безпорадності тяжить над населенням. Учительство знає, що злидні в економічній ділянці життя затримують всякий розвиток країни і доки наше населення, в масі своїй, не умітиме само собі помагати в своїх господарських потребах, доти скоре відродження країни немислиме» 16 .

Намагання української інтелігенції, яка складала основу просвітницьких організацій, через освіту, збурити свідомість народу, активізувати його дії до побудови власної державності, «хоч синам, як не собі…» забезпечити краще майбутнє, дало помітні економічні й психологічні результати.

Однак все це було зруйновано в добу тоталітаризму, яка формувала «honoeconomicy» на засадах ідеологічної одномірності, національного нігілізму. Про це слід памятати, коли йдеться про національне виховання, яке треба

розуміти розширено, включаючи в нього всі системоутворюючі компоненти, серед яких одним з найважливіших є формування поведінки економічної активності та підприємливості.

Значимість економічної підготовки молоді, у контексті цілісного процесу національного виховання, добре розуміють представники сучасної української педагогічної думки. «Колосальні зміни, котрі відбуваються тепер у нашому соціально-економічному житті, спонукають нас до того, — справедливо відзначає Омелян Вишневський в педагогічних нарисах „Сучасне українське виховання“ , — щоб якнайшвидше пристосуватися до нових умов діяльності. Прогностичний аналіз дає підставу думати, що дуже важливою рисою нашої людини через 5−10 років буде підприємливість, тобто здатність вписатися в новий ритм життя, витримати інтелектуальну напругу, а також спроможність протистояти експансивності інших людей, творчий підхід до вирішення життєвих проблем та деякі інші якості» .

Таким чином формування економічної самочинності та підприємливості не протистоїть національному вихованню, а є його органічною складовою, наповнює перше реальним змістом. Якщо розглядати економічне виховання в цілісній системі сучасного українського виховання, то значно розширюється коло його методів і засобів.

У тому зв'язку велике значення має класифікація наук, яку запропонував М. Туган-Барановський. Він вважав, що науки розташовані не у вигляді паралелей, які творять драбину ускладнення людського знання. На його думку, науки тісно взаємоповязані в єдиному колі, в якому органічно переходять одні знання в інші. Цю думку підтверджує й інший автор, який вважає, що: «Процес пізнання не може бути однобоким або знаходитись в одній площині - тільки в області точних наук, чи на рівні релігії, чи тільки на рівні мистецтва. В принципі, повинні бути потужні взаємодифундуючі процеси, і тільки тоді можна буде говорити напевно, про справжнє знання, про пізнання світу взагалі» 1.

Формування сучасного економічного мислення — не ізольована задача, а складова частина багатовекторного процесу певної переорієнтації суспільної свідомості, необхідність якої викликана глибокими якісними змінами, що відбуваються в житті суспільства. Сьогодні, в умовах становлення і розбудови власної державності, необхідне критичне переосмислення багатьох теоретичних уявлень, подолання усталених стереотипів мислення.

Економічна освіта молоді почала формуватися в Україні як самостійний напрям педагогічної теорії та практики лише останнім часом, проте вона не виникла самочинно, стихійно, а має певну науково-теоретичну основу започатковану педагогами-дослідниками радянських часів.

Суть будь-якої наукової проблеми, складають суперечності, які, в принципі, можливо подолати при наявності відповідної наукової основи.

Щоб з’ясувати, які суперечності визначають сутність проблеми економічного виховання школярів, необхідно шляхом аналізу вияснити, чи можливо, використовуючи теоретико-педагогічні та методичні надбання, які дісталися у спадок національній школі, вирішувати проблему підготовки молоді до трудової діяльності, виховання її економічної культури.

Сучасне економічне життя в нашій державі перебуває в стадії істотного реформування, зумовленого об'єктивною потребою переходу до ринкових відносин. При цьому істотних змін зазнає не тільки виробництво, але й психологія та культура трудівника.

