Механізми мотивації та номінації у назвах веб-сайтів

Зміст

• Вступ
• 1. Мотивація, як основний фактор залучення аудиторії
• 1.1 Загальна характеристика мотивації
• 1.2 Мотиваційний процес
• 1.3 Теорії мотивації
• 1.4 Моделі мотивації
• 1.5 Особливості мотивації в Інтернет ресурсах
• 2. Особливості процесу номінації в мові
• 2.1 Номінація на різних мовних рівнях
• 2.2 Типи мовної та міжмовної номінації
• 2.3 Особливості номінації у назвах сайтів
• 2.4 Зумовленість вибору мотиваційної ознаки у процесі номінації назв сайтів
• Висновки
• Список літератури

Вступ Дана робота присвячена дослідженню мотивації людини, номінації у мові та мотиваційним особливостям у назвах сайтів. Завдяки стрімкому розвитку Інтернет технологій кількість веб-сайтів стрімко зростає кожен день. Проте, для того, щоб сайт був популярним і відповідно мотивованим, дуже важливо створити таку назву сайту, яка б залучала людей і мотивувала їх час від часу знову відвідати його. У межах пропонованого дослідження сконцентруємо увагу на проблемі зумовленості вибору мотиваційної ознаки у процесі номінації назв веб-сайтів.

Теоретичною базою для роботи слугували роботи таких вчених, як О. І. Блінова, М. Д. Голєва, Л. Є. Азарова, Ф. І. Буслаева, В. А. Губанова, Д. А. Кікнадзе, І. Я. Несторенка, А. Маслова, С. Л. Рубінштейна, та інших.

Актуальність дослідження полягає у відсутності загальних принципів виявлення мотиваційних ознак та номінаційних особливостей назв веб-сайтів.

Об'єктом дослідження є назви сайтів, їхня структура та особливість.

Предметом дослідження є механізми мотивації та номінації у назвах сайтів.

Метою дослідження є виявлення мотиваційних ознак назв сайтів, котрі знаходяться у веб-просторі, а також порівняти їх популярність відносно їх номінаційним особливостям.

Матеріалом дослідження слугували назви сайтів в мережі Інтернет, отримані шляхом вибірки за різними сферами діяльності.

Новизна дослідження полягає у тому, що вперше зроблено спробу виявити мотиваційні ознаки у мотиваціях веб-сайтів.

При вирішенні поставлених у роботі завдань використовувалися наступні методи: емпіричний, метод системного аналізу.

Теоретична цінність роботи полягає у її частковому внеску в дослідження мотиваційних процесів у мові, номінаційних та мотиваційних ознак у назвах сайтів.

Практична цінність полягає у можливості використання роботи при написанні курсових та дипломних робіт. Також вона буде слугувати, як посібник для створення назв веб-сайтів.

Обсяг та структура дослідження. Робота містить 50 сторінок, складається з вступу, двох розділів і висновків. В кінці роботи поданих список використаної літератури.

У вступі розкрита актуальність даного дослідження, поданий стислий огляд критичних джерел, визначена новизна курсової роботи, сформульовані об'єкт, предмет, мета, завдання, методи, наукова новизна та практичне значення наукової роботи.

У першому розділі розкрито особливості мотивації людей, її загальна характеристика, процеси, моделі та теорії мотивації. Також представленні особливості мотивації в Інтернет ресурсах У другому розділі розкрито особливості процесу номінації, види, засоби, які для цього використовуються. Описано відмінності між мовною та міжмовною номінаціями. Охарактеризовано їхній вплив на сам процес номінації. Розкрито особливості мотиваційної ознаки у процесі номінації веб-сайті із поданими прикладами.

У висновках стисло подаються результати даного дослідження.

1. Мотивація, як основний фактор залучення аудиторії

1.1 Загальна характеристика мотивації

В основу діяльністі завжди покладено певні мотиви. Мотиви — це те, заради чого виконується діяльність (наприклад, заради самоствердження, грошей тощо).

Поняття «мотив» (від лат. movere — рухати, штовхати) означає спонукання до діяльності, причину дій і вчинків. Мотиви можуть бути різні: інтерес до змісту і процесу діяльності, обов’язок перед суспільством, самоствердження.

Наприклад, вченого до наукової діяльності можуть спонукати такі мотиви:

· самореалізація;

· пізнавальний інтерес;

· самоствердження;

· матеріальні стимули (грошова винагорода);

· соціальні мотиви (відповідальність, прагнення принести користь суспільству);

· ідентифікація з кумиром.

Якщо людина прагне виконати певну діяльність, то можна сказати, що «в нього є мотивація». Наприклад, якщо учень старанний у навчанні — у нього мотивація до навчання; у спортсмена, який прагне досягти високих результатів у спорті — високий рівень мотивації бути першим; бажання керівника всіх підпорядковувати свідчить про наявність високого рівня мотивації до влади.

Мотиви — це відносно стійкі прояви, атрибути особистості. Наприклад, стверджуючи, що певній людині притаманний пізнавальний мотив, ми маємо на увазі, що в багатьох ситуаціях у нього виявляється пізнавальна мотивація. Мотиви є відносно стійкими утвореннями особистості, проте мотивація включає в себе не тільки мотиви, а й ситуативні фактори (вплив різних людей, специфіка діяльності й ситуації). Такі ситуативні чинники, як складність завдання, вимоги керівництва, установки оточуючих людей, сильно впливають на мотивацію людини в деякий проміжок часу. Ситуативні чинники динамічні, вони легко змінюються, тому існують можливості впливати на них і на активність у цілому. Інтенсивність актуальної (чинної «тут і тепер») мотивації складається з сили мотиву й інтенсивності ситуативних мотивацій (вимог та впливу інших людей, складності завдань)(мал. 1).

Мал. 1 Вплив мотивації на успіх людини Поняття мотивації частіше всього використовують для позначення будь-якого збудника: мотиву, потреби, потягу, навіть стимулу, який впливає на людину та тварину [15, 61]. Останнє спостерігається в психофізіологічних дослідженнях Петра Мілнера. При цьому між мотивацією та мотивом, мотивацією та потребою, мотивацією та потягом нерідко ставлять знак рівності. Мотивація як поняття значно ширше по своєму змісту. В наш час можна виділити декілька найбільш стійких значень цього терміна. Так, під мотивацією розуміється процес виникнення на основі потреб мотиву. Мотивація, — за теорією Д. А. Кікнадзе, — відбувається у сфері усвідомлення психічної діяльності людини. Одночасно з усвідомленням конкретної потреби усвідомлюються і інші потреби, пов’язані з даною потребою і дією її задоволення [13, 52]. Інакше кажучи, мотивація у Д. А. Кікнадзе являє собою етап утворення мотиву з потреби. Він повністю контролюється свідомістю і пов’язаний з вольовим актом. Іноді цей етап називають етапом боротьби мотивів. Однак, як цілком справедливо зауважує Д. А. Кікнадзе, це лише боротьба потреб, яка породжує мотив.

