Використання дидактичних ігор на уроках математики

Дипломна робота на тему:

«Використання дидактичних ігор на уроках математики»

Вступ

На сучасному етапі розвитку нашого суспільства першочерговим завданням школи є виховання всебічно розвиненої людини. Важливою складовою частиною цього завдання є боротьба за високу якість знань і вмінь учнів, формування в них навичок самостійної розумової праці, виховання творчої особистості.

Реформа школи націлює на використання всіх можливостей, усіх ресурсів для підвищення ефективності навчально-виховного процесу. Далеко не всі педагогічні ресурси використовуються у сфері виховання. До таких не часто використовуваних засобів навчання і виховання належить гра.

Проблема ігрової діяльності знайшла своє відображення в багатьох педагогічних теоріях і системах. Значного поширення в світовій педагогічній практиці набула створена у першій половині XIXст. система дидактичних ігор Ф. Фребеля.

Зростаючий інтерес до питань ігрової діяльності на початку ХХст. реалізувався у всесвітньовідомій педагогічній системі М. Монтессорі, теоретичними засадами якої є вільне виховання і сенсуалізм (теорія, згідно якої основою психічного життя є чуттєві уявлення).

На розвиток теорії ігрової діяльності значною мірою вплинула вітчизняна наукова педагогічна думка. К. Ушинський зазначав, що в процесі гри «самодіяльно працює дитяча душа».

Наприкінці ХІХ — на початку ХХст. теорія ігрової діяльності значно збагатилася ідеями С. Русової щодо організації ігор різних видів.

Відомі педагоги (П. Блонський, А. Макаренко, В. Сухомлинський, В. Сорока, Г. Росинський, С. Щацький та ін.) експериментально досліджували провідні педагогічні проблеми, створили парадигми практичної виховної роботи з учнями в контексті різних видів ігрової діяльності.

Значну кількість педагогічних ідей щодо ігрової діяльності дитини психологи висловили побіжно в результатах психологічних досліджень. Проблемою гри займались такі психологи як Д.Б. Ельконін, А.Н. Леонтьєв тощо.

Вивчення досвіду роботи вчителів показує, що в реальному навчальному процесі дидактичні ігри використовуються епізодично або взагалі не використовуються. Багато вчителів не достатньо володіє методикою використання дидактичних ігор на уроках. Причиною цього, на наш погляд, є відсутність науково обґрунтованої системи використань дидактичних ігор, методики використання такої системи.

Недостатня розробленість даної проблеми й об'єктивна необхідність підвищення якісних показників навчання і виховання в національній школі обумовили вибір теми дипломного дослідження: «Використання дидактичних ігор на уроках математики».

Об'єкт дослідження — процес навчання математики учнів початкової школи.

Предмет дослідження — методична система використання дидактичних ігор.

Мета дослідження — розробити і науково обґрунтувати систему дидактичних ігор і методичну систему використання їх на уроках математики, перевірити умови ефективного їх впливу на загальний та математичний розвиток молодших школярів, підвищення результатів навчання.

Для реалізації мети дослідження потрібно було розглянути такі завдання:

1. Вивчити стан досліджуваної проблеми в психолого-педагогічній теорії; розкрити зміст поняття «дидактична гра».

2. Систематизувати досвід класоводів щодо використання дидактичних ігор у практиці сучасної початкової школи.

3. Розробити систему дидактичних ігор на уроках математики у першому класі.

4. Перевірити ефективність запропонованої системи.

Для розв’язання поставлених завдань було використано комплекс методів дослідження: теоретичний аналіз психолого-педагогічної і методико-математичної літератури з проблеми дослідження; вивчення та узагальнення педагогічного досвіду; цілеспрямовані педагогічні спостереження, анкетування, констатуючий і формуючий експеримент.

Дослідження проводилось протягом 2005;2006 років у ЗОШ № 23 м. Тернополя.

Наукова новизна роботи полягає у створенні системи дидактичних ігор та розробці ефективної методики використання її вчителями.

Теоретична значущість проведеного дослідження полягає в уточненні змісту поняття «дидактична гра», у збагаченні знань про методику використання дидактичних ігор, які проводяться на уроках математики.

Практичне значення дослідження: розроблені і перевірені в ході експерименту система дидактичних ігор і методичні рекомендації.

Обґрунтованість і вірогідність отриманих у ході досліджень результатів забезпечується методичними основами дослідження, відповідністю основних положень дипломної роботи результатам психологічних досліджень, відповідністю методів дослідження його меті і завданням, позитивними відгуками викладачів і вчителів, результатами педагогічного експерименту.

Особистий внесок автора складають комплексне вивчення та уточнення поняття «дидактична гра»; розробка системи дидактичних ігор і методичних рекомендацій щодо їх використання в 1 класі.

1. Предмет і теоретичні основи дослідження

1.1 Психолого-педагогічні передумови використання дидактичних ігор на уроках математики

Школа — один з існуючих факторів прискореного соціально — економічного розвитку суспільства. В наш час школа шукає найбільш результативні методи навчання і виховання. Особливо ця проблема стоїть перед початковою ланкою школи.

Сучасний шкільний курс математики має великі розвиваючі можливості завдяки своїй цілісності й логічній строгості. Для того, щоб учні початкових класів усвідомили важливі математичні ідеї, покладені в його основу (множина, відношення, функція, рівняння, нерівність, геометрична фігура тощо), треба дібрати такі методи і форми навчання, щоб матеріал подавався на доступному для них рівні. До таких методів відносять гру.

Гра належить до традиційних і визначних методів навчання і виховання школярів. Цінність цього методу полягає в тому, що в ігровій діяльності освітня, розвиваюча й виховна функції діють у тісному взаємозв'язку. Гра, як метод навчання організовує, розвиває учнів, розширює їхні можливості, виховує особистість.

Гра сприятливо діє на розвиток психічних процесів, нових видів розумової діяльності, засвоєння нових знань та умінь молодших школярів, тому що в грі поетапне відпрацювання розумових дій відбувається постійно і ненав’язливо.

Важлива роль гри в розвитку психічних процесів дитини пояснюється тим, що вона озброює дитину доступними для неї засобами активного відтворення, моделювання за допомогою зовнішніх, предметних дій такого змісту, яке за інших умов було б неможливим та не могло бути по-справжньому засвоєно.

