Формування екологічних понять на уроках біології

Зміст

• Вступ
• Розділ 1. Основи формування екологічних понять на уроках біології у загальноосвітній школі
• 1.1 Теорія розвитку біологічних понять
• 1.2 Психолого-педагогічні підходи щодо формування екологічних понять
• Розділ 2. Методика формування екологічних понять на уроках біології
• 2.1 Формування екологічних понять як засіб підвищення екологічної свідомості учнів
• 2.2 Використання методичних прийомів та засобів для ефективного формування та розвитку екологічних понять
• Розділ 3. Експерементальне дослідження засвоєння екологічних понять учнями середньої школи
• 3.1 Експериментальне дослідження екологічних понять
• 3.2 Результати експериментального дослідження
• Висновок
• Список використаної літератури

Вступ

Одним із важливих аспектів перебудови роботи національної школи є підвищення ефективності екологічного навчання і виховання учнівської молоді.

Природа — це і середовище проживання, і джерело знань, і область праці, і місце відпочинку, і джерело естетичної насолоди. Відомий педагог В. О. Сухомлинський стверджував, що природа є важливим засобом впливу, прекрасним методом виховання, яким ми рідко користуємося і яким необхідно оволодіти. Зараз ця необхідність особливо очевидна і стосується вона не тільки школи, але й усіх верств населення.

Тому і завдання виховання у людини правильного відношення до природи не прості. Головне — турбота про збереження природи, її захист, бережливе використання її ресурсів.

Екологічне виховання — це велика і важлива педагогічна проблема: вона має велике значення для виховання патріотизму і гуманізму, формування національного світогляду. Коли людство опинилось перед екологічною катастрофою, ми з великим запізненням усвідомили, що являємося частиною єдиного організму природи і цілком залежимо від неї, а тому деградація природи означає нашу власну деградацію, а загибель її була б нашою загибеллю. Природа є і об'єкт, і засіб, і сутність діяльності. І тому наших дітей потрібно виховувати поза віковою споживацькою традицією, у зовсім іншому, співчутливому і шанобливому, відношенні до природи, у розумінні того, що природа — джерело всього нашого життя — духовного, матеріального і фізичного.

У педагогічній теорії це коло питань розробляється у напрямку нової галузі педагогічного знання — теорії і методики екологічної освіти і виховання учнів. Проте методика природоохоронної освіти і відповідної виховної роботи з учнями в нашій країні тільки складається. Природоохоронні знання поступово включають і в зміст не тільки предметів природничого циклу, але і гуманітарного, що плідно відбивається на духовному і моральному розвитку особистості.

Перебудова навчально-виховного процесу загальноосвітньої школи у відповідності до вимог закону України «Про освіту» вимагає докорінного вдосконалення екологічної освіти учнів.

Актуальність дослідження. Ця тема стала особливо актуальною в зв’язку з бурхливим розвитком науково технічного прогресу, оскільки людина стала найбільш віддаленою від природи. Вона забула про своє походження, про всесвітній взаємозв'язок між усім живим та не живим, об'єктами та суб'єктами нашої планети. Тому покращення вивчення екології є дуже важливим на даному етапі нашого життя. Мета: Дослідити процеси засвоєння екологічних понять в середніх та старших класах. Та встановити вплив різноманітних методів на рівень засвоєння їх учнями.

Завдання:

1. Проаналізувати різноманітні терміни в підручниках для ЗОШ

2. Визначити роль формування екологічних понять в навчанні та світосприйнятті учнів.

3. Дослідження якості засвоєння екологічних понять з використанням різноманітних прийомів і засобів.

4. Визначення ефективності різних форм засвоєння термінів та понять.

Розділ 1. Основи формування екологічних понять на уроках біології у загальноосвітній школі

1.1 Теорія розвитку біологічних понять

Дослідженнями багатьох методистів-біологів була відкрита основна методична закономірність свідомого і міцного засвоєння знань. Вона полягає в планомірному утворені і розвитку понять у учнів в процесі вивчення.

За останні десятиріччя в методиці біології склалась і закріпилась теорія розвитку понять в процесі вивчення. Поняття допомагають людині в її поступовому пізнанні світу. Оперування поняттями, по визначенню Ф. Енгельса, і є мислення. Поняттями людина мислить. Думка відображає реальний світ і на шляху від незнання до знання проходить ряд стадій.

Початковим моментом в пізнанні зовнішнього світу є відчуття речей і явищ. Із відчуття утворюється сприймання, яке відображає речі в цілому. На основі сприймання утворюється уявлення. Узагальнення уявлень утворює поняття. Розвиток понять — основна рушійна сила усього навчально-виховного процесу. Вчитель повинен виділити основні поняття в кожному курсі, в учбовому предметі і неперервно держати їх в полі свого методичного зору, повертаючись до них на різному матеріалі і в різних зв’язках. Учні оволодіють поняттями не відразу: на утворення їх потрібен час. Верзилин Н. М., Корсунська В. М. в своїй роботі відмічають, що біологія — це система основних понять, які розвиваються в логічній послідовності і знаходяться у взаємозв'язках. Ці поняття можуть бути простими і складними, спеціальними і загальнобіологічними.

Кожне поняття поступово розвивається, ускладнюється. Просте початкове поняття, яке включає один елемент знання, об'єднуючись з другими простими поняттями, утворюють складні. Так поняття «листок» на першому уроці по темі є простим, первинним. Учні дізнаються, що листок має зелену пластинку з жилкуванням і черешком, тобто придбають поняття про зовнішній вигляд. До кінця вивчення теми, на десятому уроці, поняття «листок» стає складним і включає ряд елементів знань. Учні дізнаються про різні форми листків, анатомічну будову, утворення органічних речовин в листку шляхом вбирання вуглекислого газу на світлі, дихання листка, випаровування листком води, пристосування листків у різних рослин. Складне поняття «листок» узагальнює у собі поняття морфології, анатомії, фізіології, екології листка. З приведеного прикладу видно, що просте поняття в ряді випадків може бути відносно простим і відносно складним. Являється дуже важливим для кожного уроку біології виділити головні спеціальні поняття, які б сприяли послідовному розвитку фундаментальних загальнобіологічних понять, забезпечуючих формування наукового світогляду учнів. Так формування і розвиток поняття «дводольні і однодольні рослини», згідно до програми починаються на уроці з теми «Будова насіння дводольних рослин» і йде по наступних етапах:

І. Виявлення запасу уявлень і понять в учнів, набутих в попередніх класах і в результаті життєвого досвіду. З цією метою учитель організовує бесіду з учнями, в результаті якої узагальнюються їх знання про основні органи квіткових рослин (корінь, стебло, листя) на основі елементарних понять, набутих в 3-му класі на уроках природознавства і в курсі ботаніки в 5-му класі з теми «Загальне ознайомлення з квітковими рослинами».

