Перспективи розвитку класичних університетів

РЕФЕРАТ на тему:

" Перспективи розвитку класичних університетів" .

ПЛАН Вступ.

1. Основні шляхи удосконалення класичних університетів та вищої освіти в Україні.

2. Напрямки структурного реформування класичних університетів України з огляду на Болонський процес Вступ Система вищої освіти України поступово набуває динаміки позитивних змін, які мають стабільний та перспективний характер, та які створюють реальні умови для забезпечення рівного доступу громадян до якісної вищої освіти, виведення її на рівень реальних потреб національної економіки та світових стандартів, демократизації навчального процесу, підвищення мобільності студентів та викладачів, інноваційності вищої освіти. Прискорювачем цих змін, безперечно, виступає процес інтеграції системи вищої України у світовий та європейський освітній простір, приведення системи вищої освіти на державному, регіональному та університетському рівнях до вимог Болонської декларації та надання їй принципово нової системної якості.

У той же час зміни, що відбуваються, мають суперечний характер. У більшості вищих навчальних закладах реформування навчального процесу згідно вимог Болонської декларації відбувається здебільшого формально, часто лише маскуючи старі підходи під зовнішні атрибути прогресивних тенденцій. Певною мірою такому розвитку процесів є об'єктивні причини. Все нове має довести свою ефективність, набути практично прийнятні форми, стати можливим для застосування. Загально визнаного підходу в Україні у впровадженні вимог Болонського процесу поки що немає. Він з’явиться, коли вищі навчальні заклади без очікування вказіки зверху, будуть брати на себе ініціативу, пропонувати нові підходи у руслі сучасних тенденцій, коли будуть напрацьовані певні практичні рекомендації.

1. Основні шляхи удосконалення класичних університетів та вищої освіти в Україні.

На сьогоднішній день для більшості країн підвищення якості вищої освіти та її привабливості у світі є життєвоважливою проблемою.

Особливо важливим є вирішення освітніх проблем для таких країн як Україна, Росія, Польща та інших, освіта яких, незважаючи на певні минулі досягнення, існувала ізольовано. Для України, наприклад, перш ніж говорити про вирішення головного завдання Болонського процесу щодо виводу європейської системи освіти на провідну роль у світі, треба створити принципово нову атмосферу відкритості та співробітництва з усіма європейськими країнами в освітній галузі, інтегруватися до загальноєвропейських освітніх цінностей, стати складовою загально­європейського освітнього та наукового потенціалу.

Тому такі вищі навчальні заклади, як університети, наполягають на активізації роботи щодо стандартизації вищої освіти відповідно до вимог Болонського процесу, наповнення її реальним, а не показовим реформуванням, усунення тенденцій непродуманого збереження застарілих принципів функціонування системи вищої освіти шляхом їх маскування під псевдо прогресивні тенденції.

Кредитно-модульна система, незалежно від того, що вона є одних із ключових елементів реформування освіти згідно вимог Болонського процесу, є самодостатньою системою, яка дозволяє суттєво підвищити ефективність навчального процесу. Від її включення до Болонського процесу вона лише виграла, оскільки прискорюється її впровадження. Створення можливості порівняння результатів навчальної роботи студентів різних навчальних закладів Європи не вичерпує потенційних можливостенй кредитно-модульної систем.

Організація навчального процесу у кожному навчальному закладі має забезпечити можливість для кожного студента всебічного задоволення його освітніх потреб завдяки його власної ініціативи та індивідуальних спрямувань. Для цього вищий навчальний заклад має ставити за мету створення умов, завдяки яких кожний студент мав би право самостійно вибирати траєкторію, інтенсивність та обсяг свого професійного зростання, виходячи із його особистих інтелектуальних та фізичних можливостей, творчих спрямувань та соціальної активності.

Для цього у повній мірі має бути використаний потенціал кредитно-модульної системи, яка повинна виступати механізмом перетворення навчального процесу у технологію навчання. Модульна структура повинна будуватися таким чином, щоб формувати діяльністно-орієнтовані та професійно-орієнтовані локальні та інтегральні цілі навчального процесу. Індивідуальна траєкторія навчання, яку можна організуванти за допомогю кредитно-модульної системи, стимулює досягнення цілей навчання кожного модуля та процесу навчання у цілому. Основною турботою вищого навчального закладу має бути об'єктивний контроль гарантованого досягнення локальних та інтегральних, професійно орієнтованих, цілей навчання. Завдяки цьому навчальний процес перетворюється у певну технологію, яка забезпечую підготовку фахівців для народного господарства саме з такою якістю, яка б відповідала як індивідуальним так і суспільним інтересам.

Якість вищої освіти безпосередньо залежить від рівня впровадження інформаційно-комунікаційних технологій та формування інформаційної культури. Мова вже не йде лише про впровадження до навчального процесу комп’ютерної техніки. Необхідне формування принципово нової парадигми освітньої діяльності в умовах інформаційного суспільства. Зараз понад 60% найновішої наукової та освітньої інформації, що продукується у світі, зберігається і існує лише в електронній формі. Її різноманітність та обсяги такі, що неможливо рекомендувати для студентів щось конкретне. Це лише звузить можливості студента у процесі власного професійного зростання. Необхідно просто надійно включити студента до цього інформаційного середовища, у якому він зможе забезпечити власні інформаційні потреби. Для підключення цих інформаційних ресурсів необхідна всебічна автоматизація та комп’ютеризація навчального процесу.

