Проект додрукарської дільниці з випуску науково-популярних видань

1. Загальні відомості про поліграфічну продукцію

Продукція поліграфічного виробництва необхідна в усіх областях суспільного життя, господарства, культури, науки, освіти. Друкарська продукція призначена для задоволення особистих та суспільних потреб (газети, журнали, книги), виробничих потреб (бланки, етикетки, карти тощо).

Асортимент друкованої продукції за призначенням, конструкцією, структурою, іншими ознаками дуже великий.

Згідно зі стандартом ДСТУ 3017−95 «Видання. Основні види. Терміни та визначення» поліграфічну продукцію умовно поділяють на 10 груп видів видань, а саме:

за цільовим призначенням;

* офіційні, наукові, навчальні та інші видання;

* за аналітико-синтетичним переробленням інформації;

* інформаційні, реферативні, оглядові видання;

* за інформаційними ознаками;

* текстові, нотні, картографічні, образотворчі видання;

* за матеріальною структурою;

* книжкові, журнальні, аркушеві та інші видання;

* за обсягом;

* видання до 4 сторінок, від 4 до 48 сторінок, понад 48 сторінок — відповідно аркушеві видання, брошури, книжкові видання;

* за складом основного тексту;

* моновидання, збірники;

* за періодичністю;

* періодичні, неперіодичні, серіальні, продовжувані видання;

* за структурою;

* серії, зібрання творів, вибрані твори, одно — та багатотомні видання тощо;

* за інформаційними ознаками неперіодичних видань;

* монографії, автореферати, тези доповідей, інструкції, проспекти, стандарти, посібники, підручники тощо;

* за видами періодичних і продовжуваних видань;

* газети, журнали, бюлетені, календарі тощо.

Усього згідно з ДСТУ 3017−95 нараховується понад сотню видів поліграфічних видань.

Видання також характеризується тиражами, форматами, об'ємами видань (у друкарських та паперових аркушах, обліково-видавничих аркушах) тощо.

Зазначені види та характеристики друкованої продукції суттєво впливають на оптимальний вибір технологій її виготовлення.

Загальна схема створення поліграфічної продукції передбачає чо тири основних та низку допоміжних технологічних операцій, які ви конуються послідовно в часі (рис. 1.1).

Рис. 1.1. Загальна схема створення поліграфічної продукції: 1, 2 — додрукарські операції; З — операції друку; 4 — післядрукарські операції Допоміжні операції на рис. 1.1 умовно не показані; вони входять в основні операції

Виконуються такі основні операції:

* переробка текстової та графічної інформації;

* надання авторським або видавничим оригіналам вигляду, необхідного для виготовлення в подальшому фотоформ або друкарських форм;

формні процеси — комплекс процесів виготовлення друкарських форм;

* друкарські процеси — процеси підготовки друкарської машини до друку та безпосереднє друкування тиражу;

* брошурувально-палітурні та опоряджувальні процеси — це комплекс процесів виготовлення

* палітурок чи обкладинок та отримання з віддрукованих аркушів, сфальцьованих у зошити, готових видань у палітурках чи обкладинках.

Кінцевою задачею першої групи процесів, (процесів переробки текстової та графічної інформації) є виконання таких перетворень вхідних даних (авторського або видавничого оригіналу), які б дозволили отримати в подальшому фотоформу (ФФ) та друкарську форму (ДФ), придатну для друку тиражу заданого виду та якості.

Сучасний рівень техніки дозволяє в окремих випадках друкувати тираж без ФФ та ДФ, завдяки чому із загальної схеми вилучається ціла група трудомістких технологічних процесів 2 — формних процесів. У цих випадках кінцевою задачею переробки текстової та графічної інформації є підготовка вихідних даних до безпосереднього друку тиражу. Така схема створення друкованої продукції (без формних процесів) можлива у разі застосування сучасних цифрових друкарських машин, наприклад, машин DCP-1, E-Print або при невеликих тиражах — різографів, копір-принтерів Ricoh та ін.

Процеси додрукарської підготовки з переробки текстової та графічної інформації в загальному випадку передбачають виконання таких основних операцій:

Для текстової інформації:

* набір (складання) тексту;

* редагування та коригування тексту.

Для графічної (образотворчої) інформації:

* масштабування;

* кольороподіл;

* кольорокорекція;

* градаційне коригування;

* ретушування;

* растрування.

Є ще багато інших операцій обробки графічної інформації:

* кадрування;

* різні види частотної корекції;

* художня обробка тощо.

Для всього видання:

* верстання;

* виготовлення оригінал-макета;

* спуск шпальт.

1.1 Сучасний стан та перспективи розвитку технологій з опрацювання текстової інформації

АСПТГІ - (Автоматизовані системи переробки текстової і графічної інформації) визначення та призначення.

Згідно із ДСТУ 3003−95 «Технологія поліграфічних процесів. Терміни та визначення» автоматизована система переробки текстової і графічної інформації (АСПТГІ) є комплекс матеріально-технічного устаткування, який складається із засобів електронно-обчислювальної техніки, програмного, технічного, інформаційного, організаційно-методичного забезпечення та допоміжних видів забезпечення.

Автоматизовані системи переробки текстової і графічної інформації призначені для автоматизації виконання першої групи технологічних операцій створення поліграфічної продукції, а саме: операцій переробки текстової і графічної інформації. Іншими словами, сучасні АСПТП призначені в основному для перетворення авторського або видавничого оригіналу на зверстані полоси.

АСПТГІ являє собою складний людино-машинний комплекс. Це означає, що система не може повністю виконувати всі необхідні функції без участі людини. Участь людини необхідна, у першу чергу, для виконання ряду інтелектуальних творчих операцій. До таких операцій належать, наприклад, художнє та технічне редагування, верстання. Ці операції та ряд інших поки що виконуються тільки людиною (за допомогою АСПТГІ); їх повне автоматичне виконання — це проблема створення систем штучного інтелекту.

АСПТГІ належить до інтегрованих систем.

Інтегрована система — це сукупність двох або більше взаємопов'язаних систем, функціонування однієї з яких залежить від результатів функціонування інших систем так, що цю сукупність можна розглядати як єдину взаємопов'язану систему.

Основні компоненти АСПТГІ

АСПТГІ складаються із чотирьох основних компонентів:

* технічного (або апаратного),

* програмного (або математичного),

* інформаційного,

* організаційно-технологічного забезпечення.

