Психологічні чинники успішності спортивних команд

Психологічні чинники успішності спортивних команд

Зміст Вступ Розділ 1. Психологічні особливості командного спорту

1.1 Спортивна команда як мала соціально-психологічна група

1.2 Процеси групової динаміки в спортивних командах

1.3 Психологічні характеристики спортсмена як члена команди

Висновки до першого розділу Розділ 2. Експериментальне дослідження психологічних чинників успішності спортивних команд

2.1 Методичне забезпечення дослідження

2.2 Аналіз результатів дослідження

2.3 Рекомендації щодо підвищення успішності спортивної команди Висновки до другого розділу Висновки Список використаних джерел

Вступ Актуальність дослідження. Сучасний етап розвитку наук про спорт відображає давно назрілу потребу в реалізації психологічних знань на практиці. У процесі кожної, в тому числі й спортивної діяльності, важливо визначити чинники, які сприяють успішності команди вцілому чи навпаки, і знайти конкретні шляхи для підвищення ефективності, а також зрозуміти, як попередити негативні результати та наслідки. Важливо зрозуміти особистість спортсмена як члена команди, вивчити ті взаємини, що встановлюються між спортсменами в малих групах, а також традиції, звички, почуття, які прямо або побічно впливають на успішність колективу. Все це складає соціально-психологічні характеристики командного спорту. Необхідність у роботи над ними виникає не тільки під час змагань, але й на тренуваннях, які через обсяг та інтенсивність стали проходити на тлі значних емоційних переживань, високого психічного напруження.

Отже, розуміння психологічних чинників успішності сприяє не тільки максимальній реалізації потенціалу особистості в умовах змагань, її здібностей, таланту, але й несе в собі психопрофілактичні функції, охороняючи психіку спортсменів від надмірних емоційних перевантажень у процесі підготовки до змагань. Однак дана проблема залишається недостатньо розробленою в теорії й методиці спортивної підготовки, у психології й педагогіці спорту, що підтверджується відсутністю єдиного підходу до дослідження взаємин у системах «тренер-спортсмен», «спортсмен-спортсмен», «тренер-команда». У той же час вказівки на важливість і необхідність якісної й високоефективної спортивної підготовки команд до змагань є в роботах В. М. Болобана (1990 р.), А.І. Бузника (2002 р.), В.І. Воронової (2002 р.), Ю. А. Коломейцева (2001 р.), Я. Л. Коломинського (2000 р.), Г. А. Лісенчука (2002 р.), Г. В. Ложкіна (2003 р., 2004 р.), В. М. Платонова (1997 р., 2002 р.), А.В. Радіонова (2005 р.), Ю.Л. Ханіна (1980 р.) та ін. Таким чином, наукове обґрунтування й емпіричне вивчення соціально-психологічних чинників успішності команди дозволить перебороти фрагментарність і розрізненість позицій дослідників і практиків, впровадити в науковий обіг індикатори для опису реальних соціально-психологічних феноменів у теорії й практиці спорту.

Об'єкт дослідження — психологічні особливості командного спорту.

Предмет дослідження — психологічні чинники успішності спортивної команди.

Мета дослідження — визначити психологічні чинники успішності спортивної команди, розробити рекомендації щодо підвищення успішності спортивної команди.

Гіпотези:

1) низький рівень незалежності, середній рівень агресивності, низький рівень підозрілості та середній рівень доброзичливості мають позитивне значення для успіхів футболістів у грі;

2) такі риси особистості спортсмена, як емоційна стабільність, середній рівень імпульсивності та середній рівень тривожності мають безпосереднє відношення до успішності команди, тому що впливають на поведінку футболіста під час гри та тренувального процесу;

3) найефективнішим стилем керівництва командою є авторитарно-демократичний.

Завдання дослідження:

1) визначити психологічні особливості командного спорту;

2) експериментально дослідити соціально-психологічні чинники успішності спортивних команд;

3) розробити рекомендації щодо підвищення успішності спортивної команди.

Методи дослідження. Досягнення мети, розв’язання поставлених у дослідженні завдань, перевірки висунутих гіпотез нами була розроблена програма дослідження, реалізація якої передбачала застосування комплексу загальнонаукових методів теоретичного та емпіричного дослідження. Основними теоретичними методами були наступні: аналіз, синтез, порівняння, узагальнення, за допомогою яких проведені аналіз та систематизація літературних джерел, узагальнені теоретичні та практичні дані з проблеми дослідження, визначений стан її розробленості; методи теоретичного моделювання та системного аналізу при визначенні мети, гіпотез та завдань дослідження. На етапі емпіричного дослідження використовувалися наступні методи: порівняльний метод; спостереження; психодіагностичний метод, представлений стандартизованими методиками; анкетування; індивідуальні і групові бесіди.

Надійність та вірогідність отриманих результатів забезпечувались: застосуванням комплексу загальнонаукових методів теоретичного та емпіричного дослідження, методологічною і теоретичною обґрунтованістю вихідних даних дослідження, сукупністю стандартизованих валідних методів, адекватних предмету, меті і завданням дослідження; репрезентативністю вибірки, поєднанням кількісного та якісного аналізу отриманих результатів; застосуванням методів математичної статистики.

