Організація технічного обслуговування та ремонту транспортних засобів

Зміст Вступ

1. Формування виробничих потужностей

1.1 Коригування нормативів технічного обслуговування та ремонту транспортних засобів

2. Розрахунок річної виробничої програми та обсяг робіт з технічного обслуговування та ремонту рухомого складу

2.1 Річний пробіг автомобіля

2.2 Річна кількість обслуговування

2.3 Річна трудомісткість обслуговувань

3. Розрахунок площ виробничих зон

3.1 Розрахунок числа постів

3.2 Розрахунок площі зони постових робіт

4. Організація охорони праці

4.1 Особи, відповідальні за охорону праці, їх обов’язки

4.2 Організація розслідування нещасних випадків

4.3 Забезпечення санітарно-гігієнічних умов в зоні ПР

4.4 Електробезпека на дільниці

4.5 Методи попередження та ліквідації пожеж на підприємстві

Література Вступ Метою виконання проекту є поглиблення та закріплення теоретичних знань з дисципліни «Технічна експлуатація автомобілів і тракторів», а також надбання навичок їх практичного використання.

Задача проектування — виконання розрахунково-пояснювальної роботи з проектування виробничої зони чи відділення; розробка конструкторської частини, технологічної карти для виконання операцій технічного обслуговування чи поточного ремонту.

Тема проекту включає назву технологічного процесу, передбаченого проектом. тобто обов’язково включається назва типу автотранспортного підприємства і кількість автомобілів. Вихідні дані становлять також тип та марки рухомого складу (задається 3−4 марки), середньодобовий пробіг. Частину вихідних даних, зокрема, умови експлуатації автомобілів, кількість робочих днів за рік, тип конструкторської розробки студент може вибирати самостійно і погоджує з керівником проекту.

Методичні вказівки супроводжуються прикладом розрахунку.

ремонт транспортний рухомий виробничий

1. Формування виробничих потужностей

1.1 Коригування нормативів технічного обслуговування та ремонту транспортних засобів Вихідні нормативи технічного обслуговування та ремонту піддягають коригуванню за допомогою коефіцієнтів, які враховують:

Кі - категорію умов експлуатації автомобілів;

К₂ — модифікацію рухомого складу та організацію його роботи;

К₃ — природно-кліматичні умови;

К4 — кількість технологічно сумісного рухомого складу;

К5 — умови зберігання рухомого складу.

Пробіг, періодичність та трудомісткість технічного обслуговування, трудомісткість поточного ремонту коригуються за результуючими коефіцієнтами: періодичність ТО;

— трудомісткість ЩО;

— трудомісткість ТО;

— трудомісткість ПР;

— простої в ТО і ПР. — пробіг до КР Таблиця Результати коригування вихідних даних для зони поточного ремонту автомобілів: ЗІЛ-4314−90 авт., КамАЗ-5321- 70 авт., Volvo FM12.340 — 70 авт. Кількість робочих днів на рік—255.

2. Розрахунок річної виробничої програми та обсяг робіт з технічного обслуговування та ремонту рухомого складу

2.1 Річний пробіг автомобіля Визначаємо річний пробіг автомобілів кожної моделі.

Де — кількість робочих днів за рік;

— середньодобовий пробіг автомобіля, км;

— кількість днів простою автомобіля під час КР [6];

Lk — скоригований пробіг автомобіля до КР, км;

dтo, пр — тривалість простою під час ТО і ПР (дні/1000 км) (дод. 5).

Результати розрахунків річних пробігів за кожною маркою наведені у табл. 1.2.