Але зводити мотивацію тільки до боротьби потреб або мотивів помилково. У літературі терміном «мотивація» частіше позначають не момент становлення мотиву, а систему мотивів, їх сукупність, структуру. Таке розуміння мотивації більш точно відображає значення цього терміна. Воно частіше зустрічається в роботах не тільки зарубіжних, але і радянських психологів (Якобсон П. М., Телегіна Е. Д., Матюхіна М. В., Асієв В. Г., Симонов П. В. та інші).

Так, Е. Д. Телегіна вважає, що при здійсненні будь-якої діяльності, при протіканні будь-якого психічного процесу завжди має місце певна сукупність мотивів. Ця сукупність являє собою ієрархічну структуру рухомих сил поведінки особистості. Вона пов’язана, з одного боку, зі структурою особистості, з іншого — зі специфікою конкретної ситуації [23, 46].

У літературі підкреслюються і інші характерні риси і властивості мотивації. Так, С. Л. Рубенштейн у мотивації бачить детермінацію. Ф. Джордж під мотивацією розуміє метод, за допомогою якого відбираються способи поведінки з безлічі можливих. Або мотивація — це «співвіднесення цілей навчання з потребами…» [14, 43]. А. К. Маркова терміном «мотивація» позначає складну систему відносин, спонукань, мотивів, потреб, інтересів, ідеалів, прагнень, які визначають спрямованість активності людини [17, 3].

П. М. Якобсон відзначає той факт, що поняття мотивації використовується як мотивація конкретних форм поведінки (у вузькому сенсі), як сукупність тих психологічних моментів, які визначають поведінку людини в цілому (в широкому сенсі) [28, 228−229].

Потреби — це те, що формується і знаходиться всередині людини, воно загальне для всіх індивідів, але в той же час має певний індивідуальний прояв у кожної людини. Нарешті, це те, від чого людина прагне звільнитися, оскільки, поки потреба існує, вона дає про себе знати і «вимагає» свого усунення [2, 109]. Люди по-різному можуть намагатися усувати потреби, задовольняти їх, пригнічувати або не реагувати на них. Потреби можуть виникати як усвідомлено, так і не усвідомлено. При цьому, не всі потреби усвідомлюються і усвідомлено усуваються. Якщо потреба не усунена, то це не припускає, що вона усунена назавжди. Більшість потреб періодично поновлюється, хоча при цьому вони можуть міняти форму свого конкретного прояву.

Поведінка людини звичайно визначається не одним мотивом, а їх сукупністю, в якій мотиви можуть знаходитися в певному відношенні один до одного по ступеню їх дії на поведінку людини. Тому мотиваційна структура людини може розглядатися як основа здійснення ним визначених дій. Мотиваційна структура людини володіє певною стабільністю. Проте вона може мінятися, зокрема, свідомо в процесі виховання людини, його освіти.

Мотивування — це процес дії на людину, який спонукає його до певний дій за допомогою пробудження певних мотивів. Мотивування складає серцевину і основу управління людиною. Ефективність управління в дуже великому ступені залежить від того, наскільки успішно здійснюється процес мотивування.

Залежно від того, що переслідує мотивування, які задачі воно вирішує, можна виділити два основні типи мотивування. Перший тип полягає в тому, що шляхом зовнішніх дій викликаються дії певних мотивів, які спонукають людину здійснювати певні дії, що приводять до бажаного для мотивуючого суб'єкта результату. При даному типі мотивування треба добре знати те, які мотиви можуть спонукати людину до бажаних дій, і те, як викликати ці мотиви. Цей тип мотивування багато в чому нагадує варіант торгової операції: «Я даю тобі, що ти хочеш, а ти даєш мені, що я хочу». Якщо біля двох сторін не опиняється точок взаємодії, то і процес мотивування не зможе відбутися.

Другий тип мотивування своєю основною задачею має формування певної мотивації структури людини. В цьому випадку основна увага звертається на те, щоб розвинути і усилити бажані для суб'єкта мотивування мотиви дій людини і, навпаки, ослабити ті мотиви, які заважають ефективному управлінню людиною. Цей тип мотивування носить характер виховної і освітньої роботи і часто не пов’язаний з якимись конкретними діями або результатами, які очікується одержати від людини у вигляді підсумку його діяльності. Другий тип мотивування вимагає набагато більших зусиль, знань та здібностей для його здійснення. Проте і його результати в цілому істотно перевершують результати першого типу мотивування.

Стимули виконують роль важелів дії або носіїв «роздратування», що викликають дію певних мотивів. Стимулами можуть виступати окремі предмети, дії інших людей, обіцянки, носії зобов’язань і можливостей. Людина реагує на багато стимулів не обов’язково свідомо. На окремі стимули його реакція навіть може не піддаватися свідомому контролю.

Реакція на конкретні стимули не однакова у різних людей. Тому самі по собі стимули не мають абсолютного значення або значення, якщо люди не реагують на них. Наприклад, в умовах розвалу грошової системи, коли практично нічого неможливе купити за гроші, заробітна платня і грошові знаки в цілому втрачають свою роль стимулів та можуть бути дуже обмежено використані в управлінні людьми.

Процес використання різних стимулів для мотивування людей називається процесом стимулювання. Стимулювання має різні форми. В практиці управління однією з найпоширеніших його форм є матеріальне стимулювання. Роль даного процесу стимулювання виключно велика. Проте, дуже важливо враховувати ситуацію, в якій матеріальне стимулювання здійснюється, і прагнути уникати перебільшення його можливостей, оскільки людина має дуже складну і не однозначну систему потреб, інтересів, пріоритетів і цілей.

Стимулювання принципово відрізняється від мотивування. Суть цієї відмінності полягає в тому, що стимулювання — це один із засобів, за допомогою якого може здійснюватися мотивування. Якщо подивитися, на що в діяльності людини надає дію мотивація, то з’ясується, що це наступні характеристики діяльності:

1. зусилля;

2. старання;

3. наполегливість;

4. сумлінність;

5. спрямованість.

