Нормативно-правове регулювання діяльності митного брокера та митного перевізника (реферат)

Реферат на тему:

Нормативно-правове регулювання діяльності митного брокера та митного перевізника Проблеми надання послуг у галузі митної справи частково вивчалися у працях Є.В. До­діна «Функции и формы деятельности таможенных органов Украины», Л. Давиденко «Надання митних послуг громадянам», С.В. Ківалова «Організаційно-правові аспекти митної справи в Україні», П. М. Шеремети «Теоретично-методологічні основи досліджен­ня правового регулювання митної діяльності в Україні», В. К. Шкарупи, Є.М. Тропіної, Д. В. Приймаченко, А. П. Павлова, С. А. Степанюка. Проте здебільшого це було дослід­ження проблем особливостей надання митних послуг залежно від функцій митної системи. Предметом дослідження були послуги, що не входили в коло обов’язків митних органів України і перелік яких визначено постановою КМУ від 25 грудня 2002 року № 1952.

Удосконалення митного законодавства вимагає встановлення порядку діяльності підприємств, що надають посередницькі послуги в галузі митної справи. Реалії сьогоден­ня вимагають наукового осмислення та визначення правового статусу митного брокера і митного перевізника як нових суб'єктів у митній сфері, що не наділені державно-владни­ми повноваженнями.

Наукова новизна виявляється в розгляді питань, які залишились поза увагою науков­ців і ґрунтується на відсутності чітко визначеного правового статусу митних брокерів і митних перевізників, ліцензійних умов здійснення їх діяльності, визначенні правової природи підстав представництва інтересів клієнтів митними брокерами (митними пере­візниками).

Для розв’язання зазначеної проблеми були сформульовані такі цілі статті:

1) визначити сутність посередницьких послуг у галузі митної справи;

2) дослідити нормативно-правові засади регулювання діяльності підприємств, що надають посередницькі послуги в митній сфері;

3) запропонувати шляхи та напрями вдосконалення нормативно-правового регулю­вання діяльності митних брокерів і митних перевізників.

Відповідно до положень розділу 7 Митного кодексу України діяльність митних броке­рів і митних перевізників визнається підприємницькою із надання послуг з декларування товарів і транспортних засобів та перевезення товарів, що переміщуються під митним контролем. Тому дослідження питання нормативно-правових засад діяльності митного брокера та митного перевізника доцільно розпочинати з аналізу конституційного рівня регулювання даного виду підприємницької діяльності.

Аналізуючи конституційний рівень регулювання діяльності митних брокерів і митних перевізників, доцільно зазначити, що цей найвищий щабель означає те, що вся система як чинного митного, так і підприємницького законодавства базується на Конституції України і відповідає нормативним конституційним положенням, що мають вищу юри­дичну силу на території України.

Так, відповідно до ст. 42 Конституції України закріплено право кожного на заняття підприємницькою діяльністю, що не заборонена законом. При чому держава забезпечує захист конкуренції у підприємницькій діяльності та не допускає зловживання монополь­ним становищем. При цьому згідно з ст. 42 Конституції України першою особою в реаліза­ції цього права є саме громадянин, тобто фізична особа. Фізична особа таке право може реалізовувати самостійно від свого імені чи через спеціальну правову конструкцію юридичної особи. Застосування останньої дозволяє їй кооперуватись у своїй діяльності з іншими фізичними чи юридичними особами.

Статті 176 та 182 Митного кодексу України визначають правовий статус митного брокера та митного перевізника як підприємства, але це не означає, що таку підприємниць­ку діяльність із надання послуг у сфері митної справи можуть здійснювати суто юридичні особи, адже відповідно до загальних положень Митного кодексу України (ст. 1, п. 26) під підприємством розуміють будь-яку юридичну особу, а також громадянина, який здійс­нює підприємницьку діяльність без створення юридичної особи.

За змістом ст. 64 Конституції України право громадян на підприємницьку діяльність у будь-якій сфері взагалі та з надання послуг щодо митного оформлення чи митного перевезення зокрема не може бути обмежено, крім випадків, що прямо вказані в законо­давстві.

Конституційний рівень регулювання підприємницької діяльності загалом та з надання послуг із декларування товарів та їх перевезення через митний кордон або тих, які пере­бувають під митним контролем зокрема включає в себе ряд попередніх конституційних актів України («Декларація про державний суверенітет України», «Акт проголошення незалежності України»), які хоча інкорпоровані в Конституцію України, але зберегли своє самостійне значення.

