Великдень (Великодня)

Реферат на тему:

Великдень (Пасха)

Воскресіння Христове. Ікона.

Зміст

1 Походження назви «Великдень».

2 Походження назви «Пасха».

3 Підготовка до свята.

4 Святкування Великодня.

4.1 Великодні звичаї.

4.2 Дата святкування.

4.2.1 Відмінність у датах святкування Великодня у християнських церквах.

5 Джерела.

6 Ресурси Інтернет Великдень — найбільше християнське свято. Цей день вважається днем Воскресіння Ісуса Христа і має ще одну назву — Пасха.

Святкувати Пасху в Україні почали наприкінці першого тисячоліття з приходом християнства. За біблійним сюжетом, Iсус Христос воскрес рано-вранці, i це Воскресіння супроводжувалось великим землетрусом: то ангел небесний відвалив камінь від дверей Гробу Господнього. На світанку жінки-мироносиці Марiя Магдалина, Марiя, мати Якова та СоломоНія прийшли до гробу з ароматами, щоб обмастити тіло Iсуса, але побачили відвалений камінь i порожній гроб, i тоді схвильованим жінкам з’явився ангел i сповістив про Воскресіння Господнє.

Свято Великодня має язичеські корені і народилося набагато раніше за свято Пасхи, ще до зародження в Україні християнства. В давнину землероби вірили, що померлі родичі продовжують жити під землею і можуть впливати на її родючість. Саме з цими віруваннями і була тісно пов’язана весняна поминальна обрядовість.

Існує думка, що євангельська подія, на честь якої встановлена Пасха, а також пасхальні обряди найімовірніше запозичені з язичеських та іудейських культів і у переродженому вигляді пов’язані з особою Христа (хоча спочатку християнські богослови не визнавали спорідненості Ісуса Христа з язичеськими воскресаючими богами і тільки євангельські твори вважалися істинними). Але християнське оформлення свята мало змінило сутність язичеських обрядів.

Свято Великодня в Україні сьогодні символізує загальне відродження та обновлення.

Походження назви «Великдень».

Поштова картка часів Другої світової війни.

Існує декілька легенд щодо виникнення назви свята. За однією з них назва «Великдень» («Великий День») з’явилася аж наприкінці першого тисячоліття з приходом на українську землю християнства. Легенда говорить, що «Великдень називається так тому, що в той час, коли Христос народився, сильно світило сонце і стояли такі довгі дні, що теперішніх треба сім зложити, щоб був один тодішній. Тоді, було як зійде сонце в неділю вранці, то зайде аж у суботу ввечері. А як розп’яли Христа — дні поменшали. Тепер тільки царські ворота в церкві стоять навстіж сім днів…» .

Згідно іншої легенди, свято Великодня народилося сім тисяч років тому, ще за часів дохристиянства, і було пов’язане з язичеськими культами. Ось як її переповідають…

Жили троє братів-мисливців: Тур, Пан і Яр. і Зібрались вони якось на полювання. Вийшли в степи неозорі, а жайворонки так розспівалися, що аж небо дзвенить. Вражено зупинився Яр і мовив:

— Не хочу я, братове, турів полювати, молодих биків стрілами поціляти, а хочу оце поле зорати та засіяти зерном, та зібрати врожай, та хліба напекти людям на здоров’я.

Тільки-но він отаке проказав, як з неба опустилися золотий плуг і золоте ярмо.

І гукнув старший брат Тур:

— Се моє!

Хотів схопити плуга — аж він полум’ям зайнявся. Відсахнувся в страхові Тур.

— Се моє! — прокричав середульший брат. Але і йому сахнуло полум’я в лице.

— Ні, братове, се моє, — всміхаючись, мовив Яр.

Він підійшов і взяв золоте ярмо, накинув на пару волів, що паслися поблизу, запріг їх у плуга золотого і проорав першу в світі борозну. А потім — Другу, й десяту, і соту. Засіяв поле полтвою — пшеницею дикою, і зросла вона буйним колосом. Зібрав урожай Яр, і борошна намолов, і спік першу хлібину, і другу, й десяту, і соту. І людей частував. І навчив їх орати, сіяти й хліб ростити. За все те великі боги Вирію взяли його до себе і скупали в Озері Живої Води. І став Яр — Ярилом, богом весняних робіт і родючості. І спускався він на землю в той весняний день, коли можна було засівати землю зерном. І то був ВЕЛИКДЕНЬ. Тобто Великий День хлібороба.

