Роль транснаціональних корпорацій у міжнародній торгівлі

Курсова робота з дисципліни «Міжнародна торгівля» на тему Роль транснаціональних корпорацій у міжнародній торгівлі

АНОТАЦІЯ транснаціональний корпорація торговий Бешенцев Д. Д. Роль транснаціональних компаній у міжнародній торгівлі. — Курсова робота. Севастопольський інститут банківської справи Національного банку України, Севастополь, 2012.

Курсова робота присвячена дослідженню теоретичних і практичних аспектів впливу транснаціональних компаній на світову економіку зокрема впливу на міжнародну торгівлю та економіку України. Досліджено теоретичні засади та механізм діяльності ТНК. Проаналізований вплив найбільших ТНК світу на світовий обіг та його галузеву структуру. Також проаналізований вплив ТНК на економіку України.

Ключові слова: ТНК, Транснаціональна корпорація, міжнародна торгівля.

Keywords: TNC, Transnational corporation, International trade.

ВСТУП транснаціональний корпорація торговий Світова економіка кінця ХХ — початку ХХІ століть характеризується такими системними процесами, як інтернаціоналізація, глобалізація та транснаціоналізація, які впливають на господарську діяльність усіх країн світу. Ці процеси є взаємозалежними та тісно переплетеними. Інтернаціоналізація у загальному розумінні означає процес перетворення будь-чого з національного на міжнаціональне та набуття властивостей останнього. З економічної точки зору, інтернаціоналізація — це формування стійких економічних зв’язків між країнами.

Процес глобалізації являє собою якісно новий етап розвитку світової економіки та інтернаціоналізації господарського життя, коли світове господарство перетворюється в цілісну економічну систему, складовими якої є національні економіки. Рівень розвитку держав в умовах глобалізації залежить від вміння їх урядів пристосовувати свою політику до змін, які відбуваються у світовому економічному просторі.

Одним з основних джерел глобалізації є феномен транснаціоналізації, у рамках якого велика частина виробництва, споживання, експорту, імпорту і доходу країни значною мірою залежить від рішень міжнародних центрів за межами даної держави. Як головні сили тут виступають ТНК, що самі є одночасно і результатом і головними учасниками інтернаціоналізації. Транснаціоналізація — це якісно новий етап інтернаціоналізації господарського життя, що являє собою процес посилення світової інтеграції в результаті глобальних операцій ТНК. Мета роботи — проаналізувати вплив транснаціональних компаній на міжнародну торгівлю в цілому, та на економіку України. Об'єктом роботи є безпосередньо міжнародна торгівля та економіка України. Суб'єктом — найбільші транснаціональні компанії світу.

При виконанні курсової роботи були використані такі загальнонаукові методи, як аналіз, синтез та індукція і дедукція.

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ АСПЕКТИ ФОРМУВАННЯ ТА ФУНКЦІОНУВАННЯ ТНК ЯК СУБ'ЄКТА МІЖНАРОДНОЇ ТОРГІВЛІ

1.1 Сутність та значення ТНК на сучасному етапі розвитку світового господарства ТНК — основний структурний елемент економіки більшості країн, провідна сила їх розвитку та підвищення ефективності. Глобальні тенденції інтернаціоналізації виробництва й капіталу, приватизації, стратегічних альянсів і лібералізації зовнішньої торгівлі поставили ТНК у центр світового економічного розвитку. З огляду на них і подальший перерозподіл світових ринків та сфер впливу, можна прогнозувати можливість появи найближчим часом міжнародних суперкорпорацій шляхом злиття, поглинання чи об'єднання найбільших компаній світу.

Зараз у світі існує більш як 67 тис. ТНК, що контролюють понад 850 тис. афільованих зарубіжних компаній по всьому світу, у яких задіяно понад 76 млн. чоловік. При цьому на території промислово розвинених держав розміщується понад 80% материнських компаній і близько 33% афільованих, у країнах, що розвиваються, — відповідно 19,8% і майже 50,3%, у колишніх соціалістичних державах — приблизно 0,7% і 17,1%.

Сьогодні ТНК перетворилися із суб'єктів на об'єкти міжнародної політики, активно беруть участь у всіх глобальних процесах, що відбуваються у світі. Транснаціональні корпорації, нарівні з промислово розвиненими країнами, широко проявляються в політиці, економіці, у фінансово-інвестиційній, інформаційній, науково-технічній, військовій, технологічній, екологічній сферах. У зовнішній політиці ТНК реалізують власну корпоративну дипломатію, а для успішного забезпечення внутрішньо-корпоративної політики створили свою, корпоративну ідеологію. Поруч із найбільшими державами, вони мають власні численні спецслужби, а зброєю, що її випускає, наприклад, лише «Дженерал дайнемікс», можна озброїти армію не однієї держави.

Дії ТНК за характером і формами прояву у світовій політиці й економіці багато в чому збігаються з діяльністю держав, що дозволяє експертам заявляти про ідентичність дій і проявів ТНК та держав у глобальній політиці й економіці. Водночас низка дослідників вважає, що в перспективі ТНК зможуть стати домінуючою силою світового господарства, замінивши національні держави в ролі основних його об'єктів.

Провідну роль у глобальних процесах відіграють ТНК США, за характером і масштабами торгово-інвестиційної експансії випереджаючи промислові й фінансові компанії інших країн. Але цей розрив поступово скорочується за рахунок посилення позицій ТНК держав Західної Європи та Японії, а також появи транснаціональних корпорацій країн, що розвиваються.

Ринкова капіталізація окремих ТНК перевищує 543 млрд. дол., а щорічні обсяги продажів становлять 160—210 млрд. дол. Щорічний чистий прибуток кожної з найбільших корпорацій практично дорівнює річному бюджетові України.

Сьогодні ТНК контролюють понад 57% світового промислового виробництва, 69% міжнародної торгівлі, більш як 81% патентів і ліцензій на нову техніку, технології та ноу-хау, майже 90% прямих зарубіжних інвестицій. Практично вся торгівля сировиною на світових ринках контролюється ТНК, у тому числі 90% світової торгівлі пшеницею, кавою, кукурудзою, лісоматеріалами, тютюном, залізною рудою; 85% — міддю, бокситами; 80% — оловом, чаєм; 75% — натуральним каучуком, сирою нафтою.

