Лексико-семантична система мови

Реферат на тему

Лексико-семантична система мови

ПЛАН

1. Поняття лексико-семантичної системи

2. Парадигматичні відношення

3. Синтагматичні відношення

4. Епідигматичні відношення

5. Використана література

Лексико-семантична система — одна з найскладні-ших мовних систем, що зумовлено багатовимірністю її структури, неоднорідністю її одиниць, різноманітніс-тю відображених у них відношень і відкритістю для постійного поповнення новими одиницями (словами та значеннями). Своєрідність її також в тому, що вона на відміну від інших мовних систем (фонологічної і гра-матичної) безпосередньо пов’язана з об'єктивною дійс-ністю, віддзеркаленням якої вона є. Усе це утруднює її вивчення.

1. Поняття лексико-семантичної системи

Якщо системність фонологічного рівня і грамати-ки в мовознавців післясоссюрівського періоду не викликала сумнівів, то щодо системності лексики їхні погляди не збігалися. Так, скажімо, французький мовознавець А. Мартіне стверджував, що лексика не-системна, а англійський мовознавець К.-Х. Ульман допускав, що в лексиці системними є тільки деякі пласти.

У вітчизняному мовознавстві про системність лек-сики було заявлено ще в минулому столітті. Українсь-кий мовознавець О. О. Потебня, який ґрунтовно опра-цював загальну теорію слова як у плані форми, так і в аспекті змісту (теорія внутрішньої форми слова, вчен-ня про ближче і дальше значення слова, його багато-значність та історичну змінність значень), закликав учених вивчати семантичні відношення між словами, закони і правила внутрішніх змін у групах семантич-но пов’язаних слів.

Істотний внесок у теорію системності лексики зро-бив російський мовознавець М. М. Покровський. На його думку, слова в своєму семантичному розвитку орієнтуються на своїх системно з ними пов’язаних партнерів (синоніми, антоніми тощо). Так, зокрема, рос. слово крепкий мало спочатку значення «міцний, силь-ний», а його антонім слабый відповідно протилежне значення — «який не відзначається фізичною силою» (крепкий парень — слабый парень). Коли з часом сло-во крепкий набуло значення «сильний за концентра-цією, насичений» (крепкий чай), то, орієнтуючись на нього, в цьому ж напрямку розвиває своє значення сла-бый (слабый чай).

Таких прикладів, де розвиток значень слів зумов-люється не логікою речей, а лише системними зв’язка-ми навіть усупереч логіці, є чимало в будь-якій мові. Як уже згадувалося, в українській мові слово південь спершу мало значення «полудень, 12-та година дня», а його антонім північ відповідно «12-та година ночі» (ли-ше такі значення мають у російській літературній мові полдень і полночь). Коли ж слово південь набуло зна-чення «південна частина світу» (для цього були реаль-ні причини, бо опівдні сонце перебуває в південній час-тині неба), слово північ стало позначати протилежну півдневі сторону світу, хоч для цього об'єктивних по-замовних причин не було: опівночі на північній части-ні неба немає ні сонця, ні місяця. Рос. батюшка і ма-тушка спочатку функціонували як пестлива форма на-зивання батька і матері. Згодом батюшкой стали ще називати попа. Це вмотивовано тим, що піп є пасто-ром, батьком для своєї пастви. Матушкой стали нази-вати дружину попа, хоч до пастви вона не має прямого стосунку. Уже за життя сучасного покоління виникло словосполучення злоякісна пухлина, яким позначають дуже шкідливу, загрозливу для життя ракову пухли-ну. Усі інші (не ракові) пухлини стали називати добро-якісними, хоч у них жодних добрих якостей немає.

Наведені тут та інші подібні факти свідчать про те, що лексика — це не механічне нагромадження слів, а система. На системність лексики вказують такі факти:

1) вивідність одних одиниць із інших одиниць тієї самої мови, тобто можливість тлумачення будь-якого слова мови іншими словами тієї ж мови: мовознавст-

во — наука про мову; учитися — засвоювати які-не-будь знання, вивчати що-небудь;

можливість описати семантику слів за допомо-гою обмеженого числа елементів — семантично най-більш важливих слів, так званих елементарних слів (компонентний, семний аналіз): йти — переміщува-тися, земля (ноги), в одному напрямку; ходити — переміщуватися, земля (ноги), в різних напрямках; бігти — переміщуватися, земля (ноги), в одному на-прямку, швидко; летіти — переміщуватися, повітря (крила), в одному напрямку; плавати — переміщу-ватися (вода), в різних напрямках; марширувати — переміщуватися, земля (ноги), ритмічно тощо (де-тальніше про це див. у розділі «Методи дослідження мови»);

системність і впорядкованість об'єктивного сві-ту, що відображений у лексиці. Мав рацію французь-кий письменник Анатоль Франс, коли говорив, що «словник — це всесвіт, розташований в алфавітному порядку».

