Сучасні проблеми карного розшуку (реферат)

Реферат на тему:

Сучасні проблеми карного розшуку

Успішна розбудова демократичної держави України неможлива без чітко налагодженої системи реалізації, захисту та охорони прав і свобод громадян та їх законних інтересів. Це завдання лежить в основі діяльності кожного державного органу, кожної посадової особи. Але найбільш суттєво воно стосується правоохоронних органів, особливо міліції, для якої, відповідно до чинного законодавства, це є головним обов’язком.

Найбільш небезпечними правопорушеннями, що посягають на права і свободи громадян, є злочини, широкий спектр яких передбачено Кримінальним кодексом України. Величезна їх кількість в аспекті виявлення і розкриття належить до компетенції оперативних і слідчих апаратів міліції. Основною силою цієї роботи є, в першу чергу, підрозділи карного розшуку, як колись їх називали «гвардія міліції».

Здійснюючи свою оперативно-розшукову діяльність на стратегічних напрямах боротьби зі злочинністю, в найбільш небезпечних формах її прояву, підрозділи карного розшуку, працюючи в умовах високого професійного ризику, фізичних і психологічних навантажень, мають потребу в укріпленні кадрового ядра, належного нормативного, ресурсного забезпечення та правового і соціального захисту особового складу.

Політична, економічна, ідеологічна та криміногенна ситуація в країні вказує на те, що з метою ефективного функціонування і розвитку служби карного розшуку, удосконалення оперативно-розшукової діяльності необхідно на основі науково обґрунтованого аналізу діяльності вказаних підрозділів розробити і здійснити кардинальні заходи, спрямовані на вирішення існуючих проблем. Деякі з них розглянемо детальніше.

Відомо, що кадри — це основа будь-якої діяльності, не виняток тут і карний розшук. Та не кожна людина, яка починає свою трудову діяльність у названій службі, тим більше, якщо вона не має попередньої професійної підготовки, здатна адаптуватися на цій роботі. Дана робота передбачає необхідність постійного спілкування зі злочинним елементом, невідворотність зустрічей з жорстокістю, обманом, цинізмом, смертю в усіх її проявах, активною протидією правопорушників, неадекватною оцінкою роботи. Усе це вже на першому році служби спонукає значну частину співробітників карного розшуку вирішувати питання про перехід в інші підрозділи або зовсім звільнятися.

Оперативній роботі в карному розшуку притаманний дефіцит часу для прийняття рішень в екстремальних ситуаціях. Співробітники карного розшуку дуже часто діють в умовах фізичних і психологічних перевантажень. Контингент осіб, з якими спілкується оперуповноважений, характеризується різними віковими категоріями, освітою, родом занять, соціальним положенням у суспільстві, зв’язками з впливовими особами правоохоронних органів.

В основі спілкування співробітника карного розшуку з правопорушниками, потерпілими і свідками лежить конфліктна ситуація, яка є певним психологічним бар'єром, побороти який дуже складно, тому потрібна допомога старших товаришів, які мають значний досвід роботи. Уже на цьому етапі рельєфно виявляються розбіжності між тим, чому навчали в навчальних закладах, і реальністю.

Дуже складно у протиборстві з правопорушником, який декілька разів притягувався до кримінальної відповідальності, підготовленим емоційно, фізично і вольово, одержати перемогу. Усе це нерідко призводить до грубості, втрати терпіння, перевищення службових повноважень. Крім сказаного, в таких умовах і, особливо, коли вирішується питання розкриття тяжких злочинів, наприклад, вбивства, негативно впливає на психологічний стан оперуповноваженого також різного роду контролююча діяльність працівників прокуратури, внутрішньої безпеки тощо.

Специфіка роботи веде до професійної деформації особистості, що може проявлятись як у безпосередній практичній діяльності, наприклад, у фальсифікації матеріалів, укритті злочинів від обліку та інше, а також у таких проявах, як грубість, безтактовність, рукоприкладство, пияцтво.

Рівень психологічної деформації залежить від психологічної стійкості особи, яка поряд з природними якостями повинна формуватись і під час навчання у навчальних закладах МВС України, а також у процесі службової підготовки в органах внутрішніх справ. На жаль, у навчальних закладах, а тим більше на місцях, психологічній підготовці оперативних працівників уваги приділяється недостатньо. Викладачі психології в навчальних закладах, як правило, не знають особливостей роботи карного розшуку, а психологи УМВС, які повинні займатися вказаною роботою, не тільки не працювали в карному розшуку, а й взагалі кепсько орієнтуються в діяльності міліції. Можливості психологічної релаксації на місцях відсутні, хоча у цьому є нагальна потреба. На нашу думку, фахівців-психологів для органів внутрішніх справ необхідно готувати з оперативних працівників і слідчих, які мають до цього певні задатки.

До сказаного слід додати, що службова підготовка в міськрайлінорганах внутрішніх справ повинна бути кращою. Зводиться вона у більшості випадків до ознайомлення з наказами та розпорядженнями. Бажано систематично проводити заняття з фізичної і вогневої підготовки, рукопашного бою, відпрацьовувати типові ситуації із затримання злочинців, дії в екстремальних умовах. У більшості випадків відсутні умови і можливості для занять фізичною підготовкою. Через поточні справи її важко органузівати навіть в суботні дні. У критичних ситуаціях, наприклад, при активному опорі правопорушника, при нападі на працівника міліції, застосування фізичних заходів впливу повинні бути необхідними і виправданими. Однак нормативне регулювання цих питань недостатньо відпрацьоване. Вбачається, що проблеми екстремальних ситуацій доцільно розглядати на сумісних заняттях працівників міліції та прокуратури, а, можливо, і місцевих суддів для того, щоб виробити загальні критерії їх вирішення. Такий підхід дозволить уникнути багатьох непорозумінь, зберегти кадри міліції, зокрема і карного розшуку.

Заслуговує всестороннього осмислення проблема соціального і правового захисту співробітників даної служби. Складне сьогодення показує, що на дії працівників міліції надходить чимало скарг і від простих громадян, і від правопорушників (як обгрунтованих, так і безпідставних).

Прикро, що співробітник за будь-яких обставин визнається винним, його керівники нерідко не стають на захист істини і свого підлеглого. Можна навести немало прикладів, коли в конфліктах з правопорушиками співробітники карного розшуку несли дисциплінарні покарання за свої дії, хоча вони і були правомірними.

У даний період велика кількість негативних газетних статей, телеі радіопередач про діяльність міліції сприяє формуванню недоброзичливого ставлення до її працівників. Це чинить на них відповідний психологічний тиск, що призводить до зниження активності їх діяльності, ініціативи у розкритті злочинів і викритті злочинців. У багатьох випадках прокурори і судді, прагнучи уникнути неприємностей з боку різних посадовців і структур, не дають дозволу на проведення деяких основних оперативно-розшукових заходів, не санкціонують арешт небезпечних злочинців, не стають на захист працівників міліції у випадках здійснення правопорушниками злісної непокори. Не останню позицію у цьому переліку займає також «телефонне право».

Молоді співробітники карного розшуку, в тому числі і випускники вищих навчальних закладів МВС України, прагнучи розкрити злочин, викрити злочинця, при виникненні вказаних вище фактів несправедливості «опускають руки», стають байдужими до чужого горя. Ті ж працівники карного розшуку, які прослужили десять і більше років, чекають у таких умовах, коли можна буде звільнитися на пенсію.

Оперуповноважений підрозділу карного розшуку районного чи міського відділу постійно перебуває в напруженні також через те, що він завжди «крайній», коли не розкривається злочин, не затримується злочинець, не виявляються очевидці злочину, відсутні пальне чи запчастини для службового автомобіля тощо. Водночас, коли він розкрив злочин, то поряд з його прізвищем з’являються й інші, які не мають до цього ніякого відношення. Якщо видається наказ про заохочення, то про це може ніхто не знати. Заохочення, як правило, — оголошення подяки, грошові нагороди, нагороди МВС, державні - отримують зовсім інші особи, які іноді поняття не мають, як злочини розкриваються.

Складним залишається матеріально-технічне і фінансове забезпечення як служби в цілому, так і кожного оперуповноваженого. Так, грошове утримання лейтенанта міліції, оперуповноваженого, випускника Національної академії внутрішніх справ України становить 450 — 500 гривень. Чи відповідає така платня тим зусиллям, які витрачає працівник? Як можна цю суму розподілити на місяць? Слід показати на прикладі, яка відмінність у посадових окладах оперуповноваженого карного розшуку і оперуповноваженого податкової міліції. Так, посадовий оклад першого становить — 103 гривні оклад податківця — 300 гривень з урахуванням декількох підвищень).

Формений одяг оперативному працівнику не видається, компенсації за формений одяг давно не виплачуються, затрати на виїзд у відрядження не відшкодовуються, доплати до зарплати нараховуються невідомо як. Усе це на фоні того, що оперативник підрозділу карного розшуку перебуває на службі 12−16 годин на добу.

Тому працівник карного розшуку, фахівець, на підготовку якого держава затратила великі кошти, переходить на іншу роботу або зовсім звільняється з органів внутрішніх справ.

Забезпечення службовим транспортом, запасними частинами до нього, паливно-мастильними матеріалами перебуває на такому рівні, що важко порівняти з якимось конкретним періодом існування незалежної України.

Чому мало розкривається злочинів по «гарячих слідах»? У першу чергу, тому, що немає можливості своєчасно прибути на місце злочину. Наприклад, у місті Чернігові у нічний час працює тільки один мобільний екіпаж патрульно-постової служби. На практиці немало випадків, коли опергрупа на місце пригоди виїжджає на залишках бензину, якого інколи вистачає тільки доїхати до місця злочинунерідко пальне купується за гроші членів опергрупи.

Карний розшук майже не забезпечується радіозв'язком, а також звичайним телефонним чи мобільним.

Перераховане є тільки частиною проблем. Щодо інших, пов’язаних зі службовою таємницею, то через певні причини не будемо їх висвітлювати.

Що стосується житлової проблеми, то за останні п’ять років, наприклад, тільки один працівник карного розшуку Чернігівського міського відділу одержав службову квартиру, інші можуть про це лише мріяти. Слід звернути увагу на те, як дане питання вирішується в Республіці Білорусь. Ст. 28 Закону Білорусі «Про міліцію» закріплює, що житло працівнику міліції надається не пізніше трьох років з дня призначення на посаду, а дільничним інспекторам — не пізніше шести місяців p>

Усе це ускладнюється існуючими критеріями оцінки діяльності оперуповноважених. Вони, як і раніше, сприяють укриттю злочинів від обліку, фальсифікації матеріалів, винесенню необґрунтованих постанов про відмову в порушенні кримінальних справ тощо.

Водночас, бажання керівників міськрайлінорганів і підрозділів карного розшуку показати нормальний стан з розкриття злочинів змушують оперативний склад фальсифікувати матеріали, штучно збільшувати кількість зареєстрованих правопорушень, щодо яких приймаються потрібні рішення, займатися іншими неблаговидними справами.

Існує безліч проблем у нормативному регулюванні боротьби зі злочинністю. У державі намітилася тенденція у напрямі максимального захисту інтересів осіб, які скоюють злочини і, водночас, обмеження прав і можливостей працівників правоохоронних органів, що протидіють злочинності. Так, Закон України «Про оперативно-розшукову діяльність» стільки разів змінювався і доповнювався, що став гальмом у боротьбі з кримінальними правопорушеннями. Наприклад, при вирішенні питання оперуповноваженим про здійснення відповідно до Закону України «Про оперативно-розшукову діяльність» заходу з контролю телефонних переговорів уже на стадії підготовки такої операції знають до десяти осіб різних служб і органів (ч. 2 ст. 8 Закону «Про ОРД»). Допуск органів прокуратури до всіх без винятку оперативних матеріалів, у тому числі про конфіденційне співробітництво (див. п. 2 ст. 14 Закону «Про ОРД»), ніяк не сприяє оперативній роботі з попередження і розкриття злочинів. Жоден професійно грамотний оперуповноважений карного розшуку чи іншої служби не «розшифрує» зараз перед прокурором чи перед своїм начальником джерело, яке ефективно працює, надає корисну оперативну інформацію.

Правовий захист оперативного працівника суттєво знижений. Правопорушники та інші особи можуть його принизити, образити, обмовити у рукоприкладстві та інше. Чинне адміністративне і кримінальне законодавство особу оперуповноваженого при виконанні службових обов’язків захищає недостатньо. Так, наприклад, ст. 185 Кодексу України про адміністративні правопорушення передбачає захист прав працівника міліції тільки у випадку злісної непокори при охороні громадського порядку.

Будь-який громадянин може не з’явитися до органу внутрішніх справ за викликом оперуповноваженого і за це не несе ніякої відповідальності, може не відкрити двері при здійсненні поквартирного обходу працівниками міліції у зв’язку із вчиненням злочину, і це також буде правомірним відповідно до закону України «Про міліцію».

Який же висновок можна зробити на підставі викладеного? Працюючи без вихідних не менше 12 годин на добу, перебуваючи постійно у стані психологічного напруження, ризикуючи життям, здоров’ям, репутацією та одержуючи мізерну заробітну плату, оперуповноважений карного розшуку не може:

— займатися вихованням своїх дітей;

— допомагати дружині у господарстві;

— забезпечити сім'ю матеріально;

— претендувати на житло, телефон, службовий автомобіль;

— бувати у театрах, кіно, на виставках, і тим самим підвищувати свій культурний рівень тощо.

Молоді ж співробітники зовсім не бачать перспективи завести свою сім'ю, виховувати дітей та і взагалі жити нормально.

Безумовно, через різні причини, за межами даної статті залишилося багато проблем, які необхідно вирішувати окремо. Але акцентуючи увагу на висвітлених питаннях і висновках, які з них можуть випливати, вважаємо за необхідне підтримати деякі пропозиції генерал-полковника міліції Е.О. Дідоренка (див. відповідь на № 7/9 — 1692 від 4.05.2001 р. МВС України), які полягають у наступному:

— вважати необхідним повернення для проходження служби в карному розшуку колишніх оперативних працівників за їх згодою, які переведені в інші підрозділи без поважних причин;

— повністю звільнити працівників карного розшуку від виконання другорядних і не належних їм обов’язків, сконцентрувавши їх зусилля на своєчасному попередженні, швидкому і повному розкритті злочинів;

— організацію роботи будувати за зональним принципом обслуговування території, зберігаючи принцип лінійного обслуговування для найбільш небезпечних злочинів;

— установити спеціальні звання на рівень вище щодо співробітників інших служб;

— підвищити посадові оклади у 3 рази;

— при вислузі 5 календарних років на посадах в оперативних підрозділах встановити обов’язкову надбавку за кожний наступний рік служби незалежно від місця її подальшого проходження в ОВС;

— забезпечити нормальними приміщеннями, комп’ютерною технікою та засобами зв’язку;

— виділити автотранспорт у розрахунку один автомобіль на 3-х співробітників;

— реанімувати законодавство у частині надання пільг з оплати житлових і комунальних послуг, проїзду у міському і приміському транспорті та обов’язкового забезпечення санаторно-курортного лікування співробітників карного розшуку і членів їх сімей;

— законодавчо закріпити режим пільгового надання житла при призначенні на посаду в карному розшуку випускників вищих спеціальних навчальних закладів системи МВС України;

— у зв’язку з високим рівнем ризику, можливої фізичної розправи над співробітниками оперативних підрозділів і членами їх сімей клопотати перед Верховною Радою України про доповнення Закону України «Про міліцію» пунктом про дозвіл пенсіонерам МВС, які проходили службу в оперативних підрозділах, на видачу безкоштовно вогнепальної нарізної зброї.

Література:

1. Указ Президента України від 4 жовтня 1996 року № 926/96 «Про умови грошового забезпечення та оплати праці працівників органів внутрішніх справ».

2. Постанова Кабінету Мністрів України від 7 лютого 2000 р. № 225 «Про доповнення постанови Кабінету Міністрів України від 13 грудня 1999 р. № 2288».

3. Закон Белорусской ССР от 26 февраля 1991 года «О милиции».

4. Закон України від 18 лютого 1992 року «Про оперативно розшукову діяльність».