Корекційна робота, спрямована на подолання депресивних станів особистості підлітка

Зміст

• Вступ
• Розділ 1. Теоретичне обґрунтування психологічної допомоги особистості у кризовій ситуації
• 1.1 Зміст психологічної допомоги та її види
• 1.2 Сутність та особливості кризи, кризової ситуації
• 1.3 Форми переживання людиною життєвих криз
• Висновки до першого розділу
• Розділ 2. Діагностика та психологічна допомога особистості у кризовій ситуації
• 2.1 Умови запобігання та шляхи подолання криз, дисгармонійність розвитку життєвих ролей
• 2.2 Психотерапевтична допомога особистості, що знаходиться в стані кризи
• Висновки до другого розділу
• Розділ 3. Корекційна робота спрямована на подолання депресивних станів особистості підлітка
• 3.1 Розробка програми психолого-педагогічного супроводу учнів у депресивному стані
• 3.2 Рекомендації психологу в роботі з особистістю, що знаходиться в кризовому стані
• Висновки до третього розділу
• Висновок
• Список використаних джерел

Вступ

Актуальність теми. Стрімкі темпи науково-технічного розвитку, динамізм соціальних процесів, оновлення морально-ціннісних орієнтирів, екологічна криза та інші кризові явища — усе це зумовлює психологічне навантаження, викликає депресію, стрес та особистісну кризу як планетарну хворобу ХХІ століття. Поряд із соціо-технологічними, в механізмі кризових станів людини потужними є і фактори соціально-психологічного, педагогічного та особистісного характеру, що створює психологічне напруження, спричиняє кризові стани особистості в її життєвій долі [4; C.65].

В умовах катастроф і стихійного лиха нервово-психічні порушення в значної частини населення проявляються в діапазоні від стану дезадаптації та невротичних, неврозоподібних реакцій до реактивних психозів. Їхня вага залежить від багатьох факторів: вік, стать, рівень вихідної соціальної адаптації; індивідуальні характерологічні особливості; додаткові фактори до моменту катастрофи (самітність, наявність дітей, хворих родичів, власна безпорадність: вагітність, хвороба і т.д.) [4; C.13]. Ці факти змушують нас говорити про те, що надання психологічної допомоги в кризовій ситуації є невід'ємним та одним із найважливіших аспектів професійної діяльності практичного психолога.

Об'єкт дослідження - процес розвитку кризової ситуації особистості.

Предмет дослідження - психологічні особливості психологічної допомоги особистості в кризовій ситуації.

Мета дослідження — на основі аналізу теоретичного і методичного матеріалу, обґрунтувати та практично реалізувати програму психологічної допомоги особистості в кризовій ситуації та розробка рекомендацій для ефективного подолання кризи.

Завдання:

1. Проаналізувати та дослідити проблему кризових ситуацій на сьогодні в науковій та методологічній літературі.

2. Вивчити та дослідити суть кризових станів та їх особливості;

3. Розробка власної психокорекційної програми подолання кризових ситуацій.

4. Організація та проведення власної дослідно-експериментальної роботи.

Методи дослідження: теоретичні - аналіз, порівняння, синтез, систематизація, класифікація та узагальнення теоретичних та емпіричних даних для визначення сутності та умов подолання кризових станів у діяльності практичного психолога представлених у соціально-педагогічній та методичній літературі, вивчення та узагальнення передового психологічного досвіду з метою обґрунтування теоретико-методологічних основ дослідження, уточнення змісту понять «криза», «кризові ситуації» ;

емпіричні - діагностичні (методики спрямовані на вияв тривожності, депресії, афективних станів та ін.), дослідно-експериментальна робота для апробування визначених методичних рекомендацій для подолання кризового стану [5; C.17].

Курсова робота складається з вступу, трьох розділів, висновків, списку використаної літератури.

депресивний стан психолог підліток

Розділ 1. Теоретичне обґрунтування психологічної допомоги особистості у кризовій ситуації

1.1 Зміст психологічної допомоги та її види

Психологічна допомога — область практичного застосування психології, орієнтована на підвищення соціально-психологічної компетентності людей і надання психологічної допомоги, як окремій людині, так і групі або організації. Це безпосередня робота з людьми, спрямована на вирішення різного роду психологічних проблем, пов’язаних з труднощами в міжособистісних відносинах, а також глибинних особистісних проблем [11; C.94].

Види психологічної допомоги

Психопрофілактика (попередження).

Психологічна освіта (в консультуванні, в психопрофілактикою — лекції, семінари).

Психодіагностика (виявлення проблем і ін психологічних показників).

Психологічне консультування (психологічна допомога людям, що знаходяться в межах психологічної норми в адаптації, розвитку і розширенні особистісного потенціалу).

Психотерапія (спрямована на вирішення глибинних особистісних проблем і глибинну трансформацію особистості), буває клінічна і неклінічних.

Психіатрія (медичний вид допомоги, використання медикаментів, або гуманістична психіатрія, яка розглядає людину не як хворого, а як людину з іншим світоглядом, використовує медикаменти обмежено, отже, йде по психотерапевтичному шляху).

Психокорекція (відновлення норми, як з точки зору емоційного стану, так і з точки зору особистісних рис) [11; C.34].

Види психологічної допомоги строго розвести не можна. Існують області перетину. Критерієм є те, хто здійснює допомогу (різниця в освіті), з ким працює фахівець з клієнтом або пацієнтом (критерієм норми є адаптація), ніж допомагає (використання лікарських препаратів, психотерапевтичних, консультативних прийомів)

Специфіка об'єкта психологічної допомоги: добровільна згода, унікальність, мінливість.

Вимоги до психолога, який надає психологічну допомогу — емпатійність, конгруентність, комунікативність [11; C.22].

Принципи психологічної допомоги (етичні)

Як і в багатьох професіях, у діяльності психолога, при наданні їм психологічної допомоги, існують деякі принципи і вимоги, реалізація яких є обов’язковою. Існування різних етичних кодексів діяльності психолога-професіонала в різних країнах і психологічних спільнотах пов’язано з тим, що не існує однозначних і простих відповідей на етичні та моральні проблеми, що виникають в психологічній практиці. Ці принципи необхідні для того, щоб надання психологічної допомоги було не просто більш ефективним і осмисленим заняттям, але також — соціально прийнятним.

