Облік розрахункових операцій з постачальниками і підрядниками

ВСТУП

В ринкових умовах господарювання, фінансовий стан кожного господарюючого суб'єкта залежить від його взаємовідносин з іншими суб'єктами господарювання. Проведення операцій пов’язаних із зобов’язаннями полягає у встановленні достовірності певних даних відносно наявності зобов’язань перед кредиторами, повноти і своєчасності відображання первинних даних в зведених документах та облікових регістрах, правильності ведення обліку зобов’язань і його відповідності прийнятій обліковій політиці, національним положенням (стандартом) бухгалтерського обліку, реальності наявних зобов’язань, законності і доцільності проведених розрахунків, достовірності відображання стану зобов’язань у звітності господарюючого суб'єкта.

У цей час велика увага приділяється надходженню товарів і розрахункам з постачальниками. Це обумовлено тим, що постійний кругообіг фінансових і господарських засобів викликає безперервне поновлення різноманітних розрахунків. Одним з найпоширеніших видів розрахунків саме і є розрахунки з постачальниками за товари та інші матеріальні цінності. [9]

Постачальники (підрядники) — це підприємства, що відвантажують продукцію (виконують роботи, надають послуги) покупцям. Стосовно до постачальників підприємства-споживачі завжди виступають покупцями їхніх товарно-матеріальних цінностей, різних послуг, включаючи отримання електроенергії, газу, води автопослуг, послуг зв’язку, послуг з переробки матеріальних цінностей тощо.

Процес постачання є невід'ємною ланкою кругообігу запасів. Покупець купує у продавця (постачальника) сировину, матеріали, пальне і мастильні матеріали, мінеральні добрива, запасні частини та інші матеріальні цінності, необхідні для здійснення господарської діяльності. Від постачальників можуть також поступати верстати, трактори, автомобілі, комп’ютери та інші об'єкти основних засобів. Підрядні організації виконують для замовників будівельні роботи, а також роботи і послуги виробничого характеру — ремонтні роботи, внесення добрив, технічне обслуговування тощо. Взаємовідносини між підприємствами регулюють двосторонніми угодами. Під час організації обліку потрібно забезпечити формування інформації про стан виконання умов, зазначених в угодах. 14]

У процесі господарської діяльності між суб'єктами господарювання виникають і погашаються взаємні зобов’язання. Стан поточних зобов’язань і розрахунків найбільш точно відображає рівень організації у суб'єкта господарювання виробничої і торговельної діяльності, а також бухгалтерського обліку.

Раціональна організації контролю за станом розрахунків сприяє покращанню договірної і розрахункової дисципліни, виконанню зобов’язань перед кредиторами, підвищенню відповідальності за дотримання платіжної дисципліни, скорочення дебіторської і кредиторської заборгованості, прискоренню обігу коштів, і в цілому — покращанню фінансового стану суб'єкта господарювання.

Правильна організація розрахунків потребує суворого дотримання фінансової дисципліни, власної оплати боргів і забезпечення своєчасного отримання коштів за реалізовану продукції, виконані роботи, надані послуги. Несвоєчасне надходження коштів за продукцію (товари, роботи) призводить до фінансових труднощів у веденні господарства. [11]

Дебіторська заборгованість спричиняє вилученню коштів з обороту підприємства, що негативно позначається на їх фінансовому стані. Завданнями бухгалтерського обліку розрахункових операцій є:

дотримання встановлених правил розрахункових операцій;

своєчасне документальне оформлення розрахункових операцій;

своєчасне і достовірне ведення аналітичного і синтетичного обліку;

своєчасне взаємне звіряння;

недопущення нереальної дебіторської заборгованості.

Розрахункові операції здійснюються відповідно до законодавства України в порядку встановленому Національним банком України. [25]

1. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ОБЛІКУ РОЗРАХУНКОВИХ ОПЕРАЦІЙ З ПОСТАЧАЛЬНИКАМИ І ПІДРЯДНИКАМИ

1.1 Економічний зміст розрахункових операцій

У системі розрахунків керівника підприємства і бухгалтера, перш за все, цікавить економічна сторона цієї справи, а потім технічна. Тому облік розрахунків потрібно розглядати в тісному зв’язку з чинними офіційними матеріалами та практикою роботи підприємств, що дає змогу уникати зайвих податкових платежів, штрафних санкцій та інших неефективних витрат. Потрібно дотримуватись діючих правил розрахунків, не допускати їх прострочення, сприяти зменшенню дебіторської і кредиторської заборгованості.

Для обліку розрахунків призначені рахунки класів 1 «Необоротні активи», 3 «Кошти, розрахунки та інші активи», 5 «Довгострокові зобов’язання» і 6 «Поточні зобов’язання».

Рахунки призначені для обліку розрахунків, активно-пасивні, можуть мати одночасно сальдо по дебету і кредиту. За дебетом в них відображають збільшення дебіторської або зменшення кредиторської заборгованості, а за кредитом — збільшення кредиторської або зменшення дебіторської заборгованості. [4]

Існують дві форми розрахунків: готівкова і безготівкова.

Готівкові розрахунки — платежі готівкою підприємств (підприємців) та фізичних осіб за реалізовану продукцію (товари, виконані роботи, надані послуги), а також за операціями, які безпосередньо не пов’язані з реалізацією продукції (товарів, робіт та послуг) та іншого майна.

Безготівкові розрахунки — перерахування певної суми з рахунків платників на рахунки отримувачів коштів, а також перерахування банками за дорученням підприємств і фізичних осіб коштів, унесених ними готівкою в касу банку, на рахунки отримувачів коштів. Ці розрахунки проводяться банком на підставі розрахункових документів на паперових носіях чи в електронному вигляді.