Походження назви «Пасха»

Слово «Пасха» походить від назви старозаповітного свята, яке відзначали іудеї в пам’ять про звільнення від єгипетського полону. Пасхальний агнець євреїв став прообразом Христа, тому Христос ще іменується Агнцем Божим, Агнцем Пасхальним, Пасхою.

Підготовка до свята

Страсті Христови. Ікона.

До Великодня віруючі готуються сім тижнів Великого Посту — одного з найсуворіших постів — саме стільки провів в пустелі Ісус Христос до свого розп’яття. Вважається, що у ці дні душа віруючого повинна «прислуховуватися» до Страстей Господніх, останніх днів Ісуса Христа в людській подобі. Цi сім тижнів називаються седмицями. Останній тиждень перед Пасхою називаєтся Страстна Седмиця.

Особливе значенння має Страстний Четвер — день, коли Ісус разом зі своїми ученями на Таємній Вечері разділив святкову трапезу. Цей день ще називають Чистий Четверг, і всі православні по можливості намагаються причаститися. Ввечері в церкві читають 12 Євангелій, де розповідається історія Страстей Христових.

В Страстну П’ятницю з церкви виносять плащаницю — кусок тканини, в яку було загорнуто тіло Христа, де він зображений в гробу. В цей скорботний день приписується нічого не істи. Плащаницю несуть навколо церкви, що символизирує сходження Христа в .

В давніші часи християни після суботньої літургії не йшли з церкви, а залишались там до ночі, харчуючись хлібом і вином. В пам’ять про це в Страстну Суботу святять їжу. Під час служби священними міняють буденний одяг на святковий.

В нічь Воскресіння Христа, проводиться святкове богослужіння (великодня Служба Божа), святяться паски і яйця. Таким чином церква благословляє віруючих після тривалого посту знову вживати «скороме», тобто їсти непісні страви. Багатий пасхальний стіл є символом небесної радості і символом вечері Господньої.

Святкування Великодня

Великодні звичаї

Великодня поштова катка 1916 року.

Наразі дослідникам досить важко розібратись, які саме великодні обряди коли й як виникли. З християнською великодньою обрядовістю змішалися давні язичеські обряди, пов’язані зі святкуванням весняного сонця. Під впливом християнського календаря язичеська обрядовість частково перемандрувала в Великодній тиждень, а частково й зовсім зникла, окільки припадала на Великий Піст, що був у повному контрасті з «весняною радістю» .

У великодніх звичаях, відомих, головним чином, із записів очевидців XIX-XX ст., знаходяться сліди трьох різних, нашарованих один на одний, культів — культу роду, культу весняного сонця і культу Христа, що приніс людству ідею Воскресіння — ідею духовного й фізичного відродження. Вірування, спільне всім слов’янам, що на Великдень «сонце грає», чи «гуляє», хоч його і приймають за атрибут християнського свята, бо, мовляв «цього дня все веселиться на небі й на землі», було, мабуть, одною з основніших ідей весняного свята сонця, з якої випливали й дальші, в роді того, шо «під Великодню неділю не вільно спати», бо «той, хто спить, своє щастя проспить» .

Христос воскрес.

Великодня служба божа триває всю ніч. Її найурочистіший момент настає опівночі, коли священник сповіщав, що Христос воскрес, а всі присутні з трепетом відповідають: «Воїстину воскрес!» Пiсля служби процесія тричі обходить навколо церкви, а потім починали процес освячення обрядових пасхальних страв: пасок крашанок, ковбас, хріну, сала, тощо. Господині збрирають їх в кошики, прикрашені вишиваними рушниками, барвінком і свічками. Після церковної служби розходяться по домівках i починають розговлятися.

Великодня поштівка українського легіону.

Розговляються насамперед свяченим яйцем. Окрім паски та яєць (крашанок та писанок), серед свяченого має бути смаженина, часник, полин, хрін і соль.