В ігровій діяльності створюються сприятливі умови для розвитку інтелекту дитини, для переходу від наочно-дієвого мислення до образного і до елементів словесно-логічного мислення. Саме в грі розвивається здатність дитини створювати узагальнені типові образи, подумки перетворювати їх.

Важко знайти спеціаліста в області дитячої психології, який би не торкався проблеми гри, не висловлював би своєї точки зору на її природу і значення, однак спеціальних досліджень з цієї проблеми дуже мало, буквально одиниці.

Початок вивчення теорії гри пов’язаний з такими іменами мислителів як Ф. Шіллер, Г. Спенсер, В. Вундт. Розробляючи свої філософські, психологічні і, головним чином, естетичні погляди, вони поступово, тільки в деяких положеннях торкались гри як одного із найрозповсюдженіших явищ дитячого життя.

В емпіричній психології при вивченні гри, так як і при аналізі інших видів діяльності переважав функціонально-аналітичний підхід. Одні дослідники (К.Д. Ушинський — в Росії, Дж. Селлі, К. Бюлер, В. Штерн — за кордоном) бачили в грі прояви відображення чи фантазії, приведені в рух різноманітними ефективними тенденціями; інші (А.І. Сикорський — в Росії, Дж. Дьюі - за кордоном) пов’язували гру із розвитком мислення.

Сучасна психологія визначає, що гра охоплює всі періоди життя людини. Це важлива форма її життєдіяльності, а не вікова ознака. З грою людина не розлучається все життя, змінюються лише її мотиви, форми проведення, ступінь вияву почуттів та емоцій. Розробкою теорії дитячих ігор, з’ясуванням ролі, структури і значення гри для виховання і навчання дітей займалися психологи Ж. Піаже, Л. С. Виготський, О.М. Леонтьєв, Д.Б. Ельконін та ін.

Використання ігор у навчанні робить недоречною авторитарну позицію вчителя в спілкуванні з дітьми. Адже, щоб зацікавити дітей майбутньою діяльністю, внести у навчання ситуації несподіванки, вільного вибору, яскраві позитивні емоції, педагог повинен сам стати учасником гри.

Особливо важливе поєднання гри з навчальною діяльністю в початкових класах, коли складний перехід від дошкільного дитинства до школи зумовлює поступову зміну провідних видів діяльності - ігрової на навчальну.

Структура розгорнутої ігрової діяльності включає такі компоненти:

— спонукальний — потреби, мотиви, інтереси, прагнення, які визначають бажання дитини брати участь у грі;

— орієнтувальний — вибір засобів і способів ігрової діяльності;

— виконавський — операції, які дають можливість реалізувати ігрову мету;

— контрольно-оцінний — корекція і стимулювання активності ігрової діяльності.

У дитячих іграх вільна ігрова діяльність виступає переважно як самоціль. У дидактичних іграх, створених педагогікою (в тому числі і народною), ігрова діяльність спеціально планується і пристосовується для навчальних цілей. Дидактичні ігри — різновид ігор за правилами. У світовій педагогіці відомі системи дидактичних ігор, які вперше розробили для дошкільного виховання Ф. Фребель і М. Монтесорі, а для початкового навчання — О. Декролі.

Дидактичні ігри, які використовуються в початковій школі, виконують різні функції: активізують інтерес та увагу дітей, розвивають пізнавальні здібності, кмітливість, уяву, закріплюють знання, вміння і навички, тренують сенсорні вміння, навички тощо. Правильно побудована цікава дидактична гра збагачує процес мислення індивідуальними почуттями, розвиває саморегуляцію, тренує вольові якості дитини.

На думку Д.Б. Ельконіна, на межі дошкільного й шкільного віку гра є основним видом діяльності у житті учня. З психологічної точки зору, цей вік характеризується високою активністю, яка шукає форми та шляхи реалізації. Зрештою, виявляється, що саме гра залишається провідною формою життєдіяльності дітей цього віку, компенсуючи недоліки та обмеженості реального життя.

Гра, як зазначається в психологічному словнику, — це довільна діяльність, яка відображає у специфічній умовно-узагальненій формі ставлення людини до світу, людей, до самої себе і має за мету самовираження індивіда, формування у нього певних типів соціальної поведінки та активізацію біологічних та інтелектуальних можливостей особистості. Зміст поняття гри дуже широкий. Існують ігри для дітей і дорослих; ігри сюжетно-рольові, психологічні, спортивні, азартні, ділові, дидактичні та інші. У контексті нашого дослідження ми, зрозуміло, розглянемо лише дидактичні ігри. Сама їх назва говорить про те, що ці ігри спрямовані на навчання. Дидактичні ігри є одним із засобів опанування знаннями, уміннями, навичками. Нас цікавлять дидактичні ігри, які використовуються на уроках математики у початкових класах.

Думки про значення гри для розвитку особистості можна знайти у працях видатних філософів, педагогів і психологів.

У своєму дослідженні А.Н. Леонтьєв дійшов висновку, що в процесі діяльності дитини виникає суперечність між бурхливим розвитком потреби взаємодіяти з предметами, з одного боку, та способами реалізації цієї взаємодії - з іншого. Дитина прагне до певних дій, але при цьому не володіє тими операціями, які потрібно здійснювати відповідно до реальних предметних умов реалізації цих дій. Ця суперечність може бути усунута лише в одному виді діяльності, а саме — у грі. Тільки в ігровій діяльності необхідні операції можуть бути замінені іншими операціями, а її предметні умови іншими предметними умовами, причому зміст самої дії зберігається. [19]

За твердженням деяких учених, гра є провідною діяльністю у молодшому шкільному віці, завдяки якій у психіці дитини відбуваються значні зміни, формуються якості, які готують перехід до нового, вищого рівня розвитку. В ігровій діяльності розвиваються й перебудовуються пізнавальні психічні інтереси, зароджуються нові види діяльності, з’являються елементи навчання.

Л.С. Виготський вважає, що використання ігрових методів у початковій школі відповідає природним особливостям дітей цього віку, а отже, сприяє ефективності навчання. Такої ж точки зору дотримується й Д.Б. Ельконін. Він указує на те, що завдяки використанню форм діяльності, які поєднують у собі навчальні й ігрові елементи, можна істотно підвищити ефективність процесу навчання молодших школярів. [34]

Науковці одностайні, стверджуючи, що учні початкової школи не мають природної мотивації до вивчення будь-якого навчального предмета. Гра цілком реально може виступати певним каталізатором, поштовхом до навчання, адже без мотиву не може відбуватися жодний вид діяльності.