ІІ. Організація досліджень учнів за будовою плодів квасолі. При обговоренні учні роблять висновки про наявність оцвітини, до якої прикріплюється насіння квасолі.

ІІІ. Проведення лабораторної роботи, під час якої учні вивчають будову насіння квасолі. Після виконання роботи учитель організовує бесіду, направлену на виділення вагомих ознак насіння дводольних рослин.

IV. Схематичне зображення вчителем на дошці, а учнями у зошитах цілого і розрізаного насіння квасолі, частин насіння і зародку, запис їх назв на малюнку. Малюнок виконаний на дошці, використовується для висновку, в якому відображаються найбільш вагомі ознаки, характерні для всіх рослин класу дводольні.

V. Уточнення понять шляхом порівняння насіння різних рослин. Вчитель пропонує учням розглянути малюнок в підручнику «Будова насіння дводольних рослин» і відповісти на ряд питань.

VI. Перевірка засвоєних знань.

Таким чином у учнів поглиблюються і розширюються поняття про дводольні рослини. Вони приходять до висновку про те, що по одній ознаці не завжди можливо визначити, до якого класу слід віднести ту чи іншу рослину.

Знання учнями ознак дводольних рослин має важливе навчально-виховне значення. Це поняття, сформоване в курсі ботаніки 5-го класу, є опорним при вивченні квіткових рослин і історичного розвитку рослинного світу й служить для формування понять про фактори еволюції, про сорти культурних рослин.

Розглянутий приклад дозволяє зробити висновок про те, що для сучасного уроку біології характерна певна послідовність в формуванні розвитку біологічних понять. Передбачаються наступні етапи:

1. виявлення запасу уявлень і понять в учнів, набутих в попередніх класах і в результаті життєвого досвіду;

2. організація спостережень одиничних об'єктів, процесів або явищ живої природи, при цьому об'єкти для спостереження підбираються так, щоб вони розрізнялись за усіма ознаками, крім істотних, або навпаки були подібні по всім ознакам, крім істотних;

3. організація спостережень декількох подібних об'єктів, процесів або явищ і виділення їх спільних властивостей;

4. уточнення поняття шляхом вторинного порівняння об'єктів;

5. визначення поняття, яке охоплює істотно спільні ознаки вивчаючих об'єктів, процесів, закріплених у термінології;

екологічне поняття урок біологія

6. виконання спеціальних вправ учителем для уточнення ознак поняття, встановлення зв’язків і відношення до інших понять;

7. перевірка засвоєння учнями введеного нового поняття і його застосування.

Знання і застосування на практиці етапів формування і розвитку біологічних понять на конкретному уроці має для учителя суттєве значення. Це дозволяє вибрати найбільш ефективне поєднання методичних прийомів організації розумової діяльності учнів у відповідності із задачами уроку.

Урок формування нових понять має структуру відповідно названим етапам.

Розвиток загальнобіологічних понять від уроку до уроку всередині курсу і від курсу до курсу визначає необхідність включення в той чи інший урок окремих етапів в залежності від логіки роботи вчителя.

Правильно поставлені виховні завдання уроку, які вирішуються на основі розвитку системи біологічних понять, дозволяють вчителю встановити зв’язки нового матеріалу з раніше вивченим в процесі систематичного розкриття все нових границь основоположних загальнобіологічних понять, сформувати світогляд учнів, направити їх на суспільно корисну діяльність на навчально-дослідній ділянці, орієнтувати вибір професії.

1.2 Психолого-педагогічні підходи щодо формування екологічних понять

Виникнення та загострення екологічної кризи в світі підвели наукову думку до необхідності широкого, по можливості всеохоплюючого, залучення людства до вирішення однієї з найболючіших проблем сучасності - охорони навколишнього середовища.

Як показав світовий досвід, такою ефективною формою є належним чином організована система екологічної освіти, яка в останні роки сформувалась у цілісне відгалуження педагогічної теорії і практики з притаманними їй понятійним апаратом, метою, завданнями і принципами.

Будучи водночас відносно новітнім розділом педагогіки, екологічна освіта сягає в глибину віків, її коріння можна простежити на будь-якому відрізку історії людської цивілізації, починаючи з часів зародження продуктивних сил суспільства і виникнення наук, і аж до наших днів, коли саме завдяки поступальному розвитку науки і пов’язаному з нею неконтрольованому росту населення та виробництва технічній прогрес досяг стадії свого заперечення, що виразилось у формі екологічних катастроф останніх десятиріч.

За даними Всесвітньої організації охорони здоров’я екологічні фактори в залежності від рівня розвитку економіки на 20% -80% беруть на себе відповідальність за негативний вплив на загальний стан здоров’я і життєздатність людини. Україна в останні десятиріччя опинилась у надзвичайно важкому не тільки соціально-економічному, а й екологічному становищі і належить до тих держав, де ці негативні впливи максимальні.

Усвідомлюючи відповідальність за наслідки сучасних тенденцій, особливо після Конференції ООН з навколишнього середовища і розвитку (Ріо-де-Жанейро, 1992р.), Україна активно налагоджує розробку довготривалих екологічних програм, які спираються на необхідність впровадження новітніх технологій, поліпшення санітарно-гігієнічних умов проживання населення, оздоровлення соціально-психологічного клімату та інше. Передумовою вирішення цих проблем є раціональне природокористування та охорона навколишнього середовища.

