Принципи функціонування державної виконавчої служби України (реферат)

Реферат на тему:

Принципи функціонування державної виконавчої служби України У світлі демократизації суспільних відносин в Україні відбувається оновлення адмі­ністративного права, метою якого є ґарантування прав людини і встановлення цивілізо­ваного паритету між інтересами особи та держави. Концепція реформи адміністративного права визначила основні засади його розвитку і реформування, згідно з якими створено Державну виконавчу службу. Можна впевнено констатувати, що на даний час діяльність державної виконавчої служби по виконанню рішень судів та інших органів є вкрай низь­­кою та неефективною. Неналежне та несвоєчасне виконання рішень суду та інших органів є одним з чинників падіння авторитету державної влади в цілому і судової зокре­ма. Однією з причин такого стану можна визнати також недостатню увагу вчених і прак­тиків до проблеми принципів діяльності та організації Державної виконавчої служби як визначальних засад і виміру ефективності їх функціонування.

Завдання даної статті - здійснення наукового аналізу принципів діяльності і органі­зації Державної виконавчої служби, оскільки вони є своєрідним орієнтиром для виявлення проблем її функціонування.

Важливість наукового дослідження системи принципів організації та діяльності Дер­жав­ної виконавчої служби обумовлюється тим, що вони виступають як своєрідна несуча конструкція, на якій базуються і реалізуються окремі норми права, що визначають струк­туру, правовий статус та правозастосовну діяльність цього державного органу.

Принцип (від латинського «principium» — першооснова, основа) як поняття в теорії ві­до­бражає в системі державного управління закономірності, відносини, взаємозв'язки між її елементами [1, С. 186].

Принципи синтезують і відбивають об'єктивність законів суспільного розвитку, харак­терні риси практики управління [2, С. 16].

На основі принципів організується процес управління, тобто науково обґрунтоване впро­вад­ження дій для здійснення управлінських функцій, вибору методів і прийомів управ­лінського впливу [3, С. 78].

Практична дія принципів державного управління також не залежить від них самих, а цілком визначається відношенням до них людей. Мало знати принципи, треба ще хотіти і могти застосовувати їх в управлінських процесах.

Аналіз чинного законодавства дозволяє виділити дві групи принципів функціонування Державної виконавчої служби:

— загальні (властиві не лише діяльності Державної виконавчої служби, але й діяльності інших органів виконавчої влади);

— спеціальні (властиві лише діяльності Державної виконавчої служби).

До загальних принципів належать: верховенство права, законності правової впорядко­ваності, системності, гласності, пріоритетності прав громадян, реординації, субординації, науковості, комбінування, професіоналізму і компетентності, персональної відповідаль­ності, компетенційності, контролю, неупередженості, планомірності.

До спеціальних відносяться принципи: одноособовості прийняття рішення в конкрет­ному виконавчому провадженні, своєчасності виконання рішень, обов’язковості вимог дер­жав­ного виконавця, повного виконання рішень, безпосередності виконавчої діяльнос­ті.

Характеризуючи принципи діяльності Державної виконавчої служби, необхідно виді­лити принцип верховенства права. У ньому втілюється забезпечення неухильного дотри­мання прав і свобод стягувача, боржника та інших учасників виконавчого провадження, адміністративного та судового оскарження суб'єктами виконавчого провадження рішень, дій або бездіяльності державних виконавців та інших посадових осіб Державної виконавчої служби. На запровадження цього принципу слід спрямувати роботу з форму­вання правової свідомості учасників виконавчого провадження.

Одним із загальних принципів організації діяльності Державної виконавчої служби виступає принцип законності.

Принцип законності був і залишатиметься базовим у будь-якій державі. Згідно зі стат­тею 19 Основного Закону України органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачений Конституцією України [4, ст. 19].

Дотримання законності в діяльності Державної виконавчої служби означає:

— дотримання посадовими особами Державної виконавчої служби нормативно-право­вих актів і індивідуальних актів управління;

— узгодженість індивідуальних актів управління із нормами нормативно-правових ак­тів, а також індивідуальними актами вищого рівня;

— прийняття управлінських рішень посадовими особами Державної виконавчої служби не лише відповідно до «букви закону», тобто чинного законодавства та підзаконних нор­­ма­­тив­них актів, але й «духу закону», тобто принципів права, згідно з якими і були прийняті відповідні норми чи рішення.

