Підлітковий суїцид, його причини та профілактика

Вступ Актуальність даної роботи полягає в тому, що етичні кризи на фоні глибоких змін, які відбуваються в суспільстві, ведуть до дезадаптації людини, до росту деструктивних тенденцій його розвитку. Сучасна людина часто не може знайти позитивний сенс власного життя через руйнування старих цінностей і традицій, дискредитації нових, відсутності культури світоглядної рефлексії, яка дозволяє прийти до унікального сенсу своїм неповторимим шляхом. «Екзистенціальний вакуум» багато в чому пояснює соціальні патології, які є болем суспільства: злочинність, наркоманію, самогубства. Рівень самогубств як наслідок соціального неблагополуччя служить одним з найважливіших індикаторів соціального, економічного, політичного стану суспільства. 6 c.15]

Духовне нездоров’я суспільства, розповсюдження настрою розчарування, нігілізма, невіри в своє майбутнє сприяють втраті сенсу життя, вибору суїцидальної моделі поведінки.

Самогубства є однією з найгостріших проблем сучасного суспільства. Вони займають провідне місце серед причин смертності працездатного населення та зберігають тенденцію к росту у ряді країн світу.

Вивчення різних аспектів причин суїциду складає надзвичайно актуальну психологічну проблему, оскільки самогубство за останні роки висувається до ряду першопричин зростаючої смертності населення всього світу. За загальноприйнятою класифікацією співвідношення 20/100 тисяч населення відноситься до градації «високої» смертності. Співвідношення ж за останніми даними в Україні складає 25/100. Найбільший рівень смертності в результаті завершених суїцидів зафіксовано в промислових регіонах Східної України (в середньому 33,6 на 100 тис. населення) та в районах, постраждавших внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС (в середньому 34,5). Однак, соціологи стверджують, що офіційна статистика самогубств значно вище реальних цифр (в 2−4 рази), оскільки до неї входять тільки явні випадки. Також ніким не фіксуються випадки невдалих спроб самогубства, яких в 7−10 разів більше. [21]

У підлітковому ж віці рівень суїцидальних спроб максимальний порівняно з іншими групами населення. Це зумовлено тим, що підліток дуже травматично сприймає більшість подій, що трапляються у його житті.

Суїциїдальна поведінка досить складний і багатоаспектний феномен. Проблема самогубств розглядається філософами, вивчається соціологами, педагогами, психологами, юристами та медиками.

Все вище зазначене свідчить про актуальність проблеми, що полягає в дослідженні підліткового суїциду, його причин та шляхів запобігання цьому.

Об'єктом дослідження є суїциїдальна поведінка підлітків.

Предметом дослідження є дослідження основних причин суїциїдальної поведінки підлітків та шляхів її профілактики.

Мета дипломної роботи: виявлення схильності до суїциїдальної поведінки підлітків.

Гіпотеза: у нашій дипломній роботі ми робимо припущення, що у підлітків з акцентуаціями характеру та які мають високий рівень суб'єктивної самотності спостерігається більша схильність до суїцидальної поведінки.

Задачі дипломної работи:

1. Розглянути поняття суїциду.

2. Проаналізувавши науково-психологічну літературу виділити основні причини суїцидальної поведінки у підлітків.

3. Провести емпіричні дослідження.

4.Проаналізувати кількісні параметри зв’язку суїцидальної поведінки з акцентуаціями характеру та рівнем суб'єктивного відчуття самотності.

У цій роботі використовуються наступні методи дослідження:

— теоретичні,

— математично — статистичні,

— емпіричні,

— спостереження.

У якості методик дослідження ми використовували:

1.Опитувальник суїцидального ризику (модифікація Т.Н. Разуваєвої);

2. Опитувальник міні-мульт (модифікація MMPI);

3. Методика діагностики рівня суб'єктивного відчуття самотності Д. Рассела та М. Фергютсона.

Розділ І Проблема підліткового суїциду в сучасних психологічних дослідженнях

1.1 Основні поняття суїциду

Існує декілька визначень суїциду:

1) Самогубство, суїцид (від лат. sui caedere — вбивати себе) — цілеспрямоване позбавлення себе життя, як правило, добровільне (хоча бувають випадки вимушеного самогубства) і самостійне (в деяких випадках здійснюється за допомогою інших людей). 12]

2) Суїцид — психосоціальне явище, яке є результуючою різних соціальних, культурологічних, психологічних і патопсихічних дій на індивіда. [13]

3) «Суїцид (від лат. sui — себе + caedere — вбивати) — поведінка, яка має за мету самогубство. В більшості випадків здійснюється як форма агресії - проти власного Я. Характерний перш за все для психічних хворих, в значно меншій мірі зустрічається у осіб з пограничними розладами і психічно здорових. Найбільш типовим станом перед суїцидом є депресія, крім того безпосередньою стимул-реакцією зазвичай виступає конкретна стресова ситуація.» [8 c.95−102]

4) Суїцид — навмисне бажання позбавити себе життя шляхом умисного самоушкодження із смертельним результатом. Суїциїдальна поведінка включає суїциїдальні думки, наміри, спроби (замахи) і завершені суїциди. 19]

5) «Самогубство (суїцид) — це усвідомлене позбавлення себе життя.

Суїцидальна поведінка — поняття ширше і окрім суїциду включає суїцидальні замахи, спроби і прояви." [7]

Першими формами самогубств були ритуальні самогубства. Це встановили археологи, які вивчали гробниці царів Шумера і Аккада. В останню дорогу древнього царя проводжали його воїни, які приймали смертельну отруту і назавжди залишалися разом зі своїм володарем.

В Древній Індії жорстокий звичай був у жінок вищих каст. Вони повинні були кидатися в похоронне вогнище свого чоловіка, таким чином, залишаючись з ним навіть після смерті.

В даний час ритуальних самогубств як таких немає, але люди продовжують здійснювати самогубства і суїциїдальні спроби (спроби — цілеспрямована операція засобами позбавлення себе життя, що не закінчилася смертю, проте Брукбенк дав цьому поняттю свою назву — парасуїцид, таким чином він виділяє суїцид і парасуїцид).

Впродовж історії значення і сенс суїциїдальної поведінки істотно змінювалися, також як і моральна оцінка самогубства (гріх, злочин, норма, героїзм), залежно від історичного етапу розвитку суспільства і переважаючих соціальних, ідеологічних і етнокультурних особливостей.