Апаратне забезпечення — це комплекс основних та допоміжних технічних засобів системи.

Програмне забезпечення — комплект програм-процесорів для обробки текстової і графічної інформації та допоміжних програм.

Інформаційне забезпечення — це масиви даних (банки даних), необхідні для поліграфічного оформлення текстів та ілюстрацій (наприклад, описи форм представлення текстів і структур видання, бібліотеки шрифтів, бібліотеки елементів зображень, заставок і т.ін.).

Організаційно-технологічне забезпечення — комплект організаційної та технологічної документації (наприклад, журнали реєстрації проходження замовлень, посадові та технологічні інструкції і т.ін.).

Архітектура, конфігурація та склад технічних засобів АСПТГІ залежить від призначення, виду і характеристик друкованої продукції, інших складових компонентів АСПТГІ. На вибір окремих пристроїв АСПТГІ та технічними характеристиками істотно впливають вимоги програмного забезпечення.

Програми, які використовують в АСПТГІ, призначаються для набору (складання) текстів, редагування, коригування, масштабування ілюстрацій, кольороподілу, кольорокорекції, верстання, растрування та виконання багатьох інших операцій. Є так звані інтегровані програми, тобто комплекти (пакети) сумісних програм, які можуть виконувати певні дії з обробки інформації.

На теперішній час таких програм разом з їх версіями нараховується понад сотню. Кожна програма потребує певних технічних характеристик складових частин АСПТГІ. Наприклад, ЕОМ повинні мати відповідну продуктивність, ємність пам’яті; периферійне устаткування — відповідні можливості друкувальних засобів, дисплеїв, певні мінімальні ємності пам’яті зовнішніх накопичувачів тощо. До того ж усі апаратні та програмні засоби мають бути сумісними.

Сучасний текстовий редактор являє собою програмний продукт, який забезпечує користувача ПК засобами створювання, опрацювання та збереження документів будь-якої природи та ступеня складності.

Різноманіття типів документів викликало різноманіття текстових редакторів.

За класифікуючу ознаку, за допомогою якої можна розділити всю множину текстових редакторів на декілька груп, візьмемо тип об'єктів, які обробляються.

Редактори простих текстів призначені для утворення та редагування текстів, наприклад текстів програм (MultiEdit, Brief, Norton Editor, QuickEditor).

Редактори документів призначені для роботи з документами. У структуру документа можуть уходити таблиці, графічні образи, які можуть створюватись в інших програмах. Серед редакторів, призначених для роботи з текстовими документами, можна виділити Лексикон, Ami Pro, MultiEdit, Microsoft Word.

Видавничі системи використовуються для підготовки великих складних документів (книг, альбомів, журналів, газет). Прикладами видавничих систем є Corel Ventura Publisher, Adobe PageMaker, QuarkXPress.

Робота з видавничими системами передбачає використання редакторів документів на етапі попередньої підготовки матеріалів. Видавничі системи потрібні для верстки тексту, яка полягає в розміщенні тексту документа за сторінками, вставлянні малюнків, використанні різних шрифтів у документах, уже створених за допомогою редакторів текстів.

Редактори наукових текстів забезпечують підготовку та редагування наукових текстів, які містять велику кількість формул, графіків тощо (наприклад, TgX, MathOr).

Введення і редагування тексту Створення документа передбачає введення тексту — тобто процес його набору за допомогою клавіатури комп’ютера. При цьому текст заноситься у відеопам'ять та відображається на екрані монітора. Курсор указує позицію на екрані, де буде відображатися символ.

Основний стандарт редагування передбачає такі операції:

* уведення символьної інформації (за допомогою алфавітно-цифрової клавіатури);

* переміщення набраним текстом (за допомогою клавіш управління курсором);

* вилучення та вставка символів (за допомогою клавіш Dеlеte, BackSpace, Insert).

У текстових редакторах реалізована можливість роботи з рядками: розділення рядка на два, об'єднання рядків, вилучення рядка та вставка порожнього рядка.

Більшість текстових редакторів дозволяє працювати з блоками (фрагментами) тексту: виділяти блок, копіювати, знищувати, переміщати в інше місце тексту або в спеціальний буфер («кишеню») і т.д.

У багатьох текстових процесорах редагування дозволяє здійснювати контекстний пошук та заміну символів, друк усього файлу або його частини і т.д.

Текстові редактори та видавничі системи

Corel Ventura — програма, яка дозволяє створювати публікації різної складності з мінімальними затратами часу і сил.

Переваги.

— Зручний інтерфейс, який легко налаштовується. Можливість перелаштувати більшість параметрів.

— Присутність механізму підключення модулів переносів для автоматичного розставлення переносів інших фірм.

— Поділ тексту на незалежні один від одного розділи (Chapter) всередині однієї публікації.

— Коректна робота з кольором.

— Два алгоритми вирівнювання тексту по вертикалі.

— Автоматичне створення допоміжного тексту: зносок, кінцевих зносок, змісту, покажчика.

— Вбудований табличний редактор. Також з Ventura поставляється Corel DataBase Publisher, за допомогою якого можна конвертувати бази даних в публікацію.

— Формульний редактор.

— Інтегрованість з іншими програмами, не лише фірми Corel, дозволяє, не закриваючи публікацію, редагувати рисунки, текст в їх редакторах.

— Система стилів (абзацу, символу, сторінки, фреймів, ліній, друку).

— Підтримка підключення додаткових модулів, але програма самодостатня і без них.

— Резервне копіювання файлів.

— Численні повернення.

— Редактор скриптів.

Недоліки.

— Недостатня підтримка української і російської мови.

— Складність вивчення.

— Низька швидкість виконання деяких операцій з текстом у великих документах.

— Некоректна реалізація механізму зносок в деяких версіях.

QuarkXPress — професійна програма верстування кольорових видань: журналів, газет, листівок, буклетів, і книг з великою кількістю ілюстрацій.

Переваги.

— Модульність програми.

— Висока швидкість роботи, яка практично не залежить від розміру і складності публікації.

— Коректна робота з кольором.

— Можливість створення різних сторінок-шаблонів.

— Можливість створення і використання бібліотек.

— Можливість об'єднання публікацій в книгу з єдиною нумерацією сторінок.

— Автоматичне створення покажчика, змісту.

— Система стилів (абзацу, символу, переносів, ліній, кольору, друку).

