Специфіка об'єктів психології

1. Об'єкти психології

Майже всі цілісні об'єкти психології - це об'єкти, безпосередньо не спостережувані (образ, думка, свідомість, особистість і ін.). Виключення становлять лише акти діяльності (їхній зовнішній прояв). Інша особливість об'єктів зазначеної науки полягає в тім, що більшість із них не має виразні просторові ознаки й не можна побудувати їхній опис на основі просторової структури, як це можливо, наприклад, у випадку сонячної системи або соми людини. Тому в психології ми маємо справу головним чином з концептуальними відображеннями цілісних реальностей. Такі відображення формуються або шляхом інтеграції раніше накопичених приватних знань про об'єкт, або шляхом прогресивної диференціації раніше не розчленованих подань із наступним синтезом. Об'єктами цілісного дослідження є як рє компоненти психіки (психічні реакції, процеси, функції, стани, властивості), так і психіка в цілому, особистість. Як цілісні утворення вивчаються групи й колективи, системи людей і автоматів і т.д.

У психологічній літературі існує велика розмаїтість у розумінні й використанні цілісного, системного підходу. Виділення двох компонентів у цілому: нижчих і вищих психічних функцій, поведінкового й гностичного компонентів інтелекту, різних сторін особистості, тенденцій і потенцій, розгляд психіки як підсистеми системи «людина — середовище» — один з варіантів такого підходу. Другу групу становлять роботи, у яких як ціле аналізується окремі підсистеми або характеристики психіки. У цих роботах число виділюваних компонентів більше двох і вживають спроби встановлення відносини між ними. Наступну групу становлять роботи, у яких із цілісних позицій розглядаються організм, психіка, особистість або людина. В окрему групу можна віднести роботи прикладного характеру, що використовують у тім або іншому ступені засобу кібернетики й математики.

Об'єктами системного підходу в широкому змісті виступають безлічі психічних процесів, станів, властивостей, актів, стосовно яких потрібно вирішувати завдання класифікації, систематизації. Об'єктами систематизації є безлічі даних, що ставляться до однієї людини або до деякої вибірки людей. Людина — складний об'єкт, і нас можуть цікавити різні його описи: опис загального в людині на підставі даних про всю вибірку, опис особливих характеристик людей деякої підмножини генеральної сукупності, опис індивідуальності конкретної людини. У всіх цих випадках ми маємо справу з різним масивом вихідних даних, різними функціями кінцевих описів і завданнями систематизації. Головна функція таких описів — узагальнення накопичених знань, на основі якого формуються теоретичні концепції й моделі психології. У цьому відмінність зазначеної групи завдань від завдань систематичного обстеження, що мають насамперед прикладну спрямованість.

Об'єктами систематичного обстеження є конкретні носії психіки: тварини, здорові й хворі люди, групи людей, що володіють функціонально-структурною єдністю, вибірки людей, об'єднані по деяких загальних ознаках. Систематизації піддаються отриманий відомості. При побудові таких системних описів головними проблемами виступають проблеми стандартизації вимірів і системного уявлення їхніх результатів, погоджених із завданнями обстеження й можливості сприйняття їхніми користувачами.

Зв’язаність, обмеженість і інші основні характеристики цілісних об'єктів є загальними для будь-яких об'єктів природи, ними володіють і перераховані вище об'єкти психологічного вивчення. Але останні мають і цілий ряд специфічних особливостей. Всі цілісні об'єкти психології - динамічні системи, безперервні в континуумі простору й часу.

Як реальні динамічні системи описуються системи «людина — середовище», сома людини і її підсистеми, психічні процеси й стани людини, його діяльність, динамічні системи в групах і колективах. Для цього застосовуються методи опису динамічних систем. Крім того, можна розглядати перехідні й сталі процеси. психіка має певну стійкість, інтегрованістю, регулярністю й іншими загальними властивостями систем.