Проте всі заходи не матимуть успіху без належного розуміння населенням екологічних проблем, чітко налагодженої системи екологічної освіти в Україні [2, 3].

Теорія екологічної освіти в загальних рисах єдина для всіх країн, проте рівень її розробки й особливо практичного впровадження суттєво залежить від історичних передумов та соціально-екологічного стану конкретної держави.

Всі екологічні проблеми виникають практично від одного і того ж: від нашого небажання рахуватися з тим, що природні ресурси і регіонів, і планети в цілому є вичерпними.

Колись по якомусь непорозумінню у підручники проникло ділення природних ресурсів на вичерпні і невичерпні. До останніх відносили космічні, кліматичні і водні ресурси. Ділення це помилкове. Ми вже досить впевнились у практичній вичерпності водних багатств, наприклад, басейн Аралу. Антропогенні зміни клімату — це одна з ознак вичерпності і його ресурсів. А використання космічних багатств обмежено тим, що ми можемо лише певну кількість енергії використовувати на Землі, не змінюючи при цьому параметри біосфери, того середовища, без якого людина не може існувати.

Природні ресурси зі сторони не прикупити, їх тільки, скільки їх є на Землі - маленькій планеті у Всесвіті.

Сучасні масштаби екологічних змін створюють реальну загрозу для життя людей. Забруднення атмосферного повітря у багатьох містах України досягло критичного рівня.

" Гадаємо, — писав В. Сухомлинський [5], — що школа майбутнього повинна найповніше використовувати для гармонійного розвитку людини все, що дає природа і що може зробити людина для того, щоб природа служила їй. Уже через це ми повинні берегти і поповнювати природні багатства, які маємо." Для досягнення цієї мети потрібно, щоб кожна людина була екологічно вихована. Саме тому актуальною проблемою є екологічне виховання, ціль якого — розвинуте правильне відношення учнів до природи. Це виконується системою заходів, в основі яких лежить:

знання біології рослин і тварин, і основ біогеоценології;

розуміння значення природи в житті Землі і людського суспільства;

знання відношення великих людей до природи і результатів неправильного використання природних багатств;

знання основних законів охорони природи своєї країни, світу; Ф вміння правильно вести себе в природі.

Екологічне виховання передбачає педагогічно цілеспрямований вплив на учнів, у процесі якого вони засвоюють наукові основи проблем взаємодії суспільства і природи, оволодівають прикладними знаннями і практичними вміннями, і навичками з оптимізації впливу на природне і штучне середовище в різних видах діяльності. Ціллю екологічного виховання є формування системи наукових знань, поглядів і переконань, які гарантують становлення відповідальності за стан навколишнього середовища.

У задачі екологічного виховання входить:

засвоєння наукових знань про природу, які використовуються для обґрунтування практичних мір, пов’язаних з впливом на неї;

розумінні багатосторонності цінності природи для суспільства і людини;

оволодіння нормами правильної поведінки в природі;

розвиток потреби спілкування з природою;

активізація діяльності з покращання природного і штучного середовища.

Рішення цих задач спрямовано на формування нової культури відношення до природи.

Для реалізації мети і задач екологічної освіти і виховання особливо важливо спиратися на наступні принципові положення:

єдність інтелектуального сприйняття природного середовища і практичної діяльності з її покращання;

систематичність;

неперервність;

міжпредметність;

взаємозв'язок глобального, національного і краєзнавчих підходів до екологічних проблем.

До числа актуальних проблем екологічної освіти і виховання можна віднести наступні:

1) подальша розробка загальних методологічних і теоретичних основ екологічної освіти і виховання;

2) побудова системи змісту екологічного матеріалу як складової частини, яка вивчається в школі областей наукових знань і їх практичного застосування з урахуванням міжпредметних зв’язків;

3) характеристика етапів становлення і розвитку екологічної культури учнів на всіх рівнях освіти;

4) розробка структури і системи видів практичної діяльності учнів, які навчаються в області покращання навколишнього середовища;

5) науково-методичного обґрунтування підготовки і покращання кваліфікації всіх вчителів з питань екології та екологічної освіти;

6) включення задач формування відповідального відношення школярів до навколишнього середовища.

Одним із шляхів вирішення цих проблем є безперервна екологічна освіта, її основи викладені в екологічній концепції.

Концепція являє собою загальний виклад сутності, провідних принципів, основних напрямків, цілей, задач і умов діяльності, в нашому випадку — за розвитком системи безперервної екологічної освіти. Звичайно, що концепція повинна періодично поновлюватися з урахуванням змін конкретних соціально-економічних умов життєдіяльності суспільства і розвитку самої екологічної освіти.

На сьогодні в нашій країні розроблено ряд концепцій екологічної освіти державного і регіонального рівня. Проте у більшості з них не дотримуються однієї з головних вимог — технологічність концепції, яка забезпечує практичну реалізацію її основних положень і принципів при створенні системи безперервної екологічної освіти, відбору змісту, організації навчально-виховного процесу і самоосвіти.

Під екологічною освітою можна розуміти процес наслідування і поширеного відтворення людиною екологічної культури за допомогою освіти, виховання і самоосвіти, а також в рамках трудової і побутової діяльності; під безперервною екологічною освітою — збагачення її екологічною культурою протягом всього життя.

Система безперервної екологічної освіти об'єднує сукупність екологічно-освітніх програм (основних і допоміжних) і державно-освітніх стандартів різного рівня і напрямків, ряд реалізуючих їх освітніх закладів, різних організаційно-правових форм, типів і видів, систему управління безперервною екологічною освітою.

Сутність безперервної екологічної освіти можна зрозуміти через характеристику її основних цілей:

а) розвиток екологічної свідомості і мислення, екологічної культури особистості і суспільства, відповідального відношення кожної людини до природи;

б) формування практичного досвіду природокористування і компетентного прийняття рішень (кожним на своєму рівні), що буде сприяти здоровому образу життя людей, постійному соціально-економічному розвитку і економічної безпеки країни і світу.

