Економічна ефективність використання трудових ресурсів і шляхи її підвищення

МІНІСТЕРСТВО АГРАРНОЇ ПОЛІТИКИ УКРАЇНИ СУМСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ АГРАРНИЙ УНІВЕРСИТЕТ кафедра економіки і контролінгу КУРСОВА РОБОТА з дисципліни «Економіка підприємства»

на тему :

Економічна ефективність використання трудових ресурсів і шляхи її підвищення Суми-2011

Зміст Вступ

1. Теоретичні основи ефективності використання трудових ресурсів

1.1 Поняття «трудові ресурси», їх склад

1.2 Система показників використання трудових ресурсів

1.3 Фактори, що впливають на ефективність використання трудових ресурсів

2. Стан використання трудових ресурсів на підприємстві

2.1 Коротка організаційно-економічна характеристика об'єкта дослідження

2.2 Динаміка складу трудових ресурсів, їх характеристика

2.3 Показники ефективності використання трудових ресурсів

3. Шляхи покращення використання трудових ресурсів

3.1 Продуктивне використання робочого часу

3.2 Розширення робочих місць

3.3 Удосконалення організації і оплати праці

Висновки та пропозиції

Список використаної літератури

ВСТУП

Із переходом до ринкової економіки аналіз трудових відносин стає вагомішим, оскільки робоча сила має вартісну оцінку і є конкурентною на ринку праці. Зростання виробництва продукції сільського господарства може бути досягнуте або за рахунок збільшення кількості застосовуваних ресурсів, або за рахунок підвищення ефективності їх використання. Важливу роль у цьому зв’язку відводять раціональному використанню трудових ресурсів.

Трудові ресурси — особливий і надзвичайно важливий вид економічних ресурсів, оцінка якого визначається чисельністю працівників, що мають певні професійні навички та знання і можуть використовувати їх у трудовому процесі.

Планування і аналіз трудових ресурсів є одним з напрямків економічної роботи на підприємстві, мета якого — виявити підвищення ефективності виробництва за рахунок збільшення його обсягу при кращому використанні трудових ресурсів, що безпосередньо залежить від умов праці і розмірів заробітної плати.

Необхідною умовою ефективного ведення сільськогосподарського виробництва є досягнення високого рівня продуктивності праці, економічна суть якої полягає у зменшення її кількості на виробництво одиниці продукції. Тому значну увагу в даній роботі буде присвячено саме цьому показнику.

Одним із резервів підвищення продуктивності праці є мотивація праці, а отже неможливо провести діагностику трудових ресурсів без аналізу стимулювання праці. Мотивація праці є соціально-економічною основою активізації зусиль персоналу підприємства, що спрямовані на підвищення результативності їх трудової діяльності. Необхідність формування нової мотиваційної системи пов’язана з тим, що в умовах колишнього соціально-економічного механізму, який протягом тривалого часу діяв в аграрній сфері, утворилась суперечність між інтенсивними перетвореннями матеріально-майнових факторів виробництва та екстенсивними змінами у відновлення робочої сили. Це суттєво підірвало мотиваційну основу трудової поведінки і діяльності працівників сільського господарства.

Кадровий потенціал суб'єктів господарської діяльності формується за рахунок трудових ресурсів, які пропонує ринок праці. Мета аналізу кадрового потенціалу підприємства полягає в якісній оцінці трудових ресурсів, ефективності їх використання та виявлення внутрішньовиробничих резервів підвищення продуктивності праці, виправданого зниження матеріаломісткості продукції та соціального захисту працівників.

Для реалізації мети аналізу кадрового потенціалу підприємства необхідно вирішити такі основні завдання: вивчення й оцінка забезпеченості підприємства і його структурних підрозділів робочою силою в цілому, а також за категоріями і професіями; оцінка ефективності використання робочих кадрів за рівнем продуктивності праці та трудомісткості продукції; дослідження організації праці на підприємстві; оцінка динаміки і структури коштів на оплату праці працюючих; виявлення резервів покращення використання кадрового потенціалу підприємства з огляду на виробничо-фінансові результати.

Метою дослідження є виявлення наявного рівня використання трудових ресурсів та можливих резервів поліпшення їх використання на підприємстві.

Для досягнення мети ставилися наступні завдання:

дослідити сутність поняття «трудові ресурси», їх структуру та роль у забезпеченні діяльності підприємства;

проаналізувати наявні методологічні підходи до визначення ефективності використання трудових ресурсів;

дослідити основні шляхи підвищення ефективності використання трудових ресурсів підприємства.

Об'єктом дослідження є процес виробничої діяльності СТОВ"Ранок «у 2008;2010 роках.

При написанні курсової роботи використані наступні інформаційні джерела:

форма 1 «Баланс»;

форма 2 «Звіт про фінансові результати»;

Форма 50 с/г Форма 1-ПВ Форма 3-ПВ Форма 6-РВ примітки до річної звітності;

1. Теоретичні основи ефективності використання трудових ресурсів

1.1 Поняття «трудові ресурси», їх склад Трудові ресурси — це частина працездатного населення, що за своїми віковими, фізичними, освітніми даними, практичними навичками відповідає тій чи іншій сфері діяльності.

Трудові ресурси — це найважливіший фактор розвитку економіки, частина продуктивних сил суспільства.

До трудових ресурсів належить населення, що має фізичний розвиток, розумові здібності і знання, які необхідні для роботи в народному господарстві.

Складові трудових ресурсів:

а) населення у працездатному віці (чоловіки 16—59 років і жінки 16—54 роки, за винятком непрацюючих інвалідів І і ІІ груп і непрацюючих осіб працездатного віку, які одержують пенсію за віком на пільгових умовах);

б) населення, вік якого більший і менший відповідно за нижню та верхню межу працездатного віку, зайняте в народному господарстві.