Сьогоднішній трудівник повинен бути передусім добрим господарем, вміти визначати найбільш доцільний виробничий напрям, аналізувати ті чинники, шо матимуть найістотніший вплив на проектоване ним виробництво, прогнозувати перспективи його можливого розвитку, здійснювати відповідні розрахунки.

Сучасний працівник істотно відрізняється від працівника недалекого минулого, насамперед відношенням до предметів, знарядь праці, кінцевого продукту праці. Він є суб'єктом певної форми власності. Успадкована система підготовки школярів до трудової діяльності неспроможна була забезпечити формування цих якостей, оскільки вона була зорієнтована на так звану «всенародну власність» .

Звідси випливає основна суперечність, яка проявляється у невідповідності педагогічних можливостей успадкованої системи економічної підготовки молоді об'єктивним потребам сьогодення.

Ця система, в основному, відповідала тим вимогам, яким мала відповідати трудова участь людини в умовах тоталітарної держави. Разом з тим, вона не може бути без належних змін перенесена в практику роботи національної школи насамперед тому, що її цільовий компонент (представлений метою та завданням економічної підготовки) не відповідає сучасному виховному ідеалу.

У наукових працях, присвячених проблемі економічного виховання молоді, виданих у радянську добу, не знаходимо таких завдань як виховання «господаря», «власника», «підприємця» і т. п. А мета і завдання, як відомо, зумовлюють всі інші елементи педагогічної системи (зміст навчання та виховання, їх методи і форми, характер діяльності вчителя та учнів тощо).

Принципова відмінність національної школи від школи часів тоталітаризму полягає насамперед у тому, що вона є культуротворчою установою (покликана сприяти відродженню та подальшому розвитку національної культури), орієнтованою на сучасні виховні ідеали, в тому числі на ідеал людини-трудівника.

" Ідеал людини, — це те найкраще, що створив народ в розумінні властивостей людської особистості та її призначення" 6.

Разом з тим ми не вправі нехтувати тими прогресивними ідеями, носіями яких були кращі представники педагогічної науки радянської доби. В цьому контексті великий інтерес викликає теоретична спадщина П. П. Блонського, С. Т. Шацького, А. С. Макаренка, В. О. Сухомлинського та ін.

П. П. Блонський у своїй праці «Трудова школа» писав, «що в індустріальному (економічному) вихованні найважливіший момент — це його організація, коли підлітки самі дістають будівельні матеріали, самі будують, доглядають за птахами, тваринами, роблять ремонт, закуповують і продають продукти, проводять культурне дозвілля та розваги» 4.

У практичній діяльності вченого-педагога особлива увага надавалася питанням наукової організації праці, її мобілізуючому значенню в досягненні високих продуктивних результатів.

Про результативність роботи на основі економічного аналізу говорить С. Т. Шацький: «А цій справі треба вчитися не на словах, а через практичну діяльність, в якій повинна бути чітко визначена лінія: задум — план — осмислення — процес — результат — аналіз» .

С. Т. Шацький, визначаючи роль і місце економічного виховання у формуванні особистості, підкреслював: «Виховання вміння вдивлятися, оцінювати, планувати, перевіряти, завойовувати собі місце в середовищі дорослих, які поки що не визнають дитини, організовувати для суспільної роботи свої сили і досягати загальної мети загальними зусиллями в реальних умовах життя — досить серйозне завдання школи» 32.

Спираючись на науковий та практичний досвід своїх попередників, А. С. Макаренко на основі аналізу і педагогічного передбаченн розвинув, змістовно збагатив значення економічної освіти і виховання учнів. Особливу увагу приділяв він формуванню у підлітків таких якостей як цілеспрямованість, діловитість, ініціативність. Належне місце, в плані економічного виховання, відводить високоорганізованій продуктивній праці, в якій вбачав широкий простір для задоволення різноманітних інтересів своїх вихованців. Далеко не останню роль відводить Макаренко матеріальному стимулюванню праці підлітків, їх заробітній платі. «Зарплата не тому досконала, — пише він, — що дає гроші учню, вона досконала тому, що ставить його в умови власного бюджету, вона дає можливість виховати майбутнього господаря. …Гроші…можуть бути прекрасним вихователем, прекрасним педагогом» 19.

