Пропозиції щодо вдосконалення процесу кредитування комерційних банків на прикладі ПАТ КБ ПриватБанк

Зміст Вступ

1. Вдосконалення кредитного процесу в керуванні якістю банківських позичок

2. Оцінка та прогнозування економічної ефективності кредитної діяльності банку

3. Встановлення ліміту кредитування для фізичних осіб за результатами комплексної методики оцінки їх кредитоспроможності

Висновки Перелік посилань Додатки

Вступ Кредитна діяльність банку пов’язана з отриманням значного прибутку та появою найбільших втрат внаслідок настання несприятливих подій. Держава і банки за допомогою інструментів регулювання кредитної діяльності можуть впливати не тільки на її прибутковість та ризикованість, але й на ділову активність суб'єктів господарської діяльності, спрямовуючи кредитні ресурси, насамперед, у ті сфери економіки, розвиток яких має пріоритетне значення для суспільства. Зниження рівня процентної маржі, зростання частоти та масштабів втрат внаслідок дії кредитного ризику, загострення конкуренції між фінансово-кредитними інститутами на кредитному ринку, розширення сфери використання похідних фінансових інструментів обумовлюють необхідність пошуку ефективних інструментів регулювання кредитної діяльності банків. Тому актуальною сьогодні є розробка теоретичних пропозицій з удосконалення банківського кредитування, широке практичне використання яких дасть банківській системі змогу підвищити ефективність діяльності всіх кредитних інститутів у процесі кредитування позичальників.

За останній рік загальний фінансовий стан банків помітно погіршилося, тому банками й контролюючими органами було проведено ряд заходів. Ключовими з них були: жорсткість кредитних політик, підвищення резервування, зміни в банківському законодавстві, з метою зменшення чутливості фінансового сектора до валютних і кредитних ризиків. Проте ризики банківського сегмента залишаються значними, через низький рівень довіри до банківських установ, слабкого регуляторного й операційного середовища, а також нестабільної ситуації в країні. Серед інших факторів скорочення кредитування виділяють відтік депозитів, ризик неповернень нових кредитів, а також неможливість багатьох позичальників обслуговувати свої кредити. Також відбувається зменшення та звуження зон кредитування в економіці - адже сама економіка зменшується в обсягах, і банки змушені це враховувати. Банківська система працює з тим кредитним портфелем, що вже був до кризи, повертаючи кредити, які вже видані.

Проблема неповернення банківських позичок багато в чому пов’язана з недосконалістю застосовуваних методів регулювання кредитного ризику, неадекватністю оцінки параметрів позички, недостатнім використанням інструментів і механізмів відстеження проблемних кредитів. Викладене визначає необхідність розробки концепції вдосконалювання кредитного процесу в керуванні якістю банківських позичок.

1. Вдосконалення кредитного процесу в керуванні якістю банківських позичок Процес кредитування складний, багатогранний і припускає ряд етапів, кожний з яких покликаний забезпечувати найбільш оптимальне й ефективне рішення поставлених перед банком цілей і завдань. Як вже зазначалось, всі складові та етапи механізму банківського кредитування дозволяє комплексно проаналізувати виділення і розгляд такого цілісного поняття, як «кредитний процес», що доцільно визначити як систему відношень між банком і позичальником, яка складається на основі взаємовигідних умов і являє собою процес передачі тимчасово вільних засобів у оплатне, термінове користування й моніторинг за використанням цих засобів до моменту повернення їх кредиторові. Кожний з етапів кредитного процесу доцільно розглядати як метод регулювання ризику, властивому кредитуванню.

Структуризація етапів кредитного процесу, що запропонована Чашко Т. А., (рис. 1) дає можливість повністю розкрити поняття кредитного процесу, зрозуміти логіку його побудови й охопити всі аспекти роботи банку з позичальником: від первісного контакту із клієнтом під час одержання заявки на кредит до повного повернення позички й відсотків по ній. Також запропонована структуризація сприяє чіткому розмежуванню компонентів кредитного процесу, дозволяє розглядати етапи кредитного процесу як методи регулювання якості позичок.

Рисунок 1 — Концепція вдосконалювання кредитного процесу в керуванні якістю банківських позичок Відповідно до концепції вдосконалювання кредитного процесу повинне ґрунтуватися на загальних і специфічних принципах, основними з яких повинні бути: наукова обґрунтованість, комплексний підхід, забезпечення надійності банку, оптимізація співвідношення доходу й ризику банку. Ціль удосконалювання кредитного процесу й розв’язувані для її досягнення завдання складаються в обґрунтуванні найбільш ефективних методів, інструментів і механізму вдосконалювання кредитного процесу в керуванні якістю банківських позичок, що сприяють одержанню на цій основі оптимального рівня доходу від кредитної діяльності банку при мінімізації ризику.

