Місце України в світовому господарстві

РЕФЕРАТ на тему:

Місце України в світовому господарстві.

ПЛАН

ВСТУП

1. МІСЦЕ УКРАЇНИ НА СВІТОВОМУ РИНКУ.

2. ОСНОВНІ ПЕРСПЕКТИВИ УКРАЇНИ НА МІЖНАРОДНИХ РИНКАХ ВИСНОВКИ ВИКОРИСТАНА ЛІТЕРАТУРА.

ВСТУП

Зовнішньоекономічна діяльність, тобто міжнародний обмін това­рами й послугами, належить до числа найбільш давніх форм між­народних відносин. До неї також належать рух капіталу, міжнарод­на міграція робочої сили, міжнародні валютні відносини. Необхід­ність і ефективність системи міжнародного обміну очевидна: для кожної країни характерний свій набір природних ресурсів, розміри капіталів і праці, які можуть бути використані для виробництва ВНП. Спеціалізація країни на виробництві товарів, для яких у неї є найкращі умови, дає змогу їй розширити їх випуск, використавши частину з них для продажу, а за виручені гроші закупити товари, яких не вистачає.

Виходячи з економічної доцільності, держава планує свою зов­нішньоекономічну діяльність, яка відіграє важливу роль у розвитку економіки будь-якої країни (й України зокрема). Вона створює умови для економії витрат в економіці або в окремих її галузях. Плани зовнішньоекономічної діяльності націлюють на встановлення й розвиток взаємовигідних зв’язків з країнами світу. Вони мають всебічно враховувати переваги, які випливають з міжнародного розподілу праці в інтересах розвитку економіки, технічного прогре­су та підвищення рівня життя народу.

Перехід України до фази економічного пожвавлення та підне­сення в нових умовах господарювання може здійснюватися за зрахунок ефективного використання власного ресурсного потенціалу шляхом упровадження новітніх технологій. Основою нової еконо­мічної стратегії у сфері зовнішньоекономічної діяльності України мають бути зацікавленість людини у вільному підприємництві та розвитку товарного виробництва, а також упровадженні ринкових відносин, запровадження в обіг твердої конвертованої грошової одиниці, НТП із застосуванням активної інноваційної, інвестиційної та структурної політики, рівноправне співіснування різних форм власності.

Щоб стати рівноправним учасником загальноєвропейського процесу інтеграції, Україні необхідно докласти немало зусиль для створення нової економічної системи, проходження стабілізаційного періоду, подолання кризи економіки, усунення бар'єрів у спілку­ванні із зовнішнім світом, налагодження активних і взаємовигідних зв’язків з країнами-партнерами. Для цього має бути створена ін­фраструктура, сумісна із західноєвропейською та здатна функціо­нувати з нею в одній системі координат. Головні її елементи — це самостійні суб'єкти господарської діяльності, економічний раціона­лізм у відносинах з країнами-учасницями, створення режиму віль­ного руху товарів, послуг, капіталів, формування мережі банків і ділових центрів для фінансування та інформаційної підтримки дер­жавних та приватних інвестиційних проектів, комплексне викорис­тання й охорона природних ресурсів, співробітництво в розвитку паливно-сировинної бази, раціональне використання енергетичних ресурсів, співробітництво в технологічному оновленні металургійних підприємств, розвитку АПК, харчової та переробної промисловості, створення сучасних телекомунікацій, розвиток уніфікованої митної системи.

Для інтеграції з економікою європейських та інших країн Україні необхідно максимально використовувати переваги міжнародного розподілу праці та розташування в центрі Європи, створити сприятливий клімат для залучення іноземного капіталу та зарубіжних інвестицій. На сучасному етапі понад половину експорту України припадає на Європу. Одним з найважливіших завдань зовнішньое­кономічної діяльності є диверсифікація ринків збуту та просування українських товарів у Африку, Латинську Америку, Азію з метою збільшення обсягів експорту та валютних надходжень.