Вирішальну роль у трудових ресурсах відіграє працездатне населення у працездатному віці. Це сукупність осіб у працездатному віці, здатних за своїми психофізичними даними до участі в трудовому процесі.

Працездатне населення складається з двох груп — економічно активних і економічно неактивних осіб. Співвідношення між ними залежить від соціальних, економічних, політичних та демографічних умов.

До трудових ресурсів належать:

* населення в працездатному віці, крім непрацюючих інвалідів 1-ї і 2-ї груп та непрацюючих осіб, які одержують пенсію на пільгових умовах (жінки, що народили п’ять і більше дітей і виховують їх до восьми років, а також особи, які вийшли на пенсію раніше у зв’язку з тяжкими й шкідливими умовами праці);

* працюючі особи пенсійного віку;

* працюючі особи віком до 16 років.

Згідно з українським законодавством на роботу можна приймати у вільний від навчання час на неповний робочий день учнів загальноосвітніх шкіл, професійно-технічних і середніх спеціальних навчальних закладів у разі досягнення ними 15-річного віку за згодою одного з батьків або особи, яка їх замінює, за умови виконання легкої праці.

В Україні за останні роки склалася несприятлива тенденція, яка визначається скороченням частки населення молодці шого від працездатного і працездатного віку і збільшенням частки населення старшого працездатного віку. Відповідно до рекомендацій МОП і міжнародних конференцій статистиків праці все населення поділяється на економічно активне й економічно неактивне.

Економічно активне населення — це частина населення, яка пропонує свою працю для виробництва товарів і надання різноманітних послуг. Кількісно ця група населення складається із зайнятих із безробітних, які на даний момент не мають роботи, але бажають її одержати.

Економічно неактивне населення — це та частина населення, Яка не входить до складу ресурсів праці. До них належать:

1. учні, студенти, курсанти, які навчаються в денних навчальних закладах;

2. особи, які одержують пенсію за віком або на пільгових умовах;

3. особи, які одержують пенсію у зв’язку з інвалідністю;

4. особи, зайняті веденням домашнього господарства, доглядом за дітьми, хворими родичами;

5. особи, які не можуть знайти роботу, припинили її пошук, вичерпавши всі можливості, проте вони можуть і готові працювати;

6. інші особи, яким немає необхідності працювати незалежно від джерела доходу.

7. Використання робочої сили в процесі праці передбачає її відтворення, яке перебуває у взаємозв'язку із відтворенням суспільного продукту. Процес відтворення робочої сили поділяється на окремі фази. Це фаза формування, фаза розподілу й перерозподілу і фаза використання.

Фаза формування характеризується:

· природним відтворенням, тобто народженням людей та досягненням ними згодом працездатного віку;

· відновленням здатності до праці в існуючих працівників. Для цього їм необхідні продукти харчування, одяг, житло, а також вся інфраструктура сучасного існування людини (транспорт, зв’язок, тощо);

· одержання людьми освіти, спеціальності й певної трудової кваліфікації.

· Фаза розподілу й перерозподілу робочої сили характеризується розподілом її за видами робіт, родом діяльності, а також по організанізаціях, підприємствах, районах, регіонах країни. У системі ринкової економіки ця фаза забезпечується функціонуванням ринку праці.

· Перерозподіл робочої сили здійснюється у вигляді її руху відповідно до попиту і пропозиції на ринку праці.

· Фаза використання полягає у використанні економічно активного населення на підприємствах, в організаціях і в економіці загалом. На цій фазі основна проблема полягає в забезпеченні зайнятості населення і в ефективному використанні працівників.

Усі фази органічно пов’язані між собою.

Розрізняють екстенсивний та інтенсивний типи відтворення робочої сили.

Екстенсивне відтворення означає збільшення чисельності трудових ресурсів в окремих регіонах та в країні загалом без зміни їхніх якісних характеристик.

Інтенсивне відтворення трудових ресурсів пов’язане зі зміною їхньої якості. Це — зростання освітнього рівня працівників, їхньої кваліфікації, фізичних та розумових здібностей тощо. Екстенсивний та інтенсивний типи відтворення взаємно доповнюють один одного.

Основним джерелом поповнення трудових ресурсів є молодь, яка вступає в працездатний вік. Чисельність цієї категорії залежить від режиму її відтворення (розширене — перевищення кількості народжень над числом смертей на 1000 осіб населення; просте відтворення — відсутність приросту чисельності населення, тобто кількість народжених дорівнює числу смертей на 1000 осіб населення; звужене відтворення — не тільки відсутній природний приріст, а й відбувається його абсолютне зменшення — депопуляція), що пов’язано зі зниженням рівня шлюбності і народжуваності в країні, а також із зростанням дитячої смертності.

Сучасній демографічній ситуації притаманна тенденція до зменшення чисельності населення України, його економічно активної частини.

Становлення ринкових відносин характеризується природним переміщенням зайнятості з виробничої сфери у сферу обслуговування, але при цьому необхідно, щоб рівень виробництва забезпечував потреби економіки й населення за рахунок зростання ефективності виробництва на основі досягнень науково-технічного прогресу, удосконалення організації виробництва та праці. В сучасних умовах в Україні цього не відбувається.

Важливе значення для раціонального формування і розподілу трудових ресурсів має розроблення системи їх балансів.

У сучасних умовах формування ринкових відносин існує невідповідність між наявністю ресурсів та потребою в них, що визначає необхідність вироблення додаткових заходів щодо інтенсифікації суспільного виробництва, підвищення продуктивності праці тощо.