Наступний рівень нормативно-правового регулювання підприємницької діяльності митних брокерів і митних перевізників представлений кодифікованими законодавчими актами, в тому числі Митним кодексом України, Господарським кодексом України, Цивільним кодексом України, Кодексом торговельного мореплавства, Повітряним кодек­сом України та іншими.

Чинний Митний кодекс України у вказаній системі правових актів є найважливішим кодифікованим законом, що регулює діяльність митних брокерів та митних перевізників. Новий Митний кодекс України майже втричі більший за обсягом від попереднього кодек­су, що пояснюється декількома причинами. По-перше, в новому Митному кодексі Украї­ни значно деталізується механізм здійснення різноманітних митних процедур, що в свою чергу сприяло усуненню прогалин і суперечливих питань. По-друге, в новому кодексі з’явився цілий ряд розділів, що були відсутні в попередньому Митному кодексі. Серед таких розділів доцільно визначити розділ 7 Митного кодексу України «Підприємницька діяльність із надання послуг з декларування товарів і транспортних засобів та перевезення товарів, що переміщуються через митний кордон або перебувають під митним контролем». Введення даного розділу в структуру Митного кодексу України пояснюється декількома факторами. Зокрема, митне оформлення та митне декларування має свої особливості, що потребує певних специфічних знань і вмінь. Відповідно їх незнання суттєво ускладнює митні процедури. Таке положення і зумовило появу «спеціальних» підприємців, що спеціа­лізуються на наданні подібних послуг у митній сфері. Розділ 7 Митного кодексу України визначає загальні організаційно-правові засади діяльності митних брокерів і митних перевізників та визначає їх правовий статус. У розділі 7 Митного кодексу України містять­ся відсильні норми, що відсилають до інших нормативно-правових актів, які більш детально регламентують діяльність митних брокерів і митних перевізників.

Зобов’язальні відносини, що виникають між митними брокерами, митними перевізника­ми, з одного боку та їх клієнтами — з іншого, відповідно до Митного кодексу України офор­млюються договором доручення, який за своєю правовою природою є цивільно-пра­во­вим договором, тому такі відносини знаходять свою подальшу детальну регламен­та­цію не в Митному кодексу України, а в Цивільному кодексі України від 16 січня 2003 року.

Поряд з Митним і Цивільним кодексами України підприємницька діяльність в будь-якій сфері регламентована Господарським кодексом України від 16 січня 2003 року, в якому містяться норми, що закріплюють загальні правові, економічні і соціальні засади здійснення підприємницької діяльності громадянами та юридичними особами на території України. Зокрема, саме в Господарському кодексі України наведено визначення підприєм­ництва, його видів, принципів, визначено порядок легалізації підприємницької діяльності, загальні підходи, види та порядок ліцензування, визначаються моделі організаційно-правових форм підприємництва тощо. Крім того, в главі 31 Господарського кодексу України регламентовані відносини комерційного посередництва (агентські відносини) у сфері господарювання, до яких можуть бути віднесені посередницькі відносини в галузі митної справи.

До кодифікованого рівня регулювання діяльності митних брокерів і митних перевізни­ків можна віднести і закони України. Серед загальних нормативно-правових актів, що застосовуються для регламентації діяльності підприємців з надання послуг із декларуван­ня товарів, транспортних засобів та митного перевезення, у першу чергу необхідно назва­ти Закон України «Про ліцензування певних видів господарської діяльності» від 1 червня 2000 року, до якого нас відсилають норми статей 178 та 183 Митного кодексу України. Цей закон визначає види господарської діяльності, що підлягають ліцензуванню, порядок їх ліцензування, встановлює державний контроль, відповідальність суб'єктів господарю­вання та органів ліцензування за порушення законодавства у цій сфері. Саме в статті 9 цьо­го закону посередницька діяльність митного брокера та митного перевізника розгля­дається як така, що підлягає ліцензуванню. У даному законі не містяться ліцензійні умови, передбачені безпосередньо для здійснення посередницької діяльності митних брокерів і митних перевізників, оскільки вони розробляються спеціаль­но уповноваженим органом з питань ліцензування та затверджуються окремим наказом.

До законів України, які регламентують певні сторони діяльності митних брокерів та митних перевізників, можна також віднести закони України «Про господарські това­риства», «Про страхування», «Про зовнішньоекономічну діяльність», «Про єдиний мит­ний тариф», «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті», «Про транзит вантажів», «Про звільнення обкладання митом предметів, які вивозяться (переміщуються) громадянами через митний кордон України» та інші.

Отже, серед вищевказаного переліку нормативних актів відсутній спеціальний закон, який би визначав правовий статус митних брокерів і митних перевізників як суб'єктів підприємницької діяльності, встановлював кваліфікаційні, організаційні, технологічні та інші вимоги до провадження посередницької діяльності в галузі митної справи.

Таким чином, кодифіковані акти та закони України складають відносно самостійний блок правового регулювання підприємницьких відносин у сфері митної справи. Усі ці акти приймаються Верховною Радою України і мають вищу юридичну силу, тому інші підзаконні нормативно-правові акти не повинні їм суперечити. Перераховані вище норма­тивно-правові акти містять найважливіші принципові нормативні положення, які вима­гають однорідного правового регулювання на всій території України і обов’язкові для всіх суб'єктів підприємницької діяльності.

Ті нормативні акти, які не належать до законів, є підзаконними і являють собою на­ступ­ний рівень правового регулювання підприємницької діяльності із надання послуг з декларування товарів, транспортних засобів і перевезення товарів, що переміщуються через митний кордон України або перебувають під митним контролем. Цей рівень право­вого регулювання базується на застосуванні іншого нормативного блоку актів право­творчості, який включає укази і розпорядження Президента України, постанови і розпо­рядження Кабінету Міністрів Українипостанови, накази і інструкції міністерств, відомств і державних комітетів.

На даному рівні правового регулювання центральне місце займають акти Державної митної служби України, що мають, в першу чергу, галузеву спрямованість. Так, наказом Державної митної служби України від 22 липня 1997 року № 340 було затверджено Положення про діяльність підприємств, що здійснюють декларування на підставі догово­ру, та скасовано дію попереднього Положення (наказ ДМКУ від 04.08.92 № 173), що регламентувало діяльність митних брокерів. Саме цей наказ сьогодні поки що регламентує діяльність митних брокерів на території України, хоча в тексті наказу і відсутній термін «митний брокер», йдеться про підприємство, що здійснює декларування на підставі дого­вору, виконує обов’язки і несе відповідальність у повному обсязі як власник (володі­лець), що самостійно переміщує товари чи інші предмети через митний кордон України. Отже, положення даного наказу не відповідають нормам чинного Митного кодексу Украї­ни, в якому фігурує поняття «митний брокер», а не «підприємство, що здійснює декла­рування на підставі договору», що, в свою чергу, вимагає термінової розробки та прийняття нових ліцензійних умов провадження підприємницької діяльності митних брокерів.

На жаль, ліцензійні умови провадження митної брокерської діяльності ще не затверд­жені, а в пресі, на телебаченні, в Інтернеті можна знайти обговорення проектів ліцензійних умов, авторами яких є Державна митна служба України, Державний комітет України з питань регуляторної політики та підприємництва, а також Асоціація митних брокерів України.

Питання регламентації діяльності митних перевізників сьогодні в основному вирішені. 8 квітня 2004 року набрав чинності спільний наказ Державного комітету України з питань регуляторної політики та підприємництва і Державної митної служби України від 25.03.2004 № 34/212 «Про затвердження ліцензійних умов провадження посередницької діяльності митного перевізника». Дані ліцензійні умови встановлюють кваліфікаційні, організаційні, технологічні й інші вимоги до провадження посередницької діяльності мит­ного перевізника. Виконання ліцензійних умов є обов’язковим під час провадження посередницької діяльності митного перевізника. Суттєвим в даному наказі є наступне:

— прийняття документів, що подаються для одержання ліцензії та провадження посеред­ницької діяльності митного перевізника, видача, переоформлення, анулювання такої ліцензії, ведення ліцензійних справ і ліцензійних реєстрів митних перевізників здійснюєть­ся органом ліцензування — Державною митною службою України;

— в установчих документах суб'єкта господарювання повинен бути зазначений вид посередницької діяльності - митний перевізник;

— організаційні та кваліфікаційні вимоги до митного перевізника — керівник підпри­ємст­ва повинен мати вищу освіту та досвід роботи не менше 3 років у галузі надання послуг з міжнародних перевезень. Також митний перевізник повинен забезпечити умови здійснення перевезень товарів і мати в своєму штаті працівників, які повинні здійснювати перевезення товарів, що перебувають під митним контролем, і які володіють знанням основ митного законодавства;

— митний перевізник повинен мати право власності або право повного господарського відання майна, що може бути віднесене до першої та другої груп основних фондів згідно із Законом України «Про оподаткування прибутку підприємств» .

