Реальність і міфі — стильові особливості новелли Франца Кафки «Перевтiлення»

Реальнiсть i мiфи — стильовi особливостi новели Франца Кафки «Перевтiлення» .

Мабуть, найстрашнiше в свiтi, коли людина вранцi прокидається i не знаходить себе. Ще є думки, але вони здебiльшого «вчорашнi»: «треба не спiзнитися на роботу», чи «дзвонить годинник». А людини вже нема. Натомiсть у лiжку лежить на спинi величезна дивна комаха, безпорадно смикає комашиними нiжками, намагаючись пiдвестися, але важкий панцир тягне долу.

Що це? Нiчнi жахи? Тяжка психiчна хвороба? Нi, це реальнiсть. Реальнiсть, в якiй житимуть герої новели «Перевтiлення». Реальнiсть, в яку повiрить читач. Особлива реальнiсть Ф. Кафки.

Колись давно люди не могли пояснити багатьох природних сил, шляхiв людської долi. Їхня фантазiя створила мiфи про богiв i надприроднi iстоти, що правлять свiтом, керують долями i вчинками людей. Реальнiсть i фантастика в таких мiфах тiсно переплiтались, вiдбиваючи неспроможнiсть людини логiчно осмислити свiт, в якому вона жила. Багато стародавнiх мiфiв розповiдали про перевтiлення людини у квiтку, дерево, тварину. Здебiльшого герої давнiх мiфiв каралися перевтiленням за вади характеру, поганi вчинки. I таке перевтiлення сприймало ся як попередження, пересторога людям.

Ф.Кафка творить свiй мiф. Реальнiсть i фантастика поєднуються, щоб створити образну картину сучасного авторовi свiту, безжалiсного i абсурдного, де нiчого не пiддається логiчному тлумаченню, де людина приречена на самотнiсть, де почувається вона лише комахою.

За що доля карає головного героя новели Грегора Замзу? Вiн звичайна молода людина. Всi його зусилля i турботи було вiддано сiм'ї. Вiн наполегливо працював, щоб утримувати збанкрутiлого батька, хвору матiр, молодшу сестру. Роботу свою вiн не любив i мрiяв колись покинути її, але тепер нi, колись покинути. Коли сiм’я буде забезпечена, коли сестра буде навчатися у консерваторiї, про яку мрiє. Саме про це дозволяє собi помрiяти Грегор, лежачи в лiжку i вiдчуваючи себе дивно змiненим, але ще не усвiдомлюючи це. Вiн лише вiдчуває, що йому важко перевернутися на правий бiк, на якому вiн звик спати. Такi подробицi, що ними насичує розповiдь Кафка, тiльки посилюють враження вiрогiдностi всього, що вiдбувається. Нарештi герой переконався, що вiн перетворився на комаху, що це не сон, не марення, як здавалося йому спочатку. I, переконавшись, герой жахнувся. Але зовсiм не самого перевтiлення. Жахнувся, що запiзнився на поїзд i тепер не має навiть надiї бути на роботi вчасно. Жахнувся, що в новому виглядi йому важко буде працювати з клiєнтами i сiм’я залишиться без коштiв. Жахнувся, коли почув лагiдний голос матерi й свiй комашиний писк у вiдповiдь. Йому соромно за перевтiлення перед рiдними.

Цiкаво, що Грегор нiкого з рiдних не кличе на допомогу, хоча це була б нормальна реакцiя. Вiн майже одразу сприймає своє перевтiлення без внутрiшньої боротьби. А всi зусилля зосереджує на пристосуваннi до нового тiла, до нових умов життя. I навiть знаходить дещо приємне у своєму новому становищi. Наприклад, вiн з’ясував, що може лазити по стелi, й навiть полюбив подовгу там висiти. Його мучать сором i безвихiдь, гидотливе ставлення найдорожчих йому людей, але вiн навiть собi не ставить запитання, чому з ним це сталося, за що вiн карається перевтiленням. Можливо, тому, що ще в образi людини Грегор почував себе комахою, яка нiчого не може змiнити в життi? Можливо тому, що у своїй родинi вiн був самотнiй i його любили доти, поки в ньому була потреба? На цi питання автор не дає вiдповiдi. Його стиль, насичений побутовими подробицями, навпаки нiби примушує читача зосередитись на подiях, а не розмiрковувати над причинами. I цей стильовий прийом знову нагадує давнi мiфи, в яких подавалась лише розповiдь про подiї i кожен мав право тлумачити їх, як схоче. До того ж мiфи були витвором колективної творчостi, позицiя автора не мала нiякого значення. Об'єктивний, або як його називають, «протокольний стиль» Кафки, має, можливо, таку саму мету. I «мiф Кафки» теж кожен має право тлумачити вiдповiдно до своїх життєвих цiнностей.

Напевне, подiї, описанi в новелi, невипадково починаються вранцi. Ранок. Людина прокидається. Можливо, щоб розпочати новий день. Багато в чому схожий на попереднiй, але новий. Можливо, щоб розпочати нове життя, щось докорiнно змiнити в собi. Тому що вона людина i прагне вiдчути свою значущiсть, свою спроможнiсть змiнити свiт.