1.2 Система показників використання трудових ресурсів Окреслюючи цілі та напрямки розвитку діяльності підприємства, його керівництво має визначити необхідні для їхньої реалізації ресурси, у тім числі трудові.

В умовах ринкової економіки і демократизації суспільства значно зростає значення науково обґрунтованих критеріїв та системи показників ефективності використання трудових ресурсів. Критерії оцінки використання трудових ресурсів відрізняються на різних рівнях управління. На макрорівні критеріями оцінки виступають:

· рівень життя населення та позитивні зміни в соціальній сфер!;

· підвищення темпів зростання національного доходу з розрахунку на одного працездатного;

· збалансованість виробництва за трудовим фактором як найважливіша вимога забезпечення раціональної зайнятості населення;

· рівень економічної активності населення (відношення чисельності трудових ресурсів до чисельності дорослого населення);

· рівень зайнятості (відношення кількості зайнятих до чисельності населення, старшого 15-ти років).

Перші з вказаних критеріїв характеризуються змінами таких показників: національний доход на одну людину і реальні доходи на одну людину, тому що саме вони відображають кінцеві результати трудової діяльності членів суспільства.

Показники величини національного доходу з розрахунку на одного працездатного, зайнятого в народному господарстві і матеріальному виробництві, характеризують відношення різних груп працездатного населення до виробництва національного доходу в залежності від розподілу його (населення) за сферами зайнятості.

Збалансованість трудових ресурсів з основними виробничими фондами та робочими місцями в кількісному та якісному виразі можна характеризувати за допомогою слідуючих показників:

1. нестача або надлишок фактичної кількості робітників у порівнянні із передбаченою потребою і взагалі за основними професіями;

2. відхилення (у той чи інший бік) розряду робітників від тарифікації виконуваних робіт;

3. міра відповідності масштабів та структури підготовки кваліфікованих робітників і фахівців для галузей народного господарства, додаткової потреби у них;

4. рівень укомплектованості робочих місць робочою силою з урахуванням змінності роботи підприємства.

Оцінку використання трудових ресурсів за вказаними критеріями необхідно доповнювати характеристикою впливу на їх рівень сукупності виробничо-технічних, структурних, демографічних, соціально-економічних факторів. При цьому такий аналіз можна здійснювати на різних структурних рівнях: місцевому та регіональному, галузевому і народно-господарському.

До показників, які характеризують використання робочої сили на рівні підприємства, належать:

1. продуктивність праці (визначається відношенням виробленого валового продукту у вартісному виразі до середньорічної кількості працюючих);

2. рівень використання фонду робочого часу;

3. стан дисципліни та плинності кадрів;

4. кількість і питома вага працівників, зайнятих ручною працею;

5. якісна відповідність працюючих вимогам виробництва та зайнятим посадам;

6. відносна та абсолютна кількість працівників, вивільнених з виробництва.

Під вивільненням робочої сили розуміється зменшення кількості робітників на тих чи інших ділянках виробництва внаслідок впровадження нових технологій, покращання організації виробництва, праці та управління.

Основою вивільнення робочої сили є підвищення продуктивності праці, більш ефективне використання трудових ресурсів.

Вивільнення робочої сили може бути двох видів: відносне та абсолютне.

Відносне (умовне) вивільнення робітників може мати місце як при випереджувальному, так і при однаковому зростанні продуктивності праці в порівнянні зі зростанням обсягів виробництва.

Абсолютне вивільнення робітників означає реальне зменшення чисельності персоналу на тих чи інших ділянках виробництва. При цьому кількість вивільнених у більшості випадків не співпадає з кількістю скорочених, оскільки частина вивільнених робітників може бути переведена на вільні робочі місця у межах даного структурного підрозділу. У такому випадку розміри вивільнення перевищують масштаби скорочення.

Показники результативності, якості і складності праці характеризують найбільш суттєві результати трудової діяльності. До них належать: продуктивність праці, співвідношення темпів зростання продуктивності праці та заробітної плати, середньорічна заробітна плата працівників, загальні втрати робочого часу в розрахунку на одного працівника та плинність кадрів.

Розмір та динаміка середньорічної заробітної плати характеризують грошовий еквівалент вартості робочої сили і, певною мірою, рівень життя працівників.

До показників якості праці відносять: соціально-психологічний клімат у колективі, наявність робочої атмосфери, дизайн, чистоту приміщень.

Така система показників дозволяє оцінити основні параметри організації використання трудоактивного населення на різних рівнях.

1.3 Фактори, що впливають на ефективність використання трудових ресурсів В умовах ринкової економіки значно зростає значення науково обґрунтованих критеріїв та системи показників ефективності використання трудових ресурсів. Критерії оцінки використання трудових ресурсів відрізняються на різних рівнях управління. На макрорівні критеріями оцінки виступають:

1. рівень життя населення та позитивні зміни в соціальній сфері;

2. підвищення темпів зростання національного доходу з розрахунку на одного працездатного;

3. збалансованість виробництва за трудовим фактором як найважливіша вимога забезпечення раціональної зайнятості населення;

4. рівень економічної активності населення (відношення чисельності трудових ресурсів до чисельності дорослого населення);

5. рівень зайнятості (відношення кількості зайнятих до чисельності населення, старшого 15-ти років).

Перші з вказаних критеріїв характеризуються змінами таких показників: національний доход на одну людину і реальні доходи на одну людину, тому що саме вони відображають кінцеві результати трудової діяльності членів суспільства.

Показники величини національного доходу з розрахунку на одного працездатного, зайнятого в народному господарстві і матеріальному виробництві, характеризують відношення різних груп працездатного населення до виробництва національного доходу в залежності від розподілу його (населення) за сферами зайнятості.