Розрахунок для ЗИЛ-4314

оскільки рівне 0

Для КамАЗ-5321

Для Volvo FM12.340

Таблиця 1.2

2.2 Річна кількість обслуговування Річна кількість ТО і КР за кожною моделлю:

= Lр/Lк

= Lр/;

= Lр/- ;

= Lр/

= 2

Для ЗИЛ-4314

= 0

7 475 157,4/10 080 = 742

7 475 157,4/2520- 742=2224,3

7 475 157,4/350 = 21 641

2Ч90=180

Для КамАЗ-5321

= 0

5 891 089,1/10 080 = 584,4

5 891 089,1/2520−584,4=1753,3

5 891 089,1/400 = 14 727,7

2Ч70=140

Volvo FM12.340

= 0

6 420 863,3/6300 = 1019,2

6 420 863,3/1260−1019,2 = 4076,7

6 420 863,3/450 = 14 268,6

2Ч70=140

Результати розрахунків кількості КР (), ТО-2 (), ТО-1 (), ЩО () та сезонних обслуговувань () наведені у табл. 1.3.

2.3 Річна трудомісткість обслуговувань Річна трудомісткість обслуговувань розраховується окремо за марками автомобілів та видами технічних обслуговувань:

— сезонне- = 2 ;

— друге- =,

— перше- =

— щоденне- = ;

— поточний ремонт — = ()/1000 ;

де — частина трудомісткості ТО-2, яка припадає на одне сезонне обслуговування (для природно-кліматичних умов України | = 0,2);

— облікова кількість автомобілів за моделями;

— скоригований норматив трудомісткості відповідно щоденного, першого та другого технічних обслуговувань, люд-год;

— скоригований норматив трудомісткості поточного ремонту, люд.-год/ 1000 км. Результати розрахунків трудомісткості наведені у табл. 1.4.

Для ЗИЛ-4314

2Ч0,2Ч3,6Ч90=129,6, 742Ч3,6 = 2671,2

2224,3Ч14,5=32 252,4

21 641Ч0,3=64 923

= (7 475 157,4Ч5,2)/1000 = 39 386,1

Для КамАЗ-5321

2Ч0,2Ч24Ч70=672

584,4Ч24 = 14 025,6

1753,3Ч7,5=13 149,8

14 727,7Ч0,4=5891,1

= (5 891 089,1Ч8,5)/1000 = 50 074,3

Volvo FM12.340

2Ч0,2Ч35,9Ч70=1005,2

1019,2Ч35,9 = 36 589,3

4076,7Ч8,97=36 568

14 268,6Ч0,56=7990,4

= (6 420 863,3Ч10,8)/1000 = 69 345,3

1.4

3. Розрахунок площ виробничих зон Площі виробничих зон визначають за кількістю розташованих у них постів, а дільниць — за технологічним обладнанням.

3.1 Розрахунок числа постів Технічне обслуговування та поточний ремонт проводять на універсальних чи спеціалізованих постах. Регулювальні і складально-розбірні роботи поточного ремонту також виконують на постах. Крім цього, ОНТП-01−91 передбачає виконання на постах зварювальних, жерстяницьких, деревообробних, малярних, а також діагностичних робіт. Кількість постів визначається за формулою де Тр — річний обсяг робіт, визначений в пар. 1.2.3, люд.-год;

Кн — коефіцієнт нерівномірності завантаження постів ;

Др.р. — число робочих днів за рік ;

nчисло змін роботи на добу ;

— тривалість зміни;

Р — число одночасно працюючих на одному посту (не повинно перевищувати значень, наведених в додатку 7), чол.;

К_в — коефіцієнт використання робочого часу поста (для середніх умов праці К_в = 0,80…0,85; для найкращих — 0,85…0,9 і для гірших — 0,75…0,8)

0,5 =0,5Ч158 805,7=79 402,9

3.2 Розрахунок площі зони постових робіт При обладнанні зони чи відділення постами їх площу визначають через кількість постів обслуговування чи ремонту автомобілів і питому площу на один пост за формулою

= NЧЧk

де N — кількість постів у зоні;

— площа в плані, яка приходиться на один автомобіль, м²;

k — коефіцієнт запасу, який приймають від 4 до 6.

Площа зони поточного ремонту на 11 постів при встановленні на них найбільш габаритного автомобіля КамАЗ-5321 з його площею в плані 18,5 м² дорівнюватиме:

= 16Ч18,5Ч4 = 1177,6 м².

