Особливості соціально-корекційної діяльності з людьми, які схильні до суіцидальної поведінки

ВСТУП Актуальність теми дослідження. Розглядаючи історію зародження суспільства ми завжди стикаємося з феноменом самогубства. Самогубство завжди викликало і викликає інтерес, співчуття і, як наслідок цього, бажання розібратися в коренях і витоках цього явища, властивого тільки людині.

Проблему самогубства вирішували спочатку з технологічних, філософських і моральних позицій, а з середини ХІХ століття — із залученням соціології. Це вказує на мультидисциплінарний характер цього явища.

Сучасне українське суспільство знаходиться в стані глибокої кризи, яка має відображення на всіх сферах життя людини. Це зумовлює, з одного боку, формування нових цивілізаційних цінностей життєдіяльності, а з іншого — низький духовний, економічний рівень у суспільстві. Різноманітні чинники стають передумовою суїцидальної поведінки громадян України, які соціально та психологічно не готові до нестабільності і різких змін, що відбуваються в усіх сферах життя соціуму.

За час існування незалежної України внаслідок самогубств загинуло 207 609 осіб, третина з яких молоді люди віком до 22−25 років. У підсумку за 2011 рік в Україні спостерігаеться високий рівень самогубств 21 людина на 100 тис. населення. Виходячи з цього, не виникає сумнівів в актуальності дослідження даної проблеми.

Об'єкт роботи — люди, які схильні до суіцидальної поведінки.

Предмет роботи — виявлення людей, схильних до суіцидальної поведінки та заходи щодо її соціально-корекційної діяльності.

Мета роботи — проаналізувати особливості соціально-корекційної діяльності з людьми, які схильні до суіцидальної поведінки.

Для досягнення цієї мети потрібно вирішити наступні завдання:

1) Розглянути суіцид як соціальну проблему: історію його дослідження та сучасний стан.

2) Виявити особливості суіцидальної поведінки у різні вікові періоди.

3) Дослідити методи оцінки схильності особистості до суіцидальної поведінки.

4) Розглянути види соціально-психологічної допомоги особистості у випадках суіцидально-оріентованої поведінки.

Історіографія джерел. Вивчення тематики даної роботи міститься в наукових дослідженнях присвячених цьому питанню як українських (Короленко, Городяненко, Юрій, Барвінський, Демків, Амбрумова, Шавровська) так і зарубіжних дослідників (Е.Дюркгейм, Хальбвакс, З. Фрейд, К. Менінгер, Р. Літман); навчальні посібники, що містять основні науково-теоретичні та практичні знання у галузі соціології (Кондауров, Фролов, Маршак, Лукьянов, Калинина, Харчева); вивчення самогубства як комплексного явища (А.Г. Амбрумова, В. А. Тихоненко, И.Б. Бойко).

Структура курсової роботи. Мета й основні завдання дослідження визначили логіку і структуру роботи, яка складається із вступу, двох розділів, висновків, списку використаної літератури.

Науково-практичне значення роботи визнається актуальністю теми, недостатнім рівнем її розробленості в науковому плані, а також у тому, що її результати дають можливість значно розширити наукове розуміння проблеми суіцидальної поведінки людей, як обєкту соціологічного дослідження. Найважливішим науково-практичним завданням є встановлення груп суїцидального ризику і суіцідоопасних зон. Виявлення та аналіз статистичного матеріалу, пов’язаного з суїцидами, у зіставленні з іншими соціальними змінними може слугувати індикатором сприятливості соціальних умов, рівня соціальної напруженості і функціонування соціальних систем в цілому.

РОЗДІЛ 1. Особливості та причини виникнення суіцидальної поведінки

1.1 Суіцид як соціально-психологічна проблема: історія та сучасність Самогубство — це поведінка людини, спрямована на її знищення. Проте не всі дії людини, що мають у наслідку її смерть, можна вважати суїцидальними. Тому самогубством вважають лише той вчинок, який робила усвідомлено (галюцинації, стан психозу можуть спровокувати такий вчинок, проте смерть за таких умов кваліфікується як нещасний випадок) [18, 15−16].

Суїциїдальна поведінка — поняття ширше і окрім суїциду включає суїциїдальні замахи, спроби і прояви. Внутрішня суїцидальна поведінка містить у собі суїцидні думки, уявлення, переживання, а також суїцидальні тенденції, серед яких можна виділити задуми та наміри.

Внутрішня суїцидальна поведінка містить у собі суїцидні думки, уявлення, переживання, а також суїцидальні тенденції, серед яких можна виділити задуми та наміри. Практично доцільно користуватися трьома ступенями цієї шкали:

— пасивні суїцидні думки характеризуються уявленнями, фантазіями на тему своєї смерті, але не на тему позбавлення себе життя як самодовільної дії («добре було б померти», «заснути і не прокинутися» тощо);

— суїцидальні задуми — це активна форма вияву суїцидальності, тобто тенденція до самогубства, глибина якої збільшується з розробкою плану її реалізації. Обдумується спосіб, час і місце самогубства;

— суїцидальні наміри передбачають приєднання до задуму рішення та вольового компоненту, який спонукає до безпосереднього переходу у зовнішню поведінку.

Період від виникнення суїцидальних думок до спроб їх реалізації традиційно називається передсуїцидальним (передсуїцид).Тривалість його може вираховуватися хвилинами (гострий передсуїцид) або місяцями (хронічний передсуїцид). У випадках довготривалого передсуїциду процес розвитку внутрішніх форм суїцидальної поведінки чітко проходить описані раніше етапи. Однак ця послідовність виявляється далеко не завжди. За гострих передсуїцидів можна спостерігати виникнення суїцидальних задумів.

Зовнішні форми суїцидальної поведінки:

— суїциїдальні спроби — цілеспрямовані акти поведінка, спрямована на позбавлення себе життя, що не закінчилися смертю;

— завершений суїцид: дії закінчуються загибеллю людини.

Також виділяють декілька фаз суїциду, Перша, гостра фаза — після здійсненого суїциду людина переживає дуже сильне почуття провини, він відчуває себе невдахою. Люди лякаються досконалої дії - і з цієї миті починається пробудження: часто просять вибачення у близьких, з’являється страх самозбереження. Друга, одужання — люди повертаються в колишній стан, але якщо ні в оточенні чого не міняється, то можливі повторні спроби. На цій фазі дуже важлива робота з оточенням. Третя, пост одужання — спроби вторинного суїциду на цій фазі дуже рідкісні, потрібна робота психолога з істинною причиною.