Збалансованість трудових ресурсів з основними виробничими фондами та робочими місцями в кількісному та якісному виразі можна характеризувати за допомогою наступних показників:

1. нестача або надлишок фактичної кількості робітників у порівнянні із передбаченою потребою і взагалі за основними професіями;

2. відхилення (у той чи інший бік) розряду робітників від тарифікації виконуваних робіт;

3. міра відповідності масштабів та структури підготовки кваліфікованих робітників і фахівців для галузей народного господарства, додаткової потреби у них;

4. рівень укомплектованості робочих місць робочою силою з урахуванням змінності роботи підприємства.

Оцінку використання трудових ресурсів за вказаними критеріями необхідно доповнювати характеристикою впливу на їх рівень сукупності виробничо-технічних, структурних, демографічних, соціально-економічних факторів.

На формування трудових ресурсів України (як на макротак і на мікрорівні) та ефективність їх використання впливають такі фактори та загальні тенденції:

— інтенсивний перерозподіл працівників із промисловості та сільського господарства в інформаційну сферу праці з обслуговуванням населення;

— включення до складу трудових ресурсів працівників з більш високим освітнім рівнем ніж у тих, що вибувають на межі працездатного віку;

— підвищення частки розумової праці;

— зростання попиту на кваліфіковану робочу силу (операторів, наладчиків), що може значною мірою задовольнитись за рахунок безробітних з категорії керівників та спеціалістів;

— уповільнення темпів зниження частки малота некваліфікованої праці у зв’язку з різким скороченням за останні 5 років технічного переозброєння діючих підприємств.

Формування ринкового механізму та системи державного регулювання ринку праці потребують урахування цих та інших факторів, об'єктивних тенденцій, їхнього позитивного і негативного впливу.

У практичній діяльності усі фактори підвищення використання трудових ресурсів поділяють на дві узагальнюючі групи — зовнішні та внутрішні.

До групи зовнішніх факторів відносяться ті, що об'єктивно знаходяться поза контролем окремого підприємства (загальнодержавні та загальноекономічні — законодавство, політика і стратегія, ринкова інфраструктура, макроструктурні зрушення в суспільстві, природні ресурси), а внутрішніх — ті, на які підприємство може безпосередньо впливати (характер продукції технологія і обладнання, матеріали і енергія, персонал, організація виробництва і праці). Проте фактори, що є зовнішніми для підприємства, викликають його прямий господарський інтерес.

Врахувавши їх, можна грунтовніше мотивувати відповідні управлінські рішення, які дозволяють виробити стратегію щодо ефективності використання трудових ресурсів на довготривалий період.

Окрім наведеної глобальної (системної) класифікації, у практиці господарювання для аналітичних цілей та укрупнених розрахунків можуть використовуватись й інші інтегровані групування факторів ефективного використання трудових ресурсів підприємства Ці фактори можна поділити на; матеріально-технічні, організаційні, економічні і соціальні.

Матеріально-технічні фактори пов’язані з науково-технічним прогресом, що забезпечує підвищення ефективності техніки, удосконалення технології, підвищення якості матеріалів.

Важливу роль у забезпеченні зростання продуктивності праці відіграють організаційні фактори. Вони пов’язані з підвищенням концентрації, спеціалізації і кооперування, раціональним розміщенням підприємств, забезпеченням ефективної організації виробничих процесів, праці і заробітної плати. Особливе місце серед організаційних факторів зростання продуктивності праці і заробітної плати займають питання удосконалення управління народним господарством.

Економічні фактори пов’язані з впровадженням у виробництво економічних методів управління. Вони базуються на використанні принципів матеріальної зацікавленості і відповідальності, на впровадженні повного господарського розрахунку, на удосконалюванні ціноутворення, фінансово-кредитного механізму.

Великий вплив на підвищення продуктивності праці мають соціальні фактори. Вони пов’язані з умовами життя та діяльності людей й виробництві й інших сферах суспільного життя.

Усі чотири групи факторів зростання продуктивності праці діють не ізольовано, а в тісному взаємозв'язку, доповнюючи один одного. Однак слід зазначити, що реалізація організаційно-економічних і соціальних факторів потребує, звичайно, значно менших капітальних вкладень, ніж забезпечення інших двох груп факторів. При цьому вони можуть справити великий вплив на підвищення ефективності виробництва і забезпечити найбільш швидку віддачу, а отже, повинні використовуватися в першу чергу. Підвищити продуктивність праці можна двома способами:

1. нарощування обсягу виробництва;

2. скорочення чисельності працюючи, Обидва способи дозволяють зменшити витрати на виробництва — зростання обсягу виробництва при незмінній чисельності дає економію умовно — постійних витрат у собівартості продукції, а зменшення чисельності працівників при сталих обсягах виробництва дає економію зарплати і відрахувань на неї.

2. Стан використання трудових ресурсів на підприємстві

2.1 Коротка організаційно-економічна характеристика об'єкта дослідження СТОВ «Ранок» розташоване в селі Червоний ранок Кролевецького району Сумської області. Це сільськогосподарське підприємництво, яке спеціалізується на виробництві та реалізації молока, зернових та зернобобових.

Розглянемо напрямки спеціалізації підприємства, виходячи зі структури товарної продукції, що виробляється ним, дані по якій наведені в табл. 1.

Таблиця 1.

Аналіз даних показав, що найбільшу питому вагу в структурі товарної продукції займають: молоко 40,4%, зернові та зернобобові 35,0%, приріст ВРХ 18,6%. Таким чином в господарстві склалася молочна спеціалізація з розвинутим виробництвом зернових та зернобобових .