На утвердження думки про системність лексики ве-ликий вплив мали дослідження німецьких лінгвістів Г. Остгофа, К. Мейєра, Г. Шпербера, Й. Тріра, Г. Іпсе-на, В. Порціга. Так, зокрема, Г. Остгоф говорив про існування в мові системи значень. К. Мейєр, аналізую-чи прусську військову термінологію, дійшов висновку, що кожен термін отримує свою вартість із власної по-зиції в загальній номенклатурі. Г. Шпербер прийшов до думки про існування полів значень. Й. Трір вису-нув ідею про поняттєві поля, Г. Іпсен — про лексико-граматичні поля (етимологічно різні слова, входячи в одну смислову систему, набувають спільних граматич-них ознак), а В. Порціг — про лексико-синтаксичні поля (йти — ноги, бачити — очі, чути — вуха, цілувати — губи тощо). Далі Е. Оксар і О, Духачек уводять поняття лексико-семантичне поле, В. В. Виноградов — лекси-ко-семантична система, а 0. І. Смирницький — лекси-ко-семантичний варіант. Помітний внесок у розробку лексико-семантичної теорії зробили українські мово-знавці В. М. Русанівський, О. О. Тараненко та ін.

Як будь-яка система, лексико-семантична систе-ма базується на відношеннях, найголовнішими серед яких є парадигматичні, синтагматичні та епідигма-тичні.

2. Парадигматичні відношення

Значення слова, його цінність (значеннєвість) зале-жить тією чи іншою мірою від значень інших семан-тично пов’язаних із ним слів, від місця слова в лекси-ко-семантичній парадигмі, тобто від його парадигма-тичних відношень.

Парадигматичні відношення в лексико-семантичній системі -;

відношення між словами і групами слів на основі спільності або протилежності їх значень.

Слова, як і фонеми, морфеми, конструкції, знахо-дяться між собою в різних опозиціях і об'єднуються в різноманітні парадигми.

Найбільшим парадигматичним об'єднанням є лек-сико-семантичне поле. Лексико-семантичне поле — це сукупність лексичних одиниць, які об'єднані спіль-ністю змісту (іноді й спільністю формальних показ-ників) і відображають поняттєву, предметну або функ-ціональну подібність позначуваних явищ. Це слова, пов’язані з одним і тим самим фрагментом дійсності. Так, скажімо, в лексико-семантичній системі будь-якої мови можна виділити поле руху (переміщення), поле часу (темпоральне), поле погоди (метеорологічне), поле розумової діяльності (мислення), поле почуттів тощо. Лексико-семантичні поля є відносно автономними, бо пов’язані між собою, що засвідчується багатозначними словами, які різними своїми значеннями входять до різних полів. Так, можна стверджувати про зв’язок лексико-семантичних полів руху, мислення і говорін-ня; часу і погоди тощо. Дієслова руху використовують для називання мисленнєвих процесів (схопити думку, дійти висновку, наблизитися до розв’язання проблеми та ін.) і процесу говоріння (повернувся язик, смикнуло за язик, рос. вертится на языке, болг. да се обърна «звернутися» тощо). Темпоральні лексеми майже в усіх мовах світу використовують для номінації погод-них (метеорологічних) понять. Так, укр. і рос. погода є похідним від год, болг. време має значення «час» і «по-года», укр. година означає «час», «60 хвилин» і «гарна сонячна погода», чеськ. pocasi «погода» є похідним від cas «час», словацьк. chvila «дуже короткий час» і «гар-на сонячна погода», рос. діал. время і укр. гуцульське верем'є «час» і «погода». Час і погоду позначають також ісп. Петро, італ. tempo, алб. kohe, угор. ido. Графічно зга-дані тут поля можна зобразити так:

Отже, лексико-семантичні поля характеризуються зв’язком слів або їх окремих значень, системним харак-тером цих зв’язків, що забезпечує безперервність смис-лового простору. Кожне поле — це своєрідна мозаїка слів, де кожне окреме слово має певне місце в лексико-семантичному просторі. Ця мозаїка не збігається в різ-них мовах, бо кожна мова по-своєму членує об'єктив-ний світ. Національна специфіка лексико-семантичних полів виявляється в кількості наявних у полі слів і в характері опозиції між компонентами поля. Цю думку яскраво ілюструє спостереження Л. Єльмслева щодо позначення в деяких мовах дітей одних батьків:

Хоч позначувані тут явища (стать дитини і послі-довність народження) є універсальними, але в різних мовах вони неоднаково розподілені між словами. У ма-лайській мові їх не розмежовують, у російській мові слова диференціюють стать дитини, а в угорській — і стать, і послідовність народження дитини. Пор. ще: рос. любить, укр. любити і кохати, болг. любя і оби-чам, нім. lieben і haben gem, англ. like, love. He збіга-ються в українській і російській мовах назви кольорів (у німецькій мові немає назви для голубого кольору), назви спорідненості і свояцтва в українській, болгарсь-кій, німецькій і англійській мовах тощо. Отже, семан-тичний простір по-різному членується в мовах, кіль-кість клітин у межах лексико-семантичного поля не збігається, а тому й не збігаються значення слів-відпо-відників.

Лексико-семантичне поле має своє ядро і перифе-рію. У ядрі містяться найважливіші слова, вони пов’язані між собою сильними семантичними відношення-ми й утворюють синонімічні, антонімічні і родо-видові групи. На периферії містяться функціонально менш важливі слова, які, як правило, належать і до іншого лексико-семантичного поля.

У межах лексико-семантичного поля виділяють лек-сико-семантичні групи. Так, скажімо, в темпоральному лексико-семантичному полі виокремлюють: 1) назви не-точних часових відрізків (час, пора, період, епоха, ера то-що); 2) назви точних часових відрізків (секунда, хвили-на, година, доба, тиждень, місяць, рік, століття тощо); 3) назви пір року (весна, літо, осінь, зима); 4) назви частин доби (ранок, південь, вечір, ніч); 5) назви місяців (січень, лютий і т.д.); 6) назви днів тижня (понеділок, вівторок і т.д.).

У середині лексико-семантичних груп виділяють ще тісніше пов’язані семантичні об'єднання (їх назива-ють лексико-семантичними категоріями) — синоні-ми, антоніми, конверсиви, гіпоніми.

Синоніми — слова однієї й тієї ж частини мови, значення яких повністю чи частково збігаються. Сино-німія відображає в мові властивості об'єктивного сві-ту, через що є лінгвістичною універсалією.

У мовознавстві існує декілька підходів до вивчення синонімії. Одні дослідники акцентують на тотожності або подібності значень, інші — на їх повній чи частко-вій взаємозамінності в тексті, треті — на їх оцінно-стилістичній характеристиці.

За ступенем синонімічності (тотожності, близькості значень і здатності взаємозаміщуватися і нейтралізу-ватися в тексті) синоніми поділяються на абсолютні, або повні (мовознавство — лінгвістика, коцюба — ко-черга, рос. префикс — приставка, фр. прикметники пиі— аисип «ніякий»), і часткові (вивіз — експорт, друг — товариш, рос. линия — черта, англ. big — large, фр. revue — parade, нім. schwer — kompliziert). Відповідно до виконуваних функцій синоніми поді-ляються на ідеографічні, або семантичні (гарний — чудовий — чарівний, рос. прохладный — холодный — студеный — ледяной, англ. mistake — error — slip — lapse, фр. petit — minime), стилістичні (говорити — глаголати — патякати, рос. глаза — очи — бель-ма, нім. Gesicht — Antlitz, фр. visage — museau) і змішані, або семантико-стилістичні (йти — плес-тися (розм.) «йти повільно, стомлено»). Ступінь синонімічності слів тим вищий, чим більше в них спільних позицій, у яких можуть нейтралізуватися їх семантичні відмінності.