Творча спадщина А. С. Макаренка пронизана бажанням поєднання виховання колективізму з формуванням у школярів економічного мислення, господарського відношення до матеріальних цінностей, раціональної організації праці, підвищення її продуктивності. Аналіз його педагогічного досвіду свідчить, що основою методики вченого-педагога була продуктивна праця та її зв’язок з економікою.

Основні питання теорії і практики виховання, розроблені А. С. Макаренком, отримали подальший розвиток в педагогічній діяльності і працях видатного педагога В. О. Сухомлинського. Він не лише поділяв і пропагував ідеї Макаренка, але й успішно реалізовував їх в практиці роботи школи.

" Немає і бути не може виховання, — писав В. О. Сухомлинський, — поза працею і без праці, тому що інакше, у всій її складності і багатогранності, людину виховати неможливо". Надаючи великого значення участі дітей в продуктивній праці, він ратує за організацію економічно ефективної праці, оскільки «чим більше праця дітей подібна на працю дорослих, тим значиміша її виховна дія» 27.

Важливим виховним аспектом продуктивної праці є, на думку В. О. Сухомлинського, правильний підхід до матеріального стимулювання праці школярів. Послідовне і неухильне дотримання закону розподілу за працю — не лише суттєвий соціально-економічний фактор, але й педагогічний принцип. «Потрібна праця платна, — вважав Василь Олександрович, — щоби діти зрозуміли ціну грошам, змогли принести їх в сім'ю, порадувати її і порадуватись самим» 28.

Всі ці питання, безперечно, актуальні і для сьогодення. Вони мають надзвичайно важливе значення у вирішенні проблеми формування у молоді конкретних економічних знань, умінь, переконань.

Проблема економічної освіти і виховання досліджується в філософському, соціологічному, економічному, психологічному і педагогічному аспектах.

У 70−80-х роках, дослідниками педагогічного аспекту даної проблеми було виконано значний обсяг робіт по виявленню складових частин процесу економічного виховання школярів. Більшість авторів, приймаючи за вихідний момент економічну діяльність, мету економічного виховання вбачали в підготовці до цієї діяльності, до участі в економічному житті суспільства. Звідси випливають й основні завдання економічного виховання: послідовність формування у школярів економічної свідомості, розумних потреб, вміння співставляти їх з матеріальними можливостями; усвідомлення необхідності трудової спрямованості в пошуку шляхів задоволення потреб; набуття умінь та навичок економічного аналізу; оволодіння основами наукової організації праці; виховання якостей притаманних господарнику тощо.

Дослідниками процесу економічного виховання було виділено основні напрямки його реалізації: координація внутрішкільного планування; встановлення системи педагогічних дій, спрямованих на набуття учнями економічних знань; формування у них економічних якостей; впровадження в школах режиму економії; економічна освіта і виховання в процесі суспільно корисної продуктивної праці, на уроках природничо-математичних, суспільних і гуманітарних дисциплін, в ході трудового навчання, в позакласній і позашкільній роботі, в сім'ї. Багато дослідників намагалися підійти до проблеми цілісно: з позицій системи економічного виховання школярів; провідних компонентів змісту (економічних знань та умінь); віку учнів.

В педагогічних дослідженнях паралельно з розробкою змісту проводився пошук форм та методів економічного виховання школярів. Деякі дослідники намагалися розглянути використання загальних форм та методів навчання і виховання школярів в процесі формування економічних знань, умінь та навичок, одночасно виділяючи при цьому специфічні засоби: економічні розрахунки, пости економії і т. п. Інші автори, зосереджуючи свою увагу на вивченні окремих питань економічного виховання, вели пошук форм та методів на базі аналізу економічної діяльності. Наприклад, в процесі продуктивної праці школярів у НВК ефективною формою є раціоналізаторська діяльність, що включає в себе, окрім процесу конструювання технічних об'єктів, елементи економічної діяльності: отримання найбільшої ефективності від раціоналізаторської діяльності, розрахунки, оцінку та аналіз її показників.

