Аналіз депозитних операцій банку

КУРСОВА РОБОТА з курсу «Аналіз банківської діяльності»

на тему: «Аналіз депозитних операцій банку «

ЗМІСТ ВСТУП РОЗДІЛ 1. ВКЛАДИ ТА ДЕПОЗИТИ БАНКІВ В УМОВАХ ТРАНСФОРМАЦІЇ ЕКОНОМІЧНОЇ СИСТЕМИ УКРАЇНИ

1.1 Теоретико-суттєва характеристика вкладів (депозитів) банку

1.2 Особливості впливу ринкового середовища на вклади (депозити) банків

1.3 Політика банків по залученню вкладів (депозитів)

1.4 Сучасні проблеми розвитку вкладних (депозитних) операцій

1.5 Використання, характеристика та стан інформаційних систем і технологій у сфері вкладних (депозитних) операцій банку РОЗДІЛ 2. АНАЛІЗ ВИКОНАННЯ ВКЛАДНИХ ТА ДЕПОЗИТНИХ ОПЕРАЦІЙ БАНКУ

2.1 Аналіз здійснення вкладних (депозитних) операцій банку

2.2 Дослідження узагальнюючих показників залучених коштів на вклади (депозити)

2.3 Оформлення вкладних (депозитних) операцій банку

2.4 Аналіз синтетичного та аналітичного обліку вкладних (депозитних) операцій банків

2.5 Аналіз основних показників діяльності банківських установ Харківської області по депозитам за І квартал 2009 року

2.6 Аналіз основних показників діяльності банківських установ Харківської області по депозитам за 2009 рік РОЗДІЛ 3. ШЛЯХИ ВДОСКОНАЛЕННЯ ВКЛАДНИХ (ДЕПОЗИТНИХ) ОПЕРАЦІЙ НА СУЧАСНОМУ ЕТАПІ РОЗВИТКУ БАНКІВСЬКОЇ СИСТЕМИ

3.1 Шляхи зниження ризиків при здійсненні вкладних (депозитних) операцій у банках.

3.2 Впровадження страхування вкладних (депозитних) операцій банків

3.3 Системи захисту вкладів (депозитів) банку в Україні та в зарубіжних країнах ВИСНОВКИ ДОДАТКИ

ВСТУП За останній час в економіці і банківській системі України відбулися радикальні зміни, обумовлені досягненням Україною політичної та економічної незалежності і переходом до розбудови соціально орієнтованої ринкової економіки.

Вклади (депозити) є одним із широко використаних джерел залучення коштів банком. Завдяки залученим коштам банк розширює можливості кредитних операцій, що і створює базу для отримання доходів (прибутку). Для клієнта перевага вкладів (депозитів) перед готівкою полягає в тому, що вклади приносять дохід у вигляді процента. У зв’язку з цим дослідження питань організації роботи з вкладними (депозитними) операціями як головного джерела банківських ресурсів набуває особливого значення, що зумовлює актуальність обраної теми та доцільність проведення досліджень для розвитку цього питання.

З історії розвитку банківської справи відомо, що початковою формою вкладних (депозитних) операцій було збереження на монетних дворах у міняйлів золотих монет. За збереження цих монет власник платив тому, хто зберігав, певну винагороду, а останній гарантував, на бажання клієнта, повернення саме тих монет, які було передано на зберігання. На таких умовах міняйли не могли здійснювати позичкові операції з отриманими монетами, не могли мати прибутку, з якого вони виплачували б власникам грошей проценти. Надалі історично склалося так, що власники грошей перестали вимагати повернення власне монет, поверталася тільки сума грошей, що їм відповідала. Міняйли отримали можливість до власного капіталу додати залучені на збереження кошти і надавати за їх рахунок кредити. Так з’явилися перші вклади (депозити). У наш час джерела коштів, які розміщують на вклади (депозити), різноманітні. Це кошти на рахунках підприємств, установ усіх форм власності, організацій, кошти на рахунках кредитно-фінансових установ.

Об'єктом дослідження даної курсової роботи є вкладні (депозитні) операції банків як головне джерело банківських ресурсів. Вірне використання цього ресурсу у вигляді надання кредитів надасть банку змогу підвищити свій дохід, а у подальшій діяльності отримати прибуток.

Метою даної роботи є теоретичне обґрунтування економічної суті вкладних (депозитних) операцій, а також пошук напрямків удосконалення цієї роботи на основі систематизації існуючих пропозицій щодо цього питання.

Для досягнення поставленої мети в роботі вирішуються такі завдання:

— досліджено роль вкладних (депозитних) операцій банків;

— наведено сучасний стан ринкового середовища вкладів (депозитів) банку;

— проведено аналіз показників діяльності банківських установ Харківської області по депозитам за 2009 рік;

— запропоновано напрямки щодо вдосконалення вкладних (депозитних) операцій на сучасному етапі розвитку банківської системи;

Вказаному питанню приділяється значна увага Національного банку України, що знайшло своє відображення у Законах України «Про банки і банківську діяльність», «Про Національний банк України «, «Про фонд гарантування вкладів фізичних осіб» .

Оптимізація депозитної політики банку — не просте завдання, при його вирішенні необхідно врахувати інтереси економіки країни в цілому, комерційного банку як суб'єкта економіки, клієнта і персоналу банку. Цілком зрозуміло, що їх інтереси далеко не завжди збігаються, тому оптимальна політика має на меті перш за все узгодити їх.

На вирішення цієї проблеми спрямовані дослідження О. В. Васюренко, О.Г. Дашкіна, Ю. О. Заруби, В. А. Мороза, Л. О. Нетребчука, В. С. Сухарського, О. А. Циганенко, В. А. Ющенко та інших.

Використовувались публікації з журналів «Бізнес», «Вісник НБУ» .

У роботі запропоновані методи підвищення фінансового результату комерційних банків завдяки збільшенню обсягів залучених коштів, класифіковані причини та фактори виникнення ризиків по здійсненню вкладних (депозитних) операцій банків, надані методичні рекомендації по запобіганню та зменшенню зазначених ризиків, а також доведено необхідність страхування вкладних (депозитних) операцій.

Найбільш суттєвим і важливим джерелом формування та збільшення ресурсної бази банку виступають залученні кошти. Політика банку в сфері залучення коштів направлена на зміцнення позицій на ринку внесків фізичних осіб.

