Показники використання виробничих ресурсів підприємства

Курсова робота з дисципліни «Економіка підприємства»

Показники використання виробничих ресурсів підприємства

Зміст

• Вступ
• 1. Персонал підприємства
• 1.1 Склад, структура та показники руху і використання персоналу підприємства
• 1.2 Характеристика, склад і структура персоналу. Визначення середньорічної чисельності персоналу підприємства
• 1.3 Визначення показників руху та продуктивності праці персоналу
• Висновок
• 2. Основні фонди
• 2.1 Показники оцінки ефективності використання основних фондів
• 2.2 Амортизація основних фондів та методи її нарахування
• 2.3 Ефективність використання основних фондів
• 3. Оборотні кошти
• 3.1 Склад та структура оборотних коштів підприємства
• 3.2 Ефективність використання оборотних коштів
• 4. Витрати підприємства
• 5. Основні техніко-економічні показники діяльності підприємства
• Висновки і пропозиції
• Список використаної літератури

Вступ

Головною діючою особою економічних відносин на ринку виступає підприємство, саме підприємство здійснює виробничу, науково-технічну, комерційну діяльність з метою одержання прибутку і задоволення суспільної потреби в товарах, роботах і послугах. Кожне підприємство займає подвійне становище в господарській структурі ринкової економіки. По-перше, воно є самостійним суб'єктом ринкових відносин, а, по-друге, кожне підприємство є елементом національної економіки. Ефективна діяльність підприємства веде до його успішного функціонування і розвитку надалі, а отже і до розвитку національної економіки в цілому.

Виробничо-господарська діяльність кожного підприємства ґрунтується на найбільш раціональному використанні матеріальних і грошових ресурсів, робочого часу в процесі виробництва. У сучасних умовах необхідною складовою ефективної діяльності підприємства є складання бізнес-плану, у якому вказується мета діяльності і шляхи її досягнення.

Для того, щоб правильно зробити вибір і успішно управляти діяльністю підприємства, необхідні знання основ економіки підприємства.

Виконання даної курсової роботи є найважливішою частиною вивчення економіки підприємства. У ході виконання роботи ми повинні закріпити отримані при вивченні курсу знання для того, щоб у майбутньому стати кваліфікованими фахівцями.

Мета курсової роботи — закріплення та поглиблення теоретичних знань, здобутих при вивченні курсу, освоєння методів виконання широкого кола типових планово-економічних розрахунків і обґрунтувань, формування практичних навичок створення власного підприємства.

Завдання студента при виконанні курсової роботи:

визначити склад, структуру і показники використання виробничих ресурсів підприємства (трудових ресурсів, основних виробничих фондів, обігових коштів);

визначити класифікацію витрат підприємства за різними ознаками;

розрахувати основні техніко-економічні показники виробничо-господарської діяльності підприємства;

зробити відповідні висновки за проведеними розрахунками.

1. Персонал підприємства

1.1 Склад, структура та показники руху і використання персоналу підприємства

Підприємство — самостійний суб'єкт господарювання, створений компетентним органом державної влади або органом місцевого самоврядування, або іншими суб'єктами для задоволення суспільних та особистих потреб шляхом систематичного здійснення виробничої, науково-дослідної, торговельної, іншої господарської діяльності в порядку, передбаченому цим Кодексом та іншими законами.

Підприємства можуть створюватись як для здійснення підприємництва, так і для некомерційної господарської діяльності. Підприємництво — це безпосередня самостійна, систематична, на власний ризик діяльність по виробництву продукції, виконанню робіт, наданню послуг з метою отримання прибутку, яка здійснюється фізичними та юридичними особами, зареєстрованими як суб'єкти підприємницької діяльності у порядку, встановленому законодавством.

Створення (заснування) суб'єкта підприємницької діяльності - юридичної особи, а також володіння корпоративними правами не є підприємницькою діяльністю, крім випадків, передбачених законодавством.

Підприємництво здійснюється на основі таких принципів:

1) вільний вибір видів діяльності;

2) залучення на добровільних засадах до здійснення підприємницької діяльності майна та коштів юридичних осіб і громадян;

3) самостійне формування програми діяльності та вибір постачальників і споживачів вироблюваної продукції, встановлення цін відповідно до законодавства;

4) вільний найм працівників;

5) залучення і використання матеріально-технічних, фінансових, трудових, природних та інших видів ресурсів, використання яких не заборонено або не обмежено законодавством;

6) вільне розпорядження прибутком, що залишається після внесення платежів, установлених законодавством;

7) самостійне здійснення підприємцем — юридичною особою зовнішньоекономічної діяльності, використання будь-яким підприємцем належної йому частки валютної виручки на свій розсуд.

Головною складовою підприємств є персонал. Персонал підприємства — це сукупність постійних працівників, що отримали необхідну професійну підготовку та (або) мають досвід практичної діяльності. Окрім постійних працівників, у діяльності підприємства можуть брати участь інші працездатні особи на підставі тимчасового трудового договору (контракту).

