Облік готової продукції та її реалізації

РОЗДІЛ 1

ГОТОВА ПРОДУКЦІЯ: ЇЇ СКЛАД, ОЦІНКА ТА ЗАДАЧІ ОБЛІКУ

облік дохід реалізація продукція постачальник

Готова продукція — це продукція (виріб, напівфабрикат, робота, послуга), що повністю закінчена обробкою на даному підприємстві, пройшла всі стадії технічного випробування (якщо вимагають відповідні її особливості), відповідає технічним умовам і стандартам, не потребує подальшої обробки на цьому підприємстві і здана на склад або замовникові - покупцеві згідно з діючим порядком прийняття продукції.

Методологічні основи формування в бухгалтерському обліку інформації про готову продукцію визначаються П (С)БО 9 «Запаси» та 16 «Витрати».

Усі елементи виробничого процесу — сировина, матеріали, які перебувають на різних стадіях технологічного процесу, утворюють незавершене виробництво та формують вид виробничого запасу (Рис. 1.1).

Рис. 1.1. Взаємозв'язок між виробництвом, залишками і реалізацією продукції.

Готова продукція на промисловому підприємстві проходить такі етапи:

а) випуск продукції з виробництва і здача її на склади;

б) зберігання продукції на складах підприємства;

в) відпуск продукції на місці одногороднім і відправка (відвантаження) іногороднім покупцям;

г) відпуск продукції для внутрішніх потреб основних цехів, для збуту продукції (наприклад, тара власного виробництва) та ін.;

д) реалізація продукції (одержання грошей від покупців за відпущену продукцію).

При організації обліку продукції основним моментом є визначення її характеру. Згідно з цією ознакою продукцію групують за формою, ступенем готовності та технологічною складністю (Рис. 1.2).

Рис. 1.2. Класифікація готової продукції за її характером З ступенем готовності напівфабрикатом є виріб окремих технологічних фаз (переробок, цехів, ділянок, бригад тощо), який повинен пройти одну або декілька технологічних фаз обробки, перш ніж стати готовою продукцією, але для даної стадії (фази, переробки) він є закінченим продуктом.

Незавершене виробництво — продукція, обробка якої в межах даного підрозділу підприємства не закінчена.

Один і той же продукт для різних стадій виробництва може бути сировиною, напівфабрикатом і готовою продукцією За технологічною складністю продукцію поділяють на просту і складну. При цьому вона може бути основною, побічною або супутньою. За своїми технічними та іншими характеристиками побічна та супутня продукція майже не відрізняється від основної, тому їх кількісні та якісні параметри визначають аналогічно основній продукції.

Основна продукція — це результат діяльності підприємства без урахування відходів.

Супутня продукція — це продукція, отримана в одному технологічному циклі (процесі) одночасно з основною. За якістю вона відповідає стандартам та призначена для подальшої обробки або відпуску споживачам.

Побічна продукція — це продукція, що утворюється в комплексних виробництвах паралельно з основною і, на відміну від супутньої (допоміжної), не потребує додаткових витрат.

Для вартісного вираження обсягів виготовленої продукції виділяють товарну, валову, реалізовану та чисту продукцію.

Товарна продукція характеризує собою обсяг виробленої і готової до реалізації продукції (послуг). Вона включає всі види повністю виготовленої, укомплектованої продукції і напівфабрикатів, призначених для реалізації, роботи і послуги промислового характеру стороннім організаціям, продукція допоміжних цехів і господарств, капітальний і середній ремонт обладнання та транспортних засобів. Виготовлена продукція, яка не відповідає якісним вимогам (стандартам), бракована продукція, а також всі види невиробничих послуг, до складу товарної продукції не включається.

Валовою називають продукцію, вироблену підприємством за звітний період незалежно від ступеня її готовності. До її складу входять товарна продукція та зміни залишків незавершеного виробництва напівфвбрикатів, інструментів і пристосувань.

Реалізована продукція — це продукція, яка відвантажена споживачеві і за яку надійшли кошти на розрахунковий рахунок підприємства-постачальника або мають надійти у зазначений термін.

Чиста продукція — це валова продукція за мінусом суми матеріальних затрат на її виробництво та амортизаційних відрахувань за звітний період.

В поточному обліку продукція (робити, послуги) групується за укрупненими позиціями: вироби основного виробництва; товари широкого вжитку, вироблені з відходів; запасні частини; виконані роботи та надані послуги.

Підприємства виробляють продукцію у відповідності із заключними договорами, розробленими плановими завданнями з асортименту, кількості і якості. Керівник підприємства, в першу чергу, повинен приділяти увагу питанням збільшення обсягу виготовленої продукції, розширення її асортименту і покращення якості, вивчаючи потреби ринку.

