Фізичне виховання та зміцнення здоров'я людини

Реферат Тема Фізичне виховання та зміцнення здоров’я людини

План

Вступ

1. Фізична культура

2. Фізичне виховання дітей і молоді в Україні

3. Природа як джерело фізичного розвитку людини і її загартованості. Процедури загартовування

4. Форми і види оздоровчої роботи засобами фізичної культури

- Ходьба

- Біг

- Купання й плавання

- Ходьба на лижах

- Спортивні й рухові ігри Література

Фізична культура і фізичне виховання

Існування людини, де поєднується матеріальне і духовне володіння світом, виражається в культурі життя. Культура життя може бути визначена як спосіб свідомої організації особистістю своєї життєдіяльності, що забезпечує її всебічний і гармонійний розвиток в інтересах суспільства. Фізична культура, засоби, методи і форми якої сприяють зміцненню здоров’я і працездатності людини, підготовці до активної трудової діяльності, займають важливе місце. Фізична культура — це сукупність матеріальних і духовних цінностей, що створюються і використовуються для фізичного удосконалення людей, вона становить частку загальної культури суспільства.

Фізичне виховання дітей і молоді в Україні є невід'ємною частиною системи народної освіти, важливим компонентом їх гуманітарного виховання, формування в них патріотичних почуттів, фізичного та морального здоров’я, удосконалення фізичної і психологічної підготовленості до активного життя і діяльності. Фізична культура сприяє розвиткові в людині, поряд з фізичною силою, здоров’ям і гарною поставою, таких прикмет характеру, як фізична вправність, загартованість, почуття честі у змаганні, грі та праці, швидкість, рішучість і обережність, толерантність, товариськість, відвага, динамічність, чесність, силу волі.

Природа як джерело фізичного розвитку людини і її загартованості

Фізичне виховання дітей і підлітків існувало вже в первинному суспільстві у формі організованих ігор та розваг, в основі яких лежала трудова діяльність. Як писав історик Прокопій Кесарійський, свій ентогенез козаки вели від предків (антів, скіфів, русів), які були «високі на зріст і надзвичайно сильні.» Запорізькі козаки продувжували традиції своїх пращурів-богатирів і розвивали в собі богатирську силу і дух. Ще в епоху Київської Русі дітей із семи років навчали стрільбі з лука, володінню списом і арканом, їзді верхи, а з 12 років — справжнім військовим хитрощам, тобто мистецтву бою. Традиції фізичної культури та психофізичного загартовування передавалися від покоління до покоління. У січових і козацьких школах на одному рівні з освітніми дисциплінами вивчалися різноманітні фізичні вправи, формувалися вміння володіти шаблею, списом, стріляти з рушниці, плавати, керувати човном, переховуватися від ворога під водою. Елементи мистецтва єдиноборств лягли в основу козацького танцю гопака, в якому виражається напруженість духовних і фізичних сил, порив до життя, наступальність і торжество перемоги, що вимагає гнучкості всіх частин тіла і блискавичної реакції.

Цілісна система козацького тіловиховання базувалася на загартуванні і підготовці організму до складних випробувань долі. Людина може розвиватися і жити нормально лише в тому випадку, коли її дії резонують із закономірностями, встановленими оточуючою нас природою. Козаки влітку спали просто зоряного неба, уявою і думкою намагалися проникнути в таємниці Космосу. Наслідування великих сил Космосу постійно супроводжує все наше життя. Порфирій Іванов залишив поради, названі «Дєтка», для розвитку людини в природі, формуваняя її свідомості. «Дєтка» містить дванадцять порад, основою яких є контакти з природою, чистота думок і помислів, здоровий спосіб життя і загартовування.

Процедури загартовування

Процедури загартовування є включенням людини в цілющі впливи Природи. Для загартовування використовують повітря, сонце, воду. Основні процедури: повітряні і сонячні ванни, обтирання, обливання, душ, купання.

При проведенні холодової загартовуючої процедури подразнюються терморецептори шкіри, від яких нервовими волокнами миттєво посилаються сигнали в центральну нервову систему. Виникають відповідні команди, спрямовані на теплопродукцію і тепловіддачу. Теплопродукція виникає в результаті відтоку крові до внутрішніх органів і викликає почуття ознобу. Одночасно відбувається активізація обмінних процесів і продукованість тепла в організмі, що призводить до розширення судин і покрасніння шкіри. В результаті багатократного повторення процедури підвищується стійкість організму до впливу низьких температур, відбувається тренування захисних реакцій організму.

Позитивний результат загартовування можливий при дотриманні таких умов:

Регулярність загартовування протягом року з урахуванням клімату і погоди.

Застосування декількох індивідуально підібраних процедур.

Тривалість процедур і сила їх впливу варіюються в залежності від стану здоров’я і індивідуальних особливостей.

За наявності ознак захворювання загартовування слід відкласти до повного одужання.

Загартовування має тисячолітню історію. Ще в папірусах Древнього Єгипту були вказівки про те, що можна оздоровлюватися повітряними чи водними процедурами. У Спарті юнаки більшу частину року ходили босі, без головних уборів, що формувало витривалість, стійкість до випробувань. У Древній Греції загартовування набуло поширення у зв’язку з закликами Гіппократа до оздоровлення.