Як правило, ТНК — багатогалузеві компанії, їхня діяльність широко диверсифікована. Наприклад, кожна з 500 найбільших ТНК США має в середньому підрозділи в 11 галузях, а найпотужніші охоплюють по 30—50 галузей. У групі 100 провідних промислових компаній Великобританії багатогалузевих 96, Італії — 90, Франції — 84, Німеччини — 78.

Сукупні валютні резерви ТНК у кілька разів перевищують сукупні резерви всіх центральних банків світу. Тому переміщення лише 1—2% маси грошей, що перебувають у їхньому володінні, цілком здатне змінити паритет національних валют.

Сумарні зарубіжні інвестиції ТНК зараз відіграють істотнішу роль, аніж торгівля. Формами вивезення капіталу є прямі та портфельні інвестиції, а також позики і кредити. Найбільш значимі — прямі інвестиції, що перевищили в середині 90-х років 3 трлн. дол. Причиною зарубіжного інвестування часто стає інтерес до природних ресурсів приймаючих країн, за яким стоїть прагнення забезпечити гарантоване постачання своїх підприємств сировиною. За рахунок закордонних інвестицій США, наприклад, одержують всі імпортовані фосфати, мідь, олово, 75% марганцевої та залізної руди; Японія — 40% бокситів, 50% нікелю, 60% мідної руди.

Капіталовкладення в іноземну економіку — активний спосіб стимулювання попиту на вітчизняну продукцію. Це досягається за рахунок того, що, по-перше, за кордоном створюються нові ринки. По-друге, частина експорту ТНК постійно адресується їхнім закордонним філіям, і ця гарантована частка становить понад 30% експорту Канади, Німеччини, Франції, Швеції, близько 50% експорту США. По-третє, інвестиції дозволяють корпораціям оминути тарифні й нетарифні бар'єри приймаючої держави.

Важливим чинником подальшого посилення економічної могутності ТНК є численні злиття і поглинання, які останнім часом досягли високого рівня. Злиття свідчать про централізацію та концентрацію капіталів у глобальному масштабі для наступного домінування на світових ринках. Поглинання провідних компаній набуло таких масштабів, що багато корпорацій змушені скуповувати власні акції в інших власників, аби уникнути можливого поглинання конкурентами. «Дженерал моторс», плануючи придбання нових компаній, щоб підвищити свою безпеку, змушена була купити власних акцій на суму понад 2 млрд. дол.

Міжнародний характер діяльності ТНК постійно зіштовхує їх із зовнішньополітичною проблематикою. При цьому керівники провідних корпорацій воліють самостійно, без підтримки зовнішньополітичних органів країни базування, вирішувати основні питання діяльності своїх компаній у приймаючих державах шляхом проведення зустрічей і переговорів із керівництвом відповідних країн.

Діючи в приймаючих державах, ТНК активно включаються в місцевий політичний процес. Їхні представники вступають у національні асоціації промисловців, усередині яких вони отримують можливість виходу на керівників місцевих органів влади. Корпорації роблять свій «внесок» також у виборчі й інші фонди місцевих політпартій з метою отримання певних комерційних вигод, опосередковано впливаючи і на політичний курс країни перебування.

Однією з характерних рис сучасних ТНК є їхні величезні видатки на науково-дослідницькі та дослідно-конструкторські розробки (НДДКР). Наприклад, щорічні витрати на це «Дженерал моторс», «Форд», і «ІБМ» становлять 2—3 млрд. дол., що перевищує науково-дослідницькі бюджети багатьох країн. Так, у США практично весь обсяг витрат на НДДКР приватного бізнесу припадає на 700 найбільших компаній, при цьому близько 40% цих коштів припадає на частку всього лише 15 найбільших корпорацій.

Сьогодні в лабораторіях і наукових центрах ТНК проводиться основний обсяг наукових досліджень і розробок. При цьому дедалі більшу роль у науково-технологічній стратегії ТНК відіграють приймаючі країни. Наприклад, компанія «ІБМ» на початку 90-х років мала за межами США понад 25 тис. науковців, близько 30 лабораторій, що здійснювали програми НДДКР у рамках єдиного плану корпорації, але з урахуванням особливостей ринків спеціалізації філій і дочірніх компаній «ІБМ».

Значний внесок у розробку передової технології ТНК робить і співробітництво з університетами й науковими центрами. Такі центри створюються, як правило, при університетах, і їх активно фінансують провідні промислові корпорації.

Багато сучасних великих ТНК, поруч із цивільною, випускають і продукцію військового призначення. Так, американська авіакосмічна корпорація «Юнайтед технолоджіс», окрім суто військової продукції, виробляє ліфтове обладнання (відділення «Отіс»), авіаційні двигуни (відділення «Пратт енд Вітні»), спеціальні хімікати «Інмонт», гелікоптери (відділення «Сікорський») та ін. Водночас є цілий ряд ТНК, які спеціалізуються лише на виробництві озброєння. Це насамперед «Локхід Мартін», «Нортроп Грумман», «Рейтеон», «Дженерал електрик», «Сайєнс аплікейшенз», «ТРВ», «Вестінгауз електрик».

Щороку військово-промислові корпорації випускають на десятки мільярдів доларів військової техніки й устаткування. Номенклатура виробленої ними продукції охоплює практично всі види військової техніки — від міжконтинентальних ракет і авіаносців до капонірів та радарів. При цьому ТНК продають військово-технічну продукцію більш ніж у 100 країнах. Внаслідок цього військово-промислові корпорації часто опиняються в центрі уваги світової спільноти у зв’язку з поставками зброї в зони конфліктів, ініціюванням громадянських війн та військових переворотів.

