Допомога у написанні освітніх робіт...
Допоможемо швидко та з гарантією якості!

Управління банківськими ризиками (на прикладі ВАТ КБ «Іпобанк»)

ДипломнаДопомога в написанніДізнатися вартістьмоєї роботи

Ризик інфляції — це ймовірність майбутнього знецінювання грошових коштів, тобто втрати їх купівельної спроможності. Інфляційні процеси тією чи іншою мірою властиві більшості економічних систем. Це загальноекономічне явище, і тому банки не можуть суттєво впливати на нього. Однак банки можуть використати високі темпи інфляції для підвищення дохідності своїх операцій. З огляду на специфіку своєї… Читати ще >

Управління банківськими ризиками (на прикладі ВАТ КБ «Іпобанк») (реферат, курсова, диплом, контрольна)

ДИПЛОМНА РОБОТА Тема: Управління банківськими ризиками

(на прикладі ВАТ КБ «ІПОБАНК»)

ЗМІСТ ВСТУП

РОЗДІЛ І.ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ УПРАВЛІННЯ БАНКІВСЬКИМИ РИЗИКАМИ

1.1 Сутність та класифікація банківських ризиків

1.2 Процес управління банківськими ризиками

1.3 Методи зниження банківських ризиків РОЗДІЛ ІІ. АНАЛІЗ УПРАВЛІННЯ БАНКІВСЬКИМИ РИЗИКАМИ (НА ПРИКЛАДІ ВАТ КБ «ІПОБАНК»)

2.1 Загальна характеристика діяльності та організації ризик-менеджменту в ВАТ КБ «ІПОБАНК»

2.2 Управління фінансовими ціновими ризиками банку

2.3 Управління фінансовими неціновими ризиками банку

2.4 Управління функціональними ризиками банку

РОЗДІЛ ІІІ. ПІДВИЩЕННЯ ЕФЕКТИВНОСТІ УПРАВЛІННЯ БАНКІВСЬКИМИ РИЗИКАМИ

3.1 Пропозиції щодо підвищення ефективності управління фінансовими ціновими ризиками банку

3.2 Пропозиції щодо підвищення ефективності управління фінансовими неціновими ризиками банку

3.3 Пропозиції щодо підвищення ефективності управління функціональними ризиками банку ВИСНОВКИ СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ ДОДАТКИ

РЕФЕРАТ Дипломна робота містить 100 сторінок, 22 таблиці, 14 рисунків, список літератури з 114 найменувань, 4 додатки.

Управління банківськими ризиками (на прикладі ВАТ КБ «ІПОБАНК»)

Предметом дослідження є комплексний процес управління ризиками діяльності в комерційному банку.

Об'єктом дослідження виступають результати діяльність ВАТ КБ «Іпобанк» в галузі управління банківськими ризиками на порівняльному фоні результатів діяльності інших банків банківської системи України.

Мета роботи полягає в визначенні шляхів підвищення ефективності управління банківськими ризиками в комерційних банках.

Завданнями роботи є:

— ідентифікація сутності та структури ризиків банківської діяльності;

— дослідження методології управління банківськими ризиками та мінімізації їх впливу на діяльність комерційного банку;

— аналіз ефективності управління банківськими ризиками в ВАТ КБ «Іпобанк»;

— ідентифікація основних недоліків та необхідних напрямків удосконалення комплексу банківського ризик-менеджменту в ВАТ КБ «Іпобанк»;

— розробка пропозицій по впровадженню удосконаленої системи управління ціновими, неціновими, операційними та функціональними ризиками в діяльності ВАТ КБ «Іпобанк».

За результатами дослідження сформульовані основні практичні пропозиції, які інтегрують управління групами банківських ризиків та пропонують впровадження в діяльності банку:

в групі фінансових цінових ризиків — методології ГЕП-менеджменту;

в групі фінансових нецінових ризиків — скоринг-методологію кредитного менеджменту;

в групі функціональних ризиків — впровадження автоматизованих CRM — систем, які контролюються «інтелектуальними системами спільних знань».

Одержані результати можуть бути використані в практичній діяльності ВАТ КБ «Іпобанк» (м.Київ).

Рік захисту роботи 2008

ВСТУП Ризик невід'ємна складова частина людського життя. Він породжується невизначеністю, відсутністю достатньо повної інформації про подію чи явище, та неможливістю прогнозувати розвиток подій. Ризик виникає тоді коли рішення вибирається з декількох можливих варіантів і немає впевненості, що воно найефективніше. Водночас ризик слід розглядати як невід'ємний елемент процесу існування організації на ринку.

Актуальність теми дипломної роботи полягає в тому, що фактично якщо основною метою функціонування організації є максимізація прибутку, то прибуток є винагородою за вдало взятий на себе економічний ризик в ділових операціях. В той же час, комерційний банк, як фінансовий посередник, практично бере на себе ризики як власної діяльності, так і ризики своїх клієнтів, поєднуючи ризики активних операцій клієнтів банку з позиченими коштами з ризиками клієнтів, у яких банк залучив кошти на зворотній основі та передав їх в активні операції.

Управління банківськими ризиками — це процес, за допомогою якого банк виявляє (ідентифікує) ризики, проводить оцінку їх величини, здійснює їх моніторинг і контролює свої ризикові позиції, а також враховує взаємозв'язки між різними категоріями ризиків.

Комплекс дій з банківського ризик-менеджменту має на меті забезпечити досягнення наступних цілей:

ризики мають бути зрозумілими та усвідомленими банком та його керівництвом;

ризики мають знаходитись в межах рівнів толерантності, встановлених спостережною радою банку;

рішення з прийняття ризиків мають відповідати стратегічним завданням діяльності банку;

рішення з прийняття ризику мають бути конкретними та чіткими;

очікувана дохідність операцій має компенсувати витрати на прийняття ризику;

розподіл капіталу банку має відповідати розмірам ризиків, на які наражається банк;

стимули до досягнення високих результатів діяльності банку мають узгоджуватися з рівнем толерантності банку до ризику.

Враховуючи вищенаведене, предметом дипломного дослідження є комплексний процес управління ризиками діяльності в комерційному банку.

Об'єктом дипломного дослідження є результати діяльність ВАТ КБ «Іпобанк» в галузі управління банківськими ризиками на порівняльному фоні результатів діяльності інших банків банківської системи України.

Метою дипломного дослідження є визначення шляхів підвищення ефективності управління банківськими ризиками в комерційних банках.