Серед найбільш важливих етичних принципів психологічної допомоги, традиційно виділяють наступні:

Доброзичливе і безоціночне ставлення до клієнта, має на увазі «цілий комплекс професійної поведінки, спрямованого на те, щоб клієнт відчував себе спокійно і комфортно». Консультанту необхідно вміти уважно слухати клієнта (наприклад, використовуючи техніку активного слухання), намагаючись зрозуміти його, не засуджуючи при цьому, а також надавати психологічну підтримку і допомогу.

Орієнтація психолога на норми і цінності клієнта, а не на соціально прийняті норми і правила, що може дозволити клієнту бути щирим і відкритим. Відносини прийняття цінностей клієнта і їх повагу є не тільки можливістю висловити підтримку клієнтові, але також дозволяють вплинути в майбутньому на ці цінності, якщо вони стануть розглядатися в процесі консультування як перешкода для нормальної життєдіяльності людини.

Заборона давати поради. Психолог, навіть незважаючи на свій професійний та життєвий досвід і знання, не може дати гарантований рада клієнтові, зокрема й тому, що життя клієнта і контекст її протікання унікальні і непередбачувані, і клієнт є основним експертом в своєму власному житті, в той час як психолог — зазвичай виступає як експерт в інших областях, зокрема в способах вибудовування відносин з клієнтом, а також в теорії психологічної допомоги. Крім того дати пораду — значить прийняти відповідальність за життя клієнта у випадку, якщо він ним скористається, що не сприяє розвитку його особистості. Крім того, даючи пораду, професійна позиція психолога може змінюватися, а приймаючи рада, у клієнта може змінитися його позиція, в бік більшої пасивності і поверхового ставлення до подій.

Анонімність, яка означає що ніяка інформація, повідомлена клієнтом психолога не може бути передана без його згоди ні в які організації та іншим особам, у тому числі родичам або друзям. Разом з тим, існують винятки (про яких психолог повинен заздалегідь попереджати клієнта), спеціально зазначені в законодавстві країни, відповідно до законів якій здійснюється професійна діяльність психолога.

Розмежування особистих і професійних відносин — це принцип-вимога до консультанта, пов’язаний з рядом психологічних феноменів, що впливає на процес психологічної допомоги. Наприклад, відомо, що на професійні стосунки можуть мати сильний вплив відносини особисті, зокрема особисті потреби та бажання психолога впливають як на процес психологічної допомоги, так і на самого клієнта, а отже, можуть перешкоджати ефективному здійсненню психологічної допомоги [22; C.41].

1.2 Сутність та особливості кризи, кризової ситуації

Психологічні кризи — це кризи психологічного стану людини. Вони виявляються у вигляді стресу, що набуває масового характеру, у виникненні відчуття невпевненості, паніки, страху за майбутнє, незадоволеності роботою, правовою захищеністю і соціальним станом. Це кризи в соціально-психологічному кліматі суспільства, колективу чи окремої групи.

Саме поняття «криза» (від гр. сrisis — рішення, поворотний пункт) характеризує, що породжується проблемою, яка постала перед індивідом і якої він не може уникнути та не може розв’язати за короткий час і звичним способом [15; C.56].

Життєва криза є поворотним пунктом життєвого шляху, який виникає в ситуації неможливості реалізації життєвого замислу, що склався. Класифікацію життєвих криз можна об'єднати в одну більш-менш повну:

вікові (нормативні кризи) — криза одного, трьох років, підліткова криза, криза тридцяти років, криза «середини» життя тощо;

за критерієм тривалості: мікрокризи — кілька хвилин; короткочасні - близько чотирьох — шести тижнів; довготривалі - до одного року;

за критерієм результативності: конструктивні, деструктивні;

за діяльнісним критерієм: криза операційного аспекту життєдіяльності: «не знаю, як жити далі»; криза мотиваційно-цільового аспекту: «не знаю, для чого жити далі»; криза смислового аспекту: «не знаю, навіщо взагалі жити далі» ;

критерієм детермінованості: кризи, викликані інтрапсихічними чинниками; кризи, викликані ситуаційними чинниками;

за критерієм складності: прості кризи, викликані однією подією; багатовимірні кризи, що торкаються майже всіх аспектів індивідуального життя людини [17; C.27].

На думку психологів, наслідки криз можуть бути різними, як негативні, так і позитивні. Зрештою криза постає водночас і як загроза для особистості, і як можливість для росту.

Загалом життєва криза — це складний феномен індивідуального життя людини, який має ряд особливостей, серед яких найважливішими, на наш погляд, є наступні:

у кризовій ситуації порушується вся система самоорганізації (індивід потрапляє в ситуацію, де панують емоції);

влада негативних емоцій гальмує і створює труднощі для пошуку основної суперечності життя в період кризи та інші особливості.

У процесі проходження всіх критичних життєвих ситуацій можна виділити: рівень захисту, рівень адаптації до ситуації; рівень оволодіння ситуацією.

В силу багатьох об'єктивних і суб'єктивних факторів дослідити кризи розвитку дорослого життя людини досить складно. Разом з тим, дослідження під керівництвом Б.Г. Ананьєва, Б. С. Братуся, В.І. Слободчикова та інших, дозволили стверджувати, що за межами дитинства розвиток не відбувається лінійно, а складно, суперечливо, кризово. Проте критичні періоди не такі різкі, як це було у підлітковому віці, не є такими прив’язаними до вікових рамок [19; C.78].

Разом з тим, особистісні зрушення найчастіше зв’язані з наступними періодами життя: 28−34 роки, 40−45 років, 50−55 років. Можна думати, що саме на цей час припадають кризи дорослості, оскільки в інтервалах між ними розвиток як правило проходить більш рівномірно, відбувається нагромадження суперечностей, які яскраво виявляються під час кризи.

Зрозуміло, що такі вікові рамки є достатньо умовними. Як характер, так і терміни тих чи інших криз можуть помітно змінюватися в залежності від конкретних особливостей двох основних умов протікання психічних процесів: фізіологічних та зовнішніх соціальних умов (зміна соціальних очікувань тощо) [19; C.84].

