Туристично-країнознавча характеристика

КИЇВСЬКИЙ УНІВЕРСИТЕТ ТУРИЗМУ, ЕКОНОМІКИ І ПРАВА Факультет туризму, готельного і ресторанного бізнесу Кафедра теорії та практики туризму і готельного господарства Курсова робота з дисципліни «Туристичне країнознавство»

на тему: Туристично-країнознавча характеристика В'єтнаму Київ 2013

ПЛАН

ВСТУП

РОЗДІЛ 1. ПРИРОДНО-ГЕОГРАФІЧНА ХАРАКТЕРИСТИКА КРАЇНИ З ТОЧКИ ЗОРУ РОЗВИТКУ ТУРИЗМУ

1.1 Географічне положення країни з точки зору туризму

1.2 Клімат, моря, внутрішні води країни та їх вплив на туризм

1.3 Вплив флори і фауни на розвиток туризму країни

РОЗДІЛ ІІ. ПОЛІТИЧНА, ЕКОНОМІЧНА, ІСТОРИЧНА ХАРАКТЕРИСТИКИ КРАЇНИ З ТОЧКИ ЗОРУ РОЗВИТКУ ТУРИЗМУ

2.1 Характеристика політичного, економічного та історичного середовища країни

2.2 Особливості форми правління та адміністративно-територіального устрою

2.3 Особливості функціонування національної економіки та її сфер

РОЗДІЛ ІІІ. СОЦІАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ТА КУЛЬТУРА КРАЇНИ

3.1 Населення країни та його характеристика

3.2 Національна мова, культура та мистецтво країни та їх вплив на розвиток туризму

3.3 Кулінарія країни як компонент культури

РОЗДІЛ ІV. АНАЛІЗ ФУНКЦІОНУВАННЯ ТУРИСТСЬКОЇ СФЕРИ КРАЇНИ

4.1 Аналіз основних пам’яток країни

4.2 Характеристика визначних туристських центрів країни

4.3 Аналіз основних типів туризму розвинених в країні

4.4 Спеціальна туристична інформація про країну

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

ВСТУП На сьогоднішній день туризм є одною з найголовніших економічних сфер у світі і тому перед виробниками туристичних послуг виникає питання «як урізноманітнити коло туристичних подорожей?» Вирішенням цього питання є пошук нових країн для туристичних мандрівок. І В'єтнам є чудовим претендентом для розробки нових турів і тому ця тема є актуальною. Мета цієї роботи — дослідити загальну туристичну характеристику В'єтнаму. Ця робота має виявити недоліки і переваги особливостей країни, проаналізувати можливі види туризму, стан економіки і політики, а також дослідити придатність місцевої культури та інфраструктури для організації екскурсій і прийому туристів. Предметом цієї роботи виступає В'єтнам, а об'єктом — його туристично-країнознавча характеристика. Завданням цієї роботи буде дати найбільш повну характеристику усіх складових країни, які мають відношення до туризму. А також проаналізувати потенційні можливості для покращення туристичною сфери.

РОЗДІЛ 1. ПРИРОДНО-ГЕОГРАФІЧНА ХАРАКТЕРИСТИКА КРАЇНИ З ТОЧКИ ЗОРУ РОЗВИТКУ ТУРИЗМУ

1.1 Географічне положення країни з точки зору туризму В'єтнам — незвичайна країна. Завдяки своєму географічному положенню, а саме протяжності країни уздовж моря з півночі на південь, В'єтнам як країн Південно-Східної Азії - ідеальне місце для подорожі. Розташований В'єтнам в південно-східній частині Азії на східному узбережжі Індокитайського півострова. На півночі має спільний кордон з Китаєм, а на заході з Камбоджею і Лаосом. Південно-західні землі країни омиваються водами Південно-Китайського моря і Сіамською затокою. В'єтнам займає території площею 331,7 тис. км2, крім земель на материку державі належать деякі острови.

Територія В'єтнаму витягнута в меридіональному напрямку (відстань між крайніми північною і південною точками — бл. 1750 км), а в широтному напрямі її протяжність від 616 км на півночі (від Монгкая до в'єтнамсько — лаосской кордону) до 46,5 км в центральній частині (в області Чунгбо). Довжина берегової лінії, що нагадує букву S, становить 3260 км. Положення В'єтнаму на стику декількох природних зон, а також наявність давньої геологічної структури визначають різноманітність його природних умов. Рельєф країни здебільшого гірський. Більше трьох чвертей території займають гори, плато і плоскогір'я. В'єтнаму належать також острови і архіпелаги. Найбільш великі з них — Байтилонг, Кото, Катба, Кондао в Південно-Китайському морі, Фукуок в Сіамській затоці і ін. Площа континентального шельфу — бл. 500 тис. кв. км. Від сусідніх держав В'єтнам відокремлюють гірські хребти.

Від північного кордону країни в південно-східному напрямку простягнувся хребет Хоангльеншон (в перекладі «Головна гірська гряда »), який утворює вододіл річок Хонгха (Червона) і Так. У межах цієї гряди протягом усього бл. 200 км є декілька піків з відмітками понад 2500 м, у тому числі найвища гора Індокитаю Фаншіпан (3143 м). Далі на захід, аж до кордону з Лаосом, простежується серія більш низьких паралельних хребтів з вершинами від 1600 до 2100 м. Праві притоки р. Хонгха, що перетинають гори Хоангльеншон, мають вузькі каньйоноподібні долини. Хоча гірські схили звичайно покриті лісом, в дощову пору року нерідкі зсуви, каменепади і сіли.

На південь від 20 -й паралелі вздовж кордону з Лаосом і Камбоджею на 1200 км простяглися гори Чионгшон («Довгі гори»), що мають круті східні схили і ступені, що знижуються на захід, до долини р.Меконг. Найвища точка гора Сайлайленг (2711 м) знаходиться на північному заході, на кордоні з Лаосом. Структурно чітко розрізняються Північний і Південний Чионгшон. Північний Чионгшон являє собою серію гряд, що простягаються під різними кутами в напрямку до узбережжя. Стікаючи з гір річки несуть свої води в південносхідному і східному напрямках.