Так, «греко-римська культура відносилася до самогубств неоднозначно. Самознищення було пов’язане з розумінням греками і римлянами свободи, що була однією з основних ідей їх філософської думки. Для них свобода полягала, перш за все, в свободі від зовнішнього контролю, в самостійному контролі власного життя. Її вищою формою стає свобода в ухваленні рішення — продовжувати життя або померти. Свобода для них була творчою, тому самогубство певною мірою було креативним актом».

«Древні іудеї відносилися до самогубства негативно. Для них свобода була не меншою екзистенціальною цінністю, чим для греків, але вирішували вони цю проблему принципово інакше. Бог дав кожному свободу приймати рішення, чи слідувати за ним. Якщо людина вірить, що Бог панує над землею і приймає ці стосунки, то він стає вільним від бажання самодеструкциі. Іудаїзм відносився до життя творчо, як до нескороминущої цінності, — людина в цьому сенсі була не суперником Богові, а, швидшерівноправним партнером в роботі творіння, що продовжується. У цьому контексті самогубство виглядає як перешкода, руйнування можливості творчого творення життя».

В японській культурі, як ні в якій іншій, самогубство має ритуальний характер і оточено ореолом святості. Це визначається релігійними традиціями синтоїзму і національними звичаями, які регламентували ситуації, в яких суїциду не було альтернативи. Самогубство за певним ритуалом було для них безальтернативним, якщо слід було спокутувати провину або висловити протест проти несправедливості для збереження честі. Воно відбувалося двома особливими методами: харакірі (розпорюванням живота) або відкушування власного язика.

В ісламі самогубство було найтяжчим гріхом і рішуче заборонялося Кораном.

У Стародавній Русі померлих не по-християнськи, (тобто через самогубства), ховали за давнім язичницьким звичаєм окремо від інших, під домашнім порогом, нерідко пробивши груди самогубці осиковим кілком, що було захистом від нечистої сили. 15c.28]

У суїцидології існує таке поняття як пресуіцід і постсуіцід. Пресуіцід — певний період між задумами про самогубство і самим самогубством. Постсуіцід — певний період часу після спроби самогубства (наприклад, після прийняття таблеток у людини залишається певний проміжок часу до смерті).

Люди, які вчиняють суїцид, зазвичай страждають від сильної душевного болю і перебувають у стані стресу, а також відчувають неможливість впоратися зі своїми проблемами. Найчастіше причиною самогубства є депресивний стан. Із загальної кількості суїцидів 90% здійснюється людьми з психотичними станами і лише 10% - людьми без психотичних розладів.

Еміль Дюркгейм виділяв чотири види самогубства:

* демонстративна поведінка (без наміру накласти на себе руки), при якому як способів суїциду вибираються порізи вен, отруєння неотруйні ліками або іншими речовинами, імітація повішення;

* афективна суїцидальна поведінка (суїцидальні спроби, здійснені на висоті афекту). Використовуються частіше спроби повішення, отруєння токсичними та сильнодіючими препаратами, падіння з висоти;

* справжня суїцидальна поведінка (обдумане і поступове виконання наміру покінчити з собою). При істинній суїцидальній поведінці частіше використовуються способи, при яких мало шансів залишитися в живих (повішення, падіння з висоти, під транспорт, що рухається).

Найбільш часто демонстративне суїцидальна поведінка має місце у дорослих психопатичних особистостей і у підлітків. Деякі фахівці пишуть про те, що лише в 10% випадків суїцидальна поведінка у підлітків має на меті покінчити з собою, в 90% це — «крик про допомогу», бажання привернути до себе увагу. 4 с.104]

За даними різних авторів, до групи ризику здійснення самогубства відносять:

* осіб, які страждають психічними розладами, що включають афективні прояви, особливо важкі депресії;

* осіб, що зловживають алкоголем і приймають наркотики. Наркотики і алкоголь послаблюють мотиваційний контроль над поведінкою людини, загострюють депресію або навіть викликають психози. Наркоманія і алкоголізм мають відношення до 25−30% самогубств, серед молодих людей їх роль може бути ще вище — до 50%;

* хворих, що страждають хронічними або смертельними хворобами

* осіб, які переживають важкі втрати, наприклад смерть дитини, дружина, батьки, особливо протягом першого року після втрати;

* осіб, що мають сімейні проблеми (зрада, відхід з сім'ї або розлучення);

* осіб, що мали суїцидальні спроби в минулому. За даними деяких джерел, відсоток суїцидів в осіб, що мали попередні незакінчені спроби суїциду (парасуіцід), імовірність повторного суїциду досягає 30%;

* осіб, що висловлюють суїцидальні погрози, прямо чи завуальовано;

* осіб, які мають тенденції до самоушкодження (аутоагресії);

* осіб, в родині яких мали місце суїциди.

Складність і багатоплановість явища самогубства, а також нерідке змішання індивідуального і соціального рівнів суїцидальних проявів пояснює різноманітність підходів до їх поясненню. Тепер ми можемо приступати до вивчення теорій і гіпотез, які пояснюють суїцидальної поведінки.

1.2 Основні теоретичні положення і концепції суїцидальної поведінки Основні теоретичні положення суїцидальної поведінки були закладені в соціології та соціальної психології - школою Еміля Дюркгейма, а в клінічній психології - школою Зигмунда Фрейда.

Еміль Дюркгейм на підставі двох критеріїв — соціальної інтеграції та соціальної регуляції - виділив чотири типи можливого суїцидальної поведінки. Перші два типи пов’язані з порушенням соціальної інтеграції, що розуміється як ступінь залученості людини в суспільство. Це егоїстичне (соціальна інтеграція значно знижена) і альтруїстичні (соціальна інтеграція занадто висока) самогубства. Друга діада пов’язана з порушенням соціальної регуляції, під якою розуміється ступінь впливу суспільства на індивіда, головним чином, за допомогою обмежень. Це анемічні (соціальне регулювання знижена) і фаталістичні (соціальне регулювання підвищена) самогубства. Гіпотеза Еміля Дюркгейма про соціальну інтеграцію оцінюється сучасними дослідниками як дуже розумний і точний, хоча й неповний внесок у теорію самогубств [4 c.8]. Зменшення соціальної інтеграції (наприклад, виключення людини з значущої соціальної групи) може сприйматися людиною як ситуація фрустрації або серйозне життєве перешкоду, що обумовлює виникнення тривоги або депресії в пресуїцидальний ситуації.

