Творчість як передумова ефективного менеджменту

Менеджмент як особливий вид діяльності ніколи не відсторонявся від творчості. Навпаки, завжди її використовує, причому двояко. По-перше, для власних потреб, тобто для розробки тих або інших управлінських рішень. По-друге, для спонукання підлеглих до необхідних, із погляду топ-менеджменту компанії, дій. Таке залучення передбачає при кваліфікованій організації менеджменту постійну апеляцію до закладеного у кожного працівника творчого начала, що здійснюється принаймні на інтуїтивному рівні.

Мета даної статті полягає у розкритті творчого характеру менеджменту, що ґрунтується на ціннісно-смисловій детермінації поведінки особистості. Це об'єктивна обставина, оскільки основа всякої науки полягає у можливості об'єктивно описувати явища. Менеджмент як наука, що виникла на базі практичного досвіду управління, спирається на всю суму накопичених людством знань про управління і містить концепції, теорії, принципи, способи і форми управління. Основними завданнями менеджменту як науки виступають наступні: пояснення природи менеджерської праці; встановлення причинно-наслідкових зв’язків у цій царині; виявлення чинників і умов ефективності сумісної праці; розробка методів ефективного оперативного менеджменту; прогнозування подій, розробка методів стратегічного менеджменту і політики організації.

Сучасна управлінська думка робить особливий наголос на перетворенні менеджменту в науку. Проте, на шляху просування до цієї мети, як правило, вчені та практики, вчені-евристи і вчені-аналітики дискутують про можливість її досягнення, зважаючи на наступні чинники: 1) організація це складна соціально-технічна система; 2) люди, що працюють в організації, головний чинник ефективності її функціонування; 3) навчитися практичному менеджменту можна лише через досвід, яким досконало володіють люди, що мають відповідний талант; 4) при ухваленні управлінських рішень менеджер, як правило, не має повного об'єму необхідної інформації; 5) менеджер не має жодних гарантій щодо правильності ухвалених рішень, які реалізовуватимуться у майбутньому через невизначеність цього «майбутнього».

Іншими словами, основні тези скептиків зводяться до твердження, що з урахуванням кількості чинників зовнішнього середовища, що впливають на управління, а також складного характеру взаємодії середовища і організації, неможливо визначити всі відносини між ними[6]. Менеджмент за визначенням передбачає необхідність розробки адекватної оцінки наближення до довгострокових цілей після здійснення менеджером оперативних рішень. Таку оцінку можна здійснювати по-різному в полі континууму, що обмежується двома альтернативними підходами: аналітичним і інтуїтивним.

Так, засновник наукового менеджменту Ф. Тейлор говорить про «конструктивну уяву» менеджера здатність, що дозволяє людині за допомогою декількох засвоєних понять долати перешкоди на її шляху і створити що-небудь корисне, незважаючи на ці перешкоди[7].

Замінивши у своїх доробках використовуваний Ф. Тейлором термін «менеджмент» на «мистецтво адміністрування», А. Файоль, також один із засновників наукового менеджменту, започаткував п’ять функцій управління, перша з яких передбачення. Він був переконаний, що «управляти це передбачати. Дійсно, якщо передбачення і не є на сто відсотків управління, то воно, в усякому разі, складає істотну частину останнього. На крупному підприємстві більшість керівників відділів беруть участь у виробленні програми розвитку діяльності; ця робота час від часу приєднується до їх звичайної роботи; вона вимагає певної відповідальності, і зазвичай, за неї не передбачається жодної особливої винагороди. Для того, щоб домагатися у цих умовах від керівників відділів щирої і активної співпраці, треба володіти якістю майстерного управителя людьми, що працює не покладаючи рук і що не боїться відповідальності. Про володіння керівником мистецтвом управління людьми ми дізнаємося по завзяттю його підлеглих і по довірі начальства» [8, с. 42−46].

Зазначене робить одним із найважливіших чинників менеджерського мистецтва уміння довіряти своїй інтуїції і сміливість ухвалення у різних умовах рішень будь-якої складності. Засадовими для мистецтва управління вважаються як природжені, так і набуті якості. Зокрема, це талант, інтуїція, уява, креативність, творчі здібності, готовність до сприйняття нового. Мистецтво менеджменту також полягає у творчому використанні накопиченого досвіду і набутих знань на практиці.