Південний Чионгшон утворює систему хребтів, нагір'їв, плато і долин. На південь від 15 -й паралелі зосереджена група вершин з висотами понад 2000 м. Найвищий з них — складений гранітами пік Нгоклінь (2598 м). Між 11 і 12 ° пн.ш. окремі вершини досягають 2100 м. Найбільш великі плато Південного Чионгшон — Контум, Плейку, Дарлак, Лангбіанг і Зіліна — об'єднують під загальною назвою Тейнгуєн («Західні плато «). Їх середні висоти 500−1000 м. Ці плато складені базальтовими лавами, серед яких височіють мальовничі конуси вимерлих вулканів. Особливо виділяється гора Хамронг («Паща дракона») на плато Плейку. З цих плато беруть початок численні річки, що належать басейну Меконгу або впадають безпосередньо в океан. Деякі хребти Південного Чионгшон підходять близько до узбережжя Південно-Китайського моря.

На рівнини у В'єтнамі припадає всього чверть всієї території, але саме там зосереджена основна господарська діяльність. Найбільш великі рівнини сформовані дельтами річок Хонгха на півночі і Меконг на півдні. Між ними тягнеться ланцюжок вузьких берегових рівнин і дельт відносно невеликих річок. Загальний обсяг стоку в'єтнамських річок становить 785 куб. км, причому більше 76% припадає на басейни річок Меконг (475 куб. км) і Хонгха (121 куб км). Інші великі річки — Ма, Ка, Тхубон.

Рівнина площею бл. 15 тис. кв. км в низинах р. Хонгха (її протяжність на території В'єтнаму ок. 510 км) складена голоценового аллювием, який відкладається на дні стародавньої мілководної затоки. Абсолютна висота поверхні дельти менше 25 м. На алювіальних відкладеннях сформувалися виключно родючі грунти. Лише на північній і південній периферії цієї рівнини поширений більш стародавній алювій. Місцями підносяться складені вапняками залишкові гори, піщані дюни і морські тераси. Завдяки великому обсягу твердого стоку річок їх дельти щорічно висуваються в море на відстань до 100 м. Оскільки дельта Хонгха заселена вже протягом декількох тисячоліть, природний рослинний покрив в основному знищений і вона зазнала суттєвих антропогенні зміни. За багато століть для запобігання повеней уздовж річкових берегів були зведені бл. 3000 км дамб. Хонгха, як і інші річки області Бакбо (Так, Ло, Тхайбінь), відрізняється різким перепадом рівня під час дощового і сухого сезонів — від 30 тис. до 700 куб. м.

Дельта Меконгу (її протяжність в межах В'єтнаму 250 км), навпаки, значною мірою не зворушена людиною, особливо на північному заході (провінція Донгтхап) і на крайньому півдні (п-ов Камау). Площа дельти — бл. 50 тис. кв. км. Вона теж утворена в результаті відкладення річкових наносів в морській затоці, який колись простягався до району Пномпеня. По суті, у камбоджійської столиці і починається дельтова область Меконгу, русло якого нижче за течією ділиться на два головних рукава — власне Меконг і Бассак. У свою чергу, ці водні артерії, проходячи по території В'єтнаму третину свого шляху до моря, поділяються ще на сім проток. У формуванні єдиної аллювіальної низовини взяли участь дві інші річки — Кадонг і Донгнай. Меконг називається у В'єтнамі також Киулонг («9 драконів «). Річка несе багато зважених наносів, особливо в південних протоках, і швидкість наступання суходолу на море досягає в середньому 60−80 м на рік. Меконзька дельта має найгустішу у світі гідрографічну мережу, що включає системи штучних каналів. Пересування людей в цьому районі здійснюється майже виключно на човнах — сампанах. Активне освоєння дельти Меконгу почалося приблизно 300 років тому, і в даний час тут виробляється 60% всього рису і велика частина фруктів, зібраних в країні.

1.2 Клімат, моря, внутрішні води країни та їх вплив на туризм Завдяки великій протяжності В'єтнаму, кліматичні умови тут досить різноманітні. В цілому, на території країни панує субекваторіальний мусонний клімат, причому виділяється три регіони — північний, південний і центральний. Північ країни характеризується м’якими зимами без опадів і жарким вологим літом, клімат південних земель відрізняється тільки більш високими температурами повітря. У центральному ж регіоні жарко (+26 ° С — +29 ° С) і волого протягом усього року.

У всіх районах країни чітко виділяють вологий і сухий (з листопада по квітень) сезони. Як правило, найбільше опадів випадає в період липень — серпень. А на острові Фукуок сухий сезон і зовсім тривають круглий рік за винятком жовтня. У горах ж температура може опускатися навіть нижче 0. варто передбачити, що на півночі восени і наприкінці літа бувають тайфуни.

В'єтнам розпоряджає досить густою мережею річок, найбільші та повноводні з яких — Меконг і Хонгха, що впадають в Південно-Китайське море. Багато інших невеликих річок спускається в море з Аннамскіх гір і центральних плато. У період рясного випадання мусонних дощів рівень води в річках значно зростає.

З найбільш великих озер можна назвати озера Ба Бе — Пелам, Пелу і Пеленг, які розташовані в дивно мальовничому районі, оголошеному Національним заповідником і який є одним із популярних центрів Туризму.

Такі кліматичні умови дають можливість туристам відвідувати країну у будь яку пору року і не відчувати температурного дискомфорту, а наявність чистого і теплого моря з багатим підводним світом спонукає драйверів з усього світу обов’язково відвідати цю країну.

1.3 Вплив флори і фауни на розвиток туризму країни Ліси покривають значну частину земель, особливо в горах, біля підніжжя яких виростають вічнозелені породи, трохи вище широколисті і різновиди бамбуків, а на ще більшій висоті зустрічаються клен, ясен, дуб і хвойні породи. На узбережжі поширені мангрові зарості, а низовини займають кокосові пальми. Багато в країні цінних порід дерева — чорне, сандалове, ебенове дерево та інші.

Тваринний світ В'єтнаму завдяки різних умов навколишнього середовища дивно різноманітний. У тропічних лісах зустрічаються ведмеді, леопарди, пантери, мавпи, тигри, летяги, варани і навіть носороги; з птахів — фазани, папуги, павичі. Рясніють ліси різними видами змій і ящірок, черепами. На заболочених ділянках та в дельтах річок селиться безліч птахів: фламінго, пелікани, качки і гуси, чаплі і лелеки. Савани є середовищем існування для антилоп, оленів, буйволів, індійських слонів, кабанів, орлів і куріпок.