З початком навчання у школі різко змінюється соціальне середовище дитини, що, безумовно, впливає на її психологічний стан. Гра як звична діяльність у цьому віці допомагає їй подолати скутість, сором’язливість і страх. Тому, на думку вчених, саме ігрові форми навчання найбільше сприяють адаптації дитини до нових умов і соціалізації молодшого школяра у шкільне середовище.

Ігрова діяльність, на відміну від інших форм роботи з учнями початкової школи, створює всі необхідні передумови для ефективної організації навчального процесу з усіх предметів шкільного циклу, в тому числі й математики.

Переважна більшість науковців зазначають, що саме в ігровій діяльності формуються й удосконалюються сприймання, увага, мислення, пам’ять — фундаментальні психічні процеси, без достатнього розвитку яких не можна говорити про виховання гармонійної особистості.

На значення гри звертали увагу визначні класики педагогіки Н. К. Крупська, А. С. Макаренко.

Н.К. Крупська, вивчаючи психологічні особливості дітей, відмічала, що гра є потребою розвиваючого організму. Вона говорила про великі виховні і розвиваючі можливості гри: «В грі розвиваються фізичні сили дитини, твердішою стає рука, розвивається уявлення, винахідливість, ініціативність».

А.С. Макаренко писав: «В дитячому віці гра — це норма і дитина повинна завжди гратись, навіть тоді, коли виконує серйозну справу…» Видатний педагог висловлювався за широке використання гри у вихованні школярів. Гра, на думку А. С. Макаренка, — багатофункціональний засіб виховної роботи. Вона дає змогу виховувати колективізм, творчу спрямованість особистості, свідому дисципліну, організованість, розвиває інтелектуальні здібності, естетичні почуття. Особливе місце належить грі в підготовці підростаючого покоління до праці. Хоча гра не створює матеріальних, культурних, інакше кажучи, суспільних цінностей, проте вона привчає людину до фізичних і психічних зусиль, потрібних для роботи.

Учений поставив питання про специфіку педагогічного керівництва грою, де педагог повинен уміти так само гратися, як діти, — тільки тоді педагогічне керівництво грою буде ефективним. Це означає, що треба науково забезпечити професійну підготовку вчителя до керівництва грою з урахуванням своєрідності цієї діяльності.

Ігрова діяльність як педагогічна проблема чітко окреслена в науковому доробку О. Запорожця. Учений підкреслював, що проблема гри в педагогіці набуває особливої актуальності, оскільки в процесі ігрової діяльності створюються особливо сприятливі умови для засвоєння дітьми нових знань і вмінь, для формування в них таких важливих якостей людського розуму, як здатність виконувати дії в розумовому плані, символічно змінювати реальні об'єкти й оперувати подібною заміною з пізнавальною метою.

Аналіз педагогічної спадщини В. Сухомлинського показує, що в очах педагога-гуманіста гра — нагальна потреба молодшого школяра. Для дитини гра є найсерйознішою справою. У грі розкриваються перед дітьми світ, творчі можливості особистості. Без гри немає і не може бути повноцінного розумового розвитку. Гра — це величезне світле вікно, крізь яке в духовний світ дитини вливається життєдайний потік уявлень, понять про навколишній світ. Видатний педагог вважав гру часткою яскравого духовного життя.

Розвиток дитини в процесі ігрової діяльності має бути педагогічно керованим. Система методів і форм виховних впливів у процесі гри повинна будуватися на врахуванні історичного розвитку гри і психологічного аналізу — тільки там можна побудувати адекватну картину ігрової діяльності, розкрити її закономірності і на цій основі розробити відповідні методи педагогічного впливу на гру.

Гра, як відомо, є найприроднішою і найпривабливішою діяльністю для молодших школярів. Ще К. Д. Ушинський писав: «Зробити серйозне заняття для дітей цікавим — ось завдання початкового навчання. Кожна здорова дитина потребує діяльності і до того ж серйозної діяльності… З перших же уроків привчайте дитину полюбити свої обов’язки й знаходити приємність в їх виконанні». [29]

Саме в іграх розпочинається невимушене спілкування дитини з колективом класу, взаєморозуміння між учителем і учнем. У процесі гри у дітей виробляється звичка зосереджуватися, працювати вдумливо, самостійно, розвивається увага, пам’ять, жадоба до знань. Задовольняючи свою природну невсипущу потребу в діяльності, в процесі гри дитина «добудовує» в уяві все, що недоступне їй у навколишній діяльності, в захопленні не помічає, що вчиться — пізнає нове, запам’ятовує, орієнтується в різних ситуаціях, поглиблює набутий раніше досвід, порівнює запас уявлень, понять, розвиває фантазію.

У грі найповніше проявляються індивідуальні особливості, інтелектуальні можливості, нахили, здібності дітей.

Ефективне викладання математики в початкових класах неможливе без пошуків нових шляхів активізації пізнавальної діяльності учнів. Учні мають не лише засвоїти визначену програмою систему знань з математики, а й навчитися спостерігати об'єкти, явища, процеси, порівнювати їх, виявляти взаємозв'язок між математичними поняттями, діями, величинами та їх відношеннями, навчитися формувати свої висновки, користуватися математичною мовою.

Здобуті учнями міцні знання перетворюються в переконання тільки тоді, коли вони є результатом свідомої самостійної роботи думки. Отже, вчителю важливо засвоювати такі методичні прийоми, які б збуджували думку школярів, підводили їх до самостійних пошуків, висновків та узагальнень. Сучасна школа має озброїти учнів не лише знаннями, уміннями та навичками, а й методами творчої розумової і практичної діяльності.

Цілком природно, що саме в грі слід шукати приховані можливості для успішного засвоєння учнями математичних ідей, понять, формування необхідних умінь і навичок. Дидактичні ігри дають змогу індивідуалізувати роботу на уроці, давати завдання, посильні кожному учню, максимально розвивати їхні здібності. Гра виховує почуття відповідальності, колективізму.

Граючись, діти вчитимуться лічити, розв’язувати задачі, конструювати, порівнювати, узагальнювати, класифікувати, робити самостійні висновки, обґрунтовувати їх.

