Реалізація центральними органами управління України державної економічної стратегії (2000-2014 рр.)

Розглянуті основні цілі та пріоритети розвитку економіки України в період 2000;2014 рр., закладені в програмах стратегічного планування. Визначені основні напрямки державної політики та наведені показники економічного розвиту країни в аналізований період. Також здійснений порівняльний аналіз відповідності стратегічних цілей та пріоритетів діяльності уряду з питань розвитку економічного сектору.

Констатовано, що більшість цілей та завдань розвитку економіки, які були накреслені протягом 2000;2014 рр., не були виконані. З’ясування зовнішніх та внутрішніх факторів які вплинули на невиконання поставлених цілей стратегії економічного розвитку, є метою цієї статті.

Встановлено, що саме проблема неврахування мінливих зовнішньоекономічних умов, недооцінка власних резервів, та досить оптимістичний характер прогнозів, зумовили майже повну протилежність результатів виконання прийнятих стратегічних програм. Зазначено, що недооцінка ситуації та відсутність чіткої стратегії виходу економіки з кризового стану нівелює позитивні прогнози стратегічних програм.

Ключові слова: стратегічне управління, розвиток економічного сектору, планування роботи уряду, стратегії економічного розвитку.

Стратегічне управлення розвитком економіки, розробка і виконання державної економічної стратегії є невід'ємною складовою будь-якої сучасної системи державного управління.

Світова практика економічного планування та стратегічного розвитку передбачає створення низки програмних документів, у яких зазначаються основні орієнтири (прогнозовані результати) діяльності влади щодо економічного розвитку. Вітчизняна специфіка реалізації даного підходу передбачає розробку стратегічних програм розвитку економічного сектору країни в цілому, а також пріоритетів та напрямків роботи уряду (виконавчої влади). Сьогодні, за умов постійних політичних та економічних змін, наявності багатьох внутрішніх та зовнішніх факторів пливу на економічний сектор, важливим є аналіз ретроспективи відповідності постановки стратегічних цілей їх фактичній реалізації, та виявлення основних причин і факторів, що вплинули на реалізацію закладених стратегічних програм.

Вирішення даних завдань на сучасному етапі дозволить осмислити і в майбутньому зменшити подібні помилки, навіть і в нестабільний та важко передбачуваний період розвитку держави.

Значний внесок у дослідження проблеми стратегії економічного розвитку та планування було здійснено в наукових працях багатьох зарубіжних (І. Ансофф, Д. Белл, П. Кругман, М. Портер, Дж. Стігліц, Й. Шумпетер) та вітчизняних вчених (В. Бесєдін, А. Гальчинський, В. Геєць, Н. Горшкова, Я. Жаліло, І. Крючкова, І. Манцуров, Л. Мусіна, П. Онищенко, Б. Панасюк, Н. Сітнікова, С. Чистов). Не дивлячись на це, проблемам реалізації поставлених стратегічних цілей, та аналізу факторів, що вплинули на їх не повну, лише часткову реалізацію в Україні в період 2000;2014 рр. не було присвячено Грунтовних досліджень.

Проблеми реалізації державної економічної стратегії є центральними для країн пострадянського простору, зокрема і для України. Нажаль сьогодні можна констатувати, що більшість цілей та завдань розвитку економіки, які були накреслені протягом 2000;2014 рр., не були виконані. З’ясування зовнішніх та внутрішніх факторів які вплинули на невиконання поставлених цілей стратегії економічного розвитку, є метою цієї статті.

Для початку пропонуємо розглянути стратегічні програми та документи, в яких закладено пріоритетні напрямки та конкретні шляхи розбудови економічного сектору в аналізований період.

В 2000;2014 рр. було прийнято низку документів та програм стосовно економічного розвитку країни, серед них варто відзначити стратегічну програму «Україна-2010» (1999 р.) [1] і стратегію економічного та соціального розвитку України на 2004;2015 рр. «Шляхом європейської інтеграції», яка була розроблена в 2004 р. під керівництвом Уряду України. В даному документі було встановлено основні стратегічні пріоритети для України на 2004;2015 рр., серед яких визначальними були:

• — створення передумов для набуття Україною членства в Європейському Союзі;
• — забезпечення сталого економічного розвитку, утвердження інноваційної моделі розвитку;
• — соціальна переорієнтація економічної політики [2].

В 2006 році Урядом на чолі з Юрієм Єхануровим було розроблено «Довгострокову стратегію розвитку України та пріоритети діяльності Кабінету Міністрів на 2006;2007 роки».

