Міжнародна торгівля фінансовими послугами

Курсова робота

на тему:

«Міжнародна торгівля фінансовими послугами»

Київ 2005

Зміст

• Зміст 2
• Вступ 3
• Міжнародні регіональні торгові блоки. 4
• Міжнародна торговельна палата. 6
• ГАТТ. 6
• Роль банків у міжнародній торгівлі фінансовими послугами. 10
• · Діяльність банків на міжнародній економічній арені. 10
• · Основні функції закордонного відділення клірингового банку: 11
• · Торгові банки. 12
• · Валютний ринок і валютні операції. 13
• · Обмінні курси валют. 15
• · Рівень цін і темп інфляції. 16
• · Баланс (підсумкове сальдо) платежів. 16
• · Процентні ставки. 17
• · Ступінь впевненості й спекуляція. 17
• · Прискорення чи затягування розрахунків по зовнішньоторговельних операціях. 18
• · Інтервенція Нацбанку. 19
• · Постанови по валютному регулюванню. 20
• · " Гарячі гроші." 20
• · Проблеми міжнародної торгівлі. 20
• · Наслідок коливань валютних курсів: валютна експозиція і валютний ризик. 21
• · Кредитний ризик і час виконання контракту. 22
• · Іноземні правила й закони. 23
• · Суверенний і країновий ризик. 23
• · Урядові постанови. 23
• Міжнародна торгова політика. 24
• · Протекціонізм. 26
• Сучасні проблеми зовнішньоекономічної політики України. 29
• Висновок. 39
• Література. 41

Вступ

Чому держави торгують? Що складає основу торгівлі між країнами? У загальному виді міжнародна торгівля є засобом, за допомогою якого країни можуть розвивати спеціалізацію, підвищувати рівень своїх ресурсів і в такий спосіб збільшувати загальний обсяг виробництва. Суверенні держави, як і окремі персони й регіони країни, можуть виграти за рахунок спеціалізації на виробах, що вони можуть робити з найбільшою відносною ефективністю, і наступного обміну на товари, що вони не в змозі самі ефективно робити.

Викладене вище цілком справедливо у відношенні світової торгівлі, і у визначеному змісті це питання можна вважати вичерпаним. В основі більш заглибленого дослідження питання «Чому країни торгують?» лежать дві обставини. По-перше, економічні ресурси (природні, людські, інвестиційні товари (розподіляються між країнами світу вкрай нерівномірно; країни істотно розрізняються по своєю забезпеченістю економічними ресурсами. По-друге, ефективне виробництво різних товарів вимагає різних технологій чи комбінацій ресурсів.

Для будь-якої країни роль зовнішньої торгівлі важко переоцінити. По визначенню Дж. Сакса, «економічний успіх будь-якої країни світу ґрунтується на зовнішній торгівлі. Ще жодній країні не удалося створити здорову економіку, ізолювавши її від світової економічної системи».

Традиційною і найбільш розвитою формою міжнародних економічних відносин є зовнішня торгівля. На долю торгівлі приходиться близько 80 відсотків усього обсягам міжнародних економічних відносин.

Міжнародна старовинна торгівельна форма міжнародних економічних відносин. Вона існувала ще за довго до формування світового господарства і була його безпосередньою попередницею. Саме розвиток міжнародної торгівлі створило економічні умови для розвитку машинного виробництва, що найчастіше могло рости лише на базі імпортної сировини і масового заморського попиту.

Міжнародна торгівля займає ведуче місце в системі всесвітніх економічних відносин. Міжнародної торговий обмін є одночасно і передумовою, і наслідком міжнародного поділу праці, виступає важливим фактором формування й функціонування світового господарства. У своїй історичній еволюції він пройшов шлях від одиничних зовнішньоторговельних операцій до довгострокового великомасштабного торгово — економічного співробітництва. В умовах НТР міжнародний торговий обмін здобуває усе більше значення. Своєрідність цих процесів у післявоєнний період особливо рельєфно відкривається при аналізі довгострокових тенденцій, особливостей, форм і методів спільної торгівлі.

У сучасних умовах активна участь країн у світовій торгівлі зв’язано зі значними перевагами: воно дозволяє більш ефективно використовувати наявні в країні ресурси, прилучитися до світових досягнень науки і техніки, у більш стиснутий термін здійснити структурну перебудову своєї економіки, а також більш повно й різноманітно задовольняти потреби населення.

У цьому зв’язку значний інтерес представляє вивчення регулювання торгових відносин. Особливу значимість ця проблема має для України й інших країн, що встали на шлях створення розвитий ринкової економіки, орієнтованої на активну участь у світовій торгівлі.

Міжнародні регіональні торгові блоки.

Міжнародна торгівля є центральною ланкою в складній системі світохозяйських зв’язків, охоплює практично усі види міжнародного поділу праці і, зв’язуює всі країни світу в єдину міжнародну економічну систему. Вона являє собою сукупність зовнішньої торгівлі всіх країн світу, а її обсяг підраховується шляхом підсумовування обсягів експорту.

Структурні зрушення, що відбуваються в економіці країн під впливом НТР, спеціалізація й кооперування промислового виробництва підсилюють взаємодію національних господарств. Це сприяє активізації міжнародної торгівлі. Міжнародна торгівля охоплює рух усіх міждержавних товарних потоків, росте швидше виробництва. Відповідно до досліджень зовнішньоторговельного обороту, на кожні 10% росту світового виробництва приходиться 16% збільшення обсягу світової торгівлі. Тим самим створюються більш сприятливі умови для його розвитку. Коли ж у торгівлі відбуваються збої, сповільнюється і розвиток виробництвам Під терміном «зовнішня торгівля» розуміється торгівля якої-небудь країни з іншими країнами, що складається з оплачуваного ввозу (імпорту) і оплачуваного вивозу (експорту) товарів (послуг).

Аналізуючи процеси, що протікають у світовій торгівлі, варто підкреслити, що лібералізація є її основною тенденцією. Відбулося значне зниження рівня митних податків, скасовані багато обмежень, квоти і т.п. Однак існує цілий ряд проблем. Одна з основних — наростання протекціоністських тенденцій на рівні економічних угруповань, торгово-економічних блоків країн, багато в чому конфронтуючих один одному.