Третя характеристика діяльності, на яку впливає мотивація, полягає в наполегливості продовжувати і розвивати почату справу. Це дуже важлива характеристика діяльності, оскільки часто зустрічаються люди, які швидко втрачають інтерес до початої справи. І, навіть, якщо вони мали дуже добрі результати діяльності на початку, втрата інтересу і відсутність наполегливості може привести до того, що вони скоротять зусилля і стануть менше старатися, виконуючи свою роль на більш низькому рівні в порівнянні з їх можливостями. Відсутність наполегливості позначається також негативно на доведенні справи до кінця.

Сказане дозволяє уточнити поняття мотивації як сукупності сил, що спонукають людину здійснювати діяльність з витратою певних зусиль, на певному рівні старання і сумлінності, з певним ступенем наполегливості, у напрямі досягнення певної мети. Одним з мало розроблених аспектів теорії мотивації є питання про співвідношення «внутрішньої мотивації» і «зовнішньої мотивації». Суть проблеми полягає в тому, що діяльність людини знаходиться під впливом як мотивів, які виникають при замкнутій взаємодії людини і задачі, так і мотивів, що виникають при відкритій взаємодії людини і задачі, коли об'єкт зовнішнього середовища викликає мотиви, що спонукають людину до рішення задачі.

У першому випадку мотивацію умовно можна назвати «внутрішньою», так як мотиви породжує сама людина, стикаючись із задачею. Вони виникають усередині людини. Прикладом такого роду мотивації можуть бути прагнення до досягнення, прагнення до завершення роботи, прагнення до пізнання, бажання подолати страх і т.п.

Насправді не існує чіткого розмежування «внутрішньої» і «зовнішньої» мотивації. Ряд мотивів в одних ситуаціях може бути породжений «внутрішньою» мотивацією, а в інших — «зовнішньою». Може бути і так, що мотив одночасно породжений обома системами мотивації.

1.2 Мотиваційний процес Мотивація, як процес, в теорії представляється у вигляді шести наступних стадій. Характерно, такий розгляд процесу носить достатньо умовний характер, оскільки в реальному житті немає такого чіткого розмежування стадій і немає відособлених процесів мотивації.

Перша стадія — виникнення потреб. Потреба виявляється у вигляді того, що людина починає відчувати, що йому чогось не вистачає. Виявляється вона в конкретний час і починає «вимагати» від людини, щоб він знайшов можливість і зробив якісь кроки для її усунення. Потреби можуть бути самими різними. Умовно їх можна розбити на три групи:

· фізіологічні;

· психологічні;

· соціальні.

Друга стадія — пошук шляхів усунення потреби. Раз потреба виникла і створює проблеми для людини, то вона починає шукати можливості усунути її: задовольнити, подавити, не помічати. Виникає необхідність щось робити.

Третя стадія — визначення цілей (напрямів) дії. Людина фіксує, що і якими засобами він повинен зробити, чого добитися, що одержати для того, щоб усунути потребу. На даній стадії відбувається ув’язка чотирьох моментів:

· що я повинен одержати, щоб усунути проблему;

· що я повинен зробити, щоб одержати те, що бажаю;

· у якій мірі я можу добитися того, що бажаю;

· наскільки те, що я можу одержати, може усунути потребу.

Четверта стадія — здійснення дії. На цій стадії людина затрачує зусилля для того, щоб здійснити дії, які кінець кінцем повинні надати йому можливість отримання чогось, щоб усунути потребу. Оскільки процес роботи робить зворотний вплив на мотивацію, то на цій стадії може відбуватися коректування цілей.

П’ята стадія — отримання винагороди за здійснення дії. Виконавши певну роботу, людина або безпосередньо одержує те, що він може використовувати для усунення потреби, або те, що він може обміняти на бажаний для нього об'єкт. На даній стадії з’ясовується те, наскільки виконання дій дало бажаний результат. Залежно від цього відбувається або ослаблення, або збереження, або ж посилення мотивації до дії.

Шоста стадія — усунення потреби. Залежно від ступеня зняття напруги, що викликається потребою, а також від того, викликає усунення потреби ослаблення або посилення мотивації до діяльності, людина або припиняє діяльність до виникнення нової потреби, або продовжує шукати можливості і здійснювати дії по усуненню потреби.

Наступною важливою ознакою є мінливість мотиваційного процесу. Характер мотиваційного процесу залежить від того, які потреби ініціюють його. Проте самі потреби перебувають між собою у складній динамічній взаємодії, найчастіше суперечачи одна одній або ж, навпаки, посилюючи дії окремих потреб — у своїй складові ці взаємодії можуть змінюватися у часі, змінюючи керованість і характер дії мотивів.

Ще одним чинником, який робить мотиваційний процес кожної людини унікальним, є відмінність інноваційних структур, різна ступінь впливу однакових мотивів в різних людей, різна ступінь залежності дії одних мотивів з інших. У одних людей прагнення до досягнення мети може дуже сильним, а в інших може бути щодо слабким. І тут даний мотив буде по-різному діяти на поведінка людей. Можлива й інша ситуація: двоє мають однаково сильний мотив для досягнення результату. Але один цей мотив домінує з усіх іншими, і він домагатися результату будь-якими способами. Більш того, цей мотив рівномірний по силі дії з мотивом на співучасть в сумісних діях. В цьому випадку дана людина поводитиметься по-іншому. Як видно, процес мотивації дуже складний і неоднозначний. Існує достатньо велика кількість різних теорій мотивації, що на намагаються дати пояснення цьому явищу.

1.3 Теорії мотивації

Існують два підходи до вивчення теорій мотивації.

Перший підхід грунтується на дослідженні змістовної сторони теорії мотивації. Такі теорії базуються на вивченні потреб людини, що і є основними мотивом їхній проведення, а отже, і діяльності. До прихильників такого підходу можна віднести американських психологів Абрахама Маслоу, Фредерика Герцберга Дэвида Мак Клелланда.