В тексті іншої стратегічної програми економічного розвитку «Україна-2015» зазначається, що, «період 2008;2015 рр. має стати важливим етапом прискорення економічного та соціального розвитку України шляхом здійснення прогресивного характеру структурних перетворень в економіці, поглиблення її зовнішньої інтегрованості та значного поліпшення діяльності ринкових інститутів, оскільки за протилежних умов Україна буде все більше і більше відноситися до числа країн з повністю залежним розвитком, в якій рівень соціальних протиріч буде нагромаджуватися. Отже, мова має йти про створення умов для ефективного і динамічного економічного зростання, що базується на інвестиціях та інноваціях, які забезпечать структурнотехнологічну модернізацію вітчизняної економіки та стабільне підвищення добробуту громадян України. Останнє стає головною стратегічною метою економічної політики держави» [3].

З ухваленням Кабінетом Міністрів України Державної стратегії регіонального розвитку на період до 2015 року в Україні було започатковано стратегічне планування щодо регіонального розвитку, закладені основи системного підходу до формування регіональної політики.

В 2010 році на виконання доручення Кабінету міністрів України, Міністерством економіки України було розроблено стратегічну програму «Україна-2020. Стратегія національної модернізації». Серед основних завдань даної програми були:

• 1) досягнення макроекономічної стабільності та сприятливих рамкових умов для підприємництва;
• 2) зняття інфраструктурних обмежень;
• 3) кардинальна модернізація економіки та зменшення розриву в конкурентоспроможності підприємств з основними промисловими конкурентами;
• 4) зменшення розриву між попитом і пропозицією трудових ресурсів і підвищення якості трудового потенціалу;
• 5) посилення інноваційної складової розвитку та зменшення розриву між рівнем фінансуванням науково-дослідної сфери та технологічним рівнем реального сектору економіки тощо [4].

На превеликий жаль, в результаті низки об'єктивних причин, розроблені державні стратегії економічного розвитку не було реалізовано у достатньому обсязі. Здебільшого, дані стратегічні програми та документи виступали в якості орієнтиру, найбільш оптимістичного прогнозу розвитку вітчизняної економіки [5].

Станом на початок 2000;х років, економіку України можна було назвати такою, що швидко розвивалась, отже країна певний час належала до складу високодинамічних висхідних країн. До 2007 року темпи економічного зростання були порівняно високими. Криза ж 2008;2009 рр. відкинула українську економіку на кілька років назад, а кризові процеси 2013;2014 рр. ще більше погіршили позиції України у світовій економіці в середньостроковій перспективі.

В 2000;2004 рр. темпи зростання вітчизняної економіки були досить високими. Високим темпам зростання сприяло: відновлення з 2000 року зростання експорту товарів, пік якого припав на 2004 рік і склав 41,6%; активізувалося інвестування економіки нерезидентами, причому щорічний приріст варіював у межах 17,6−86,7%; зросла кількість приватних малих та середніх підприємств [5].

У 2005 р. темп приросту ВВП знизився до 2,6% після 12,1% у 2004 р., промислового виробництва — до 3,1% після 12,5%. У період 2006;2007 рр. економічний розвиток прискорився і характеризувався позитивною динамікою. Навпаки, друга половина 2008 р. та 2009 р. були кризовим періодом для української економіки.

У 2010 році співвідношення максимального та мінімального значення ВВП на душу населення в Україні становило 6,4 рази. Відновилося економічне зростання. Проте воно було нестійким.

Протягом 2010;2011 рр. можна було спостерігати досить позитивну динаміку реального ВВП, проте динаміку тих років не можна класифікувати як «стійке зростання».

В 2011;2012 роках обсяги прямих іноземних інвестицій в цілому по країні зросли у 3,3 рази і склали 54,5 млрд. дол. США.

Падіння промисловості у 2012;2013 рр. не мало шокового характеру, подібного до 2008;2009 рр., проте втрати у промисловості інерційно продовжувались, і індекс промислового виробництва наприкінці І півріччя 2014 р. знаходився на рівні найнижчих показників 2009 р.

Згідно із законодавством України «Система центральних органів виконавчої влади є складовою системи органів виконавчої влади, вищим органом якої є Кабінет Міністрів України» [6]. Отже основним механізмом реалізації стратегічних завдань економічного розвитку держави є планова щорічна діяльність Уряду.

Протягом 2000;2014 рр., було прийнято низку стратегічних програм діяльності Уряду. Слід відзначити, що до 2008 р. відповідно до діючої на той час редакції Конституції України, Верховна Рада України мала повноваження розглядати і приймати рішення щодо схвалення Програм діяльності Кабінету міністрів України [7].