Теоретична значущість дослідження полягає у тому, що:

* поглиблено уявлення про психологічні особливості командного спорту;

* складено програму діагностики психологічних особливостей членів спортивної команди;

* розширено наукові дані про психологічні чинники успішності спортивної команди.

Практична значущість дослідження полягає в розробці на підставі результатів дослідження науково-обґрунтованих рекомендації для тренерів та психологів команд щодо підвищення успішності спортивної команди. Отримані теоретичні та експериментальні дані доповнюють окремі розділи таких навчальних курсів, як «Психологія спорту», «Психокорекція», «Соціальна психологія» тощо, і можуть бути використані викладачами ВНЗ.

Структура та обсяг роботи. Наукова робота складається зі вступу, двох розділів, висновків до кожного розділу, висновків, списку використаних джерел (38 найменувань). Основний зміст роботи викладено на 27 сторінках комп’ютерного набору. Робота містить 4 таблиці. Загальний обсяг конкурсної роботи — 30 сторінок.

Розділ 1. Психологічні особливості командного спорту

1.1 Спортивна команда як мала соціально-психологічна група У будь-якому вигляді спільної діяльності люди об'єднуються в малі соціальні групи і досягають успіху на основі взаєморозуміння і узгодженості зусиль. Спортивна діяльність тому підтвердження. Будь-яка спортивна команда в кожному конкретному виді спорту представляє собою вид «малої» соціальної групи, в ній діє пристрій взаємовідносин, якій відповідає відомим соціально-психологічним схемами та педагогічному плану.

Спортивна команда, чисельність якої не перевищує 25−30 осіб, відповідає критеріям «малої групи». Спортивна команда як об'єкт вивчення в будь-якому виді спорту представляє собою особливий вид контактної спільності людей, об'єднаних спільною метою спільної спортивної діяльності, основними видами якої є тренування і змагання.

В ігрових видах спорту розмір команди знаходиться в межах оптимальної чисельності малої групи, т. е.7 ± 2 чол. І у футболі, де на поле виходить 11 осіб, це правило не порушується, тому що один член команди захищає ворота, а всі інші об'єднані в ігрові ланки всередині команди — захисники, півзахисники, нападники. Кожна ланка у футбольній команді є ігровий «малою групою». Таку ж картину ми бачимо в армії - осередок армії становить відділення солдатів, число яких знаходиться в межах 7 ± 2 осіб. Який би вид людської діяльності ми не взяли, скрізь ми виявимо «малі групи» як структурні соціальні осередки суспільства.

Таким чином, у спортивній команді головним є навченість руховому взаємодії при безпосередньому міжособистісному контакті членів команди один з одним на тренуваннях і змаганнях. У спортивних командах, як показано в дослідженнях Р. Л. Кричевського, Ю.Л. Ханіна, І.П. Волкова, Ю. Я. Кисельова, Г. Д. Горбунова, М.В. Прохорової, В. Д. Гончарова, Ю. А. Коломейцева та ін, розвиваються і формуються різні форми та види міжособистісних взаємин і взаємовпливів як по вертикалі системи: «тренер-спортсмен», «тренер-команда», так і по горизонталі системи: «спортсмен-спортсмен», «спортсмен-команда».

Вивчення закономірностей функціонування і впливу цих систем взаємовідносин на реальну поведінку і зростання спортивних досягнень учасників команд є складною справою, що вимагає копіткої праці і добре обґрунтованого наукового підходу, що і виражає дане дослідження.

Взаємовідносини в системі «тренер-спортсмен» представляють собою основний персоніфікований контур управління і формування «психологічної атмосфери» команди, що має постійно поєднуватися у тренера з індивідуальним підходом до кожного спортсмену як члену команди. Взаємовідносини в системі «тренер-команда» є більш узагальненими, безособовими, тобто деперсонованих, тому що вимагають від тренера звернень та вказівок не до окремих спортсменам, а до команди в цілому, що має на меті вміння тренера апелювати до психологічної атмосфери команди.

Дослідженням взаємин у малих спортивних групах і колективах, які були початі в кінці 60-х років у СРСР, присвячені багато робіт відомих в нашій країні і за кордоном спортивних психологів-педагогів: Д.Я. Богданової, Н. Г. Валентинова, В. Д. Гончарова, А. А. Деркача, А.А. Ісаєва, Ю. А. Коломейцева, В.В. Медведєва, Ю. Я. Кисельова, В.Д. Параносіч, Л. Р. Лазарович, А. В. Родіонова, Ю.Л. Ханіна та ін. Найбільш обґрунтованими з емпіричної точки зору виглядають роботи з малим групам у спорті, виконані Ю.Л. Ханіна, Ю. А. Коломейцева, І.П. Волковим, Д.Я. Богданової.

1.2 Процеси групової динаміки в спортивних командах У психології існує термін групова динаміка — це сукупність внутрішньогрупових соціально-психологічних процесів і явищ, що характеризують весь цикл життєдіяльності команди, етапи її утворення, функціонування, розвитку, стагнації, регресу і розпаду.