Для підвищення ефективності кредитування комерційних банків також необхідно приділити увагу наступним проблемам: по-перше, незважаючи на зменшення облікової ставки НБУ, процентні ставки за кредитами залишаються на порівняно високому рівні; по-друге, між процентними ставками за кредитами і депозитами існує значний розрив — понад 10%. Натомість нижчий рівень кредитних ставок сприятиме не лише підвищенню якості кредитного портфеля, внаслідок кредитування широкого кола позичальників, але й дозволить розширити діяльність будь-якої банківської установи і, як наслідок, зміцнити свої позиції на ринку. Тобто, важливим напрямком роботи є здійснення заходів, що сприятимуть зниженню ціни кредиту та розширенню його доступу для ширшого кола клієнтів. Цього можна досягти впровадженням диференціації рівня процентних ставок відповідно до результатів аналітичної роботи стосовно кожного індивідуального позичальника та умов позичкової операції, визначених у процесі структурування кредиту.

У нормативно-правовому аспекті доцільно удосконалити регулятивну базу, в тому числі закони, які захищають права кредиторів. Зокрема, прийняти Закон України «Про банківське кредитування» з урахуванням об'єктивних законів функціонування кредиту, принципів та умов організації кредитування, де визначити відповідальність як банку, так і позичальника, а також держави. Закон України «Про банківське кредитування», має регламентувати всі види банківських кредитів, включаючи і малорозвинені кредити (іпотечні, консорціумні, довготермінові), а також форми і методи кредитування (кредитна лінія, овердрафт, контокорент); визначити порядок організації контролю у процесі кредитування; передбачати інфляційні ризики; розкривати проблеми і методи страхування кредитних ризиків та інші важливі питання. Окрім цього, НБУ має розробити нове положення «Про кредитування», нову методику оцінювання кредитного ризику та управління ним, положення «Про роботу з проблемними кредитами» тощо.

Ще одним важливим недоліком кредитної політики українських банківських установ є переоцінка значення такого поняття як забезпечення. Це пов’язано з об'єктивно існуючими макроекономічною нестабільністю і характерними для сьогодення високими ризиками втрати ліквідності, непрозорістю фінансових та інформаційних потоків підприємств тощо. Цей факт свідчить про те, що при надійному забезпеченні кредиту неплатоспроможне підприємство може бути визнане кредитоспроможним. У зв’язку з цим, українським банківським установам у сучасних економічних умовах основний акцент під час прийняття рішення про надання кредиту позичальникам — юридичним особам необхідно робити на якість менеджменту, аналіз фінансових звітів і рахунків і, лише в останню чергу, на забезпечення.

Щодо методів кредитування, то у сучасній банківській практиці застосовуються три основні методи кредитування: цільова позика, кредитна лінія і кредитування поточного рахунка у міру надходження платіжних документів до нього в межах відкритого ліміту кредитування («овердрафт»). Овердрафтне кредитування є кредитною підтримкою клієнта, надає йому можливість напрацювання кредитної історії, прискорює обіг грошових коштів, не передбачаючи жорсткого контролю за цільовим використанням коштів з боку банку. Для банку одним із найбільш важливих питань регулювання овердрафтного кредитування залишається спосіб визначення ліміту кредитування, бо величина потреби клієнта в позичених коштах має відповідати його потенційній спроможності їх повернути. Проте, частка овердрафту в кредитному портфелі банків поки що незначна.

Для стимулювання надання банками довготермінових позик на інвестиційну діяльність необхідно: по-перше, вирішити питання пільг щодо оподаткування доходів і використання прибутку банків; у випадку створення обов’язкових резервів; по-друге, створити умови для акумуляції у банках значних вкладів, щоб забезпечити необхідний обсяг кредитів, котрі мають надавати банки. Для цього необхідно стимулювати формування термінових депозитів шляхом диференціації норм обов’язкових резервів залежно від складу депозитів, зниження податку на прибуток за процентами на термінові депозити.

Корисним буде врахування досвіду країн з розвиненою ринковою економікою, в яких питанню професійної діяльності на фінансовому ринку, пов’язаної із збором і аналізом різноманітних даних про репутацію позичальників і наданням відповідної інформації комерційним банкам, приділяється належна увага. Нажаль українські комерційні банки обмежені в отриманні всебічної інформації про репутацію позичальників, оскільки можливості власних аналітичних служб і служб безпеки не є достатніми навіть для перевірки тих даних, що надаються клієнтами, а існування лише одного національного рейтингового агентства говорить про недосконалість системи рейтингової оцінки та монополізації повноважень встановлення кредитних рейтингів.