Відтак, поряд із мистецтвом, наукою та іншими сферами людської діяльності, творчість усе більш активно проникає у сферу менеджменту. З огляду на те, що творче мислення людини є культурно-цивілізаційним явищем, історично при його вивченні мали місце два підходи: перший підхід був спрямований на раціоналізацію процедур операції з об'єктом (мислення про буття, про об'єкт і за формами об'єкту); другий підхід звертався до аналізу мислення як діяльності, здатності, стану самого суб'єкта (мислення у бутті, мислення суб'єкта, мислення як суб'єктність). Ці два підходи знаходять віддзеркалення у таких дихотоміях творчості, як логіка і інтуїція, систематичний пошук і інсайт, алгоритмічність і евристичність творчого процесу, рефлексія і несвідомість творчих актів, формалізуємість і неформалізуємість творчості тощо [1].

Зазначимо, що в західноєвропейській культурі перевага надається тенденції розглядати творчість з позицій першого підходу. Внаслідок цього виник певний парадокс, який полягає у тому, що на відміну від інших видів знання, що об'єктивувалося, раціональні знання про творчість не могли знайти застосування, оскільки не трансформувалися у технології (подібно до того, як знання про природні процеси трансформувалися у виробничі технології), які б дозволили людині підсилити свої творчі можливості. Вивчення логіки не гарантувало посилення логічних здібностей мислення, дослідження алгоритмів, процедур творчого мислення не перетворювало людину на творчу машину, що безперебійно діяла, а знання досвіду творчої діяльності видатних постатей не робило людину генієм. Саме тому знання про творче мислення при безперервному процесі його накопичення, як правило, залишалися на периферії розвитку соціальних практик і технологій. Крім того, оскільки неявна сторона творчості не піддається раціоналізації взагалі, вона відносилася до сфери психології, яка довгий час практично не стикалася із соціальною практикою. Тому, даний підхід до творчості опинився, як це не дивно, абсолютно зайвим і для менеджменту.

Проте в сучасному менеджменті спостерігається інша ситуація. Сьогодні доцільно говорити не тільки про домінування проблем творчості і творчого мислення у менеджерській діяльності, але й розглядати сучасний менеджмент як простір трансформації творчого мислення з явища чисто психологічного у чинник культурно-цивілізаційного значення. Йдеться по суті про формування нових культурних сенсів творчого мислення і нових моделей його розуміння.

Багато в чому це пов’язано зі зміною позиції власника. Поняття «володіння» все більше замінюється поняттям «доступ» щодо мережі послуг і товарів, які визначають стиль життя людей. Сьогодні змагання виграє не той, хто виробляє якісні товари або послуги, але той, хто здатний створювати для груп людей, що об'єднуються у спільноти за інтересами, новий досвід. Предметом комодизації перетворення на товар є не речі і навіть не послуги (про що постійно нагадує Пітер Друкер, аналізуючи зміну капіталізму впродовж 50-х 80-х років XX ст.), а новий особовий досвід, який набуває певний закріплений бренд, такий, що користується довірою у споживача.

Отже, якщо при класичному капіталізмі головним було звернення до знань природних процесів, які можна було трансформувати у технології виробництва товарів, що забезпечують матеріальні умови життя, то сьогодні необхідні знання гуманітарні, знання про способи і стилі життя людини, які неможливо повного мірою об'єктивувати, а навпаки можна отримати тільки, як би приміряючи на собі різні досліди життя (само це й робить реклама). Це змінює когнітивну рамку мислення, зокрема й епістемологічні моделі менеджменту. З огляду на досягнення ефективного менеджменту затребуваними стають моделі мислення, вбудовані у діяльність, ситуацію, або такі, що безпосередньо зростають із контекстних і конфігуративних полів і станів життя людини. Творчість і творче мислення багато у чому стають синонімами таких здібностей менеджера, як гнучкість, здатність швидко адаптуватися до змінених обставин, мобільність, як творіння самого себе: розкріпачення своїх можливостей, уміння змінювати свої ментальні рамки; водночас свої смаки, звички, стереотипи і іміджі перетворювати на елементи стратегії і тактики мислення. Створення нових унікальних можливостей життя актуалізує для менеджера такі здібності, як здатність уживатися у стиль життя іншої людини, розуміти іншого, контекстно-моделювати і відтворювати можливі екзистенціальні конфігурації (саме це дозволяють робити театральні технології, що активно транслюються у сферу бізнесу і реклами) [1].