Першими ознаками кризи є зміна ставлення до того, що раніше здавалося важливим, значимим, цікавим, відштовхуючим. Це сигнал протікання глибокої внутрішньої роботи. Наступний етап — усвідомлення в тій чи іншій мірі того, що відбулося, визначення його людиною для себе. І, нарешті, останній етап — вкорінення нового у світогляді, тобто появи нових вимог до себе і до інших, нових повсякденних дій і звичок.

Особливо слід підкреслити, що переломи і зрушення в розвитку дорослої людини виникають тоді, коли яскраво виражена невідповідність між наявними можливостями, областю знань і умінь та системою смислових зв’язків зі світом. У періоди значного розходження цих сторін діяльності і відбувається, нажаль, ще недостатньо вивченні на сьогоднішній день нормативні кризи зрілості. Загалом вони виникають рідше, ніж у дитинстві, з великим часовим інтервалом (7−10 років) і більш тісно залежать від «соціальної ситуації розвитку» (Л.С. Виготський). Як вже наголошувалося, кризи зрілості проходять достатньо усвідомлено і більш приховано, у внутрішньому плані, не демонстративно.

І нормальна особистість, це не та, яка позбавлена внутрішніх суперечностей і труднощів, — це особистість, яка здатна внутрішньо приймати, усвідомлювати і оцінювати ці суперечності, здатна самостійно і продуктивно розв’язувати їх у відповідності зі своїми найбільш загальними цілями і моральними ідеалами, що веде до все нових і нових стадій, ступенів розвитку [13; C.126].

1.3 Форми переживання людиною життєвих криз

Однією з форм життєвої кризи є екзистенціальна фрустрація, що пов’язана з втратою смислу життя. Розуміння часу життя як цінності в системі особистісних смислів і ціннісних орієнтацій людини займає центральне місце, а інколи і асоціюється з цінністю самого життя. Цінність часу залежить від емоційного ставлення до події. Цінність часу життя на початку життєвого шляху не така, як у його кінці. Коли людина знає, що приречена, миті життя, що залишилися, перетворюються у надцінність, що часто стає причиною серйозних психологічних змін.

Ціннісне ставлення людини до часу може визначатись ступенем самоактуалізації особистості. Однією з характеристик самоактуалізованої особистості (за А. Маслоу) є компетентність особистості в часі. Самореалізована людина більш гармонійно ставиться не тільки до цінності часу, а й до проблеми життя і смерті. Гармонійність, розвинутість або, навпаки, ущербність ціннісно-смислового ставлення до життєвого шляху і особистісного часу говорить про відсутність або наявність серйозних життєвих проблем: конфліктів, драм, криз, у тому числі вікових [19; C. 203].

Якщо ціннісно-часові орієнтації умовно поділити на три групи: цінності минулого, теперішнього і майбутнього, то і екзистенціальні фрустрації як порушення ціннісно-смислового ставлення до життя можна також поділити на три типи за часовою спрямованістю. Відповідно до цього можна і класифікувати перелічені вище види життєвих криз.

Фрустрації минулого — це розлад часових ретроспектив особистості, руйнування тих цінностей, що складали смисл життя людини в минулому. Характерною особливістю такої кризи є те, що зміна життєвих орієнтацій (як на індивідуальному, так і на соціальному рівні) відбувається вже після того, як прожито відповідний відтинок історії, котрий належить тільки до минулого, що створює відчуття втрати смислу прожитого життя.

Фрустрації теперішнього — це руйнування зв’язку між часовими ретроспективами і перспективами. Як правило, такий стан пов’язаний з переживанням поточної життєвої кризи, що супроводжується відчуттям безвихідності становища. Воно може бути викликано різними причинами: війна, катастрофа, нерозділене кохання, зрада, наклеп, позбавлення волі і т.д. Такі ситуації не обов’язково перекреслюють життя людини, а часто лише змушують переносити реалізацію життєвих планів і завдань із теперішнього в невизначене майбутнє. Проте, невміння знайти вихід, неможливість через депресію, що виникла, пережити ситуацію, часто призводять навіть до суїцидних спроб.

Фрустрації майбутнього — це руйнування часових перспектив людини внаслідок втрати можливості реалізувати намічені життєві плани. Це, мабуть, найсерйозніші випадки екзистенціальної фрустрації. Критична ситуація може скластися у зв’язку з втратою здоров’я, близьких чи відкриттям не відомих раніше життєвих обставин. Вийти з кризи можна, наприклад, у тому випадку, якщо знайти, заради чого чи заради кого варто продовжувати жити (смисл життя).

З точки зору характеру зміни ролей і часової орієнтації особистості кризи можна поділити на три типи: а) кризи з орієнтацією в майбутнє; б) кризи з орієнтацією в минуле; в) кризи без чітко вираженої часової орієнтації.

Кризи з орієнтацією в майбутнє - це кризи з бажаною зміною психологічних ролей, коли людина хоче прийняти нову роль і позбутися старої. Добрим прикладом можуть слугувати вікові кризи, коли стара роль уже відживає, але прийняття нової ускладнено: так, підліток будь що прагне взяти на себе роль «дорослого», але це не виходить через неможливість засвоїти реально цю надто складну роль чи внаслідок небажання дорослих рахуватися з новою потенційною роллю. До цього типу можна віднести і кризи особистісної автономії, коли людина хоче, але не може позбутися ролі «в'язня», залежності від когось чи чогось, а також деякі кризи значущих стосунків (вимушена розлука), самореалізації (втрата роботи) та інші.

Кризи з орієнтацією в минуле — це кризи з небажаною зміною психологічних ролей, коли людина не хоче (чи хоче, але не може це зробити безболісно) приймати нову роль і розлучитися зі старою. Прикладом можуть бути кризи здоров’я і термінальні кризи, коли людина не може змиритися з новою для себе роллю (інваліда, тяжкохворої чи невиліковно хворої людини), і це буде причиною важкої кризи. До цього типу можна віднести і деякі кризи значущих стосунків (смерть близької людини, втрата любові), самореалізації (вихід на пенсію) та інші [25; 32−46 c.].

Часове трактування життєвої кризи говорить про те, що проблема часу, зокрема часу життя людини, є ключовою серед життєвих проблем людини. А отже оволодіння часом дає можливості для продуктивного розв’язання життєвих криз, які образно можна назвати збуреннями на життєвому шляху людини. Психологічна роль за самою своєю природою містить часовий компонент, адже роль передбачає виконання, тобто розгортання в часі системи дій та вчинків. Тому роль можна вважати засобом кризової психотерапії.