Склади дев’яти найбільших міжнародних регіональних торгових блоків представлені нижче:

Європейський союз (ЄС) — Австрія, Німеччина, Великобританія, Італія, Ірландія, Франція, Іспанія, Португалія, Фінляндія, Швеція, Данія, Бельгія, Люксембург, Нідерланди, Греція.

Європейські співтовариства (ЄС), чи так називаний «Загальний ринок» є об'єднанням держав, що прагнуть до політичної й економічної єдності при частковому відмовленні від своїх національних суверенітетів. Країни — члени «Загального ринку» вважають себе ядром майбутніх Сполучених Штатів Європи.

У «Загальний ринок» входять:

— Європейське об'єднання вугілля і стали (відповідний договір набрав сили в 1952 році).

— Європейське економічне співтовариство (договір набрав сили в 1958 році).

Ці договори були доповнені і розширені так називаними Єдиними Європейськими Актами, що вступили в силу в 1978 році. Єдині Європейські Акти є базою політичного співробітництва країн-членів «Загального ринку».

Першим кроком у реалізації цілей «Загального ринку» з’явилося створення вільного єдиного ринку, іншими словами здійснення торгівлі без взаємних податків, установлення товарних контингентів, і введення інших обмежень. Одночасно з цим була введена єдина система, податків стосовно третіх країн (митна унія).

2. Північноамериканська угода про вільну торгівлю (НАФТА) — США, Канада, Мексика.

3. Європейська Асоціація вільної торгівлі (ЕАСТ) — Ісландія, Норвегія, Швейцарія, Ліхтенштейн.

4. Азіатсько-Тихоокеанське економічне співробітництво (АТЭС) — Австралія, Бруней, Малайзія, Сінгапур, Таїланд, Нова Зеландія, Папуа нова Гвінея, Індонезія, Філіппіни, Тайвань, Гонконг, Японія, Південна Корея, Китай, Канада, США, Мексика, Чилі.

5. «Меркосур» — Бразилія, Аргентина, Парагвай, Уругвай.

6. Південноафриканський комітет розвитку (САДК) — Ангола, Ботсвана, Лесото, Малаві, Мозамбік, Маврикій, Намібія, ПАР, Свазіленд, Танзанія, Зімбабве.

7. Західно-африканський економічний і валютний союз (ЮЭМОА) — Кіт_ д’Ивуар, Буркина-Фасо, Нігерія, Того, Сенегал, Бенін, Малі.

8. Південноазіатська асоціація регіонального співробітництва (СААРК) — Індія, Пакистан, Шри Ланка, Бангладеш, Мальдиви, Бутан, Непал.

9. Андский пакт — Венесуела, Колумбія, Еквадор, Перу, Болівія.

До формування подібних блоків приводять об'єктивні процеси політичного, економічного, історичного характеру. Активізація таких процесів, з одного боку, сприяє розвитку міжнародної торгівлі (у рамках зон, блоків, регіонів), а, з іншого боку — створює для неї ряд перешкод, властивих будь-якому закритому формуванню. На шляху до єдиної, глобальної системи світового ринку лежить ще багато перешкод і протиріч, що будуть виникати в ході взаємодії торгово-економічних угруповань один з одним.

Міжнародна торговельна палата.

Розподіл ризиків між продавцем і підприємством виробляється на основі міжнародних торгових умов, установлених Міжнародною торговельною палатою, так званих «Інкотермс».

Цих міжнародних торгових умов нараховується досить багато. Вони часто піддаються змінам і регулярно публікуються Міжнародною торговельною палатою. Чотирнадцять найбільш важливих умов:

«ex works», «free carrier», «FOR/FOT», «FOB airport», «FAS», «FOB», «C&F», «freight/carriage paid to», «freight/carriage and insurance paid to», «ex ship», «ex quay», «delivered at frontier», «delivered duty paid».

Кожна з умов «Инкотермс» позначає особливий розподіл ризиків, витрат і відповідальності між продавцем і покупцем, починаючи з тієї умови, відповідно до якого усі види відповідальності покладаються на покупця, і, кінчаючи іншою крайністю, коли, навпаки, усі входить у відповідальність продавця.

ГАТТ.

Важливу роль у регулюванні міжнародної торгівлі, в усуненні перешкод її розвитку, її лібералізації грають міжнародні економічні організації. Одна з основних організацій такого роду — Генеральна угода про тарифи й торгівлю (ГАТТ). Договір про створення ГАТТ був підписаний 23 країнами в 1947 р. і набрав сили в 1948 р. 31 грудня. 1995 р. ГАТТ припинила своє існування, модифікувавши у Всесвітню торгову організацію (ВТ О).

ГАТТ — багатостороння міжнародна угода, що містить принципи, правові норми, правила ведення і державного регулювання взаємної торгівлі країн-учасниць. ГАТТ була однієї з найбільших міжнародних економічних організацій, сфера діяльності якої охоплювала 94% обсягу світової торгівлі.

Діяльність ГАТТ здійснювалася за допомогою багатобічних переговорів, що поєднувалися в раунди. З початку роботи ГАТТ було проведено 8 раундів, результати яких привели до десятикратного скорочення середнього мита. Після 2-й світової війни вона складала 40%, у середині 9О-х років — близько 4%.

Генеральне угода з тарифів і торгівлі (General Agreement on Tariffs and Trade) — це багатобічний договір, що встановлює загальні правила здійснення міжнародних торгових угод, прийнятих більш 100 державами.

Об'єктивна потреба міжнародного регулювання торгівлі за допомогою норм і правил з’явилася в післявоєнний період. Вона вилилася в підписання тимчасової угоди з питань тарифів і торгівлі (ГАТТ), що набрало сили 1 січня 1948 року.

ГАТТ використовує 3 фундаментальних принципи, за допомогою яких вона прагнула досягти своєї мети — лібералізації світової торгівлі.

Принцип недискримінації, виражений в ст. 1 ГАТТ. Значення цієї угоди полягає в тому, що якщо в ході двосторонніх переговорів сторона, що договорює, представляє іншій стороні тарифні пільги, то, на такі ж пільги, у принципі, мають право всі інші договірні сторони.

Договірна сторона вправі використовувати тільки імпортні тарифи в тих випадках, коли це необхідно для захисту місцевої промисловості. Нетарифні міри, такі як кількісні обмеження (квоти) чи стандарти, що носять дискримінаційний характер стосовно імпортних товарів, у принципі заборонені.

Існує розвита система дозволу торгових суперечок.