Якщо спочатку учень зацікавиться грою, то дуже швидко його вже цікавитиме пов’язаний з нею матеріал, в нього виникне потреба вивчити, зрозуміти, запам’ятати цей матеріал, тобто він почне готуватися до участі у грі. Гра дає змогу легко привернути увагу й тривалий час підтримувати в учнів інтерес до тих важливих і складних предметів, властивостей і явищ, на яких у звичайних умовах зосередити увагу не завжди вдається. Наприклад, одноманітне розв’язування прикладів стомлює дітей, виникає байдужість до навчання. Проте розв’язування цих самих прикладів у процесі гри «Хто швидше?» стає для дітей вже захоплюючою, цікавою діяльністю через конкретність поставленої мети — в кожного виникає бажання перемогти, не відстати від товаришів, не підвести їх, показати всьому класу, що він вміє, знає.

Підводячи підсумок, можна сказати, що гра — це один із найважливіших методів у навчанні і вихованні школярів. Розглядаючи значення гри з точки зору психології та педагогіки, стверджуємо, що гра відноситься до засобів підвищення ефективності навчально-виховного процесу.

Таким чином, враховуючи зазначені чинники, можна стверджувати, що якісний розвиток основних психічних процесів (сприймання, уваги, пам’яті, мислення, уяви) у молодшому шкільному віці залежить від того, наскільки успішно організована навчальна діяльність. Підвищити ж її ефективність можна за умов використання на уроках, зокрема, математики, різних видів дидактичних ігор, оскільки навчально-ігрова діяльність, з одного боку, сприяє підвищенню ефективності навчання учнів початкової школи, а з іншого — створює умови для розвитку та вдосконалення психічних процесів у молодшому шкільному віці.

1.2 Використання дидактичних ігор у практиці сучасної початкової школи.

Не менш як три віки людина намагається розкрити таємницю гри — привабливої для дитини діяльності, надійної помічниці педагога, безмежно складного явища для науковця.

Становлення теорії дитячої ігрової діяльності пройшло довгий і складний шлях розвитку.

На сучасному етапі розвитку нашого суспільства першочерговим завданням школи є виховання всебічно розвиненої людини. Важливою складовою частиною цього завдання є боротьба за високу якість знань і вмінь, формування в них навичок самостійної розумової праці, виховання творчої особистості. Роль початкової школи в розв’язанні цього завдання вирішальна.

Розглянувши монографії, статті журналів «Початкова школа», «Начальная школа» можна сказати, що використання дидактичних ігор у практиці сучасної початкової школи відіграє важливе значення.

Питання включення елементів гри в навчальний процес цікавить кожного, але по-різному. Одні вчителі вважають, що проведення занять з елементами гри є недоцільними, оскільки вони не дають певною мірою розв’язати основні освітні завдання; інші, навпаки, схвально ставляться до проведення занять з елементами гри, запевняють, що зростає активізація пізнавальної діяльності учнів. Гра — це серйозна справа, але водночас радісна, цікава. За словами А. С. Макаренка, хороша гра має бути схожа на хорошу роботу.

У статті Павла Копосова «Місце начальної гри у методичній системі сучасної дидактики» (журналу «Рідна школа». — 2000. — № 1.) увага звертається на неоднозначне і не просте вирішення питання впровадження ігрової методики у навчальний процес. На думку автора статті, досконало розроблена ігрова методика може відігравати роль «двигуна» пізнавального процесу, але досконалість «ходової частини» забезпечує рівень ефективності методики того чи іншого предмета. Гра не може компенсувати недосконалості застосування методики навчального предмета. Загальновизнано, що поряд із специфічно предметними знаннями, уміннями і навичками необхідно формувати в учнів загальнонавчальні навички: самостійності, самоконтролю, аналізу, синтезу, узагальнення тощо. Гра є лише формою і не може компенсувати змістової кризи пізнавального процесу — не навчання пристосовується до гри, а гра — до змісту навчального завдання, в структурі якого потрібно передбачити і проблемність, і рівень самостійності, і елементи самоконтролю тощо. Навчальна гра несе в собі значний потенціал активізації навчально-пізнавальної діяльності, необхідно лише як в теорії, так і на практиці глибше розкрити саме механізм взаємодії навчального та ігрового компонентів пізнавального процесу.

У статті «Формування пізнавальної активності учнів у процесі спільної ігрової діяльності» (журнал «Рідна школа». — 2000. — № 3) Олени Жорник мова іде про зміну технологій навчання внаслідок включення у навчально-виховний процес дидактичних ігор. Дослідження, пов’язані з розробкою і впровадженням нових технологій навчання, в основу яких покладено застосування ігор, свідчать про наявність у них значних можливостей щодо підвищення ефективності підготовки вчителів.

Олена Жорник (викладач Полтавського кооперативного інституту) зазначає: «Ігри дають змогу внести проблемність у пізнавальний процес, здійснити самоконтроль та самокорегування пізнавальної діяльності. Успішне проведення ігор веде до розвитку пізнавальної самостійності учнів». [10]

Систематизувавши досвід роботи багатьох сучасних шкіл, Олена Жорник запевняє, що дидактична гра дає змогу яскраво реалізувати всі провідні функції навчання: освітню, виховну та розвивальну. Вони діють в органічній єдності. Гра стимулює пізнавальний інтерес. Використання ігор допомагає сформувати пізнавальну самостійність — якість особистості, що проявляється у готовності власними силами здійснити цілеспрямовану пізнавальну діяльність. Ігри створюють певний емоційний фон в учнівському колективі, але й потребують певного емоційного настрою.

Дидактичні ігри покликані пом’якшити вплив перевантаження від одноманітної механічної роботи в процесі багаторазового повторення, сприяють загостренню уваги на етапі усвідомлення нових знань, термінів, понять, визначень.

Отже, навчальна гра, як зазначено у даній статті, несе в собі значний потенціал активізації навчально-пізнавальної діяльності, необхідно лише як в теорії, так і на практиці глибше розкривати саме механізм взаємодії навчального та ігрового компонентів пізнавального процесу.