Навички, що дозволяють використовувати групову динаміку ключова здатність тренера в командних видах спорту, бо спортивна діяльність носить колективний характер, протікає і готується у присутності інших людей та за їх участю.

Велике значення має особа лідера. Лідер — це член малої групи, що висувається в результаті взаємодії її членів в певній ситуації, сприяє організації групи та управління нею при досягненні поставленої мети.

Якщо лідер діє у відповідності з планом і завданнями тренера, то досягається, як правило, максимальний позитивний ефект в організації та координації спільних зусиль членів команди. Іноді між офіційним керівником (тренером) і лідером не виникає повної згоди, не встановлюється взаєморозуміння. Це може призвести до певної дезорганізації, до порушення процесів управління в команді.

В умовах сучасного розвитку спорту управління і керівництво командою з боку тренера неможливо без урахування факторів сумісності членів спортивної команди. При цьому розрізняють психофізіологічні та соціально-психологічні фактори сумісності.

Соціально-психологічна сумісність ґрунтується на спільних цілях, інтересах та установках членів спортивного колективу, єдності ціннісних орієнтацій та спрямованості особистості членів колективу, на особливостях соціального типу поведінки, ставлення до виконуваної діяльності, товаришам по команді і т.д.

Тренер є стрижнем команди, і від ефективності його дій залежить місце колективну на турнірній таблиці. Тому важливими є стилі керівництва, якій для себе обирає тренер. У чистому вигляді їх всього три: авторитарний, демократичний, ліберальний.

При авторитарному тренер прагне до абсолютної влади. У практичній роботі цей стиль керівництва отримав широке розповсюдження. Тренер створює команду «трудівників», позбавлену права на індивідуальність та імпровізацію в грі.

Тренери з авторитарним типом керівництва мають найчастіше сильну нервову систему.

Авторитарність по Б.Дж. Кретті може обумовлена наступними причинами:

* Висока потреба керувати діями інших стала причиною того, що тренер обрав спортивну діяльність для задоволення цієї потреби.

* Деякі спортсмени, які звикли до авторитету, очікують від тренера домінуючої поведінки. Тому тренери ведуть себе саме так, щоб задовольнити вимоги спортсмена.

Демократичний стиль керівництва характеризується тим, що керівник прагне до колективного рішення проблем. Він намагається керувати так, щоб кожен член команди брав максимальну участь у досягненні спільної мети. Для цього він поділяє відповідальність між членами групи, заохочує і розвиває відносини між ними, прагнучи зменшити внутришньогрупову напругу.

Ліберальний (анархічний) тип характеризується тим, що тренер намагається якомога рідше втручатися у справи команди, надаючи спортсменам свободу дій і прийняття рішень. Більш є присутнім, ніж вдається до дії. Його пропозиції, похвала, осудження часто носять формальний характер. Такий стиль керівництва для досягнення результатів неприйнятний, проте часто зустрічається у початківців-тренерів.

1.3 Психологічні характеристики спортсмена як члена команди Особистість спортсмена, її психологічні особливості формуються під впливом різних видів діяльності, в яких він бере участь. Спортсмени займаються не тільки спортом. На розвиток їх особистості впливають трудова та громадська діяльність, навчання та освіта, художнє виховання. До цього треба додати вплив різних взаємин, в які спортсмени вступають з іншими людьми в побуті і в процесі всіх видів діяльності, а також масових засобів інформації - театру, кіно, радіо, наукової та художньої літератури і т. д.

У результаті сукупного впливу всіх цих факторів у спортсмена складаються певні риси його світогляду, суспільні потреби і інтереси, характерні для людини моральні риси особистості. Оскільки вплив цих чинників на різних людей в тій чи іншій мірі різний і ніколи не збігається, особистість спортсмена, як і кожної іншої людини, завжди індивідуальна і неповторна.

Тільки абстрагуючись від інших різноманітних видів діяльності і зосереджуючи свою увагу лише на спортивній діяльності, можна визначити ті риси особистості, які характеризують людину як спортсмена і розвинулися у нього в результаті занять саме спортивною діяльністю.

Спорт — це специфічний вид діяльності.

На розвиток психологічних особливостей особистості він надає особливий вплив завдяки тільки йому властивим особливостям. Головними з цих особливостей є:

* змагальний характер спортивної боротьби, спрямованої на завоювання рекорду або перемоги над супротивником;

* максимальне напруження всіх фізичних і психічних сил спортсмена під час цієї боротьби, без чого не можна домогтися рекордного результату;

* систематичні, тривалі, наполегливі спортивні тренування, що вносять серйозні корективи в режим життя та побутові умови.