Необхідно вдосконалювати систему управління вищою освітою та впорядковувати мережу вищих навчальних закладів з урахуванням загальнодержавних та регіональних потреб у фахівцях з вищою освітою.

Університет має бути самостійною установою, яка є морально й інтелектуально незалежною від будь-якої політичної або економічної влади та здійснювати свою діяльність виключно в інтересах всього суспільства та в інтересах кожного окремого громадянина. Свобода у викладацькій та науково-дослідницькій діяльності має бути основним елемент, який гарантує відповідність змісту вищої освіти постійно змінюваним потребам і запитам суспільства, взаємний обмін між європейськими навчальними закладами інформацією та документацією, а також стимулює освітню та наукову мобільність студентів та викладачів.

Більша частина галузевих нормативних документів з організації освітньої діяльності, які контролюють змістовну частину навчальних програм втрачають свій сенс та перетворюються на гальмо технологізації навчального процесу.

Для реалізації нових завдань, які стоять перед системою вищої освіти України, необхідно здійснити заходи щодо підвищення ефективності фінансово-економічних показників діяльності вищих навчальних закладів, передбачивши оптимізацію фінансових витрат на проведення навчально-виховного процесу, зменшення витрат на підготовку одного фахівця без зниження якості вищої освіти. Необхідно надати право вищому навчальному закладу в межах існуючого бюджетного або позабюджетного фінансування планувати рентабельність своєї діяльності. Для цього необхідно відмовитися від такого критерію обліку навчальної роботи викладачів як норма навчального навантаження та перейти виключно до врахування співвідношення «викладач:студент» на рівні кожного окремого навчального підрозділу вищого навчального закладу. Викладачі теж повинні набирати у ході навчального процесу кредити, від кількості яких має залежати їх заробітна платня. Необхідно надати право керівникам вищих навчальних закладів затвердження і корегування протягом бюджетного року кошторисів бюджетних закладів у зв’язку зі зміною обсягів доходів та видатків з метою підвищення ефективності навчального процесу.

2. Напрямки структурного реформування класичних університетів України з огляду на Болонський процес Враховуючи незворотність Болонського процесу, ми маємо усвідомлювати, що для нашої системи вищої освіти він є дуже непростим. Нові виклики ми повинні прийняти не тільки переносячи на наше підґрунтя досвід інших держав, але й пропонуючи європейському співтовариству свої доробки, досягнення, пропозиції, своє бачення проблем. Тобто потрібно досягти гармонійного поєднання європейських нововведень і кращих вітчизняних традицій. Але ми повинні відверто визнати, що за останні роки у сфері вищої освіти України, особливо університетської, накопичилися складні проблеми, вирішення яких залишається на порядку денному, навіть незважаючи на наявність чи відсутність таких факторів, як Болонський процес.

Ці проблеми становлять так би мовити деякий мартиролог нашої вищої освіти.

Надлишкова кількість навчальних напрямів і спеціальностей, відповідно 76 та 584. Кращі ж світові системи вищої освіти мають у 5 разів менше.

Недостатнє визнання у суспільстві рівня «бакалавр» як кваліфікаційного рівня, його незатребуваність вітчизняною економікою. Як правило, прийом до вузу ми здійснюємо не на бакалаврат, а на спеціальність.

Загрозлива у масовому вимірі тенденція до погіршення якості вищої освіти, що наростає з часом.

Збільшення розриву зв’язків між освітянами і працедавцями, між сферою освіти і ринком праці.

Невиправдана плутанина у розумінні рівнів спеціаліста і магістра. З одного боку, має місце близькість програм підготовки спеціаліста і магістра, їхня еквівалентність за освітньо-кваліфікаційним статусом, а з іншого — вони акредитуються за різними рівнями, відповідно за III і IV.

Ми змирилися з нехтуванням передовими науковими дослідженнями у закладах освіти, які є основою університетської підготовки. Наша система наукових ступенів складна у порівнянні з загальноєвропейською, що ускладнює мобільність викладачів і науковців в Європі.

Університети України не беруть на себе роль методологічних центрів, новаторів, піонерів суспільних перетворень, за якими має йти країна. Рівень автономії ВНЗ у цих питаннях значно нижчий від середньоєвропейського. Не виконують роль методологічних керманичів заклади освіти, що мають статус національних, у той час, коли їхня кількість досягла близько 40% від загальної кількості ВНЗ III та IV рівнів акредитації.

Ці та інші перешкоди погіршують розпізнавання нашої системи вищої освіти зовнішнім світом, підсилюють ізоляціоністські тенденції, погіршують мобільність наших студентів, викладачів і науковців в межах європейського освітнього простору і ринку праці.