Всесвітня Організація Охорони здоров’я налічує 800 причин самогубств. З них: 41% - невідомі; 19% - страх перед покаранням; 18% - душевна хвороба; 18% - домашні прикрощі; 6% - пристрасті; 3% грошові втрати; 1,4% - пересиченість життям; 1,2% - фізичні хвороби .

Також ВОЗ налічує 80 способів відходу з життя (повішення, вогнепальна зброя, отруєння, передозування лікарських засобів, автоцид і т.п.). Переважні способи самогубств можуть сильно відрізнятися, залежно від країни та регіону.

Дані, одержані в Донецькому регіоні свідчать що 81,0% складає повішення, далі в убуваючому порядку слідують падіння з висоти, вогнепальні поранення, само-порізи, утоплення та отруєння. Слід зазначити деякі відмінності в методах самогубств в місті і на селі, а також серед чоловіків і жінок. У сільській місцевості частота само-повішення і утоплення вище ніж в місті, проте в місті значно більше падінь з висоти (що цілком природно), само-порізів імедикаментозних отруєнь. У міському середовищі також більший відсоток складають падіння під транспорт, що рухається. У жінок в порівнянні з чоловіками частіше зустрічаються падіння з висоти (12,5% проти 3,4%), утоплення (4,5% проти 0,9%), різні отруєння, особливо медикаментозні. Серед жінок дуже мало випадків вогнепальних поранень, тоді як серед чоловіків вони складають 3,2% всіх випадків. Ця закономірність цілком зрозуміла, оскільки чоловіки зазвичай обирають методи, що завдають більше ушкодження. Ряд джерел свідчить, що значна частина самогубств і суїцидальних спроб здійснюється у стані алкогольного сп’яніння [6,13].

Незважаючи на те що упродовж віків учені прагнули дати теоретичне обгрунтування суїциїдальній поведінці, нині немає єдиної теорії, що пояснює природу самогубств. Серед безлічі концепцій виділяються чотири основні: біологічну, психопатологічну, психологічну і соціальну.

1. Біологічна концепція виходить з інстинктивної природи самознищення, еволюційного характеру самогубства як «пристосовного» (хоча і не адаптивного) механізму звільнення від неповноцінних, хворобливих особин, елементу природного відбору. Близькі біологічним антропологічні або «конституціональні» переконання, що убачають основу суїциїдальної поведінки в конституціональних (фізіологічних, біохімічних) або ж характерологічниих особливостях індивіда.

2. Психопатологічна концепція виходить з положення про те, що усі самовбивці - психічно хворі люди, а суїциїдальні дії - прояви гострих або хронічних психічних розладів. Робилася навіть спроба виділити самогубства в окрему нозологічну одиницю (suicidomania), а сама проблема вивчалася специфічними для медицини методами, т. е. з точки зору етіології, патогенезу, клініки захворювання. На сучасному етапі розвитку психологічної науки психопатологічна концепція представляє більше історичний інтерес, хоча деякі дослідники і зараз вважають, що суїциїдальні дії є однією з форм проявів психічних захворювань.

3.Психологічна концепція відображає точку зору, згідно якою у формуванні суїциїдальних тенденцій провідне місце займають психологічні чинники (від фрейдівського «танатоса» до сучасних уявлень про природу психологічної дезадаптації). З. Фрейд розглядав самогубство як прояв інстинкту смерті, який може виражатися агресією і як окремий випадок, — ауто агресією [24, 167]. Прибічники цієї концепції вважають, що самогубство це перетворене (спрямоване на себе) вбивство, а на підтвердження правильності своєї точки зору посилаються на зворотне чисельне співвідношення вбивств і самогубств, дійсно існуюче у ряді країн, а також на зниження самогубств під час війн.

Необхідно відмітити, що сучасні суіцидологи не розділяють багато поглядів Фрейда, зокрема, його підхід до аутоагресії тільки як до прояву агресивних інстинктів, проте серед причин самогубства провідне місце приділяють психологічним.

На думку суіцидологів, суїцид може носити характер любовного потягу, коли особа, що здійснює самогубство, сподівається шляхом смерті возз'єднатися з коханою або з родичами, за якими скучає. Такі особи, як вважає Акхте, сподіваються на те, що, померши, вони набудуть тієї любові і співчуття, на які марно сподівалися за життя, і смерть для них вважається привабливою. Особливо це стосується суїциїдальних намірів. У своїх суїциїдальних фантазіях такі особи споглядають власні похорони, насолоджуються освідченням в коханні і розкаянням близьких і родичів.

З точки зору Г. Зільборга, кожен суїциїдальний акт виражає не лише несвідому ворожість, але також надзвичайний дефіцит здатності любити інших. Р. Литман, досліджуючи розвиток фрейдизму в суїцидологічному аспекті, підкреслює розуміння суїциду як ворожості, а також називає найбільш значимі емоційні стани як специфічні, переддиспозиційні умови самогубства: гнів, відчуття провини, тривога, залежність.

Більшість вітчизняних дослідників, не знижуючи ролі психологічних чинників у формуванні суїциїдальної поведінки, проте не вважають їх ведучими і розглядають в сукупності з соціальними і біологічними. Великий інтерес в цьому напрямі досліджень представляють роботи, в яких преморбідні особливості особи розглядаються як один з предиспонирующих чинників, що дозволяють прогнозувати суїциїдальну поведінку.

Так, Ц. П. Короленко, A. Л. Галін виділяють наступні психологічні особливості суіцидентів: переважання формально-логічного типУ мислення, чутливість афективної сфери і недостатність активної уяви. Як вважають автори, мислення більшості суіцидентів більше відповідає законам формальної логіки; мислення ж осіб, у яких у фрустраційних ситуаціях не виникає суїциїдальних тенденцій, наближається до мислення, що протікає за законами логіки діалектичної. Суб'єктивна однозначність інтерпретації зовнішніх об'єктів, характерна для суіцидентів, пояснюється переважанням формально-логічного типу мислення і вираженим впливом на інтелект афективної сфери. В той же час недостатньо розвинена уява робить фрустрацію несподіваною, утрудняє можливість прогнозувати наслідки своїх дій, знижує ефективність психологічних захисних механізмів і робить суїциїдальну спробу вірогіднішою 12, 111.