Морські та річкові води рясніють рибою, молюсками, креветками і іншими мешканцями підводного світу. Всього фауна В'єтнаму налічує більше 1000 видів морських і прісноводних риб, близько 270 видів плазунів, 970 видів птахів і приблизно 170 видів ссавців.

Для охорони і захисту рідкісних різновидів тваринного і рослинного світу у В'єтнамі створюються національні парки, заказники і заповідники.

Така різноманітність тваринного і рослинного світу позитивно впливая на розвиток туризму в країні, тому що для білишості туристів особливості місцевої флори та фауни є екзотичними і тому притягують людей з усього світу

РОЗДІЛ ІІ. ПОЛІТИЧНА, ЕКОНОМІЧНА, ІСТОРИЧНА ХАРАКТЕРИСТИКИ КРАЇНИ З ТОЧКИ ЗОРУ РОЗВИТКУ ТУРИЗМУ

2.1 Характеристика політичного, економічного та історичного середовища країни Політична система В'єтнаму визначена в преамбулі Конституції: «Партія керує, народ головує, держава керує «. Комуністична партія В'єтнаму є єдиною партією, що займає провідне становище в політичній системі держави. Спирається на авторитет правлячої з 1945 партії, керівництво КПВ на VI з'їзді в 1986 виступило ініціатором радикальних змін, проголосивши курс політики «оновлення». В даний час КПВ налічує св. 2 млн чол. Генеральний секретар ЦК КПВ — Нонг Дик Мань, обраний на IX з'їзді КПВ в квітні 2001. Принцип державного управління розкривається в Конституції: «Вся влада в країні належить народу, який здійснює її через Національні збори, Народні ради всіх ступенів, які обираються народом і несучі перед ним відповідальність «. Національні збори (НС) — однопалатний вищий представницький орган, здійснює законодавчу владу, вирішує основні питання внутрішньої і зовнішньої політики держави, здійснює верховний контроль за діяльністю всіх державних органів. Обирає з числа депутатів Постійний комітет, президента і віцепрезидента, Рада міністрів (уряд), голови Верховного народного суду, генерального прокурора Верховної народної прокуратури. Складається з 498 депутатів, що обираються від адміністративнотериторіальних одиниць і від суспільнополітичних організацій і союзів. Обирається на 5 років, його сесії проводяться 2 рази на рік.

Сільське господарство залишається головною галуззю економіки В'єтнаму, що забезпечує продовольчу безпеку країни. У селі проживає 78% населення (1997). Вже в 1980 -і роки чітко проявився показник аграрної перенаселеності: площа сільськогосподарських угідь з розрахунку на кожного жителя становила 0,1 га: історично склалося нераціональне розміщення населення, при якому 80% його проживає на 20% території країни. У В'єтнамі є ще понад 13 млн. га цілинних і перелогових земель, а також угідь, розташованих на схилах пагорбів і біля підніжжя гір, які в принципі можуть бути пущені в господарський обіг.

Основні оброблювані земельні площі зайняті під рис (на рівнинах — поливної рис, на гірських схилах і пагорбах — суходільний). Зазвичай знімають два врожаї рису на рік. Урожайність в дельті р. Хонгха — 10−15 т.

У В'єтнамі обробляється ок. 1500 сортів рису — з білим, жовтуватим, червонуватокоричневим (суходільний рис) і навіть з майже чорним (він вважається цілющим) зерном. Є і т.зв. ароматний і клейкий рис, який йде на приготування святкових страв. На непридатних для рисівництва землях крім рису вирощують неосновні культури: земляний горіх (арахіс), кукурудзу, сою, бобові, батат, маніок. Сільськогосподарські культури діляться на текстильні і волокнисті (бавовник, джут, рамі, сить, шовковиця), цукристі (цукрова тростина), олійні (арахіс, кунжут, кокос), стимулюючі (тютюн, імбир, чорний перець, чай, кава, бетель), що виділяють сік і смолу (гевея, лакове дерево, сосна). Найбільші площі відведені під плантації каучуконосного дерева гевеї (бл. 200 тис. га).

З плодових культур вирощують безліч сортів бананів, апельсини, лимони, манго, грейпфрути, папайю (диняче дерево), ананаси, кокосові горіхи, хлібне дерево, лічжі і багато інших екзотичні плоди. З овочів, які обробляють переважно взимку, крім завезених з помірного поясу картоплі, томатів, огірків, цибулі, культивують численні сорти гарбузів, капусти, пряних трав і т.д.

Тваринництво залишається другорядною галуззю сільського господарства, але його роль поступово зростає. Велика рогата худоба (буйволів і корів) в основному використовують як тяглову силу; молочне господарство з’явилося лише недавно. На м’ясо вирощують свиней та птицю (курей і качок).

Лов морської риби і ракоподібних і збір морських водоростей ведеться головним чином у прибережних водах.

Заготовлюються деревина, у тому числі цінних порід на експорт, а також кардамон, бадьян, кориця, камедь, каніфоль, сировина для отримання дубильних і фарбувальних речовин.

За даними звіту Політбюро ЦК КПВ, представленого в кінці 1998, в країні на принципах ОДА («офіційна допомога для розвитку «- надання зарубіжними державами чи міжнародними фінансовими організаціями субсидій або пільгових кредитів на потреби економічного розвитку) фінансувалися 130 сільськогосподарських проекту. Їх загальна вартість оцінювалася приблизно в 1,5 млрд. дол Світовий банк фінансував шість з них на суму 465 млн. дол, Азіатський банк розвитку — вісім проектів на суму 464 млн. дол, інша частина забезпечувалася урядовими структурами різних держав. На кінець 1997 іноземні прямі інвестиції в сільське і лісове господарство і рибальство досягли 3,8 млрд. дол, з яких 2,06 млрд. були вкладені в 127 проектів, орієнтованих на організацію переробки аграрної продукції, і 146 млн. дол — в 43 проекту, спрямованих на стимулювання аквакультури.

В'єтнам володіє значними можливостями для розвитку електроенергетики, розташовуючи великими запасами нафти, газу, вугілля і гідроенергетичних ресурсів. Потужність вироблюваної електроенергії зросла з 2161,7 мВт в 1991 до 4360 мВт в 1995. Діє найбільший гідровузол Хоабінь потужністю 2 млн. кВт, а також ГЕС Тхакба, Данім, Віньшон та ін, газотурбінні комплекси в Баріа і Тхудике, ТЕС (Уонгбі, фала), а також сотні малих ГЕС. Побудована 500 — вольтна лінія електропередач «Північ — Південь», приблизно на 2000 км подовжені лінії електропередач напругою 110−220 В і 350 В. Електрифіковані 442 повіту (90% від загального числа) і 5450 громад (понад 60%).