Готова продукція може мати (а може й не мати) кількісні та якісні характеристики. Наприклад, кількість виражається масою, протяжність — метрами, якість — ґатунком. Але завжди продукція матиме вартісну характеристику.

Побудова обліку готової продукції можлива за різними варіантами. Продукція, яка має кількісні, якісні та вартісні характеристики, може бути здана на склад, а звідти відбуватиметься її відвантаження (продаж) та реалізація. Водночас можливий інший підхід (здебільшого на дрібних підприємствах, фермерських господарствах тощо), коли готова продукція не передається на склад, а нагромаджується безпосередньо у виробника, звідки її відвантажують або передають покупцеві та реалізують.

Продукція, яка не має кількісних характеристик, — робота, послуга (посередництво) або великогабаритні вироби — будинок, тощо — безпосередньо передається з виробництва покупцеві (замовникові).

Для обліку готової продукції використовують рахунки 26 «Готова продукція» і 27 «Продукція сільськогосподарського виробництва». Вона повинна оцінюватись відповідно до П (С)БО 9 «Запаси» за первісною вартістю. Але оскільки вартість продукції може бути визначена лише після збирання всіх витрат та калькулювання її фактичної собівартості, постає потреба в щоденному обліку наявності та руху готової продукції для визначення її вартісних характеристик. При визначенні первісної вартості продукції (робіт, послуг) також керуються П (С)БО 16 «Витрати» (Рис. 1.3).

Рис. 1.3. Порядок формування первісної вартості готової продукції

Готова продукція (виконані роботи, надані послуги) в обліку може оцінюватися по одному з наступних варіантів:

1. По фактичної виробничої собівартості продукції, що дорівнює відповідно до суми всіх витрат на її виготовлення. Цей спосіб оцінки застосовується порівняно рідко, в основному на підприємствах індивідуального виробництва. При цьому калькульованих об'єкти іноді розчленовують по вузлах і великим конструктивних елементів. У результаті виробнича собівартість виробу складається із суми витрат на окремі його складові частини. Доцільна оцінка готової продукції за виробничою собівартістю і на підприємствах з обмеженою номенклатурою продукції, коли її випуск і продаж здійснюються щодня. Недолік даного варіанту оцінки — неточності в обчисленні собівартості до завершення усіх робіт по об'єкту і закінчення звітного місяця;

2. За плановою (нормативною) виробничою собівартістю. При цьому визначають і окремо враховують відхилення фактичної виробничої собівартості за звітний місяць від планової (нормативної) собівартості. Позитивною стороною зазначеної оцінки є її єдність в поточному обліку, при плануванні і складанні звітності. Однак якщо планова (нормативна) собівартість протягом року часто змінюється, доводиться виконувати досить трудомістку роботу з уточнення оцінки залишків готової продукції;

3. За обліковими цінами. У цьому випадку відокремлено враховується різниця між фактичною собівартістю і облікової ціною. Перевага даного варіанту оцінки проявляється в можливості зіставлення оцінки продукції в поточному обліку і звітності, що важливо для контролю за правильним визначенням обсягу товарного випуску;

4. За продажними (регульованим або вільним, ринковими) цінами і тарифами (без податку на додану вартість). Цей вид оцінки використовують для обліку виконаних замовлень, продукції та робіт, ціна розрахунків за які базується на попередньо складеної та узгодженої із замовником калькуляції собівартості, коли для розрахунків застосовують заздалегідь обумовлені індивідуальні ціни або коли продукція надходить по стійких цінами ринку;

5. За прямими статтями витрат або скороченою собівартістю.

При застосуванні в обліку готової продукції облікових цін і планової (нормативної) собівартості виникає необхідність обчислення відхилень в оцінці товарного випуску за обліковими цінами від його фактичної виробничої собівартості. Це дозволяє незалежно від виду оцінки у поточному обліку визначити в кінцевому рахунку фактичну собівартість відвантаженої і відпущеної в порядку продажу продукції (робіт, послуг), а також залишків готових виробів на складах до кінця місяця.

Оцінка готової продукції при її продажу чи реалізації залежить від облікової політики підприємства. При цьому можуть використовуватися методи визначені в Положенні (стандарті) бухгалтерського обліку № 9 «Запаси».

При відображенні продажу готової продукції в бухгалтерському обліку зазначаються дві її оцінки: оцінка, що прийнята підприємством згідно з обліковою політикою, — первісна вартісна (по дебету рахунку 901 «Собівартість реалізації готової продукції»), та оцінка, що визначаютья за домовленістю сторін (по кредиту рахунку 701 «Дохід від реалізації готової продукції»).

Одним із основних завдань цінового обліку готової продукції є приведення різної продукції промисловості до єдиного виразу: ціновий показник дає можливість зробити підсумок різної продукції як одиничних виробничих одиниць, так і промисловості в цілому. В отриманні єдиного підсумку по різних видах продукції і полягає основне завдання оцінки продукції.