Н. В. Конончук, В. К. Мягер виділяють три основні властивості, що характеризують особу суицидента 11,95−102: підвищена напруженість потреб, що виражається в необхідності неодмінного досягнення поставленої мети; підвищена потреба в емоційній близькості, залежності від коханої людини, коли «власне Я» розчиняється і сприймається лише в парі, а усе життя будується на надзначимих стосунках; низька здатність особи до утворення будь-якого роду компенсаторних механізмів, невміння ослабити фрустрацію .

А. Г. Амбрумова, розглядаючи роль особи в проблемі суїциду, відмічає, що суіцидогенність ситуації визначається готовністю особи сприйняти і розцінити її як таку 5, 88.

4. Соціологічна концепція виходить з того, що в основі суїциїдальної поведінки лежить зниження і нестійкість соціальної інтеграції, а самогубство в усіх випадках може бути зрозуміле лише з точки зору взаємовідносин індивіда з соціальним середовищем, при цьому власне соціальні чинники грають провідну роль. Фахівці ВООЗ звернули увагу на той заслуговуючий інтересу факт, що зростання самогубств в країнах, вступаючих на шлях економічного і соціального розвитку, прямо пропорційне темпам економічного розвитку цих країн. Проте вплив соціальних і економічних чинників на виникнення суїциду носить, як правило, непрямий характер. Сучасний стан культури припускає постійне примусове спілкування з величезною масою людей, яке знеособлює конкретну людину і згодом породжує конфлікти.

Засновник і яскравий представник соціологічного підходу до аналізу суїциїдальної поведінки Э. Дюркгейм. З метою спростування теорій, згідно з якими самогубство пояснювалося кліматичними, географічними, біологічними, сезонними, психологічними або психопатологічними чинниками, Е. Дюркгейм проводить збір і аналіз статистичних даних, що характеризують динаміку самогубств в різних європейських країнах. Він вважав, що тільки соціологія здатна пояснити відмінності у кількості самогубств, спостережувані в різних країнах в різні періоди. Е. Дюркгейм висунув припущення, що самогубство — соціальний факт — продукт тих значень, очікувань і угод, які виникають в результаті спілкування людей один з одним.

Дюркгейм виділив наступні типи самогубств, обумовлених різною силою впливу соціальних норм на індивіда [9, 13−16]:

— Егоїстичне самогубство — навмисний розрив людиною своїх соціальних зв’язків.

— Альтруїстичне самогубство — виникає внаслідок абсолютної інтеграції індивіда в соціальне середовище. Наприклад, капітан, який згідно з кодексом честі, у разі корабельної аварії повинен потонути разом з кораблем.

Крім виділення альтруїстичних самогубств на релігійному фунті, Дюркгейм говорить, що сприяючим соціальним середовищем для таких самогубств у сучасному світі є армія, оскільки в ній виробляються здатності до самозречення. Для всіх європейських країн установлено, що схильність до самогубства у військових значно інтенсивніша, ніж в осіб цивільного населення того самого віку. Різниця коливається від 25 до 90%. У цілому із загальної кількості самогубств 15% припадають на офіцерів, 6−7% - на прапорщиків та мічманів, інші (понад 78%) — на військовослужбовців строкової служби. Реальна кількість самогубств, вважають дослідники, ще вища, оскільки всі зусилля армійських суїцидальних служб спрямовані на прикриття обставин загибелі, а не на надання допомоги солдатам та офіцерам, які знаходились у стані психологічної кризи.

— Аномічне самогубство — самогубство, пов’язане з втратою ціннісної системи в суспільстві; коли в суспільстві старі соціальні норми вже не працюють, а нові - ще не сформувалися. Цей стан Дюркгейм назвав соціальною аномией, яка, із його точки зору, характерна для суспільств (наприклад, що переживають швидку урбанізацію), що трансформуються.

Відомо, що економічні кризи також мають здатність посилювати схильність до самогубства. Загалом, співвідношення між економічним станом країни і відсотком самогубств є загальним законом. Наприклад, при раптовому збільшенні кількості банкрутств кількість самогубств зростає.

Але й «щасливі» кризи (наприклад, зниження цін), під час яких добробут країни швидко підвищується, впливають на самогубства так само, як і економічні лиха. Це відбувається внаслідок струсу колективного устрою. Будь-яке порушення рівноваги, струс штовхає на добровільну смерть.

Переслідувати яку-небудь заздалегідь недосяжну мету означає прирікати себе на довічний стан незадоволення. Чим більшого досягає людина, тим більшого вона бажатиме. Суспільство ієрархізує соціальні функції, і кожен індивід знаходить собі нішу й змиряється зі своїм становищем, прагнучи вже не до неможливого, але до того, що в даному суспільстві є нормальною винагородою за його діяльність. У період раптових соціальних перетворень суспільство виявляється тимчасово не здатним впливати на людину, тому і відбуваються різкі підвищення показників самогубств.

— Фаталістичне самогубство — виникає внаслідок надмірного контролю суспільства над індивідом, «надмірній громадській регламентації» .

Серед протестантів самогубства трапляються частіше, ніж серед католиків; неодружені і незаміжні частіше кінчають життя самогубством, чим в шлюбі; серед військових самогубств більше, ніж серед цивільного населення; у мирний час кількість самогубств більша, ніж під час воєн і революцій; у періоди економічного процвітання і спаду самогубства відбуваються частіше, ніж в періоди економічної стабільності; самогубств більше в містах, ніж в сільській місцевості [10, 278].

На основі отриманих результатів Дюркгейм дійшов висновку, що типовою причиною самогубств в сучасному суспільстві служить послаблення соціальних зв’язків, індивідуальна ізоляція. Чим вище рівень інтеграції(згуртованості, солідарності) соціальної групи, тим нижче рівень самогубств.

Робота «Самогубство», на відміну від усіх інших робіт автора, грунтувалася на аналізі конкретного статистичного матеріалу. Таким чином, Дюркгейм став основоположником прикладної соціології і сприяв розвитку в соціологічній науці кількісного аналізу. В роботі був запропонований термін «аномія» для позначення одного з найважливіших чинників, сприяючих зростанню самогубств. Аномия — цей стан, що виникає внаслідок руйнування системи громадських норм і цінностей. Погляди Э. Дюркгейма були дуже популярні, а його концепція зробила значну дію на розвиток теорій сучасної суицидології, хоча сьогодні і є очевидним, що він переоцінював роль соціальних чинників, не приділяючи належної уваги індивідуальним причинам [11, 177].