В останні десятиліття у В'єтнамі велася розвідка, а з 1980 -х років і видобуток нафти. З 1986 спільним радянськов'єтнамським підприємством «Соввьетпетро «розробляється шельфовое нафтове родовище на південний схід від порту Вунгтау (у 1996 було видобуто 8 млн. т нафти). Діє в'єтнамська державна компанія «Петровьетнам «. В'єтнам підписав кілька десятків угод з іноземними партнерами з розвідки нафтових родовищ і розділу часткою, в тому числі з «Шелл», «Мобіл», «Брітіш петролеум «, «Педко «(Республіка Корея), «Петронас Каррігалі «(Малайзія), японської «Джей Ві Пі Сі «(JVPC). Введено в експлуатацію два нових великих родовища нафти на континентальному шельфі (Ронг і Дайхунг).

Великий розмах будівництва у В'єтнамі стимулює зростання промисловості будівельних матеріалів, насамперед виробництво цементу, яке виросло з 3,1 млн. т в 1991 до 5,8 млн. т в 1995. Найбільші підприємства галузі - цементні заводи в Бімшоне, Хайфоні, Бьенхоа, Хатьене, Хоангтхате.

Отримали розвиток такі галузі легкої промисловості, як текстильна, шкіряновзуттєва, виробництво порцеляни й фаянсу, виробів зі скла, харчова і т.д. Особливе значення для В'єтнаму має розвинена мережа рисоочисна заводів. У 1995 на частку легкої промисловості припадало 62,5% всієї в'єтнамської промислової експортної продукції.

Важливу роль в економіці країни відіграє кустарна промисловість. У В'єтнамі є цілі села кустарів. Багато ремесла, наприклад гончарне, шелкоткачество і килимарство, бронзоливарне, ювелірне, різьблення по дереву і кості, мають багатовікові традиції. На початку 1990 -х років кустарна промисловість випускала ок. 30 тис. найменувань товарів широкого вжитку. Вагому частку в'єтнамського експорту становлять вироби кустарів, в тому числі продукція художніх ремесел.

Понад 40 тис. км великих і малих судноплавних річок і каналів, понад 3 тис. км морського узбережжя — така довжина водних комунікацій В'єтнаму. В останні роки морський і річковий флот поповнився танкерами і контейнеровозами, хоча в його складі немає великих суден. Особливе місце займають каботажні і річкові перевезення. Основні порти — Хошимін, Дананг, Хонггай, Нячанг, Хайфон, Вунгтау.

Сухопутні дороги В'єтнаму мають довжину понад 310 тис. км, близько третини з них — автомобільні. Прокладка сухопутних комунікацій у В'єтнамі ускладнюється необхідністю будівництва безлічі мостів. Дороги мостять каменем, і лише 10% з них мають асфальтове покриття, третина доріг — грунтові. Найважливіші автомагістралі: ХанойХошимін, Ханой — Хайфон. Парк вантажних автомобілів становить — бл. 20 тис.

Протяжність залізничної мережі в середині 1990 -х років становила 2600 км. Це в основному вузькоколійні дороги. Залізничні колії з більш широкою колією мають протяжність бл. 400 км. Основна залізнична магістраль Ханой — Хошімін (1730 км) простяглася через всю країну з півночі на південь. Самий великий залізничний вузол — Ханой (60% вантажообігу). 75% обсягу залізничних перевезень припадає на північну частину країни. Залізничний транспорт — найслабша галузь в транспортній системі країни, відрізняється незадовільним станом шляхів, застарілим парком локомотивів та рухомого складу, повільними швидкостями.

Швидко розвивається цивільна авіація, яка обслуговує 15 внутрішніх ліній протяжністю понад 62 тис. км. З 1980 В'єтнам став членом Міжнародної організації цивільної авіації (ІКАО). Компанія «В'єтнам ейрлайнз «обслуговує і міжнародні лінії (рейси в Москву, Париж, Бангкок і інші столиці). У країні є мережа аеродромів, аеропорти в таких містах, як Ханой, Хошімін, Дананг, призначені для міжнародних сполучень.

Найбільш енергійно розширювалися продажу за кордон взуття, текстилю і готового одягу, обсяг яких зріс до 1800 млн. дол на рік. Частка готової продукції в експорті СРВ менше 35%. Основу експорту складають рис, кукурудза, кава, чай, каучук, горіхи кешью та інші сільськогосподарські товари, вивезення яких потроївся за період з 1992 по 1996. Одночасно більш ніж подвоївся експорт вугілля, сирої нафти і різних морепродуктів. У 1996 продукція сільського, лісового і рибного господарства становила 45% всього експорту, сира нафта і вугілля 20% і промислові вироби 35%. В'єтнам приваблює зарубіжних бізнесменів, тому що являє собою ємний ринок, не висуваючи високих вимог до якості товарів. В імпорті підвищилася роль засобів виробництва (до 33% порівняно з 22% в 1992) за рахунок проміжної продукції (56% проти 64%) і товарів широкого вжитку (11% проти 14%). Дефіцит зовнішньоторговельного балансу залишається на високому рівні (млрд. дол): 1995 — 2,7; 1996 — 3,9; 1997 — 2,5 і 1998 — 2.

Історія Як свідчить легенда, в'єтнамці є нащадками Драконів і Фей. Тисячі років тому, найсильніший син Дракона Лак Лонг Куан, вбивши морське чудовисько, влаштувався тут і одружився на Феї Ау Ко. Вони народили мішок з сотнею яєць, з яких пізніше з’явилися на світ сто дітей. П’ятдесят з них пішли за батьком до моря, а всі інші залишилися з матір'ю в горах. Найстарший син був проголошений Королем Хунг, а країну назвали Ванланг, нинішній В'єтнам.

Але це легенда. Недавні археологічні знахідки свідчать, що найперші жителі Північного В'єтнаму з’явилися тут близько 500.000 років тому. Культури мезоліту та неоліту існували в Північному В'єтнамі вже 10.000 років тому і місцеве населення, можливо, займалося примітивним сільським господарством вже за 7000 років до н.е.

У другому столітті до н.е. країна була захоплена китайською династією Хань, і з тих пір В'єтнам потрапив під панування китайських феодалів на більш ніж десять століть.