Серед слів з протилежним значенням — антоні-мів — також можна виділити декілька груп, що різ-няться між собою характером протиставлення: 1) анто-німи, які виражають контрарну протилежність, тоб-то такі, які перебувають в градуальній опозиції, через що між ними можна вставити слово, яке позначає щось середнє {молодий — старий, високий — низький; між ними можна вставити середнього віку, середньої висоти); 2) антоніми, які виражають доповнювальні, комплементарні відношення. Тут заперечення одного члена дає значення іншого (живий — мертвий, істин-ний — хибний); 3) антоніми, які виражають контра-дикторну протилежність; один із членів, що вжива-ється з заперечним префіксом не-, не має точної се-мантичної визначеності (молодий — немолодий); 4) антоніми з векторною протилежністю (входити — виходити, приїжджати — виїжджати, одягатися — роздягатися, вмикати — вимикати). Як правило, в працях, присвячених антонімії, говорять про антоні-мічні пари, однак нерідко трапляються антонімічні тріади (минуле — сучасне — майбутнє).

Близьким до антонімії є явище конверсії. Лексичні конверсией — це пари слів, які виражають зворотні відношення. Відображаючи одну й ту ж дію чи відно-шення, конверсиви вживаються в співвідносних конст-рукціях відповідно з прямою і зворотною рольовою структурою: те, що в першому слові розглядається з погляду А, у другому — з погляду В, тобто суб'єкт і об'єкт міняються в реченні ролями. Наприклад: Пет-ро продає книжки Андрієві — Андрій купує книжки в Петра; Брат старший від сестри — Сестра молодша від брата. Див. ще такі конверсиви, як давати — бра-ти, вручати — приймати, передувати — йти за ним, здавати (квартиру) — наймати, попередник — по-слідовник тощо.

На відміну від синонімів і антонімів один із кон-версивів уживається в тексті, а інший лише зберігаєть-ся в пам’яті. Навмисне зіштовхування обох конверси-вів у тексті використовується у випадку потреби під-креслити чи виділити якусь думку: Чесний програш достойніший від нечесного виграшу.

Якщо до антонімії близьким явищем є конверсія, то до синонімії — гіпонімія (її ще називають квазісиноні-мією), що охоплює родо-видові відношення в лексико-семантичній системі. Гіпонімія як родо-видове відно-шення — це сукупність семантично однорідних оди-ниць, які належать до одного класу. Так, наприклад, видові поняття яблуко, груша, апельсин, банан, ківі тощо (гіпоніми) об'єднуються одним родовим поняттям (гіпе-ронімом) фрукти. Гіпонімія характеризується прива-тивною опозицією: видові назви завжди є семантично багатші від родових. Саме тому на відміну від синонімії, яка допускає взаємозаміну, гіпонімія характеризується односторонньою заміною гіпоніма на гіперонім, але не навпаки: У лісі з’явились підберезники —> У лісі з’яви-лись гриби; Артистці вручили троянди —> Артистці вручили квіти.

Гіпонімія — це найбільш фундаментальні парадиг-матичні смислові відношення, за допомогою яких структурується словниковий склад мови. На основі гі-понімії лексичні одиниці об'єднуються в тематичні й лексико-семантичні групи і поля. Саме тому, що панів-ними в лексико-семантичній системі є родо-видові від-ношення, превалюючим типом опозицій тут є інклю-зивні, тобто відношення слабкого (немаркованого) і сильного (ознакового, маркованого) члена. Це надає лексико-семантичній системі домінантно-підпорядко-ваної впорядкованості (послідовне включення слів нижчого рівня абстракції до вищого), що не характер-но для граматичних абстракцій.

Розподіл слів за парадигматичними об'єднаннями — яскраве свідчення системної організації лексики. Під-твердженням цього є досвід укладання ідеографічних словників, серед яких одним з найдавніших (вийшов у 1852 р.) і найвідоміших є тезаурус Штера-Марка Роже (Роджета) — «Roget's Thesaurus of English Words and Phrases», де вся лексика поділена на 6 класів, 24 під-класи, 1000 тем, а в межах кожної теми виділені лек-сико-семантичні групи і лексико-семантичні категорії.

Очевидно, до парадигматичних слід віднести і відно-шення між значеннями полісемантичного слова, в іншій термінології, внутріпіньослівні відношення, хоч у дея-ких лінгвістичних працях їх виділяють як окремі від-ношення на одному рівні з парадигматичними і синтаг-матичними (див.: [Общее языкознание: Внутренняя структура языка 1972: 417—445]).