У зв’язку із цим, пріоритетним напрямком у вирішенні даної проблеми, є створення міжбанківської інформаційної бази, заснованої на діяльності спеціалізованих аналітичних агентств, які б займались збором та оцінкою значного обсягу не фінансової інформації про діяльність позичальників.

Таким чином, впровадивши запропоновані методи в банківську діяльність можна значною мірою підвищити ефективність управління кредитними портфелями комерційних банків в Україні, звести до мінімуму ризики і втрати від кредитної діяльності. Зважаючи на те, що більшість перелічених напрямів вдосконалення відносин між клієнтом і банком з приводу кредитування не адаптовані до українських умов, потрібно вирішити проблему їх застосування, і зокрема, перш за все, вдосконалити чинне законодавство, а також підвищити рівень кваліфікації банківських службовців.

2. Оцінка та прогнозування економічної ефективності кредитної діяльності банку Механізм реалізації концепції вдосконалення кредитного процесу в керуванні якістю банківських позичок, на думку авторів, повинен складатися з використання організаційного елемента, що включає запропоновану структурно/функціональну модель кредитного процесу в банку, і економічного, у який пропонується включити й визначити місце в кредитному процесі модель оцінки й прогнозування економічної ефективності кредитної діяльності банку.

Формула визначення економічної ефективності кредитної діяльності банку з урахуванням імовірності неповернення позики клієнтом, має вигляд:

де Д — дохід банку від кредитування позичальника, що включає суму кредиту та суму нарахованих за ним відсотків, грн.;

P — імовірність невиконання позичальниками умов кредитного договору.

Для розрахунку імовірності невиконання позичальниками умов кредитного договору, рекомендується використати методику оцінки кредитоспроможності юридичних осіб Н. Кручок.

Адекватна оцінка кредитоспроможності позичальника банку сприяє мінімізації кредитних ризиків. Важливою складовою такої оцінки є визначення фінансового стану оцінюваного підприємства. Розроблено чимало методик оцінки фінансового стану підприємства, які відрізняються одна від одної залежно від мети оцінювання, методологічних підходів, переліку показників, що враховуються при проведенні оцінки тощо. Методика, запропонована Наталією Кручок є складовою математичної моделі кредитоспроможності підприємства з одночасним урахуванням його кредитної історії, якості бізнес-плану та достатності забезпечення кредиту.

Вирішальним фактором методики є добір визначальних щодо фінансового рейтингу підприємства-позичальника показників, сформованих у три групи:

а) майнового стану;

б) ділової активності і прибутковості;

в) ліквідності і фінансової стійкості.

До першої групи віднесено:

а) коефіцієнт забезпечення власним капіталом (К_1.1):

де К_в — власний капітал підприємства;

Б — підсумок балансу на дату оцінки.

б) коефіцієнт залишкової вартості основних засобів (К_1.2), :

де ОЗ_з — основні засоби за залишковою вартістю на дату оцінки;

ОЗ_п — основні засоби за первісною вартістю на дату оцінки.

в) коефіцієнт структури оборотних активів (К_1.3):

де АО — оборотні активи і-того класу на дату оцінки (1-й клас — грошові кошти та їх еквіваленти, поточні фінансові інвестиції; 2-й клас — векселі одержані, дебіторська заборгованість без урахування резерву сумнівних боргів; 3-й клас — готова продукція, товари; 4-й клас — незавершене виробництво, поточні біологічні активи; 5-й клас — виробничі запаси, інші оборотні активи).

Друга група показників включає:

а) коефіцієнт оборотності капіталу (К_2.1):

де Р — обсяг реалізації продукції без ПДВ за період.

б) коефіцієнт норми прибутку (К_2.2):

де ЧФР — чистий фінансовий результат за період.

в) коефіцієнт рентабельності (К_2.3):

До третьої групи віднесено:

а) коефіцієнт покриття короткострокових зобов’язань (К_3.1):

де ПЗ — поточні зобов’язання на дату оцінки.

б) коефіцієнт покриття довгострокових зобов’язань (К_3.2):

де АМ — амортизаційні відрахування за період;

ДЗ — довгострокові зобов’язання на дату оцінки.

в) коефіцієнт забезпечення власними коштами (К_3.3):

де К_в — власний капітал на дату оцінки;

А_н — необоротні активи на дату оцінки;

З — зобов’язання на дату оцінки;

г) коефіцієнт маневреності власних коштів (К_3.4):

Групи показників (коефіцієнтів) розташовані у певному порядку. Оскільки фінансовий стан підприємства визначається з метою оцінки його кредитоспроможності, найсуттєвіший вплив на такий стан справляють показники третьої групи. Визначальними щодо них є коефіцієнти, віднесені до другої групи. В свою чергу до першої групи належать коефіцієнти, значення яких впливають на рівні показників другої групи. Зазначене відображає нерівність, де f — частка показників і-тої групи. Очевидно, що = 100.

