Організаційно-економічні й управлінські форми розвитку потенціалу туристської фірми

ЗМІСТ

Вступ Розділ 1. Теоретичні аспекти ринку туристичних послуг

1.1 Характеристика та сутність туристичних послуг

1.2 Стан туристичного ринку України

1.3 Світовий ринок туристичних послуг Розділ 2. Аналіз потенціалу послуг туристичної фірми «Тревел Січ»

2.1 Орагнізаційно-економічна характеристика туристичної фірми «Тревел Січ»

2.2 Характеристика системи управління розвитком потенціалу послуг туристичної фірми «Тревел Січ»

2.3 Шляхи удосконалення системи управління розвитком потенціалу послуг туристичної фірми «Тревел Січ»

• Висновки
• Перелік посилань
• Додатки

ВСТУП

У період переходу до ринкової економіки туризм є одним із перспективних напрямків зовнішньоекономічної діяльності країни і її регіонів.

Відомо, що на частку туристичного бізнесу припадає 7 відсотків загальносвітового експорту товарів і послуг, що в абсолютному вираженні поступається тільки прибуткам від експорту нафти, нафтопродуктів і автомобілебудування.

Для економіки України з її найбільш розвиненими туристсько-рекреаційними центрами: Чорноморським узбережжям, Карпатами, Слов’яногір'ям, Азовським узбережжям і унікальними містами, які поєднують прикмети старовини і сучасності, значення міжнародного туризму полягає в тому, що, по-перше, це сфера швидкого обігу капіталу, при відносно невеликих капіталовкладеннях; по-друге, це ефективний засіб модернізації інфраструктури і, по-третє, можливість створення нових робочих місць як у державній, так і в регіональній економіці. Тому є актуальним використання ефективних механізмів управління туристично-рекреаційним потенціалом нашої країни, управління розвитком потенціалу туристичних фірм, що і обумовило актуальність теми даної дипломної роботи.

З прийняттям в Україні Закону «Про туризм» були створені сприятливі умови для підприємництва і розвитку туристсько-рекреаційних регіонів, удосконалення і пропаганди національної культури.

Розвиток туристичного бізнесу буде сприяти створенню спеціальних малих і середніх підприємств, а також активізації і стимулюванню роботи цілої мережі галузей народного господарства: будівництва, торгівлі, сільського господарства, виробництва товарів народного споживання, транспорту і зв’язку, формуванню сучасної кадрової політики в регіоні і поетапному виходу регіонального туристичного бізнесу як на загальнодержавний, так і на світовий рівень туристичних послуг.

У ринковій економіці підприємство самостійно планує основні напрямки та умови своєї діяльності, розпоряджається трудовими, матеріальними та фінансовими ресурсами. Воно саме вибирає ділових партнерів, вступає в договірні відносини з ними, здійснює зовнішньоекономічну діяльність.

Організаційні форми управління також визначаються підприємством. Воно вільне у виборі видів господарської діяльності та реалізує останню в межах чинного законодавства.

В економічній науці є кілька основних концепцій підприємства, в яких розкриваються питання їх виникнення, діяльності та ліквідації. У кожній із них підприємство розглядається під певним кутом зору, з акцентом на ті або інші особливості об'єкта дослідження.

На цей час в економічній науці та управлінні не має однозначного підходу до вирішення сутності та змісту поняття «потенціал» і його структури. Однак саме за рахунок нарощування потенціалу підприємство утримує свої позиції на ринку.

Питаннями висвітлення сутності категорії «потенціал послуги» та її складових займалися ряд учених: С. А. Авакян, Л. М. Карапетян, Д. Н. Козак, А. Н. Кокотов, Б. М. Лазарев, В. М. Манюхин, А. А. Уваров, К. Ф. Шеремет та інші. Проте, теоретичні та практичні питання розкриття сутності категорії «потенціал послуги», побудови ефективної системи управління потенціалом послуг туристичного підприємства не знайшло широкого відображення в сучасних наукових працях, що потребує подальших досліджень і обумовило вибір теми роботи.

Метою дипломної роботи є дослідження теоретичних, методологічних і методичних положень управління розвитком потенціалу послуг туристичної фірми.

Для досягнення загальної мети в роботі були поставлені та вирішені такі завдання:

— визначити теоретико-методологічну базу туризму і розробити рекомендації щодо її систематизації й удосконалення;

— дослідити туристський ринок України та міжнародний ринок туристських послуг;

— проаналізовати діяльність туристичного підприємства та послуг, що їм надаються;

— обгрунтовати пропозиції щодо удосконалення туристських послуг на підприємстві.

Предметом дослідження дипломної роботи є організаційно-економічні й управлінські форми розвитку потенціалу туристської фірми.

Об'єктом дослідження є туристична фірма «Тревел Січ».

Теоретичною і методологічною основою проведеного дослідження є вивчення природи туризму, наукові розробки зарубіжних і вітчизняних вчених у сфері туристичних послуг і управління нею, що розкривають соціально-економічні функції туризму і його роль у розвитку світового господарства.

Теоретичне значення роботи полягає в подальшому розвитку теорії управління міжнародними операціями на підприємствах туристичного бізнесу як складової частини економіки країни, фактору подальшої інтернаціоналізації; концептуальному і практичному об'єднанні попиту і пропозиції на конкретному і специфічному сегменті ринку послуг.

Під час написання роботи використовувались наступні методи дослідження: логічного, системного та комплексного підходів для формування компетенцій стратегії в розвитку підприємств і підвищення її ефективності.

У процесі дослідження застосовано методи економіко-статистичного аналізу, зокрема: аналізу і синтезу — для деталізації об'єкта дослідження внаслідок розчленування його на окремі складові; порівняння — для зіставлення фактичних даних звітного року з даними за попередні роки; рядів динаміки — для характеристики зміни у часі показників досліджуваного питання; монографічний — для вивчення стану діяльності на підприємстві; економіко-математичні - для побудови моделі розрахунку ефективності діяльності підприємства.