Екологічна культура при цьому виступає як сукупність досвіду взаємодії людей з природою, яка забезпечує виживання і розвиток людини і відбита у вигляді теоретичних знань і засобів практичних дій в природі і суспільстві, моральних норм, цінностей і культурних традицій; екологічна свідомість — як адекватне відображення людиною цього досвіду, виключаючи його морально-ціннісне і відповідальне відношення до природи; екологічне мислення — як процес передбачення на понятійному рівні практичної реалізації екологічно цілеспрямованої діяльності.

Екологічна освіта стане дійсно безперервною при умові органічного об'єднання власне педагогічних методів освіти і виховання з політичними, економічними, моральними і безпосередньо практичними (через технології виробництва до повсякденного образу життя) засобами впливу на екологічну свідомість і поведінку людей.

Ефективність безперервної екологічної освіти залежить не тільки від наявності достатнього числа і доступності відповідних освітніх програм і стандартів, різноманітності і якості освітніх послуг, тлумачної системи управління освітою. Багато що визначається розвитком психологічного забезпечення навчально-виховного процесу, створенням стимулів, мотивуючих людину бути екологічно грамотною з врахування її віку, культурного, життєвого і професійного досвіду, умов проживання.

В безперервній екологічній освіті може бути реалізована наступна система принципів, якими потрібно керуватися при конструюванні і реалізації цілісного навчально-виховного процесу:

1) принцип демократизму і всезагальності екологічної освіти: означає доступність і різноманітність змісту, видів і форм надання людині будь-якого віку, посади і соціального статусу екологічно-освітніх послуг будь-якого виду, в любому місці, у будь-який час, будь-якого рівня у відповідності з потребами, інтересами і можливостями цієї людини і в той же час — обов’язковість екологічної підготовки для усіх людей;

2) принцип гуманізації екологічного виховання: передбачає створення такого укладу життя освітнього закладу, в якому здійснюється спільна творча діяльність, взаємоосвіта, взаємозбагачення і діалогічне спілкування суб'єктів освітнього процесу, створюються можливості для проявлення і розвитку творчої індивідуальності кожного;

3) принцип вертикальної інтеграції рівнів екологічної освіти: його реалізація забезпечить безперервний ріст екологічної культури особистості;

4) принцип горизонтальної координації діяльності основних, допоміжних, державних, недержавних і суспільних освітніх закладів: створює передумови погодженої освітньої політики в системі безперервної екологічної освіти, знімає проблемні питання на межі різних освітніх програм і педагогічних технологій;

5) принцип зв’язку екологічної освіти з потребами практичноперетворювальної діяльності людини і суспільства: передбачає відмову від абстрактного просвітительства в області екології і охорони навколишнього середовища, перехід до діяльнісної моделі навчально-виховного процесу, в якому використовується реальні екологічні дані, моделюються умови застосування екологічної інформації в контексті проблем і задач реального життя і професійної діяльності людей. Цей принцип означає по суті вимогу педагогічне обґрунтованої інтеграції екологічної освіти, науки, промисловості і самого життя людини;

6) принцип гнучкості, варіативності, проблемності, системності і міжпредметного змісту екологічної освіти. Гнучкість вимагає періодичного перегляду змісту у відповідності зі змінами потреб людини І суспільства в екологічній освіті; варіативність — різноманітність освітніх програм, розроблених «під споживача». Проблемність є необхідною умовою розвитку екологічного мислення і пізнавальної мотивації в процесі навчання і виховання; системність і міжпредметність відображають унікальність екології як науки — її можливість інтегрувати різноманітні області теоретичного знання і практичної діяльності людини, уособлювати єдність екосистеми;

7) принцип спадкоємності освітніх програм і педагогічних технологій: забезпечує безперервність розвитку екологічної культури, легкість переходу людини на наступні сходинки екологічної освіти. Ця спадковість базується на фундаментальному змісті екологічної освіти, визначеному в державних освітніх стандартах;

8) принцип врахування в екологічні освіті національно-культурних традицій, демографічних, природних і соціально-економічних умов життя людей: стосується як відбору змісту освіти і виховання, враховуючого ці особливості, так і надання для учбових закладів необхідної екологічної інформації - реальної для даного регіону, міста, села, а також організації освітнього процесу, органічно об'єднуючи найкращі традиції загальнолюдської і національної культури;

9) принцип єдності загальної, професійної і екологічної освіти: передбачає як змістовну екологізацію всіх існуючих освітніх програм і державно-освітніх стандартів загальної і професійної освіти, так і введення спеціальних екологічних програм. У сукупності це забезпечить формування екологічного світогляду особистості як органічної складової частини її загального світорозуміння.

Створення розвинутої системи безперервної екологічної освіти на всіх її рівнях і напрямках, і досягнення її цілей на основі реалізації сукупності принципів екологічної освіти можливі за наступних умов:

розробка відповідної нормативно-правової бази системи безперервної екологічної освіти;

координація діяльності органів державної влади, управління освітою і навчальними закладами у процесі створення системи безперервної екологічної освіти;

кадрове забезпечення всіх рівнів і направлень екологічної освіти;

розробка екологічно-освітніх стандартів і програм;

підготовка науково-методичної бази;

екологізація змісту всіх навчальних дисциплін;

організація активно навчаючого середовища, введення сучасних педагогічних технологій, розвиток психолого-педагогічного забезпечення освітнього процесу;

розвиток сітки спеціалізованих закладів екологічної освіти, факультетів, кафедр тощо;

фінансове і матеріально-технологічне забезпечення створення, функціонування і розвитку системи безперервної екологічної освіти.

Таким чином, процес екологізації системи освіти в сучасних умовах є не лише можливою, але й необхідною передумовою виходу суспільства з екологічної кризи, подолання її наслідків, що може здійснюватися різними шляхами. Одним з таких шляхів є формування екологічних понять на уроках у навчальних закладах різного типу, зокрема, на уроках біології.

