Культурно-історичні ресурси Хмельницької області

• ЗМІСТ
• ВСТУП
• РОЗДІЛ І. ТЕОРЕТИКО-МЕТОДИЧНІ ЗАСАДИ ДОСЛІДЖЕННЯ ІСТОРИКО-КУЛЬТУРНОГО ТУРИЗМУ ХМЕЛЬНИЧЧИНИ
• 1.1 Сутність історико-культурного туризму
• 1.2 Методика дослідження
• РОЗДІЛ ІІ. ІСТОРИКО-КУЛЬТУРНИЙ ПОТЕНЦІАЛ ХМЕЛЬНИЧЧИНИ
• 2.1 Сучасний стан історико-культурних ресурсів Хмельниччини
• 2.2 Культурні пам’ятки та історичні місця
• 2.3 Музеї та музейні комплекси
• РОЗДІЛ ІІІ. ВИКОРИСТАННЯ ІСТОРИКО-КУЛЬТУРНИХ РЕСУРСІВ У ТУРИСТИЧНІЙ ДІЯЛЬНОСТІ ХМЕЛЬНИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ
• 3.1 Туристичні маршрути
• 3.2 Проблеми і перспективи розвитку історико-культурного туризму
• ВИСНОВКИ
• СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
• ДОДАТКИ

ВСТУП

Туризм на Україні став одним з пріоритетних напрямів розвитку економіки та культури. Тому, для розбудови туристичної галузі, виникла необхідність постійно вдосконалювати правову базу, забезпечувати раціональне використання та збереження туристичних ресурсів, створювати ефективну систему туристичної діяльності для забезпечення потреб внутрішнього та іноземного туризму, залучати громадян до раціонального використання вільного часу та до проведення змістовного дозвілля, ознайомлення з історико-культурною спадщиною, природним середовищем та організацією оздоровлення населення.

Багатий історико-культурний потенціал України сприяє розвитку туристичної діяльності. Важливими туристично-екскурсійними об'єктами в нашій країні є різноманітні історико-культурні пам’ятки: археології, історії, архітектури та мистецтва. В сучасних умовах розвиток туризму все більше впливає на економіку України та її регіонів. Саме це викликає підвищений інтерес багатьох вчених і фахівців-практиків до проблем розвитку рекреації і туризму.

Наукова та прикладна проблематика організації туристичних регіонів розробляється іноземними та вітчизняними науковцями, у тому числі: загальні дослідження організаційних систем: Е. Алаєв, І.Ансофф, Ч. Голднер, М. Долішній, С. Дорогунцов, Р. Макінтош, М. Портер, Б. Рітчі, В. Семенов, С. Соколенко; дослідження, що висвітлюють особливості туризму та санаторно-курортного обслуговування, як специфічного виду діяльності: А. Гела, П. Гринів, П. Жук, В. Степанов, С. Трохимчук, В. Шмагіна; проблеми організаційного механізму регулювання розвитку рекреаційно-туристської сфери: Г. Александрова, Н. Ветрова, П.Ґудзь, О. Любіцева, Р. Росоха; дослідження та методологічні розробки теорії і практики реалізації державної та регіональної політики розвитку туризму і рекреації: М. Долішній, В.Євдокименко, В. Кравців, Г. Папірян, С. Харічков та інші.

Проте досягнення світової та вітчизняної науки, законодавчі заходи ще не призвели до належного вирішення проблем розвитку місцевого туризму, регіональні підприємства ще не здатні функціонувати і здійснювати послуги на рівні світових стандартів. Отже, вищезазначені факти обумовлюють актуальність теми даної роботи, особливо в перехідний період становлення вітчизняної ринкової економіки.

Хмельницька область — один із регіонів України, що славиться своєю природою, історичними місцями, фортецями, архітектурними комплексами поміщицьких садиб тощо. Частина з них включені до туристсько-екскурсійних маршрутів як місцевого, так і загальнодержавного значення. Та поряд з цим Хмельниччина має ще чималий список різноманітних об'єктів, які могли б зацікавити гостей та мешканців області, сприяти активному відпочинку і пізнанню історії краю.

Мета дослідження полягає у визначенні особливостей розвитку вітчизняного історико-культурного туризму, встановленні особливостей туристичного потенціалу Хмельницької області.

Для досягнення зазначеної мети поставлено наступні завдання:

визначення сутності історико-культурного туризму;

встановлення методики дослідження історико-культурного туризму;

здійснення характеристики сучасного стану історико-культурних ресурсів Хмельниччини;

здійснення характеристики культурних пам’яток та історичних місць Хмельниччини;

здійснення характеристики музеїв та музейних комплексів Хмельниччини;

встановлення основних туристичних маршрутів Хмельниччини;

визначення проблем і перспектив розвитку історико-культурного туризму Хмельниччини.

Об'єктом дослідження є історико-культурний туризм Хмельницької області.

Предметом дослідження є встановлення особливостей розвитку історико-культурного туризму в Хмельницькій області.

На всіх етапах написання роботи застосовувалися універсальні методи. Метод дедукції дозволив визначити предмет дослідження, щодо методу індукції, то його використано у висновках, в яких були сформульовані недоліки розвитку туризму на підставі узагальнення конкретних проблем галузі в Хмельницькій області.

Структурно курсова робота складається зі вступу, чотирьох розділів, висновків, списку використаної літератури, додатків. Робота викладена на 45 аркушах друкованого тексту. Список використаних джерел нараховує 25 найменувань.

РОЗДІЛ І. ТЕОРЕТИКО-МЕТОДИЧНІ ЗАСАДИ ДОСЛІДЖЕННЯ ІСТОРИКО-КУЛЬТУРНОГО ТУРИЗМУ ХМЕЛЬНИЧЧИНИ

1.1 Сутність історико-культурного туризму

Історико-культурні туристичні ресурси (ІКТР) — це пам’ятки історії і культури, створені людиною, які мають суспільно-виховне значення, становлять пізнавальний інтерес і можуть бути використані в туристичній діяльності. До складу ІКТР входять пам’ятки історії, архітектури, мистецтва, етнографічні пам’ятки і пам’ятки народної творчості[2].

Історико-культурна спадщина належить до найцінніших надбань людства. Вона зосереджує в собі кращі здобутки, є золотим скарбом народу. До нерухомих цінностей належать пам’ятки археології, історії, архітектури та містобудування, монументальної скульптури, до рухомих — скарби музеїв, бібліотек, архівів.