У X столітті В'єтнам завоював свою незалежність і був названий Дайвьет. В ті часи В'єтнаму доводилося вести безперервні війни проти нашестя з боку китайських і монгольських феодалів: сунской (XI в.), Монгольських (XIII в.), Мінських (XV в.). Війни закінчилися блискучою перемогою і після кожної війни опору проти ворогів ззовні, В'єтнам ставав дедалі сильнішим, і все більше процвітав.

В кінці XVIII столітті феодалізм у В'єтнамі переживав занепад. Нгуєн Хуе, ватажок повсталих селян, розбивши феодальних князів і цинского завойовників возз'єднав країну. Після, цього часу на престол був зведений Нгуєн Ань, який створив династію Нгуен — останню феодальну династію у В'єтнамі. У 1858 році французькі війська вторглися до В'єтнаму, а 25 років опісля в 1884 році вся країна повністю підпала під французьке панування.

У серпні 1945 під керівництвом Комуністичної Партії і президента Хо Ши Міна, В'єтнам і її народ знову завоювали незалежність і 2-ого вересня 1945 народилася Демократична Республіка В'єтнам. Французькі війська знову повернулися і захопили країну. В'єтнамцям довелося вести 9-річну сувору Війну Опору проти французьких загарбників, яка увінчалася перемогою над Дьенбьенфу.

У виконання Женевської Угоди у В'єтнамї, країна була розділена на дві частини і були передбачені загальні вибори в 1956 р. із метою возз'єднання країни. Північ В'єтнаму залишився Демократичною Республікою В'єтнам і її столиця — Ханой. Південь В'єтнаму, названий Республікою В'єтнам був поставлений під проамериканське адміністративне правління, її столицею став Сайгон. Сайгонська адміністрація намагалася запобігти загальні вибори і так знову розгорнулася боротьба народу за мир і возз'єднання країни.

Щоб врятувати сайгонського режиму від падіння американська адміністрація збільшила військову допомогу і ввела половину мільйона американських і союзницьких військ в Південний В'єтнам. 5 серпня 1964р. Американська авіація почала бомбардувати Північний В'єтнам. Бомби і оружье не змогли зламати дух та волю в'єтнамського народу до свободи і незалежності. 27 січня 1973р. було підписано Паризьку Угоду і американські війська були змушені залишити країну. В результаті генерального наступу навесні 1975 року В'єтнамської Народної Армії, впала Сайгонська адміністрація і В'єтнам був возз'єднаний.

За 30 років, що минули після війни В'єтнам сьогодні повстав з економічної розрухи і прагне знову набути себе в якості потужного промислового, торговельного та туристичного вузла Південно-Східної Азії. У 2004 році країна прийняла 2,8 мільйонів туристів. Знайдені археологами на території В'єтнаму сліди людини датуються часом палеоліту. Спочатку предки сучасних в'єтнамців жили в горах на півночі і берегах Хонгха. Першою державою був Ванланг, потім приблизно до 190- 180 — м рокам до н. е., утворився Тонкин. У 111 р. до н. е в'єтнамська династія Чьєу припинило своє існування, і Тонкин став провінцією Китаю. Повстання в 39 г н е дозволили звільнитися від гноблення лише на 5 років, і в 44 р. землі В'єтнаму знову потрапили під владу Китаю, знайшовши свободу лише в 939 р.

Створивши держава Дай єт, до влади прийшла династія Нго. Після здобуття незалежності в'єтнамці розширили свої володіння і вигнали з країни тямов і кхмерів. На 20 років китайська влада окупували Дай єт в 1407 р. дещо століть династії змінювали одна одну, поки в 1857 р. країна не була захоплена французькою армією. Піднялися національні визвольні рухи проти загарбників.

3 лютого 1930 Хо Ши Мін засновує Комуністичну партію В'єтнаму. На північному заході від столиці спалахує збройне Йенбайское повстання. Влада пригнічують його, і рух Опір очолює Комуністична партія Індокитаю. З липня 1941 японські війська захопили весь В'єтнам, і окупація тривала по серпень 1945 року. Хо Ши Мін заснував Лігу боротьби проти Франції та Японії за незалежність В'єтнаму, відому як Ліга Вьетмінь.

Наприкінці Другої світової війни північну частину країни зайняли загони китайців — гоміньданівців, а на територію Південного В'єтнаму увійшли англійці. Вьетмінь на чолі з Хо Ши Міном перебрався в Ханой. Влітку 1945 спалахує Серпнева революція, а 2 вересня була проголошена Демократична Республіка В'єтнам (ДРВ). Тимчасовий уряд очолив Хо Ши Мін. 23 вересня 1945 почалася війна за позбавлення від впливу Франції, і за її підсумками в 1954 році була підписана Женевська конвенція, яка фактично визнала існування двох держав: Демократичної Республіки В'єтнам (Північ) і Республіки В'єтнам (Південь). Північний В'єтнам проголосив будівництво соціалізму під керівництвом Комуністичної партії і президента Хо Ши Міна. У Південному В'єтнамі розв’язалася громадянська війна, північ підтримував партизан. Був створений Національний фронт визволення Південного В'єтнаму. США зробили бомбардування Північного В'єтнаму з повітря. Мирні переговори почалися в травні, а влітку була проголошена Республіка Південний В'єтнам (РЮВ) і створено Тимчасовий революційний уряд. У цьому ж році помер Хо Ши Мін. Навесні 1972 комуністи почали великий наступ, на що США відповіла масованими бомбардуваннями.

У 1973 році в Парижі підписано мирний договір. Офіційно В'єтнам возз'єднався в 1976 році і була створена Соціалістична республіка В'єтнам. Налагодилися тісні відносини з СРСР, але в той же час до межі загострилися китайсько-в'єтнамські відносини, що вилилося в короткочасну війну.

У 1977 році В'єтнам став членом ООН, а через рік підписала договір з СРСР про дружбу і партнерство. Що не припиняються сутички з Китаєм призвели до того, що в 1978;1980 роки країну покинули близько 750 тис. осіб, з яких переважали етнічні китайці.