Інформаційною базою роботи виступають законодавчі акти, наукові праці, в яких висвітлюються проблеми формування потенціалу туристичних послуг підприємства, та звітність ТОВ «Тревел Січ».

Дипломна робота складається із вступу, двох розділів, висновків, додатків, а також списку використаних джерел.

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ АСПЕКТИ РИНКУ ТУРИСТИЧНИХ ПОСЛУГ

1.1 Характеристика та сутність туристичних послуг

Ринок послуг сформувався внаслідок виокремлення невиробничої діяльності в окрему сферу господарства — сферу послуг, що є об'єктивним процесом поглиблення суспільного поділу праці внаслідок розвитку продуктивних сил та диверсифікації суспільного виробництва.

Невиробнича діяльність об'єднує галузі та види діяльності, призначені для створення умов функціонування господарства та забезпечення життєдіяльності населення.

Виокремлення послуг в окрему сферу діяльності, яка сформувала ринок послуг, грунтується на специфіці самої послуги. Сутність послуги довгий час була предметом дискусій. Чітке визначення природи, структури, характеру послуги має принципове значення не тільки в теоретико-методологічному плані, а і у практиці господарювання, оскільки впливає на збалансованість розвитку економіки, рівень та якість життя населення.

На даний час вже склалась певна точка зору щодо сутності послуги як економічної та соціальної категорії, структури та місця в господарстві. Послуга — це «цілеспрямована діяльність, результати якої мають прояв в корисному ефекті». Результатом цієї діяльності є певні «переваги, які одна сторона може запропонувати іншій» і які можуть мати матеріальний вираз і виступати в формі товару (наприклад, пошиття одягу тощо) або тільки вигляд діяльності і не мати матеріального виразу (наприклад, послуги страхування, інформаційні, туристичні послуги та інші).

Головне призначення послуги — задоволення потреб людини. Потреби людини, в принципі, безмежні, але жорстко детерміновані рівнем соціально-економічного розвитку певного суспільства.

Послуги мають свої специфічні ознаки, які можна звести до чотирьох «НЕ»: невідчутність (невидимість); нерозривність виробництва та споживання; неможливість накопичення та зберігання; неоднорідність та мінливість якості. Невідчутність випливає з самої сутності послуги як переважно діяльності, яка, за висловом Ф. Котлера «здебільшого немає матеріального виразу і не призводить до заволодіння будь-чим», але надає певні переваги. Тобто, послугу неможливо сприйняти на дотик, вона невідчутна, невидима. Звідси неможливість їх накопичення та зберігання, оскільки діяльність в сфері послуг передбачає в більшості випадків одночасність процесу виробництва та споживання послуг, тобто реалізація та споживання співпадають в часі та просторі. Звідси випливає така особливість організації обслуговування: кількість, номенклатура та якість послуг в даному місці в даний час повинна відповідати аналогічному попиту на ці послуги.

Наслідком одночасності процесу виробництва/споживання є неоднорідність та мінливість якості послуги. Переважна більшість послуг немає масового характеру, вона завжди несе в собі риси індивідуалізації, а це позначається як на виробництві, так і на споживанні послуг.

На якість послуги впливають час і місце надання, кадровий склад, рівень кваліфікації, психологічні особливості, навіть стан здоров’я та настрій виробника послуги. Особисті властивості споживача також впливають на оцінку якості отриманої послуги. Зазначені відмінності послуги від товару значною мірою впливають на характер функціонування ринку послуг.

На ринку послуг великого значення набуває певний «кредит довіри» споживача до виробника, оскільки споживачу важко оцінити що саме він придбає, які переваги в результаті отримає, якої якості буде цей продукт. Тобто, з боку споживача присутній обов’язково елемент надії та довіри до виробника, що ускладнює роботу виробника на ринку послуг, оскільки він працює в умовах постійної мінливості та невизначеності споживацької поведінки.

Щоб стабілізувати ринок, виробники послуг намагаються візуалізувати свою продукцію, підвищити її «матеріальність», підкреслити її значимість та корисність (цінність). Саме цій меті служить рекламна діяльність: випуск буклетів, брошур, каталогів, фільмів та іншої аудіовізуальної продукції, проведення конкурсів, шоу тощо. Специфіка послуг ускладнює процес їх просування на ринок. Ціноутворення, збільшує конкуренцію. З огляду на це, великого значення набуває застосування різноманітних інновацій в організації виробництва, нової техніки та технологій, що сприяють автоматизації певних ланок виробництва послуг, зменшенню витрат ручної праці, що не тільки здешевлює послуги, роблячи їх доступнішими для споживача, а й робить можливою їх стандартизацію.

Стандартом в обслуговуванні є певний комплекс обов’язкових до виконання правил, що гарантують встановлений рівень якості всіх операцій. Стандартом передбачаються вимоги до зовнішньої атрибутики, якості підготовки кадрів, технічного забезпечення. Він диференційований для різних груп послуг залежно від призначення та характеру праці. Для ряду послуг стандарт визначений технологіями — дотримання технологічного процесу гарантує якість (наприклад, ремонтні послуги, послуги хімчистки, перукарські тощо), для інших послуг встановлюється стандарт обслуговування за формальними критеріями оцінки діяльності виробника — час обслуговування (наприклад, наявність черги та час очікування), робота з претензіями та скаргами, вимоги до оформлення документації тощо.

Стандартизація послуг на основі уніфікації їх споживчих якостей спрямована саме на зменшення невизначеності ринку послуг, зменшення ризику як з боку споживача, так і виробника. З іншого боку, не вся діяльність з надання послуг піддається автоматизації, процес обслуговування передбачає наявність ручної праці і спілкування виробника та клієнта, тому відсутність особистих контактів почасти сприймається клієнтом негативно, впливаючи на перерозподіл попиту.

Серед чинників, що стимулюють розвиток ринку послуг, домінуючими є прискорений розвиток науково-технічного прогресу та пов’язане з інтенсифікацією виробництва зростання прибутків населення. Прискорення науково-технічного прогресу і впровадження нових технологій впливає на збільшення обсягів виробництва складної техніки, насичення нею повсякденного побуту, збільшується частка сервісного обслуговування в вартості товару і відповідно збільшується обсяг послуг.