Завданнями дипломного дослідження є:

— ідентифікація сутності та структури ризиків банківської діяльності;

— дослідження методології управління банківськими ризиками та мінімізації їх впливу на діяльність комерційного банку;

— аналіз ефективності управління банківськими ризиками в ВАТ КБ «Іпобанк»;

— ідентифікація основних недоліків та необхідних напрямків удосконалення комплексу банківського ризик-менеджменту в ВАТ КБ «Іпобанк»;

— розробка пропозицій по впровадженню удосконаленої системи управління ціновими, неціновими, операційними та функціональними ризиками в діяльності ВАТ КБ «Іпобанк».

Інформаційною базою досліджень є фінансово-економічна інформація про діяльність ВАТ КБ «Іпобанк» у 2006 -2007 роках, банківське та нормативне законодавство України, нормативна та статистична інформація Інтернет-сайтів Національного банку України та Асоціації банків України в мережі Інтернет, спеціалізовані банківські періодичні видання, монографії та навчальні посібники з питань ризиків банківської діяльності.

Методами дослідження є: індукція та дедукція, аналіз та синтез, метод порівнянь та аналогій, економіко-математичні, статистичні, методи розрахунку нормативних показників рівней банківських ризиків, метод порівняння статистичних показників банківських ризиків досліджуємого банку з характерними показниками для банків банківської системи України.

Практична цінність отриманих результатів дипломної роботи полягає в обгрунтуванні доцільності впровадження в комерційному банку на стадії становлення та розвитку сучасної системи ризик-менеджменту, яка дає можливість своєчасно ідентифікувати, контролювати та надавати пропозиції по зниженню банківських ризиків в діяльності банку. Основними практичними пропозиціями, які інтегрують управління групами банківських ризиків, пропонується впровадження в діяльності банку:

в групі фінансових цінових ризиків — методології ГЕП-менеджменту;

в групі фінансових нецінових ризиків — скоринг-методологію кредитного менеджменту;

в групі функціональних ризиків — впровадження автоматизованих CRM — систем, які контролюються «інтелектуальними системами спільних знань».

Робота пройшла апробацію в ВАТ КБ «Іпобанк"(м.Київ).

РОЗДІЛ І

ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ УПРАВЛІННЯ БАНКІВСЬКИМИ РИЗИКАМИ

1.1 Сутність та класифікація банківських ризиків В економічній літературі та практиці термін «ризик» вживають досить часто і залежно від контексту в це поняття вкладається різний зміст, оскільки визначення ризику багатогранне. У найширшому розумінні ризиком називають невизначеність щодо здійснення тієї чи іншої події в майбутньому. У сучасній банківській практиці процес управління ризиками розглядається як ключовий напрям менеджменту. Велика увага приділяється вивченню ризикових сфер і основних видів ризиків, пошуку ефективних методів їх оцінювання, контролю та моніторингу, а також створенню відповідних систем управління.

Ризик вимірюється ймовірністю того, що очікувана подія не відбудеться і не призведе до небажаних наслідків. У банківській справі, як і в інших видах бізнесу, ризик пов’язують передусім з фінансовими втратами, що виникають у разі реалізації певних ризиків. Оскільки повністю уникнути ризиків неможливо, ними можна і потрібно свідомо керувати, пам’ятаючи про те, що всі види ризиків взаємопов'язані і їхній рівень постійно змінюється під впливом динамічного оточення.

Безсумнівно, що ризик є ймовірна категорія, і в цьому змісті найбільше обґрунтовано з наукових позицій характеризувати і виміряти його як імовірність виникнення визначеного рівня втрат.

Строго говорячи, при всебічній оцінці ризику варто було б установлювати для кожного абсолютного чи відносного значення величини можливих втрат відповідну імовірність виникнення такої величини.

Побудова кривої імовірностей (чи таблиці) покликана бути вихідною стадією оцінки ризику. Але стосовно до підприємництва це найчастіше надзвичайно складна задача. Тому практично приходиться обмежуватися спрощеними підходами, оцінюючи ризик по одному чи декільком показникам, що представляють узагальнені характеристики, найбільш важливі для судження про прийнятність ризику.

Розглянемо деякі з головних показників ризику. З цією метою спочатку виділимо визначені області чи зони ризику в залежності від величини втрат (рис. 1.1).

Рис. 1.1. Схема зон ризику

Область, у якій втрати не очікуються, назвемо безризиковою зоною, їй відповідають нульові втрати (перевищення прибутку).

Під зоною припустимого ризику будемо розуміти область, у межах якої даний вид підприємницької діяльності зберігає свою економічну доцільність, тобто втрати мають місце, але вони менше очікуваного прибутку.

Границя зони припустимого ризику відповідає рівню втрат, рівному розрахунковому прибутку від підприємницької діяльності.

Наступну більш небезпечну область будемо називати зоною критичного ризику. Це область, яка характеризується можливістю втрат, що перевищують величину очікуваного прибутку, аж до величини повного розрахункового виторгу від підприємництва, що представляє суму витрат і прибутку.

Інакше кажучи, зона критичного ризику характеризується небезпекою втрат, що свідомо перевищують очікуваний прибуток і в максимумі можуть привести до втрати всіх коштів, що невідшкодовуються, вкладених у справу. В останньому випадку не тільки не одержується від угоди ніякого доходу, але угода приносить збитки в сумі всіх марних витрат.

Крім критичного, доцільно розглянути ще більш серйозний катастрофічний ризик. Зона катастрофічного ризику представляє область втрат, що по своїй величині перевершують критичний рівень і в максимумі можуть досягати величини, рівній майновому стану підприємства. Катастрофічний ризик здатний привести до краху, банкрутства, закриттю і розпродажу майна підприємства.

У цілому банківська сфера характеризується вищою ризиковістю порівняно з іншими видами діяльності. Ця особливість зумовлена специфікою тих функцій, які виконує кожний комерційний банк. Банки мають багато партнерів, клієнтів, позичальників, фінансовий стан яких безпосередньо впливає на їхнє становище. Діяльність банку дуже різноманітна і включає операції залучення коштів, випуск і купівлю цінних паперів, видачу кредитів, факторинг, лізинг, забезпечення клієнтів готівкою та ін. Здійснення кожної банківської операції пов’язане з можливістю реалізації кількох ризиків. Через те, що банк одночасно здійснює і активні, і пасивні операції, виникають додаткові ризики, такі як ризик незбалансованої ліквідності, ризик розриву в строках залучення та розміщення коштів, валютний ризик. Це спонукає до пошуку особливих підходів до обмеження їхнього впливу, які одержали назву «управління активами і пасивами банку». Діяльність операційних підрозділів, обов’язковість застосування високотехнологічних інформаційних і телекомунікаційних систем, необхідність постійного контролю, реалізація функцій маркетингової служби супроводжуються низкою функціональних банківських ризиків, яких можуть уникнути інші суб'єкти підприємницької діяльності. Банк наражається на низку зовнішніх щодо нього ризиків, причому деякі з них, такі як ризик невідповідності умовам держрегулювання, мають першочергове значення в діяльності банку.