Висновки до першого розділу

В першому розділі курсової роботи розкрито зміст психологічної допомоги та її види, сутність та особливість кризи, кризової ситуації, форми переживання людиною життєвих криз.

Головний симптом наближення нормальної кризи — це психічне насичення провідною діяльністю. Наприклад, у дошкільному віці такою діяльністю є гра, у молодшому шкільному віці - навчання, в підлітковому — інтимно-особистісне спілкування. Саме провідна діяльність забезпечує можливості подальшого розвитку, і якщо вікову детермінанту вичерпано, якщо в межах наявної провідної діяльності вже не створюються сприятливі умови для зростання, криза стає неминучою.

Щодо анормальної (регресивної) кризи, то вона не повґязана із завершенням певного етапу психічного розвитку. Вона виникає за складних життєвих обставин, коли людині доводиться переживати події, які раптово змінюють її долю. Негаразди у професійній діяльності, особистому спілкуванні, родинних взаєминах, особливо якщо вони збігаються з періодом загального незадоволення власним життям, людина може сприймати як катастрофу, що спричинює стійкі емоційні розлади. Навіть незначна неприємність стає поштовхом для розгортання кризового стану. Тому так важливо знати рівень так званого «біографічного стресу» в особистості, кількість негативних подій, які виникали протягом останнього місяця, року тощо.

Складні життєві ситуації можна визначити як такі, що потребують від людини дії, які перевершують її адаптивні можливості та ресурси. Особистість і подія дуже тісно повґязані між собою, тому індивідуальна життєва історія безпосередньо впливає на сприймання драматичних колізій. Повсякчасні неприємності теж можуть впливати на виникнення анормальної кризи, якщо їх виникає надто багато, а людина вже перебуває в депресивному стані.

Кризові явища розвиваються у певні відносно короткотривалі періоди. Але їх аж ніяк не ініціює вік. Вік — лише тло, на якому виявляється криза, головне — перебудова, зміна соціальної ситуації і провідної діяльності. І звичайно, кризи психічного розвитку не обмежуються періодом дитинства. Соціальна ситуація розвитку і провідна діяльність змінюються і за межами дитячого віку.

Отже, кризи психічного розвитку — це перехід від однієї стадії розвитку до іншої, для якої характерна зміна соціальної ситуації, зміна провідної діяльності та виникнення психологічних новоутворень.

Розділ 2. Діагностика та психологічна допомога особистості у кризовій ситуації

2.1 Умови запобігання та шляхи подолання криз, дисгармонійність розвитку життєвих ролей

Залежно від міри зв’язку рольової поведінки людини з базовими особистісними утвореннями психологічні ролі можна поділити на ситуативні та особистісні. У цій площині може трактуватися і проблема особистісної дисгармонії, а саме: дезадаптивні і негармонійні особистості в парадигмі теорії ролей можуть розглядатися як особистості з дезадаптивними і негармонійними особистісними ролями.

Життєвими ролями ми називаємо такі особистісні ролі, які пов’язані з важливими життєвими функціями людини і мають велике значення в її життєвому шляху. Життєві ролі людини постійно розвиваються, змінюються, виникають, зникають тощо протягом усього життя.

Але зміна ролей здійснюється боляче, бо людина не може прийняти нову для себе роль, що диктується логікою її психосоціального розвитку, або відмовитися від старої ролі, яка втратила своє функціональне значення і призводить до деформацій і дисгармоній у поведінці - мають місце рольові конфлікти особистості, серед яких можна розглядати і життєву кризу особистості [15; C.94].

Життєва криза — це перехідний період життя, коли відбувається активна зміна життєвих ролей. Так, характерне для багатьох особистісних криз прагнення «втекти від себе» — це не що інше, як прагнення людини позбутися тієї ролі, що чомусь стала причиною її дисгармонійного стану. Але ролі мають і адаптивну, захисну функцію — виступають як захисні механізми. Руйнування ролі, що відбувається в процесі життєвої кризи, завжди супроводжується руйнуванням її адаптивної, захисної функції: втратою смислу життя, порушенням адекватного уявлення про себе, втратою звичних форм поведінки, пов’язаної з необхідністю створювати нові поведінкові моделі (в тому числі й адаптивні), яких перед тим ще не було, і т.д. Це руйнування не може проходити безболісно, особливо якщо побудова нових ролей чи прийняття їх ускладнені.

Життєва криза як рольовий конфлікт

Загострення внутрішніх суперечностей, що супроводжують кризу, стосується і загострення суперечностей у життєвих ролях особистості. Зміни, що відбуваються з людиною, яка переживає кризу, не обмежуються трансформацією її життєвих ролей. Але рольовий аспект заслуговує на увагу, тому що дає змогу проаналізувати суттєві закономірності протікання життєвої кризи і дає конкретні засоби психологічної допомоги людині. Є всі підстави вважати, що криза — це внутрішній рольовий конфлікт, що переживається людиною в переломні моменти життя, коли необхідність зміни життєвих ролей наражається на труднощі, які людина не здатна подолати сама. Це переломний етап у житті особистості, рубіж між старим і новим досвідом, якісний перехід із одного стану в інший. Він, як і всяка зміна, має два види детермінації: внутрішню (обумовлену поступовими внутрішніми змінами, що приводять до якісного стрибка, і зовнішню, обумовлену обставинами життя, складностями міжособистісних стосунків, якимись значущими життєвими подіями і та ін.

Внутрішня детермінація пов’язана зі змінами в особистості людини, коли формуються уявлення про себе як носія нових психологічних ролей, коли формується потреба стати суб'єктом нової ролі, для якої ще не створилися об'єктивні умови. Якщо нова життєва роль не може реалізуватись у рольовій поведінці, це може стати причиною досить істотної життєвої кризи, яка може мати найсерйозніші наслідки.

Зовнішні зміни пов’язані зі змінами обставин життя людини, коли існуючі життєві ролі людини вступають у суперечність з соціальними рольовими очікуваннями, коли ці ролі втрачають значення в житті людини і мають замінитися іншими. Ситуація, коли виникає необхідність міняти життєві ролі, які ще не віджили, також стає причиною життєвої кризи, що полягає у труднощах народження нових життєвих ролей людини [6; 137−152 c].