Основними завдяннями обліку готової продукції на підприємствах в системі організації є:

— систематичний контроль за випуском готової продукції, станом її запасів і збереженням на складах, обсягом виконаних робіт та послуг;

— вчасному і правильному документуванні оформлення відвантаженої і відпущеної продукції (робіт, послуг);

— контроль за виконанням плану договорів-поставок за обсягом та асортиментом реалізованої продукції, організацією розрахунку з покупцями;

— своєчасне виявлення наднормативних і зайвих залишків готової продукції, що підлягають реалізації в порядку мобілізації внутрішніх ресурсів;

— вчасному і достовірному визначенні результатів від реалізації продукції (робіт, послуг) та їх облік.

Виконання цих задач задежить від ритмічності роботи підприємства, правильної організації збуту та складського господарства, вчасного документального оформлення господарських операцій.

РОЗДІЛ 2

ДОКУМЕНТАЛЬНЕ ОФОРМЛЕННЯ ОБЛІКУ НАЯВНОСТІ ТА РУХУ ГОТОВОЇ ПРОДУКЦІЇ

На підприємстві випуск продукції з виробництва та передача її на склад оформлюється накладними, відомостями, приймально-здавальними документами, актами приймання, в яких вказується: дата, шифр цеху і складу, найменування продукції, номенклатурний номер, одиниці виміру, кількість, ціна за одиницю.

При надходженні виготовленої продукції із підрозділів основного і допоміжного виробництв на склад підприємства оформляється «Прибутковий ордер» (типова форма № М-4). Цей документ складається у двох екземплярах. Перший екземпляр із підписом представника цеху, що здає на склад продукцію, залишається у комірника, а другий із підписом комірника — у представника цеху. За допомогою цього досягається контроль і взаємоперевірка звітних даних як по складу, так і по виробничому підрозділу.

Надходження на склад підприємства товарів, придбаних з метою подальшого продажу, здійснюється за допомогою документів «Товарно-транспортна накладна» (типова форма № М-6), або «Прибутковий ордер» (типова форма № М-4). Для оплати реалізованих підприємством готової продукції на адресу покупця виставляється «Рахунок-фактура».

Відвантаження зі складу підприємства продавця реалізованої продукції здійснюється на підставі документа «Товарно-транспортна накладна», передачу продукції із складу до торгівельного приміщення здійснюється шляхом використання документа «Накладна-вимога на відпуск (внутрішнє переміщення) матеріалів».

При оформленні видаткових документів на вивіз із складу підприємства реалізованої продукції самовивозом треба обов’язково переконатися у тому, чи являється отримувач дійсно представником підприємства — покупця. З цією метою здійснюється перевірка виданої йому довіреності на отримання цінностей із зазначення у ній: строку її дії, адреси підприємства — покупця, кількості продукції, яку необхідно отримати, паспортні дані, а також ідентичність підпису особи, завіреного підписами керівником, головного бухгалтера і печаткою підприємства — покупця.

За результатами змін, які відбулися із готовою продукцією на складі на протязі місяця, до бухгалтерії підприємства подається «Звіт про рух матеріальних цінностей», за даними якого бухгалтером вносяться відповідні зміни до «Оборотної відомості по товарно-матеріальних рахунках».

В бухгалтерії на підставі приймально-здавальних документів складається накопичувальна відомість випуску готової продукції, дані якої використовують для контролю за виконанням завдання по обсягу виробництва і для бухгалтерських записів на рахунках синтетичного обліку. Рух первинних документів з обліку готової продукції наведено на Рис. 2.1.

На складі в облікових регістрах (картках, відомостях, сальдових відомостях, оборотних відомостях або книзі складського обліку) готова продукція обліковується у кількісному вираженні.

Кількісний облік готової продукції за її видами та місцями зберігання може бути організований декількома способами:

1) в сортових картках складського обліку, при якому в бухгалтерії складають або обробляють групувальні відомості оприбуткування продукції за її видами в розрізі підрозділів-виробників та за місцями зберігання;

2) безкартковим способом, при якому за допомогою сучасних технічних засобів кожен день складають оборотні відомості обліку випуску продукції з виробництва і руху готових виробів у розрізі складів та інших місць зберігання. Залишки готових виробів періодично інвентаризуються.

На підприємстві при надходженні готової продукції використовують наступні документи:

1. Прибутковий ордер — призначений для оприбуткування матеріалів, які надійшли на підприємство від постачальника, або з переробки. Використовується для оперативного обліку на складах, аналітичного та синтетичного обліку надходження готової прдукції. Заповнюється МВО, а номер їм присвоює бухгалтер (працівник складу одержує книжку, заздалегідь прономерованих прибуткових ордерів). Ці документи виписують за наявністю у підприємства складів.