Розділ 2. Методика формування екологічних понять на уроках біології

2.1 Формування екологічних понять як засіб підвищення екологічної свідомості учнів

Загальноосвітньому навчальному закладу відводиться провідна і найважливіша роль в екологічній освіті і виховані учнівської молоді. Це — основна ланка, оскільки не всі її випускники зможуть одержати вищу освіту. Мета загальної середньої освіти — формування особистості з новим, ексцентричним типом мислення й свідомості, високим ступенем екологічної культури.

Завдання цієї освіти — сформувати систему знань, поглядів і переконань учнів, яка забезпечуватиме громадську відповідальність за стан навколишнього середовища, як основу існування держави, готовність його поліпшувати шляхом прийняття необхідних екологічно грамотних рішень на основі нового стилю мислення і життя у злагоді з природою. Ця провідна ідея має розвиватися від початкової освіти до закінчення школи.

Ефективним засобом формування екологічної культури є екологізація шкільної освіти, яка передбачає включення екологічних аспектів, що пов’язані з основним матеріалом, до складу практично всіх навчальних дисциплін. В основу процесу екологізації повинні бути покладені дидактичні, психологічні, етичні та методичні принципи. На кожному рівні неперервного шкільного освітньо-виховного процесу реалізуються певні цілі за допомогою матеріальних та дидактичних методів навчання.

Загальна середня освіта здійснюється відповідно до віку дітей, обсягу та рівня їх знань, психолого-педагогічних можливостей на трьох ступенях (рівнях).

У загальному навчальному закладі І ступеня (І-IV кл.) забезпечуються:

елементарні знання про природу та взаємозв'язки учнів, взаємодію І взаємовплив людини і природи;

розуміння погіршення стану навколишнього середовища внаслідок нераціональної господарської діяльності та особистої причетності до екологічних проблем;

розвиток цілісного становлення до природи як джерела задоволення естетичних, комунікативних, пізнавальних та інших потреб особистості;

формування елементів здорового способу життя та навичок екологічно доцільної поведінки.

Загальноосвітні навчальні заклади II ступеню (5−9 класи) покликані забезпечити учням базовий рівень екологічної освіти, оволодіння ними основами екологічної культури. Учні мають:

знати сутність екології як науки та сфери практичної діяльності людини;

володіти поняттями та знати закономірності, що характеризують природу як цілісну систему;

усвідомлювати первинність природи, всезагальний та об'єктивний характер природних закономірностей, необхідність їх дотримання людиною;

розуміти діалектичний характер виливу науково-технічного прогресу на природу, сутність та причини виникнення глобальних економічних проблем, шляхи досягнення збалансованого екологічно безпечного розвитку;

знати екологічні права та обов’язки громадян України;

вміти оцінювати стан навколишнього середовища, регулювати власні споживання та спосіб життя, брати участь у практичних природоохоронних діях.

Загальноосвітній навчальний заклад III ступеню (10−11, 12 класи) забезпечує поглиблений рівень екологічної освіти відносно спеціалізації. Він забезпечує усвідомлення старшокласниками взаємозалежності екології та економіки, знання груп професій за впливом на довкілля. Учні старшої школи мають знати особливості впливу на навколишнє середовище обраної майбутньої професії, відповідні вимоги до фахівця, бути обізнаними в екологічному законодавстві відповідної галузі господарства, добре орієнтуватися в екологічних проблемах України. В цілому у старшокласників має бути сформована особистісна екологічна позиція і вміння її відстоювати в умовах правової демократичної держави.

Умовами реалізації екологічного підходу та формування екологічних понять у навчальному процесі є:

комплексний підхід до вивчення навколишнього середовища з використанням міжпредметних зв’язків;

врахування вікових індивідуально-психологічних особливостей школярів, їх пізнавальних можливостей і здібностей до творчості в процесі навчання і виховання;

вибір оптимальних форм, методів і прийомів навчання екології з наданням учням максимального прояву самостійності у проведенні різних типів уроків, занять у природі, організації і роботи на екологічній стежці, у природничо-краєзнавчих та художніх музеях, бібліотеках та наукових закладах;

організація безпосередньої практичної діяльності у довкіллі (екскурсії, практики, практикуми, експедиції) з його охорони та поліпшення під час навчальної та суспільно-корисної праці;

позитивний вплив учителя на виховний процес власним прикладом дбайливого ставлення до навколишнього середовища;

єдність дій педагогів і учнівського колективу школи на основі краєзнавчого принципу навчання з урахування особливостей свого краю, регіону.

Зміст шкільної екологічної освіти від початкових до старших класів побудований за блочно-модульним принципом і відображають напрями сучасної екології. Обов’язковим є два боки:

а) екологія як наука про закономірності співіснування і взаємодію організмів з навколишнім середовищем;

б) екологічні аспекти сучасної цивілізації.

Екологізація освіти неможлива без розвитку в учнів біологічного мислення, навичок самостійного освоєння і критичного аналізу нових повідомлень, без уміння будувати наукові гіпотези. У зв’язку з цим необхідно ширше планувати і здійснювати проблемний підхід при навчанні. Проблемний підхід передбачає організацію активного пізнання учнів, тоді як роль вчителя зводяться до управління пізнавальної діяльності дітей.

Основним методом під час формування екологічних понять повинен бути проблемний, тобто створення на уроці проблемної ситуації - ситуації інтелектуальних перешкод, при яких учні не володіють потрібними знаннями або способами діяльності для пояснення фактів і явищ. У залежності від змісту навчального матеріалу, психолого-вікових особливостей учнів виділяють різні засоби створення проблемної ситуації. Розглянемо їх і проілюструємо прикладами.

1. Висування проблемного питання.

Чим можна пояснити той факт, що харчові ланцюги не бувають дуже довгими?

2. Створення проблемної ситуації на основі вислову вченого.

Як ви поясните вислів К.А. Тімірязєва про те, що рослинам належить «космічна роль» ?

Чому географ і мандрівник А. Гумбольт вважав, що «людині передують ліси, а супроводжують пустелі?»

3. Створення проблемної ситуації на еонові приведення протилежних точок зору по одному і тому ж факту.