Шляхи подолання

Будь-яка криза — це емоційний дискомфорт. Причина проста: людина не одержує того, що йому потрібно. А потрібна йому одна річ — реалізована самототожність, тобто розуміння того, хто ти, прийняття себе таким і реалізація цього.

Розвиток самототожності йде по чотирьох векторах:

статева ідентичність;

професійна ідентичність;

ідеологічна ідентичність (де і з ким я живу, географія, історія, етнічна приналежність);

любовно-сімейна ідентичність.

Спочатку людина виробляє свою ідентичність по цих напрямках, потім апробує її. І переживання внутрішнього неблагополуччя тим гостріше, ніж більша кількість векторів эгоідентичностей порушено. Досить двох векторів, щоб людині стало зовсім погано.

Якщо рольовий конфлікт є важливою складовою життєвої кризи, то істотним чинником психологічної допомоги людині, що переживає кризу, можуть стати методи, спрямовані на відбудову, корекцію чи відтворення її психологічних ролей. Методи рольової психотерапії (серед яких найвідомішою є психодрама) спрямовані на допомогу людині в розв’язанні численних життєвих проблем.

Будь-яка людина, що перебуває у критичній життєвій ситуації, справляється з психологічними труднощами з допомогою особливої внутрішньої діяльності - переживання, яке є особливою формою реалізації життя. Те, що на рівні буття є можливістю реалізації життєвих необхідностей, можливістю життєтворення, те на рівні свідомості є осмисленістю життя. В ситуації неможливості перед людиною постає завдання смислу, завдання здобути осмисленість, знайти джерела смислу, тобто створити його. Саме ця загальна ідея «виробництва» смислу дозволяє говорити про переживання як про продуктивний процес, як про особливу роботу свідомості.

І в основі характеристики внутрішньої діяльності людини з подолання критичної ситуації лежать ознаки рівня інтелектуального розвитку особистості і її ставлення до оточуючого світу, згідно яких виникає чотири типи переживання.

Людина приймає реальність, підкоряє свої потреби та інтереси новому смислу життя. Попередній смисл життя втрачається назавжди внаслідок чого людина має минуле, але втрачає історію. Ціннісне переживання визнає наявну критичну ситуацію, яка руйнує смисл життя, і намагається активно протистояти цьому. Ціннісне переживання будує новий смисл життя, враховуючи при цьому життєві втрати. Творче переживання — це переживання творчої особистості, яка в критичних ситуаціях зберігає здатність свідомо шукати вихід із скрутного становища. Вона або відновлює перерваний кризою попередній спосіб життя або формує, створює нове життя. В будь-якому випадку — це деяке самоформування, самотворення, тобто творчість [15; C.161].

Треба зазначити, що реальний процес подолання критичних ситуацій включає декілька типів переживання. Від того, який тип переживання домінує, залежить ступінь збереженості особистості після виходу із кризи. Якщо домінантним був принцип задоволення, то це, навіть у випадку успіху, може призвести до регресу особистості, принцип реальності може хіба що утримати її від деформації. І тільки принципи цінності та творчості мають можливість перетворити потенційно руйнівні події життя в джерела духовного зросту та удосконалення особистості.

2.2 Психотерапевтична допомога особистості, що знаходиться в стані кризи

Психотерапевтична допомога людям, що знаходяться в кризовому стані, називається кризова психотерапія.

Криза розуміється як стан людини, виникаючий при блокуванні його цілеспрямованої життєдіяльності зовнішніми, по відношенню до його особистості, причинами (фрустрація) або внутрішніми причинами, зумовленими зростанням, розвитком особистості і її переходом до іншого життєвого циклу, етапу розвитку. У цьому розумінні кризи переживаються кожною людиною. Психотерапевтична допомога показана людям не просто в кризовому стані, а в ситуації «патологічної кризи». У цей час коло станів, що відносяться до кризових і що вимагають психотерапевтичній допомозі, досить широкий. До них насамперед відносяться кризові стану, що супроводжуються патологічною або непатологічною ситуативною реакцією, психогенною, в тому числі невротичною реакцією, невротичною депресією, психопатичною або патохарактерологічною реакцією.

У структурі суїциднонебезпечних реакцій виділяють три компоненти: афективний, когнітивний і поведінковий. Змістом афективного компонента служать, зокрема, переживання емоційної ізоляції і безвиходності ситуації. Найбільш частою модальністю афекту є реакції тривоги, депресії, туги, образи. У ряді випадків відмічається апатія, відчуття безсилля, прагнення до самоти.

Когнітивний компонент суїцидального кризового стану включає уявлення про власну непотрібності, неспроможність, безцільність і страждання подальшого життя, висновок про неможливість розв’язання кризи через відсутність часу або можливості.

Поведінковий компонент, крім власне суїцидальної поведінки, включає також і поведінкову, часто високу, активність в спробах дозволу кризового стану, в тому числі використання не адаптивних варіантів копинг-поведінки типу «втечі в алкоголізацію і наркотизацію», виявів агресивних і диссоціальних тенденцій.

Ці психологічні особливості визначають і специфіку кризових пацієнтів, і особливості кризова психотерапія. Основні контингенту обіговій за кризовою психотерапевтичною допомогою — це практично здорові люди (в тому числі з акцентуацією характеру) і хворі з прикордонними станами. Більшість з них раніше не відвідували психіатра, уперше звертаються за психотерапевтичною допомогою і не мають досвіду такого лікування, відрізняються нестійкими і нереалістичними очікуваннями відносно нього. Велика частина — жінки, суїцидальний стан яких зумовлений подружніми або сексуальними конфліктами; деякі пацієнтки переживають безповоротну втрату значущого об'єкта емоційної прихильності (чоловіка, дитини, батьків). Особлива увага обертає на себе наявність суїцидальних тенденцій і спроб самогубства в анамнезі, їх зв’язок з мікросоціальними конфліктами [3; C.34].