Значення полісемантичного слова утворюють певну структуру, елементи якої по-різному залежать один від одного і по-різному пов’язані між собою. Для того щоб визначити семантичну структуру слова, необхідно вияви-ти всі значення (лексико-семантичні варіанти) слова; ви-значити диференційні ознаки, за якими ці значення про-тиставляються; простежити порядок внутрішнього зв’яз-ку і підпорядкування лексико-семантичних варіантів та встановити, якими мовними засобами здійснюєть-ся внутрішньослівне розмежування семантики слова.

За характером організації (залежності, мотивації) лексико-семантичних варіантів у багатозначному слові виділяють три основні типи (структури) полісемії: ра-діальну, ланцюжкову і радіально-ланцюжкову.

При радіальній полісемії всі похідні (непрямі) зна-чення походять безпосередньо від одного основного (пря-мого). Так, слово стіл має п’ять значень: 1) «різновид меблів»; 2) «їжа, страви; харчі»; 3) «установа або відділ установи, що займається певними канцелярськими справами»; 4) «деталь верстата у вигляді горизонталь-ної дошки, що служить для закріплення заготовок під час їх обробки»; 5) «гора, височина з плоскою верши-ною та стрімкими схилами». Друге, третє, четверте і п’яте значення є похідними від першого. Схематично семантичну структуру цього слова можна зобразити так:

Радіально-ланцюжкова полісемія поєднує в собі два названих вище типи, тобто паралельну підпоряд-кованість і послідовну залежність. Наприклад, у сло-ві зерно виділяють п’ять значень: 1) «насіння рос-лин» (конопляне зерно, кава в зернах); 2) «дрібний плід хлібних злаків» (торгувати зерном, зібрати хліб до зерна); 3) перен. «зародок, початок чого-не-будь» (зерно теорії, зерно поетичного дару); 4) «окре-ма дрібна часточка якої-небудь речовини; крупинка, краплинка» (зерно піску, зерно золота); 5) перен. «невеличка часточка, крихітка чого-небудь» (зерно правди, зерно надії). значного афікса. Наприклад, слово братство має два значення: 1) «група, товариство людей, об'єднаних спільною діяльністю і метою» і 2) «братське почуття, ставлення; дружба». Тут ідеться не про мотивацію дру-гого значення першим, а про паралельний слово-твірний процес (брат + суфікс -ство зі значенням збірності і брат + суфікс -ство зі значенням ознаки, якості). Згодом дві лексичні одиниці злилися в одну, тобто стали сприйматися як одне багатозначне слово. Цей процес отримав термінологічне означення — агре-гатування (термін Н. 3. Котелової).

У межах радіальної полісемії можна виділити зна-чення з однорідною і неоднорідною мотивацією. Так, у слові блиск всі його похідні значення, а саме: 1) «багат-ство, розкіш, пишнота»; 2) «яскравий вияв високих якостей, таланту, розуму»; 3) «складова частина назв деяких мінералів» однаково мотивовані твірним значен-ням «яскраве сяяння, світіння». У слові ж дорога та-кож значення 1) «перебування в русі (йдучи або їдучи)»; 2) «місце для проходу, проїзду»; 3) «правильний напря-мок руху» виводяться безпосередньо з прямого номіна-тивного «смуга землі, по якій їздять і ходять», але моти-вуються різними семами (див.: [Лисиченко 1977: 27]).

Інший важливий аспект, за яким описується структура багатозначного слова — це характеристика значень за їх місцем (важливістю) в семантичній структурі. Семантична структура полісемічного слова має польову будову з чітко вираженим центром і близькою та далекою периферією. Ядро поля містить головне (основне) значення. Воно завжди є прямим і найменшою мірою залежним від контексту. Навколо нього розташовуються частовживані переносні зна-чення, а на периферії — рідковживані (застарілі, нові, що не стали ще загальновідомими, і фразеологічно пов’язані) значення. Так, наприклад, ядром семантич-ної структури слова золотий є його основне номіна-тивне значення «із золота» (золотий зливок, золотий перстень), навколо нього розташовуються такі лекси-ко-семантичні варіанти, як «дуже цінний, вартий пова-ги» (золота людина, золоті слова), «дорогий, любий» (Золота дитино!), «майстерний, умілий» (золоті ру-ки), «прекрасний, щасливий» (золота пора, золоте ди-тинство), «кольору золота» (золоте колосся, золота осінь). На периферії перебувають значення «дохідний» (золота справа), «найвигідніший (спосіб поведінки)» (золота середина), «бездіяльний, гультяйський» (золо-та молодь), «п'ятдесятирічний» (про подружнє жит-тя) (золоте весілля) та ін.