Оскільки безготівкові розрахунки мають вирішальне значення у здійсненні народногосподарського обороту, необхідний контроль за станом розрахунків, законністю проведення грошових операцій, правильним оформленням розрахункових документів та вчасністю їх проходження.

Як правило, безготівкові розрахунки поділяються за об'єктом розрахунків, тобто залежно від призначення платежу, на дві групи:

— розрахунки за товарні операції - платежі за товарно-матеріальні цінності, надані послуги і виконанні роботи;

— розрахунки за нетоварні операції - сплата податків та перерахування інших платежів до бюджету, одержання і повернення банківських позичок, страхових сум тощо. [19]

В залежності від місця проведення безготівкових розрахунків виділяють:

— внутрідержавні (внутрішньо міські, що здійснюються в межах одного населеного пункту, і міжміські - за межами цього пункту);

— міждержавні розрахунки (між господарськими суб'єктами, які знаходяться на територіях різних держав).

Безготівкові розрахунки класифікуються також як:

— гарантовані, тобто, такі що забезпечують гарантію платежу за рахунок депонування грошових засобів;

— негарантовані, тобто, такі за яких платіж не гарантується;

Залежно від способу реалізації продукції безготівкові розрахунки можуть буди:

— прямі - здійснюються безпосередньо між постачальниками;

— транзитні - здійснюються за наявності проміжних структур (ланок).

Безготівкові розрахунки проводять з використанням платіжних інструментів у формі меморіального ордера, платіжного доручення, платіжної вимоги-доручення, платіжної вимоги, розрахункового чека, акредитива, банківських платіжних карток, інкасових доручень, векселів.

Підприємства самостійно обирають форми розрахунків, закріплюють їх у договорах, угодах чи окремих домовленостях.

Для проведення розрахунків у платіжних документах потрібно проставити номери рахунків партнерів, назви банків та їх коди, ідентифікаційні коди за Єдиним державним реєстром підприємств і організацій України. У документах суми платежу вказують цифрами та літерами, зазначають мотив для перерахування чи отримання грошей (номери та дати договору, товарно-транспортних документів, найменування товарів та послуг тощо), ставлять підписи осіб платників зразки яких є у банку, та ставлять печатку на першому примірнику, на підставі якого банк проводить списання грошей з рахунку платника.

Розрахункові платіжні документи виписуються з використанням технічних засобів (або під копіювальний папір) у кількості примірників, необхідних банку і всім сторонам, які беруть участь у розрахунках. Виправлення, підчистки у розрахункових документах недопустимі. Клієнт, виходячи із своїх технічних можливостей, може подавати до банку розрахункові документи як у паперовій формі, так і у вигляді паперових документів.

Факт списання коштів з рахунку платника документально оформляють меморіальним ордером для:

· часткової оплати розрахункових документів;

· документального підтвердження операцій з перерахування з банківських рахунків на користь клієнтів-одержувачів унесених у касу банку коштів;

· перерахування коштів, зарахованих на рахунок «Кредитові суми до з’ясування» ;

· перерахування банком коштів для вжиття заходів щодо виконання рішення (ухвали) суду;

· виконання банком платіжних доручень платника в довільній формі;

· перерахування банком коштів для закриття акредитива. [21]

Меморіальний ордер — розрахунковий документ, який складається за ініціативою банку для оформлення операцій зі списання коштів з рахунку платника внутрішньобанківських операцій відповідно до нормативно-правових актів Національного банку України.

Найбільш поширені розрахунки платіжними дорученнями. Платіжне доручення — розрахунковий документ, що містить письмове доручення платника обслуговуючому банку про списання зі свого рахунку зазначеної суми коштів та її перерахування на рахунок отримувача. Платник подає платіжне доручення до банку, який його обслуговує. Воно приймається до виконання протягом 10 днів з дати заповнення тільки в сумі, яка може бути сплачена за наявними коштами на рахунку або за рахунок кредиту. Платіжні доручення застосовуються для здійснення платежів:

· за фактично відвантажену/продану продукцію (виконані роботи, надані послуги тощо);

· у порядку попередньої оплати — якщо такий порядок розрахунків установлено законодавством України та/або обумовлено договором;

· для завершення розрахунків за актами звірки взаємної заборгованості підприємств;

· для перерахування підприємствами сум, які належать фізичним особам (заробітна плата, пенсії тощо), на їх рахунки, що відкриті в банках;

· для сплати податків і зборів, обов’язкових платежів до бюджетів та/або державних цільових фондів;

· в інших випадках відповідно до укладених договорів та законодавства України.

Перерахування коштів повинно мати підставу (крім сплати податків і зборів), підтверджену документами, якими можуть бути: договір, акт виконання робіт, накладна, рахунок-фактура, товарно-транспортна накладна, лист, наказ тощо. Для заповнення платіжного доручення потрібно знати таку інформацію про одержувача: найменування одержувача і його код, назва банку, його місцезнаходження і код (МФО), номер рахунка одержувача. Про себе власник записує аналогічні дані.

Виписані платіжні доручення нумерують порядковим номером з початку року і реєструють в журналі. [30]

Платіжна вимога-доручення — розрахунковий документ, що містить вимогу отримувача безпосередньо до платника сплатити суму грошей та доручення платника банку, що його обслуговує, здійснити переказ зазначеної суми грошей зі свого рахунку на рахунок отримувача.

Цей документ складається з двох частин: верхньої - вимоги отримувача безпосередньо до платника про сплату визначеної суми коштів; нижньої - доручення платника обслуговуючому банку про списання зі свого рахунку визначеної суми коштів та перерахування її на рахунок отримувача.

Верхню частину вимоги-доручення оформляє отримувач коштів і передає безпосередньо платнику не менше ніж у двох примірниках. Доставку вимог-доручень до платника може здійснювати банк отримувача через банк платника на договірних умовах. У разі згоди оплатити вимогу-доручення платник заповнює її нижню частину і подає до банку, що його обслуговує.