Як зазначалося, в багатьох країнах світу туризм розвивається як система, що надає всі можливості для ознайомлення з історією, культурою, звичаями, духовними і релігійними цінностями даної країни та її народу, забезпечує комплексний розвиток регіонів зберігаючи при цьому екологічну рівновагу та культурну спадщину нації. На даному етапі спостерігаємо, що виокремився й став самостійним такий вид туризму, як історико-культурний.

Його основою є історико-культурний потенціал країни, що включає все соціокультурне середовище із традиціями та звичаями, особливостями побутової та господарської діяльності. Мінімальне сполучення ресурсів для загального розвитку культурно-пізнавального туризму може створити будь-яка місцевість, але для його масового розвитку потрібна певна концентрація об'єктів культурної спадщини [4, c. 52].

Складові історико-культурного туризму

*) Рівні рекреаційної діяльності.

**) За теорією рівнів вимоги людини (Abraham Maslow), ми пропонуємо наступні типи мотивів рекреантів: Мотив настрою (МН) — туга за рідними місцями, знайомство з людьми, віра; мотив тіла (МТ) — лікувальна потреба, оздоровча потреба, спортивна потребу; мотив душі (МД) — пізнавальна потреба, потреба знань, потреба задоволень і милування; і мотив економіки (МЕ) — купівельна мета, торгова мета, ділова мета[5,c.11−15].

Історико-культурний туризм включає відвідання історичних, культурних або географічних визначних місць України. Основна мета даних мандрівок — ознайомлення з пам’ятками історії, архітектури, мистецтва; природними та етнічними особливостями; сучасним життям народу і т.п. Туризм відіграє важливу роль в осмисленні власної ідентичності, у відродженні локальних традицій. Історико-культурний туризм є одним з основних засобів пізнання власної країни, формуванню гордості за її культурні надбання.

Для молоді особливо важливим є усвідомлення історико-культурного значення здобутків власної країни, гордості за неї. Основною умовою розвитку історико-культурного туризму є історичний та культурний потенціал країни, рівень забезпечення доступу до нього, а також побутові умови проживання туристів. У число об'єктів історико-культурного туризму входять як історико-культурна спадщина (історичні території, архітектурні споруди і комплекси, зони археологічних розкопок, музеї, народні промисли, обряди, виступи фольклорних колективів), так і сучасна культура (виставки, фестивалі, особливості життя населення: кухня, костюми) [4, c. 53].

Історико-культурний туризм, як явище сформоване ще в Античні часи, сьогодні переживає новий етап розвитку, відродившись завдяки зміні інтересів і характеру потреб переважної більшості туристів. У даний час історико-культурний туризм уже становить близько 37% міжнародного туризму та генерує близько 35 млн. щорічних міжнародних туристичних подорожей у Європі. В Україні розвиненість даного виду туризму ще не досягла бажаного обсягу.

Відзначимо, що наша держава, маючи величезний туристичний потенціал, поки що займає досить скромне місце на світовому ринку туризму. Разом з тим, не можна не визнати, що значну частку наявного в Україні туристичного потенціалу становить потенціал у рамках саме культурно-пізнавального туризму. Пов’язано це, у першу чергу, з містами, що мають статус культурних та освітніх центрів країни, а саме з Києвом, Львовом, Одесою, Ужгородом, Чернівцями та ін. Розвитку культурно-пізнавального туризму в цих регіонах сприяють такі фактори, як величезна культурна спадщина, що є об'єктом показу для незначного поки що туристичного потоку, а також близькість міст до основних світових центрів, більшість яких знаходиться в країнах Європейського Співтовариства.

Пам’ятки історії та культури у вищезгаданих країнах узяті під охорону, добре впорядковані і постійно реставруються, що дозволяє вміло використовувати їх на. ринку туристичних послуг.

Перспективність розвитку даного виду туризму підтверджується ще й наступними чинниками: крім безпосередньо зростання туристичного потоку, культурно-пізнавальний туризм значною мірою сприяє соціальноекономічному розвитку зазначених регіонів у цілому, у т.ч. оздоровленню соціальної обстановки в містах та селищах, створенню нових робочих місць, припливу інвестицій, формуванню у туристів психології толерантності та поваги до українського народу.

Зазначимо, що нині в Україні знаходиться під охороною держави понад 130 тис. пам’яток різних видів; на базі деяких із них функціонують 61 історико-культурний заповідник, у тому числі 13 національних. Крім того, в 1400 містах і селищах, а також 8 тис. сіл фонд історичних будівель перевищує 70 тис. об'єктів. У списку історичних міст і селищ міського типу 401 населений пункт. Лише у Києві 2148 пам’яток історії та культури, у тому числі 39 міжнародного значення.

До реєстру національного культурного надбання в місті внесено 380 пам’яток архітектури, 23 пам’ятки археології, 25 пам’яток історії, 9 — монументального мистецтва. За кількістю вказаного Україна дасть фору багатьом країнам не тільки Європи, але й світу, які, однак, хоч як це не парадоксально звучить, щодо прибутків від туризму залишили нашу країну далеко позаду. У нашій державі принаймні кілька тисяч пам’яток, пов’язаних із життям та діяльністю іноземців, отже, якби наша думка була спрямована на розумне представлення цих цінностей, то Україна робила б собі вагомий імідж у всьому світі [6, c. 75].

1.2 Методика дослідження

Загалом дослідження тематики історико-культурного туризму Хмельниччини включає в себе декілька етапів, а саме:

— підготовчий етап

На підготовчому етапі відбувається пошук літератури, різноманітних джерел інформації, статистичних таблиць, графіків, звітів міністреств та відомств, законодавчих актів, після чого розпочинається робота з їх детального вивчення та опрацювання. А також вивчення понять, категорій та теоретичних основ даної тематики.

— перший етап

Завдання першого етапу полягає у дослідженні чинників розвитку історико-культурного туризму Хмельниччини. На даному етапі використовуються загальнонаукові (теоретичні) методи, а саме такі як: аналіз, систематизація, синтез. А також конкретно-наукові методи. Це літературний метод, порівняльний, порівняльно-історичний та монографічний. Вивчаються літературні, історичні джерела, виокремлюються основні етапи розвитку історико-культурного туризму на території України, визначні історичні об'єкти у сфері історико-культурного туризму, вивчається їхній внесок у розвиток галузі, а також визначаються найголовніші події, що вплинули на сферу історико-культурного туризму в цілому. А також вивчається стан економіки країни і рівень добробуту населення, як важливий чинник розвитку та функціонування туризму .