Отже, кожне значення займає в семантичній струк-турі полісемічного слова певне місце залежно від його цінності для того чи іншого синхронного зрізу мови.

3. Синтагматичні відношення

Семантика слова, його змістовий обсяг визначається можливостями слова поєднуватися з іншими словами, тобто його синтагматичними відношеннями.

Синтагматичні відношення слова — його лінійні, контекстні зв’яз-ки, його сполучуваність.

Слово в парадигматиці, тобто в словнику, в системі мови, і слово в синтагматиці — неоднакові речі. У син-тагматиці здійснюється комбінаторика значень, і смисл словосполучення чи речення не дорівнює сумі значень слів, на що свого часу вказував Л. В. Щерба. Білорусь-кий драматург А. Макайонок дуже влучно ілюструє це положення в п'єсі «Затюканий апостол» на прикладі семантичних змін слів під впливом сполучуваності з часткою амаль «майже»: «Слова амаль — амаль слова. Яно нічога не азначае. Само ніякай сільї не має. І у той жа час яно можа начыста знішчьіць самае сільнае, самае ёмкае слова, калі іх паставіць радам. Ну вось: жывы і амаль жывы… Разумны і амаль разумны… Ці: амаль свабода. Што тэта? Амаль свабода? Га? Зніжає да свайго взроуню, да „нішто“. Вьіходіць, аднаразова яно і вялікае слова. Ёмкае слова»¹.

Пор. ще: У кишені він знайшов лише копієчку і Будівництво двоповерхової дачі обійшлось йому в копі-єчку. Зрозуміло, що в другому реченні слово копієчка не має абсолютно нічого спільного з його словниковим значенням.

Як уже зазначалося, синтагматика слова — це його сполучуваність. Кожне слово поєднується не з будь-якими, а тільки з певними словами. Є слова з одиничною сполучуваністю, як, наприклад, укр. згайнувати (час), розтринькати (гроші), скалити (зуби), вудити (рибу), проливний (дощ), рос. закадычный (друг), уборис-тый (почерк), подножный (корм), трескучий (мороз), грецкий (орех), беспробудный (сон), окладистая (боро-да), испустить (дух), скоропостижно (скончаться). Є також двовалентні, тривалентні, але є й слова з надзви-чайно широкою (необмеженою) сполучуваністю, як, на-приклад, гарний чи поганий (буквально все може бути гарним або поганим).

Лексична синтагматика (сполучуваність) специфіч-на у кожній мові. Українці і чехи, скажімо, з мови на іншу мову текст перекладають (перекладати текст, prekladat); росіяни, болгари і серби переводять (перево-дить текст, превеждам, преводити); поляки тлумачать (tlumaczyc), німці пересаджують (iibersetzen), англійці передають, транслюють (to translate).

Пор. ще: англ. brown (eyes, boots, hair, horse) й укр. коричневі черевики, але карі очі, каштанове волос-ся, карий, гнідий, каро-гнідий кінь; укр. високий (буди-нок, гора, хлопець, дівчина) й англ. high building, high mountain, але tall boy, tall girl; англ. to wash (the face, the linen), укр. умивати обличчя, але прати білизну; укр. насипати борщу, рос. налить борща.

Сполучуваність слова можна інтерпретувати як його контекст. Уважають, що словосполучення — це мінімальний контекст слова. Взагалі розрізняють контекст лексичний, де значення слова визначаєть-ся іншими словами (пізній вечір, літературний вечір), і синтаксичний, де значення слова визначається гра-матичною формою слова-поширювача (судити кого «розглядати в судовому засіданні», судити про кого «висловлювати судження», важити що «визначати вагу», важити (без додатка) «мати значення», диви-тися на кого «сприймати очима, спостерігати», диви-тися за ким «піклуватися», рос. вертеть сигарету «скручувати, робити цигарку», вертеть сигаретой «вертіти цигаркою», стоит чего «заслуговує», сто-ит что «має ціну, коштує»).

Розрізняють також системний і несистемний кон-тексти. Системний — це такий контекст, коли сполу-чуваність зумовлена індивідуальним значенням слова: наприклад, російські фрази оранжевая краска, зашто-пать чулки, писать стихи ямбом є нормальним (сис-темним) контекстом відповідно для слів краска, заштопать, писать (стихи), бо фарба насправді може бути оранжевою, панчохи за потреби штопають, а серед віршових розмірів є ямб.