У реалізації цих принципів ГАТТ допускаються численні виключення, особливо на користь митних союзів і зон вільної торгівлі ст. 24, при надзвичайних обставинах ст. 19, в інтересах країн, що розвиваються — ст. 18 і ін.

У рамках ГАТТ вироблений механізм спостереження за реалізацією рекомендацій і рішень нарад експортерів.

Інституціональний апарат ГАТТ — містить у собі періодичні сесії, рада, що складається з представників держав членів і секретаріат, розташований у Женеві.

Основне значення в діяльності ГАТТ має задача ліквідації чи скорочення митних податків. Постійна активна робота в цьому напрямку дозволила скоротити середню величину митних податків у промислово розвитих країн з 40−60% у 1945;1947 р. до 3−5% до кінця 80-х років.

Одночасно зі зменшенням величин митних податків були досягнуті визначені успіхи в уніфікації правил і умов їхнього застосування. У «Кодексі по технічні бар'єри у торгівлі», прийнятому в ході «Токіо-раунду», поставлена задача усунення дискримінаційного впливу стандартів і технічних бар'єрів у торгівлі, маркіруванні, сертифікації й іспиті товару. Найбільш важливим є угода про обмін інформацією, про пропоноване введення нових стандартів, технічних вимог, систем сертифікації. Новим моментом у діяльності ГАТТ стали переговори по лібералізації торгівлі послугами, що почалися на Уругвайському раунді.

Таким чином, ГАТТ — це породжений поточним ходом подій інститут, який узяв на себе задачі національної організації і домігся загального визнання в півночі координації міжнародної торгівлі.

Таблиця 1. Перелік торгових (1947;1994 р.) переговорів

Переваги вільної торгівлі незаперечні. Оскільки структура національних ресурсів і рівень технологій у кожній країні різні, то кожна країна може робити визначені товари з різними витратами. Дія принципу порівняльних переваг змушує країну робити ті товари, витрати на виробництво яких нижче, ніж в інших країнах. Одночасно вільна торгівля стимулює конкуренцію й обмежує монополію. Сумарна дія всіх перерахованих факторів стимулює економічний ріст.

Незважаючи на обґрунтовану критику подібної політики обмежень у зовнішній торгівлі, вона періодично проводиться в різних країнах.

У взаємних відносинах справа іноді доходила і до введення ембарго. Ембарго-повна заборона на торгівлю з визначеною державою, на увіз визначеного товару. Наприклад, після вторгнення Іраку в Кувейт країни-члени ООН проголосували за введення ембарго на іранську нафту.

В останні роки між різними країнами укладено понад сто угод про «добровільне» обмеженні експорту і про встановлення мінімальних імпортних цін. «Добровільне» експортне обмеження-це обмеження, коли іноземні фірми «добровільно» обмежують обсяг свого експорту у визначені країни. Вони дають цю згоду проти своєї волі, у розрахунку на запобігання більш твердих торгових бар'єрів. Так, у Японії автобудівники під погрозою введення в США більш високих тарифів чи низьких імпортних квот погодилися на введення «добровільних» експортних обмежень на свій експорт у США. Специфіка «добровільних» експортних обмежень, як утім, і встановлення мінімальних імпортних цін полягає в тому, що торговий бар'єр, що захищає країну — імпортера, вводиться на границі, що експортує, а не імпортує країною. Тут, наприклад, у випадку, зниження експортної ціни нижче мінімального рівня, що імпортує країна вводить антидемпінгове мито, застосування якого може унеможливити подальший експорт товарів на ринок даної країни.

Роль банків у міжнародній торгівлі фінансовими послугами.

Діяльність банків на міжнародній економічній арені.

Банки відіграють центральну роль на зовнішніх валютних ринках, оскільки вони:

продають і купують іноземну валюту, що, безумовно, є істотним елементом міжнародних фінансових угод;

допомагають торговцям усунути чи звести до мінімуму експозицію до іноземної валюти безліччю способів.

Форвардні валютні контракти. Банк дає згоду продати чи купити визначена кількість іноземної валюти по фіксованому обмінному курсі для доставки в майбутньому. Експортери й імпортери можуть усунути свою експозицію до іноземної валюти шляхом фіксації зі своїм банком обмінного курсу майбутніх надходжень і платежів.

" Чисті" валютні опціони. Альтернативою валютному контракту, що надається банками клієнтам, є валютні опціони. Вони надають право власникам (але не зобов’язання) купувати чи продавати в майбутньому визначену кількість іноземної валюти за фіксованим курсом обміну в момент витікання, або до витікання періоду дії цього опціону.

Позички в іноземній валютіодна із фінансових послуг. Банк може дати згоду на надання позички експортеру на визначену суму в іноземній валюті. Експортер може обміняти її на вітчизняну валюту за поточним курсом і потім погасити позичку з майбутніх доходів, отриманих у тій же іноземній валюті. Іншими словами, експортер може усунути свою експозицію шляхом узгодження активів в іноземній валюті (майбутніх доход від дебіторів) з пасивами в іноземній валюті (позичка).

Банківські рахунки в іноземній валюті. У випадках, коли компанія одержує доходи в іноземній і здійснює платежі в іноземній валюті, доцільно мати банківський рахунок в іноземній валюті, що виключить необхідність продажі і покупки валюти в тім ступені, у якій погоджені надходження й платежі в іноземній валюті, і тим самим усуне експозицію.

Міжнародна торгівля фінансовими послугами породжує більш високі ризики як для покупця, так і для продавця в порівнянні з торгівлею усередині країни. Для їхнього зменшення була розроблена безліч різних послуг для експортерів і імпортерів, і банки відіграють головну роль у наданні більшості цих послуг. Банки відіграють ключову роль у міжнародній торгівлі фінансовими послугами. У Великобританії клірингові банки мають закордонні відділення в лондонському Сіті і на місцях, але ведуче положення визначається наявністю великої мережі відділень по всій країні і їх ролі як основних депозитних банків для більшості фірм.

Кожен кліринговий банк підтримує безліч контактів із банками інших країн в усьому світі. Банк, із яким існує закордонний контакт, називається банком кореспондентом, і один англійський кліринговий банк може мати більш 10 000 таких контактів у більш ніж 150 країнах.

Банк у Великобританії може мати рахунки в багатьох своїх банках кореспондентах за рубежем, що у свою чергу можуть мати рахунки в цьому англійському банку. Ця система ведення рахунків друг у друга дозволяє фірмам:

здійснювати платежі за кордон;

одержувати платежі із-за границі.