Зменшити ці перешкоди — означає для нас опинитися, образно кажучи, на першому поверсі величезної будівлі, яка має назву «Європа знань» .

" На другому поверсі" на нас чекають дуже серйозні структурні перетворення. Це — модернізація системи контролю якості освіти, узгодження дворівневої системи з європейською моделлю, введення загальноєвропейських кредитних заліків і термінів навчання, уведення вченого ступеня доктора філософії.

Як визначено у «Саламанському зверненні» (2001 р.), якість — це основоположна умова для визнання, для довіри, сумісності та привабливості в європейському просторі. Берлінське комюніке (2003 р.) визначає якість освіти як основу створення європейського простору.

Для нас важливими, зважаючи на сказане, є декілька положень: моніторинг якості освіти має бути повним, постійним, прозорим, об'єктивнимякість і акредитація, які міцно пов’язані між собою, висувають перед непогано розвиненою нашою системою ліцензування й акредитації нові завдання щодо використання європейських стандартів якості, і тому наша участь в європейській мережі з гарантування якості у вищій освіті (система ENQA) обов’язкова вже в найближчий часконтроль якості повинен зосередитися не тільки на контролі навчального процесу, кадрів, науково-методичного забезпечення, матеріальної бази тощо, а, в першу чергу, на контролі знань студентів і особливо випускників, визначаючи їхню компетентність і спроможність задовольняти вимоги ринку праціакредитуватися мають не тільки навчальні заклади і спеціальності, але й окремі освітні програми, це те, з чим поки що ми не стикалисяокрім внутрішньої оцінки якості неминуча зовнішня оцінка, яку підтримує ENQA і яка надає можливість оцінювати навчальні програми за межами своєї країни за загальними критеріями.

На думку представників багатьох університетів України, досить масштабним буде передбачене Болонською декларацією завдання запровадити систему академічних кредитів, аналогічну ЕСТ8 (Європейській кредитно-трансферній системі). Саме її розглядають як засіб підвищення мобільності студентів щодо переходу з однієї навчальної програми на іншу, включно з програмами післядипломної освіти. ЕСТ8 стане багатоцільовим інструментом визнання й мобільності, засобом реформування навчальних програм, а також засобом передачі кредитів вищим навчальним закладам інших країн. Цьому не заважає наявність у цих країнах власних або вузівських кредитних систем. Важливим моментом запровадження акумулюючої кредитної системи є можливість враховувати всі досягнення студента, а не тільки навчальне навантаження, наприклад, участь у наукових дослідженнях, конференціях, предметних олімпіадах тощо.

В окремих країнах як умову нарахування кредитів ставлять вимогу: навчальне навантаження має містити в собі 50 і більше відсотків самостійної роботи студента. Відзначу й таке — поки що університети Європи мають досить відмінні схеми кредитних систем. Схожа ситуація і у нас. У багатьох університетах України запроваджено власні схеми оцінювання досягнень студента: модульно-рейтингова, рейтингова і т.п. Проте прив’язки до ЕСТ8, як правило, немає. Наше завдання — найближчим часом напрацювати адекватні загальноєвропейським принципи побудови навчального процесу. Це, зокрема, стимулюватиме оновлення змісту навчання, більшу відповідальність студента і викладача за результати спільної праці. З цією метою міністерство визнало за можливе започаткувати експеримент із запровадження нової моделі кредитно-модульної системи. Про своє бажання взяти в ньому участь уже заявило близько п’ятдесяти університетів. Робоча група, створена розпорядженнями по міністерству, напрацювала необхідні нормативні документи для забезпечення проведення експерименту та відповідний наказ.

Проте не тільки технічна та змістова складові цієї роботи визначатимуть успішність проведення експерименту. Найголовніше — досягти розуміння необхідності його проведення серед вузівської громадськості. Саме психологічна неготовність, а в окремих випадках і небажання ламати стереотипи та обтяжувати себе додатковою працею, за свідченням окремих ректорів, були суттєвими перепонами в процесі оновлення схеми організації навчального процесу в їхніх університетах.

Визначення змістових модулів навчання з кожної дисципліни, узгодження кредитних систем оцінювання досягнень студента стануть основою для вирішення ще однієї задекларованої в Болоньї мети — створення умов для вільного переміщення студентів, викладачів, менеджерів освіти та дослідників на теренах Європи.

Висновок Уряд України має прийняти усвідомлене політичне рішення, яке б ґрунтувалося на потребі проведення зазначених реформ та було б покладено в основу рішучої зовнішньої політики держави, спрямованої на інтеграцію вітчизняної системи вищої освіти в європейський простір.

Ми починаємо рух до Болонського процесу. На цьому шляху важливо, щоб нас не спіткала небезпека. Вона в тому, аби наші перетворення не виявилися поверховими, косметичними і не звелися лише до конференцій і обговорень. Вони мають бути такими, щоб досягти бажаної мети — надати молоді можливість, співпрацюючи з Європою, розбудувати Україну і зробити усіх нас громадянами прекрасного європейського континенту.