Слід відмітити, що дане господарство відноситься до типу господарств з різко вираженою спеціалізацією так як питома вага кожного із основних видів продукції перевищує 30%. В досліджуваному господарстві простежується поглиблення спеціалізації при виробництві і реалізації молока. В свою чергу виробництво зерна та зернобобових характеризується спадом темпів. При цьому відбувається поглиблення спеціалізації при виробництві і реалізації приросту ВРХ.

Основні і додаткові галузі підібрані раціонально так як тваринництво в достатній мірі забезпечене побічною продукцією рослинництва і зернофураж є цінною кормовою добавкою до раціону тварин. В свою чергу тваринництво дозволяє забезпечувати внесення органічних добрив на поля.

Спеціалізація, яка склалася на підприємстві відповідає природно — економічним умовам.

Як відомо, головною метою функціонування будь-якого підприємства є прибуток. Таблиця 2 містить інформацію про основні фінансові показники, що є мірою прибутковості діяльності підприємства.

Таблиця 2

Основні економічно-фінансові показники

Отже, протягом досліджуваного періоду відбулося зменшення і зростання розглянутих показників. Якщо у 2008 р. обсяг чистого прибутку був додатнім і становив 1185,0 тис. грн., то у 2010 р. він зменшився на 1061 тис. грн., або на 89,5%. Валовий прибуток збільшився на 180,4%, прибуток від реалізації зменшився на 91,1%.

У таблиці 3 розглянемо структуру та динаміку елементів витрат.

Таблиця 3

Аналіз динаміки та структура елементів витрат на основне виробництво

Аналізуючи наведені вище дані, можемо констатувати той факт, що за останні три роки суттєвої зміни у структурі витрат на основне виробництво не відбулося. Але у 2010 році в порівнянні з 2008 роком відбулося скорочення частки матеріальних витрат на 8%. Найбільшу питому вагу у структурі витрат займають матеріальні витрати (в середньому 55,6%), витрати на оплату праці (26,1%), відрахування на соціальні заходи (7,8%).

За останні три роки сума витрат зросла на 25% і в 2010 році склала 4801,0 тис. грн.

Земля — це головний засіб виробництва, без якого неможливий сам процес виробництва продукції рослинництва і тваринництва. Землі сільськогосподарського призначення включають різні за продуктивністю угіддя. У складі сільськогосподарських угідь найбільшу цінність має рілля — з підвищенням її частки підвищуються якість і ефективність використання земельних ресурсів.

Економічна ефективність використання земельних угідь у сільському господарстві характеризується системою натуральних і вартісних показників. До натуральних показників належать урожайність сільськогосподарських культур та виробництво окремих видів сільськогосподарської продукції з розрахунку на 100 га відповідних земельних угідь. До вартісних показників відносять вартість валової продукції, валовий доход та прибуток з розрахунку на 100 га сільськогосподарських угідь. Вартісні показники найбільш повно характеризують економічну ефективність використання землі. За даними таблиці 4 можна оцінити рівень економічної ефективності використання землі у СТОВ «СТОВ Ранок».

Таблиця 4

Ефективність використання землі у СТОВ «СТОВ Ранок» за 2008;2010 роки

Слід зазначити, що виробництво валової продукції в розрахунку на 100 га с/г угідь у 2010 році становило 182,5 тис. грн., що в абсолютному виразі на 10,2 тис. грн. менше у порівнянні з 2008 роком (тобто зниження склало 5,3%). Але, при цьому валового прибутку в розрахунку на 100 га с/г угідь у 2010 році одержано на 39,1 тис. грн. більше в порівнянні з 2008 роком.

Аналіз показує, що виробництво решти видів продукції рослинництва і тваринництва скоротилось, зокрема найсуттєвіше знизилось виробництво зерна (на 58,1%).

Розвиток сільського господарства значною мірою залежить від стану матеріально-технічної бази, головною ланкою якої є основні фонди, їх якісний склад і раціональне співвідношення. Збільшення активної частини основних фондів і раціональне використання оборотних фондів забезпечують підвищення їх ефективності. Стан матеріально-технічної бази СТОВ «Ранок», його забезпеченість виробничими фондами характеризується зменшенням середньорічної вартості основних фондів на 8,4% та збільшенням середньорічної вартості оборотних фондів. Про це свідчать дані таблиці 5.

Таблиця 5

Показники ефективності використання основних фондів СТОВ «Ранок» за 2008;2010 рр.

Аналіз вищенаведеної таблиці дозволяє стверджувати, що у досліджуваному господарстві фондозабезпеченість зменшилась. Однак збільшення фондоозброєності майже в 9 разів у 2010 р. в порівнянні з 2008 р. зумовлене зменшенням майже в 10 разів чистого прибутку на підприємстві. Спостерігається збільшення забезпеченості основних фондів оборотними. Як негативний факт слід було б відзначити значне зростання фондомісткості (на 205% у 2010 році в порівнянні з 2008 роком), що збільшує відповідно собівартість продукції; і зменшення фондовіддачі (на 4,0% за той же період), що свідчить про випереджаючі темпи зменшення валової продукції у порівнянні з вартістю основних фондів.

В цілому, в досліджуваному підприємстві ще не досягнуто оптимальної структури основних виробничих фондів, їх належного співвідношення з оборотними фондами, відповідної норми прибутку. Економічне значення основних фондів полягає в тому, що вони є мірилом і основою розвитку продуктивних сил сільського господарства, забезпечуючи відповідний рівень і темпи збільшення виробництва продукції та підвищення продуктивності праці.

