Управління проблемною заборгованістю в банку (на прикладі ПАТ КБ «Стандарт»)

ВСТУП Актуальність теми полягає в тому, що кредитні операції банку є найбільш дохідними, але водночас і найризиковішими. Аналіз сучасних тенденцій розвитку банківської системи України свідчить, що обсяги кредитування постійно зростають і в абсолютних, і у відносних показниках. Разом з тим зростає і частка проблемної заборгованості в кредитних портфелях банків, особливо за споживчими кредитами. Кредитна діяльність сучасних комерційних банків досить багатогранна і включає різні форми та види позичок, наданих юридичним чи фізичним особам для одержання доходів, а також банківські послуги кредитного характеру. У процесі управління кредитною діяльністю банку об'єктами є не лише кожна окрема кредитна операція, а й сукупність усіх наданих банком кредитів з їх взаємовпливом і взаємозалежністю, тобто кредитний портфель банку.

Вимірювання, мінімізація та контроль за рівнем кредитного ризику — одне з найскладніших завдань, що стоять перед менеджментом під час формування кредитного портфеля.

Кожний банк має у своєму портфелі проблемні кредити і тому головне питання полягає у встановленні допустимого для банку рівня цих кредитів щодо загальної вартості виданих позик.

Метою роботи є розроблення та обґрунтування концептуальних засад удосконалення роботи з проблемами кредитами в банках та розроблення практичних рекомендацій щодо забезпечення їх ефективності.

Комплексний підхід до реалізації поставленої мети окреслив коло завдань, які передбачалося вирішити при підготовці цієї випускної роботи:

1) з’ясувати сутність і роль банківських кредитів та обґрунтувати основні теоретичні положення щодо управління кредитними операціями;

2) проаналізувати залежність якості кредитного портфелю від зовнішніх та внутрішніх факторів;

3) обґрунтувати напрями підвищення ефективності управління проблемними кредитами;

4) розробити комплекс заходів з удосконалення роботи з проблемною заборгованістю, оцінки її дієвості та управління кредитним портфелем банку.

Об'єктом дослідження є кредитна діяльність ПАТ КБ «Стандарт».

Предметом дослідження є організація роботи з проблемними кредитами в банку.

Методи дослідження у процесі дослідження застосовувалися такі методи дослідження: структурно-логічний аналіз (при побудові логіки та структури дипломної роботи); метод економічного аналізу; метод групувань (при дослідженні питання класифікації кредитів); різноманітні прийоми статистичних методів, зокрема порівняння — при зіставленні фактичних даних за відповідні періоди; методи аналізу та синтезу, індукції та дедукції.

Інформаційна база Методологічною основою дослідження слугували теоретичні положення економічної науки, численні праці українських та зарубіжних учених із питань кредитної діяльності банків, закони України та інші нормативно-правові акти. Основні положення роботи, висновки та пропозиції базуються на використанні та узагальненні даних Національного банку України, ПАТ КБ «Стандарт», даних періодичних видань, Інтернету.

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ УПРАВЛІННЯ ПРОБЛЕМНОЮ ЗАБОРГОВАНІСТЮ В БАНКУ

1.1 Сутність проблемних кредитів та фактори, що обумовлюють їх появу Кредитні відносини функціонують у системі економічних відносин. В основі їх лежить рух особливого виду капіталу — позикового капіталу. Кредитні відносини — це відособлена частина економічних відносин, пов’язана з наданням вартості (коштів) у позику і поверненням її разом із певним відсотком. Як вказує Лагутін В.Д., роль і місце кредитних відносин у національній економіці залежить від стану самої економіки. Сучасний кредит і кредитні відносини в Україні носять перехідний характер, вони відображають кризовий стан вітчизняної економічної системи .

Необхідність кредитних відносин пов’язана з об'єктивною розбіжністю у часі руху матеріальних і грошових потоків, що виникає в процесі відтворення суспільного продукту: в одних сферах господарства здійснюється вивільнення коштів, в інших — виникає потреба в них. Зняти таку розбіжність (суперечність) і дозволяє кредит.

Як відмічає Савлук М.І. кредит відіграє значну роль в організації грошових розрахунків — готівкових і безготівкових, допомагає суб'єктам господарювання збільшувати обсяги виробництва, забезпечувати безперебійність кругообігу основного й оборотного капіталу та уникати кризових явищ. Особливо значна роль кредиту в задоволенні тимчасової потреби в коштах, обумовленої сезонністю виробництва та реалізації продукції .

В умовах тривалої економічної, особливо інвестиційної, кризи в Україні кредит відіграє значну роль у відновленні діяльності підприємств, які тривалий час простоювали, допомагає їм змінити асортимент продукції, що випускається, та поліпшити її якість, зробити цю продукцію конкурентоспроможною на внутрішньому і світовому ринках. За рахунок кредиту організовується виробництво нової продукції, багато з якої раніше не випускалось в Україні, створюються підприємства сфери послуг населенню. Особливо велику роль кредит відіграє у насиченні споживчого ринку товарами, у тому числі імпортними.

Дедалі більшого значення набуває кредит у забезпеченні населення якісним житлом, побутовою технікою, створенні можливостей для отримання освіти та задоволення інших соціальних потреб. Але поки він тут використовується вкрай недостатньо.

Значну роль відіграє кредит в економії витрат обігу. З його допомогою вдається скорочувати витрати на виготовлення, випуск в обіг, перевезення, облік, зберігання грошових знаків, бо значна їх частина взагалі не потрібна. З допомогою кредиту також прискорюється обіг засобів обігу, особливо при застосуванні сучасних інформаційних технологій. Економія витрат обігу досягається й за рахунок того, що при розвинутих кредитних відносинах зменшується потреба створювати резервні фонди на рівні господарюючих суб'єктів і держави .

Лаврушин О.І. виділяє наступні направлення, в яких проявляється дія кредиту:

— перерозподіл матеріальних ресурсів в інтересах розвитку виробництва та реалізації продукції за допомогою операцій по наданню позик і залученню коштів юридичних та фізичних осіб;

— вплив на безперебійність процесів виробництва шляхом надання позик, які забезпечують усунення затримки при їх здійсненні;

— участь в розширенні виробництва, в тому числі за допомогою видачі позикових коштів на збільшення основних фондів, виконання лізингових операцій і т.д.;

— економне використання позичальниками як власних, так і позичених коштів, чому сприяють процеси надання кредитних коштів, а також стягнення плати за їх користування;

— прискорення отримання споживачами товарів, послуг і житла (за рахунок кредиту);

— регулювання випуску в обіг та вилучення з обігу готівкових коштів на основі застосування кредиту та забезпечення безготівкового грошового обігу платіжними засобами .

Банківський кредит — це форма кредиту, за якою грошові кошти надаються в позику банками. Комерційні банки, що мають ліцензію НБУ, є головною ланкою кредитної системи; вони одночасно виступають у ролі покупця і продавця наявних у суспільства тимчасово вільних коштів. Позики надаються банками суб'єктам господарювання всіх форм власності у тимчасове користування на умовах, передбачених кредитним договором. Фінансовою основою банківського кредиту є позиковий банківський капітал.

Кредитором в умовах банківського кредиту є банк, позичальником — юридичні та фізичні особи. Банківський кредит носить комерційний характер. Мета діяльності банку в процесі кредитування — отримання максимального прибутку. Спрямованістю на прибутки визначається головна лінія економічної поведінки комерційних банків як при купівлі кредитних ресурсів, так і при їх продажу клієнтам.

Кожний комерційний банк ставить за мету — забезпечити високу якість власного кредитного портфеля. Кредитний портфель — це сукупність кредитів, наданих банком на певну дату; він характеризує величину капіталу, вкладеного банком у кредитні операції. Кредитний портфель включає агреговану балансову вартість усіх кредитів, у тому числі прострочених, пролонгованих і сумнівних щодо повернення .

Банківський кредит надається при укладенні кредитного договору. Всі питання, що виникають з приводу кредитування, вирішуються на договірній основі безпосередньо між банком і позичальником. Згідно з договором кожний із суб'єктів кредитних відносин бере на себе певні зобов’язання. Кредитний договір укладається банком для кожного позичальника індивідуально Однозначного визначення даного терміна немає ні у вчених, ні в законодавчих актах. Тому для систематизації та конкретизації даної інформації спробуємо скласти більш об'єктивне, точне та всеохоплююче визначення проблемних кредитів.

Отже, на нашу думку, проблемний кредит — це кредитний продукт, в якому, в міру певних обставин, позичальником порушені одна чи декілька умов кредитного договору, та є підстави вважати, що з високою вірогідністю через певний час даний кредитний продукт втратить свою якість, яку бажає банк щоб він мав; та вимагає проведення комплексу заходів організаційного та адміністративно-правового характеру щодо повернення його бажаної якості, в тому числі кредитних коштів, та плату за них з метою усунення можливих економічних збитків банку.

Виходячи із сутності та визначення проблемних кредитів можна навести наступні їх ознаки:

— порушені одна, чи декілька умов кредитного договору;

— є підстави вважати, що з високою вірогідністю через певний час даний кредитний продукт втратить свою якість;

— значно знизилася ринкова вартість забезпечення.

Також можна виділити певні види проблемних кредитів, але ні в іноземній, ні у вітчизняній практиці немає єдиного підходу до даного питання. Та на основі проведеного нами дослідження можна виділити 3 основні види проблемних кредитів:

— легкі - скоринг бал від 70% до 90%;

— середні - скоринг бал від 40% до 69%;

— тяжкі - скоринг бал від 0% до 39%.

Завдання менеджменту при управлінні проблемними кредитами полягає в мінімізації збитків за кредитними операціями банку за допомогою відповідних методів управління. Банк здійснює контроль за виконанням позичальниками умов кредитного договору, цільовим використанням кредиту, своєчасним і повним його погашенням та сплатою процентів за ним.

При виникненні певних порушень умов кредитного договору з боку позичальника банк має право застосовувати економічні та правові санкції.

Банківська практика свідчить, що складності з поверненням кредитів, частіше всього, обумовлені впливом процесів, які розвиваються протягом визначеного періоду часу. Проблемні кредити, в більшості випадків, не виникають несподівано. Є чимало сигналів, які свідчать про те, що фінансовий стан позичальника погіршується і що наданий кредит може бути не сплачений своєчасно або й взагалі не буде сплачений. Ці сигнали працівник банку повинен уміти виявити. Для цього використовуються результати аналізу бухгалтерської, фінансової звітності, особисті контакти з позичальником, повідомлення третіх осіб, відомості з інших підрозділів банку. Визначення сигналів погіршення фінансового стану позичальника та їх виявлення на ранній стадії дадуть змогу банку своєчасно вжити заходів, спрямованих на мінімізацію втрат банку від непогашення кредиту .

Отже, для кращого управління проблемними кредитами банку кожному уповноваженому співробітнику банку необхідно знати сутність та ознаки проблемних кредитів банку, щоб вміти вчасно відреагувати на появу проблемної заборгованості, та мінімізувати витрати банку за цим кредитом.

1.2 Виявлення, аналіз та контроль проблемних кредитів у банку Діяльність банків і всієї банківської системи в цілому показує, що незалежно від типу кредитної політики, якості кредитного портфеля, методик, які застосовуються при оцінці кредитоспроможності позичальника та управління кредитним ризиком, усі банки тією чи іншою мірою стикаються з проблемами неповернення кредитів.

У більшості випадків неповернення кредиту та його пролонгація зумовлюється погіршенням фінансового становища та виникненням відповідних проблем у господарській діяльності позичальника банку. Це у свою чергу зумовлює несвоєчасну виплату основної суми кредиту та процентів за ним, що негативно відображається на діяльності кредитора. Все це призводить до виникнення проблемної заборгованості за наданими кредитами або ж до перетворення звичайних кредитів у проблемні.

Проблемний кредит — це кредит, за яким своєчасно не проведені один чи декілька платежів, значно знизилася вартість забезпечення, виникли обставини, які дозволяють банку сумніватися у поверненні кредиту.

Наданий кредит позичальнику відразу не є проблемним, він таким стає. Хоча здебільшого проблемні кредити не виникають несподівано. Обґрунтуванням такої ситуації є те, що розрізняють багато сигналів, які свідчать про погіршення фінансового стану позичальника та виникнення проблем зі своєчасною сплатою або й взагалі несплатою тіла кредиту та відсотків за ним.

Ефективне управління проблемними кредитами потребує чітко сформованого організаційного забезпечення. Розрізняють три рівні організаційного забезпечення, а саме: стратегічний, тактичний та оперативний.

На стратегічному рівні управління проблемними кредитами здійснюється загальними зборами акціонерів, спостережною радою та правлінням банку. Загальні збори акціонерів вирішують стратегічні питання щодо управління проблемними кредитами.

Спостережна рада банку як орган банку, який представляє інтереси його власників, несе відповідальність за визначення стратегії роботи банку в цілому. Правління банку несе відповідальність за організацію та впровадження загальної ефективної системи управління проблемними кредитами.

На тактичному рівні управління проблемними кредитами займаються кредитний комітет, тарифний комітет і служба внутрішнього аудиту.

На оперативному рівні управління проблемними кредитами банку здійснюється підрозділом по роботі з проблемними кредитами, підрозділом стратегічного аналізу банку, підрозділами безпеки, юридичними службами та співробітниками фронт та бек-офісу.

Для ефективної роботи банку доцільно створити спеціалізований підрозділ по роботі з проблемними активами, який здійснює комплекс заходів щодо повернення проблемної заборгованості, супроводжує активи від стадії переходу до групи проблемних до одержання конкретного результату, здійснює організацію, облік і контроль діяльності дочірніх структур банку, котрі залучаються до роботи з проблемною заборгованістю в межах своєї компетенції, а також здійснює розрахунки, нарахування і контроль за рухом сформованих резервів на можливі втрати за проблемними кредитами.

Підрозділ по роботі з проблемними активами повинен підтримувати безпосередній безперервний оперативний контакт із юридичною службою та службою безпеки.

Лише завдяки консолідованим зусиллям всіх служб банку можливе досягнення очікуваного ефекту в роботі з проблемними кредитами.

З метою підвищення надійності та стабільності банківської системи, захисту кредиторів і вкладників комерційних банків НБУ затвердив постановою Правління № 279 від 6 липня 2000 року Положення про порядок формування та використання резерву для відшкодування можливих втрат за кредитними операціями банків. Згідно з цим Положенням оцінка кредитних ризиків здійснюється за всіма кредитними операціями та коштами, що розміщені на кореспондентських рахунках, які відкриті в інших банках як у національній, так і іноземній валюті.

3 метою розрахунку резерву під кредитні ризики банки мають здійснювати класифікацію кредитного портфеля за кожною кредитною операцією залежно від фінансового стану позичальника, стану обслуговування позичальником кредитної заборгованості та з урахуванням рівня забезпечення кредитної операції. За результатами класифікації кредитного портфеля визначається категорія кожної кредитної операції: «стандартна», «під контролем», «субстандартна», «сумнівна» чи «безнадійна». Загальна заборгованість за кредитними операціями становить валовий кредитний ризик для кредитора.

Резерв формується у тій валюті, в якій обліковується заборгованість. З метою розрахунку обсягу резерву під кредитні ризики та визначення чистого кредитного ризику банк повинен проаналізувати кредитний портфель.

Аналіз кредитного портфеля та класифікація кредитних операцій (валового кредитного ризику) здійснюється за такими критеріями:

— оцінка фінансового стану позичальника;

— стан обслуговування позичальником кредитної заборгованості за основним боргом і відсотків за ним у розрізі кожної окремої заборгованості та спроможність позичальника надалі обслуговувати цей борг;

— рівень забезпечення кредитної операції.

Критерії оцінки фінансового стану позичальника встановлюються кожним банком самостійно згідно з його внутрішніми положеннями щодо проведення активних операцій (кредитних) та методикою проведення оцінки фінансового стану позичальника з урахуванням вимог НБУ.

Оцінку фінансового стану позичальника з урахуванням поточного стану обслуговування позичальником кредитної заборгованості банк здійснює в кожному випадку укладання договору про здійснення кредитної операції, а надалі — не рідше ніж один раз на три місяці, а для банків — не рідше ніж один раз на місяць.

Для здійснення оцінки фінансового стану позичальника — юридичної особи комерційний банк має враховувати такі економічні показники його діяльності: обсяг реалізації, прибутки та збитки, рентабельність, ліквідність, грошові потоки, склад та динаміку дебіторсько-кредиторської заборгованості, собівартість продукції. Також мають бути враховані фактори суб'єктивного характеру: ефективність управління позичальника, його ринкова позиція і залежність від циклічних та структурних змін в економіці та галузі, погашення кредитної заборгованості позичальником у минулому, професіоналізм керівництва.

Класифікація позичальників — юридичних осіб (у тому числі банків) здійснюється за результатами оцінки їх фінансового стану:

Клас «А» — фінансова діяльність добра, що свідчить про можливість своєчасного виконання зобов’язань за кредитними операціями, зокрема погашення основної суми боргу та відсотків за ним відповідно до умов кредитної угоди; економічні показники в межах установлених значень (відповідно до методики оцінки фінансового стану позичальника, затвердженої внутрішніми документами банку); вище керівництво позичальника має відмінну ділову репутацію; кредитна історія позичальника бездоганна; крім того, позичальники-банки (резиденти) і банки-нерезиденти, що зареєстровані в країнах — членах СНД, дотримуються економічних нормативів.

Клас «Б» — фінансова діяльність позичальника цієї категорії близька за характеристиками до класу «А», але ймовірність підтримування її на цьому рівні протягом тривалого часу є низькою. Позичальники/контрагенти банку, які належать до цього класу, потребують більшої уваги через потенційні недоліки, що ставлять під загрозу достатність надходжень коштів для обслуговування боргу та стабільність одержання позитивного фінансового результату їх діяльності; крім того, позичальники-банки (резиденти) і банки-нерезиденти, що зареєстровані в країнах — членах СНД, дотримуються економічних нормативів. Аналіз коефіцієнтів фінансового стану позичальника може свідчити про негативні тенденції в діяльності позичальника. Недоліки в діяльності позичальників, які належать до класу «Б», мають бути лише потенційними.

Клас «В» — фінансова діяльність задовільна і потребує більш детального контролю, крім того, позичальники — банки (резиденти) і банки країн — членів СНД дотримуються економічних нормативів. Надходження коштів і платоспроможність позичальника свідчать про ймовірність несвоєчасного погашення кредитної заборгованості в повній сумі та в строки, передбачені договором, якщо недоліки не будуть усунені. Одночасно спостерігається можливість виправлення ситуації і покращання фінансового стану позичальника. Забезпечення кредитної операції має бути ліквідним і не викликати сумнівів щодо оцінки його вартості, правильності оформлення угод про забезпечення тощо.

Клас «Г» — фінансова діяльність незадовільна (економічні показники не відповідають установленим значенням) і спостерігається її нестабільність протягом року; є високий ризик значних збитків; ймовірність повного погашення кредитної заборгованості та відсотків/комісій за нею є низькою; проблеми можуть стосуватися стану забезпечення за кредитом, потрібної документації щодо забезпечення, яка свідчить про наявність (схоронність) і його ліквідність тощо.

Клас «Д» — фінансова діяльність незадовільна і є збитковою; показники не відповідають установленим значенням, кредитна операція не забезпечена ліквідною заставою (або безумовною гарантією), ймовірності виконання зобов’язань позичальником/контрагентом банку практично немає. До цього класу належить позичальник/контрагент банку, що визнаний банкрутом в установленому чинним законодавством порядку.

Порядок погашення проблемної заборгованості в банку регламентується Положенням «Про управління по роботі з проблемними кредитами», затвердженим Правлінням ПАТ КБ «Стандарт» № 79 від 19.01.2009р. Дане положення є внутрішньобанківським нормативним документом, що визначає та регламентує діяльність підрозділів причетних до роботи з проблемними боржниками і поширюється на обласні дирекції і філіали та є обов’язковим для виконання всіма службами банку.

Досудове врегулювання погашення позичальником проблемної заборгованості, претензійно-позовна робота, правове супроводження виконавчого провадження та судових процедур, банкрутства відносно боржників банку, а також підготовка висновків щодо можливості списання безнадійної заборгованості за рахунок страхового резерву, покладається на Управління по роботі з проблемними кредитами, які створюються на базі обласних дирекцій (філій).

Рішення про передачу проблемного кредиту для подальшого стягнення заборгованості Управлінню по роботі з проблемними кредитами приймається Кредитним комітетом банку.

За наявності рішення Кредитного комітету про передачу проблемного кредиту для подальшого стягнення заборгованості Управлінню про проведення претензійно-позовної роботи наступного рішення про початок претензійно-позовної роботи, відкриття виконавчого провадження та порушення справи про банкрутство не вимагається.

У разі настання обставин, які свідчать про невиконання або неналежне виконання юридичними (фізичними) особами будь-яких зобов’язань перед банком і переговори та інші заходи про усунення цих порушень не привели до позитивних наслідків, кредитний підрозділ банку, який обслуговує позичальника, в термін до 3-х робочих днів з моменту винесення заборгованості на рахунок прострочених платежів, виникнення у позичальника однієї або сукупності ознак, подає на розгляд Кредитному комітету відповідну службову записку з обґрунтуванням необхідності та підстав для передачі матеріалів щодо проблемного позичальника підрозділу по роботі з проблемними кредитами для організації подальшої роботи із стягнення заборгованості у досудовому врегулюванні, проведення претензійно-позовної роботи, а також інформаційну довідку про проблемного позичальника.

Основними ознаками проблемної заборгованості за кредитами, іншими активними операціями та дебіторами в банку вважаються:

· виникнення заборгованості за відсотками або траншем за графіком погашення кредиту понад 2 місяці;

· наявність двох та більше пролонгацій;

· віднесення заборгованості на рахунки прострочених кредитів або визнання сумнівною до повернення;

· втрата значної (критичної) частини застави внаслідок форс — мажорних обставин, неправомірних дій боржника чи третіх осіб;

· виявлення факту шахрайства з кредитними ресурсами;

· реорганізація або ліквідація підприємства-позичальника в період дії кредитного договору;

· оскарження умов (визнання недійсним) кредитного договору, угоди про заставу, поруку, тощо, заявлення майнових прав третіх осіб на предмет застави;

· припинення або суттєве зменшення позичальником фінансово — господарської діяльності;

· виникнення напружених стосунків у позичальника з Банком (перехід на обслуговування в інший банк, досудові спори);

· подання позичальником на банк позову до суду;

· виникнення судових спорів позичальника з іншими кредиторами, зокрема з державними установами (ДПІ, пенсійним фондом);

· відкриття виконавчого провадження з ініціативи іншого кредитора;

· порушення справи про банкрутство з ініціативи Банку або іншого кредитора;

· смерть власника підприємства, безвісті пропалий, отримання важкої травми у ДТП, виявлення невиліковної хвороби, переховування від кредиторів, виїзд на постійне місце проживання в іншу країну, порушення кримінальної справи, перебування у розшуку, арешт, засудження до позбавлення волі;

· наявність напружених стосунків та спорів між учасниками позичальника;

· зміна власника внаслідок рейдерського захоплення (поглинання) позичальника;

· наявність будь — яких інших обставин, що несуть загрозу неповернення заборгованості та значно ускладнюють роботу з позичальником.

Щодо кредитів фізичним особам сумнівним вважається кредит, якщо платіж за основним боргом прострочений понад 90 днів або відсотки за ним прострочені понад 60 днів, проблемним — якщо відповідно до оцінки кредитного ризику заборгованість позичальника класифікується не вище групи «В», безнадійним вважається кредит, за яким на підставі висновку підрозділів по роботі з проблемними кредитами, Кредитного Комітету та Правління, банку прийнято рішення про відшкодування збитків за рахунок резервів, банку та який має наступні ознаки:

· прострочена заборгованість померлих фізичних осіб, а також визнаних у судовому порядку безвісно відсутніми, померлими або недієздатними, а також прострочена заборгованість фізичних осіб, засуджених до позбавлення волі;

· заборгованість по зобов’язанням, за якою минув строк позовної давності;

· заборгованість, яка виявилася непогашеною внаслідок недостатності майна фізичної особи або його поручителя, оголошеної банкрутом у встановленому законодавством порядку;

· заборгованість, яка виявилася непогашеною внаслідок недостатності коштів, одержаних від реалізації на відкритих аукціонах (публічних торгах) майна позичальника, переданого у заставу як забезпечення зазначеної заборгованості, за умови, що інші юридичні дії кредитора щодо примусового стягнення іншого майна позичальника не призвели до повного покриття заборгованості;

· заборгованість, стягнення якої стало не можливим у зв’язку з дією обставин непереборної сили, стихійного лиха (форс — мажорних обставин), підтверджених у порядку, передбаченому законодавством.

На засіданні Кредитного комітету представник кредитного підрозділу доповідає стан роботи з позичальником, проблеми, які виникли при поверненні коштів, вартість наявного забезпечення та можливість звернення стягнення на нього, а також інші пропозиції щодо повернення заборгованості.

Після прийняття рішення Кредитним комітетом про передачу справи проблемного позичальника до підрозділу по роботі з проблемними кредитами подальше поточне супроводження такого кредиту залишається за кредитним підрозділом, і здійснюється в наступному обсязі:

· нарахування відсотків, пені, штрафів, страхових резервів;

· підготовки розрахунків;

· отримання документації, складання довідок та звітів;

· інші операції, передбачені процедурою обслуговування кредиту.

Кредитним та іншим працівникам підрозділів банку категорично забороняється здійснювати будь-які інші дії відносно проблемного позичальника, поручителя без погодження та отримання дозволу на це закріпленого відповідального працівника управління по роботі з проблемними кредитами.

Згідно з кредитною політикою у банку застосовують два основні методи для управління проблемною заборгованістю — це реструктуризація та ліквідація боргу.

Реструктуризація кредитної заборгованості - це зміна умов кредитування, що проводиться у зв’язку з неспроможністю боржника виконувати свої боргові зобов’язання у початкові визначені кредитною угодою строки.

Реструктуризація може бути здійснена шляхом укладення відповідної угоди між Банком, як кредитором, та боржником або між Банком та третьою особою без участі боржника у випадку укладення договорів поруки або уступки права вимоги.

Повернення коштів за угодою реструктуризації може здійснюватись у валюті кредиту, заборгованість за яким переоформлюється, або в іншій валюті у випадку досягнення сторонами такої домовленості та переведенні заборгованості в іншу валюту.

В залежності від механізму погашення проблемної заборгованості за кредитом реструктуризація може проводитися шляхом:

· подовження строку користування кредитом з можливим зниженням відсоткової ставки та встановленням графіку погашення заборгованості;

· надання нового кредиту в погашення заборгованості за діючим кредитним договором (рефінансування);

· відступлення права вимоги;

· переведення боргу;

· заміна проблемної заборгованості за кредитом на вексельні зобов’язання третіх осіб;

· шляхом викупу банком основних засобів, готової продукції або інших активів позичальника для власного використання або з наступною передачею у фінансовий лізинг.

До суми боргу позичальника перед банком, що підлягає реструктуризації, можуть включатись:

а) сума основного боргу;

б) сума заборгованості за відсотками (у тому числі що обліковується на позабалансових рахунках) на дату реструктуризації;

в) пеня за несвоєчасне погашення основного боргу та відсотків, сума штрафу за невиконання умов кредитного договору.

За отриманими матеріалами та результатами перевірки відповідні служби установи банку (кредитна, кредитний аналіз, юридична, безпеки, підрозділу з оцінки забезпечення) готують висновки про доцільність операції з реструктуризації заборгованості на розгляд кредитного комітету банку .

При розгляді матеріалів про реструктуризацію боргу на кредитний комітет банку надаються наступні документи:

· заява боржника;

· обґрунтоване клопотання дирекції (філіалу) — при проведенні реструктуризації кредитів, наданих дирекцією (філіалом) банку;

· експертні висновки служб банку: кредитної, кредитного аналізу, юридичної, безпеки;

У разі необхідності при реструктуризації заборгованості можуть укладатись з позичальником або третіми особами нові договори забезпечення.

Реструктуризація боргу може супроводжуватись, за згодою позичальника, додатковими умовами з боку банку, у тому числі:

· переведення всіх рахунків юридичної особи на обслуговування до установ банку;

· заборона або обмеження на окремі види господарської чи комерційної діяльності;

· скорочення витрат виробництва з метою підвищення його рентабельності

Контроль виконання умов договору та повний комплекс заходів з супроводження реструктурованого боргу покладається на підрозділ супроводження кредитів.

Загальний контроль за реструктуризацією боргів покладається на службу безпеки банку.

Продовження строку користування кредитом оформлюється додатковою угодою до кредитного договору. Умови додаткової угоди можуть передбачати, як викладення в новій редакції відповідного пункту кредитного договору, яким встановлено строк користування кредитом, так і визначення факту домовленості сторін про продовження строку користування кредитом до визначеної дати без зміни попередньої редакції кредитного договору.

Умови угоди про продовження строку користування кредитом повинні передбачати:

· встановлення графіку погашення заборгованості;

· санкції за порушення строків погашення заборгованості або сплати відсотків, в тому числі у вигляді права кредитора достроково стягувати заборгованість за кредитом.

Додаткова угода про подовження строку користування кредитом також може містити умову про зниження відсоткової ставки. Також банк має право в односторонньому порядку знизити відсоткову ставку за такими кредитами.

Рефінансування — надання позичальнику нового кредиту в погашення заборгованості за діючим кредитним договором, в тому числі і за відсотками.

Рефінансування може застосовуватись банком у відношенні до позичальників, що мають задовільний фінансовий стан, але через нестачу власних коштів не мають можливості здійснити повне погашення заборгованості у визначені кредитним договором строки. Також рефінансування використовується у відношенні до позичальників, які не мають можливості обслуговувати кредити в іноземній валюті. В такому випадку надається кредит в національній валюті, який направляється на погашення заборгованості за кредитом в іноземній валюті.

Відступлення права вимоги полягає у продажу банком заборгованості за кредитом третій стороні (новому кредитору) на підставі укладеного між банком і новим кредитором договору уступки права вимоги та за умови сплати останнім суми утупленої вимоги.

Умови договору вимоги можуть передбачати порядок сплати вартості утупленої вимоги у розстрочку за умови забезпечення зобов’язань нового кредитора по договору права вимоги заставою ліквідного майна або іншим видом забезпечення.

В залежності від фінансового стану боржника, класифікації кредиту та економічної доцільності для банку продаж боргу може здійснюватись з дисконтом.

Укладення уступки вимоги не передбачає згоди боржника.

За договором про вимоги до нового кредитора автоматично, згідно ст. 514 Цивільного Кодексу України переходять права і обов’язки за договорами, укладеними в забезпечення кредитної угоди (застава, порука тощо).

Переведення боргу оформлюється двохстороннім договором між первинним боржником, новим боржником за згодою банку. У договорі визначається сума боргу, підстави його виникнення, умови погашення та відповідальність сторін.

Підставою для списання безнадійної заборгованості за кредитом з балансу банку є оформлений у встановленому порядку протокол засідання Правління банку (виписка з протоколу засідання).

Облік списаної безнадійної заборгованості на позабалансових рахунках здійснюється до моменту визнання її остаточно безнадійною, після чого вона знімається з позабалансового обліку.

Протягом терміну позовної давності банк повинен продовжувати роботу з позичальником, у встановленому законодавством України порядку, для повернення списаної безнадійної заборгованості.

У випадку, якщо в результаті проведеної роботи заборгованість не була повернена повністю або частково, заборгованість за кредитом визнається остаточно безнадійною та списується з позабалансових рахунків. Контроль своєчасного списання заборгованості з позабалансових рахунків покладається на підрозділ супроводження кредитів.

Структурні підрозділи банку, під особисту відповідальність керівників, здійснюють контроль за виконанням укладених банком кредитних договорів, угод та інших зобов’язань, які виникають з будь-яких інших правовідносин між банком та позичальниками.

У разі настання обставин, які свідчать про невиконання або неналежне виконання зобов’язань перед банком, і переговори про усунення цих порушень не привели до позитивних наслідків, керівник відповідного структурного підрозділу банку виносить матеріали на розгляд кредитного комітету.

Для проведення претензійно-позовної роботи рішення кредитного комітету з необхідними матеріалами направляються до юридичної служби[10].

У разі задоволення відповідачем усіх майнових та немайнових вимог банку за судовим рішенням або за виконавчими документами і надходження грошових коштів на рахунок банку, провадження по справі закривається.

Таким чином, робота з проблемною заборгованістю в ПАТ КБ «Стандарт» банк регламентується Положенням «Про управління по роботі з проблемними кредитами». У банку створені Управління по роботі з проблемними кредитами у кожній обласній дирекції (філії). В завдання управління входить: досудове врегулювання погашення позичальником проблемної заборгованості, претензійно-позовна робота, правове супроводження виконавчого провадження та судових процедур, банкрутства відносно боржників банку, а також підготовка висновків щодо можливості списання безнадійної заборгованості за рахунок страхового резерву. Рішення про передачу проблемного кредиту Управлінню по роботі з проблемними кредитами приймається Кредитним комітетом банку. Матеріали для розгляду на кредитному комітеті готуються відповідними службами банку в залежності від категорії позичальника: управління корпоративного, малого та середнього або роздрібного бізнесу. Рішення про списання кредитної заборгованості за рахунок страхового резерву приймається виключно Кредитним комітетом банку на рівні Центрального Офісу в Києві. Для управління проблемною кредитною заборгованістю в банку застосовують два основні способи: реструктуризація та ліквідація. Реструктуризація передбачає зміну умов кредитного договору та оформлюється відповідною угодою, а ліквідація проводиться шляхом проведення претензійно-позовної роботи за участі юридичної служби банку.

1.3 Нормативно-правове забезпечення кредитної діяльності

Діяльність ПАТ КБ «Стандарт» банк як і будь-яка діяльність інших суб'єктів підприємницької діяльності (підприємництва) нормується та забезпечується згідно з Конституцією України та законами та підзаконними актами.

Згідно статті 42 Конституції України, кожен має право на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом. Держава забезпечує захист конкуренції та підприємницької діяльності. Також не допускається зловживання монопольним станом на ринку, неправомірне обмежування конкуренції та недобросовісна конкуренція .

Господарський кодекс України від 16.01.2003 р., встановлює у відповідності з Конституцією України правові засади господарської діяльності, яка базується на різноманітті суб'єктів господарювання різних форм власності.

В статті 42 дано визначення підприємництва. Згідно з цією статтею, підприємництво — це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Відповідно п. 1 статті 43 підприємці мають право без обмежень самостійно здійснювати будь-яку підприємницьку діяльність, яку не заборонено законом.

Пункт 2 статті 43 визначає, що особливості здійснення окремих видів підприємництва встановлюються законодавчими актами.

У п. 3 статті 43 зазначається, що перелік видів господарської діяльності, що підлягають ліцензуванню, а також перелік видів діяльності, підприємництво в яких забороняється, встановлюються виключно законом.

Згідно п. 4 статті 43 здійснення підприємницької діяльності забороняється органам державної влади та органам місцевого самоврядування .

Підприємницька діяльність посадових і службових осіб органів державної влади та органів місцевого самоврядування обмежується законом у випадках, передбачених частиною другою статті 64 Конституції України .

Стаття 44 даного Кодекса визначає основні принципи підприємницької діяльності, а саме, підприємництво здійснюється на основі:

— вільного вибору підприємцем видів підприємницької діяльності;

— самостійного формування підприємцем програми діяльності, вибору постачальників і споживачів продукції, що виробляється, залучення матеріально-технічних, фінансових та інших видів ресурсів, використання яких не обмежено законом, встановлення цін на продукцію та послуги відповідно до закону;

— вільного найму підприємцем працівників;

— комерційного розрахунку та власного комерційного ризику;

— вільного розпорядження прибутком, що залишається у підприємця після сплати податків, зборів та інших платежів, передбачених законом;

— самостійного здійснення підприємцем зовнішньоекономічної діяльності, використання підприємцем належної йому частки валютної виручки на свій розсуд.

Згідно статті 45 підприємництво в Україні здійснюється в будь-яких організаційних формах, передбачених законом, на вибір підприємця. Порядок створення, державної реєстрації, діяльності, реорганізації та ліквідації суб'єктів підприємництва окремих організаційних форм визначається цим Кодексом та іншими законами .

Правові основи діяльності банків, порядок створення і основні принципи їх діяльності регламентуються Законом України «Про банки та банківську діяльність» від 07. 12. 00 № 2121-ІII (остання редакцiя вiд 24.11.2009 на пiдставi 1533−17). У ньому зазначено, що банк — юридична особа, яка має виключне право на підставі ліцензії Національного банку України здійснювати у сукупності такі операції: залучення у вклади грошових коштів фізичних і юридичних осіб та розміщення зазначених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик, відкриття і ведення банківських рахунків фізичних та юридичних осіб .

Банки є юридичними особами. Вони є економічно самостійними повністю незалежними від виконавчих органів державної влади в рішеннях, пов’язаних з їх оперативною діяльністю, а також щодо вимог і вказівок, які не відповідають чинному законодавству.

Всі комерційні банки підпорядковані Національному банку України. Національний банк України окремо для кожного комерційного банку надає дозвіл у вигляді ліцензій на проведення банківських операцій .

Комерційні банки незалежно від підпорядкованості та форми власності ведуть облік у відповідності з вимогами, вказівками та інструкціями Національного банку України, а також вимогами основних документів і нормативних актів, прийнятих Верховною Радою України.

Методичне керівництво бухгалтерським обліком у банках здійснює НБУ, який з урахуванням загальноприйнятих у міжнародній практиці принципів та стандартів чинного законодавства України встановлює єдині правила бухгалтерського обліку в банках на базі комплексної автоматизації та комп’ютерізації. Національний банк розробляє і затверджує План рахунків бухгалтерського обліку в банках, вказівки щодо його застосування, інші нормативні акти з питань бухгалтерського обліку та звітності.

Нормативні акти з питань обліку та звітності в банках складаються Національним банком на виконання законодавчих актів, Постанов Верховної Ради України, Указів Президента України, Рішень Правління або вказівок керівництва Національного банку.

Перелік основних законодавчих документів почнемо з Закону України «Про банки та банківську діяльність» від 07.12.00 № 2121-ІII (остання редакцiя вiд 24.11.2009 на пiдставi 1533−17) .

Цей закон є основним нормативним документом, на який опираються банки України у своїй діяльності. Він регулює взаємовідносини банків зі своїми клієнтами. Цей закон є основним нормативним документом, на який опираються банки України у своїй діяльності. В статті 49 даного закону розглядаються кредитні операції; вказано, що для проведення спільного фінансування банки можуть укладати угоди про консорціумне кредитування. В рамках такої угоди банки-учасники встановлюють умови надання кредиту та призначають банк, відповідальний за виконання угоди. Банки-учасники несуть ризик по наданому кредиту пропорційно до внесених у консорціум коштів. Банк зобов’язаний мати підрозділ, функціями якого є надання кредитів та управління операціями, пов’язаними з кредитуванням. Банкам забороняється прямо чи опосередковано надавати кредити для придбання власних цінних паперів. Використання цінних паперів власної емісії для забезпечення кредитів можливе з дозволу Національного банку України. Банк зобов’язаний при наданні кредитів додержуватись основних принципів кредитування, у тому числі перевіряти кредитоспроможність позичальників та наявність забезпечення кредитів, додержуватись встановлених Національним банком України вимог щодо концентрації ризиків. Банк не може надавати кредити під процент, ставка якого є нижчою від процентної ставки за кредитами, які бере сам банк, і процентної ставки, що виплачується ним по депозитах. Виняток можна робити лише у разі, якщо при здійсненні такої операції банк не матиме збитків. Банк має право видавати бланкові кредити за умов додержання економічних нормативів. Надання безпроцентних кредитів забороняється, за винятком передбачених законом випадків. У разі несвоєчасного погашення кредиту або відсотків за його користування банк має право видавати наказ про примусову оплату боргового зобов’язання, якщо це передбачено угодою. На міжбанківському ринку також використовується Цивільний кодекс України, нормативні акти Національного банку України, статути комерційних банків, кредитні договори.

Кредитні відносини між комерційними банками визначаються на договірних засадах саме шляхом укладання кредитних договорів, які мають передбачити права та зобов’язання сторін з належним оформленням справ за міжбанківськими кредитами.

Комерційні банки здійснюють кредитне обслуговування позичальників на договірних умовах. Кредитування суб'єктів господарювання здійснює комерційний банк, а не його структурні одиниці (філії, відділення). Отже, якщо це передбачено відповідними повноваженнями структурної одиниці (положення, статут, довіреність), остання має право укладати кредитні договори від імені банку. Стороною за договором у таких випадках є банк, а не його структурна одиниця. Але якщо структурна одиниця банку не одержала відповідних повноважень і уклала кредитний договір від імені банку, а останній у подальшому схвалив цю угоду, то у таких випадках керуються статтею 63 Цивільного кодексу України.

Закон України «Про аудиторську діяльність» від 22. 04. 1993 № 3125-XII (остання редакцiя вiд 19.01.2007 на пiдставi 140−16). Цей Закон визначає правові засади здійснення аудиторської діяльності в Україні і спрямований на створення системи незалежного фінансового контролю з метою захисту інтересів користувачів фінансової та іншої економічної інформації .

Закон України «Про заставу» від 02. 10. 1992 № 2654 — XII (остання редакцiя вiд 20.06.2007 на пiдставi 997−16). Цей закон регулює взаємовідносини між банком (кредитодавцем) і клієнтом (позичальником), а саме їх відносини при заставі деякої власності для забезпечення кредиту .

Закон України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень «від 18. 11. 2003 N 1255-IV (остання редакцiя вiд 29.01.2006 на пiдставi 2704−15). Цей Закон визначає правовий режим регулювання обтяжень рухомого майна, встановлених з метою забезпечення виконання зобов’язань, а також правовий режим виникнення, оприлюднення та реалізації інших прав юридичних і фізичних осіб стосовно рухомого майна .

Постанова Національний банк України «Про затвердження Положення про порядок формування та використання резерву для відшкодування можливих втрат за кредитними операціями банків» від 06. 07. 2000 N 279 (остання редакцiя вiд 28.12.2008 на пiдставi z1206−08). З метою підвищення надійності та стабільності банківської системи, захисту інтересів кредиторів і вкладників банків Національним банком України установлюється порядок формування та використання резерву для відшкодування можливих втрат за кредитними операціями банків .

Резерв для відшкодування можливих втрат за кредитними операціями банків є спеціальним резервом, необхідність формування якого обумовлена кредитними ризиками, що притаманні банківській діяльності. Створення резерву під кредитні ризики — це визнання витрат для відображення реального результату діяльності банку з урахуванням погіршення якості його активів або підвищення ризиковості кредитних операцій.

Відповідно до статті 370 Цивільного кодексу України та статті 16 Закону України «Про страхування» від 07.03.1996 № 85/96-ВР (поточна редакцiя вiд 14.08.2009 на пiдставi 1447−17), укладаючи договір страхування, страхувальник має право передбачити в договорі умову про виплату страхової суми іншій особі, зокрема, банку від якого він одержав кредит. Отже, крім необхідності перевірки відповідності умов договору чинному законодавству, арбітражний суд повинен з’ясувати, чи є в договорі умова про виплату страхової суми банку, що надав кредит. При відсутності цієї умови у банку немає правових підстав вимагати від страховика сплати суми неповернутого позичальником кредиту та процентів, навіть у тому випадку, якщо між страховиком і страхувальником укладений договір страхування несвоєчасної виплати кредиту .

Надаючи кредит з умовою його страхування, банк має перевірити наявність в договорі обов’язку страховика у разі настання страхового випадку виплатити страхову суму банку.

Підстави, за якими страховик має право відмовити у виплаті страхових сум, передбачені у статті 26 Закону України «Про страхування». Відповідно до частини другої статті 18 цього закону факт укладення договору страхування може посвідчуватися страховим свідоцтвом (полісом, сертифікатом), що є формою договору страхування .

Договір страхування, як передбачено третьою частиною статті 18 Закону України «Про страхування», набуває чинності з моменту внесення першого страхового платежу, якщо інше не передбачене умовами страхування. Зокрема згідно із статтею 6 згаданого закону загальні умови і порядок проведення добровільного страхування визначаються правилами страхування, що встановлюються страховиком самостійно.

Відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. А отже, позивач (банк) повинен довести, що його вимоги щодо стягнення страхової суми з страховика ґрунтуються на договорі страхування, який набрав чинності страховик має відповідати за договором страхування тільки у випадку відсутності на рахунку позичальника кредиту достатніх коштів для виконання його зобов’язання за кредитним договором. Цю обставину арбітражний суд з’ясовує при вирішенні спору .

Одним з видів забезпечення виконання зобов’язань позичальника перед кредитором (банком) є неустойка (пеня). Платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін згідно зі статею 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань» вiд 22.11.1996 № 543/96-ВР (остання редакцiя вiд 20.02.2002 на пiдставi 2921−14). Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку .

Банк має право вимагати задоволення своїх вимог за рахунок заставленого майна, включаючи проценти за наданий кредит, відшкодування збитків, завданих прострочкою виконання, а у випадках, передбачених договором, також неустойку. Крім того, за рахунок заставленого майна заставодержатель має право задовольнити свої вимоги в повному обсязі, що визначається на момент фактичного задоволення, включаючи проценти, відшкодування збитків, завданих прострочкою виконання (а у випадках, передбачених законом чи договором, — неустойку), необхідні витрати на утримання заставленого майна, а також витрати на здійснення забезпеченої заставою вимоги, якщо інше не передбачено договором застави. (стаття 19 Закону України «Про заставу»). Звернення стягнення на заставлене майно здійснюється банком відповідно до статті 20 цього закону в разі, якщо в момент настання терміну виконання зобов’язання, забезпеченого заставою, воно не буде виконано, якщо інше не передбачено законом чи договором .