Психіка людини — складний об'єкт, знання про яке накопичувалися протягом тисячоріч. Вона володіє рядом специфічних особливостей, що виділяють її серед явищ реального миру й роблять важчими її вивчення й цілісний опис. До таких особливостей можна віднести: 1) поліфункціональність і поліструктурність психіки, «перетинання» функцій і структур, труднощі визначення структур, що реалізують конкретну функцію; 2) більшу рухливість, мінливість «вектора» свідомості; 3) розподіл у просторі й розмитість границь психічних явищ; 4) неприступність для безпосереднього спостереження внутрішніх процесів і механізмів психічних явищ; 5) високу адаптивність психіки. Поряд із цим недостатньо розроблені й засобу опису об'єктів з такими особливостями.

Суб'єктивний простір і час надзвичайно вентиляції. Індивідуальність і варіабельність — загальні характерні ознаки психічних утворень. На важливу особливість психічного цілого звертав увагу ще І.М. Сєченов [99], говорячи, що предметом психології є цілісні акти, що неподільно включають у свою загальну структуру поряд з «свідомим елементом» зовнішній вплив (сигнал) і руховий м’язовий компонент.

Для багатьох психічних цілісних систем більша зв’язність, однак і ця характеристика може варіювати в дуже широких межах. Еволюція й інволюція психічних утворень можуть відбуватися, як шляхом інтеграції, так і шляхом диференціації (навичка, образ, думка). Перехід від норми до патології може здійснюється внаслідок порушення зв’язності частин психіки, а також зв’язності людини із середовищем або в результаті порушення пропорційності частин незалежно від того, чи є причини таких змін внутрішніми або зовнішніми. надмірна зв’язність приводить до втрати стійкості психіки, до розривів у часі. По семантиці шизофренія означає розпад особистості. Відомо, що при шизофренії різко зростає розривши людини із середовищем (аутизм), порушуються асоціації, з’являється незв’язність мови, алогічність висловлень. Психопатії з’являються внаслідок порушення пропорційності сили й рухливості нервової системи, порушення й гальмування, сигнальності системи.

Використання ідеї цілісності. Системне, цілісне уявлення про об'єкти природи є однієї з основних цілей пізнання й необхідною умовою ефективності застосування знань про об'єкт для рішення практичних завдань. Таке уявлення про складний об'єкт виникає не відразу, а в результаті тривалої дослідницької й клініка діяльності багатьох учених. Основними засобами створення системних, цілісних подань про складний об'єкт є аналіз і синтез, рух «від цілого до частин» і «від частин до цілого». Обоє ці підходу поєднуються в наступному методичному прийомі: від цілого до частин і від частин до цілого, але вже на новому рівні знання.

Використання ідеї цілісності в психологічним дослідженні можливо в різних аспектах. Насамперед воно визначається пізнанням того, що об'єкт дослідження — цілісний і до нього застосовні поняття цілісності й гармонійності. В основу структурування психічних утворень повинен бути покладений не довільний набір з безлічі стимулів-реакцій, а структура, організована за допомогою природного квантування просторово-тимчасового континуума й інформаційно-енергетичних характеристик, іманентна внутрішня структура, а не структура випадкової зовнішньої оболонки. Психічні явища виникають на певному рівні організації, певною мірою базуються на інших її рівнях і тісно з ними взаємозалежні. Тому їхнє вивчення фактично не можливо у відриві від біологічних, соціальних і інших явищ і процесів. Використання таких характеристик, як пропорційність частин, повнота складу, як контрольні критерії дозволяє уникнути можливих помилок. Облік високої варіабельності й великого ступеня індивідуальності необхідний при виборі математичного апарата (перша властивість обмежує застосування регулярних методів, друге — імовірнісних).

Вихідним пунктом аналізу психіки як системи (системного аналізу) є загальноприйняте в психології положення про цілісність, єдність психіки в нормі; як аналітичний приклад використовуємо «роздвоєння єдиного». Роздвоєння цієї єдності виявляється насамперед при розгляді функцій психіки. Існування, функціонування й розвиток людини визначаються генетичною й соціальною програмами. Реалізація названих програм виявляється можливої завдяки інформаційній взаємодії людини із середовищем і цілеспрямованим впливом на неї. Функції відбиття (психічного відбиття) і регулювання (психічного регулювання) забезпечують необхідну взаємодію. Вони взаємозалежні й взаємообумовлені: відбиття регулюється, а регулювання засноване на інформації, отриманої в процесі відбиття. Структури, що реалізують відбиття й регулювання, «перетинаються» між собою, частково проникають друг у друга. Тісний взаємозв'язок тихнув функцій забезпечує цілісність психіки в нормі, єдність всіх психічних явищ, інтеграцію різних психічних процесів.

