Роль лідерства у забезпеченні ефективності стратегічного управління

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ ЛЬВІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ ІВАНА ФРАНКА Економічний факультет РЕФЕРАТИВНА РОБОТА.

«Роль лідерства у забезпеченні ефективності стратегічного управління».

Студента групи Екп-42с Хорта Назарія Юрійовича Науковий керівник:

ас. Тепла Мирослава Миронівна Львів — 2012.

ЗМІСТ ВСТУП РОЗДІЛ І: Поняття та суть стратегічного управління РОЗДІЛ ІІ: Визначення лідерства та його характерні риси РОЗДІЛ ІІІ: Використання лідерства у стратегічному управлінні.

ВИСНОВКИ СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ.

ВСТУП Будь-яка організація прагне до ефективності функціонування та конкурентоспроможної діяльності на ринку, чого можна досягти лише при цілеспрямованому і якісному використанні трудових ресурсів.

Оскільки, саме людина є головним джерелом розвитку будь-чого, в тому числі й економіки, а саме її майстерність, освіта, знання, вміння, навички та підготовка.

Головну роль у процвітанні фірми відіграє правильно побудована стратегія, яку можна здійснити лише за умов ефективного стратегічного управління.

Стратегічне управління — це процес розробки стратегій і управління організацією для успішної її реалізації. Організації і керівники, які мислять стратегічно, дивляться вперед і визначають напрямок, в якому вони хочуть рухатися, повинні володіти широким і довгостроковим баченням перспектив руху, володіти низкою рис, які притаманні справжнім лідерам.

Лідерство — це мистецтво, вінець управлінської діяльності. Його значимість в існуванні організацій та їх управлінні дуже вагома та суттєва. Сьогодні існує багато різних компаній, організацій та установ, які функціонують в різних сферах економіки, але чи всі вони є процвітаючими, прибутковими та мають сталий дохід. Одностайно відповідь: ні. Одні організації досягають успіху і інтегрують, виходячи на світовий ринок, чи розширюють сферу діяльності тим самим збільшуючи свій капітал, але ж є компанії та організації в занепаді чи ще гірше: на грані банкрутства. На мою думку головна причина криється в ефективному та динамічному керівництві, в талановитих та вмілих робітниках та правильно обраній стратегії фірми.

Проблеми лідерства являються ключовими для досягнення організаційної ефективності. З однієї сторони, лідерство розглядається як наявність певного набору якостей, які притаманні тим, хто успішно спричиняє вплив на інших, з іншої, лідерство — це процес несилового впливу у напрямку досягнення організацією своїх цілей.

Лідерство — являється тим видом діяльності, який пронизує всю систему управління. Неможливо ефективно виконувати функції планування, організації, мотивації і контролю, якщо немає ефективного керівництва і лідерів, здатних заохочувати інших працівників, позитивно впливати на них і вести за собою, тим самим досягаючи благоприємних кінцевих результатів.

В своїй роботі я хочу висвітлити сутність та роль лідерства при формуванні та реалізації стратегії фірми та довести, що наявність лідерських рис у керівництва компанії здійснює позитивний вплив на розвиток виробництва та економіки в цілому.

РОЗДІЛ І: Поняття та сутність стратегічного управління стратегічний управління лідер керівник Стратегічне управління являє собою одну з підсистем менеджменту організацій, що виконує велику кількість завдань стосовно стратегічного аналізу, розробки, реалізації і контролю реалізації стратегії організації [2, c.32].

Система стратегічного управління повинна давати відповіді на три найважливіших питання:

1. Яка місія і цілі організації?

2. Який існуючий і майбутній профіль бізнесу, яким займається організація?

3. Що керівництво має зробити, щоб забезпечити виконання місії і досягнення поставлених цілей?

Концепція стратегічного управління лежить в основі стратегічного мислення керівників і знаходить вираз у певних характерних рисах її застосування:

1. Базується на певному поєднанні теорії: системному, ситуаційному та цільовому підходах до діяльності підприємства, що трактується як відкрита соціально-економічна система. Використання тільки однієї із зазначених засад не дає змоги досягти потрібних результатів — розвитку підприємства у довгостроковій перспективі [1, c.27].