Таблиця 1.1

Сукупність факторів ризику банку [99]

Зовнішні фактори ризику

Внутрішні фактори ризику

1. ПОЛІТИЧНІ:

— зміна законодавства;

— заборона на здійснення банківської діяльності або окремих банківських операцій;

— заборона на здійснення діяльності на міжнародних фінансових ринках та міжнародних платежів;

— заборона на економічні відносини з конкретною іноземною державою;

— установлення державної монополії на здійснення банківської діяльності або окремих її видів;

— істотне обмеження або втрата незалежності центрального банку;

2. СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНІ:

— інфляція;

— дефляція;

— платіжна криза;

— зміна правил валютного регулювання

— зміна політики рефінансування центрального банку;

— зміна податкового законодавства;

— кримінальні фактори;

— соціально-демографічна криза або зміна соціально-демографічної ситуації в країні;

3. РЕГІОНАЛЬНО-ГАЛУЗЕВІ:

галузеві кризи;

екологічні кризи в регіоні;

погіршення фінансового стану підприємств регіону;

посилення конкуренції серед суб'єктів фінансового ринку;

нерозвиненість інфраструктури в регіоні.

1. ФІНАНСОВІ:

втрата ліквідності;

неплатоспроможність;

банкрутство;

зниження доходності операцій;

втрата фінансової незалежності;

погіршення фінансового стану клієнтів чи партнерів;

підвищення вартості ресурсів;

2. ОРГАНІЗАЦІЙНІ:

недостатнє кадрове забезпечення;

низький рівень професіоналізму;

недосконалість систем прийняття управлінських рішень;

неадекватна організаційна структура банку;

недостатній контроль;

3. ФУНКЦІОНАЛЬНІ:

операційна діяльність;

технологічні збої;

інноваційна діяльність;

недосконалі системи безпеки;

недостатня або недостовірна інформація;

юридичні помилки;

неправильно обрана стратегія розвитку;

недиверсифікована клієнтська база банку;

концентрація кредитного портфелю;

Незважаючи на те, що банківська діяльність супроводжується численними ризиками, саме банки покликані уособлювати надійність і безпеку. Оскільки банкіри працюють здебільшого з чужими грошима, то мають намагатися знизити ризиковість своєї діяльності навіть більше, ніж інші підприємці. Отже, управління ризиками розглядається як один із важливих напрямів фінансового менеджменту в банку Банківські ризики поділяють на зовнішні та внутрішні (табл.1.2). До зовнішніх належать ризики, які виникають у зовнішньому щодо банку середовищі і безпосередньо не залежать від його діяльності. Це політичні, правові, соціальні та загальноекономічні ризики, що виникають у разі загострення економічної кризи в країні, політичної нестабільності, війни, заборони на платежі за кордон, консолідації боргів, запровадження ембарго, скасування імпортних ліцензій, стихійного лиха (пожежі, повені, землетруси), приватизації, націоналізації, неадекватного правового регулювання та ін. Вплив зовнішніх ризиків на результативність роботи банку вкрай високий, управління цими ризиками найскладніше, а іноді й неможливе. Для їх оцінювання застосовують в основному логічні методи аналізу.

До внутрішніх належать ризики, що виникають безпосередньо у зв’язку з діяльністю конкретного банку. Що ширше коло клієнтів, партнерів, зв’язків банку, банківських операцій, послуг, то більше внутрішніх ризиків супроводжує його роботу. Порівняно із зовнішніми внутрішні ризики краще піддаються ідентифікації та квантифікації.

Фінансові ризики, які визначаються ймовірністю грошових втрат і пов’язуються з непередбаченими змінами в обсягах, дохідності, вартості та структурі активів і пасивів, утворюють найчисленнішу групу банківських ризиків. До фінансових ризиків належать валютний, кредитний, інвестиційний, ринковий, ризик ліквідності, ризик зміни відсоткових ставок, інфляційний, базисний.

Таблиця 1.2

Класифікація банківських ризиків [99]

№ з/п

Класифікаційна ознака

Вид ризику

1.

Сфера виникнення

Зовнішні

Внутрішні

2.

Можливість кількісної оцінки

Квантифіковані

Неквантифіковані

3.

Джерела виникнення

Систематичний

Несистематичний

4.

Види підприємницької діяльності

Фінансовий

Юридичний

Виробничий

Комерційний

Страховий

Політичний

Галузевий

Технічний

Інноваційний

5.

Причина виникнення

Непевність майбутнього

Непередбачуваність

Недостатня інформація

6.

Характер виникнення

Чистий (пов'язаний з основною діяльністю)

Спекулятивний

7.

Етап відтворювального процесу

Розробка

Виробництво

Продаж

Зростання

Згортання діяльності

8.

Сторона, яка зазнає збитків

Замовник

Партнери

Виконавець

9.

Можливість мінімізації

Ризик, який може бути знижений

Ризик, який не піддається мінімізації

10.

Ступінь ризику

Безризикова діяльність

Мінімальний ризик

Підвищений ризик

Критичний ризик

Катастрофічний ризик

11.

Вплив на окремі показники

Ризик рентабельності

Ризик доходів

Ризик витрат

Ризик обігу

Ризик ліквідності

Рис. 1.1. — Класифікація банківських ризиків за методикою НБУ [99]

Згідно класифікації НБУ (рис. 1.1.) до внутрішніх ризиків банківської діяльності віднесені 9 основних категорій ризиків, які розподіляються на 2 основні подкатегорії:

квантифіковані ризики, тобто ризики які піддаються кількісному оцінюванню і метою управління ними є оптимізація їх рівня;

— неквантифіковані ризики, які не піддаються кількісному оцінюванню.