Характерними ознаками ринку послуг є: підвищена ризикованість, пов’язана зі значною мінливістю попиту; різнорідність діяльності за характером і масштабами, що спричинює значну структурованість ринку; мобільність суб'єктів ринкової діяльності; значна галузева та територіальна диференціація, викликана відмінами в рівні економічного розвитку та життя населення; динамізм та диверсифікація, викликані зростанням потреб населення.

Частиною світового ринку послуг, його видовим компонентом є ринок туристичних послуг, який об'єктивним підґрунтям формування має зростання та урізноманітнення суспільних потреб і відповідне йому поглиблення суспільного поділу праці.

Туристичний ринок — це сфера задоволення потреб населення в послугах, пов’язаних із відпочинком та змістовним проведенням дозвілля в подорожі. В основі виокремлення туристичного ринку лежить специфіка туристичної послуги.

Туристична послуга має всі раніше перелічені ознаки послуги, тобто невідчутність, нерозривність процесу виробництва/споживання, неможливість накопичення та неоднорідність якості, але до того має ще ряд специфічних рис.

1. Туристична послуга завжди є комплексом послуг, який обов’язково включає послуги розміщення, харчування, транспортування, екскурсійного обслуговування та ряд інших, що забезпечують реалізацію мети подорожі. Цьому комплексу притаманне взаємодоповнення та взаємозамінність в межах кожного виду послуг (наприклад, подорожувати можна різними видами транспорту, або одним видом, але різними класами і т.д.).

2. Мобільність — передбачає обов’язкове переміщення споживача до місця обслуговування; нероздільність процесу обслуговування пов’язана з попередніми ознаками.

3. Обслуговування в туризмі, що є процесом безперервним, оскільки тільки так може бути реалізована мета подорожування. При цьому момент виробництва і споживання туристичної послуги співпадає в часі і в просторі. Оцінити якість обслуговування також можливо лише в момент споживання; ритмічність. Ця риса відбиває характер діяльності на туристичному ринку.

Механізм регулювання попиту та пропозиції в даному випадку ґрунтується на постійній мінливості попиту та відносній стабільності пропозиції. Попит населення на туристичні послуги підвладний коливанням в залежності від циклу життєдіяльності: добового, тижневого, річного. Крім того, він коливається в залежності від співвідношення об'єктивних і суб'єктивних внутрішніх та зовнішніх чинників. Тобто, існує певний розрив у часі між підвладним коливанням попитом та постійною пропозицією. Цей дисонанс підсилюється вузькою спеціалізацією більшості підприємств, задіяних у створенні туристичної послуги, що, сукупно, негативно впливає на ефективність діяльності в туризмі.

Туристичною послугою може вважатися тільки комплекс послуг з задоволення різноманітних потреб туриста: у відпочинку, харчуванні, переміщенні та інших, які сприяють забезпеченню мети подорожі.

Туристичні послуги за значенням в процесі подорожування поділяються на основні, без яких неможливе подорожування (послуги розміщення, харчування, транспортного та екскурсійного забезпечення тощо), додаткові, що сприяють комфортності подорожування (побутові, торгівельні, комунікативні, інформаційні, банківсько-фінансові, медичні, спортивно-оздоровчі, культурні тощо) та супутні, які підвищують ефективність та сприяють повній реалізації мети подорожі (виробництво та реалізація сувенірів і туристичного спорядження, облаштування пляжів, оглядових майданчиків, реставрація пам’яток тощо).

Кожна з основних послуг може виступати туристичним продуктом, що вирізняється стабільністю пропозиції, але тільки їх поєднання є туристичною послугою. Туристичні послуги або послуги, призначені для споживання подорожуючою частиною населення, в процесі споживання доповнюються туристичними товарами спеціального та загального призначення. До товарів спеціального призначення належать сувеніри, поліграфічна продукція інформаційно-довідникового характеру (картосхеми та плани, буклети, листівки, довідники, т. ін.), туристське спорядження та товари для відпочинку тощо. Товари загального призначення включають значну номенклатуру і споживаються залежно від різниці в цінах або наявності на внутрішньому ринку країни постійного проживання. Туристи споживають також наявні матеріальні (пам'ятки) та нематеріальні (природні особливості) блага.

Саме комплекс туристичних послуг, благ та товарів, що забезпечують реалізацію мети подорожі, є туристичним продуктом (турпродуктом). Турпродукт в формі тура виступає товаром на туристичному ринку. Таким чином, ринок туристичних послуг можна розглядати як сферу реалізації туристичного продукту та товарів туристського призначення. Характерною ознакою туристичного ринку є переважання реалізації туристичних послуг над товарами (в приблизному співвідношенні 75−80% до 25−15%).

За економічними заходами реалізація турпродукту подібна до реалізації товарів, але характер експортно-імпортних зв’язків, пов’язаних із рухом турпродукту, кардинально відрізняють ринок туристичних послуг від товарного ринку. Реалізація турпродукту пов’язана з обов’язковим переміщенням споживача до місця споживання. Виїзд туристів за кордон (зарубіжний туризм) і споживання ними туристичного продукту іншої країни є пасивним туризмом і розглядається як імпорт, оскільки веде до падіння попиту на внутрішньому ринку. Навпаки, в'їзд туристів з інших країн (іноземний туризм) і споживання ними національного туристичного продукту є джерелом зростання національного прибутку, оскільки збільшує попит на внутрішньому ринку країни як на туристичні послуги, так і на послуги та товари, опосередковано пов’язані з туризмом (мультиплікаційний ефект). Тому іноземний туризм розглядається як експорт послуг.

