Виклад основного матеріалу

Здоров’я — неоціненне надбання не тільки кожної людини, але і всього суспільства. При зустрічах і прощаннях із знайомими бажаємо їм доброго здоров’я.

Добре здоров’я допомагає нам виконувати наші плани, успішно вирішувати життєві задачі, долати життєві перешкоди, а якщо треба, то і значне перевантаження. Добре здоров’я розумно збережене і кероване самою людиною, може забезпечити йому тривале і активне життя.

Сучасне уявлення світової науки стосовно феномену здоров’я людини ґрунтується на новому розумінні актуальності проблеми виживання людства взагалі. Сьогодні у науковому вжитку виникло нове визначення — антропологічна катастрофа, сутність якої полягає в тому, що згідно з основним біологічним законом кожен біологічний вид вимирає, якщо не зміг пристосуватись до змінених умов існування, в яких він був, розвивався тисячоліттями в ході еволюції. За даними медичної статистики, підвищення показників захворюваності та смертності спостерігалося саме з другої половини ХХ ст. І деякі вчені пов’язують це з тим, що негативні процеси набули планетарного розмаху. Глобальна вагомість і актуальність проблеми викликали необхідність ґрунтовних досліджень феномену здоров’я та його складників, пошуків шляхів позитивної пропаганди.

Сучасній людині, яка отримує велику кількість інформації, конче необхідна мудрість. І перш за все вона необхідна для того, щоб вірно, у відповідності з потребами свого організму влаштовувати своє життя. Сьогодні уже доведено, що майже дві третини захворювань розвиваються при порушенні способу життя, тобто через причини, які можуть бути усунені розумом і волею людини.

Низька культура в нашому суспільстві є причиною того, що здоров’я не посідає першої сходинки в ієрархії сучасної людини.

Рівень культури суспільства, у більшій мірі, визначається ступенем розвитку і використанням індивідуальних людських здібностей. Особливо важливо підкреслити, що в системі загальнолюдських культурних цінностей, високий рівень здоров’я та фізичної підготовленості багато в чому визначає можливості освоєння усіх інших цінностей і у цьому змісті є основою, без якого сам процес освоєння культурних цінностей малоефективний. Такому розумінню ролі фізичної культури багато в чому заважало і заважає розповсюджена омана, що людські кондиції даються людині при народженні і на все життя. В теперішній час соціально обумовленою є необхідність цілеспрямованого вдосконалення здоров’я людини, вона повинна трансформуватися в культурну (фізкультурну) потребу і у прагненні до фізичного вдосконалення.

В якості вагомого фактору, який впливає на життєвий тонус людини — є установка на тривале і здорове життя. Ця категорія суб'єктивна, але вона може мати важливіше значення, аніж важливий об'єктивний фактор здоров’я. На підтвердження цього існує багато добре відомих прикладів, коли відсутність негативної установки приводила до виснаження внутрішніх резервів здоров’я і до «відходу» людини у хворобу. Фокусування уваги на здоров'ї, навпаки, мотивує поведінку, орієнтовану на позитивну ціль, коли будь-який успіх розцінюється як перемога. Тому для збереження здоров’я, ще в більшій мірі, аніж позбавлення від хвороби, людина повинна приймати інші рішення по відношенню до свого світогляду і способу свого життя.

Велика група захворювань, які отримали назву «хвороби цивілізації», і пов’язані з ігноруванням фізичної культури. Важливо відмітити: ці захворювання до цивілізації мають дуже віддалене відношення. Не суспільний прогрес є їх причиною, а наше невміння користуватися досягненнями цивілізації. Більше того, цивілізація — якщо ми правильно розуміємо її тенденції, вимагає розвитку масової фізичної культури як умови, без якої вона сама не може здійснюватися. Хвороби, котрі з’явилися або різко почастішали являються прямими наслідками безгосподарності, яку проявляє людина до свого організму. Масова гіпокінезія настала не тому, що могутня техніка паралізувала м’язи людини, а внаслідок того, що люди, звільнившись від примусової фізичної праці, отримали можливість використовувати м’язову діяльність не за примусом, а за особистим вибором, і в інтересах здоров’я, і всебічному розвитку, тим не менше перенесли в нові умови старі звички. Сьогодні пасивний відпочинок, а також переїдання, яке не відповідає нашим енерговитратам необхідно розглядати як анахронізм.