Будівництво соціалізму спричинило негативні наслідки, і влади перейшли на інший курс, знявши деякі торговельні обмеження. У 1989 році в країні проводилися численні реформи, спрямовані на розвиток приватного сектора. У 1994 році США зняли торгове ембарго і через рік встановили дипломатичні відносини. Незабаром В'єтнам стає членом Асоціації держав ПівденноСхідної

Азії. Найдавнішою в'єтнамською державою на нинішній території була Ванланґ — VII ст. до н. е. Її заступили Аулак і Намв'єт у III ст. до н. е. У 221 р. до н. е. Північний В'єтнам став частиною Китайської імперії. У її складі він знаходився більш як 1100 років — до 939 р. н. е., коли в битві на р. Бах китайцям завдали нищівної поразки й було проголошено незалежність. В XI ст. держава Дайв'єт (утворилася в 1069 р.) вважалася однією з найбільших у Південно-Східній Азії. У XIII ст. Дайв'єт тричі відбивав зазіхання монгольських завойовників, а на початку XV ст. — китайських феодалів підкорити країну. В XVI-XVIII ст. країна знаходилася в стані феодальної роздрібненості. В 1802 р. держави Аннам і Тонкій об'єднав аннамський генерал Нґуєн Фук Ань і проголосив себе імператором Зя Лонґом. У 1804 р. його монархія з центром у м. Хюе одержала назву В'єтнам (Південний В'єт). Французи надавали йому допомогу. Над в'єтнамською державою Кохінхіна, яка знаходилася на півдні нинішнього В'єтнаму, Франція встановила протекторат 1862 р. (колонія з 1864 p.). Над Аннамом і Тонкіном французький протекторат було встановлено 1883 р. Зберігалася слабка монархічна влада. У 1887 р. в'єтнамські держави, Лаос і Камбоджа утворили Французький Індокитайський Союз. Під час Другої світової війни В'єтнам 1941 р. окупували японські війська, але вони дозволяли вішистському урядові Франції здійснювати до березня 1945 р. управління колонією. Після війни до влади доступилася Комуністична партія В'єтнаму на чолі з Хо Ши Міном (партійний псевдонім Нґуєи Тат Тханя). 2 вересня 1945 р. він проголосив незалежність В'єтнаму. Французькі війська 23 вересня того ж року висадились у В'єтнамі, розгорілася війна — спершу на півдні, а потім і в інших регіонах. В'єтнамські комуністичні війська завдали французам кількох відчутних поразок. Найбільшою з них була поразка під Дьєнб'єифу 1954 р. Франція змушена була погодитися на переговори. Женевська конференція 1954 р. розділила В'єтнам уздовж 17-ї паралелі на дві частини. На півночі влада залишилася в руках комуністів, а на півдні 26 жовтня 1955 р. було проголошено некомуністичну республіку. Північний В'єтнам сприяв розгортанню в Південному В'єтнамі антиурядової збройної боротьби. Північний В'єтнам 1958 р. почав засилати своїх партизан. 2 листопада 1963 р. південнов'єтнамська армія на чолі з генералом Нґуєн Ван Х'єу скинула президента Нго Дінь Дьєма. Це сприяло посиленню партизанської діяльності комуністичних повстанців («в'єтконгівців»). Урядові Південного В'єтнаму надавали допомогу США та їхні союзники. Після нападу 1964 р. на американські кораблі в Тонкінській затоці (чи то реального, чи то інсценованого) президентові США Л. Джонсону було розв’язано руки, і США безпосередньо втрутились у бойові дії. Влітку 1965 р. в Південному В'єтнамі знаходилися 125 тис. американських вояків. Амерканські літаки інтенсивно бомбили Північний В'єтнам. У 1967 р. чисельність американських військ сягнула 400 тис. У боях також брали участь військові підрозділи Австралії, Південної Кореї, Таїланду, Нової Зеландії. Чисельність американських військ у квітні 1969 р. досягла 543 тис. Після успіхів північних в'єтнамців у 1968 р. було вирішено стати на шлях «в'єтнамізації» війни, тобто надавати воєнну допомогу південнов'єтнамському урядові, але безпосередню участь США та їхніх союзників у бойових діях згортати. 2 вересня 1969 р. помер засновник незалежного В'єтнаму Хо Ши Мін, на посаді лідера компартії його заступив Ле Зуан. 27 січня 1973 р. в Парижі було укладено угоду про перемир’я між Північним В'єтнамом, Південним В'єтнамом і США. Це дало можливість США вивести з В'єтнаму свої війська, а Північному В'єтнаму — підготуватися до наступу на Південний В'єтнам. 30 квітня 1975 р. Сайґон захопили комуністичні війська, тоді ж було проголошено Республіку Південний В'єтнам. Наступного року відбулося політичне об'єднання двох В'єтнамів. 2 липня 1976 р. було проголошено Соціалістичну Республіку В'єтнам. Об'єднаний В'єтнам установив контроль над Лаосом, скинув на початку 1979 р. режим «червоних кхмерів» у Камбоджі, встряв у лютому 1979 р. у короткочасну війну з Китаєм. «Соціалістичні перетворення» на півдні країни спричинили масові втечі в'єтнамців (близько 750 тис. осіб) на човнах до інших країн. Рішення про перехід до ринкового розвитку економіки було прийнято 1986 p., коли після смерті 10 липня Ле Зуана лідером комуністів 18 грудня став Нґуєн Ван Лінь. У 1989 р. В'єтнам вивів свої війська з Камбоджі. Після розпаду СРСР країна нормалізувала свої відносини зі США. 15 квітня 1992 р. було прийнято нову конституцію, спрямовану на проведення значних політичних і економічних реформ, що знаменують відхід від «казарменого соціалізму». Нинішній В'єтнам — це вже не В'єтнам часів Хо Ши Міна, забальзамоване тіло якого знаходиться в мавзолеї у столиці країни. 31 липня 1997 р. помер Бао Дай — колишній імператор Аннаму (1926;1945 pp.), В'єтнаму (1945 p.), глава держави Південний В'єтнам (1949;1955 pp.). 24 вересня того ж року президентом обрали Чан Дик Лионґа (він заступив консервації Ле Дик Aна), a 26 грудня — нового генерального секретаря ЦК компартії В'єтнаму Ле Кха Ф'єу (заступив До Мни). В серпні 1999 р. США відкрили м И. Хошиміні (до 1975 р. — Сайгон) своє консульство в будинку колишнього посольства США за часів південнов'єтнамського проамериканського режиму. 29 квітня 2000 р. помер видатний політик — Фам Вам Донґ, колишній Прем'єр-міністр Північного В'єтнаму (1955;1976 pp.) та Соціалістичної Республіки В'єтнам (1976;1987 pp.). У листопаді того ж року на чолі делегації з 2000 осіб країну відвідав президент США Б. Клінтон. 22 квітня 2001 р. генеральним секретарем ЦК компартії В'єтнаму обрано Нонг Дик Маня.