Існує на ринку туристичних послуг і реекспорт турпродукту, який полягає в реалізації іноземним туристам на національному ринку турпослуг та товарів, споживання яких відбудеться в третій країні. Створюють турпродукт та реалізують його споживачам спеціалізовані підприємства, що виступають суб'єктами ринкової діяльності. Тобто, ринок туристичних послуг можна розглядати і як сферу функціонування спеціалізованих підприємств, що задовольняють специфічні потреби туриста. Концептуальні положення дослідження ринку туристичних послуг ґрунтуються на теоретико-методологічних засадах суспільної географії і полягають у виявленні процесів і явищ, які виникають внаслідок виробництва, обміну та споживання туристичних благ, послуг та товарів, закріплюючись в певних формах геопросторової організації. Просторово-часові закономірності функціонування туристичного ринку на основі комплексно-пропорційного розвитку його складових становлять предметну сутність дослідження.

Суспільно-географічні дослідження ринку туристичних послуг як форми суспільної організації споживання полягають в системному підході до оцінки властивостей і механізму функціонування явища, який передбачає визначення елементів (суб'єктів ринку), їх структурованості (за суттєвими ознаками ринку), ієрархії як елементів, так і виявлених структур, зв’язків між ними, які визначають наявність та інтенсивність взаємодії між складовими ринку і дозволяють розглядати його як певну функціональну цілісність з властивими їй якісними та кількісними параметрами. Дотримання принципів комплексно-пропорційного розвитку ринкових елементів та структур, їх інтеграції в системи іншого порядку, історизму, регіоналізму та керованості дозволяє визначити раціональні з точки зору перспективності суспільних потреб форми територіальної організації туристичного ринку.

Ринок туристичних послуг можна розглядати як відкриту систему, що по багатьох каналах (виробничо-технологічних, ресурсних, кадрових, інформаційних, фінансових тощо) зв’язана 3 ринками вищих рангів (ринок послуг та світовий ринок) та з господарським комплексом певної території, як з соціально-економічною системою вищого порядку, складовою якого є.

Специфіка туристичної послуги обумовлює комплексоутворюючий характер туристичної діяльності та забезпечує мультиплікаційний ефект, який дозволяє визначити зв’язки та міру інтегрованості туризму в національну та світогосподарську системи. Структуроутворюючими одиницями ринку є споживач та виробник туристичної послуги, різноманітні зв’язки та відношення між якими формують, ринкові структури попиту та пропозиції.

За економічними ознаками, а саме, в залежності від впливу туризму на бюджет країни і її регіонів, туризм можна поділити на такі форми як активний і пасивний.

Приїзд іноземних туристів в країну, в який-небудь регіон країни є активним туризмом. Він служить фактором ввозу грошей (валюти) в дану країну чи регіон.

Виїзд громадян даної країни чи регіону в інші держави є пасивним туризмом. Він пов’язаний відповідно з вивозом грошей (валюти) з даної країни чи регіону.

Вказані форми туризму знаходять відображення в поділі туристичних зовнішньоторгових операцій на імпортні й експортні.

Туристичний імпорт — це ввіз в країну вражень, які супроводжуються одночасним вивозом туристом грошей з даної країни. Це пасивний туризм.

Туристичний експорт — це вивіз із країни туристичних вражень, які супроводжуються одночасним ввозом туристом грошей в дану країну. Це активний туризм.

Іноземний турист, приїжджаючи в нашу країну, тратить гроші на задоволення своїх туристичних потреб, які йому надає українська сторона, і гроші туриста осідають на її території. Одночасно це означає імпорт туризму для тієї країни, з якої турист вивозить гроші [10].

При наявності в Україні великого туристичного потенціалу, на жаль, в більшій мірі має місце імпорт туризму, ніж його експорт. В зв’язку з цим країна втрачає великі можливості одержання валюти і розвитку туризму як одної з самих прибуткових на сьогодні галузей економіки.

Види туризму класифікуються в залежності від мети поїздки, термінів, засобів пересування і розміщення, вартості поїздки, вікового складу, сезону та інших ознак. В залежності від цих критеріїв туризм поділяється на декілька видів.

1. За метою поїздки — рекреаційний, пізнавальний, науковий, діловий.

Рекреаційний туризм — це туризм з метою відпочинку, оздоровлення і лікування.

Пізнавальний або культурний туризм — це подорож з метою ознайомлення з історико-культурними цінностями й унікальними природними об'єктами.

Науковий туризм — це знайомство з досягненнями науки й техніки, промисловості, сільського господарства, участь в конгресах, симпозіумах, наукових семінарах і т. ін.

Діловий туризм — поїздки з метою встановлення ділових контактів, проведення ділових переговорів.

2. За методом проведення — туризм поділяється на організований і неорганізований.

Подорож одного туриста чи групи туристів за точним маршрутом і регламентом, встановленим туристичним господарським суб'єктом, називається організованим туризмом. Організовані туристи пов’язані з господарським суб'єктом взаємними обов’язками, забезпечуються комплексом туристичних послуг за раніше придбаною путівкою на певний період.

Подорож окремого туриста чи групи туристів не пов’язаних ніякими взаємними обов’язками з туристичною фірмою, називається самодіяльним (неорганізованим) туризмом. Подорож організовується туристом самостійно.

3. За чисельністю — розрізняють індивідуальний і груповий туризм. Подорож одної людини за своїм планом називається індивідуальним туризмом, а подорож групи людей (в тому числі сім'ї) за власним планом називається груповим туризмом.

4. За тривалістю подорожі - виділяють короткочасний і тривалий туризм. Короткочасний — це такий туризм, коли тривалість подорожі не перевищує трьох діб. Тривалий — це туризм, термін подорожі при якому більше трьох діб.

5. В залежності від віку туристів — розрізняють дитячий, молодіжний і зрілий туризм.

6. В залежності від засобів пересування — розрізняють туризм з використанням особистого і громадського транспорту, що належить туристичній фірмі або береться нею в аренду. Виходячи з цього, туризм поділяється на такі види: автотуризм, караванний круїз, морський і річний круїз та ін. [9].

7. За методом розміщення туризм ділиться на стаціонарний і рухомий. Стаціонарний туризм пов’язаний з постійним місцем розміщення туриста на весь період путівки. Рухомий туризм — це туризм, пов’язаний з подорожуванням (круїзи, тури і т.д.).