Послідовник Э. Дюркгейма М. Хальбвакс частково відходить від класифікації учителя, пропонуючи розрізняти самогубство спокутне (самозвинувачення), клянуче (протестне) і дезілюзійне (результат розчарування, незадоволенню своїм статусом та ін.). М. Хальбвакс заперечує альтруїстичне самогубство, вважаючи його самостійним феноменом самопожертвування.

Багатьма сучасними дослідниками серед соціальних чинників на перший план висувається соціальна ізоляція, оскільки серед самовбивць набагато частіше, ніж серед населення в цілому, зустрічаються розлучені, безробітні або самотні. Не можна обійти увагою той факт, що, будучи мікросоціально обумовленими, більшість суїциїдальних дій спрямована не на самознищення, а на відновлення порушених соціальних зв’язків з оточенням.

1.2 Особливості суіцидальної поведінки у різні вікові періоди Розглянувши історію дослідження такого явища як суїцид, можна дослідити і психологічні особливості суіцидентів різних вікових груп.

Старше покоління, як відомо, найголовніша група суїциїдального ризику: у всьому світі вікова крива зростання самогубств, за винятком лише деяких країн, наприклад, Японії, повільно наростає у слабкої статі і різко злітає вгору до кінця життя у чоловіків. Це і зрозуміло: хвороби і самотність, занепад життєвих сил і відсутність веселкових надій на кращий стан тіла і духу не у усіх викликають позитивні емоції «соціально активній старості» .

Навіть незважаючи на негативні установки церкви, людям похилого віку іноді надавалося право вирішувати, чи битися з наростаючою лавиною хвороб і недуг або піти з гідністю що ще стоїть на своїх ногах.

Але з іншого боку, люди, які змогли повністю сказати «та» старості і прийняти її з усіма прикрощами і радощами, — дійсно відчувають цю останню пору життя як приємне завершення бурхливих днів молодості і черпають нові невідомі раніше задоволення в «скарбниці картин свого минулого» .

Покоління середнього віку сьогодні має можливість реалізувати свої ідеї, замисли і творчий потенціал або просто можливість працювати добре. Проте ні для кого не секрет, що робота деяких, а може і більшості, ще зовсім далека не те щоб навіть від ідеалу, але і просто від елементарної норми. Іноді це йде від недоліків загальної організації праці, а іноді і від суб'єктивних причин, що відносяться до конкретного фахівця: або це дуже слабка професійна підготовка, або небажання і невміння реально змінювати стиль і методи своєї роботи, або невміння координувати свою діяльність з іншими людьми і цілий ряд інших причин. Яким би «психологічним захистоми» не прикривали вони своє небажання або неможливість змінюватися, а може бути, і невідповідність своїх психофізіологічних особливостей обраному виду діяльності, вони обов’язково отримають досить велику порцію стресу в широкому асортименті психологічних чинників: невпевненість у своєму професійному і соціальному майбутньому, відчуття провини за невідповідність вимогам і погану роботу, тривога за своє місце і рівень заробітної плати, негативні емоції від конфліктів з керівництвом і коллегам та ін. З іншого боку, люди, що переглянули темп свого професійного і громадського життя, також отримують додаткові стресові навантаження, по-перше, природно, із-за більшої напруженості праці у зв’язку зі швидшим «темпом», а в інших, із-за міжособистісних бар'єрів, що виникають при цьому на їх шляху.

Одним з нових джерел отримання стресового заряду сьогодні є той, що нещодавно почав широко проявлятися механізм соціально-економічного розвитку — конкуренція. Боязнь неуспіху, відставання, програшу, тривога через невпевненість у своїх можливостях, страх стати жертвою конкурентів і інший букет занепокоєнь — ще до недавнього часу вважалося, що монополією на володіння цими психологічними явищами в широкому соціальному контексті володіє виключно капіталістичне суспільство.

Ще одним потенційно можливим стресогенним чинником для осіб середнього віку є інтенсивні зміни, що відбуваються в усіх сферах сучасного суспільства і іноді вимагають від людини корінної зміни мислення і поведінки. Більшість же людей середнього віку є зрілими людьми, що вже відбулися в професійному, сімейному і інших планах, що мають свій досить стійкий світогляд, установки, погляди на різні сторони життя, свої стереотипи мислення і поведінки, тобто увесь багаж досвіду, що накопичується з віком і іноді являється таким уневерсально-всеохоплюючим, що не дозволяє деяким людям взагалі сприймати нове.

Можливості сприймати нове і відповідно змінювати свою поведінку у представників середнього покоління, формування особи яких відбувалося в умовах менш динамічного суспільства, чим сьогодні, на жаль, не можна назвати дуже великими. З іншого боку, нові умови громадського життя породжують незмірно більшу кількість альтернатив, як при виборі стратегічних програм поведінки людини, таких, наприклад, як вибір професійної діяльності або форми і місця здобуття освіти, так і в повсякденній поведінці в побуті, наприклад, при купівлі газети або журналу. Більше авторитарне суспільство з його суворими правилами поведінки в усіх життєвих проявах не залишає у більшості випадків можливості вибору, обмежуючи свободу індивіда і свободу його особи, демократичніше — представляє набагато більші можливості для індивідуального розвитку, але примушує «мучитися» індивіда свободою вибору і невизначеністю. У історії відомі випадки підвищення числа самогубств в результаті демократизації суспільства (наприклад, в республіканській Іспанії).

Особливості молодіжного суїциду дуже специфічні. Основною причиною суіцидальної поведінки є стосунки з батьками, на другому місці - труднощі, пов’язані з школою, на третьому — проблеми взаємовідносин з друзями, в основному протилежної статі. Стосунки батьків з дітьми частенько не будуються на тому фундаменті відкритих, повністю щирих емоційно-теплих стосунків, які є надійним захистом від багатьох, іноді суворих випробувань, з якими зустрічається підростаюче покоління. І не випадково, що багато спроб суїциду у молодих розглядаються психологами як відчайдушний заклик про допомогу, як остання спроба притягнути увагу батьків до своїх проблем, пробити стіну нерозуміння між молодшим і старшим поколіннями. Істотну роль в суицидах грає збереження сім'ї в цілому — адже близько половини підлітків, що вчинили спроби самогубств, виросли в сім'ях в яких один з батьків або помер, або покинув сім'ю.