Остання ознака є особливо важливою через наявність в органах Державної виконавчої служби такої характерної можливості, як свобода адміністративного розсуду.

Один із перших представників науки радянського адміністративного права О.Ф. Єв­ті­хієв писав: «Зв'язаність адміністрації законом не виключає випадків… коли законода­вець, відповідно до мінливих потреб життя, надає адміністрації право чинити за своїм розсудом. Ця галузь вільного розсуду адміністрації не вважається за галузь сваволі, а за діяльність, що визначаються міркуваннями про «громадське добро» [5, С. 158].

Тісно пов’язаний з принципом верховенства права і законності принцип правової впо­рядкованості. Даний принцип об'єктивно обумовлює необхідність головним чином законодавчого визначення, причому в «правових» законах [1, С. 192], основних аспектів цілей, функцій, структур, процесу самих принципів організації та діяльності органів Державної виконавчої служби.

Серед загальних принципів функціонування Державної виконавчої служби важливе значення має принцип системності. Сутність даного принципу полягає в об'єднанні, при відповідній диференціації, окремих взаємообумовлених видів діяльності, необхідних для реалізації конкретних цілей Державної виконавчої служби та управління нею.

Недооцінка Державної виконавчої служби як цілісної системи у всьому різноманітті її внутрішніх і зовнішніх взаємозв'язків може призвести до непогодженості окремих сто­рін її діяльності, суперечливості прийнятих рішень управління.

Використовуючи принцип гласності суспільство здійснює контроль за діяльністю орга­нів Державної виконавчої служби. У результаті цього послідовне дотримання принципу гласності активно працює на процес зміцнення законності. Зміст гласності як принципу в діяльності органів Державної виконавчої служби — це забезпечення правдивою, своє­часною інформацією громадськість, учасників виконавчого провадження та осіб, які залучаються до проведення виконавчих дій.

Принцип пріоритетності прав громадян юридично пов’язує і позитивно обмежує дії держави та її органів. Визначивши права та свободи людини як найвищу цінність, Консти­ту­ція України закріпила їх визначальними для діяльності та політики держави. Відповідно кожен орган Державної виконавчої служби повинен створюватись і функціонувати не задля задоволення тих чи інших потреб державних виконавців, а для найповнішої реаліза­ції інтересів громадян країни та публічного інтересу.

Реформування адміністративного права вимагає втілення нових принципів діяльності органів виконавчої влади, що відповідають потребам встановлення служіння держави інте­ресам людини. Йдеться про принцип реординації у виконавчому провадженні, що не виключає принципу субординації всередині самої Державної виконавчої служби. За визна­ченням Ю. Шемшученка та В. Авер’янова [6], реординація реалізується шляхом, з одного боку, надання громадянам (як підвладним об'єктам) права вимагати від керівних, владарюючих суб'єктів належної поведінки щодо забезпечення прав і свобод громадян, а з іншого — покладання на цих суб'єктів чітких обов’язків щодо неухильного виконання зазначених вимог громадян. Нове адміністративне право прагне до того, щоб громадянин став рівноправним учасником відносин з державою. Принцип реординації передбачає встановлення рівних прав щодо вимагання належної поведінки з обох сторін, а також рівного юридичного захисту цих прав у разі їх порушення [7, С. 12].

Реалізація принципу реординації у виконавчому провадженні проявляється так: стягувач звертається до відповідного відділу Державної виконавчої служби з вимогою про примусове виконання рішення суду або іншого юрисдикційного органу, при цьому він має право отримати стягувальні суми чи майно у строки, передбачені законодавством, з дотриманням усіх його прав та інтересів без завдання йому будь-якої шкоди, але сам повинен дотримуватися правил виконавчого провадження, не перешкоджати державно­му виконавцю при проведенні виконавчих дій, виконувати всі його вимоги та не вчиняти правопорушень, за які у виконавчому провадженні встановлена адміністративна відпо­відальність. Державний виконавець, що відкрив виконавче провадження, вправі вима­гати належного виконання сторонами своїх обов’язків, а також сам наділений широким колом прав, що сприяють виконанню ним своїх службових обов’язків [8, С. 12].