З. Фрейд розглядав самогубство як особливий прояв зовнішньої агресії, як спотворену реалізацію бажання вбити будь-кого іншого. 16] Причина самогубства в психоаналітичній концепції розуміється як негативне ставлення суб'єкта до зовнішнього світу, недоліки якого (і зокрема, інших людей) викликають агресивні реакції, у наслідку, під тиском Над-Я, міняють напрямок з зовнішнього на внутрішнє. Самогубство, поєднуючи в собі одночасно і суб'єкта і об'єкт дії, об'єднує ролі вбивці і жертви, які знаходяться в супідрядних відносинах. Постулюючи активність суб'єкта, психоаналіз підкреслює первинність акту вбивства, як прояви агресивних тенденцій. Крім того, суїцидальна поведінка людини, на зразок невротичних проявів, є результатом зіткнення суперечливих прагнень, що виходять з боку Воно (потяг до смерті) і з боку Над-Я (соціальні заборони і норми).

Робота Фрейда «Сум і меланхолія» присвячена його теорії суїциду.

Є два види потягів: Один з них — інстинкт життя, Ерос, інший — це потяг до смерті, руйнування і агресії, Танатос. Для Фрейда смерть є чимось більшим, ніж просто подією тілесного життя. Смерть буває бажана. Існують постійні коливання між силою цих двох протилежних інстинктів. Ерос з часом старіє, вічний ж Танатос залишається надзвичайно напористим «до самого кінця, на всьому протязі життя людини, досягаючи своєї мети лише приводячи його до смерті» .

Суїцид і вбивство представляють собою прояви імпульсивного і руйнівного впливу Танатоса. Вбивство — це агресія, спрямована на інших, а суїцид — це агресія, спрямована на себе. Дуже важливо, підкреслював Фрейд, що вбивство не можна виправдати, і воно може бути відвернено. Суїцид також, по суті, є вбивством навиворіт, не повинен бути виправданий і може бути запобігти. 17]

Карл Меннінгер згоден з Фрейдом в тому, що в житті людини існує напружена боротьба між інстинктами самозбереження і саморуйнування. Дослідивши глибинні мотиви самогубства, він виділив три складові частини суїцидальної поведінки.

Для того щоб вчинити самогубство, по-перше, необхідно мати бажання убити. Воно, наприклад, виявляється в люті немовлят, якщо їх бажання фрустріруются. «Подібно грудним дітям, що противляться, відібранню від грудей і відчувають, що у них забирають щось, на що вони мають право, ці люди (суїциденти), будучи в більшості своїй інфантильними, можуть не витримати перешкод на шляху виконання їх бажань». Бажання вбити в цьому випадку звертається проти «охочого» і реалізується шляхом самогубства.

По-друге, необхідно відчувати бажання бути вбитим. Подібно до того, як вбивство є крайньою формою агресії, бажання бути вбитим являє собою крайню форму підпорядкування. Вимоги совісті часто виявляються такими непохитними, що позбавляють людину внутрішнього спокою. Щоб бути покараним через порушення моральних норм, люди часто ставлять себе в ситуацію, в якій вони вимушені страждати. Врешті-решт, вони спокутують свою провину тільки тим, що повинні бути вбиті.

Останнім складовим спонуканням є бажання померти. Його можна проілюструвати прагненнями деяких відчайдушних водіїв або альпіністів, які буквально потребують того, щоб піддавати себе постійній небезпеці. Бажання померти дуже поширене і серед психічнохворих, особливо тих, які вважають, що смерть є єдиними ліками від їх душевних мук. 9 c.53]

" Бути людиною — означає відчувати свою неповноцінність". Ця теза є основним положенням «індивідуальної психології» Альфреда Адлера. Прагнення вирішити певні життєві проблеми спонукає людей до подолання своєї неповноцінності. Але, якщо деяким індивідам це не вдається, вони починають відчувати потребу знищити оточуючих. Суїцид в цьому контексті стає прихованою атакою на інших людей. За допомогою саморуйнування людина прагне викликати співчуття до себе і засудження тих, хто відповідальний за його знижену самооцінку. Адлер описував відчуття власної неповноцінності у суїцидальних людей, які «шкодять іншим своїми мареннями про ранах або наносять їх собі». 1 c.3]

Торкаючись питання про самогубство, Карл Юнг вказував на несвідоме прагнення людини до духовного переродження. Воно може стати важливою причиною смерті від власних рук. Люди не тільки бажають піти від нестерпних умов справжнього життя, здійснюючи самогубство.

Крім того, вони поспішають зі своїм метафоричним поверненням в черево матері. Тільки після цього вони перетворяться на дітей, знову народжених в безпеці. В образній мовоі символічної мудрості століть («архетипах») є знамените Розп’яття: Після смерті людини чекає нагорода у вигляді нового життя внаслідок воскресіння. 20 c.241−246]

Послідовник Юнга психоаналітик Джеймс Хіллмен відноситься, ймовірно, до найбільш послідовних захисників самогубства. Він вважав превентивні підходи юриспруденції, медицини і теології відносно суїциду перешкодами для його адекватного розуміння. Хіллмен вказував, що дуже довгі погляди на суїцид були моралістичні і ірраціональними в тому сенсі, що його слід запобігати, в що б те не стало. Медицина, на його думку, ніколи чесно не дивилася в обличчя цій проблемі, бо метою лікарів завжди було продовження життя людини. Юридична наука, у свою чергу, вважала: ми можемо, не порушуючи закон, вбивати собі подібних різними способами і з різних мотивів, але, лицемірно заявляла вона, ми не маємо права ні за яких обставин виправдатися і отримати прощення за вбивство самих себе. Священики ж, вважав він, перешкоджають самогубству не тому, що це суперечить волі Бога, а по «причині» помилкового розуміння теологічної догми.

Хіллмен вважав, що суїцид є важливим і законним способом набуття смерті, який «звільняє найбільш глибокі фантазії людської душі». Він цитував англійського філософа Девіда Юма: «Коли я падаю на свій меч, то цим я приймаю смерть від руки божества настільки ж, як якщо б вона була наслідком нападу лева, падіння у прірву або лихоманки» .