Автори виділяють ті основні фактори, які безпосередньо впливають на ефективність економічного виховання школярів: однакові матеріальні умови та можливості для всебічного розвитку дітей; впровадженн елементів наукової організації праці вчителів; створення режиму економії в школі; зміцнення звязків школи, сім'ї та громадськості з питань економічного виховання; вдосконалення економічної та методичної підготовки вчителів тощо.

В дослідженнях О. К. Улєдова, В. П. Фофанова, В. Д. Попова розглянуто економічні форми суспільної свідомості, охарактеризовано шляхи формування економічного мислення, визначно суть, місце та основні категорії економічного виховання.

В дослідженнях Д. Н. Богоявленського, Л. С. Виготського, О. М. Леонтьєва та інших психологів розкриті прийоми розумової діяльності, що сприяють усвідомленню учнями соціальних та економічних явищ суспільства. На базі цих розробок можуть бути побудовані процесуальні системи формування у учнів економічного способу мислення. В педагогічному аспекті, питання економічної освіти та виховання трактуються в роботах Б. П. Шемякіна, Ю. К. Васильєва, А. Ф. Аменда, О. Т. Шпака, А. С. Нісімчука, О. С. Падалки та ін.

Багато із них розкривають можливості економічного виховання школярів на матеріалі окремих навчальних дисциплін та факультативів.

Б. П. Шемякін розглядає основні принципи та напрямки економічного виховання старшокласників і шляхи найбільш раціонального використання отриманих ними знань. Автор переконаний, що економічне виховання повинно проводитись з врахуванням вимог, що випливають з необхідності економії часу. Ним розроблені структура і ознаки економічної підготовленості випускників школи.

А. С. Нісімчук досліджує напрямки, форми і методи економічного виховання учнів в процесі сільськогосподарської суспільно корисної праці .

Він вказує, що ефективність економічного виховання школярів, залежить насамперед від наявності в них знань в галузі планування, обліку, контролю і аналізу виробничо-економічної діяльності шкільних навчально-виробничих бригад; від залучення учнів до економічної діяльності в процесі продуктивної праці на шкільному виробництві; від розвитку творчої активності кожного школяра.

Серед невирішених питань багатовекторної проблеми економічної освіти та виховання школярів А. С. Нісімчук відзначає: наступність в економічному вихованні учнів різних вікових груп, взаємозв'язок економічного, трудового і екологічного виховання, особливості організації економічної освіти учнів міських та сільських шкіл. Окрім того, він вказує, що не всі навчальні програми містять необхідні дані які б орієнтували вчителів-предметників на розкриття тих економічних законів, які проявляються в сфері конкретного виробництва; не визначено необхідний рівень економічних знань, які повинні бути засвоєні кожним учнем при вивченні певної навчальної дисципліни 22.

О. Т. Шпак в своєму дослідженні визначає шляхи вдосконалення організації економічної освіти і виховання старшокласників загальноосвітньої школи. Організація економічної освіти та виховання школярів розглядається ним як система, яка передбачає наявність в ній основних компонентів (школа, сім'я, виробничі колективи, громадськість) та ефективно існуючі між ними взаємозв'язки. Окрім цього, велику увагу він приділяє питанням економічої підготовки педагогічних кадрів, від яких значною мірою залежить готовність учнівської молоді до економічної діяльності в умовах зростаючих вимог ринкової системи господарювання. Творчий колектив педагогів-дослідників, до складу якого входить О. Шпак, вважає, що економічне виховання повинно бути зорієнтоване у трьох напрямках: науково-технічний прогрес, перевага споживання над виробництвом, удосконалення виробничих відносин. Така організація вимагатиме більш повного використання методологічних підходів до економічного виховання.

По-перше, необхідно давати студентам, учням чіткі уявлення про нове і застаріле у виробничих силах, базисі і надбудові.