Спортсмена характеризують:

1. всебічний фізичний розвиток, досягнутий на базі вдосконалення в процесі спортивної діяльності життєво важливих фізіологічних функцій організму;

2. висока ступінь загальної працездатності організму;

3. видатна (у порівнянні зі звичайним середнім рівнем) здатність володіння власним тілом, що виражається в досконалості рухових навичок, умінь і супутніх їм здібностей — сили, витривалості, швидкості і координованості рухів;

4. високо розвинуті процес відчуттів, особливо м’язово-рухових і зорових, а також процеси сприйняття; підвищена здатність помічати та виділяти суттєві для виконуваної діяльності моменти в навколишньому середовищі й у власних рухах і діях;

5. великий досвід переживання різних емоційних станів і почуттів, пов’язаних з активними проявами особистості; розвинена здатність керувати своїми емоційними станами;

6. позитивні вольові сторони особистості, здатність до витраті максимальних вольових зусиль для досягнення необхідної мети; вміння швидко орієнтуватися і приймати правильні рішення в ситуаціях, що вимагають негайних активних дій;

7. морально-вольові якості особистості: дисциплінованість, рішучість, сміливість, мужність, готовність до подолання великих об'єктивних і суб'єктивних труднощів;

Висновки до першого розділу Спортивна команда являє собою вид «малої» соціальної групи, в ній діє пристрій взаємовідносин, якій відповідає відомим соціально-психологічним схемами та педагогічному плану. Концепція стадіальності розвитку групи як колективу відповідає спостережуваним і в спортивній практиці фактами різної успішності команд з високим або низьким рівнем зіграності і згуртованості.

В кожній команді існує групова динаміка — це сукупність внутрішньогрупових соціально-психологічних процесів і явищ, що характеризують весь цикл життєдіяльності команди, етапи її утворення, функціонування, розвитку, стагнації, регресу і розпаду.

Бадьорий, спокійний чи тривожний тон життя команди в значній мірі визначає відносини між спортсменами, їх задоволеність від перебування в команді, ефективність їхньої діяльності.

Лідер, це стрижень команди, яким стає найбільш успішний чи сильний гравець. Якщо лідер команди знаходить порозуміння з тренером, це позитивно впливає на загальну успішність колективу. В противному випадку, назріває серйозний внутришньогруповий конфлікт, що може призвести до програшів команди і можливого звільнення тренера.

Успішність спортсменів також залежить від стилю керівництва, що його обирає тренер.

Сама особистість спортсмена формується під егідою виду спорту, до якого він належить.

Розділ 2. Експериментальне дослідження соціально-психологічних чинників успішності спортивних команд

2.1 Методичне забезпечення дослідження Для проведення експериментального дослідження нами було відібрано ряд методик:

1) методика «Міжособистісних стосунків у спортивному колективі» (модифікована методика діагностики міжособистісних стосунків Т. Лірі.).

2) методика «16-факторний аналіз особистості спортсмена» (модифікована методика 16-факторний опитувальник Р. Кеттела).

3) методика визначення стилю керівництва спортивним колективом (модифікована методика В. П. Захарова «Визначення стилю керівництва трудовим колективом»).

Методика створена Т. Лірі (Т. Ліар), Г. Лефоржем, Р. Сазек в 1954 р. і призначена для дослідження уявлень суб'єкта про себе і ідеального «Я», а також для вивчення взаємин у малих групах. За допомогою даної методики виявляється переважаючий тип ставлення до людей.

При дослідженні міжособистісних стосунків, соціальних атитюдів найчастіше виділяються два чинники: домінування-підпорядкування і дружелюбність-агресивність. Саме ці чинники визначають загальне враження про людину в процесах міжособистісного сприйняття.

Схема Т. Лірі заснована на припущенні, що чим ближче виявляються результати досліджуваного до центру кола, тим більше взаємозв'язок цих двох змінних. Сума балів кожної орієнтації переводиться в індекс, де домінують вертикальна (домінування-підпорядкування) і горизонтальна (дружелюбність-ворожість) осі. Відстань отриманих показників від центру кола вказує на адаптивність чи екстремальність інтерперсональної поведінки.

Також ми застосували методику дослідження особистості за допомогою 16-факторного опитувальника Р. Кеттела.

Опитувальник Р. Кеттела є одним з найбільш поширених анкетних методів оцінки індивідуально-психологічних особливостей особистості як за кордоном, так і у нас в країні.

Відмінною рисою даного опитувальника є його орієнтація на виявлення відносно незалежних 16 факторів (шкал, первинних рис) особистості. Кожен фактор утворює кілька поверхневих рис, об'єднаних навколо однієї центральної риси. Питання групуються за змістом навколо певних рис, що входять в кінцевому підсумку до тих чи інших факторів.

За допомогою цієї методики ми перевірили рівень тривожності (фактор О), емоційного збудження (фактор С), імпульсивності (фактор О), ригідності (фактор Q1), екстраверсії, інтроверсії (фактор F2), що дало нам змогу виявити, які якості приводять до успішної спортивної діяльності і навпаки. На тлі цих результатів, ми розробили певні рекомендації.

Методика визначення стилю керівництва спортивним колективом є модифікованим варіантом методики В. П. Захарова. Основу методики становлять 16 груп тверджень, що відображають різні аспекти взаємодії керівництва і колективу. Методика спрямована на визначення стилю керівництва трудовим колективом.

Застосування цієї методики дало змогу нам виявити стиль керівництва тренерів в кожній окремій команді, і визначити який стиль є оптимальним.

Отже, використання означених методик дозволяє перевірити висунуті гіпотези та реалізувати завдання дослідження.