8. За інтенсивністю туристичних путівок — розрізняють туризм постійний і сезонний. Постійний туризм — це круглорічне і більш-менш рівномірне відвідання туристичних місць (міст, курортів і т.п.). Сезонний туризм пов’язаний з відвіданням туристичних місць тільки в певну пору року.

Туризм розвивається у тісному взаємозв'язку з іншими аспектами міжнародного життя, тому темпи зростання обсягу міжнародного туризму визначаються загальною кон’юнктурою світової економіки.

Наведемо деякі статистичні дані щодо туризму. Валютні надходження від туризму зросли з 6,8 млрд. дол. у 1960 р. до 14,1 млрд. дол. у 2007 p. їх частка у загальній вартості світового експорту товарів і послуг становила 6,7%. За станом на 2007 р. доходи від міжнародного туризму досягли вже 255 млрд. дол., найбільшою була частка США (40,6 млрд. дол.).

Надходження іноземної валюти від міжнародного туризму у світі є досить значними і мають тенденцію до зростання, проте у загальній сумі цих надходжень відповідні частки регіонів світу та окремих країн відрізняються, що зумовлено багатьма чинниками [5].

Для багатьох країн, надходження від міжнародного туризму перетворилися на одне з найважливіших джерел припливу іноземної валюти. Згідно з даними Всесвітньої туристичної організації, у світі є півтора десятки країн, у яких доходи від туризму перевищують надходження від інших статей експорту, нерідко багаторазово. Зокрема, у чотирьох з половиною десятках країн надходження від туризму становлять понад 25% вартості експорту.

Позитивне сальдо Франції від туристичного бізнесу становить у середньому близько 6 млрд. дол., Іспанії - 13 млрд. дол. Доходи від туризму забезпечують третину вартості експорту Іспанії. Аналогічною є частка доходів від туризму в загальному експорті Австрії.

В Японії та Німеччині негативне сальдо між експортом та імпортом туристичних послуг щороку у середньому становить відповідно 20 і 15 млрд. дол. Серед країн, що розвиваються, найбільше позитивне сальдо від туристичного бізнесу має Таїланд — близько 3 млрд. дол. щороку. 50% усього валового внутрішнього продукту Багамських островів створюється завдяки обслуговуванню іноземних туристів.

Валютно-фінансовий аспект міжнародного туризму має важливе економічне значення. Туризм перетворився на важливий чинник національного розвитку, що впливає на багато галузей економік країн світу та розвиток інфраструктури — будівництво шляхів сполучення, транспорт, зв’язок, громадське харчування, торгівлю, комунально-побутове обслуговування, медицину тощо. Туристичні підприємства надають туристам комплекс послуг.

Часто завдяки міжнародному туризму у віддалених територій з’являється стимул до розвитку. Зокрема, там відроджуються забуті ремесла й окремі галузі народної творчості. Туризм є засобом підвищення зайнятості населення, поліпшення використання природних ресурсів країн [9].

Туризму властиві економічні особливості. Міжнародний туристичний обмін є обміном живими людьми. Туристичні послуги не можуть пересуватися за своїм покупцем, їх не можна зберігати. Ринок міжнародного туризму є ринком покупця. Основні посередники — авіапідприємства, що обслуговують регулярні і чартерні авіарейси, оператори турів, туристичні агентства і фірми.

В Україні туристична діяльність розвинена поки що недостатньо, іде процес становлення туристичної індустрії і туристичного комплексу в цілому. Проте є деякі зрушення — прийнятий Закон України «Про туризм» від 15 вересня 1995 p. Цей закон важливий насамперед тим, що держава визнає туризм одним із пріоритетних напрямків розвитку національної культури й економіки і передбачає сприятливі умови для розвитку туристичної діяльності.

В цьому законі визначається державна політика і державне регулювання в галузі туризму. Позитивним моментом в розвитку ринку туризму в Україні є зростання і вплив туроператорських і турагентських фірм.

Закон України «Про туризм» визначає туристичні послуги як послуги суб'єктів туристичної діяльності по розміщенню, харчуванню, транспортному, інформаційно-рекламному обслуговуванню, а також послуги закладів культури, спорту, побуту, відпочинку і т.п., спрямовані на задоволення потреб туристів (ст.1). Туристу можуть бути надані або певні види послуг, або повний комплекс послуг. Останній надається шляхом продажу так званих інклюзив-турів і пекідж-турів.

Інклюзив-тури частіше всього використовуються при авіаційних перевезеннях. Вартість перевезення до місця призначення і назад в даному випадку визначається на основі спеціально розроблених інклюзив-тарифів, які інколи нижче звичайних. Вони включають також вартість розміщення туристів у готелі, харчування та інші послуги. Інклюзив-тури використовуються як при групових, так і при індивідуальних поїздках [8].

Пекідж-тур також передбачає надання клієнту повного комплексу послуг, проте в нього можуть не входити транспортні послуги. Принципових відмінностей між цими видами комплексних послуг немає.

Інклюзив-тур більш поширений в західних країнах, пекідж-тур — в США. Структура цих турів залежить від конкретної країни, складу туристів, їх купівельної спроможності, від характеру послуг, їх асортименту і якості.

1.2 Стан туристичного ринку України

Україна — це країна з багатовіковими культурними традиціями, різномаїттям мальовничих куточків, а також лікувальними курортами. Наша країна займає вигідне географічне положення, має помірний клімат. Все це визначає успішний розвиток туризму, рівень якого задовольняє туристів з багатьох країн світу. Сьогодні туристична Україна — це більше 3 тис. оздоровчих закладів, приблизно 1,5 тис. готелів, 20 тис. місць для прийому туристів по першому та 40 тис. — по туристичному класу. Це більш 150 тис. пам’яток природи, історії та культури, 39 міст, вік яких понад тисячу років. Україна має прекрасні курорти [12].