Розпад сім'ї, втім, є потужним чинником, пов’язаним з самогубствами, і у дорослих. Серед самотніх, неодружених і особливо розлучених набагато частіше зустрічаються добровільні відходи з життя. Більшою мірою незахищеними в цьому плані є чоловіки.

Цікаво, що молодих (у віці 15−19 років), навпаки, ранні браки не рятують від зменшення ризику суїциду — за даними американських авторів, серед одружених юнаків в 1.5, а серед заміжніх дівчат в 1.7 разів відсоток самогубств вищий, ніж у їх несімейних однолітків. Це пов’язано передусім з тим, що «молоді» браки найчастіше є спробою, і не завжди вдалою, вирішити якісь інші, проблеми, що не відносяться до браку, наприклад, позбавитися від нестерпної обстановки в сім'ї батьків.

Шкільні проблеми зазвичай пов’язані з неуспішністю або поганими стосунками з учителями і адміністрацією школи, рідше зі взаємовідносинами в класі. У наших школах, на відміну, наприклад від японських, де перед кожною екзаменаційною сесією відбуваються десятки самогубств школярів, ці проблеми зазвичай не є безпосередньою причиною самогубств, але призводять до пониження загальної самооцінки учнів, появи відчуття незначущості своєї особи, до різкого зниження опірності стресам і незахищеності від негативного впливу навколишнього оточення.

Одним з основних психологічних пояснень проблем, пов’язаних з однолітками, особливо протилежної статі, являється надмірна залежність від іншої людини, що виникає, звичайне в якості компенсації поганих стосунків зі своїми батьками, із-за постійних конфліктів і відсутності контакту з ними.

В цьому випадку часто буває, що стосунки з другом або подругою стають такими значимими і емоційно необхідними (за типом «я не можу жити без тебе»), що будь-яке охолодження в прихильності, а тим більше зради, відхід до іншого сприймається як непоправна втрата, що позбавляє сенсу подальше життя. При цьому іноді, за відсутності підтримки близьких і таких, що оточують, відбуваються «ситуативні самогубства» — імпульсивні, непідготовлені і власне незв’язані з усвідомленим наміром позбавити себе життю. Серед мотивів, що пояснюють спроби самогубства, самі підлітки і експерти-психологи вказують на різні способи таким чином вплинути на інших людей.

Незважаючи на громадську увагу, що зростає сьогодні, до проблем сім'ї, дитячо-батьківським стосункам і просто до проблем спілкування і взаємовідносин, сучасна ситуація в цьому плані ще багато в чому далека від ідеалу. Професійні і інші проблеми батьків, відсутність достатнього часу в силу різних соціально-економічних причин частенько приводять до формального виховання дітей або перекладання цієї функції на школу або взагалі невідомо на кого.

Крім того, в сучасних умовах збільшується розрив між різними віковими і соціальними групами (посилюється процес «диференціації») — це відбувається через швидку зміну культурних норм і еталонів поведінки в різних громадських шарах, посилення впливу моди і ряду інших причин.

Усе це призводить до того, що проблема «батьків і дітей» може бути, як ніколи, гостро стоїть саме сьогодні і від її рішення залежить успіх діалогу між підлітками і дорослими і цінність реальної допомоги молодим. Поки що спроби дорослих налагодити контакт з молоддю не є вдалими і потребують серйозного підходу до цього питання.

суіцид соціальний психологічний

РОЗДІЛ 2. Профілактика та способи корекції суіцидальної поведінки

2.1 Методи оцінки схильності особистості до суіцидальної поведінки Незважаючи на різноманітність методів діагностики суїциїдальної поведінки, точна реєстрація суїциїдальних намірів досі невизначена, оскільки ні соціологи, ні психологи не можуть охопити увагою усі ситуації, які можуть спровокувати суїцид.

Та все ж необхідність вирішувати цю суспільно значиму проблему усіма доступними способами примушує шукати, передусім, діагностичні шляхи, що дозволяють, передусім, виявити «групу ризику виникнення суїциїдальної поведінки». Особливо важлива така робота відносно молодих людей, підлітків. Дуже важливо розробити пакет психодіагностичних методів, що дозволяють на ранніх стадіях виявити розвиток кризи і надати необхідну психотерапевтичну допомогу" .

Зазвичай психологи включають в діагностичні блоки, що дозволяють досліджувати глибинні тенденції і потреби особи. Вибирають зазвичай проектні методики, такі як:

— ТАТ (тематичний апперцептивний тест);

— Тест Г. Роршаха (кольорові плями);

— тест Розенцвейга, що дозволяє досліджувати рівень соціальної дезадаптації і характер реагування в скрутних ситуаціях;

— піктограмами.

Окрім перерахованих методик психологи і психотерапевти використовують різного роду прийоми і процедури, що дозволяють перевірити ефективність проведеної психотерапевтичної роботи.

Наприклад, В. Франкл пропонував пацієнтам розташувати значимі події у минулому і передбачувані в майбутньому на прямій, символізуючій життя. Відмова людини відмітити події майбутнього вважалася тривожною ознакою. Необхідність рішення скринінгових завдань призводить до того, що методики мають бути компактними, давати можливість швидкої обробки великої кількості результатів 24, 200.

Хайкіна М.В. пропонує свою діагностичну батарею, що включає опитувач «Самооцінка психічних станів» Г. Айзенка і метод незавершених пропозицій. Опитувальник Г. Айзенка дає можливість виявити рівень тривожності, фрустрації, агресії і ригідності, тобто тихий станів, які з великою вірогідністю можуть супроводжувати потенційного і реального суїцидента. При обробці результатів по тесту Г. Айзенка маються на увазі наступні характеристики :

1. особова тривожність — схильність індивіда до переживання тривоги, що характеризується низьким порогом виникнення реакції тривоги;

2. фрустрація — психічний стан, що виникає внаслідок реальної або уявної перешкоди, перешкоджає досягненню мети;

3. агресія — підвищена психологічна активність, прагнення до лідерства шляхом застосування сили по відношенню до інших людей;

4. ригідність — ускладненість в зміні наміченої суб'єктом діяльності в умовах, що об'єктивно вимагають її перебудови.

На другому етапі діагностичної роботи Хайкіна М.В. пропонує використати метод «незавершені пропозиції», який є проектною методикою, що дозволяє напрямлено з’ясувати відношення випробовуваного до того, що оточує і деякі особові установки.