— другий етап

Завдання другого етапу полягає у дослідженні сучасного стану розвитку історико-культурного туризму Хмельниччини. На цьому етапі використовуються методи статистичного спостереження, аналізу та синтезу, а також картографічний метод та методи порівняльно-географічного районування. Вивчаються загальні відомості сучасного стану історико-культурного туризму Хмельниччини, звіти Міністерства Культури та Туризму, а також відповідних відомств за останні роки. Виокремлюються профілі об'єктів, що представлені в регіоні, вивчається становлення та розвиток історико-культурного туризму Хмельниччини, створюється карта.

— третій етап

І власне на третьому (останньому етапі) дослідження використовуються методи аналізу проблем та перспектив розвитку історико-культурного туризму Хмельниччини. Вивчаються всі данні, робиться аналіз, та певний висновок щодо перспектив розвитку та основних проблем галузі. А також щодо вирішення нагальних проблем, та ідей покращення стану історико-культурного туризму Хмельниччини в цілому.

РОЗДІЛ ІІ. ІСТОРИКО-КУЛЬТУРНИЙ ПОТЕНЦІАЛ ХМЕЛЬНИЧЧИНИ

2.1 Археологічні пам`ятки

Нині на обліку відділу охорони пам’яток культури Хмельницького обласного краєзнавчого музею нараховується понад 2 тис. археологічних пам’яток, з них 226 знаходиться під охороною держави. Кожен новий польовий сезон приносить нові відкриття і знахідки, які концентруються в запасниках Хмельницького обласного краєзнавчого музею, Кам’янець-Подільського музею-заповідника та археологічної лабораторії Кам’янець-Подільського педагогічного інституту — основних дослідницьких центрів області.

Село Жванець увійшло в історію завдяки відомій битві полків Богдана Хмельницького з польським військом у роки національно-визвольної війни XV11 ст. Про ті часи нагадують залишки фортеці. Донедавна тут ще можна було побачити земляні шанці, влаштовані козаками. Крім того, цей населений пункт лежить на міжнародній трасі Васьковичі-Порубне і граничить з Чернівецькою областю. Через це село включено у кілька туристсько-екскурсійних маршрутів. Однак головним об'єктом є укріплене поселення трипільської культури в урочищі Щовб. Саме тут на початку 70-х рр. експедиція київського археолога Т. Мовші виявила унікальний гончарний комплекс, який складався з двохярусних печей та місця для вимішування глини. Гончарні печі розташовані трьома рядами над схилом плато. Їх було сім. Вони двотипні - підкововидні та прямокутні в перерізі. Нижні частини печей розділені навпіл «козлом» або опорним стовпом. Стіни вимащені глиною, мають вигляд аркових виступів, на вершинах яких прикріплені глиняні конуси, що підтримують перекриття з жаропродухами[18,c.89].

Після дослідження гончарний комплекс законсервовано. Віднедавна він занесений до списку пріоритетних об'єктів, які заплановано реставрувати за кошти держави у найближче десятиріччя.

Від Жванця понад Дністер існує місце археологічної стоянки раннього періоду трипільської культури — Луки Врублівецької. Сьогодні це урочище затоплене Дністровським водосховищем, але вражає довколишній ландшафт — каньйоноподібна долина Дністра, вервечка скелястих Товтр, ліси.

Бакотський мікрорегіон — свого часу його складали Села Бакота, Теремці, Студениця, що лежали на березі Дністра. Після введення у дію Дністровської ГЕС їх поглинуло водосховище. Під воду потрапили десятки різночасових археологічних пам’яток, але неушкодженим залишилися ті, що розташовані на схилах Дністровської долини та плато.

Так під карнизом плато в урочищі Біла Гора, поблизу Студениці, виявлено крем’яні виробітки ІV-ІІІ тис. до н.е. Тут з крем’яносного шару гори вибирали матеріал для виготовлення твердих знарядь праці, зброї тощо.

Багато цікавої археологічної інформації зберігає Теремецька гора. На її похилому північно-західному схилі - трипільське поселення. Поручпечера. Далі - красива скеля з чудернацькими вивіреннями. На західному — залишки крем’яних виробіток. А верхів'я гори у давньоруський час було укріпленим городищем — одним з трьох городищ столиці Пониззя — Бакоти. Звідки назва — Теремці. Поблизу села знайдені унікальні бронзові вудила кінської збруї перед скіфського часу.

Як вже відзначалося вище, основні об'єкти Бакоти затоплені. Під водою — Давньоруське літописне місто, поселення, які функціонували тут з часів бронзової доби, залишки мегалітичних споруд на зразок тих, якими пишаються англійці. І все ж не вони прославили Бакоту, а скельний монастир під високою горою.

Вперше про нього повідомляє Літопис князів литовських, де йдеться про той період, коли після перемоги на Синіх Водах над монголо-татарами Поділля перейшло до рук литовців, конкретніше, братів Коріатовичів: «… і напервей нашли себе твержю на реце на Смотрич, тут пак себе нарядили город Смотрич; а оу другом месте были черници и на том месте нарядили город Бакоту». Згодом він занепав, а розкопали його лише наприкінці минулого століття з ініціативи Ю. Сіцинського та В.Антоновича. В усі часи це місце шанувалося віруючими. У роки радянської влади монастир було взято під охорону держави як пам’ятку архітектури[18,c.90].

Над монастирем — залишки городища або господарського двору та природні й штучні печери. Північно — східніше — в урочищі Двір — фундаменти двохповерхової кам’яної споруди — палацу XІV-XV ст., яка могла належати бакотському наміснику Немиру.

Жертовник бронзової доби розкопано у 1963 р. між Бакотою та Гораївкою. На жаль, існуюча тепер методика археологічних досліджень передбачає повне знищення об'єкту заради більш повного визначення його призначення. Але залишилися наукові креслення, описи, обміри, фотокартки. Якщо ж зважати на те, що Бакотський мікро регіон вже став найбільш популярним місцем відпочинку подолян, а з розвитком туристичної індустрії можлива його більша цивілізованість, то реконструкція язичницького капища ІІ ст. до н.е., хоч і вимагає певних матеріальних вкладень, невдовзі себе окупить, ставши в один ряд з монастирем.

Дунаєвецький край покликаний проілюструвати систему захисту східної ділянки кордону Галицької землі на відрізку між Болохівською землею і Дністром. Природно склалося так, що головною перешкодою на шляху кочівницьких орд були глибокі урвисті долини рік-приток Дністра. На кожній з них додатково споруджені земляно-дерев'яні фортеці, що служили своєрідними природними заставами і захищали не тільки рубежі князівства, а й місцевих селян, які освоїли вільні від лісів ділянки землі в околицях городищ. Найбільш переконливо це видно на прикладі давньоруських пам’яток Дунаєвецького району.