У психології Геррі Стек Саллівен розробив теорію міжособистісного спілкування. Так само, як електрони приводяться в рух магнітним тяжінням, так і людина реагує на інших значущих його людей. Взаємовідносини індивіда з іншими людьми є найважливішим моментом життя. Кожна людина має три уособлення «Я». Коли людина відчуває себе в безпеці, вона є «гарним Я»; в стані тривоги вона стає «поганим Я»; в психотичних жахах індивід перетворюється в «не-Я». Людина оцінює себе головним чином відповідно зі ставленням до неї інших людей.

Якщо виникне загроза її безпеці через недозволеного кризи, то конфлікт і тривога можуть стати для людини нестерпними. У цих обставинах у неї може виникнути бажання перевести своє «погане Я» в «не-Я» і таким чином зробити суїцид. У стані депресії і саморуйнування також є привабливою альтернативою для індивіда. Суїцид відображає, на думку Саллівена, переорієнтуватися на себе вороже ставлення індивіда до інших людей і зовнішнього світу. 6 c.3]

Карен Хорні вважала, що якби дітям забезпечили оточення, вільне від тривоги, то вони б росли і процвітали. Проте культура, релігія, політика та інші суспільні сили вступають у змову з метою спотворення розвитку особистості дитини.

Відчуваючи себе в небезпечному оточенні, діти розглядають світ як вороже середовище для життя. Це викликає у них появу описаної Хорні «основної тривоги». Суїцид може виникнути як наслідок дитячої залежності, глибоко укорінених почуттів неповноцінності або того, що Хорні називає «ідеалізованим чином», що є у людини про саме собі. Самогубство може бути також «суїцидом виконання», через виникнення у людини відчуття невідповідності стандартам, очікуваним суспільством. Відповідно до поглядів Хорні, суїцид є результатом поєднання внутрішніх характеристик особи і чинників навколишнього середовища.

Норман Фейбероу є психолгом — дослідником, який працює в області профілактики самогубств протягом більше чверті століття. Свого часу він був президентом Міжнародної асоціації профілактики суїцидів і заснував міжнародний рух, діяльність якого сприяла організації більш ніж 200 центрів профілактики самогубств в одних тільки США. У своїй книзі «Багатолике самогубство» (1980) Фейбероу вперше описав і систематично досліджував ті форми саморуйнується поведінки, які до цього не ставилися до суїцидальних. Наприклад, зловживання різними речовинами, включаючи наркотики, алкоголь і тютюн; соматичні хвороби: Захворювання серця або травми хребта, при яких пацієнти не дотримуються призначеного лікування і режиму; злочину, проституція, делінквентна поведінка, які небезпечні можливістю краху особистості; ризиковані види спорту, такі як стрибки з парашутом, у воду з великої висоти або Хенг-глайдінг. Фейбероу так коментує ці ризиковані захоплення: «Суспільство цінує небезпечні і ризиковані вчинки, так як вони надають інтерес життя, сприяють прояву інтенсивних емоцій, а також стимулюють дослідження невідомого і пізнання всього нового». 6 c.4]

Елізабет Кюблер-Росс була практикуючим лікарем в Швейцарії, потім переїхала до США і працювала над дослідженням проблем смерті, поєднуючи її з викладанням психіатрії в Університеті Чикаго. Видатний бестселер «Про смерть і вмирання» (1969), широко відомі семінари і лекції зробили її одним з видатних дослідників горя.

Елізабет Росс відома своїм вивченням психології різних етапів переживання наближення смерті. Вона відносить до них наступні.

Заперечення: «Це не може статися зі мною, це помилка, ви, напевно, говорите про когось іншого.» Заперечення діє подібно буферу після несподівано приголомшливої новини.

Гнів: Він може мати будь-яку спрямованість. Вістря гніву людини може бути адресоване групі або окремій людині. Людина великого гніву ворожість виявляється в люті, заздрості або обуренні. Їх об'єктом часто буває медичний персонал лікарень: «Від лікарів немає ніякої користі. Вони тільки й думають, що про гру в гольф. Вони не так роблять аналізи і призначають неправильне лікування «.

Операція: цей етап є операцією, в якій ставкою стає чия-небудь життя: «Якщо я пообіцяю триматися подалі від гоночної траси, допоможете Ви мені вижити?» «Якщо Ви мене вилікуєте, я обіцяю ніколи не обдурювати мою дружину». «Давайте кинемо карти. Якщо випадає козирна карта, я залишуся жити, а якщо ні - то помру «.

Депресія: вона може бути формою передсмертного горя. Все навколо здається похмурим, людина відчуває себе незахищеною. У цьому стані вона стає пророком власної приреченості. У цей час людина часто відрізняється малим рівнем спілкування, втрачаючи інтерес до життя.

Прийняття: на цьому етапі індивід, тужить про прийдешню втрати, починає думати про смерть з якоюсь часткою тихого очікування. Абрахам Маслоу використовує для характеристики цього стану термін «самоактуалізація»: «Я прожив повне і завершене життя. Тепер я можу померти. «Слід зазначити, що, на думку багатьох психіатрів, тільки менше 2% населення переживають цю стадію.

Елізабет Росс, характеризуючи суб'єктів суїциду, виділяє наступні категорії тяжкохворих, яка обмірковує самогубство:

1) ті, хто відчуває інтенсивну потребу контролювати всіх і вся;

2) ті, кого прямо повідомляють про те, що у них невиліковне захворювання.

" Ми нічого більше не можемо зробити тому, що ви надто пізно звернулися за допомогою" :

3)хворі, які потребують пересадки органів, яким пообіцяли нереальну перспективу можливості їх отримання;

4)хворі, які перебувають в ізоляції, покинуті друзями і сім'єю або отримують в кризовому стані неадекватну медичну допомогу. Деякі хворі кінчають з собою далеко не відразу. Замість цього «вони порушують режим, не приймаючи медикаментів, таким чином, Напівпасивні наближаючи свою смерть» .