Квантифіковані ризики визначаються за економічним змістом наступним чином:

1) Кредитний ризик є ймовірністю фінансових втрат внаслідок невиконання позичальниками своїх зобов’язань. Важливим складником кредитного ризику є галузевий ризик, який пов’язаний з невизначеністю щодо перспектив розвитку галузі позичальника. Одним із методів вимірювання галузевого ризику слугує систематичний, абобета-ризик. бетаризик показує рівень коливань або відхилень у результатах діяльності галузі щодо загальної тенденції розвитку ринку чи економіки в цілому. Галузь із показником бета, що дорівнює одиниці, має коливання результатів, яке повторює рух ринку. Менш мінлива галузь матиме коефіцієнт бета нижчий за одиницю, а більш мінлива — більший за одиницю. Очевидно, вищий показникбета означає вищий рівень галузевого ризику. Визначення рівня показникабета для кожної галузі потребує надійної бази даних за великий період часу.

Регіональний кредитний ризик визначається специфікою певного адміністративного чи географічного району, що характеризується умовами, відмінними від середніх умов країни в цілому. Відмінності можуть стосуватися кліматичних, національних, політичних, законодавчих та інших особливостей регіону, які впливають на стан позичальника і тому стають складовою кредитного ризику. Кредитний ризик присутній не лише в операціях прямого кредитування, а й під час здійснення лізингових, факторингових, гарантійних операцій, у процесі формування портфеля цінних паперів та ін.

2) Ризик незбалансованої ліквідності пов’язується з імовірністю того, що банк не зможе своєчасно виконати свої зобов’язання або втратить частину доходів через надмірну кількість високоліквідних активів. Ризик незбалансованої ліквідності може розглядатися як два окремих ризики: ризик недостатньої ліквідності та ризик надмірної ліквідності. Виміряти ризик ліквідності дуже складно, оскільки на цей показник впливає багато чинників, причому більшістю з них сам банк керувати не може. На практиці для контролю за рівнем ліквідності застосовують спеціальні показники, які здебільшого регулюються центральними банками країн.

Ризик неплатоспроможності тісно пов’язаний з ризиком недостатньої ліквідності та ризиком банкрутства і є похідним від решти ризиків. Ризик неплатоспроможності означає ймовірність того, що банк не зможе виконати свої зобов’язання навіть за умови швидкої реалізації (продажу) активів. Саме тому процес управління базується на постійному контролі за рівнем загального ризику, який бере на себе банк.

3) Ризик зміни процентної ставки (процентний ризик) — це ймовірність фінансових втрат у зв’язку з мінливістю процентних ставок на ринку протягом певного періоду та в майбутньому. Ризик зміни відсоткової ставки (відсотковий ризик) супроводжує діяльність позичальників, кредиторів, власників цінних паперів, інвесторів.

Основні типи ризику зміни процентної ставки:

— ризик зміни вартості ресурсів;

— ризик зміни кривої доходності;

— базисний ризик;

— ризик права вибору;

— ризик інфляції.

Базисний ризик визначається ймовірністю структурних зрушень у різних відсоткових ставках. Іншими словами, цей ризик зумовлюється виникненням асиметрії в динаміці окремих ставок (порівняльна характеристика) на противагу відсотковому ризику, який пов’язується зі змінами в рівнях відсоткової ставки з плином часу (динамічна характеристика).

4) Ринковий ризик — це наявний або потенційний ризик для надходжень чи капіталу, який виникає через несприятливі коливання вартості цінних паперів та товарів і курсів іноземних валют за тими інструментами, що є в торговому портфелі банку. Ринковий ризик включає як ризик зміни вартості цінних паперів, так і ризик інфляції, яка знижує реальну дохідність цінних паперів.

Ризик зміни вартості цінних паперів (фондовий ризик) — це ймовірність фінансових втрат, які виникають у зв’язку зі зміною ринкової ціни цінних паперів чи інших інструментів фондового ринку. Цей ризик властивий усім учасникам фондового ринку: інвесторам, торгівцям, емітентам цінних паперів.

Ризик інфляції - це ймовірність майбутнього знецінювання грошових коштів, тобто втрати їх купівельної спроможності. Інфляційні процеси тією чи іншою мірою властиві більшості економічних систем. Це загальноекономічне явище, і тому банки не можуть суттєво впливати на нього. Однак банки можуть використати високі темпи інфляції для підвищення дохідності своїх операцій. З огляду на специфіку своєї діяльності банки мають реальні шанси опинитися серед тих, хто скористався стрімкою інфляцією на свою користь за рахунок приростів грошової маси та дії кредитного мультиплікатора у процесі кредитування клієнтів. Проте ризик інфляції має і негативний вплив, який виявляється в знецінюванні банківських активів і коштів власників банку — акціонерного капіталу.

5) Валютний ризик визначається ймовірністю втрат, пов’язаних зі зміною курсу однієї валюти щодо іншої. Валютний ризик виникає в тих суб'єктів господарської діяльності, які мають на балансі активні, пасивні або позабалансові статті, деноміновані в іноземній валюті.

Основні типи валютного ризику:

— ризик трансакції;

— ризик перерахунку;

— економічний валютний ризик Ризик трансакції полягає в тому, що несприятливі коливання курсів іноземних валют впливають на реальну вартість відкритих валютних позицій. Оскільки цей ризик, як правило, випливає з операцій маркетмейкерства, дилінгу і прийняття позицій в іноземних валютах, він розглядається у рекомендаціях щодо ринкового ризику.

Ризик перерахування з однієї валюти в іншу (трансляційний) полягає в тому, що величина еквівалента валютної позиції у звітності змінюється в результаті змін обмінних курсів, які використовуються для перерахування залишків в іноземних валютах у базову (національну) валюту.

Економічний валютний ризик полягає у змінах конкурентоспроможності фінансової установи або її структур на зовнішньому ринку через суттєві зміни обмінних курсів.

6) Операційно-технологічний ризик — це потенційна загроза для існування банку, що виникає через недоліки корпоративного управління, недосконалість систем внутрішнього контролю, інформаційних технологій, процесів обробки інформації з погляду керованості, універсальності, надійності, контрольованості та безперервності роботи.

Технологічний ризик (ризик системи) пов’язаний з використанням у діяльності банку технічних засобів, високотехнологічного обладнання та технологій. Цей вид ризику породжується помилками в застосуванні комп’ютерних програм, у математичних моделях, формулах і розрахунках. Виникає він і в разі несвоєчасного або неадекватного інформування менеджерів, через хиби в інфраструктурних підсистемах, порушення в мережах або засобах зв’язку. Фінансові втрати банку спричинюються і помилками та збоями, і додатковими витратами на їх усунення.

Операційний ризик визначається ймовірністю виникнення невідповідності між витратами банку на здійснення своїх операцій та їхньою результативністю.