2.2 Динаміка складу трудових ресурсів, їх характеристика Достатня забезпеченість підприємства трудовими ресурсами, їх раціональне використання, високий рівень продуктивності праці відіграють важливу роль у підвищенні ефективності підприємницької діяльності.

Трудовий потенціал кожного аграрного підприємства характеризується абсолютним показником — середньообліковою кількістю працівників і питомим показником — працезабезпеченістю виробництва, що визначається як частка від ділення середньооблікової кількості працівників на площу сільськогосподарських угідь підприємства. Таким чином, у СТОВ «Ранок» працезабезпеченість виробництва у 2010 році становила 0,05 (110: 2255). За сучасного недостатнього рівня механізації та автоматизації виробництва, високого ступеня зношеності машинно-тракторного парку, гостра нестача окремих видів техніки для своєчасного та якісного виконання технологічних операцій зумовлює істотну залежність результатів господарської діяльності підприємства від рівня працезабезпеченості виробництва.

Основою збільшення виробництва сільськогосподарської продукції і підвищення матеріального добробуту населення є раціональне використання трудових ресурсів галузі. Вони є головною складовою частиною продуктивних сил сільського господарства, а їх праця — вирішальним фактором сільськогосподарського виробництва.

В умовах зменшення чисельності працівників сільського господарства важливо забезпечити їх найбільш повне і раціональне використання у виробництві.

Від ефективності використання трудових ресурсів в процесі виробництва залежать показники обсягу виробництва продукції, її собівартість, якість і так далі. Тому аналіз ефективності використання трудових ресурсів є важливим розділом економічного аналізу діяльності підприємства.

Таблиця 7

Оцінка забезпеченості робочою силою

З наведених вище даних видно, що у 2010 році в СТОВ «Ранок» працювало 127 чоловік, що на 6 чол. або на 4,5,5% менше в порівнянні з 2008р. і на 15 чол., або на 10,6% менше в порівнянні з 2009 роком. Найвища чисельність спостерігалась у 2009 році 142 особи, а найменша чисельність — 127 осіб — у звітному, 2010 році. Перш за все, це можна пояснити кризовою економічною ситуацією на підприємстві. Скорочення обсягів виробництва тягне за собою скорочення чисельності працівників.

До трудових ресурсів відносять працездатних чоловіків у віці від 18 до 60 років, жінок у віці від 18 до 55 років. Розглянемо вікову структуру працюючих на підприємстві.

Таблиця 8

Віковий склад робітників підприємства, осіб

Дані таблиці вказують на те, що максимальна кількість робітників (39,44, 24чол.) за 2008р., 2009р. та 2010р. належить до групи від 15−34 років. В середньому структура залишається сталою за аналітичний період.

Таким чином, віковий склад працівників — 15−34 років в 2010 році в порівнянні з 2008 роком значно зменшився, а саме на 38, 5%, при цьому майже не змінилась кількість робітників вікового складу від 50 — 54 та 55−59 років, що свідчить про «старіння» трудового колективу.

Ознайомимося із статевим складом працівників СТОВ «Ранок». Для цього ознайомимось з даними таблиці 9.

Таблиця 9

Статевий склад робітників підприємства

За даними таблиці 7 можна побачити, що структура статевого складу працівників підприємства практично незмінна протягом всього дослідного періоду, а саме частка чоловіків у колективі переважає частку жінок.

Для зростання продуктивності праці велике значення має забезпечення господарств кваліфікованими кадрами, здатними ефективно використовувати засоби виробництва, удосконалювати технології, впроваджуючи прогресивні форми організації і оплати праці на основі досягнень науково-технічного прогресу. Ознайомимось з рівнем освіти працівників на підприємстві.

Таблиця 10.

Структура чисельності працівників за рівнем освіти

Аналізуючи дані таблиці можна відмітити, що спостерігається достатньо стабільна кількість працюючих кожного року за рівнем освіти. Так, за період, що досліджується, частка працівників з повною і базовою вищою освітою по загальній кількості працюючих становить приблизно 10%.

Таблиця 11

Динаміка працівників, які отримують пенсію в СТОВ «Ранок»

Як розглянуто в таблиці вище, на підприємстві працюють працівники, які отримують пенсію (пенсійного віку).

Очевидним є той факт, що найбільша частка працівників, що отримують пенсію, отримують пенсію за віком. В цілому чисельність працівників, які отримують пенсію в 2010 році залишилась на рівні з 2008 роком і складає 11 чоловік.

Працівників, що отримують пенсію за вислугою років в 2008 — 2010 роках в загалі не має. В той же час на 1 особу збільшилась кількість осіб, що отримують пенсію за віком і на 1 особу зменшилась кількість осіб, що отримують пенсію по інвалідності.

Важливим моментом є максимальне використання наявного фонду робочого часу працівників на підприємстві.

Таблиця 12

Використання робочого часу, люд — год.

В СТОВ «Ранок» наявний фонд використовується у максимально можливому обсязі. Коефіцієнт використання робочого часу в 2009;2010 роках становить 0.9. Резерв підвищення існує. Необхідно зменшити кількість невідпрацьованих людино-годин.

Оплата праці на СТОВ «Ранок»

Таблиця 13

Аналізуючи наведені в таблиці 13 дані, ми можемо зробити висновок, що в 2010 році у порівнянні з 2008 роком спостерігається збільшення фонду оплати праці як в цілому, так і відповідно середньорічної та середньомісячної заробітної плати робітників.