Теорія мотивації за А. Маслоу Перша з розглянутих теорій називається ієрархією потреб за Маслоу. Сутність її зводиться до вивчення потреб людини. Це більш рання теорія. Її прихильники вважали, що предметом психології є поведінка, а не свідомість людини. У основі поведінки лежать потреби людини, що можна розділити на п’ять груп:

Самовираження Повага Спілкування з людьми Безпека Фізіологічні потреби Зміст такої ієрархічної побудови полягає в тому, що пріоритетні для людини є потреби більш низьких рівнів і це позначається на його мотивації. Іншими словами, у поводженні людини більш визначальним є задоволення потреб спочатку нижчих рівнів, а потім, у міру задоволення цих потреб, стають стимулюючим чинником і потреби вищих рівнів.

Найвища потреба — потреба самовираження і росту людини як особистості — ніколи не може бути задоволена цілком, тому процес мотивації людини через потреби безкінечний.

Відповідно до теорії Маслоу існує п’ять груп потреб.

1. Фізіологічні потреби. До даної групи потреб відносяться потреби в їжі, воді, повітрі, притулку, тобто ті потреби, які людина повинна задовольняти, щоб виживати, щоб підтримувати організм в життєдіяльному поляганні. Ці потреби значною мірою зв’язані з підтримкою фізіологічних процесів і породжені фізіологією людини. Люди, які працюють в основному унаслідок необхідності задоволення потреб цієї групи.

2. Потреби безпеки. Потреби цієї групи пов’язані з прагненням і бажанням людей знаходитися в стабільному і безпечному поляганні, що захищає від страху, болю, хвороб і інших страждань, які може принести життя людині. Люди, що випробовують потреби цього роду, прагнуть уникати хвилюючих ситуацій, люблять порядок, чіткі правила, ясні структури. Вони оцінюють свою роботу в першу чергу з погляду забезпечення їм стабільного існування в майбутньому. Для людини, що знаходиться під впливом цих потреб, важливі гарантії.

3. Потреби приналежності і причетності. Людина прагне участі в сумісних діях, хоче дружби, любові, бути членом якихось об'єднань людей, брати участь в суспільних заходах.

4. Потреби визнання і самоствердження. Ця група потреб відображає бажання людей бути компетентними, сильними, здатними, упевненими в собі, а також бажання людей, щоб оточуючі визнавати їх і поважали їх.

5. Потреби самовираження. Ця група об'єднує потреби, що виражаються в прагненні людини до як найповнішого використання своїх знань, здібностей, умінь і навиків. Ці потреби носять індивідуальний характер. Це потреби людини в творчості в широкому значенні цього слова. Люди з такими потребами відкриті до сприйняття себе і оточення, творчі і незалежні.

Теорія ієрархічної побудови потреб Маслоу не дає відповіді на питання, яка природа тих чи інших потреб. Основна задача цієї теорії полягає в прагненні показати, як ті або інші потреби можуть впливати на мотивацію людини до діяльності і як, знаючи про певну динаміку дії потреб на мотивацію людини, впливати на людину, надаючи йому можливості задовольняти свої потреби певним чином.

Теорія мотивації Дэвіда Мак Клелланда.

З розвитком економічних відношень і удосконалюванням керування значна роль у теорії мотивації приділяється потребам більш високих рівнів. Представником цієї теорії є Дэвід Мак Клелланд. Відповідно до його твердження структура потреб вищого рівня зводиться до трьох чинників: прагненню до успіху, прагненню до влади, до визнання. При такому твердженні успіх розцінюється не як похвала або визнання, а як особисті досягнення в результаті активної діяльності, як готовність брати участь у прийнятті складних рішень і нести за них персональну відповідальність. Прагнення до влади повинно не тільки говорити про честолюбство, але і показувати уміння людини успішно працювати на різних рівнях керування, а прагнення до визнання — його спроможність бути неформальним лідером, мати свою власну думку і вміти переконувати навколишніх у його слушності.

Відповідно до теорії Мак Клелланда люди які прагнуть влади, повинні задовольнити цю свою потребу і можуть це зробити при занятті визначених посад.

Теорія мотивації Фредерика Герцберга.

Ця теорія з’явилася в зв’язку з необхідністю з’ясувати вплив матеріальних і нематеріальних чинників на мотивацію людини.

Фредерик Герцберг створив двухчинникову модель, що показує задоволеність роботою.

Перша група чинників (гігієнічні чинники) зв’язані із самовираженням особистості, її внутрішніми потребами. а також із навколишнім середовищем.

Друга група чинників мотивації зв’язана з характером і сутністю самої роботи.

Гігієнічні чинники Ф. Герцберга, як видно, відповідають фізіологічним потребам, а також потребам в безпеці і впевненості в майбутньому.

Другий підхід до мотивації базується на процесуальних теоріях. Тут говориться про розподіл зусиль людей і виборі визначеного виду поводження для досягнення конкретних цілей.

1.4 Моделі мотивації

Різні психологічні напрями виділяються різні мотиваційні аспекти. Але все це різноманіття поглядів можна звести до трьох основних моделях мотивації. Це модель біологічних спонукань, модель оптимальної мотивації і когнітивна модель мотивації.

У моделі біологічних спонукань перш за все пояснюється мотивація задоволення первинних потреб. Відхилення у фізіологічному балансі призводить до виникнення біологічного імпульсу, керованого на задоволення певної потреби. Чим довше або сильніше порушений баланс, тим сильніше буде мотивація.

" Підтримка рівноваги, коли організм не відчуває ніяких потреб, називається гомеостазом. Звідси гомеостатична поведінка — це така поведінка, яка спрямована на усунення мотивації шляхом задоволення викликаної нею потреби «[9, 241].

Модель оптимальної активації запропонована в 50-ті роки минулого століття Даффі і Хеббом і значною мірою заснована на законі Іеркса-Додсона. Згідно даної моделі, оптимальний рівень активації не відповідає нульовому рівню.

Деякі люди потребують більш сильної мотивації, у той час як інші здатні виносити стимули лише в обмеженій кількості. Крім того, на оптимальний рівень активації впливає психічний стан людини (наприклад, під час сну і бадьорості нам необхідні абсолютно різні рівні активації). Але ця модель також механічна і не пояснює, чому люди вибирають ту чи іншу поведінку.

Когнітивна модель мотивації створена в рамках когнітивної психології. Для когнітивіста людина активна завжди. Ми постійно чимось зайняті, але що саме ми будемо робити, ми вирішуємо самі, тобто залучаємо процес мислення, вибір і т.д. Тоді всупереч попереднім моделям, не існує спеціальної сили, яка виступає не сцену тільки тоді, коли порушена рівновага.