З 1992 р. спільна експедиція Хмельницького обласного краєзнавчого музею та Дунеєвецької станції юних туристів-краєзнавців досліджує в околицях с. Сокілець комплекс давньоруських пам’яток: городище в урочищі Сон-гора, дванадцять поселень та два могильники. За повідомлення польського дослідника Галицького, це городище є залишками давньоруського міста Соколине Гніздо. Зовні воно й справді нагадує кругле гніздо на стрімкій скелі.

Значної наукової ваги цьому комплексу надають два могильники-кургани (кінця XІ ст.) та підплитовий (XІІ-XІІІ ст.). На першому знайдено кам’яні кола у насипах навколо могильниках України, на другому — залишки спаленої дерев’яної каплички та розбитий стилізований ідол.

Цікаве городище з давньоруським шаром є в селі Горчична. За формою воно нагадує острів Кам’янця. Назва села пішла від слова «горшок». В околицях знайдено велике трипільське поселення з розмальованою керамікою і залишками гончарного виробництва. У західній частині села, біля сільської вулиці стоїть високий курган скіфського часу. Східніше села наприкінці минулого століття ще проглядалися залишки монастирища до монгольського доби. Всі ці об'єкти спільно з городищем складають гарний екскурсійний комплекс.

2.2 Культурні пам’ятки та історичні місця

Історико-культурна спадщина Хмельниччини являє собою могутнє соціокультурне середовище не лише слов’янської, але й світової духовності. Пам’ятками історії та культури є споруди, пам’ятні місця і предмети, пов’язані з історичними подіями в житті народу, розвитком суспільства та держави, витвори матеріальної і духовної творчості, які мають історичну, наукову, художню або іншу цінність.

Хмельницька область багата історико-культурними пам’ятками загальнодержавного значення. На 1 січня 2006 року в області на обліку та під охороною держави налічується 3020 пам’яток історії та культури, в т. ч.: 2442 — історії, 105 — археології, 473 — мистецтва. 17 занесені до переліку пам’яток історії, монументального мистецтва та археології національного значення, в т. ч.: 4 — історії, 12 — археології, 1 — мистецтва[1].

Найбільша їх кількість зосереджена у Кам’янець-Подільському.

Завдяки унікальному поєднанню історико-архітектурної, містобудівельної спадщини, ландшафту каньйону річки Смотрич, древньоруська та середньовічна частина міста проголошена державним історико-архітектурним заповідником. Кількість пам’яток архітектури ХV-ХІХ століть налічує близько 200 будівель та споруд. Могутні оборонні укріплення «Старого міста». Фортеця та фортечний міст, поєднання культових споруд різних релігій залишають неповторне враження.

Місце має славетну історію, що сягає ХI ст. У новітні часи (1846) тут бував Т. Г. Шевченко, що знайшло відображення в «Щоденнику», повісті «Варнак». Майже вісім місяців місто було столицею Української Народної Республіки, а Іван Огієнко (майбутній український православний митрополит Вінніпегу і всієї Канади) з листопада 1919 р. — головповноважений її уряду. Він же засновник, перший ректор відкритого тут у липні 1918 р. Українського державного університету, міністр віросповідань. Тут викладав історію Дмитро Дорошенко, нащадок видатного роду, учений, бібліограф, автор «Нарису історії України». Кафедрою славістики університету завідував проф. М. Драй-Хмара, поет, перекладач (у 1939 р. загинув на Колимі)[7]. У Другу світову війну місто-музей зазнало великих руйнувань. Від рук німців у час окупації загинуло 85 тис. чоловік. В пізні часи найцінніші пам’ятки відбудовано. До таких пам’яток належить зокрема Кам’янець-Подільська фортеця — пам’ятка військової архітектури епохи феодалізму. Комплекс споруд формувався протягом віків. Перші укріплення належать до ХI — ХII ст. У кінці ХI — на початку ХVI ст. Стара фортеця зазнала змін: за участю італійського військового інженера Каміліуса споруджено сім башт. З часом бійниці пристосовано до нових видів вогнепальної зброї. У ХVII ст. зведено споруди бастіонної системи (Нова фортеця). Територія Старої - близько 5 га. Частково відкрито підземний хід, який, за переказами, зв’язував Кам’янецьку фортецю з Хотинською. У 1762 р. споруджено південне подвір'я (інженер Х. Дальке), у 1790 — 1791 рр. — північне (архітектор С. Завадський). Фортеця має кілька башт: Нова Східна (Чорна) прикрашена кам’яною дошкою з написом, її побудував архітектор Іов Претвич (1544). Тут є глибокий колодязь, пробитий через 40-метрову скельну породу; Кармалюкова — найвища башта, де тричі ув’язнювався народний герой Устим Кармалюк — побудована у 1503 — 1517 рр. на кошти папи Юлія II; Біла (1510 — 1531); Рожанка (1505); Денна; Мала — для зберігання пороху; Водяна, на березі річки Смотрич, постачала воду для замку; інші башти[19].

Враховуючи багату історико-архітектурну спадщину «Старого міста». Національною комісією України у справах ЮНЕСКО в травні 1994 року було рекомендовано включити його кандидатом до реєстру світової культурної спадщини [13, c. 123].

До того ж, за останні роки Камянець-Подільський набуло фестивального іміджу. Традиційні Всеукраїнські та Міжнародні фестивалі «Козацькі забави», «Лицарський турнір», фестиваль повітряних куль, «Національних культур», дитячі фестивалі «Стара фортеця» та «Кам'янецькі скелі» стали популярними не тільки в Україні, а й за її межами. Вже стало щорічною традицією проведення тут «Лицарських турнірів», «Козацьких забав», «Свята культур». Завдяки цим програмам місто повертає собі колишню славу, все більше привертає увагу туристів. Щороку Кам’янець-Подільський відвідує понад 100 тисяч туристів, з них близько 20 тисяч — з інших країн світу.

До нового туристичного сезону у місті готується також новий атракціон — перетягування людей на дротині через каньйон. Планується, що він стане досить популярним серед любителів екстріму. До речі, саме у Кам’янці відкрито єдиний в Україні сертифікований атракціон — «Вільне падіння» (стрибок з 56-метрового мосту на гумовому канаті).

Не менш знамениті фортифікаційні споруди побудовані також у Меджибожі і Старокостянтинові.