2.3 Показники ефективності використання трудових ресурсів Особливості сільськогосподарського виробництва зумовлюють систему показників і методику обчислення продуктивності праці. Рівень продуктивності праці в сільському господарстві визначається співвідношенням обсягу виробленої продукції і затрат живої праці. Обсяг валової продукції сільського господарства може обчислюватись як у натуральному, так і вартісному виразі. У галузях сільського господарства, де виробляється однорідна продукція (зерно, молоко, тощо), обсяг валової продукції виражається в натуральних або вартісних показниках.

Оскільки у господарствах виробляється багато видів продукції різної споживної вартості, валовий обсяг її виражається у вартісній формі і оцінюється в порівнянних цінах.

При визначенні обсягу виробленої валової продукції сільського господарства враховуються не лише кількісні, а й якісні показники за встановленими стандартами якості певної продукції. Наприклад, виробництво молока різної жирності обчислюється в перерахунку на базисну жирність.

Затрати праці в сільському господарстві виражаються в одиницях робочого часу (людино-годинах, людино-днях), а також у чисельності середньорічних працівників сільськогосподарських підприємств. При виробництві сільськогосподарської продукції затрачається праця безпосередніх виробників (механізаторів, операторів машинного доїння, скотарів тощо) та спеціалістів і керівників господарств. В умовах підвищення рівня технічної озброєності сільського господарства прямі затрати скорочуються, а затрати праці інженерно-технічних працівників (агрономів, зооінженерів, ветеринарних лікарів), які обслуговують рослинницькі і тваринницькі галузі, постійно зростають.

Продуктивність праці в сільському господарстві характеризується системою прямих і непрямих показників.

Прямі показники визначаються кількістю продукції, що виробляється за одиницю робочого часу. Вони безпосередньо характеризують її рівень в окремих галузях, сільськогосподарських підприємствах або в сільському господарстві в цілому. Вони виражаються в натуральній і вартісній формі.

До прямих показників продуктивності праці належать:

1) виробництво окремих видів сільськогосподарської продукції (зерна, молока, приросту живої маси тварин, тощо) в натуральному виразі з розрахунку на 1 люд.-год;

2) прямі затрати праці (люд.-год) на виробництво 1 ц продукції (характеризують трудомісткість продукції);

3) вартість валової продукції рослинництва, тваринництва або сільського господарства в цілому з розрахунку на 1 люд.-год;

4) вартість валової продукції сільського господарства з розрахунку на одного середньорічного працівника.

Продуктивність праці визначають не тільки за вартістю валової продукції, а й за масою створеної чистої продукції. Це новостворений продукт, або валовий доход, розмір якого обчислюють як різницю між вартістю валової продукції і матеріальними витратами сільськогосподарського виробництва. В умовах підвищення технічної озброєності сільського господарства і відповідної зміни співвідношення між живою і уречевленою працею обчислення показників продуктивності праці за валовим доходом (чистою продукцією) дає змогу більш повно оцінити дійсний вклад окремих галузей і підприємств у масу новоствореного продукту. На основі порівняння показників за валовою і чистою продукцією можна більш глибоко вивчити ефективність використання живої праці і обґрунтувати резерви подальшого її підвищення.

У сільському господарстві, як правило, кінцеву продукцію обліковують в кінці року, а не щодня і щомісяця, як у промисловості. Тому й продуктивність праці визначають за кінцевою продукцією. Проте при її визначенні в різних галузях сільськогосподарського виробництва слід враховувати і їхні специфічні особливості. Наприклад, у молочному і м’ясному скотарстві продуктивність праці можна визначати в різний час, тобто в період лактації корів, нагулу і відгодівлі тварин щоденно, щотижнево і щомісячно, тоді як у рослинницьких галузях — після завершення виробництва, наприкінці року.

Продуктивність праці протягом року обчислюють і аналізують системою непрямих показників, які визначають із співвідношення обсягу виконаних робіт і затрат робочого часу. До них відносять:

1) затрати праці на вирощування 1 га посіву сільськогосподарських культур (люд.-год);

2) затрати праці на 1 голову окремих видів худоби (люд.-год);

3) навантаження посівних площ з розрахунку на одного середньорічного працівника;

4) навантаження поголів'я худоби на одного середньорічного працівника відповідної галузі тваринництва.

Непрямі показники продуктивності праці характеризують обсяг виконаних робіт з розрахунку на одиницю робочого часу. Вони лише приблизно оцінюють рівень продуктивності праці, проте дають змогу своєчасно протягом усього періоду виробництва сільськогосподарської продукції визначати його динаміку. Звідси їх значення для контролю і аналізу змін у затратах праці в процесі виконання різних сільськогосподарських робіт. Непрямі показники дають можливість робити висновки про рівень продуктивності праці в період до одержання продукції, після чого можна визначати основні показники продуктивності праці. Отже, значення додаткових показників полягає в тому, що вони дозволяють вишукувати та використовувати резерви підвищення ефективності праці безпосередньо під час виконання сільськогосподарських робіт, чим сприяють підвищенню продуктивності сільськогосподарської праці.

Натуральні показники визначають діленням прямих затрат людино-годин, що виникають у процесі виконання технологічних операцій, на обсяг виробленої продукції.

Розглянемо в таблиці 14 динаміку чисельності робітників та ефективність їх використання в СТОВ «Ранок».

Таблиця 14

Динаміка чисельності робітників та ефективність їх використання

Аналіз даних показав, що середньооблікова чисельність працівників, зайнятих у сільськогосподарському виробництві, на підприємстві залишилась майже без змін. Чисельність робітників в рослинництві постійно зростає, а в тваринництві за останній рік зменшилась. В тваринництві зайнято 53,5% від загальної кількості працюючих., так як ця галузь більш трудомістка. Трудова активність з кожнім роком зменшується. В 2010 році порівняно з 2008 роком трудова активність зменшилась на 27,1 днів. Що ж до коефіцієнта використання річного фонду робочого часу, він також зменшився в порівнянні з 2008 роком на 11,6%. Продуктивність праці робітників з кожним роком зменшується. В цілому по підприємству в 2010 році відбулось зменшення в порівнянні з 2008 роком на 10%.