Банк приймає вимогу-доручення від платника протягом 20 календарних днів з дати оформлення її отримувачем.

Примусове списання коштів з рахунків банки виконують на підставі рішення суду по платіжних вимогах. [12]

Платіжна вимога — розрахунковий документ. Що містить вимогу стягувача або при договірному списанні отримувача до обслуговуючого платника банку здійснити без погодження з платником переказ визначеної суми грошей з рахунку платника на рахунок отримувача.

Примусове списання коштів з рахунків платників ініціюють стягувачі на підставі виконавчих документів, виданих судами.

Для примусового списання коштів стягувач оформляє не менше ніж у трьох примірниках платіжну вимогу. Перший примірник вимоги залишається у банку, другий — у платника, третій — у одержувача коштів.

Розрахунки чеками здійснюють між юридичними особами, а також фізичними та юридичними. Розрахунковий чек — є письмовим розпорядженням чекодавця банкові, який веде його рахунок, оплатити чекодержателю зазначену у чеку суму.

Для одержання чекової книжки підприємство подає до банку заяву встановленої форми, а також платіжне доручення для депонування коштів на окремому рахунку чекодавця — юридичної або фізичної особи, яка здійснює платіж за допомогою чека та підписує його. При видачі чекової книжки банк зазначає в ній ліміт — граничну суму платежу.

Чекодавець реєструє видані чеки на спеціально відведених сторінках у кінці чекової книжки де вказує: дату виписки, номер чека, кому видано чек і на яку суму, залишок ліміту за чековою книжкою.

Чекодавець здає у банк чеки разом з трьома примірниками реєстру чеків — якщо рахунки чекодавця і чекодержателя відкриті в одному банку, і в чотирьох — якщо рахунки відкриті в різних банках. Якщо чекодавець і чекодержатель обслуговуються в одому банку, то після перевірки правильності складання чеків та реєстру банк зараховує кошти на рахунок чекодержателя на підставі реєстру чеків і залишає у себе перший примірник цього реєстру. Якщо клієнти обслуговуються різними банками, то банк чекодержателя другий і третій примірники реєстру інкасує до банку-емітента, який списує кошти з чекодавця і після цього обслуговуючий банк зараховує їх чекодержателю. [26]

Акредитив є грошовим зобов’язанням банку, який видається ним за дорученням клієнта на користь отримувача за договором, за яким банк, що відкрив акредитив, може здійснити позичальникові платежі або надати повноваження іншому банку здійснювати такі платежі на умовах пред’явлення документів, передбачених в акредитиві. Акредитив відкриває платник (покупець). Для цього він подає до свого банку (банку-емітенту) заяву. Акредитив відкривається на відповідний строк у межах 15 днів. Оплата постачальнику здійснюється через акредитив після відвантаження товарів і пред’явлення платіжних документів згідно з умовою реалізації акредитива. Отже, оплата через акредитив гарантує постачальнику (бенефіціару) своєчасне надходження грошей за відвантажені товари. Акредитиви бувають відкличні та безвідкличні, що повинно бути вказано на кожному акредитиві. Якщо такої вказівки немає, то акредитив є безвідкличним.

Відкличний акредитив може бути змінений або анульований банком-емітентом без попереднього погодження з бенефіціаром (юридична особа, на користь якої виставлений акредитив).

Безвідкличний акредитив може бути змінений або анульований тільки за згодою бенефіціара, на користь якого відкритий акредитив.

Акредитив відкривається для розрахунків тільки з одним постачальником. Строк дії та порядок розрахунків за акредитивом встановлюється у договорі.

Для одержання грошей за акредитивом після відвантаження продукції, виконання робіт або послуг бенефіціар подає реєстр документів та передбачені умовами акредитива документи виконуючому банку, який їх ретельно перевіряє і здійснює платіж. [14]

Останнім часом набула поширення форма безготівкових розрахунків із застосуванням платіжних банківських карток.

Платіжна картка — спеціальний платіжний засіб у вигляді емітованої в установленому законодавством порядку пластикової чи іншого виду картки, що використовується для ініціювання переказу грошей з рахунку банку з метою оплати вартості товарів і послуг, перерахування коштів зі своїх рахунків на рахунки інших осіб, отримання грошей у готівковій формі в касах банків, пунктах обміну іноземної валюти уповноважених банків та через банківські автомати, а також здійснення інших операцій, передбачених відповідним договором.

Фізичні і юридичні особи можуть проводити розрахунки за продукцію, товари, роботи, послуги шляхом застосування платіжних карток.

Первинними документами, що підтверджують розрахунки за операціями з використанням платіжних карток є квитанція торговельного термінала, чек банкомата, чек касового апарата, виписка з карткового рахунку.

У зовнішньоекономічній діяльності застосовують розрахунки інкасовими дорученнями (розпорядженнями).

При розрахунку за інкасо банк-емітент за дорученням і за рахунок клієнта на підставі розрахункових документів здійснює дії щодо отримання платежу від платника. Інкасове доручення може бути оформлене платіжною вимогою, розрахунковим чеком та іншими розрахунковими документами. [12]

Розрізняють два види інкасо:

· чисте інкасо — інкасо фінансових документів, зокрема, векселів, чеків, які не супроводжуються комерційними документами;

· документарне інкасо — інкасові операції здійснюються з фінансовими і комерційними документами, які включають комерційний рахунок, повний комплект чистих боргових коносаментів, страховий поліс, сертифікат походження, дублікат залізничної накладної, пакувальний лист, залізничний лист, вантажну митну декларацію, поштову квитанцію, авіаційну накладну та інші документи.

Форма розрахунків інкасо більш вигідна покупцю, який оплачує товар і одночасно його одержує. Для продавця є ризик не викупу товарних документів після відправлення товарів імпортеру.

