Увага в житті людини

Вступ

Навчання студентів — це дія на їхню психіку і діяльність з метою озброєння знаннями, уміннями, навиками. Характер і кількість знань визначається вимогами сучасного виробництва, трудової діяльності до рівня підготовленості і розвитку особистості фахівця певного профілю. Знання, уміння, навики в області своєї професії - основна частина підготовки і розвитку студента.

Засвоєння і сприйняття знань у вищій школі відбувається в інших умовах, ніж в середній школі. Це обумовлено задачами вищої школи: сформувати спеціаліста на основі новітніх досягнень науки і техніки, віковими особливостями та рівнем знань студентів, а також характером організації навчання у вищій школі. У вищій школі переважно лекційна форма навчання, інакше дозуються знання, своєрідно організується облік їх засвоєння, студент має більше можливостей самостійно планувати свою навчальну діяльність.

Слід зазначити, що основною умовою сприйняття та засвоєння навчального матеріалу є увага. Вона є необхідною внутрішньою умовою будь-якої діяльності людини, формою виявлення її свідомості. Увага необхідна для того, щоб враження від предметів та явищ зовнішнього світу дійшли до свідомості людини. Загалом можна сказати, що увага — це єдині двері, через які проходить все, що є в нашій свідомості.

Виходячи з вище сказаного, можна сказати, що лекція чи практичне заняття буде продуктивним як для викладача, так і для студента в тому випадку якщо викладач оволодіє увагою присутніх студентів і перетворить масу слухачів в аудиторію, що слухає. Для цього існують різні способи і методи, починаючи від суворого контролю і оцінювання знань, закінчуючи стимулюванням і зацікавленням студентів темою заняття.

1. Загальне поняття про увагу

На органи чуття людини одночасно діє безліч різноманітних подразників. Але не всі вони безпосередньо проникають у її свідомість. Відбувається неначе добір тієї інформації, що становить інтерес і має важливе значення для особистості. Решта сприймається як другорядне, нечітко або взагалі не помічається. Вибірковий, цілеспрямований характер психічної діяльності складає сутність уваги.

Отже, увага — це особлива форма психічної діяльності, яка виявляється у спрямованості та зосередженості свідомості на значущих для особистості предметах, явищах навколишньої дійсності або на власних переживаннях [2, с. 115].

Увагу часто не вважають особливим психічним процесом, як сприймання, пам’ять чи мислення. Тому вона ніби «жертвує собою» задля них і забезпечує успішну і чітку роботу нашої свідомості. Не можна бути уважним завжди. Увага завжди проявляється у конкретних психічних процесах: ми вдивляємося, вслуховуємося, принюхуємося, обдумуємо задачу, чи забувши про все на світі, пишемо вірш. Увага може бути направлена на об'єкти зовнішнього світу чи на особисте внутрішнє життя.

Фізіологічною основою уваги є наявність осередку збудження в тій чи

іншій ділянці кори головного мозку, залежно від психічного процесу. Який обслуговується вданий момент увагою. Але проходить певний час і якийсь інший подразник стає для людини головним. Цей головний подразник, що виникає в корі головного мозку найсильніший осередок збудження, називають домінантним, а нервове збудження, що виникає під впливом, називають домінантною.

Людина не може одночасно думати про різні речі і виконувати різноманітні види роботи. Тому в кожний окремий момент її свідомість направляється на ті предмети і явища, які являються для неї найбільш важливими і значущими. Яскравим прикладом дії особливо актуальної інформації являється факт, відомий під назвою «феномен вечірки». Уявіть собі, що ви знаходитеся на якому-небудь святкуванні і захоплені цікавою бесідою. Раптом ви чуєте своє ім'я, неголосно сказане ким-небудь в іншій групі гостей. Ви швидко переключаєте увагу на розмову, яка відбувається між цими гостями і можете почути щось цікаве про себе. Але в цей час ви перестаєте слухати, що говорять в тій групі, де ви стоїте, тим самим опускаючи тему попередньої розмови. Ви орієнтуєтеся на групу і відключаєтеся від першої. Саме висока значимість сигналу (а не його інтенсивність), бажання взнати що про тебе думають інші гості, змінили напрям вашої уваги.

Важливою закономірністю уваги є її вибірковість, яка виявляється в тому, що людина, зосереджуючись на одному, не помічає іншого [2, c. 115].

Серед усіх психічних процесів і властивостей увага посідає особливе місце. Вона не має свого специфічного предмету вивчення, проте супроводжує всю психічну діяльність людини. Відчуття і сприймання, пам’ять, мислення, уява — кожен з цих процесів має свій специфічний зміст. Відмінність уваги від психічних пізнавальних процесів полягає у тому, що вона сама безпосередньо не відображає реальність, а регулює та контролює діяльність пізнавальних процесів. У цій своїй якості увага виконує функцію психічної регуляції та контролю.