З огляду на те, що багато підприємств поза основною діяльністю виконують функції, які не відповідають головному їхньому призначенню, усіх працівників підрозділяють на дві групи: персонал основної діяльності та персонал неосновної діяльності, тобто промислово — виробничий персонал і невиробничий. До першої групи відносять працівників основних, допоміжних та обслуговуючих виробництв, науково — дослідних підрозділів та лабораторій, заводоуправління, складів, охорони — тобто всіх зайнятих у виробництві або його безпосередньому обслуговуванні. До другої групи входять працівники структур, які хоч і перебувають на балансі підприємства, але не зв’язані безпосередньо з процесами промислового виробництва і житлово-комунальне господарство, дитячі садки, амбулаторії, навчальні заклади тощо.

Згідно з характером функції, що виконуються, персонал підприємства поділяється здебільшого на чотири категорії: керівники, спеціалісти, службовці, робітники.

Керівники — це працівники, що займають посади керівників підприємств та їхніх структурних підрозділів. До них належать директори, начальники, завідувачі, керуючі, виконроби, майстри на підприємствах, у структурних одиницях та підрозділах; головні спеціалісти (головний бухгалтер, головний інженер, головний механік тощо), а також заступники перелічених керівників.

Спеціалістами вважаються працівники, що виконують спеціальні інженерно — технічні, економічні та інші роботи: інженери, економісти, бухгалтери, нормувальники, адміністратори, юрисконсульти тощо.

До службовців належать працівники, що здійснюють підготовку та оформлення документації, облік та контроль, господарське обслуговування (тобто виконують суто технічну роботу), зокрема — діловоди, обліковці, архіваріуси, агенти, креслярі, секретарі - друкарки тощо.

Робітники — це персонал, безпосередньо зайнятий у процесі створення матеріальних цінностей, а Током зайнятий ремонтом, переміщенням вантажів, перевезенням пасажирів, наданням матеріальних послуг та ін. Окрім того, до складу робітників включають двірників, прибиральниць, охоронців, кур'єрів, гардеробників.

За характером участі в виробничо-господарській діяльності персонал підприємства поділяють на дві групи:

В будівництві:

· Перша група. Працівники зайняті на будівельно-монтажних роботах та в підсобному виробництві.

· Друга група. Працівники зайняті в обслуговуючому та інших господарствах.

В промисловості:

· До першої групи відносять промислово-виробничий потенціал-це всі працівники зайняті в виробництві чи його обслуговуванні (робітники основних, допоміжних та обслуговуючих виробництвах, науково-дослідних підрозділів та лабораторій, заводоуправління, складів, охорони).

· До другої групи відносять непромисловий потенціал-це працівники структур, які хоч і перебувають на балансі підприємства, але не пов’язані безпосередньо з процесами промислового виробництва (житлово-комунальне господарство, дитячі садки, амбулаторії, навчальні заклади тощо).

Відповідно до характеру і складу виконуваних робіт персонал підприємства класифікують за професіями, спеціальностями і класифікаціями:

Професія - це вид трудової діяльності, здійснювання якої потребує відповідного комплексу спеціальних знань та практичних навичок.

Спеціальність-це більш-менш вузький різновид трудової діяльності в межах професії.

Кваліфікація-це сукупність спеціальних знань та практичних навичок, що визначають ступінь підготовленості працівника до виконання професійних функцій відповідної складності.

Рівень кваліфікації керівників, спеціалістів та службовців характеризується рівнем освіти, досвідом роботи на тій чи іншій посаді. Вирізняють спеціалістів найвищої кваліфікації (працівники, що мають наукові ступені та звання), спеціалістів вищої кваліфікації (працівники з вищою спеціальною освітою та значним практичним досвітом), спеціалістів середньої кваліфікації (працівники з середньою спеціальною освітою та певним практичним досвідом), спеціалістів — практиків (працівники, що займають відповідні посади, але не мають спеціальної освіти).

В аналітичних цілях усіх робітників можна поділити на основних — тих, що безпосередньо беруть участь у процесі створення продукції та допоміжних — тих, які виконують функції обслуговування основного виробництва.

Наявність персоналу підприємства характеризується його чисельністю. Чисельність працівників не залишаються постійною, а безперервно змінюється внаслідок того, що підприємство здійснює протягом того чи іншого періоду найм та звільнення робочої сили. Точним та охоплюючи всі особливості змінення кількості працівників протягом звітного періоду є метод визначення середньоспискової чисельності, виходячи з даних про кількість осіб, які є у списках підприємства за кожен день звітного періоду. Підсумовуючи ці дані за усі календарні дні місяця, отримуємо суму спискових чисел, яку і ділимо на число календарних днів місяця (включаючи як робочі, так і вихідні та святкові дні). Середньооблікова чисельність працівників за рік визначається як сума середньомісячної чисельності, поділена на кількість місяців у розрахунковому періоді.

Спискова чисельність визначається шляхом підрахування працівників спискового складу, прийнятих на роботу на термін не менше одного дня.

Явочна чисельність характеризує число працівників підприємства, що явилися на роботу в робочі дні. Зіставлення вищезгаданих показників чисельності дає можливість виявити резерви у використанні робочої сили. Забезпечення підприємства кадрами визначається діленням фактичної чисельності працівників на розрахункову величину чисельності працівників

1.2 Характеристика, склад і структура персоналу. Визначення середньорічної чисельності персоналу підприємства

Персонал підприємства формується та змінюється під впливом внутрішніх (характер продукції, технології та організації виробництва) і зовнішніх факторів (демографічні процеси, юридичні та моральні норми суспільства, характер ринку праці тощо).

Розглянемо вхідні дані по чисельності персоналу підприємства (таблиця 1.1).