2.2 Особливості форми правління та адміністративно-територіального устрою Державний устрій В'єтнам — унітарна держава. Адміністративно-територіальний поділ — 61 провінція і 4 міста центрального підпорядкування — Ханой, Хошимін (кол. Сайгон), Хайфон і Дананг.

Діє Конституція 1992 За формою державного устрою В'єтнам — соціалістична республіка. Основним законом є керівна роль у державі і суспільстві, закріплена за Комуністичною партією В'єтнаму. Ідеологія останньою «марксизмленінізм та ідеї Хошиміну «носить офіційний характер.

Вищий представницький орган і вищий орган державної влади однопалатні Національні збори (395 депутатів, що обираються загальним, рівним і прямим голосуванням на 5 років). Національні збори здійснює верховний контроль за всією державною діяльністю. Це єдиний орган в країні, що має право приймати Конституцію і закони.

Національні збори вирішують питання про прийняття плану законодавчої діяльності та видання указів; контролює дотримання Конституції, законів і постанов Національних зборів; розглядає звіти про роботу Президента, Постійного комітету Національних зборів, Уряду, Верховного народного суду і Верховної народної прокуратури; затверджує план соціально-економічного розвитку країни, проект державного бюджету та звіт про його виконання; встановлює, зраджує або скасовує всі види податків.

Національні збори формує основні органи держави; воно наділене правом обирати, звільняти, відкликати Президента, Віце-президента, голови Національних зборів і його заступників, членів Постійного комітету Національних зборів, Прем'єр-міністра, голови Верховного народного суду і Головного прокурора Верховної народної прокуратури; стверджувати пропозицію Президента про створення Комітету національної оборони і державної безпеки; стверджувати пропозицію Прем'єр-міністра про призначення, звільнення та відкликання віце-прем'єра, міністрів та інших членів Уряду.

Як верховний орган влади Національні збори можуть скасовувати акти Президента, Постійного комітету, Уряду, Прем'єр-міністра, Верховного народного суду і Верховної народної прокуратури, що суперечать Конституції, законам і постановам Національних зборів.

До числа інших повноважень належить прийняття рішення про загальну амністію; встановлення військових, дипломатичних та інших звань і рангів; установа орденів, медалей і почесних звань держави; вирішення питань війни і миру; визначення умов введення надзвичайного стану, інших особливих заходів для забезпечення національної оборони та державної безпеки; визначення основної політики в галузі зовнішніх відносин; ратифікація або денонсація міжнародних договорів, в яких бере участь В'єтнам (за пропозицією Президента); вирішення питання про всенародний референдум.

Право законодавчої ініціативи мають Президент, Постійний комітет Національних зборів, Рада національностей і постійні комісії Національних зборів, Уряд, Верховний народний суд, Верховна народна прокуратура, Вітчизняний фронт В'єтнаму і організації, що входять до складу Фронту. Депутати Національних зборів мають право вносити в Національні збори пропозиції про прийняття законопроекту, а також про зміну або доповнення закону. Закони та постанови Національних зборів повинні бути схвалені більш ніж половиною голосів загальної кількості депутатів, а виправлення до Конституції - не менше ніж 2 / 3 голосів. Закони та постанови повинні бути опубліковані не пізніше ніж через 15 днів після їх прийняття.

Постійно діючим органом Національних зборів є його Постійний комітет. Він має право оголошувати вибори в Національні збори і керувати ними; організовувати підготовку, скликання сесій Національного збори і головувати на них; тлумачити Конституцію, закони та укази; видавати укази з дорученням Національного зборів; здійснювати контроль за дотриманням Конституції, законів і постанов Національних зборів, указів і рішень Постійного комітету; контролювати діяльність Уряду, Верховного народного суду, Верховної народної прокуратури; припиняти дію актів Уряду, Прем'єр-міністра, Верховного народного суду, Верховної народної прокуратури, суперечать Конституції, законам, постановам Національних зборів, і вносити в Національні збори пропозицію про їх скасування; скасовувати акти Уряду, Прем'єр-міністра, Верховного народного суду, Верховної народної прокуратури, суперечать указам і рішенням Постійного комітету; контролювати і спрямовувати діяльність Народних Рад; скасовувати неналежні рішення Народних Рад провінцій, міст центрального підпорядкування, розпускати Народні Поради провінцій, міст центрального підпорядкування в разі нанесення ними серйозного шкоди правам громадян; керувати діяльністю ради національностей і постійних комісій Національних зборів, регулювати і координувати її; направляти діяльність депутатів Національних зборів і забезпечувати умови для її здійснення; приймати рішення про загальну або часткову мобілізацію, про введення надзвичайного стану в країні або в окремих її частинах.

У період між сесіями Національних зборів Постійний комітет вправі стверджувати пропозицію Прем'єр-міністра про призначення, звільнення та відкликання віце-прем'єра, міністрів, членів Уряду і доповідати про це Національному зборам на його найближчій сесії; вирішувати питання оголошення стану війни (та вносити його на затвердження Національних зборів).

Укази та постанови Постійного комітету мають бути схвалені більш ніж половиною загальної кількості її членів і опубліковані не пізніше ніж через 15 днів після їх прийняття, за винятком випадків, коли Президент вносить в Національні збори пропозицію про перегляд цих актів.

Національні збори обирають Раду національностей у складі голови, його заступників і членів. Рада вивчає національні питання і вносить по них пропозиції в Національні збори; здійснює право контролю за дотриманням національної політики, програм і планів соціально-економічного розвитку в гірських районах і регіонах, де проживають малі народності. Перед тим як приймати рішення про національну політику, Уряд повинен консультуватися з Радою національностей.

Глава держави — Президент, що обирається строком на 5 років Національними зборами з числа депутатів і звітує перед ним за свою діяльність.

Президент уповноважений: опубліковувати Конституцію, закони, укази; вносити в Національні збори пропозиції про призначення, звільнення та відкликання Віце-президента, Прем'єр-міністра, голови Верховного народного суду і головного прокурора Верховної народної прокуратури; на основі рішень Національних зборів або його Постійного комітету призначати, звільняти, відкликати віце-прем'єра та інших членів Уряду; призначати, звільняти і відкликати заступників голови Верховного народного суду, а також заступників та членів Верховної народної прокуратури.