У своїй статті «Використання дидактичних ігор у навчанні» (журнал «Рідна школа». — 2000. — № 4) Олена Жорник розповідає про складність використання гри у навчанні. Ця складність пов’язана з особливостями самої гри (двопланова поведінка, відсутність персональної відповідальності кожного за результати дій, спрощене уявлення про реальність), що потребує від учня зусиль для входження у гру. Потрібно, щоб учні були зорієнтовані на результати гри. Авторка статті запевняє, що гра починається не тоді, коли учні одержують завдання, а коли їм стає цікаво грати. Це означає, що гра викликає приємні емоції і дає роботу розуму. У статті виділено також види емоційного та інтелектуального стимулювання. Олена Жорник підкреслює, що організація і проведення ігор потребують великої майстерності. Педагогу потрібно вибрати чітку стратегію керівництва груповим спілкуванням. У дидактичних іграх учні спостерігають, порівнюють, класифікують предмети за ознаками, виконують аналіз і синтез, роблять узагальнення. Активність учнів — головний критерій ефективного проведення гри.

Стаття Т.І. Рудакової «Дидактична гра — дієвий засіб активізації пізнавальної активності учнів» (журнал «Початкове навчання та виховання». — 2005. — № 16−18.) розкриває нам такі важливі питання як:

1. Чому важлива і необхідна гра в початковій школі?

2. Теоретичні положення про гру.

3. Дидактична гра — дієвий засіб активізації розумової діяльності учнів.

4. Гра — великий простір у подальшій праці для педагогічних спостережень і роздумів.

У своїй праці Т.І. Рудакова використовує дидактичні ігри на уроках математики. Авторка ділиться досвідом використання певних видів дидактичних ігор при вивчені певних тем. Наприклад, коли вона ставить за мету вправляти дітей у прямому і зворотному рахунку, а також закріпити знання про суміжні числа, то звертається до гри «Хто знає, хай рахує далі». Діти стають у коло. Ведучий називає число і кидає м’яч одному. Учень повинен зловити м’яч, назвати число-сусіда. Перед початком гри домовляються, як рахувати: в прямому чи зворотному порядку, повертаючи м’яч ведучому.

А ось приклад використання рухливої дидактичної гри. Гра «Математичний струмок» допомагає вчителеві закріпити склад числа. Двоє учнів беруться за руки, утворюючи ворота, і тримають цифрову картку, наприклад, 8. Решта дітей (їх теж вісім) розходяться по класу. Потім кожний повинен знайти свою пару 7−1, 6−2, 5−3, 4−4. Вчитель подає сигнал: «Струмок до воріт!», — і діти парами проходять через ворота. «Ворота» пропускають тільки ті пари, котрі правильно склали задане число із двох менших, тобто склад числа.

Кожний вчитель знає, наскільки важливим є засвоєння учнями різних випадків складу числа для успішного виконання ними в майбутньому операцій додавання і віднімання в межах 10, на яких ґрунтуються обчислення в усіх наступних концентрах. Вчителі також знають, наскільки важко йде процес запам’ятовування складу чисел. А наведена дидактична гра ілюструє нам спосіб значно полегшити цей процес.

Т.І. Рудакова із досвіду своєї роботи переконалася, що гра розкриває дітей краще від діагностичних тестів. Це для вчителя у майбутньому — великий простір для спостережень і роздумів. Орієнтація на гру як спосіб навчання і форму організації діяльності допомогли авторці даної статті зробити працю приємною, стосунки з учнями — приязними та довірливими, а навчання — цікавим та захоплюючим.

У статті «Роль современных дидактических игр в розвитии познавательных интересов и способностей младшых школьников» (журнал «Начальная школа». — 2004. — № 4) О. А. Козлова (вчитель початкових класів) запевняє, що вчителі повинні звертати увагу на особистість дитини, розвивати її кращі якості. Але реалізація цього завдання потребує нового підходу до навчання і виховання дітей. Навчання повинно бути розвиваючим, направлене на формування пізнавальних інтересів і можливостей учнів. У зв’язку з цим особливе значення мають ігрові форми навчання, в тому числі, дидактичні ігри. Вони дають можливість розвивати в учнів увагу, пам’ять тощо. Ігрові завдання позитивно впливають на розвиток усвідомлення, винахідливості учнів. Деякі ігри потребують не тільки розумових, але і вольових зусиль: організованості, витримки, вміння дотримуватись правил гри. Вчителька наводить приклади дидактичних ігор на уроках математики, розроблені нею. При складанні дидактичних ігор вона керувалась не тільки необхідністю підвищити пізнавальну активність та інтерес учнів, але й бажання сформувати адекватні взаємовідносини в колективі.

У статті «Формирование вычислительных навыков в процессе игры» (журнал «Начальная школа». — 1987. — № 2.) мова йде про те, як за допомогою гри можна сформувати у школярів обчислювальні навички. Як зазначається у даній статті, основне завдання початкового курсу математики — формування в учнів особливих, доведених до автоматизму навичок додавання і віднімання в межах 20 і табличних навичок множення і ділення. Автоматизм навичок досягається в процесі вправ. Але виконання однотипних вправ стомлює дітей. Тому в урок математики вчителі включають ігри та ігрові вправи. Серед них «Мовчанка», «Вгадай приклад», «Кругові приклади», «Математична естафета» та інші.

У статті «Дидактичні ігри» (журнал «Початкова школа». — 1986. — № 10.) С. А. Денис — вчителька початкових класів ділиться з нами своїм досвідом роботи у школі. Вона запевняє, щоб розкрити всі «секрети» шкільного життя та навчання, дати шестиліткам знання, уміння і навички, передбачені програмою, потрібно застосовувати не лише заняття, а й дидактичні ігри. Це один із засобів розвитку пізнавальної діяльності найменших школярів. У даній статті вчителька наводить приклади кількох ігор. Наприклад, гру «Мандрівка до лісу» вчителька застосовує на уроці математики. Для проведення цієї гри вона заготовляє роздаткові картки, силуетні малюнки (мухомор, боровик, ялинка). Учні одержують по 1−2 картки з варіантами завдання під назвою «Склади приклади». Дитина сигналізує «ялинкою», що приклади складені. В нагороду одержує «боровичок», неправильна відповідь — «мухомор».

Вчитель-методист Неля Скопич у своїй статті «Творчі вправи та ігри як невід'ємна частина логічного мислення молодших школярів» повідомляє нас про те, що в учнів шестирічного віку переважають ігрові інтереси, довільна поведінка, наочно-образне мислення. Це стосується, зокрема, й уроків математики. Неля Скопич запевняє, що захопившись грою, дитина не помічає, що вчиться, запам’ятовує нове, орієнтується у незвичайних ситуаціях; що поповнюється запас її понять, уявлень, розвивається фантазія. Тому ігрові елементи дають змогу вчителеві зацікавити учнів і протягом досить тривалого часу підтримувати їхній інтерес до складних питань, властивостей і явищ, на яких у звичайних умовах зосередити увагу дітей не завжди вдається.