— Резервне копіювання файлів.

Недоліки.

— Відсутність підтримки української мови.

— Модульність програми.

— Мінімальні можливості налаштування програми під користувача.

— Незручність при реалізації механізму вирівнювання тексту по вертикалі.

— Відсутність автоматичного створення зносок.

— Відсутність формульного редактора.

— Відсутність редактора макрокоманд.

— Єдине для всієї публікації відсоткове співвідношення кегеля звичайного тексту і верхнього (нижнього) індексу, капітелі.

— Можливість лише одного повернення, причому не всіх дій.

Adobe InDesign — професійний пакет для настільного видавництва верстки і макетування. Входить до складу Adobe Creative Suite.

Програмне забезпечення Adobe InDesign — універсальна видавнича програма, що дозволяє контролювати дизайн і типографіку до останнього пікселя. Adobe InDesign — сама назва визначає місце цієї програми в рядку видавничих систем — вона, в першу чергу, слугує для дизайну невеликих документів, буклетів, проспектів і т.д. InDesign прямий конкурент QuarkXPress.

Переваги.

— Інтегрування з іншими продуктами фірми Adobe (PhotoShop, Illustrator і ін.).

— Модульність програми — можливість підключати різні модулі для нарощування можливостей програми. Модульність програми дозволить в майбутньому ліквідувати більшість недоліків, таких, як відсутність автоматичного створення покажчика, змісту, відсутність редактора формул і ін.

— Налаштування гарячих клавіш.

— Коректна робота з кольором.

— Автоматизація створення PDF без використання Adobe Acrobat Distiller.

— Можливість створення векторних ілюстрацій в самій публікації.

— Шари.

— Можливість створення різних сторінок-шаблонів.

— Символьні стилі, які дозволяють змінювати параметри (гарнітуру, кегль, обриси і т. і.) виділеного тексту незалежно від параметрів абзацу.

— Автоматичне вирівнювання пробілів між словами у всіх виділених рядках.

— Численні повернення.

— Можливість створення і використання бібліотек.

— Недоліки.

— Відсутність підтримки української мови.

— Високі вимоги до комп’ютера (для нормальної роботи необхідно, як мінімум, Pentium ІІ-400 і 96 МБ оперативної пам’яті).

— Модульність програми. Ви купуєте лише кістяк програми і, для того щоб повноцінно працювати витрачаєте час та гроші, розшукуючи додаткові підпрограми, які виконують ті чи інші функції. Крім того, ускладнюється транспортування файлів: при перенесенні публікації з одного комп’ютера на інший крім шрифтів ще необхідно «захопити» і деякі модулі, інакше коректно публікація не відкриється. При підключенні більшої кількості модулів програма починає «пригальмовувати».

— Мінімальні можливості налаштування програми під користувача.

— Відсутність автоматичного вирівнювання тексту по вертикалі.

— Відсутність автоматичного створення зносок.

— Відсутність автоматичного вирівнювання тексту змісту.

— Відсутність редактора формул.

— Відсутність підтримки багатосторінковості (неможна об'єднувати публікації).

— Відсутність редактора макрокоманд.

— Єдине для всієї публікації відсоткове відношення кегля звичайного тексту і верхнього (нижнього) індексу, капітелі.

— Бідність налаштувань друку.

QuarkXPress — професійна і широковживана програма верстки фірми Quark для комп’ютерів з операційною системою Windows і Macintosh.

Перша версія QuarkXPress була випущена в 1987 році і працювала на комп’ютерах Macintosh, а перша версія під Windows з’явилася в 1992 році. Версія 3.3 для Mac, випущена в 1996 році, розглядалася як стабільна і працювала зі шрифтами Adobe PostScript так само легко, як і зі шрифтами Apple TrueType.

З перших версій в QuarkXPress був включений інтерфейс прикладного програмування «XTension», який дозволяв стороннім розробникам створювати свої власні додаткові розширення для програми. Представлений в 1989 році, XTension, поряд з Apple, HyperCard, зробив Quark однією з перших програм, яка працювала з розширеннями, створеними сторонніми розробниками.

В 1990;х роках QuarkXPress придбав широку популярність в галузі професійної верстки та поліграфічного дизайну завдяки простоті використання, невибагливості системних вимог, підтримці векторних шрифтів та інших широко затребуваних в галузі можливостей.

На момент появи свого основного конкурента Adobe InDesign в 1999 році QuarkXPress, незважаючи на постійну критику за високу вартість ліцензії і досить довгий період впровадження інновацій, де-факто був промисловим стандартом, покриваючи близько 90% ринку.

Випуск п’ятої версії в 2002 році привів до конфлікту з фірмою Apple, оскільки реліз все ще не підтримував Mac OS X, в той час як Adobe InDesign, випущений на тому ж тижні, підтримував. Одночасно з цим президент Quark Inc. Фред Ебрахімі виступив з різкою критикою платформи Macintosh і відзначив, що тим, хто не задоволений роботою Quark на платформі Mac, варто спробувати що-небудь інше.

Внаслідок суперництва з InDesign Quark став здавати свої позиції і був змушений зробити ряд кроків для того, щоб утриматися на ринку. Версія для Mac OS X була випущена в 2003 році. У 2004 році Quark почав знижувати вартість ліцензії; у 2006 році він став поширювати застарілу на той момент версію 5 безкоштовно (як додаток до британського журналу «Computer Shopper»), намагаючись таким чином залучити споживачів до подальшої купівлі оновленої версії. Незважаючи на колишні суперечки, в серпні 2006 року Quark випустив нову версію з підтримкою Mac Intel, обігнавши InDesign приблизно на 10 місяців.

Останні релізи підтримують Mac OS X до версії 10.6.2 (Snow Leopard) і Windows. Багатомовна версія (QuarkXPress Passport) підтримує 36 мов, включаючи російську. Починаючи з версії 7.02 присутні автоматичні переноси і перевірка орфографії, з версії 7.3 — мова інтерфейсу. З моменту виходу першої версії і по даний момент права на QuarkXPress належать Quark Inc.

Adobe PageMaker. Ця програма відноситься до класу Low-End. Сама фірма-виробник називає цю програму business application (дослівно — діловий додаток), але не професійною програмою верстування. Проте певна кількість користувачів РС верстають в цьому пакеті.

Переваги.

— Є українізована версія.

— Простота вивчення.