В період 2000;2008 років було дозволено розглядати ВРУ питання щодо відповідальності Кабінету міністрів України не більше одного разу протягом року після схвалення Програми. Згідно думки Н. П. Сітнікової, «саме ці чинники стали ключовими у піднесенні запиту на Програму, яка розроблялась кожним новим урядом. По суті схвалення Програми Верховною Радою України було запорукою діяльності Кабінету міністрів України протягом одного календарного року» [8].

У період 2000;2008 рр. було розроблено кілька програм діяльності Кабінету міністрів України, в тому числі одну антикризову Програму діяльності КМУ «Подолання впливу світової фінансово-економічної кризи та поступальний розвиток».

Так, у 2000 р. було затверджено програму діяльності Кабінету міністрів України «Реформи заради добробуту». Головна її мета — «утвердження принципів соціальної захищеності, закладення основ для економічного зростання і піднесення добробуту громадян України до європейського рівня, забезпечення безпеки держави» [9].

В 2001 р. набула чинності Концепція Програми діяльності Кабінету міністрів України. У даній програми були проголошені наступні стратегічні цілі щодо економічного розвитку країни: забезпечення стійкого економічного зростання, створення конкурентоспроможної ринкової економіки; поліпшення структури національної економіки на основі інноваційної моделі розвитку, істотне зниження енергоємності валового внутрішнього продукту; інтеграція в європейські структури та світову економічну систему [10].

В 2002 р. була затверджена чергова Програма діяльності Кабінету міністрів України. Пріоритетним завданням її було досягнення Україною європейського рівня економічного і соціального розвитку та демократії шляхом проведення реформ та організації продуктивної праці. Також даною програмою було затверджено визначальні пріоритети діяльності уряду на 2003;2004 роки, які фактично зводилися до підвищення ефективності державного управління та ефективної реалізації внутрішньої та зовнішньоекономічної політики [11].

В 2003 р. прийнято Програму діяльності Кабінету міністрів України «Відкритість, дієвість, результативність». Визначальною метою даної програми було «підвищення якості життя населення, забезпечення прав і свобод громадян, створення можливостей для вільного розвитку особистості на основі сталого економічного зростання» [12].

2004 р. набула чинності Програма діяльності Кабінету міністрів України «Послідовність. Ефективність. Відповідальність», у якій Уряд підтверджував послідовність своїх кроків і конкретизував головні цілі та завдання щодо залучення інноваційно-інвестиційних інструментів оновлення виробничого потенціалу та на цій основі інтенсифікації інтеграційних процесів у світовий простір як країни з конкурентоспроможною економікою; посилення соціальної спрямованості результатів економічного зростання [13]. економіка соціальний фінансування В 2005 р. прийнята Програма діяльності Кабінету Міністрів України «Назустріч людям». Головна мета програм «досягнення нової якості життя громадян, запровадження соціальних, економічних і демократичних європейських стандартів життєдіяльності людини, суспільства та держави» [14].

В 2006 р. було розроблено чергову Програму діяльності Кабінету Міністрів України, на основі якої урядом було розроблено «Довгострокову стратегію розвитку України та пріоритети діяльності Кабінету Міністрів на 2006;2007 роки», але її не було затверджено [15].

В 2007 р. набула дії Програма діяльності Кабінету Міністрів України «Український прорив: для людей, а не для політиків». Дана програма, в числі інших, включала в себе розділ «Конкурентоспроможна національна економіка», однією із стратегічних цілей якого була «побудова сучасної конкурентоспроможної економіки на основі інноваційної та інвестиційної діяльності, заохочення спрямування фінансових, технологічних та організаційних ресурсів на інноваційні цілі» [16].

Але в у результаті впливу економічної кризи, з другої половини 2008 року процеси та пріоритети економічного розвитку піддались трансформації. Так урядом у 2008 році було створено «Програму діяльності Кабінету Міністрів України «Подолання впливу світової фінансовоекономічної кризи та поступальний розвиток» [17].

Економічна криза 2008;2009 рр. відкинула українську економіку на кілька років назад. Вплив світової фінансової кризи 2008 змусив уряд відхилитися від курсу реалізації державної економічної стратегії. Саме період кризи, та її негативний вплив на економіку засвідчили неефективність застосування в Україні «квазікейнсіанської» моделі стимулювання економічного зростання, яка базувалася на монетарних методах і збільшенні обсягів внутрішнього споживчого попиту.

Отже реальні показники розвитку з 2008 р. значно відрізнялися від стратегічних цілей. Так, результатом негативних зовнішньоекономічних та внутрішніх тенденцій розвитку економіки стало падіння ВВП у 2009 році на 15,1%. У номінальному вираженні в порівнянні з 2008 роком ВВП України у 2009 році зменшився на 3,5%, або на 33,4 млрд. грн. (за даними Держкомстату).