Промисловий потенціал України достатній для успішного вирі­шення проблем забезпечення валютних надходжень, потрібних для закупівлі найнеобхіднішого з імпорту, покриття загальнодержавних потреб і сплати зовнішнього боргу. Важливо збільшити питому вагу продукції машинобудування в загальному обсязі експорту України. Необхідність підтримки державою експортерів продукції машинобу­дування зумовлена й тим фактором, що Захід не зацікавлений у прониканні наших товарів на світові ринки, тому створює додаткові квоти та митні бар'єри. Не дуже поспішають розвинені країни з на­данням Україні вигідних кредитів під реалізацію проектів, що сти­мулюють експорт машинобудівної продукції.

Без розробки й реалізації державної програми розвитку екс­порту продукції машинобудування Україні не піднятися до рівня розвинених держав. Ця проблема ускладнюється ще й необхідністю одночасного проведення структурної перебудови, конверсії та ди­версифікації цілого ряду підприємств. Слід зазначити, що Україна виробляє багато видів наукомісткої, складної продукції машинобу­дування, яка зробила 6 честь економіці будь-якої країни світу (це літаки, трактори, автобуси, судна, ракетні космічні комплекси, верстати, турбіни та ін.).

1. МІСЦЕ УКРАЇНИ НА СВІТОВОМУ РИНКУ Після проголошення незалежності одним із пріоритетних завдань України стала її інтеграція у світову економіку. Однак, цей процес виявився досить-таки болісним для молодої держави, оскільки на міжнародних ринках товарів і послуг України зіткнулася з надзвичайно жорсткою конкуренцією.

Затримка з проведенням ринкових перетворень і надто повільна реструктуризація промисловості призвели до погіршення структури зовнішньої торгівлі України. На відміну від країн Центральної та Східної Європи, Україна так і залишилась експортером переважно сировини та напівфабрикатів і не спромоглася збільшити частку товарів з високою доданою вартістю в загальній структурі експорту.

Поступово здійснюється географічна диверсифікація зовнішньої торгівлі України, закріплення на нових ринках. Нерідко це відбувається скоріше під впливом зовнішніх обставин, аніж внаслідок впровадження виваженої зовнішньоекономічної стратегії. Загалом же, і сьогодні країни СНД (насамперед, Росія) залишаються головними торговельними партнерами України.

Стратегічне значення зовнішньої торгівлі для України зумовлюється тим, що модернізація економіки, залучення масштабних іноземних інвестицій, новітніх технологій можливі лише за умови формування в країні стійкої, відкритої до зовнішнього світу господарської системи, органічного включення України в систему глобального розподілу праці.

Важливим чинником є наявність в Україні сотень підприємств, зорієнтованих на зовнішні ринки. Протягом десятиріч не лише крупні промислові гіганти, але й цілі галузі промисловості (суднобудування, ракетобудування, ВПК, металургійна та хімічна галузі) були глибоко інтегровані у виробничу кооперацію з республіками СРСР і країнами соціалістичного табору. Після розвалу СРСР ці галузі втратили доступ на традиційні ринки, тому при обмеженому внутрішньому попиті величезні виробничі потужності залишилися незавантаженими. Переорієнтація надмірних потужностей на випуск іншої продукції виявилась неефективною (про це свідчать спроби конверсії ВПК), а їх згортання породжує соціальні проблеми. Більш продуктивним видається відновлення втрачених коопераційних зв’язків та освоєння нових ринків, в т. ч. — і разом з колишніми партнерами.

Попри тривалу і глибоку економічну кризу, в Україні зберігаються передумови для створення конкурентноспроможної економіки і зміцнення позицій на міжнародних ринках — це насамперед багаті природні ресурси, вигідне географічне розташування, кваліфікована і порівняно дешева робоча сила, потенціал ВПК, високі технології, наука і відносно ефективна система освіти.