Якщо соціологічна школа Е. Дюркгейма розглядала самогубство як закономірну реакцію суб'єкта на його взаємодію з суспільством, тобто суспільство виступало як необхідний і провокуючий компонент суїцидальної поведінки, то психоаналітична концепція, навпаки, робить акцент на внутрішній активності суб'єкта.

На внутрішньому джерелі суїцидальної поведінки.

Подальші дослідження суїцидальної поведінки намітили тенденцію до об'єднання внутрішніх і зовнішніх детермінант суїцидальної поведінки.

1.3 Особливості суїцидальної поведінки Люди, які вчиняють суїцид, зазвичай страждають від сильного душевного болю і перебувають у стані стресу, а також відчувають неможливість впоратися зі своїми проблемами. Найчастіше причиною самогубства є депресивний стан. Із загальної кількості суїцидів 90% здійснюється людьми з психотичними станами і лише 10% - людьми без психотичних розладів.

Вік істотно впливає на особливості суїцидальної поведінки. Наприклад, кризові періоди життя, такі, як юність або початок старості, характеризуються підвищенням суїцидальної готовності.

Суїцидальна поведінка в дитячому віці носить характер ситуаційно-особистісних реакцій, тобто, пов'язана власне не з самим бажанням померти, а з прагненням уникнути стресових ситуацій або покарання. Більшість дослідників відзначає, що суїцидальна поведінка у дітей до 13 років — рідкісне явище і тільки з 14−15-річного віку суїцидальна активність різко зростає, досягаючи максимуму до 16−19 років [2, 3, 14].

За даними дослідження А. Г. Амбрумовой 770-ти дітей та підлітків з суїцидальним поведінкою, наймолодшими були діти 7 років. Більшість склали дівчинки (80,8%). Найбільш частими способами у дівчаток були отруєння, у хлопчиків — порізи вен і повішання [7, с. 131].

Більшість авторів вважають, що концепція смерті у дитини наближається до адекватної лише до 11 — 14 років, після чого дитина може по-справжньому усвідомлювати реальність і незворотність смерті. Маленька дитина швидше фантазує з приводу смерті, погано розуміючи відмінності між живими і померлими. І тільки ближче до підліткового віку смерть починає сприйматися як реальне явище, хоча і заперечується, здається малоймовірною для себе. Отже, терміни «суїцид» і «суїцидальна поведінка» в точному значенні для раннього віку мало застосовані.

Мотиви, якими діти пояснюють свою поведінку, здаються несерйозними і швидкоплинними. Для дітей в цілому характерні вразливість, сугестивність, низька критичність до своєї поведінки, коливання настрою, імпульсивність, здатність яскраво відчувати і переживати. Самогубство в дитячому віці побуджається гнівом, страхом, бажанням покарати себе або інших нерідко суїцидальна поведінка поєднується з іншими поведінковими проблемами, наприклад прогулами школи або конфліктами.

Виникненню суїцидальної поведінки також сприяють тривожні і депресивні стани. Ознаками депресії у дітей можуть бути журба, невластиве дітям безсилля, порушення сну і апетиту, зниження ваги і соматичні скарги, страхи, невдачі і зниження інтересу до навчання, почуття неповноцінності або відкинути, надмірна самокритичність, замкнутість занепокоєння, Агресивність і низька стійкість до фрустрації. Трохи іншу картину суїцидальної поведінки ми спостерігаємо в підлітковому віці. Серед підлітків спроби самогубства зустрічаються істотно частіше, ніж у дітей, причому лише мало з них досягають своєї мети. Частота закінчених суїцидів підлітків не перевищує 1% від усіх суїцидальних дій. Суїцидальна поведінка у цьому віці частіше має демонстративний характер, у тому числі - шантажу. А. Є. Лічко відзначає, що лише у 10% підлітків є справжнє бажання накласти на себе руки (замах на самогубство), у 90% - це крик про допомогу [10, с. 73]

На думку Л. Я. Жезлової [5], у перед пубертатному віці переважають «сімейні» проблеми, а в пубертатному — «сексуальні» і «любовні».

Іншим надзвичайно важливим фактором, на жаль відносно мало вивченим, виступає вплив підліткової субкультури. Так, у відповідь на повідомлення в ЗМІ в 1999 р. про самогубство Ігоря Соріна, лідера молодіжної поп-групи «Іванушки Інтернешнл», кілька дівчаток-підлітків пішли за прикладом свого кумира.

Після 14 років суїцидальна поведінка проявляється приблизно однаково часто і у дівчат і у юнаків. У молодому віці суїцидальна поведінка нерідко пов’язано з інтимно-особистісними відносинами, наприклад нещасної любов’ю. Як група молоді люди схильні до депресії. Ступінь депресії часто є показником серйозності суїцидальної загрози. Дослідження показали, що найбільше число завершених самогубств відбувається в період від 40 до 65 років. Рівень самогубств вище серед чоловіків. Типовими стресора зрілого віку є ситуація розлучення, втрата близької людини, звільнення з роботи, фінансова криза, смерть у родині.

Похилий вік стикається з такими серйозними соціально-психологічними проблемами, як самотність, закінчення професійної діяльності, втрата можливостей, відділення від родини і друзів і т.д. Депресія у літніх людей характеризується почуттям втоми, фатальністю і безнадією. Безнадія проявляється в стійкому бажанні померти. У силу ряду причин літній вік є одним з найбільш схильних до суїцидальної поведінки.

1.4 Підлітковий суїцид У підлітковому віці рівень суїцидальних спроб максимальний у порівнянні з іншими групами населення, рівень завершених суїцидів стоїть на 3-му місці серед інших вікових груп.

Підлітки відчувають сильні почуття в результаті стресу, невпевненість у собі, нездатність досягти поставленої мети, фінансової невизначеності і впливу інших факторів в період дорослішання. Для деяких з них розлучення батьків, формування нової сім'ї з вітчимом або зведеними братами або сестрами, переїзд на нове місце проживання, викликає невпевненість у собі. Багато підлітків вирішують ситуацію, що склалася за допомогою суїциду.

Депресія і схильність суїциду вважаються психічними розладами, які піддаються лікуванню. Такі діти і підлітки мають потребу в діагностуванні хвороби і призначення необхідного курсу лікування. Коли батьки сумніваються в наявності захворювання у підлітка, їм слід показати дитину фахівцеві і пройти повне психіатричне обстеження.