Частка окремих показників визначається так: min — 5; med — 10; max — 15. Нормативні значення показників та їх частки наведено в таблиці 1.

Оскільки К_1.1 показує забезпеченість підприємства власним капіталом, а К_1.2 і К_1.3 — стан капіталу, то. Серед показників другої групи найважливішим є К_2.2; показники К_2.1 і К_2.3 і важливішим з них є К_2.3. Тому: при. Найважливішими показниками третьої групи є К_3.1 і К_3.2. При цьому і при. Тому = 10; = 5; = 5; = 5; = 15; = 10; = 15; = 15; = 10; =10. Отже = 20; = 30; = 50.

Таблиця 3.1 — Фінансові показники, їхні нормативні значення та частки

Клас підприємства — позичальника визначається залежно від його фінансового рейтингу, обчисленого у балах (табл. 3.2).

Таблиця 2 — Визначення класу позичальника залежно від його фінансового рейтингу

Перерахунок коефіцієнтів у бали здійснюється за формулами, наведеними в таблиці 3.

Таблиця 3 — Співвідношення між фінансовими коефіцієнтами і балами

Порядок застосування викладеної вище методики проілюструємо на наведеному раніше прикладі. Фінансовий стан ВАТ «Конструкція» оцінюватиметься за варіантом, передбаченим для підприємства, яке звернулося з клопотанням про надання короткострокового кредиту. Річну звітність, на підставі якої проводитиметься оцінка фінансового стану підприємства наведено в додатках Б1 — Б4. Оцінка фінансового стану підприємства передбачає попереднє обчислення фінансових показників, перелік яких наведено в таблиці 3.1, на підставі даних фінансової звітності підприємства. Для ВАТ «Конструкція» значення відповідних коефіцієнтів:

К_1.1 = 9036 / 10 945 = 0,83;

К_1.3 = (7367 + 0.8*1538 + 0.7*1 + 0.65*41 + 0.6*220) / 9440 = 0,93;

К_2.1 = 10 380 / 10 945 = 0,95;

К_2.2 = 170 / 10 945 = 0,016;

К_2.3 = 170 / 10 380 = 0,016;

К_3.1 = (7367 + 0.8*1538 + 0.7*1 + 0.65*41 + 0.6*220) / 1513 = 5,79;

К_3.3 = (9036 — 1499) / 1513 = 4,98;

К_3.4 = (9036 — 1499) / 9036 = 0,83.

Перерахунок коефіцієнтів у бали:

Б_1.1 = 16 * 0,83 = 13,28 > 10 = 10;

Б_1.3 = 40 * 0,93 — 24 = 13,2 > 10 = 10;

Б_2.1 = 4 * 0,95 = 3,8 < 5 = 3,8;

Б_2.2 = 0 < 120 * 0,016 < 15 = 1,92;

Б_2.3 = 0 < 80 * 0,016 < 10 = 1,28;

Б_3.1 = 24 * 5,79 = 138,96 > 30 = 30;

Б_3.3 = 0 < 16 * 4,98 < 10 = 79,68 > 10 = 10;

Б_3.4 = 0 < 16 * 0,83 < 10 = 13,28 > 10 = 10.

Загальна оцінка ВАТ «Конструкція» :

Отже, фінансовий стан підприємства є задовільним і відповідає класу В, який свідчать про ймовірність несвоєчасного погашення кредитної заборгованості у повній сумі і в строки, передбачені договором. Проблеми можуть стосуватися стану забезпечення за кредитними операціями, необхідної документації, що свідчить про наявність і ліквідність застави тощо. Фінансова діяльність підприємства потребує пильнішого контролю та усунення недоліків.

Зіставлення фінансового стану підприємств-позичальників із рівнем вико6нання ними своїх кредитних зобов’язань на підставі аналізу кредитних справ із застосуванням кореляційно-регресивного аналізу виявило тісну залежність між цими змінами. Внаслідок статистичної обробки інформації складено таку систему рівнянь:

У результаті розв’язання системи визначено залежність:

де — теоретичний (найімовірніший) рівень виконання кредитних зобов’язань позичальниками залежно від оцінки їх фінансового стану, %

х — оцінка фінансового стану позичальника, бали.

З підвищенням оцінки фінансового стану на один бал рівень виконання кредитних зобов’язань зростає майже на 0.756 відсоткового пункту. Якщо оцінка фінансового стану сягає 78.723 бала і вище — кредитний ризик мінімізується. У разі зниження оцінки до 60 балів сподіваний рівень виконання зобов’язань падає до 85.8%.

Коефіцієнт парної кореляції = 0.70 885.