Проте, протягом останніх трьох років зовнішній торговельний оборот зменшується. Погіршується структура як експорту, так і імпорту. Експорт продукції окремих галузей є неефективним, нерідко — просто збитковим (як це було в нещодавно у металургійному комплексі). Сировинна спрямованість українського експорту зумовлює його вразливість до коливань цін на світовому ринку.

Висока енергоємність зорієнтованих на експорт галузей (металургії, хімічної промисловості) спричиняє залежність експорту від поставок імпортних енергоносіїв, не дає можливості спрямовувати валютні надходження від експорту на технологічне оновлення виробництва, посилює залежність від Росії.

Україна нерозсудливо втрачає свої традиційні (і наближені географічно) ринки збуту, однак при цьому надто повільно просуває продукцію на нові ринки.

Є підстави стверджувати, що потенціал екстенсивного розвитку експорту вже майже вичерпано. Необхідно впроваджувати якісні зміни — насамперед, змінити структуру експорту в напрямі збільшення частки кінцевої продукції в загальному обсязі експортупідвищити ефективність експортних операційвідновити присутність на традиційних ринках і зміцнити позиції на нових перспективних ринкахвдосконалити державне регулювання зовнішньої економічної діяльності.

У нинішніх умовах обсяг експорту України не відповідає можливостям товаровиробників і не забезпечує потреб країни у валютних надходженнях, зниження рівня інфляції.

Майже 72,4% експорту в Україні становлять сировина, матеріали. Зовнішня економічна діяльність України потребує докорінної перебудови. У товарній структурі вивозу переважають вироби чорної металургії, залізна руда, кокс. Популярною стала форма бартерної основи, у формі клірингу — заліку взаємних вимог і зобов’язань (безготівкові розрахунки). Основним напрямом зовнішньоекономічної діяльності України є розвиток і поглиблення торгівельно-економічного співробітництва з країнами Східної Європи та країнами, що мають українську діаспору.

За сучасних умов Україна налагоджує прямі зовнішньоекономічні відносини з багатьма країнами світу. Так, на кінець 2003року її визнали понад 170 країн світу, 130 з них встановили з Україною дипломатичні відносини. За даними Мінстату в 2002 році Україна мала з країнами далекого зарубіжжя позитивне сальдо розміром 1,3 млрд. дол. США. Основна частина експорту України припадає на Європу (49%), Азія (39%), Америка (8,3%), Африка (4%).

У структурі експорту України найбільшу частку складає сировина, матеріали, товари народного споживання — 78,7%, машини і устаткування — 10,3%, інші товари — 2,1%. Україна отримує з різних країн світу промислове устаткування, медичне обладнання, різні прилади, хімічні товари, кава, цитрусові. Найтісніші економічні зв’язки існують з Угорщиною, Польщею, поставки донецького вугілля в Італію, Францію, Єгипет. Залізна руда вивозиться до Польщі, Чехії, Словаччини, Угорщини, Румунії, Болгарії. До Великобританії з України надходить прокат чорних металів, до Німеччини експортуються феросплави, чорні метали, віконне скло, олія. З Німеччини імпортуються різні машини, промислове устаткування, прокат чорних металів. Українські машинобудівельники виготовили для США унікальний трансформатор на 500 тис. кВт для Фінляндії - комплекс устаткування для атомної електростанції. Традиційні товари експорту країн, що розвиваються є: бавовна, арахіс, рис, оливкова олія, каучук, цитрусові, кава.

У 2003 р. експорт товарів та послуг збільшився на 18,8% і склав 18,1 млрд. дол., а імпорт відповідно — на 18,2% і 15,3 млрд. дол. Позитивне сальдо зовнішньої торгівлі зросло з 2,3 млрд. дол. у 1999 р. до 2,8 млрд. у 2003 р. Ця позитивна динаміка стала потужним фактором загального зрос­тання української економіки.