Останнім часом теорія менеджменту все частіше звертається до проблеми оптимального використання творчого (креативного) потенціалу менеджерів в організації. В умовах індустріального суспільства творчість не виступала значущим чинником виробництва. Натомість важливим було зростання кількості, а не якості споживаних товарів. Відтак, примітивні і обмежені форми творчої діяльності поза виробництвом супроводжувалося майже редукуванням усілякої індивідуальності на робочому місці, де основною метою залишалося забезпечення зростання маси благ, що продукувалися, а основними засобами її досягнення виявилися тейлоризм і конвеєрна система, природної межею яких і стала економічна криза кінця 20-років минулого століття.

Децентралізація і демасификація виробництва у другій половині минулого століття внаслідок швидкого розповсюдження нових технологій викликали децентралізацію і деієрархізацію системи менеджменту. Зміщення відповідальності на низовий рівень управління призвело до того, що у персоналу з’явилося більше свободи щодо ухвалення рішень, а це, у свою чергу, зумовило зростання його творчого потенціалу. Саме цей процес Д. Белл визначив як «революція участі», що розгортається спочатку на рівні фабрики, але здатна «розповсюдитися на організації всіх типів» [10].

Найбільш важливою соціальною подією кінця XX століття стало формування засад постіндустріального суспільства. Даний процес передбачає спочатку малопомітний, а потім усе більш активний і явний відхід від традиційної ієрархічної організації в напрямку економічної мотивації людської діяльності.

В умовах, коли модернізація корпорації стала природною частиною глобальніших змін соціального середовища у цілому, вона стає такою, що за визначенням «соціологізується» («sociologizing mode»). Сучасна корпорація є чимось більшим, ніж сукупність процесів і набір продуктів та послуг, і навіть чимось більшим, ніж асоціація працюючих людей. Вона виступає, передусім, людським співтовариством. Як і всі співтовариства, вона розбудовує специфічні форми культури так звану «корпоративну культуру». Окреслюючи основні зміни щодо структури і форм корпорації, В. Іноземцев зазначає, що вони виникли внаслідок необхідності враховувати, передусім, внутрішні, а не зовнішні аспекти діяльності компанії, не стільки пріоритети споживачів, скільки запити і чесноти працівників. Сьогодні, коли інформаційна революція породжує нові продукти швидше, ніж у суспільному масштабі виникає їх усвідомлена потреба, запорукою успіху в конкурентній боротьбі стає не відстеження попиту, а його формування. Тим самим актуалізується необхідність мобілізації творчого потенціалу працівників компанії щодо забезпечення її ринкового успіху [3].

За умов зростаючої конкуренції, революційні зміни технологій змушують компанії розробляти нетрадиційні підходи до вирішення традиційних завдань, шукати принципово нові вирішення таких проблем, як скорочення обсягу рутинної праці через делегування частини управлінської праці комп’ютерам, машинам і автоматам. Відповідно, вивільняється час, який персонал, зокрема управлінський, може витрачати на творчу діяльність. Для фахівців усе більшою цінністю стає не тільки, і навіть не стільки, рівень оплати праці, скільки можливості творчої самореалізації, свобода творчості.

Творче мислення стає невід'ємною передумовою стратегічного менеджменту, оскільки розробка місії організації і її стратегії це процес творчості, навіть мистецтва. Інноваційний менеджмент також потребує креативних рішень, творчих ініціатив керівників і виконавців. Відтак, з урахуванням високого ступеня ризику, навіть непередбачуваності, притаманних креативним рішенням, актуалізується проблема поєднання мистецтва і наукового підходу в менеджменті.

У вертикально-інтегрованих компаніях, що мають складну організаційну побудову і складну ієрархічну організаційну структуру, фахівцям-менеджерам, що стикаються з дефіцитом інформації для ухвалення і прогнозування можливих ризиків раціональних рішень, доводиться розраховувати на інтуїцію. Tому розробка методології ухвалення креативних рішень одне з найактуальніших завдань менеджменту. Саме такі рішення забезпечують організаціям унікальні конкурентні переваги, вдосконалення маркетингової діяльності, реклами, «паблик рилейшнз», розширення ринків збуту. Під час розробки управлінських рішень доцільно використовувати поняття «креативний» і «евристичний» менеджмент. Перше розуміється як управлінська діяльність, що ґрунтується на рухомих («таких, що дрейфують») критеріях цілепокладання. В той час, як евристичний менеджмент (від грецького heurist. ro «відшукую, відкриваю») передбачає управління особою і її самоврядування. Креативний менеджмент є ефективним у разі, коли створюваний інтелектуальний продукт стає результатом діяльності колективу. Евристичний же обумовлений індивідуальним цілепокладанням і управлінням діяльністю індивіда як учасника створення інтелектуального продукту [4].