По-друге, показати можливості росту нового і усунення з реалій сьогодення старого.

По-третє, повинні розкриватися взаємозв'язки і переходи виробничих сил у виробничі відносини.

І, нарешті, слід чітко визначити системи законів і можливості діяльності на їх основі (правовий аспект).

Виходячи з цих міркувань, слід розвивати творчі здібності студентів, учнів для їх активної участі у вирішенні найважливіших проблем сучасності:

демонтажу державної власності і пошук нових її форм з урахуванням повного використання можливостей її привласнення і відчуження;

розширення і поглиблення госпрозрахункової організації праці;

переходу від системи «безпосереднє виробництво — розподіл — обмін і споживання», в якій перевага належить виробництву, що орієнтується на безмежне антисоціальне зростання, до системи «споживання — обмін — розподіл — виробництво», котра обумовлює перевагу споживання, його соціальну спрямованість і підпорядкування виробництва;

розширення форм стимулювання творчих працівників.

При такому підході до економічного виховання його цілеспрямованість буде зорієнтована на участь у підвищенні ефективності виробництва і більш повне використання економічних законів у розвитку виробничих сил.

В літературі і практиці виховної роботи широко використовують такі поняття, як «економічна освіта», «економічна підготовка», «економічна діяльність», «економічне мислення», «економічна культура». Досить часто в одне і теж поняття автори вкладають різний зміст. Тому виникає потреба в уточненні суті цих понять.

В 21 знаходимо: «Економічне виховання є систематична, цілеспрямована дія суспільства на людину з метою формування знань, умінь і навичок, потреб та інших соціально-психологічних якостей, а головно — способу мислення та діяльності…». З таким тлумаченням не зовсім погоджується інший автор 9, який вважає, що дане поняття ототожнене з поняттям «економічна підготовка», оскільки сюди включено економічну освіту.

Під економічною підготовкою, вважає він, слід розуміти процес і результат засвоєння суми економічних знань, набуття економічних умінь та навичок, процес і результат формування якостей притаманних господарнику. Економічна підготовка здійснюється шляхом економічної освіти та економічного виховання, але ці поняття не тотожні.

В ході економічної освіти, людина засвоює певну систему знань, набуває умінь та навичок економічних розрахунків, економічного аналізу виробничої діяльності, без яких самі знання не знайдуть практичного застосування, будуть відірвані від економічної діяльності індивіда.

Знання і уміння — це дві взаємопов'язані частини будь-якої цілеспрямованої дії. Характер і зміст знань при виконанні певної дії визначає якість уміння. Уміння визначити шляхи економії праці, розрахувати продуктивність праці на робочому місці, визначити собівартість продукції і т. п. — все це складові економічної освіти. Не менш важливою складовою процесу економічної освіти є формування навичок — дій, що характеризують високу міру засвоєння, коли дії здійснюються легко і швидко, не викликаючи при цьому затруднень.

Економічна підготовка не обмежується економічною освітою. Економічна освіта складає основу економічної підготовки. Разом з тим одних лише знань, та й навіть умінь, недостатньо для ефективної участі в господарській діяльності. Для того щоби знання перетворилися в переконання, а уміння та навички — в звичку працювати, необхідно проводити роботу з економічного виховання. Економічне виховання спрямоване на розвиток таких якостей господарника як бережливість, дисциплінованість, підприємливість, творче відношення до праці і т. п.

Таким чином, говорячи про рівень економічної підготовленості особистості слід брати насамперед до уваги об'єм її економічних знань, глибину пізнання та усвідомлення суті і переваг ринкової системи господарювання, розуміння принципів та структури механізмів функціонування цієї системи, що в кінцевому рахунку дозволяє ефективно проводити аналіз господарської діяльності, раціонально організовувати свою працю, виробляти риси економічно вихованої людини.