Ефективне функціонування ринку вкладів (депозитів) має важливе значення для ефективності діяльності банків, і, таким чином, для ефективного функціонування економіки України в цілому.

1. ВКЛАДИ ТА ДЕПОЗИТИ БАНКІВ В УМОВАХ ТРАНСФОРМАЦІЇ ЕКОНОМІЧНОЇ СИСТЕМИ УКРАЇНИ

1.1 Теоретико-суттєва характеристика вкладів (депозитів) банку Більша частина ресурсів комерційного банку формується за рахунок залучених та запозичених коштів, що регулюється Національним банком України. Так, згідно з показником платоспроможності банку, нормативне значення якого встановлено національним банком України, залученні та запозиченні кошти не повинні перевищувати розмір власного капіталу більше ніж у 12 разів.

Банки залучають вільні грошові кошти юридичних та фізичних осіб шляхом виконання вкладних (депозитних) операцій, у процесі яких використовують різні види банківських рахунків.

Вклад (депозит) — це економічні відносини щодо передачі коштів клієнта в тимчасове користування банку. Особливість вкладу (депозиту) полягає в його роздвоєності в практичному застосуванні. По-перше, вклад (депозит) є для вкладника потенційними грошима, вкладник може виписати чек і спрямувати відповідну суму в обіг. Але в той же час «банківські гроші» приносять вкладникові дохід, виступають уже в ролі капіталу. Перевага вкладу (депозиту) перед готівкою в тому, що вклад (депозит) приносить дохід у вигляді процента, а недолік у тому, що процент вкладу (депозиту) нижчий порівняно з тим, який виплатять на капітал, якщо його позичити. Тому саме при вкладних (депозитних) операціях дуже виразно виступає сутність комерційної діяльності банків — платити за вклад (депозит) дешевше, а розміщувати його за вищу плату.

Суб'єктами вкладних операцій є банки, що виступають як позичальники, і власники коштів, які виступають кредиторами.

Об'єктами вкладних операцій є кошти, передані комерційному банку на умовах, визначених двосторонньою угодою. Класифікація вкладів може бути проведена за різними ознаками.

Вклади до запитання, які у світовій банківській практиці називають трансакційними, це кошти, які можуть бути вилучені клієнтами в будь-який час, тобто їх термін зберігання не обумовлюється, і за цими рахунками банки здійснюють платежі на доручення їх власників. Умови виплати процентів за цими вкладами обумовлюються у двосторонніх угодах. Залишки коштів на цих рахунках постійно змінюються, тому банки цей вид залучених коштів можуть використовувати тільки для короткострокових вкладень, постійно стежачи при цьому за поточною ліквідністю балансу.

У більшості комерційних банків вклади до запитання мають найбільшу питому вагу в структурі залучених коштів.

Велику роль у залученні грошових коштів вкладників відіграє депозитна політика комерційного банку, яка являє собою стратегію і тактику банку щодо залучення грошових коштів вкладників та інших кредиторів і визначення найефективнішої комбінації їх джерел.

Депозитна політика підпорядковується загальним банківським вимогам, тобто поєднанню ліквідності, дохідності і ризику. Загальні критерії оптимальності депозитної політики:

— зв'язок вкладних, кредитних та інших операцій банку між собою для підтримки його стабільності, надійності, фінансової стійкості;

— диверсифікація ресурсів банку з метою мінімізації ризику;

— сегментування депозитного портфеля (за клієнтами, послугами, ринками);

— диференційований підхід до різних груп клієнтів;

— конкурентоздатність банківських депозитних продуктів тощо.

Специфічні критерії оптимізації депозитної політики визначаються кожним банком індивідуально (залежно від розміру банка, кваліфікації його персоналу, собівартості операцій і послуг, що ним виконуються).

Найбільш суттєвим i важливим джерелом формування та збільшення ресурсної бази комерційних банків виступають вкладні операції.

Вкладними є пасивні операції банків iз залучення грошових коштів юридичних i фізичних осіб у нацiональнiй та iноземнiй валюті у формі вкладів шляхом їх зарахування на вiдповiднi рахунки на певних умовах.

Вклад — це гроші, передані в банк їх власником для зберігання, та які залежно від умов зберігання знаходяться на тому чи іншому банківському рахунку.

Сьогодні класифікація вкладів здійснюється за різними ознаками, основними серед яких є:

— вид та статус вкладника;

— термін вкладу.

За першою ознакою подiляються вклади юридичних та фiзичних осiб, резидентiв i нерезидентiв.

За термiном користування вклади подiляються на двi великi групи — вклади до запитання та строковi.

Кошти клiєнтiв у вкладах до запитання зберiгаються на поточних рахунках, якi вiдкриваються банком кожному клiєнту.

Особливiстю функцiонування вкладiв до запитання є те, що грошi, якi зберiгаються, можуть бути в будь-який момент знятi готiвкою з вiдповiдного рахунка або перерахованi за вимогою клiєнта на iншi рахунки в банках. За дiючою практикою вiтчизнянi банки здебiльшого не здiйснюють плати за залишками на депозитних рахунках до запитання, оскiльки розмiри цих залишкiв є дуже нестiйкими та слабо прогнозованими. Вагома частка ресурсiв, якi залученi саме у вклади до запитання, використовується банками для забезпечення необхiдного рiвня лiквiдностi та формування обов’язкових резервiв у виглядi залишкiв на кореспондентському рахунку в Нацiональному банку України. Разом з тим у повсякденнiй банкiвськiй дiяльностi складається ситуацiя, коли клiєнти не використовують одразу всi кошти, що надходять на їхнi поточнi рахунки, залишаючи певну частку їх у розпорядженнi банку на деякий термiн. Ця частина ресурсiв у вкладах до запитання використовується банком, як правило, у формi вкладень у найкоротшi за термiном повернення кредитно-iнвестицiйнi активи. В цьому випадку банк отримує можливiсть заробляти, розмiщуючи вiльнi залишки на поточних рахунках у вiдповiднi доходнi активи, а вiдтак сплачувати певний процент власникам вкладів до запитання за користування їхнiми грошима.

Платнiсть вкладiв цього типу дозволяє, в свою чергу, залучати ще бiльшу кiлькiсть поточних ресурсiв, розширювати коло своїх операцiй та збiльшувати їх обсяги, що неодмiнно сприятиме пiдвищенню конкурентоспроможностi банку. В той же час з деяких вкладiв до запитання дiючою нормативною базою передбачена обов’язкова сплата процентiв за їх залишками. Так, зберiгання коштiв Державного бюджету на банкiвських депозитах до запитання є для банку обов’язково платним та потребує нарахування i сплати процентiв за залишками цих коштiв розмiром у 50% ставки рефiнансування Нацiонального банку України.