Таблиця 1.1 Вихідні дані для визначення середньоспискової чисельності персоналу підприємства.

Розрахуємо середньорічну чисельність робітників за звітний рік за наступною формулою:

де — середньооблікова чисельність робітників за рік;

— середньооблікова чисельність робітників за місяць.

Середньооблікова чисельність робітників за місяць визначається підсумовуванням облікової чисельності кожного календарного дня цього місяця та діленням отриманого результату на кількість календарних днів у місяці. Підрахунок будемо здійснювати у табличній формі (табл. 1.2).

Таблиця 1.2 Середньоспискова чисельність робітників.

Так як виділяють категорії персоналу то визначимо структуру персоналу у базовий і звітний роки (табл.1.3)

Таблиця 1.3 Структура персоналу.

Абсолютне відхилення робітників 1132−1121=11 чол.

Відносне відхилення робітників 1132/1121*100=100,96%

Знаходимо дольову частку робітників в загальній структурі персоналу (в звітному році):

1121/1245*100=90,04%. 1132/1244*100=90,99%.

Визначення дольової частки керівників та спеціалістів в загальній структурі персоналу в базовому році:

124/1245*100=9,96%, 112/1244*100=9,01%

Зобразимо отримані дані графічно (Рис. 1.1 і 1.2)

Рис. 1.1 Структура персоналу базового року Рис. 1.2 Структура персоналу звітного року

1.3 Визначення показників руху та продуктивності праці персоналу

Рух робочої сили представляє собою процес прибуття, вибуття і переміщення спискової чисельності робітників. Рух такого роду характеризується плинністю кадрів.

а) коефіцієнт обороту з прийому кадрів визначається відношенням кількості робітників, прийнятих на роботу за даний період до середньоспискової чисельності за той же період

де _ чисельність прийнятих на роботу, чол.

_ середньоспискова чисельність працюючих, чол.

Маємо, 26/1132=0,023 (2,3%).

б) коефіцієнт обертання при звільненні кадрів визначається відношенням кількості робітників, звільнених по всім причинам за даний період до середньоспискової чисельності за той же період

де _ загальна чисельність звільнених, чол.

Маємо, 13/1132=0,011 (1,15%).

в) коефіцієнт із загального обігу кадрів дорівнює відношенню сумі коефіцієнтів обороту з прийому і вибуття кадрів до середньоспискової чисельності за той же період коефіцієнт загального обороту

Звідси, (26+13) /1132=0,034 (3,45%).

г) коефіцієнт плинності кадрів визначається відношенням чисельності робітників, звільнених через порушення трудової дисципліни і за власним бажанням за звітний період до середньоспискової чисельності за той же період

де _ чисельність звільнених за власним бажанням, чол.

_ чисельність звільнених за порушення трудової дисципліни, чол.

Маємо, (4+1) /1132=0,004 (0,44%).

Із отриманих даних видно, що у звітному періоді на підприємстві було прийнято 2,3% середньоспискової чисельності робітників і звільнено за цей же період 1,15%.

Звільнення за власним бажанням і через порушення трудової дисципліни є для підприємства небажаними, оскільки призводять до затрат на додаткове наймання робітників і їх підготовку. За власним бажанням звільнилося 4 особи, а за порушення трудової дисципліни звільнили 1 особу, що складає 0,44% від середньоспискової чисельності робітників.

Загальний обіг руху персоналу визначається як сума коефіцієнтів обігу з прийому і вибуття персоналу. Він складає 3,45% від середньоспискової чисельності робітників.

Використання персоналу підприємства характеризується таким показником як виробіток. Згідно вартісному методу виробіток визначається як відношення об'єму продукції до затрат часу, які виражені у середньосписковій чисельності робітників.

Виробіток робітників у базовому році дорівнює відношенню кількість виробленої продукції за одиницю часу або кількість продукції до середньоспискової чисельності робітників.

де — кількість виробленої продукції за одиницю часу або кількість продукції;

— середньоспискова чисельність персоналу

Виробіток працівників у базовому році дорівнює відношенню виконаного об'єму робіт до середньоспискової чисельності працівників у базовому році.

506 163/1121=451,53 (грн. /чол.)

506 163/1245=406,56 (грн. /чол.)

Аналогічно розраховуємо виробіток робітників і працівників у звітному році, відповідно використовуючи дані звітного року.

658 409/1132=581,77 (грн. /чол.)

658 409/1244=529,38 (грн. /чол.)

Розрахуємо темп приросту продуктивності праці:

581,77/451,53*100−100=28,85%

529,38/406,56*100−100=30,21%.

Висновок

Аналізуючи динаміку продуктивності праці видно, що у звітному періоді продуктивність праці робітників і працівників збільшилася в порівнянні з базовим періодом, що безперечно є сприятливим для діяльності підприємства.

Головним показником звітності підприємства по праці є середньоспискова чисельність працівників. Згідно з вихідними даними курсового проекту вона складала 1245 чоловік у базовому році, в тому числі 1121 чоловік — робітники, у звітному році середньоспискова чисельність працівників зменшилася до 1244, а робітників збільшилася складала 1132 чоловік. Аналізуючи дану структуру персоналу, можна сказати, що доля робітників у структурі у звітному році збільшилася з 90,04% до 90,99%, доля керівників зменшилася у звітному році з 9,96% до 9,01%. Продуктивність праці характеризує ефективність використання робочої сили і підвищення даного показника є одним із найважливіших завдань суспільного виробництва.