Серед нормативно-правових актів відомчого характеру, що регламентують посеред­ницьку діяльність митних брокерів і митних перевізників, слід також назвати наказ Дер­жав­ної митної служби України від 9 червня 2004 року № 429 «Про посилення контролю за діяльністю підприємств, що надають посередницькі послуги в галузі митної справи», який був затверджений з метою профілактики порушень норм митного законодавства з боку митних брокерів і митних перевізників. Цей наказ запровадив ряд дієвих заходів (скасування свідоцтва про визнання підприємства декларантом, анулювання ліцензії митного перевізника тощо), які передбачають підвищення відповідальності підприємств-посередників за дотримання вимог нормативно-правових актів України, оскільки вчинен­ня порушень митних правил, зокрема, встановленого законодавством України порядку переміщення товарів і транспортних засобів через митний кордон України, тягне за собою адміністративну та кримінальну відповідальність. Так, тільки в 2004 році Держмитслуж­бою України було скасовано 5 свідоцтв про визнання підприємств декларантом [6].

Аналіз нормативно-правових засад діяльності митних брокерів і митних перевізників дозволяє стверджувати, що конституційний та кодифікований рівні регулювання діяль­нос­ті підприємств, що надають посередницькі послуги в галузі митної справи представле­ний загальними нормативними актами, тобто такими, що призначені для всіх суб'єктів підприємницької діяльності і які визначають їх правовий статус без урахування окремих особливостей. Щодо спеціальних нормативних актів, які відображають особливості право­вого статусу саме митних брокерів і митних перевізників, то вони представлені під­закон­ним рівнем.

Таким чином, сьогодні правове регулювання діяльності митних брокерів та митних перевізників переважно здійснюється на рівні не закону, а підзаконних актів, якими «обростають» закони. При цьому сам закон напряму не діє, а відсилає до інших норматив­них актів підзаконного характеру, що знижує ефективність правового регулювання.

Отже, для вирішення існуючих проблем у правовому механізмі регулювання діяль­ності підприємств, що надають посередницькі послуги в галузі митної справи необхідно:

— привести відповідно до норм чинного Митного кодексу України положення наказу ДМСУ від 22 липня 1997 року № 340 з питань визначення правового статусу митного брокера;

— затвердити ліцензійні умови провадження посередницької діяльності митного брокера, які б встановлювали кваліфікаційні, організаційні, технологічні та інші вимоги до даного виду діяльності;

— розробити надійний та ефективний механізм фінансових гарантій та страхування відповідальності посередницької діяльності митного перевізника відповідно до ліцензій­них умов здійснення посередницької діяльності митного перевізника, затверджених нака­зом Державного комітету України з питань регуляторної політики та підприємництва, Держаної митної служби України від 25 березня 2004 року № 34/212;

— визначити на законодавчому рівні схеми взаємодії митних брокерів і митних перевіз­ни­ків з митними органами України (пряме або опосередковане представництво).

Література:

1. Барицька О.І. Митний перевізник: новий статус для нових можливостей // Митна газета. — 2004. — № 14.

2. Давиденко Л. Надання митних послуг громадянам // Митна справа. -2003. — № 1.

3. Додин Е. В. Функции и формы деятельности таможенных органов Украины // Митна справа. — 2003. — № 5.

4. Додин Е. В. Таможенный кодекс Украины 2002 года // Митна справа. — 2003. — № 3.

5. Лазарев А. С. Предпринимательская деятельность, сопряженная с таможенным оформлением в режиме импорта контейнерных грузов в морских портах // Митна справа. — 2002. — № 5.

6. Прес-служба ДМСУ. Держмитслужба України посилила контроль за діяльністю підприємств, що надають посередницькі послуги в галузі митної справи // Митна газета. — 2004. — № 15.

7. Шатило В. А. Правовой статус перевозчика согласно положенням Таможенного кодекса Украины 2002 года // Митна справа. — 2003. — № 2.