Найбільш стабiльними з точки зору прогнозування рiвня залишкiв та визначення термiнiв повернення коштiв є строковi вклади. Строковi вклади — це грошовi ресурси, якi розмiщуються їх власниками у банку для зберiгання та зараховуються на вiдповiднi рахунки на визначений термiн з виплатою обумовлених процентiв. Розвиток та диверсифiкацiя послуг з обслуговування саме цих вкладiв є прiоритетним завданням сучасного комерцiйного банку. Ресурси, залученi у строковi вклади, залишаються у розпорядженнi банку в межах чiтко обумовленого часового iнтервалу, а тому можуть використовуватися для фiнансування бiльш тривалих за термiном, а отже i бiльш доходних активних операцiй. Вiдповiдно i плата за залишками на строкових вкладах є значно бiльшою порiвняно з вкладами до запитання та безпосередньо залежить вiд розмiру та термiну зберiгання грошей на цих вкладах. У сучаснiй практицi бiльшiсть комерцiйних банкiв надає можливiсть своїм клiєнтам знiмати за необхiдностi кошти зi своїх строкових вкладів до закiнчення вiдповiдного термiну дiї депозитного договору. Це є досить вагомим фактором пiдвищення привабливостi саме цього виду банкiвських вкладних операцiй, хоча розмiр процентної плати у разi дострокового зняття коштiв або закриття вкладу значно зменшується.

Комерцiйнi банки в своїй поточнiй дiяльностi використовують рiзнi форми депозитних вкладів.

Одним із видів депозитів до запитання є залишок коштів на кореспондентських рахунках, відкритих у даному банку іншими банками.

Строкові вклади — це кошти, що розміщені у банку на певний строк і можуть бути знятими після закінчення цього терміну або після попереднього повідомлення банку за встановлений період (не менше одного місяця). Вилучення строкових вкладів відбувається переказуванням грошей на поточний рахунок або готівкою з каси банку. Строкові вклади є для банків кращим видом депозитів, оскільки вони стабільні і зручні в банківському плануванні. За ними сплачується високий депозитний процент, рівень якого диференціюється залежно від терміну, виду внеску, періоду повідомлення про вилучення, загальної динаміки ставок грошового ринку та інших умов.

Строкові вклади є джерелом одержання прибутків їх власниками. Вони оформляються угодою між вкладником і банком. Банки самостійно розробляють форму депозитної угоди. Вона укладається в двох примірниках, один з яких зберігається у клієнта, а другий — у банку. В угоді передбачається сума внеску, термін, протягом якого внесок зберігатиметься у банку, розмір депозитного процента, обов’язки та права вкладника і банку, відповідальність сторін за недотримання умов депозитної угоди. Деякі банки встановлюють мінімальний розмір строкового вкладу, величина якого залежить від орієнтації банку на відповідного вкладника (дрібного, середнього, великого).

У свою чергу, банк бере на себе зобов’язання своєчасно виконати всі умови угоди і відповідати за їх порушення, що виявляється у встановленні пені або штрафів за невчасну видачу коштів власникові депозитного рахунку або виплату процентів. Спори, що виникають між банком і вкладником, вирішуються у судовому порядку. Строкові вклади не використовуються для здійснення поточних платежів. Якщо вкладник бажає змінити суму внеску (зменшити або збільшити), то він може розірвати депозитну угоду і переоформити свій строковий вклад на нових умовах. При достроковому вилученні коштів з термінового депозиту власник, як правило, позбавляється передбачених угодою процентів. У цьому разі проценти знижуються до рівня, передбаченого за вкладами до запитання.

Однією з форм строкових вкладів є сертифікати.

Сертифікати бувають депозитні та ощадні. Депозитні сертифікати надаються юридичним, а ощадні - фізичним особам. Сертифікати можна класифікувати і за іншими ознаками. За способом випуску вони поділяються на сертифікати, що випускаються одноразово і серіями, за способом оформлення — на іменні та на пред’явника, за терміном обертання — на термінові та до запитання, за умовами сплати процентів — на сертифікати з регулярною сплатою процентів після закінчення визначеного розрахункового періоду і з виплатою їх у день погашення сертифіката.

Депозитний сертифікат — це цінний папір, що може використовуватися його власником як платіжний засіб і обертатися на фондовому ринку. Сертифікати мають суттєву перевагу над строковими вкладами, оформленими депозитними договорами. Завдяки вторинному ринку цінних паперів сертифікат може бути достроково проданий власником іншій особі з одержанням деякого прибутку за час зберігання і без зміни при цьому обсягу ресурсів банку, тоді як дострокове вилучення власником строкового вкладу означає для нього втрату прибутку, а для банку — втрату частини ресурсів.

Комерційні банки можуть залучати вільні кошти юридичних і фізичних осіб за допомогою банківського векселя. Банківський вексель має депозитну природу, і цим він схожий на сертифікат. Проте на відміну від сертифіката банківський вексель може бути використаний його власником як платіжний засіб за товари та послуги, причому новий власник векселя може передавати його третій особі шляхом індосаменту.

Щоб придбати банківський вексель, покупець має переказати гроші на рахунок банку-продавця, після чого останній виписує бланк банківського векселя на ім'я покупця і позначає дату зарахування грошей. Погашення банківських векселів відбувається через їх викуп після закінчення терміну обертання або ж через достроковий викуп векселів. У банківських векселях указується величина прибутку у вигляді процента до номіналу, який одержує власник векселя. Це означає, що продаються векселі за номіналом, а викуповуються банком за ціною продажу. В Україні банківські векселі зараз не застосовуються.

Конкуренція на ринку позичкових капіталів змушує комерційні банки шукати нові форми і способи залучення депозитів. Значного поширення в банківській практиці набув депозит, що відкривається клієнтові при оформленні ним поточного рахунку. Депозит має обов’язковий характер, а його величина і термін вкладення коштів на рахунок визначаються банком. Якщо клієнт не виконує умов даного депозиту, банк може припинити його обслуговування. За своїм характером цей депозит можна віднести До умовного, оскільки вилучення коштів з нього можливе лише у разі закриття клієнтом поточного рахунку. Він вважається безстроковим, що дає змогу банку використовувати його як довгостроковий кредитний ресурс. За аналогією з вкладами до запитання за даним депозитом нараховуються мінімальні проценти або вони зовсім не нараховуються, якщо банк не бере з клієнта плати за ведення операцій на поточному рахунку.