Неквантифіковані ризики визначаються за економічним змістом наступним чином:

7) Ризик репутації - це наявний чи потенційний ризик для надходжень чи капіталу, пов’язаний із несприятливим сприйняттям іміджу банку клієнтами, партнерами, контрагентами, акціонерами, органами нагляду.

Ризик втрати репутації пов’язується з можливою неспроможністю банку підтримувати свою репутацію як надійної та ефективно працюючої установи. Високий рівень залежності від залучених коштів робить банки особливо вразливими щодо цього ризику. Втрата довіри до банку вкладників може призвести до відпливу коштів і неплатоспроможності. Менеджмент банку має приділяти особливу увагу дотриманню нормативних вимог, постійному контролю за ліквідністю та загальним рівнем ризиковості банківських операцій.

8) Юридичний ризик це наявний чи потенційний ризик для надходжень чи капіталу, який виникає через порушення або недотримання банком вимог законів, нормативно-правових актів, угод, а також через двозначне тлумачення законів і правил. З юридичним ризиком, як наслідок, пов’язані документарний ризик та ризик зловживань.

Документарний ризик полягає в можливості виникнення ненавмисної помилки в документації, яка може призвести до негативних наслідків — невиконання положень угоди, подання позову до суду, відмови від раніше прийнятих зобов’язань та ін. Документарний ризик можна суттєво знизити, посиливши системи контролю, аудиту, удосконаливши документообіг, автоматизувавши процес документування, підвищивши кваліфікацію персоналу.

Ризик зловживань — це можливість збитків для банку, до яких призводять шахрайство, розтрати, несанкціонований доступ до ключової інформації службовців або клієнтів банку, відмивання грошей, несанкціоноване укладення угод.

9) Стратегічний ризик це наявний чи потенційний ризик для надходжень чи капіталу, який виникає через неправильні управлінські рішення, неналежну організацію рішень і на неадекватне реагування на зміни в бізнес-середовищі.

Стратегічний ризик пов’язується з помилками у реалізації функцій стратегічного менеджменту. Передусім ідеться про неправильне формулювання цілей і стратегій банку, помилки під час розробки стратегічного плану, неадекватне ресурсне забезпечення реалізації стратегій, а також хибний підхід до управління ризиками в банківській практиці.

Одним з наслідків стратегічного ризику, характерного для банків, є ризик впровадження нових продуктів — це ймовірність не досягти запланованого рівня окупності нових банківських продуктів, послуг, операцій чи технологій.

Рис. 1.2. — Фінансово-функціональний розподіл внутрішніх банківських ризиків [99]

На рис. 1.2 наведений фінансово-функціональний розподіл внутрішніх банківських ризиків з додатковим розділом фінансових ризиків на цінові та нецінові групи.

Цінові фінансові ризики пов’язані з можливою зміною доходності чи вартості активів і зобов’язань банку внаслідок зміни ринкових цін на фінансові та фізичні активи, що перебувають на балансі банку, або обліковуються на позабалансових рахунках. Трьома основними банківськими ризиками, що належать до групи цінових фінансових ризиків, є ризик зміни відсоткових ставок, валютний ризик і ризик зміни вартості цінних паперів.

У процесі управління ціновими ризиками банки застосовують низку спеціальних методів, об'єднаних спільною назвою — хеджування. Механізм хеджування забезпечує компенсацію фінансових втрат, що сталися через зміну ринкової ціни того чи іншого інструменту за однією позицією, доходами за іншою (компенсуючою) позицією. Хеджування дає змогу суттєво знизити або навіть уникнути цінових ризиків.

Нецінові фінансові ризики визначаються можливими фінансовими втратами, які безпосередньо не пов’язані зі зміною ринкових цін активів. Це збитки внаслідок втрати активів, неповернення кредитів, банкрутства партнерів або емітентів цінних паперів. Найсуттєвішими з групи фінансових нецінових ризиків є кредитний ризик та ризик незбалансованої ліквідності банку.

Крім фінансових ризиків, великий вплив на діяльність банків справляють функціональні ризики, які виникають внаслідок неможливості здійснення своєчасного та повного контролю за фінансово-господарським процесом. Функціональні ризики пов’язані з процесами створення й упровадження нових банківських продуктів і послуг, збору, обробки аналізу й передавання інформації, підготовки кадрового потенціалу та виконанням інших адміністративно-господарських операцій. Функціональні ризики важче виявити та ідентифікувати, а також виміряти кількісно й виразити в грошових одиницях, ніж фінансові. Однак функціональні ризики небезпечні не менш, ніж інші види банківських ризиків, причому зрештою вони також призводять до фінансових втрат. Банки намагаються знизити функціональні ризики, удосконалюючи системи внутрішнього аудиту, розвиваючи схеми документообігу, розробляючи внутрішні методики та техніко-економічне забезпечення окремих операцій.

1.2 Процес управління банківськими ризиками Успішна діяльність банку в цілому великою мірою залежить від обраної стратегії управління ризиками. Мета процесу управління банківськими ризиками полягає в їх обмеженні або мінімізації, оскільки повністю уникнути ризиків неможливо. Управління банківськими ризиками, як правило, спрямоване на забезпечення отримання банком відповідної винагороди за прийняття ризиків. Виняток становлять нецінові ризики, щодо яких не існує кореляції між їх рівнем та величиною винагороди банка (табл.1.3).

Таблиця 1.3

Стратегічні концепції мінімізації та управління банківськими ризиками

Характеристика ризику

Концепція

Ціль концепції

Фінансові (цінові та нецінові ризики)

Ризики, щодо яких існує кореляція між їх рівнем та величиною винагороди банка

Управління ризиком

Оптимізувати співвідношення — «ризик/дохідність» для 2х можливих варіантів:

1. Максимізуючи дохідність для заданого рівня ризику;

2. Мінімізуючи ризик для забезпечення заданого рівня дохідності

Функціональні ризики (юридичний ризик, ризик репутації, стратегічний ризик, операційно-технологічний ризик)

Ризики, щодо яких не існує кореляція між їх рівнем та величиною винагороди банка

Мінімізація ризику чи його уникнення

Знизити ризики до певного граничного рівня, намагаючись при цьому понести щонайменші витрати

Система управління ризиками складається з таких елементів і підсистем [30]:

управління активами і пасивами;

реалізація кредитної політики;

встановлення нормативів і лімітів;

ціноутворення продуктів і послуг;

управлінський облік і фінансовий аналіз;

вимоги до звітності та документообігу;

організація інформаційно-аналітичної служби;

розподіл повноважень у процесі прийняття рішень;

моніторинг;

аудит;

служба безпеки.