При обробці результатів психологові необхідно звертати увагу на особливості сприйняття підлітками того, що оточує і на наявність або відсутність усвідомленого прагнення до збереження життя. Ці пропозиції дозволяють виявляти як особливості планування свого життя підлітком, так і наявність у нього усвідомленого прагнення жити. Досвід використання цих незавершених пропозицій показує, що, незважаючи на ті, що пройшли 2−3 роки після спроби суїциду, у подростков-суицидентов зберігається характерна особливість світосприйняття, негативне відношення до того, що оточує. Більшість з них прагне порвати з сьогоденням, але при цьому не може сформулювати шляхи досягнення виходу з несприятливої ситуації.

Багато психотерапевтів і консультанти відмічають, що важливою рисою самовбивці є амбівалентність. Вона ускладнює розпізнавання істинних намірів такими, що оточують. Консультант, що зустрічається з клієнтами, що мають суїциїдальні наміри, передусім, зобов’язаний проаналізувати власні установки і почуття по відношенню до самогубства, знати їх заздалегідь. У роботі ніколи не слід приховувати свої справжні почуття. Налагоджений контакт з консультантом може бути якнайміцнішою ниткою, що зв’язує людину, що втратила надію, з життям.

Індивідуальні консультації пацієнтів і їх родичів проводять лікар і психолог. Соціальний працівник виступає в ролі посередника між пацієнтом і лікарем; пацієнтом і психологом; пацієнтом і його родичами; при необхідності веде пошук рідних пацієнта і сприяє їх взаємодії з фахівцями лікарні.

Окрім індивідуальних консультацій вирішальну роль в реалізації профілактики самогубств можуть зіграти групові консультації, грунтовані на проведенні соціально-психологічних тренінгів. Люди з суїциїдальними намірами не уникають допомоги, а навпаки, часто прагнуть до неї, зокрема, до консультування. З тих, хто здійснює суіциди, майже 70% консультуються лікарями загального профілю за місяць, а 40% - впродовж останнього тижня до здійснення фатального вчинку; 30% так чи інакше виражають свої наміри, повідомляючи оточення [5, 67].

2.2 Соціально-психологічна допомога особистості у випадках суіцидально-оріентованої поведінки Зважаючи на недостатню ясність причин, чинників, механізми суїциїдальної поведінки і його безперечного взаємозв'язку з іншими видами девіантної поведінки, можливе використання комплексних програм реабілітації і реадаптации для людей, що відносяться до «груп ризику розвитку суїциїдальної поведінки». Ці програми спрямовані на підтримку загального тонусу клієнтів, збереження і розвиток кола спілкування, встановлення нових контактів, що є потужним засобом, що утримує в житті; а також розвиток соціальних навичок, відробіток травматичных переживань, особове зростання.

Оскільки суїциїдальна поведінка є проблемою багато в чому не лише психологічною, але і соціальною, доцільно реалізовувати профілактичні заходи одночасно в двох напрямах: заходи, спрямовані на соціально економічну сферу (їх мета зниження інтенсивності чинників суїциїдального ризику), і заходи по вдосконаленню системи охорони здоров’я.

Досвід ряду країн з розробки і впровадження національних програм суїцидальної превенції [16−23], узагальнюючі статті визнаних фахівців в цій області [1, 24] і методичні матеріали громадських організацій різного рівня надають нам цінний матеріал, який можна використати як основу для розробки відповідної програми на користь України.

Однім з підходів до проблеми є трикомпонентний підхід, що вже став традиційним, він передбачає: первинну; вторинну; третинну превенцію.

Альтернативним йому, але вельми близьким по духу і таким, що реалізує заходи на трьох рівнях, є підхід, що передбачає:

— заходи відносно суспільного здоров’я в цілому;

— раннє і ефективне лікування психічних розладів;

— підвищена увага з боку суспільства до осіб, що страждають на порушення психічного здоров’я в цілому.

В Шведській національній програмі превенції, що довела свою ефективність в період з 1996 по 2006 р. р., пропонується також трикомпонентна, але інша схема:

— загальна суїцидальна превенція, що включає заходи психологічного, освітнього і соціального характеру, направлені на поліпшення стану здоров’я населення та профілактику травматизму в цілому;

— непряма суїцидальна превенція, направлена на виявлення і лікування хвороб і соціальних проблем в групах та в ситуаціях ризику, що має на меті понизити число самогубств завдяки оптимізації навколишнього середовища, зокрема, завдяки зниженню доступності засобів самогубства;

— пряма суїцидальна превенція, направлена на осіб, що переживають суїцидальні думки і проявляють суїцидальні тенденції, яка орієнтована на управління суїцидальним процесом, тобто на подолання суїцидальних думок, запобігання суїцидальним спробам і самогубствам.

В монографіях останніх років приводяться теоретичні розробки, що дозволяють виділити два головних напрями у області суїцидальної превенції на державному рівні, — підхід, орієнтований на систему охорони здоров’я, і підхід, орієнтований на підвищення рівня суспільного здоров’я в цілому. Ці два напрями передбачають різні фокусні групи, цілі і конкретні заходи.

Це допоможе підкреслити різний ступінь «фокусування» і різну направленість дій, які, проте, доповнюють одна одну. В рамках підходу, орієнтованого на систему охорони здоров’я, вся сума міждисциплінарних знань, накопичених у сфері суїцидології, повинна бути використана з тим, щоб допомогти конкретній людині. В рамках підходу, направленого на суспільство в цілому, зусилля професіоналів, громадськості і людей, що ухвалюють рішення, направляють на створення загальної обстановки і системи заходів, здатних попередити суїцидальну поведінку. І у тому, і в іншому випадку велике значення має система цінностей, що сповідається людьми, так чи інакше пов’язана з обговорюваною проблемою, а також їх відношення до такої специфічної сфери як психічне здоров’я і самогубство.

Сьогодні існує Міжнародна асоціація по відвертанню самогубств, одним з головних принципів діяльності якої є їх анонімність. Свідомість, що особисті, тяжкі для людини питання не отримають розголос, робить пацієнта більше розкутим, полегшує встановлення з ним контакту. Основною ланкою у справі відвертання самогубств є анонімна телефонна служба («телефон довіри»). Мета телефонної служби — прагнення запропонувати будь-якій людині, що знаходиться в кризовій ситуації і міркує про самогубство, телефонний контакт із співробітником, готовим вислухати його як друг, здатним допомогти абонентові здолати кризову ситуацію, з якою він зіткнувся. Принципи працівників служб — допомогти абонентові самостійно прийти до правильного рішення.