2. Орієнтує на вивчення умов, в яких функціонує підприємство. Це дозволяє створювати адекватні цим умовам системи стратегічного управління, що будуть відрізнятись одна від одної залежно від особливостей підприємства та характеристик зовнішнього середовища [1, c.27].

3. Концентрує увагу на необхідності збору та застосуванні баз стратегічної інформації. Аналіз, інтерпретація та застосування інформації для прийняття стратегічних рішень дає змогу визначити зміст та послідовність дій щодо змін на підприємстві завдяки зменшенню невизначеності ситуації [1, c.27].

4. Дозволяє прогнозувати наслідки рішень, що приймаються, впливаючи на ситуацію шляхом відповідного розподілу ресурсів, встановлення ефективних зв’язків та формування стратегічної поведінки персоналу [1, c.27].

5. Передбачає застосування певних інструментів та методів розвитку підприємств (цілей, «дерева цілей», стратегій, «стратегічного набору», стратегічних планів, проектів і програм, стратегічного планування та контролю тощо) [1, c.27].

Стратегічне управління — це процес, за допомогою якого менеджери здійснюють довгострокове керівництво організацією, визначають специфічні цілі діяльності, розроблюють стратегії для досягнення цих цілей, враховуючи всі релевантні (найсуттєвіші) зовнішні та внутрішні умови, а також забезпечують виконання розроблених відповідних планів, постійно розвиваючись і змінюючись [3, c.43−45].

На практиці процес стратегічного управління не має таких точних, розділених між собою етапів: порушується послідовність, оскільки більшість робіт виконується одночасно, спостерігається повернення до вже «пройдених» етапів для уточнення; межа між окремими видами робіт є дещо розмитою (наприклад, це твердження є дуже актуальним для етапів встановлення цілей та визначення стратегій їхнього досягнення). З іншого боку, стратегічне управління, що являє собою комплексний інноваційний процес, не може відбуватись ізольовано від того, що відбувається на підприємстві: кризові ситуації, конфлікти або, навпаки, прориви в ту чи іншу сферу знань і діяльності. Стратегічне управління не може розглядатися як робота винятково менеджерів вищого рівня управління.

Необхідність підтримки стратегічної орієнтації підприємства робить стратегічне управління процесом безперервним і динамічним, отже, одноразовий аналіз та діагностика не можуть бути основою такого процесу, оскільки надають обмежену певним відтинком часу інформацію. Стратегічне управління не претендує на те, щоб дати одне рішення на всі часи [1, c.28].

Зміни в законодавстві, цінах на енергоносії та інші види товарів і послуг, в технології, організаційних формах підприємств і формах їхньої власності, наявність конкуренції не лише з вітчизняними фірмами тощо доводять, що ми живемо в світі, який швидко змінюється і найчастіше не в тих напрямках, які нам були б до вподоби. Підприємства стикаються з невизначеністю, непередбачуваними ситуаціями, коли еволюційний підхід, екстраполяційні прогнози та плани, які побудовані за «прирістними» методами, не можуть забезпечити правильної орієнтації та підготовки підприємства до майбутнього, а отже, і виживання.

Стратегічне управління — багатоплановий, формально-поведінковий управлінський процес, який допомагає формулювати та виконувати ефективні стратегії, що сприяють балансуванню відносин між організацією, включаючи її окремі частини, та зовнішнім середовищем, а також досягненню встановлених цілей [1, c.28].

Виділяють основні особливості стратегічного управління:

1. Стратегічне управління не може дати точного і детального опису стану фірми та її положення у бізнес-середовищі. Скоріше, це сукупність якісних характеристик фірми, що стосуються майбутнього стану, її положення в конкурентному середовищі, потенціалу необхідного для виживання [2, c.39].

2. Система стратегічного управління — це певна філософія чи ідеологія бізнесу і менеджменту, що не повинна зводиться до набору формалізованих правил, процедур і схем. При розробці стратегії необхідне поєднання інтуїції і мистецтва, високого професіоналізму і творчості менеджерів і залучення всіх працівників до реалізації стратегії виживання [2, c.39].