2. Загальна характеристика системних описів і методів їхньої побудови

Основні риси системних описів. Під описом будемо розуміти будь-яку форму уявлення інформації людині про якому-небудь одному психічній феномені, властивості, процесі, однієї сукупності експериментальних фактів: вербальну (текст, мова), символічну (знаки, формули), графічну (схеми, графіки), предметну (макети, речовинні моделі). Системні описи адресовані системі, що відбиває, людини, що є багаторівневою й полімодальною. Ідеальним, найкращим описом буде таке, у якому враховані всі можливості сприйняття. На практиці, однак, у більшості випадків системні описи адресуються зоровій системі людини. Тільки про такі описи мова йде й у цій книзі. У цьому випадку системні описи повинні враховувати всі багаті можливості зорового сприйняття.

Інформація, призначена для зорової системи, може бути представлена в знакової, символічної, схематичне-графічній і макетно-модельній формах. Вона адресується першим і другий сигнальним системам людини й кодується положенням і взаємному положенням, орієнтацією й взаємною орієнтацією, величиною й відносинами величин, формою й кольором. Для описів можуть використовуватися всілякі мови, системи понять і зображень, моделі (у їхній інтерпретуючій функції), різні просторово-тимчасові континууми, системи координат і масштабу.

Складний (а в психологічному плані поки ще й не сформульованої чітко) проблемою є завдання синтезу різних по типі й формі описів для уявлення інтегрального опису людині. У психологічному плані це не тільки узгодження описів і їхніх форм між собою, але й узгодження їх з можливостями сприйняття людини, можливостями його системи, що відбиває, що має цілком певні обмеження (пропускна здатність, разовий обсяг сприйняття, кінцева швидкість запам’ятовуючи й ін.). система, Що Відбиває, людини включає сенсорний, перцептивний і понятійні рівні, кожний з яких має інформаційні й оцінні механізми. Інтегральний, синтезований опис повинне бути узгоджено з усіма цими рівнями. Об'єднання різних описів, отриманих незалежно друг від друга, може зустріти труднощі й тому, що окремі описи створювалися на «межі» можливості сприйняття. У цьому випадку буде потрібно спрощувати й перетворювати окремі компоненти складного опису. Багато психологічних феноменів є цілісними об'єктами. Тому сукупність описів цих об'єктів повинна деякою мірою підкорятися закономірностям цілого: мати повний склад, певні пропорції частин і т.д.

Проблема множинності описів володіє й іншим аспектом. Може виникнути законне питання: чи не приводить множинність описів до інформаційного перевантаження й чи не є вона «множенням сутності без потреби»? Дійсно, у будь-якому системному писанні є надмірність. Однак при правильній його організації певний ступінь надмірності забезпечувати цілісність опису, краще розуміння предмета, ефективність трудової діяльності й процесів навчання.

Кожний опис історично обумовленої рівнем розвитку як психології, так і науки в цілому. Процес удосконалювання описів не усуває об'єктивних підстав їхньої множинності, але полегшує завдання встановлення типу відносин меду ними. Специфіка об'єктів психології така, що для їхнього опису неможливо використовувати образотворчу форму. Можна намалювати рослина й тварина, але не можна намалювати увага або пам’ять. Можна, звичайно, відтворити зовнішній прояв деяких психічних станів у міміці й пантомімі, але можливості таких відтворень дуже обмежені. Тому основними формами описів психічних явищ виступають знакова й символічна.