Збільшенню експортних поставок сприяла зовнішньоекономічна кон’юнктура, особливо з Росії, у торгівлі з якою експорт українських товарів зріс на 46,7% і за­безпечив 24,1% від усіх експортних поставок. Позитивною е динаміка торговель­них відносин з Азербайджаном, Ка­захстаном, Таджикистаном, Туркменістаном та Узбекистаном. Істотно збільшився експорт товарів у країни Євросоюзу, передусім Іспанію (37,9%), Італію (39,1%), Нідерланди (в 1,7 рази), Німеччину (32,4%), Фінляндію (в 32,4%), Францію (31,4%), Швецію (в 1,7 рази), а також у держави-кандидати на членство в цій організації Латвію (в 3,4 рази), Болгарію (29,9%), Польщу (38,7%), Румунію (в 2,2 рази), Чехію (33,5%). В 1,7 рази зріс експорт у США та Канаду.

Прискореними темпами зростали експортні поставки продукції тваринництва (33,6%) та харчової промисловості (30,9%).

Поліпшилася товарна структура експорту за рахунок зростання поставок про­дукції фармацевтичної промисловості (37%), пластмас та виробів з них (1,6 рази), машин та устаткування (47,5%), електричних машин (49,5%), засобів наземного транспорту (48,5%).

За 2003 р. з країн СНД та Балтії було ввезено 59,2% від загального обсягу імпор­ту в Україну, з інших країн — 40,8% (у 2002 р. — відповідно 58,6% і 41,4%). Найбіль­ше імпорту надходить з Російської Федерації - 41,7% від загального обсягу імпор­ту, Німеччини — 8,1%, Туркменістану — 6,8%, Білорусі - 4,3%, Казахстану — 3%, США — 2,6%, Італії - 2,5%, Польщі - 2,2%.

43% від вартості імпорту припадає на мінеральне паливо, нафту та продукти її переробки (у т.ч. 23,8% - природний газ). В Україну надійшло 6,6 млн. т кам’яно­го вугілля, 5,8 млн. т нафти сирої (у т.ч. з Російської Федерації - 3,9 млн., Казахста­ну — 1,9 млн. т), 59,2 млрд. м3 природного газу (у т.ч. з Російської Федерації - 39,3 млрд., Туркменістану — 17,8 млрд., Узбекистану — 2,1 млрд. м3).

Поставки машин, устаткування та механізмів складали 13,9%. Це на 25,9% більше, ніж у 2002 р.

Україна з Кременчуцького заводу поставляє вантажні автомобілі до Індії, Пакистану, Сірії. У 2003 р. на території України діяло понад 2,5 тис. спільних підприємств. За участю фірм США створено 120 СП, Німеччини — 40, Австрії - 22. Україна має приділяти велику увагу міжнародному туризму (приймає лише 250 тис. іноземних туристів). Резервом для надходження валюти до України є плата за транзитні залізничні, автомобільні, повітряні перевезення, транспортування нафти і газу (щороку 6 млрд. дол.).

Повномасштабна інтеграція України в європейський економічний та соціаль­ний простір можлива лише за умови виведення національної економіки на трає­кторію стійкого зростання через кардинальні структурні зміни та поглиблення курсу ринкових реформ, а також проведення активної і послідовної соціальної політики.

Реалізація цих завдань ускладнюється значним розривом у рівнях економічно­го та соціального розвитку України та держав — членів ЄС і навіть кандидатів на членство в ЄС з «першої хвилі розширення», а також істотними структурними невідповідностями і деформаціями української економіки. У цьому контексті привертає увагу таке:

• за даними статистичної бази Світового банку, рівень валового внутріш­нього продукту на душу населення в Україні складає (при обрахуванні ВВП за па­ритетом купівельної спроможності валют) лише 15,4% від середнього рівня ЄС, а порівняно з країнами-претендентами «першої хвилі» — 34,8%;