3. Для впровадження системи стратегічного управління необхідні великі витрати часу і ресурсів, треба також створити спеціальний підрозділ, що буде відповідати за всі питання, пов’язані зі стратегічним аналізом і постійним моніторингом зовнішнього середовища, розробкою і виконанням стратегії виживання [2, c.39].

4. У ринкових умовах помилки при виборі стратегії не можна виправити жодними ефективними прийомами оперативного менеджменту, що призводить до поразки в конкурентній боротьбі виживання [2, c.39].

Характерні риси системи стратегічного управління певного підприємства залежать від взаємодії таких чинників:

· галузевої належності;

· pозмірів підприємства (залежно від галузевих особливостей);

· типу виробництва, рівня спеціалізації, концентрації та кооперації;

· характеристик виробничого потенціалу;

· наявності (вiдcyтнocтi) науково-технічного потенціалу;

· рівня розвитку управління;

· рівня кваліфікації персоналу тощо.

Різні підходи до побудови системи стратегічного управління потребують чіткого уявлення про переваги цього явища в діяльності окремих підприємств, які в загальному вигляді можна сформулювати через мету стратегічного управління.

Мета стратегічного управління — це побудова такої динамічної системи, яка давала б змогу забезпечувати своєчасне визначення місії, цілей та стратегій, розробку i забезпечення виконання системи планів як інструментів реалізації стратегічних орієнтирів з удосконалення підприємства та його окремих підсистем, що є основою для забезпечення його конкурентоспроможного існування в довгостроковій перспективі [1, c.28].

РОЗДІЛ ІІ: Визначення поняття лідерства та його характерні риси Лідер — це людина, здатна впливати на окрему особу, соціальну групу, трудовий колектив і спрямовувати їх зусилля на досягнення цілей організації.

Поняття «лідерство» включає такі фактори:

· характеристика лідера;

· позиція, потреба, інші характеристики його послідовників;

· характеристика організації: її мета, структура та головні завдання;

· соціально-економічне і політичне середовище.

На думку Мак Трегора, лідерство не є властивістю особи, а вплив лідерства виявляється у формуванні настрою, бажань та інтересів колективу щодо бізнесу.

Лідерство — це не управління. Управління концентрує увагу на тому, щоб люди робили речі правильно, а лідерство — на тому, щоб люди робили правильні речі. Різниця між лідером і менеджером проводиться по багатьом позиціям (табл.2.1). Ефективний менеджер не обов`язково являється ефективним лідером, і навпаки.

Таблиця 2.1.

Основні відмінності між керівником та лідером.

Опитування 1500 менеджерів європейських компаній свідчить, що найважливішими лідерськими характеристиками керівника є:

— здатність керівника-лідера формувати ефективну команду (96%);

— здатність прислуховуватися до думок і порад колег та підлеглих (93%);

— здатність приймати самостійні рішення (87%);

— здатність залучати інших до реалізації рішень (86%).

Учені застосовують три підходи до визначення значущих факторів ефективного лідерства: підхід з позицій особистих якостей, поведінковий та ситуаційний підходи.

Згідно з особистою теорією лідерства, також відомою під назвою теорії великих людей, найкращі з керівників володіють певною сукупністю загальних для всіх особистих якостей. Розвиваючи цю думку, можна стверджувати: якби ці якості були визначеними, люди навчилися б виховувати їх у собі і таким чином ставати ефективними керівниками. Деякі з цих вивчених якостей — це рівень інтелекту та знань, вражаюча зовнішність, чесність, здоровий глузд, ініціативність, соціальна й економічна освіти та високий рівень впевненості в собі[7].

Відповідно до поведінкового підходу до лідерства ефективність визначається не особистими якостями керівника, а його манерою ставлення до підлеглих (стиль керівництва).

Однак більш пізні дослідження свідчать, що в ефективності керівництва вирішальну роль можуть відігравати додаткові фактори. До таких ситуаційних факторів належать потреби й особисті якості підлеглих, характер завдань, вимоги та впливи середовища, а також інформація, яку має керівник.

Тому в сучасній теорії лідерства дотримуються ситуаційного підходу. Вчені намагаються визначити, які стилі поведінки й особисті якості найкраще відповідають певним ситуаціям. Керівник-лідер має вміти поводитися по-різному в різних ситуаціях.