Згідно статті 44 (Управління ризиками) Закону України «Про банки та банківську діяльність» [1], банки створюють постійно діючий підрозділ з питань аналізу та управління ризиками, що має відповідати за встановлення лімітів щодо окремих операцій, лімітів ризиків контрпартнерів, країн контрпартнерів, структури балансу відповідно до рішень правління (ради директорів) з питань політики щодо ризикованості та прибутковості діяльності банку.

Для забезпечення додаткових заходів з метою управління ризиками банки створюють постійно діючі комітети, зокрема:

1) кредитний комітет, який щомісячно оцінює якість активів банку та готує пропозиції щодо формування резервів на покриття можливих збитків від їх знецінення;

2) комітет з питань управління активами та пасивами, який щомісячно розглядає собівартість пасивів та прибутковість активів і приймає рішення щодо політики відсоткової маржі, розглядає питання відповідності строковості активів та пасивів та надає відповідним підрозділам банку рекомендації щодо усунення розбіжностей у часі, що виникають;

3) тарифний комітет, який щомісячно аналізує співвідношення собівартості послуг та ринкової конкурентоспроможності діючих тарифів, відповідає за політику банку з питань операційних доходів.

Процес управління ризиками складається з таких етапів [99]:

1. ідентифікація — усвідомлення ризику, визначення причин його виникнення та ризикових сфер;

2. квантифікація — вимірювання, аналіз та оцінювання величини ризику;

3. мінімізація — зниження чи обмеження ризиків за допомогою відповідних методів управління;

4. контроль та моніторинг — здійснення постійного контролю за рівнем ризиків з механізмом зворотного зв’язку.

Складність практичної реалізації етапу ідентифікації ризику залежить від джерела виникнення та характеристики ризику. Механізм прийняття управлінських рішень у банківській установі має не лише ідентифікувати ризик, а й давати змогу оцінити, які ризики і якою мірою може взяти на себе банк, а також визначати, чи виправдає очікувана дохідність відповідний ризик. Проте ідентифікація та аналіз ризику на якісному рівні є необхідною, проте ще не достатньою процедурою.

Кількісне оцінювання рівня ризику — це важливий етап процесу управління, який має включати оцінювання реального (фактичного) ризику, а також встановлення меж допустимого ризику для окремих банківських операцій, організаційних підрозділів і фінансової установи в цілому. Водночас потрібно оцінити й ризики освоєння нових ринків, банківських продуктів і напрямів діяльності. Методи оцінки ризику формалізують процес вимірювання та розрахунків, мають визначати три основні компоненти ризику:

розмір (величина) — сума можливих втрат;

ймовірність настання негативної події;

тривалість періоду впливу ризику.

Ймовірність настання певної події визначається за допомогою об'єктивних і суб'єктивних методів. Об'єктивні методи визначення ймовірності ґрунтуються на обчисленні частоти, з якою в минулому відбувалася ця подія. Це методи теорії ймовірностей, економічної статистики, теорії ігор та інші математичні методи. Суб'єктивні методи спираються на використання оцінок і критеріїв, сформованих на підставі припущень, власних міркувань і досвіду менеджера, оцінок експертів, суджень консультантів, порад консалтингової фірми та ін. Суб'єктивні методи застосовують тоді, коли ризики не піддаються кількісному вимірюванню — квантифікації.

Для оцінки величини цінових фінансових ризиків банку в основному використовують три групи показників:

статистичні величини (стандартне відхилення, варіація, дисперсія, коефіцієнт бета);

непрямі показники ризиковості діяльності, обчислені зазвичай у формі фінансових коефіцієнтів за даними публічної звітності;

аналітичні показники (індикатори), призначені для оцінки конкретного виду ризику (валютного, відсоткового, кредитного, інвестиційного, незбалансованої ліквідності та ін.) в процесі внутрішнього аналізу діяльності банку.

Оцінка величин нецінових фінансових ризиків є завжди суб'єктивною, заснованою на методах експертних оцінок та методах аналітичного прогнозування розвитку ситуацій (SWOT — аналіз, матриці ефективності сегментів ринку, PEST — аналіз [65]).

Оперативний контроль за рівнем ризику належить до обов’язків менеджерів, тоді як стратегічний контроль за діяльністю банку та самого оперативного керівництва може бути реалізований лише власниками — акціонерами банку. Якщо засновники банку не створюють дієвих механізмів контролю на рівні ради директорів, їхні шанси на досягнення очікуваних результатів суттєво знижуються.

Моніторинг ризику — це процес функціонування регулярної незалежної системи оцінювання та контролю за ризиком з механізмом зворотного зв’язку. Моніторинг здійснюється завдяки інформаційним звітам структурних підрозділів та окремих посадових осіб, внутрішньому і зовнішньому аудиту та аналітичній діяльності спеціалізованих служб банку. Звітність, застосовувана в рамках моніторингу, забезпечує менеджерам зворотний зв’язок, а також надає докладну зведену інформацію. Така інформація допомагає аналізувати поточну діяльність і з погляду ризиковості, і щодо прийняття загальних управлінських рішень.

У процесі здійснення оперативного контролю банківське керівництво має передусім правильно розставити кадри на місцях та організувати ресурсне забезпечення діяльності установи. Недостатнє кадрове, матеріально-технічне та фінансове забезпечення конкретних операцій породжує невиправданий ризик. Наприклад, банк має розвинену комп’ютерну мережу, яка дає змогу здійснювати операції з деривативами на міжнародних фінансових ринках. Проте за відсутності високопрофесійних аналітиків і відповідного рівня організації роботи казначейства банку проведення таких операцій спричиниться до підвищення загального ризику банківської установи.

Один з важливих складників системи контролю за банківськими ризиками — внутрішній управлінський контроль. Завдання його зводяться до чіткого визначення та розмежування посадових повноважень, забезпечення подвійного контролю, ротації кадрів, організації контролю за окремими операціями безпосередньо на робочих місцях, створення досконалих систем передавання та зберігання інформації. І хоча не існує такої системи внутрішнього контролю, яка змогла б запобігти службовим зловживанням, проте правильно організований механізм контролю суттєво знижує рівень функціональних ризиків.

Система моніторингу ризиків допомагає корегувати поточну діяльність згідно із сигналами попередження, що їх вона генерує з використанням механізму зворотного зв’язку. Результативність системи управління ризиками в цілому залежить від ефективності системи моніторингу. Менеджери середньої ланки відповідають і за надійність локальної системи, і за втілення в життя стратегічних цілей, сформульованих на рівні вищого керівництва банку.