4. Організація охорони праці

4.1 Особи, відповідальні за охорону праці, їх обов’язки Стосуючись безпосередньо переліку передбачених законодавством заходів щодо організації охорони праці на підприємстві, необхідно в першу чергу керівникові підприємства визначитися з посадовою особою, на яку відповідним наказом будуть покладені зобов’язання по такій організації. Що стосується діяльності фізичної особи — підприємця, то відповідальним може бути призначений або сам підприємець або його найнятий робітник. Наступним кроком, згідно ст. 18 Закону України «Про охорону праці», що не кожним роботодавцем робиться, має бути організоване навчання керівника і призначеного відповідального за організацію охорони праці особи на спеціальних курсах, організовуваних регіональними управліннями Державного комітету України по нагляду за охороною праці. Пройшовши навчання в науково-виробничому або учбово-консультативному центрі, відповідальна за охорону праці на підприємстві особа отримує відповідне посвідчення. Далі легше, пройшовши відповідне навчання, на підприємстві з’являється людина, що орієнтується в питаннях організації охорони праці. На курсах Вас забезпечать літературою і навіть дадуть зразки документів і інструкцій, але це лише перший крок. Найважчою виявляється адаптація цих типових положень до реалій вашого бізнесу. Наприклад, ми не знали, а виявилось, що у юристів, які використовують в роботі комп’ютери, шкідливі умови праці, а тому раз на рік вони зобов’язані проходіть медогляд. Саме у зв’язку з шкідливими умовами праці, юристам (працівникам, які використовують в роботі комп’ютери) в обов’язковому порядку мають бути забезпечені спеціальні умови праці (спеціальне освітлення, стіл відповідної висоти і ширини, додаткові перерви в роботі, молоко «за шкідливість» і так далі).

4.2 Організація розслідування нещасних випадків У разі настання нещасного випадку безпосередній керівник робіт зобов’язаний: терміново організувати надання першої невідкладної допомоги потерпілому, забезпечити у разі потреби його доставку до лікувально-профілактичного закладу; негайно повідомити роботодавця про те, що сталося; зберегти до прибуття комісії з розслідування (спеціального розслідування) нещасного випадку обстановку на робочому місці та машини, механізми, обладнання, устаткування у такому стані, в якому вони були на момент настання нещасного випадку (якщо це не загрожує життю чи здоров’ю інших працівників і не призведе до більш тяжких наслідків та порушення виробничих процесів), а також вжити заходів до недопущення подібних нещасних випадків. Роботодавець, одержавши повідомлення про нещасний випадок, (крім випадків передбачених п. 37 Порядку) зобов’язаний:протягом однієї години передати з використанням засобів зв’язку та протягом доби на паперовому носії повідомлення про нещасний випадок (відповідно до постанови КМУ від 30.11.2011р. № 1232 «Порядок проведення розслідування та ведення обліку нещасних випадків, професійних захворювань і аварій на виробництві «):

Фондові за місцезнаходженням підприємства, на якому стався нещасний випадок; керівникові первинної організації профспілки незалежно від членства потерпілого в профспілці (у разі відсутності профспілки — уповноваженій найманими працівниками особі з питань охорони праці); керівникові підприємства, де працює потерпілий, якщо потерпілий є працівником іншого підприємства; органові державного пожежного нагляду за місцезнаходженням підприємства у разі настання нещасного випадку внаслідок пожежі; закладові державної санітарно-епідеміологічної служби, який здійснює санітарно-епідеміологічний нагляд за підприємством (у разі виявлення гострого професійного захворювання (отруєння); протягом доби утворити комісію у складі не менше трьох осіб та організувати проведення розслідування. (До складу комісії входять: керівник служби охорони праці або посадова особа, на яку роботодавцем покладено виконання функцій з охорони праці (голова комісії), представник Фонду за місцезнаходженням підприємства, представник первинної профспілки (у разі відсутності профспілки — уповноважена найманими працівниками особа з питань охорони праці), а також представник підприємства, інші особи.) До складу комісії не може входити безпосередній керівник робіт. Голова комісії зобов’язаний письмово поінформувати потерпілого або уповноважену ним особу, яка представляє його інтереси, про його права і з початку роботи комісії запросити до співпраці.