— Шари — цікава, але не часто застосовувана можливість поміщати текстові блоки, фрейми, ілюстрації на різних рівнях з можливістю відображати або не відображати той чи інший шар (рівень).

— Можливість створення різноманітних сторінок-шаблонів. При створенні складних публікацій можливе різне оформлення сторінки — в таких випадках використовуються різні сторінки-шаблони.

— Автоматизація створення PDF. PageMaker створює ps-файл, сам передає його в Acrobat Distiller, потім видаляє, залишаючи кінцевий PDF.

— Коректна робота з кольором.

— Можливість об'єднання публікацій в книгу з єдиною нумерацією сторінок (підтримка багатосторінковості).

— Автоматичне створення покажчика, змісту.

— Редактор скриптів (макрокоманд).

— Можливість створення і використання бібліотек. В бібліотеках можна зберігати елементи верстання, які часто застосовуються.

— Недоліки

— Мінімальні можливості налаштування програми під користувача.

— Відсутність автоматичного вирівнювання тексту по вертикалі.

— Мала точність системи вимірювання, наприклад, точність інтерліньяжа — 0,1 пункту.

— Відсутність автоматичного створення зносок.

— Зовнішній і незручний табличний редактор.

— Відсутність формульного редактора.

— Низька швидкість роботи з об'ємними публікаціями (велика кількість сторінок, ілюстрацій, фреймів).

— Малі функціональні можливості.

— Можливість лише одного повернення.

— Складність переверстки публікації під інший формат.

Adobe FrameMaker — програма верстання для створення в першу чергу книг технічного змісту (документація, підручники, довідники).

Переваги.

— Підтримка публікацій великого обсягу.

— Вирівнювання тексту по вертикалі.

— Автоматичне створення допоміжного тексту: зносок, змісту, покажчика.

— Вбудований табличний редактор.

— Редактор формул.

— Можливість створення і використання бібліотек.

— Недоліки.

— Відсутність підтримки української мови. Використання «м'яких» переносів спричиняє деякі незручності роботи.

— Складність вивчення.

— Незручний інтерфейс.

— Некоректне виведення на друк при роботі з графікою, яка створена в інших програмах.

— Некоректна робота з кольором. Відсутність трепінга.

— Єдине для всієї публікації відсоткове співвідношення кеглів звичайного тексту і верхнього (нижнього) індексу, капітелі.

— Можливість лише одного повернення.

— Відсутність вбудованого редактора скриптів.

Microsoft Word. Це потужний текстовий процесор, але не видавнича система, хоча він і дозволяє набирати, редагувати і форматувати текст. В Microsoft Word добре створювати невеликі документи — листи, синопси, резюме і подібне. Як правило, в цій програмі верстають старі набірники.

Переваги.

— Повна українізація. Підтримує українські переноси, перевірку орфографії і граматики. Переведена системи допомоги.

— Зручний інтерфейс з легким налаштуванням. Можна перепризначити всі гарячі клавіші, іконки, пункти меню. В результаті підвищується продуктивність і зручність роботи. Хоча ця властивість програми (це відноситься не лише до MS Word) може обернутись і її недоліком: звикаєш до власних настроювань і при роботі на іншому комп’ютері виникають деякі незручності.

— Автоматичне вирівнювання тексту по вертикалі (вирівнювання тексту по верхній і нижній межах смуги набору). Ця властивість дозволяє зекономити багато часу при створенні складного макета.

— Простота вивчення.

— Вбудований табличний редактор.

— Редактор формул.

— Автоматичне створення допоміжного тексту: зносок, змісту, покажчика — суттєва перевага, оскільки ручна робота з цими елементами тексту потребує великих затрат часу і сил.

— Багаточисельні відміни останніх дій («повернення»).

— Розвинена мова макрокоманд (Visual Basic). Автоматизація повторювальних дій, по-перше, дозволяє прискорити і спростити роботу, по-друге, зменшує ймовірність помилкових дій.

— Недоліки.

— Низька швидкість роботи з багатосторінковими документами. Програма постійно «перераховує» текст, на що йде багато часу.

— Неможливість тримати об'єм: при повторному відкриванні можлива зміна кількості сторінок, положення тексту на смузі може змінитись.

— Обмеженість або неявність задання деяких параметрів і елементів верстання.

— Відсутність підтримки поділу кольору.

— Незручність при роботі зі стилями абзацу і символу. Щоб присвоїти, створити або змінити стиль, необхідно виконати багато операцій або суттєво перелаштувати інтерфейс.

До загальних функцій, що можуть бути реалізовані текстовими процесорами, можна віднести такі:

1. Введення тексту в комп’ютер.

2. Редагування тексту (заміна, вставка, видалення та ін.).

3. Пошук необхідної інформації у тексті.

4. Форматування тексту (встановлення лівої межі тексту, вирівнювання правого краю, встановлення позиції відступу першого рядка абзацу та ін.).

5. Перенесення і копіювання фрагментів тексту.

6. Виділення частин тексту певним шрифтом.

7. Розбиття тексту на сторінки з певною кількістю рядків та інтервалів між рядками.

8. Робота з декількома документами одночасно.

9. Друкування тексту з заданою щільністю, якістю та ін.

10. Збереження тексту на магнітних дисках.

1.2 Сучасний стан та перспективи розвитку технологій з опрацювання ілюстраційної інформації

1.2.1 Комп’ютерна графіка

Комп’ютерна графіка є одним з найпопулярніших напрямків використання персонального комп’ютера. У кожній організації виникає потреба в рекламних оголошеннях, листівках, буклетах і т.д. У зв’язку з появою і розвитком Інтернету з’явилася широка можливість використання графічних програмних засобів. Зростанню популярності графічних програмних засобів сприяв розвиток World Wide Web («всесвітньої павутини»), яка зв’язала воєдино мільйони «домашніх сторінок».

Розрізняють три види комп’ютерної графіки: растрова графіка, векторна графіка і фрактальна графіка. Вони відрізняються принципами формування зображення при відображенні на екрані монітора або при друці на папері.

Растрову графіку застосовують при розробці електронних (мультимедійних) і поліграфічних видань. Ілюстрації, виконані засобами растрової графіки, рідко створюють вручну за допомогою комп’ютерних програм. Для цієї мети сканують ілюстрації, підготовлені художником на папері, або фотографії. Останнім часом для вводу растрових зображень в комп’ютер широко застосовуються цифрові фото-і відеокамери.