1.3 Методи зниження банківських ризиків Сучасні методи управління банківськими ризиками, застосовуємі вітчизняними банками, в основному, директивно встановлені Національним банком України та розподіляються на [18]:

непряме регулювання ризиків нормативним регулюванням співвідношення власного капіталу та окремих агрегатів активних та пасивних операцій банку, при якому власний капітал банку вважається основним страховим резервом для відшкодування можливих втрат залучених коштів клієнтів банку та інших банків;

заставне забезпечення за рахунок активів позичальників сум виданих кредитів;

створення за рахунок прибутку банку спеціальних резервів на відшкодування можливих втрат від активних операцій — кредитних операцій, операцій з цінними паперами, дебіторської заборгованості за операціями, ненадходження нарахованих доходів банку;

створення обов’язкових резервів забезпечення поточної платоспроможності банку за рахунок резервування безготівкових коштів на кореспондентському рахунку в Національному банку та готівкових коштів в касі банку;

страхування активів, які не мають заставного забезпечення та, в основному, вкладених в операції з комерційними цінними паперами.

Нормативні показники регулювання діяльності комерційних банків, застосовуємі всіма банками України згідно «Інструкції про порядок регулювання діяльності банків в Україні» [9], наведені в табл.1.3 — 1.6 в розрізі ризиків неплатоспроможності, неліквідності, кредитного, інвестиційного та валютного ризиків. В табл.1.4 1.8 наведені основні алгоритми методик розрахунку показників ризику (нормативів), які визначають змістовні характеристики, закладені в кожний вид показника.

Таблиця 1.4

Коефіцієнти для аналізу та обмеження ризику неплатоспроможності банку (нормативи власного капіталу банку) [9]

Коефіцієнт

Методика розрахунку

Нормативне значення

Норматив мінімального розміру регулятивного капіталу (Н1)

Регулятивний капітал банку складається з основного (1го рівня) капіталу та додаткового (2го рівня) капіталу.

Не менше 8,0 млн.євро

Норматив адекватності регулятивного капіталу/платоспроможності (Н2)

Значення показника адекватності регулятивного капіталу визначається як співвідношення регулятивного капіталу банку до сумарних активів і певних позабалансових інструментів, зважених за ступенем кредитного ризику та зменшених на суму створених відповідних резервів за активними операціями та на суму забезпечення кредиту (вкладень в боргові цінні папери) безумовним зобов’язанням або грошовим покриттям у вигляді застави майнових прав

не менше 10%

Норматив адекватності основного капіталу (Н3)

Показник адекватності основного капіталу банку розраховується як співвідношення основного капіталу до загальних активів банку.

не менше 4%

Базою для розрахунку економічних нормативів Н2 є регулятивний капітал банку. Базою для розрахунку економічного нормативу Н3 є основний капітал банку.

Нормативи Н1Н3 (табл.1.4), Н4Н6 (табл.1.5), Н11Н12 (табл.1.6), Н7Н10 (табл.1.7) з класифікаційної точки зору (рис. 1.2) визначають рівень фінансових нецінових ризиків діяльності банку.

Таблиця 1.5

Коефіцієнти для аналізу та обмеження ризику неліквідності банку [9]

Коефіцієнт

Методика розрахунку

Нормативне значення

Норматив миттєвої ліквідності (Н4)

Відношення обсягу високоліквідних активів (каса, коррахунки) до суми зобов’язань за поточними рахунками

не менше 20%

Норматив поточної ліквідності (Н5)

Норматив поточної ліквідності визначається як співвідношення активів первинної та вторинної ліквідності до зобов’язань банку з відповідними строками виконання. ((Співвідношення вимог і зобов’язань з кінцевими строками погашення до 31 дня)

не менше 40%

Норматив короткострокової ліквідності (Н6)

Співвідношення ліквідних активів і короткострокових зобов’язань з початковим строком погашення до одного року

не менше 20%

Таблиця 1.6

Коефіцієнти для аналізу та обмеження інвестиційного ризику банку [9]

Коефіцієнт

Методика розрахунку

Нормативне значення

Норматив інвестування в цінні папери окремо за кожною установою (Н11)

Норматив інвестування в цінні папери окремо за кожною установою визначається як співвідношення розміру коштів, які інвестуються на придбання акцій (паїв, часток) окремо за кожною установою, до регулятивного капіталу банку.

Не більше 15%

Норматив загальної суми інвестування (Н12)

Норматив загальної суми інвестування визначається як співвідношення суми коштів, що інвестуються на придбання акцій (паїв/часток) будьякої юридичної особи, до регулятивного капіталу банку.

Не більше 60%

Базою для розрахунку економічних нормативів Н11, Н12 є регулятивний капітал банку.

Таблиця 1.7

Коефіцієнти для аналізу та обмеження кредитного ризику банку [9]

Коефіцієнт

Методика розрахунку

Нормативне значення

Норматив максимального розміру кредитного ризику на одного контрагента (Н7),

Показник розміру кредитного ризику на одного контрагента визначається як співвідношення суми всіх вимог банку до цього контрагента та всіх позабалансових зобов’язань, виданих банком щодо цього контрагента, до капіталу банку.

Не більше 25%

Норматив великих кредитних ризиків (Н8)

Норматив великих кредитних ризиків визначається як співвідношення суми всіх великих кредитних ризиків, наданих банком щодо всіх контрагентів або груп пов’язаних контрагентів, з урахуванням усіх позабалансових зобов’язань, виданих банком щодо цього контрагента або групи пов’язаних контрагентів, до регулятивного капіталу банку.

не має перевищувати 8кратний розмір регулятивного капіталу банку

Норматив максимального розміру кредитів, гарантій та поручительств, наданих одному інсайдеру (Н9)

Норматив максимального розміру кредитів, гарантій та поручительств, наданих одному інсайдеру, визначається як співвідношення суми всіх зобов’язань цього інсайдера перед банком і всіх позабалансових зобов’язань, виданих банком щодо цього інсайдера, та статутного капіталу банку.

Не більше 5%

Норматив максимального сукупного розміру кредитів, гарантій та поручительств, наданих інсайдерам (Н10);

Норматив максимального сукупного розміру кредитів, гарантій та поручительств, наданих інсайдерам, визначається як співвідношення сукупної заборгованості зобов’язань усіх інсайдерів перед банком і 100 відсотків суми позабалансових зобов’язань, виданих банком щодо всіх інсайдерів, та статутного капіталу банку.

Не більше 30%

Базою для розрахунку економічних нормативів Н7, Н8 є регулятивний капітал банку. Базою для розрахунку економічних нормативів Н9, Н10 є статутний капітал банку.