В давніші часи, перед тим, як з'їсти свячене самому, господар йшов зі свяченим насамперед поміж худобу, христосувався з нею, сповіщав «Христос Воскрес!», а хтось із присутніх відповідав за худобу: «Воістину Воскрес!». Тоді господар торкався тричі свяченим кожної худобини і вимовляв: «Аби ся так не брало вівці (чи корови, чи чого), як ніщо не візьметься свяченої паски». В іншій околиці Галичини було записано іншу формулу: «Який дар красний, так і аби Бог дав телиці (ягниці, чи що) красні». Потім обходив із свяченим сад, пасіку, город, відповідно примовляючи, і, нарешті всі входили до хати, де господар благословляв дітей що ставали перед ним навколішки: «Аби вам розум так скоро розв’язувався, як ці бесаги (торба) скоро розв’язуються». У кого була дівчина на видданні, клали їй паску на голову: «Аби-сь у людей була така велична, як ця паска пшенична!» Малу дитину клали в спорожнену від свяченого торбу: «Аби-сь так скоро росло, як паска скоро росте» (Матеріали української етнольогії, НТШ. XV, 39). Після розговін молодь ішла звичайно під церкву, де розпочиналися великодні ігри — Веснянки, чи Гагілки в супроводі відповідних пісень. У житті молоді великодні забави були початком Вулиці, що розпочиналася великоднім тижнем і тривала аж до осені.

На Великдень всі мають веселитися, бо хто буде сумувати в цей день, сумуватиме і весь рік. Якщо хтось помирає на Великдень, то вважається, що його щаслива душа піде просто до неба, бо того дня «небо огворено» .

Після розговін починали дзвонити на дзвіниці, — а хто перший задзвонив, той найперший обробить жнива і буде в нього найкраще збіжжя. Дзвонили в дзвони ввесь день, а потім ще й другого та третього дня.

Великодній понеділок зветься Обливаним. За традицією хлопці обливають дівчат водою. Ті ж можуть віддячити їм тим самим у вівторок.

Серед інших великодніх звичаїв відомо ще один, який полягає в розкладанні вогнищ на всю Великодню ніч навкруги церкви. Вважається, що цим вогнем очищується повітря і звільняється земля від усяких нечистот на добрий урожай. Цей вогонь вважається святим і мусить сам погаснути.

Великодні свята закінчуються поминанням мертвих — молитвою і тризною «на горбках». У могильні горбки закопють яйця та шкаралупу від з'їджених яєць, кості зі свяченого м’яса, свячену сіль, тощовиливають і чарку горілки: «їжте, пийте й нас, грішних, поминайте». Часом цокаються крашанками об могильний хрест, надбивають їх, а потім віддають прохожим.

Дата святкування

Дату святкування Великодня врегулював Перший Вселенський Собор в Нікеї 325 року. До цього в різних помістних Церквах святкували Великдень в різні дні. Були й такі, що святкували Великдень разом із євреями. Тож Нікейський собор постановив, що не вільно християнам святкувати Великдень, коли євреї святкують Пасху: «Епископ, свештеник или ђакон, који буде празновао васкрсење Христово пре пролећне равнодневице и заједно са Јудејима, нека буде свргнут» (Апостольські Правила, канон 7).

Дата Великодня має випадати на першу неділю після першої весняної повні місяця, яка наступає після весняного рівнодення. Якщо станеться так, що на цю неділю припаде й єврейська Пасха, то святкування Великодня переноситься на наступну неділю. Щоб уникнути помилки при визначенні Великоднеї неділі, постановлено також, що єпископ Олександрії повинен повідомляти дату Великодня щороку наперед.

Наприкінці IV сторіччя щорічні послання Олександрійських єпископів, було замінено Пасхалією, яка охоплювала більшу кількість років. Перша така пасхалія була оголошена в 388 році патріархом Тимофієм Олександрійським. В 436 пасхалія була видана вже на 95 років наперед (з 436 по 531 роки) одним із його наступників, святим Кирилом Олександрійським.

Відмінність у датах святкування Великодня у християнських церквах

Православна та греко-католицька Церкви дотримуються юліанського календаря. Відповідно до нього складаються і пасхалії. Римо-католицька церква у 1582 році перейшла на новий календар, запроваджений папою Григорієм XIII і відомий під назвою «григоріянського», або «нового стилю». В зв’язку з цим було запроваджено й нову пасхалію. За григоріанським календарем весна починається на тринадцять днів раніше від юліанського, внаслідок чого виникає різниця в датах святкування Великодня. Також трапляється, що в католицькій Церкві Великдень припадає разом із єврейською Пасхою, а іноді навіть і скорше від неї, хоч це й суперечить постанові Нікейського Собору. Разом із католиками святкують Великдень за новою пасхалією і західні протестанти. Православні ж усіх Церков святкують Великдень згідно з постановами Нікейського Собору, буває, що всі християни святкують Великдень разом.

Джерела

" Українська Мала Енциклопедія", проф. Євген Онацький.