При роботі з суїцидальними кризовими пацієнтами враховується рівень мотивації на участь в психотерапії:

1) конструктивний — з очікуванням допомоги в подоланні кризової ситуації;

2) симптоматичний — з установкою лише на ліквідацію симптомів;

3) маніпулятивний — з спробою використання впливу психотерапевта для поліпшення відношення до себе учасників конфлікту;

4) демобілізуючий — з відмовою від психотерапії.

Принципи і задачі кризової психотерапії мають принципові відмінності від методів психотерапії, що застосовуються в клініці прикордонних станів, до яких відносяться:

1) ургентний характер допомоги, пов’язаний, по-перше, з наявністю життєво важливої для пацієнта проблеми, що вимагає невідкладного активного втручання психотерапевта в ситуацію, і, по-друге — з вираженою потребою пацієнтів в емпатичній підтримці і на перших порах в керівництві їх поведінкою;

2) націленість на виявлення і корекцію неадаптованих когнітивних феноменів, що приводять до розвитку суїцидальних переживань і сприяючих рецидивам суїцидного ризику;

3) пошук і тренінг невипробуваних пацієнтом способів вирішення актуального міжособистого конфлікту, які підвищують рівень соціально-психологічної адаптації, забезпечують особове зростання, підвищення фрустраційної толерантності.

По своєму характеру кризова психотерапія близька до когнітивно-поведінкової психотерапії і включає три етапи: кризова підтримка, кризове втручання і підвищення рівня адаптації, необхідного для дозволу конфліктної ситуації.

Індивідуальні терапевтичні програми кризової психотерапії застосовуються диференційовано в залежності від актуальності суїцидальних переживань. Так, пацієнтам з високим суїцидальним ризиком виявляється кризова підтримка; по відношенню до пацієнтів, що знаходяться в фазі виходу з гострої кризи, здійснюється кризове втручання; посткризові пацієнти без суїцидальних тенденцій, що знаходяться в умовах недозволеної високо актуальної ситуації, включаються в заняття по тренінгу навиків адаптації. Гострота суїцидальних переживань, як правило, найбільш виражена при надходженні пацієнта на лікування, надалі актуальність суїцидальних тенденцій знижується. Тому згадані етапи кризової психотерапії можуть здійснюватися послідовно: кризова підтримка — кризове втручання — підвищення рівня адаптації.

Терапевтичні задачі на етапі кризової підтримки відповідають рівню терапевтичної мотивації, що є. На етапі кризового втручання здійснюється корекція психотерапевтичного контракту з постановкою терапевтичних задач, що дозволяють змінити відношення до кризової ситуації.

Схематично задачі кризової психотерапії можуть бути представлені у вигляді наступної індивідуальної програми, що включає конкретні терапевтичні цілі (мішені) для пацієнта, що уперше звернувся на висоті кризового стану з високим суїцидальним ризиком [7; 69−136 c].

Схема індивідуальної програми кризової психотерапії

Етап кризової підтримки:

1. Встановлення терапевтичного контакту.

2. Розкриття суїциднонебезпечних переживань.

3. Мобілізація адаптивних варіантів копінг-поведінки і особового захисту.

4. Висновок психотерапевтичного контракту.

Етап кризового втручання:

1. Когнітивний аналіз невипробуваних способів розв’язання кризової проблеми.

2. Виявлення не адаптивних когнітивних механізмів, що блокують оптимальні способи дозволу кризової ситуації.

3. Корекція не адаптивних когнітивних механізмів.

Етап підвищення рівня адаптації:

1. Поведінковий тренінг невипробуваних способів дозволу кризової ситуації.

2. Вироблення навиків самоаналізу і самоспостереження за не адаптованими механізмами, а також їх подолання.

3. Введення нових значущих осіб для підтримки і допомоги після закінчення кризової терапії.

Кризова психотерапія застосовується в трьох основних формах: індивідуальної, сімейної і групової.

При індивідуальної кризової психотерапії застосовуються різні методи і варіанти короткострокової психотерапії, які проводяться з дотриманням вказаних вище етапів. Особливостями індивідуальної кризової психотерапії є використання спеціальних технічних прийомів.

Кризове втручання має на своєю меті реконструкцію порушеної мікросоціальної сфери пацієнта і когнітивної перебудови його уявлень про причини і шляхи виходу з кризи. На цьому етапі застосовуються відомі технічні прийоми когнітивно-поведінкової психотерапії. Особливістю психотерапевтичної роботи є точне фокусування пацієнта на терапевтичних задачах етапу і ігнорування його прагнення повернутися до обговорення симптоматики і інших незначущих проблем. На етапі підвищення рівня адаптації застосовуються різні варіанти поведінкової психотерапії, проводиться індивідуальний поведінковий тренінг тренінг, який може бути реалізований через систему домашніх завдань пацієнту [7; C.158].

Прикладами психотерапії кризових станів є аксиопсихотерапія (метод, направлений на переоцінку цінностей, переорієнтацію хворого, адаптацію його до реальності) і профілактично-орієнтована патогенетична психотерапія.

Аксиопсихотерапія ставить перед собою наступні задачі:

1) запобігання фіксації когнітивної установки безвиході і відсутності значення життя;

2) особове зростання пацієнта, що підвищує кризову і фрустраційну толерантність;

3) корекція аксіопсихотерапевтичної парадигми шляхом використання прийомів переорієнтації - знака значення, переакцентування, актуалізація і дезактуалізація рангу індивідуального значення ціннісної ієрархії пацієнта.

Профілактично-орієнтована патогенетична також може бути віднесена до когнітивно-поведінкових методів. Базується вона на принципах короткосроковості (інтенсивності, фокусування), реалістичності, інтегративності (пластичність, особова включенності) психотерапевта і симптомоцентрованого контролю, використовує парадоксально-шокові прийоми («все набагато гірше», «відхід в інше життя», «передсмертний договір з психотерапевтом» і інш.), аналіз причин кризи, пошук «забутих в минулому» потреб і інтересів пацієнта і шляхів їх актуалізації в ситуації блокування «єдиної мети в житті». Мета її - подолання сверхцінного егоцентризму і індивідуально спрямованого програмування життя, непряме навчання конструктивному раціонально-емоційному опору подальшим життєвим кризам.