У монографії М.І. Микитинської, Н. Д. Мацько (Математичні ігри в 1−3 класах._К.: Радянська школа, 1980) розглядаються питання організації та управління ігровою діяльністю молодших школярів в процесі засвоєння важливих математичних понять. Особлива увага звертається проблемам розвитку творчих можливостей учнів, їх пам’яті, уваги, уявлення. У даній монографії описується дидактична і виховна мета ігор, даються методичні рекомендації щодо проведення ігор на різних етапах уроку.

М.В. Богданович у своїй монографії «Методика викладання математики в початкових класах» теж згадує про дидактичні ігри. Він вважає, що на уроці гра організовується не для того, щоб діти погрались, а щоб чогось навчились. Автор даної монографії запевняє, що гра не передує виконанню навчальних завдань і не чергується з ними, а є однією з форм організації колективної роботи учнів у класі.

Щоб перевірити ефективність використання дидактичних ігор вчителями на уроках математики у сучасній початковій школі, я провела анкетування у Тернопільській загальноосвітній школі № 23, де проходила практику. Основним завданням даного анкетування було визначення стану використання дидактичних ігор у початковій школі. Мене цікавили такі питання: чи використовують вчителі на уроках математики дидактичні ігри; як часто використовуються дидактичні ігри на уроках математики; скільки хвилин на уроці вчителі використовують для проведення дидактичної гри; на яких етапах уроку пропонується дидактична гра учням; в якій формі організовується гра на уроці; чи використовуються дидактичні ігри в позаурочний час; в якому класі дидактична гра займає найбільше часу; які ігри використовують вчителі на уроках математики.

Анкетуванням було охоплено 15 вчителів. Результати анкетування показали, що більшість вчителів початкових класів в тій чи іншій мірі використовують дидактичні ігри на уроках математики і в позаурочний час, але основна маса вчителів робить це епізодично. З’ясувалося також, що вчителі найчастіше використовують дидактичні ігри під час усних обчислень. Це такі ігри як: «День і ніч», «Мовчанка» тощо. Переважна більшість вчителів організовують дидактичні ігри у формі фронтальної роботи і, як показало анкетування, тривалість гри на уроці становить 5−8 хвилин.

Проведений аналіз засвідчує, що дидактичні ігри на уроках математики не повністю використовуються вчителями не через те, що не має методичних вказівок й зразків їх проведення, а через те, що деякі вчителі не мають бажання їх проводити з певних причин. Про це сумно дізнаватися, адже робота такого вчителя вже не має потрібної ефективності, не зацікавлює дітей, а навпаки відбиває в них бажання вчитися. Звісно, таке навчання не призведе до повного всебічного розвитку особистості.

Отже, кожен вчитель початкових класів повинен усвідомити, що використовуючи дидактичні ігри на уроках математики покращує навчальний процес учнів. В грі дитина розвивається, пізнає щось нове, засвоює краще матеріал уроку тощо.

Таким чином, проведений аналіз засвідчує, що і в практиці початкової школи, і в навчальній та методичній літературі проблема використання дидактичних ігор на уроках математики має певне відображення. Разом з тим, є і можливості, і потреби до більш глибокої розробки різних сторін цієї проблеми. Цей висновок підтверджує доцільність вибору теми даного дослідження.

2. Методика використання дидактичних ігор на уроках математики

2.1 Методичні підходи до використання дидактичних ігор на уроках математики

Проводити ігри, створювати ігрові ситуації важливо на кожному уроці. Це особливо стосується І класу — перехідного періоду, коли учні ще не звикли до тривалої напруженої діяльності. Вони швидко стомлюються, притуплюється їхня увага, набридає одноманітність. Тому гра має ввійти в практику роботи вчителя як один з найефективніших методів організації навчальної діяльності першокласників.

Щоб ігрова діяльність на уроці проходила ефективно і давала бажані результати, необхідно нею керувати, забезпечивши виконання таких вимог:

Готовність учнів до участі в грі. (Кожний учень повинен засвоїти правила гри, чітко усвідомити мету її, кінцевий результат, послідовність дій, мати потрібний запас знань для участі у грі).

Забезпечення кожного учня необхідним дидактичним матеріалом.

Чітка постановка завдання гри. Пояснення гри — зрозуміле, чітке.

Складну гру слід проводити поетапно, поки учні не засвоять окремих дій, а далі можна пропонувати всю гру і різні її варіанти.

Дії учнів слід контролювати, своєчасно виправляти і спрямовувати, оцінювати.

Не можна допускати приниження гідності дитини (образливі порівняння, оцінка за поразку в грі, глузування тощо).

Гру можна пропонувати на початку уроку (усна лічба, повторення матеріалу, який буде опорою уроку; з’ясування і приведення в систему цінностей, набутих завдяки спостереженням навколишньої дійсності). Ігри, що пропонують на початку уроку, мають збудити думку учня, допомогти йому зосередитись і виділити основне, найважливіше, спрямувати увагу на самостійну діяльність. Інколи гра може бути ніби фоном для побудови всього уроку. Коли ж учні стомлені, їм доцільно запропонувати рухливу гру. Наприклад, встати в кожному ряді учням, що займають парні місця, а потім навпаки — тим, що займають непарні (прядок розміщення місць доцільно щоразу змінювати, щоб кожний учень сам визначав парне чи непарне його місце, а не діяв механічно). Проте слід пам’ятати, що окремі ігри занадто збуджують емоції дітей, надовго відвертають їхню увагу від основної мети уроку. Адже діти в цьому віці ще не вміють керувати своїми емоціями, переключати увагу, зосереджуватись у потрібні моменти. Тому ігри, пов’язані з сильним емоційним збудженням, слід проводити лише в кінці уроку, на етапі розвитку математичних знань учнів. Ми проводили дидактичні ігри і на етапі первинного закріплення знань.

Ігри важливо проводити систематично й цілеспрямовано на кожному уроці, починаючи з елементарних ігрових ситуацій, поступово ускладнюючи й урізноманітнюючи їх у міру нагромадження в учнів знань, вироблення вмінь і навичок, засвоєння правил гри, розвитку пам’яті, виховання кмітливості, самостійності, наполегливості тощо.