2.2 Аналіз результатів дослідження З метою вивчення психологічних чинників успішності команди, нами було проведено психологічні дослідження психологічних особливостей гравців команд «HJK», «Tampere», «Lahti», що входять до складу фінської футбольної ліги.

Вибір гравців даних клубів обумовлено наступними факторами:

1) футбол являє собою командний вид спорту;

2) команди «HJK», «Tampere», «Lahti» є представниками однієї футбольної ліги, що забезпечує об'єктивність у порівнянні їх успішності;

3) команди знаходяться на різних щаблях турнірної таблиці (а саме «HJK" — лідируюча позиція, «Tampere» — в середині списку, «Lahti» — зайняли останнє місце за результатами 2010 року), що дає змогу проаналізувати і визначити чинники, які зумовлюють їх успішність.

У дослідженні взяли участь 75 респондентів.

За методикою «Міжособистих стосунків у спортивному колективі» (модифікована методика діагностики міжособистісних стосунків Т. Лірі.) ставилося на меті з’ясування вираженості «агресивного» типу ставлення до оточуючих (таблиця 2.1.)

Таблиця 2.1

Типи міжособистісних стосунків у спортивних командах

Результаті, наведені у таблиці 2.1. свідчать про наступне:

· Показники авторитарності у всіх трьох команд знаходяться на однаковому рівні, що дає нам змогу зробити висновок, що цей фактор не впливає на успішність чи неуспішність колективу.

· Рівень незалежності кожного окремого представника команди вищій за всіх у Lahti, яка знаходиться на нижчому щаблі турнірної таблиці. Як ми бачимо, орієнтація тільки на себе є небажаною в колективному спорті.

· Середніми показниками агресія представлена у гравіців HJK, яка вже котрий рік поспіль очолює турнірну таблицю, низькимиу гравців Tampere та високими — у гравців Lahti, яка займає останні місця у турнірній таблиці.

Існує легітимна агресія під якою в спорті розуміється ступінь агресії та насильства в спорті, яка є необхідною і виправданою спортивною діяльністю. Рівень агресивності в спортивній діяльності визначається також особливостями виду спорту. Так, порушення спортивних правил, та агресивна поведінка стають правомірними у змагальних видах спорту.

Агресія властива спортсменам у футболі, і осуджується вона тільки у разі порушення правил.

З нашої точки зору, в даному питанні необхідно крім перерахованих вище факторів розглядати ще й спортивне амплуа спортсмена. Наприклад, ми виявили, що в футболі, рівень агресивних дій різний у захисника (середній показник «HJK» (5б), «Lahti» (3б) «Tampere» (4б)), нападника (середній показник «HJK» (8б), «Lahti» (10б) «Tampere» (7б)), воротаря (середній показник «HJK» (5б), «Lahti» (6б) «Tampere» (зб)), оскільки перед ними стоять різні професійні завдання. Якщо для нападника основною метою є ураження воріт супротивника, то захисник або воротар несуть відповідальність за «збереження» своїх воріт, яка може бути досягнута дуже часто шляхом фолу або порушення правил.

Аналізуючи отримані дані, ще раз можна зробити висновок про те, що «HJK» стає незмінним лідером, тому що рівень агресивності в команді відповідає спортивним нормам, і не перевищує їх (як у «Lahti»), що дозволяє робити ставку на володінням тактикою, а не на силовий фактор.

· Надмірна підозрілість гравців Lahti є ще однією серйозною проблемою колективу. Відчуженість, злопам’ятність і ворожість до оточуючих, якими характеризується цей фактор, не дають колективу змогу реалізувати свій спортивний потенціал. Для гравців HJK, навпаки, характерними є низькі показники фактора, що свідчить про їх реалістичність у судженнях та вчинках, критичність (але не негативізм) у стосунках з оточуючими.

· Покірність у цих трьох команд має майже однакові показники, і знаходить прояв тільки у системі відносин «тренер-гравець». Проте, якщо гравці HJK мають переважно низькі показники фактора, то гравці й Tampere, й Lahti відзначаються середнім рівнем покірності.

· Прямо протилежні результати стосуються залежності гравців від інших членів команди. Залежність є більш характерною для гравців більш успішної HJK, й менш притаманною для гравців менш успішних Tampere й Lahti.

· HJK має найвищій процент згідно з октантом доброзичливості. Але цей показник відповідає середньому рівню вираженості цього фактору, що свідчить про схильність до співпраці і кооперації, а не про істероїдність. Інші команди мають низькі показники доброзичливості у порівнянні із HJK, що вказує на вагомість даного фактору для досягнень колективу.

· Октан альтруїстичності не показала особливих відмінностей серед командами, то ж ми не можемо вважати її за фактор успішності чи неуспішності.

За допомогою методики «16-факторний аналіз особистості спортсмена» ми виявили, з якими індивідуальними факторами особистості спортсмени переважають у тій чи іншій команді (таблиця 2.2.).

Таблиця 2.2

Особистісні характеристики спортсменів

Результаті, наведені у таблиці 2.2 свідчать про наступне.