Векселі використовують, коли потрібно провести відстрочення платежу або оперативно здійснити фінансову операцію. Вексель — цінний папір, який засвідчує безумовне грошове зобов’язання векселедавця оплатити після настання строку визначену суму грошей власнику векселя (векселедержателю).

Векселі видаються лише для оплати за поставлену продукцію, виконані роботи та надані послуги, за винятком векселів Міністерства фінансів України, національного банку України та Кабінету Міністрів України. Векселі використовують також для здійснення розрахункових операцій тоді, коли у платника тимчасово відсутні платіжні засоби.

Випускаються простий і переказний вексель.

Векселедавець виписує простий вексель векселедержателю, який через обумовлений час пред’являє його до оплати.

У разі використання переказного векселя беруть участь щонайменше три особи: векселедавець, векселедержатель і платник. Векселедавець видає переказний вексель векселедержателю, а платник повинен сплатити індосанту (векселедержатель, що придбав вексель за надписом) визначену суму. [22]

За умови виникнення взаємних зобов’язань між боржниками і кредиторами можлива форма безготівкових розрахунків шляхом здійснення заліку взаємної заборгованості. У такому разі складають акт звірки взаємних заборгованостей, після чого на суму зустрічних вимог проводять взаємозалік.

Підприємства можуть проводити розрахунки шляхом періодичного заліку взаємних заборгованостей, про що зазначають у договорах. Погашення боргових зобов’язань, що виникли між двома сторонами як за реалізовану продукцію (товари, роботи, послуги), так і від іншої діяльності може здійснювати третя сторонам за взаємною згодою всіх сторін. [19]

1.2 Нормативне регулювання обліку розрахункових операцій з постачальниками і підрядниками

Основні документи, які регулюють організацію обліку розрахунків такі:

1) Кодекс Законів про працю України;

2) Господарський кодекс України;

3) Цивільний кодекс України;

4) Закон України «Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» від 21.12.2000 р. № 2181-ІІІ;

5) Закон України «Про збір на обов’язкове державне пенсійне страхування» від 26.06. 97 р. № 400/97 — ВР; [2]

6) Закон України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» від 09.07. 2003 р. № 1058-VI;

7) Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 10 «Дебіторська заборгованість;

8) Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 21 «Вплив змін валютних курсів;

9) Інструкція про службові відрядження в межах України та за кордон, затверджена Міністерством фінансів України від 13.03.98 р. № 59;

Нормативна база в організації бухгалтерського обліку розрахунків повинна бути на робочому місці бухгалтера у документарному та електронному вигляді.

Нормативні акти, до яких бухгалтер звертається часто, мають бути роздруковані, а інші нормативні документи можуть знаходитися в електронному вигляді.

Бухгалтер розрахункового відділу повинен мати в електронному або на папері інформацію про поштові і банківські адреси клієнтів, з якими здійснюються розрахунки. [1]

Наказом Міністерства фінансів України від 30.11.1999 р. за № 291 було затверджено План рахунків бухгалтерського обліку активів, капіталу, зобов’язань і господарських операцій підприємств і організацій, який на даний час повністю запроваджено у всіх суб'єктах господарювання, які ведуть облік з використанням бухгалтерських рахунків.

Розрахунки між клієнтами і організаціями здійснюють, як правило, у безготівковій формі через банк, що визначено «Інструкцією про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті», яка затверджена постановою Правління Національного банку України від 21.01.2004 р. № 22.

П (С)БО 11 «Зобов'язання» передбачає, що забезпечення можуть створюватися для відшкодування наступних (майбутніх) операційних витрат на: виплату відпусток працівникам; додаткове пенсійне забезпечення; виконання гарантійних зобов’язань; реструктуризацію; виконання зобов’язань щодо обтяжливих умов праці. [3]

Відповідно до ст. 1071 Цивільного кодексу України грошові кошти можуть бути списані з рахунку клієнта без його розпорядження на підставі рішення суду, а також у випадках, встановлених договором між банком і клієнтом.

Порядок розрахунків із застосуванням платіжних банківських карток визначено Положенням про порядок емісії платіжних карток і здійснення операцій з їх застосуванням, яке затверджене постановою Правління Національного банку України від 19.04.2005 р. № 137. [19]

Цивільний кодекс України передбачає, що зобов’язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов’язується вимагати на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, оплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов’язку (стаття 509). [15]

Відповідно до Указу Президента від 04.10.94 р. № 567/94 «Про застосування міжнародних правил інтерпретації комерційних термінів» (зі змінами і доповненнями, внесеними Указом Президента України від 01.07.95 р. № 505/95) суб'єкти підприємницької діяльності України при укладання договорів (контрактів) зобов’язані дотримуватися правил ІНКОТЕРМС. [16]

Законодавством України передбачений порядок розрахунків між підприємствами, підприємствами і фізичними особами у безготівковій формі. Порядок розрахунків безготівковими коштами викладений в інструкції «Про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті», затвердженій постановою Правління Національного банку України від 29.03.2001 р. № 135.

Готівкові розрахунки здійснюються відповідно до «Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні», яке затверджено постановою Правління Національного банку України № 637 від 15.12.2004р.

Застосування акредитивної форми розрахунків здійснюється відповідно до Уніфікованих правил і звичаїв для документарних акредитивів Міжнародної торгової палати № 500 від 1993р. [4]

1.3 Огляд літературних джерел

Проблему обліку розрахункових операцій з постачальниками і підрядниками розглядає досить велика кількість вчених.

Охарактеризуємо думки тих, хто, на мою думку, більш точно характеризує це питання.