Пристосованість живих організмів до певних умов середовища пояснюють:

а) як результат створення видів творцем (К. Ліней);

б) як здатність організмів змінюватися відповідно змінам навколишнього середовища (Ж.Б. Ламарк);

в) як результат виживання особин, в яких завдяки мінливості розвинулись ознаки, які краще відповідають даним умовам (Ч. Дарвін).

Яку точку зору ви вибираєте і чому?

4. Повідомлення парадоксального факту.

а) Знищення в лісі хижих птахів спочатку призвело до збільшення чисельності інших груп птахів, але через деякий час їх чисельність різко знизилась.

Поясніть причини даного явища.

б) Ч. Дарвін більше як сто років назад встановив факт залежності між врожаєм конюшини і чисельністю кішок, які жили в сільській місцевості.

Дайте пояснення даної закономірності.

в) Чим пояснюється такий парадоксальний факт: «цвітіння» води — масове розмноження водоростей — супроводжується загибеллю риби?

5. Демонстрування досвіду або повідомлення про нього можуть стати основою для створення проблемної ситуації.

а) В двох однакових посудинах знаходиться культура хлорели. В дослідний посуд помістили планктонних ракоподібних, які харчуються хлорелою. Через деякий час чисельність хлорели в ній збільшилась у порівнянні з контрольним посудом.

Знайдіть пояснення отриманим результатам.

б) Дослід Гаузе полягає в наступному: якщо популяції двох близьких видів інфузорій хвостатої та інфузорії золотистої ростити окремо, надаючи їм певну кількість їжі, то особини в середині популяції розмножуються і досягають деякої постійної чисельності. Але якщо ці два види ростити сумісно при такій же кількості їжі, то до кінця 16-го дня виживає тільки інфузорія золотиста.

Як можна пояснити результати цього досліду.

Проблемний підхід до навчання передбачає обов’язкове формування в учнів прийомів розумової діяльності: аналізу, синтезу, порівняння, узагальнення, встановлення причинно-наслідкових зв’язків тощо, виключає в себе логічні операції, необхідні для вибору екологічного цілеспрямованого рішення.

Школа покликана дати учням основи екологічних знань, сформувати екологічний стиль мислення, навчити правил екологічно доцільної поведінки та здорового способу життя, тобто виховувати екологічну культуру особистості. У зв’язку з цим важливе значення має моніторинг екологічного виховання — систематичне вивчення його стану. Тим часом відомо, що моніторинг екологічного виховання, як і діагностика навчально-виховного процесу взагалі, належить до найслабкіших ланок педагогічної теорії та практики.

Були розроблені критерії визначення рівня екологічної культури школярів різного віку — наукові, емоційно-ціннісні, нормативні, діяльнісні. У діагностичній методиці їх сформульовано так.

1. Екологічні знання.

2. Екологічні мотиви і цінності.

3. Поведінка в природі.

4. Спосіб життя (стосовно навколишнього середовища та свого здоров’я).

5. Посильна участь в екологічній діяльності.

Ці критерії враховано для трьох рівнів екологічної культури учнів.

І рівень — низький.

поверхові, фрагментарні екологічні знання;

споживацька орієнтація щодо навколишнього середовища; байдужість до випадків заподіяння цьому шкоди;

порушення правил поведінки в навколишньому природному середовищі;

нездоровий спосіб життя (багато необов’язкових, надмірних видів споживання, нераціональне харчування, відсутність намагання зменшити витрати енергетичних і матеріальних ресурсів, відсутність прагнення зменшити кількість побутових відходів, наявність шкідливих звичок);

неучасть у посильній екологічній діяльності.

II рівень — середній.

досить глибокі екологічні знання з окремих питань, але загалом недостатньо систематизовані;

орієнтація на необхідність збереження та охорони навколишнього середовища, небайдужість до випадків порушення вимог до правил поведінки в ньому;

утримання від порушень правил поведінки в навколишньому природному середовищі;

не зовсім здоровий спосіб життя (окремі необов’язкові види споживання, нераціональне харчування, намагання зменшити витрати енергетичних і матеріальних ресурсів, прагнення зменшити кількість побутових відходів, відсутність шкідливих звичок.

III рівень — високий.

системні знання про екологічні закономірності, екологічні проблеми людства та шляхи їх розв’язування;

розуміння необхідності докорінних змін у взаємодії людини з природою з метою її відновлення. Вияв грамотної громадянської позиції щодо випадків порушень правил поведінки в навколишньому середовищі;

недопущення порушень правил поведінки в навколишньому природному середовищі;

здоровий спосіб життя (окремі необов’язкові види споживання, намагання раціонально харчуватися, намагання зменшити витрати матеріальних та енергетичних ресурсів, прагнення зменшити кількість побутових відходів, відсутність шкідливих звичок);

посильна з власної ініціативи участь в екологічній діяльності. Виходячи з критеріїв та рівнів екологічної культури школярів, визначаються показники, за якими робляться висновки про результативність екологічного виховання:

підвищення якості екологічних знань;

переорієнтація, зміна мотивів та цінностей щодо навколишнього середовища;

дотримання правил поведінки у природі;

позитивні зміни у способі життя;

участь в екологічній діяльності.

Узагальненим показником ефективності екологічного виховання є підвищення рівня екологічної культури школярів. Остання є системним утворенням, що складається з таких компонентів, як:

екологічні наукові знання;

способи мислення;

риси світогляду;

відношення і моральні позиції;

практичні дії, які забезпечують гармонійну взаємодію людини з природою;

підтримання збалансованого розвитку суспільства.

Отже, діагностика екологічного виховання — досить складний процес, де не можна обійтися методами анкетування, опитування, тестування. Такими методами можна скористатися тільки для вимірювання першого показника — підвищення якості екологічних знань. Щодо інших показників, то за допомогою цих методів можна отримати лише окремі дані. Адже нерідко учні досить добре обізнані з екологічними питаннями, вимогами до поводження в навколишньому середовищі (або інтуїтивно відчувають, чого від них чекає вчитель), тож дають грамотні відповіді на запитання анкет, добре орієнтуються в запропонованих тестами уявних ситуаціях. Та в повсякденній поведінці ці самі учні порушують екологічні вимоги, не турбуючись про можливі наслідки. Причина в тому, що їхні екологічні знання не перетворилися на особисто значущі мотиви і цінності, в екологічні поняття.