Для того щоби економічне виховання було дієвим засобом формування всебічно розвиненої особистості, сприяло готовності до активної економічної (підприємницької, господарської, трудової) діяльності воно не повинно обмежуватись часовими рамками шкільного навчання, а продовжуватись протягом усього житття людини, охоплюючи при цьому всі сторони її трудової діяльності. Основи економічного виховання повинні бути закладені в сім'ї, дитячому садочку, школі. Його необхідно здійснювати сумісними зусиллями батьків, педагогів, громадськості. В школі ним повинен бути пронизаний весь навчально-виховний процес.

1.2 Особливості економічного виховання школярів у сучасних умовах

Останні роки ХХ століття, аж надто 90-ті роки, характеризуються надзвичайною нестабільністю в усіх сферах життєдіяльності людини. Зокрема, це характерно для економічної, соціальної та політичної сфери. Сьогодні відбуваються зміни приоритетів в системі моральних цінностей людей. Руйнуються стереотипи громадської думки в ставленні до влади, закону, власності. У суспільному житті молоді чітко прослідковуються тенденції прагматичного характеру: успіху, авторитаризму, лідерства, що є яскравим проявом егоцентричних орієнтацій. Формується стиль економічної поведінки який не обтяжений жодними моральними устоями.

Цей процес має суперечливий характер та загострюється цілою низкою причин соціально-економічного характеру: різким падінням життєвого рівня, відсутністю економічної стабілізації, розшаруванням суспільства.

Серед загального спектру суспільних проблем, що турбують сьогодні молодих українців, пріоритетними виявились економічні проблеми, а саме: безробіття (ним занепокоєні 40% респондентів), зростання цін (34%), зубожіння населення (33%), незадовільний стан вітчизняної економіки (31%), низький рівень заробітної плати (29%), загальне зниження рівня життя (26%) 35.

Сьогоднішня економічна анархія в суспільстві проповідує чужий українському менталітету стиль поведінки, спрямований на крайній економічний егоїзм. Молодь, розмежовуючи свій ціннісний світ, віддає перевагу саме цінностям мікрорівня (сім'я, родичі) перед сферами суспільного, національного, а також макрорівня, що стосується спільної долі людства у планетарному масштабі.

Розмитість і противоречивість суспільного буття зорієнтовує молодь на непевні ціннісні стандарти, що негативно впливає на слабку психіку та нестійкі моральні засади, від чого, в кінцевому рахунку, страдає суспільство в цілому.

Процес соціалізації підростаючого покоління значною мірою випав з-під контролю спеціалізованих виховних інститутів, які здійснювали його протягом тисячоліть (сім'я, громадськість, школа). Результати цього настільки руйнівні, що бездуховність, ціннісна аморфність орієнтирів, аморальність нових поколінь загрожують уже самому існуванню і планети, і цивілізації.

У цьому ми вбачаємо найістотніші прогалини теперішнього виховання. Багато мислителів, моделюючи таку ситуацію, піднімають проблему суперечності між культурою і цивілізацією в тому розумінні, що технічний прогрес не супроводжується відповідним культурним, моральним, гуманітарним прогресом людини, і вона не в змозі розумно розпорядитися своїми матеріально-технічними можливостями, які постійно зростають.

Індивід, що пізнає лише окремі сторони, процеси світобудови, пізнає світ частково. Вища форма пізнання всесвіту — це пізнання світобудови як єдиного цілого, тобто такого, яким він є в дійсності. Цілісне знання світобудови і ролі людини в ньому є основою формування цілісної особистості гуманістичного суспільства 1.

Історичний досвід все більше підтверджує істину, висунуту ще древніми філософами, про те, що найкращий суспільний устрій забезпечується доброю освітою та вихованням. Саме тому передові країни світу визнають і реалізують на практиці принцип реальної пріоритетності науки, освіти і виховання перед усіма іншими.

Соціалістична система господарювання, зокрема перекоси останніх так званих «застійних» років, призвела до того, що багато людей втратили трудову мотивацію. Кінцевий результат праці практично ні на що не впливав: ні на держзамовлення, ні на заробітну плату, ні на інші чинники діяльності виробництва чи конкретної людини. Крім цього командна економіка зламала психологічний стереотип поведінки особистості й призвела до знищення економічної моралі населення. Байдужість до результатів праці, відсутність ініціативи, праця на «цифру та звіт», пасивний неорганізований саботаж були психологічною захисною реакцією людини на невідповідність між цілеспрямованістю особистості та її реальними життєвими можливостями.