З вище сказаного можна зробити висновок, що увага є основою інтелектуальної діяльності, без неї не може перебігати жоден психічний процес. Тому висновок є однозначним: чим вищий рівень розвитку уваги — тим вища ефективність навчання. Але, щоб її стимулювати і розвивати, потрібно знати основні вид і властивості уваги [5, с. 150].

2. Види і властивості уваги

увага студент вищий психологічний До основних якостей уваги слід віднести такі:

1. Активність уваги.

2. Спрямованість уваги.

Активність уваги визначає її як мимовільну, довільну та післядовільну. Усі різновиди уваги тісно пов’язані між собою і за певних умов переходять одні в одних.

Мимовільна увага виникає несподівано, незалежно від свідомості, непередбачено, за умов діяльності або відпочинку, на дозвіллі під впливом найрізноманітніших подразників, які впливають на той чи той аналізатор організму. До таких факторів можна віднести такі як інтенсивність, новизна, раптовість, емоціональна забарвленість і т.д. Мимовільна увага властива і людині, і тваринам, хоча виникнення її в людини якісно відрізняється від мимовільної уваги тварин. Людина, на відміну від тварини, може опанувати свою мимовільну увагу, предмет мимовільного зосередження може стати предметом свідомого зосередження. Мимовільна увага виникає за умови, коли сила впливу сторонніх подразників перевищує силу впливу усвідомлюваних діючих збуджень [2, c. 120].

Мимовільну увагу викликають також подразники, що відповідають потребам індивіда, мають для нього певне значення. Привертає увагу до себе те, що має для особистості постійну або тимчасову значимість. Так, тихий голос близької для нас людини, значно швидше залучить до себе нашу увагу, ніж могутній бас відомого співака. Французький психолог Т. Рибо писав, що характер мимовільної уваги знаходиться у глибинних схованках нашої суті. Напрямок мимовільної уваги певної особи відображає її характер або, меншою мірою, її інтереси і прагнення. Основна функція мимовільної уваги полягає в швидкій і правильній орієнтації людини в умовах навколишнього середовища, яке постійно змінюється, у відокремленні тих її об'єктів, що можуть мати в цей момент найбільш життєвий сенс.

Довільна увага має цілеспрямований характер і виникає під впливом свідомо постановленої мети і характеризується вольовим зусиллям. Цей вид уваги існує тільки в людини. Основний факт, що вказує на наявність у людини особливого типу уваги, невластивого тварині, полягає в тому, що людина довільно може зосереджувати свою увагу то на одному, то на іншому об'єкті, навіть у тих випадках, коли в навколишньому становищі нічого не змінюється. Дитина раннього віку розглядає звичну обстановку, і її погляд блукає по навколишніх предметах, не зупиняючись на жодному з них і не виділяючи того чи іншого предмета з інших. Мати говорить дитині: «Це — горнятко!» і вказує на нього пальцем. Слово і вказівний жест матері відразу ж виділяють цей предмет із інших, і дитина фіксує поглядом горнятко й тягнеться до нього рукою. Увага дитини продовжує мати мимовільний, зовнішньо детермінований характер, з тією тільки відмінністю, що до природних факторів зовнішнього середовища приєднуються фактори суспільної організації її поведінки, керування увагою дитини за допомогою вказівного жесту й слова. У такому випадку організація уваги розподілена між двома людьми: мати націлює увагу, дитина підкоряється її вказівному жесту й слову. Однак це — лише перший етап формування довільної уваги: зовнішній за джерелом і соціальний за природою. У процесі свого подальшого розвитку дитина опановує мову і стає спроможна самостійно вказувати на предмети й називати їх. Розвиток мови дитини вносить корінну перебудову в керування її увагою. Зараз вона вже здатна самостійно переміщати свою увагу, указуючи на той чи інший предмет жестом або називаючи його відповідним словом. Фактори довільної уваги, на відміну від мимовільної, пов’язані не стільки із зовнішніми подразниками, скільки із самим суб'єктом і структурою його діяльності, насамперед з цілями і завданнями цієї діяльності. Механізмом довільної уваги можна вважати принцип домінанти. Головним збуджувачем довільної уваги є усвідомлювані потреби та обов’язки, інтереси людини, мета та засоби діяльності. Чим віддаленіша в часі мета і чим складніші умови та способи її досягнення, чим менше приваблює людину сама діяльність, тим більшого напруження свідомості та волі, а отже, й довільної уваги, вона потребує. Така діяльність, а саме такою є навчальна і трудова діяльність, вимагає належного зосередження уваги та її спрямування.

Післядовільна увага, як переконує досвід і спеціальні дослідження, виникає в результаті свідомого зосередження на предметах та явищах у процесі довільної уваги. Долаючи труднощі під час довільного зосередження, людина звикає до них, сама діяльність зумовлює появу певного інтересу, а часом і захоплює її виконавця, і увага набуває мимовільного зосередження. Тому післядовільну увагу називають ще й вторинною мимовільною увагою. У післядовільній увазі напруження волі слабшає, а інтенсивність уваги не зменшується і залишається на рівні довільної уваги [3, c. 2]. Хоча в післядовільній увазі свідоме зосередження на об'єкті діяльності та його окремих етапах і зменшується, проте цей різновид уваги, як і довільна увага, є свідомо контрольованим.