Системні описи самі по собі - це знакові системи, що мають свої склад, структуру, функцію й т.д. Знакові системи також повинні бути погоджені з можливостями системи, що відбиває, людини. Однієї з найважливіших характеристик системних описів є кількість одиниць, що підлягають сприйняттю й запам’ятовуванню, утриманню в поле стійкої уваги. Практика показує, що число одиниць, що задовольняють такій вимозі, лежить у межах миллеровського числа. Як відомо, людина може безпомилково запам’ятати після однократного пред’явлення 9 двійкових цифр, 8 десяткових, 7 букв, 6 складів, 5 слів. Зі збільшенням складності одиниць інформації, що запам’ятовуються, їхнє граничне число зменшується. Як свідчать експерименти, проведені за методикою Дж. Міллера, людина запам’ятовує лише чотири прості, нерозповсюджені пропозиції. У випадку ж системних описів необхідно сприймати не тільки компоненти системи, але й відносини між ними. Число парних відносин визначається як число сполучень із До елементів по 2: при К=4 число відносин дорівнює 6, при К=5 число відносин дорівнює 10, тобто перевершує верхня межа миллеровського діапазону. Тому при К>4 утрудняється сприйняття системного опису зі складними об'єктами й розуміння відносин між ними. Отже, необхідне угруповання знаків системного опису.

3. Методи побудови системних описів

психологічний дослідження опис класифікація Одним з видів опису є класифікація. Ще О.І. Введенський уважав, що для різних цілей при вивченні того самого об'єкта можуть бути корисні різні класифікації. Подібні описи по-різному сприймаються, розуміються, запам’ятовуються, мають неоднакову евристичну цінність. наявність декількох еквівалентних описів дозволяє глибше зрозуміти явище.

Прикладами додаткових описів можуть служити якісний і кількісний, структурний і функціональний, об'єктивний і суб'єктивний описи. Додатковість описів може мати різні підстави, тому може бути кілька додаткових описів. Для них найважливішим є питання про повноту складу. Залежно від підстави додатковості повний набір може бути представлений двома й більше описами. У цьому випадку виникає проблема їх «стикування». Об'єктивність факторів, що приводять до множинності описів, робить несерйозними претензії на одиничність опису, а визначення типу відносин між описами допомагає встановити їхнє місце серед інших описів і область їхнього застосування.

Будь-яка теорія містить кілька рівнів опису. У формальній теорії можна виділити методологічні положення, системи понять, аксіоматику, логічний апарат висновку, метрично шкали. У теорії психології також можна виділити рівень найважливіших принципів і рівень систем понять. Ще одна з форм опису розвивається в цей час на основі системного підходу до явищ природи. Відповідно до цього підходу психіку можна розглядати як динамічну систему й робити акцент при її описі на тих властивостях, які є загальними для систем більш широко класу, наприклад на стійкості.

Багато прикладних психологічних завдань також приводять до багаторівневого опису. Так, наприклад, завдання професиографії й проектування діяльності обумовили необхідність опису останньої. Були прикладені різні приватні методи опису: алгоритмічний, предметно-функціональний і ін. Однак незабаром з’ясувалося, що жоден з узятих окремо, не дозволяє одержати описи, що задовольняє запитам практики. Виникла проблема створення комплексного опису діяльності, що ще чекає свого задовільного рішення.

При керуванні динамічними системами людина одержує інформації про їхній стан у вигляді різного роду інформаційних моделей. Практика показала, що для ефективного керування в багатьох випадках необхідне сполучення інформаційних моделей різного типу: локальних (що перебувають у відношенні доповнення) і глобальні різної ступені діяльності (що перебувають відносно гомоморфізму).

У процесі навчання інформація про будь-якому досить складному об'єкті розвертається в тимчасову послідовність. При цьому різні описи (структурні, функціональні, генетичні й ін.), що перебувають у відношенні додатковості, синтезуються слухачем у цілісну картину об'єкта. Очевидно, що існує не єдиний спосіб розгорнення того самого навчального матеріалу. Спосіб розгорнення визначається не тільки структурою описуваного об'єкта й логікою наявної інформації, але й контингентом слухачів, метою навчання й особистістю викладача. Звичайно, практикою навчання можуть бути знайдені гарні варіанти розгорнення однак, у силу залежності її від перерахованих факторів доцільно пропонувати ці варіанти в якості загального обов’язкового стандарту.