Пропоноване визначення евристичного менеджменту вважається дискусійним. При різних видах управлінських рішень стандартних (типових), творчих (креативних), евристичних, відповідно розвиваються і три типи мислення конвергентне, дивергентне і латеральне. Тому евристичні рішення можна розглядати як рішення, засновані на латеральному мисленні, яке намагається алгоритмізувати творчий процес. Розуміння евристики як науки про відкриття фактично передбачає алгоритмізацію творчого процесу [2]. Саме таке трактування евристичних рішень вбачається як найбільш коректне, оскільки креативна діяльність характеризує не тільки колективну, але і індивідуальну працю. Щодо евристичної діяльності, то це діяльність, яка може здійснюватися як в рамках колективу, так і індивідуально.

Завдання даного дослідження вимагають визначитися щодо синонімічності понять «творчість» і «креативність». Типологізація підходів до аналізу явища творчості дозволяє виокремити дві групи. Перша орієнтована на пошук джерел, на процес і включає: психоаналітичний підхід (творчість є результатом внутрішніх конфліктів особистості); гуманістичний підхід (творчість є реалізацією творчого потенціалу за умов усунення внутрішніх і зовнішніх перешкод); психометристський підхід (творчий потенціал індивіда формується генетично і може бути визначений за допомогою тестів). Підходу з позицій другої групи дотримуються так звані «асоціаністи», які вважають творчість людини результатом її здатності знаходити віддалені асоціації у процесі пошуку вирішення проблеми [9].

З урахуванням зазначеного, поняття «творчість» трактується як процес, що призводить до створення нового, тоді як поняття «креативність» розглядається як потенціал (внутрішній ресурс) людини. Креативність можна також розуміти як здатність людини відмовитися від стереотипних способів мислення задля виявлення нових способів вирішення проблем за допомогою трансформування інформації зі сфери підсвідомості у сферу свідомості.

Стверджуючи, що творчість це процес, а креативність це здібність людини до творчості, Г. Ванюрихин наголошує, що «мислення управлінця повинне відповідати виклику часу і дозволяти творчо вирішувати проблеми економічного розвитку як на рівні країни, так і на рівні підприємства» [2, с. 35]. Креативний менеджмент тісно пов’язаний із розвитком таких напрямів, як управління персоналом, стратегічний менеджмент, інноваційний менеджмент, самоменеджмент, організаційна культура підприємства, маркетинг. Концепція управління креативним потенціалом організації базується на загальній теорії менеджменту, але акцентує увагу суб'єктів управління на проблемі використання її творчого потенціалу, творчого потенціалу всіх її співробітників під час розробки і ухвалення управлінських рішень, а також на завданнях підвищення їхньої кваліфікації, впровадження у процесі управління сучасних методів креативного мислення і ухвалення рішень, створення творчої атмосфери в колективі, яка б стимулювала розвиток процесу самореалізації і самовдосконалення персоналу.

Креативний потенціал організації розуміється як її здібності до ухвалення і реалізації креативних менеджерських рішень, сприяючих досягненню визначених цією організацією цілей і формуванню унікальних конкурентних переваг за рахунок використання власних і залучених ресурсів. Слід підкреслити, що креативний потенціал організації не є простою сумою креативних потенціалів її співробітників. Його використання характеризується синергетичним ефектом від реалізації креативного потенціалу співробітників і використання організаційно-економічного механізму розвитку цього потенціалу [5; 11]. Управління креативним потенціалом у конкретній організації вимагає його регулярного аналізу, планування заходів щодо реалізації і розвитку цього потенціалу, відповідного контролю і оцінок ефективності його використання. Отже, визначальним атрибутом сучасного соціально-економічного розвитку виступає людиноцентризм, а основним стимулом стає не необхідність задоволення матеріальних потреб людини, а можливість її вдосконалення як творчої особистості. Саме ця обставина визначає подальшу гуманізацію менеджменту, що нерозривно пов’язано з вирішенням проблем творчості і креативності, які розуміються як невідчужуваний інтелектуальний капітал людини, організації і культури. Розбудова креативного потенціалу організації виступає головною умовою підвищення ефективності менеджменту XXI століття.