Замок у Старокостянтинові (1516 — 1571) заснований князем К. Острозьким для захисту краю від набігів татар. Витримав найбільшу навалу ворога (1618), коли довколишні села були вщент зруйновані. В складі комплексу: палац з оборонною баштою і залишковою церквою, дзвіниця, в'їзні ворота. Під палацом підвали з колодязямикамерами, що ведуть до ріки. Тут містилися склади для зберігання зброї. Церква була одночасно фортифікаційним укріпленням. Пам’ятка зберегла характерні риси резиденції феодала ХVI ст. на Поділлі. 7].

По-своєму знаменитим є місто Меджибіж Хмельницької області. Селище Меджибіж, Летичівського р-ну, розташоване майже на трасі М1 (Вінниця — Хмельницький). Гордість Меджибожа — фортеця, що розташована на красивому мисі між річками Південний Буг і Бужок. Перша письменна згадка про Меджибіж (Межибоже, Межибожжя) датується 1146 роком. Меджибіжська Фортеця — архітектурний комплекс, що зберігся до наших часів побудований у ХІV-ХV ст. місцевими майстрами в традиційних формах оборонної архітектури. Меджибіжський замок є цінною перлиною української культури. Зараз у замку розміщено музей.

Сьогодні про колишню велич Меджибозької фортеці нагадують майже руїни… Замок має статус державного історико-культурного заповідника (нарешті це визнано у 2001 році). Частковий «косметичний» ремонт тут провели силами місцевих ентузіастів. З кожним роком колись знаменита і неприступна фортеця дедалі більше руйнується… А між тим за інших, цілком зрозумілих обставин, ця «перлина» мала б усі шанси стати окрасою, чи то пак, візиткою не лише Меджибожа і Хмельниччини, а й усієї України. Вже сьогодні фортецею цікавляться туристи з Франції, Англії, Канади, Австрії.

У селищі знаходиться могила засновника однієї з найбільших течій іудейської віри — хасидизму — Боал Шем Това, що є своєрідною Меккою для релігійних прочан-хасидів.

Ізяслав — одне із найдавніших українських міст сучасної Хмельниччини. Справжньою окрасою Ізяслава протягом чотирьох століть був палацовий ансамбль князів Сангушків. Він збудований у стилі бароко в 1746—1750 роках видатним італійським архітектором Пауло Антонієм Фонтана. Розкішні інтер'єри палацу були увішані портретами знатних князів роду Заславських і картинами видатних художників, містили зібрання предметів старовини, книги. Тут були колекції китайського фарфору, цінний архів. В радянські часи в палаці також розміщувалася військова частина, а згодом цей красивий палац перетворився в руїну. Лише з 1963 року цю унікальну пам’ятку історії та архітектури взято під охорону держави. Відтоді палац є пам’яткою архітектури національного значення[22].

Летичівський замок — замок в Летичеві селищі міського типу в Україні, центр Летичівського району на сході Хмельницької області. В польських джерелах повідомляється, що в 1362 році литовці будують в Летичеві замок. Як виглядала та первісна твердиня, невідомо, але можна здогадатися: навряд чи місцевих форпост сильно відрізнявся від інших подільських замків тих часів. Дерев’яні стіни, земляний вал і глибокий рів, що наповнювався водою з річки. Типовий проект Середньовіччя.

В 1466 король Польщі Стефан Баторій надає Летичову магдебурзьке право. В 1579 році староста кам’янецький Ян Потоцький за урядовим наказом перебудовує дерев`яно-земляний замок на кам`яний. До наших днів збереглися замкові стіни по всьому периметру та одна башта, залишки якої можна спостерігати прямуючи трасою Вінниця — Хмельницький. В 30-их роках XIX століття місто було одним із центрів повстання, очолюваного Устимом Кармалюком. Оскільки сам Кармелюк похований в Летичеві, біля вежі в 1974 році звели 5-ти метровий пам’ятник Кармалюкові[23].

Чорнокозинський замок — замок, нині (2000;ні) в руїнах, розташований на узвишші біля села Чорнокозинці Кам’янець-Подільського району Хмельницької області. Чорнокозинський замок був побудований наприкінці XIV — на початку XV століть. Замкові споруди — муровані з бутового каменю, потиньковані. З палацових корпусів збереглися лише стіни на рівні первісних 2-х ярусів. Плоскі перекриття по дерев’яних балках, а також дахові покриття втрачені повністю. Корпуси мають пивниці зі збереженим напівциркулярним склепінням з бутового каменю.

Самтанівський заммок — фортифікаційна споруда в селищі міського типу Сатанів Городоцького району Хмельницької області. Пам’ятка містобудування та архітектури України національного значення. Точна дата спорудження замку в Сатанові невідома. 2004 року історик Микола Петров обережно зауважив: «Не виключено, що десь у другій половині XV — на початку XVI століття у Сатанові було зведено замок». Набагато категоричніше висловилися архітектор-реставратор Євгенія Пламеницька, яка 1986 року стверджувала: «Замок збудовано в XV столітті на місці більш ранніх укріплень XIV століття. Наприкінці XVI століття замок розширили, він набув п’ятикутної в плані форми з кутовими п’ятигранними баштами». 24 серпня 1963 року постановою Ради Міністрів Української РСР до списку пам’яток архітектури Української РСР, що перебувають під охороною держави, внесено Сатанівський замок, а також ще дві оборонні споруди містечка — міську браму та синагогу. Сатанівська брама, яка була закладенна в XV столітті, є однією з провідних містобудівних домінант у забудові південної частини Сатанова. Це високохудожній архітектурний твір із характерним ренесансним і бароковим декором. Вона влилася в загальну систему оборонних мурів міста, з'єднавшись із Сатанівським замком[12,c.75−76].

Хмельниччина — одна з небагатьох областей України, терен якої був помережений старовинними парками. Нині під охороною держави є 27 парків, з яких 8 державного, 19 місцевого значення.

До пам’яток садово-паркового мистецтва державного значення відносяться такі парки: Антонінський, Полонський, Новоселицький (Полонський район), Новоселицький (Старокостянтинівський район), Самчиківський, Голозубинецький, Малієвецький, Михайлівський. Решта парків одержала статус пам’яток садово-паркового мистецтва місцевого значення (Маківський, Виноградівський, Куявський, Скаржинецький, Говорівський, Голосківський, Славутський, Кривинський, Топільський).

Нарешті держава згадала про ці рукотворні витвори людської мудрості. Але, на жаль, переважна більшість їх будівель і паркових ансамблів не зберглося. Багато з низ вимагає реставрації нашої пам’яті і совісті. Бо минуле — то неоціненний скарб, цілюще й невичерпне джерело для нащадків.