· Гравці HJK відрізняються найвищою емоційною стабільністю. Разом з тим, гравці менш успішної Lahti мають високі показними емоційної нестабільності (59%). Тобто на зауваження тренера реагують болюче, також болюче реагують на помилки. Але команда практикує багато нових тактик, що можливо тільки з емоційнозбудливими гравцями, які відкриті до всього нового. Тактика клубів «Tampere» (69%) і «HJK» (75%), футболісти яких емоційно незбудливі, є більше прісною і консервативною, хоча це й не позначається на загальній успішності.

· Найвищі показники десургенсії є притаманними гравцям Tampere (53%), а найвищі показники сургенсії - гравцям Lahti (61%). Проте, з огляду на характеристики гравців HJK можна стверджувати, що найбільш оптимальними для успішності у командному спорті є рівномірний розподіл імпульсивних та неімпульсивних.

· Великий відсоток високотривожних спортсменів у «Lahti» — (59%), що у порівнянні з низькими показниками інших двох команд, дає можливість зробити висновок, що надмірний рівень тривожності у футболі є не бажаним. Серед страхів гравців «Lahti» переважають опасання не впоратись з емоційним збудженням, опасання прийняти не правильне рішення в умовах матчу, що призведе команду до програшу, страх травми. Так, само і низькій рівень тривожності, що характеризується певною байдужістю (запізнення чи пропуски тренувань, не надання великого значення програшам), є негативним. «Tampere», навіть при отриманні гарного фінансування, не може вибитись в лідери, через занадто спокійне ставлення спортсменів до їхньої діяльності (62% низькотривожних). Високотривожні в умовах тренування, намагаються бути бездоганними, але в ситуації безпосередньо гри, можуть припускати чимало помилок. Під час гри не чують вказівок тренера, повністю орієнтуючись на рефері і фанатів.

Гравці «HJK» мають середній рівень тривожності, що з огляду на стійкий успіх команди і є оптимальним.

· Рівень ригідності та інтроверсії майже у всіх спортсменів всіх трьох команд був однаково високим, що можна пояснити фінським ментальним прагненням стабільності і постійності в усьому, а також природними сором’язливістю і консерватизмом.

Так як відносини в системі «тренер-гравець» — є дуже важливими для роботи команди, ми скористалися методикою визначення стилю керівництва спортивним колективом (модифікована методика В. П. Захарова «Визначення стилю керівництва трудовим колективом») (таблиця 2.3.)

Таблиця 2.3

Стилі керівництва командами

Результаті, наведені у таблиці 2.3. свідчать про наступне.

Для тренеру «HJK» Мурінена, характерним є поєднання авторитарно-демократичного стилю керування, що є одним із найпопулярніших у футболі. Він є менш авторитарним, ніж тренер «Lahti» Макела i «Tampere» Н'єльм, більше доступний спортсменам. Його вихованці вільно почувають себе з ним і більш охоче спілкуються. Тому він краще обізнаний про їх побоювання, проблеми і можливі розчарування і тим самим часто запобігає розколу в команді. Якщо тренерові, як Мурінену, вдається передати частину відповідальності за прийняті рішення спортсменам, і вони починають відчувати свій авторитет, то це сприяє формуванню у них більш емоційно зрілого поведінки.

Авторитарних тренерів (Макела, Х'єльм) відрізняє велика нетерплячість і фанатизм. Авторитарна поведінка тренера може дійсно відповідати потребам спортсмена, і в цьому випадку він виступить краще звичайного. Однак серед тренерів, котрі домоглися успіху, зустрічаються і демократичні за стилем поведінки. Більш гнучкий тренер готовий прийняти інших людей такими, які вони насправді, оцінити їх позитивні і негативні сторони, поважати свій і чужий думку.

Взагалі стиль керівництва у футболі залежить від попереднього досвіду тренера, того ставлення, що його очікує команда і керівництво клубом, а також інтроверсії/екстраверсії тренера. До авторитарно-демократичного більше схильні екстраверти.

Наші порівняльні дослідження авторитарного і авторітарно-демократичного підходу у фізичному вихованні показують, що хоча в першому випадку навички освоюються швидше, проте при більш активній участі спортсмена в педагогічному процесі він краще розуміє, чому застосовується та чи інша тактика, і дії його більш гнучкі.

2.3 Рекомендації щодо підвищення успішності спортивної команди У таблиці 2.4. представлені рекомендації з оптимізації психологічних характеристик гравців футбольної команди.

спортивна команда психологічний Таблиця 2.4.

Шляхи оптимізації психологічних характеристик гравців футбольної команди

Висновки до другого розділу З метою вивчення психологічних чинників успішності спортивної команди, нами було проведено психологічні дослідження психологічних особливостей команд «HJK», «Tampere», «Lahti», що входять до складу фінської футбольної ліги.

Для проведення експериментального дослідження нами було відібрано ряд методик: 1) методика «Міжособистісних стосунків у спортивному колективі» (модифікована методика діагностики міжособистісних стосунків Т. Лірі.); 2) методика «16-факторний аналіз особистості спортсмена» (модифікована методика 16-факторний опитувальник Р. Кеттела); 3) методика визначення стилю керівництва спортивним колективом (модифікована методика В. П. Захарова «Визначення стилю керівництва трудовим колективом»).