Оскільки гра має проводитись систематично, вчитель повинен продумати все до найменших деталей, а саме:

1. Доцільно створити умови для проведення постійних ігор-змагань між учнями, що сидять на різних рядах парт, і для індивідуальних ігор. Для цього проти кожного ряду парт важливо закріпити набірні полотна та полички для розставляння предметів під час гри (щоб їх було видно всім учням класу).

Підібрати мінімальну кількість ігрового матеріалу для проведення ігор.

Продумати, де зберігати ігровий матеріал (спеціальні полиці в шафі, на яких розмістити ящички з різноманітними наборами предметів чи карток як для окремих ігор, так і універсальні). Для індивідуальних ігор, що проводитимуться між учнями кожної парти, ящички учнів з підписаними прізвищами можна зберігати в класі і роздавати потрібний матеріал перед уроком.

Ігровий матеріал у ящиках має бути чітко систематизований і згрупований так, щоб ним було зручно користуватися. Так, дрібні предмети (цифри, знаки, монети, кружечки, квадратики тощо) можна зберігати в сірникових коробках з підписами або зображеннями цих предметів на коробках. У конвертах зручно зберігати плоскі геометричні фігури, картинки із зображенням різних предметів тощо. Для зручності конверти слід підписати або зверху наклеїти зображення матеріалу, що міститься в конверті. Іграшки, різноманітні предмети зручно зберігати в невеличких целофанових мішечках.

Доцільно розсадити учнів (звичайно, непомітно для них) так, щоб за кожною партою сидів один учень сильний, а другий — слабкий. У такому разі ігри між сусідами по парті проходять ефективніше і постійно контролюються сильнішими. Розсадити учнів по рядах парт треба так, щоб рівень їхніх знань і розумового розвитку був приблизно однаковим, щоб шанс виграти мав кожен ряд учнів.

Гра на уроці не повинна проходити стихійно, вона має бути чітко організованою і цілеспрямованою. Насамперед учні повинні засвоїти правила гри. Загальні правила мають бути єдиними для всіх ігор, щоб в учнів поступово виробився стереотип. Крім того, зміст гри, її форма повинні бути доступними, посильними для учнів.

Змагання в І класі доцільно проводити на першість, між учнями рядів парт, за варіантами у кожному ряді тощо.

Правила в ігровій ситуації відіграють надзвичайно важливу роль. Якщо вони заздалегідь не продумані, чітко не сформульовані, то це утруднює пояснення ходу гри, осмислення учнями її змісту, викликає втому і байдужість в учнів.

Правила гри зобов’язують учнів діяти строго по черзі чи колективно, відповідати за викликом, уважно слухати відповідь товариша, щоб вчасно виправити його і не повторювати сказаного, бути дисциплінованими, не заважати іншим, чесно визнавати свої помилки тощо.

Правила гри виконують функцію організуючого елемента і є засобом керування грою. Вони визначають способи дій та їх послідовність, вимоги до поведінки, регулюють взаємини дітей у грі, вчать їх співвідносити свої дії з діяльністю інших гравців, сприяючи вихованню наполегливості, чесності, кмітливості тощо.

Під час гри вчитель має постійно контролювати діяльність учнів, виконання ними правил, спрямовувати гру за питаннями чи репліками та непомітно підтримувати дітей підбадьорювати їх, запобігати виникненню можливих конфліктів між дітьми, не допускати помилкових дій тощо. В жодному разі вчитель не повинен захоплюватися лише дидактичною метою гри, недооцінюючи її виховне значення. Жодне порушення правил не повинно залишатись поза увагою вчителя. Залежно від обставин він має знайти час і досить вимогливо та справедливо вказати учню на його недоліки в грі, пояснити, до чого призводять подібні вчинки (нечесність, несумлінне ставлення до обов’язків) на виробництві, в повсякденному житті тощо. Проте під час гри не треба робити довгих зауважень, повчань, оскільки це погіршує настрій учнів, послаблює їхній інтерес, гальмує увагу.

У грі повинні брати участь всі учні класу. Тому завдання треба добирати короткі, посильні, розраховуючи на відповіді всіх учнів класу.

Слід уникати одноманітності завдань, організовуючи їх так, щоб дітям не доводилося довго чекати включення в гру, бо це знижує їхній інтерес.

Загальні правила для учнів в процесі ігор можна сформулювати так:

1. Уважно слухай і запам’ятовуй хід гри, необхідні дії, їх послідовність.

2. Пам’ятай — успіх залежить від чіткого усвідомлення кінцевої мети, передбаченого грою результату гри. Не поспішай розпочати гру, не дослухавши до кінця вказівки вчителя. Поспіх часто призводить до грубих помилок, зайвих непотрібних дій.

3. Уважно слухай відповідь товариша, щоб у разі потреби виправити або доповнити його.

4. Додержуй своєї черги, не заважай товаришам, не роби зайвих рухів, дій, будь дисциплінованим.

5. Чесно визнай свою помилку, якщо товариші довели, що ти неправий. (Помилятись може кожний).

6. Не хитруй, не шукай легкого нечесного шляху для перемоги. Цим ти підводиш товаришів і втрачаєш свій авторитет. Поважають лише чесних, справедливих, принципових.

На цьому останньому пункті слід особливо наголосити і застерегти, що навіть тоді, коли все виконано правильно, але хоч один учень ряду схитрував, ряд займає останнє місце. Важливо, щоб не лише вчитель, а й учні слідкували за чесністю дій в грі.

Отже, у цьому параграфі ми подали чіткі методичні рекомендації щодо використання дидактичних ігор на уроках математики, адже знаємо, що на сьогоднішній день не кожен вчитель початкових класів дотримується даної методики і проводить ігри неефективно. Цей висновок підтверджує доцільність нашого вибору теми дослідження, спонукає до розробки системи дидактичних ігор на уроках математики в 1 класі, про яку ми згадуватимемо у наступному параграфі.