Хоча, і це підкреслює всесвітньо відомий економіст, лауреат Нобелівської премії в галузі економічного аналізу В. Леонтьєв, радянська економіка, керована безжалісними методами, протягом досить таки тривалого часу розвивалася достатньо швидкими і стійкими темпами, що в загальному обємі національного продукту Радянський Союз поступався лише Сполученим Штатам Америки. Але тут же В. Леонтьєв пояснює головну причину високих темпів радянської економіки, яка по суті була сформульована майже 200 років тому Адамом Смітом: для швидкого збільшення своїх прибутків необхідно скоротити споживання, зменшуючи таким чином життєвий рівень народу, в той же час примушуючи його працювати в поті чола 18.

Ринкова економіка висуває якісно нові завдання по формуванню особистості, виробленню абсолютно нового підходу до економічного виховання.

В цих умовах школа повинна змінити підхід до економічного виховання, орієнтувати учнівську молодь на реальний внесок в економічне відродження України. Тільки в такому випадку орієнтація на активне використання механізмів ринкової системи господарювання буде проходити паралельно з відродженням економічної духовності держави.

Перш ніж приступити до розкриття питання про особливості економічного виховання, видається доцільним з’ясувати, що становить виховання в цілому як педагогічна категорія.

Формування особистості не може проходити стихійно, цей процес вимагає цілеспрямованої та наполегливої праці. Успіх забезпечується точним знанням цілей та завдань виховання, клопітким обліком закономірностей, які визначають формування поглядів, переконань, культурних цінностей особистості. Згідно теорії соціального детермінізму, виховання характерихзується як особливий процес, при допомозі якого певна спільнота намагається передати його членам свою культуру, включаючи норми життєдіяльності 23.

" Проектування особистості, як продукту виховання, повинно вироблятися на підставі замовлення суспільства" 19.

Звичайно, держава та й суспільство в цілому повинні контролювати процес виховання, щоб надати можливість підростаючому поколінню отримати таку освіту, світоглядні цілі та орієнтири, які б дозволили в майбутньому, брати активну участь в суспільному та економічному житті, розвивати свої інтереси та нахили. Тут держава повинна виступати гарантом, соціальним захисником. Разом з тим, держава невправі бути ініціатором і виконавцем заходів, спроможних поставити під загрозу найбільш цінний вигляд свободи, а саме — свободу інтелектуальну.

У філософській та педагогічній літературі можна знайти десятки визначень, які розкривають категорію виховання. Так А. С. Макаренко метою виховання вважав програму людської особистості, програму людського характеру 19. В. О. Сухомлинський — спосіб життя 27. Доповнює ці визначення, з точки зору культурологічних цінностей, таке висловлювання І. Канта: «Де ж шукати досконалість та виходячи з чого можна мати надію на її досягнення? Ніде, крім виховання. Воно повинно співвідноситися з усіма цілями природи, громадянського суспільства та сім'ї… бути спрямованим на розвиток переконань, які повинні використовуватися в ім'я добра… на розвиток талантів, на формування морального характеру людини» 11. Більш лаконічне та дидактично спрямоване визначення П. П. Блонського, що виховання є зумисно організованим, довготривалим впливом на розвиток дитини 4.

Педагогічна наука радянської доби, тривалий час розглядала процес виховання підростаючого покоління однобічно, у напрямку від вчителя до учня. В результаті відбувалася підміна складного процесу виховання особистості спрощеним просвітництвом та навчанням. Вчитель, образно кажучи, «вбивав у голови учнів «шаблонні зразки, такі, які відповідали прийнятим ідеологічним нормам.

У зв’язку з цим цікавими є міркування публіциста та педагога С. Соловейчика про відмінність між «радянською «та «американською «системами виховання. Теорія комуністичного виховання, — пише він, — закликала «обробляти» людину до тих пір, допоки зовнішні вимоги педагога не стануть внутрішніми переконаннями самого вихованця, тобто доки останній не стане сприймати чужу волю як власну. Американська ж, демократична, система виховання має зворотнє спрямування — з середини назовні і, припускає суверенітет особистості яка діє за власним спонуканням 26. Цю ж думку підтверджує висновок Я. А. Коменського про те, що один-єдиний засіб, який може привести до успіху у вихованні дітей — це добре спрямована свобода 13.

Гуманістична орієнтація сучасної педагогічної науки вимагає корегування навчально-виховної діяльності, в усіх закладах освіти, на основі іншої логіки, орієнтованої на виявлення та реалізацію неподільної цілісності розвитку духовних та духовно-практичних здібностей людини.

При такому підході основною ланкою у виховному процесі стає особистість — її здібності, зацікавленість, соціальний досвід, самопізнання. Цілком природньо, що сьогодні необхідна розробка системи ціленастанови на основі глибокого розуміння сутності людини, психологічного та соціального становлення особистості, котра братиме активну участь в економічній та підприємницькій сферах діяльності.

Що ж взагалі треба розуміти під категорією «економічне виховання»? Дану проблему розглядало чимало педагогів-дослідників, економістів.

Найбільш оптимальний варіант відповіді на питания, що розглядається, був, на наш погляд, даний доктором педагогічних наук А. С. Нісімчуком та доктором економічних наук Л. С. Бляхманом. Вони припускають, що економічне виховання являє собою переконання, мотив, настанови, ціннісні орієнтації особистості 22, які досягаються через цілеспрямовану діяльність по передачі сучасного розуміння суті економічних явищ, досвіду та методів раціональної економічної поведінки 5. Вони вказали на важливість підвищення рівня економічної культури 22, без чого неможлива організація процесу економічного виховання та оцінки його результатів.

Успішна реалізація поставлених логікою економічного виховання цілей, передбачає управлінську та виконавчу діяльність 23. Діяльність цих ланок спрямована на створення доцільної та добре скоординованої системи економічного всеобучу школярів, виховання в них високих моральних якостей. Слід зауважити, що ці дві ланки мають лише відносну систему підпорядкованості тому, що тісно взаємопов'язані між собою, вони доповнюють і впливають одна на одну. В управлінську ланку входять науково-дослідні економічні та педагогічні установи, лабораторії педагогічного новаторства, інститути післядипломної підготовки працівників освіти, адміністрації навчальних закладів. Названі структури визначають основні напрями розвитку економічної освіти і виховання, здійснюють перспективне планування роботи, створюють відповідне навчально-методичне забезпечення тощо. Вони вивчають і координують діяльність вчителів, сім'ї, громадських організацій, проводять аналіз результатів педагогічного експерименту, розробляють інноваційні технології економічного навчання та виховання. молоді.

До виконавчої ланки відносять вчителі та батьків. Вчителі вирішують наступні завдання: розкривають учням основні економічні поняття, категорії, закони ринкової економіки, формують економічий світогляд школярів, організовують самостійну роботу учнів, сприяють становленню ціннісних орієнтирів підростаючого покоління. Далеко не останню роль в економічному вихованні дітей відведено сім'ї. Адже саме тут, вперше в реальному житті дитина стикається з матеріальними клопотами, фінансовими прибутками та витратами батьків, з такими економічними поняттями як «купівля», «витрати», «гроші». В родині необхідно прищепити дітям економічну самостійність та господарську підприємливість. Це одне з стратегічних завдань економічного виховання.

В цілому, економічне виховання переслідує такі цілі і виконує наступні завдання.

1. Застосування економічних знань, категорій, законів.

Кожна людина все своє свідоме життя перебуває в економічних відносинах з іншими людьми на приватному (офіційному) рівні і зацікавлена будувати ці відносини так, щоби отримати з цього певну користь. Це диктує потребу в економічній освіченості, економічних знаннях.