Програмні засоби для роботи з векторною графікою, навпаки, призначені для створення ілюстрацій і в меншій мірі для їх обробки. Такі засоби широко використовують в рекламних агентствах, дизайнерських бюро, редакціях і видавництвах. Оформлювальні роботи, засновані на застосуванні шрифтів і простих геометричних елементів, вирішуються засобами векторної графіки простіше. Є приклади високохудожніх творів, створених засобами векторної графіки, але вони скоріше виключення, ніж правило.

Програмні засоби для роботи з графікою фрактальною призначені для автоматичної генерації зображень шляхом математичних розрахунків. Створення фрактальної художньої композиції полягає не в малюванні або оформленні, а в програмуванні. Фрактальну графіком частіше використовують у розважальних програмах.

1.2.2 Растрова графіка

У растрової графіку основним елементом є крапка. При екранному зображення ця точка називається пікселем.

Комп’ютерна індустрія породила сотні нових термінів. Отже, растр (растровий масив) (bitmap — масив бітів) — це сукупність бітів, рас-покладених на сітчастому полі - канві. Біт — одиниця інформації в комп’ютер. Він означає 1 або 0 (включене або вимкненому стані). Ці стани можна використовувати для представлення чорного або білого кольорів. Так що, з'єднавши кілька бітів, можна створювати зображення з чорних і білих точок.

Всі растрові зображення володіють схожими основними характеристиками. Піксель — основний елемент, цеглинка всіх растрових зображень. З них складається растрова картинка. У комп’ютерному світі терміном піксель позначають різні поняття: окрема точка екрану комп’ютера, окрема точка на зображенні, надрукованому на лазерному принтері. У КГ піксель — окремий елемент растрового зображення. Відеопіксель — елемент зображення екрану комп’ютера. Точка — окрема точка, яка створюється лазерним принтером.

Коефіцієнт прямокутності зображень позначає кількість пікселів в матриці малюнка по горизонталі і по вертикалі.

КПІ часто називають розміром зображення. Наприклад, 800*600 — 800 пікселів по горизонталі і 600 рядків пікселів по вертикалі. Твір цих двох чисел дає загальна кількість пікселів зображення. Так 800*600 складається з 480 000 пікселів.

Коефіцієнт прямокутності пікселя — він ставиться до реальним розмірам відеопам'яті і стосовно його ширини до висоти. Ці розміри залежать від використовуваного апаратного та програмного зображення і можуть бути різні для різних комп’ютерів. Це важливо в тих випадках, коли ви хочете працювати з зображеннями, створеними в інших ОС. Наприклад, Macintosh — Windows малюнок буде з спотвореннями. Виправляються дані спотворення редагуванням малюнків (у видавничих пакетах).

Масштабування не змінює кількості пікселів в растровому зображення-ванні. Воно змінює розмір всіх пікселів.

Бітова глибина. Біт найменший елемент пам’яті комп’ютера (вкл. або викл, 1 або 0). Колір кожного пікселя растрового зображення — чорний, білий, сірий або будь-який із спектру — запам’ятовується на комп’ютері за допомогою комбінації бітів. Чим більше бітів використовується, тим більше відтінків кольорів ви отримуєте. Число бітів, які використовуються комп’ютером для кожного пікселя, називається бітовою глибиною. Наприклад, 1-бітові зображення мають тільки два можливі кольори: чорний і білий.

24-біт зображення — містять інформацію про колір пікселя у 24х бітах.

Чотири біта інформації дадуть 24 = 16 різних кольорів, 8 біт — 28 = 256 кольорів, 24 біта забезпечує більше 16 мільйонів кольорів. Такий опис (24 біт) називають природними квітами тому людське око розрізняє меншу кількість квітів.

Щоб створити картинку файл растрового зображення (ФРІ) повинен зберегти розміри зображення і розташування пікселів в ньому. Якщо буде зіпсована інформація про колір кожного пікселя, комп’ютер зможе відтворити версію малюнка, яку можна відкоригувати.

Піксель сам по собі не володіє ніяким розміром. Це лише область пам’яті комп’ютера, що зберігає інформацію про колір. Оскільки розміри зображення зберігаються окремо, то пікселі запам’ятовуються один за одним, як один великий блок даних. Комп’ютер відтворює сітку за розмірами, заданим коефіцієнтом прямокутності, а потім заповнює її піксель за пікселем. Перші десять, другий десять і т.п. Наприклад, К.П. = 10 * 10 пікселів.

Бити = 000 0000 00 000 000 0000 0 і т.д.

це найпростіший спосіб зберігання РІ. Більш ефективний спосіб — збереження кількості чорних і білих пікселів на рядок. Цей метод стискає дані, щоб вони зайняли менше місця.

Пікселі набувають розмір, тільки при виведенні на деякі види пристроїв, такі як монітор або принтер.

Для того, щоб пам’ятати дійсні розміри растрового малюнка, файли РГ можуть зберігати роздільну здатність растру. Розміщує здатність — це число елементів (пікселів) в заданій області (дюйм, см). Одиниці виміру растрової здібності - пікселі на дюйм (см). Наприклад, зображення 72*72 піксель РС растру = 72 піксель / см, то растрова картинка буде занімать1 см?.

Якщо РС = 36 піксель / см, то розмір картинки 4 см? Число пікселів те ж, але їх розміри при друку зросли в два рази.

Файли РГ займають велику кількість пам’яті комп’ютера. Кольорові зображення сканованих фотографій можуть займати десятки і сотні мегабайт. Роздільна здатність на величину файлу ніяк не впливає (крім випадків сканування і редагування зображення). Чим більше розмір зображення, тим більше розмір файлу. Чим більше бітів використовується в пікселі (бітова глибина), тим більше буде файл. Наприклад, 1 біт. гол. — 8 біт. гол. розмір файлу збільшується в 8 разів, ч / б зміна на 256 рівнів сірого.

Позитивні сторони растрової графіки:

1. Растрові малюнки добре виглядають (хороші), тому що растрова графіка ефективно представляє реальні образи. Реальний світ складається з мільярдів об'єктів, а людське око якраз і пристосований для сприйняття світу як величезного набору дискретних елементів, що утворюють предмети. На зовнішньому рівні якості растрові зображення виглядають цілком «реальним» (рівень сканування фотографій).