Підвищенню продуктивності праці сприяє механізація і автоматизація виробництва, модернізація обладнання, застосування ефективних видів сировини, удосконалення технології виробництва.

При збільшенні кількості робітників ми отримали збільшення продуктивності праці, темп приросту продуктивності праці робітників склав 28,85%, а всього персоналу 30,21%.

2. Основні фонди

Процес виробництва здійснюється за умови поєднання робочої сили і засобів виробництва. Засоби виробництва складаються із засобів праці та предметів праці. У вартісному виразі вони становлять виробничі фонди (виробничі засоби) підприємства, які поділяються на основні та оборотні. Головними ознаками основних фондів є термін їх експлуатації (більше одного календарного року), вартість і спосіб її перенесення. Основні фонди, у свою чергу, поділяються на основні виробничі та основні невиробничі фонди.

До основних виробничих фондів відносять засоби праці, які беруть участь у процесі виробництва упродовж тривалого періоду, при цьому не змінюють своєї натурально-речової форми і переносять свою вартість на вартість виготовленої продукції частинами.

Основні невиробничі фонди за тривалістю функціонування і втратою споживної вартості подібні до основних виробничих фондів, але між ними існує різниця. Основні невиробничі фонди не беруть безпосередньої участі в процесі виробництва. Джерелом відтворення їх є прибуток підприємства, тоді як джерелом простого відтворення основних виробничих фондів амортизаційні відрахування. До основних виробничих фондів належать фонди житлово-комунальних господарств, будинки відпочинку, спортивні табори, дошкільні установи, об'єкти соціально-побутового призначення.

У промисловості залежно від сфери функціонування основні виробничі фонди поділяються на промислово-виробничі та непромислово-виробничі.

До промислово-виробничих фондів належать засоби праці підприємства, призначені для виробництва промислової продукції. Непромислово-виробничі фонди — це засоби праці непромислових підприємств (підприємства сільськогосподарського призначення і роллю у виробництві. Все це обумовлює необхідність їх класифікації.

Класифікують основні фонди за видами, функціональною ознакою, галузевою належністю, віковим складом.

Видова класифікація основних фондів, що застосовуються в бухгалтерському обліку, така:

· Земельні ділянки;

· Капітальні витрати на поліпшення земель;

· Будинки, споруди та передавальні пристрої;

· Машини й обладнання;

· Транспортні засоби;

· Інструменти, прилади, інвентар (меблі);

· Робоча і продуктивна худоба;

· Багаторічні насадження;

· Інші основні фонди.

Група основних фондів «Земельні ділянки» відображає вартість земельних ділянок, які придбано.

До групи «Капітальні витрати на поліпшення земель» відносять витрати неінвентарного характеру (не пов’язані зі створенням споруд) на культурно-технічні заходи щодо поверхневого поліпшення земель для сільськогосподарського користування, здійснювані за рахунок капітальних вкладень (планування земельних ділянок, корчування площ під ріллю, очищення плодів від каменів і валунів, зрізування купин, осушення та ін.).

Група «Будинки, споруди та передавальні пристрої» охоплює будинки і будови, у яких відбуваються основні «допоміжні» та обслуговуючі процеси, адміністративні будівлі та господарські споруди; житлові будинки; споруди (інженерно-будівельні об'єкти — нафтові та газові свердлити, стволи шахт, штольні, тунелі, мости, очисні споруди тощо); передавальні пристрої, лінії та мережі зв’язку, лінії електроживлення та ін.

До групи «Машини та обладнання» відносять насамперед робочі машини та устаткування, силові машини та устаткування (двигуни, генератори та трансформатори), пристрої розподілу електроенергії тощо.

До групи «Транспортні засоби» належать засоби пересування, призначені для переміщення людей та вантажів, а також магістральні трубопроводи, призначенням яких є транспортування рідких і газоподібних речовин від постачальника до місця їх перебування.

До групи «Інструменти, прилади та інвентар (меблі) «відносять: ріжучі, ударні, давлючі та ущільнюючі знаряддя праці, включаючи ручні механізовані знаряддя, які працюють за допомогою електроенергії, стисненого повітря тощо, а також будь-які пристрої для обробки матеріалу, здійснення монтажних робіт та ін. До цієї групи входять також меблі.

До групи «Робоча і продуктивна худоба» належать: робоча худоба — коні, воли, верблюди, віслюки та інші робочі тварини, продуктивні худоба — корови, бики-плідники, буйволи та яки, жеребці-плідники та племенні кобили.

До групи «Багаторічні насадження» відносять усі штучні багаторічні насадження незалежно від їх віку.

До групи «Інші основні засоби» належать усі основні засоби, що не увійшли до зазначених вище груп.

Викладена видова класифікація основних фондів має загальне пізнавальне значення для оцінки структури використовуваних засобів праці. При проведенні аналізу в умовах конкретного підприємства формування кожного виду його основних фондів вимагає більш ґрунтовного врахування його виробничо-технологічних особливостей та особливостей галузевої приналежності.

Видова класифікація має важливе економічне значення. Вона широко використовується діючими системами бухгалтерського та статистичного обліку. Так, для встановлення норм амортизаційних відрахувань згідно з Законом України «Про оподаткування прибутку підприємств» застосовують укрупнену групову класифікацію, згідно якої основні фонди підприємства поділяються на такі чотири групи:

ѕ Перша група — будівлі, споруди, їх структурні компоненти та передавальні пристрої, в тому числі житлові будинки та їх частини;

ѕ Друга група — автомобільний транспорт, вузли та запчастини до нього, меблі, побутові електронні, оптичні, електромеханічні прилади та інструменти, включаючи електронно-обчислювальні машини, інші машини для автоматизованої обробки інформації, інформаційні системи, телефони, мікрофони та рації, інше конторське (офісне) обладнання, устаткування та прилади до них;

ѕ Третя група — будь-які інші основні фонди, не включені до першої, другої та четвертої груп;

ѕ Четверта група — електронно-обчислювальні машини, інші машини для автоматичного оброблення інформації, їх програмне забезпечення, пов’язані з ним засоби зчитування або друку інформації, інші інформаційні системи, телефони (в тому числі стільникові), мікрофони і рації, вартість яких перевищує вартість малоцінних товарів (предметів).

У таблиці 2.1 зображено вхідні дані для визначення середньорічної вартості основних виробничих фондів та показників їх руху.

Таблиця 2.1 Вихідні дані для визначення середньорічної вартості основних виробничих фондів та показників їх руху

Виробнича структура основних фондів — це співвідношення різних груп основних фондів в їх загальній вартості. Часто цю структуру розглядають як співвідношення активної і пасивної частини основних фондів. Прогресивною є така структура основних фондів, де доля активної частини зростає. У таблиці 2.2 наведено структура основних виробничих фондів по даному підприємству.

Таблиця 2.2 Структура основних виробничих фондів на початок та кінець звітного періоду

Для здійснення процесу нарахування амортизації основні фонди підприємства поділяють на такі групи:

а) група 1 (будівлі, споруди, передавальні пристрої);

б) група 2 (транспортні засоби, офісні прилади, інструменти, меблі)

в) група 3 (будь-які інші основні фонди, не включені до груп 1,2,4)

г) група 4 (електронно-обчислювальна техніка і інформаційні системи, засоби зв’язку).

Поділ на групи основних фондів розміщено в таблиці 2.3.

Таблиця 2.3 Класифікація основних фондів відповідно до податкового обліку

2.1 Показники оцінки ефективності використання основних фондів

Поліпшення використання основних засобів є одним із важливих напрямків підвищення ефективності виробництва. Характеристика цього процесу повинна супроводжуватись належною оцінкою. Для проведення кількісної оцінки використання основних фондів необхідно застосовувати систему показників. Для ґрунтовної аналітичної оцінки систему показників можна розділити на дві групи: узагальнюючі та часткові.

Узагальнюючі показники мають забезпечити утримання достатньої кількості інформації, на основі якої можна зробити висновки про ефективність використання усієї сукупності основних фондів підприємства та виявити наявні резерви поліпшення їх використання.

До узагальнюючих показників відносять фондовіддачу, фондомісткість, рентабельність виробництва, коефіцієнт використання виробничої потужності підприємства.

Середньорічну вартість основних фондів визначають як середньоарифметичну величину із значень цього показника на перше число кожного місяця за такою формулою:

тис. грн.,

де — вартість основних виробничих фондів на початок року;

— вартість основних виробничих фондів, які надійшли протягом року;

— вартість основних виробничих фондів, що вибули протягом року;

— кількість місяців у році, протягом яких основні виробничі фонди, що надійшли, працювали, не враховуючи місяця надходження;

— кількість місяців, що залишилися до кінця року з моменту вибуття основних виробничих фондів, не враховуючи місяця вибуття.

Маємо, тис. грн.

Фондовіддача (ФВ) характеризує річний випуск продукції з одиниці вартості основних фондів і розраховується за такою формулою:

ФВ=,

де V — об'єм виготовленої продукції,

— середньорічна вартість основних фондів, грн.

658 409/24442=2,69 грн. /грн.

506 163/164957=3,07 грн. /грн.

Фондомісткість (ФМ) представляє собою показник зворотній фондовіддачі, за допомогою якого можна визначити величину основних фондів, яка припадає на одиницю вартості випуску відповідного виду продукції і розраховується за такою формулою:

ФМ =

244 442/658409=0,37 грн. /грн.

164 957/506163=0,33 грн. /грн.

Показник фондомісткості продукції дає уяву про необхідну величину основних фондів, необхідних для виробництва певного виду продукції.

Фондоозброєність показує, яка частина основних фондів припадає на одного робітника і розраховується за такою формулою

=.

Рентабельність виробництва — це відносний показник ефективності роботи підприємства, який в загальній формі обчислюється як відношення прибутку до витрат (ресурсів). Цей показник має кілька модифікованих форм залежно від того, які саме прибуток і ресурси використовуються в розрахунках.

Для оцінки використання основних фондів доцільно застосовувати показник їх рентабельності, який характеризує їх відношення прибутку до середньорічної первісної їх вартості розраховується за такою формулою:

*100%

де ПР^{вал. -} валовий прибуток підприємства за рік, грн.

Валовий прибуток (ПР^ВАЛ) визначається як різниця між чистим доходом (ЧД) і собівартістю реалізованої продукції (товарів, робіт, послуг) (С_соб^реал.)

ПР^вал = ЧД — С_соб^реал., (грн.)

1 194 805−687 264=507541 грн.

Отже, 507 541/244442*100=207б63%.

Результати розрахунків показників представлені у таблиці 2.4.

Таблиця 2.4 Показники ефективності використання основних виробничих фондів

Отримавши результати зробимо наступні висновки: порівнюючи показники використання основних фондів в базовому та звітному роках можна зробити висновок, що основні фонди в звітному році використовувалися гірше, так, як показник фондовіддачі в звітному році нижчий, ніж в базовому, відповідно показник фондоємкості в звітному році вищий ніж в базовому. Збільшився і показник фондоозброєності робітників в звітному році порівняно з базовим. Розраховуємо показники, які характеризують рух основних виробничих фондів: коефіцієнти надходження, вибуття, оновлення та ліквідності у звітному періоді.

Коефіцієнт надходження основних фондів:

16 030/250782=0,064 (6,39%)

Коефіцієнт вибуття основних фондів:

.

3350/238 102=0,014 (1,41%)

Коефіцієнт оновлення:

16 030/250782=0,013 (1,34%)

На даному підприємстві вибуття основних засобів більше ніж надходження, що здійснює негативний вплив на діяльність підприємства.

Коефіцієнт ліквідності

3350/238 102=0,014 (1,41%)

Коефіцієнт ліквідності показує здатність підприємства вчасно виконувати свої короткострокові фінансові зобов’язання.

2.2 Амортизація основних фондів та методи її нарахування

У процесі використання основних фондів відбувається їх поступове спрацювання, в результаті якого вони втрачають свої споживчі властивості. У зв’язку з цим, вартість використовуваних основних фондів зменшується відповідно до ступеня їх спрацювання (зносу). Під зносом основних фондів розуміють суму амортизації об'єкта основних фондів з початку його корисного використання.

Амортизація — це процес поступового перенесення вартості основних фондів на виготовлену продукцію (надані послуги) або на витрати підприємства протягом терміну їх використання. Об'єктом амортизації є вартість основних фондів (крім землі). Амортизації підлягає первісна або переоцінена вартість основних фондів за вирахуванням їх ліквідаційної вартості.

Нарахування амортизації здійснюється протягом строку корисного використання (експлуатації) об'єкта, який встановлюється підприємством при визнанні цього об'єкта активом, тобто при зарахуванні його на баланс і призупиняється на період його реконструкції, модернізації, добудови, дообладнання та консервації.

Амортизаційна політика підприємства регламентується чинним Положенням (стандартом) бухгалтерського обліку 7 «Основні засоби», яким передбачено, що амортизація основних фондів може нараховуватись із застосуванням низки методів: прямолінійного, зменшення залишкової вартості, прискореного зменшення залишкової вартості, кумулятивного і податкового. Розглянемо коротко зміст кожного з них.

Дані для розрахунку візьмемо з таблиці 2.5

Таблиця 2.5 Вихідні дані для розрахунку амортизаційних відрахувань основних виробничих фондів

1. Прямолінійний метод передбачає, що річна сума амортизації (АВ_р) визначається діленням вартості об'єкта основних фондів, яка амортизується на очікуваний строк його корисного використання та розраховується за формулою:

АВ_р = (372,78−11,74) /12=30,09 грн.,

де С_{А -} амортизаційна вартість;

Т — очікуваний термін використання об'єкта основних фондів.

Обрахунки нарахування АВ прямолінійним методом розмістимо в табл. 2.6.

Таблиця 2.6 Прямолінійний метод нарахування амортизаційних відрахувань

На протязі всіх 12 років річна сума амортизаційних відрахувань однакова, накопичене спрацювання збільшується рівномірно, залишкова вартість рівномірно зменшується, доки не досягне ліквідаційної вартості. Графічно зобразимо величини щорічних відрахувань на рис. 2.1.

Рисунок 2.1 Величини відрахувань по рокам

2. Метод зменшення залишкової вартості При цьому методі річна сума амортизаційних відрахувань визначається множенням залишкової (балансової) вартості об'єкту основних фондів на норму амортизації

А = В_зал. * Н, А — річна сума амортизації, грн;

В_{зал. -} залишкова (балансова) вартість, грн.;

Н — річна норма амортизації (у частках).

Норму амортизації вираховуємо за формулою:

грн.

Н — річна норма амортизації (у частках);

Т — період використання основних засобів (років);

В_{лікв. -} ліквідаційна вартість основних засобів (грн.);

В_{поч. -} початкова вартість основних засобів (грн.).

Обрахунки нарахування АВ методом зменшення залишкової вартості розмістимо в табл. 2.7.

Таблиця 2.7 Метод зменшення залишкової вартості нарахування амортизації

Сума амортизації найбільша у перший рік та зменшується з року в рік (рис. 2.2). Сума амортизації в останній рік обмежена сумою, необхідною для зменшення залишкової вартості до ліквідаційної.

Рисунок 2.2 Величина амортизації по рокам нарахована методом зменшення залишкової вартості

3. Метод прискореного зменшення залишкової вартості. Даний метод є різновидом методу зменшення залишкової вартості. За цим методом річна сума амортизаційних відрахувань визначається множенням залишкової (балансової) вартості основних засобів на подвоєну річну норму для прямолінійного методу:

А = В_зал. * Н_приск.

А — річна сума амортизаційних відрахувань, грн.;

В_{зал. -} залишкова (балансова) вартість, грн.;

Н_{приск. -} річна норма амортизації (у частках).

Н_приск. = Н_прям. *2 = =0,167 грн.

Розрахунок річної суми амортизаційних відрахувань, накопиченої амортизації та залишкової (балансової) об'єкту основних фондів по роках проводимо в таблиці 2.8, а графічно покажемо величину відрахувань по роках на рис. 2.3.

Таблиця 2.8 Метод прискореного зменшення залишкової вартості нарахування амортизації

Рисунок 2.3 Зображення величини амортизаційного відрахування методом прискореного зменшення залишкової вартості по роках

4. За кумулятивним методом річна сума амортизації визначається як добуток вартості об'єкта основних фондів, яка амортизується та кумулятивного коефіцієнта. Кумулятивний коефіцієнт (К_К) розраховується діленням кількості років, що залишилися до кінця строку корисного використання об'єкта основних фондів на суму числа років його корисного використання:

АВ_р = С_А* К_К, К_К=, С_Н=

де С_{А -} амортизаційна вартість;

К_К — кумулятивний коефіцієнт;

Т — очікуваний термін використання об'єкта основних фондів;

С_Н — сума чисел років.

Кумулятивний коефіцієнт розраховується діленням числа років, які залишились до кінця використання об'єкту основних засобів на суму років його використання.

де — кількість років, що залишаються до кінця очікуваного строку використання об'єкта основних засобів.

сума числа років його корисного використання.

Розрахунок річної суми амортизації, накопиченого зносу та залишкової вартості проводимо в таблиці 2.9.

Таблиця 2.9 Кумулятивний метод нарахування амортизації

Графічне зображення АВ по роках можна знайти на рис. 2.4.

Рисунок 2.4 Зображення величини амортизаційного відрахування методом прискореного зменшення залишкової вартості по роках

5. Суми амортизаційних відрахувань за податковим методом визначаються за квартал за затвердженими в законодавчому порядку нормами амортизації. Так, згідно з чинним податковим законодавством, норми амортизації встановлюються у відсотках до балансової вартості кожної з груп основних фондів на початок розрахункового кварталу в таких розмірах:

а) група 1 (будівлі, споруди, передавальні пристрої) — 2%;

б) група 2 (транспортні засоби, офісні прилади, інструменти, меблі) — 10%;

в) група 3 (будь-які інші основні фонди, не включені до груп 1,2,4) — 6%;

г) група 4 (електронно-обчислювальна техніка і інформаційні системи, засоби зв’язку) — 15%.

На відміну від інших методів, за податковим методом амортизації підлягають тільки виробничі основні фонди, невиробничі основні фонди не амортизуються.

Розрахунок амортизаційних відрахувань податковим методом проведено у таблиці 2.10.

Таблиця 2.10 Розрахунок амортизаційних відрахувань податковим методом На рисунку 2.5 зображено величину амортизаційних відрахувань податковим методом по роках.

Рисунок 2.5 Зображення величини амортизаційного відрахування податковим методом по роках

6. За виробничим методом нарахування амортизації термін використання не має ніякого значення, обсяг відрахування залежить від фактично виготовленого обсягу продукції.

АВ = ОВ ^факт * Н _а^вир

де Н_а^{вир -} норма амортизації, що обраховується як відношення амортизаційної вартості до обсягу виробництва, який можна буде отримати за допомогою експлуатації даного об'єкту основних фондів.

.

Розрахунок річної суми амортизації, накопиченого зносу, залишкової вартості проводимо в таблиці 2.11.

Таблиця 2.11 Розрахунок амортизаційних відрахувань виробничим методом

На рис. 2.6 зображено величини АВ виробничим методом за 12 років.

Рисунок 2.6 Величини АВ виробничим методом по роках.

2.3 Ефективність використання основних фондів

Економічна діяльність підприємства в Україні відбувається в умовах обмеженості інвестиційних ресурсів, що обумовлює необхідність раціонального використання наявних у них основних фондів. Отже, перед підприємствами стають завдання домогтися підвищення використання наявних основних фондів і насамперед їх активної частини, в часі за потужністю, тобто мова йде про підвищення рівня інтенсивного їх використання. Для вирішення цього завдання та отримання відчутних результатів у діяльності підприємства повинні бути розроблені конкретні засади, спрямовані на поліпшення використання основних фондів, практичне застосування яких дасть змогу використовувати наявні на підприємствах резерви підвищення їх ефективності.

Пріоритетне значення серед таких заходів повинно бути відведено своєчасній заміні і мобілізації морально застарілого устаткування, організації прискореного введення в експлуатацію придбаної нової техніки; удосконаленню організації матеріально-технічного забезпечення підприємств та технічного обслуговування сучасних систем машин; запровадження прогресивних форм організації виробництва і праці; застосування сучасних ефективних систем матеріального стимулювання робітників та інженерно-технічних працівників; залучення інвестиційних ресурсів вітчизняних та зарубіжних інвесторів для модернізації матеріально-технічної бази підприємств; широке застосування лізингових операцій.

Практична реалізація окреслених заходів на підприємствах позначиться на їх економічній діяльності і сприятиме підвищенню інтенсивності виробництва. Зокрема, складаються широкі можливості для прискорення переорієнтації підприємств на випуск нової продукції, яка користується підвищеним попитом у споживачів. Поряд з тим, поліпшення інтенсивного використання основних фондів підприємства є важливою передумовою збільшення обсягів випуску продукції, яка користується попитом на ринку без додаткових капіталовкладень, що особливо важливо в умовах обмеженості інвестиційних ресурсів.