Уява про «хвороби» або «згубні наслідки» цивілізації суттєво полегшує ситуацію для тих хто схильний до пасивно-захисної позиції по відношенню до свого здоров’я.

Пізнавальна діяльність людини — це єдність чуттєвого сприйняття, теоретичного мислення та практичної діяльності. Поєднання теорії і практики відбувається шляхом реалізації цілей і змісту навчання у процесі практичної діяльності.

З повною впевненістю можна стверджувати, що фізична культура в сучасних умовах виступає як один із важливих компонентів формування культури особистості.

Головна мета фізкультурної освіти особистості - формування науково-діалектичного світогляду молоді у сфері фізичної культури.

Не викликає сумніву, що найбільш авторитетним фахівцем з питань формування та зміцнення здоров’я може вважатися спеціаліст з фізичного виховання. Існує прямий зв’язок та взаємозалежність між фізичним розвитком і станом людини та її духовності, можливості інтелектуального розвитку і саморозвитку. Сучасний, швидко змінюваний світ, вимагає появи принципово нової особистості, яка гармонійно поєднує в собі високий інтелектуальний, духовний та фізичний потенціал. У формуванні такої особистості визначну роль відіграє фізична культура і спорт, які сприяють покращенню як фізичного так і духовного здоров’я.

У зв’язку з цим, світоглядну позицію студентів щодо сфери фізичної культури і спорту ми визначаємо на рівні формування теоретичних знань, а також методологічних та практичних умінь та їх реалізації в повсякденній навчальній діяльності. Так теоретичні знання переважно охоплюють інформацію про історію розвитку фізичної культури, закономірність функціонування організму людини в процесі рухової діяльності, такі знання необхідні студенту для пояснення сутності впливу рухової діяльності на організм людини. Вони сприяють формуванню в студентів розуміння самопізнання, можливостей своєї особистості у процесі фізкультурно-спортивної діяльності. Насамперед це стосується формування самосвідомості, тобто усвідомлення себе як особистості з активною життєвою позицією.

Формування потреби до систематичних занять фізичною культурою є одним із провідних спонукальних і регулюючих чинників у вихованні манер та поведінки особистості. Ця потреба проявляється у бажанні студентів виконувати нові рухові дії на фоні оптимальних фізичних навантажень.

Нами було встановлено, що у спонуканні студентів до занять фізичною культурою важливим є й інтереси. Ми спостерігали, що коли рівень усвідомленості та інтересу не високий — то переважає емоційна привабливість, а чим вище цей рівень — тим більшу роль починає відігравати об'єктивна значимість, тобто в інтересах відбиваються реальні потреби студентів, а також засоби їх задоволення.

Якщо наука — це знання і вміння користуватися знаннями, то від знань формується психологія здоров’я. Значення психології у зміцненні здоров’я, її реалізаційний вектор — знаходиться на стику знань, які вирішуються біологією, медициною, педагогікою. Якраз психологія дозволяє знайти такі методи, слова, які б глибоко запали у свідомість і стали для студента переконливими в реалізації головних валеологічних положень.

В проблемі критеріїв психічного здоров’я, цікавим є питання про суб'єктивні уявлення з цього приводу, розуміння зв’язаних з цим процесом тенденцій, закономірностей, що дозволяють більш цілеспрямовано і вчасно здійснювати профілактику здорової поведінки особистості, корекції небажаних відхилень її розвитку. Ці ж знання відкривають додаткові можливості в пошуку найбільш ефективних шляхів по формуванню належного відношення до фізичної культури і потреби в цьому.

Переважна більшість сучасних науковців, обговорюючи засоби вирішення демографічних, генетичних, ресурсних та інших проблем, що створюють у перспективі загрозу для існування цивілізації, все частіше погоджуються з тим, що подальші заходи з оптимізації ЗСЖ залежатимуть не тільки від реалізації все наявних і передбачуваних програм з охорони здоров’я, котрі відбивають досягнень медичної науки і практики, скільки від уточнення уявлень про те, чим в дійсності є ЗСЖ і як він буде видозмінюватись відповідно руху людської культури [2].