2.2 Використання методичних прийомів та засобів для ефективного формування та розвитку екологічних понять

Комплексний аналіз наукової й методичної літератури засвідчив, що проблемою екологічної освіти й виховання школярів займалися В. В. Вербицький, А. С. Волкова, Т.П. Дементьєва, А.Н. Захлєбний, І.Д. Звєрєв, В.А. Ігнатова, А. Н. Некос, Г. П. Пустовіт, І.Т. Суравегіна, І.Ф. Харіна, В. В. Червонецький та ін. Дослідженню методів і форм навчання та виховання присвячено роботи І.Я. Лернер, І.С. Мар'єнко, І.П. Підласого, В. М. Плахотник, О.І. Пометун, Г. П. Пустовіта, В.О. Сластьоніна, Л. В. Тихенко, Г.І. Щукіної та багатьох інших. Методи й форми, використовувані в екологічній освіті й вихованні, розглядали у своїх наукових публікаціях В. В. Вербицький, І.Д. Звєрєв, О. В. Король, І.Г. Павленко, Г. П. Пустовіт, І.Т. Суравегіна, В. В. Червонецький та ін.

Теоретичний аналіз проблеми екологічної освіти й виховання школярів, показав, що основними їх напрямами є: екологічна освіта й виховання під час урочної діяльності, екологічна освіта й виховання в позакласній діяльності та екологічна освіта й виховання в позашкільній роботі. Сучасна педагогічна наука має широкий спектр форм, методів, педагогічних технологій, що сприяють реалізації екологічної освіти на уроках і в позаурочний час.

Розглянемо деякі з них, розподіливши їх на три блоки. До першого блоку належать форми, методи й засоби екологічного навчання й виховання, застосовувані під час урочної діяльності; до другого — форми, методи й засоби екологічного навчання й виховання, застосовувані під час позакласної й позашкільної роботи; до третього — форми, методи й засоби екологічного виховання, які могли би бути використані й потенційно ефективні під час туристських подорожей. Третій блок ми виділяємо окремо від позаурочної й позашкільної роботи, вважаючи, що туризм є фундаментальною базою екологічного виховання школярів, оскільки величезне значення в туристській діяльності має залучення учнів до вирішення місцевих екологічних проблем. Туристські подорожі вимагають від учнів уміння спостерігати й аналізувати, оцінювати екологічний стан природних об'єктів, простежувати й розуміти взаємодію природних компонентів, моделювати власну поведінку в природі. У процесі подорожей фахівець туристської галузі зобов’язаний використовувати всі можливості для екологічного виховання учнів, підвищення їхньої екологічної культури. Це можливо лише за умови використання ефективних форм і методів екологічного виховання. Форму навчання в цілому, й екологічного навчання в тому числі, слід розуміти як спеціальну конструкцію процесу навчання, характер якої обумовлений його змістом, методами, прийомами, засобами, видами діяльності учнів.

Існує кілька класифікацій форм навчання, в основу яких покладено різні критерії: за кількістю учнів (масові, колективні, групові, мікрогрупові, індивідуальні); за місцем навчання: шкільні (уроки, робота на пришкільній ділянці, у лабораторії тощо) та позашкільні (домашня самостійна робота, екскурсії, заняття на виробництвах тощо); за тривалістю навчання (урок 45 хвилин, спарене заняття 90 хвилин, спарене укорочене заняття 70 хвилин, уроки без дзвінків, довільної тривалості). Установлено, що найпоширенішими формами екологічної освіти в школах під час урочної діяльності є: інтегровані уроки, уроки-подорожі, уроки-експедиції, лекції, конференції, семінарські заняття, дискусії, екскурсії, екологічні ігри, кіноуроки, розробка екологічних проектів, заняття з використанням сучасних інформаційних і телекомунікаційних технологій в Інтернеті, мультимедійних та інтерактивних технологій. Розглянемо деякі з указаних форм більш детально. У навчально-виховному процесі загальноосвітніх шкіл набула поширення така форма навчання, як екологічна гра. Під час цієї гри активність учнів зростає в багато разів, у дітей формуються вміння й навички екологічної спрямованості, гра постає потужним стимулом до внутрішньої пізнавальної мотивації. Екологічні ігри можуть бути настільними (екологічні кросворди, ребуси, чайнворди, лото тощо), також проводяться ігри-змагання, рольові ігри, ділові ігри тощо.

Однією з актуальних форм екологічного навчання й виховання в урочний час у сучасній школі є кіноурок. Основною перевагою такого уроку є те, що в процесі його проведення учні можуть не лише здобути екологічні знання, але й побачити конкретні екологічні ситуації, хоч і віртуально, але побувати в епіцентрі екологічних подій, катастроф, ознайомитися з екологічно безпечним технологіями, використовуваними на підприємствах, тощо.

Однією з цікавих форм сучасного екологічного навчання є «проектування», або «проектна діяльність». Вона становить собою виконання навчального проекту для узагальнення й інтеграції знань, здобутих за весь період навчання. Проектна діяльність — це організована цілеспрямована діяльність, результатом якої є отримання нової інформації. Навчання на основі проектної діяльності складається з таких етапів: визначення теми, мети й завдань проектів, комплектація групи учасників; творчий пошук ідей вирішення завдань проекту; отримання результату та його оцінка. Використання цієї форми навчання забезпечує впровадження теоретичних екологічних знань у практику. У процесі проектної діяльності виникають умови для взаємодії всіх її учасників, тобто для інтеракції, а також для здійснення конструктивного діалогу на всіх етапах виконання проекту. Проектування широко використовують в екологічній освіті, воно розвиває в учнів екологічне мислення, креативні якості, сприяє формуванню екологічного світогляду.

Ефективною формою екологічної освіти й виховання в сучасній школі під час урочної діяльності є інтерактивне навчання, що являє собою співнавчання, взаємонавчання (колективне, групове, навчання в спільній роботі). У процесі його вчитель та учень є рівноправними, рівнозначними суб'єктами освітнього процесу й розуміють, що вони роблять, рефлектують з приводу того, що знають, уміють і здійснюють.