Комісія зобов’язана протягом трьох робочих днів з моменту її утворення:

обстежити місце настання нещасного випадку, одержати письмові пояснення потерпілого, якщо це можливо, опитати осіб — свідків нещасного випадку та причетних до нього осіб; визначити відповідність умов праці та її безпеки вимогам законодавства про охорону праці; з’ясувати обставини і причини настання нещасного випадку; вивчити первинну медичну документацію, документацію охорони праці; визначити, пов’язаний чи не пов’язаний нещасний випадок з виробництвом; установити осіб, які допустили порушення вимог законодавства про охорону праці, а також розробити план заходів щодо запобігання подібним нещасним випадкам;

скласти у п’яти примірниках акт проведення розслідування нещасного випадку за формою Н-5 та акт про нещасний випадок, пов’язаний з виробництвом, за формою Н-1 (у разі, коли нещасний випадок визнано таким, що пов’язаний з виробництвом) і передати їх роботодавцеві для затвердження; Акти за формою Н-5 і Н-1 підписуються головою та всіма членами комісії. У разі незгоди із змістом акта член комісії підписує його з відміткою про наявність окремої думки, яку викладає письмово і додає до акта за формою Н-5 як його невід'ємну частину.

4.3 Забезпечення санітарно-гігієнічних умов в зоні ПР Робота виконувана в зоні ПР виконується переважно стоячи, має певне фізичне навантаження, тому її можна віднести до такої категорії робіт як середньої важкості. Витрати енергії при такій роботі складають до 190 ккал/год. Робоче місце постійне. Так як робота не пов’язана з нервово-психічною напругою, тобто не є операторською, тому достатньо підтримувати допустимі параметри мікроклімату.

Згідно з ГОСТ 12.1.005−88 в зоні ПР повинні підтримуватись слідуючи параметри мікроклімату:

В холодний період року:

· температура 21…25 0С;

· відносна вологість не більше 75%;

· швидкість руху повітря не більше 0,1 м/с.

В теплий період року:

· температура 22…28 0С;

· відносна вологість не більше 55% при 28 0С;

· швидкість руху повітря 0,1…0,2 м/с.

4.4 Електробезпека на дільниці

1. Загальні вимоги

1.1. Електробезпека електроустановок споживачів, які щойно будуються або реконструюються, повинна відповідати вимогам ПУЕ.

Електроустановки споживачів, що експлуатуються, повинні відповідати вимогам Правил технічної експлуатації електроустановок споживачів і Правил техніки безпеки під час експлуатації електроустановок споживачів, а також діючих стандартів безпеки праці та інших нормативних документів. 1.2. Новозбудовані електроустановки та такі, що реконструюються, повинні бути піддані приймально-здавальним випробуванням та вводитись до промислової експлуатації лише після прийняття приймальними комісіями з обов’язковим оформленням відповідних актів та протоколів.

Вся технічна документація, у відповідності з якою електроустановку було допущено до експлуатації, повинна зберігатись у особи, що відповідає за електрогосподарство.

1.3. Виконання електродвигунів, пускової та захисної апаратури, електроосвітлювальної апаратури та електричних мереж повинні відповідати виду виробництва, категорії його приміщень та зон щодо в и бухо пожежної небезпеки та умовам оточуючого середовища відповідно до додатків 4, 12.

У вибухопожежонебезпечних виробничих приміщеннях електропроводка, кабельні лінії та виконання електроустаткування щодо ступеню захисту оболонок повинні відповідати вимогам ПУЕ.

1.4. Електродвигуни, які встановлюються на відкритому повітрі, повинні мати виконання не менше ІР44 або спеціальне, що відповідає умовам їх роботи (наприклад, для хімічних установок тощо).