Рис. 2.1. Рух первинних документів з обліку готової продукції

2. Постачальник (продавець) повинен надати підприємству-покупцю податкову накладну, яка виписується в трьох екземплярах (оригінал та перша копія видається покупцю, друга копія видається продавцю). В податковій накладній, крім інших реквізитів, вказуються ціна, ставка і сума ПДВ, загальна сума, що підлягає сплаті постачальнику.

3. Відомісь 3.3, яка призначена для аналітичного обліку розрахунків з постачальниками та підрядниками за одержану продукцію, виконані роботи, надані послуги окремо за кожним постачальником в розрізі кожного документа.

4. Картка складського обліку. В сортових картках складського обліку, при якому в бухгалтерії складають або обробляють групувальні відомості оприбуткування продукції за її видами в розрізі підрозділів-виробників та за місцями зберігання; у картках або книгах складського обліку здійснюються записи про надходження і відпуск готової продукції та щоденно виводяться її залишки.

Підприємство реалізуює свою продукцію покупцям на підставі укладених договорів (угод).

При вибутті готової продукції на підприємстві використовують такі документи:

1. Товарно-транспортна накладна, призначена для обліку поставок запасів та розрахунків за їх перевезення авто та залізничним транспортом. Використовується для кількісного та якісного обліку запасів. Складається в чотирьох екземплярах (1−2 вантажоодержувачу, 3−4 автотранспортному підприємству).

2. Лімітно-забірна картка, призначена для оформлення відпуску матеріалів, які систематично споживаються при виготовленні продукції, а також для поточного контролю за дотриманням встановлених лімітів готової продукції на виробничі потреби. Використовується для оперативного обліку на складі, аналітичного і синтетичного обліку відпуску продукції в межах затвердженого ліміту

3. Вимога, що заповнюється при разовому відпуску продукції для виробничих та господарських потреб.

4. Накладна на відпуск матеріалів на сторону, застосовується для оформлення відпуску матеріалів виробничим одиницям, обйєднання чи сторонім організаціям, також разом з нею виписують податкову накладну.

5. Довіреність — це бланк суворої звітності, що дійсний протягом десяти днів. Довіреність призначена для оформлення права окремої посадової особи виступати довіреною особою підприємства при отриманні готової продукції.

На підприємстві на кожний вид продукції складають виробничий акт, який використовують для складання накопичувальної відомості за місяць. Накопичувальна відомість потрібна для подальшого обліку готової продукції в бухгалтерії в натуральному і вартісному вираженні, яка заповнюється на підставі первинних документів протягом місяця.

Документи на готову продукцію щодня надходять до бухгалтерії, яка веде кількісно-натуральний облік випуску продукції за її видами, сортами. Наприкінці місяця загальну кількість випущеної продукції оцінюють за прийнятими в обліку цінами підприємства і фактичною собівартістю. Щомісяця звіряють дані облікових реєстрів з даними книги залишків готової продукції і напівфабрикатів свого виробництва, контролюють записи, стан запасів готової продукції на складі, своєчасне і правильне її оприбуткування, забезпечення зберігання, своєчасне відвантаження, а також виконання обов’язків за поставками продукції споживачам.

Аналітичний облік готової продукції на підприємствах ведеться за місцями її зберігання та окремими видами у натуральних, умовно-натуральних і вартісних показниках. Натуральні характеризують кількість, обсяг та вагу продукції відповідно до її фізичних властивостей, вони використовуються для кількісного обліку готових виробів Умовно-натуральні показники, як і вартісні, необхідні для одержання узагальнених показників з обліку однорідної продукції.

Аналітичний облік приймання та відпуску готової продукції, ведеться на підставі прибуткових і видаткових документів, здійснюється за видами готової продукції, яка може відображатися за обліковими цінами (плановою собівартістю, гуртовими та відпускними цінами тощо) з виділенням в регістрах відхилень фактичної собівартості виробів від їх вартості за обліковими цінами.

В кінці місяця за даними аналітичного обліку витрат на виробництво визначається фактична собівартість готової продукції.

Для обліку виготовленої продукції планом рахунків передбачено два рахунки — 26 та 27 (Табл. 2.1).

Таблиця 2.1

Характеристика рахунків 26 «Готова продукція» та 27 «Продукція сільськогосподарського виробництва»

Якщо облік готової продукції ведеться за обліковими цінами, то по закінченні звітного періоду, після визначення фактичної собівартості готової продукції, записи по випуску і відвантаженню коригуються на суму відхилень фактичної собівартості від її вартості за обліковими цінами шляхом їх співставлення. Від'ємна сума відхилень фіксується методом червоного сторно, додатна — звичайним записом.

