Фашистська диктатура в Німеччині

П Л, А Н.

1. Вступ.

2. Прихід фашистів до влади.

3. Механізм фашистської диктатури, державний устрій та політичний.

режим.

4. Каральні органи, як головна опора фашистської диктатури.

5. Висновки.

1. Вступ.

" Третій рейх ", залишивши такий помітний слід в $ 20 століття, як це не парадоксально, проіснував лише 12 років, із 1933 по 1945 рр. в стране, що дала світові Лютера, Гете, класичну філософію, Ніцше, Планка, Ейнштейна. У цей незначний навіть на одне покоління рядків Німеччина перетерпіла жахливу метаморфозу.

" Третій рейх «- офіційна нацистська назва режиму правління, що існував у Німеччині із января 1933 по травень 1945 років. У епоху становлення нацистської держави верховенство Гітлера було б абсолютним. Гітлер розцінював нацистське правління як логічне продовження двох попередніх Німецьких імперій. перший рейх — Священна Римська імперія німецької нації - існував із 962, із години коронації у Римі Отто Великого, іншого правителя з Саксонської династії, до його покорення Наполеоном у 1806 році. Інший рейх був заснований Отто фон Бісмарком у 1871 році й проіснував до 1918 року. У 1923 році німецький письменник-націоналіст Артур Мєллєр Ван ден Брук використав термін «Третій рейх «для назви своєї книжки. Гітлер із наснагою сприйняв цю назву для визначення нової імперії, котра, на його думку, проіснує тисячу років. Ця назва приваблювала його ще і бо мала якийсь містичний зв «язок із середньовіччям, коли «третє царство «вважалось тисячорічним.

Одним із гірких уроків революції у листопаді 1918 року було б усвідомлення того, що існує неясний взаємозв «язок між демократією та анархією, що хаотичні стани й є власним, непідробленим виразом істинного народовладдя, а сваволя — його законом. Звідси неважко витлумачити сходження Гітлера як останню спробу утримати стару Європу в умовах звичної величі. Не складає роботи, розширивши ці уявлення до глобального рівня, розпізнати у яких ситуацію раннього етапу знаходження фашизмом своїх прихильників: це тих маси середнього прошарку, котрі - на фоні загального панічного настрою — Бачили собі у повільно задушливих їхнього обіймах, із однієї сторони, профспілок, а із іншої - універсальних магазинів, в обіймах комуністів й анонімних концернів. І, врешті решт, появу Гітлера можна розуміти й як спробу затвердження свого роду третьої позиції - між обома пануючими силами епохи, між лівими та правими. Хоча третя позиція, до якої прагнув Гітлер, й винна був загарбати весь континент, але й її енергетичним ядром винна був бути Німеччина: сучасна місія рейху полягала у тому, щоб дати Європі нові стимули й використати її як резервуар сил для світового панування Німеччини. Гітлер рвався надолужити втрачене на імперіалістичній стадії німецького розвитку та виграти головний з можливих призів — гарантоване гігантською експансією влади на Сході панування над Європою, а завдяки цьому — над усім світом. Звісно, более пізніше уже із 1918 року в Німеччині відбувався процес гострих змін. У тому ж годину цей процес проходив половинчасто й дуже нерішуче. І лише Гітлер надав йому ту радикальність, котра й зробила цей процес по суті революційним й кардинально змінила застиглу й утримувану у межах визначених авторитарних соціальних структур країну. Тільки тепер, под дією домагань фюрерської держави, впали ушановані інститути, були вирвані з звичних зв «язків люди, усунуті привілеї й зруйновані усі авторитети, котрі не виходили від самого Гітлера чи не були санкціоновані ним. При цьому йому вдалось чи згасити страхи, котрі супроводжують звичайно розрив із минулим, чи перетворити їхні в енергію на користь суспільства, бо він вмів достатньо достовірним чином піднести собі масам в якості загального авторитету, але й головним тут є ті, що він ліквідував найбільш конкретну форму виявлення страху перед революційним майбутнім.

2. Прихід фашистів до влади.

Фашизм у Німеччині із «явився відразу ж после закінчення першої світової війни в якості одного із різновидів реакційних мілітаристських націоналістичних течій, коли антиліберальні, антидемократичні рухи здобули загальноєвропейський характер. «У 1920 р. Гітлер виступив із програмою з «25 пунктів », яка стала згодом програмою Национал-социалистской німецької робітничої партії. Пронизана націоналістичними, шовіністичними ідеями переваги німецької нації, програма вимагала реваншу для відновлення «справедливості потоптаної Версалем ««. 1].