Групова кризова психотерапія є високою специфічною формою кризової психотерапії, яка задовольняє підвищену потребу кризового пацієнта в психологічній підтримці і практичній допомозі з боку навколишніх. На відміну від традиційної групової психотерапії прикордонних хворих групова кризова психотерапія направлена на дозвіл актуальної ситуації, що володіє для пацієнта життєвим значенням. Це зумовлює короткотривалість, інтенсивність і її проблемну орієнтацію. У фокусі занять кризової групи знаходяться високозначимі для пацієнтів взаємовідношення в їх реальному житті, а не взаємодії, що відбуваються між членами групи «тут і зараз» .

Свідченнями для цього є:

1) наявність суїцидальних тенденцій або висока імовірність їх поновлення при погіршенні кризової ситуації;

2) виражена потреба в психологічній підтримці і практичній допомозі, встановленні значущих відносин замість втрачених, необхідність створення терапевтичної і життєвої оптимістичної перспективи, розробка і перевірка нових способів адаптації;

3) готовність обговорювати свої проблеми в групі, розглядати і сприймати думку учасників групи з метою терапевтичної перебудови, необхідною для розв’язання кризи і профілактики його рецидиву в майбутньому. Остаточні свідчення встановлюються на основі спостереження за поведінкою пацієнта на першому груповому занятті і знайомства з його переживаннями, пов’язаними з участю в групі. Недостатній облік даного положення може привести до негативного впливу групового напруження на стан пацієнта і посилення суїцидальних тенденцій. У кризовій групі суїцидальна поведінка одного з учасників порівняно легко може актуалізувати аналогічні тенденції у інших членів групи. У зв’язку з цим в ході попередньої бесіди з пацієнтом обмовляється, що його перша участь в заняттях групи є пробною і обговорення питання про методи його подальшого лікування відбудеться після цього заняття. З пацієнтом проводиться бесіда, в ході якої обговорюються можливості використання допомоги кризової групи. З метою виробітки оптимістичної терапевтичної перспективи пацієнта знайомлять з журналом відгуків колишніх учасників, в якому вони описують хід дозволу своєї кризової ситуації за допомогою психотерапевтичної групи.

Проблемна орієнтація групової кризової психотерапії вимагає фокусування психотерапії на кризовій ситуації, тому позиція психотерапевта, на відміну від такої при груповій психотерапії прикордонних розладів, певною мірою є більш директивною. Психотерапевт в кризовій групі частіше вдається до прямих питань, пропонує теми дискусій і способи розв’язання проблем, а при актуалізації суїцидальних тенденцій у якого-небудь учасника групи здійснює безпосереднє керівництво його поведінкою. Описані чинники лікувальної дії кризової психотерапії (підтримка, втручання, підвищення рівня адаптації) здійснюються поетапно відносно кожного учасника групи. У той же час в ході одного заняття в залежності від стану пацієнтів звичайно використовуються всі три елементи кризової психотерапії.

" Терапія роллю" (психодрама)

Психодрама належить до таких методів рольової психотерапії, в яких роль виступає основним інструментом терапевтичного процесу, завдяки якому вдається здійснити позитивні зміни в особистості людини.

Психодрама є одним з методів психотерапії, який найкращим чином підходить до розв’язання людиною рольових конфліктів і до психологічної допомоги в переживанні людиною життєвої кризи.

Психодрама дає можливість моделювати життя людини, переживати події минулого, теперішнього та майбутнього, — як такі, що існували, так і такі, яких не було і не могло бути, відтворювати будь-які, навіть найфантастичніші, ролі. Моделюючи життєву кризу, можна допомогти людині віднайти такі емоційні ресурси, які дадуть змогу подолати її несприятливі психологічні наслідки. У психодрамі створюється певний життєвий світ людини, який можна творити і змінювати за власним розсудом, орієнтуючись на нагальні потреби людини, які в реальному житті не можуть реалізуватись з якихось причин. Отже, якщо у людини власний життєвий світ зруйнований чи деформований внаслідок життєвої кризи, психодрама допомагає не тільки відновити його, а й знайти перспективи для розвитку, варіанти можливих способів розв’язання складних життєвих колізій.

" Терапія ролі" (трансакційний аналіз)

Суть цього методу психотерапії базується на ідеї его-станів, тобто особливих станів особистості, в яких вона виступає у процесі спілкування (трансакції) з іншими людьми: стан «Дитини» (переважання емотивної сфери, безпосередність і спонтанність), стан «Дорослого» (переважання раціональної сфери, розсудливість та паритетність в стосунках) та стан «Батька» (переважання моральної сфери, покровительство та контроль за виконанням соціальних норм). Функціонування цих его-станів створює складну картину життя людини та її стосунків з іншими і дає змогу проаналізувати багато явних і прихованих тенденцій.

Важливою складовою частиною цієї теоретичної системи є аналіз ігор, в яких беруть участь люди.Е. Берн наводить класифікацію цих ігор, робить їх докладний аналіз, а також показує їх зв’язок з життєвими сценаріями людей та їхніми видами. Одним із застосувань трансакційного аналізу є сценарний аналіз та ідея корекції дисгармонійних життєвих сценаріїв людини. Ця ідея має надзвичайне значення для нас, оскільки життєві кризи, як і інші важливі тенденції в житті людини, можуть бути «запрограмованими», тобто в неявному вигляді закладеними в життєвому сценарії людини, а отже подолання життєвої кризи та її наслідків може бути здійснене методами трансакційного аналізу [16; 74−95 c].

Говорячи про терапевтичні аспекти рольового підходу до вивчення життєвих криз, не можна не зазначити, що практична психологічна допомога людині, що переживає кризу, можлива лише за умови наявності в людини потреби до особистісних змін, невдоволеності існуючою ситуацією. Далеко не при всіх рольових дисгармоніях людини можна говорити про таку потребу. Досить часто деформації рольової поведінки є бажаними для людини і використовуються для різних психологічних цілей.

Висновки до другого розділу

В другому розділі курсової роботи розкрито особливості умов запобігання та шляхи подолання криз, дисгармонійність розвитку життєвих ролей та психотерапевтичної допомоги особистості, що знаходиться в стані кризи.

Відмінності кризових ситуацій пов’язані, як відзначають фахівці, з масштабом руйнувань. Це розмежування дає достатні підстави, щоб віднести подію до того чи іншого класу небезпеки. В одному випадку під загрозу поставлено комфорт — індивід переживає ті чи інші незручності (ситуація дискомфорту), у другому випадку — під загрозою її життя і здоров’я.