Важливою частиною навчально-виховного процесу шкіл є екскурсії в природу. Вони сприяють більш глибокому та якісному засвоєнню матеріалу не лише з географії, біології, але й з інших дисциплін. Крім того, екскурсії - це приємний спосіб здобуття нового досвіду, великих знань і маси яскравих вражень. Статус екскурсії визначає мета її проведення. В одному випадку це буде організаційна форма, в іншому — метод, у третьому — засіб. Під час екскурсій школярі закріплюють здобуті на уроках знання, у них розвивається спостережливість, формуються вміння виявляти зв’язки між життєвими явищами й природними процесами, пробуджується інтерес до природи та природних явищ, з’являється бажання берегти її, пізнавати її закономірності, милуватися нею й отримувати від цього естетичну насолоду. Вибір тематики екскурсій обумовлений не лише наявністю певних тем у навчальних програмах, але й природними особливостями того чи іншого регіону. Наприклад, територія Луганської області має унікальну геологічну будову, у цьому зв’язку найбільш актуальною й привабливою є тематика геологічних екскурсій. Важливу роль в екологічній освіті й вихованні учнів відграє така форма роботи, як організація фенологічних пунктів при школі, оскільки фенологічні спостереження сприяють розумінню дітьми важливих природних закономірностей та осмисленню значення природи в житті кожної людини. На уроці, у процесі здійснення фенологічних спостережень, важливе значення має не лише правильна організація процесу спостереження, але й детальне опрацювання результатів, їх аналіз, узагальнення, порівняння, виявлення певних закономірностей і фактів, цю діяльність учні повинні здійснювати під обов’язковим контролем учителя.

Більш широкі можливості в контексті використання різноманітних форм і методів роботи має позаурочна й позашкільна діяльність. Значний інтерес для нашого дослідження становлять форми екологічного навчання й виховання учнів у позашкільних навчальних закладах, запропоновані Г. П. Пустовітом. Учений пропонує таку їх класифікацію:

? форми теоретичного навчання (предметний гурток, лекція, конференція, конгрес, симпозіум, кінолекторій);

? форми комбінованого навчання (заняття клубу, семінар, конференція, колоквіум, олімпіада, консультація в очних і заочних школах юного еколога, наукових товариствах, МАН, клубах, домашня робота);

? навчально-практичні форми (спостереження, лабораторно-практична робота, експеримент, практикум, дослідницька діяльність, рольові ігри, прес-конференції, домашні завдання, екскурсія, похід, експедиція, екологічний моніторинг);

? форми масової роботи: конкурси, виставки, свята, операції та рухи;

? форми конкретної природоохоронної роботи («зелені» та «блакитні» патрулі, екологічні й лісові дозори, сигнальні пости, трудові десанти, створення екологічних стежок, шкільні лісництва, проекти й програми охорони окремих об'єктів навколишнього середовища та екосистеми в цілому);

? активні форми: екологічний майданчик, ентомологічний мікрозаказник, охорона прісних водойм України, екологічний табір, експедиції.

Названі форми екологічної освіти й виховання спрямовані на створення умов, які забезпечують реалізацію креативних здібностей школярів під час безпосереднього спілкування з природою, а також на формування глибокого взаємозв'язку теоретичних (здобутих на уроках, на заняттях гуртка) і практичних знань. Можливість досягнення цілей і реалізації завдань екологічної освіти й виховання учнів багато в чому залежить від використовуваних у процесі цієї діяльності методів навчання. Метод навчання — це сукупність шляхів, способів досягнення цілей, розв’язання завдань освіти.

У сучасній педагогічній науці існують різноманітні класифікації й типології методів навчання. Для нашого дослідження становлять інтерес і методи, спрямовані на активізацію навчальної діяльності (екологічне навчання), і методи, що сприяють досягненню виховних функцій (екологічне виховання). Першу групу методів застосовують переважно під час урочної діяльності. До неї належать розповідь, переказ, бесіда, пояснення, лекція, дискусія, самостійна робота з підручником, картою, книгою, спостереження, експеримент, моделювання різноманітних ситуацій, прогнозування, конструювання, демонстрація, ілюстрація, відеометод, вправи, лабораторний метод, практичний метод, пізнавальна гра, методи програмованого навчання, навчаючий контроль, ситуаційний метод.

Друга група спрямована на досягнення виховних функцій, вона містить: переконання, пояснення, самовиховання, розмову, педагогічну ситуацію, виховання особистим прикладом, дискусію, бесіду, змагальні моменти, осуд, критику тощо.

В екологічній освіті й вихованні учнів усе більш популярними стають експресивні методи навчання, які належать і до методів навчання, і до методів виховання. Їхнім основним завданням є організація групової та індивідуальної діяльності школярів, в якій учасники самі створюють або відтворюють конкретні цінності, виражаючи свою індивідуальність й одночасно переживаючи емоційно. Ці методи інтегрують раціональну й емоційну складові в навчанні учнів, вони є умовою інтеграції музики, літератури, художньої майстерності тощо. Експресивні методи навчання розвивають емоційно-чуттєву сферу дітей, допомагають зрозуміти красу природи, усвідомити її самоцінність, цього дуже не вистачає сучасним школярам.

Ефективним в екологічному вихованні молодого покоління є використання народних повір'їв і традицій, оскільки закріплені в народній свідомості природоохоронні традиції значно впливають на ставлення людей до навколишнього природного середовища. Цей вплив може бути й позитивним (збереження птахів, які красиво співають, добрих, беззахисних тварин, санітарів лісу — мурах і т. ін.), і негативним (знищення жаб, кажанів, лікарських чи отруйних рослин і т.д.).

Значний інтерес у контексті екологічної освіти й виховання викликає класифікація методів навчання й виховання в системі позашкільної освіти, розроблена Г. П. Пустовітом і Л. В. Тихенко. Учені класифікують методи навчання й об'єднують їх у такі групи: