Історія розвитку легкої атлетики в Україні

Міністерство освіти у науки України Кафедра фізичного виховання Модульна контрольна робота на тему

Історія розвитку легкої атлетики в Україні

Перші згадки про легкоатлетичні змагання в Україні припадають на другу половину XIX ст. Як стверджують історики, «…у Миколаєві 21травня 1858 р. відбулися змагання з бігу, влаштовані військово-морськими офіцерами для матросів і солдатів».

Тодішньому часові була притаманна безсистемність занять легкою атлетикою, змагання і гуртки підтримувалися за рахунок меценатства.

Знаменною подією в історії українського спорту, і зокрема легкої атлетики, можна вважати проведення в Києві у 1913 р. Першої Олімпіади Царської Росії, до складу якої входила тоді й більша частина сучасної України. Серед 579 її учасників найбільша кількість представляла легку атлетику — 174 спортсмени. У програмі було 25 видів: біг на 100, 200, 400, 800, 150, 5000, 10 000 м, марафонський біг та командний біг на 3000 м, крос на 8000 м, біг на 110 м з бар'єрами, естафетний біг 4×100 м і 4×400 м, спортивна ходьба на 10 км, стрибки у висоту з місця і розбігу, стрибки у довжину з місця і розбігу, потрійний стрибок з розбігу, стрибок із жердиною, метання диска, списа, молота, штовхання ядра, десятиборство.

Серед кращих легкоатлетів у архівних джерелах того часу найчастіше згадуються Н. Попова, К. Вешке, В. Галаневич, Б. Орлов та ін.

Через високі вступні й членські внески, через нестачу інвентарю і форми звичайні люди не мали змоги займатися легкою атлетикою, тому загальна кількість легкоатлетів не перевищувала 300. Нечисленні майданчики мали вкрай погане обладнання. Не вистачало й тренерів. Все це було наслідком зневажливого ставлення царського уряду до розвитку спорту в країні.

Важливою віхою на шляху розвитку легкої атлетики стала І Всеукраїнська олімпіада, яка відбулася 10−18 серпня 1921 р. у Харкові, тодішній столиці України. Загальна кількість учасників змагань з легкої атлетики ледь перевищила 100. В основному це були представники великих міст України, жінки участі у змаганнях тоді ще не брали. Відтоді відкрито літопис рекордів з легкої атлетики України (тоді УРСР). Незважаючи на всі недоліки тієї олімпіади (наприклад, деякі спортсмени, не маючи спортивного взуття, виступали босоніж), саме ці змагання, по суті, започаткували легкоатлетичний спорт в Україні.

У програмі легкоатлетичних змагань того часу переважали військово-прикладні й командні види (пробіги, переходи, бігові дистанції з різними перешкодами, метання гранати тощо). Спортсмени мали добру багатоборну підготовку, що дозволяло їм демонструвати високі результати з багатьох дисциплін. Так, наприклад, киянин Василь Калина ставав чемпіоном республіки з бігу на 100, 200 і 400 м, зі стрибків у довжину, метання молота.

Починаючи з 1928 p. стали регулярно проводитися Всесоюзні спартакіади, й українські легкоатлети виступали в складі збірної команди республіки. З’явилися такі талановиті легкоатлети, як Марко Підгаєцький (Харків; 100 м, 200 м, 400 м), Олександр Безруков (Київ; висота, потрійний), Володимир Кожушко (Київ; 800 м, 1500 м), Тетяна Васіна (Харків; диск, спис), Лідія Зубенко (Харків; 100 м, довжина), які успішно змагалися з найсильнішими спортсменами Москви, Ленінграда та інших міст.

Ще однією епохальною подією у розвитку масового легкоатлетичного спорту стало запровадження у 1930 р. фізкультурно-спортивного комплексу «Готовий до праці та оборони» (ГПО). Цей комплекс містив, зокрема, 5 видів легкої атлетики — біг на 100 і 3000 м, стрибки у висоту й довжину, метання гранати. Слід відзначити, що в той час змагання за програмою нормативів комплексу ГПО, командні пробіги, масові естафети дещо відтіснили на задній план турніри з класичних видів легкої атлетики. Досить рідкісними були змагання, в програмі яких передбачалися такі технічно складні види, як бар'єрний біг, метання молота, стрибки із жердиною.

Починаючи з 1934 p. запроваджено почесне звання «Заслужений майстер спорту СРСР», що стало великим стимулом у боротьбі за високі спортивні досягнення. Серед перших українських легкоатлетів, що здобули це високе звання, став неодноразовий рекордсмен і чемпіон киянин Олександр Безруков. Він був неперевершеним з багатьох видів легкої атлетики (штовхання ядра, біг на 110 м з бар'єрами, стрибки у висоту, потрійним, метання молота). Трішки пізніше цих звань удостоїлися кияни Зоя Синицька (диск) і Олександр Канакі (молот) та харків'янин Григорій Артамонов (молот).

Перше серйозне випробування українські легкоатлети пройшли у складі збірної команди СРСР на змаганнях Міжнародної робітничої олімпіади (Антверпен, Бельгія) у 1937 р. Відмінно виступила Зоя Синицька, яка завоювала три золоті нагороди (метання диска, штовхання ядра і триборство). Того самого року ця видатна спортсменка вперше з українських легкоатлетів перевершила світовий рекорд у метанні диска за сумою спроб правою і лівою руками 74,23 м (43,13 + 31,10).

До плеяди видатних спортсменів того часу належать й імена таких легкоатлетів, як Гаврило Раєвський (Харків; жердина), Олександр Канакі (Київ; ядро, диск, молот), Марко Підгаєцький (Харків; 200, 400), Катерина Адаменко (Київ; 100 м, 200 м, 80 м з/б, довжина, п’ятиборство), Зінаїда Борисова (Київ; спис), Іван Давиденко (Харків; довжина), Василь Сидорко (Київ; потрійний), Ніна Думбадзе (Одеса; диск) та інші.

У 1939;1940 роках до Радянської України були приєднані західні землі й одразу ж до когорти провідних спортсменів республіки увійшов львів'янин Роман Сеницький, який неодноразово перемагав на всеукраїнських і всесоюзних змаганнях зі спринтерського бігу на 100 і 200 м.

Друга світова війна перервала на деякий час змагання, але, незважаючи на важкі для країни часи, з 1943 р. поновилися чемпіонати Радянського Союзу з легкої атлетики.

Багато хто з відомих легкоатлетів не повернувся з війни, проте ті, кому вдалося вижити, поновили свої заняття улюбленим видом спорту і спромоглися досягти високих успіхів. Перш за все це стосується Олександра Канакі і Євгена Буланчика, які, незважаючи на отримані поранення, продовжили демонструвати видатні результати.

У повоєнні часи яскраво запалала зірка видатного атлета Петра Денисенка (Дніпропетровськ; бар'єрний біг, десятиборство, жердина).

У 1948 р. було прийнято рішення про участь радянських спортсменів у Олімпійських іграх, чемпіонатах світу і Європи з різних видів спорту.

Для участі у першому для радянських легкоатлетів чемпіонаті Європи, який проходив 23−27 серпня 1950 р. (Брюссель, Бельгія), до складу збірної СРСР було включено трьох українських легкоатлетів — Євгена Буланчика (110 м з/б, восьме місце), Василя Гордієнка (Київ; марафон, п’яте місце) та Олександра Канакі (молот, п’яте місце). Тільки відсутність досвіду завадила виступити цим спортсменам у повну силу і посісти значно вищі місця.

До легкоатлетичної збірної СРСР для участі в XV Іграх Олімпіади (Гельсінкі, Фінляндія; 1952) увійшли 11 українських спортсменів. На жаль, дебют на найвищому спортивному форумі наших атлетів виявився не дуже вдалим. Найбільш близькими до завоювання бронзових нагород були Петро Денисенко (Дніпропетровськ; жердина, четверте місце) та Василь Цибуленко (Київ; спис, четверте місце). Очки до неофіційного заліку здобули також кияни Микола Редькін (метання молота, п’яте місце) і Євген Буланчик (110 м з/б, шосте місце). Решта спортсменів показала результати, які значно поступалися реальному рівню їх можливостей.

Наступного олімпійського циклу все більш голосно заявляли про себе Надія Коняєва (Київ; спис), Віра Крепкіна (Київ; 100 м, 200 м, довжина), Людмила Лисенко (Дніпропетровськ; 400 м, 800 м), Юрій Кутенко (Львів; десятиборство). Саме тоді почався злет видатного українського скорохода із Сум Володимира Голубничого.

Напередодні І Спартакіади народів СРСР, яка відбулася 5−16 серпня 1956 р. у Москві, було встановлено нове почесне звання — «Заслужений тренер СРСР». Серед перших лауреатів цього звання був киянин Зосима Петрович Синицький.

До складу збірної команди СРСР для участі у других для радянських спортсменів XVI Ігор Олімпіади (Мельбурн, Австралія; 1956) було включено 11 українських легкоатлетів, які виступили значно успішніше, ніж чотири роки тому. Були завойовані перші олімпійські нагороди. Бронзові медалі завоювали списометальники кияни Віктор Цибуленко (79,50 м) і Надія Коняєва (50,28 м). Цих спортсменів тренував З. П. Синицький, а його дружина З. О. Синицька підготувала Леоніда Бартенєва, який у складі естафетної команди у бігу 4×100 м виборов срібну медаль (39,8 с).

1958 рік був ознаменований початком проведення традиційних легкоатлетичних змагань «Меморіал братів Знаменських» «Матч СРСР — США», які на багато років стали визначними спортивними подіями і привертали неабияку глядацьку увагу.

Наприкінці 50-х років XX ст. була започаткована традиція нагородження видатних атлетів і тренерів державними нагородами, що значною мірою стимулювало зростання спортивних результатів.

У 1960 році встановлено нове почесне звання «Заслужений тренер УРСР». З того часу його отримало кілька сотень вітчизняних спеціалістів.

Першими великими перемогами відзначилися стрибуни Валерій Брумель (Луганськ, Львів; висота) та Ігор Тер-Ованесян (Львів; довжина), які з часом переїхали до Москви.

В історії української легкої атлетики не було ще такого щасливого року, як 1960 р. УРСР делегувала до збірної команди СРСР для участі у XVII Олімпійських іграх (Рим, Італія; 1960) 14 українських легкоатлетів, 12 з них здобули право виступати у фінальних змаганнях. Чотири представники України стали олімпійськими чемпіонами: Володимир Голубничий (Суми; с/х 20 км, 1:34:08 год), Людмила Лисенко (Дніпропетровськ; 800 м, 2:04,50 хв), Віра Крепкіна (Київ; довжина, 6,37 м), Василь Цибуленко (Київ; спис, 84,64 м). Крім того, було завойовано дві срібні: Валерій Брумель (Львів; висота, 2,16 м), Леонід Бартенєв (Київ; 4×100 м, 40,24 с) та одну бронзову медалі: Ігор Тер-Ованесян (Львів; довжина, 8,04 м).

Шістдесяті роки минулого сторіччя стали епохою харківського стрибуна із жердиною Геннадія Близнєцова, який неодноразово перемагав на міжнародних та всесоюзних змаганнях, установивши при цьому багато рекордів. Високі результати демонстрували також Людмила Комлєва (Харків; висота), Любов Кузьміна (Київ; диск), Вадим Архипчук (Київ; 200 м, 400 м) та ін.

У легкоатлетичних змаганнях на XVIII Олімпійських іграх (Токіо, Японія; 1964) у складі збірної СРСР взяли участь 13 українських спортсменів. Збірна СРСР виступила значно слабше, ніж чотири роки тому. Це стосується і легкоатлетів України: жодної золотої і срібної нагороди. Лише дві бронзові медалі вибороли Іван Бєляєв (Дніпропетровськ; 3000 м з/п, 8:33,8 хв) і Володимир Голубничий (Суми; с/х 20 км, 1:32:0 год). За винятком Геннадія Близнецова (Харків; жердина) та Абрама Кривошеєва (Чернівці; 800 м) усі українські атлети показали не найкращі результати.

У наступному олімпійському циклі виявили себе кияни Віктор Кудинський (3000 м з/п) і Василь Анисимов (400 м з/б), ворошиловградець В’ячеслав Скоморохов (110 м з/б). Першими перемогами відзначилися видатні в майбутньому атлети Євген Аржанов (Київ; 800 м), Валерій Борзов (Київ; 100 м, 200 м), Микола Авілов (Одеса; десятиборство).

З 1966 р. стали присвоювати почесне звання «Майстер спорту СРСР міжнародного класу». Першими серед українських легкоатлетів цього звання удостоєні Василь Анисимов (Київ; 400 м з/б), Геннадій Близнєцов (Харків; жердина), Леонід Борковський (Київ; довжина), Володимир Голубничий (Суми; с/х 20 км), Михайло Стороженко (Львів; десятиборство).

На Ігри Олімпіади 1968 р. (Мехіко, Мексика) поїхали 13 українських легкоатлетів. Мало хто сподівався, що 32-річний сумчанин Володимир Голубничий може повторити свій римський тріумф. Але саме досвід і ретельно спланована тактика дозволили йому знову стати олімпійським чемпіоном (с/х 20 км, 1:33,59 год). Високим досягненням стало третє місце 18-річної киянки Валентини Козир (висота, 1,80 м).

Після мексиканської олімпіади у світовій легкій атлетиці з’явилися нові імена українських спортсменів, які стрімко ввірвалися в еліту світового спорту. Перш за все серед них необхідно відзначити рівненчанина Анатолія Бондарчука, який продовжив славетну традицію українських молотобійців і саме тоді заклав підвалини власної школи підготовки спортсменів найвищого класу. На весь голос заявив про себе й найспритніший бігун того часу Валерій Борзов. Серед інших імен, які красномовно свідчать про невичерпний потенціал легкоатлетичного спорту в Україні: Володимир Пантелей (Харків; 1500 м), Анатолій Скрипник (Горлівка; марафон), Лія Хатрина (Одеса; 100 м з/б), Йосип Гамський (Львів; молот), Віктор Журба (Ворошиловград; диск), Валентина Еверт (Харків; спис), Тамара Пангелова (Київ; 800 і 1500 м), Анатолій Соломій (Київ; с/х 20 км), Євген Тананика (Харків; жердина).

Найвдалішим за всі попередні часи став виступ українських легкоатлетів на XX Іграх Олімпіади 1972 р. (Мюнхен, Федеративна Республіка Німеччини). Чотири рази вони піднімалися на найвищу сходинку п'єдесталу. Найяскравішими стали досягнення Валерія Борзова, який здобув подвійну перемогу у бігові на 100 і 200 м (10,14 і 20,00 с), довівши таким чином, що можна перемагати чорношкірих спринтерів. Королем легкоатлетів Олімпіади назвали Миколу Авілова, який переміг у десятиборстві з рекордом світу (8454 оч.). Нарешті, найголовнішу перемогу у своєму житті одержав у змаганнях з метання молоту Анатолій Бондарчук (75,50 м). До класичних канонів вияву волі і спортивного характеру віднесено срібну медаль киянина Леоніда Литвиненка, який у змаганнях десятиборців із восьмого місця перемістився на друге після заключного виду — бігу на 1500 м (8035 оч.).

У 70-ті роки XX ст., крім зазначених вище видатних українських легкоатлетів, найбільш вагомий вклад також зробили: Володимир Ігнатенко (Чернігів — Київ; 100 м), Віктор Бураков (Київ; 400 м), Анатолій Ярош (Ворошиловград; ядро), Нуну Абашидзе (Одеса; ядро), Валерій Підлужний (Донецьк; довжина), Павло Андрєєв (Львів; 10 000 м), В’ячеслав Найденко (Київ; марафон), Володимир Атамась (Черкаси; 100 м), Василь Архипенко (Донецьк; 400 м з/б), Володимир Киба (Київ; висота), Валентин Дмитренко (Київ; молот), Анатолій Соломій (Київ; с/х 20 км), Ніна Зюськова (Донецьк; 200, 400 м), Анатолій Жеребцов (Одеса; спис), Тамара Галка (Одеса; висота), Ніна Моргунова (Ворошиловград; 800 м), Надія Ткаченко (Донецьк; 100 м з/б, п’ятиборство), Тетяна Пророченко (Запоріжжя; 100, 200 і 400 м), Володимир Кисельов (Кременчук; ядро), Людмила Аксьонова (Київ; 200 і 400 м), Раїса Катюкова (Бровари; 1500 і 3000 м), Тетяна Скачко (Ворошиловград; довжина), Олександр Величко (Ужгород; 3000 м з/п), Сергій Сенюков (Чернівці; висота), Ігор Дугинець (Одеса; диск), Валентина Цапкаленко (Одеса; ядро), Марія Кульчунова (Київ; 400 м), Олександр Яковлєв (Київ; потрійний), Юрій Прохоренко (Київ; жердина), Наталія Носенко (Київ; ядро) та інші.

Олімпіада 1976 p. (Монреаль, Канада) запам’яталася тим, що на п'єдестал пошани переможців з метання молота зійшли три представники СРСР, а киянин Юрій Сєдих, який став чемпіоном (77,52 м), стояв поруч із своїм тренером, бронзовим призером Анатолієм Бондарчуком (75,48 м). Уперше в історії Олімпіад спринтер зміг завоювати медалі на двох іграх. І це був наш уславлений земляк Валерій Борзов, який отримав бронзові медалі на стометрівці (10,14 с) і в естафетному бігові 4×100 м (38,78 с). Другу олімпійську нагороду у своєму житті отримав Микола Авілов (десятиборство, 8369 оч., третє місце). Бронзовою медаллю нагороджена Тетяна Пророченко із Запоріжжя (4×400 м, 3:24,24 хв).

Неординарною подією 1977 р. у світі легкоатлетичного спорту стало феєричне сходження зірки запорізького спортсмена Володимира Ященка, який у 18-річному віці встановив свій перший світовий рекорд, стрибнувши у висоту на 2,33 м.

Наступні дві Олімпіади 1980 і 1984 років були пов’язані із посиленням політичної кризи у світі. Протистояння двох супердержав СРСР і США набуло досить серйозного загострення, що відобразилось у бойкоті рядом західних країн Ігор у Москві. А потім, у відповідь, країнами так званого соціалістичного табору були проігноровані Ігри в Лос-Анджелесі. Але, незважаючи на це, легкоатлети України продовжували демонструвати високі результати і перемагати на міжнародних змаганнях.

Тріумфальним став виступ українських легкоатлетів на Іграх у Москві (1980 p.), де сім наших атлетів були удостоєні золотих, один — срібної і три — бронзових нагород. Переконливі результати продемонстрували представники української школи метальників молота. Удруге поспіль олімпійським чемпіоном став Юрій Сєдих (81,80 м), а на третьому місці опинився ще один вихованець Анатолія Бондарчука киянин Юрій Тамм (78,96 м). Дві медалі на рахунку одеситки Надії Олізаренко: золота — з бігу на 800 м (1:53,43 хв) і бронзова — на 1500 м (3:59,52 хв). В естафетних командах 4×400 м перемогли киянин Віктор Бураков, донеччанка Ніна Зюськова і запоріжчанка Тетяна Пророченко. Не було рівних Володимиру Кисельову з Кременчука (ядро, 21,35 м). З медалями повернулися до Донецька Надія Ткаченко (п'ятиборство, 5083 оч., перше місце), Василь Архипенко (400 м з/б, 48,86 с; друге місце), Тетяна Скачко (довжина, 7,01 м, третє місце), Валерій Підлужний (довжина, 8,18 м, третє місце).

Із сенсаційної перемоги на І чемпіонаті світу (Гельсінкі, Фінляндія; 1983) розпочалася епоха найвидатнішого нашого легкоатлета сучасності - стрибуна з жердиною донеччанина Сергія Бубки (5,70 м). На жаль, трішки «недолетів» до «золота» молот прославленого Юрія Сєдих (80,94 м). Підтримали «бронзові» забіги у складі естафетних команд СРСР Віктор Бризгін (4×100, 38,41 с) та киянка Марія Кульчунова-Пінігіна (4×400, 3:21,16 хв), яка повторила успіх і в індивідуальному бігові на 400 м (49,19 с).

У 1984 р. уперше в історії світової легкої атлетики протягом одного року наш славетний спортсмен Сергій Бубка встановив чотири рекорди світу.

Неординарною подією чемпіонату Європи-1986 (Штутгарт, ФРН), стало домінування у стрибках з жердиною братів Сергія і Василя Бубки, які посіли перше і друге місця з результатами 5,85 і 5,75 м відповідно. Перемогу тоді у своїх видах святкували також Надія Олізаренко (800 м, 1:57,15 хв) і Юрій Сєдих (молот, 86,74 м).

Тріумфом для бігунки із Запоріжжя Тетяни Самоленко став II чемпіонат світу, який проходив з 28 серпня до 6 вересня 1987 р. (Рим, Італія). Вона була неперевершеною у бігу на 1500 м (3:58,56 хв) і 3000 м (8:38,73 хв). Підтвердили високий клас, вигравши свої види, Сергій Бубка (жердина, 5,85 м) та Ольга Владикіна-Бризгіна (400 м, 49,38 с). Другі місця посіли Юрій Тамм (молот, 80,84 м) і Геннадій Авдєєнко (висота, 2,38 м). Із третім результатом закінчив змагання у десятиборстві львів'янин Павло Тарновецький (8375 оч.). У складі естафетних команд срібні нагороди отримали Віктор Бризгін (4×100 м), Ольга Владикіна-Бризгіна (4×400 м), Марія Кульчунова-Пінігіна (4×400 м) та Ірина Слюсар (4×100 м).

На Олімпіаді 1988 р. (Сеул, Південна Корея) наші атлети завоювали поки що найбільшу за всю історію української легкої атлетики кількість олімпійських нагород: 9 золотих, 1 срібну і 3 бронзові. Серед усіх, перш за все, потрібно відзначити спринтерів Віктора і Ольги Бризгіних, які завоювали 3 золоті медалі. Це подружжя, враховуючи ще золоту і срібну медалі, які Ольга завоювала на наступній Олімпіаді, має поки що найбільшу колекцію олімпійських нагород серед українських легкоатлетів. Дві нагороди виборола й Тетяна Самоленко (3000 м, 8:26,53 хв, перше місце; 1500 м, 4:00,30 хв, третє місце). Переможними стали результати стрибунів Геннадія Авдєєнка (висота, 2,38 м) та Сергія Бубки (жердина, 5,90 м). Суто українською виявилася естафетна команда 4×400 м у складі Ольги Бризгіної, Людмили Джигалової, Марії Пінігіної та Олени Жупієвої, які були удостоєні золотих медалей (3:15,17 хв). Знову на п'єдестал пошани зійшли наші метальники молота. «Срібло» у Юрія Сєдих (83,76 м), «бронза» — у Юрія Тамма (81,16 м). Третім завершив змагання киянин Рудольф Поварніцин (висота, 2,36 м). змагання легкий атлетика україна На початку 90-х років XX ст. у зв’язку з розпадом СРСР Україна стала існувати як незалежна держава, але згідно з міжнародними домовленостями представники олімпійських видів спорту, у тому числі й українські легкоатлети, продовжували виступати у складі збірної команди Союзу Незалежних Держав (СНД) включно до Олімпіади 1992 р.

Найбільш вдалим за всю історію чемпіонатів світу залишається виступ українських атлетів на Всесвітньому форумі, який відбувся 1991 р. (Токіо, Японія). П’ятеро наших спортсменів сходили на найвищу сходинку п'єдесталу: Сергій Бубка (жердина, 5,95 м), Ольга Бризгіна і Людмила Джигалова (4×400 м, 3:18,43 хв), Юрій Сєдих (молот, 81,70 м), Тетяна Самоленко (3000 м, 8:35,82 хв), у якої також і «срібло» у бігу на 1500 м (4:02,58 хв). Бронзові нагороди вибороли Інга Бабакова з Миколаєва (висота, 1,96 м), кияни Лариса Бережна (довжина, 7,11 м), Олександр Клименко (ядро, 20,34 м) і Лариса Михальченко (диск, 68,26 м), харків'янка Наталія Григор'єва (100 м з/б, 12,69 с).

Досягнення українських легкоатлетів на Олімпіаді 1992 р. (Барселона, Іспанія) були скромнішими порівняно з минулими Іграми. Відзначилися лише жінки. Золоті медалі отримали наші бігунки Ольга Бризгіна і Людмила Жигалова (4×400 м, 3:20,20 хв). Срібні нагороди завоювали Ольга Бризгіна (400 м, 49,05 с), Тетяна Самоленко (3000 м, 8:46,85 хв) та Інеса Кравець (довжина, 7,12 м).

Новітня історія української легкої атлетики розпочалася з IV чемпіонату світу 1993 р. (Штутгарт, Німеччина). Продовжив свою переможну ходу Сергій Бубка (жердина, 6,00 м). Срібна нагорода в активі киянки Лариси Бережної (довжина, 6,98 м), бронзова — у броварчанина Олександра Багача (ядро, 20,40 м).

На чемпіонаті Європи-1994 (Гельсінкі, Фінляндія) хтось із журналістів жартома висловився, що Україна є найсильнішою ядерною державою. А сталося це через те, що весь п'єдестал пошани зайняли троє українських штовхальників ядра: Олександр Клименко (20,78 м), Олександр Багач (20,34 м) і Роман Вірастюк (19,59 м). До того ж серед жінок перемогу одержала Віта Павлиш (19,61 м). Першим з бігу на 400 м з/б був дніпропетровець Олег Твердохліб (48,06 с). Другою фінішувала наша естафетна команда 4×100 м у складі киянина Дмитра Ванякіна, харків'янина Владислава Дологодіна, запоріжця Олега Крамаренка та іванофранківця Сергія Осовича (39,98 с). Владислав Дологодін зробив срібний дубль, фінішувавши другим на дистанції 200 м (20,47 с). Також по дві нагороди вибороли: Жанна Тарнопольська Далі - Пінтусевич, Блок-Пінтусевич, Блок (Пінтусевич) (100 м, 11,10 с; 200 м, 22,77 с; другі місця) та Інеса Кравець (довжина, 6,99 м, друге місце; потрійний, 14,67 м, третє місце). Ворошиловградець Лев Лободин у десятиборстві здобув «бронзу» (8201 оч.).

На чемпіонаті світу 1995 р. (Ґетеборг, Швеція) відзначилися лише стрибуни. Встановивши рекорди світу, перемогу святкували Сергій Бубка (жердина, 6,00 м) та Інеса Кравець (потрійний, 15,50 м). Бронзову нагороду завоювала Інга Бабакова (висота, 1,99 м). У командному заліку наші легкоатлети посіли дев’яте місце.

На Іграх Олімпіади окремою командою під прапором України наша збірна дебютувала на ювілейних XXV Олімпійських іграх 1996 р. (Атланта, США). І цей дебют виявився досить вдалим. Наша збірна посіла сьоме загальнокомандне місце попереду легкоатлетичних збірних таких традиційно сильних легкоатлетичних держав, як Франція, Італія, Китай, Куба. Першою олімпійською чемпіонкою незалежної України стала переможниця у потрійному стрибку Інеса Кравець (15,33 м). Бронзовими призерами стали Олександр Багач із Броварів (ядро, 29,75 м), Олександр Крикун з Умані (молот, 80,02 м) та Інга Бабакова з Миколаєва (висота, 2,01 м). На превеликий жаль, не зміг змагатися у секторі для стрибків із жердиною Сергій Бубка — далася взнаки застаріла травма.

1997 рік розпочався чемпіонатом світу у приміщенні, який відбувся 7−8 березня (Париж, Франція). У загальнокомандному заліку збірна легкоатлетів України за кількістю медалей була четвертою. Блискуче виступили на чемпіонаті українські штовхальники ядра: Віта Павлиш із Харкова та Юрій Білоног з Одеси. Обидва стали переможцями з результатами відповідно 20,00 і 21,02 м. Срібні нагороди вибороли Олександр Багач (ядро, 20,94 м) та Інга Бабакова (висота, 2,00 м).

Вдалим можна вважати виступ легкоатлетів України і влітку на VI чемпіонаті світу, що проходив 1−10 липня 1997 р. (Афіни, Греція). Ушосте чемпіоном світу став наш славетний стрибун із жердиною Сергій Бубка (6,01 м). Уперше в історії легкої атлетики України найсильнішою в бігу на 200 м стала киянка Жанна Пінтусевич (22,32 с), яка до того ж стала срібною призеркою в бігу на 100 м (10,85 с). «Срібло» завоювали також Андрій Скварук (молот, 81,46 м), Віта Павлиш (ядро, 20,66 м) та Інга Бабакова (висота, 1,96 м). Бронзову нагороду здобула киянка Олена Говорова (потрійний, 14,67 м).

На XVII чемпіонаті Європи, який відбувся 18−23 серпня 1998 р. (Будапешт, Угорщина), команда України, виборовши шість медалей, посіла 6-те місце. Успішно виступили наші досвідчені спортсмени. Золотими медалістами стали Олександр Багач і Вікторія Павлиш (ядро, відповідно 21,17 і 21,69 м), а також киянка Анжела Балахонова (жердина, 4,31 м). Другими були киянки Жанна Пінтусевич (200 м, 22,74 с) і Тетяна Терещук (400 м з/б, 54,07 с). Ще один наш штовхальник ядра Юрій Білоног з результатом 20,92 м піднявся на третю сходинку п'єдесталу пошани.

1999 рік відігравав важливу роль у вирішенні тактичних і стратегічних завдань змагальної підготовки, перевірки готовності основного складу та резервів до основних спортивних подій кінця століття. Ось чому на зимовий чемпіонат світу, який відбувся в березні в м. Магабаші (Японія), збірні команди країн-учасниць прибули в неповних складах. Команду України представляли всього 7 учасників. Більшість наших провідних спортсменів показали гарні результати і з однією золотою та бронзовою медалями посіли 11-те місце. Відзначилися штовхальники ядра: Олександр Багач став переможцем (21,41 м), а Юрій Білоног завоював «бронзу» (20,89 м).

Основний огляд легкоатлетичних сил напередодні олімпійського сезону відбувся 21−29 серпня 1999 р. на VII чемпіонаті світу (Севілья, Іспанія). Українську легку атлетику тут представляв 31 спортсмен, з якими пов’язувалися певні надії на виступи в Сіднеї 2000 року. Але легкоатлети України спромоглися вибороти тільки 4 медалі (1 золоту, 1 срібну, 2 бронзові), а в підсумковій таблиці посіли тільки 16-те місце. Це був найгірший виступ збірної команди за всі попередні роки. Свій високий клас підтвердили тільки Інга Бабакова, яка стала чемпіонкою в стрибках у висоту (1,98 м), Анжела Балахонова піднялася на другу сходинку п'єдесталу пошани (жердина, 4,55 м), а Олександр Багач, як завжди, опинився серед найсильніших штовхальників ядра — цього разу на третьому місці (21,26 м).

Останні сучасні Олімпійські ігри XX століття проходили з 15 вересня до 1 жовтня 2000 р. (Сідней, Австралія). Але виступ українських спортсменів приніс глибоке розчарування всім українським прихильникам легкої атлетики. В офіційному заліку (за кількістю медалей) наша команда посіла лише 24-те місце. Бронзові медалі українській команді принесли киянка Олена Говорова (потрійний, 14,96 м) і Роман Щуренко (Київ-Нікополь, довжина, 8,31 м).

Перші змагання найсильніших легкоатлетів світу в новому олімпійському циклі відбулися в закритому приміщенні 9−11 березня 2001 р. (Лісабон, Португалія). З двома срібними медалями українська команда спромоглася розподілити тільки 16−17-те місця з командою Румунії. Ці дві медалі для України вибороли стрибуни у висоту Інга Бабакова (2,00 м) та Андрій Соколовський з Вінниці (2,29 м).

VIII чемпіонат світу (просто неба) відбувся 3−12 серпня 2001 р. (Едмонтон, Канада). Команда легкоатлетів України складалася з 18 чоловіків і 12 жінок. З 46 комплектів медалей, які розігрувалися на чемпіонаті, легкоатлети України завоювали тільки один. Це стало 16-им результатом серед команд учасників за кількістю медалей. Видатного успіху досягла Жанна Пінтусевич. З новим національним рекордом (10,82 с) вона стала чемпіонкою з бігу на 100 м, випередивши багаторазову олімпійську чемпіонку і переможницю чемпіонатів світу Маріон Джонс (США), яка до фіналу на цьому чемпіонаті не знала поразок із 1997 p., вигравши 47 фінальних забігів поспіль. Необхідно також відзначити, що з 1991 р. ніхто з європейських спринтерок не міг взяти гору над темношкірими спортсменками в бігові на 100 м. У напруженій боротьбі у стрибковому секторі срібну медаль виборола Інга Бабакова (2,00 м), тільки за кількістю спроб «пропустивши» поперед себе віце-чемпіонку Сіднея Хестрі Клуге з ПАР. До речі, починаючи з 1991 p. І. Бабакова взяла участь у п’ятьох чемпіонатах світу і жодного разу не поверталася без медалей. Вона має «золото» Севільї-1999, «срібло» Афін-1997 та Едмонтона-2001, «бронзу» Токіо-1991 та Ґетеборгу-1995. У секторі для штовхання ядра бронзову медаль виборола Віта Павлиш (19,41 м).

Чемпіонат Європи-2002 в закритому приміщенні відбувся 1−3 березня (Відень, Австрія). Україну представляли 15 легкоатлетів. Найуспішніше в команді виступила броварчанка Віта Павлиш (ядро, 19,76 м, перше місце). Бронзовим призером з бігу на 60 м став харків'янин Андрій Довгаль (6,62 с).

Літній чемпіонат Європи відбувався 6−11 вересня 2002 р. (Мюнхен, Німеччина). Збірна України, яка складалася з 37 спортсменів, спромоглася вибороти 2 золоті, 4 срібні та 1 бронзову медалі, що дозволило їй посісти восьме загальнокомандне місце. Кращим у штовханні ядра став Юрій Білоног (21,37 м). Серед стрибунів у довжину не було рівних Олексію Лукашевичу з Дніпропетровська (8,08 м). Естафетна команда 4×100 м у складі харків'ян Андрія Довгаля та Олексія Кайдаша, донеччанина Костянтина Васюкова і Костянтина Рурака із Запоріжжя, яка фінішувала другою (38,53 с), все ж таки була визнана найшвидшою командою чемпіонату в результаті дискваліфікації спортсменів із Великобританії. Срібними медалістами чемпіонату стали В’ячеслав Піскунов з Криму (молот, 80,39 м), Віта Павлиш (ядро, 20,02 м), Олена Красовська (Київ) (100 м з/б, 12,88 с). Безумовним успіхом потрібно вважати третє місце в бігові на 5000 м Сергія Лебедя з Донецька (13:40,00 хв).

Чемпіонат світу-2003 у приміщенні відбувся 14−16 березня (Бірмінгем, Англія). Україну представляли 25 спортсменів. Блискуче виступила в бігові на 60 м Жанна Блок-Пінтусевич. На всіх етапах змагань вона показувала кращі результати і мала безперечну перевагу у фінальному забігові, подолавши дистанцію за 7,04 с, на три сотих секунди перевершивши свій же рекорд України десятирічної давнини. Друге місце в стрибках у довжину посіла Інеса Кравець (6,72 м). Утретє за кар'єру піднявся на світовий п'єдестал штовхальник ядра Юрій Білоног (21,13 м). Таким чином, збірна команда легкоатлетів України з трьома медалями (золотою, срібною і бронзовою) спромоглася поділити 8−9-те місця з командою Франції. Лідерами світової легкої атлетики, як і багато років поспіль, залишилися команди США і Росії.

Улітку 2003 р. (23−31 серпня) відбувся IX чемпіонат світу (Париж, Франція). До складу збірної України увійшли 17 чоловіків і 27 жінок. Цей чемпіонат розглядався більшістю країн як один з етапів на стратегічному шляху до Олімпійських ігор в Афінах (2004 p.). Легкоатлети України виступили з 25 видів програми і вибороли 4 бронзові медалі, посівши загальнокомандне 36-те місце за кількістю нагород. Серед медалістів — Жанна Блок (Пінтусевич) (100 м, 10,99 с), Юрій Білоног (ядро, 21,10 м), Віта Павлиш (ядро, 20,08 м). Для багатьох іноземних спеціалістів і коментаторів неочікуваним став бронзовий фініш у бігові на 1500 м Івана Гешка (Чернівці - Хмельницький) з результатом 3:33,17 хв.

Десятий ювілейний чемпіонат світу у закритому приміщенні відбувся у столиці Угорщини Будапешті 5−7 березня 2004 р. Участь у ньому взяли 765 спортсменів із 148 країн світу. Результати цього чемпіонату підтвердили стійкі позиції лідерів — Росії та США, які посіли у відповідно перше і друге місця. Сьоме місце української збірної у командному заліку з однією золотою, двома срібними та однією бронзовою медалями керівництво легкоатлетичним спортом країни визнало вдалим, головним чином ураховуючи велику кількість молодих легкоатлетів учасників фіналів. Вважалося, що це добра основа для подальшого зростання результатів і підготовки до Олімпіади в Греції. До складу української команди були залучені молоді перспективні легкоатлети. Основним завданням їх виступу було випробування молоді в серії суворих відповідальних стартів. Залучення до команди представників легкоатлетичної еліти обумовлювалось їх програмою підготовки до Олімпіади, можливістю конкретного атлета відновитися після виступів у залах і встигнути безболісно змінити режим навантажень на «графік» швидкостей влітку. Шістнадцять українських атлетів виступали у фіналах. Вони спромоглися вибороти 4 медалі - золоту, дві срібні та бронзову. Це дозволило українській збірній за кількістю медалей закріпитися на сьомому місці, а у неофіційному командному заліку вийти на третє місце, пропустивши вперед тільки збірні Росії та США, — безперечних лідерів світової легкої атлетики. Як і очікувалось, першою у штовханні ядра стала Віта Павлиш (20,49 м). Приємною несподіванкою став срібний здобуток 22-річної Наталії Добринської (Вінниця), яка з усіх видів п’ятиборства встановила особисті рекорди, а у підсумку — рекорд України (4727 оч.). Всього трьох сотих секунди не вистачило до «золота» Івану Гешку, який фінішував другим у фіналі бігу на 1500 м (3:52,34 хв). Пристойно виступив у стрибках із жердиною Денис Юрченко з Донецька. Він випередив навіть чемпіона світу 2003 р. італійця Д. Джибіліско і тільки за спробами поступився срібному призеру (5,70 м). У стрибках у висоту Віта Паламар (Київ — Хмельницький) стала «бронзовою» (1,97 м).

У 2004 р. Олімпійські ігри повернулися на свою батьківщину (Афіни, Греція). У змаганнях з легкої атлетики взяли участь 2000 спортсменів з 197 країн — це 20% від усіх спортсменів разом узятих, які виступали в інших видах програми. Легкоатлети України вибороли 4 медалі (1 золота, 1 срібна і 2 бронзові) і за цим показником поділили восьме місце зі спортсменами з Великобританії. Найуспішніше з українських легкоатлетів виступив Юрій Білоног, який у запеклій боротьбі виграв золоту нагороду в секторі для штовхання ядра (21,16 м). У Юрія це четвертий, але найпочесніший титул. До цього він був чемпіоном світу серед юніорів (1992 p.), чемпіоном світу у приміщенні (1997 р.) і чемпіоном Європи (2000 p.). Сенсаційно пробігла дистанцію 100 м з бар'єрами киянка Олена Красовська, яка приїхала на Олімпіаду з особистим рекордом 12,74 с, а поїхала з 12,45 с і срібною медаллю. Успішно виступила й інша бар'єристка, але на дистанції 400 м, Тетяна Терещук (Луганськ-Київ). У півфіналі вона встановила рекорд України (53,37 с), а у фіналі спромоглася фінішувати третьою (53,44 с). Найкраще з українських стрибунок у висоту виступила Віта Стьопіна (Миколаїв — Запоріжжя), яка подолала планку на висоті 2,02 м і тільки за спробами програла чемпіонці світу Хестрі Клуге (ПАР) і посіла третє місце. Взагалі виступ легкоатлетів України на Олімпіаді-2004 видався більш вдалим, ніж на попередній Олімпіаді-2000 у Сіднеї.

Новий олімпійський цикл почався у 2005 р. чемпіонатом Європи, що пройшов під дахом мадридського «Palasio de los Deportes» 4−6 березня. Збірна команда легкоатлетів України (21 спортсмен) здобула одну золоту та по дві срібні й бронзові медалі й посіла восьму позицію в неофіційному командному заліку за кількістю нагород. Золоту медаль на дистанції 1500 м виборов Іван Гешко, перемігши з рекордом манежу — 3:36,70 хв. Два українські спортсмени завоювали срібні медалі: стрибун із жердиною Денис Юрченко показав пристойний результат 5,85 м, а в потрійному стрибку киянин Микола Саволайнен завоював «срібло» з результатом 17,01 м. У перший день змагань бронзовою нагородою у п’ятиборстві (4667 оч.) порадувала вінничанка Наталія Добринська. Бронзову медаль здобув у стрибках у довжину й донеччанин Володимир Зюзьков (7,99 м).

Ювілейний X чемпіонат світу з легкої атлетики проводився 6−14 серпня 2005 р. у Гельсінкі (Фінляндія), місті, яке 22 роки тому приймало перший чемпіонат. Україну представляли 58 спортсменів (25 чоловіків і 33 жінки) з 36 дисциплін. На цьому чемпіонаті наші легкоатлети спромоглися завоювати тільки одну медаль — золоту зі стрибків у висоту. Здійснив це Юрій Крамаренко (Київ), який перші кроки у спорті робив у славнозвісній бердичівській школі стрибунів у висоту. Подолавши 2,32 м, він переміг кращих стрибунів світу і врятував збірну України від нищівної оцінки виступу української команди. За кількістю медалей збірна команда України поділила 17−21-ше місця разом з командами Катару, Литви, Уганди та Еквадору.

Результати виступу вітчизняних представників «королеви спорту» на19-му чемпіонаті Європи, який відбувся 7−13 серпня 2006 р. (Ґетеборг, Швеція), порівняно з попередніми трьома першостями Старого Світу, в яких українці брали участь самостійною командою, виявилися дуже скромними. Цього разу українські легкоатлети здобули лише три медалі, серед яких немає жодної вищого ґатунку і в командній першості посіли 21-ше місце. Необхідно зауважити, що завдання, яке ставилося перед нашою збірною, полягало перед усім в тому, щоб за два роки до Олімпіади в Пекіні проглянути кандидатів на участь в Іграх. Переможець попереднього чемпіонату Європи в Мюнхені в стрибках у довжину Олексій Лукашевич, незважаючи на недавню травму, зміг втрутитися в боротьбу за медалі. І якби під час останньої спроби йому не завадила банальна судома, можливо, він стрибнув би далі, ніж на «бронзу» (8,12 м). Досить сказати, що другий призер випередив українця лише на один сантиметр. Ще одне третє місце — в активі нашої відомої спортсменки Тетяни Терещук-Антіпової (400 м з/б, 54,55 с). І, нарешті, кращим у складі національної збірної виявився прославлений буковинець Іван Гешко, який став срібним призером на своїй улюбленій дистанції 1500 м (3:39,50 хв).

Виступ українських легкоатлетів на Олімпійських іграх 2008 року (Пекін, Китай) можна вважати не зовсім вдалим. Тільки Наталії Добринській (жіноче семиборство) вдалося піднятися на вищу сходинку п'єдесталу пошани. Рекордсменка світу у жіночому семиборстві Людмила Блонська показала другий результат. Ірина Ліщинська у бігові на 1500 м здобула срібло, на цій самій дистанції бронзову нагороду здобула Наталія Тобіас. З метання диска третє місце посіла Олена Антонова. Денис Юрченко у стрибках із жердиною посів третє місце.

За часи існування українська легка атлетика накопичила славетні традиції. До канонів світової легкої атлетики золотими літерами вписані імена видатних українських спортсменів — чемпіонів і рекордсменів Європи, світу і Олімпійських ігор, серед яких: Геннадій Авдєєнко (Одеса), Микола Авілов (Одеса), Євген Аржанов (Київ), Інга Бабакова (Миколаїв), Олександр Багач (Бровари), Жанна Блок-Пінтусевич (Київ), Людмила Блонська (Бровари — Сімферополь), Анатолій Бондарчук (Київ), Валерій Борзов (Київ), Ольга Бризгіна (Луганськ), Сергій Бубка (Донецьк), Володимир Голубничий (Суми), Наталія Добринська (Вінниця), Інеса Кравець (Київ), Юрій Крімаренко (Київ), Володимир Кисельов (Кременчук); Надія Олізаренко (Одеса), Валерій Підлужний (Донецьк), Марія Пінігіна (Київ), Тетяна Пророченко (Запоріжжя), Ніна Пономарьова (Київ), Тетяна Самойленко (Запоріжжя), Юрій Сєдих (Київ), Надія Ткаченко (Донецьк), Василь Цибуленко (Київ), Володимир Ященко (Запоріжжя) та ін.

Найбільше видатних досягнень на рахунку Валерія Борзова, який на Іграх 1972 і 1976 років завоював 5 медалей (2 золоті, 1 срібну, 2 бронзові). В. Борзов — єдиний поки що зі спринтерів Європи, який став призером двох олімпіад і виборов 2 золоті медалі на одній з них.

Учасником п’яти олімпіад був майстер спортивної ходьби сумчанин Володимир Голубничий, який завоював 4 нагороди (2 золоті, 1 срібну та 1 бронзову).

Тричі на найвищу сходинку олімпійського п'єдесталу піднімалася бігунка на 400 м Ольга Бризгіна.

Двічі чемпіоном Ігор Олімпіади ставав метальник молота Юрій Сєдих, у активі якого ще й одна срібна нагорода.

Унікальними є досягнення Сергія Бубки у стрибках із жердиною: 35 рекордів світу, 6 перемог на чемпіонатах світу, олімпійське золото.

Усього українські легкоатлети були удостоєні 73 нагород Ігор Олімпіад, 53 — чемпіонатів світу та 81 — чемпіонатів Європи.

Неперевершеними й досі залишаються рекорди світу з легкої атлетики, встановлені нашими видатними земляками: Юрієм Сєдих — з метання молота (86,74 м, 1986 p.), Сергієм Бубкою — зі стрибків із жердиною (6,14 м, 1994 p.), Інесою Кравець — зі стрибків потрійним (15,50 м, 1995 p.).

Список використаної літератури

1. Артюшенко О. Ф. — Легка атлетика. Черкаси — 2000.

2. Гогін О.В. — Легка атлетика. Курс лекцій. Харків — 2001.

3. Кучеренко В. М., Єднак В.Д. — Легка атлетика. Тернопіль — 2001.