У зарубіжній літературі багато уваги приділяється дослідженню теоретичних аспектів, особливостей діяльності та регулювання ТНК, однак досі відсутня однозначна думка щодо визначення самого поняття ТНК. У вітчизняній літературі поняття «ТНК» почали широко вживати порівняно недавно. До того віддавали перевагу поняттям «міжнародні корпорації, монополії» чи «багатонаціональні корпорації, монополії». До того ж в літературі радянських часів поняття ці вживалися виключно з негативним відтінком. Яскраво викривалась їх хижацька, загарбницька суть, однак зовсім не аналізувалось, чи стали б африканські, азіатські чи латиноамериканські країни розвиненішими, якби ТНК зникли.

Вперше термін «транснаціональна» по відношенню до корпорацій був введений Д. Ліленталем у квітні 1960 р. (Технологічний університет імені Карнегі) у статті «Менеджмент і корпорації в 1985 році», яка згодом вийшла під заголовком «ТНК». Ліленталь визначив ТНК — як корпорації, які знаходяться на території однієї держави, здійснюють комерційні операції і діють у межах законодавства інших країн. Це визначення свідчить, що ТНК є національною фірмою із зарубіжними операціями.

З середини 70-х років ХХ століття в науковій літературі стали використовувати два визначення:

— перше — визначення запропоноване економістами (Н. Худ, С. Янг, Дж. Даннінг), які вважали, що ТНК — це будь-яке підприємство, яке володіє (повністю чи частково), контролює і управляє майном, яке може приносити дохід в більш ніж одній країні. Оскільки зарубіжні інвестиції поділяються на прямі і портфельні, то ТНК — це підприємство, яке володіє прямими іноземними інвестиціями;

— друге — офіційне визначення ООН, яка вирішила провести розподіл між ТНК і мультинаціональними (багатонаціональними) корпораціями (МНК). На 57 сесії Економічної і Соціальної Ради ООН (1974) термін «ТНК» ввели для позначення фірм, які володіють прямими іноземними інвестиціями і знаходяться у володінні осіб однієї країни. Терміном «МНК» стали позначати аналогічні фірми, але які знаходяться у володінні осіб з різних країн. Протягом останніх років багато науковців почали вживати терміни ТНК і МНК як синоніми, не виділяючи той аспект, в яких країнах знаходяться власники корпорацій.

Дати повне та всеохоплююче визначення поняття ТНК надзвичайно складно. Аналiзу окремих сторін та аспектів дiяльності ТНК присвячена величезна кількість наукових досліджень, існує цілий ряд різних, часто суперечливих, теорій, що описують причини виникнення і суть феномену ТНК, його переваги та небезпеки, а також намагаються прогнозувати подальший розвиток ТНК.

Провести тут чiтку межу важко, оскiльки важко однозначно визначити, чи є транснацiональною корпорацiєю, наприклад, фiрма, що спецiалiзується на iмпортно-експортних операцiях, чи має один закордонний філіал. Пропонувалося визначати ТНК за національною приналежністю капіталів, величиною обороту, часткою закордонних активів та прибутків, часткою закордонного ринку в операціях та характером операцій, числом закордонних філіалів та дочірніх компаній тощо. Транснаціональні компанії є найскладнішим і найдосконалішим продуктом еволюції світової економічної системи. Будь-який із згаданих критеріїв має право на існування, однак всі вони є швидше емпіричним наближенням, ніж чітко детермінованим показником, і до їх трактування аж ніяк не можна підходити однозначно.

Вітчизняні та зарубіжні вчені з різних позицій трактують поняття ТНК. Їх можна згрупувати за чотирма критеріями:

— структурним — який визначає ТНК кількістю задіяних країн чи приналежністю її керівництва до різних країн (транснаціональне право власності), а також, числом організаційно-економічних форм господарської діяльності ТНК за кордоном (філій, дочірніх компаній, відділень) (Р. Меттьюз, Р. Вернон, М. Касон, Е. Кольде, С. Соколенко, К. Семенов);

— результативним — визначає ТНК за часткою закордонних активів та прибутків, участю за кордоном у формі вкладення прямих іноземних інвестицій, величиною обороту, часткою закордонного ринку в операціях (Дж. Макдональд, С. Рольф, Р. Хасбулатов, О. Якубовський, Дж. Даннінг, Ю. Винслав, В. Дементьев, А. Мелентьев, Р. Робінсон);

— біхевіориським — визначає ТНК за умови, якщо її управлінська ланка мислить інтернаціонально, глобально і розглядає світовий ринок як сферу своїх потенційних комерційних інтересів (Г. Перлмуттер, А. Холл, В. Рокоча, О. Плотніков, В. Новицький.);

— системним — визначає ТНК з позиції сукупності трьох попередніх підходів та з позиції носія процесів інтернаціоналізації та прискорювача процесів глобалізації (Н. Саприкіна, О. Рогач, О. Шнирков, Лі Се Ун, А. Холл, С. Аршанський, ЮНКТАД, Комісія ООН по ТНК, Організація Економічного Співробітництва та Розвитку (ОЕСР)).

В економічній літературі поряд з поняттям «транснаціональної» компанії часто вживаються близькі за значенням терміни «багатонаціональна» та «глобальна компанія». Одні автори вживають ці терміни як синоніми чи еквіваленти до терміну «транснаціональна», інші зокрема, К. Семенов, використовують термін «багатонаціональна» на позначення компанії, що контролюється діловими колами кількох країн («Royal Dutch/Shell», «Unilever», «Daimler-Chrysler», «Aventis»). При цьому термін «глобальна» використовується для позначення компанії, котра функціонує «глобально», тобто в масштабах усього світу. Водночас, К. Семенов зауважує, що корпорацій, які функціонували б у всіх країнах світу, на практиці не існує, а тому термін «глобальні корпорації» не має додаткового значення порівняно зі згаданими міжнародними корпораціями.