2. Растрові зображення легко можуть бути роздруковані на лазерних принтерах і фотоскладальних автоматах, які для створення зображень використовують набори точок. Оскільки зображення вже представлено у вигляді пікселів.

Недоліки растрової графіки:

1. РІ витрачають дуже велику кількість пам’яті. Чорно-білі зображення займають кілька сотень кбайт, а деталізовані кольорові малюнки можуть займати сотні Мбайт. Сучасним професіоналам, які працюють з растрової графікою, потрібні комп’ютери з ємністю пам’яті від одного Гбайт аж до терабайт.

Існує два методи боротьби з цим недоліком: 1) збільшення пам’яті комп’ютера — для цього необхідні деякі (іноді значні) капіталовкладення. 2) стиснення файлів — використання програм, що зменшують розміри файлів растрової графіки за рахунок зміни способу організації даних. Цей спосіб не вимагає покупки нового апаратного забезпечення, але може призвести до несумісності програм, які повинні працювати зі стиснутими зображеннями.

2. Труднощі редагування зображення. Оскільки великі РІ займають значні масиви пам’яті комп’ютера, то для їх редагування будуть потрібні також значні масиви пам’яті і інші ресурси комп’ютера. Так, наприклад, застосування фільтрів спеціальних ефектів до малюнків, відсканованим з високою роздільною здатністю. У програмах типу Photoshop може зайняти від декількох хвилин до години в залежності від якості обладнання. Якість апаратного забезпечення сильно впливає на процес редагування комп’ютерних зображень. Одні комп’ютери спеціально розроблені для обробки графічних файлів, інші мають додаткові пристрої (відеокарти), які можуть поліпшити продуктивність деяких графічних функцій. Якщо приходиться часто працювати в основному з великими растровими зображеннями, швидше за все, буде потрібно придбати відповідне апаратне забезпечення. Якщо лише зрідка доводиться мати справу з великими растровими картинками можна сильно не витрачатися.

1.2.3 Векторна графіка

Як у растрової графіку основним елементом зображення є точка, так в векторну графіку основним елементом зображення є лінія, при цьому не важливо, це пряма лінія крива.

У растрової графіку теж існують лінії, але там вони розглядаються як комбінації точок. Для кожної точки лінії в растрової графіку відводиться одна або декілька комірок пам’яті (чим більше кольорів можуть мати точки, тим більше клітинок їм виділяється). Відповідно, чим довше растрова лінія, тим більше пам’яті вона займає. У векторну графіку обсяг пам’яті, який займає лінією, не залежить від розмірів лінії, оскільки лінія представляється у вигляді формули, а точніше кажучи, у вигляді декількох параметрів. Щоб не робили з цією лінією, змінюються лише її параметри, що зберігаються в комірках пам’яті. Кількість же комірок залишається незмінним для будь-якої лінії.

Лінія — це елементарний об'єкт векторної графіки. Все, що є у вік-битим ілюстрації, складається з ліній. Найпростіші об'єкти об'єднуються в більш складні, наприклад, об'єкт чотирикутник можна розглядати як чотири пов’язані лінії. Об'єкт куб ще більш складний: його можна розглядати або як дванадцять пов’язаних ліній, або як шість пов’язаних чотирикутників. З-за такого підходу векторну графіку часто називають об'єктно-орієнтованою графікою.

Об'єкти векторної графіки зберігаються в пам’яті у вигляді набору параметрів, але треба пам’ятати про те, що на екран всі зображення однаково виводяться у вигляді крапок. Перед виводом на екран кожного об'єкта програма робить обчислення координат екранних пікселів в зображенні об'єкта, тому векторну графіку іноді називають обчислюваний графікою. Аналогічні обчислення проводяться і під час виведення об'єктів на принтер.

Як і всі об'єкти, лінії мають властивості. До цих властивостей відносяться: форма лінії, її товщина, колір, характер лінії (суцільна, пунктирна і т. п.). Замкнені лінії мають властивість заповнення. Внутрішня область замкнутого контуру може бути заповнена кольором, текстурою, картою. Найпростіша лінія, якщо вона не замкнута, має дві вершини, які називаються вузлами. Вузли теж мають властивості, від яких залежить, як виглядає вершина лінії і як дві лінії сполучаються між собою.

Для створення об'єктів примітивів в ВГ використовуються прості опису типу: «Малювати лінію від точки, А до точки Б» або «Малювати коло радіусом Р з центром в точці Т». Дійсні команди, що описують векторні об'єкти, недоступні простому користувачеві. Їх визначають транслятори мов програмування з графічними можливостями або оболонки ілюстраційних пакетів. Комп’ютер непомітно для нас зробить всю чорнову роботу.

Основна перевага ВГ полягає в тому, що опис об'єкта є дуже простим і займає мало пам’яті комп’ютера (окружність — у ВГ — рядок символів, в РГ — запам’ятати кожну крапку в зображенні). Недоліком є те, що деталізований векторний об'єкт може виявитися надто складним: він може друкуватися не в тому вигляді, що очікується або не надрукуватися взагалі, якщо принтер неправильно інтерпретує або не розуміє векторні команди (відсутній відповідний драйвер принтера). Файли векторної графіки здатні містити растрові зображення як одного з типів об'єктів. Деякі графічні оболонки можуть підтримувати і РГ, і ВГ, але не зовсім одночасно. Вони створюють два різних шару, один — як аркуш паперу в клітку для малювання растрових картинок, інший — як лист креслярської паперу для векторів.

Найсильніша сторона ВГ полягає в тому, що вона використовує всі пре-майна роздільної здатності будь-якого пристрою виводу. Це дозволяє змінювати векторний малюнок без втрати його якості. Векторні команди просто повідомляють, що необхідно намалювати об'єкт заданого розміру, використовуючи стільки крапок, скільки можливо. Тобто зовнішній вигляд векторного малюнка при збільшенні не змінюється, а растрового — погіршується. ВГ має ще одну перевагу:

— Можна редагувати окремі частини малюнка, не надаючи впливу на інші.

— Векторні зображення, що не містять растрові об'єкти, займають в пам’яті комп’ютера в 10 — 1000 разів менше місця, ніж його растровий аналог.

Недоліком ВГ є те, що ВР виглядають занадто штучно. До недавнього часу ВГ використовувалася там, де зображення не повинні бути «природними»: двовимірні креслення, кругові діаграми, створювані пакетами САПР; технічні ілюстрації, знітився малюнки та значки, що складаються з прямих ліній і областей, зафарбованих одним кольором. З розвитком комп’ютерних технологій це положення змінилося.