Акціонерний комерційний банк може мати міжнародний відділ із своїми відділеннями (чи «закордонними відділеннями») у Лондоні і провінційних центрах. Закордонне відділення (відділення міжнародного відділу) діє як:

відділення банку для своїх клієнтів (банки кореспонденти за рубежем);

клірингова палата для міжнародних угод інших вітчизняних відділень цих банків.

Основні функції закордонного відділення клірингового банку:

а) Забезпечення іноземною валютою:

продаж іноземної валюти клієнтам і покупка її у них;

надання позички в іноземній валюті;

надання своїм клієнтам, що подорожують за кордоном, іноземних банкнот, монет і дорожніх чеків.

б) інкасування й переклад коштів. Банки можуть брати участь від імені клієнтів у інкасуванні платежів, що надходять із-за границі, можуть брати участь у платежах клієнтів чи фірм за рубежем. Ці послуги містять у собі:

переклад платежів в іноземній валюті від імені клієнтів імпортерів;

зарахування платежів, що надходять із-за границі на кредит рахунків власних клієнтів чи на кредит рахунків інших відділень банків (експортерів);

виконання «документарного інкасо» від імені експортера чи іноземного покупця за рубежем.

в) Надання фінансових послуг для міжнародної торгівлі:

ведення рахунків клієнтів (наприклад, банків-кореспондентів). Це можуть бути рахунки в іноземній валюті;

ведення власних рахунків у банках кореспондентах за рубежем;

надання овердрафтів чи позичок для клієнтів і банків за кордоном в іноземній валюті;

надання послуг по документарному акредитиву;

облік перекладних векселів, що підлягають оплаті за кордоном, чи чеків;

акцентування перекладних векселів, виписаних на цей банк у рамках послуг по акцентному кредиті;

надання й фінансування, експортерам чи іноземним покупцям, за схемою, відповідно до якої департамент гарантії експортних кредитів видає гарантії під банківську позичку.

г) надання інформації клієнтам для більш ефективного проведення їхньої міжнародної торгівлі:

звіти про фінансове положення чи клієнтів;

допомога в пошуку закордонних дистриб’юторів (наприклад, агентів оптових підприємств);

загальна інформація про економічне становище в конкретній країні і будь-яких експортних / імпортних постановах у цій країні;

надання назв, адрес, номерів телефонів інших організацій, що можуть посприяти.

Клірингові банки розширили свій вплив на міжнародну торгівлю шляхом:

відкриття відділень за рубежем;

придбання частки в закордонних банках;

відкриття дочірніх компаній для спеціалізації в лізингу й продажі в кредит.

забезпечення спеціалізованих послуг за допомогою реєстрації своїх філій як торгових банків.

Торгові банки.

Спеціалізація торгового банку в кожнім конкретному класі фінансових послуг у значній мірі різна і включає:

звичайні банківські угоди;

операції з іноземною валютою;

інвестування коштів клієнтів у цій країні і за рубежем;

організацію консорціуму для надання довгострокових позичок урядам і організаціям за кордоном і у своїй країні;

надання акцентних кредитних ліній;

ради і керування угодами по покупці контрольного пакета акцій;

випуск і розміщення акцій і боргових зобов’язань;

діяльність по морському й іншому видах страхування бізнесу.

Акцептна кредитна лінія (розпорядження, відповідно до якого торговий банк буде давати кредит клієнту (експортеру), шляхом акцептування перекладних векселів, виписаних на цей банк клієнтом. Потім банк продає (враховує) ці векселі на обліковому ринку, а доход від продажу надає клієнту. У зв’язку з високим авторитетом серед банків, враховані векселі одержують більш низьку дисконтну ставку, чим інші (торгові) векселя, так, що цей банк використовує свою власну репутацію на користь свого клієнта.

Існує ще кілька типів банків, що беруть участь у міжнародній торгівлі.

А) Іноземні банки активно діючі в інших країнах, конкуруючи в інтересах своїх країн з іншими банками.

Б) Багатонаціональні банки банки, створені консорціумом банків із різних країн, причому кожен член консорціуму володіє визначеною часткою капіталу. Такі банки спеціалізуються на наданні банківських послуг багатонаціональним компаніям, особливо наданні середньострокових і довгострокових позичок для перспективних проектів.

Валютний ринок і валютні операції.

Коли фірми беруть участь у міжнародній торгівлі, вони вступають у звичайні ділові фінансові) угоди: купують, продають, беруть позичку і дають кредит.

У міжнародній торгівлі місцева валюта одного торговця є іноземної для іншого.

Якщо експортеру вдається домовитися про здійснення платежів у валюті його країни, то іноземний Покупець, повинний мати визначену суму цієї валюти для виконання платежу. Для цього йому варто звернутися в банк і купити потрібну кількість іноземної валюти в обмін на валюту своєї країни.

Якщо експортер згодний прийняти платіж у місцевій валюті іноземного покупця, то цей експортер одержить платіж в іноземній валюті і буде зобов’язаний щось із нею зробити. Його можливості, наступні:

Вести валютний рахунок у своєму банку у валюті платежу. Це рішення розумне, якщо:

експортер очікує, що він регулярно буде виконувати платежі і мати надходження в цій валюті, отже, маючи валютний рахунок, він уникає необхідності чи купувати продавати іноземну валюту щораз, здійснюючи чи покупку продаж у цій валюті.

Експортер припускає, що в дуже недалекому майбутньому йому доведеться здійснити платіж у цій валюті.

Продати іноземну валюту банку в обмін на вітчизняну валюту (чи, якщо можливо, навіть на іншу іноземну валюту).

Експортер може попросити виконати платіж у валюті, що є іноземної як для продавця так і для покупця. Наприклад, експортер із Голландії може продавати товари покупцю з Мексики і попросити про оплату в доларах США. У цьому випадку Покупець повинний одержати іноземну валюту, звернувшись у свій банк, а експортер зобов’язаний розпорядитися цією валютою одним із способів, описаних вище.

Зовсім очевидно, що в міжнародній торгівлі торговцям може знадобитися або купити, або продати іноземну валюту, і вони будуть здійснювати ці операції через свій банк. Коли торговці купують валюту, банк продає її, а коли продають (банк купує. Дуже важливо не плутати ці поняття.