Конструювання системних описів. Не існує єдино способу декомпозиції системи на підсистеми, не існує і єдиного системного опису досліджуваного об'єкта. Його вибір визначається цілями користувача, особливостями об'єкта, можливостями автора опису, його індивідуальними схильностями. Єдиного алгоритму побудови системного опису немає. У кожному конкретному випадку він конструюється як свого роду твір мистецтва.

Вимоги адекватності опису об'єкту й можливостям відбиття користувача накладають значні обмеження на зміст і фору системного опису. Додаткові обмеження визначаються умовами їхнього використання. Тому в дійсності довільність системних описів сильно звужується. Облік усіляких обмежень і критеріїв оптимальності описів є важливою часткою процесу їхнього конструювання.

Первинним матеріалом для побудови системних описів можуть служити числові експериментальні дані, психологічні шкали, властивості, психологічні категорії, принципи, більше приватні системні описи. Залежно від первинного матеріалу перебувають і рівень абстракції, і методи системного опису. Процедури побудови системних описів можуть бути багатокроковими, що включають у себе ряд проміжних і остаточну форму. Наприклад, процедура факторного аналізу як проміжні форми містить кореляційну матрицю, факторну матрицю, граф факторної матриці, у якості остаточної - інтерпретацію набору виділених факторів. саме остаточна форма опису повинна бути добре погоджена з системної людини. Для цієї мети найбільше підходять основні топологічних і метричних структур у графічному поданні, поняття й системи понять, висловлення й системні висловлення, формули, числові константи.

Правильний вибір остаточної форми системного опису служить показником завершеності системного дослідження. Системні описи є одним з основних результатів системного дослідження, тому від безпомилкового вибору остаточної форми опису залежить ефективність усього дослідження, і такий вибір повинен бути зроблений уже на стадії планування. Точний вибір остаточної форми дозволяє також співвідносити результати даного дослідження з результатами інших дослідження того ж об'єкта.

Системні описи залежать від рівня наших знань про об'єкт, цілей, заради яких вони конструюються, індивідуальних особливостей автора й користувачів. Тому системні описи одного разом же об'єкта можуть відрізнятися як по змісту, так і за формою. Вибір найкращого в даних умовах опису повинен вироблятися з урахуванням названих факторів. З розвитком науки гарні описи заміняються кращими. Але існують і вимоги, яким повинне задовольняти будь-який опис: воно повинне бути адекватним об'єкту, не повинне суперечити основному масиву знань, накопиченому в даній науці, йому слід бути «відкритим» для включення нових даних, допускати подальший розвиток.

Розмаїтість об'єктів, мов і форм опису може принести до появи великої кількості різноманітних системних описів, що утруднить створення цілісної картини психіки й психологічної науки в цілому. Системні описи, як і експериментальні дані, що ставляться до тому самому об'єкта, повинні бути порівнянними, порівнянними. Тому важливим завданням є встановлення спільності й визначення виду відносин між ними, а також способів об'єднання окремих описів в інтегральні. незважаючи на розходження, іноді досить значне, всі цілісні об'єкти мають певну організаційну подібність. Виявити цю спільність можна, якщо піднятися на достатній рівень абстракції, аналізу. Подібність описів необхідно також тому, що всі вони сприймаються однієї й тією же системою, що відбиває, людини. Тому завдання об'єднання й порівняння системних описів вимагає свого настійного рішення й мають всі передумови для цього.

Системний опис можна розглядати як складне висловлення про об'єкт, змістовність якого тим вище, чим краще воно відбиває взаємозв'язки й упорядкованість компонентів об'єкта. Вірогідність, правдоподібність системних описів підвищуються, якщо воно не суперечить гнітючій масі наукових фактів, є повним і опирається на регулярну основу. Цінність опису тим вище, ніж ширше число проблем, які воно дозволяє вирішувати, і чим більше нових завдань може бути поставлено, виходячи з нього.

Література

1. Франсе Р. Сприйняття форми й об'єктів. — К., 2007.

2. Супрун А. Е., Клименко А. П. Дослідження лексики й семантики. — К., 2001.

3. Стаут Дж.Ф. Аналітична психологія. — К., 1997.

4. Стивенс С. С. Математика, вимір, психофізика. — К., 2006.

5. Пьерон А. Психофізика. — К., 2003.