• за індексом людського розвитку, який складається в рамках Програми розвитку ООН, Україна посідає 78 місце у світі з показником 0,744, тоді як країна з найнижчим його рівнем в ЄС — Португалія (з показником 0,864) — 28-е, а 12 з 15 країн входять до першої двадцятки, маючи показники індексу в діапазоні 0,903−0,928;

• занадто велика залежність української економіки від експорту (його част­ка у ВВП за даними Держкомстату в 2002 р. складала 52%) — показник експорту на душу населення складає лише 4,9% від середнього рівня в ЄС і 18,1% порівняно з країнами-претендентами «першої хвилі» ;

• за майже 9-відсоткової частки прямих іноземних інвестицій (ПІІ) у валовому утворенні постійного капіталу в Україні (що виглядає цілком пристойним по­казником на фоні відповідного індикатора по ЄС — 15,3%) рівень продуктивності праці на душу населення в Україні не перевищує 2,3% від середнього показника в ЄС та 8% - країн-претендентів «першої хвилі» .

Україна має на сьогодні досить неоднозначні, суперечливі результати практично в усіх основних складових входження в єдиний економічний простір Євросоюзу — вільному русі товарів, послуг.

2. ОСНОВНІ ПЕРСПЕКТИВИ УКРАЇНИ НА МІЖНАРОДНИХ РИНКАХ Зовнішньоекономічні зв’язки в сучасних умовах стають могутнім засобом прискорення науково-технічного розвитку та інтенси­фікації економіки. Нині оволодівати найновішими досягненнями науки і техніки без інтенсивного обміну науковими дослідженнями, різноманітними товарами і послугами означає нераціонально використовувати власні ресурси, втрачати час і темпи розвитку.

Зовнішньоекономічна діяльність дає змогу прискорювати на­уково-технічний прогрес завдяки організації спільних досліджень, швидкому переобладнанню сучасною технікою цілих галузей і ви­робництв, сприяє розв’язанню багатьох соціальних проблем. Отже, зовнішньоекономічні зв’язки стають одним з основних чинниківрозвитку господарства України.

Зовнішньоекономічна діяльність України потребує докорінної перебудови — йдеться про зміну сировинного спрямування експор­ту, підвищення в ньому частки продукції обробних галузей, удос­коналення структури імпорту. Адже відомо, що Україна виробляла й може виробляти цілий спектр наукоємної, складної машинно-технічної продукції: літаки, автобуси, автомобілі, трактори, комбай­ни, судна різного призначення, ракетні комплекси, верстати, тур­біни, засоби зв’язку, електроніку, радіоі телеапаратуру тощо. Ре­ально основними експортерами конкурентної на світовому ринку продукції можуть швидко стати підприємства воєнно-промислово­го комплексу, на яких зосереджені високоякісне обладнання, су­часна технологія, висококваліфіковані фахівці.

У товарній структурі вивозу переважають вироби чорної мета­лургії, залізна руда і кокс, продукти харчової промисловості. Про­мисловий потенціал України достатній для надходження валюти, необхідної для сплати державного зовнішнього боргу, закупівлі найнеобхіднішого імпорту та оплати інших загальнодержавних по­треб.

Реалізація цього потенціалу можлива за відповідної пропускної здатності транспортної інфраструктури, сприятливої соціально-полі­тичної і правової ситуації та здатності зовнішньоторгових органі­зацій та інших виконавчих структур до реалізації продукції.

Експортно-імпортні операції здійснюються як на валютній ос­нові, так і у формі клірингу. Кліринг — система безготівкових роз­рахунків, які грунтуються на заліку взаємних вимог і зобов’язань і здійснюються через банки або спеціальні розрахункові палати (пер­ша створена в Лондоні в 1775 р.). Популярною нині стала форма бартерних операцій, тобто безпосереднього обміну товарами. Такі товарообмінні операції були найбільш поширені в Україні у 1992 р. і становили тоді майже 50% загального товарообороту. Однак при такому товарообміні Україна втрачала великі кошти через неекві­валентний вартісний обмін продовольчих товарів (зерна, цукру, олії) на паливно-мастильні матеріали.