Люди хочуть, щоб їхній лідер був не стільки професіоналом, орієнтованим винятково на процес виробництва, а насамперед керівником з людським обличчям, що володіє всіма гамами психічних переживань. У його діяльності на першому плані повинна стояти орієнтація на людину. У цьому і полягає справжня суть лідерства. Не кожному керівнику (менеджеру) дано стати лідером. Таким може бути людина, що володіє цілком визначеними якостями:

а) чесність — повна ясність із приводу дотримання норм загальнолюдської моралі;

б) інтелект — швидкість, гнучкість і прогностичність розуму; стійка увага, уміння володіти мовою; допитливість;

в) здатність розуміти людей — уміння зрозуміти поведінку співрозмовника; здатність бачити в людині особистість; прагнення збагатити людину духовно;

г) стійкість поглядів — адекватна реакція на ситуацію; контроль над емоціями; сталість дій;

ґ) впевненість у собі — прагнення брати на себе відповідальність; поінформованість про свої достоїнства і недоліки; наполегливість у досягненні мети;

д) скромність у побуті — відсутність спрямованості до розкоші; раціоналізм у поводженні з речами; схильність до самообслуговування;

є) ерудованість — широта і глибина пізнання в різних галузях науки і техніки; гарна поінформованість у філософії, політології, історії; знання в сфері людинознавства.

Оскільки лідерство внутрішньо властиве груповій діяльності, а виробництво товарів здійснюється людьми, зібраними в робочі групи, то лідерство і менеджмент взаємообумовлені. Чи хочуть організатори виробництва чи ні, але в будь-якій робочій групі неминуче з’являється і діє свій лідер.

Він необхідний групі як символ єднання, як батько-наставник, як опора в складній взаємодії з керівництвом та іншими робочими групами.

Відомо багато якостей, властивих визнаному лідерові і всі вони дуже різні[6]:

· Далекоглядність. Лідерові потрібно вміти визначати цілі і пояснювати їх зміст іншим.

· Розважливість. Цю якість важко визначити або виміряти, але вона безсумнівно, властива лише визнаному лідерові.

· Уміння об'єктивно оцінити якості своїх підлеглих і зробити все, щоб вони могли в повній мірі застосувати їх у спільній справі.

· Енергійність. Управління виснажує фізично, розумово і душевно, не в останню чергу тому, що лідер цілком перебуває під владою своїх ідей. Витривалість — запорука успішного керівництва.

· Рішучість. Оскільки лідер прокладає нові шляхи в бізнесі і приймає на себе весь можливий ризик, то саме він частіше, ніж хто інший, зазнає поразки у своїх починаннях. Тому важливо вміти встати після поразки, а кожну невдачу розглядати як частину навчання.

· Послідовність. Це своєрідний показник, що визначає успішного лідера. Уміння керувати багато в чому залежить від передбачуваності методів управління, поглядів і манери ухвалення рішення. Ті, кому успіх закрутив голову, забувають про це — і відносини лідера з колегами ускладнюються його мінливістю й непослідовністю, особливо при високих темпах росту організації. Справедливість. Поняття гарних відносин з людьми, можна трактувати по-різному. Але варто підкреслити, що справедливість і послідовність взаємозалежні: наприклад, якщо лідер очікує від підлеглих віддачі в роботі, що гарантує їм місце у фірмі, то набагато важливіше, щоб це правило стосувалося усіх без винятку. Справедливість, з якою лідер вирішує подібні питання, має величезний вплив на моральний клімат у компанії.

· Безжалісність. При необхідності лідерові доводиться діяти безжалісно. Цілі організації вище за все, і рішучість, з якою діє лідер, є гарним показником здоров’я фірми. Безжалісність — це не обов’язково жорстокість або нечутливість. Моральні та етичні принципи лідера становлять важливу частину його впливу на організацію, і якщо більшість співробітників вважає ці принципи розумними, будь-які дії лідера будуть сприйнятті ними у сприятливому світлі.

· Самопізнання. Багато лідерів настільки ексцентричні та егоїстичні, що іноді нагадують скоріше політика або революціонера, але це може убити найкращі наміри лідера домогтися довіри своїх співробітників. Тому для лідера надзвичайно важливі такі риси, як уміння зрозуміти причини того, що він робить, оцінити свої переваги та недоліки, робити висновки як з успіхів так і з невдач.