Програму Націонал-соціалістської робітничої партії Німеччини (НСРПН) («25 пунктів »), що затверджена 24 лютого 1920 року (основні положення): 1. Про «єднання всіх німців у кордонах Великої Німеччини. 2. Відмова від умів Версальського договору та підтвердження права Німеччини самостійно будувати відносини із іншими націями. 3. Вимога додаткових територій для виробництва продуктів споживання та розселення зростаючого німецького населення. 4. Надання громадянства за расовими ознаками; євреї не можуть бути громадянами Німеччини. 5. Не німці в Німеччині є лише гостями й суб «єктами відповідних законів. 6. Призначення на офіційні пості не може відбуватись за принципом кумівства, а й у відповідності до кваліфікації та можливостей. 7. Забезпечення умів існування громадян — перший обов «язок держави. 8. У «їзд у країну не німців винен бути припинений. 9. Доля у виборах — право й обов’язок всіх громадян. 10. Кожен громадянин винен працювати для. 11. Незаконно отриманий прибуток підлягає конфіскації. 12. Усі прибутки, одержані за рахунок війни, підлягають конфіскації. 13. Всі великі підприємства повинні бути націоналізовані. 14. Доля робітників й службовців в прибутках на всіх великих підприємствах. 15. Належна пенсія по старості. 16. Необхідно підгримувати малих виробників й торговців; великі магазини повинні бути передані їм. 17. Реформа землеволодіння та припинення спекуляцій землею. 18. Безжалісне карне покарання за злочин та введення смертної кари за спекуляцію. 19. Звичайне римське право винне бути змінене на «німецьке право ». 20. Повна реорганізація національної системи освіти. 21. Держава винна підгримувати материнство та заохочувати розвиток молоді. 22. Заміна найманої професійної армії на національну армію; введення загальної воїнської повинності. 23. Засобами масової інформації можуть володіти лише німці. 24. Воля віросповідання, за виключенням релігій, небезпечних для німецької раси; партія на зв «язує собі яким-небудь виключним віровченням, але й Веде боротьбу із єврейським матеріалізмом. 25. Сильна центральна влада, котра здатна ефективно здійснювати законодавство.

У 1921 році складаються організаційні основи фашистської партії, що заснована на так названому фюрер-принципі, необмеженій владі вождя (фюрера). Головною метою створення партії стає поширення фашистської ідеології, підготовка спеціального терористичного апарату для придушення демократичних, антифашистських наснаги в реалізації кінцевому рахунку, для захоплення влади. У 1923 році слідом за загальним страйком німецького пролетаріату фашисти застосовують пряму спробу захоплення влади («пивний путч »). «Пивний путч «відбувся 8−9 листопаду 1923 року в Мюнхені. Хоча він й провалився, але й певних політичних результатів він усе ж таки таки досяг. Мало кому відомий гітлерівський рух ставши відомий не лише Німеччині, але й й усьому світові. Крім цого Гітлер засвоїв важливий урок, щоб отримати серйозну перемогу, необхідно залучити зважується на власну бік широкі прошарки населення та заручитися підтримкою як можна більшої кількості фінансових й промислових магнатів. Тільки таким чином можна було б забезпечити собі дорогу до політичного олімпу законними методами. Вже у 1928 році ця тактика дає свої Перші плоди, фашисти отримують 12 місць у рейхстазі.

Світова економічна кризу, Яка почалась у 1929 році, здобула особливу гостроту у Німеччині. Криза вразила усі сфери економічного життя країни. Промислове виробництво скоротилось майже у двічі. Кількість безробітних сягнула 7,5 млн. Чоловік. Різко погіршився стан не лише робочого класу, але й й середніх міських прошарків. Криза промисловості перепліталась із кризою аграрною. Криза загострила класову боротьбу в стране. У січні 1931 року відбувся страйк гірняків Руру, в якому приймали доля майже 350 тис. робітників. У авангарді робітників йшла Комуністична партія Німеччини (КПН). У 1930 році вон опублікувала «Програму національного та соціального Визволення німецького народу ». Хоча більша частина ще йшла за соціалдемократами, авторитет КПН зростав. У умовах економічної кризи й зростаючої класової боротьби пануючі класи Німеччини схилялись до думи, що буржуазно-демократичні методи керування країною стають неможливими. Ставка був зроблена на фашистську партію, котра мала офіційну назву НСРПН. Активізувалась діяльність штурмових загонів гітлерівської партії (СА), котрі разом із охоронними загонами (СС) являли собою апарат насильства. Повсюди виникали осередки фашистської молодіжної організації «Гітлерюгенд ». На виборах у рейхстаг влітку 1932 року гітлерівці отримали 13,8 млн. голосів виборців. Загроза захоплення влади гітлерівцями ставала все более реальною.

Єдиною партією, Яка рішуче й послідовно вела боротьбу проти фашизму, був КПН. У обстановці кризи й різкого загострення класової боротьби у Веймарській республіці найкрупніші німецькі монополії та значна частина генералітету остаточно перейшли набік Гітлера. Щоб прискорити передачу влади фашистам, президент Гінденбург 30 января 1933 року призначивши Гітлера рейхсканцлером (главою уряду), що означало встановлення в Німеччині відкритої терористичної диктатури найбільш реакційних, шовіністичних й агресивних елементів фінансового капіталу. «Він дійшов влади як голова коаліційному уряді, оскільки його партія і з нечисленними союзниками вони мали переважно рейхстазі. Ця обставина не мало, проте, значення, оскільки кабінет Гітлера був «президентським кабінетом », а Гітлер — «президентським канцлером ». Разом про те про результати виборів 1932 р. додали певний ореол легітимності його канцлерству. За Гітлера голосували найрізноманітніші соціальні верстви і групи населення. Широка соціальна база Гітлера створювалася рахунок тих, хто має за поразку Німеччини була вибита грунт з-під ніг, усе ж збитої із пантелику агресивної натовпу, чувствующей себе обманутою, втратила разом із майном життєву перспективу, що відчуває страх перед завтрашнім днем. Соціальну, політичну та психологічну невпорядкованість них він зумів використовувати, показуючи їм шлях до порятунку себе і приниженого батьківщини, обіцяючи різним колам і груп населення усе, що їм: монархістам — відновлення монархії, робочим — роботи й хліб, промисловцям — військові замовлення, рейхсверу — нове кут підняття зв’язки Польщі з грандіозними військовими планами тощо. Націоналістичні гасла фашистів залучали німців більше, ніж заклики до «розуму і терпінню «социалдемократів або до «пролетарської солідарності «і побудові «радянської Німеччини «комуністів «. 2] Склад нового кабінету Міністрів, сформований Гітлером после 30 января 1933 року: Гітлер — канцлер, фон Папена — віцеканцлер, Фрік (НСДАП) — міністр внутрішніх справ, Герінг (НСДАП) — міністр без портфелю, пізніше міністр ВПС, Хугенберг (Німецька націоналістична партія) — міністр економіки, генерал фон Бломберґ (безпартійний) — міністр оборони, Зельдте (Німецька націоналістична партія) — міністр роботи, фон Нейрат (безпартійний) — міністр іноземних справ, граф Шверін фон Крозіг (безпартійний) — міністр фінансів, Гюртнер (Німецька націоналістична партія) — міністр юстиції, фон Ельтц-Рюєнах (безпартійний) — міністр зв «язку.

" Прихід до української влади фашистів ні звичайній зміною кабінету. Він ознаменував початок планомірного руйнації всіх медичних інституцій буржуазнодемократичного парламентського держави, всіх завоювань німецького народу, створення «нового порядку «- терористичного антинародного режиму «. 3] Щоб виправдати терор й не допустити успіху КПН на виборах до рейхстагу, призначених 5 березня, гітлерівські керівники пішли на провокацію. За їхні наказом 27 лютого група фашистів добулася будинок рейхстагу та підпалила його. У підпалі рейхстагу уряд звинуватив КПН, котра нібито готувала комуністичне повстання. Під цим хибним приводом пізніше були відмінені усі пункти Веймарської конституції, що гарантували свободу особистості, слова, друку, зборів та союзів. На початку березня 1933 року гітлерівці арештували Тельмана. КПН був про «подана поза законом. У березні був прийнятий закон про надання уряду надзвичайних повноважень. Гітлерівці розігнали нефашистські профспілки та інші масові організації трудящих. У червні був заборонена СДПН. З годиною усі буржуазні партії заявили про саморозпуск, а потім були видані закони, за якими в стране могла існувати одна Націонал-соціалістська партія, про «подана урядовою організацією. Після смерти Гінденбурга у 1934 році Гітлер об'єднав пості президента й рейхсканцлера, зосередивши до рук всю повноту влади. Масовий терор супроводжувався гоніннями проти прогресивної інтелігенції. Її кращі представники емігрували із країни, тієї хто не встиг це зробити, опинився в катівнях Гестапо. Країну захлеснули хвилі кривавих єврейських розгромів. Звірство та варварство злочинів фашистської диктатури жахали весь світ.

3. Механізм фашистської диктатури, державний устрій та політичний режим.

" З перших днів приходу до тієї влади Гітлер почав здійснювати свою програму, відповідно до якої Німеччина повинна домогтися нового величі. Її здійснення передбачалося провести удвічі етапу. У першому — ставилося завдання згуртувати німців на певний «народну спільність », другою — перетворити їх у «спільність бойову ». Для згуртування німців на єдину спільність потрібно було очистити арійську расу від «чужій крові «, подолати класові, конфесійні, ідеологічні протиріччя, що досягалося через усунення політичних партій, крім НСРПГ, чужої ідеології, громадських організацій, крім нацистських, вірних «фюреру і рейху », а також шляхом «уніфікації державної машини «тощо. Проробивши цю «внутрішню роботу », Німеччина, за планом Гітлера, могла розпочати роботу «зовнішньої «, найважливішим завданням якої було завоювання життєвого простору, витіснення які живуть там народів, переважно народів Східної Європи, шляхом нещадної, кровопролитної війни «. 4] Уряд та НСРПН до 1935 року займалась вирішенням завдань Першого етапу. З того години почалась тотальна підготовка до війни, а потім й сама війна. Почались зміни в законодавстві та в механізмі фашистської диктатури. 24 березня 1933 року вступивши у дію закон «Про захист народу та рейху », що надавав Гітлеру надзвичайні повноваження й конституційні основи для режиму диктатури, по суті анулювавши Веймарську конституцію. Уряд отримав законодавчі права, у тому числі із питань бюджету. Допускалося, що норми законів, що прийняті урядом, можуть прямо відхилятись від норм Веймарскої конституції. У з статтею 4 закону підкреслено, що домов рейху із іноземними державами та їхні виконання не потребують затвердження Рейхстагом, уряд є уповноваженим видавати необхідні постанови для виконання цих договорів. Формально закон був прийнятий як тимчасовий до 1 апреля 1937 року, фактично він ставши постійно діючим основним законом фашистської держави.