Іншим важливим елементом терміну ТНК є слово «корпорація». Вітчизняні тлумачні та енциклопедичні словники визначають слово «корпорація» як американський синонім «акціонерного товариства, яке в свою чергу трактується як основна акціонерна форма капіталістичних підприємств, капітал яких утворюється з внесків пайовиків (акціонерів) шляхом купівлі акцій. Це майже дослівно співпадає з визначеннями, які дають західні словники, зокрема, бізнес-словник Коллінза: корпорація північноамериканський термін на позначення акціонерної компанії та акціонерна компанія форма компанії, в якій певна кількість учасників вкладають кошти для фінансування компанії в обмін на акції компанії. Тому жодних проблем із тлумаченням терміну «корпорація» не виникає. Водночас певні труднощі спричиняє прикладання цього терміна до ТНК, оскільки статус корпорації не є обов’язковим для транснаціональної компанії. Корпорація — не єдиний можливий суб'єкт транснаціонального бізнесу: зустрічаються масштабні прояви транснаціональної активності товариств і навіть одноосібних підприємств: концерн «Dandy» протягом значного періоду був одноосібним підприємством. Тому багато дослідників уникають терміну «транснаціональна корпорація», використовуючи більш загальні поняття «транснаціональна компанія» чи «транснаціональне підприємство». Зокрема, два останніх терміни використовує згадуваний словник Коллінза.

Однак в українській економічній літературі слово «підприємство» як правило асоціюється з виробничим (промисловим) підприємством, в той час як сучасні ТНК давно переросли рівень звичайного промислового підприємства чи навіть виробничого об'єднання. Слово «компанія» теж недостатньо відображає масштаби діяльності сучасних ТНК. Тому на позначення транснаціонально-активної компанії доцільне використання саме терміну «транснаціональна корпорація», оскільки він наголошує передусім безособовість управління та прийняття рішень. При цьому як синонім до слова «корпорація» можна використовувати термін «компанія» у випадках, коли юридичний статус та форма власності не є суттєвими.

Узагальнюючи вище викладене, ТНК можна визначити як економічно єдину систему, угрупування підприємств, які здійснюють свою діяльність у багатьох країнах, керуються і контролюються (як правило) з одного центру і складаються з материнської компанії, дочірніх підприємств, філіалів і відділень.

Тобто, основними рисами чи ознаками ТНК є:

— економічна єдність ТНК;

— організаційна та юридична відокремленість багатьох підприємств;

— розміщення на території кількох держав;

— різна правова регламентація діяльності структурних підрозділів ТНК, оскільки вони є суб'єктами національного права різних держав;

— керівництво філіалами та контроль за їх діяльністю здійснюється з єдиного центру;

— ТНК перебуває поза юрисдикцією окремої держави, якогось об'єднання держав або міжнародної організації. Найбільш вагомий вплив на діяльність ТНК здійснює країна, в якій знаходиться материнська компанія.

Найхарактернішою ознакою ТНК є невідповідність між економічним змістом та юридичною формою — економічна єдність оформлюється юридичною (організаційною) множинністю.

1.2 Історичний аспект розвитку та основні причини зростання міжнародного виробництва ТНК Можна вважати, що перші фірми, які мали ознаки ТНК, з’явилися ще в ХVІІ столітті. Зокрема, англійська East India Company утворилась ще в 1600 році, деякі інші великі фірми існують також не одне століття, але особливо інтенсивно концентрація капіталу у сфері виробництва, торгівлі та банківсько-кредитної діяльності, яка стимулювала утворення ТНК, відбувалася з другої третини ХІХ століття. А особливо бурхливе зростання кількості і масштабів діяльності ТНК припадає на другу половину ХХ ст.

Основною причиною бурхливого розвитку ТНК є низка незаперечних переваг їх у порівнянні з національними компаніями. Серед головних причин-переваг можна відмітити:

— Оптимізація розміру корпорації та намагання досягти економії на масштабі організації;

— Можливості підвищення ефективності та конкурентоспроможності шляхом доступу до ресурсів іноземних держав: сировини, робочої сили, фінансових ресурсів, науково-технічних розробок;

— Боротьба за нові ринки збуту продукції;

— Зниження собівартості та підвищення конкурентоспроможності за рахунок використання переваг міжнародного поділу та раціоналізації окремих операцій;

— Можливість використання у власних інтересах особливостей державної, зокрема податкової, грошово-кредитної політики в різних країнах для раціоналізації оподаткування, різниці в курсах валют;

— Здатність продовжувати життєвий цикл своїх технологій і продукції. Можливість «скидати» застарілі технології і продукти в країни, що розвиваються;

— Можливість уникати, за допомогою прямих іноземних інвестицій, митних бар'єрів при входженні на ринок певної країни;

— Прагнення до технологічного лідерства, намагання максимально ефективно використати «невидимі» активи, управлінський та маркетинговий досвід;

— Близькість до споживачів продукції, можливість отримання достовірної інформації про перспективи ринків, конкурентний потенціал фірм, налагодження співпраці з політичними елітами.

Виникнення та активний розвиток ТНК в кінці ХІХ століття було обумовлено особливостями організації економічної діяльності в той час, які можна звести до такого:

— промислова революція (1784 р.) другої половини ХІХ ст., яка заклала підвалини масового та спеціалізованого виробництва;

— принцип партнерства, що почав використовуватись у господарській практиці у формі корпоративної власності і відповідальності.

Внаслідок цього відбулася істотна за масштабами концентрація та централізація господарської діяльності і власності у виробництві.

У процесі становлення та еволюційного розвитку транснаціонального капіталу виділяють декілька етапів розвитку ТНК, а саме:

— На першому етапі транснаціоналізації діяльності великих промислових компаній відбувався процес інвестування, передусім, у сировинні галузі іноземних економік. Він супроводжувався створенням розподільчих і збутових підрозділів компаній (1860 — 1914 рр.);

— Другий етап, охоплює період між двома світовими війнами, охарактеризувався швидким розвитком міжнародних компаній у формі військово-промислових ТНК;

— Третій етап (50-і - 60-і рр. ХХ ст.) охарактеризувався розвитком міжнародних компаній інтегруючого типу. Інтеграція виробництва йшла по горизонталі і по вертикалі. Стратегічною метою діяльності ТНК цього періоду було перенесення «брудних» та працемістких виробництв у країни, що розвиваються;

— Четвертий етап (70-і - 80-і рр. ХХ ст.) охарактеризувався активним використанням досягнень науково-технічної революції та впровадженням досягнень науково-технічного прогресу у периферійні країни, відмовою від стратегії скидання виробництв і максимального викачування ресурсів з країн, що розвиваються у зв’язку з націоналізацією багатьох виробництв, диверсифікацією діяльності і відмовою від чіткої галузевої орієнтації, партнерськими відносинами з місцевими фірмами.

П’ятий етап (кін. ХХ ст. (90-і р.) — поч. ХХІ ст.) характеризується утворенням мереж внутрішньофірмових зв’язків регіонального та глобального масштабу. В рамках глобальних внутрішньофірмових зв’язків інтегруються наукові дослідження та розробки, матеріальне забезпечення, виробництво, розподіл і збут. Особливістю цього етану є формування ТНК у країнах, що не належать до промислово-розвинених.

1.3 Позитивні та негативні аспекти діяльності ТНК в приймаючих країнах Провідну роль у світовій економіці відіграють 100 найбільших ТНК. Більшість з них розміщуються в промислово-розвинених країнах. 100 провідних ТНК контролюють 70% усіх прямих іноземних інвестицій. Географічна структура розміщення 100 найбільших ТНК: США приблизно 30%; Японія — 20%; Німеччина і Франція по 10%; Великобританія — 7%; Швейцарія — 5% (за даними доповіді ЮНКТАД). Загалом у цих шести країнах розміщено 82 із 100 ТНК. Щодо загальної суми активів 100 найбільших компаній світу, то на дві країни США і Японію припадає 70% активів 100 ТНК. Регіональний розподіл активів ТНК: 40% вартості майна 100 найбільших ТНК перебуває за межами країни базування.

В промислово-розвинених країнах іноземний капітал виробляє близько 25% промислової продукції, в країнах, що розвиваються — близько 50% і більше, наприклад, в Пуерто-Ріко 80% промислової продукції виробляють американські компанії. Обсяг випуску всіх закордонних філіалів ТНК США рівний обсягу матеріального виробництва в самих США, інколи філіали американських ТНК за кордоном називають «другою економікою США».

Основними галузями діяльності ТНК є (галузева структура 100 ТНК): хімія-фармацевтика (21 ТНК); електронна і електротехнічна промисловість (18 ТНК); автомобілебудівна (14 ТНК); нафтопереробна (13 ТНК); харчова промисловість (9 ТНК); диверсифікована галузева структура (7 ТНК).

У найбідніших країнах світу ТНК віддають перевагу капіталовкладенням у видобувну промисловість, але головним чином вони нарощують товарний експорт. В даному випадку розгортається жорстока конкурентна боротьба між ТНК за просування своїх товарів на місцеві ринки.

Сфери діяльності ТНК: 60% міжнародних компаній зайняті у сфері виробництва; 37% - у сфері послуг; 3% - у видобувній промисловості і сільському господарстві. Головною тенденцією кін. ХХ — поч. ХХІ століть є зростання інвестицій у сферу послуг і наукомісткі виробництва, а також паралельно зниження частки інвестицій у видобувну промисловість, сільське господарство і ресурсомістке виробництво.

На думку експертів ООН, активна виробнича, інвестиційна, торгівельна діяльність ТНК сприяє економічній інтеграції (конвергенції) у світі. Загалом вплив ТНК на світову економіку можна вважати позитивним.

Однак існують різні погляди, щодо впливу ТНК на економіку окремої країни, особливо на країни-периферії (третього світу). Розглянемо позитивні та негативні аспекти зумовлені діяльністю ТНК.

Переваги чи позитивні аспекти, зумовлені діяльністю ТНК:

— зростання зайнятості, зниження безробіття, соціальної напруженості;

— підвищення рівня кваліфікації робочої сили, зростання доходів населення;

— збільшення податків до державного та місцевого бюджетів;

— зростання капіталовкладень у країні, підвищення технічного рівня виробництва;

— впровадження останніх досягнень науково-технічного прогресу;

— зниження товарного імпорту (імпортозаміщуючий тип виробництва), або зростання експорту (експортоорієнтований тип виробництва) і, як наслідок, зміцнення зовнішньоторгівельних позицій країни, а це, в свою чергу, зумовлює стабілізацію курсу національної грошової одиниці;

— стимулювання національних виробників впроваджувати останні досягнення НТП, підвищувати кваліфікацію персоналу, якість продукції, обслуговування споживачів;

— зростання доходів постачальників та суміжних організацій.

Негативні аспекти, зумовлені діяльністю ТНК:

— забруднення навколишнього середовища — в кінці ХХ століття спостерігалася тенденція переміщення шкідливих виробництв з розвинутих країн з високими екологічними нормами і стандартами у країни, що розвиваються;

— вилучення ресурсів з країн, що розвиваються шляхом застосування внутрішньофірмових трансфертних цін;

— розорення місцевих виробників і, як наслідок, збільшення безробіття, соціальної напруженості, зниження податкових надходжень;

— ТНК можуть здійснювати тиск на уряди країн, через міжнародні організації, такі як Міжнародний валютний фонд, Міжнародний банк реконструкції та розвитку, Світову організацію торгівлі;

— порушення національного законодавства внаслідок поширеної практики підкупів чиновників;

— підрив економічної політики держав, коли інтереси ТНК не співпадають з інтересами держави.

Загалом вплив ТНК на економіку окремої держави залежить від багатьох чинників та від специфіки кожної країни, від рівня державного регулювання економіки. Але загалом, як засвідчила практика останніх десятиріч, він є позитивним на економіку приймаючої країни.

1.4 Оцінка діяльності ТНК Перспективні прогностичні оцінки фінансового стану ТНК є наслідком вивчення фінансових результатів господарської діяльності підприємства з метою визначення їх можливих значень у майбутньому. Це є особливий вид аналізу, який повинен забезпечити керівництво корпорації інформацією на майбутнє для вирішення завдань стратегічного управління. Доцільно провадити аналіз середньострокової перспективи на два-три роки й аналіз довгострокової перспективи на п’ять років і більше. (Зазвичай у практиці ТНК прийнято для упорядкування бізнес-плану прогнозувати економічні показники об'єкта на три-п'ять років.)

Вихідним пунктом оцінки є визнання факту деякої спадкоємності (або визначеної усталеності) змін показників фінансово-господарської діяльності від одного звітного періоду до іншого. Тому інформація, використовувана для перспективної оцінки, береться також із бухгалтерської звітності.

Складною проблемою варто вважати упорядкування довгострокового прогнозу. Тут виділяються два моменти: а) ризик господарської діяльності й б) ризик прогнозу. Ризик (а) може бути знижений завдяки залученню до групи експертів практичних робітників. Другий вид ризику (б) можна зменшити завдяки використанню накопиченого досвіду, а також різноманітних імітаційних розрахунків господарської діяльності об'єкта за допомогою ЕОМ.

Перелік прогнозованих показників може суттєво варіювати. Зокрема, може бути зроблена прогнозна звітність або прогнозуватись якийсь окремий показник — обсяг реалізації, прибуток, грошовий потік та ін.

Складовим елементом багатьох методик прогнозування є прогноз якогось певного показника. Найпростіша техніка прогнозування ґрунтується на застосуванні неформалізованих методів, в основі яких лежать експертні оцінки, одержані за допомогою різноманітних за складністю статистичних методів опрацювання даних. Формалізовані методи прогнозування можна розділити на дві великі групи (залежно від виду використовуваної моделі), засновані на застосуванні або стохастичних, або жорстко детермінованих моделей.

Серед стохастичних моделей найбільше поширення одержали лінійні моделі, реалізовані в рамках: а) простого динамічного аналізу; б) багатофакторного регресивного аналізу; в) аналізу за допомогою авторегресивних залежностей.

Складовим елементом методики прогнозування фінансового стану є узагальнення методів і практики регулювання фінансових результатів засобами, що легально існують у рамках чинного законодавства і нормативних документів у галузі міжнародного бухгалтерського обліку.

Перед менеджерами ТНК постає завдання — обрати такі прийоми врахування, які дозволяють найбільш доцільно обчислити фінансові результати і на законних підставах знизити податки до бюджету.

Впливати на фінансові результати в рамках облікової політики можна різноманітними шляхами: регулюванням оцінок активів (майна) підприємства, вибором джерел списання отриманих результатів, розподілом прибутків і затрат між суміжними звітними періодами тощо.

Основною метою побудови такої звітності є оцінка фінансового стану компанії на кінець планованого періоду. Прогнозна звітність може будуватися в типовій або консолідованій номенклатурі статей. Точність прогнозу значною мірою визначається якістю експертних оцінок динаміки окремих показників. На підставі аналізу даних минулих періодів прогнозується кожна стаття (консолідована стаття) балансу і звіту про фінансові результати: розраховуються обороти по кожній статті, потім виводиться кінцеве сальдо. У результаті складається прогнозна фінансова звітність на кінець планованого періоду.

Прогнозна фінансова звітність застосовується для різноманітних цілей і, зокрема, для визначення припустимих темпів нарощування виробничої діяльності, для обчислення необхідного обсягу додаткових фінансових ресурсів із зовнішніх джерел тощо.

Сучасна економічна наука має у своєму арсеналі велику кількість різноманітних прийомів і методів прогнозування фінансових показників. Проте для прогностичних оцінок фінансового стану суб'єкта ТНК потреба в більшості з них відпадає. Розглянемо три основних підходи до прогнозування фінансового стану з позиції можливого банкрутства компанії: а) розрахунок індексу кредитоспроможності; б) використання системи формалізованих і неформалізованих критеріїв; в) прогнозування показників платоспро-можності.

Метод розрахунку індексу кредитоспроможності був запропонований у 1968 р. відомим західним економістом Альтманом (Edward I. Altman) [2, с. 98]. Індекс кредитоспроможності побудований за допомогою апарата мультиплікативного дискримінантного аналізу (Мultiple-discriminant analysis — МDА) і дозволяє в першому наближенні розділити компанії на потенційних банкрутів і небанкрутів.

Індекс Альтмана являє собою функцію від деяких показників, що характеризують економічний потенціал компанії і результати її роботи за минулий період. У загальному вигляді індекс кредитоспроможності (Z) має вигляд:

Z = 3,3 K1 + 1,0 K2 + 0,6 K3 + 1,4 K4 + 1,2 K5,

де показники К1, К2, К3, К4, К5 розраховуються за такими алгоритмами:

Критичне значення індексу Z розраховувалося Альтманом за даними статистичної вибірки і склало 2,675. Із цим розміром зіставляється розрахункове значення індексу кредитоспроможності для конкретної компанії. Це дозволяє провести межу між компаніями і висловити судження про можливе у найближчому майбутньому (два-три роки) банкрутство одних (Z < 2,675) і достатньо стійкий фінансовий стан інших (Z > 2,675).

Розрахунок індексу кредитоспроможності в найбільш закінченому вигляді можливий лише для компаній, що котирують свої акції на фондових біржах. Крім того, орієнтир на якійсь один критерій, навіть дуже привабливий із позиції теорії, на практиці не завжди виправданий. Тому багато значних аудиторських фірм та інші компанії, що займаються аналітичними оглядами, прогнозуванням і консультуванням, використовують для своїх аналітичних оцінок системи критеріїв. Безумовно, у цьому є також свої мінуси — набагато легше прийняти рішення в умовах однокритеріальної, ніж у багатокритеріальної задачі. Водночас будь-яке прогнозне рішення подібного роду незалежно від числа критеріїв є суб'єктивним, а розраховані значення критеріїв носять скоріше характер інформації до роздумів, ніж спонукальних стимулів для прийняття негайних рішень вольового характеру.

Як приклад, можна навести рекомендації Комітету з узагальнення практики аудиту (Великобританія), що містять перелік критичних показників для оцінки можливого банкрутства підприємства. Базуючись на розробках провідних аудиторських фірм і пристосовуючи ці розробки до конкретної специфіки ведення бізнесу, можна рекомендувати таку дворівневу систему показників.

До першої групи належать критерії та показники, несприятливі поточні значення або динаміка, яких свідчать про можливі у найближчому майбутньому значні фінансові ускладнення, у тому числі й банкрутство. До них належать:

— повторювані істотні втрати в основній виробничій діяльності; перевищення певного критичного рівня простроченої кредиторської заборгованості;

— надмірне використання короткострокових позикових коштів як джерела фінансування довгострокових вкладень;

— стійко низькі значення коефіцієнтів ліквідності;

— хронічна нестача обігових коштів;

— перевищення розмірів позикових коштів над установленими лімітами;

— хронічне невиконання зобов’язань перед інвесторами, кредиторами й акціонерами (щодо своєчасності повернення позичок, виплати відсотків і дивідендів);

— висока питома вага простроченої дебіторської заборгованості;

— наявність понаднормативних товарів і виробничих запасів;

— погіршення відносин з установами банківської системи;

— використання (вимушене) нових джерел фінансових ресурсів на невигідних умовах;

— застосування у виробничому процесі устаткування із закінченим терміном експлуатації;

— потенційні втрати довгострокових контрактів;

— несприятливі зміни в портфелі замовлення.

До другої групи входять критерії і показники, несприятливі значення яких не дають підстави розглядати поточний фінансовий стан як критичний; водночас вони вказують, що за певних умов, обставин або неприйнятті дійових заходів ситуація може різко погіршитися. До них належать:

— втрата ключових співробітників апарату управління; вимушені зупинки, а також порушення ритмічності виробничо-технологічного процесу;

— недостатня диверсифікація діяльності корпорації, тобто надмірна залежність фінансових результатів діяльності підприємства від якогось одного конкретного проекту, типу устаткування, виду активів тощо;

— надмірна надія на можливу й прогнозовану успішність і прибутковість нового проекту;

— участь корпорації у судових розглядах із непередбаченим результатом;

— втрата ключових контрагентів;

— недооцінка необхідності постійного технічного і технологічного відновлення підприємства;

— неефективні довгострокові угоди;

— політичний ризик, пов’язаний із діяльністю ТНК у цілому або її дочірніх підрозділів.

Не всі з наведених критеріїв можуть бути розраховані безпосередньо за даними бухгалтерської звітності, потрібна додаткова інформація. Що ж до критичних значень цих критеріїв, то вони повинні бути деталізовані за галузями й підгалузями, а їх розробка може бути виконана після накопичення визначених статистичних даних.

На підставі наведеної системи критеріїв приймаються рішення про визнання структури балансу незадовільною, а підприємства — неплатоспроможним; про наявність реальної можливості боржника відновити платоспроможність; про наявність реальної можливості втрати платоспроможності ТНК, якщо вона найближчим часом не зможе виконати зобов’язання перед кредиторами.

Зазначені рішення приймаються за результатами аналізу та незалежно від наявності встановлених законодавством зовнішніх ознак неплатоспроможності підприємства.

Якість прогнозу залежить від кількості прогнозованих показників, точності експертних оцінок, кількості варіантів моделювання, наявного програмного забезпечення.

РОЗДІЛ 2. АНАЛІЗ ДІЯЛЬНОСТІ ТНК НА МІЖНАРОДНИХ РИНКАХ

2.1 Аналіз лідуючих ТНК світу Спочатку проаналізуємо залежність між індексом конкуренто-спроможності та кількістю ТНК. Імндекс глобамльної конкуренто-спромомжності (англ. The Global Competitiveness Index) — глобальне дослідження і супроводжуючий його рейтинг країн світу за показником економічної конкурентоспроможності. Розрахований за методикою Всесвітнього економічного форуму (ВЕФ), заснованій на комбінації загальнодоступних статистичних даних і результатів глобального опитування керівників компаній — великого щорічного дослідження, яке проводиться ВЕФ разом з мережею партнерських організацій — провідних дослідницьких інститутів і організацій у країнах, аналізованих у звіті. Дослідження проводиться з 2004 року і в цей час представляє найповніший комплекс показників конкурентоспроможності по різних країнах світу.

Індекс глобальної конкурентоспроможності складений з 113 змінних, які детально характеризують конкурентоспроможність країн світу, що знаходяться на різних рівнях економічного розвитку. Сукупність змінних на дві третини складається з результатів глобального опитування керівників компаній (щоб охопити широке коло факторів, що впливають на бізнес-клімат в досліджуваних країнах), а на одну третину із загальнодоступних джерел (статистичні дані і результати досліджень, що здійснюються на регулярній основі міжнародними організаціями). Всі змінні об'єднані в 12 контрольних показників, що визначають національну конкуренто-спроможність:

— Якість інститутів;

— Інфраструктура;

— Макроекономічна стабільність;

— Здоров'я і початкова освіта;

— Вища освіта і професійна підготовка;

— Ефективність ринку товарів і послуг;

— Ефективність ринку праці;

— Розвиненість фінансового ринку;

— Рівень технологічного розвитку;

— Розмір внутрішнього ринку;

— КС компаній;

— Інноваційний потенціал.

У таблиці 2.1 представлені країни у яких знаходиться найбільша кількість ТНК (із 100 кращих за 2011 рік). Та відповідно рейтинг конкурентоспроможності даних країн.

Таблиця 2.1 Зіставлення кількості ТНК та індексу конкуренто-спроможності за 2011р.

За 100 відсотків у колонках «Кількість ТНК» та «Індекс конкуренто-спроможності» взяті найвищі показники, тобто 18 компаній та значення індексу — 5,43. Із таблиці 2.1 видно, що країни у яких знаходяться найрозвиненіші ТНК займають дуже високі позиції у рейтингу. З іншого боку, через невеликий вплив діяльності ТНК на деякі показникі, які враховує індекс кореляція між кількістю ТНК та індексом конкурентоспроможності всього 8,9%.

Далі розглянемо 20 найкращих ТНК за рейтингом журналу Fortune. Дані компанії представлені у таблиці 2.2.

Таблиця 2.2 — Топ-20 ТНК за рейтингом Fortune Global-500, 2011.

На долю США випадає найбільша кількість компаній рейтингу — 176, але це на 14 меньше, ніж у прошлому році, Що пов’язано з нестабільністю долара. На долю Китаю — 16 компаний. Поміж всіх городів, чиї компанії попадають у рейтинг, Токіо представлен краще всіх — 56 компаній, далі йде Париж — 27, Лондон — 24 и Нью-Йорк — 22.

Можно відмітити, ща рейтинг показує не компанії кращі з точки зору максимального наращувания капітала за період, а компанії котрі мають найбільший оборот. Також рейтинг є доволі нестабільним, тобто компанії можуть часто та сильно змінювати позиції у ньому. Це зумовлено тим, ща у рейтинг включені компанії з різних галузей. Тобто зміна кон’юнктури, наприклад, на ринку зерна може дуже сильно впливати на одні компанії, але не оказати впливу на інші. Фактично, існує певна кількість компаній, котрі постійно посідають перші місця рейтингу та змінюють позиції тільки відносно один одного у залежності від кн’юнктури різних ринків.

2.2 Галузева структура ТНК, та їх участь у світовому торговому обороті

Для подальшого аналізу впливу ТНК на міжнародну торгівлю необхідно визначити вплив ТНК на світовий обіг. У таблиці 2.3 наведені дані по світовому обігу та сукупному обігу ТНК за період з 2007 по 2011рр.

Таблиця 2.3 Світовий обіг, та обіг ТНК (2007;2011рр.)

Ми можемо побачити, що обсяги обігу ТНК можуть досягати світових, тобто ТНК мають дуже великий вплив на світову економіку. З іншого боку 40% обігу має місце в межах ТНК. Незважаючи на це близько половини всього світового обігу припадає на ТНК.

Рисунок 2.1 Приріст світового обігу та обігу ТНК (2007;2011рр.)

Також, аналізуючи динаміку світового обігу та обігу ТНК можна зробити висновок, що обіг транснаціональних компаній показує більшу стабільність ніж світовий. Стандартне відхилення світового обігу на 57% перевищує стандартне відхилення обігу ТНК. Як висновок можна сказати, що розвиток та поширення ТНК у світі приведе до стабілізації світової економіки.

Далі розглянемо галузеву структуру обігу ТНК у динаміці (табл. 2.4).

Таблиця 2.4 — Структура обігу ТНК у відсотках від загального.

Рисунок 2.2 — Доля товарів та послуг у загальному обігу (2007;2011рр.)

Із рисунку 2.2 видно, що до 2010 року об'єм обігу послуг перевищував об'єм обігу товарів, але у 2010 ситуація змінилась, також можна простежити появу стабільності у період з 2010 по 2011 р.

Рисунок 2.3 — Структура обігу товарів у динаміці (2007;2011рр.)

Найбільшу частку у обігу товарів ТНК займають Видобувна та нафтова промисловість, та хімічна промисловість. Також ці галузі показують структурну стабільність впродовж всього періода, навіть криза не вплинула на них. Стабільність також показує галузь електричного та електронного устаткування.

Рисунок 2.4 — Структура обігу послуг у динаміці (2007;2011рр.)

У структурі послуг основну позицію займають фінансові послуги, але їх частка спадає впродовж всього періоду. Також впродовж періоду зростала частка бізнес послуг.

Також слід проаналізувати структуру обігу ТНК за країнами збуту/походження.

Таблиця 2.5 — Структура обігу ТНК за країнами (2007;2011рр.)

Рисунок 2.6 — Загальна структура обігу

Із малюнку 2.6 можна побачити тенденції росту частки економік що розвиваються у загальній структурі. Можна зробити висновок що ТНК благотворно впливають на економіки країн що розвиваються.

Рисунок 2.7 — Доля Євросоюзу США та Японії у структурі обігу.

Стосовно розвинених країн можна сказати, що євросоюз втрачав свої позиції впродовж всього періоду, а США навпаки укріпляли свої позиції. При цьому у 2011 році вони опинились практично на рівних позиціях.

Джерела статистичної інформації використаної у аналізі - [16][17][18][19] [20][21].

РОЗДІЛ 3. ОЦІНКА ВПЛИВУ ДІЯЛЬНОСТІ ТНК НА ЕКОНОМІКУ УКРАЇНИ

3.1 Аналіз експорту та імпорту України Для оцінки впливу діяльності ТНК на економіку України спочатку проведемо всебічний аналіз зовнішньоторговельного обігу України.

Таблиця 3.1 — Експорт/Імпорт України (2006;2011рр.)

Рисунок 3.1 — Загальна структура експорту України (2006;2011рр).

Рисунок 3.2 — Загальна структура Імпорту України (2006;2011рр.)

Із рисунків 3.1 та 3.2 можна зробити висновок, що експорт та імпорт України розвиваються доволі стабільно, але також замітний дуже сильний вплив кризи на зовнішньоторговельні відносини України.

Рисунок. 3.3 — Сальдо торгівельного балансу України (2006;2011рр.)

Останні п’ять років також спостерігається несприятлива тенденція збільшення відмінного сальдо торгівельного балансу, як показано на рисунку 3.3. Середнє сальдо за період дорівнює -5740 млн. дол. Але у після кризовому періоді темпи росту імпорту впали майже на 5%, тоді як темпи росту експорту впали лише на 2%. Це свідчить про те, що у довгосрочній перспективі сальдо буде збільшуватись. Розрахунки у табл. 3.2.

Таблиця 3.2 — Темпи приросту експорту, імпорту та сальдо торгівельного балансу України.

Також слід розглянути галузеву структуру торгівельного балансу України. У таблицях 3.3 та 3.4 наведені дані по експорту/імпорту за країнами призначення.

Таблиця 3.3 — Структура експорту України за країнами призначення (2007;2011рр.)

Таблиця 3.4 — Структура імпорту України за країнами призначення (2007;2011рр.)

Лідуючу позицію як у експорті, так і у імпорті товарів України займають Країни СНД, Європа і Азія. А саме у експорті: на Країни СНД у середньому приходить 35% експорту, на Європу — 29%, на Азію 25%. Найбільші структурні зрушення за період мали місце у експорті в Азію та США (табл. 3.5). Структурні зрушення були розраховані, як стандартне відхілення у відсотках від середнього значення долі у експорті.