На жаль, нині парки перетворилися на прохідні двори, анархічно помережені стежками, насадження понівечені, огорожі зруйновані. Такого навіть по війні не було, як зараз.

У наукових записках Кам’янець-Подільського сільгоспінституту, книга 4, 1927 є інформація А. С. Волощука про Михайлівський та Маківський парки. В ній подається перелік тих екзотичних дерев, які для себе тут знайшли благодатну землю, які мають виключне значення для лісового господарства. Адже серед них були такі породи, які не боялися ні шкідників, ні хвороб, і навіть листя окремих з них не поїдалося худобою, і в залежності від цього їх раціональне використання.

З усіх старовинних парків області, які зберегли облік паркового мистецтва, є Малієвецький і Голозубинецький на Дунаєвеччині, Виноградівський і Куявський Ярмолинецького району.

В найкращому стані нині перебуває Самчиківський парк, якому 200-ліття від заснування і присвячується всеукраїнська науково-практична конференція (серпень, 2001). Його збереження завдячує його палким захисникам — Олександру Пажинському та його прихильнику Івану Раковському. Це їх настирливою повсякденною виснажувальною працею вдалось зберегти сам вигляд парку і палац на його терені. Було б більше таких патріотів — фанатів, то з парками була б зовсім інша ситуація, ніж вона зараз склалася.

Ми очевидці як після війни більшість архітектурних паркових ансамблів варварські знищувались як ворожі. Не можна спокійно згадувати про палац Антонінського парку, що на Красилівщині, який нараховував 148 кімнат. Нині вже його не стало. Аналогічна сумна картина з палацом Скаржинецького парку Хмельницького району. Слуду не залишилось з будівель (палац і церква) у Михайлівському та Скаржинецькому парку. Іншим доля дещо підсобила. Їх використовували під офіси для хворих дітей (Малієвецький, Куявський парки), медичних профілакторіїв (Виноградівський, Голозубинецький парки), професійно-технічні училища (Говорівський та Грицівський парки), під офіс Хмельницької обласної державної сільськогосподарської станції (Самчиківський парк). Це хоч у якісь мірі було спасінням від їх руйнування. Проте за часом і вони втратили свою первозданність через відсутність реставраційних робіт, поточних ремонтів. Низка палаців не мали собі ціни як за архітектурним зодчиством, так і внутрішніми оздобами — фресками як, наприклад, палац Орлова в Малієвецькому парку. Палац було побудовано в 1799 році. Він і нині зберігся, але з його внутрішньої оздоби і фресок практично і сліду не залишилось. І це ж можна сказати і про палаци інших рукотворних паркових див. З вини представників місцевої влади вони ставали нічийними, не було господаря, а ті, хто їх руйнували, не задумувались над своїми злочинними вчинками[24].

Також серед історико-культурних пам`яток Хмельниччини вагоме місце займають сакральні споруди.

Покровська церква-фортеця у Сутківцях — мурована церква-фортеця, розташована у селі Сутківцях Ярмолинецького району Хмельницької області; унікальна пам’ятка у своєму роді, що репрезентує одночасно фортецю і храм. Первинно Покровська церква-фортеця у Сутківцях була споруджена як оборонна споруда. У 1476 році фортецю перебудовано під церкву з улаштуванням у першому ярусі цегляного склепіння на нервюрах і готичних щипців над другим ярусом центрального простору.

У 2-й половині XVIII століття над притвором була поставлена двоярусна дерев’яна дзвіниця з бароковим головком. У 1894 році споруда піддалася реконструкції з розбиранням щипців, після чого втратила давні готичні і барокові форми.

Нині (2-а половина 2000;х років) у Покровській церкві в Сутківцях правлять служби[14,c.233].

Самтанівська синагомга — пам’ятка містобудування та архітектури України національного значення. Розміщується в селищі міського типу Сатанів Городоцького району Хмельницької області. Датується 1532 роком. Пам’ятка є характерним твором у стилі ренесансу. Це один із найкращих зразків синагог оборонного типу, які збереглися до нашого часу. Точна дата спорудження Сатанівської синагоги невідома. За однією версією, її звели 1514 року, за іншою — 1532 року. Проте висловлюються сумніви, що єврейська громада Сатанова могла звести тоді таку потужну споруду. Зроблений 1992 року хімічний аналіз розчину вказує на застосування саме такого розчину при муруванні в середині XVII — на початку XVIII століття.

У будь-якому разі Сатанівська синагога — одна з найдавніших у всій Східній Європі споруд такого типу. В Україні такий поважний вік має тільки синагога в Шаргороді (1589 рік)[11,c.78] .

Кафедральний костел святих Апостолів Петра і Павла в Кам’янці-Подільському (Катедра Св. Апостолів Петра і Павла) — діючий католицький храм, кафедральний костел у місті Кам’янці-Подільському (Хмельницька область), визначна пам’ятка історії культури та архітектури держави, одна з головних туристичних атракцій міста. Архітектурний ансамбль Костелу святих Апостолів Петра і Павла включає в себе: власне костел, дзвіницю, тріумфальну арку та мінарет. Містить риси архітектури ренесансу, бароко, неоготики. 14, c.172].

Споруда має велике історичне та культурне значення, входить до Сімох чудес Кам’янця-Подільського.

Архітектурний ансамбль Костелу святих Апостолів Петра і Павла включає в себе: власне костел, дзвіницю, тріумфальну арку та мінарет. Містить риси архітектури ренесансу, бароко, неоготики.

Нині (2000;ні) Кафедральний костел святих Апостолів Петра і Павла у Кам’янці-Подільському, один з найкраще збережених на теренах України, не лише великий духовний осередок, а й популярна туристична атракція міста [9,c.156−166].

Свято-Михайлівська церква у Зінькові — дерев’яна на кам’яному фундаменті церква з дерев’яною дзвіницею; одна з найвиразніших пам’яток подільської дерев’яної церковної архітектури, розташована в селі Зінькові Віньковецького району Хмельницької області. Свято-Михайлівську церкву в Зінькові було побудовано 1769 року коштом парафіян.

У XIX столітті до бабинця прибудовано невеликий закритий ґанок зі співмірним з усією спорудою верхом[17].

Поряд з цим, значний інтерес можуть викликати і наявна в регіоні природна екзотика: карстова печера «Атлантида», курорт «Сатанів», що знаходиться в мальовничому куточку древніх гір Медобори, «Голубі озера» в лісах поблизу м. Славути, пов’язане з давньою легендою «Святе озеро» в лісах біля м. Ізяслава, каньйони ріки Дністер, що протікає на півдні області, найбільший в Україні і Європі національний природний парк «Подільські Товтри» [13, c. 123].

Заповідний фонд Хмельниччини становить 423 об'єкти: 127 заказників, в т. ч. 22 всеукраїнського значення, ботанічний сад, 244 пам’ятки природи, 34 парки — пам’ятки садово-паркового мистецтва, 15 заповідних урочищ. Під охорону держави взято 119 пам’яток природи [13, c. 124].

Ландшафтною заповідною територією на Хмельниччині є Товтровий кряж (Медобори), який починається у Львівській області, перетинає Тернопільську і далі, протягнувшись Чемеровецьким і Кам’янець-Подільським районами Хмельниччини, продовжується у Чернівецькій області і Молдові. Загальна протяжність Медоборів — 250 км, а в Хмельницькій області - 90 км. У Медоборах вчені зафіксували 1139 видів вищих спорових і квіткових рослин, які належать до 488 родів і 91 родини [16, c. 390].

Важливе місце для відновлення флори і фауни Хмельниччини мають державні заказники:

Іванковецький заказник Городоцького району (площа 796 га);

Заказник «Кошарна» біля села Чорниводи Городоцького району (120 га);

Заказник «Івахновецькі Товтри» у Чемеровецькому районі (155 га);

Заповідник «Циківська лісова дача» на межі Кам’янець-Подільського і Чемеровецького районів (290 га);

Заказник «Кармалюкова гора» біля села Привороття-2 Кам’янець-Подільського району (765 га);

«Княжпільська лісова дача» у Кам’янець-Подільському районі (310 га);

Заказник «Сатанівська дача» у Городоцькому районі (487 га);

«Панівецька лісова дача» біля села Цибулівка Кам’янець-Подільського району (1000 га) та інші [16, c. 391].

2.3 Музеї та музейні комплекси

Хмельницький обласний краєзнавчий музей, заснований у 1909 році на базі повітового музею бджільництва як музей краєзнавства і санітарної гігієни (в 1929 році - музей санітарної культури, від якого в 1933 році відгалузився краєзнавчий музей). Нині фонди музею нараховують більше 70 тисяч одиниць зберігання [15, c. 227].

У 1986 році створено Хмельницький обласний художній музей, у фондах якого налічується більше 6 тисяч експонатів. В залах музею експонуються твори корифеїв українського малярства, зібрання класиків сучасного українського мистецтва та сучасна українська графіка. Тут влаштовують свої головні екзамени-виставки і подільські митці, на яких експонують плоди своєї праці - живопис, декоративно-прикладне мистецтво, графіку та інші твори.

У 1992 році створено Хмельницький обласний літературний музей, де збираються експонати (більше 3 тисяч), відомості про літературне життя нашого краю, творчість земляків, котрі зробили плідний внесок у літературне життя Хмельниччини.

Один із найстаріших музеїв України (засновано у 1899 році) — Кам’янець-Подільський історичний музей-заповідник. Його фонди налічують більше 116 тисяч експонатів. На сьогоднішній день музей розміщується у 6 об'єктах:

Ратуша — колишній Польський магістрат (пам'ятка архітектури XIV-XVIII ст.);

Картинна галерея — приміщення колишньої духовної семінарії (пам'ятка архітектури XVIII ст.);

Відділ археології - в минулому Вірменський торговий дім (пам'ятка архітектури ХVІІ ст.);

Кафедральний костел св. Апостолів Петра і Павла (пам'ятка архітектури XV-XVIII ст.);

Фортеця (пам'ятка архітектури ХІІ-ХVІІІ ст.);

Виставкова зала — приміщення Міської (Вірменської) криниці.

На об'єктах музею проводять екскурсії, семінари, святкують урочисті події, організовують театралізовані виступи (найвідомішим є театралізоване дійство «Нічна екскурсія в Старій фортеці» — проект, презентований відвідувачам 2006 року; за основу театралізованого дійства взяті історичні події та персонажі XVI-XVII ст.). Загальна музейна площа музею-заповідника сягає 2 тис м2. Внесений до міжнародного реєстру визнаних у світі музеїв[25].

В травні 1994 року на базі Шепетівського музею М. Островського створено обласний молодіжний культурно-просвітницький центр із збереженням статусу музею М. Островського з фондом 25 тисяч експонатів. Серед них: фотографії, документи, меморіальні речі, видання творів письменника; ілюстрації до творів М. Островського «Як гартувалася сталь» та «Народжені бурею», відомих художників: С. Бродського, А. Резніченка, О. Пахомова, В. Мінаєва, С. Адамовича, Є. Кібрика, братів Ткачових, З. Толкачова тощо[26].

Лiтературно-меморiальний музей А. Ахматової у селі Слобідка-Шелехівська. Музей розташований у мальовничій садибі родичів Анни Ахматової. Неподалік збереглося кладовище, де похований прах матері А. Ахматової. Щорічно, в червні, музей проводить традиційні Ахметівська читання, на які з'їжджаються шанувальники поезії поетеси з України, Росії, Білорусі.

Державний історико-культурний заповідник «Меджибіж» має майже 4 тисячі експонатів. Окрасою експозиції в залах історії є археологічна колекція створена з речей трипільської культури, черняхівської культури, Київської Русі. В залах є вітрини присвячені Національно-визвольній війні під проводом Б. Хмельницького, 12-му Охтирському гусарському полку, євреям. Також представлені своєрідні художні твори — іконо малярство ХІХ — початку ХХ ст.: «Цар Слави», «Голгофа», «Воскресіння», «Пантелеймон-цілитель» та інші знаменитої київської школи іконопису Новицького[27].

Державний історико-культурний заповідник «Самчики». Палац один з найкраще збережених, що дало змогу облаштувати музей-садибу, що має майже 2 тисячі експонатів.

Городоцький історико-краєзнавчий музей (4 тисяч одиниць фонду).

Варто побачити:

унікальну знахідку трипільського періоду — фрагмент глиняної фігурки змія (ІV тис. до н.е.);

карту баронеси Н. Гейсмар 1863 року;

перший повнопривідний гусеничний мотоцикл — трансформер, супервсюдихід.

Співробітниками Городоцького краєзнавчого музею розроблено 7 туристичних маршрутів історичними місцями: по місцях залишків теплого Сарматського моря, залишків фортифікаційного Траянового валу, оборонних споруд древнього Сатанова та періоду визвольної війни 1648−1654 рр., по місцях бойових дій періоду Великої Вітчизняної війни 1941;1945 років, визволення Городоччини 25 березня 1944 року. Для широкого загалу відвідувачів пропонуються оглядові екскурсії по залах музею, тематичні екскурсії, лекторії, зустрічі з ветеранами, народними умільцями та майстрами, художниками, поетами та іншими цікавими людьми краю[28].