Функції партійних й державних органів були тісно заговорили українською у «язані. Управлінський апарат фашистської Німеччини був багаточисельним, громіздким, він перебудовувався за волею Гітлера, котрий поєднував функції президента, рейхсканцлера, фюрера фашистської партії та верховного головнокомандуючого. Так, поряд із існуванням імперського уряду в фашистській Німеччині були створені Рада Міністрів із питань оборони імперії (урядовий орган, який займався питаннями переозброєння та підготовки до війни), Таємний кабінет (заснований Гітлером 4 лютого 1938 року особливий кабінет Міністрів, на котрий покладались запитання зовнішньої політики, в його склад входили командуючі трьома пологами військ та начальник штабу верховного головнокомандування Вермахт), колегія трьох уповноважених (входили начальник партійної канцелярії, начальник імперської канцелярії та начальник штабу верховного командування збройних наснаги в реалізації заподіяння входило проведення тотальної мобілізації та вирішення великого кола економічних та військових питань). Всі ці установи, що підпорядковувались безпосередньо Гітлеру, малі законодавчі повноваження. «Німеччина було поділено на 32 партійні області на чолі з партійними гауляйтерами, але збереглося й старе адміністративний розподіл на землі і провінції, адміністрація яких залишалася і великій ролі у проведенні у життя нацистських планів «. 5].

Важливою ланкою механізму фашистської диктатури стали органи, що здійснювали широкомасштабну обробку німецького народу. Впроваджуючи політику держави та партії, нацисти уніфікували не лише партії, але й й пресу. Органи друку, крім нацистських, чи ліквідовувались, чи включалися в систему фашистської пропаганди, якою керував міністр народної освіти та пропаганди Геббельс. Міністр пропаганди підкорив своїй владі усі сфери ідеологічного впливу на свідомість мас — пресу, радіомовлення, літературу, музику, кінематографію, театр, образотворче мистецтво, комерційну діяльність, туризм. Особливу увагу приділяли обробці в дусі мілітаризму, шовінізму та расизму молоді, контроль над умонастроєм котрої здійснювався фашистськими молодіжними організаціями — Юнгфольк (молодша вікова група організації «Гітлерюгенд », складалась із хлопчиків від 10 до 14 років), «Гітлерюгенд «(молодіжна нацистська організація воєнізованого типу, створена декретом від 1 грудня 1936 року, складалась із хлопчиків із 14 до 18 років) та іншими. Після 1937 року доля в гітлерівських молодіжних організаціях стала обов «язковою. Ці організації включалися в розгалужену систему різноманітних нацистських організацій, що охоплювали усі сторони життєдіяльності держави.

Юридична система «Третього рейху «повністю відповідала особистим уявам фюрера про юстицію. Ставши канцлером Німеччини, він прагнув не допустити контролю чи обмежень своєї влади із боці закону. Прийшовши до влади, Гітлер приступивши до перегляду німецької юридичної системи. Його мало цікавили розділи цивільного права, він дозволив облишити їхні фактично без змін. «Основоположним принципом проекту нового громадянського кодексу, робота над яким була започаткована 1938 р., стала формула: «право — те, що корисно народові і рейху ». Відповідно до цим переглядалися поняття «власність », «юридична особа », відхилялася така його форма, як «суспільство з обмеженою відповідальністю », неодмінною умовою діяльності акціонерного товариства ставало його партійне керівництво і партійний контроль. У ст. 70 Закону «Про акціонерних товариствах », прийнятого у 1937 р. прямо вказувалося, що правління акціонерного товариства «має керуватися свідомістю відповідальності перед загальним благом народу і рейху ««. 6] Однак велику увагу він приділив карному праву, як базовому моменту для збереження власної диктатури. За ініціативою Гітлера був видана ціла серія драконівських законів, направлених проти всіх, хто опирався, чинив опір чи намагався організовувати змови проти його держави, й в першу чергу Закон «Про надзвичайні повноваження », який зробив уладові фюрера безмежною. Судові процеси проходили постійно протягом всіх років існування «Третього рейху ». Одною із головних турбот Гітлера було б звільнити німецьку юридичну систему від євреїв. Практикуючі адвокати, правознавці, судье єврейського походження були звільнені. Конституційна система Німеччини був змінена в умовах «Третього рейху «структурою, заснованою на особистих уявах Гітлера про юридичну систему. Була відмінена виборність та незалежність суддів, усунутий інститут присяжних. Всі судье призначались нацистським міністром юстиції. Їх патріотичним обов «язком було б прийняття судових рішень, виходячи із принципів нацистського світогляду. Роль прокурорів у судових процесів був підсилена, у тій годину коли роль суддів та адвокатів послаблена. Адвокатські групи на карних процесів затверджувались прокурором. Судові процедури та вердикти на місцях знаходились под повним контролем місцевого керівництва чи керівництва СС. Ввійшло в практику призначати на ключові юридичні посади молодих недосвідчених нацистів, які вважалися надійними. Студенти університетів, що вивчали право, знаходились под постійним контролем й проходили обробку нацистською ідеологією. Суди «Третього рейху «набули сумної слави внаслідок насильству та свавільству. Політичних звинувачених часто засуджували до примусового ув «язнення в психіатричну лікарню. У 1937 році був виданий наказ міністерства юстиції про ті, що побиття арештованих у процесі слідства вважається припустимим в інтересах справ. У 1939 році було б засновано особливий підрозділ Верховного суду, котрий здійснював подання покличу в обхід судів нижчих інстанцій. Після початку 2-ої світової війни нацистська юридична система набула ще більшої жорсткості. Кількість страт збільшилось, причому не було б ніякої різниці між дорослими й підлітками; починаючи із 1941 року смертні вироки могли бути винесені хлопчикам у віці 14−16 років. До 1942 року зникла остання ознака незалежності суддів, коли стало стандартною прцедурою визначати вихід справ до початку суду. Для захисту власного режиму від якого-небудь посягання Гітлер у 1942 році заснував Народний трибунал, що займався особливо небезпечними державними злочинами й ставши пародією на законність. Уникнути смертного вироку в цьому суді не було б ніякої можливості. У зв «язку із заснування Народного трибуналу юридична система нацизму повністю відкинула останні ознаки якої-небудь законності. Агресивні цілі встановлення світового панування вимагали зосередження всіх матеріальних ресурсів країни, що могло бути досягнуто лише шляхом безпосереднього втручання фашистської держави в економіку. У липні 1933 року був створена Генеральна рада німецької економіки із метою мілітарізації економіки «Третього рейху ». У її склад входили представники провідних монополій країни. Це був перший крок до встановлення тоталітарної форми правління у сфері економіки, що проіснувала із середини 30-х до середини 40-х років. «Закон «Про підготовці органічного побудови народного господарства «від 27 лютого 1934 р., що втілив нацистські ідеї «фюрерства «і «самоврядування «у промисловості (як та інших сферах економіки), наказував освіту господарських об'єднань, які ставали єдиними представниками відповідних галузях господарства. Усі галузі господарства було поділено на «імперські групи », кількість яких спочатку було 12, та був скоротилося до 6: промисловості, банків, торгівлі, страхування, енергетики, ремісничого виробництва. Паралельно створювалася територіальна структура управління господарством — окружні групи промисловості, у господарських округах. І галузеві, і територіальні промислові групи очолювалися «фюрерами «- представниками монополістичного капіталу, хто був наділені широкими повноваженнями. Загальне керівництво промисловістю здійснювалося спочатку Міністерством імперського господарства «. 7] Таємним законом від 21 травня 1935 року «Про імперську оборону «був заснована Рада імперської оборони й особливе відомство — Управління генерального уповноваження по військовій економіці. Німеччина використовувала на озброєння колосальні суми. Кошти для цого витягалися шляхом експлуатації мільйонів людей, бесперервного зросту податків, використання фондів страхування по безробіттю, інвалідності та старості, примусових зборів. У вересні 1936 року на черговому із «їзді фашистської партії Гітлер проголосив чотирирічний план, який винен був забезпечити самозадоволення німецької економіки. На чолі цого плану був поставлений Герінг. Централізоване планування торкалось розподілення ресурсів, обмежувало підприємницьку свободу та створення нових підприємств, усувало конкуренцію. Дуже напруженим було б становище в сільському господарстві, котре із метою підготовки до війни було б поставлене под безроздільний контроль головного органу фашистської держави по регулюванню сільськогосподарського виробництва. Таким чином, мілітаризація народного господарства призвела доти, що значний зріст виробництва мав результатом не збільшення, а скорочення споживання. Економіка країни набувала все более потворний характер. Виникла загроза економічної кризи небувалої сили.

4. Каральні органи, як головна опора фашистської диктатури.

" Нацисти створили потужний терористичний апарат, який почав складатися ще до його приходу їх до тієї влади. У 1920 р. з’явилися перші боївки — «служба порядку «фашистів, якої відводилася роль охорони фашистських збіговиськ. Використовувалися, проте, ці загони найчастіше для створення заворушень на мітингах лівих сил, для напади проти робочих ораторів тощо. «. 8] Терористичний апарат, який складався із каральних органів, таких як Абвер, СС, СА, СД, РСХА, Гестапо, був головною опорою фашистської диктатури.

Абвер — орган військової розвідки та контррозвідки нацистської Німеччини. Створений у 1919 році урядом буржуазної Веймарської республіки, коли генерал фон Шлейхера зібрав усі секретні служби под ведення міністерства оборони. Ос-кільки умови Версальського договору 1919 року не припускали створення у Німеччині розвідувальних органів, на Абвер формально покладались функції воєнної контррозвідки у збройних силах. З 1933 року Абвер перебував у постійному конфлікті із нацистськими спецслужбами СД й Гестапо. З января 1935 по 1944 рокта на чолі Абверу стояв досвідчений розвідник адмірал Канаріс, котрий активно сприяв перетворенню Абверу в найважливіший інструмент гітлерівської політики. У 1938 році Абвер був реорганізований в Управління розвідки та контррозвідки Верховного головнокомандуючого збройними силами Німеччини (ОКВ). Абвер винен був забезпечити секретність військових приготувань Німеччини. Центральний апарат Абверу складався із 5-ти головних відділів, безпосередньо підпорядкованих начальнику Абверу. 1-ї відділ займався організацією розвідки за кордоном, добував інформацію про воєнно-економічний потенціал ймовірного супротивника. 2-ї відділ керував організацією диверсійної діяльності за кордоном та в тилу військ супротивника. Головні задачі 2-ого відділення: підрив морального духу армії та населення країн-супротивників, знищення чи захоплення особливо важливих воєнних та промислових про «єктів, здійснення терористичних операцій, дезінформація політичного та військового керівництва супротивника. 3-й відділ Абверу очолював військову контррозвідку та вів політичний розшук у збройних силах й військовій промисловості Німеччини. У його склад входили підвідділи, котрі займалися контррозвідкою в сухопутних військах, ВМС, ВПС, охороною секретів й боротьбою із саботажем у військовій промисловості, дезінформацією іноземних розвідок, контррозвідкою за кордоном (проникнення в розвідувальні служби інших держав, виявлення їхні планів й діяльності у відношенні до нацистської Німеччини). 4-й відділ, що взаємодіяв із міністерством іноземних справ, збирав розвідувальну інформацію шляхом вивчення іноземної преси, радіопередач й літератури, обробки даних, що надходили від німецьких військових аташе за кордоном, фактично керував їхні розвідувальною діяльністю. 5-ї, Центральний, відділ Абверу займався адміністративними питаннями, вів центральний архів й картотеку агентів Абверу. Абвер мав розгалужений периферійний апарат як у самій Німеччині, то й за кордоном. Основними його ланками у Німеччині були спеціальні відділи, що створювались при штабах військових округів й військово-морських баз. Вони спеціалізувались на розвідувальній та контррозвідувальній діяльності. За кордоном розгалужену систему периферійних органів Абверу складали резидентури в країнах-супротивниках. Головне призначення цого органу — ведення підривної діяльності проти держав, котрі нацисти вважали ворожими. До початку та в перший період 2-ої світової війни Абвер, не дивлячись на гостру конкуренцію інших розвідувальних служб (насамперед СД — служби безпеки нацистської партії), був центральним органом ведення розвідувальної діяльності за кордоном. Він зіграв велику роль у підготовці та забезпеченню успіху гітлерівської агресії проти держав Європи. 14 лютого 1944 року в зв «язку із невдачами Абверу в діяльності проти СРСР й в результаті боротьби із іншими органами розвідки, а також зі зниженням довіри нацистської верхівки до Канаріса вийшов декрет про розформування Абверу. За цим декретом Абвер поділився на частини, що відходили до різних відомств, — в основному в склад Головного управління імперської безпеки (РСХА).

Війська СС — озброєні формування нацистської партії. Історія військ СС починається із 1933 року, коли Гітлер перейменував свою штабну охорону у «Полк особистої гвардії Адольф Гітлер », створивши із неї озброєне формування, незалежне від регулярної армії та поліції. На початку 1936 року есесівські частини були розділені на дві групи: «Частини підсилення СС », в котрі входив полк особистої охорони Гітлера, та зажени «Мертва голова ». З 1 жовтня 1936 у межах головного управління СС був створений інспекторат «Частин підсилення СС ». Перед ним стояло завдання перетворити слабко навчені збройні формування СС (що налічували у тому годину біля 8,5 тис. Чоловік) в добро підготованих та споряджених новітньою зброєю війська. Чисельний склад охоронних батальйонів у 1936 році збільшився до 35 тис. Чоловік; із березня 1936 року смердоті отримали назву «Мертва голова ». У секретного наказі Гітлера від 17 серпня 1938 року уточнювалось, що смердоті не входять ані в Вермахт, ані в поліцію (хоча й знаходились под загальним командуванням рейхсфюрера СС Гіммлера), що смердоті є постійним озброєним формуванням СС, створеним для «виконання спеціальних завдань поліцейського характеру ». Зразу после опублікування цого наказу Гіммлер передивився організацію військ СС: він моторизував їхні й створив нові частини протитанкової оборони, кулеметні та розвідувальні батальйони. У перших числах вересня 1939 року почалась конверсія есесівських спецпідрозділів у війська. На початку 1940 року смердоті складали біля 100 тис. Чоловік. Війська СС приймали доля в військових діях Німеччини. Всюди поява цих військ супроводжувалась жорстокими акціями.

Головне управління імперської безпеки (РСХА) — було б створене 27 вересня 1939 року. Було одним із 12 головних управлінь СС. З вересня 1939 по травень 1942 років РСХА очолював групенфюрер СС Гейдріх, а после його смерти — Кальтенбруннер. Головною задачею РСХА в умовах розпочатої війни та перспектив розширення панування «Третього рейху «був координація дій ЗІПО (поліції безпеки) та СД. На першому етапі свого існування РСХА складалось із декількох управлінь, що займались різними проблемами:

1 — адміністративні та юридичні питання;

2 — систематичний політичний аналіз змісту публікацій із ціллю ведення психологічної війни;

3 — контролю над особливо важливими сферами внутрішнього життя суспільства й партії. Під час перебування чергу поділялось на чотири відділи: культури, населення, суспільного життя та економіки;

4 — державна таємна поліція Гестапо. У його заподіяння входило виявлення ворогів «Третього рейху «та боротьба із ними;

5 — кримінальна поліція рейху (КРІПО), її завданням був боротьба зі злочинністю. Складалась із чотирьох відділів: кримінальна поліція й превентивні міри; репресивна кримінальна поліція, злочини та правопорушення; дізнання й розшук; Інститут криміналістики ЗІПО (Гестапо й КРІПО);

6 — служба зовнішньої розвідки СД. Восени 1940 року відбулась подальша реорганізація РСХА. 1 управління прийняло у собі кадрові запитання, систему навчання та організації СД й ЗІПО. Було створене нове 2 управління, яку займалось господарськоадміністративними справами та постачанням. 2 управління було б перетворене в 7 управління, котре займалось аналізом ситуацій в тій чи іншій сфері, воно та виконувало роль цензора вихідних публікацій рейха.

СА — штурмові зажени, напіввійськові з'єднання нацистської партії, почали утворюватись в Німеччині із серпня 1921 року. Були знаряддям фізичної розправи із супротивниками нацистського режиму й насамперед комуністами. У 1931 році СА налічували приблизно 100 тис. Чоловік, у 1932 — 400 тис., але в початку 1934 — приблизно 3 млн. Чоловік. Після приходу Гітлера до влади штурмові зажени СА були перетворені в допоміжну поліцію, несли охорону в концентраційних таборах, здійснювали декотрі види військової та напіввійськової підготовки.

СД — нацистська секретна служба безпеки, розвідувальне управління СС. Утворена у 1934 році, спочатку із метою забезпечення безпеки Гітлера й нацистського керівництва. перший годину СД був як допоміжна поліція, котра підпорядкована нацистській партії. Теоретично СД підпорядковувалась міністру внутрішніх справ, на практиці вона повністю підпорядковувалась Гіммлеру. як й Гестапо, займаючись в основному питаннями внутрішньої безпеки «Третього рейху », СД тім годиною був самостійною службою. Органи СД займались дослідженням й підготовкою експертиз й матеріалів загального характеру — плани опозиційних партій та течій, сфери їхнього впливу, системи зв «язків й контактів, вплив окремих нелегальних організацій й таке інше. У розпорядженні СД опинилась розгалужена інформаційна мережа в середині країни та за кордоном, досьє та особові справ на супротивників нацистського режиму.

Гестапо — таємниця державна поліція «Третього рейху », призначена для боротьби із супротивниками нацистського режиму, що стала символом нацистського терору. 26 апреля 1933 року Герінг опублікував спеціальний декрет, яким створювалась таємна державна поліція, підпорядкована особисто йому. Були видані спеціальні інструкції, в які наказувалось усім чиновникам слідкувати за характером виказувань державних службовців, повідомляти міністерству про будь-яку критику та вводилася практика донесення серед робітників та службовців. 10 лютого 1936 року Герінг, як премо «єр-міністр Прусії, підписав текст наказу, який назвали потім основним законом Гестапо. Він проголошував, що Гестапо доручається розслідування діяльності всіх ворожих державі сил на всій територї; в ньому також говорилося, що накази та справ Гестапо не можуть підлягати розгляду адміністративними судами. У червні 1936 року імперським керівником Гестапо був призначений Гіммлер. Декретом від 17 червня 1936 року гестапо був наданий законний статус. Після створення РСХА Гестапо ввійшло до нього в якості 4 управління. З цого моменту й до кінця «Третього рейху «гестапо очолював Мюллер. Його центральна служба складалась із 1500 співробітників. Внутрішня структура Гестапо налічувала п «ять відділів:

А — боротьба із супротивниками нацизму, здійснював заходь проти саботажу та заходь загальної безпеки;

У — нагляд за політичною діяльністю католицької та протестантської церков, релігійних сект, євреїв, франкмасонів та опозиційних течій молоді;

З — картотека, друк, складання досьє, а також превентивні арешти та слідкування;

D — справ окупованих територій;

Є - контррозвідка, боротьба зі шпигунством. Після реорганізації у 1943 році Гестапо як 4 управління РСХА отримало назву «Виявлення та боротьба із супротивником ». Сфера діяльності залишилась без змін, був створений відділ F, що складався із двох секторів: прикордонної поліції та бюро паспортів. У боротьбі із супротивниками нацистського режиму Гестапо широко застосовувало катування над заарештованими. З кожним фатальністю зростала кількість розстріляних заложників. По всій Німеччині та на окупованих нею територіях створювалась широка агентурна мережа із осіб, яких вдалось зламати за допомогою фізичного та психологічного тиску, різних форм шантажу та загроз. Після розгрому «Третього рейху «Гестапо у 1945 році було б визнано поза законом.

Міжнародний військовий трибунал в Нюрнберзі у 1946 році визнав усі каральні органи фашистської Німеччини злочинними організаціями. Більшість із їхнього головних організаторів та керівників були засудженні до смертної кари та різних строків ув «язнення за злочини перед людством.