Таблиця 1.8

Коефіцієнти для аналізу та обмеження валютного ризику банку [9]

Коефіцієнт

Методика розрахунку

Нормативне значення

Норматив ризику загальної відкритої (довгої/короткої) валютної позиції банку (Н13).

Норматив ризику загальної відкритої (довгої/короткої) валютної позиції банку (Н13) визначається як співвідношення загальної величини відкритої валютної позиції банку за всіма іноземними валютами та банківськими металами у гривневому еквіваленті до регулятивного капіталу банку.

Не більше 30%

Норматив ризику загальної довго відкритої (довгої/короткої) валютної позиції банку (Н131).

Відкрита позиція є довгою, якщо обсяг вимог за купленою валютою та банківськими металами перевищує обсяг зобов’язань.

не більше 20%

Норматив ризику загальної довго відкритої (довгої/короткої) валютної позиції банку (Н132).

Відкрита позиція є короткою, якщо обсяг зобов’язань за проданою валютою та банківськими металами перевищує обсяг вимог

не більше 10%

Базою для розрахунку економічних нормативів Н13 є регулятивний капітал банку. Нормативи Н13 (табл.1.8) з класифікаційної точки зору (рис. 1.2) визначають рівень фінансових цінових ризиків діяльності банку.

Використання загальних банківських резервів капіталу здійснюється тільки за рішенням акціонерних зборів власників банку, оскільки ці резерви створені за рахунок чистого прибутку — тобто власності засновників банку [1], і використовуються тільки на покриття фактичних збитків від банківської діяльності.

Загальні резерви та резервні фонди формуються згідно з вимогами чинного законодавства України та за рішенням загальних зборів банку для покриття непередбачених збитків під невизначені ризики під час проведення банківських операцій.

Відрахування до загальних резервів та резервних фондів здійснюється за рахунок прибутку, що залишився після оподаткування або з прибутку до оподаткування, скоригованого на всі потенційні податкові зобов’язання.

Збитки від активів не можуть бути безпосередньо покриті із загальних резервів та резервних фондів, а повинні проводитися лише за рахунок спеціальних резервів, які створюються за всіма видами активів і позабалансових зобов’язань у потрібних сумах.

Порядок розрахунку резервів на відшкодування можливих збитків від втрати активів і під зобов’язання банку здійснюється відповідно до нормативно-правових актів Національного банку України [19], [22], [23], [24],.

Списання безнадійних активів та будь-яких втрат активів у банках здійснюються тільки шляхом створення спеціальних резервів.

Резервування ризиків кредитних операцій

Згідно з «ПОЛОЖЕННЯМ про порядок формування та використання резерву для відшкодування можливих втрат за кредитними операціями банків» з метою підвищення надійності та стабільності банківської системи, захисту інтересів кредиторів і вкладників банків Національним банком України встановлено порядок формування та використання резерву для відшкодування можливих втрат за кредитними операціями банків.

Створення резерву під кредитні ризики це визнання витрат для відображення реального результату діяльності банку з урахуванням погіршення якості його активів або підвищення ризиковості кредитних операцій.

Банки самостійно визначають рівень ризику кредитних операцій, оцінюють фінансовий стан позичальників (контрагентів банку) та вартість застави в межах чинного законодавства. З метою розрахунку резерву під кредитні ризики банки мають здійснювати класифікацію кредитного портфеля за кожною кредитною операцією залежно від фінансового стану позичальника, стану обслуговування позичальником кредитної заборгованості та з урахуванням рівня забезпечення кредитної операції. За результатами класифікації кредитного портфеля визначається категорія кожної кредитної операції: «стандартна», «під контролем», «субстандартна», «сумнівна» чи «безнадійна» .

Загальна заборгованість за кредитними операціями становить валовий кредитний ризик для кредитора. Для цілей розрахунку резервів на покриття можливих втрат за кредитними операціями визначається чистий кредитний ризик (в абсолютних показниках) шляхом зменшення валового кредитного ризику, класифікованого за ступенями ризику, на вартість прийнятного забезпечення.

Банки зобов’язані створювати та формувати резерви для відшкодування можливих втрат на повний розмір чистого кредитного ризику за основним боргом, зваженого на відповідний коефіцієнт резервування, за всіма видами кредитних операцій у національній та іноземних валютах.

1. Відповідно до перелічених критеріїв здійснюється класифікація кредитного портфеля за ступенем ризику та визначається категорія кредитної операції таким чином:

Таблиця 1.9

Класифікації кредитних операцій за ступенями ризику [20 ]

Фінансовий стан позичальника (клас)

Обслуговування боргу позичальником (група)

" добре"

" слабке"

" незадовільне"

" А"

" стандартна"

" під контролем"

" субстандартна"

" Б"

" стандартна"

" субстандартна"

" субстандартна"

" В"

" субстандартна"

" субстандартна"

" сумнівна"

" Г"

" сумнівна"

" сумнівна"

" безнадійна"

" Д"

" сумнівна"

" безнадійна"

" безнадійна"

При класифікації кредитних операцій за ступенями ризику і віднесенні їх до груп, за якими розраховується резерв за факторингом, наданими зобов’язаннями (аваль), виконаними гарантіями та поруками, враховується строк погашення заборгованості, а саме:

Таблиця 1.10

Класифікації кредитних операцій факторингу за ступенями ризику [20 ]

" стандартна"

заборгованість, за якою строк погашення чи повернення, передбачений договірними умовами (за векселем), ще не настав, або зобов’язання9 (у т. ч. аваль), строк виконання за якими ще не настав;

" сумнівна"

заборгованість за факторинговими операціями (за основним боргом чи черговим платежем) та за виконаними (сплаченими) банком гарантіями і поруками10 (у т. ч. авалем) становить до 90 днів з дня виконання зобов’язання (платежу), передбаченого договірними умовами (векселем);

" безнадійна"

заборгованість за факторинговими операціями (основним боргом чи черговим платежем) та за гарантіями і поруками (у т. ч. авалем), виконаними (сплаченими) банком, за якими клієнт не виконав своїх зобов’язань із строком більше ніж 90 днів після настання строку платежу, передбаченого договірними умовами (векселем).

Сума забезпечення береться до розрахунку резервів під кредитні ризики з урахуванням коефіцієнтів залежно від категорії кредитної операції. Безумовні гарантії, що беруться до розрахунку резерву під кредитні ризики за такими коефіцієнтами:

Показати весь текст
Заповнити форму поточною роботою