· Особисті здібності. Лідер повинен уміти говорити і слухати. Йому варто навчитися встановлювати і підтримувати коефіцієнт корисної дії співробітників. Лідерові потрібно знати мотиви людей, знати як заохочувати і як при необхідності зробити їм зауваження. І, нарешті - але не в останню чергу — він повинен відчувати, коли втручатися, а коли краще залишитися осторонь, іншим словом, уміти передавати іншим частину своїх повноважень.

РОЗДІЛ ІІІ: Використання лідерства у стратегічному управлінні.

Кожне підприємство спрямоване на пошук тих шляхів розвитку і функціонування на ринку, які змогли б надалі забезпечити йому перевагу над конкурентами. Одним із найбільш необхідних заходів для максимізації успіху діяльності підприємства є вибір правильної стратегії, адже саме від неї залежить ефективність подальшого розвитку підприємства.

На сьогоднішній момент часу, мету та цілі діяльності, кожне підприємство вибирає самостійно. Необхідними умовами правильного вибору цілей та стратегії підприємства є аналіз зовнішнього середовища з метою визначення можливих загроз і аналіз внутрішнього середовища підприємства з метою з’ясування його слабких та сильних сторін. Взаємовідносини у діловому світі все більш ускладнюються: змінюється масштаб конкуренції, умови конкурентної боротьби, усе скоріше оновлюються технології, змінюються потреби та смаки споживачів. У цих умовах забезпечення ефективної діяльності підприємства без якісної, продуманої стратегії стає неможливим.

В зв’язку з чим все більше уваги приділяється розробці стратегії підприємства, як одній з найголовніших умов ефективного функціонування, економічного зростання і розвитку будь-якого підприємства. Стратегія стає життєво необхідним управлінським інструментом, за допомогою якого фірма може протистояти зміні умов навколишнього середовища.

Реалізація стратегії означає правильну і цілеспрямовану роботу всіх складових частин (підрозділів) підприємства, що в свою чергу можливе лише за умов ефективної колективної роботи персоналу.

Процес реалізації стратегії передбачає постійний моніторинг результатів реалізації стратегії, а також гнучку та своєчасну її корекцію, тобто впровадження адекватних і своєчасних змін зі сторони керівництва компанії.

Умовами успішної реалізації стратегії є:

· Наявність у менеджерів організації розробленої стратегії у вигляді чітких стратегічних вказівок та їх впровадження в життя відповідно до поточного оперативного плану реалізації стратегічних змін.

· Забезпечення менеджерами надходження всіх необхідних ресурсів для даного процесу.

· Супровід менеджерами процесу реалізації шляхом контролю всіх організаційних цілей і прийняття адекватних гнучких рішень, спрямованих на практичне досягнення цих цілей.

· Відповідність стратегії критеріям її ефективності.

· Стратегія має передбачати достатню мотивацію та стимули для персоналу організації.

Жодна з цих п’яти умов не може бути виконаною без відповідного рівня лідерських навичок у менеджерів та корпоративної культури.

Менеджер як керівник повинен концентрувати увагу на тому, щоб підлеглі робили речі правильно, а менеджер як лідер — на тому, щоб ЛЮДИ робили правильні речі.

Лідер — це той хто здатний об'єднати горстку людей, дати їм спільну ціль, імпульс руху; це той хто надихає, хто довіряє, хто мотивує, хто спирається, хто сміється разом з вами в радості і плаче в нещасті, хто співчуває, хто цінує, хто слухає і хто завжди почує; це той, кому ви не байдужі, той кого обожнюють.

Щоб відповідати викликам нової економіки сучасний лідер має володіти такими рисами: екстраверсійність, рішучість, критичність, чутливість, багатий досвід і терпеливе ставлення до помилок, орієнтованість на результат, сміливість, впевненість, свобода від стереотипів, харизматичність. Однозначно, такої людини з усіма цими рисами не існує, але справжній лідер завжди буде прагнути до ідеалу. Лідер може зосереджувати усю філософію компанії. З мети, прагнень лідера, його життєвого принципу, внутрішніх цінностей і переконань можна сформувати місію організації, яка вже не буде якоюсь абстрактною, а більш конкретною і зрозумілою, та втілюватиметься в реальній поведінці. Лідери потрібні як символи загальної ідеї, для мобілізації енергії спрямованої на спільну мету.