За методикою діагностики міжособистісних стосунків Т. Лірі нами з’ясовано, що чинниками успішності команд у спорті є низький рівень незалежності, середній рівень агресивності, низький рівень підозрілості, середній рівень доброзичливості

Взагалі, рівень агресивності спортсменів є вищім, за рівень представників інших професій. Агресія в спорті сама по собі може вважатися одним із чинників успішності, якщо не приймає крайніх форм і не призводить до регулярного порушення правил.

За 16-факторним опитувальником Р. Кеттела нами визначено, що чинниками успішності команд у спорті є емоційна стабільність, рівномірне співвідношення імпульсивних та неімпульсивних гравців, середній рівень тривожності.

Команди в яких рівень тривожності/нетривожності серед спортсменів є високим є менш успішними в порівнянні середнього рівня тривожності/нетривожності. Основними причинами високої тривожності є страх прийняти помилкове рішення, і в результаті програти, а також страх травми, через це футболісти стають неуважними і роблять багато тактовних помилок.

За методикою «Визначення стилю керівництва трудовим колективом» В. П. Захарова нами доведено, що авторитарно-демократичний стиль, який увібрав найкращі характеристики з авторитарного і демократичного типу керівництва є виправданим і приносить перемогу для команди. Спілкування тренера з футболістами і ефективність його політики, є одним із найголовнішим чинником успішності.

То ж ми виявили, що прогноз і рекомендації ефективності діяльності треба робити не тільки по окремим типологічним особливостям, а по їх комплексам.

Висновки

1. Спортивна команда являє собою вид «малої» соціальної групи, в ній діє пристрій взаємовідносин, якій відповідає відомим соціально-психологічним схемами та педагогічному плану. Концепція стадіальності розвитку групи як колективу відповідає спостережуваним і в спортивній практиці фактами різної успішності команд з високим або низьким рівнем зіграності і згуртованості.

2. В кожній команді існує групова динаміка — це сукупність внутрішньогрупових соціально-психологічних процесів і явищ, що характеризують весь цикл життєдіяльності команди, етапи її утворення, функціонування, розвитку, стагнації, регресу і розпаду. Бадьорий, спокійний чи тривожний тон життя команди в значній мірі визначає відносини між спортсменами, їх задоволеність від перебування в команді, ефективність їхньої діяльності. Лідер, це стрижень команди, яким стає найбільш успішний чи сильний гравець. Якщо лідер команди знаходить порозуміння з тренером, це позитивно впливає на загальну успішність колективу. В противному випадку, назріває серйозний внутришньогруповий конфлікт, що може призвести до програшів команди і можливого звільнення тренера.

3. З метою вивчення психологічних чинників успішності спортивної команди, нами було проведено психологічні дослідження соціально-психологічних особливостей команд «HJK», «Tampere», «Lahti», що входять до складу фінської футбольної ліги. Для проведення експериментального дослідження нами було відібрано ряд методик: 1) методика «Міжособистісних стосунків у спортивному колективі» (модифікована методика діагностики міжособистісних стосунків Т. Лірі.); 2) методика «16-факторний аналіз особистості спортсмена» (модифікована методика 16-факторний опитувальник Р. Кеттела); 3) методика визначення стилю керівництва спортивним колективом (модифікована методика В. П. Захарова «Визначення стилю керівництва трудовим колективом»).

4. За методикою діагностики міжособистісних стосунків Т. Лірі нами з’ясовано, що чинниками успішності команд у спорті є низький рівень незалежності, середній рівень агресивності, низький рівень підозрілості, середній рівень доброзичливості

5. За 16-факторним опитувальником Р. Кеттела нами визначено, що чинниками успішності команд у спорті є емоційна стабільність, рівномірне співвідношення імпульсивних та неімпульсивних гравців, середній рівень тривожності.

6. За методикою «Визначення стилю керівництва трудовим колективом» В. П. Захарова нами доведено, що авторитарно-демократичний стиль, який увібрав найкращі характеристики з авторитарного і демократичного типу керівництва є виправданим і приносить перемогу для команди. Спілкування тренера з футболістами і ефективність його політики, є одним із найголовнішим чинником успішності.

7. Означені чинники враховано нами при розробці рекомендацій щодо підвищення успішності спортивних команд.

Список використаних джерел

1. Гуменюк, Н. П. Психология физического воспитания и спорта / Н. П Гуменюк, В. В. Клименко. — К.: Вища школа, 2009. — 311 с.

2. Данилина, Л. Н. Проблемы психической надежности в спорте / Л. Н. Данилина, В. А. Плахтиенко. — М.: ГЦОЛИФК, 1980. — 218 с.

3. Джамгаров, Т. Т. Психология физического воспитания и спорта / Т. Т. Джамгаров, А. Ц. Пуни. — М.: ФиС, 1979. — 263 с.

4. Дойзер, Э. Здоровье спортсмена / Э. Дойзер. — М.: ФиС, 1980. — 180 с.