Банки часто надають цьому депозиту характер заставного, тобто передбачають право вкладника на одержання кредиту в сумі депозиту без додаткового забезпечення, отже, вклад у цьому разі є гарантією повернення позички.

Для клієнта депозит на термін обслуговування є певною мірою примусовим, тому такі депозити можуть залучати тільки ті банки, що пропонують своїм вкладникам додаткові банківські послуги або зручне і пільгове розрахунково-касове обслуговування. Інакше банк не тільки втратить можливість залучати додаткову клієнтуру, а й може позбутися вже існуючої.

Важливо те, що для громадян України в установах комерційних банків встановленi єдинi правила прийому i видачi вкладiв. При цьому розпоряджатися вкладом може тiльки вкладник або iнша особа, яка має письмове доручення вкладника.

Іноземнi громадяни i особи без громадянства, якi перебувають в Українi, мають право вiдкривати в комерційних банках вклади i розпоряджатися ними на загальних пiдставах, а громадяни, якi перебувають за кордоном, можуть розпоряджатися вкладами з-за кордону видавши встановленим чином оформлене доручення на розпорядження вкладами тим, хто постiйно проживає в Українi.

1.2 Особливості впливу ринкового середовища на вклади (депозити) банків

В умовах формування фiнансових ринкiв України виникає проблема удосконалення механiзму мобiлiзацiї грошових ресурсiв країни, як важливого компонента процесу перерозподiлу фiнансових ресурсiв країни через фiнансовi ринки. При цьому основними засобами мобiлiзацiї фiнансових ресурсiв через фiнансовi ринки є залучення банками коштiв на вклади, а також формування грошових фондiв за допомогою емiсiї цiнних паперiв. Дiяльнiсть банкiв по залученню коштiв у вклади є окремим чинником в роботi банкiв. Своїм корiнням вiн йде далеко в iсторiю банкiвської справи, яка досягає часiв створення перших українських банкiв.

З появою комерцiйної банкiвської системи України, iз збiльшенням кiлькостi банкiв виникли умови для органiзацiї ринкового механiзму функцiонування по залученню вкладiв i депозитiв банками, що дало можливiсть органiзувати вiдповiдний сегмент фiнансового ринку України. При здiйсненнi вкладних операцiй банки вступають в конкуренцiю на вiдкритому ринку фiнансових ресурсiв за допомогою вкладiв, що являє собою iндивiдуальний механiзм накопичення коштiв.

В умовах становлення i розвитку банкiвської системи i фiнансових ринкiв України залучення грошових ресурсiв з використанням ринку вкладiв i депозитiв залишається основною формою органiзацiї фiнансових ресурсiв економiки для подальшого перерозподiлу банками через iншi сектори фiнансових ринкiв в кредитнi вкладення, або вкладення в цiннi папери. Це викликає необхiднiсть аналiзу функцiонування i розвитку всього сегмента системи фiнансових ринкiв в Українi.

Існують рiзнi види класифiкацiї вкладів. Вiдповiдно до практики українських банкiв їх можна класифiкувати по чотирьох основних ознаках:

— вiдносно вкладникiв;

— по термiнах зберiгання;

— за призначенням вкладу;

— вiдносно вигляду валюти.

Обсяг ринку вкладiв на сучасному етапi значно перевищують об'єми ринку за розмiрами емiсiї боргових зобов’язань банкiв.

Здiйснюючи мобiлiзацiю фiнансових ресурсiв за допомогою вкладiв, банки вимушенi використати тi або iншi децентралiзованi i неорганiзованi сегменти ринку вкладів, цiна на фiнансовi ресурси яких формується пiд впливом попиту i пропозицiї.

За принципом ринку цiнних паперiв ринок вкладiв має властиву йому структуру, в основi якої знаходиться об'єм мобілізованих банком фінансових ресурсiв на тих або iнших сегментах даного ринку.

Ринок вкладiв — це функцiонуючий сектор грошового ринку України, вказуючий на певнi проблеми i нестачi функціонування українських банкiв на даному ринку.

Здiйснення вкладних операцiй є однією з найважливiших економiчних умов для органiзацiї дiяльностi комерцiйних банкiв, адже залученню капiталу банкiв через ринок вкладiв належить основна питома вага при покриттi потреб банкiв в коштах при здiйсненнi активних операцiй.

Ефективне функцiонування ринку вкладiв i депозитiв необхiдне для забезпечення нормальної банкiвської дiяльностi на комерцiйних умовах, регулювання грошової маси в країнi, успiшне виконання банками традицiйних розрахунково-кредитних операцiй, а також розширення спектра банкiвських послуг i переходу до комплексного обслуговування клiєнтів.

Основна питома вага вкладів, що формують ринок залучених коштів i розмiщення в комерцiйних банках, належить юридичним особам, в зв’язку з цим банкам потрiбно значно бiльше придiляти уваги розвитку вкладних операцiй з населенням.

Враховуючи обмеженi можливостi банкiв регулювати ринок вкладiв цiновими методами, перспективним напрямом удосконалення даного ринку може стати розширення кола депозитних рахункiв клiєнтiв з рiзноманiтним режимом функцiонування.

З метою сприяння накопичення населенням грошових заощаджень банками встановлюється план залучення вкладiв. Вiн передбачає збiльшення залишку вкладiв в комерційних банках.

Планування здiйснюється згiдно з Порядком регулювання дiяльностi банкiв в Українi, який затверджено Постановою Правління НБУ № 368 вiд 28.08.2001 року.

План складається на рiк з розподiлом по кварталах року, причому в рiчний план нарiвнi з сумою залучення вкладiв, що розподiляється поквартально, включається також сума процентiв, що прираховується до залишку вкладiв в кiнцi року. Планування залучення вкладiв засновується на планових балансах грошових прибуткiв i витрат населення.

Проект рiчного плану розробляється з врахуванням:

— показників, що характеризують економiку м. Харкова;

— рiвня розвитку ощадної справи;

— звiтних даних про результати залучення коштiв населення за низку минулих рокiв i очiкуваного приросту коштiв в поточному роцi по банку;

— заходи щодо подальшого розвитку ощадної справи, безготiвкових надходжень у вклади.

Основне значення при складаннi плану мають показники, що характеризують економiчнi можливостi для залучення коштiв населення.

До загальної суми проекту рiчного плану по вкладах додається сума процентiв, належна зарахуванню в кiнцi року до залишку вкладiв.

Сума процентiв визначається в наступному порядку:

— обчислюється середньорiчний залишок вкладiв в минулому роцi;

— визначається, який процент по вiдношенню до середньорiчного залишку вкладiв склали проценти, фактично прирахованi до залишку вкладiв за даними останнього рiчного звiту;

— обчислюється середньорiчний залишок вкладiв в майбутньому роцi;

— встановлюється загальна сума процентiв, яка пiдлягає зарахуванню до залишку вкладiв наприкінці року, що планується.

План по вкладах визначається з урахуванням зростання суми заощаджень у осiб, що є вкладниками, а також залучення нових вкладникiв. Рiчний план залучення грошових заощаджень населення розподiляється по кварталах з урахуванням особливостей окремих кварталiв i результатiв економiчного аналiзу залучення вкладiв за вiдповiднi квартали минулого року.

1.3 Політика банків по залученню вкладів (депозитів) Велику роль у залученні грошових коштів вкладників відіграє політика комерційного банку по залученню вільних коштів, яка являє собою стратегію і тактику банку щодо залучення грошових коштів вкладників та інших кредиторів. В сучасних умовах оптимізація депозитної політики банку — непросте завдання, при його вирішенні необхідно врахувати інтереси економіки країни в цілому, комерційного банку як суб'єкта економіки, клієнта і персоналу банку. Цілком зрозуміло, що їх інтереси далеко не завжди збігаються, тому оптимальна політика має на меті перш за все узгодити їх.

Політика по залученню коштів підпорядковується загальним банківським вимогам, тобто поєднанню ліквідності, дохідності і ризику. Можна навести загальні критерії оптимальності цієї політики:

— зв'язок депозитних, кредитних та інших операцій банку між собою для підтримки його стабільності, надійності, фінансової стійкості;

— диверсифікація ресурсів банку з метою мінімізації ризику;

— сегментування депозитного портфеля (за клієнтами, послугами, ринками);

— диференційований підхід до різних груп клієнтів;

— конкурентоздатність банківських депозитних продуктів тощо.

Специфічні критерії оптимізації політики по залученню коштів визначаються кожним банком індивідуально (залежно від розміру банку, кваліфікації його персоналу, собівартості операцій і послуг, що ним виконуються).

Структура доходів банків України за минулий рік показує, що комерційні банки послабили увагу до застосування політики по залученню коштів як традиційного способу формування ресурсів. Враховуючи, що запозичені кошти займають незначну питому вагу в обсязі «невласних» ресурсів банку, особливе місце серед заходів, спрямованих на зростання його доходності, повинна займати саме зважена політика по залученню вільних коштів.

Змістом її є залучення комерційним банком найдешевших і найраціональніших, з точки зору їх використання, коштів юридичних і фізичних осіб.

Процентна політика за депозитами юридичних осіб пов’язана із пріоритетами фінансового менеджменту, комплексним характером обслуговування клієнтів. Тому навіть при однакових термінах залучення процентні ставки за різними депозитами можуть відрізнятися.

Строкова структура депозитів фізичних осіб у банках Харківської області демонструє відносний пріоритет середньота довгострокових операцій, який визначається ціновою політикою банків: зі зростанням ставок збільшуються обсяги залучених коштів. Загострення конкуренції на ринку кредитних ресурсів підштовхує комерційні банки до вдосконалення існуючих форм й застосовування нових способів залучення коштів від юридичних осіб. Все більшого розповсюдження в останні роки одержує депозит на строк обслуговування, який починає діяти при одержанні клієнтом депозитного рахунку.

Такий депозит є обов’язковим, а його сума і строк внесків на рахунок безпосередньо визначаються банком. У випадку порушення клієнтом умов даного депозиту банк одержує право припинити його обслуговування. Враховуючи зміст зазначеного депозиту, його можна віднести до умовного, тому що вилучення засобів з нього можливе лише тоді, коли має місце відмова клієнта від розрахункового обслуговування. Цей депозит вважається безстроковим, а тому кошти з нього можуть бути використані як джерело довгострокового кредитування. За аналогією із вкладами до запитання на такий депозит нараховуються мінімальні проценти. Є підстави і для відмови від сплати процентів, якщо банком не стягується плата з клієнта за розрахункове обслуговування клієнта. В будь-якому випадку такі депозити сприяють збільшенню доходності комерційного банку.

Слід звернути увагу і на те, що банки можуть надавати цьому депозиту характер застави, тобто передбачити право його власника на одержання позички в обсязі депозиту без додаткового її забезпечення.

При цьому вищезазначений вклад є гарантією повернення боргу. Але з боку інтересів клієнта депозит на строк обслуговування носить в певній мірі примусовий характер. Враховуючи це, для зацікавленості клієнтів у використанні такого роду вкладів необхідно, на мій погляд, їх забезпечувати додатковими банківськими послугами чи пільговим і зручним розрахунково-касовим обслуговуванням. Ігнорування цього зумовлює велику ймовірність втрати банком можливості не лише збільшити депозитні кошти від нових клієнтів, а й відвернути від себе наявних.

1.4 Сучасні проблеми розвитку вкладних (депозитних) операцій Вклади — одне із найважливіших джерел надходження грошових коштів банку. Їх залучення потребує значних маркетингових зусиль. Оптимальний обсяг залучених банком вкладних ресурсів визначається безпекою та дохідністю їх розміщення; їх рівень через норматив достатності капіталу контролюється зваженими (з урахуванням ризику) активами. За орієнтовними розрахунками, в Україні поза банками знаходяться понад 200 млрд. грн. Щоб залучити ці гроші, важливо підвищувати зацікавленість населення в заощадженнях, зокрема ширше практикуючи сімейні та цільові вклади. Загальна сума залучених комерційними банками коштів підприємств, організацій і фізичних осіб в національній та іноземній валютах стабільно зростала протягом 1991 — 2002 р.р., сягнувши на 01. 01. 2003 р. 23 907 млн. грн. Слід зауважити, що збільшення обсягів залучених коштів у національній та іноземній валютах відбувалося завдяки різним чинникам і з різною швидкістю.

Відомо, що високі темпи інфляції провокують підприємства і населення зберігати кошти у вільно конвертованій валюті. Саме це (а також лібералізація зовнішньої торгівлі та зростання експорту) спонукало економічних суб'єктів до кінця 1994р. швидкими темпами нарощувати залишки на валютних рахунках.

Щоб залучити кошти фізичних осіб, потрібні значні маркетингові зусилля, спрямовані на поліпшення та розширення спектра послуг.

За останні роки здобули популярність вклади на півроку — рік із помісячною та поквартальною виплатою відсотків.

Частка короткострокових (до року) депозитів у національній валюті впродовж 1995 — 1997 років збільшувалася (в результаті зниження темпів інфляції) із 22 до 37%; у подальшому вона зменшилася (за станом 01.01.2003р. — 26%). Питома вага довгострокових депозитів у національній валюті до 2003 року зростала стабільно і на 01.01.2003р. становила 8%, що було ознакою подолання економічної кризи та зростання довіри до вітчизняних банків.

Слід зауважити, що приріст вкладів населення в установах банків України спостерігався з 2000 року.

За відповідних економічних умов, насамперед, стабільності національної валюти, обсяги банківських вкладів безумовно зростатимуть і на сьогоднішній день. Проте, у зв’язку з економічною кризою та так званою «банківською панікою», у банків зараз виникають проблеми з розміщенням залучених коштів.

Структура та динаміка зростання пасивів комерційних банків України впродовж останнього десятиріччя відобразила як негативні, так і позитивні тенденції, властиві перехідній економіці, яка є неминучою передумовою побудови в Україні повноцінної ринкової моделі господарювання.

У більшості країн світу банківська діяльність базується на залученні та розміщенні грошових коштів юридичних і фізичних осіб із метою отримання прибутку. Оскільки банки залучають і розміщують гроші від свого імені, на власних умовах та на власний ризик, їхня діяльність є ризиковою.

Зважаючи на це, більшість урядів світу, крім системи банківського нагляду та регулювання, створюють ще й системи страхування банків, якими передбачається застосування механізмів захисту вкладів та кредитора останньої інстанції.

Стабільність банківської системи і довіра до неї населення, є важливим і неодмінним чинником економічного розвитку країни. Створення Фонду гарантування вкладів фізичних осіб у нашій країні (а подібні організації нині діють майже у 70 державах світу) відіграло надзвичайну роль у відновленні довіри українських громадян до фінансового сектору економіки, стимулювало їх заощадження за посередництва банків.

На 1 січня 2001 року вклади населення у банках становили 6.6 млрд. грн., а на 1 січня 2003 року сягнули рекордної за роки державної незалежності суми — 17. 2 млрд. грн. Тобто за два роки збільшилися у 2.6 разів. Це не лише свідчило про зміцнення довіри людей до вітчизняної банківської системи, а й сприяло виконанню нею найголовнішого завдання — кредитування реального сектору економіки.

Інформація про залишки за депозитними зобов’язаннями та нарахованими витратами банків по Харківській області за 2008 — 2010 роки наведена в додатку 1.

Якщо підприємства, організації та установи «приречені» розраховуватися за посередництва банків, то окрема людина може обирати собі будь-який спосіб зберігання власних грошей — сховати «в тумбочку», конвертувати в іноземну валюту і теж сховати вдома, зробити вклад у банку. Резервів для роботи з населенням в українських банків ще дуже багато. Нині в Україні лише 26% громадян мають вклади в банках, тоді як, скажімо, в Польщі - понад 60%. Українці довірили банківським установам близько 17 млрд. грн. Поза ними, перебуває понад 24 млрд. грн. Це величезний резерв, який має запрацювати на реальну економіку. А щоб це сталося, слід не лише зміцнювати довіру населення до банківської системи, зокрема за допомогою гарантування вкладів, а й економічно заохочувати власників грошових коштів зберігати їх у банках.

Як свідчить світовий досвід, гарантування вкладів має подвійне призначення: на мікрорівні воно покликане захищати вкладників, на макрорівні - мінімізувати негативний вплив банківської кризи та сприяти зміцненню довіри до банківської системи.

В останнi роки в Українi проводиться серйозна робота з розвитку ощадної справи. Значний iнтерес представляє сьогодні мiсце заощаджень населення в ринковiй економiцi. Огляд усiх ланок кредитно-фiнансової системи в ринковiй економiцi говорить про те, що створена багатоканальна система залучення коштiв населення i їх використання. Саме капіталізация коштiв дозволяє населенню зберiгати свої заощадження, пускати їх в обіг. Продуктивне ж їх використання забезпечує ощадний фонд i рiзноманiтнi фiнансовi послуги. Вiдбувається масове залучення до обігу кредитної системи грошових прибуткiв i заощаджень всiх прошаркiв суспiльства, причому роль коштiв населення зростає абсолютно i вiдносно як джерела капiталу i нових iнвестицiй.

Основними задачами комерційних банків у сферi залучення ресурсiв є:

— змiцнення позицiй на ринку залучення заощаджень громадян, стимулювання ощадної i iнвестицiйної активностi населення шляхом надання вкладникам банку можливостi вибору ефективних форм заощаджень, якi, з одного боку, враховують вимоги вiдносно лiквідностi, прибутковостi i надiйностi, а з iншого забезпечують прирiст i накопичення вкладених клiєнтами коштiв;

— збереження прiоритетних цiнових умов по вкладах для найменш соцiально захищених верств населення;

— збiльшення частини на ринку обслуговування корпоративних клiєнтiв, формування у клiєнтiв упевненостi в довгострокових перевагах при користуваннi послугами банку;

— дотримання тактики залучення строкових вкладів пiд конкретнi кредитнi i iнвестицiйнi програми iз збереженням фiнансування кредитно-iнвестицiйного портфеля термiновими ресурсами на постiйному рiвнi.

1.5 Використання, характеристика та стан інформаційних систем і технологій у сфері вкладних (депозитних) операцій банку Автоматизована банківська система (АБС), в загальному вигляді, являє собою особливу форму організаційного управління сучасним банком на базі використання основних наукових і прикладних положень інформаційно-кібернетичного синтезу. Для створення і функціонування АБС широко застосовуються основи теорії управління складними динамічними об'єктами і практичні аспекти побудови інформаційних систем для збору, зберігання, переробки, аналізу та передачі інформації про хід реалізації банком своїх основних функцій. Спираючись на програмно-апаратні засоби автоматизації процесів інформаційного обміну, на методи математичного моделювання аналітичних, фінансово-кредитних, господарських та інших процедур, АБС дозволяє значною мірою упорядити рух інформаційних потоків всередині банку, знизити загальну трудомісткість управлінської діяльності, істотно підвищити інформативність, обгрунтованість і своєчасність прийняття управлінських рішень.

Під інформаційними технологіями потрібно розуміти сукупність сучасних засобів і методів обробки інформації, що використовуються в повсякденній роботі банку. На базі цих технологій будуються закінчені інформаційні системи, що дозволють автоматизувати ту або іншу банківську операцію або процедуру. Взаємопов'язана сукупність таких технологій і систем складає програмно-апаратну основу автоматизованої банківської системи.

Вкладні операції є основними видами діяльності комерційних банків, а для деяких із них ці операції стали головним джерелом доходів. Тому вдосконаленню вкладних операцій банки приділяють значну увагу, впроваджуючи комп’ютерні технології для автоматизації функцій управління вкладами. Така автоматизація на практиці здійснюється в різних формах, на базі різних апаратних і програмних засобів, створюються, зокрема, системи, які не лише обробляють інформацію, а й підтримують управлінські рішення, що значною мірою знижує трудомісткість облікових робіт, підвищує вірогідність зведень та якість рішень, що приймаються.

Вкладні операції важко піддаються автоматизації. Тому в підсистемі управління вкладами часто застосовують інтерактивний режим виконання комп’ютерних технологій. Для цієї підсистеми характерна також неоднорідність завдань, зумовлена складністю предметної області. Адже банк працює з різними видами вкладів, тобто йдеться про різні терміни, призначення, і т. ін. Проте практичний досвід показує, що всю сукупність функцій управління вкладними операціями з метою їх автоматизації можна об'єднати в типові комплекси: прогнозування й планування, облік і контроль, аналіз і регулювання. Кожний із цих комплексів виконується на відповідній стадії технології оброки інформації за допомогою закріплених апаратних і програмних засобів, тобто на виділених АРМ.

Розглянемо автоматизовані функції підсистеми управління вкладними операціями за стадіями технології.

Прогнозування й планування:

— визначення стратегії політики по залученню коштів;

— формування портфеля заявок за вкладними операціями;

— планування рентабельності операцій;

— складання угод про депозитний вклад;

— складання плану-графіка виплати процентів за вкладами;

— розрахунок резервів за вкладними операціями.

Облік і контроль:

— відкриття рахунку;

— облік операцій з депозитними рахунками;

— нарахування процентів;

— контроль за виконанням угод.

Аналіз і регулювання:

— формування звітів;

— аналіз, підтримання рішень.

Зауважимо, що наведений перелік функцій управління вкладними операціями на практиці автоматизований різною мірою, причому найменше автоматизовано визначення стратегії політики по залученню коштів. Ці функції, а також формування портфеля заявок належать до класу завдань стратегічного маркетингу.

Автоматизація ведення депозитних угод полягає у виконанні таких процесів: заведення нових угод, огляд списку угод, редагування окремих записів, вилучення окремих угод.

Заведення нової угоди зводиться до послідовного заповнення таких полів файла угод: номер угоди, код валюти, реєстраційний номер, дати початку і закінчення дії угоди, сума угоди, процентна ставка, тип особового рахунку, номер особового рахунку для угоди і статус угоди.

Список угод оглядають через екранну форму документа, куди витягуються записи з файла угод із заданими користувачем ознаками (номер угоди, реєстраційний номер та назва клієнта і т. ін.). Для огляду можуть викликатись окремі записи або інші масиви. Під час огляду не можна вносити зміни до полів. Для цього використовується спеціальна процедура «редагування» .

Оформлюючи депозитні угоди, у відповідних полях фіксують вид депозиту, код і найменування вкладника. Решту полів файла угод лишають без змістових змін для всіх типів угод. Кожна угода характеризується статичними і динамічними параметрами. До статичних параметрів належать сума угоди, термін дії угоди, клієнт, джерела фінансування. Динамічними параметрами, що визначають поточний стан угоди на задану дату, є процентна ставка, характеристика стану угоди, рахунок угоди, періодичність нарахування процентів. У процесі існування угоди може змінюватись її стан.

Завершується перша стадія технології автоматизованого управління вкладними операціями (прогнозування й планування) складанням планів-графіків виплати процентів за депозитами.

На другій стадії комп’ютерних технологій управління вкладними операціями виконують комплекси завдань з відкриття депозитних рахунків; обліку банківських операцій, що фіксуються на них; обчислення процентів; контролю за виконанням договірних відносин між банком і клієнтом.

Після укладання угоди, тобто оформлення всіх необхідних документів, здійснюють організаційні й технологічні процедури з відкриття рахунку. Для виконання технологічних процедур такого типу у програмному комплексі є спеціальна підпрограма «Особові рахунки за угодою». Технологія її виконання така сама, як і у випадку відкриття розрахункового рахунку.

Автоматизація обліку операцій на депозитному рахунку виконується за типовою схемою обробки вхідних документів. Вхідними документами під час відображення на рахунках депозитних операцій слугують розпорядження чи меморіальні ордери на зарахування коштів на рахунок, а також прибуткові і видаткові документи.

Першою операцією в технології обробки вхідних повідомлень є ручне введення документів операціоністом через екранні шаблони. Під час такого введення здійснюється логічний (програмний) контроль інформації, записуваної в поля вхідного файла. В окремих пакетах програми «ОДБ» передбачене повторне введення документів уже іншим виконавцем у режимі «Контрольний ввід». Коли на екрані з’являється повідомлення «Документ знайдено» (воно означає, що вхідне повідомлення записане в базу даних без помилок), інформація передається на наступну операцію — оплату документа, тобто запис (або їх сукупність) заноситься до файла платіжних документів дня — господарська операція відображується на бухгалтерських рахунках. Основну базу даних організовано так, що можна на задану дату визначити рух коштів і використати відповідні показники для обчислення процентів за депозитами.

Нарахування процентів за депозитами здійснюється спеціальним програмним модулем щодо всіх клієнтів або за вказаними рахунками.

Програма дає змогу на початку розрахунку змінити через екранну заставку процентну ставку. Результати обчислень записуються у спеціальний файл, з якого інформація після огляду на екрані записується в основну БД або видається на друк для оформлення відповідних документів.

Контроль виконання угод за вкладними операціями здійснюють спеціальними програмними засобами і запускають за допомогою екранного меню, де зазначаються функції персонального і групового контролю за угодами.

Персональний контроль означає, що на екран після вказаних типу та номера угоди видаються суми залишку та руху коштів, відомості щодо нарахування та виплати сум за процентами.

Груповий контроль за вкладними операціями здійснюється на підставі фактичних даних, сформованих на екрані, а в разі потреби — на підставі виданих до друку таблиць. Перелік таких таблиць задається в меню і користувач вказує, які таблиці слід складати. У них наводяться суми та процентні ставки у межах дня, кількість угод.

На третій стадії комп’ютерних технологій управління вкладними операціями формуються звіти, складаються аналітичні таблиці, а також обчислюються прогнозні показники, використовувані для підтримки та прийняття рішень.

Формування звітів за вкладними операціями здійснюється автоматично на підставі баз даних оперативної інформації, що сформовані пакетом програм ОДБ. Для цього використовується пакет програм АРМ зі статистичної звітності. В екранному меню цього пакета задається перелік звітів, які слід складати на задану дату. Це такі звітні файли:

— дані про суми й процентні ставки за депозитами (щоденно);

— дані про суми та процентні ставки за депозитами (щомісячно);

— інші файли.

Зазначені файли передаються до Регіонального управління НБУ, де використовуються для складання звітів, які передаються на верхній рівень інформаційної системи НБУ.

Складання аналітичних таблиць здійснюється на АРМ спеціалістів депозитного відділу банку. Режим передбачає виконання технології обробки інформації в два етапи. Попередньо готуються дані та задаються такі поля: тип договору, повний чи скорочений склад вхідної інформації, період (часові межі) інформації - дві дати, що вказують на періодичність. При підготовці вхідних даних необхідно вибрати варіант технології їх формування (використовувати базові дані за попередній період чи враховувати зміни).

Коли закінчено підготовку інформації, система переходить до другого етапу — режиму обчислення показників для складання таблиць чи графіків.

Аналітичні таблиці можуть змінюватися, задаватися користувачем. У них наводяться договірні, реальні та прогнозні значення показників.

2. АНАЛІЗ ВИКОНАННЯ ВКЛАДНИХ ТА ДЕПОЗИТНИХ ОПЕРАЦІЙ БАНКУ

2.1 Аналіз здійснення вкладних (депозитних) операцій банку

Вклад — це грошовi кошти (в готiвковiй або безготiвковiй формi, у нацiональнiй або iноземнiй валютi), переданi в банк їх власником або третьою особою за дорученням i за рахунок власника для зберiгання на певних умовах. Операцiї, пов’язанi iз залученням грошових коштiв у вклади, називаються депозитними. Залучені кошти клiєнтiв є основним джерелом формування банкiвських ресурсiв. Необхiдно враховувати, що кордони мiж окремими видами вкладів, виникають гiбриднi, поєднуючi в собi властивостi рiзних видів вкладiв. Причиною такого процесу є посилення конкуренцiї мiж самими комерцiйними банками за залучення грошових коштiв фiзичних осiб.

Аналiз результатiв залучення коштiв населення є однiєю з важливих економiчних робiт, яка повинна систематично проводитись комерційними банками.

Основною метою аналiзу є виявлення причин економiчного i органiзацiйного характеру, що впливають на рух вкладiв. Висновки з аналiзу повиннi використовуватися з метою полiпшення планування i служити основою для розробки заходiв, що забезпечують виконання i перевиконання встановлених планiв i завдань.

Основними методами, що застосовуються при проведеннi аналiзу, є:

— визначення ролi коштiв населення, що залучає банк, в балансi грошових прибуткiв i витрат населення;

— зiставлення звiтних показникiв роботи банка з встановленими планами i завданнями із фактичними даними за вiдповiднi перiоди минулих рокiв i попереднi квартали поточного року;

— згрупування звiтних даних по фiлiях банка, що знаходяться приблизно в однакових економiчних умовах;

— розробка показникiв, що характеризують розвиток заощаджень населення, розмiщених у вклади;

— вивчення структури вкладiв за їх видами та розмiром;

— розробка показникiв, що характеризують якiсть роботи банка із залучення коштів i обслуговування вкладникiв по стабiльностi коштiв, вмiщених у вклади, по собiвартостi залучення вкладiв, а також собiвартостi здiйснення однiєї операцiї;

— вивчення ефективностi окремих видiв операцiй, що здiйснюють філії банка i встановлення достовiрностi показникiв по залученню коштiв населення.

Матерiалами для проведення аналiзу служать:

— данi планових i звiтних балансiв грошових прибуткiв i витрат населення, касових планiв i звiтiв по їх виконанню;

— рiчнi звiти;

— данi бухгалтерського i оперативного облiку;

— матерiали ревiзiй i перевiрок роботи фiлiй;

— данi вибiркових обстежень, що проводяться з окремих питань ощадної справи.

Аналiз вкладiв населення дозволяє правильно визначити суму очiкуваного виконання планiв i завдань поточного року i є одним з найважливiших етапiв роботи по складанню i розгляду проектiв рiчного i перспективних планiв i завдань.

При розробцi матерiалiв рiчного плану, роль заощаджень населення визначається шляхом зiставлення суми приросту i залишку вкладiв за звiтний рiк i перiод попереднiх рокiв iз загальною сумою видач готiвки з кас.

При подальшому аналiзi проводиться вивчення змiн, що вiдбулися за минулий рiк, надходжень у вклади, видачi з вкладiв, середньорiчного залишку вкладів.

Аналiз ходу залучення вкладiв дає оцiнку мiри виконання філіями задачi по подальшому розвитку ощадної справи. Такий аналiз проводиться по кожній фiлiї окремо. При цьому виявляються філії і відділення, якi систематично не забезпечують виконання встановленого плану, i з’ясовуються причини невиконання плану залучення коштiв населення: неправильне встановлення плану, недостатнiй оперативний контроль за ходом виконання плану та iншi.

Аналiзуються результати роботи філій по збiльшенню кiлькостi вкладникiв, а також обороти по приходу i вiдтоку вкладiв. Вивчаються результати здійснених безготiвкових надходжень на рахунки по вкладах. При проведеннi аналiзу вивчаються змiни, що вiдбулися в розподілі вкладiв за їх видами, чи виконується роль, яку грають вклади до запитання, строковi i цiльовi вклади на дiтей та iнші.