Для правильного визначення фактичної собівартості готової продукції, виконаних робіт і наданих послуг доцільно на кінець звітного періоду визначати залишки незавершеного виробництва. Вони, відображаються по дебету рахунку 23 «Виробництво». Етапи та порядок ведення обліку готової продукції представлено за допомогою рис. 2.2.

Рис. 2.2. Загальна схема обліку готової продукції

При проектуванні, запровадженні і використанні системи обробки інформації з обліку готової продукції за допомогою ПК необхідно брати до уваги її наступні особливості:

а) облікова інформація про наявність і рух продукції повинна бути оперативною та представлена по кожному коду продукції в кількісному і вартісному вираженні;

б) всі дані з обліку готової продукції та її реалізації повинні бути пов’язані з обліковою інформацією про витрати на виробництво, про фінансово-розрахункові операції по збуту і оподаткуванню, показниками оборотного і сальдового балансів по рахунках бухгалтерського обліку.

Основні операції з руху готової продукції відображені у таблиці 2.2.

Таблиця 2.2

Кореспонденція рахунків з руху готової продукції

РОЗДІЛ 3

ОБЛІК ДОХОДІВ ТА ВИТРАТ ВІД РЕАЛІЗАЦІЇ ПРОДУКЦІЇ

Доходи є надходженням економічних вигод, які виникають в результаті діяльності підприємства у вигляді виручки від реалізації продукції (товарів, послуг), гонорарів, відсотків, дивідендів тощо. В обліку дохід відображається у вигляді надходження активів або зменшення зобов’язань, яке призводить до зростання власного капіталу (за винятком зростання капіталу за рахунок внесків власників).

Методологічні засади формування, оцінки і визнання у бухгалтерському обліку інформації про доходи від звичайної діяльності підприємства та її розкриття у фінансовій звітності визначають П (С)БО 15 «Дохід» та П (С)БО З «Звіт про фінансові результати» .

Дохід від реалізації продукції (товарів, інших активів) повинен визнаватися у разі наявності всіх таких умов:

1) покупцеві передані ризики й вигоди, пов’язані з правом власності на продукцію (товар, інший актив);

2) підприємство не здійснює надалі управління та контроль за реалізованою продукцією (товарами, іншими активами);

3) сума доходу (виручка) може бути достовірно визначена;

4) є впевненість, що в результаті операції відбудеться збільшення економічних вигод підприємства, а витрати, пов’язані з цією операцією, можуть бути достовірно визначені.

Дохід від реалізації продукції (товарів, інших активів) не визнаватиметься доти, поки не з’явиться впевненість у надходженні на підприємство економічних вигод або компенсації, пов’язаних з операцією Проте коли непевність виникає щодо оплати суми, яка вже включена до доходу, але є сумою безнадійної заборгованості або сумою, щодо якої впевненість відшкодування перестала існувати (оскільки дохід визнається за принципом нарахування до отримання грошових коштів), така сума визнається як витрати, а не як коригування первісно визнаної суми доходу.

Достовірність вимірювання витрат, які були або будуть понесені в зв’язку з операцією, визначає визнання доходу від продажу. Цей критерій випливає з принципу відповідності доходів і витрат. За цим принципом для визначення фінансового результату звітного періоду необхідно порівняти доходи звітного періоду з витратами, що були здійснені для отримання цих доходів. Інакше кажучи, коли визнається дохід, визнаються і пов’язані з ним витрати, включаючи оцінку майбутніх витрат.

Узагальнення інформації про доходи від реалізації готової продукції ведеться на рахунку 701 «Дохід від реалізації готової продукції». Цей рахунок тимчасовий, пасивний, призначений для обліку господарських процесів.

По кредиту рахунку 701 «Дохід від реалізації готової продукції» на підставі довідок та розрахунків бухгалтерії відображається збільшення (одержання) доходу; по дебету — належна сума непрямих податків (акцизного збору, податку на додану вартість та інших, передбачених законодавством) та списання у порядку закриття на рахунок 79 «Фінансові результати» .

Аналітичний облік доходів від реалізації ведеться за видами (групами) продукції, товарів, робіт, послуг, регіонами збуту та/або іншими напрямками, визначеними підприємством.

Первинними документами з обліку доходів від реалізації є рахунки-фактури, розрахунки (довідки) бухгалтерії. Підприємство може самостійно розробляти додаткові субрахунки та аналітичні рахунки виходячи із специфіки діяльності, конкретних потреб, завдань управління та контролю.

Розрахункові документи вважають пред’явленими покупцеві (замовникові) за умови, що це відбулося способом, передбаченим договором (якщо розрахунки здійснюються без участі установ банків) або після подання їх до установи банку (якщо розрахунки здійснюються через установи банків).