Найімовірніший рівень виконання кредитних зобов’язань ВАТ «Конструкція» при фінансовому стані у 77 бали є досить високим і становить 98,68%:

Тоді рівень невиконання ВАТ «Конструкція» своїх зобов’язань становить 1,32% (100−98,68). З урахуванням цього розрахуємо економічну ефективність його кредитування для банку (табл. 3.4).

Як видно з розрахунків, з урахуванням імовірності неповернення позички позичальником ВАТ «Конструкція», економічний ефект від його кредитування банком буде нижче, ніж без обліку цього фактора, на 3,2 тис. грн. Отже, банку доцільно розраховувати на менший дохід від кредитних угод з потенційно фінансово нестійкими позичальниками.

Таблиця 4 — Розрахунок економічної ефективності кредитної діяльності банку з урахуванням імовірності неповернення ВАТ «Конструкція» позики

Фінансовий стан підприємства є визначальним фактором його кредитоспроможності. Оцінка такого стану поряд із оцінками кредитної історії позичальника, запропонованого ним бізнес-плану та забезпечення запитуваного кредиту є важливою складовою створення математичної моделі кредитоспроможності, практичне застосування якої сприятиме мінімізації кредитних ризиків. Хоча запропонована методика, як і методика ПАТ КБ «ПриватБанк» в результаті засвідчила високу кредитоспроможність позичальника (98,68%), його фінансовий стан було визначено нижчим на два рейтинги. До того ж нова методика виключає низку недоліків, що властиві методиці ПАТ КБ «ПриватБанк» :

а) використовуються показники, які відображають різні напрямки роботи позичальника;

б) нормативні значення показників математично та логічно обґрунтовані;

в) завдяки розробленим формулам розрахунку балів враховується рівень виконання коефіцієнтів, а визначення величини відхилення в граничних зонах, дозволяє відносити позичальників до різних класів;

г) показники, що використовуються та їх нормативні значення, залежать від терміну кредиту, що надається (довгостроковий чи короткостроковий). До того ж ця методика є більш зручною у використанні. Недоліком методики як рейтингової, є те, що фінансові коефіцієнти відображають попередній період на основі даних про залишки. Врахувати можливість зміни фінансового потенціалу позичальника дозволяє розрахунок економічної ефективності кредитної діяльності банку з урахуванням імовірності неповернення позик позичальниками.

3. Встановлення ліміту кредитування для фізичних осіб за результатами комплексної методики оцінки їх кредитоспроможності

Споживче кредитування в Україні переживає пік популярності - серед жителів більших міст зараз складно зустріти людини, яка ще жодного разу не зверталася в банк за кредитом. У боротьбі за клієнта банкіри намагаються зробити гроші ще більш доступними для споживачів і не зауважувати ризики збільшення проблемної заборгованості в майбутньому.

До 2005 року ринок споживчого кредитування в Україні перебував у стадії становлення. Це пояснювалося низькою платоспроможністю населення й жорсткими умовами кредитування. Для одержання позики, наприклад на покупку побутової техніки, банки вимагали місцеву реєстрацію, довідку про офіційні доходи, ліквідну заставу й первісний внесок. Але вже в 2005;2006 роках банки різко знизили вимоги до платоспроможності клієнтів — при видачі кредитів потрібний був лише паспорт і ідентифікаційний код. Уже в другій половині 2007 року стало зрозуміло, що первісний попит на доступні кредити вдоволений і банкам необхідно шукати нові способи залучення позичальників. Кредитні установи в буквальному значенні слова вийшли на вулицю — ПриватБанк, зокрема, створив мережу своїх кіосків на зупинках суспільного транспорту.

Максимальний розрив між притягнутими й розміщеними ресурсами припав на літо 2008 року. Фінансова криза почалася восени — з виходом постанови правління НБУ № 319 від 11 жовтня 2008 р., яким банкам, заборонили достроково повертати депозити. З закінченням припливу депозитів банки перестали кредитувати бізнес на поповнення оборотних коштів, круговорот процесу завмер. Протягом 2009 року кредитна активність банків була слабкою. Основні зусилля банків були сконцентровані на роботі із проблемною заборгованістю, включаючи її продаж і реструктуризацію. Остаточно розв’язати ці проблеми не вдалося й досі, проте очевидно, що надалі вимоги до позичальників треба посилити. Запропонована у цьому розділі методика широко використовується російськими банками і поєднує в собі рейтингову систему оцінки кредитоспроможності позичальників та метод коефіцієнтів, що робить її більш ефективною за ту, що використовується ПАТ КБ «ПриватБанк» сьогодні. Окрім того зазначена методика дозволяє вирішити найбільш важливе питання регулювання овердрафтового кредитування, що набирає обертів, а саме — визначити ліміт кредитування для кожного позичальника, бо величина потреби клієнта в позичених коштах має відповідати його потенційній спроможності їх повернути. Для аналізу кредитоспроможності фізичної особи на першому етапі використовується бальна система оцінки факторів, що характеризують позичальника. Основна мета бальної оцінки — з’ясувати ступінь наближення розглянутого позичальника до групи найбільш надійних і обов’язкових клієнтів, здатних розраховуватися по своїх боргових зобов’язаннях. Перелік аналізованих факторів, критерії їхньої оцінки й відповідні їм бали наведені в таблиці 5.