Багато з симптомів суїцидальної поведінки схожі на депресію.

Причинами суїциду серед підлітків є:

Втрати

1. Розрив романтичних відносин.

2. Смерть коханої людини.

3. Смерть домашньої тварини.

4. Втрата «обличчя» (наприклад, хлопчик, який публічно заявив що має намір стати капітаном футбольної команди і не зміг цього зробити; дівчинка, яка мріяла бути королевою на вечорі, але була відкинута).

5. Розлучення батьків.

Тиску

1. Тиску в школі (прагнення до високих оцінками; одночасне виконання декількох важливих завдань; над активна участь у громадському житті; вимоги брати участь в спортивному житті школи; старанність).

2. Тиск з боку однолітків. (Прагнення бути прийнятим; звичаї групи; схожості в манері одягатися; наркотики; алкоголь; секс; музичні пристрасті).

3. Тиск батьків (успіх; гроші; вибір коледжу; хороші друзі; належна освіта;конфлікт між потребою в контролі та бажанням бути незалежним; розбіжності між батьками з питань виховання; одяг, музика; «проповіді батьків», а не особистий приклад).

Низька самооцінка

1. Фізична непривабливість.

2. Відчуття меншовартості.

3. Сексуальність.

4. Одяг.

5. Фізичне безсилля.

6. Неуспішність у навчанні.

7. Недолік спілкування.

8. Почуття ізольованості, самотності.

9. Безперспективність і безнадія.

10. Похмуре бачення майбутнього, пригніченість почуттям безвиході.

Слід серйозно поставитися до появи насторожуючих ознак у підлітка, який може спробувати убити себе.

Такими ознаками є:

* Зміна режиму харчування і сну.

* Небажання спілкуватися з друзями, членами сім'ї та займатися звичною діяльністю.

* Бунтівне поведінку або втечі з дому.

* Вживання алкоголю або наркотиків.

* Зневажливе ставлення до свого зовнішнього вигляду.

* Зміна особистості.

* Нудьга, погана концентрація уваги і зниження успішності.

* Часті скарги на здоров’я, неприємні відчуття в черевній порожнині і головні болі.

* Втрата інтересу до улюблених занять.

* Неприйняття похвали чи винагороди .

Підліток, який планує самогубство, може:

* скаржитися, що він погана людина або на внутрішню слабкість;

* робити словесні натяки такі як: «Я не хочу більше бути для тебе роблемою», «Ніщо не має значення», «Все марно, і я більше тебе не побачу» ;

* привести до ладу всі свої справи, прибрати в кімнаті або викинути важливі для нього речі;

* стати раптово веселим після періоду депресії;

* мати ознаки душевного розладу (галюцинації або дивні думки).

За даними А.Є. Личко, серед підлітків з незавершеними суїцидів 32% були у віці 17 років, 31% - 16 років; 21% - 15 років; 12% - 14 років і лише 4% у віці 12−13 років. Як вже зазначалося, частота закінчених суїцидів серед підлітків відносно невелика і не перевищує 1% від усіх суїцидальних дій. Суїцидальні дії в цьому віці частіше мають демонстративний характер і нерідко можуть носити риси «суїцидальної» шантажу. 10, c.73]

Б.Н. Алмазов, обстеживши групу підлітків 14−18 років, навмисне завдали собі порізи, встановив, що тільки 4% з них у момент самопорізу мали думки суїцидального змісту, у 30% самопорізу були здійснені в результаті сварки з однолітками, у 20% як обряд «братання кров’ю «, у 20% як демонстрація, бравада перед однолітками і однолітками. При подальшому стаціонарному обстеженні 15% з них визнані психічно здоровими, у решти відзначені різні аномалії розвитку особистості: психічний інфантилізм, прикордонна розумова відсталість, в 50% випадків — акцентуація характеру. 10 c.132]

Однак диференціювати замахи і демонстративні суїцидальні спроби у підлітків буває надзвичайно важко.

А.Є. Личко, А. А. Александров, обстеживши групу підлітків у віці 14−18 років, виявили, що приблизно у половини з них (49%) суїцидальні дії здійснюються на тлі гострої афективної реакції (афективний тип суїцидальних дій), яка розвивається за механізмом «короткого замикання» .

" Коли часом малозначний привід відіграє роль «останньої краплі» і провокує суїцидальну дію. При цьому дії підлітка в момент суїцидальної спроби нерідко зовні здаються демонстративними. Вони здійснюються на очах у кривдника, супроводжуються плачем або, навпаки, бравадою спокою. Однак ця «гра у самогубство» часто заходить занадто далеко і може закінчитися трагічно. «[4]

На умовність кордонів між суїцидів, замахами та суїцидальними спробами у підлітків вказують й інші автори. Е. Шир відзначає, що більшість суїцидальних дій у підлітковому віці, будучи мікросоціальної зумовленими (стосунки в родині, в школі тощо), спрямовані не на самознищення, а на відновлення порушених соціальних зв’язків з оточуючими. Тому в підлітковому віці найчастіше мова йде не про «замах на самогубство», а лише про застосування «суїцидальної техніки» для досягнення тієї чи іншої первинної (несуіцідальної) цілі. Іноді суїцидальна поведінка у підлітків визначається прагненням до тимчасового «виключення» з ситуації. І в тому і в іншому випадках, незважаючи на відсутність суїцидальних намірів, потенційна небезпека таких дій досить висока.

«У групі обстежених нами підлітків і хлопців у віці 15−18 років суїциди відзначалися у 3%, замаху — у 6%, суїцидальні спроби і прояви — у 91%. Серед суїцидентів, які вчинили суїциди і замаху, осіб чоловічої і жіночої статі було приблизно порівну (49 і 51%), у групі підлітків із суїцидальними спробами і намірами переважали дівчата (80%). Серед усіх підлітків з суїцидальним поведінкою учні шкіл склали 38%, учні ПТУ — 30%, студенти технікумів — 10%, інститутів — 3%, робітники — 10%, службовці - 3% і особи, що не мають певних занять — 6%. Підлітків у віці 15 років було 10%, 16 років — 38,5%, 17 років — 28,2%, 18 років — 23,3%. Четверта частина підлітків суїцидальні дії скоїли повторно. «[18]

Суїцидальна поведінка в вивчається нами групі підлітків в 46% випадків супроводжувалося пияцтвом і епізодичним вживанням наркотиків і сильнодіючих психотропних засобів, в 38% - правопорушеннями, у 18% - схильністю до втечі з дому та бродяжництва і в 12% випадків — транзиторними сексуальні девіації.