Можливо, Ви ще не маєте чіткого представлення о тім, чому экпортеру може знадобитися одержувати оплату в його власній валюті і чому, одержавши платіж в іноземній валюті, йому приходиться рятуватися від її, звертаючи в банк і, продаючи її в обмін на вітчизняну валюту. Чому, наприклад, експортер у Великобританії не повинний задовольнятися тим, що він продав товари покупцю в США за американські долари, у Франції (за французькі франки, а в Японії (за йени і т.д. і тримає в себе отримані валюти? Відповідь дуже проста:

Фірми рідко мають готівки більше, ніж потрібно на їхні безпосередні нестатки, і як тільки гроші від продажу клієнтам отримані, вони їхній відразу ж використовують.

Велику частину витрат і платежів наявними фірмами здійснюють у вітчизняній валюті, тому, якщо вони від клієнтів одержують платежі в іноземної валюті, їм буде потрібно обміняти її на місцеву валюту, щоб мати можливість самим здійснювати необхідні платежі.

Обмінні курси валют.

Обмінний курс валюти — це ставка, по якій банки продають чи купують одну валюту в обмін на іншу. Популярна преса часто публікує новини про курси обміну між фунтом стерлінгів і американським доларом. Наприклад, курс 1.54 долара за 1 ф.ст. може котируватися як курс закриття в якийсь визначений день. Це середній курс між курсом, по якому банки продають американські долари в обмін на фунти стерлінгів, і курсом, по якому банки купують долари за фунти стерлінгів. Цей курс дає публіці грубе представлення про тім, скільки доларів можна купити за 1 ф.ст. чи скільки доларів буде потрібно, щоб купити 1 ф.ст.

Коливання валютних курсів являють собою ризик для закордонних торговців, і цей валютний ризик складає найважливіший аспект валютних операцій.

Валютні курси коливаються постійно, якщо їм надана можливість реагувати на попит та пропозицію на зовнішніх валютних ринках. В даний час курси основних валют коливаються на зовнішніх валютних ринках у визначених межах.

Існує безліч факторів, що впливають на коливання валютних курсів, і усі вони зв’язані з попитом та пропозицією. Коливання курсів валют викликані перевищенням попиту над пропозиціями і навпаки. Наприклад, якщо попит на покупку доларах США і продаж фунтів стерлінгів перевищує його попит, що врівноважує, на покупку фунтів стерлінгів і продаж доларів США, то фунт стерлінгів буде коштувати дешевше стосовно долара США.

Основні фактори, які впливають на пропозицію та попит на валюту:

рівень цін і темп інфляції;

баланс (підсумкове сальдо) платежів;

процентні ставки;

ступінь довіри й спекуляція;

" прискорення чи «затягування» розрахунків по зовнішньоторговельним операціями;

хеджування;

інтервенція центрального банку;

постанови по валютному регулюванню;

" гарячі гроші" .

Рівень цін і темп інфляції.

Якщо темп інфляції в країні А перевищує темп інфляції у країні В, то валюта країни, А буде знецінюватися стосовно валюти країни В. Наприклад, якщо темп інфляції в США складає 3% у рік, а у Великобританії (10% у рік, і обмінний курс складає 2 долари США за один фунт, те більш цілесообразно зберігати 2 долари США, чим 1 ф.ст., оскільки через один рік 2 долари США будуть мати більш високу купівельну спроможність. Унаслідок цієї різниці в темпах инфяції виникає ринковий попит на покупку доларів і продаж фунтів стерлінгів, і тому курс фунта стерлінгів упаде стосовно долара. Щоб зупинити цю тенденцію, процентні ставки на на банківські депозити і т.п. у Великобританії повинні бути вище, ніж у США, щоб компенсувати вкладникам збереження фунтів стерлінгів замість покупки доларів.

Баланс (підсумкове сальдо) платежів.

Підсумкове сальдо платежів країни можна грубо визначити як різницю між часом, що ця країна одержує, і тим, що вона витрачає, поряд із різницею суми приваблюваних закордонних інвестицій і суми інвестицій, що її громадяни роблять в інших країнах.

Якщо країна експортує в стоїмостному вираженні більше товарів і послуг, чим імпортує, то вона буде одержувати більше іноземної валюти, чим витрачати. Допустимо, Великобританія має активне сальдо свого поточного торгового балансу. Це значить, що британські експортери одержують більше, чим змушені заплатити імпортери. Отже, британські підприємства прагнуть одержувати фунти стерлінгів, а не іноземну валюту, унаслідок чого надлишки іноземної валюти будуть продаватися в обмін на фунти стерлінгів. Це ринковий тиск пропозиції та попиту приведе до збільшення вартості фунта стерлінгів стосовно інших валют.

Якщо ж Великобританія має дефіцит торгового балансу, то має місце перевищення пропозиції фунтів стерлінгів над попитом, і тиск ринку приведе до зниження вартості фунта стерлінгів.

Ці ж принципи застосовні до інвестицій. Якщо іноземні інвестори прагнуть вкладати свої гроші у Великобританії, то для цієї мети вони зобов’язані купувати фунти стерлінгів. Якщо англійські громадяни прагнуть укласти свої гроші за рубежем чи мати банківський рахунок в іноземній валюті, то їм потрібна іноземна валюта. Таким чином, пропозиція та попит із боку інвесторів породжують ринковий тиск на коливання курсів валют.

Перевищення й дефіцит балансу платежів можуть уплинути не тільки на поточні валютні курси (відомі як курси «спот»), але також на курси, по яких дилери на зовнішніх валютних ринках (тобто банки) готові чи продати купити валюту у форвардних валютних операціях.

Процентні ставки.

Процентні ставки — це ставки відсотків, що інвестор буде одержувати, уклавши свої гроші або у своїй країні, або за рубежем. Ці інвестиції можуть здійснюватися у виді депозитних рахунків у банку, депозитних сертифікатів, облігацій акцій і т.п., а також у виді казначейських векселів.

Припустимо, що випущено британські казначейські векселі з процентною ставкою в 11% річних і казначейські векселі США з процентною ставкою в 9% річних. Різниця між процентними ставками в 2% на користь Великобританії залучить іноземних інвесторів до покупки британських казначейських векселів.

Для цього їм доведеться купувати фунти стерлінгів в обмін на інші валюти. Підвищення попиту на фунти стерлінгів може підняти їхній поточну обмінну вартість. На форвардних валютних курсах також відіб'ється різниця між процентними ставками цих валют.

Ступінь впевненості й спекуляція.

Ступінь упевненості дилерів у майбутнім економічному і політичному положенні якої-небудь країни, можливо, що базується на чи слухах прогнозах, впливає на котируємі ними курси «форвард» для валюти даної країни. Наприклад, можливість того, що у Великобританії відбудеться:

руйнівний національний страйк.

зміна уряду на загальних виборах.

Може змусити інвесторів продавати фунти стерлінгів по форвардних угодах, щоб одержати кращий курс валюти, поки вартість фунта стерлінгів не упала.

Чи впевненість її відсутність може привести до спекуляції валютою. Спекуляція на користь даної валюти приймає форму покупки цієї валюти в угодах «спот» чи у форвардних угодах. Спекуляція, спрямована проти валюти, приймає форму продажу цієї валюти в таких угодах. Якщо спекуляція стає інтенсивної, то тиск попиту, спрямованого за чи проти цієї валюти, викликає зміни валютного курсу.

Прискорення чи затягування розрахунків по зовнішньоторговельних операціях.

Припущення щодо майбутніх змін валютних курсів впливають на рішення, прийняті компаніями у відношенні покупки й продажу іноземних валют. У результаті прискорюються чи затягуються розрахунки по зовнішньоторговельних операціях.

Прискорення розрахунків — це виплата чи продаж валюти завчасно, звичайно, прийнятого для чи платежів продажу.

Затягування розрахунківце затримка в здійсненні чи платежів продажу валюти.

Припустимо, очікується падіння вартості фунта стерлінгів стосовно інших валют.

Британський імпортер, що повинний заплатити за товари в іноземній валюті, мабуть, надійде в такий спосіб:

заплатить відразу, а не візьме кредит;

буде імпортувати більше товарів (прискорення розрахунків), поки фунт стерлінгів має високу вартість, і буде тримати більш великі запаси товарів. Політика створення запасів дуже незабаром породить великий попит на продаж валюти імпортерам в обмін на фунти стерлінгів.

Британський експортер, що одержує платежі в іноземній валюті, не буде поспішати обмінювати валюту на фунти стерлінгів (затягування розрахунків), оскільки він сподівається в результаті цього продати свою валюту дорожче, коли відбудеться падіння вартості фунта стерлінгів.

Іноземні покупці, знаючи про те, що вартість фунта стерлінгів повинна упасти, будуть прагнути відкладати покупку товарів у британських постачальників (затягування платежів) у надії, що ціни на товари у Великобританії у перерахуванні на їхню власну валюту незабаром упадуть.

Сполучення прискорення й затягування розрахунків породжує руйнівний платіжний баланс і погіршує торговий баланс. Імпорт різко зростає, а експорт (сповільнюється. Тому прискорення й затягування розрахунків, що, можливо було викликано тільки невеликим дефіцитом, може привести до серъезної валютної кризи.

Інтервенція Нацбанку.

Нацбанк може включатися в ринкові процеси з метою покупки чи продажу вітчизняної валюти.

Якщо уряд дотримує політики фіксованих валютних курсів, то це втручання здійснюється з метою запобігання девальвації (покупка даної валюти й продаж визначеної частини резервів іноземної валюти) чи ревальвації даної валюти (продаж даної валюти в обмін на іноземну валюту).

Навіть якщо уряд допускає перемінний курс своєї валюти, нацбанк може здійснювати інтервенцію для чи покупки продажу цієї валюти, якщо уряд вважає, що обмінний курс став чи вище нижче бажаного рівня.

Якщо уряд допускає тільки обмежені коливання обмінних курсів на свою валюту, то повинні бути моменти інтервенції, коли нацбанк «включається», як тільки данна валюта підвищилася чи ціні знецінилася до граничного рівня. Цієї системи дотримує Європейська валютна система.

Відзначимо, що нацбанк може здійснювати своє втручання і на ринку «спот», для, того щоб вплинути на ринкові курси «спот», і на форвардному ринку, щоб уплинути на курси «форвард» .

У багатьох випадках інтервенція центрального банку може мати бажаний ефект при чи стабілізації відновленні валютних курсів. Однак це втручання не буде успішним, якщо валюти попадає під тверду й безупинну атаку з боку спекулянтів, оскільки сумарний тиск може виявитися сильніше протидіючих зусиль центрального банку.

Уряду більшості промисло-розвинених країн в останні роки прагнули до досягнення високої стабільності валютних курсів, почасти шляхом координації зусиль центральних банків проти валютної спекуляції на основі так називаного «Угоди Плаза» 1985 року і Луврскої угоди 1987 року.

Постанови по валютному регулюванню.

Якщо ймовірність того, що інтервенція на ринку дозволить захистити вартість валюти, невелика, уряд може приймати постанови по валютному регулюванню. Ці постанови, націлені на обмеження відтоку чи капіталів на керування іншими факторами, що впливають на:

а) резерви іноземної валюти;

б) вартість валюти даної країни стосовно інших валют.

" Гарячі гроші."

" Гарячі гроші" являють собою значну кількість міжнародних грошей, що вільні для чи інвестицій спекуляції. «Гарячі гроші» «перетікають» у країну, коли в ній процентні ставки вище, ніж в інших країнах, чи коли маються прогнози, що обмінні курси даної валюти будуть більш вигідними. «Гарячі гроші» можуть «улітучитися» з даної країни так само швидко, як вони в неї прийшли, роблячи спекулятивний вплив на валюту даної країни і, послабляючи неї.

Якщо «Гарячі гроші» використовуються для інвестицій, то інвестори будуть ймовірно застосовувати форвардне покриття, продаючи валюту, коли наступить термін погашення інвестицій. Тому в такій ситуації «Гарячі гроші» будуть впливати як на курси «спот» (покупка інвестицій), так і на курси «форвард» (продаж грошових надходжень від інвестицій).

Проблеми міжнародної торгівлі.

Фірми можуть стати учасниками зовнішньоекономічної діяльності (міжнародної торгівлі) по різних причинах:

Фірмам може знадобитися закупівля сировини, товарів і надання послуг за рубежем для ведення свого бізнесу, оскільки необхідні матеріали, чи товари послуги не можна одержати від вітчизняних виробників. Тому вони стають імпортерами.

Багато фірм можуть діставати прибуток, продаючи свої чи товари послуги на ринках за рубежем, тобто стаючи експортерами.

Інші фірми діють як експортні торгові чи фірми імпортно-експортні комерсанти, тобто будучи посередниками між покупцями і продавцями в різних країнах.

Посередництво в зовнішній торгівлі являє собою процес, за допомогою якого комерсант у країні А купує товари в країні В та відвантажує їх безпосередньо в країну З без того, щоб на початку завезти їх у країну А. Це відомо як «торгівля через третю країну», чи посередництво.

Міжнародна торгівля являє собою процес купівлі і продажі, здійснюваний між покупцями, продавцями й посередниками в різних країнах. Він зв’язаний з безліччю практичних і фінансових утруднень для фірм, що беруть участь у ньому. Необхідно розуміти характер цих труднощів, а також роль банків і інших організацій у забезпеченні засобів і процедур для їхнього подолання.

Поряд зі звичайними проблемами торгівлі й комерції, що виникають у будь-яких типах бізнесу, у міжнародній торгівлі існують додаткові проблеми:

час і відстань (кредитний ризик і час виконання контракту;

зміна курсів іноземних валют (валютний ризик;

розходження в законах і правилах;

урядові постанови валютний контроль, а також суверенний ризик і країновий ризик.

Наслідок коливань валютних курсів: валютна експозиція і валютний ризик.

Основним наслідком коливання валютних курсів для міжнародної торгівлі є ризик для чи експортера імпортера, що полягає в тім, що вартість іноземної валюти, що вони застосовують у своїх торгових оборотах, буде відрізнятися від тієї, на яку вони сподівалися й розраховували.

Українські експортери, що виставляють іноземним покупцям рахунок фактуру в іноземній валюті, можуть знайти, що на той час, коли потрібно буде обміняти виручену валюту на національну, курс іноземної валюти упаде і вони одержать менше карбованців, чим це планувалося.

Експозиція до іноземної валюти і валютний ризик можуть принести додаткові прибутки, а не тільки збитки. Однак знаходитися в експозиції до валюти — значить покладатися на випадок, і більшість бізнесменів воліє не допускати, щоб їхня компанія була чуттєва до несподіваних змін. Тому підприємства відшукують способи зведення до чи мінімуму повного усунення експозиції до іноземної валюти, щоб планувати ділові операції і більш вірогідно прогнозувати прибуток.

Імпортери прагнуть мінімізувати експозицію до іноземної валюти по тим же причинам.

Але, як і у випадку з експортером, більшість бізнесменів воліє мінімізувати свою експозицію до іноземної чи валюти цілком її уникати, а імпортери воліють точно знати, скільки їм доведеться заплатити у своїй валюті, а не брати участь в азартній грі на зміні валютних курсів. Існують різні способи усунення експозиції до іноземної валюти. Вони здійснюються за допомогою банків.

У міжнародній торгівлі експортер повинний виставити рахунок покупцю в іноземній валюті (наприклад, у валюті країни покупця), чи Покупець повинний оплатити товари в іноземній валюті (наприклад, у валюті країни експортера). Можливо також, щоб валюта платежу була валютою третьої країни, наприклад, фірма в Україні може продати товари покупцю в Австралії і попросити оплатити їх у доларах США. Тому однієї з проблем імпортера є необхідність одержання іноземної валюти для виконання платежу, а в експортера може виникнути проблема обміну. отриманої іноземної валюти на валюту своєї країни.

Вартість імпортних товарів для чи покупця вартість експортних товарів для продавця може бути збільшена чи зменшена через зміну валютних курсів. Тому фірма, що здійснює чи платежі одержує доход в іноземній валюті, має потенційний «валютний ризик «через несприятливі зміни в обмінних курсах.

Завжди мається шанс дістати прибуток від сприятливих змін обмінних курсів, але існує реальна небезпека понести збитки. Постійні зміни валютних курсів, що відбуваються на зовнішніх валютних ринках, породжують серйозний елемент ризику, що може відіпхнути фірми від участі в міжнародних угод по чи купівлі продажу.

Валютний ризик не виникає там, де платежі надходження здійснюються в одній валюті, оскільки платежі в цій валюті можуть виконані з надходжень наявними в тій же валюті.

Кредитний ризик і час виконання контракту.

Може пройти дуже багато часу між подачею заявки іноземному постачальнику й одержанням товару. Коли товар доставляється на велику відстань, основна частина запізнювання між заявкою й доставкою, як правило, зв’язано з тривалістю періоду перевезення. Затримки можуть бути викликані також необхідністю підготовки відповідною документацією для перевезення.

Час і відстань створюють кредитний ризик для експортерів.

Експортер звичайно, повинний давати кредит на оплату на більш тривалий час, чим йому треба було б, якби він продавав товар усередині своєї країни. При наявності великого числа іноземних дебіторів виникає необхідність одержання додаткового оборотного капіталу для їхнього фінансування.

Контроль за окремими дебіторами, інкасування боргу й проведення операцій з метою погашення безнадійних боргів ускладнюється, якщо клієнт знаходиться в іншій країні.

Іноземні правила й закони.

Недостатнє знання й розуміння правил, звичаїв і законів країни чи імпортера експортера приведе до чи невизначеності недовіри між покупцем і продавцем, що може бути переборено тільки після тривалих і успішних ділових взаємин.

Один зі шляхів подолання утруднень, зв’язаних з розходженнями у звичаях і характерах, складається в стандартизації процедур міжнародної торгівлі.

Суверенний і країновий ризик.

Суверенний ризик виникає, коли суверенний уряд країни:

одержує позичку від іноземного кредитора;

стає боржником іноземного постачальника;

видає гарантію на позичку від імені третьої сторони у своїй країні, але потім або уряд, або третя сторона відмовляється погасити позичку і заявляє про імунітет від судового переслідування. Чи кредитор експортер буде неспроможний стягнути борг, оскільки йому буде заборонена проводити вимогу через суд.

країновий ризик виникає, коли покупець робить усе, що в його силах, щоб погасити свій борг експортеру (наприклад, починає необхідні кроки відповідно до постанов по валютному регулюванню, звертаючи до влади за дозволом провести необхідний обмін валюти для розрахунку з експортером), але коли йому потрібно одержати цю іноземну валюту, влади його стани або відмовляються надати йому цю валюту, або не можуть зробити цього.

Урядові постанови.

Урядові постанови, що стосуються імпорту й експорту, можуть бути серйозною перешкодою в міжнародній торгівлі. Існують такі постанови й обмеження:

постанови по валютному регулюванню;

ліцензування експорту;

ліцензування імпорту;

торгове ембарго;

імпортні квоти;

урядові постанови, що стосуються законодавчих стандартів безпеки, і чи якості специфікацій на всі товари, продавані усередині цієї країни, законодавчих стандартів по охороні здоров’я й гігієні, особливо на харчові продукти; патентів і торгових марок; упакування товарів і обсягу інформації, приведеної на упакуваннях;

документація, необхідна для митного клірингу імпортируємих товарів, може бути дуже об'ємної. Затримки при митному клірингу можуть бути істотним фактором у загальній проблемі затримки у міжнародній торгівлі;

мита на чи імпорт інші податки для оплати імпортних товарів.

Постанова по валютному регулюванню.

Валютне регулювання являє собою систему контролю за припливом і відтоком іноземної валюти в стану і з країни. Терміни «постанови по валютному регулюванню» і «обмеження по валютному регулюванню» відносяться звичайно, до екстраординарних мір, прийнятим урядом країни для захисту своєї валюти, хоча деталі цих постанов можуть зміняться.

Міжнародна торгівельна політика.

1. Торгові бар'єри.

a) Мита. Мита є акцизним податком на імпортні товари; вони можуть вводитися з метою одержання чи доходів, для захисту. Фіскальні мита, як правило, застосовуються у відношенні виробів, що не виробляються усередині країни (наприклад для США це олово, кава й банани). Ставки фіскальних податків в основному невеликі, і їхньою метою є забезпечення федерального бюджету податковими надходженнями. Протекціонні мита призначені для захисту місцевих виробників від іноземної конкуренції. Хоча протекціонні мита, як правило, недостатньо високі для припинення імпорту іноземних товарів, вони все-таки ставлять іноземного виробника в невигідне конкурентне положення при торгівлі на внутрішньому ринку.

b) Імпортні квоти. За допомогою імпортних квот установлюються максимальні обсяги товарів, що можуть бути імпортовані за якийсь період часу. Часто імпортні квоти виступають більш ефективним засобом стримування міжнародної торгівлі, чим мита. Незважаючи на високі мита, визначене виріб, може імпортуватися у відносно невеликих кількостях. Низькі ж імпортні квоти цілком забороняють імпорт товару понад визначену кількість.

c)Нетарифні бар'єри. Під нетарифними бар'єрами розуміється система ліцензування, створення невиправданих стандартів якості продукції і його чи безпеки просто бюрократичні заборони в митних процедурах. Так, Японія і європейські країни часто жадають від імпортерів одержання ліцензій. Обмежуючи випуск ліцензій, можна ефективно обмежувати імпорт.

d) Добровільні експортні обмеження. Вони є щодо новою формою торгових бар'єрів. У цьому випадку іноземні фірми «добровільно» обмежують свого експорту у визначені країни. Експортери дають згоду на добровільні експортні обмеження (які аналогічні імпортним квотам) у надії уникнути більш твердих торгових бар'єрів. Так, японські автобудівники під погрозою введення США більш високих чи тарифів низьких імпортних квот погодилися на введення добровільних експортних обмежень на свій експорт у США.

Чому мита й квоти застосовуються у світовій практиці, якщо відомо, що вони перешкоджають вільній торгівлі й у такий спосіб знижують економічну ефективність? У той час як країни в цілому виграють від вільної міжнародної торгівлі, окремі галузі й групи постачальників ресурсів можуть виявитися в числі потерпілих. Легко зрозуміти, чому групи підприємців, зайнятих таким виробництвом, намагаються зберегти або поліпшити свої економічні позиції, переконуючи уряд увести чи тарифи квоти для захисту їхній від шкідливого впливу вільної торгівлі. Узагалі те мова йде про високоефективні галузі, про що свідчить їх порівняльні відомості і їхня здатність продавати товари на світових ринках. Коротше кажучи, мита прямо сприяють експансії щодо неефективних галузей, що не мають порівняльні переваги, і непрямим образом викликають згортання щодо ефективних галузей, що мають порівняльні переваги. Це означає, що мита служать причиною передислокації ресурсів у невірному напрямку. Це не дивно. Відомо, що спеціалізація і не скована нічим світова торгівля, що базується на порівняльних перевагах, ведуть до ефективного використання світових ресурсів і розширенню реального обсягу світового виробництва. Мета й наслідок захисних податків (скорочення світової торгівлі. Звідси помімо своїх специфічних наслідків для споживачів, а також іноземних і місцевих виробників мита скорочують обсяги реального мирового виробництва.

Протекціонізм.

a)Необхідність забезпечення оборони. Аргумент має скоріше військово-політичний, а не економічний характер: захисні мита потрібні для збереження і посилення галузей, що випускають стратегічні товари і матеріали, що необхідні для оборони й ведення війни. Затверджується, що в нестабільному світі військово-політичні цілі (само забезпеченість) повинні брати верх над економічними (ефективність розміщення світових ресурсів). Посилення національної безпеки, з одного боку, і ослаблення виробничої ефективності, з іншої, супроводжуються перерозподілом ресурсів на користь стратегічних галузей. На жаль, об'єктивного критерію для оцінки відносних витрат і вигод цього процесу не існує. Економіст може тільки привернути увагу до того факту, що введення податків для посилення обороноздатності країни зв’язано з деякими економічним витратами.

Хоча можна погодитися з тим, що імпортувати системи наведення ракет зі СНД буде не кращою ідеєю, однак доводи на користь само забезпеченості заслуговують самої серйозної критики. Імовірно, практично будь-яка галузь чи прямо побічно вносить свій внесок у національну безпеку. Чи можна назвати галузь, що не внесла хоч невеликий внесок у перемогу в другій світовій війні? Але навіть якщо відкинути ці критичні зауваження, (невже немає більш зроблених, чим мита, засобів для забезпечення необхідної моці стратегічних галузей? Досягнення само забезпеченості за допомогою податків породжує витрати у формі більш високих внутрішніх цін на продукцію захищених галузей. Витрати зрослої обороноздатності розподіляються в обов’язковому порядку між тими споживачами, що купують продукцію цих галузей. Практично всі економісти погоджуються з тим, що прямі субсидії стратегічним галузям, финансируємих із загальних податкових надходжень, спричинили б за собою більш рівномірний розподіл цих витрат.