Доктор економічних наук Фомін Ф.Ф. вважає розрахунки важливою ланкою функціонування всього господарського механізму, необхідною умовою здійснення розширеного виробництва і розвитку соціальної сфери. За їх допомогою виконується кругообіг засобів і починається новий цикл. Розрахунки використовуються для взаємного контролю постачальників і покупців, замовників і підрядчиків. Завдяки чітко організованому порядку розрахунків підвищується відповідальність виробників за збереження продукції та її якість, своєчасність поставки та здійснення робіт. Через розрахунки банки і фінансові органи контролюють діяльність організацій, спостерігають за фінансовим станом. 28]

У своїй статті «Застосування нейромереж Кохонена в моделях вибору найкращого постачальника» кандидат технічних наук О. Хмельов зазначає, що одним з найважливіших завдань, які доводиться вирішувати в процесі здійснення закупівель є вибір якнайкращого постачальника, який зможу забезпечити необхідну якість продукції виконати всі умови договору, надати свою продукцію за прийнятою ціною та ін. На сьогодні завдання вибору якнайкращого постачальника стає актуальним для будь-якого підприємства на етапі активного зростання бізнесу.

Найбільш поширеним методом вибору постачальника можна рахувати метод рейтингових оцінок, де зазначаються основні критерії вибору постачальника. Порівнюючи одержані значення рейтингу для різних постачальників, визначають якнайкращого партнера. Але потрібно врахувати, що при зверненні до потенційних постачальників важко, а іноді практично неможливо одержати об'єктивні дані, необхідні для роботи експортерів. [5]

Аналізуючи статтю «Контроль і ревізія розрахункових операцій», автором якої є Л. Сук, можна зазначити, при виявленні якихось невідповідностей фактичних сум з наявними підприємство може провести інвентаризацію розрахунків. При цьому всім дебіторам підприємства кредитори повинні передати виписки про їх заборгованість. Дебітори зобов’язані протягом десяти днів з дня отримання виписок підтвердити заборгованість або заявити свої заперечення. На суми заборгованості постачальників з невідфактурованих поставок після їх перевірки бухгалтерія повинна зажадати від постачальників розрахунково-платіжні документи або повідомити причини щодо їх неподання чи про відсутність такої заборгованості.

На рахунках обліку розрахунків з дебіторами і кредиторами повинні залишатися погоджені суми. Якщо до кінця звітного періоду розбіжності не усунені або не з’ясовані, кожна сторона відображає в своєму балансі заборгованість у сумі, що випливає із записів у бухгалтерському обліку і визнається нею правильно. Не допускається залишення в обліку неурегульованих сум за розрахунками з установами банків, фінансовими і податковими органами. [9]

На думку Онишка Д. М., значна увага повинна приділятись питанню розвитку розрахунків шляхів заліку взаємних вимог. Установам банків необхідно вивчати господарські відносини між підприємствами і організаціями і при наявності постійно зустрічних поставок рекомендувати її розраховуватись один з одним по сальдо зустрічних вимог. При цьому слід відмітити, що при взаємозаліку у вигіднішому становищі знаходиться якраз не платник, оскільки йому зараховується сума заборгованості, яка виникла задовго до дня заліку і тому знецінена інфляцією. На основі заліку взаємних вимог можуть організовуватись і бартерні операції, які свідчать про відсутність стабільних грошей і стабільних цін. Але вони дозволять проводити взаємні товарообмінні операції з передачею права власності на товар без оплати грішми (натуральний обмін) і без будь-яких банківських розрахунків за поставлені товари. Це дозволяє партнерам, з однієї сторони, оперативно погодити номенклатуру, обсяг, ціни і умови взаємних поставок, а з другої підриває стійкість грошової одиниці. Крім того, від таких операцій державний бюджет недоодержує значні суми податку, а також звужує товарно-грошові відносини. Тому такий спосіб в Україні застосовується як вимушений. [17]

Кандидат економічних наук Л. Сук у статті «Облік розрахунків за претензіями» зазначає, що у підприємствах іноді виникає необхідність обліку розрахунків претензійного характеру. Претензії можуть висуватися до постачальників і підрядників:

· за виявлену при перевірці рахунків невідповідність цін і тарифів, передбачених договором, при виявленні арифметичних помилок;

· за виявлення невідповідності якості товарів технічним умовам та умовам договорів;

· за брак і простій з вини постачальників;

· за помилково списані суми;

· за пені, штрафи і неустойки, що утримуються з постачальників, покупців. [15]

Спираючись на статтю «Форми розрахунків», яку представив Л. Сук, можна відмітити, що з переходом до ринкових відносин в платіжному обороті все більшого значення набувають векселі. Вексельний оборот для підприємства має великі переваги в умовах дефіциту вільних грошових коштів на рахунках і неплатежів. Більш того, він є однією з форм запобігання і ліквідації неплатежів, якщо при цьому використовують всі можливості і переваги вексельного обігу, в тому числі операції по дисконту векселів. Він сприяє прискоренню реалізації товарів і збільшенню швидкості обігу коштів, що знижує потреби господарських суб'єктів в кредитних ресурсах і в грошових коштах в цілому. Можливість передачі векселя за допомогою передаточного надпису збільшує обертаємість векселя і додає до вексельної функції кредитного інструменту ще одну — засобу для погашення боргових вимог. Погашення цілого ряду зобов’язань за допомогою такого векселя дозволяє зменшити потреби в коштах.