1.2.4 Основні колірні моделі

Сьогодні кольорова графіка стала доступною багатьом користувачам. Колір вже використовують навіть для повсякденних паперів (з метою підвищення їх засвоюваності) листів, пам’яті, слайдів і плакатів для презентацій та повідомлень електронної пошти, а також для спеціальних додатків. Тому дуже важливо розуміти основні характеристики комп’ютерного кольору.

Колір до того тісно пов’язаний з нашим життям, що багато хто сприймає його як належне, тому якщо ви зрозумієте, чому колір на вашому моніторі фізично відрізняються від кольору, створюваного принтером, то не будете нервувати від того, що надрукована картинка ніколи не виходить такий, як на екрані.

Кілька існуючих квітів — безмежне. Деякі пристрої (у тому числі і людські очі) здатні сприймати кольору, однак роблять вони це по-різному. Людське око сприймає набагато більше квітів, ніж може передати екран монітора або кольоровий принтер, тому що їх колірне охоплення — діапазон кольорів, які можуть бути відтворені, зафіксовані або описані будь-яким чином — менше, ніж колірний обхват людського ока. Через різницю в колірних охоплення різних пристроїв для передачі та отримання зображень були створені кілька колірних моделей.

Модель RGB. Модель RGB побудована на основі будови очі. Вона ідеально зручна для світяться поверхонь. В основі її лежать три кольори: Red — червоний, Green — зелений і Blue — синій. За допомогою цих трьох основних кольорів можна одержати майже весь видимий спектр. Наприклад, жовтий колір — це складання червоного і зеленого. Тому RGB називають аддитивною системою змішування кольорів. Моделлю RGB кодуються зображення на екрані монітора, а також одержувані методом сканування.

Кольоровий простір моделі іноді представляють у вигляді кольорового куба. За осях відкладаються значення колірних каналів, кожен з яких може приймати значення від 0 (світло відсутня) до 255 (найбільша яскравість світла).

Всередині куба містяться всі кольори моделі. У точці початку відліку координатних осей всі значення каналів дорівнюють нулю, а в протилежній точці максимальні значення каналів при змішуванні утворюють білий колір. Якщо ці дві точки з'єднати відрізком, то на ньому буде розташовуватися шкала відтінків від чорного до білого — сіра шкала. Три вершини куба дають чисті кольори, а ще 3 вершини — чисті, змішані з двох основних кольори. Кожен колірної канал, і сіра шкала мають 256 градацій.

Модель СМУК. Модель CMY застосовується для відображають поверхонь (друкарських і принтерних фарб, плівок і т. п.).У системі субтрактівних кольорів основними є блакитний, пурпурний і жовтий кольори (БМУ) (Cyan, Magem, Yellow) який-небудь колір виходить шляхом вирахування інших кольорів із загального променя світла. Білий колір з’являється в результаті відсутності в всіх кольорів, а за наявності всіх кольорів виходить чорний.

Канали СМУ являють собою залишок віднімання основних RGB-компонентів білого кольору.

С_гол = Wбел — Rкрас М_пурп = Wбел — Gзел У_желт = Wбел — Всін Коли ці три основні кольори змішують, повинен вийти чорний, проте через недосконалість поглинання світла друкарськими фарбами виходить темно-коричневий, щоб виправити цей недолік додають трохи чорної фарби. Тому використовують модель чотириколірного друку СМУК (Black). Фарби пурпур., Голуб. і жовтий послідовно наносяться на папір в різних пропорціях. Головка принтера влаштована таким чином, що дозволяє використовувати ці кольори одночасно і за один прохід по паперу. Нанесені на одне місце основні кольори змішуються, утворюючи необхідні відтінки. Простір моделі СМУК аналогічно простору моделі RGB, тільки з переміщенням початку координат. Змішання всіх трьох компонентів при максимальних значеннях дає чорний колір. З іншого боку, при повній відсутності фарби, і відповідно, нульових значеннях основних компонентів вийде білий колір, який потрібно сприймати, як білий папір при змішуванні основних компонентів з рівними значеннями виходить, відтінки сірого кольору і утворюється сіра шкала. Ця колірна модель має декілька особливостей, через які перехід в неї може створювати певні проблеми, тому що колірне охоплення СМУК недостатньо великий і перехід у цю модель з моделі RGB може призвести до певних перекручень передачі кольору. Частина квітів з охоплення моделі RGB не може бути передана на папері. Проблеми існують з передачею яскраво-блакитних, синіх, зелених та помаранчевих кольорів.

Якщо зображення готуватися до друку, то часто виникає необхідність перегляду відповідності кольорів зображення колірному охопленню моделі. Кожен переклад зображення в СМУК в RGB і назад призводить до погіршення якості зображення, тому для таких операцій краще вдаватися до додаткових коштів, наприклад Photoshop має функцію перегляду зображення в моделі СМУК без дійсного перекладу в цю модель.

Моделі RGB і СМУК є апаратно-залежними, тобто при роботі з різними пристроями виведення друку одне і те ж графічне зображення буде виглядати по-різному. Т.к. одержуваний колір залежить як від властивостей використовуваного паперу, особливостей принтерів, властивостей люмінофора у моніторів від різних фірм — виробників, наявність апаратного колірного контролю монітора так і від властивостей відеокарти.

Системи кольорів HSB і HSL Більш інтуїтивним способом опису кольору є його у вигляді струму, насиченості і яскравості системи HSB і HSL (тон, насиченість, освітленість).

Тон представляє собою конкретний відтінок кольору, відмінний від інших: червоний, зелений, блакитний і т. п.

Насиченість кольору характеризує його відносну інтенсивність (або чистоту). Зменшуючи насиченість кольору, він робиться більш бляклим і розмитим.

Яскравість (або освітленість) кольору показує величину чорного відтінку, який додано до кольору, що робить його більш темним.

Системи HSB добре узгоджуються з моделлю сприйняття кольору людиною. Тон є еквівалентом довжини хвилі світла, насиченість інтенсивності хвилі, а яскравість — загальна кількість світла, тобто відповідає природі кольору. Недоліком цієї системи є те, що для роботи на моніторах її необхідно перетворювати в систему RGB, а для друку — в систему СМУК.