Роберт Боллес розглядає мотивацію як механізм вибору, який діє виходячи не тільки з зовнішніх спонукань, але перш за все з визначення найкращої можливості, враховуючи фізіологічний стан, емоції, пам’ять.

Згідно теорії Едварда Десі (1975), нас більше приваблює діяльність, котра розвиває в нас почуття компетентності. Як доказ залучається той факт, що кращих результатів частіше домагаються ті люди, які самі організували свою роботу і контроль. Зовнішнє заохочення, частіше призводить до зменшення внутрішньої мотивації.

Джозеф Нюттен вважає, що вибір наших дій зумовлюють поставлені нами цілі та плани на майбутнє. Чим важливіша мета, тим сильніше вона визначаэ вибір. При цьому підкреслюється те, що стимулом служать не стільки самі цілі, скільки намір їх досягти.

1.5 Особливості мотивації в Інтернет ресурсах В наш час нові інформаційні технології стали невід'ємною частиною людського життя. Середньостатистична людина, у якої є в наявності знання комп’ютера, не уявляє свого життя без Інтернету. Це та сама потреба, без якої в наш час тяжко уявити себе. Залежність людини від веб-простору перейшла на новий рівень розвитку. Це перш за все доступність «павутини», швидкий доступ, соціальна складова. Соціальна частина дозволяє нам використовувати Інтернет для спілкування, обміну інформації, купівлі, рекомендацій, пошуку роботи, тощо.

Людський індивід побудований так, що жодна людина не буде задоволена на всі сто відсотків. Тому не всі Інтернет ресурси задовольняють потреби користувачів. Дехто використовує Інтернет для перегляду фільмів, інші цікавляться новинами, так як вважають, що більш правдиву інформацію можна знайти на незалежних інформаційних ресурсах, а не на корумпованих медіа.

Мотивація в даному випадку виступає рушієм користувача. В даній ситуації можна виділити декілька прикладів мотивації на веб-ресурсах:

1. Специфічний інтерфейс — незвичайний інтерфейс завжди привертає велику увагу користувачів. Використання Java скриптів, «плаваючих» вікон, «pop-ups» завжди подобається користувачам. Інтерфейс має бути простий у використанні, добре оптимізований і такий, що не використовує багато ресурсів під час роботи.

2. Графічна репрезентація — використання специфічних кольорів та тем, видозмінення теми в залежності від пори дня, року, святкова тематика.

3. Захист особистої інформації — користувачі особливу увагу приділяють захисту власної інформації. За теорією Маслоу, це виражає потребу людини в безпеці. Це можуть бути логіни та паролі, інформація про користувача, в он-лайн магазинах — це кредитно-грошова інформація, аудіо, фото та відео інформація, текстові документи. На даний час самі захищенні сайти можна розпізнати по веб-посиланню: якщо веб-посилання починається з https://, то це означає, що на сайті використовується система HTTP Secure. Ця система максимально кодує вашу інформацію. В різних браузерах ця система відображається по різному: в Google Chrome вона показана зафарбована у зелений колір із символом замка, в Opera — замок з надписом «Безпечний», у Mozilla Firefox та IE лише замок.

4. Соціальна складова — наявність форуму, блогу, чату, інтеграції з соціальними мережами, технічної допомоги завжди привертає увагу користувачів. Це є якраз та сама потреба в самоствердженні та самовираженні.

5. Інформаційна наявність — сама головна мотиваційна одиниця в цій системі. Це можуть бути світові новини, high-tech новини, для он-лайн магазинів — це своєчасне оновлення товару, знижки, пропозиції.

6. Відсутність набридливої реклами — реклама, в будь-яких формах, завжди відлякувала користувачів тих чи інших сайтів. Особливо, коли вона презентована у вигляді «pop-up» і котру досить складно закрити.

Усі ці приклади мотивації тісно пов’язані між собою. Відсутність одного або декількох поведе за собою зменшення кількості відвідувачів цього сайту.

Мотивація людини ніколи не була одноманітною. В певний період часу, або за деяких обставин, мотивація може проявлятися різними мотивами. Мотиви ж спонукають людину до діяльності, вони є причиною дій та вчинків людини. У людини є мотивація тоді, коли вона прагне виконати певну діяльність. Діяльність же породжують потреби. Потреби загальні для всіх індивідів, але й мають певний індивідуальний прояв у кожної людини.

При мотивації важливою характеристикою діяльності є зусилля, старання, наполегливість, сумлінність, спрямованість. «Внутрішня» мотивація породжується людиною, мотиви виникають усередині людини. «Зовнішня» мотивація породжується при взаємодії з іншими людьми та навколишнім середовищем.

Мотивація в Інтернет ресурсах виділяється такими прикладами як: специфічний інтерфейс, графічна репрезентація, захист особистої інформації, соціальна складова, інформативна наявність, відсутність набридливої реклами.

2. Особливості процесу номінації в системі мови Номінація (лат. nominatio — називання, іменування) — 1) творення і надання назв (та інших мовних позначень) пізнаним і вичленуваним фрагментам дійсності, тобто встановлення відношень позначального і позначуваного між певною мовною одиницею і відповідним предметом (явищем, ознакою); 2) результат цього процесу, тобто сама назва; 3) називання як використання вже готових найменувань у процесі мовленнєвих актів.

Найменування будь-якого об'єкта передбачає наявність тріади — реалії, номінатора (називаючого) і назви, а сама номінативна діяльність реалізується за допомогою інструмента — людської мови. В основі номінації лежить можливість людського мислення до абстрагування — здатність людини за окремою ознакою, функцією певної реалії побачити її цілісність. Саме тому різні за формою, але однакові за функціональними ознаками об'єкти мають одні і ті ж назви, наприклад: будинок, дерево, стіл, книга та ін.

Іменуванню підлягають реалії різного порядку — безіменні і такі, що уже мають свої загальні назви. У зв’язку з цим виділяють два рівні номінації: нижчий (апелятивний) і вищий (пропріальний).

Номінація на нижчому рівні зводиться до відтворення в свідомості носіїв певної мови реалій об'єктивної дійсності за допомогою відповідних елементів мови, тобто до «перетворення матеріального в ідеальне». Назви нижчого рівня, апелятиви, здатні закріплюватися за певними типами реалій і викликати у носіїв певної мови чи її діалектів однакові уявлення, образи, асоціації, інакше виражати суть денотатів. Такі найменування не можуть бути замінені волею окремої особи або навіть значної частини носіїв цієї мови. Вони існують цілі століття і можуть зазнавати лише незначних фонетичних, морфологічних, а інколи й лексичних змін — розширювати або звужувати своє значення: голова, злодій, пиво, щастя.