Форми і види оздоровчої роботи засобами фізичної культури

Основною організаційною формою фізичного виховання є урок, який має науково обґрунтовану структуру і проводиться фахівцями фізичного виховання відповідно до навчальних програм, забезпечує дітям і молоді базовий обсяг фізкультурних знань, умінь і навичок. Крім уроків, широко використовуються позаурочні форми: заняття у фізкультурних гуртках і секціях, у групах загальної фізичної підготовки, лікувальної фізичної культури тощо. Важливими формами фізичного виховання дітей і молоді є заняття в спортивних школах, клубах за інтересами, а також самостійні заняття фізичними вправами. У житті кожної людини завжди можна знайти місце для фізичних вправ. Ходьба — найдоступніший вид фізичних вправ. Фізичне навантаження при ходьбі дозується швидкістю руху і пройденим шляхом. Починати ходьбу можна з 1 — 2 км і, додаючи в день по 250 — 500 м, довести її до 10 км і більше. Під час довготривалої ходьби закріплюються навички правильної осанки, дихання повинно бути вільним і ритмічним. Біг проводять у кінці заняття, починаючи з 2 хв. При систематичному тренуванні тривалість бігу збільшується на 1 — 2 хв. За тиждень поступово його можна довести до 10 хв. Краще збільшувати час бігу, ніж швидкість. Купання й плавання належать до найкорисніших закалюючих процедур. Механічне подразнення нервових закінчень шкіри і м’язів, яке відбувається при плаванні, є своєрідним масажем. Плавання активізує обмін речовин, розвиває мускулатуру і серцево-судинну систему. Тривалість купання в перші дні — 2−5 хв., поступово час перебування у воді збільшується до 20−30 хв. Плавання слід починати з дистанції 10−50 м, поступово збільшуючи до 100−500 м і більше. Слід уникати переохолодження організму і втоми. Ходьба на лижах — найпопулярніша форма зимового відпочинку, пов’язана із значними енергозатратами організму. Швидкість руху — 4−10 км/год., темп — від 60 до 115 кроків за хвилину. Тривалість перших прогулянок — не більше 1−2 год. з поступовим збільшенням її до 3−4 год. Спортивні й рухові ігри. Гра в бадмінтон, «м'яч у колі», «гольф» та інші дають фізичне навантаження, позитивні емоції, що підвищує життєвий тонус, працездатність, переключає увагу. При виконанні різноманітних фізичних вправ працюють м’язи, покращується обмін речовин, що створює сприятливі умови для діяльності мозку. За відсутності руху гальмується кровообіг, викид продуктів життєдіяльності з мозку, пригнічується обмін речовин у легенях, що знижує опір щодо бактерій і мікроорганізмів. Тому користь навіть 10-хвилинних фізкультурних пауз, різних видів рухових вправ повертають людину до нормального стану. Заняття фізкультурними вправами необхідні людині в різні періоди життя. В дитячому і підлітковому віці, коли ще тільки відбудовується нервово-м'язові координації, фізкультура необхідна для гармонійного розвитку особистості. У людини, організм якої вже сформувався, повільно відбуваються процеси окостеніння і склероз суглобів.

Виникає необхідність у своєрідних фізичних вправах з урахуванням вікових особливостей. Для людей похилого віку фізкультура стає засобом боротьби із змінами, що несе з собою старість. Тому фізична культура повинна бути масовою у боротьбі за здоров’я людини, її творчу активність і довголіття.

Література

Бальсевич В.К., Запорожнов В. А. Физическая активность человеках Киев: Здоровье, 1987.-224 с.

Баранов В.М. В мире оздоровительной физкультуры.- К.: Здоровье, 1991.-133 с.

Беляев B.C. Здоровье, экология, спорт.- М., 1990.

Виноградов П. А. Физическая культура и здоровый образ жизни.-М., 1991.

Гурвич М. Как быть здоровым.-М.:ФиС, 1991.

Иващенко Л.Я., Круцевич Т. Ю. Методика физкультурно-оздоровительных занятий. — К.:УТУФВС, 1994. — 126с.

Иващенко Л.Я., Страпко Н. П. Самостоятельные занятия физическими упражнениями. — К.:Здоров'я, 1988. — 156с.

Коробков А. В, Движение и здоровье.-М., 1988.

Лаптев АЛ. Береги здоровье смолоду.- М.: Медицина, 1988.

Лисицин Ю.П., Сахно А. В. Здоровье человека — социальная ценнность. М., 1988.

Муравов И. В. Оздоровительные эффекты физической культуры и спорта. К.-1991.

12. Паффенбергер Р., Ольсен Э. Здоровый образ жизни. — К.:Олимпийская литература, 1999. — 320с.

13. Пирогова Е. А., Иващенко Л. Я., Страпко Н. П. Влияние физических упражнений на работоспособность и здоровье человека. — К.:Здоровье, 1986. — 148с.

13. Язловецький В. С., Поярков В. О., Івасюта Ю. М. Формування валеологічних знань та навичок здоров’я в учнів на уроках фізкультури. — Кіровоград, 1995. — 150с.

14. Сузарев А. Г. Здоровье и физическое воспитание детей и подростков. — М.:Медицина, 1991. — 430с.

15.Уилмор Дж.Х., Костилл Д. Л. Физиология спорта и двигательной активности.- К: Олимпийская литература, 1997.-504 с.

16. Управлять здоровьем смолоду. — К.:Молодь, 1985. — 112с.

17.Физическая культура и здоровье / Под ред. В. В. Пономаревой.-М.: ГОУ ВУНМЦ, 2001.-352 с.

18.Физическая культура — основа здорового образа жизни / Под общ.ред. Н. В. Барышевой.-Самара, 1996.