Колірна модель Lab Колірна модель Lab є апаратно-незалежною моделлю, вона заснована на людське сприйняття кольору. При однаковій інтенсивності око людини сприймає зелений колір променів найбільш яскравим, червоний колір — дещо менш яскравим, синій — ще більш темним. Т.ч. яскравість є характеристикою сприйняття. Будь-який колір в моделі Lab визначається яскравістю (Lightness) і двома хроматичними параметрами, а і в, а — змінюється в межах від зеленого до червоного, у — змінюється в межах від синього до червоного. Яскравість повністю відділена від кольору, що дозволяє легко регулювати контраст, різкість і інші тонові характеристики. Ця модель є трьохканальної. Її колірний обхват відповідає колірному охопленню звичайного людського ока, а також включає обхвати всіх інших колірних моделей. Це дозволяє переводити зображення у формат Lab і назад без зміни кольору і втрати якості зображення, що є безперечною перевагою даної моделі.

1.2.5 Палітра кольорів

Колірна палітра — це таблиця даних з інформацією про код закодованого кольору. Ця таблиця створюється і зберігається разом з графічним файлом. Всі описані раніше системи квітів мають справу з усім спектром кольорів: мільйонами можливих відтінків. Однак користувачам комп’ютерів достатньо 256 або навіть 16 доступних кольорів. Індексовані палітри кольорів — це набори кольорів (16 або 256), з яких можна вибрати потрібний колір. Перевагою обмежених палітр є те, що вони займають набагато менше пам’яті, ніж повні системи RGB або СМУК. У палітрі кожному кольору відповідає номер від 0 до 15, або від 0 до 255, потім при збереженні кольору окремого пікселя або об'єкта комп’ютер просто запам’ятовує номер, який має цей колір у палітрі.

Найбільш зручний для комп’ютера і найпоширеніший спосіб кодування кольору — 24-розрядний, True Color. У цьому режимі на кодування кожної колірної складової R (червоної), G (зеленої) і В (синій) відводиться по одному байту (8 бітів). Яскравість кожної складової виражається числом від 0 до 255, і будь-який колір з 16,5 мільйонів комп’ютер може відтворити за трьома кодами. У цьому випадку колірна палітра не потрібна, оскільки в трьох байтах і так достатньо інформації про колір конкретного пікселя.

Складніше йде справа, коли зображення має тільки 256 кольорів, кодованих одним байтом. У цьому випадку кожен колірний відтінок представлений одним числом, причому це число виражає не колір пікселя, а індекс кольору (його номер). Сам же колір розшукується за цим номером в супровідній колірній палітрі, яка додається до файлу. Такі колірні палітри називають індексними палітрами. Різні зображення можуть мати різні колірні палітри.

У тих випадках, коли колір зображення закодований двома байтами (режим High Color), на екрані можливо зображення 65 тисяч квітів. У такому зображенні кожен двобайтний код теж висловлює якийсь колір із загального спектру. Але в даному випадку не можна прикласти до файлу індексний палітру, в якій було б записано, який код якого кольору відповідає, оскільки в цій таблиці було б 65 тисяч записів, і її розмір становив би сотні тисяч байтів. Немає сенсу прикладати до файлу таблицю, яка може бути за розміром більше самого файлу. У цьому випадку використовують поняття фіксованого палітри. Її не треба прикладати до файлу, оскільки в будь-якому графічному файлі, що має шістнадцяти розрядний кодування кольору, один і той же код завжди висловлює один і той же колір.

Термін «безпечна палітра» використовують в Web-графіку. Швидкість передачі даних в Інтернеті поки залишає бажати кращого, для оформлення Web-сторінок не застосовують графіком, що має кодування кольору вище 8-розрядного. При цьому виникає проблема, пов’язана з тим, що творець Web-сторінки не має ні найменшого поняття про те, на якій моделі комп’ютера і під керуванням яких програм буде видно його твір. Він не впевнений, чи не перетвориться його «зелена ялинка» в червону або помаранчеву на екранах користувачів. Тому всі найбільш популярні програми для перегляду Web-сторінок (браузери) заздалегідь налаштовані на деяку одну фіксовану палітру. У цій палітрі не 256 кольорів, як можна було б припустити, а лише 216. Це пов’язано з тим, що в Інтернеті працюють люди з різними комп’ютерами, а не тільки з IBM PC, і не всі комп’ютери можуть відтворювати 256 кольорів. Така фіксована палітра, жорстко визначає індекси для кодування 216 кольорів, називається безпечної палітрою.

Чорно-білі зображення Найпримітивніший тип зображення — монохромне зображення, кожна точка кожного м.б. забарвлена або тільки чорним або тільки білим кольором. Монохромні зображення вимагають дуже мало пам’яті для зберігання і виведення інформації. Однак таким чином можна зберігати не всі типи зображень. Малюнок тушшю, збережений у вигляді монохромного зображення буде виглядати дуже добре, бо туш має дуже однорідний колір. А портрет або малюнок олівцем при монохромному зображенні може спотворитися до невпізнання, тому що видаляється велика частина дрібних деталей, роблячи що залишилися грубіше.

Напівтонові зображення ПІ - представлено у вигляді півтонів — 256 відтінків сірого: від чорного (0) до білого (255). Це так звана сіра шкала. Вона має 256 градацій яскравості, яких цілком достатньо, щоб коректно відобразити чорно-білі фотографії або малюнок олівцем, який є не чорним, а сірим, причому градації сірого залежать від натиску. Т.ч. це типовий представник напівтонового зображення. Напівтонові зображення також має один канал. Редагуючи цей канал, можна редагувати всі. Для повнокольорового зображення кожен колірний канал є напівтоновим зображенням базового кольору. При накладенні таких каналів з базовими кольорами створюється зображення, що складається зі змішаних квітів. Будь-яке повнокольорове зображення можна перевести в напівтоновому. Однак при цьому повністю втрачається вся інформація про квіти, тому що залишається тільки один канал, який містить інформацію про відтінки сірого. При друку напівтонового зображення в драйвері принтера, часто необхідно вручну вказати який тип зображення потрібно друкувати, тому що необхідна участь колірної частини принтера.

1.3 Стан та перспективи розвитку формних процесів

Якість продукції прямо залежить від якості друкарських форм.

Існує дві технології виготовлення друкарської форм: аналогову та цифрова.