Висновки Майже без переходу, немов одна мить змінила іншу, зі смертю Гітлера й капітуляцією зник й націонал-соціалізм, аби він був лише рухом, станом вп «яніння та катастрофою, який він ж і породивши. Ще раз із «ясувалось, наскільки націонал-соціалізм — та й фашизм взагалі - по своїй суті залежав від переважаючої сили, амбіційності, тріумфу, й яким непідготованим він був, по суті, на даний момент поразки. Недарма ж вказувалось тих, що Німеччина був єдиною країною, що не породила ніякого руху Опору. Ця відсутність над останню чергу наочно простежується в поведінці провідних діючих осіб й функціонерів режиму. Насамперед хід Нюрнберзького процесу продемонстрував явні спроби ідеологічно дистанціюватися від того, що відбувалось, а злочинні діяння зменшити чи оспорити, щоб в кінцевому результаті все — насильство, війна, геноцид — набуло характеру якогось страшного й прикрого непорозуміння. Усі це допомагало створенню враження, нібито націоналсоціалізм зовсім не був явищем, що охоплювало цілу епоху, а був породженням жаги влади у одної конкретної людини, а також комплексу почуттів заздрості та зневаги в однієї неспокійного, що прагнув завоювань, народу, бо якщо б націонал-соціалізм мав глибші корені в свій годину й був одним із неодмінних рухів його, то воєнна поразка на змогла б усунути й так круто витіснити його в забуття. Алі ж він всього лиш за якісь-то дванадцять років надав світові новий вигляд, й вочевидь, що такі потужні процеси не можуть бути достатнім чином пояснені капризом одинаки, котрий дорвався до влади. У такому вигляді ще раз постає роль та значення Гітлера по відношенню до оточуючих його сил: існував гігантський, невпорядкований потенціал агресивності, страху, самовіддачі та егоїзму, що лежавши у спокої й потребував лише того, щоб якесь владне явище збудило, сфокусувало та використало його. Однак Гітлер був не лише фігурою, що б «єднувала так багато тенденцій години; в ще більшій мірі він й сам надавав подіям їхнього напрямок, масштаби та радикальність. Сприяло йому при цьому ще і ті, що його думи не були обтяжені якими-небудь попередніми умовами й що буквально все — антагонізми супротивників, партнерів по спілці, нації, ідеї - він також холоднокровно, як й маніакально підкоряв своїм цілям. Його екстремізм відповідав тій внутрішній дистанції, які він зберігав по відношенню до всіх сил. Змісту та правоти того, що здійснилося, він не усвідомлював зовсім. Саме таким чином йшов він на здійснення своїх замислів. На тому годину як інші державні діячі враховували реальність існуючого співвідношення сил, він відштовхувався від чистого місця: саме так, як почав він не дивлячись на існуюче проектувати новий мегаполіс Берлін, планувалась й ним повна перебудова Європи та всього світу. Не звертаючи увагу на кордони на географічній карті Європи, що закріплені в результаті війн та зміни співвідношення сил, він переробив цю карту добре, зруйнував держави та допоміг піднятися новим силам, викликав революції та поклав край століттю колоніалізму. Ос-кільки фашизм занурюється своїми коренями в почуття кризи епохи, він бере свій кінець лише разом із епохою. Так як він значною мірою являє собою реакцію та відчайдушний оборонний рефлекс, то його природі належне, що передумови, на які він базується, й є всього лиш передумовами, тобто фашистські рухи потребують понад, чим інші політичні угрупування, видатного вождя. Саме він акумулює усі негативні емоції, називає по імені ворогів, перетворює депресію в вп «яніння та призводить безсилля до усвідомлення ним своєї сили. До найбільш значних досягнень Гітлера й відноситься як раз ті, що він зміг вгадати великі перспективи в кризі нерві та використати їхні; як ніхто інший, зумів він підкорити собі ідеологічні та динамічні можливості міжвоєнних років. Алі із його кінцем все це неминуче зруйнувалося, й зведені в ступінь, сфокусовані та цілеспрямовано введені у дію почуття негайно повернулися до свого розслабленого, невпорядкованого початкового стану.

Л І Т Є Р, А Т У Р, А О. О. Шевченка «Історія держави та права зарубіжних країн ». — «Вентурі «До, 1994. «Історія держави й права розвинених країн «Під ред. О. А. Жидкова і Н. А. Крашенинниковой — «Норма — Инфра-М «М., 1998. «Енциклопедія Третього Рейху «Сост. З. Воропаєв. — «Локид-Миф «М., 1996. З. М. Черниловский «Загальна історія держави й права ». — «Юрист «М., 1996.

———————————- [1] «Історія держави й права розвинених країн «Під ред. О. А. Жидкова і Н. А. Крашенинниковой — «Норма — Инфра-М «М., 1998 — Ч. 2, Р. 2, гол. 11, стор. 321. [2] «Історія держави й права розвинених країн «Під ред. О. А. Жидкова і Н. А. Крашенинниковой — «Норма — Инфра-М «М., 1998 — Ч.2, Р. 2, гол. 11, стор. 322. [3] «Історія держави й права розвинених країн «Під ред. О. А. Жидкова і Н. А. Крашенинниковой — «Норма — Инфра-М «М., 1998 — Ч.2, Р. 2, гол. 11, стор. 323. [4] «Історія держави й права розвинених країн «Під ред. О. А. Жидкова і Н. А. Крашенинниковой — «Норма — Инфра-М «М., 1998 — Ч.2, Р. 2, гол. 11, стор. 324. [5] «Історія держави й права розвинених країн «Під ред. О. А. Жидкова і Н. А. Крашенинниковой — «Норма — Инфра-М «М., 1998 — Ч.2, Р. 2, гол. 11, стор. 327. [6] «Історія держави й права розвинених країн «Під ред. О. А. Жидкова і Н. А. Крашенинниковой — «Норма — Инфра-М «М., 1998 — Ч.2, Р. 2, гол. 11, стор. 332. [7] «Історія держави й права розвинених країн «Під ред. О. А. Жидкова і Н. А. Крашенинниковой — «Норма — Инфра-М «М., 1998 — Ч.2, Р. 2, гол. 11, стор. 331. [8] «Історія держави й права розвинених країн «Під ред. О. А. Жидкова і Н. А. Крашенинниковой — «Норма — Инфра-М «М., 1998 — Ч.2, Р. 2, гол. 11, стор. 328.