2.2 Розробка системи дидактичних ігор на уроках математики в 1 класі

Розробляючи систему дидактичних ігор на уроках математики в 1 класі, потрібно виходити з методичного аналізу поняття дидактична гра, враховувати мету використання ігор на уроках математики, потребу в оптимізації навчального процесу, індивідуальні можливості молодших школярів. При цьому слід дотримуватись таких концептуальних вимог:

1. Система повинна сприяти розвиваючому навчанню математики, оптимальному розвитку кожної дитини зокрема;

2. Ігри системи повинні бути узгодженні з тим матеріалом, який вивчається за підручником і знаходиться в зоні доступності дитини;

3. Система повинна здійснювати пропедевтичну функцію у вивченні математики, зокрема, знайомити учнів з різними розділами математики;

4. Система повинна враховувати сучасні умови шкільної практики, бути зручною для роботи вчителя;

Система дидактичних ігор розроблялася на основі аналізу стабільного підручника з математики, посібників для вчителя, рекомендацій наукового керівника. У процесі роботи виявилося, що велику кількість дидактичних ігор доцільно застосовувати до відповідного програмного матеріалу, який вивчається у 1 класі. Тому дана система включає в себе такі підсистеми дидактичних ігор:

1. Дидактичні ігри, пов’язані з вивченням властивостей та відношень предметів;

2. Дидактичні ігри, пов’язані з вивченням нумерації чисел першого десятка та числа 0;

3. Дидактичні ігри, пов’язані з вивченням практичних дій в межах 10;

4. Дидактичні ігри, пов’язані з вивченням нумерації чисел другого десятка.

У кожну підсистему входять ігри, різноманітні за формою їх проведення, а саме: фронтальні ігри, індивідуальні ігри, рухливі ігри, спокійні ігри, ігри-змагання тощо. Загальний вигляд системи дидактичних ігор, яка використовувалась нами в 1 класі, можна зобразити такою структурною схемою:

Як видно зі схеми, нові види ігор протягом року вводяться поступово і на кінець першого класу діти знайомі з усіма названими видами ігор.

В учнів шестирічного віку переважають ігрові інтереси, довільна поведінка, наочно-образне мислення. Тому використання дидактичних ігор на уроках, зокрема, математики відіграє важливе значення. Захопившись грою, дитина не помічає, що вчиться, запам’ятовує нове, орієнтується у незвичайних ситуаціях; що поповнюється запас її понять, уявлень, розвивається фантазія. Ігрові елементи дають змогу вчителеві зацікавити учнів і протягом досить тривалого часу підтримувати їхній інтерес до складних питань, властивостей і явищ, на яких у звичайних умовах зосередити увагу дітей не завжди вдається.

Використовуючи дидактичні ігри вже із першого класу на уроках математики можна помітити, що у першокласника відбуваються відчутні зміни у його мисленні: розвивається уміння аналізувати, узагальнювати, робити висновки, доводити доцільність своїх дій.

Подаємо змістову характеристику кожної підсистеми дидактичних ігор, які можна використовувати на уроках математики у 1 класі.

Дидактичні ігри, пов’язані з вивченням властивостей та відношень предметів.

Перший урок математики у першому класі розпочинається із вивчення теми «Ознайомлення учнів з підручником. Предмет. Фігура. Лічба предметів». Тому, щоб уточнити знання і уміння учнів називати числа від 1 до 10, лічити предмети вчителеві варто запропонувати учням дидактичну гру під час роботи з лічильним матеріалом. Гра називається «Скільки?»

Матеріали гри: картки з цифрами, картки із зображенням різної кількості предметів, іграшки, набірне полотно.

Зміст гри. Варіант 1. учитель виставляє на набірному полотні картки із зображенням, наприклад, зірочок і, показуючи кожну з них указкою, пропонує лічити хором. Потім указкою показує зірочки, починаючи з останньої, а учні хором лічать від останньої до першої. Учитель повинен звернути увагу дітей на те, що в обох випадках дістали одне й те саме число. Далі, виймаючи картки із зірочками по одній (навмисно не по порядку), він пропонує дітям знову лічити хором. З’ясовується, що і в цьому разі дістали те саме число. Потім учитель ставить на місце всі картки по одній, а діти вголос їх лічать. Після цього вчитель замінює, наприклад, дві картки із зірочками картками з кульками і пропонує дітям лічити, скільки всього карток на набірному полотні. Коли діти дістануть знову те саме число, вчитель пропонує всі картки із зірочками замінити картками з кульками і знову полічити. Виявляється, що і цього разу кількість карток така сама.

Варіант 2. Учитель виставляє іграшки на столі або на карнизі дошки і пропонує учням, показуючи іграшки указкою, не лише лічити вголос, а й піднімати цифру, яку вони називають. Діти лічать у прямому і зворотному порядку, із заміною окремих іграшок.

Варіант 3. Учитель плескає в долоні кілька разів, а учні, полічивши кількість оплесків, мовчки піднімають картку з відповідною цифрою.

Варіант 4. Учитель плескає в долоні, учні також плескають і лічать оплески.

Варіант 5. Учитель показує таблицю із зображенням різних або однакових предметів (або виставляє картки на набірному полотні) і пропонує мовчки полічити й показати відповідну цифру.

Поряд з виробленням умінь лічби значну увагу слід приділяти в цей період з’ясуванню відношень: «більше», «менше», «стільки ж». Учні ознайомлюються з однозначною відповідністю, а потім вчаться визначати, яких предметів більше, а яких — менше. Важливо, щоб відношення «більше» — «менше» з самого початку виступало у взаємозв'язку, щоб діти відразу ж усвідомлювали, що коли в одній з порівнюваних сукупностей предметів більше, то це означає, що в другій їх менше. Поступово учні навчаються з’ясовувати, на скільки в одній з груп предметів більше (менше), ніж в другій, що треба зробити, щоб предметів в обох групах стало порівну. Тому під час вивчення теми «Порівняння груп предметів за кількістю. Поняття однакова кількість, неоднакова кількість, стільки ж, більше, менше можна використати гру «Покажи «стільки ж», «більше», «менше»».

Матеріали гри: у вчителя і учнів набір карток з числами і різні предмети.

Зміст гри. Варіант 1. Учитель показує учням карточку з числом 3 і каже: «Більше», учні показують 4, 5 і більше предметів, або карточку із зображенням більш як 3 предметів. Коли вчитель говорить: «Стільки ж» і показує картку з числом 5, усі діти піднімають у руці 5 предметів, коли вчитель показує число 5 і каже: «Менше», учні показують 2−3 предмети і т. д.

Варіант 2. Учитель показує картку з числом і говорить: «Більше», «Менше», «Стільки ж», а учні піднімають картки з більшим, меншим і таким самим числом.