Таблиця 5 — Бальна оцінка факторів, що характеризують позичальника

Залежно від кількості набраних балів визначається рейтинг позичальника по таблиці 3.6. У випадку, якщо позичальник набрав 9 і менш балів, подальший розгляд питання про надання кредиту припиняється.

Таблиця 6 — Визначення рейтингу позичальника

На другому етапі аналізу визначається коефіцієнт витрат (К_в), який характеризує поточний фінансовий стан позичальника і показує частку щомісячних витрат позичальника в його доході:

де В — щомісячні поточні витрати позичальника;

Д — сума середньомісячного сукупного доходу позичальника.

Коефіцієнт витрат розраховується на основі даних про доходи й витрати, наданих позичальником у заявці на кредит і підтверджених документально. Середньомісячні сукупні доходи розраховуються шляхом визначення середньоарифметичного значення сукупних доходів, отриманих і підтверджених позичальником. Розрахунковий період містить у собі 12 останніх місяців, за винятком випадків надання позичальником, що здійснює підприємницьку діяльність без утворення юридичної особи, декларації про доходи, коли за розрахунковий приймається останній податковий період.

До складу середньомісячних доходів позичальника включаються: чистий дохід за основним місцем роботи, дохід від роботи за сумісництвом, дохід у вигляді дивідендів, аліменти та виплати дітям, доходи від підприємницької діяльності та орендної плати тощо. До складу щомісячних витрат позичальника відносять поточні витрати, пов’язані з підтримкою життєдіяльності позичальника й членів його родини, обов’язкові щомісячні платежі, пов’язані з житлом (квартплата, комунальні платежі), платежі по кредитах, отриманих раніше, витрати на утримання автомобіля тощо.

Чим менше значення коефіцієнта К_в, тим краще фінансовий стан позичальника. Якщо частка щомісячних витрат позичальника в його доході становить більше 40% (коефіцієнт К_в > 0,4) подальший розгляд питання про надання кредиту припиняється. На третьому етапі аналізу визначається коефіцієнт платоспроможності К_п по таблиці 3.7 залежно від рейтингу позичальника, визаченого по таблиці 3.6 значення коефіцієнта витрат:

Таблиця 7 — Визначення коефіцієнта платоспроможності позичальника

Залежно від коефіцієнта платоспроможності позичальникові привласнюється категорія на момент видачі кредиту (табл. 8). Позичальникам, віднесеним до 4 категорії, кредит не надається.

Таблиця 8 — Визначення категорії позичальника

Ліміт кредитування визначається за формулою:

де ЛК — максимальна сума кредиту, грн;

Д — середньомісячний сукупний дохід позичальника за розрахунковий період;

К_п — коефіцієнт платоспроможності (визначається по таблиці 3.3);

Т — строк кредитування в місяцях, зазначений у заявці на споживчий кредит, або період оборотності, установлений для банківських карт.

Застосуємо наведену методику оцінки кредитоспроможності фізичних осіб до наведених раніше позичальників Демченко В. М. та Кондратенко О. С. та визначимо ліміт кредитування для них (табл. 9)

Таблиця 3.9 — Визначення кредитоспроможності позичальника

Отже, за методом рейтингової оцінки кредитоспроможності фізичних осіб на основі фінансових коефіцієнтів, обом позичальникам буде відмовлено у кредитуванні, причому Демченко В. М. на другому етапі оцінки кредитоспроможності через зависоке значення коефіцієнта витрат, а Кондратенко на третій, через віднесення його до незадовільної категорії позичальників за значенням коефіцієнта платоспроможності.

Адекватна оцінка кредитоспроможності дозволить знизити кредитний ризик і призведе до зниження ціни на позичковий капітал. Натомість нижчий рівень кредитних ставок сприятиме не лише підвищенню якості кредитного портфеля, внаслідок кредитування широкого кола позичальників, але й дозволить розширити діяльність банку і зміцнити свої позиції на ринку.

Висновки Беззаперечним є твердження, що правильна організація процесу кредитування, розробка ефективної і гнучкої системи управління кредитними операціями виступає основою фінансової стійкості комерційних банків. У сучасних умовах з метою забезпечення організації ефективної кредитної діяльності комерційні банки розробляють власну кредитну політику і застосовують практичні механізми її реалізації.