Несистемним є такий контекст, коли сполучува-ність слова не випливає з його семантики. Ілюстрацією несистемного контексту може служити такий уривок з пісні «Оранжевые мамы оранжевым ребятам оранже-вые песни оранжево поют»; рядок з вірша В. Маяков-ського «Заштопайте мне душу»; вислів Р. Рождествен-ського про те, що В. Маяковський «писал лесенкой, а я буду писать лифтами». Несистемним контекстом для слова заграничное є фраза купила что-то очень загра-ничное (заграничное — відносний прикметник, а від-носні прикметники не мають ступенів порівняння), а для слова жениться поєднання з прислівником скоро-постижно. Подібні фрази називають невідміченими. Як приклад невідміченої фрази наводять штучно скон-струйоване Н. Хомським The colorless green ideas sleep furiously «Безбарвні зелені ідеї шалено сплять». Однак будь-яка невідмічена фраза може стати відміченою. У мовознавстві зроблені спроби «розшифрувати» і тіль-ки що наведену фразу Н. Хомського. Уявіть собі, що декілька дівчат, яких звали Ідеями (ім'я Ідея було досить поширене у 20—30-ті роки), після виснажли-вої туристичної екскурсії бліді (безбарвні), аж позе-ленілі покотом сплять в курені і хропуть (шалено сплять). Ще років 20—30 тому такі сполучення слів, як порошкове молоко, скляна сковорода, кольорова му-зика, анатомія кохання тощо були невідміченими, нині — широковживані.

Крім словесного, існує ще ситуативний (побуто-вий) контекст (час, місце спілкування, учасники ко-мунікативного акту тощо). Класичною ілюстрацією си-туативного контексту може служити сконструйований Л. А. Булаховським діалог: «Вона червона?» — «Ні, чорна». — «А чому вона жовта?» — «Тому що зелена». Його смисл стане зрозумілим, якщо вказати, що роз-мова відбувається біля куща смородини.

4. Епідигматичні відношення

Парадигматичні та синтагматичні відношення про-низують усі рівні мови і є універсальними, тобто влас-тивими всім мовам світу. Дехто вважає, що на відмі-ну від усіх інших рівнів мови, яким притаманні тільки ці два аспекти, лексична система має ще третій вимір — епідигматику, без урахування якого немож-ливо ґрунтовно і вичерпно охарактеризувати семан-тику слова. Оскільки слово має форму і зміст, то й асоціативні його зв’язки є двосторонніми: з одного бо-ку, існують асоціативні зв’язки з формально близьки-ми словами, з іншого — з близькими значеннями.

Епідигматичні відношення — асоціативно-дериваційні зв’язки між словами за формою і за змістом.

Асоціативно-дериваційні зв’язки за формою мож-на проілюструвати таким прикладом: слово земля у значенні «ґрунт» асоціюється з такими словоформа-ми, як земелька, земляний, землистий, земельний, зем-лекоп, землероб, землевласник, землеволодіння, земле-мір тощо, тоді як земля у значенні «суша» асоціюєть-ся з такими формами, як земний, наземний, підземний, земноводний, а земля у значенні «планета» — з фор-мами земляни, навколоземний, приземлитися, призем-лення тощо.

Асоціативно-дериваційні зв’язки за змістом мають місце тоді, коли переносне значення слова семантично не мотивується прямим. Так, слово чорнити має зна-чення «ганьбити, знеславлювати кого-, що-небудь», яке пов’язане з його основним значенням «робити що-небудь чорним» чисто асоціативно. Асоціативно-дери-ваційні відношення особливо помітні тоді, коли пере-носне значення «вступає в конфлікт» з прямим. Так, скажімо, слово ремісник має основне значення «осо-ба, яка володіє певним ремеслом і виготовляє на про-даж та на замовлення певні вироби» і переносне «той, хто працює шаблонно, без творчої ініціативи, натх-нення». Основне і переносне значення тут не мають спільних сем. Переносне значення в цьому разі має суто асоціативну природу (між цими двома значення-ми існують стійкі асоціації), бо ремісник не обов’яз-ково позбавлений ініціативи і не завжди працює шаб-лонно, без натхнення, що засвідчує хоча б така фраза, як високе ремесло.