У галузі зовнішніх зносин Президент призначає і відкликає повноважних дипломатичних представників СРВ; веде переговори та укладає від імені СРВ міжнародні договори з главами інших держав; вирішує питання про ратифікацію чи приєднання до міжнародних договорів, за винятком випадків, коли необхідно представити їх на розгляд Національних зборів.

В області оборони і безпеки Президент є головнокомандуючим збройними силами країни, керує Комітетом національної безпеки та державної безпеки, на підставі рішень Національних зборів або його Постійного комітету оголошує стан війни, приймає рішення про загальну амністію; на основі рішень Постійного комітету приймає наказ про загальну або часткову мобілізації, оголошує військовий стан в країні або в окремих її частинах.

Як глава держави Президент може засновувати звання і ранги для народних збройних сил, дипломатичної служби, а також інших звань, рангів; нагороджувати орденами, медалями та почесними званнями держави; приймати до громадянства СРВ, вирішувати питання про вихід з нього і позбавлення громадянства; приймати рішення про помилування.

Президент видає накази і рішення.

Виконавчим органом Національних зборів, вищим розпорядчим органом СРВ є Уряд. Він несе відповідальність за свою діяльність і звітує перед Національним зборами, його Постійним комітетом і Президентом.

Уряд складається з Прем'єр-міністра, декількох віце-прем'єрів, міністрів і інших членів. Члени Уряду, крім Прем'єр-міністра, не обов’язково повинні бути депутатами Національних зборів.

На основі Конституції, законів, постанов Національних зборів, указів, постанов Постійного комітету Національних зборів, наказів, рішень Президента Уряд видає постанови і рішення, а Прем'єрміністр — рішення і директиви.

Важливі питання, що знаходяться у віданні Уряду, повинні обговорюватися колективно і прийматися більшістю голосів.

2.3 Особливості функціонування національної економіки та її сфер Фінансова система Соціалістичної Республіки В'єтнам (СРВ) раніше нагадувала радянську систему. Після розпаду СРСР В'єтнам в значній мірі використовує елементи китайської моделі реформування фінансової системи. В цілому зараз у країні будується ринкова економіка соціалістичної орієнтації, що певним чином відбивається на змінах у структурі державного бюджету та місцевих бюджетах. Поворотним пунктом у вивільненні свідомості в'єтнамське керівництво вважає VI з'їзд КПВ, який відбувся у грудні 1986 р., на якому було проголошено курс на «оновлення». В'єтнамський варіант радянської «перебудови» — програма «оновлення» була направлена на розвиток багатоукладної економіки і ринкових відносин під контролем держави. В аграрному секторі економіки, в якому зайнято понад 70 відсотків населення, результати реформування швидко дали результати. Відмова від колективізації і надання селянам землі у «довгострокове користування» з правом спадкування і передачі ділянки в оренду привели до того, що в 1989 р. у В'єтнамі вперше з колоніальних часів утворились надлишки рису. Слід зазначити, що в даний час В'єтнам поставляє на зовнішній ринок майже 2 млн тонн рису, ставши третім найкрупнішим світовим експортером після Таіланда і США. Земля у В'єтнамі, як і раніше, є загальним надбанням. Очевидно, держава зацікавлена в контролі над ключовою в економіці сферою виробництва, яка разом з лісовим господарством і рибальством дає понад 50 відсотків експортної виручки. Формальна відсутність приватної власності на землю сприяє збереженню патріархальних общинних структур. Промислове виробництво В'єтнаму традиційно трималось на державних підприємствах, які вимагали суттєвих дотацій. Їхня загальна кількість в 1990 р. складала понад 12 тис. У 1996 р. Їхня кількість скоротилась вдвічі, що зменшило фінансове навантаження на бюджет. Багато виробництв місцевого значення змінили форму власності, інші з'єдналися з більшими або були ліквідовані. Прийнятий в 1994 р. закон про банкрутство прискорив процес роздержавлення в'єтнамської індустрії. І хоча цей закон ще як слід не запрацював, наявність його стала стимулом для утвердження принципів рентабельності у виробництві. Головною причиною скорочення числа держпідприємств стала потужна конкуренція з боку приватників. Справа в тому, що всі види бюджетних субсидій були різко скорочені, і розвиток приватного підприємництва в цих умовах отримав додаткове прискорення. Зараз майже дві третини ВВП В'єтнаму виробляється у приватному секторі. На нього припадає 70 відсотків роздрібного товарообігу, 60 — транспортних перевезень і ЗО відсотків промислової продукції. Про розвиток приватного підприємництва свідчать такі факти: з ЗО млн зайнятих на держсектор припадає всього 3 млн в'єтнамців. Ще один фактор роздержавлення промисловості — акціоновані підприємства. Цей процес розвивається паралельно із створенням ринку цінних паперів. Серед акціонованих підприємств Хошиміна (колишнього Сайгона), який є центром приватної економіки, є і великі: завод з випуску холодильного обладнання, взуттєва фабрика, компанія морських перевезень, а також підприємство з виробництва текстилю «Легатекс». Приватне підприємництво в умовах перехідної економіки має свої специфічні риси. Так, більшість приватних підприємств, особливо на півдні країни, оформлені як товариства з обмеженою відповідальністю. Здійснюючи експансію на північ, який ще недавно був заповідником соціалізму, бізнесмени із Хошиміна поки не можуть на законних умовах купувати землю в Ханої. Тому, як правило, вони діють через підставних осіб, що сприяє корупції і «тінізації» економіки. На думку в'єтнамських керівників, 1995 р. був визначальним для реалізації стратегічної задачі — до кінця десятиліття подвоїти ВВП у порівнянні з 1990 p., довівши його до 450 доларів в рік на душу населення. Темпи приросту ВВП в 1995 р. були на рівні 10 відсотків, в тому числі об'єм промислового виробництва зріс на 13, сільгоспви-робництво — на 5, експорт — на 25 відсотків. Однак для подвоєння суспільного продукту В'єтнаму необхідно майже 40 млрд доларів інвестицій. Половину цієї величезної суми уряд сподівається віднайти всередині країни, інші кошти планується залучити з-за кордону, в тому числі із США, з якими поступово налагоджуються взаємовигідні стосунки.