Автор також зазначив, що з впровадженням вексельного обігу в розрахунково-платіжну систему України підвищилась роль банків і їх контрольна функція. [29]

На думку О. Хмельова рішення проблеми неплатежів за допомогою векселів є дуже перспективним. Можна виділити дві найважливіші переваги такого механізму вирішення кризи неплатежів. Це, по-перше, його ринковість — ринкові відносини регулюють обіг таких векселів, і, по-друге, такий механізм дозволяє у повній мірі уникнути інфляційного процесу. Перспективність вексельного обігу важко переоцінити. Векселі дозволяють покращити розрахунки і нормалізувати фінансовий стан підприємств. Вексель — одне з основних знарядь, використовуючи яке можна зменшити обсяг неплатежів. 5]

Л. Сук у статті «Організація обліку розрахункових операцій» пояснює, що на сьогодні розрахунки платіжними дорученнями є однією з найбільш поширених форм безготівкових розрахунків в Україні. Платіжні доручення застосовуються як при внутрішньоміських, меншою мірою при зовнішньо міських поставках, так і між державами. Недоліком розрахунків платіжними дорученнями, на думку автора, є те, що немає гарантії платежу, відбувається вилучення коштів. [18]

2. ОРГАНІЗАЦІЯ ОБЛІКУ РОЗРАХУНКОВИХ ОПЕРАЦІЙ З ПОСТАЧАЛЬНИКАМИ І ПІДРЯДНИККАМИ

2.1 Організаційно - економічна характеристика підприємства

Сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю «Батьківщина» знаходиться у Чернігівській області, Срібнянському районі, с. Калюжинці.

Земельні угіддя підприємства знаходяться не лише поряд з населеним пунктом с. Калюжинці, відстань до районного центру смт. Срібне — 20 км, до обласного центру м. Чернігів — 240 км.

Виробничу діяльність підприємство розпочало з березня 2000 року в наслідок реорганізації колгоспу «ім. 22 з'їзду КПРС». Спеціалізується на виробництві та забезпеченні регіонального ринку зерновими культурами.

Підприємство керується Законами України «Про підприємства в Україні», «Про власність», «Про підприємництво», іншими актами законодавства, статутом Підприємства.

Метою діяльності є здійснення виробничо-господарської та іншої діяльності, направленої на отримання прибутку.

Предметом діяльності є:

· виробництво та реалізація на території та за межами України високоякісної сільськогосподарської продукції, а також спорідненої продукції, продукції переробки, споживчих товарів, організація власної мережі реалізації продукції;

· надання механізованими загонами послуг з обробітку ґрунту, внесенню мінеральних добрив та засобів захисту рослин, збиранню врожаю;

· ведення сільськогосподарського товарного виробництва, оренда для цих цілей землі;

· роздрібна торгівля продовольчими та непродовольчими товарами, оптова торгівля продовольчими та непродовольчими товарами;

· надання послуг із ремонту та технічного обслуговування автотракторної техніки;

· купівля, збір, переробка та реалізація сільськогосподарської продукції, сировини, вторинної сировини, напівфабрикатів, прийом (закупівля) її у населення, в тому числі за готівку;

· створення власного автомобільного господарства;

· інші види діяльності, не заборонені чинним законодавством. [27]

Господарство знаходиться в агрокліматичному районі, який характеризується помірним кліматом з жарким літом при визначеній кількості опадів і не дуже холодною зимою з відлигами. Осінньо-весняні температури достатні для росту і розвитку основних сільськогосподарських культур. Запаси продуктивної вологи достатні для забезпечення нормального росту і розвитку озимих культур, а збіг найбільших опадів з максимальним ростом сільськогосподарських культур благо приємно відображується на їх розвитку.

Підприємство веде облік результатів своєї діяльності, і зокрема, у встановленому порядку веде оперативний облік і статистичну звітність. На підприємстві застосовується журнально-ордерна форма бухгалтерського обліку.

Відповідальність за стан обліку, своєчасну здачу бухгалтерської та іншої звітності покладається на головного бухгалтера. Компетенція, права та обов’язки головного бухгалтера визначаються чинним законодавством та посадовою інструкцією. На підприємстві є Наказ про облікову політику.

Посадові особи несуть встановлену чинним законодавством відповідальність за достовірність відомостей, що містяться в річному звіті та балансі.

Ревізія діяльності підприємства проводиться уповноваженими державними органами у випадках і на підставах, передбачених чинним законодавством.

На працівників, із якими укладено трудові договори, розповсюджується дія законодавства про працю, вони підлягають соціальному страхуванню і соціальному забезпеченню згідно чинного законодавства України.

Землі є головним засобом виробництва основної сільськогосподарської продукції і раціональне землекористування має бути результатом дбайливого ведення господарства (таблиця № 2.1).

Таблиця № 2.1 Склад і структура землекористування

Дані таблиці свідчать, що площа с.-г. угідь у 2010 р. порівняно з 2008р. збільшилась на 3602,0 га, при чому зросла саме площа ріллі, тому що в господарстві немає сінокосів, багаторічних насаджень, пасовищ. Причиною підвищення є повернення фермерських земель і приєднання окремих підрозділів до господарства.

Проаналізувавши структуру земельного фонду, можна сказати, що питома вага ріллі за досліджуваний період не змінилась. Оскільки всю площу с.-г. угідь віднесено під ріллю, то можна стверджувати, що земля використовується інтенсивно.

Слід зазначити, що у господарстві за період з 2008р. по 2010 р. було проведено розпаювання земель. Відповідно середній розмір паю складає 5,02 га, його вартість становить 3289,5 грн., всім робітникам видані державні акти на право приватної власності на землю.

Валова продукція на 100 га с.-г. угідь зросла на 20,2 тис. грн., тому земля використовується ефективно.

Отже, можна стверджувати, що є можливість введення землі в с.-г. оборот, але не доцільно залучати всю площу в ріллю, так як у господарстві є галузь тваринництва.

Однією з складових процесу виробництва є трудові ресурси. Від чисельності працівників підприємства, рівня їх кваліфікації в значній мірі залежать використання інших ресурсів (див. таблицю №2.2).

Таблиця № 2.2 Динаміка трудових ресурсів і їх використання

З проведених розрахунків можна констатувати, що чисельність робітників в цілому по господарству за період з 2008 р. по 2010 р. зменшилась на 37 чол., причому, в галузі рослинництва кількість скоротилась на 64 чол., що зумовлене невдоволенням умовами праці, а в галузі тваринництва зросла на 27 осіб, причиною цього стало збільшення поголів'я ВРХ.

Кількість відпрацьованих днів по господарству у звітному році порівняно з базисним зменшилась на 1,5%, що пояснюється зменшенням кількості люд.-год. На 7,7%. В даному випадку, знижується кількість днів, відпрацьованих одним робітником, а продуктивність праці зростає. Це свідчить про те, що робоча сила використовується ефективно.

Дослідження показали, що валова продукція на 1 робітника збільшується на 32,8 тис. грн. Це відбулося за рахунок галузей і рослинництва, і тваринництва, де продуктивність праці зросла на 68,1 тис. грн. і 7,5 тис. грн. відповідно. Така ситуація свідчить про ефективне використання робочої сили.

Фонд оплати праці зменшився на 25,6%. Це зумовлено скороченням заробітної плати на 1 робітника на 20,3% і зниженням кількості працівників на 6,5%.

Таким чином, можна стверджувати, що на підприємстві спостерігається негативна динаміка чисельності робітників, при цьому робоча сила використовується ефективно і інтенсивно.

Необхідно приділити належну увагу основним фондам господарства. Оскільки за їх відсутності здійснення виробничого процесу є неможливим. Розглянемо наступну таблицю №2.3.

Таблиця № 2.3 Забезпеченість господарства основними фондами, та ефективність їх використання

Аналізуючи дані за період з 2008 р. по 2010 р., можна сказати, що фондозабезпеченість збільшилася на 80,2 тис. грн., причиною цього стало підвищення площі с.-г. угідь і вартості ОВФ на 3602 га і 20 806,5 тис. грн. відповідно. Це свідчить про достатню забезпеченість підприємства основними фондами.

Фондоозброєність також зросла на 108,7%. Це зумовлене збільшенням вартості ОВФ на 95,8% і зменшенням чисельності працівників на 6,5%.

Дослідження показали, що зростання показника фондоозброєності сприяє росту продуктивності праці на 32,8 тис. грн., що свідчить про інтенсивне використання робочої сили. Так фондоозброєність більше показника фондозабезпеченості на 48,1% - можна стверджувати про позитивну динаміку і покращення використання матеріально-технічної бази.

Фондовіддача у звітному році у порівнянні з базисним зменшилась на 0,7 грн., що пояснюється збільшенням валової продукції і вартості ОВФ на 14 474 тис. грн. і 20 806,5 тис. грн. відповідно.

При цих умовах показник фондоємкості зріс на 40%, на що вплинули ті ж самі фактори, оскільки він є оберненим показнику фондовіддачі.

Таким чином, можна стверджувати, що підприємство у повній мірі забезпечене фондами, інтенсивно та ефективно їх використовує.

В процесі розвитку сільськогосподарського виробництва в кожному господарстві складається певна спеціалізація, накопичується досвід виробництва окремих видів продукції (див. таблицю № 2. 4).

Аналізуючи розрахунки, можна сказати, що найбільшу питому вагу в середньому в структурі товарної продукції рослинництва і тваринництва займає продукція зернових — 80,4%. Значно менша частка припадає на молоко — 15,4%. Виходячи з цього, можна сказати, що господарство має зернову спеціалізацію зі слабо розвиненим виробництвом молока. Враховуючи те, що питома вага основного виду продукції займає більше 60%, можна стверджувати, що підприємство є вузькоспеціалізованим.

Зовсім малу частку в структурі товарної продукції займають послуги — 3,6%, оскільки вся техніка залучається у галузь рослинництва.

Виручка від реалізації всіх видів продукції зросла, зокрема зернові - на 17 187,1 тис грн., серед галузі тваринництва спостерігається підвищення доходу по молоку — на 3682,7 тис. грн., приросту ВРХ — на 2340,1 тис. грн. Таке зростання пояснюється нарощуванням обсягів реалізації цих видів продукції і зростання цін на ринку.

У 2010 році з’являється інша продукція рослинництва, приріст коней — це свідчить про розширення діяльності господарства.

Дослідження показали, що питома вага по молоку зросла на 3682,7 тис. грн., по ВРХ — зросла на 0,3 п.в. Це свідчить, що саме в цій галузі відбувається поглиблення спеціалізації.

Слід зазначити, що ситуація, яка фактично склалася у господарстві відповідає запланованим і природно-кліматичним умовам, оскільки в цілому виручка зросла на 38 581, 1 тис. грн. і близькому розташуванню покупців і замовників.

Отже, спеціалізацію можна вважати обґрунтованою.

Таблиця № 2.4 Обсяг і структура товарної продукції

Діяльність підприємства характеризується сукупністю економічних показників. Про те який рівень господарювання в підприємстві свідчать дані таблиці № 2.5.

З проведених розрахунків можна констатувати, що показник виробництва валової продукції на 100 га с.-г. угідь збільшився на 20,2 тис. грн., на що вплинуло зростання валової продукції і площі землі на 1474 тис. грн. і 3602 га відповідно.

Валова продукція на 1 робітника підвищилась на 39,5%. Це свідчить про покращення продуктивності праці, в той час, як кількість робітників зменшилась на 6,5%.

Валова продукція на 100 грн. ОВФ знизилась на 70 тис. грн. Це зумовлено зростанням вартості ОВФ і валової продукції на 20 806,5 тис. грн. і 14 474 тис. грн.

Товарна продукція на 100 га с.-г. угідь зросла на 123,7 тис. грн., що пояснюється підвищенням виручки і площі землі на 38 581,1 тис. грн. і 3602 га відповідно.

Товарна продукція на 1 працівника збільшилась на 72,4%, що зумовлене збільшенням виручки на 61,2% і зменшенням чисельності робітників на 6,5%.

Валовий збиток на 100 га с.-г. угідь складає 21,3 тис. грн. Це викликане зниженням прибутку на 822,1 тис. грн.

Валовий прибуток на 1 працівника за досліджуваний період підвищився на 1,5%. Це обґрунтовується скороченням прибутку і чисельності робітників на 5,8% і 6,5% відповідно.

Чистий збиток на 100 га с.-г. угідь становить 16,2 тис грн. на це вплинуло зменшення чистого прибутку на 555,6 тис. грн.

Чистий прибуток на 1 робітника підвищився на 0,7%. Це зумовлено тим, що чистий збиток скоротився на 4,5%, а чисельність працівників — на 6,5%.

Розрахунки показали, що рівень збитковості складає 10,4%. Це спричинене зниженням чистого прибутку на 4,5% і підвищенням собівартості на 69,4%.

Проаналізувавши дані, можна стверджувати, що діяльність підприємства є ефективною, хоча деякі показники мають тенденцію до скорочення, а виробничі витрати при цьому зростають.

Таблиця № 2.5 Основні показники господарської діяльності

2.2 Первинний облік розрахунків з постачальниками та підрядниками

Первинний облік — це початкова стадія системного сприйняття і реєстрації окремих операцій, що характеризують процеси і явища, які відбуваються на підприємстві.

Первинні документи — це документи, які складаються у момент здійснення господарської операції.

Первинні та зведені документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні включати такі обов’язкові реквізити:

· назва документа (форми);

· дата і місце його складання;

· назва підприємства, від імені якого складається документ;

· зміст та обсяги господарської операції, одиниці виміру господарської операції;

· посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і за правильність її оформлення;

· особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції. [18]

Надходження товарів від постачальників оформляється на підставі товарно-транспортних накладних (ТТН), рахунків-фактур, вантажних митних декларацій тощо. ТТН виписують при доставці товарів автомобільним транспортом. При доставці товарів залізничним транспортом виписують залізничну накладну, при прямуванні вантажу морським шляхом — коносамент.

Залежно від особливостей товарів згідно з умовами договору до ТТН або рахунка-фактури можуть бути додані документи, що підтверджують кількість товарів та їхню якість (свідоцтва про якість, сертифікати, довідки про результати лабораторних аналізів тощо). Отримання товарів безпосередньо зі складу постачальника здійснюється за дорученням, виписаним покупцем своєму представнику. Імпортний товар додатково оформляється вантажною митною декларацією.

Приймання виконаних підрядником робіт і послуг оформляється, як правило, актами прийому робіт (послуг), у яких наводяться відомості про обсяг, якість і терміни виконаних робіт (послуг) та їхню вартість. Послуги автотранспорту оформляються товарно-транспортними накладними (замовленнями). Окремі роботи (послуги) можуть оформлятися іншими встановленими для них документами (квитанції, замовлення тощо). Належним чином оформлені документи підписуються стороною, яка передає, і стороною, яка приймає.

При отриманні вантажу необхідно впевнитись, що вагони чи контейнери опломбовані, на них немає слідів крадіжок, тара без пошкоджень. Якщо виявляються будь-які відхилення від встановлених вимог щодо цілісності місць упаковки чи тари, необхідно вимагати у місцях приймання (станція, порт, пристань, аеропорт) складання комерційного акту.

Кількісне і якісне приймання вантажів від місцевих постачальників здійснюється, як правило, на складі постачальника, якщо доставка проводиться транспортом покупця, або на складі покупця при транспортуванні вантажу постачальником. Доставка вантажу власним або найманим автотранспортом від складу місцевого постачальника або віл залізничної станції покупця оформляється товарно-транспортною накладною. [16]

Товарно-транспортна накладна заповнюється відповідно до Наказу № 228/253 від 07.08.96 «Про затвердження Інструкції про порядок виготовлення, зберігання, застосування єдиної первинної транспортної документації для перевезення вантажів автомобільним транспортом та обліку транспортної роботи».

Заповнення товарно-транспортної накладної типової форми N 1-ТН:

1)До прибуття автомобіля вантажовідправник під копіювальний папір оформлює товарно-транспортну накладну типової форми N 1-ТН (надалі ТТН) на кожну партію вантажу у такій послідовності:

· під заголовком «Товарно-транспортна накладна» вказує дату виписки ТТН;

· у рядку «Замовник (платник)» вказує найменування підприємства (організації), що проводить оплату транспортної роботи і послуг;

· у рядках «Вантажовідправник» і «Вантажоодержувач» записує найменування підприємств (організацій), що проводять відповідно відвантаження (списування) і одержання (оприбуткування) перелічених в ТТН товарно-матеріальних цінностей;

· у рядках «Пункт навантаження» і «Пункт розвантаження» вказує адреси відповідно пунктів навантаження і розвантаження;

· у розділі «Відомості про вантаж» у графах з 1 по 7 записує назву, кількість і вартість окремо кожного виду товарно-матеріальних цінностей, що будуть відвантажені вантажоодержувачу. При перевезенні вантажів у контейнерах у графі 3 «Контейнери» вказує їх кількість і номери.

· у рядку «Всього відпущено на суму» вантажовідправник записує прописом загальну вартість відвантажених товарів;

· у рядку «Відпуск дозволив» — вказує посадову особу, відповідальну за відвантаження товарно-матеріальних цінностей, яка своїм підписом засвідчує достовірність зроблених записів і дозволяє відправку вантажу.

2) після прибуття автомобіля і навантаження товарно-матеріальних цінностей вантажовідправник:

· у відповідних рядках заголовку ТТН на підставі наданого водієм подорожнього листа записує номер подорожнього листа, до якого додається ТТН, найменування перевізника, що виконує перевезення вантажу, прізвище і ініціали водія, марки і державні номери відповідно автомобіля і причепів, що прибули під навантаження;