Старокостянтинівський історичний музей. Фонди Старокостянтинівського районного історико-краєзнавчого музею нараховують понад 13 000 одиниць зберігання. Музейна експозиція розміщена в 5 залах.

Головні тематичні експозиції Старокостянтинівського районного історико-краєзнавчого музею:

«Доба первісного ладу»;

«Трипілля»;

«Київська Русь, Болохівське князівство»;

«Доба XVI століття — заснування міста, родовід Острозьких»;

«Народознавство, промисловість, торгівля, релігія в краї XVIІІ-ХІХ ст.ст.»;

«Перша Світова війна, події Жовтневого перевороту, Громадянська війна»;

«1920—30-і рр. — колективізація, голодомор, репресії в краї»;

«Велика Вітчизняна війна»;

«Відбудовчий період»;

«Сьогодення: відомі люди, промисловість, освіта, культура в краї».

За роки існування Старокостянтинівський районний історико-краєзнавчий музей відвідали не лише мешканці міста, району та області, а й гості з інших областей України та з-за кордону (США, Росія, Ізраїль, Польща, Китай тощо). Щорічно (2000;ні) музей відвідує понад півтори тисячі осіб.

Нетішинський міський краєзнавчий музей — міський краєзнавчий музей у місті Нетішині Хмельницької області; зібрання матеріалів з історії міста, зокрема з історії створення та функціонування Хмельницької АЕС; міський осередок культури.

Щороку (2000;ні) Нетішинський міський краєзнавчий музей відвідує до 30 тисяч чоловік[29].

Волочиський районний історичний музей (біля 1,5 тисяч одиниць основного фонду).

Музей історії Новоушицького району (біля 2 тисяч одиниць фонду).

Дунаєвецький історико-краєзнавчий музей (майже 2 тисячі експонатів).

Ізяславський державний районний історичний музей (майже 2,5 тисяч експонатів).

Музей історії міста Хмельницького (біля 1,5 тисячі експонатів).

Славутський історичний музей (біля 2,5 тисяч експонатів).

В області зареєстровано 225 музеїв і музейних кімнат на громадських засадах. Їх фондові колекції нараховують майже 130 тисяч експонатів.

Могутнім центром збереження історико-документальних пам’яток народу є обласний архів, у якому на сьогодні є понад 1,6 млн. одиниць зберігання.

Хмельниччина — розвинутий край з багатою культурною історією та сьогоденням. Вона знаменита славетними іменами, зокрема Устима Кармалюка, Герасима і Мелетія Смотрицького, письменника Володимира Булаєнка, композитора Владислава Заремби, академіка Степана Хотовицького та інших. Серед сучасників відомі імена — Ольга Басистюк, Василь Зінкевич, Микола Гнатюк, Валентина Степова, Олександр Пономарьов та багато-багато інших [15, c. 28].

В Україні і за її межами добре відомі професійні мистецькі колективи: ансамбль пісні і танцю «Козаки Поділля», дитяча хорова капела «Журавлик», ансамбль «Подолянчик», Хмельницький симфонічний оркестр, камерний оркестр. Щорічно театрально-концертними організаціями проводиться тисячі концертів і вистав.

Значний внесок у розвиток культури вносять 896 публічних бібліотек, 1109 клубних закладів, 232 художні колективи, серед яких 178 носять звання «народний аматорський» та 54 — «зразковий».

В області стали традиційними Міжнародні свята національних культур у Кам’янці-Подільському, фольклорні - «Коляда», «Дністрові береги», «Білогірські забави». Відроджуються народні ремесла: гончарство, ткацтво, художня обробка дерева і шкіри, подільська вишивка [3, c. 110].

РОЗДІЛ ІІІ. ВИКОРИСТАННЯ ІСТОРИКО-КУЛЬТУРНИХ РЕСУРСІВ У ТУРИСТИЧНІЙ ДІЯЛЬНОСТІ ХМЕЛЬНИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

3.1 Туристичні маршрути

культурний туризм музей історичний

Туризм та екскурсії - активний засіб пізнання навколишнього світу, формування кругозору, підвищення рівня знань, естетичних і культурних смаків громадян та гостей України, особливо школярів і студентської молоді. Вони ознайомлюють з історичними, культурними, природними пам’ятками, тисячолітніми сторінками духовності українського народу.

Велику роль у процесі прилучення кожної людини та суспільства в цілому до системи загальнолюдських і етнонаціональних цінностей, колективної історичної пам’яті, соціального досвіду попередніх поколінь відіграють екскурсії.

Враховуючи пропозиції туристичних організацій області, передбачено створення на території області наступних туристичних маршрутів.

Маршрут № 1

м. Кам’янець-Подільський. Об'єкти показу: Руська брама, Подільська брама, кушнірська башта. Домініканський костьол, кафедральний костьол, Петропавлівська церква, Миколаївська церква, дзвіниця вірменського собору, фортеця ХIII — ХV століття.

Маршрут № 2

Виїзд по маршруту: Жванець — Хотин — печера «Атлантида» в с. Завалля Кам’янець-Подільського району. Об'єкти показу: залишки фортеці с. Жванець — козацькі вали, місце стоянки полків Б. Хмельницького під час битви з польською шляхтою в серпні-грудні 1633 р. — Хотинська фортеця — печера «Атлантида» .

Маршрут № 3

Виїзд по маршруту: комплексний заповідник республіканського значення — Совиноярська лісова дача. Об'єкти показу: Совиноярська та Княжпільська лісові дачі - Бакотський печерний монастир — смт. Стара Ушиця.

Маршрут № 4

Виїзд по маршруту: с. Маків — Голозубинці - Маліївці - Михайлівка Дунаєвецького району. Об'єкти показу: Михайлівецький парк, пам’ятник ХVIII століття — Голозубинецький парк, пам’ятник садово-паркового мистецтва ХVIII століття — санаторій «Україна» в с. Маків, Маківський парк, — Маліївський парк середини XIX століття, печера Кармалюка в с. Маліївці.

Маршрут № 5

Сатанів. Розміщення в санаторії «Товтри», або будиночках туристичної бази «Недобори». Харчування в столовій санаторію «Товтри». Строк перебування 5−12 днів. Об'єкти показу: Сатанівський монастир — джерела лікувальний зони «Збручанська Нафтуся» — залишки синагоги XV ст. однієї з найкращих в Європі - могили цадиків іудейської секти Хасидів.