Упродовж 2010;2011 рр. спостерігалася позитивна динаміка реального ВВП, проте її не можна класифікувати як «стійке зростання», оскільки фактично відбувалася лише часткова компенсація втрат (падіння) кризового 2008 р.

Кризові процеси 2013;2014 рр. дедалі більше погіршували позиції України у світовій економіці. Поглиблення економічних дисбалансів у 2013 р. суттєво послабило макроекономічну стійкість, що зрештою призвело до нового обвалу економіки України у 2014 р., в т. ч. внаслідок зовнішньої агресії та фактичної тимчасової втрати окремих територій.

Слід визнати, що в посткризовий період з 2010 р., коли світовій економіці вдалося відновити зростання, а «локомотиви» економіки навіть прискорили темпи економічного відновлення, українська економіка занурилась у довгострокову рецесію (бурхливі події 2014 р. лише акцентували кризовий стан — нагадаємо, впродовж 2012;2013 рр. темпи зростання вітчизняної економіки фактично були нульовими).

Згідно національної стратегії економічного розвитку «Україна-2015: національна стратегія розвитку» стратегічними орієнтирами середньострокового соціально-економічного розвитку України на період 2007;2015 мали бути":

• — вихід на обсяги національного виробництва кінця 1980;х рр., але зі структурою економіки, обумовленою переходом до ринкової економіки;
• — вихід на стандарти добробуту, притаманні «країнам середнього достатку» (у тому числі середньодушовий ВВП за паритетом купівельної спроможності - 12−15 тис. дол. США);
• — підтримання наукового і технологічного потенціалу України за напрямами, здатними забезпечити її конкурентні переваги та національну безпеку;
• — створення найбільш сприятливих умов участі країни в процесах глобального економічного розвитку та європейських інтеграційних процесах" [3].

Даний етап економічної політики держави перебував під потужним впливом політичних чинників і уряду не вдалося реалізувати більшу частину поставлених завдань.

В програмі «Заможне суспільство, конкурентоспроможна економіка, ефективна держава» [18], було виокремлено наступні цілі економічного розвитку держави на період 2010;2014 роки:

• — скорочення дефіциту бюджету сектору державного управління (без рекапіталізації) до цільових 5,3% ВВП у 2010 р., надалі щорічно — не менш ніж на 1% ВВП і доведення його рівня до 2% ВВП у 2013;2014 рр.;
• — стабілізація державного боргу як частки ВВП на рівні не більше ніж 45% до кінця 2013;2014 рр.;
• — збільшення частки капітальних видатків зведеного бюджету принаймні до 4% ВВП у 2011 р., починаючи з 2012 р. — до 5% ВВП.

По факту, реалізація даних завдань не була виконана.

Підсумовуючи вищеперераховані дані, варто відзначити, що протягом 2000;2014 рр. стратегічні цілі та пріоритети діяльності уряду практично не зазнавали змін, а лише переписувалися із року в рік, трансформувалися з однієї програми в іншу. Об'єднуючою характеристикою усіх відзначених стратегічних програм є значна кількість цілей і завдань економічного розвитку серед яких обов’язковими є:

• — стале економічне зростання;
• — підвищення конкурентоспроможності економіки країни;
• — подолання бідності;
• — вступ до СОТ (до 2007 р.);
• — розвиток експорту;
• — інтеграція в ЄС.

Серед наведених пріоритетних завдань цілком виконано лише одне — у 2008 році Україна приєдналась до СОТ. Частково були виконані стратегічні цілі забезпечення економічного зростання та розвиток експорту.

За словами Н. П. Сітнікової «каталізаторами економічного зростання (починаючи з 2000 року) були, в основному, зовнішні чинники, зокрема, істотне зниження вартості гривні після фінансової кризи 1998 року і підвищення цін на основні товари українського експорту на світових ринках» [8, с. 80].

У 2014 р. В Україні відбулася «Революція гідності», змінилася влада, внаслідок окупації були тимчасово втрачені території і виробничі потужності в Криму, частині Донецькій і Луганській областей. Внутрішні доходи переважної більшості населення не збільшувалися, і навіть зменшувалися за умов одночасної дії високої інфляції. Все це призвело до стрімкого зменшення внутрішнього попиту і скорочення виробництва, що додало негативної динаміки до падіння купівельної спроможності населення.

Ці процеси поглибилися на початку 2015 р. Спроби реформ в економіці подолання корупції, підвищення комунальних тарифів, реформи у державному управління поки не дають швидких позитивних наслідків.