Скільки можливостей і резервів для тривалого і здорового життя має сучасна людина? фізична деградація культура здоров’я Можна стверджувати, що багато. Проте резерви далеко не завжди збігаються і включаються самі по собі. Про це кожен з нас повинен потурбуватися сам. Людина постійно переборює певні труднощі, однак далеко не всі вони виявляють рушійний вплив на психіку. Не кожна особистісна проблема, внутрішньо-особистісний або міжособистісний конфлікт, відчуття кризи неминуче призводить до стресу. Зберігати рівний настрій і внутрішню гармонію дозволяє психологічна стійкість особистості.

Вивчення здоров’я багато в чому опирається на поняття «благополуччя». Благополуччя як і «позитивне здоров’я» — припускає реалізацію фізичних і духовних потенцій людини, без збереження психологічної стійкості та реалізації фізичних і духовних потенцій.

Досягнення життєвих цілей звичайно пов’язане з подоланням труднощів. Чим більші «соціально значущі» цілі ставить особистість, тим більше вона зустрічає труднощів. Тут є і позитивний момент: подолання супроводжується інтенсивними переживаннями самореалізації. Чим менше в особистості ресурсів збереження і відновлення душевної рівноваги, оздоровлення, підтримання стійкості, тим більш обмежені можливості досягнення життєвих цілей.

На необхідність навчання студентів здоровому способу життя вказує Всесвітня організація охорони здоров’я з проблемами молоді, розробляючи стратегію досягнення «здоров'я для всіх». Однією зі складових цієї стратегії є проходження молодими людьми курсу спеціальної підготовки з питань здорового способу життя.

У структурі сучасної освіти закладений принцип: «навчати всіх». Але при цьому, на наш погляд, майже повністю відсутній диференційований підхід.

Знання, що передаються педагогами, можуть не тільки створювати, але й руйнувати. Все, в кінцевому рахунку, залежить від мотивів. Визначаючи головний мотив студента, педагог зможе не тільки краще пізнати його, але й також, що більш важливо, допомогти йому самому себе зрозуміти.

Негативні тенденції погіршення стану здоров’я людини у зв’язку з обмеженням рухової активності, нераціональне харчування, шкідливі звички, стреси, забруднення навколишнього середовища — ставлять перед людиною необхідність пошуків способів для їх попередження.

Вирішення цієї проблеми можливе від забезпечення загальноосвітньої школи умов фізичної освіти і виховання. Аналіз стану фізкультурної освіти показує, що в останні десятиліття навчальний процес у вузі відбувається на принципі рядопокладеного, паралельно, без точок дотику, викладення загальнонаукових, загальнопедагогічних дисциплін; навчальний процес здійснюється екстенсивними методами. Поступово відбувається розрив між навчанням і вихованням [2].

Перед вищою школою ставиться багато завдань по вирішенню проблем навчання і виховання студентів. Поряд з іншими проблемами ми ставимо проблему валеологічного виховання, тобто формування культури здоров’я, готовності до самооздоровлення. Студент-педагог повинен усвідомлювати, що він, вивчаючи і усвідомлюючи фізкультурні знання не заради самих знань, а з метою розкриття своїх потенціальних творчих сил на користь своїх учнів, що в науці, і не тільки в науці, стільки культури і володіння цієї культурою повинно стати завданням його життя.

Узагальнюючи погляди фахівців і наші відносно здоров’я студентів, можна сформулювати ряд аксіматичних положень: 1) фізична активність людини спрямована на зміну стану її організму, набуття нового рівня фізичних якостей і здібностей, яких не можна набути жодним іншим шляхом, крім тренування; 2) основу тренувального ефекту визначає фундаментальна властивість живого організму — підтримка гомеостазу, а отже і розвиток на основі пристосування до зовнішніх умов; 3) специфіка фізичного виховання полягає в тому, що усвідомлена інформація стає мотивованим спонуканням до виконання фізичних вправ.