Кредитна діяльність як одна з найбільш ризикових жадає від банку чітко спланованих і обміркованих дій, що досягається шляхом адекватного й планомірного розподілу функцій керування якістю позичок між етапами кредитного процесу. Процес кредитування складний, багатогранний і припускає ряд етапів, кожний з яких покликаний забезпечувати найбільш оптимальне й ефективне рішення поставлених перед банком цілей і завдань. Запропонована структуризація етапів кредитного процесу сприяє чіткому розмежуванню його компонентів та дозволяє розглядати етапи кредитного процесу як методи регулювання ризику, властивому кредитуванню.

Зміст кількісної оцінки кредитного ризику індивідуального позичальника полягає у визначенні його кредитоспроможності. Процес визначення кредитоспроможності складається з оцінки імовірності виконання позичальником умов кредитної угоди, а також масштабу втрат банку при реалізації ризику.

Як уже було сказано, кредитоспроможність позичальника залежить від багатьох факторів. Уже це саме по собі означає труднощі, оскільки кожний фактор (для банку — фактори ризику) повинен бути оцінений і розрахований. До цьому варто додати необхідність визначення відносної «ваги» кожного окремого фактора для стану кредитоспроможності, що також надзвичайно непросто. Ще складніше оцінити перспективи змін всіх тих факторів, причин і обставин, які будуть визначати кредитоспроможність позичальника в майбутній період. Додаткові складності у визначенні кредитоспроможності виникають у зв’язку з існуванням таких її факторів, виміряти й оцінити значення яких у цифрах неможливо. Це стосується в першу чергу морального вигляду, репутації позичальника. Значні складності породжуються також інфляцією, що спотворює показники, що характеризують можливості погашення позичкової заборгованості.

Одним з шляхів вдосконалення методики оцінки кредитоспроможності позичальника є розширення системи фінансових коефіцієнтів в плані детальнішої оцінки фінансової стійкості і ефективності господарської діяльності фірми. Вирішальним фактором методики оцінки фінансового стану підприємства, що запропонована Н. Кручок є добір визначальних щодо фінансового рейтингу підприємства-позичальника показників, сформованих у три групи: майнового стану; ділової активності і прибутковості; ліквідності і фінансової стійкості. Порівняно з методикою ПриватБанк вона є більш виваженою та обґрунтованою завдяки використанню математичного апарату.

Проте одержати єдину, синтетичну оцінку кредитоспроможності позичальника з узагальненням цифрових і нецифрових даних не зовсім реально — для обґрунтованої оцінки кредитоспроможності крім інформації в цифрових величинах потрібна експертна оцінка кваліфікованих аналітиків. При цьому важливо підкреслити: різні способи оцінки кредитоспроможності не виключають, а доповнюють один одного. Це значить, що застосовувати їх треба в комплексі. Запропонована методика оцінки кредитоспроможності фізичних осіб є певною мірою синтезом скорингу та методу коефіцієнтів. Для аналізу кредитоспроможності фізичної особи на першому етапі використається бальна система оцінки факторів, які згруповані в чотири розділи. Всі набрані бали за цими факторами підсумуються і за результатом встановлюється рейтинг позичальника. На другому етапі аналізу визначається коефіцієнт витрат, який характеризує поточний фінансовий стан позичальника. А на третьому етапі залежно від рейтингу позичальника і значення коефіцієнта витрат визначається коефіцієнт платоспроможності, залежно від якого позичальникові привласнюється категорія на момент видачі кредиту. Безумовною перевагою цього метода є можливість визначення ліміту кредитування визначається, що дозволяє врегулювати овердрафтові кредитування, яке набирає обертів.

кредитний банківський платоспроможність економічний

ПЕРЕЛІК ПОСИЛАНЬ

1 Про банки і банківську діяльність [Електронний ресурс]: [Закон України: офіц. текст: станом на 7 грудня 2000 року]. — Режим доступу: http://www.rada.gov.ua

2 Про кредитування [Електронний ресурс]: [Закон України: офіц. текст: станом на 12 грудня 1999 року]. — Режим доступу: http://www.rada.gov.ua

3 Про порядок регулювання діяльності банків в Україні [Електронний ресурс] / Інструкція, затверджена Постановою Правління НБУ № 368 від 28.08.2001. — Режим доступу: http://www.rada.gov.ua

4 Андрушків Т. Проблеми оцінки кредитоспроможності позичальників в управлінні кредитним ризиком банку // Світ фінансів. — 2008. — № 2 (15). — с. 113−118.

5 Банківські операції: Підручник За ред. А. М. Мороза — Київ: КНЕУ, 2000. — 384 с.

6 Бугель Ю. Напрями удосконалення системи банківського кредитування позичальників // Світ фінансів. — 2008. — № 2 (15). — с. 132−136.