Завдання лідера мають бути гармонізовані з метою компанії. Потрібно шукати, за допомогою яких інструментів можна передавати ідеали, цінності, місію лідера до інших. Для вирішення цієї проблеми X. Рамперсад пропонує універсальну систему показників — концепцію, в основі якого є індивідуальність людини. Універсальна система показників — систематичний процес безперервного, послідовного та регулярного вдосконалення, розвитку і навчання, спрямований на зростання результатів діяльності працівників та організації.

Система лідерства в організації може бути як альтернатива типовим організаційним структурам і як доповнення, удосконалення до них. Розглянемо систему лідерства в організації. Серед лідерів не має бути традиційної ієрархії. Ієрархія залежить від ступеня відповідальності. Лідер з більшою відповідальністю не може дати вказівку лідерові з меншою відповідальністю, він може лише допомогти йому зрозуміти, як треба діяти, як досягти поставленої мети. Основна відмінність у відповідальності виникає в доступності до інформації, рівні знань і компетенції, частково, традицією.

ВИСНОВКИ Розглядаючи лідерство з позиції стратегічного управління необхідно сказати, що ефективне лідерство є запорукою успішної діяльності організації.

Ще раз підкреслюється, що проблеми лідерства є ключовими для досягнення організаційної ефективності. З одного боку лідерство розглядається як наявність певного набору якостей у людей, які висувають себе в лідери, з іншого, це процес несилового впливу в напрямку досягнення організацією своїх цілей.

На мою думку лідерство перш за все пов`язано з особистісними якостями. Якщо людина володіє цими якостями, або вони закладені в неї з народження, вона зможе ефективно, а головне, не використовуючи формальну владу вести послідовників в правильному напрямку для досягнення спільних цілей.

В сучасних умовах — лідерство дасть нам змогу підняти людське бачення на рівень більш широкого світогляду, вивести ефективність діяльності людини на рівень більш високих стандартів, а також сформувати особистість здатну досягти великих результатів за допомогою своїх неординарних здібностей. Процес лідерства дасть змогу вдосконалити внутрішньо управлінську структуру відносин в організації, забезпечити постійний рух вперед для досягнення найкращих результатів, корисних як для суспільства, так і країни в цілому.

В управлінні лідерство — міцний впливовий механізм який розповсюджується на діяльність всієї організації.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ.

1. Шершньова З. Є., Оборська С. В. Стратегічне управління: Навч. посібник.— К.: КНЕУ, 1999. — 384 с.'.

2. Нємцов В.Д., Довгань Л.Є. Стратегічний менеджмент. ТОВ «УВПК «Екс Об», 2001. -с. 560.

3. Менеджмент — Дикань Н. В. [Електронний ресурс] // Режим доступу: http://pidruchniki.ws/12 210 605/menedzhment/ponyattya_liderstva#818.

4. Суть лідерства [Електронний ресурс] // Режим доступу: http://library.if.ua/book/3/415.html.

5. Менеджмент у сфері послуг — Моргулець О. Б. [Електронний ресурс] // Режим доступу: http://pidruchniki.ws/19 640 805/menedzhment/menedzhment_u_sferi_poslug_-_morgulets_ob.

6. Лідерство та стиль роботи менеджера — Скібіцька Л.І. [Електронний ресурс] // Режим доступу: http://pidruchniki.ws/17 730 817/menedzhment/liderstvo_lideri_organizatsiyi#240.

7. Роль стратегічного планування [Електронний ресурс] // Режим доступу: http://conf-cv.at.ua/forum/39−183−1.

8. Менеджмент організацій — Федулова Л. І. [Електронний ресурс] // Режим доступу: http://pidruchniki.ws/15 880 728/menedzhment/upravlinnya_realizatsiyeyu_strategiyi.

9. Лідерство в сучасному стратегічному плануванні [Електронний ресурс] // Режим доступу: http://www.nbuv.gov.ua/portal/chem_biol/nvnltu/19₅/228_Trygobjuk₁₉_5.pdf.