Унаслідок низької бази для порівняння економічних показників у поточному 2015 році та реалізації економічних перетворень можна очікувати помірного зростання у наступному 2016 р., але це буде залежати й від сталості політичної ситуації в Україні, термінів завершення АТО, обсягів фінансової підтримки реформ, успіхів у боротьбі з корупцією тощо.

Здійснений аналіз історії реалізації державної економічної стратегії Кабінету Міністрів України, дав можливість встановити загальну тенденцію економічного розвитку та його відповідності поставленим стратегічним цілям. З нашої точки зору, саме проблема неврахування мінливих зовнішньоекономічних умов, недооцінка власних резервів, та досить оптимістичний характер прогнозів, зумовили майже повну протилежність результатів виконання прийнятих стратегічних програм.

Недооцінка ситуації та відсутність чіткої стратегії виходу економіки з кризового стану нівелює позитивні прогнози стратегічних програм.

Проведене дослідження не вичерпує всіх аспектів досліджуваної проблеми. Подальшого розв’язку чекають такі питання, як аналіз зовнішніх та внутрішніх факторів реверсивного ефекту дій уряду щодо виконання програм стратегічного розвитку економіки. Актуальним залишається виявлення помилок або недоліків на початковому етапі стратегічного проектування з метою удосконалення поточних стратегічних кроків з боку уряду у звітний період.

Список використаних джерел

• 1. Державна економічна програма «Україна-2010» // Стратегія економічного розвитку України до 2010 року. — К., 1999.
• 2. Стратегія економічного і соціального розвитку України (2004;2015 роки) «Шляхом Європейської інтеграції» [Текст] / А. С. Гальчинський [та ін.]. — К.: ІВЦ Держкомстату України, 2004. — 416 с.
• 3. Україна-2015: національна стратегія розвитку [Електронний ресурс]. — Київ, 2007.
• 4. Україна-2020. Стратегія національної модернізації / Розпорядження Кабінету Міністрів України
• 5. Геєць В. М. Стратегічні виклики XXI століття суспільству та економіці України / В. М. Геєць // Інноваційно-технологічний розвиток економіки. — К.: Фенікс, 2007. — Т.2. — 564 с.
• 6. Про центральні органи виконавчої влади: Закон України від 17 берез. 2011 р. № 3166-VI // Відом. Верховної Ради України. — 2011. — № 38. — Ст.385.
• 7. Конституція України з порівняльним викладом статей, змінених конституційною реформою [Текст] / упоряд. Є. О. Ковальчук. — Х.: Бурун Книга, 2007. — 72 с.
• 8. Сітнікова Н. П. Досвід стратегічного планування економічного і соціального розвитку України / Н. П. Сітнікова // Стратегія економічного розвитку України: зб. наук. праць / М-во освіти і науки, молоді та спорту України, ДВНЗ «Київський нац. екон. ун-т ім. Вадима Гетьмана», Український Союз промисловців і підприємців, Ін-т світової екон. і міжнар. відносин НАН України; голов. ред. А. П. Наливайко. — К.: КНЕУ, 2012. — № 30. — С.74−82.
• 9. Програма діяльності Кабінету Міністрів України «Реформи заради добробуту». — К., 2000. — С.27.
• 10. Розпорядження Кабінету Міністрів України «Концепція Програми діяльності Кабінету Міністрів України». — № 466-р, від 3 жовтня 2001 року
• 11. Про Програму діяльності Кабінету Міністрів України / Постанова Кабінету Міністрів України від 5 червня 2002 р. — № 779
• 12. Про Програму діяльності Кабінету Міністрів України / Постанова Верховної Ради України від 17 квітня 2003 р. — № 729-IV
• 13. Про Програму діяльності Кабінету Міністрів України / Постанова Верховної Ради України від 16 березня 2004 р. — № 1602- IV
• 14. Про Програму діяльності Кабінету Міністрів України / Постанова Верховної Ради України від 4 лютого 2005 р. — № 2426- IV
• 15. Про Програму діяльності Кабінету Міністрів України / Постанова Кабінету Міністрів України від 16 січня 2006 р. — № 14
• 16. Український прорив: для людей, а не для політиків: Програма діяльності Кабінету Міністрів України, затверджена Постановою Кабінету Міністрів України від 16 січня 2008 р. — № 14 [
• — Програма діяльності Кабінету Міністрів України «Подолання впливу світової фінансово-економічної кризи та поступальний розвиток», затверджена Постановою Кабінету Міністрів 20.12.2008. № 1107.