Якщо за умовами договору (контракту) готову продукцію приймає покупець (замовник) безпосередньо на підприємстві, то вона вважається реалізованою після передачі її покупцеві (замовникові), оформленої документами, передбаченими умовами договору (контракту) і пред’явленням розрахункових документів покупцеві (замовникові).

Реалізованою вважається продукція, за яку продавець одержав кошти (або відповідну суму вартості).

Відображення в обліку операцій, пов’язаних з отриманням доходу від реалізації готової продукції та іншого операційного доходу наведено у таблиці 3.1.

Таблиця 3.1

Кореспонденція рахунків з обліку доходу від реалізації готової продукції та іншого операційного доходу

При відпуску готової продукції у виробництво, продажу та іншому вибутті оцінка їх здійснюється за одним з таких методів:

1) ідентифікованої собівартості відповідної одиниці запасів;

2) середньозваженої собівартості;

3) собівартості перших за часом надходження запасів (ФІФО);

4) нормативних затрат;

5) ціни продажу.

Метод ідентифікованої собівартості передбачає особливе маркування кожної одиниці запасів, що дозволяє в будь-який момент часу визначити вартість та дату витрачання кожної одиниці запасів. Даний метод доцільно застосовувати для запасів, які мають значну вартість та невелику кількість.

Оцінка за середньозваженою собівартістю проводиться щодо кожної одиниці запасів діленням сумарної вартості залишку таких запасів на початок звітного місяця і вартості одержаних у звітному місяці запасів на сумарну кількість запасів на початок звітного місяця і одержаних у звітному місяці запасів.

Метод ФІФО базується на припущенні, що запаси використовуються в тій послідовності, у якій вони надходили на підприємство, тобто запаси які були придбані першими продаються чи використовуються першими. Даний метод найчастіше застосовується для запасів, що швидко псуються за умови, що грошова одиниця є стабільною.

Оцінка за нормативними затратами полягає у застосуванні норм витрат на одиницю продукції (робіт, послуг), які встановлені підприємством з урахуванням нормальних рівнів використання запасів, праці, виробничих потужностей і діючих цін. Для забезпечення максимального наближення нормативних затрат до фактичних норми затрат і ціни повинні регулярно у нормативній базі перевірятися і переглядатися. Оцінка продукції за нормативними затратами коригується до фактичної виробничої собівартості.

Оцінка за цінами продажу заснована на застосуванні підприємствами роздрібної торгівлі середнього проценту торговельної націнки товарів. Цей метод можуть застосовувати (якщо інші методи оцінки вибуття запасів не виправдані) підприємства, що мають значну і змінну номенклатуру товарів з приблизно однаковим рівнем торговельної націнки. Собівартість реалізованих товарів визначається як різниця між продажною (роздрібною) вартістю реалізованих товарів і сумою торговельної націнки на ці товари.

Для всіх одиниць бухгалтерського обліку запасів, що мають однакове призначення та однакові умови використання, застосовується тільки один із наведених методів.

Одночасно з визнанням доходу в обліку відображаються і витрати, які здійснені для отримання цього доходу. П (С)БО 16 «Витрати» визначає собівартість реалізованої продукції (робіт, послуг) (рахунок 901 «Собівартість реалізованої готової продукції»), яка складається з виробничої собівартості продукції (робіт, послуг), яка була реалізована протягом звітного періоду, нерозподілених постійних загальновиробничих витрат та наднормативних виробничих витрат. До виробничої собівартості відносять витрати, наведені на рис. 3.1.

Виробнича собівартість продукції зменшується на справедливу вартість супутньої продукції, яка реалізується, та вартість супутньої продукції в оцінці можливого її використання, що використовується на самому підприємстві.

Перелік і склад статей калькулювання виробничої собівартості продукції (робіт, послуг) установлюються підприємством.

Загальновиробничі витрати поділяються на постійні і змінні. До змінних загальновиробничих витрат належать витрати на обслуговування і управління виробництвом (цехів, дільниць), що змінюються прямо (або майже прямо) пропорційно до зміни обсягу діяльності. Змінні загальновиробничі витрати розподіляються на кожен об'єкт витрат з використанням бази розподілу (годин праці, заробітної плати, обсягу діяльності, прямих витрат тощо), виходячи з фактичної потужності звітного періоду.

До постійних загальновиробничих витрат відносяться витрати на обслуговування і управління виробництвом, що залишаються незмінними (або майже незмінними) при зміні обсягу діяльності. Постійні загальновиробничі витрати розподіляються на кожен об'єкт витрат з використанням бази розподілу (годин праці, заробітної плати, обсягу діяльності, прямих витрат тощо) при нормальній потужності. Нерозподілені постійні загальновиробничі витрати включаються до складу собівартості реалізованої продукції (робіт, послуг) у періоді їх виникнення. Загальна сума розподілених та нерозподілених постійних загальновиробничих витрат не може перевищувати їх фактичну величину.