В цілому, за результатами аналітичного розділу можна зробити висновок, що на підприємстві наявні резерви в використанні трудових ресурсів.

трудовий ресурс продуктивність

3. Шляхи покращення використання трудових ресурсів

3.1 Продуктивне використання робочого часу Важливою особливістю показника продуктивність праці є його динамічність. Він постійно змінюється під дією величезної кількості чинників. Одні з них сприяють підвищенню продуктивності праці, інші - навпаки, її зниженню. Крім цього, на рівень і динаміку продуктивності праці впливають також умови, в яких відбувається процес праці, об'єктивні або суб'єктивні причини, які можуть підсилювати дію того чи іншого чинника, або послаблюють його.

Чинники зростання продуктивності праці - це ті рушійні сили або об'єктивні і суб'єктивні причини, під впливом яких змінюється її рівень. Такими силами (чинниками) є: технічний прогрес; удосконалення організації виробництва, управління і праці; зміна форм власності тощо. Різноманітність конкретних шляхів і засобів досягнення вищої продуктивності праці викликає необхідність класифікації чинників її зростання.

Усі чинники, які діють на продуктивність праці, можна поділити на дві групи. Перша група включає чинники, які діють у напрямку підвищення продуктивності праці, поліпшення організації праці і виробництва та соціальних умов життя працюючих. Другу групу становлять чинники, які негативно позначаються на продуктивності праці. До них належать несприятливі природні умови, погана організація виробництва і праці, напружена соціальна обстановка.

З огляду на сутність праці як на процес споживання робочої сили, матеріальних елементів, що вимагає деяких зусиль щодо їх раціонального поєднання, розрізняють три основні групи чинників продуктивності праці, а саме:

— матеріально-технічні чинники, що характеризують рівень розвитку, якість, ступінь використання засобів виробництва, передусім знарядь праці;

— соціально-економічні чинники, що характеризують склад робочої сили, її кваліфікацію, характер та умови праці, ставлення робітників до праці;

— організаційні чинники, що характеризують рівень організації праці, організації виробництва, управління виробництва.

До матеріально-технічних чинників зростання продуктивності праці належить підвищення технічної та енергетичної озброєності праці на основі науково-технічного прогресу (впровадження комплексної механізації та автоматизації, удосконалення технології виробництва, зниження матеріало-місткості продукції, комп’ютеризація виробництва тощо).

Велике значення для підвищення продуктивності праці мають соціально-економічні чинники. Вони визначаються якісними характеристиками людської складової виробництва та методами мотивації праці, ставленням робітників до своїх обов’язків, характером та умовами праці, соціально-психологічним кліматом у трудових колективах. До них належать: матеріальна і моральна зацікавленість у результатах праці кожного працівника і колективу в цілому; рівень кваліфікації працівників, якість їх професійної підготовки та загальний культурно-технічний рівень; ставлення до праці, підвищення дисципліно-ваності, активності, творчої ініціативи працівників; зміна форм власності на засоби виробництва і результати праці.

Оплата праці в СТОВ «Ранок» є одним з основних елементів витрат.

Таблиця 15

Прогнозування фонду оплати праці в СТОВ «Ранок»

Таким чином, ми спрогнозували фонд оплати праці на 2011р., який становить 1790,1 тис.грн.

До організаційних чинників зростання продуктивності праці відносять такі, що характеризують рівень організації праці, організації виробництва, управління виробництвом: удосконалення форм організації суспільного виробництва, спеціалізація підприємств і їх надійна наступна кооперація; організація матеріально-технічного постачання, енергопостачання, ремонтного обслуговування; підвищення якості планування, організаційно-технічної підготовки виробництва; своєчасне впровадження нової техніки і технології, модернізація діючого обладнання; раціональні поділ і кооперація праці між різними категоріями і групами працівників; удосконалення організації та обслуговування робочих місць; поліпшення нормування праці, впровадження підрядних, орендних форм організації та стимулювання праці; удосконалення системи управління виробничим процесом; організація внутрішньо-господарського розрахунку.

3.2 Розширення робочих місць Організація праці - це система науково обґрунтованих заходів, спрямованих на створення умов раціонального використання робочої сили в процесі виробництва.

Суть організації праці полягає у встановленні порядку побудови трудового процесу, який складається з окремих операцій і елементів.

До основних елементів організації праці в колективі відносять:

поділ і кооперація праці;

раціональні прийоми і способи праці;

організація робочого місця і його обслуговування.

Поділ праці - це процес відокремлення різних видів діяльності, спеціалізація працівників на виконанні певного кола функцій, за якої окремі працівники виконують різні роботи або операції, що доповнюють одна одну. До економічних критеріїв поділу праці відносять затрати робочого часу і матеріальні затрати на виконання робіт, рівень використання кваліфікації працівників, тривалість виробничого циклу виготовлення продукції, рівень продуктивності праці, витрати виробництва, прибуток підприємства. Психофізіологічними критеріями поділу праці є показники працездатності людини, яка залежить від санітарно-гігієнічних умов праці, ступеня важкості та напруження праці, поєднання фізичних навантажень з розумовими. Соціальними критеріями поділу праці є стабільність колективу, низька плинність персоналу, висока дисципліна праці, хороший стан міжособистісних відносин між працівниками, задоволеність змістом і умовами праці.