Социальный працівник сьогодні не лише людина, що надає допомогу певним неблагополучним людям і сім'ям, але і певною мірою — політик і громадський діяч, що бере участь в реформуванні соціальної політики і законів, спрямованих на досягнення добробуті усього суспільства. Для виконання цієї багатопланової діяльності соціальний працівник має бути готовий виступати в різних якостях, грати безліч ролей.

Суїциїдальна поведінка є динамічним процесом, що складається з наступних етапів.

I. Етап суїциїдальних тенденцій. На цьому етапі здійснюється превенція суїциду, тобто його відвертання на підставі розпізнавання психологічних або соціальних передвісників. Головний сенс превентивних заходів полягає в тому, щоб переконати суспільство, що суїциїдальні думки психологічно зрозумілі і самі по собі не є хворобою, бо представляють природну частину людського існування; що суїциїдальна поведінка скороминущий і доступно дозволу, а тому предотвратимо, якщо у оточення буде бажання вислухати іншу людину і допомогти йому.

II. Етап суїциїдальних дій. Він починається, коли тенденції переходять в конкретні вчинки. Під суїциїдальною спробою розуміється свідоме прагнення позбавити себе життю, яке за не залежними від людини обставинами (своєчасне надання допомоги, успішна реанімація і т. п.) не було доведено до кінця. Самоушкодження, прямо не спрямовані на самознищення, мають характер демонстративних дій (шантаж, каліцтво або самоушкодження, спрямоване на виниенення психологічного або морального тиску на оточення для отримання певних вигод), носять назву парасуїцида. Парасуїциди зазвичай не передбачають смертельного результату, але буває, що людина гине, тому що «перегоріла». Суїциїдальні тенденції можуть також привести до завершеного суїциду, результатом якого є смерть.

На цьому етапі здійснюється процедура інтервенції. Вона є процесом втручання в поточний суїцид для відвертання акту саморуйнування і полягає у контакті з людиною, що зневірилася, і наданні йому емоційної підтримки і співчуття в переживаній кризі. Головне завдання інтервенції полягає в тому, щоб утримати людину в живих, а не в тому, щоб переробити структуру особи людини або вилікувати його нервово-психічні розлади. Ця найважливіша умова, без якої інші зусилля психотерапії і методи надання допомоги виявляються недієвими.

III. Етап постсуїциїдальної кризи. Він триває від моменту здійснення суїциїдальної спроби до повного зникнення суїциїдальних тенденцій, що іноді характеризуються циклічністю прояву. Цей етап охоплює стан психічної кризи суицидента, ознаки якого (соматичні, психічні або психопатологічні) і їх вираженість можуть бути різними. На цьому етапі здійснюються поственція і вторинна превенція суїциїдальної поведінки.

Поственція — це зусилля із відвертання повторення акту аутоагресії, а також попередження розвитку посттравматичних стресових розладів у вцілілих і їх оточення. Завдання поственції полягають в полегшенні процесу пристосування до реальності у тих, що переживають труднощі, зменшенні міри виразності суїциїдальної поведінки, а також в оцінці і ідентифікації чинників ризику повторного суїциду.

Вони вирішуються шляхом використання таких стратегій, як: психологічне консультування; кризова інтервенція; пошук систем підтримки особи в суспільстві; освітня стратегія для підвищення усвідомлення ролі і значущості саморазрушаюего поведінки; підтримка контактів зі ЗМІ для дотримання етичних принципів при інформуванні про акти аутоагресії в суспільстві. Вторинна превенція полягає в попередженні повторних суїциїдальних спроб.

Для здійснення превенції самогубств ВООЗ пропонує використати три концептуальні моделі. Медична модель превенції розглядає спробу суїциду передусім як крик про допомогу, до якого призводять емоційні розлади і психологічна криза. Консультування, медикаментозне і психотерапевтичне лікування, аутоагресії, що знижують рівень, є основними завданнями цієї моделі. Соціологічна модель орієнтована на ідентифікацію чинників і груп ризику з метою адекватного контролю суїциїдальних тенденцій. Екологічна модель передбачає дослідження зв’язку суїциду з чинниками зовнішнього оточення в конкретному соціокультурному контексті. Реалізація цієї моделі полягає, передусім, в контролі і обмеженні доступу до різних засобів і інструментів аутоагресії.

Специфіка організації соціально-психологічної роботи з особами, схильними до суїциду, полягає в проведенні заходів, сприяючих зміні їх соціальної ізоляції і зменшенню суїциїдальних тенденцій.

Методами профілактики відвертання самогубств є постійні спостереження за особами з суїциїдальними настроями, наявність телефонів довіри і анонімних психологічних консультацій, а у відомій ситуації - негайна допомога психіатра. У Україні сьогодні з’явилися декілька суіцидологічних центрів і кабінетів соціально-психологічної допомоги, де люди опинилися в критичній ситуації можуть отримати професійну допомогу.

Виключно відповідальним етапом профілактики самогубств виступає надання допомоги суіциденту з боку соціального працівника. Як показує практика, існує три основні способи допомоги людині, що думає про суїцид: своєчасне діагностування і відповідне лікування суицидента; активна емоційна підтримка людини, що знаходиться в стані депресії; заохочення його позитивної спрямованості з метою полегшення негативної ситуації.

Центральною частиною подолання кризового стану людини і визначення шляхів його виходу з важких ситуацій є індивідуальна профілактична бесіда з суіцидентом. Зрозуміло, вона має свою специфіку, яка проявляється в наступному: ні в якому разі не можна запрошувати людину на бесіду через третіх осіб, запрошення необхідно зробити обов’язково особисто (краще спочатку зустрітися як би ненавмисно, звернутися з яким-небудь нескладним проханням або дорученням, щоб був привід для зустрічі); при виборі місця бесіди головне — відсутність сторонніх осіб (ніхто не повинен переривати розмови, скільки б він не тривав); бажано спланувати бесіду не в робочий час, коли кожен зайнятий своїми справами; в процесі бесіди доцільно не вести ніяких записів, не поглядати на годинник і тим більше не виконувати які-небудь «попутні» справи. Потрібно усім своїм видом показати суициденту, що важливіше за цю бесіду для вас зараз, нічого немає; профілактична бесіда.