Перелік і склад змінних і постійних загальновиробничих витрат установлюються підприємством.

Рис. 3.1. Склад витрат виробничої собівартості готової продукції.

Витрати, пов’язані з операційною діяльністю, які не включаються до собівартості реалізованої продукції (робіт, послуг), поділяються на адміністративні витрати (рах. 92), витрати на збут (рах. 93) та інші операційні витрати (рах. 94). Відображення в обліку витрат, пов’язаних з реалізацією та вибуттям готової продукції наведено в таблиці 3.2.

Таблиця 3.2

Кореспонденція рахунків при реалізації та іншому вибутті готової продукції

РОЗДІЛ 4

ВИДИ ЗНИЖОК, ЩО НАДАЮТЬСЯ ПОСТАЧАЛЬНИКОМ, ЇХ ВІДОБРАЖЕННЯ В ОБЛІКУ ПОСТАЧАЛЬНИКА Як винагороду споживачам за певні дії, такі, як завчасна оплата рахунків, закупівля великого обсягу товару або несезонні закупки, багато підприємств готові змінювати свої вихідні ціни. Ціни, що публікуються, мають довідковий характер і досить часто істотно відрізняються від фактично оплачуваних покупцем цін внаслідок широкого застосування системи знижок (утримання з цін, або дисконт).

Знижка — це умова договору, що визначає розмір зменшення базової ціни товару, вказаної у договорі. Загалом — це частина ціни товару, яку підприємства-виробники можуть встановлювати з метою стимулювання та підвищення зацікавленості підприємств — реалізаторів у збуті їх продукції. Цінові знижки мають добровільний характер і не є обов’язковими, вони можуть надаватися не тільки фірмою-виробником, а й торговою організацією у певному конкретному випадку.

Знижки бувають різні: торгові, цінові, дилерські, сезонні, бонусні, прості, спеціальні, прогресивні, експортні. Однак таке різноманіття знижок для цілей обліку непринципове: тут важливі не причини, з яких надаються знижки, і не те, кому вони надаються. Для цілей бухгалтерського обліку важливо одне: коли надається знижка. Із цих позицій усі знижки можна поділити на дві великі групи:

1) знижки, що надаються в момент продажу;

2) знижки, що надаються після продажу.

Розмір знижок залежить від характеру угоди, умов постачання і платежу, взаємовідносин з покупцями і кон’юнктури ринку в момент укладання угоди. В наш час в практиці міжнародної торгівлі використовується близько 20 різних видів знижок. Розмір знижок формується залежно від видів договорів і встановлюється кожним торговельним підприємством відповідно до планових або фактичних показників за місяць або квартал.

Розглянемо найбільш часто використовувані типи знижок:

1) Знижка за платіж готівкою — зменшення ціни для покупців, які оперативно оплачують рахунки готівковими коштами. Покупець, що розрахувався протягом десяти днів, отримує, наприклад, дво -, трипроцентну знижку від суми платежу. Такий вид знижки деколи називають сконто. Вона надається для тих клієнтів, які оплачують куплений товар швидше інших. Дані знижки сягають 2−5%. Знижки за оплату готівкою дають змогу підвищити ліквідність фірми-продавця і відповідно знизити витрати завдяки прискоренню оборотності коштів.

2) Знижка за обсяг купленого товару — співвимірне зниження ціни для покупців, які закуповують значні кількості аналогічного товару. При цьому знижка встановлюється у відсотках до загальної вартості або одиничної ціни встановленого обсягу поставки. Знижки за кількість пропонуються усім покупцям, але в цьому випадку постачальник (продавець) слідкує за тим, щоб сума знижок не перевищувала його суми економії на витратах у зв’язку зі збільшенням обсягів товару, який продається (скорочення витрат з продажу, складування, підтримки товарного запасу і транспортуванню товару).

3) Загальна (проста) знижка надається з прейскурантної або довідкової ціни і, як правило, звичайно становить 20−30%, а в деяких випадках — до 40%. Такі знижки широко практикуються при укладанні угоди купівлі-продажу машин та обладнання (зокрема, на стандартні види обладнання), а також при постачанні промислової сировини. В цьому випадку проста знижка складає в середньому 2−5%. До простої знижки можна віднести знижку, яка надається при купівлі товару за готівковий розрахунок.

4) Знижка за оборот (бонусна знижка) надається постійним покупцям на підставі спеціальної домовленості. У контракті в такому випадку встановлюється шкала знижок залежно від досягнутого обороту протягом визначеного строку (звичайно одного року), а також порядок виплати сум на основі цих знижок. За деякими видами обладнання бонусні знижки досягають 15−30% обороту, а за сировинними і сільськогосподарськими товарами вони зазвичай обчислюються декількома відсотками (7−8%).