Суїцидальна поведінка по відношенню до всіх вивчених форм девіацій у групі підлітків 15−18 років склало 10%.

Ще Дюркгейм виділив чотири основні мотиви суїцидів: альтруїстичний і егоїстичний, з одного боку, фаталістичний і аномічний з іншого.

Дійсно, свідомий відхід з життя можливий в ім'я якоїсь великої мети, переконань, заради порятунку людей і т.д. Такі вчинки, які здійснюються по альтруїстичних мотивів, високо оцінюються суспільством. Проте в підлітковому віці мотиви суїцидальних дій найчастіше егоїстичні. Дюркгейм ввів поняття «аномізм» — тип соціально-психологічної ізоляції, що настає при ослабленні зв’язків, що з'єднують індивіда та його соціальне середовище. Аномічне самогубство, по Дюркгейма, є результатом важкого розбіжності між особистістю і навколишнього його середовищем.

Проте такі складні види діяльності, як суїцидальна поведінка, викликані, як правило, не одним, а кількома одночасно діючими і взаємодіючими мотивами, які створюють розгорнуту систему мотивації дій і вчинків людини.

депресія самотність суїцидальний ризик

Висновки

1. Складність і багатоплановість явища самогубства, а також нерідке змішання індивідуального і соціального рівнів суїцидальних проявів пояснює різноманітність підходів до їх поясненню. Тому різні теоретичні положення та гіпотези будували безліч зарубіжних і вітчизняних вчених. Серед них були такі вчені, як Е. Дюркгейм (запропонував свою соціальну теорію суїциду, згідно з якою самогубство є результатом розриву індивідуумом взаємин з тією соціальною групою, до якої він раніше належав, його вважають «батьком суїцидології»), З. Фрейд (вважає, що суїцид — це прояв впливу Танатоса), А. Адлер (розглядає суїцид як результат кризи), К. Г. Юнг (вказував на несвідоме прагнення людини до духовного переродження), Р. Мей і К. Роджерс (підкреслюють емоційні переживання в походженні суїцидальної поведінки), В. Франкл (екзистенційна тривога переживається як страх перед безнадією, провини й осуду, це веде до суїцидальних дій), Е. Фромм (зробив спробу розглянути самогубство як вроджене потяг до смерті), розглядали гештальт-психологи (при поєднанні захисних механізмів відбувається реалізація суїцидальної дії) та інші. Багато консультантів та психотерапевтів користуються типологією суїцидальної поведінки, заснованої на гештальт-підході.

2. Незважаючи на таку кількість положень, концепцій та гіпотез до цих пір немає тієї єдиної теорії, яка пояснювала б природу суїцидів. Адже таке явища, як самогубство, повністю зрозуміти неможливо. Будь-яке самогубство має свої соціальні та внутрішньо особистісні причини.

Найчастіше родичі та близькі люди, які оточували самовбивцю, не завжди можуть пояснити мотиви потерпілого. Основними мотивами самогубств можна назвати страх перед покаранням, соматичні та душевні хвороби, проблеми вдома і на роботі, сильні емоційні переживання, злидні, перенасиченість життям.

Розглянуті в даній роботі теорії та точки зору пояснюють нам численні фактори, що впливають на вибір людини між життям і смертю. Люди використовують різні способи здійснення своїх планів. Є такі самогубці, які хочуть піти незвичайними способами (зафіксували випадок, коли людина сама собі в голову вбивав цвяхи), але більшість користуються такими «стандартними» способами самогубства, як самоповішення, самоотруєння або нанесення ножових ран.

Розділ ІІ. Емпіричне дослідження суїцідальної поведінки підлітків

2.1 Методики дослідження У психодіагностиці існує безліч різноманітних методик застосування яких дозволяє нам виявити рівень схильності особи до самогубства. Виявляти цей показник можна за різними факторами.

У своїй дипломній роботі ми вірішили користуватися наступними психодіагностичними методиками:

1.Опитувальник суїцидального ризику (модифікація Т.Н. Разуваєвої) (текст в додатку 1−2) використовувався нами для виявлення рівня сформованості суіцидальних намірів з метою попередження серьйозниз спроб самогубства. Дана методика включає в себе 9 шкал:

1. Демонстративність

2. Афективність

3. Унікальність

4. Неспроможність

5. Соціальний песимізм

6. Злом культурних бар'єрів

7.Максималізм

8. Часова перспектива

9. Антисуіцидальний фактор По кожному субшкальному діагностичному концепту підраховується сума позитивних відповідей. Отриманий бал зрівнюється в значеннях з врахуванням індексу. Робиться виисновок про рівень сформованості суїциїдальних намірів і конкретні чинники суїциїдального ризику.

2. Методика міні - мульт (скорочений варіант MMPI) (текст в додатку 3−4) — опитувальник орієнтований на виявлення найбільш поширених ситуативних або застійних особових розладів, обумовлених екстремальними умовами життєдіяльності.

Опитувальних містить у собі 11 шкал, з них 3 — оціночні. Перші 3 оціночні шкали вимірюють щирість випробовуваного, міру достовірності результатів тестування і величину корекцій, що вносяться надмірною обережністю випробовуваного. Останні 8 шкал є базовими і оцінюють властивості особи за показниками іпохондрії (Нs), дипресії (D), істерії (Ну), психопатії (Рd), паранойяльноcті (Ра), психастенії (Рt), шизоїдності (Sc), гіпомаії (Мa).

3. Методика діагностики рівня суб'єктивного відчуття самотності Д. Рассела та М. Фергюста (текст у додатоку 5). Ця методика була використана нами для дослідження рівня суб'єктивного відчуття людиною своєї самотності.

2.2 Організація дослідження та аналіз отриманих даних В емпіричному дослідженні прийняло участь 20 людей, з них: 17 дівчат та 3 хлопця.

Досліджуєма група. Мал. 1

Всі учасники дослідження є студентами Дніпропетровського гуманітарного університету групи П-111, міста Дніпропетровська. Дослідження проводилося 13 жовтня 2010 року на підставі групового дослідження (Табл.№ 1).