1.5. Електродвигуни, які встановлюються в приміщеннях, де можливе осідання на їх обмотках пилу та інших речовин, що порушують їх природне охолодження, повинні мати виконання не менше ІР44 або продувне з підведенням чистого повітря.

1.6. Електродвигуни, які встановлюються у сирих та особливо сирих місцях, повинні мати виконання не менше ІР43 та ізоляцію, розраховану на дію вологи та пилу (зі спеціальною обмазкою, вологостійку тощо).

1.7. Встановлені пускові прилади повинні бути розраховані на максимальну силу струму електродвигуна. Рубильники, призначені для вмикання-вимикання струму навантаження, повинні бути захищені кожухами, які не горять, без отворів та щілин або мати дистанційне керування. Напруга в колах керування устаткуванням, що встановлено у приміщеннях особливо небезпечних і з підвищеною небезпекою, а також зовні приміщення, не повинна перевищувати 42 В.

1.8. Комплектні пристрої (щити, шафи тощо), що призначені для робіт при напрузі до 1000 В, повинні відповідати вимогам ГОСТ 12.2.007.7−83.

Дверцята шаф або ящиків з електроапаратурою повинні замикатись за допомогою спеціального ключа або замка. Ключі повинні вийматись та знаходитись у чергового електротехнічного персоналу. Ввідні, відгалужувальні, протяжні і інші коробки електроустаткування і мережі повинні бути щільно закриті накривками.

1.9. Незалежно від засобу захисту на всіх дверцятах (накривках) шаф, ніш тощо з електроустаткуванням напругою понад 42 В, а також на огорожах, які закривають електроапаратуру, повинні бути нанесені попереджувальні знаки електричної напруги, виконані у відповідності з ГОСТ 12.4.026−76. На дверцятах повинен також бути наведений перелік устаткування, що відповідає електроапаратурі.

1.10. Для освітлення закритих місць устаткування, що потребують періодичного огляду та налагодження, на шафах, пультах або нішах повинні бути поставлені штепсельні розетки на напругу не більше 12 В для ввімкнення переносних електросвітильників. Місця ввімкнення переносних світильників до електромережі необхідно позначити написом «Місцеве освітлення».

1.11. Розподільні пристрої повинні мати чіткі написи, що вказують призначення окремих ланцюгів та панелей.

Написи повинні виконуватись на лицьовій поверхні пристрою, а при обслуговуванні з обох боків — також на його задній поверхні.

1.12. В розподільних пристроях повинна бути забезпечена можливість встановлення переносних заземлень.

1.13. Розкопка кабельних трас або земляні роботи повинні виконуватись лише з письмового дозволу власника підприємства, при цьому наказом по підприємству повинна бути виділена особа з числа електротехнічного персоналу, що відповідає за цілість кабелю на весь період проведення робіт, а розкритий кабель повинен бути закріплений для попередження провисання та захисту від механічних пошкоджень. На місці робіт встановлюються сигнальні вогні та попереджувальні плакати.

1.14. Місця прокладання кабелів у землі (кабельні траси) повинні бути ретельно позначені розпізнавальними знаками та нанесені на генплан підприємства. Кабелі повинні прокладатись на встановленій глибині та бути захищені від механічних пошкоджень у відповідності з вимогами ПУЕ.

1.15. Для виконання робіт на кабельних лініях не допускається користування переносними лампами напругою понад 12 В.

1.16. Заміна плавких вставок запобіжників під напругою та встановлення некаліброваних вставок без маркірування величини номінального струму не дозволяється.

1.17. Під час грози або при її наближенні всі роботи на лініях високої та низької напруги повинні бути припинені.

1.18. Роботи по ремонту електроустаткування та механізмів повинні виконуватись лише після повного вимкнення від електромережі з обов’язковим вивішуванням на місцях вимкнення попереджувальних плакатів «Не вмикати! Працюють люди!»

1.19. До вмикання у мережу електроустаткування, яке не діяло більше 1-го місяця, повинно бути проведено його огляд та перевірку опору ізоляції.

4.5 Методи попередження та ліквідації пожеж на підприємстві

1. У разі виявлення пожежі (ознак горіння) кожен працівник зобов’язаний:

— негайно повідомити про це пожежно-рятувальну службу за телефоном «01», вказати при цьому точну адресу, кількість поверхів, місце виникнення пожежі, наявність людей, а також своє прізвище;

— вжити (по можливості) заходів щодо евакуації людей і матеріальних цінностей, гасіння пожежі з використанням наявних вогнегасників та інших засобів пожежогасіння;

— повідомити про пожежу керівника (власника).

2. Керівник (власник), якого повідомлено про виникнення пожежі, зобов’язаний:

— перевірити, чи викликана пожежно-рятувальна служба;

— перевірити, чи людей оповіщено про пожежу;

— вимкнути (за необхідності) струмоприймачі та вентиляцію;

— у разі загрози життю людей негайно організувати їх евакуацію, вивести за межі небезпечної зони всіх осіб, які не беруть участь у ліквідації пожежі;

— забезпечити дотримання техніки безпеки працівниками, які беруть участь у гасінні пожежі;

— організувати зустріч підрозділів пожежно-рятувальної служби, надати їм допомогу під час локалізації та ліквідації пожежі.

3. Після прибуття на пожежу пожежних підрозділів забезпечити безперешкодний доступ їх до місця виникнення пожежі.

4. Якщо є потерпілі, необхідно подати першу (долікарську) допомогу, викликати лікаря або вжити заходів щодо транспортування їх у найближчий медичний заклад.

Працівник повинен бути забезпечений засобами індивідуального захисту. Згідно з ДНАОП 0.00−3.06−98 «Типові норми безплатної видачі спеціального одягу, спеціального взуття і інших засобів індивідуального захисту працівникам автомобільного транспорту» слюсареві по ремонту автомобілів видаються:

— костюм віскозно-лавсановий (термін носіння — 12 місяців);

— черевики шкіряні (термін носіння — 12 місяців)

— берет (термін носіння — 12 місяців);

— рукавиці комбіновані (термін носіння — 2 місяці);

— окуляри захисні (до зносу).

Література

1. Афанасьев Л Л., Маслов A.A., Колясинский A.A. Гаражи и станций технического обслуживания автомобилей. — М.: Транспорт, 1980. -216 с.

2. Бортницкий П. И. Охрана труда на автомобильном транспорте. — К.: Вища шк., 1988. — 263 с.

3. Канарчук B.C., Дудченко O.A., Чигринець А. Д. Основи технічного обслуговування і ремонту автомобілів. У 3 кн. Кн.1. Теоретичні основи. Технологія: Підручник /В.Є.Канарчук, О. А. Лудченко, А. Д. Чигринець. — К.: Вища шк., 1994. — 342 с.; Кн.2. Організація, планування і управління: Підручник /В.Є.Канарчук, О. А. Лудченко, А. Д. Чигринець. — К.: Вища шк., 1994.-383 с.

4. Напольский Г. М. Технологическое проектирование автотранспортных предприятий и станций технического обслуживания. — М.: Транспорт, 1993. — 271 с.

5. ОНТП-01−91. Общесоюзные нормы технологического проектирования предприятий автомобильного транспорта. — М.: Гипроавтотранс, 1991. — 184 с.

Положення про технічне обслуговування і ремонт дорожніх транспортних засобів автомобільного транспорту. /Мінтранс України; Держ. делартамент автом. тр-ту. — К., 1998. -16с.

Положение о техническом обслуживании и ремонте подвижного состава автомобильного транспорта. — М.: Транспорт, 1988. — 78 с.

Табель технологического оборудования автотранспортных предприятий. — К.: Минавтотранс УССР, 1984. — 179 с.

Техническая эксплуатация автомобилей /Под ред. Е. С. Кузнецова. — М: Транспорт, 1991. — 413 с.