Спрямованість уваги визначає її зовнішній та внутрішній різновиди. Зовнішньою увагою називається спрямованість свідомості на предмети і явища зовнішнього середовища (природного й соціального), в якому існує людина, і на свої власні зовнішні дії й учинки. Внутрішньою увагою називається спрямованість свідомості на явища й стани внутрішнього середовища організму. Під час внутрішньої уваги чутливість органів чуття знижується, людина в такому випадку не помічає знайомих, не чує, що до неї звертаються і відволікається від виконуваної нею роботи. Співвідношення зовнішньої й внутрішньої уваги грає важливу роль у взаємодії людини з навколишнім світом, іншими людьми, у пізнанні ним самого себе, в умінні управляти собою. Здатність зосереджуватися на внутрішній, психічній діяльності має велике практичне значення. Таке зосередження пов’язане зі здатністю уявляти предмети та процес дії, подумки аналізувати їх. При цьому важливу роль відіграє внутрішнє мовлення. Самосвідомість неможлива без зосередження на внутрішніх, суб'єктивних станах та індивідуальних особливостях психічної діяльності особистості [1, c. 325].

Іншими важливими властивостями уваги також є її стійкість, концентрація, розподіл, обсяг і переключення.

Концентрація уваги означає те, наскільки інтенсивно людина здатна зосередитися і відволіктися від усього, що не входить в поле її уваги. Заглибившись, людина не помічає дії на неї сторонніх подразників, того, що відбувається навколо. Фізіологічним підґрунтям зосередженості є позитивна індукція нервових процесів збудження та гальмування.

Зосередженість, тобто концентрація уваги, залежить від змісту діяльності, міри інтересу до неї та насамперед від індивідуальних особливостей людини: її вміння, звички зосереджуватися, підґрунтям чого є активність і стійкість збуджень у діючих ділянках кори великих півкуль головного мозку. І. Ньютон на запитання, завдяки чому йому вдалося відкрити закон всесвітнього тяжіння, відповів, що завдяки тому, що він невпинно думав про це питання. Загалом, від ступеня зосередженості уваги залежить чіткість сприймання об'єкта і правильність диференціації матеріалу.

Зосередження уваги тісно пов’язане зі стійкістю уваги. Стійкість уваги характеризується тривалістю зосередження на об'єктах діяльності. Стійкість, як і зосередженість, залежить від сили або інтенсивності збудження, що забезпечується і силою дії об'єктів діяльності, і індивідуальними можливостями особистості - значущістю для неї діяльності, інтересом до неї. Показником її є продуктивність діяльності протягом тривалого періоду. Складні об'єкти вимагають активного мислення, що є причиною тривалого зосередження на них. Тривалість інтенсивного зосередження залежить від сили нервових процесів працівника, інтересу його до праці [2, c. 118]. Стійкість уваги людини обумовлюється великим рядом чинників, до яких можна віднести рівень складності навчального матеріалу, ставлення до нього студента, наявність інтересу до даного предмету, нарешті, вікові та індивідуальні особливості.

Але навіть якщо людина має дуже концентровану і сталу увагу, це не позбавляє її від короткочасних мимовільних змін ступеня інтенсивності, напруженості уваги. Ці зміни отримали назву коливань уваги. Такі коливання будуть виникати в будь-якому випадку, не залежно від психологічних особливостей людини і цікавості того матеріалу чи явища на який звернута її увага.

Розподіл уваги потрібний нам у тих випадках, коли одночасно виконується кілька дій — наприклад, при написанні конспекту на лекції чи на курсах водіння. Розподіл уваги залежить від психологічного й фізіологічного стану людини. У разі стомлення, під час виконання складних видів діяльності, які вимагають підвищеної концентрації уваги, область розподілу звичайно звужується. Розподіл уваги має певні закономірності: чим складніші види діяльності, які сполучаються, тим важче його досягати. Наприклад, досить просто слухати лекцію і її конспектувати. Набагато складніше виконувати одночасно кілька видів розумової діяльності: наприклад, обмірковувати проблему і слухати виступ на зовсім іншу тему. Неможливо розподілити увагу між такими видами діяльності, які потребують участі одних і тих самих аналізаторів. Тому головною умовою успішного розподілу уваги в тому, що хоча б одна дія має бути автоматизована, доведена до рівня навички.

У динамічному процесі психічного життя людини сталість уваги тісно пов’язана з іншою важливою якістю — переключенням. Відволікання уваги не слід плутати з її переключенням. Переключення уваги — це навмисне її перенесення з одного предмета на інший, якщо цього потребує діяльність. Фізіологічним підґрунтям переключення уваги є гальмування оптимального збудження в одних ділянках і виникнення його в інших. Переключення може бути обумовлене або програмою свідомої поведінки, вимогами діяльності, або необхідністю включення в нову діяльність у відповідності до мінливих умов, або здійснюватись з метою відпочинку (коли попередня діяльність вже втомила людину). У випадках, коли діяльність протягом тривалого часу залишається незмінною, а відбувається лише зміна об'єктів або операцій, має місце переключення уваги в межах її сталості. Таке переключення при тривалій роботі запобігає втомі і тим самим підвищує сталість уваги.

Можна виділити такі показники переключення уваги:

· час, необхідний для переходу від однієї діяльності до іншої;

· продуктивність роботи (її обсяг і час, за який цей обсяг було виконано, порівняно з тим обсягом роботи, що був виконаний без переключення уваги);

· якість, точність роботи (безпомилковість або наявність помилок).

Переключення уваги з одних об'єктів на інші вимагає належного володіння власною увагою, усвідомлення послідовності дій та операцій з предметами, які потребують опрацювання, вміння керувати власною увагою, що здобувається у процесі діяльності. Переключення уваги відбувається з різною швидкістю. Це залежить від змісту діяльності та індивідуальних особливостей людини. По-перше, воно пов’язане з особливостями попередньої і наступної діяльності. Успішність знижується при переході від легкої до більш складної роботи. Успішність переключення залежить від відношення людини до попередньої і наступної діяльності. Чим більш цікава була попередня діяльність і менш цікава наступна, тим важче відбувається переключення. Успішність також залежить і від того, наскільки інтенсивною, концентрованою була увага людини до попередньої діяльності. При глибокій концентрованості переключення відбувається з більшими зусиллями.

Обсяг уваги — це кiлькiсть об'єктiв, якi можуть бути охопленi увагою одночасно. Обсяг уваги у рiзних людей рiзний. Звичне оточення пiдвищує обсяг уваги в роботi, незнайоме ж знижує його. Обсяг уваги залежить також від особливостей об'єктів; які сприймаються. Так, при сприйманні тексту, легко сприймаються слова з 14 літер. Разом з тим, сприймаючи об'єкт в цілому, людина може не помічати в ньому помилок. Основною умовою розширення обсягу уваги є формування вмінь групувати, систематизувати, поєднувати за змістом матеріал, який сприймається.

Від вказаних позитивних властивостей уваги слід відрізняти негативні риси, які часто об'єднуються під загальною назвою неуважності. До них можна віднести нестійкість уваги, поверхову її зосередженість, розсіюваність, відволікання і т.д.

Розсіяність уваги виявляється у нездібності людини зосереджуватися на певному об'єкті протягом довшого часу. Можна назвати два види розсіяності. Перший вид її буває при надто великій зосередженості на певній діяльності, завдяки чому людина помічає нічого навколо себе. Вона не чує звернених до неї запитань, не впізнає знайомих, відповідає негаразд. Цілком інший вид розсіяності, коли людина не в змозі ні на чому довго зосередитись; увага її весь час перескакує з одного об'єкта на інший [4, c. 186].

Відволікання уваги — це мимовільне її переміщення з одного об'єкта на інший. Воно викликається дією сторонніх подразників. Особливо активно відволікають увагу ті подразники, що діють раптово і характеризується значною силою, а також ті, що зв’язані з емоціями [1, c. 329].

У процесі реальної діяльності властивості уваги виконують різні функції і перебувають між собою в різних відношеннях. Так, стійкість і концентрація нерідко порушуються під впливом переключення, останній може змінитися розподілом, який, у свою чергу, залежатиме від обсягу. Водночас кожна властивість має відносну самостійність: висока концентрація уваги може поєднуватися зі слабким переключенням, що характерно, наприклад, для неуважності зосереджених на якійсь проблемі людей.

Загалом, слід зазначити, що розглянуті властивості уваги не є сталими для тієї чи іншої особистості. Вони розвиваються в процесі життя, їх можна набути, розвинути і зміцнити шляхом спеціальних тренувань за допомогою різноманітних вправ.

3. Увага у процесі сприйняття і засвоєння матеріалу студентами вищих навчальних закладів

Навчання студента ставить підвищені вимоги до його уваги, здатності зосереджуватись на змісті навчальної діяльності й відволікатись від сторонніх стимулів. Увага студента вищого навчального закладу розширюється у зв’язку з формуванням у нього умінь вчитись і працювати і водночас стає одним з їх компонентів. Слід зауважити, що розвиток уваги відбувається в процесі навчальної і позанавчальної діяльності студента.

Засвоєння навчального матеріалу — активний процес. Студент в цьому процесі виступає, як активно діюча особистість. Яка не тільки відображає у своїй голові знання, але й висловлює своє відношення до них, перетворює їх в засоби зміни об'єктивної дійсності. Основною умовою сприйняття та засвоєння навчального матеріалу з будь-якої дисципліни є увага. Отже викладачу необхідно перед усім оволодіти увагою присутніх студентів і перетворити масу слухачів в аудиторію, що слухає [4, c. 185].

Для цього існують різні способи. Не слід, наприклад, починати лекцію одразу, краще зачекати кілька секунд, скажімо, маніпулюючи мікрофоном або перебираючи тези тощо, а потім оглянути всіх присутніх, ніби збираючи їх в одне ціле. Це дасть можливість слухачам придивитися до лектора, психологічно і внутрішньо приготуватись.

Перед викладенням основного змісту лекції необхідно повідомити основні питань теми, це певним чином «приковує» і утримує увагу слухачів протягом усієї лекції. Так, із самого початку програмується свідомість слухачів, формується їх інтерес і очікування відповідей на поставлені запитання. Починати лекцію необхідно повільно, впевнено і переконливо, усвідомлювати себе силою і авторитетом у цій галузі знань, тобто без сумнівів у словах, але й без будь-якої пишномовності. Починати слід зразу ж і по суті.

Також важливою є сила особистого емоційного впливу лектора, його контакт з аудиторією, спосіб передачі матеріалу мають дуже важливе значення для досягнення мети лекції і засвоєння студентами матеріалу. Здатність викладача ефективно розкривати зміст лекції і викликати у слухачів зацікавленість у сприйнятті її суті залежить від особистих якостей лектора, його темпераменту, характеру, глибини розуміння матеріалу лекції, використання технічних засобів навчання тощо. Але найбільше успіху лектора сприяє мова: проста, зрозуміла, виразна, не перевантажена цитатами і цифрами, незрозумілими термінами. Гарна лекція передбачає індивідуалізовану мову, вільну від шаблонів і граматичної сухості, гарно інтоновану, не одноманітну за звучанням й абстраговану, а образну, насичену яскравими прикладами, порівняннями, повчальними посиланнями, гумористичними моментами, переконливими коментарями до ілюстрованого матеріалу, власними роздумами.

Лектор має побудувати лекцію так, щоб не лише для себе, але й для слухачів перетворити її в своєрідну інтелектуальну діяльність.

Лекції слід проводити, дивлячись на слухачів, а не читати з аркуша, не підводячи очей. Це припустимо лише для молодих лекторів, котрі не здобули ще навичок публічного виступу, і тих випадків, коли необхідно користуватись статистичними даними та допоміжними матеріалами у вигляді тез, цитат, бібліографічних рекомендацій тощо. Слід пам’ятати, що конспект ніби ставить бар'єр між лектором і слухачами. Також під час лекції лектор повинен знаходитися перед студентом на одному місці, на якому його видно усім слухачам, для того, щоб студенти бачили вираз його обличчя, а він бачив би студентів та слідкував за тим, як вони реагують на зміст і форму заняття. Особливо важливим фактором уваги є позитивне ставлення студентів до змісту й форми проведення занять. Для того щоб викликати відповідне відношення студента до заняття, необхідно якось зацікавити його: в одних випадках це досягається високим теоретичним змістом заняття, який викликає інтерес до розв’язання студентом пізнавальних задач, в інших — похвалою успіхів, цінних висловлених студентами думок та зауважень або тактичним зауваженням та порадою відносно підвищення якості знань. Слід підмітити, що зауваження і поради повинні збуджувати інтерес до знань, викликати бажання вчитися та долати перешкоди, а не створювати негативне ставлення до знань.

При викладі свого матеріалу викладач повинен пам’ятати про зовнішні фактори, які впливають на уважність студента, викликаючи у нього мимовільну увагу. Тут слід зазначити, що такі подразники можуть як і відволікти слухача від лекції, так і навпаки привертати його увагу. Так, викладач може іноді з метою активізації інтересу підвищити голос, а іноді навпаки, з цією метою говорити тихше; посібники повинні бути достатньо великими, яскравими. Новизна подразника теж мимовільно привертає увагу [1, c. 329]. Не слід, наприклад, одночасно вивіщувати всі таблиці; вони будуть відволікати увагу від пояснення, а до моменту їх використання втрачають новизну і зникне додатковий фактор привертання уваги. Слід зазначити, що викликає увагу не лише дія подразника, а й його припинення. Тому з метою активізації уваги студента, можна тимчасово припинити пояснення: незвичайна тиша викличе увагу слухачів. Однак вказані вище властивості ненадовго роблять лекцію об'єктом уваги. Тому викладачу потрібно пам’ятати, що привернути увагу студентів на набагато довший термін можуть інтелектуальні, моральні та естетичні почуття, які виникають тоді коли розповідь, лекція чи доповідь викликають здивування, захоплення і інтерес.

Лекору слід чітко відрізняти мимовільну увагу від довільної. Вона необхідна студентам, щоб вони могли свідомо вирішувати навчальні завдання, не відволікатися від роботи, і старанно приймати той навчальний матеріал, який здається нецікавим. Слід зазначити, що при довільній увазі зосередженість свідомості визначається метою діяльності й конкретними завданнями, що випливають із її вимог і умов, що змінюються. Наприклад, коли на лекції викладач розповідає студентам якийсь матеріал, то тут їх увага включена в сприйняття мови викладача. Коли ж викладач викликає одного з студентів і пропонує розповісти аудиторії певне визначення чи формулу, що використовувалися на минулому занятті, то тут увага буде включена в процес виразної передачі і зосереджена вже, з однієї сторони, на точності передачі слів тексту, з іншого боку — на емоційній передачі їхнього змісту. Загалом слід зазначити, що довільну увагу можна стимулювати формуванням належного рівня дисциплінованості і уважності студентів на парах. А цьому сприяє факт контролю і перевірки знань. Зазначимо, що така перевірка повинна здійснюватися викладачем вміло і своєчасно. Загалом, принципи контролю та оцінювання повинні бути наступними [5, c. 191]:

— систематичність (важливо робити зріз знань за певною системою, щоб перевірити знання усіх студентів);

— об'єктивність (у жодному випадку не слід переносити власне ставлення до особи студента на його оцінювання);

— всебічність (необхідно охопити знання з різних розділів предмету, що вивчається).

Нерідко у студента, який прийшов на лекцію і робить над собою зусилля, щоб зрозуміти і засвоїти певний матеріал, який є йому нецікавий, появляється інтерес і захоплення до того, що розповідається, у такому випадку у людини появляється вторинна мимовільна увага, яку ще називають також післядовільною увагою. Навчання, як відомо, є важкою діяльністю і порівняно швидко стомлює, особливо тоді, коли зміст лекції не зацікавлює. Завдяки тому, що інтенсивність напруження в післядовільній увазі зменшується, а інтерес до діяльності зростає, вона стає більш тривалою та продуктивною і зменшує відчуття втоми. Тому важливо в процесі діяльності, навчальної чи трудової, засобами її організації та методами праці сприяти переходу уваги від довільної до післядовільної. Тому доцільним є зацікавити студентів темою лекції, показати користь того матеріалу який розказується для спеціальності, яку опановує слухач, показати його практичне значення. Для цього викладач повинен в процесі лекції наводити приклади практичного використання тих чи інших моделей чи теорій в успішно діючих компаніях. Загалом слід зазначити, що в навчальній роботі головна роль все-таки належить довільній увазі, тому що захопити студентів змістом усіх навчальних предметів, які вони вивчають, неможливо. Однак викладачу потрібно розрізняти всі три види уваги та використовувати їх у навчальній діяльності.

Як вже згадувалося у попередньому розділі увага за своєю спрямованістю поділяється на внутрішню і зовнішню. Загалом основною характеристикою внутрішньої уваги є те, що чутливість органів чуття знижується. Тому в будь-якій діяльності, а особливо в навчальній, не рекомендується одночасно завантажувати і зовнішню, і внутрішню увагу, наприклад загадувати студентам розв’язати подумки завдання або пригадати формулу, дати, назви і водночас демонструвати певні таблиці, сприймати написане на дошці, оглядати географічну карту, стежити за дією приладу тощо. Це потребує досить розвиненої здатності розподіляти увагу між зовнішньою та внутрішньою спрямованістю діяльності, що в більшості випадків не характерне для середньостатистичного студента. Слід зазначити, що навантаження спочатку внутрішньої уваги, а потім зовнішньої в більшості випадках сприяє кращому розумінню і засвоєнню матеріалу. Тому викладач під час лекції або практичного заняття повинен пропонувати студентам згадати попередній матеріал, обдумати що-небудь з попередніх знань що має відношення до змісту даної лекції. Але такий спосіб ведення лекції буде недоцільним при викладі матеріалу, який є громіздким і важким для сприйняття студентами. В даному випадку це може призвести до відволікання уваги від розповіді викладача і не розуміння певної частини лекції.

Складна і різнобічна навчальна діяльність ставить особливі вимоги до уваги людини. Вона вимагає спостережливості, тривалого зосередження на певному предметі, одночасного сприймання декількох об'єктів і т.д. Залежно від цих вимог, а також у зв’язку із індивідуальними особливостями людини, як вже згадувалося вище, можна виділити такі властивості уваги, як стійкість, концентрація, обсяг, розподіл, переключення.

При викладанні матеріалу студентам вищих навчальних закладів слід пам’ятати, що стійкість уваги буває тривалішою за сприятливих умов діяльності, при усвідомленні важливості виконуваного завдання та терміновості його виконання, якщо організації та методам праці властиві елементи, які активізують розумову діяльність.

Стійкість уваги у навчальній діяльності обумовлена перш за все силою та яскравістю змісту навчального матеріалу та освідомлення його необхідності. Це викликає інтерес та позитивне ставлення студента до навчання. Інтерес, як своєрідна особливість людини, яка проявляється в його направленості на певні об'єкти, прагнення ближче їх взнати, оволодіти ними, виступає як мотив до навчання, як одна з важливих сил, що збуджує увагу студента. Тому в процесі навчання треба викликати у студентів інтерес до знань та направляти його. Наприклад на лекції з маркетингу, доцільно дати студентам завдання створити рекламну компанію для вигаданого ж ними продукту. В такий спосіб студенти в цікавий їм спосіб опанують основні етапи і завдання рекламотворчого процесу і в майбутньому зможуть використати ці навички на практиці, якщо вони будуть працювати у цій сфері. Під час занять може виникнути ситуативний інтерес, який викликається емоційним викладом, наведеними прикладами чи фактами. Глибокий інтерес викликається новим даними, а також сучасними досягненнями науки і техніки. Отже викладачеві необхідно при викладі матеріалу повідомляти студентами якісь нові факти чи нову цікаву інформацію, відповідно до теми лекції, тому, що переказування змісту підручника не буде викликати у студента ні цікавості, ні відповідної уваги. Шаблон чи трафарет як засоби викладання і звернення до слухачів може заглушити навіть сучасну та важливу інформацію.

Стійкість уваги, будучи умовою продуктивної розумової діяльності є в певній мірі її наслідком. Так, осмислене оволодіння навчальним матеріалом, спирається на активну розмову діяльність, значно сприяє активізації уваги.

Із стійкістю уваги тісно пов’язана її концентрація або іншими словами зосередженість. Умови підсилення концентрації такі ж, як і умови підвищення стійкості уваги. Наприклад, для підвищення концентрації уваги викладач може зробити постановку перед аудиторією певної проблеми, яку необхідно вирішити. Проблемність в навчанні підвищує інтерес до занять, активізує процес мислення. Студенти намагаються зрозуміти суть поставленої проблеми, виникають пошукові дії, боротьба думок, дискусії. Розв’язуючи поставлені проблеми, студенти працюють з постійною увагою, завзято і довгий час.

Також під час навчання студентам і викладачам необхідно враховувати таку особливість уваги як — коливання уваги. Так, для повного засвоєння тексту певного параграфу підручника або статті, необхідно декілька разів прочитати цей текст. Щоб уникнути виникаючих при цьому, коливань уваги, необхідно перед кожним наступним читанням ставити нові завдання. Наприклад, перший раз читати для загального ознайомлення, наступного, щоб засвоїти логіку доведень, що приведені автором, потім щоб зрозуміти, як цей матеріал пов’язаний з попереднім" і так далі. Інакше кажучи, важливо вчитись дивитись навіть на знайомі речі з різних сторін.

Одночасно із концентрацією уваги на певних об'єктах можливий її розподіл між кількома видами діяльності. Здатність управляти увагою і розподіляти нею особливо необхідна в тому випадку, коли доводиться виконувати дві або декілька робіт одночасно, що нерідко спостерігається у навчальному процесі. Слід пам’ятати, що одночасне виконання двох видів діяльності призводить до часткового, а нерідко і до повного руйнування одного з них. Так, якщо людина виконує прості арифметичні дії і одночасно слухає розповідь, щоб у майбутньому її відтворити, то продуктивність його роботи зменшиться майже наполовину і в кінцевому результаті ні одна з двох виконуваних робіт не буде зроблена на відмінно. Тому у процесі навчання викладачу непотрібно одночасно розказувати студентам важливу інформацію і давати їм на виконання якесь завдання. Слід зауважити, що викладач може дати студентам завдання конспектувати його розповідь, так як цей вид діяльності є доведеним уже до рівня навички і не потребує відволікання уваги. Загалом ця властивість уваги є необхідною як для студентів, так і для викладачів, наприклад викладач мусить одночасно бути уважним і до своєї розповіді - її змісту, форми, емоційного забарвлення і до студентів — їх відповідей, поведінки тощо.

Стійкість та концентрація уваги не означає її нерухомості, не виключає можливості її переключення, яке полягає у свідомому перенесенні уваги з одного об'єкта на інший. Раціональне переключення має важливе значення з точки зору гігієни розумової діяльності і є однією з важливих умов підтримки певного рівня працездатності. Так, під час проведення занять, для кращої працездатності студентів і для запобігання втоми, доцільним є поєднувати різні типи діяльності. Наприклад чергувати розповідь, конспектування, розв’язання певних прикладів, задач тощо.

Переключення уваги не слід путати з її відволіканням. Як зазначалося раніше, відволікання уваги відбувається під впливом сторонніх чинників, які характеризуються певною яскравістю, силою і насиченістю. Тому, щоб уникнути такої ситуації, викладачу, наприклад, не потрібно показувати студентам увесь демонстраційний матеріал одразу, так як це призведе до відволікання їхньої уваги, і даний матеріал уже не буде цікавим для студента коли лектор буде про нього розповідати. Також не менш важливим у даній ситуації є одяг викладача, так як яскравий одяг, великі прикраси, чи аксесуари будуть в тій чи іншій мірі відволікати увагу студентів від лекції.

Слід зазначити, що ставлення до окремих предметів визначається відношенням до викладача, тому він повинен звернути увагу на створення відповідної мотивації у навчанні і свого іміджу перед студентами.

Загалом, можна сказати, що лектор повинен зацікавлювати студентів своїм предметом, так, щоб останні усвідомлювали мету навчання, засоби її досягнення, концентрувати свою увагу, думки і почуття, тобто відчували зацікавленість роботою. Такий ідеальний стан виникає при гармонійному поєднанні вимог до студентів і їх здібностей, інакше підвищується тривожність і негативне ставлення до процесу навчання, що приводить до зниження уваги і сприйняття матеріалу.

Висновок

Увага студентів — необхідна психологічна умова продуктивності їх розумової діяльності на занятті і вона проявляється в їх робочому стані, в зосередженості на предметі практичного заняття чи лекції і на процесі виконання навчальних завдань. При правильній постановці і організації викладачем змісту і форми заняття увага студентів носитиме активний і діяльний характер, їй буде властива вибірковість розумового зосередження у відповідності із темою лекції і способами вирішення питань, що вивчаються. За цих умов досягається високий рівень активізації розумової діяльності студентів, їх стійка зосередженість і багатоманітність пізнавальних функцій уваги.

Враховуючи те, що навчальна інформація, яка надається в навчальному процесі, як правило, складна і велика за обсягом, навіть усвідомлення її значущості і необхідності у майбутньому не може забезпечити стійкість її сприйняття і опрацювання психікою. Будь-які сильніші і актуальніші подразники відволікатимуть увагу студента. В зв’язку з цим, первісним завданням будь-якого викладача є забезпечення уважності, яке побудоване на усвідомленні особливостей цього психічного явища. Враховуючи основні властивості і види уваги, можна надати основні рекомендації лектору для привернення уваги присутніх студентів:

· забезпечувати різноманітність, насиченість інформації, що надається;

· постійно чергувати і дозувати інформацію, забезпечуючи її послідовне опрацювання студентами (великий обсяг призведе до відволікання і стомлюваності);

· запобігати монотонності, стандартності, стереотипності операцій, що виконуються (і рухових, і інтелектуальних).

· при одноманітній роботі - попереджати стомлення від монотонії: періодично на короткий час переключати роботу аналізаторів (наприклад із слухової інформації на зорову), змінювати темп роботи, використовувати гумор для зняття втоми;

· при усних повідомленнях забезпечувати інтенсивність сигналу;

· використовувати фактори «новизни», «неочікуваності» (ефектна розповідь, виклад якого-небудь парадоксального випадку або суперечливого ствердження);

· інтонаційне виділення найсуттєвіших аспектів повідомлення (голосність, паузи, темп промови, повторення);

· гучні звуки (голосне звертання до аудиторії, стук ручкою по парті з наступним проханням уваги, хлопок у долоні, голосне зачинення двері та інше — чим більше гомін в аудиторії - тим голосніше повинен бути звук) або ж навпаки тимчасова тиша;

· знаходитися перед студентами на одному місці (допустимими є лише незначі пересування по аудиторії);

· використовувати актуалізуючі слова («Послухайте!», «Це цікаво!», «Запишіть, будь ласка!», тощо);

Загалом, слід зазначити, що вміння заставати студентів уважно слухати це одна з тих якостей, яка відрізняє викладача — професіонала. Для того, щоб ефективно провести лекцію викладач повинен володіти знаннями про основні властивості і види уваги, які є притаманні будь-якій людині. Такі знання нададуть йому необхідні орієнтири для активізації уваги студентів і для засвоєння ними лекційного матеріалу, чи матеріалу практичного заняття.

Список використаних джерел

1. Грибан В. Г. Вузівська лекція: значення та вимоги до неї // Науковий вісник ДДУВС. — 2010. — № 1. — с. 324−331;

2. Максименко С. Д., Соловієнко В. О. Загальна психологія: Навч. посібник. — К.: МАУП, 2000, — с. 256;

3. Кремень В. Про організацію навчального процесу у вищих навчальних закладах у 2001/2002 навчальному році // Педагогічна газета. — 2000. — № 11. — С. 1−2;

4. Овчарук О. М., Скиба Н. Г. Психологічні аспекти активізації навчальної роботи студентів у вищих навчальних закладах // Науковий вісник ХДМІ. — 2010. — № 1 (2). — с. 182−187;

5. Мороз О. Г., Падалка О. С., Юрченко В.І. Педагогіка і психологія вищої школи: Навчальний посібник. — К.: НПУ, 2003. — 267 с.

6. http://www.nbuv.gov.ua/portal/Soc_Gum/Pfto/2009₃/files/ped_2009₀₃_01_Alekseev.pdf

7. www.wikipedia.ua

8. http://ebk.net.ua/Book/psychology/vinoslavska_psihologiya/part2/2602.htm