Страховий нагляд у країнах європейського союзу

Страховий нагляд у країнах європейського союзу Нагляд за страховою діяльністю здійснюється в усіх країнах з ринковою економікою. Страхуванню тут приділяється особлива увага. Держава та її громадяни надто зацікавлені в соціальне орі­єнтованому розвитку страхової справи, який, у свою чергу, зале­жить від стану економіки.

Страхування є невідчутним і непомітним товаром, через що в людини непідготовленої створюються певні проблеми з його сприйняттям. Потрібно, щоб у суб'єктів народного господарства та окремих громадян формувалася довіра до страховиків (це осо­бливо актуально для України). Банкрутство або несумлінна пове­дінка, про яку стало відомо громадськості одного страховика, здатні підірвати довіру до інших компаній.

І, нарешті, народногосподарське значення страхування. За об­сягами капіталів страхове господарство в розвинених країнах поступається лише банківському, а інколи й випереджає його.

Беручи до уваги, що у країнах Європейського союзу (ЄС) за­вершується активний процес уніфікації державного регулювання страхової справи, розглянемо умови здійснення державного на­гляду за страховою діяльністю на прикладі Німеччини — однієї з найпотужніших за економічним розвитком країни ЄС.

Правові основи й головна мета нагляду. У Німеччині страхо­вий нагляд базується, передусім, на Законі про страховий нагляд (далі - ЗСН).

Згідно із ЗСН головна мета страхового нагляду — забезпечу­вати достатній захист інтересів застрахованих і гарантії того, що майбутні зобов’язання страхової компанії можуть бути виконані в будь-який момент.

Для забезпечення інтересів страхувальників відомство нагля­ду стежить:

* за тим, щоб коректно було сформульовано умови страхування, які описують самий продукт, а також права й обов’язки сторін, що домовляються. Це стосується передусім приватних клієнтів, котрі стосовно страхової компанії завжди найменш поінформовані, а то­му потребують особливого захисту. Бажаними для споживача є не лише вимоги ЗСН щодо повноти та ясності опису продуктів, а й їх уніфікація, передусім у масовому страхуванні, оскільки саме це дає змогу потенційним страхувальникам скласти уявлення про пропо­зицію страховиків. Проте європейські законодавці побачили у пре­вентивному контролі за умовами й тарифами занадто явне втручан­ня у вільний розвиток страхування і заборонили країнам-членам ЄС здійснювати такий попередній контроль, тобто видавати дозво­ли на умови страхування або тарифи;

* щоб споживач перед укладенням договору страхування був докладно поінформований про предмет і умови страхування, а отже, і міг оцінити пропонований продукт, ЗОН змушує страхові компанії виконувати цю вимогу згідно з європейськими інструк­ціями зі страхування. Крім того, у рамках закону про договір страхування страхувальникові надається право розірвати договір протягом двох тижнів після укладення. Якщо страхова компанія надає клієнтові необхідну інформацію лише після укладення до­говору, наприклад тоді, коли висилає поліс, клієнт має можли­вість заперечити договір також протягом двох тижнів.

Особливо для забезпечення постійного виконання майбутніх зобов’язань страхової компанії відомство нагляду має стежити за тим, щоб компанія вела свої справи належним чином, отримувала відповідні премії за надані страхові послуги і створювала належ­ні резерви, мала достатньо вільних коштів для покриття несподі­ваних збитків і мала адекватне перестрахування, належним чи­ном звітувала про свою діяльність, тобто складала баланси та розрахунки на підставі єдиних принципів і правильно оцінювала своє фінансове становище.

Отже, в Німеччині нагляд здійснюється не лише за страховою компанією, а й (із зазначеним обмеженням) за продуктами, що їх вона пропонує.

Розмежування й розподіл функцій у сфері нагляду за стра­ховою діяльністю. У Німеччині страховому нагляду підлягають без обмежень усі приватні і публічно-правові страхові компанії, котрі здійснюють пряме страхування в рамках чинного законо­давства, з місцезнаходженням у Німеччині або державі за межа­ми ЄС і Європейського економічного простору (ЄЕП). Лише об­меженому нагляду підлягають компанії з місцезнаходженням в іншій державі-членові ЄС або в державі-члені ЕЄП, що через філії або в рамках надання послуг ведуть діяльність у Німеччині, а також такі вітчизняні компанії, які здійснюють виключно пере­страхування.

Водночас не підлягають нагляду за ЗСН установи соціального страхування, тобто офіційні лікарняні каси, офіційне пенсійне страхування або страхування на випадок безробіття. Ці установи із забезпечення соціальної безпеки працюють на цілком іншій правовій і технічній основі і контролюються іншими державними органами.

Важливе значення має також врахування федеративної струк­тури, що в умовах України є не зовсім звичайним. Відповідно до федеративної структури Німеччини страховий нагляд розподіле­ний між федерацією і землями. Федеральне відомство нагляду за страховою діяльністю (ФВСН) здійснює нагляд за діючими в Ні­меччині приватними страховими компаніями, а також публічноправовими конкуруючими страховиками, котрі діють і за межами окремої землі.

У процесі часткової гармонізації національного законодавства з нагляду для підприємств із місцезнаходженням у країнах-членах спочатку були істотно спрощені умови створення філій, а після цього і вимоги до страхової діяльності в так званій сфері послуг. За допомогою Директиви з укладання балансу страхових компаній від 19 грудня 1991 року та Директив зі страхування від збитків і страхування життя від 1992 року була майже завершена уніфікація правової бази наглядової діяльності, і в 1994 році ви­ник єдиний страховий ринок, що охоплює всі держави Європей­ського економічного простору.

Найважливішою зміною є введення принципу країни перебуван­ня. Компанія з місцезнаходженням в одній з держав-членів ЄС або державі-членові Європейського економічного простору перебуває щодо всієї її комерційної діяльності в ЄЕП в основному під нагля­дом вітчизняного відомстваостанній видає дозвіл і здійснює пото­чний фінансовий нагляд під особисту відповідальність. Проте пра­вовий нагляд за діяльністю в інших державах-членах ФВСН здійснює спільно з відомством відповідної держави.

Особливе значення для Німеччини має заперечення, що місти­ться в директивах на встановлення залежності використання умов страхування й тарифів від попереднього дозволу. Завдяки цьому відомство нагляду було позбавлене важливого засобу по­переднього нагляду, що добре себе зарекомендував та служив за­хисту страхувальників. Компанії мають право пропонувати свої страхові продукти на ринку без перевірки, так, що їхні клієнти більшою мірою змушені здійснювати власний контроль на стадії до укладення договору. З огляду на різноманітність умов і тари­фів, що пропонуються, споживачеві складно порівнювати проду­кти на підставі співвідношення ціни та споживної вартості послу­ги. Відомство, щоправда, залишає за собою можливість перевіряти умови й тарифи пізніше та забороняти їх подальше використання, якщо вони суперечать інтересам страхувальників.

Етапи здійснення нагляду, У сфері нагляду розрізняють два етапи: етап видачі дозволу і поточний нагляд за діяльністю стра­хових компаній.

Надання дозволу і його передумови. Нагляд повинен мати по змозі превентивний характер. Відомство нагляду має піклуватися про те, щоб уникнути обмеження інтересів страхувальників. То­му страхування може, за деякими винятками, здійснюватися ли­ше тоді, коли страхова компанія має дозвіл відомства нагляду. Той, хто здійснює страхування без відповідного дозволу або укладає для такої компанії договори страхування (чи є посеред­ником при укладенні таких договорів), підлягає покаранню.

Якщо компанія, розташована в Німеччині, має намір отримати дозвіл на здійснення страхової діяльності, вона повинна виконати такі умови:

* набрати певної правової форми (акціонерне товариство, стра­ховий союз на основі взаємності, публічно-правова установа);

* здійснювати тільки страхування і діяльність, безпосередньо з ним зв’язану (наприклад, посередництво у галузі страхування). Дія­льність, не пов’язана зі страхуванням, забороняється в принципі;

* якщо компанія має намір здійснювати страхування життя або страхування на випадок хвороби, вона не має права водночас здійснювати страхування від збитків. Вона має спеціалізуватися на страхуванні життя або страхуванні на випадок хвороби. Стра­хування життя й страхування на випадок хвороби являють собою частину системи соціальної безпеки;

* страхова кампанія повинна надати бізнес-план з описом ри­зиків, які вона має намір покривати. До бізнес-плану додаються установчі документи компанії, а також договори з іншими ком­паніями, що стосуються аспектів акціонерного права;

* у певних сферах особистого страхування (деякі пенсійні ка­си, похоронні каси) і в разі наміру здійснювати обов’язкове стра­хування, компанія повинна надати загальні умови страхування, а коли йдеться про страхування життя й страхування на випадок хвороби (тобто страхування, покликане замінити обов’язкове ме­дичне страхування), також і технічні основи розрахунку премій і резервів;

* страховик повинен сформулювати основи своєї політики у сфері перестрахування;

* компанія, котра має намір здійснювати страхові операції, по­винна надати докази наявності достатнього обсягу власного капіта­лу. Мінімальний розмір власних коштів (мінімальні гарантійні фон­ди) визначений нормативними документами ЄС. Він залежить від галузі страхування, в якій має намір діяти страховик. Окрім цих власних коштів, компанія повинна володіти засобами для організа­ції своєї діяльності й створення структури збуту послуг;

* потрібні докази, що керівники компанії є надійними (прида­тними за особистими якостями) і володіють необхідною профе­сійною кваліфікацією та досвідом роботи;

* страховик подає перелік фізичних або юридичних осіб, які мають значні частки (щонайменше 10% номінального капіталу або статутного фонду). Власники значних часток мають гаранту­вати солідне й обачливе керівництво компанією;

* відомство нагляду повинно переконатися в тому, що за на­явності зв’язків з іншими компаніями (наприклад, у рамках кон­церну) буде можливий ефективний нагляд за діяльністю страхо­вої компанії.

У випадку, якщо відомство нагляду після перевірки поданих документів дійде висновку про наявність усіх законодавчих пе­редумов, воно зобов’язане видати дозвіл. Останнє не може бути поставлене в залежність від перевірки потреб страхового ринку.

Виданий дозвіл діє на території ЕС, а також у державах ЄЕП. Якщо компанія має намір поширити свою діяльність на одну з цих держав, вимагається лише формальна заява відповідному ві­домству страхового нагляду.

Поточний нагляд. Після видачі компанії дозволу на заняття страховою діяльністю страхова компанія перебуває під постій­ним наглядом. Відомство має збирати й аналізувати інформацію, перевіряти ділові документи і спостерігати за всім комплексом страхової діяльності для вчасного викриття можливих порушень та недоліків (порушення приписів, некоректна робота зі страху­вальниками і, звичайно, фінансові проблеми). Коли виникають такі явища, відомство нагляду має вжити заходів для відновлення нормальних умов.

Якими можливостями отримання інформації володіє відомст­во страхового нагляду?

1. Кожна зміна плану діяльності страховика може набирати чинності лише після дозволу відомства нагляду. Зміною плану страховика є, наприклад, поширення його діяльності на інші га­лузі страхування. Компанія повинна повідомляти про намір ви­користати нові або змінені умови обов’язкового страхування й страхування на випадок хвороби. Щодо останнього, а також що­до страхування життя компанія має інформувати про основи, на яких розраховувалися премії і страхові резерви. В особливих об­ставинах страховий нагляд може також вимагати інші ділові до­кументи, наприклад умови страхування або договори з посеред­никами.

2. Страхові компанії мають постійно інформувати органи страхового нагляду про розміщення вкладів. При цьому страхо­вики повинні враховувати законодавчі вимоги, спрямовані на за­безпечення рентабельності й надійності таких вкладів. За рахунок комбінації та диверсифікації вкладів страхові компанії повинні бути захищені від ризику великих втрат капіталу.

3.На підставі особливих приписів кожна страхова компанія зобов’язана звітувати й надавати інформацію, що вимагається для визначення її економічного й фінансового становища, не тільки громадськості (зовнішня звітність), але й, передусім, ві­домству нагляду (внутрішня звітність). Окремі, заздалегідь відомі фінансові показники, подаються ФВСН щокварталу.

4. Відомство нагляду перевіряє компанії через певні проміжки часу за місцем знаходження офісу, а в разі необхідності також у відділеннях і філіях в інших державах ЄС і ЄЕП. На вимогу перевіряючих їм повинні подаватися всі документи і видаватися будь-які довідки про діяльність компанії.

5.ФВСН розглядає щорічно багато тисяч скарг страхувальни­ків. Часто вони дають уявлення про труднощі або порушення в страхових компаніях, у тому числі при укладенні договорів стра­хування.

У розпорядженні ФВСН є різноманітні засоби для вжиття за­ходів стосовно страхових компаній, що не дотримуються встано­влених вимог. На підставі ЗОН відомство нагляду може видавати розпорядження, доцільні й необхідні для попередження або усу­нення порушень, що загрожують інтересам страхувальників. Можливі порушення описані в ЗОН.

Окрім цієї загальної умови закон надає відомству нагляду ці­лий ряд спеціальних повноважень (аж до відкликання дозволу), що мають на меті попередити типові загрозливі ситуації.

Відомство нагляду може діяти як у сфері професійних питань, так і в кадровій сфері. Наприклад, воно може призначити спеці­ального уповноваженого в правління, спостережну раду і, навіть у вищий орган компанії. Компанії можуть оскаржити заходи ві­домства нагляду через суд.

Федеральне відомство нагляду впливає на компанії не тільки за допомогою класичного інструменту адміністративних актів, а й, передусім, із допомогою пропозицій, рад, попереджень, висло­влювання невдоволення і т. п. Завдяки цьому Федеральне відомс­тво нагляду прагне брати участь у визначенні такого характеру діяльності страхового товариства, що давав би змогу взагалі уни­кати ситуацій, в яких потрібні формальні попередження або сан­кції.

Участь у справах про банкрутство. Відомство нагляду, при­родно, виконує особливі функції у випадках банкрутства страхо­вих компаній. Немає потреби спинятися тут на цьому питанні, бо протягом більш ніж 60 років у Німеччині не було жодного серйо­зного випадку банкрутства страховиків. Цей факт доводить, що німецька система страхового нагляду добре себе зарекомендува­ла. Досягнуто головної мети: забезпечено можливість страхових компаній у будь-який момент виконати зобов’язання за догово­рами страхування.

Структура й фінансування ФВСН. Федеральне відомство страхового нагляду почало свою діяльність 1 липня 1901 року. Під назвою того часу «Імператорське відомство нагляду за приватним страхуванням». Відомство є частиною адміністративного апарату федерації, входить до сфери діяльності Міністерства фінансів і має сьогодні у своєму складі близько 350 співробітників. Очолює відом­ство президент, що має заступника в особі віце-президента. Відомс­тво складається з 43 відділів, об'єднаних у 7 управлінь.

Особлива увага приділяється складу і кваліфікації співробіт­ників (у тому числі ЇЇ постійному підвищенню). Так, у вищій лан­ці (президент, віце-президент, начальники управлінь і відділів, референти) зайняті тільки працівники з університетською еконо­мічною, юридичною або математичною освітою.

Існує окремий план, який ухвалюється щорічно Бундестагом при затвердженні федерального бюджету. Зафіксовані в кінці бюджетного року видатки ФВСН на 90% припадають на піднаг­лядні компанії.

Видатки розподіляються серед них залежно від обсягу одер­жуваних страхових премій. Решта 10% покриваються з загаль­них податкових надходжень до бюджету.