Непоодинокі випадки, коли подібні асоціації мо-жуть охопити цілі лексико-семантичні поля. Так, наприклад, уся лексика на означення температури виключно на асоціативній основі стала обслуговувати лексико-семантичне поле почуттів (гаряче серце, холод-ні стосунки, полум’я кохання, жар серця, душа палає; серце гаряче, мов жар; гарячий поцілунок, холодний прийом тощо). Завдяки стійким асоціаціям розвива-ються регулярні типи змін лексичного значення слів у багатьох мовах, як то маємо у випадку метоніміч-них перенесень значень: вмістилище і те, що в ньому наявне (випив одну чашку), матеріал і виріб з нього (ходить у шовку), населений пункт і його населення (все село вийшло на зустріч), дія і її результат (зу-пинка трамвая), форма і зміст (цікава книжка), ціле і частина (стадо зі ста голів), автор і його твори (чи-тати Шевченка) та ін.

Про те, що асоціативно-дериваційні зв’язки віді-грають у мові суттєву роль, свідчать випадки хибної етимології та оказіонального переосмислення і «пере-інакшування» слів. Наприклад: укр. кочка зору, при-хватизація, домокради; рос. видно птицу по помёту, сослить, головокрушение, гувернянька, метеролухи, кле-ветой, верояции, спинжак, гульвар, купиратив, копитал, опупеть, деръмократия тощо.

Асоціативні процеси смислового зближення можуть закріпитися в мові. Так, слово смиренний, яке колись писалось як смеренный, етимологічно пов’язане зі сло-вом съмЪрити «зменшити, стримати, вгамувати, приду-шити», за народною етимологією зблизилося з мир, що і закріплено в його написанні. Рос. свидетель похо-дить від відЬти «відати, знати»; сучасне написання в корені и з’явилося під впливом зближення зі сло-вом видеть (пор. польськ. swiadek, чеське svedek, сло-вацьк. svedok, сербохорв. св]ёдок). Асоціативне збли-ження слів може призвести до помітних зрушень у семантиці одного з них. Як засвідчує етимологія слова одержимий, воно спочатку мало значення «біснуватий; хворий, у якого вселився злий дух». Під впливом дієслів держати, одержати воно стало вживатися в значенні «який перебуває в полоні якого-небудь почуття, ідеї, пристрасті; який до са-мозабуття чимось захоплений, закоханий у якусь справу».

Дослідження асоціативних зв’язків і відношень між словами важливі для характеристики розвитку лексики. Так, при творенні нових слів у сучасних слов’янських мовах із різних способів вибирається той, який забезпечує або найвищу мотивованість но-вого слова, або повну немотивованість, щоб не було асоціацій, які призводять до спотворення змісту. Саме цим вимогам відповідають складні найменування (генна інженерія, рідкий кристал, маятникова мігра-ція, трудовий семестр, масова культура) і запозичен-ня (пейджер, комп’ютер, брокер, ваучер, інвестор, плеер, шоумен, хіт, електорат, рейтинг, імпічмент, консен-сус, спікер, саміт та ін.).

Отже, лексико-семантична система специфічна по-рівняно з фонологічною і граматичною, що пояснюєть-ся її безпосереднім зв’язком з об'єктивною дійсністю. Вона відкрита (весь час поповнюється новими елемен-тами) і найбільш динамічна. На противагу фонологіч-ній системі, яку нерідко називають диференціиним рівнем мови, лексико-семантична система є синтезом основних смислових елементів та їх зв’язків і може бу-ти названою синтезувальним, інтегральним рівнем.

Використана література

1. Семчинський С В. Загальне мовознавство. — К., 1996. — С 98—151.

2. Общее языкознание /Под общ. ред. А. Е. Супруна. — Минск, 1983. — С. 176—215.

3. Общее языкознание: Внутренняя структура языка / Отв. ред. Б. А. Се-ребренников. — М., 1972. — С. 394—455.

4. Плотников Б. А. Основы семасиологии. — Минск, 1984.

5. Васильев Л. М. Современная лингвистическая семантика. — М., 1990.

6. Уфимцева А. А. Лексическое значение. — М., 1986.

7. Никитин М. В. Основы лингвистической теории значения. — М., 1988.

8. Апресян Ю. Д. Лексическая семантика: Синонимические средства языка. — М., 1974.

9. Попова 3. Д., Стернин И. А. Лексическая система языка. — Воронеж, 1984.

10. Русанівський В. М. Структура лексичної і граматичної семантики. — К., 1988.