Програма розвитку туризму в Україні до 2010 року, яка була прийнята Кабінетом Міністрів, передбачає відновлення готелів, які нададуть розміщення для 21 400 туристів та спорудження нових готелів ще для 15 700 туристів. Володіючи таким прекрасним потенціалом, Україна впевнено виходить на світовий туристичний ринок.

Сьогодні наша країна відкрита для міжнародної співпраці. Динаміка туристичних потоків пов’язаних з Україною наведено в таблиці 1.1.

Таблиця 1.1

Динаміка туристичних потоків пов’язаних з Україною

Нові можливості з кожним роком все більше викликають цікавість людей до подорожей та туризму. Адже світ подорожей з його прагненням до пізнання нового, як ніщо інше, тісно зближує людей різних країн.

Не менш важливим є фактор того, що ціни на забезпечення туристичних послуг за кордоном — конкурентноздатні для значної частини населення України. В останні роки поряд з традиційними формами культурного, пізнавального, оздоровчого та інших видів туризму особливої актуальності набула проблема розвитку екологічного, сільського, зеленого туризму, в умовах наближених до природи. Організація відпочинку на базі сільських поселень може мати надзвичайно позитивний вплив на економіку та екологію багатьох адміністративних районів України за рахунок:

— використання фінансових ресурсів сільського населення для будівництва;

— пристосування приватного житла для прийому туристів;

— створення нових робочих місць для селян;

— забезпечення туристів екологічно чистими продуктами харчування;

— збереження природи в наслідок зниження антропогенного тиску.

Динаміку кількості відвідувань нашої країни іноземними туристами наведено в таблиці 1.2.

Таблиця 1.2

Динаміка кількості відвідувань України іноземними туристами (тис. чол.), 2003;2008 pp.

Велику роль малі поселення можуть відігравати для: організації сімейного та молодіжного відпочинку, підвищення ролі краєзнавства, прийому дітей з діаспори на відпочинок в сільському природному середовищі, удосконалення навичок української мови, ознайомлення з національними традиціями і побутом.

З метою розвитку сільського зеленого туризму в 2006 році засновано всеукраїнську громадську неприбуткову організацію — Спілку сприяння розвитку сільського зеленого туризму в Україні.

За два роки діяльності Спілкою та її місцевими осередками проведена значна робота з популяризації відпочинку на селі. Тільки за останній час створені та розпочали активну діяльність осередки Спілки сприяння розвитку сільського зеленого туризму в Славську Львівської, Мелітополі Запорізької, Дунаївцях Хмельницької, Скоморохах Тернопільської, Переяславі-Хмельницькому Київської та інших областях [16].

Туризм в Україні може і повинен стати сферою реалізації ринкових механізмів, джерелом поповнення державного та місцевих бюджетів, засобом загальнодоступного і повноцінного відпочинку та оздоровлення, а також ознайомлення з історико-культурною спадщиною та сьогоденням нашого народу і держави.

Пріоритетним видом туризму для України залишається іноземний (в'їзний) туризм як вагомий чинник поповнення валютними надходженнями державної скарбниці та створення додаткових робочих місць.

Нині Україна має понад 4,5 тис. закладів розміщення туристів і відпочиваючих на 620 тис. місць, але вони потребують модернізації та реконструкції відповідно до міжнародних стандартів. Крім того, підтримання в належному стані потребують і рекреаційні зони, пам’ятки культури та архітектури України, інші об'єкти туристичних чи екскурсійних послуг.

З урахуванням тенденцій реформування усіх сфер суспільного життя доцільним є розроблення Основних напрямів розвитку туризму в Україні до 2010 року. Вони є концептуальною базою довгострокової Державної програми розвитку туризму, створення організаційно-правових та економічних засад становлення туризму як високорентабельної галузі економіки, важливого засобу культурного та духовного виховання громадян України, відтворення їх трудового потенціалу.

Метою розвитку туризму в Україні є створення сприятливого організаційно-правового й економічного середовища для розвитку цієї галузі, формування конкурентоспроможного на світовому ринку вітчизняного туристичного продукту на основі ефективного використання природного та історико-культурного потенціалу України, забезпечення її соціально-економічних інтересів і екологічної безпеки [10].

Для реалізації поставленої мети необхідно вирішити такі основні завдання:

— впровадити ефективні механізми фінансово-економічного регулювання розвитку галузі туризму;

— визначити шляхи, форми та методи стимулювання розвитку підприємництва в цій сфері;

— створити, з урахуванням соціально-економічних інтересів держави, ефективну модель інвестиційної політики в галузі туризму;

— удосконалити організаційні структури управління галуззю туризму;

— забезпечити раціональне використання і відновлення природного та історико-культурного середовища;

— прийняти екологічні регламенти та затвердити допустимі норми освоєння туристичних ресурсів, розробити механізми їх дії та запровадити в практику управління.

Стратегія розвитку туристичної індустрії в Україні полягає у виробленні державної політики в галузі туризму як одного із пріоритетних напрямів розвитку національної культури та економіки.

Основу державної політики в галузі туризму повинні складати такі чинники:

— державне стимулювання внутрішнього та іноземного (в'їзного) туризму, в тому числі через удосконалення системи оподаткування;

— забезпечення внутрішньої конвертованості туристичних послуг шляхом підвищення їх якості та розширення асортименту, поліпшення умов обслуговування туристів;

— поетапна приватизація туристичних об'єктів з їх інфраструктурою;

— будівництво нових, реконструкція та модернізація діючих туристичних об'єктів;

— державне фінансування відновлення пам’яток архітектури, культури, історії України;

— залучення коштів підприємницьких структур, суб'єктів туристичної діяльності для розвитку інфраструктури туризму (шляхи, пункти пропуску, системи водопостачання та каналізації, зв’язок, служби сервісу тощо);

— організація приміських зон короткочасного відпочинку, створення нових рекреаційних зон загальнодержавного та місцевого значення;

— сприяння організації виробництва екологічно чистої сільськогосподарської продукції для забезпечення потреб туристів і відпочиваючих у високоякісним продуктах харчування;

— залучення приватного сектора, особливо у сільській місцевості, до рекреаційно-туристичного підприємництва та підсобної діяльності у сфері туризму (сільського зеленого туризму);

— створення сприятливих умов для розвитку активних видів туризму (оздоровчо-спортивного, екологічного, пригодницького тощо);

— державне сприяння просуванню на міжнародний ринок туристичного продукту України через міждержавні угоди та програми;

— створення сучасної інформаційно-маркетингової служби у сфері туристичного бізнесу;

— проведення науково-дослідних, проектних і пошукових робіт з актуальних проблем розвитку рекреаційно-туристичних господарств, використання природного та історико-культурного потенціалу країни, створення геоінформаційної системи «Туризм в Україні» тощо.