Під вищим рівнем номінації розуміємо присвоєння назв об'єктам, що уже мають свої апелятивні найменування. Результат цього рівня номінації — власні назви. На відміну від назв нижчого рівня номінації, вони не виражають суті іменованих реалій. Основна їх функція — індивідуалізація, виділення окремого об'єкта з ряду подібних: Андрій, Оксана; Городниця, Жукотин; Бистриця, Серет.

Відповідно до різного розуміння номінативної функції мовних одиниць є ширше і вужче розуміння номінації:

а) ширше — взагалі як знакової репрезентації позамовних об'єктів, властивої всім типам мовних знаків;

б) вужче — тільки як називання об'єктів, тоді як указування на них (функція дейктичних одиниць) або їх вираження (наприклад, за допомогою вигуків) вважається невласне номінація або взагалі виводиться за її межі.

Номінація (як процес творення назв) реалізується в мові на основі власних ресурсів і шляхом запозичення з іноземних мов. У першому випадку вона здійснюється в процесах словотворення, зміни значення мовних одиниць і формування переносного значення (метонімія, метафора), лексикалізації компонентів слова, словоформ, вільних сполучень слів (екстра, зав. — «завідувач»; «У Георга» — назва кафе), лексикалізації і фразеологізації вільних словосполучень (білий гриб «боровик», хліб і сіль), розгортання (утворення і комбінування) синтаксичних словосполучень для позначення уточнюваних, конкретизованих понять.

За формальними ознаками номінація поділяється на:

· виражену і невиражену;

· просту і розчленовану;

· за характером позначуваного об'єкта — на номінацію елементів (предметів, ознак та ін.) і номінацію подій (ситуацій);

· за мовним рівнем номінативних засобів — на лексичну (разом з фразеологічною), словотвірну і синтаксичну.

Синтаксична номінація розглядається як спосіб називання, що здійснюється на базі структур комунікативного рівня — речень, причому речень, сама граматична природа яких скорельована з функцією іменування. Маємо на увазі односкладні синтаксичні структури називного типу.

На відміну від номінативних речень з активною комунікативною пропозицією (описових, вказівних, емоційно-оцінних) номінативні речення цього класу являють собою структурно автономні, предикативно самодостатні іменування, тематично зорієнтовані на певний предметний чи ситуативний об'єкт або наступний текстовий масив. Діапазон таких речень у лінійному вимірі досить широкий — від однокомпонентних форм до розгорнутих синтаксичних побудов. В усіх випадках вони виділяються — пунктуаційно (лапки) або графічно (шрифт, абзацний відступ).

Масив односкладних номінативних речень як засобу синтаксичної номінації формують в українській мові структурно-функціональні утворення кількох типів.

1. Титульні (називні) номінативні речення. Це іменні конструкції зі статичною предикативною пропозицією, оформлені відповідною комунікативною інтонацією і подані на тлі конкретного ситуативно-мовленнєвого або візуально сприйманого предметного контексту. Це назви на вивісках організацій, установ, підприємств, заводів, інших виробничих об'єктів, наукових, навчальних, медичних та інших закладів, їхніх структурних підрозділів, вивіски на кабінетах службових осіб, назви художніх, наукових і мистецьких творів та їх розділів, глав, назви журналів і газет: «Університет», «Кінотеатр», «Дельфінарій», «Стадіон», «Вокзал», «Універмаг», «Гастроном», «Хліб», «Аеропорт», «Відділ кадрів», «Бухгалтерія», «Учительська», «Диспетчерська», «Ректорат», «Проректор з наукової роботи», «Кобзар», «Прапороносці», «Лебедине озеро», «Барвінок» (журнал), «Планета Павла Загребельного», «Художня вишивка», «Світ очима художників» (назви виставок).

2. Номінативні речення структуризації та рубрикації комплексного цілого. Це розгорнуті іменні конструкції, що являють собою назви розділів книг, заголовки статей у збірниках, назви конференцій, їх секцій та відповідей на них, перелік питань порядку денного, позицій регламенту роботи, інформація про місце проведення засідань, формулювання пунктів програм навчальних дисциплін, окремі структурні форми заголовків у газетах і журналах. Наприклад, «Музей шахтарської праці», «Ворожіння на валютній гущі» .

3. Номінативні речення пропозиції об'єкта (можуть бути названі ще реченнями анонсування об'єкта або номінативними анонс-реченнями): оголошення ведучим наступного номера програми концерту; пропонування екскурсоводом експоната в музеї, на виставках творів художньої літератури, живопису, графіки, вишивки, фоторобот; представлення головуючим чергового промовця на зборах, конференціях і т.д.: «Жуковський. Слова Андрія Малишка. Корсунське поле» (оголошення в концертній програмі), «А ось і призи, що їх виграли наші коні. (Пауза). Наш заводський іподром. Під час тренування» (З пояснення екскурсовода музею кінного заводу).

Спільною особливістю всіх трьох функціональних типів називних речень є те, що вони експлікуються (науково обґрунтовуються) в часовій або візуально-лінійній препозиції до об'єкта або текстового масиву, на який зорієнтовані (завод, наприклад розміщується за вивіскою, артист виступає після оголошення про виступ, заголовок міститься перед відповідним текстом).

Лексична і словотвірна номінація відображає як рух людського пізнання від більш до менш помітного і відомого, від наявного до нового, тобто етапи пізнання практичного освоєння дійсності. Наприклад:

· номінація морської флори та фауни, водного транспорту «сухопутними» іменами: морська капуста, морський заєць, річковий трамвай, водні лижі;

· номінація засобів повітряного транспорту назвами водного транспорту: повітряний флот, летючий корабель (з казки). Поняття «більш помітного і відомого» як вихідний пункт пізнання і, відповідно, номінація — це органічна і взаємопов'язана єдність двох моментів: як того, що легше і швидше фіксується органами чуттів (біологічно-фізіологічний аспект), так і того, що потрібніше, важливіше суб'єктові в соціально-прагматичному плані.