Проблема кризових ситуацій може вирішуватися тільки за допомогою усунення об'єктивних причин екстремальності. Однак, навіть після цього буде потрібно певний час для того, щоб відбулася внутрішня «реабілітація» особистості - відновлення фізіологічного, психологічного та соціального здоров’я. Зовсім природна закономірність — чим довше перебування особистості в екстремальній ситуації, тим більше часу їй буде потрібно для реадаптації після усунення стрес-фактора.

Тому важливе своєчасний діагностика та вияв перших ознак того, що особистість на межу кризового стану. Своєчасна допомога допоможе уникнути багатьох небезпечних факторів в тому числі і смерть.

Розробка психокорекційних програм для попередження та виходу з кризового стану, а також втілення їх в реальність є одним з основних обов’язків практичного психолога.

Розділ 3. Корекційна робота спрямована на подолання депресивних станів особистості підлітка

3.1 Розробка програми психолого-педагогічного супроводу учнів у депресивному стані

В Україні нині не існує програм профілактики депресивних станів на рівні навчальних закладів. Тому нагальна необхідність розробки ефективних заходів виявлення депресивного стану і надання фахової допомоги та їхнє впровадження в систему освіти зумовила створення програми психолого-педагогічного супроводу депресивних підлітків.

Психолого-педагогічний супровід шкільної молоді з визначеною депресивною симптоматикою передбачає виконання низки завдань, що можливо лише за умови наявності у фахівця відповідного інструментарію.

Діагностичний інструментарій дослідження проявів підліткової депресії.

У цій роботі використано, як варіант діагностичного комплексу, такі методики: тест «Чи схильні ви до депресії?», скринінг-картка «Шкала депресивного стану», карта психолого-педагогічного спостереження, методика «Самооцінка емоційних станів» (за Весманом-Ріксом), діагностика вад особистісного розвитку (ДВОР), методика виявлення типу акцентуації, дослідження самооцінки (за Т. Дембо, С. Рубінштейном), тест шкільної тривожності (за методикою Філіпса), самооцінка психічних станів за Г. Айзенком, методика Люшера, тест кольорових відношень (ТКВ).

ТРЕНІНГОВА ПРОГРАМА ПСИХОПРОФІЛАКТИЧНОЇ ТА ПСИХОТЕРАПЕВТИЧНОЇ ДОПОМОГИ ДЕПРЕСИВНИМ ПІДЛІТКАМ

Ця тренінгова програма укладена для коригування депресивності шкільної молоді через проведення спеціалізованих тренінгових занять. Розроблені завдання спрямовані на здійснення учнями діагностики свого стану, профілактики небажаних симптомів, корекції проявів депресії в поведінці.

Головним результатом проходження програми є набуття необхідного досвіду розв’язання проблемних ситуацій, що виникли внаслідок депресії, віднайдення шляхів самодопомоги під час проявів депресивного стану.

Тривалість програми: 1 місяці (два заняття на тиждень).

Цільова аудиторія: учні 8−9-х класів, учителі та батьки (за бажанням).

Мета: діагностика, профілактика та корекція проявів депресії у поведінці підлітків та усунення психічних факторів, які спричинюють виникнення депресивного стану.

Матеріали: мультимедійна дошка, відео-проектор, ПК, папір формату АЗ, блокноти на кожного учасника, альбоми для малювання, маркери, скотч, стікери, кольоровий папір, пластилін, ножиці, клей, повітряні кульки, роздатковий матеріал (анкети, тести, пам’ятки).

Завдання 1 (у групах по 4−5 осіб) Учасники вивчають матеріали, в яких розкрито явище депресії, та шукають відповіді на такі запитання:

Чим загрожує людству депресія?

Які симптоми бувають у тих, хто страждає на депресію?

Які фактори збільшують небезпеку депресивного стану?

Які дії можуть допомогти вийти з депресії?

Свої відповіді підготуйте до презентації у творчій формі (промова на науковому семінарі, лист до друга, інсценування розмови у колі друзів, плакат, твір, сценарій кінофільму).

Завдання 2

Якого ставлення до себе потребують ті, хто живе у депресивному стані?

Завдання З

Складіть свою власну соціальну мережу підтримки.

1. Спочатку складіть список людей, до яких ви зможете звернутися по допомогу. До цього списку запишіть:

членів вашої родини, з якими ви бачитесь регулярно;

друзів, з якими ви часто зустрічаєтесь чи спілкуєтесь по телефону, у листах;

сусідів, якщо ви постійно обмінюєтеся з ними візитами (окрім сусідів, з якими інколи спілкуєтеся вдень на вулиці);

однокласників, якщо ви часто контактуєте з ними і відчуваєте, що між вами існують близькі стосунки;

учителів, з якими у вас добрі стосунки;

будь-кого з людей, хто емоційно важливий для вас, хоча ви тимчасово можете бути у розлуці.

2. Потім для кожної людини, яку ви внесли до списку, зробіть позначку про те, який варіант кризової підтримки вона може вам надати. Варіанти підтримки можна позначити таким чином:

Е — емоційна допомога;

П — практична допомога;

Т — товариська підтримка;

І - інформація та порада.

3. Після цього візьміть чистий аркуш паперу і складіть діаграму вашої мережі, позначаючи колами членів родини, трикутниками — друзів, квадратами — однокласників, ромбами — учителів. Поєднайте всіх тих людей, між якими існують ті чи інші зв’язки і які можуть надати вам схожі варіанти підтримки.

Тепер у вас є зображення вашої соціальної мережі підтримки. Вам слід проаналізувати, наскільки ви можете розраховувати на підтримку всієї мережі або тільки окремої її частини.

Запишіть у своєму щоденнику звернення до тієї людини, яка може надати вам ту допомогу, якої ви потребуєте останнім часом. Намагайтеся якомога повніше розкрити свій стан, думки, що вас турбують.

Завдання 4

Напишіть у щоденнику, кому з людей ви можете надати необхідну допомогу. Яка це буде допомога?

Завдання 5

Психолог. Давньо китайський трактат великого мудреця Лао Цзюнь говорить, що найкращі ліки для повернення собі відчуття спокою і радості, це: