«Вiн серцем бiль народу чув» (поема «Мазепа» Володимира Сосюри)

" Вiн серцем бiль народу чув" (поема «Мазепа» Володимира Сосюри).

Я хочу швидше вiдцiля.

Вiддячить москалям i ляху,.

Що мiй народ ведуть на плаху.

Пiд смiх царя i короля.

Вони знущаються над ним,.

Несуть йому ганьбу, образи…

А я забув його накази.

Й життя розмiнюю на дим.

Крiзь мури пишнi i багатi.

Я чую плач його, як дзвiн…

Я в пишнiм палацi, а вiн.

Гниє рабом у рiднiй хатi.

/…/.

Хто ж поведе тебе повстати,.

Коли i я, мов пес, мов раб,.

Тебе змiнив на цi палати?

Де взять тобi своїх Месiй,.

Коли i я такий, як всi?

Так, на думку Володимира Сосюри, український гетьман Iван Мазепа впевнився у необхiдностi «третього шляху», власної дороги для своєї України.

Поема «Мазепа» мала нелегку долю. Десятки рокiв вона була заборонена, а мiж тим це значне явище в нашiй лiтературi. Легкiсть i прозорiсть вiршування, його образнiсть та емоцiйна насиченiсть — докази майстерностi українського Пушкiна — Володимира Сосюри. Твiр написаний в кращих традицiях європейського романтизму: пристраснi почуття, центральний герой, надiлений всiма чеснотами, любовний трикутник, наївно-вiдважнi клятви й блискавичне втiлення задумiв у життя.

Яким же схарактеризував автор славного лицаря Iвана Мазепу? На початку твору вiн — фаворит польського короля, чорнобривий паж-ловелас:

Вiн дарував на мить любов.

I знов, байдужий, далi йшов.

Автор не замовчує, що паж любить короля любов’ю навiть не раба, а любов’ю сина. Мазепа всебiчно обдарований юнак: має шляхетнi манери, поетичнi здiбностi, фiзичну силу й безстрашну вдачу. Позбавити королiвської прихильностi не можуть наклепи шляхти та навiть випадок, коли, «вiдбивши» кохану у пана Бронiслава, Мазепа вбиває його на дуелi.

Лiкуючись вiд поранення, Мазепа пригадує своє дитинство. Бувши iгуменею монастиря, його мати дала йому грунтовну освiту. Саме шкiльне виховання i вплив матерi забезпечили розумiння Iваном свого обов’язку перед вiтчизною. Цiкавi й дуже сучаснi поради дає йому вчителька-черниця:

Учись, Iване… I любов,.

Свою любов до України,.

Вмiй влити формули чiткi,.

Умiй спинить гарячу кров,.

Рух нерозважливий руки,.

I стиснуть серце, коли треба.

Хай пада все, палає небо,.

А ти iди спокiйним кроком.

До точки, що намiтив оком.

Наскiльки актуальними є сьогоднi цi рядки! Нам, будiвничим майбутнього треба проявляти патрiотизм не в високих словах, а в малих, але конкретних справах. Українi потрiбнi не проповiдники-базiки, а мовчазнi iнтелектуали, якi знають, чого хочуть.

Нетиповим для української лiтератури є образ матерi Iвана. Вона пiд час рiшучих дiй не безсило ридає, як жiнка Тараса Бульби, а сама благословляє сина на подвиг:

Тебе народ i Бог обрали.

Надiнь шолом i меч вiзьми,.

Стань на чолi, здiйми повстання,.

Хоч i чека тебе за теє.

Страшна дорога Мойсея,.

Доноси, зрада i вигнання…

На мою думку такий образ матерi має культивувати наша лiтература, щоб прищеплювати синам не мiщанський егоїзм, а здатнiсть самопожертви заради високих iдеалiв.

У хворобливих видiннях Iван бачить свої майбутнi вiдносини.

з Петром I, свiй уплив на царя, зраду останнього у Полтавськiй битвi, яка зображена з новаторськими художнiми прийомами:

…де йтиме цар нестримним кроком.

«в Європу прорубать вiкно!» .

Вiн чує, цар iде по ньому,.

У грудях грузнуть каблуки,.

Як тяжко дихати старому…

Чом ти прийшов до мого дому,.

Пiвнiчний злодiю? Чому.

Мене ховаєш у труну?

Автор дає зрозумiти, що Петро I використав Україну задля досягнення своїх цiлей, тому зрада Мазепи була виправданою.

Одужавши, Мазепа кидає розкiш замкiв польської шляхти i, подiбно до Мойсея, йде назустрiч своєму трагiчному служiнню власному народу. Через увесь текст проходить iдея його прагнення до України, бажання послужити їй своїми зусиллями. Вiрний романтичному максималiзму, Сосюра iнколи втрачає почуття мiри: наприклад, замрiяний долею України Мазепа порiвнюється з лунатикомнадто вже нереально виглядає елiтарнiсть цiєї постатi, яка живе «в iншому вимiрi» цiнностей i цiлей:

Чужi героям почуття.

Людини тихої, малої.

/…/.

В його душi, нiчим не скутiй,.

Жiночi образи забутi.

Живуть, як вiдгомiн, як тiнь.

I тiльки про Вкраїну мрiя.

Над ними вiчно пломенiє…

Навзагал же, поема Сосюри дуже легка, майстерна, свiтла, й привертає нашу увагу до постатi Iвана Мазепи — видатного дiяча нашої iсторiї, а також до його подвигу заради рiдного народу.