У свою чергу принцип субординації проявляється в відносинах підпорядкованості органів Державної виконавчої служби органам Міністерства юстиції України. Але, крім системи підпорякування відділів Державної виконавчої служби відповідним управлінням юстиції, існує внутрішня система підпорядкування в самій Державній виконавчій службі, що полягає в особливому порядку призначення на посаду та звільнення з посади держав­них виконавців. Так, державні виконавці призначаються на посаду та звільняються начальниками районних відділів Державної виконавчої служби відповідних управлінь юстиції. Начальники районних, міських (міст обласного значення), районних у містах від­ділів Державної виконавчої служби призначаються на посаду та звільняються з посади начальниками Головного управління юстиції України в Автономній Республіці Крим, обласних, Київського та Севастопольського міських управлінь юстиції за поданням началь­ників Державної виконавчої служби відповідних управлінь юстиції. Директор департаменту Державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, начальники відділів Державної виконавчої служби Головного управління юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, управлінь юстиції в областях, містах Києві та Севастополі призначаються Міністром юстиції України.

Принцип науковості, що відноситься до загальних, означає вимогу наукової обгрунто­ваності діяльності органів Державної виконавчої служби і її посадових осіб, впровад­ження на підставі наукових розробок рекомендацій та передового практичного досвіду в діяльність органів Державної виконавчої служби найбільш досконалих та ефективних форм і методів роботинедопустимість керування без компетентності, повного знання предмета та науки управліннякерівники органів Державної виконавчої служби повинні приділяти значну увагу при вирішенні проблем управління залученню фахівців для роз­роб­ки проекту рішення, отримання висновків компетентних наукових установ чи окремих вчених.

Принцип комбінування спрямований на недопущення дублювання і паралелізму в управ­лінській діяльності структурних підрозділів Державної виконавчої служби, непо­годженості між ними, наявності зайвих проміжних ланок, відсутності, недостатності та застарілості правової регламентації їх статусу.

Принцип професіоналізму і компететності посадових осіб Державної виконавчої служ­би включає в себе чинники, різні за своєю сутністю, але взаємообумовлені і взаємо­пов'язані.

Дотримання принципу професіоналізму і компетентності зобов’язує посадових осіб Державної виконавчої служби:

— бути постійно готовими до здійснення посадових повноважень;

— добре знати предмет власної державно-службової діяльності;

— знати свої обов’язки і права, повною мірою і якісно здійснювати функції і повнова­жен­ня, передбачені законодавством і посадовими положеннями та інструкціями;

— володіти правилами і процедурами діяльності в органах Державної виконавчої служби;

— мати загальну і спеціальну професійну підготовку;

— знати юридичні і морально-етичні норми у сфері державної служби і виконавчого провадження зокрема.

Принцип персональної відповідальності посадових осіб Державної виконавчої служби займає особливе місце у системі принципів і відіграє важливу роль у практичній реалізації завдань і функцій Державної виконавчої служби. Даний принцип закріплює саме юридичну відповідальність: кримінальну, адміністративну, дисциплінарну, цивіль­но-правову. У першу чергу посадова особа органів Державної виконавчої служби несе від­повідальність за невиконання або неналежне виконання своїх службових обов’яз­ків.

Для практичної реалізації цього принципу важливе значення має порядок оскарження дій посадової особи Державної виконавчої служби. Виходячи зі змісту положень Закону України «Про виконавче провадження» [9] можна виділити два види оскарження рішень, дій або бездіяльності посадових осіб Державної виконавчої служби: адміністративний та судовий порядок оскарження.

У статті 85 Закону України «Про виконавче провадження» [9, ст. 85] зазначено, що у виконавчому провадженні можна оскаржити рішення, дії чи бездіяльність не лише державного виконавця, але й інших посадових осіб Державної виконавчої служби, які працюють у вищестоящих порівняно з районними, міськими, районними у містах відділами Державної виконавчої служби.

Аналіз норм Закону України «Про виконавче провадження» дає можливість стверджу­вати, що немає значення, яким розпорядчим документом оформлені дії державного виконавця чи іншої посадової особи органів Державної виконавчої служби: постановою, актом, резолюцією на заяві заінтересованої особи, листом чи в іншій формі чи не оформ­лені, всі вони можуть бути оскаржені заінтересованими особами.

Суб'єктами оскарження є учасники виконавчого провадження, але фактично туди включені й особи, які залучаються до проведення виконавчих дій (експерт, спеціаліст, перекладач).

Скарги на дії державного виконавця або іншої посадової особи органів Державної виконавчої служби подаються до начальника відповідного відділу Державної виконавчої служби або безпосередньо до місцевого загального суду за місцем знаходження відповід­ного відділу Державної виконавчої служби або до іншого суду згідно з вимогами закону. Про подання скарги суд повідомляє відповідний відділ Державної виконавчої служби не пізніше ніж наступного дня після прийняття її судом. Господарському суду підвідомчі скарги на дії державного виконавця, якщо виконується рішення господарського суду за місцем знаходження відповідного відділу Державної виконавчої служби.

Доречно вказати, що Законом України «Про виконавче провадження» [9] визначена лише можливість адміністративного оскарження дій посадових осіб Державної виконав­чої служби до начальника відповідного відділу Державної виконавчої служби. Крім того, в статті 5 Закону України «Про державну виконавчу службу» [10, ст. 5] надано повно­важення розглядати скарги на дії посадових осіб Державної виконавчої служби і Департаменту Державної виконавчої служби Міністества юстиції і Головному управлін­ню юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, управлінням юстиції в областях, містах Києві та Севастополі.

Важливо зазначити, що діяльність кожного структурного підрозділу органів Держав­ної виконавчої служби, а також відповідних органів Міністерства юстиції України з розгляду скарг громадян на дії посадових осіб Державної виконавчої служби повинні роз­глядатися з дотриманням компетенційності-принципу, що передбачає юридичну здат­ність управлінського органу вирішувати адміністративні справи відповідно до встанов­леної компетенції [11, С. 20].

Принцип контролю знаходить своє практичне втілення у повноваженні відповідних органів Міністерства юстиції України перевіряти ефективність діяльності, що проводить­ся органами Державної виконавчої служби. Метою відомчого контролю Міністерства юстиції України є забезпечення злагодженої, чіткої роботи органів Державної виконавчої служби України і якісного виконання її посадовими особами покладених на них обов’яз­ків. «Завдання контролюючого полягають у плануванні, перевірці, за даного і фактичного стану, аналізу відхилень і висунення пропозицій щодо керування напрямів (зустрічних дій)» [12, С. 119].

Принцип неупередженості державного виконавця спирається на процедуру самовід­воду державного виконавця або його відводу сторонами, або їх представниками. Загаль­ними підставами для відводу мають бути — заінтересованість у результаті виконання рішень або інші обставини, що викликають сумнів у неупередженості державного вико­навця. Принцип неупередженості має важливе значення, оскільки інтереси, погляди та переконання державного виконавця «не повинні заважати йому ставитись до всіх грома­дян однаково, без будь-якої дискримінації» [13, С. 88]. Тому, незалежно від статусу сторони виконавчого провадження, державний виконавець повинен бути коректним, стриманим щодо обох суб'єктів — як до стягувача, так і до боржника.

З переліку принципів діяльності Державної виконавчої служби не слід вилучати також планомірності, яка передбачає, що функціонування органів Державної виконавчої служ­би у певних випадках повинно відбуватись на основі та згідно з раніше розробленими планами. Планомірність забезпечує своєчасний вибір шляхів розвитку та змісту діяль­ності різних соціальних систем та елементів, встановлює послідовність реалізації висуну­тих цілей, визначає необхідні для цього матеріальні та організаційні засоби, терміни вирішення поставлених завдань [14, С. 20].

Принцип одноособовості прийняття рішення в конкретному виконавчому провадженні встановлює можливість застосування персональної відповідальності посадової особи Державної виконавчої служби. Реалізація цього принципу дозволяє визначити якісні критерії оцінки праці посадової особи Державної виконавчої служби.

Принцип своєчасності виконання рішень полягає в дотриманні законодавчо визна­чених строків вчинення виконавчого провадження. Відповідно до цього принципу держав­ний виконавець зобов’язаний своєчасно вчиняти процесуальні дії, передбачені законом. Зацікавлені особи мають право оскаржити незаконну бездіяльність державного виконав­ця.

Принцип обов’язковості вимог державного виконавця означає, що вимоги державного виконавця, винесені на підставі і в межах закону, є обов’язковими для усіх громадян, юри­дичних осіб, посадових осіб, організацій і органів. За невиконання законних вимог державного виконавця встановлена адміністративна відповідальність.

Принцип повного виконання рішень означає найбільш повну їх реалізацію. За своєю суттю цей принцип є потенційним, оскільки залежить не тільки від компетентності дій дер­жав­ного виконавця, а й від матеріального стану боржника.

Для забезпечення повного виконання рішень у виконавчому провадженні існує меха­нізм застосування заходів примусового виконання. До таких заходів відносять: звернен­ня стягнення на майно боржника, звернення стягнення на заробітну плату (заробіток), дохо­ди, пенсію, стипендію боржника, вилучення у боржника і передачу стягувачеві пев­них предметів, зазначених у рішенні, інші заходи, передбаченні рішенням, відібрання дитини, зобов’язання виконати певні дії або утриматися від їхнього вчинення.

Принцип пріоритетності звернення стягнення на майно боржників-громадян встанов­лює, що стягнення, в першу чергу, звертається на наявні в боржника грошові кошти та інше майно, і лише за їх відсутності - на заробітну плату та інші види доходів боржника.

Принцип безпосередності виконавчої діяльності полягає в наданні повноважень на вчинення дій виконавчого провадження лише одному державному виконавцю.

Проаналізовані принципи організації та діяльності органів Державної виконавчої служби не є вичерпними. Цей перелік можна продовжувати і звужувати. Адже автором були обрані для розкриття змісту функціонування Державної виконавчої служби лише принципи визначальні, розгляд яких допоміг глибше осягнути мету та сутність діяльності цього органу державної влади.

Принципи функціонування Державної виконавчої служби є системою, в якій вони взаємопов'язані та взаємозалежні. Тому порушення одного з них може призвести до порушення інших. Успіх їх реалізації досягається послідовним застосуванням усієї систе­ми принципів і кожного з них окремо.

Український вчений Самсонов В. Н. стверджує, що саме «принципи протистоять свавіл­лю і вседозволеності в державному управлінні і практично здійснюють відповідний вплив на всі його сторони [15, С. 15−16]» .

Література:

1. Атаманчук Г. В. Теорія государственного управления: Курс лекций. — М.: Юрид. лит., 1997. — 400 с.

2. Основы управления в органах внутренних дел: Учебник / Под ред. д.ю.н., проф. А. Л. Коренева. — М.: МЮН МВД России, изд-во Щит. — М., 1999. — 356 с.

3. Авдонин В. С., Карпов Е. Л., Науменко А. Б. Правоохранительные органы. Сбор­ник схем: Учебное пособие для юридических вузов / Отв. ред. канд. юрид. наук Г. В. Дроз­дов. — М.: Новый юрист, 1997. — 112 с.

4. Конституція України: прийнята на п’ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 р. — К.: Україна, 1996.

5. Євтіхієв О. Ф. Основи радянського адміністративного права. — К., 1928. — 296 с.

6. Шемшученко Ю., Авер’янов В. Людина і реформування адміністративного права // Урядовий кур'єр. — 2000 — № 53. — 23 березня. — С. 9.

7. Державне управління та адміністративне право в сучасній Україні: актуальні проблеми реформування / За заг. ред. В.Б. Авер’янова, І.Б. Коліушко. — К.: Укр. акад. держ. управління при Президентові України, 1999. 50 с.

8. Фурса С. Я., Щербак С. В. Bиконавче провадження в Україні: Навчальний посібник. — К.: Атіка, 2002. — 480 с.

9. Про виконавче провадження: Закон України від 21 квітня 1999 р. № 606-XIV// Відомості Верховної Ради (ВВР). — 1999. — № 24. — Ст. 207.

10. Про державну виконавчу службу: Закон України від 24 березня 1998 р.// Відомості Верховної Ради (ВВР). — 1998. — № 36−37. — Ст. 243.

11. Goralchyk Wojciech. Zasada kompetencyjnosci w prawie adminictracyjnym. — Warszawa, 1986. — 238 р.

12. Эрдман К., Шефер В., Мундхенке Э. Организационная структура правительства и структура управления. — R. v. Decker’s Verlag, Heidelberg, 1996. — 126 с.

13. Административное право зарубежных стран / Под. ред. Р. Ф Васильева. — Иваново: ИГУ, 1987. — 146 с.

14. Атаманчук Г. В. Обеспечение рациональности государственного управления. — М.: Юрид. лит-ра, 1980. — 256 с.

15. Самсонов В. Н. Административное законодательство: понятие, содержание, рефор­ма. — Харьков: Основа, 1991. — 117 с.