Табл. 1 Досліджуєма група

Дослідження суїцидального ризику в нашій роботі проводилося за опитувальником суїцидального ризику (модифікація Т.Н. Разуваєвої). Таким чином ми отримали наступні результати відображені в сводній таблиці № 2.

Результати опитувальника суїцидального ризику (в балах). Табл. 2

Таким чином, студенти за шкалою демонстративності розділилися наступним чином.

Рівень виявленості демонстративності(в балах). Табл. 3

Рівень виявленості демонстративності Мал. 2

Таким чином, ми можемо побачити, що на низькому рівні демонстративність у хлопців майже у 2 рази вища, ніж у дівчат. На середньому рівні і хлопців, і у дівчат результати рівна, а на високому рівні у дівчат демонстративність трохи вища, аніж у хлопців.

Рівень виявленості ефективності(в балах). Табл. 4

Рівень виявленості афективності Мал.3

Проаналізувавши отримані дані, ми можемо зробити висновок, що на низькому рівні ефективність у хлопців вища, ніж у дівчат. На середньому рівні цей показник вищий у дівчат і на високому рівні ефективність набагато вища у дівчат, аніж у хлопців.

Рівень виявленості унікальності (в балах).Табл.5

Рівень виявленості унікальності. Мал. 4

Підбиваючи підсумки за даною категорією, ми можемо зробити висновок, що на низькому рівні унікальність у хлопців трохи більша за дівчат, на середньому рівнв, навпаки, у дівчат рівень унікальності у 1,5 рази більший, ніж у хлопців. І на високому рівні показник унікальності у дівчат набагато більший, ніж у хлопців.

Рівень виявленості неспроможності (у балах). Табл. 6

Рівень виявленості неспроможності. Мал. 5

Підрахувавши середні бали, ми можемо зробити наступні висновки — рівень неспроможності на низькому і середньому рівнях у дівчат і хлопців однаковий, а на високому рівні неспроможність у дівчат набагато вища, аніж у хлопців.

Рівень виявленості соціального песимізму (у балах). Табл.7

Рівень виявленості соціального песимізму. Мал. 6

Таким чином, на низькому рівні соціальний песимізм у дівчат і хлопців однаковий, а на середньому і високому рівнях — у дівчат цей показних вищий, аніж у хлопців.

Рівень виявленості злому культурних бар'єрів (в балах). Табл. 8

Рівень виявленості злому культурних бар'єрів. Мал.7

На підставі отриманих даних, ми робимо висновок, що рівень злому культурних бар'єрів на низькому рівні у хлопців у 2 рази більший, ніж у дівчат, а на середньому і високому рівнях цей показних набагато більший у дівчат, ніж у хлопців.

Рівень виявленості максималізму (в балах). Табл. 9

Рівень виявленості максималізму. Мал. 8

Підрахувавши середні бали, ми можемо зробити наступні висновки — рівень максималізму на усіх 3 рівнях (низькому, середньому та високому) у дівчат та хлопців однаковий.

Рівень виявленості тимчасової перспективи (в балах). Табл.10

Рівень виявленості тимчасової перспективи. Мал.9

На підставі отриманих даних, ми робимо висновок, що рівень тимчасової перспективи на низькому рівні у дівчат та хлопців однаковий, на середньому у дівчат цей показних трохи вищий, ніж у хлопців. А на високому рівні показник тимчасової перспективи у дівчат набагато вищий, аніж у хлопців.

Рівень виявленості антисуїцидального фактору (в балах). Табл.11

Рівень виявленості антисуїцидального фактору. Мал.10

За отриманими результатами ми бачимо, що на низькому та середньому рівнях показники однакові, а на високому рівні антисуїцидальний фактор у дівчат більший, ніж у хлопців.

Підбивши підсумки, ми можемо сказати, що учасники емпіричного дослідження за рівнем суїцидального ризику поділилися наступним чином:

1. Підлітки з низьким рівнем суїцидального ризику — 10%

2. Підлітки з середнім рівнем суїцидального ризику — 60%

3. Підлітки з високим рівнем суїцидального ризику — 30%

Рівень суїцидального ризику. Мал. 11

Суїцидальний ризик було виявлено в різних формах Форми суїцидального ризику. Мал.12

На діаграмі видно, що у хлопців рівень демонстративності та максималізм вищий, аніж у дівчат.

Рівень максималізму свідчить про інфантильний максималізм ціннісних установок та про афективні фіксації на невдачах. Демонстративність, у свою чергу, свідчить про бажання звернути увагу оточуючих до своїх негараздів та добитися співчуття й розуміння. Але все це характерно для пубертатного періоду.

А у дівчат, у свою чергу, більші рівні афективності та неспроможності.

Таким чином, ефективність свідчить про домінування емоцій над інтелектуальним контролем в оцінці ситуації. Шкала неспроможність свідчить про негативну концепцію власної особистості досліджуємих. Уявлення про свою некомпетентність, непотрібність та «вимкненість» зі світу. Але як і у хлопців, для дівчат характерні ці риси у підлітковому періоді. Для виявлення найбільш розповсюджених ситуативних або застійних особистісних розладів, обумовлених екстремальними умовами життєдіяльності ми використали методику міні-мульт (модифікацію методики MMPI).

Отримані нами результати представлені в таблиці № 1

Результати методики міні-мульт (у балах). Табл.12

Для того, щоб визначити виявленість того чи іншого фактору, сирі дані необхідно перевести у T бали. Дані представлені у таблиці № 13.

Результати методики міні-мульт (у Т балах) Табл. 13

Таким чином, ми можемо розділити студентів за отриманими даними наступним чином (Табл. № 14)

Рівень виявленості іпохондрії (у балах).Табл.14

Рівень виявленості іпохондрії. Мал. 13

Таким чином, ми можемо зробити висновок, що на низькому та середньому рівнях показник іпохондрії у дівчат більший, ніжу хлопців.

Рівень виявленості депресії(у балах). Табл. 15

Рівень виявленості депресії. Мал.14

Підбиваючи підсумки за даною категорією, ми можемо зробити висновок, що рівень депресії на низькому рівні у дівчат у тричі більший, аніж у хлопців, на середньому рівні цей показник у дівчат також вищий, ніж у хлопців.