Існує високий рівень потреби населення в спеціалізованих видах допомоги. Причиною цього є не лише дефіцит фахівців, але і підвищений рівень стигматизації. Ефективність профілактики суїциїдальної поведінки залежить передусім від первинної ланки охорони здоров’я, тобто від роботи з широкими верствами населення, пропаганди здорового способу життя, діагностики і нівеляції чинників суїциїдального ризику, моніторингу груп ризику, дестигматизації суіцидентів.

Таким чином, основою профілактики суїцидальної поведінки для всіх категорій громадян, схильних до суіцидальної поведінки є суїцидальна превенція — запобігання суїциду, яке полягає у здатності визначити небезпеку реалізації суїцидальних дій на ранніх стадіях формування суїцидогенезу. Превенція на початковому етапі за відсутності аутоагресивних проявів полягає у профілактичній, просвітницькій роботі, спрямованій на руйнування соціальних міфів і помилкових суджень про самогубства, якими мотивовано чимало суїцидів. Виявлення перших ознак аутоагресивних спонук вказує на необхідність превентивного психокорекційного втручання.

Спеціалізована суїцидологічна допомога надається епізодично, окремими фахівцями-науковцями у великих містах України. Основні лікувальні заходи спрямовано на купірування психопатологічних проявів. Психотерапевтична робота з суїцидентами практично не проводиться. В Україні досі не прийнято нормативно-правові акти, що регламентують надання допомоги хворим з аутоагресивними проявами, не розроблено систему організаційних, діагностичних, лікувально-реабілітаційних заходів щодо надання спеціалізованої психолого-психіатричної та психотерапевтичної допомоги.

Відсутність спеціалізованої суїцидологічної служби в Україні зумовлена ще й тим, що в нашій країні офіційно не існує такої професії (спеціалізації), як суїцидолог. Це безпосередньо впливає на відсутність прямого фінансування з боку держави програм, спрямованих на роботу з особами, які мають аутоагресивні прояви. Організація системи надання суїцидологічної допомоги має вирішуватися в загальнодержавному масштабі.

Проте проблема суїцидальної особистості стоїть перед спеціалістом уже і потрібно запобігати добровільному самознищенню, не чекаючи коли окреслена проблема буде вирішена на державному рівні. Тому, розпочинаючи роботу з суїцидентом, важливо з’ясувати наявність і ступінь вираження психічних, насамперед афективних порушень, особистісних розладів, алкогольної, наркотичної залежності. Обов’язковою є психофармакологічна терапія, спрямована на основне захворювання, оскільки суїцидальна поведінка ґрунтується на його психопатологічних механізмах.

Соціально-педагогічна профілактика зводиться в таких ситуаціях до пошуку шляхів повернення потенційного суїцидента у «вир життя», піднесення його цінності як незамінної, виняткової складової цього потоку. Фахівець має в такій ситуації будувати новий образ особистості, використовувати всі можливі способи збереження життя людини [3, 43].

Таким чином з окресленого вище випливає, що причиною суїцидальної поведінки виступають певні психофізіологічні, економічні, соціокультурні, педагогічні чинники, в основі яких невміння або небажання людини психологічно пристосуватися до нових реалій життя, прийняти нову життєву ситуацію. Вирішувати дану проблему має не тільки суспільство в цілому, але й кожна людина, особливо та, яка повинна знаходитися поруч з суіциндентом, допомагати їй у складній ситуації. Таким чином, організація соціально — психологічної роботи по боротьбі з самогубством йде по двох основних напрямах:

— профілактика самогубств;

— реабілітація і адаптація суицидентов і їх оточення.

Тільки протягом останніх десятиліть смерть і вмирання стали гідною уваги проблемою, над якою працюють у сфері охорони здоров’я і соціології. Ця тема має стати частиною освітніх програм в школах та інших навчальних закладах та в країні в цілому.

ВИСНОВКИ Самогубство однозначно є небажаним соціальним явищем сучасної російської дійсності. У нашій культурі не прийнято розцінювати самогубство як героїчний вчинок або як спокутну жертву. На самогубство прийнято дивитися як на вчинок, продиктований відчаєм, безвихідною ситуацією або хворобою. А на суїцидентів — як на людей, що гостро потребують допомоги фахівців різного профілю, і, передусім, соціологів.

Багатовікове осмислення феномену самогубства призвело до виникнення різноманітних психологічних підходів і практичних методів роботи з людьми з суїциїдальною поведінкою.

До психологічних підходів можна віднести антропологічний підхід, власне психологічний підхід, що має витоками психоаналіз, психопатологічний підхід, соціально-психологічний підхід. Психологічні пояснення завжди доповнюються соціологічними і культурологічними.

Очевидно, що в основі, як і в будь-якому вчинку, є свої причини. Тільки вони не завжди зрозумілі людям, які оточують суіцидента. Головними причинами суіцидів можна назвати страх перед покаранням, душевну хворобу, проблеми в сімїі і на роботі, пристрасті і афекти, грошові втрати, перенасиченість життям, соматичні захворювання. Обраний самовбивцями спосіб відходу з життя залежить від багатьох чинників: культурних, характерологічних, ситуативних. Але найпопулярніший спосіб суїциду у світі - повішання.

Люди, що здійснюють спробу самогубства, мають суіцидогенні особові особливості, що проявляються у відповідних ситуаціях. Тому в психологи різних спеціалізацій розробляють різноманітні психодіагностичні методики, що дозволяють на ранніх стадіях виявити розвиток кризи і надати необхідну психотерапевтичну або консультативну допомогу індивідуально або в групі.

Діагностично значимими показниками, пов’язаними з підвищеною вірогідністю виникнення суїциїдальної поведінки являються тривожність, фрустрація, агресія і ригідність. Якщо ризик суїциїдальної поведінки високий, то показано індивідуальне психологічне консультування або психотерапію, найважливішим результатом яких для клієнта є розуміння і почуття, що він почутий і не самотній.

Для того, щоб соціологові як можна рідше працювати з невдалими самовбивцями, необхідно здійснювати превентивну роботу з «групами ризику розвитку суїциїдальної поведінки» їз спеціальними програмами реабілітації і реадаптации, спрямованих, передусім на розвиток спілкування, взаєморозуміння, нових соціальних контактів, навичок, подолання стресових станів.