5. Ильин, Е. П. Психология физического воспитания / Е. П. Ильин. — М.: Просвещение, 2007. — 411 с.

6. Коломейцев, Ю. А. Взаимоотношения в спортивной команде / Ю. А. Коломейцев. — М.: ФиС, 1984. — 354 с.

7. Кретти, Б. Дж. Психология в современном спорте / Б. Дж. Кретти. — М.: ФиС, 1978. — 287 с.

8. Марищук, В. Л. Методики психодиагностики в спорте / В. Л. Марищук. — М.: Просвещение, 1990. — 96 с.

9. Мартенс, Р. Социальная психология и спорт / Р. Мартенс. — М.: ФиС, 1979. — 453 с.

10. Мельников, В. М. Психология: учебник для ИФК / В. М. Мельников. — М.: ФиС, 1987. — 160 с.

11. Найдиффер, Р. М. Психология соревнующегося спортсмена / Р. М. Найдиффер. — М.: ФиС, 2009. — 223 с.

12. Некрасов, В. П. Психорегуляция в подготовке спортсменов / В. П. Некрасов, Н. А. Худадов. — М.: ФиС, 1985. — 347 с.

13. Озеров, В. П. Психомоторное развитие спортсменов / В. П. Озеров. — Кишинев: Штиинца, 1983. — 213 с.

14. Онищенко, І.М. Психологія фізичного виховання і спорту / І.М. Онищенко. — К.: Вища школа, 1975. — 238 с.

15. Осадчий, В. К. Лекции по психологии спорта / В. К. Осадчий. — Тарту, 1973. — 276 с.

16. Пилоян, Р. А. Мотивация спортивной деятельности / Р. А. Пилоян. — М.: ФиС, 1984. — 390 с.

17. Попов, А. Л. Спортивная психология / А. Л. Попов. — М.: Московский психолого-социальный институт. Флинта, 2008. — 369 с.

18. Психология спорта высших дострижений / под ред. А. В. Родионова. — М.: ФиС, 1979. — 222 с.

19. Пуни, А. Ц. Очерки психологии спорта / А. Ц. Пуни. — М.: ФиС, 1959. -148 с.

20. Пуни, А. Ц. Психология / А. Ц. Пуни. — М.: ФиС, 1974. — 329 с.

21. Римская, Р., Римский С. Практическая психология в тестах, или Как научиться понимать себя и других / Р. Римская, С. Римский. — М.: АСТ-ПРЕСС, 2007. — 311 с.

22. Родионов, А. В. Психодиагностика спортивных спосібностей / А. В. Родионов. — М.: ФиС, 1973. — 241 с.

23. Родионов, А. В. Психофизическая тренировка / А. В. Родионов. — М.: ТОО «Дар», 1995. — 291 с.

24.Романишин, М. Я. Психология спорта / М. Я. Романишин. — М.: Педагогика, 1984. — 213 с.

25. Рудик, П. А. Психология / П. А. Рудик. — М.: ФиС, 1974. — 365 с.

26. Семиченко, В. А. Психология общения / В. А. Семиченко. — К.: «Магистр-S», 1997. — 257 с.

27. Синайський, М. М. Систематика соревновательных действий спортсменов по критериям результатов / М. М. Синайский, А. Л. Попов. — М.: Теория и практика ФК. — № 2. — 2010 — С. 21−29.

28. Спиридонов, Н. И. Самовнушение, движение, сон, здоровье / Н. И. Спиридонов. — М.: ФиС, 1976. — 100 с.

29. Справочник по психиатрии / под ред. А. В. Снежевского. — М.: Медицина, 1985. — 240 с.

30. Станкин, М.И. Психолого-педагогические основы физического воспитания / М. И. Станкин. — М.: Просвещение, 2007. — 229 с.

31. Станкин, М. И. Этика спортивного педагога / М. И. Станкин. — М.: Знание, 1983. — 78 с.

32. Сурков, Е. Н. Психология спорта в терминах, понятиях, междисциплинарных свіязях: словарь-справочник / Е. Н. Сурков. — СПб.: ГАФК им. П. Ф. Лесгафта, 1996. — 527 с.

33. Уэйнберг, Р. Основы психологии спорта и физической культуры / Р. Уэйнберг, Д. Гоулд. — К.: Олимпийская литература, 1998. — 178 с.

34. Фридман, Л. М. Психологический справочник учителя / Л. М. Фридман, И. Ю. Кулагина. — М.: Просвещение, 1991. — 398 с.

35. Ханин, Ю. Л. Психология общения в спорте / Ю. Л. Ханин. — М.: ФиС, 1980. — 290 с.

36. Цзен, Н. В. Психотренинг игры и упражнения / Н. В. Цзен, Ю. В. Пахомов. — М.: ФиС, 2008. — 345 с.

37. Шапошникова, В. И. Индивидуализация и прогноз в спорте / В. И. Шапошникова. — М.: ФиС, 1984 (Наука — спорту). — 245 с.

38. Швальне, Б. Личность, карьера, успіх / Б. Швальне, Х. Швальбе. — М.: Прогресс-интер, 1993. — 607 с.