Основним напрямом зовнішньоекономічної діяльності України є розвиток і поглиблення торгово-економічного співробітництва з республіками колишнього СРСР, країнами Східної Європи, розви­неними країнами світу, особливо з тими, що мають чисельну укра­їнську діаспору.

Зовнішньоторгові організації та інші виконавчі структури повинні не тільки реалізовувати продукцію на традиційних ринках, а й вихо­дити на нові перспективні регіони особливо в Азію, Африку, Латинську Америку та Австралію). Найважливішою формою економіч­ного співробітництва з країнами близького зарубіжжя нині є взаєм­ний обмін різними видами сировини, готової продукції та наукове співробітництво. Однак необхідними є послідовна і радикальна пере­будова механізму економічних зв’язків, здійснення кардинальних за­ходів для їх оптимізації. Зокрема, передбачено захист економічних інтересів України через встановлення митного кордону з республіка­ми колишнього СРСР. Підписано обопільні угоди з Росією та Білорус­сю про співробітництво у галузі зовнішньоекономічної діяльності, які не допускають реекспорту товарів, до яких інші учасники угоди за­стосовують заходи регулювання. Реекспорт таких товарів має здій­снюватися лише за письмової згоди та на умовах, що визначаються уповноваженим органом держави, яка є виробником цих товарів. Україна вивозить до країн СНД кам’яне вугілля, чавун, сталь, прокат чорних металів, залізну і марганцеву руди, самородну сірку, цемент, сіль, промислове устаткування, автобуси, тепловози, екскаватори, ав­томобілі, трактори, кукурудзоі бурякозбиральні комбайни, продук­цію хімічної промисловості, цукор, масло, м’ясо, фрукти, консерви тощо. В загальному обсязі вантажів, які щороку вивозяться з України у ці країни, найбільшу частку мають коксівне вугілля і чорні метали.

Понад 72% наших поставок отримує Росія. Основним спожива­чем їх є Центральний район Росії, на який припадає майже ¾ вивозу продукції з України. Значними споживачами залізної і мар­ганцевої руд, чорних металів, які надходять з України, є Поволжя, Північний Кавказ. Певна кількість чорних металів, зокрема прока­ту, вивозиться з України до Санкт-Петербурга, Білорусі, держав Балтії, Молдови, цукор — в усі республіки колишнього СРСР (за винятком Молдови), м’ясо, масло, м’ясні та ряд консервованих про­дуктів — здебільшого в Росію.

Сьогодні ні розміри експорту, ні його структура не можуть задовольнити Україну. Річ у тім, що розміри експорту поки що недостатні: в 1995 р. вони становили 11 566,5 млн дол. США. У його структурі найбільшу частку мають сировина, матеріали і товари народного споживання — 87,6%, машини і устаткуван­ня — 10,3%, інші товари (у тому числі послуги) — 2,1%. Тому необхідно переорієнтувати експорт з первинної сировини на нову техніку й технологію, товари високого рівня переробки, різні по­слуги.

Найтісніші економічні зв’язки підтримує Україна з країнами Східної Європи, зокрема з Угорщиною та Польщею. У структурі вивозу в ці країни переважає продукція галузей важкої індустрії: кокс, руда, сірка, чорні метали, устаткування для гірничодобувної і металургійної промисловості, тепловози, екскаватори, бульдозери, телевізори, трансформатори, сільськогосподарські машини тощо.

Протягом тривалого часу спостерігається сталість поставок на експорт донецького вугілля, що визначається попитом на нього як у колишніх країнах РЕВ, так і в ряді капіталістичних держав (Італії, Франції, Єгипті). Об'єктивною передумовою попиту на це вугілля на європейському, північноафриканському та близькосхідному рин­ках є практична відсутність на Землі антрацитового палива, яке має високу калорійність, а головне — недимність.

Залізну руду Україна вивозить до Польщі, Чехії, Словаччини, Угорщини, Румунії, Болгарії та ін. Самородна сірка з України над­ходить до Чехії, Словаччини, ФРН, Угорщини, Румунії.

З країн Східної Європи Україна імпортує машини, верстати, комплексне промислове устаткування для хімічної, меблевої і хар­чової промисловості, прилади, продукцію хімічної промисловості, рухомий залізничний склад, судна, автомашини, побутові електро­прилади, медикаменти тощо.

У сучасних умовах економічні зв’язки України з країнами Схід­ної Європи трохи послабилися, але в майбутньому, очевидно, вони розвиватимуться більш ефективно.

ВИСНОВКИ Україна бере участь в економічному співробітництві з проми­слове розвиненими країнами світу. Понад 20 країн (Австрія, Голлан­дія, Італія, Норвегія, Франція, Фінляндія, ФРН, Швейцарія, Швеція, СІНА, Канада, Великобританія, Японія та ін.) отримують з України промислову продукцію і промислову сировину: залізну і марганцеву руди, кокс, чавун, прокат чорних металів, графіт, скло, металургійне та гірничо-шахтове устаткування, штучні алмази, велосипеди, мета­лообробні верстати, прилади, автонавантажувачі, а також цукор, льоноволокно, олію тощо.

До Великобританії з України надходять прокат чорних металів, чавун, феросплави, металообробні верстати, бензол, цукор, льоно­волокно, хміль, а Україні Великобританія постачає різні машини, промислове устаткування, хімічні продукти, вовняні тканини.

До ФРН Україна експортує феросплави, чорні метали, автонавантажувачі, віконне скло, олію тощо. З ФРН Україна імпортує різні машини й промислове устаткування, прокат чорних металів, хіміч­ну продукцію.

До Франції з України вивозять антрацит, помпи, металообробні.

верстати, фотоапарати, льоноволокно, олію. Франція поставляє Україні потоково-механізовані й автоматизовані лінії зварювання і складання кузовів кабін трактора Т-150. На французьких суднобудівних підпри­ємствах виконують замовлення Чорноморського пароплавства.

Українські машинобудівники виготовили для США унікальний трансформатор на 500 тис. кВт, Фінляндії - комплект устаткуван­ня для атомної електростанції,.

Україна бере участь в економічному співробітництві з країна­ми, що розвиваються. У попередні роки, за існування СРСР, цим країнам було надано кредити на пільгових умовах з відшкодуван­ням кредиту протягом 10−12 років. Частка України в цих креди­тах, за попередніми підрахунками, становить майже 18 млрд дол.

Традиційні товари експорту країн, що розвиваються, бавовна, джут, вовна, арахіс, рис, оливкова олія, натуральний каучук, какао-боби, кава, цитрусові, тютюн та ін.

Україна вивозить свої товари до багатьох країн, що розвиваються. У структурі експорту основне місце посідають машини і промислове устаткування. Так, вантажні автомобілі Кременчуцького заводу пос­тавляють до Індії, Латинської Америки, Близького Сходу, помпи із Сумського заводу — до Індії, Пакистану, Сирії. Машини, устаткуван­ня, прилади для африканських, азіатських і латиноамериканських країн виготовляють з урахуванням їх роботи в умовах тропічного клімату.

Підписано угоду про постачання нафти і газу з Ірану в Україну. З цією метою створено українсько-ірансько-азербайджанську ком­панію, яка збудує цілу систему трубопроводів через Росію в Укра­їну. 45% внеску — України, така сама частка — Ірану, 10% - Азербайджану. Угода розрахована на 15 років, Україна поставляти­ме до Ірану машини і обладнання для гірничо-добувної та металур­гійної промисловості, братиме участь у реконструкції металургій­них підприємств, доріг і морських портів.

Підписана угода між Україною і Тунісом про співробітництво в галузі іригації, за якою на туніських іригаційних спорудах пра­цюватимуть українські фахівці. Туніс постачатиме Україні фосфо­рити.

Останнім часом право на здійснення зовнішньоекономічних опе­рацій надано окремим підприємствам і організаціям, внаслідок чого підвищилася активність їх у зовнішньоекономічній сфері. Зареє­стровано більш як ЗО тис. учасників зовнішньоекономічних зв’язків.

В економічних зв’язках України із зарубіжними країнами вико­ристовується науково-технічне співробітництво. До нього належить торгівля патентами, ліцензіями, технічним досвідом («ноу-хау») тощо. Науково-технічне співробітництво сприяє прискоренню темпів еконо­мічного розвитку, втіленню найновіших технічних досягнень, раціо­нальному використанню природних ресурсів, автоматизації і механі­зації технологічних процесів, скороченню строків будівництва сучасних підприємств, підвищенню ефективності капіталовкладень, розширенню сфери міжнародних відносин. Воно здійснюється в кількох формах:

• атеріальній, тобто обміном продукцією, насамперед наукоєм-ною, створеною за найновішими технологіями,.

• ематеріальній — у вигляді креслень, формул, обміну інформа­цією, літературою та ін.,.

• ослуг фахівців і технічного персоналу в галузі менеджменту, маркетингу, контролю за якістю.

Здійснюється науково-технічне кооперування між фірмами у формі консалтингу (технічного консультування і експертизи проектів), лі­зингу (оренди промислового і науково-дослідного устаткування).

У зовнішньоекономічних зв’язках України використовується і така форма економічного співробітництва, як кредити. В сучасних умовах нестабільності економічного розвитку Україна зацікавлена в надходженні іноземних інвестицій в українську економіку. В пер­спективі Україна може надавати цільові кредити у національній валюті зарубіжним державам, підприємствам та іншим спожива­чам під закупівлю вітчизняної машинотехнічної продукції. Таке кре­дитування іноземних споживачів сприятиме зовнішньому конвер­туванню української грошової одиниці.

Створення спільних підприємств — одна з форм економічного співробітництва України із зарубіжними країнами. Ці підприємства діють самостійно, наділені широкими правами для здійснення ек­спортних та імпортних операцій. Спільні підприємства погоджують ціни на спільно вироблену продукцію і укладають відповідні кон­тракти. Їх прибуток розподіляється між учасниками пропорційно вкладу в статутний фонд.

Перспективним напрямком розширення зовнішьноекономічних зв’язків, створення спеціальних зон «вільного підприємництва» на території України (в районі Одеси, у Закарпатті та деяких інших місцях). Вільні економічні зони в Україні з часом сприятимуть при­скоренню розвитку її економіки на основі створення умов для за­лучення іноземного капіталу.

Україна має приділяти велику увагу міжнародному туризму — галузі, яка найшвидше дає прибуток. Нині ми приймаємо в себе майже 250 тис. іноземних туристів, що становить лише 0,05% сві­тової кількості. Проте реально ми вже тепер можемо обслуговува­ти до 5 млн туристів, що може дати майже 1 млрд дол.

ВИКОРИСТАНА ЛІТЕРАТУРА.

1. 1.Соціальна та економічна географія України. — К., 2002.

2. 2.Розміщення продуктивних сил України. — К., 2001.

3. 3.Журнал «Економіка України.». — № 3. — 2002.

4. 4.Соціально-економічна географія України / За редакцією О.І.Шаблія — Львів: «Світ» 1994.

5. 5.Заставний Ф. Д. Фізична географія України — Львів: «Світ», 1996.

6. 6.Сиротенко А. Й., Чернов Б. О. Географія України — Київ: «Картографія» 1997.