7 Бугель Ю. Основні шляхи вдосконалення сучасних методів оцінки кредитоспроможності позичальника // Банківська справа. — 2007. — № 4 (15). — с. 54 — 59.

8 Вітлинський В. В. Кредитний ризик комерційного банку: Навчальний посібник. — Київ: Товариство «Знання», КОО, 2000. — 251 с.

9 Гаврікова А. Розрахунок інтегрального показника ліквідності при визначенні кредитоспроможності клієнтів банку // Вісник Донбаської державної машинобудівної академії. — 2008. — № 2 (12). — с. 72−76

10 Дмитренко М. Г. Кредитування і контроль: Навчально-методичний посібник (у схемах і коментарях) / М. Дмитренко, В. Потлатюк — Київ: Кондор, 2005. — 296 с.

11 Криклій О.А. Управління кредитним ризиком банку: Монографія / О. Криклій, Н. Маслак — Суми: ДВНЗ «УАБС НБУ», 2008. — 86 с.

12 Кручок Н. Стандартизація вимог до кредитної історії позичальника банку та формалізація її оцінки // Вісник Національного банку України. — 2009. — № 11. — с. 6−8.

13 Кручок Н. Оцінка фінансового стану підприємства — позичальника банку // Вісник Національного банку України. — 2009. — № 12. — с. 9−13.

14 Кручок Н. Стандартизація вимог до бізнес — плану та формалізація його оцінки в процесі визначення кредитоспроможності потенційного позичальника // Вісник Національного банку України. — 2010. — № 1. — с. 14−17.

15 Кручок Н. Стандартизація вимог до забезпечення іпотечних кредитів // Вісник Національного банку України. — 2010. — № 3. — с. 42−43.

16 Кручок Н. Моделювання кредитоспроможності позичальників іпотечних кредитів // Вісник Національного банку України. — 2010. — № 4. — с. 39−42.

17 Лаврушин О. И. Банковское дело: Учебное пособие. — Москва: Банковский научно-консультационный центр, 2003. — 428 с.

18 Лагутін В. Д. Кредитування: теорія і практика: Навчальний посібник — Київ: Товариство «Знання», КОО, 2000. — 215 с.

19 Малахова О. Напрями оптимізації роботи банків щодо управління кредитним ризиком // Світ фінансів. — 2008. — № 2 (15). — с. 101−112.

20 Марцин В. Надійність, платоспроможність та фінансова стійкість — основні складові оцінки фінансового стану підприємства // Економіка. Фінанси. Право. — 2008. — № 7. — с. 26−29.

21 Олійник О. Оцінки кредитоспроможності позичальника при довгостроковому банківському кредитуванні // Економіка. Фінанси. Право. — 2007. — № 8. — с. 10−13.

22 Онікієнко С. Банківський кредит як об'єкт оцінки економічної ефективності / С. Онікієнко // Вісник Національного банку України. — 2006. — № 12. — с. 30−33.

23 Офіційний сайт ПАТ КБ «ПриватБанк» — Режим доступу: http://www.privat.ua

24 Пантелеймоненко А. Історичний досвід становлення та розвитку вітчизняної кредитної кооперації // Світ фінансів. — 2008. — № 2 (15). — с. 17−23.

25 Пасічник І. Розробка аналітичного інструментарію оцінки ефективності кредитної політики банку // Вісник Національного банку України. — 2008. — № 1. — с. 36−39.

26 Пищулин А. Национальные особенности кредитного скоринга // Корпоративные системы. — 2007. — № 6. — с. 75−80.

27 Прасолова С. Особливості формування кредитної політики банків України з довгострокового інвестування // Вісник Національного банку України. — 2006. — № 11. — с. 58−61.

28 Чайковський Я. Аналіз сучасного стану і перспективи розвитку банківського кредитування населення в Україні // Світ фінансів. — 2008. — № 2 (15). — с. 124−131.

29 Чашко Т. Концептуальные подходы к совершенствованию кредитного процесса в управлении качеством банковских ссуд // Світ фінансів. — 2009. — № 8 (10). — с. 14−21.

30 Чижиков Г. И. Краткий конспект лекцій по курсу «Охрана труда в отрасли» / Г. Чижиков, И. Марченко, Б. Михайленко — Краматорск: ДГМА, 2003. — 116 с.

31 Чуб П. Ефективна процентна ставка кредитування: реалії та перспективи // Банківська справа. — 2008. — № 2. — с. 73−81.

32 Щеглова С. С. Специфика определения кредитоспособности физических лиц // Банківська справа. — 2007. — № 7 (15). — с. 14 — 19.

ДОДАТОК А1

Баланс за станом на кінець дня 31.12.2008 року ПАТ КБ ПриватБанк