2.1 Номінація на різних мовних рівнях Номінативними засобами мови є:

1) слово або його окреме лексичне значення (в полісемічномі слові) — основна номінативна одиниця. За характером вираження номінативної функції слова поділяються на:

а) власне-номінативні лексичні одиниці, що мають як номінативну, так і сигніфікативну (вираження певного узагальненого поняття) функції, — це іменники-апелятиви (назви предметів та опредметнених у свідомості ознак, дій, ситуацій), прикметники, дієслова, прислівники (крім займенникових), а також числівники та інші рахункові слова: п’ять, п’ятий, уп’ятьох (на відміну від попередніх класів, які об'єднуються функцією якісної характеристики об'єктів позначення, рахункові слова виконують функцію їх кількісної характеристики).

Центральне місце серед номінативних одиниць належить іменнику (та його еквівалентам — субстантивованим словам і лексикалізованим словоформам та синтаксичним конструкціям з інших частин мови) у позиції називного відмінку. Форми інших відмінків можуть набувати номінативної функції за умови їх лексикалізації у функції називного відмінку: Покрова (церковне свято) — з походження форма родового відмінку іменника чоловічого роду; «Зелений байраче на яр похилився» (з народної пісні) — форма кличного відмінку [19];

б) іменники — власні назви, номінативна функція яких полягає в ідентифікації одиничного об'єкта серед класу одноріднорідних об'єктів (з підведенням його під цей клас, але без вираження певного узагальненого поняття про нього);

в) невласне-номінативні лексичні одиниці — займенники й займенникові прислівники, які не називають об'єкт, а лише вказують на нього або заступають його назву;

г) несамостійно-номінативні — службові слова, які виконують номінативну функцію лише разом з повнозначними словами, виражаючи різноманітні відношення між елементами дійсності через вираження семантично-синтаксичних відношень між повнозначними словами (прийменники, сполучники), конкретизуючи в певному аспекті елемент дійсності через конкретизацію повнозначного слова (артиклі, окремі розряди часток) і т. ін.;

ґ) неномінативні — вигуки, які лише виражають емоційні та емоційно-вольові реакції на навколишню дійсність, та звуконаслідувальні слова, що імітують звуки дійсності [1];

2) стійкі лексикалізовані й фразеологізовані словосполучення та синтаксичні конструкції, еквівалентні слову;

3) синтаксичні словосполучення (високе дерево, полоти бур’ян, дуже великий), які позначають предмет, процес, ознаку разом з їх конкретизацією (за іншим трактуванням, вони є складними назвами, що виражають складне поняття);

4) речення (Світає. Зима. Селяни працюють в полі.) та більші одиниці тексту (у власних назвах речення може виступати в номінативній функції, еквівалентній слову: пісня «Розпрягайте хлопці, коні») [22, 28−31].

Слово і стійке словосполучення — це готові й відтворювані номінативні знаки мови, які співвідносяться з позначуваним фрагментом дійсності через опосередкування відповідності узагальненим поняттям. Вільне словосполучення і речення — це номінативні знаки мовлення, які співвідносяться з позначуваним одиничним (не узагальненим) фрагментом дійсності через його відображення в уявленні мовця і в кожному акті мовлення вони заново створюються (комбінуються) для позначення того чи іншого конкретного об'єкта. Але в межах номінативних знаків мовлення різні одиниці постійно просуваються в напрямі закріплення їх як знаків мови (залежно від складності позначуваного явища і типовості його для носіїв даної мови). Наприклад: Світає, Гроза, біла хата, копати картоплю — на відміну від «Світає, край неба палає, соловейко в темнім гаї сонце зустрічає…» (Т. Шевченко), біла сакля, копати ріпу; відсутність виразних меж між словосполученням як одиницею мовлення (парасолька-автомат) і аналогічним складеним словом (телефон-автомат).

Для різних функціональних різновидів мови можуть бути свої характерні моделі номінації. Так, дитяча мова на найранішому етапі розвитку — це набір безафіксних номінативно-предикативних знаків (слів-речень) «вогонь; горить; гаряче (предикат); різні об'єкти, що є гарячими і/або горять». У некодифікованій розмовній мові значення носія ознаки (особи, предмета, явища, часового відрізка) можуть набувати, зокрема: іменник з вихідним значенням тих понять, з якими цей носій перебуває в певних стосунках: А що скаже медицина? (запитання до лікаря), Мені до вухо-горло-носа (до отоларинголога); прийменниково-іменникові конструкції зі значенням обставин місця і часу та неузгоджених означень: Ей, на мосту!; На мосту замовкли; Зустріч перенесли на після обіду; Тут з чемоданом проходив, не бачили?; дієслова та дієслівні словосполучення: діалектне боюся, не руш мене (назви рослини «розрив-трава»); щезни, щезби; Дірки пробивати (діркопробивач) не в тебе?; у функції звертання — підрядні речення: Рятуйся, хто може!; Добрий день, кого не бачив! [19]

Номінативні засоби мови найпершими реагують на зміни в житті суспільства:

а) у зв’язку з появою нових понять або актуалізацією певних сфер суспільного життя виникають нові номінативні одиниці. Внаслідок такої актуалізації в дію вступають дві протилежно спрямовані тенденції номінації: номінація як атракція (інтенсивний розвиток номінативних засобів даної сфери) і номінація як експансія (масове використання номінацій даної сфери для позначення понять інших сфер). Ось, наприклад, ці тенденції в їх експресивно-метафоричному вияві у військовій лексиці радянського часу: з одного боку, котел, мішок, кліщі, кільце, підкова (назви різного роду оточень противника), з другого боку, господарчий, культурний і навіть сімейний: особистий фронт, трудова армія, командири виробництва, командні висоти в економіці;

б) у зв’язку з відходом старих понять або деактуалізацією певних сфер суспільного життя зникають або переосмислюються наявні одиниці. Так, унаслідок втрати аграрним сектором свого колишнього значення відійшло до пасивного словника багато слів, що конкретизували назви робочих тварин: віл — голубань, галій (за мастю), гулий (безрогий), козій, коцюба (за виглядом рогів);

в) у зв’язку з тим, що наявні мовні засоби недостатньо задовольняють комунікативні та експресивні потреби мовного колективу, певна частина номінативного фонду весь час оновлюється незалежно від змін у світі об'єктів номінації (наприклад, серед словотвірних моделей 20 століття — бурхливий розвиток абревіації).