Разом з цим необхідно реалізувати низку науково-організаційних програм з метою забезпечення екологічно допустимих масштабів і темпів розвитку рекреаційно-туристичних зон, зокрема:

— провести комплексні ландшафтно-екологічні та історико-культурні дослідження території України, встановити диференційовані норми туристичного навантаження на довкілля;

— переглянути природота пам’яткоохоронні нормативно-правові акти з метою посилення відповідальності за їх порушення;

— обґрунтувати на основі норм антропогенного навантаження гранично допустимі межі сумарної місткості об'єктів, розміщених у туристичних центрах.

Першочерговими практичними кроками у контексті реалізації основних напрямів слід вважати:

— розроблення нормативно-правової бази з питань туризму, здійснення за участю Державного комітету України по туризму експертиз проектів законодавчих та інших нормативно-правових актів у цій галузі;

— розроблення стандартів на послуги, що надаються туристам і екскурсантам;

— проведення сертифікації туристичних послуг;

— здійснення паспортизації туристичних підприємств і організацій;

— удосконалення порядку ліцензування суб'єктів туристичного підприємництва;

— запровадження пільгових умов для стимулювання організації відпочинку й оздоровлення дітей та молоді, насамперед, дітей-сиріт, дітей-інвалідів, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та інших соціально незахищених груп населення;

— облаштування туристичної інфраструктури у мережі міжнародних транспортних коридорів, що пролягають через територію України;

— налагодження потужної реклами вітчизняного туристичного продукту;

— випуск високоякісного інформаційно-довідкового матеріалу, створення спеціалізованих видань туристичного профілю (газет, журналів, законодавчих збірників, методичних рекомендацій, тематичних монографій, навчальних посібників, підручників тощо), постійних радіота телепрограм;

— забезпечення регулярного проведення в Україні міжнародних і національних туристичних виставок, салонів, бірж, ярмарок, фестивалів, конкурсів тощо, організацію участі вітчизняних виробників туристичного продукту в аналогічних заходах за межами України з метою залучення якнайбільшого числа іноземних туристів;

— створення сприятливих умов для збільшення туристичних потоків шляхом спрощення, згідно з міжнародною практикою, візових, митних і прикордонних формальностей;

— формування мережі туристичних представництв України за кордоном;

— проведення науково-практичних, методичних конференцій, семінарів та інших заходів для визначення науково обгрунтованих напрямів розвитку туризму;

— підготовку кваліфікованих кадрів у сфері туризму.

Туризм як форма задоволення потреб людей у відпочинку справляє великий вплив на життя світової спільноти. Надходження від міжнародного туризму нині є однією з найзначніших складових так званого невидимого експорту.

Розвиток туристських зв’язків є важливим засобом нормалізації міжнародного становища, зміцнення дружби між народами і поглиблення взаєморозуміння. Туризм став об'єктивною потребою сучасної цивілізації. У 1967 році світова спільнота вперше відзначала Рік міжнародного туризму, що проходив під девізом «Туризм — паспорт світу» .

Міжнародне економічне співробітництво та відкритість економіки, які розгортаються після проголошення незалежності в період переходу України до ринкової економіки, стимулюють підвищення ділової активності, взаємопроникнення капіталів та інформації, наукових знань і науково-технічних досягнень, посилення людських потоків через кордони до країн-партнерів по економічному співробітництву; активізацію туристських поїздок.

Відтак серед галузей, які повинні стати джерелом наповнення державного та місцевих бюджетів, важливе місце має посісти туристсько-рекреаційна індустрія. Це підтверджує досвід багатьох країн світу, де дохідність туристсько-рекреаційної сфери є одним з провідних стимулів ефективної бізнесової діяльності.

1.3 Світовий ринок туристичних послуг

Операції по міжнародному туризму являють собою вид діяльності, спрямованої на надання різного виду туристичних послуг і товарів туристичного попиту з метою сприяння задоволення широкого кола культурних і духовних потреб іноземного туриста.

Міжнародний туризм включає в себе осіб, що виїжджають за кордон і не займаються там оплачуваною діяльністю.

Туризм спочатку розглядався як подорож. Термін «туризм» в перекладі з французького означає прогулянка, поїздка. Проте з розвитком економіки, коли потреба в подорожах різко виросла, з’явилися виробники послуг для таких подорожей, туризм стає товаром. Як товар туризм реалізується в формі послуг (матеріальних і нематеріальних).

Виникнення туризму як товару вимагало розвитку відповідної матеріально-технічної бази, наявності кваліфікованих кадрів по обслуговуванню туристів, цілеспрямованого і якісного управління туристичними господарськими суб'єктами [3].

В сучасних умовах туризм являє собою одну з найбільш розвинених галузей світового господарства, форм зовнішньоекономічної діяльності.

Так, якщо в 1950 p. кількість туристів у всьому світі складала 25 млн., а обіг туристичної індустрії - 2,1 млрд. дол., то в 2008 p., згідно даних Всесвітньої організації туризму, ці показники перевищили 400 млн. і 372,6 млрд. дол. США.

До початку 90-х років частка туризму вже склала більше 10% світової торгівлі товарами й послугами, що дозволило йому зайняти третє місце після експорту нафти і автомобілів, а до 2010 p. туризм повинен вийти на перше місце.