5) Прогресивна знижка — знижка за кількість або серійність, надається покупцю за умови закупівлі ним раніше виділеного і збільшеного в кількості товару. В серійних замовленнях зацікавлені виробники, оскільки при виробництві однотипного товару знижуються витрати виробництва.

6) Дилерські знижки надаються виробниками своїм представникам або посередникам зі збуту, в тому числі і закордонним. Ці знижки застосовуються під час продажу автомобілів, тракторів і деяких видів стандартного обладнання. Дилерські знижки на автомобілі коливаються залежно від марки машини і складають в середньому 15−20% від роздрібної ціни.

7) Функціональна знижка (знижка у сфері торгівлі) пропонується виробниками товару службам товарообігу, які виконують визначені функції з продажу товару, його збереження, ведення обліку. Виробник може пропонувати різні функціональні знижки різним каналам збуту на різні за характером послуги.

8) Спеціальні знижки надаються привілейованим покупцям, у замовленнях яких особливо зацікавлені продавці. До категорії спеціальних знижок належать знижки на пробні партії і замовлення, мета яких — зацікавити покупця, і знижки за регулярність або стійкість замовлень, за допомогою яких виробники намагаються утримати постійну клієнтуру.

9) Експортні знижки надаються продавцями підчас продажу товарів зарубіжним покупцям понад ті знижки, які діють для покупців внутрішнього ринку. їх мета — підвищити конкурентоспроможність того чи іншого товару на зовнішньому ринку.

10) Сезонні знижки (тимчасові знижки) надаються споживачу за покупку товару або послуги поза періодом активного сезону. Сезонні знижки дають змогу продавцю підтримувати більш стабільний рівень виробництва протягом усього року.

11) Приховані знижки надаються покупцям у вигляді знижок на фрахт, пільгових або безпроцентних кредитів, шляхом надання безкоштовних послуг та зразків.

12) Знижки за повернення раніше купленого товару у даної фірми (знижка «трейдн») у розмірі 25−30% від прейскурантної ціни надаються покупцю при поверненні ним раніше купленого у даної фірми товару застарілої моделі. Такі знижки застосовуються під час продажу автомобілів, електрообладнання, рухомого складу та інших товарів.

13) Знижки при продажу обладнання, яке було v використанні. їх ще називають товарообмінний залік. У різних країнах надаються можливості вигідно придбати машини, механізми та інші товари, які були у використанні. Знижки на таке обладнання становлять деколи до 50% і більше від первинної ціни товару.

Основою для застосування знижок є наказ, підписаний керівником підприємства. У ньому необхідно зазначити відповідний перелік товарів, умови надання знижки, її розмір і строк дії.

Якщо знижка надається в момент (або до моменту) реалізації товару, то облік буде наступним:

а) сума знижки відображається в обліку шляхом зменшення нарахованої торгової націнки, а якщо вона більше націнки, то витрати звітного періоду збільшуються на суму такого перевищення. Надані постачальниками торгові знижки приймаються на облік записом по дебету рахунку 282 «Товари в торгівлі» в кореспонденції з кредитом рахунку 285 «Торгова націнка» і відображаються в окремій графі накопичувальної відомості. Списання втрат при роздрібному продажу товарів, оформлених відповідними документами, за рахунок наданих торгових знижок відображається записом: дебет рахунку 285 «Торгова націнка», кредит рахунку 282 «Товари в торгівлі», перевищення знижки над нарахованою торговою націнкою відображається на рахунку 791 «Результат операційної діяльності»;

б) в дохід від реалізації включається вартість продажу товарів з вирахуванням суми наданих знижок.

Коли знижка надається покупцеві після дати реалізації товару і покупець не може знати фактичну вартість його придбання (зі знижкою чи без неї), то він отрибутковує такий товар за вартістю, зазначеною в документі постачальника з подальшим коригуванням на суму наданої знижки.

У постачальника на суму знижок, наданих покупцям за дострокову оплату товарів, зменшується дохід від реалізації і відображається в обліку у складі інших вирахувань з доходу на субрахунку 704 «Вирахування з доходу». По дебету цього субрахунку відображається сума наданих знижок, а по кредиту—списання суми вирахувань з доходу на фінансові результати (дебет субрахунку 791 «Результати операційної діяльності»).

При відображенні знижки роблять наступні записи:

а) коригування раніше нарахованого доходу від реалізації на суму знижки: Дт 704 Кт 361;

б) коригування раніше нарахованих податкових зобов’язань по ПДВ методом «червоне сторно»: Дт 704 Кт 641.