2.2 Типи мовної та міжмовної номінації

Під час мовних контактів виявляються парні протиставлення між внутрішньомовною і міжмовною, образною і необразною, первинною і вторинною номінаціями. Внутрішньомовна номінація здійснюється незалежно від мовного контакту. Міжмовна номінація, навпаки, залежить від контакту даної мови з іншою або іншими. Образна номінація характеризується наявністю опозиції між внутрішньою формою і актуальним значенням найменування, необразна — відсутністю такої опозиції. Первинна і вторинна номінації існують як у внутрішньомовному, так і в міжмовному аспектах. Те саме найменування може бути первинним щодо одного і вторинним щодо іншого в окремо взятій мові; первинні у внутрішньомовному відношенні найменування можуть бути вторинними у міжмовному плані, тобто похідними від іншомовних одиницю. Поєднання вищезгаданих 6 ознак дає 8 типів мовної номінації.

Внутрішньомовна образна первинна номінація здійснюється за допомогою афіксації, словоскладання, складання основ, основи й слова, абревіації з утворенням акроніма. Первинна номінація має ceмантичну природу і здійснюється на основі встановлення в свідомості певних відношень між уже зафіксованим у номінативному арсеналі мови фрагментом дійсності й тим, що тільки фіксується. На поверхні мови такий процес виражається як перенесення (повне або часткове) назви вже відомого об'єкта для найменування новопізнаного або новооціненого. Акти первинної номінації можуть оформлятися або відразу як однослівна назва: Він живе (народився) в Києві ([є] родом з Києва) > Він [є] киянин; або як неоднослівна назва (результат первинної номінації), яка, в свою чергу, може поступово перетворюватися на однослівну (результат вторинної номінації того самого об'єкта): наприклад, різні універби від мінеральна вода. Формально (зовні) однотипні зразки словотвірних дериватів можуть бути наслідком як первинної (семантичної), так і вторинної номінації. Порівняймо, з одного боку: чорнокорінь, сухоцвіт (назви рослин з відповідними ознаками), хлібороб, а з другого — чорноклен (стягнення чорний клен), первоцвіт (перший цвіт рослин), виконроб (від виконавець робіт); десятирічка (школа з десятирічним строком навчання) і п’ятирічка (від п’ятирічний план).

Внутрішньомовна образна вторинна номінація виявляється як скорочення і рідше як розширення (табурет — табуретка) попередньої назви. Первинна номінація — як одно-, так і неоднослівна — відбувається переважно через стадію предикативного приписування ознаки її певному носієві. Причому предикат слід розуміти не стільки у вужчому, суто граматичному значенні, а як психологічний предикат. Порівняємо, наприклад, деривати водовоз, черпак, водостій, липень і їх гіпотетичні предикативні схеми: Він возить воду, Цим черпають, Тут (там) стоїть вода, Наразі цвітуть липи. Вторинна номінація як трансформація вже наявної назви об'єкта не прив’язана до однієї синтаксичної позиції. Внутрішньомовна образна вторинна номінація може реалізуватися як при перенесенні найменувань, так і шляхом фразеологічної номінації. Засобами перенесення найменування є епітет, порівняння, метафора, метонімія, синекдоха, гіпербола, літота, іронія, алегорія, оксюморон, розширення і спеціалізація значення. Внутрішньомовна необразна вторинна номінація представлена в абревіатурах, наприклад, КНУ, КПІ, КАДІ. Внутрішньомовна необразна вторинна номінація виникає при опрощенні найменувань. Таким чином можна вважати, що у внутрішньомовній номінації найпродуктивнішим типом є внутрішньомовна образна вторинна номінація, а найменшу продуктивність має внутрішньомовна необразна вторинна номінація.

Для міжмовної первинної номінації характерне поєднання в одному слові принаймні двох різних за походженням елементів: запозиченого та властивого даній мові. Запозичений елемент становить основу слова, одну з основ, або афікс.

Отже, номінація — це один з найпродуктивніших процесів у мові, за допомогою якого реалії набувають звукових та смислових значень. З огляду на те, що процес номінації відбувається на різних рівнях мови, використовує різноманітні засоби мови, можемо зробити висновок, що цей процес є найпродуктивнішим у мові і триває безперервно протягом всього періоду існування людства. Це пояснюється важливістю номінації для нормального функціонування мови.

2.3 Особливості номінації у назвах сайтів Номінація у назвах сайтів завжди відігравала важливу роль під час їх створення. Правильно підібране доменне ім'я дозволяє залучити велику аудиторію до користування веб-ресурса. Збільшення популярності Інтернету в наш час веде за собою появу нових веб-сайтів. Задля конкурентної спроможності з різними популярними ресурсами, власники нових сайтів стараються створити таке доменне ім'я, котре не важко запам’ятати, яке має деякі асоціативні подібності з інформацією, яка находиться на цьому сайті.

Доменне ім'я — це, образно кажучи, назва сайту — певна буквена послідовність, що позначає ім'я. Доменне ім'я має починатися і закінчуватися буквою латинського алфавіту або цифрою. Проміжними символами можуть бути букви латинського алфавіту, цифри або дефіс.

Наприклад, у доменного імені http://linguistics.lutsk.ua є три складових частини, звані рівнями і розділені крапками:

ua — доменне ім'я 1 рівня; познає українську зону;

lutsk.ua — доменне ім'я 2 рівня (домен другого рівня в зоні ua); уточнює місце розташування;

linguistics.lutsk.ua — доменне ім'я 3 рівня (домен третього рівня в зоні lutsk.ua); власне назва нашого сайту.

В електронномій поштовій адресі [email protected] доменне ім'я — linguistics.lutsk.ua.

Якщо ми хочемо розмістити в Інтернеті власний сайт, крім створення графічної оболонки сайту, нам потрібно замовити хостинг сайт (сервер, на якому буде знаходитися наш сайт), а також купити доменне ім'я.

Не завжди назва сайту може походити від прямої назви тої чи іншої струкрути, підприємства, розважальної організації. Наприклад:

1. Використання абревіатури — в більшості випадків назва підприємства, установи не обмежується одним словом. Щоб не заплутати користувача і надати йому легкий доступ, доменне ім'я сайту створюється у вигляді абревіатури (Луцька картонно-рубероїдна компанія — lktk.com.ua, Східноєвропейський національний університет імені Лесі Українки — snu.edu.ua). Внутрішньомовна образна первинна номінація представлена тут у вигляді акроніма.

2. Власне пряма назва — назва сайту береться від назви установи (Вареники Тут — varenykytut.com, Фокстрот — foxtrot.com.ua).

3. Залежно від виду діяльності — назва сайту представлена у виді асоціативної номінації, котра залежить від виду послуги або характерних рис цієї компанії. Наприклад: pcremont.ru.