Інтенсифікація використання основних фондів підприємств дає змогу значно знизити витрати, пов’язані з моральним зносом машин і устаткування, сприяє прискоренню їх оновлення, що в кінцевому результаті позитивно позначається на фондоозброєності праці та зростанні її продуктивності. А в кінцевому підсумку зростає і фондовіддача на підприємствах.

Серед напрямків підвищення ефективності використання основних фондів на підприємствах чільне місце повинно бути відведено заходам, спрямованим на поліпшення їх екстенсивного використання. Зокрема, важливе значення повинно надаватися насамперед таким, які спрямовані на підвищення змінності роботи устаткування. Підвищення змінності роботи устаткування є важливим фактором зростання обсягів виробництва продукції і підвищення ефективності використання основних фондів. У зв’язку з цим, на підприємствах необхідно домагатися оптимальної структури складових засобів праці, досягнення пропорцій між робочою силою і відповідними видами машин і устаткування, тобто повинна зростати питома вага прогресивного нового устаткування, удосконалюватись організація функціонування виробничої інфраструктури, що сприятиме поліпшенню технічного обслуговування основних підрозділів підприємства, перерозподілу працюючих в його межах, вивільненню робітників в допоміжних виробництвах і залучення їх після відповідної підготовки до роботи в основних цехах, щоб підвищити змінність наявного у них устаткування.

Поліпшення інтенсивного та екстенсивного використання основних фондів підприємств безпосередньо позначається на зниженні собівартості виготовлюваних виробів за рахунок економії на умовно постійних витратах, а в кінцевому підсумку це дає змогу збільшити прибуток підприємств та підвищити рентабельність їх діяльності.

3. Оборотні кошти

Оборотні кошти — це сукупність грошових коштів підприємства, необхідних для формування та забезпечення круговороту виробничих оборотних фондів і фондів обігу.

У своєму кругообігу оборотні кошти проходять послідовно три стадії: грошову, виробничу і товарну.

Грошова стадія кругообігу кошті є підготовчою і відбувається у сфері обігу, де гроші перетворюються у виробничі запаси.

Виробнича стадія являє собою безпосередній процес виробництва, який закінчується випуском готової продукції.

На товарній стадії кругообігу авансовані оборотні кошти виступають у вигляді товарної продукції. Одна частина виручки від реалізації надходить на відшкодування авансованих оборотних коштів, а інша становить нагромадження, яке використовується підприємством відповідно до його планів.

Грошова форма, якої набувають оборотні кошти на третій стадії свого кругообігу, одночасно стає і початковою стадією обороту коштів.

Кругообіг оборотних коштів відбувається за схемою:

Г — ВЗ. НГ. ГП —, де

Г — кошти, які авансуються підприємством;

ВЗ — виробничі засоби;

НВ — незавершене виробництво, що являє собою виробничу стадію;

ГП — готова продукція:

— кошти, отримані в результаті реалізації продукції, які включають авансовані витрати на прибуток підприємства.

Оборотні кошти перебувають одночасно на всіх стадіях кругообігу, що забезпечує його неперервність та безперебійну дію підприємства.

3.1 Склад та структура оборотних коштів підприємства

Розрізняють склад і структуру оборотних коштів. Під складом оборотних коштів розуміють сукупність елементів, що утворять оборотні кошти.

Розподіл оборотних коштів на оборотні виробничі фонди і фонди обігу (рис 3.1) обумовлюється особливостями їхнього використання і розподілу в сферах виробництва продукції і її реалізацій.

Якщо розглядати структуру оборотних коштів в окремих галузях промисловості, то слід зазначити, що у вугільній промисловості, як уже було сказано, значну питому вагу займають витрати майбутніх періодів. Це пояснюється відносно великими підготовчими витратами, що передують видобутку корисних копалин (планування майбутніх розробок, розкривні роботи, облаштування шахт та інші). У легкій і харчовій промисловості характерною особливістю є значна матеріаломісткість продукції. Отже, високою є питома вага оборотних коштів у запасах сировини й основних матеріалів. Машинобудування та металообробка відрізняються значною трудомісткістю, складністю виробничих процесів, значною тривалістю виготовлення продукції. У цій галузі висока питома вага оборотних коштів, авансованих у незавершене виробництво. У нафтохімічній промисловості високою є частка оборотних коштів, вкладених у відвантажені товари. Це пояснюється тим, що технологічно процеси в цій галузі нетривалі і значна частина виготовленого продукту перебуває на шляху до споживача.

Рисунок 3.1 Склад оборотних коштів підприємства.

Таблиця 3.1 Структура оборотних засобів

Розрахуємо середньорічний залишок оборотних коштів за звітний рік.

Таблиця 3.2 Залишки обігових засобів по кварталах

3.2 Ефективність використання оборотних коштів

Ефективність використання оборотних коштів на підприємстві характеризується швидкістю їх обороту (оборотністю). Чим менше оборотні кошти затримуються на окремих стадіях, тим швидше звершується їх кругообіг. Таким чином, показники, що характеризують швидкість оборотності оборотних коштів, і є показниками ефективності їх використання.