Туристичний бізнес захоплює підприємців по багатьох причинах, частково це:

— невеликі стартові інвестиції;

— зростаючий попит на туристичні послуги;

— високий рівень рентабельності і мінімальний період окупності витрат.

В деяких зарубіжних країнах туризм є однією з пріоритетних галузей, внесок у валовий національний дохід яких складає 15−35%. До них відносяться Угорщина, Чехія, Австрія, Швейцарія, Італія, Франція, Іспанія, Португалія та ін.

Міжнародний туризм сьогодні істотно впливає на розвиток світогосподарських зв’язків та економіку окремих країн.

Розвиток туризму, ріст об'єму туристичних послуг збільшує кількість робочих місць. За оцінками спеціалістів, в даний час в туристичній індустрії працює більше 100 млн. чоловік, кожне шістнадцяте робоче місце в світі приходиться на туризм, а до 2010 року кожен восьмий працездатний чоловік в світі буде зайнятий в цьому секторі.

Міжнародний туризм є активним джерелом надходжень іноземної валюти. Наприклад, велика частина доходів від міжнародного туризму в загальній сумі надходжень від експорту товарів і послуг складає: в Іспанії - 35%, Австралії і Греції - по 36%, Швейцарії - 12, Італії - 11, Португалії - 21 і на Кіпрі - 52%.

В більшості країн, що розвиваються, на долю іноземного туризму припадає 10−15% доходів від експорту товарів і послуг. Проте в деяких країнах цей показник значно вищий, наприклад, в Колумбії він складає 20%, на Гаїті - 73%, в Панамі - 55%, на Ямайці - 30% [4].

Туризм як товар реалізується у формі послуг, які виражаються в корисному ефекті, що задовольняє ту чи іншу потребу в момент свого виявлення. При цьому послуга може бути надана або речами, або в процесі дії живої праці. Відповідно до двох вказаних способів виробництва послуг розрізняють два види самих послуг.

Перший вид — це такі послуги, які опосередковуються речами, тобто матеріальні. Наприклад, послуги по виробництву продуктів харчування для туристів.

Другий вид — це послуги, дія яких спрямована на живу людину чи оточуючі її умови, тобто нематеріальні. До них відносяться послуги по реалізації туристичних путівок, обслуговуванню туристів у готелі, організації театральних вистав та ін. В даному випадку праця надає послугу не річчю, а в ролі діяльності. Однак обидва види послуг мають вартість і являються товаром. Вся діяльність туристичного господарського суб'єкта пов’язана з наданням послуг.

Туристичні послуги, запропоновані в ролі товару на світовому ринку, різноманітні. До них відносяться такі послуги:

1) по розміщенню туристів (в готелях, мотелях, пансіонатах, кемпінгах);

2) переміщенню туристів до країни призначення і по країні різними видами пасажирського транспорту;

3) забезпеченню туристів харчуванням (в ресторанах, кафе, барах, тавернах, пансіонатах);

4) спрямовані на задоволення культурних потреб туристів (відвідання театрів, музеїв, природних та історичних заповідників, фестивалів та ін.);

5) спрямовані на задоволення ділових інтересів туристів (участь в конгресах, симпозіумах, наукових конференціях, ярмарках і виставках);

6) послуги торгових підприємств (продаж сувенірів, подарунків, листівок);

7) по оформленню документів (паспорта, візи та ін.).

Туризм торкається інтересів держави, оскільки заняття їм часто пов’язано з перетинанням державного кордону. Уряд здійснює контроль за в'їздом іноземних туристів і їх виїздом із країни. Крім того, держава повинна контролювати культурні і соціальні аспекти туризму, оскільки національні парки і сховища культурної спадщини країни, що є об'єктом особливої уваги з боку туристів, знаходяться під захистом.

Туризм справедливо вважається послом світу, оскільки сприяє розвитку ініціатив доброї волі і кращого міжкультурного взаєморозуміння.

Самою впливовою організацією, що займається загальними питаннями міжнародного туризму, вважається Всесвітня туристична організація (ВТО). Це єдина організація, що представляє інтереси країн-учасників у справі розвитку національного і міжнародного туризму.

Міжнародна асоціація повітряного транспорту (МАВТ) — всесвітня організація, що регулює роботу всіх міжнародних авіаліній. Її ціль — сприяти поліпшенню роботи мережі маршрутів, по яких перевозяться люди і вантажі. У її компетенцію входять стандартизація авіаквитків і квитанцій на багаж, а також координація реєстрації і звітності, які б сприяли більш оперативній взаємодії між різними авіалініями. МАВТ також підтримує стабільність цін за авіаквитки.

У Міжнародну організацію цивільної авіації (МОГА) входять представники більше 80 країн. Вона координує розвиток всіх аспектів життя цивільної авіації, а особливо тих, що відносяться до вироблення міжнародних стандартів.

Усі міжнародні організації, що займаються питаннями розвитку, не можуть бути осторонь від розвитку туризму.

Серед цих організацій найбільш відомі наступні:

1. Всесвітній банк, що дає великі позички на розвиток туризму. Країнам, що розвиваються, ці гроші найчастіше даються під невеликі відсотки.

2. Міжнародний банк реконструкції і розвитку — організація, багато в чому схожа на Всесвітній банк.

3. Програма розвитку при ООН, що допомагає країнам, які розвиваються, у здійсненні багатьох проектів, включаючи туристичні.

4. Організація по економічній кооперації і розвитку, заснована Міжнародною конвенцією в Парижі в 1960 р.

Своїми цілями вона вважає:

— створити умови для швидкого і безупинного економічного росту, забезпечення роботою і підвищення життєвого рівня населення країн-учасників, а також для досягнення цими країнами фінансової стабільності, вносячи в такий спосіб свій внесок у розвиток світової економіки;

— сприяти значному економічному росту не тільки країн-учасниць, але і країн, що не входять у Конвенцію;

— Сприяти розширенню міжнародної торгівлі на взаємовигідній, недискримінаційній основі, відповідно до міжнародних зобов’язань.